На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Теоретичн основи процесв мжнародної мграцї капталу. Мжнародна мграця капталу: поняття та сутнсть. Сучасн теорї мжнародної мграцї капталу. Сучасн тенденцї в мжнародному рус капталу. Україна, проблеми та перспективи нтегрування.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 18.06.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


37
КУРСОВА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ „Політична економія”
ТЕМА: „Міжнародна міграція капіталу”
РОБОТУ ВИКОНАВ
____________________
(підпис)
РОБОТУ ПЕРЕВІРИЛА
____________________
(підпис)
Вступ
1. Теоретичні основи процесів міжнародної міграції капіталу 5
1.1. "Міжнародна міграція капіталу": поняття та сутність 5
1.2. Сучасні теорії міжнародної міграції капіталу 10
2. Сучасні тенденції в міжнародному русі капіталу 15
3. Сучасний стан, проблеми та перспективи інтегрування
України в процеси міжнародної міграції капіталу 22
3.1. Фінансовий ринок України в умовах глобалізації:
загальна характеристика 22
3.2. Сучасний стан залучення міжнародного капіталу в Україну 26
Висновки 30
Список використаних джерел 35
Додатки
Вступ
Мета : розробка заходів щодо розвитку міжнародної міграції капіталу у тісному взаємозв'язку із вимогами національної економічної безпеки. Досягнення поставленої мети дослідження здійснювалось через виконання наступних задач науково-теоретичного, методичного та практичного характеру:
- окреслити теоретичні засади забезпечення процесів міжнародної міграції капіталу;
- проаналізувати розвиток та сучасний стан міжнародних відносин щодо міграції капіталу;
- дослідити особливості сучасного етапу зовнішньоекономічних відносин України зі світовим господарством з позицій участі України в процесах міжнародної міграції капіталу;
- проаналізувати стан ключових процесів міжнародної міграції капіталу сегментів вітчизняного ринку капіталу;
- запропонувати заходи щодо активізації процесів міжнародної міграції капіталу.
Завдання : пошук можливостей поліпшення інвестиційного клімату і пожвавлення ділової активності. Разом з тим найпоширенішим є підхід до розгляду України як реципієнта іноземного капіталу, що значною мірою обумовлює результати досліджень і обмежує ефективність їх впровадження.
Актуальність теми : Сучасний етап розвитку України відбувається в умовах потужних процесів інтернаціоналізації. Останні десять років XX сторіччя внесли істотні корективи до міжнародних відносин, зокрема до темпів зростання обсягів міжнародної міграції капіталу. Відсутність в історії світового господарства аналогів цим явищам та зростаюча залежність успішного розвитку національних економічних систем від оптимальної участі в зазначених процесах обумовлює те, що ключовими імперативами та визначальними чинниками майбутнього України стають визначення економічних пріоритетів і життєво важливих національних інтересів, усвідомлення суспільством ролі та місця України в глобальному геополітичному просторі. Одним з ключових напрямів наукової думки у розв'язанні цих питань є пошук та аналіз можливостей загальнонаціональної та регіональної економічної інтеграції.
Разом з тим незаперечна наявність об'єктивної основи для загальноекономічної інтеграції національних економік - розширення їх взаємодії у розподілі капіталу. Така взаємодія може стати основою повномасштабної загальноекономічної інтеграції. З цього випливає, що розробка та поглиблення методологічного і науково-практичного апарату економічно ефективної інтеграції національної економіки до процесів міжнародного руху капіталу, яка відповідає принципам національної безпеки, вектору і меті розвитку держави, напрямам загальноекономічної інтеграції, є найважливішою основою ефективного використання потенціалу України. Отже, дослідження питань інтеграції національної економіки до процесів міжнародної міграції капіталу є дуже актуальними для сучасної України.
Об'єкти дослідження : міжнародна міграція капіталу як системна категорія світової економіки.
Предмет дослідження : економічні та організаційно-фінансові засади участі України в процесах міжнародної міграції капіталу з дотриманням критеріїв національної економічної безпеки та ефективного використання потенціалу України.
1. Теоретичні основи процесів міжнародної міграції капіталу
1.1. "Міжнародна міграція капіталу": поняття та сутність

Історію з'єднання національних економік можна розділити на два етапи. Ще класичний капіталістичний спосіб виробництва переніс закони свого розвитку за межі національних кордонів. Вже 80-х роках XIX століття розвиток світового ринку став характеризуватися прискоренням темпів інтернаціоналізації. «У старому капіталізмі з повним пануванням вільної конкуренції, переважав вивіз товарів. Для новітнього капіталізму, з пануванням монополій, типовим став вивіз капіталу" [1, с.59]. Таким чином, ММК історично становить собою наступний за вивозом товарів етап розвитку міжнародних економічних відносин.
Здатність факторів виробництва до переміщення з однієї країни в іншу - міжнародна мобільність факторів виробництва. Через наявність перешкод до переміщення здатність до міжнародної мобільності не означає можливість мобільності. Капітал у грошовій формі, завдяки властивості універсальності, є, за інших рівних умов, найбільш мобільним і ліквідним фактором виробництва. Рух капітальної вартості - умова її зростання, і, якщо сутність капіталу міститься у властивості самозростаючої вартості, міграція капіталу є його об'єктивною рисою [5, с.45].
Слід зазначити, що не будь-який рух індивідуального капіталу є міграцію. Міграція капіталу є перенесенням капітальної вартості з однієї сфери виробництва в іншу чи капіталізацією створеної вартості не в тій сфері, де вона зроблена [2, с.15-16]. У першому випадку інтереси власника капіталу зміщуються на користь виробництва з іншими, ніж це має місце на даний момент, характеристиками із поступовим згортанням поточного виробництва. В іншому - вивільняється частина раніше авансованого капіталу чи прибуток, що накопичується та використовується для організації виробництва з іншими характеристиками. Тому міграція капіталу є складним процесом, що полягає в переміщенні на постійній чи терміновій основі вартості в товарній чи грошовій формі між господарськими оборотами суб'єктів економічної діяльності з метою систематичного чи одноразового одержання прибутку чи досягнення інших економічних, соціальних чи політичних вигод.
Умовно міграція капіталу може бути класифікована виходячи з:
(1) виходу міграції за межі національних економік, - як: внутрінаціональна та міжнародна;
(2) інституціонального рівня міграції капіталу, - як: міграція капіталу на локальному рівні в межах мікроекономічної одиниці; мікрорівні між мікроекономічними одиницями; регіональної міграція капіталу на рівні регіонів (областей) держави; міграція капіталу на макрорівні, учасниками якої виступають держави; міграція капіталу на мегарівні, яка заснована на тристоронніх відносинах країни, що приймає капіталу, міжнародної організації та учасників такої організації;
(3) зворотності, - як: зворотня міграція капіталу (здійснюється на умовах терміновості, платності та повного повернення авансованого капіталу (прикладом є рух капіталу в позичковій формі або через вкладення в боргові папери); міграція з непрямим поверненням капіталу (на відміну від міграції з повним поверненням капіталу, припускає перелив капіталу на необмежений час з репатріацією лише доходу від його використання); незворотня міграція капіталу (частковими проявами є втеча капіталу, відхід капіталу з галузей чи окремих підприємств, що втратили привабливість);
(4) галузевої ознаки, - як: внутрішньогалузева міграція; міжгалузева міграція;
(5) характеру зв'язків між учасниками, - як: міграція капіталу заснована на непостійному, епізодичному співробітництві (свого роду це перша, початкова стадія розвитку процесів міграції капіталу, що за певних умов може перерости в системну міграцію капіталу); системна міграція капіталу - характеризується переходом непостійного співробітництва на якісно новий рівень (в цьому випадку відносини між суб'єктами перебувають в рамках деякої системи) [3, с.252-253].
Міграція капіталу між суб'єктами економічних відносин, що характеризується сталістю, взаємозалежністю і взаємодетермінованістю зв'язків, свідчить про формування такими суб'єктами системи.
Предметом цього дослідження є ММК. Слід зазначити, що синонімами ММК в економічній літературі є категорії "міжнародний рух капіталу", "міжнародний рух фінансових ресурсів" чи "рух інвестицій". Найпоширенішим при аналізі категорії ММК є подання ММК як сукупності відносин щодо ввозу/вивозу капіталу з обов'язковим перетинанням капіталу кордонів національних економік. При цьому ММК прийнято ототожнювати з оборотом капіталу між країнами. Однак такий підхід до визначення сутності ММК містить в собі ряд недоліків [3, с.254-255].
Суб'єктами ММК є створені на основі угод країн міжнародні кредитно-фінансові установи, країни, суб'єкти національних економік країн (фізичні та юридичні особи). Об'єктом ММК є капітал. З урахуванням руху капіталу між міжнародними, «наддержавними» установами, ММК може мати місце поза межами конкретної національної економіки. У такому разі ММК - сукупність відносин суб'єктів ММК щодо розподілу, а іноді і перерозподілу на визначених умовах капіталу поза рамками національних економік.
З інституціональної точки зору ММК становить собою переміщення капіталу між суб'єктами різних національних економік, міжнародними установами через організовані, неорганізовані ринки чи завдяки посередництву міжнародних установ. Визначальними в міжнародному розподілі капіталу є фондовий і позичковий сегменти ринку.
ММК - динамічна категорія. ЇЇ належить розглядати як процес мотивованих відносин суб'єктів, з умовою того, що в основі категорії "ММК" лежить дві базових форми міграції капіталу: зворотня та незворотня [4, с.119-121].
Для зворотньої міграції характерне повернення базового та/або додаткового капіталу в країну походження базового капіталу чи одержання суб'єктом національної економіки країни-походження базового капіталу від його кругообігу поза національною економікою його походження іншого, ніж додаткового капіталу ефекту з перенесенням отриманого ефекту в країну походження базового капіталу. Проявами зворотної ММК є ММК, заснована на вигодах міждержавного обороту капіталу (оборот капіталу - цикл кругообігу промислового капіталу і ММК на основі позички з метою кругообігу базового капіталу поза національної економіки його походження. Базовий капітал може повертатися прямо (як це має місце при позиці капіталу) і непрямо (через додатковий капітал чи інші, можливо, соціальні чи політичні, ефекти). Тільки зворотня міграція капіталу може повною мірою ототожнюватися з його оборотом між національними економіками. Незворотня ММК означає відсутність повернення базового капіталу в прямій чи в непрямій формі. Виявами незворотньої ММК є: ММК, заснована на помилковому керуванні активами; втеча капіталу; ММК, як наслідок появи у власника капіталу нових пріоритетів його вкладення.
Факторами помилкового управління активами є асоційовані із зовнішньоекономічними відносинами ризики світової економіки в цілому і країни-реципієнта капіталу зокрема. Причини втечі капіталу пов'язані з несприятливими умовами для капіталу, що випливають з конкретних детермінантів політичної, економічної, соціальної середовищ країни перебування капіталу Далі ми зупинимося на причинах втечі капіталу детальніше.
Розглянемо докладніше ММК у силу появи у власника капіталу нових пріоритетів його вкладення. Такі пріоритети мають місце принаймні через: появу у власника раніше йому не відомої інформації (наукове відкриття, дані про нове родовище і т.д.), вичерпання ресурсів країни поточного перебування капіталу, фізичну міграцію власника капіталу тощо [4, с.125].
Поділ капіталу на базовий і додатковий, а ММК на зворотню і незворотню, з погляду циклу кругообігу капіталу, багато в чому умовний. Сам по собі грошовий капітал, що є основою замкненості циклу відтворювального процесу, безвідносно до еквівалентів реальних товарів не має вартості, не спроможний приносити додатковий капітал поза кругообігом, не може самостійно організувати кругообіг і вимагає залучення додаткових факторів виробництва.
Як приклад впливу на ММК політичних факторів можна навести політику високорозвинених країн стосовно країн третього світу, коли для досягнення політичного впливу в регіоні використовуються важелі ММК. Домінуючою цільовою функцією ММК у цьому випадку є досягнення політичних установок. Соціальні фактори ММК спираються на ті самі принципи, що і політичні, найчастіше стаючи їхніми похідними.
Залежно від характеру виникнення варто розрізняти фактори:
об'єктивні, в першу чергу фактори економічної ефективності;
суб'єктивні (фактори державних інтересів, загальної й економічної національної безпеки, морально-етичні фактори).
Залежно від характеру одержуваного ефекту фактори ММК можна розділити на фактори прямого і непрямого ефекту.
Слід зазначити, що категорії "ММК" і іноземні інвестиції не тотожні. У випадку з інвестиціями обов'язкова зворотня міграція капіталу, у той час як незворотній рух капіталу за межі національної економіки не є з погляду цієї національної економіки інвестицією. Крім того варто також навести приклад ММК внаслідок міграції його власника. Разом з тим, можна навести і зворотній приклад офшорної юрисдикції, що накладає заборона на пряме використання капіталу. Таким чином, під ММК варто розуміти сукупність явищ, зв'язаних з поворотним і безповоротним перерозподілом капіталу між національними економіками.
Разом з тим на практиці категорія «міжнародні інвестиції» є базовою складовою категорії «ММК» і використовується в багатьох теоріях ММК як тотожне поняття. Фундаментальне значення категорії «інвестиції» для сучасної української економіки полягає в тому, що в ньому закладаються найважливіші структурні пропорції економіки: між нагромадженням і споживанням, інвестуванням і приростом капітального майна, витратами і прибутковістю.
1.2. Сучасні теорії міжнародної міграції капіталу

Узагальнюючи підходи до визначення мотивації міжнародної інвестиційної діяльності, сучасні концепції можна об'єднати в такі основні теорії:
теорія технологічного розриву,
теорія портфельних інвестицій,
теорія «захисного інвестування»,
теорія монопольних переваг,
теорія привласнення,
теорія «втечі» капіталу,
модель наукомісткої спеціалізації,
модель життєвого циклу,
концепція інвестиційних полів.
Теорія технічного розриву зв'язує міжнародну торгівлю між країнами з розривом у рівні їх технологічного розриву. Майкл Познер запропонував концепцію імітаційного лага, що складається з лага попиту (часу на розвиток попиту на новий продукт) і лага реагування (час на реакцію конкурентів у країні імпортера). Різниця складових імітаційного лага обумовлює міжнародну торгівлю. Технологічний розрив переборюється через копіювання нововведень, однак постійний потік нових розробок забезпечує стійкий технологічний розрив, що обумовлює комулятивне інвестування перспективних у технологічному відношенні виробництв.
Основою теорії портфельних інвестицій є макроекономічний аналіз рівня прибутковості цінних паперів, міри політичного і комерційного ризику, на основі даних якого разом з необхідністю диверсифікованості портфельних інвестицій по країнах приймається інвестиційне рішення. Комбінація трьох описаних вище складових приводить до того, що динаміка портфельних інвестицій виявляється в тісній залежності від економічного і політичного стану країни-реципієнта.
Теорія захисного інвестування ПІІ С. Хаймера основана на тому, що для ПІІ дуже важливі переваги фірми в сфері інвестиційної діяльності, що веде до відмови від моделі простої конкуренції і визнання зв'язку між ПІІ і контролем над ринками. Теорія Хаймера пояснює такі явища, як інвестиції в, на перший погляд, малоприбуткові виробництва, створення підприємств без цільової функції надприбутку за умови підвищеного ризику. Така практика одержала назву «захисного інвестування». Хаймер розглядає фактор випадкових переваг фірми як інструмент об'єднання теорій ПІІ і класичних моделей недосконалої конкуренції на галузевих ринках. Іноземний інвестор, на думку Хаймера, - це монополія чи, ще частіше, олігополія на певному ринку. В основі іноземних інвестицій лежить ослаблення конкуренції і забезпечення контролю над ринком. Найчастіше великі компанії, створюючи підприємства для ослаблення конкурентної боротьби, зацікавлені в максимальному контролі над підприємством, не схильні до розподілу власності і скорочують до мінімуму делегування контрольних функцій. Найчастіше такі компанії схильні «підштовхувати» уряд країни-реципієнта до посилення захисту вітчизняного ринку. Хаймер класифікував ці заходи як елементи олігополістичної поведінки, типові для короткострокової «конкуренції серед деяких» у погоні за встановленням контролю ризиками. Коли пряме інвестування призводить до узурпації на певному ринку, уряд, на думку Хаймера, повинен втручатися в цей процес і контролювати інвесторів з погляду відповідності їхньої діяльності національним інтересам.
Теорія привласнення виходить з положення про те, що високий рівень сучасного оформлення права власності на всі складові інвестиційного капіталу (у даному випадку технології, здобутки в галузі керування, просування фірми і т.і.), що забезпечують фірмі виняткові переваги на ринку і створюють умови для зацікавленості країни-реципієнта в капіталах такої фірми. Виняткові переваги фірми-інвестора самі по собі не несуть загрози вільній конкуренції на якомусь ринку. Однак, не даючи можливості контролю над цінами, вони створюють умови для одержання економічної ренти. Відповідно до цієї теорії держава повинна проводити політику залучення ПІІ, однак утримуватися від їхнього регулювання, обмежуючи заходами не тільки прямого економічного ефекту (податкові й інші пільги), але і правового забезпечення для привласнення виробничих переваг.
Модель наукомісткої спеціалізації показує доцільність спеціалізації розвинутих країн на виробництві й експорті наукомістких і технологічно складних товарів, у той час, як країни, що розвиваються, повинні спеціалізуватися у виробництві ресурсномістких товарів. Кумулятивне інвестування, що виникає внаслідок такої спеціалізації, є стимулюючим фактором до припливу іноземних інвестицій у високотехнологічні галузі.
Модель альтернативних витрат тісно зв'язана з моделлю життєвого циклу і моделлю наукомістких технологій, обґрунтованою Г.Хаберлером. За цією моделлю передові технології поширюються за кордон, породжуючи кумулятивне інвестування і зміни в структурі інвестиційних потоків.
Теорія «втечі» капіталу поєднує в єдине ціле всі розглянуті теорії і моделі і, ґрунтуючись на них, пояснює, виходячи із загальних неокласичних і інституціональних позицій, причини відтоку капіталу Крім загальної причини «втечі» капіталу у вигляді зниження норми прибутку, факторами відтоку капіталу також можуть виступати несприятлива соціально-економічна ситуація, високий ризик вкладення, різке погіршення кон'юнктури ринку і т.ін.
Цільовою функцією залучення іноземних інвестицій для сучасної держави стає не просте залучення додаткових фінансових ресурсів, але і забезпечення мотивації їх цільового припливу в галузі, здатні до генерації кумулятивного ефекту розвитку економіки. Цікавим у цьому відношенні є положення про те, що навіть якщо в розпорядженні суспільства перебуває значна кількість фахівців з вищою освітою, це може і не бути основою довгострокового росту, оскільки основним є відповідність спеціалізації таких фахівців конкретним структурним потребам кожної економіки. У цьому зв'язку недоліки окремих базових факторів можуть стати основою розвитку інноваційного процесу, тобто недоліки статичної моделі конкуренції можуть стати перевагами в динамічній. Тому, в умовах постійного загострення світової конкуренції, особливого значення набуває точне визначення стратегічних напрямів розвитку країни. Значна різниця в підходах до формування національних стратегічних установок, розходження культурних і історичних складових суспільства обумовлює для країн можливість досягнення успіхів тільки в тих галузях, у яких вони виявилися здатні створити найбільш динамічне і конкурентне середовище.
У загальному вигляді модель Портера-Ругмана-Даннінга є відображенням інституціональних підходів до оцінки основних складових сприятливого як для інвестора, так і для реципієнта інвестиційного клімату за умови інтеграції. Незважаючи на те, що модель у першу чергу орієнтована на оцінку основних складових сприятливого інвестиційного клімату на мікрорівні, перш за все це все-таки модель формування національної інвестиційної політики щодо ММК в умовах глобалізації. Інституціональні підходи до аналізу інвестиційної діяльності виділяють такі складові національного інвестиційного клімату, вплив на який з боку держави є основою керування участі країни в процесах ММК:
1.
економічні: показники макроекономічного розвитку/ стан грошово-кредитної сфери/ національні економічні переваги/ розвиток базових факторів виробництва: праця, ресурси, капітал)/ стан внутрішньої конкуренції / участь країни в міжнародному поділі праці / стан супровідних і допоміжних галузей/ рівень транснаціональних зв'язків/ експортний потенціал країни;
2. інституціональні: інституціональна побудова суспільства / рівень ідеології / правова база / наявність груп соціально-політичного й економічного впливу і лобіювання / менталітет нації;
3. політичні: стратегія розвитку національної економіки / зовнішньоекономічна стратегія держави / політична ситуація у світі / рівень інтеграції держави в політичні об'єднання / рівень захисту національної економіки і національної безпеки / політичні рішення міжнародних організацій;
4. соціальні: стан, пріоритети і потреби соціального розвитку;
5. екологічні [4, с.151-159].
Узагальнюючи наведений вище огляд теорій, моделей і концепцій ММК, відзначимо таке. Особливості сучасної інвестиційної діяльності висувають ряд нових вимог до економічної теорії поглибленого вивчання макроекономічних, інституціональних факторів і суб'єктивної мотивації ММК. Загальним для усіх їх є зведення інвестиційного поводження до порівняльного аналізу різнобічних індикаторів інвестиційного клімату як у країні базування капіталу, так і в країні-реципієнті. За винятком теорії конкурентних переваг Портера, для кожної теорії характерний суб'єктивний підхід, заснований на приватних виявах, що мали місце, мотивації до ММК. Разом з тим можна з упевненістю стверджувати, що постулати практично всіх розглянутих теорій тією чи іншою мірою втілені в теорії порівняльних переваг.
2.Сучасні тенденції в міжнародному русі капіталу

Аналіз даних про накопичену на початок 2007 року суму ПІІ в 180 країнах і територіях свідчить про далеко не рівномірний їх розподіл і про високий ступінь їх географічної концентрації. Загальна сума в $2,66 трлн. розподілялася в такий спосіб: 66,4% прийшлося на 10 найбільших країн-реципієнтів (в тому числі 44,4% - на п'ять країн); близько 17% - на 10 найбільших за обсягом ПІІ країн; 15% - на інші 50 країн. Іншим 111 країнам (включаючи Україну) дісталося в сумі тільки 1,4% [10, с.69].
У 2003 році дослідницька група англійського часопису «The Economist» підготувала доповідь про інвестиційний клімат у 58 країнах (з погляду великих міжнародних корпорацій і банків, що вибирають країну для вкладення інвестицій і підприємницької діяльності) і обнародувала рейтинг країн за рівнем їх принадності для іноземних інвесторів.
Як відомо, до найважливіших чинників, що визначають інвестиційний клімат і принадність для іноземних інвесторів, а отже і географічну спрямованість ПІІ, відносяться такі:
ь
стан національної економіки і рівень її розвитку;
ь ступінь економічної і політичної стабільності;
ь характер і результати проведення структурних перебудов, господарських реформ;
ь ступінь економічної свободи, ризики підприємницької діяльності; рівень відкритості економіки і її інтегрованості у світове господарство;
ь позиції країни на світових ринках, рівень її конкурентоспроможності.
Важливо відзначити, що в ринковій економіці (особливо в сучасних умовах) міжнародна конкурентоспроможність, яка являє собою інтегральний показник, може помітно змінюватися, що відображається на припливах ПІІ. Змінюються співвідношення навіть між країнами, що є головними за цим показником. Так, помітно підвищують свою конкурентоспроможність Великобританія (яка перемістилася з 15-го на 7-е місце), Канада (із 8-го на 4-те). Норвегія і Нова Зеландія, навпаки, втрачають свої позиції на світових ринках [10, с.70].
Аналізуючи географічну спрямованість і структуру ПІІ з урахуванням цих і інших чинників, доцільно виділити три категорії країн-реципієнтів:
ь розвинуті,
ь які розвиваються,
ь країни з перехідною економікою.
Аналіз загальних статистичних даних про ПІІ, свідчить, що велика частина (майже 73%) ПІІ продовжує зосереджуватися в 26 розвинених країнах. Набагато менша частина (21%) припадає на 127 країн, що розвиваються. І зовсім мала частина (більше 6%) - на 28 держав із перехідною економікою. Найбільша і всезростаюча частина ПІІ зосереджується в західноєвропейському регіоні: 53,6% у 1980-му році, 55,2% - у 1990-му і 56,3% - у 2003-му, що пояснюється успішним розвитком інтеграційних процесів, і в першу чергу - у рамках ЄС, який у 2003 році включав 15 країн - повноправних членів із загальною кількістю населення більше 370 млн. чол. і ряд країн - асоційованих членів [10, с.71].
Крім того, з 2003 року після досягнення угоди між ЄС і країнами - членами ЄАСТ (Європейської асоціації вільної торгівлі, що включає чотири держави - Ісландію, Норвегію, Швейцарії і Ліхтенштейн) функціонує «зона вільної торгівлі», куди входять 19 європейських країн. У результаті ЄС стає найбільшим світовим фінансовим центром і найбільшим регіоном міжнародної торгівлі. Причому 40% - це внутризональна торгівля в рамках ЄС.
Міждержавна економічна інтеграція стимулює припливи і швидке накопичення ПІІ в країни регіону по двох каналах. У першому відбуваються зустрічні потоки інвестицій країн - членів інтеграції, тому що економічні межі між ними широко відкриті. По другому йдуть інвестиції з «третіх» країн, минаючи митні бар'єри (тарифні й особливо нетарифні) за принципом «троянського коня». Про це красномовно свідчить обсяг ПІІ, що збільшується, в економіку країн, що приймають до складу ЄС. Так, якщо за п'ять років (1980-1985) до прийняття Іспанії в ЄС загальна сума ПІІ в країні зросла тільки на $3,8 млрд., то в такі ж п'ять років - (1986-1990) після прийняття - на $57,34 млрд., а ще за такі п'ять років - на $62,6 млрд. З цій і інших причинах відбувається інтенсивне накопичення ПІІ в Португалії (починаючи з 1999- го), Греції (з 1981-го), а раніше - у Великобританії і Данії [10, с.72].
Процес приватизації став одним із важливих засобів величезних по вартості поглинань підприємств, у тому числі іноземними інвесторами. Загальна вартість злить і поглинань у Західній Європі зросла з $185,8 млрд. у 1995-1999 роки до $242,5 млрд. у 2002-2003-му. Цим також обумовлене зростання середньорічних припливів ПІІ до західноєвропейського регіону з $40 млрд. у першій половині 90-х до $99 млрд. у першій половині 2000-х. Водночас аналіз свідчить про високу географічну концентрацію ПІІ в цьому регіоні: 71% цих інвестицій припадає на п'ять країн, майже 18% - на чотири країни і ледве більше від 11% - на 10 країн, що залишилися [10, с.73].
Іншим, значним по накопиченню ПІІ регіоном, є промислово розвинена частина Північної Америки (США, Канада), на якій припадає більше 35% ($ 681 млрд.) загальної суми прямих інвестицій у всі розвинуті країни, у тому числі на США - більше 29% ($565 млрд., тобто трохи більше, ніж у 127 разом узятих країн, що розвиваються,). США традиційно займає головне місце серед країн - імпортерів капіталу. Особливо швидке накопичення ПІІ в США відзначається з 80-х років: за останні 23 роки обсяг приросту таких інвестицій ($482 млрд.) у 5,8 разів перевищив накопичену суму ПІІ за всю попередню (до 1980 року) історію держави. Зростає не тільки абсолютний, але і відносний розмір прямих інвестицій: питома вага США в загальній сумі ПІІ в розвиненій частині світу збільшилась з 22,2% у 1980 році до 28,7 у 1990-р. і 29,2% у 2003 р [10, с.73].Інша важлива тенденція - скорочення розірвання і навіть відставання рівня витрат на робочу силу в США й інших розвинених країнах, в результаті чого на початку 2003 року за рівнем заробітної плати (включаючи платежі за святкові дні, різні соціальні платежі) в обробній промисловості США зупинились на 13 місці серед 19 розвинених країн: $14,6 в годину у порівнянні з $31,8 у ФРН, $21 у Японії. Додатковим важливим стимулом для прямих іноземних інвесторів у США є створення в 1994 році Східно-американської зони вільної торгівлі (НАФТА), що включає США, Канаду і Мексику з загальною чисельністю населення 370 млн. чоловік і обсягом виробництва $7 трлн [10, с.74].
Визначаючи перспективи припливу ПІІ в США, необхідно звернути особливу увагу ще на дві обставини. Перша пов'язана з корінними структурними змінами в американській економіці, спрямованими на формування «нової економіки», що базується на інформаційних технологіях, що істотно зміцнить позиції США на світових ринках. Інша обставина стосується подальшого розвитку інтеграційних процесів в Америці: НАФТА повинна бути основою для формування зони вільної торгівлі на Американському континенті - ФТАА (Free Trade Аrea of America). Тому є всі підстави стверджувати, що США і далі будуть «відбирати» в інших країн ПІІ і будуть нарощувати їх у себе, загострюючи конкуренцію на світовому ринку ПІІ. Не випадково експерти по міжнародному руху ПІІ вважають, що в теперішньому п'ятилітті серед 100 країн, найбільш привабливих для іноземних інвесторів, США перемістяться із шостого місця, яке вони займали в 1998-2003 роках, на п'яте [10, с.75].
Розвиток інтеграційних процесів у Північної Америці багато в чому пояснює значні розміри ПІІ в Канаді (у даний час більше $120 млрд.), а також той факт, що майже 70% цих інвестицій припадає на американські. Тим часом у США зосереджено більше 50% всіх іноземних інвестицій Канади. Важливим об'єктом додатка ПІІ в розвинутій частині світу є Австралія і Нова Зеландія. ПІІ грають істотну й усе більше зростаючу роль в економіці цих країн: частина таких інвестицій у ВВП Австралії зросла з 8,7% у 1980 році до 25,7% у 1990-му і 28,3% у 2003 р. А Нової Зеландії - відповідно з 10,5% до 18,5% і 31,6% [10, с.75].
Серед основних чинників, що стимулюють припливи капіталу в ці країни, необхідно виділити такі:
§ високорозвинене виробництво,
§ надзвичайно багата і різноманітна сировинна (у тому числі промислова і сільськогосподарська база), розвинена сфера послуг ( що дає, приміром, більше 2/3 ВВП Австралії);
§ значний експортний потенціал, високий рівень міжнародної конкурентноздатності (по цьому показнику Нова Зеландія займала третє місце у світі в 1990-му і п'яте в 2003-му), а також високий рейтинг принадності для іноземних інвесторів (відповідно 8-е і 13-е місця) [10, с.76].
Крім цього, ці країни входять до складу Британської співдружності націй, що дає їм (а отже, і іноземним інвесторам) визначені вигоди і переваги перед «третіми» країнами в зовнішньоекономічних зв'язках із Великобританією і багатьма іншими членами співдружності.
Особливе місце серед розвинених країн - імпортерів підприємницького капіталу (зокрема, у формі прямих інвестицій) займають Японія і ПАР. Особливість Японії полягає в тому, що, будучи другий після США економічно розвинутою країною, по обсягу прямих іноземних інвестицій вона займає серед розвинених країн 16-е місце (а серед усіх країн - реципієнтів світового співтовариства - 26-е), а в розрахунку на душу населення - останнє. І це незважаючи на зростання абсолютної суми ПІІ (із $3,27 млрд. у 1980-му до $9,85 млрд. у 1990-му і $17,83 млрд. у 2003-му) [10, с.76].
Стимулюючим для припливу ПІІ чинником є зниженн и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.