На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Шпаргалка Утворення Троїстого союзу. Полтика США та європейських держав щодо Японї кнець 19 - початок 20 ст. Польське повстання 1863 року та його мжнародне значення. Вихд Росї на мжнародну арену в 18 столтт. Росйсько-французьк вдносини псля Тльзиту.

Информация:

Тип работы: Шпаргалка. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 01.12.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


В1Загальні засади цивільного законодавства.

Стаття І.Відносини, що регулюються цивільним законодав-ством
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівно-сті, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншо-му владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо Інше не встановлено законом.
Стаття 2. Учасники цивільних відносин
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна' Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави іа інші суб'єкти публічного права.
Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства
І. Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2)неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, вста-новлених Конституцією України та законом;
3)свобода договору;
4)свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5)судовий захист цивільного права та Інтересу;
6)справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 4. Акти цивільного законодавства України
1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які при-ймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розгляд. ВР України одночасно з відповідним проектом за-кону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
3. Цив. відн. можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених КУкраїни.
4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Мі-ністрів України.
Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
5. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регу-люють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Стаття 5. Дія актів цивільного законодавства у часі
1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випад-ків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом ци-вільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з момен-ту набрання ним чинності.
Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір
1. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений акта-ми цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивіль-ного законодавства.
2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані ними актами.
3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивіль-ного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивіль-ного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про цс, а також у разі, якщо
обов'язковість для сторін положень актів цивільного законо-давства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосову-ються і до односторонніх правочинів.
Стаття 7. Звичай
І. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм лілового обороту.
Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законод.але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. 2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодав-ства, у цивільних відносинах не застосовується. Стаття 8. Аналогія
1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, Іншими ак-тами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до вре-гулювання відносин у сферах господарювання, ви-користання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин
1. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відно-син, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охоро-ни довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
2. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майно-вих відносин у сфері господарювання.
Стаття 10. Міжнародні договори
1. Чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є час-тиною національного цивільного законодавства України.
2. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що вста-новлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

В2Виникнення цивільних прав та обов'язків

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків,зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язківможе бути настання або ненастання певної події.

В3 Здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов'язків

Стаття 12. Здійснення цивільних прав
- Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
-нездійснення особою своїх прав не є підставою для їх припинення,крім випадків, встановлених законом
-особа може відмовитися від свого майнового права
відмова від права власності на транспортні засоби,тварин,нерухомі речі- у порядку,встановленому ЦЗ
-особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі,крім випадків,встановлених законом
-якщо законом встановлені праовові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права,вважається, що поведінка особи є добросовісною, якщо інше не встановлено судом
Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав
1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права Інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шко-ди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися мо-ральних засад суспільства.
5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправо-мірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші на-слідки, встановлені законом.
Стаття 14. Виконання цивільних обов'язків
1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

В4 Захист цивільних прав та інтересів судом.

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересі.

1. Кожна особа мас право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не супере-чить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом
1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4)відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10)визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

В5 Відшкодування збитків

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди
1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цив права, має право на їх відшкодування.
2. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа,яка порушила право,одержала у зв'язку з цим доходи,то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено,не може бути меншим від доходів,одержаних особою, яка порушила право.
4. На вимогу особи, якій завдано шкоди,та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості,полагодження пошкодженої речі тощо).

В6 Відшкодування моральної шкоди.

Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди
1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
2. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях,яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин,які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

В7Цивільна правоздатність та дієздатність фізичної особи

Стаття 24. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи

1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздат-ність) мають усі фізичні особи.

2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її наро-дження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

4 Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Стаття 26.Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи

1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

2. Фіз. ос. має усі особисті немайнові права, встановлені К України та цим Кодексом.

3. Фіз.ос. здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

4. Фіз. ос. здатна мати інші цивільні права, що не встановлені К України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суп. закону та моральним засадам суспільства.

5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки

1. ІІравочин, що обм. можливість фізичної особи мати не заборо-нені законом цивільні права та обов'язки є нікчемним.

2. Правовий акт Президента України,органу державної влади,органу шади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування,їх-ніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім ви-падків, коли таке обмеження передбачено К України.

Стаття 28. Ім'я фізичної особи

І. Фіз ос набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.

Ім'я фіз. ос, яка є громадянином У, складається із призвиша, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

2. При здійсненні окремих цивільних прав фіз. ос. відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.

3, ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.

Стаття 29. Місце проживання фіз. ос.

1. Місцем проживання фіз.ос.є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фіз. ос. прож.постійно, переважно або тимчасово.

2. Фіз.ос., яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце прожив., за винятком обмежень, які встановлюються законом.

3. Місцем проживання фіз.ос. у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи за-кладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між діл нною та батькам.У разі спору місце проживання фіз.ос.у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом.

4. Місцем проживання фіз.ос., яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким во-на проживає, опікуна або місцезнаход.навчального закладу чи за-кладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опі-куна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

6. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Стаття ЗО. Цивільна дієздатність фіз.ос.

І. Цивільну дієздатність має фіз.ос., яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, само-стійно їх виконувати та нест и зідповідальність у разі їх невиконання.

2. Обсяг цивільної дієздатності фіз. ос. встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

В8Часткова і неповна цивільна дієздатність.

Стаття ЗО. Цивільна дієздатність фіз.ос.

І. Цивільну дієздатність має фіз.ос., яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, само-стійно їх виконувати та нест и зідповідальність у разі їх невиконання.

2. Обсяг цивільної дієздатності фіз. ос. встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 31. Часткова цивільна дієздатність фіз. ос., яка не досягла 14 років
1. Фіз.ос.,яка не досягла 14 років (малолітня особа), має право:
1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.
Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;
2) здійснювати ос. нем. права на результати інтелек., творчої діяльності, що охороняються законом.
2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
Стаття 33. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи
1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону.
2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.
3. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі.

В9Обмеження цив.дієздатності та визнання фіз. ос. недієздатною.

Стаття 36. Обмеження цивільної дієздатності фіз.ос.

1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фіз.ос., якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фіз.ос., якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсични-ми речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріаль-не становище.

3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встанов-люється Цив. процес. кодексом України.

4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту на-брання законної сили рішенням суду про це.

Стаття 37.Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

1. Над фіз.ос., цивільна дієздатність якої обмежена, вста-новлюється піклування.

2. Фіз.ос., цивільна дієздатність якої обмежена, може само-стійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

3. Правочини шодо розпорядження майном та інші правочини, що ви-ходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздат-ність якої обмежена, за згодою піклувальника.Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що вихо-дять іа межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивіль-на дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фіз. ос., цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

5. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відпо-відальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклуваль-ника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

Стаття 38.Поновлення цивільної дієздатності фіз. ос., цивільна дієздатність якої була обмежена

1. У разі видужання фіз. ос., цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

2. У разі припинення фіз. ос. зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд понов. її цивільну дієздатність.

3. Піклування, встановлене над фіз. ос., припиняється на підставі рішення суду про поновлення цив.дієздат.

4. Порядок поповнення цивільної дієздатності фіз.ос., цивіл на дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процес.код. У.

Стаття 39. Визн. фіз.ос.недієздатною

1. Фіз.ос. може бути визнана судом недієздатною, якщо вон внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомл вати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Порядок визнання фіз. ос.недієздатною встанов.Цивільним процес.код.У..

3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздат і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без де статньої для нього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдан моральної шкод», має право вимагати від заявника її відшкодування.

Стаття 40. Момент визнання фіз. ос.недієздатною

1. Фіз. ос.визнається недієздатною з моменту набрання закон рішенням суду про це.

2. Якщо від часу виникнення недігєздатності залежить визнання нед. шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висповку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психіч. стану ос.може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визна ється недієздатною.

Стаття 41. Правові наслідки визнання фіз.ос. недієзд.

1. Над недієздатною фіз. ос. встановлюється опіка.

2. Недієзд. фіз. ос. не має права вчиняти будь-якого право чину.

3. Правочини від Імені недієздатної фізичної особи та в її інтерес вчиняє її опікун.

4. Відповідальність за шкоду, завдану недієзд. фіз. ос., несе ЇЇ опікун.

Стаття 42. Поновлення цив. дієздат. фіз. ос., яка була визнана недієздатною

1. За заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка булл визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

2. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка бу-ла визнана недієздатною, встановлюється Цивільним процесуальним ко-дексом України.

В10 Безвісна відсутність та оголошення фіз.ос. померлою.

Стаття 43. Визнання фіз. ос. безвісно відсутньою

1. Фіз. ос. може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом 1 року в місці її постійного прожив. немає відомостей про місце її перебування.

2. У разі неможл.встановити день одержання останніх відомос-тей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вва-жається 1число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць.

3. Порядок визнання фіз.ос. безвісно відсутньою встановлю-ється Цив. процес. Код. У.

Стаття 44. Опіка над майном фіз. ос., яка визнана без-вісно відсутньою, а також фіз.ос., місце перебування якої невідоме

1. На підставі рішення суду про визнання фіз.ос. безвісно від-сутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

2. За заявою зац. особи або органу опіки та піклування над майном фіз.ос., місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

3. Опікун над майном фіз.ос., яка визнана безвісно відсут-ньою, або фіз.ос., місце перебування якої невідоме, приймає ви-конання цив.обов'язків на її користь,погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

4. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фіз.ос., яка визнана безвісно відсутньою,або фіз.ос., місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких во-ни за законом зобов'язані утримувати.

5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фіз.ос. безвісно відсутньою, а також у разі появи фіз.ос., місце перебування якої було невідомим.

Стаття 45. Скасування рішення сулу про визнання фіз.ос. безвісно відсутньою .Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою,з''явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересова-ної особи скасовує рішення про визнання фіз.ос. безвісно відсут-ньою.

Стаття 46.Оголошення фіз.ос.померлою І. Фіз.ос. може бути оголошена судом померлою, якщо у місці постійного проживання немає відомостей про місце її перебування 'прот. 3 р., а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом 6 міс.

2. Фіз.ос., яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діям може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дн закінч.воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фіз.ос. померлою і до спливу цього строку, не раніше спливу шести місяців.

3. Фіз.ос. оголош. померлою від дня набрання закони сили рішенням суду про це. фіз.ос, яка пропала безвісти за о ставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її з гибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діям може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

4. Порядок оголошення фіз.ос. померлою встановл. Цив. процесуальним кодексом У..

Стаття 47.Правові наслідки оголошення фіз.ос. померлою

1. Правові наслідки огол. фіз.ос.померлою прирівнюється до правових наслідків, які настають у разі смерті.

2. Спадкоємці фі.ос., яка оголошена померлою, не мают права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейш. до них у зв'язку з відкриттям спадщини. і

Стаття 48. Правові наслідки появи фіз.ос., яка оголошена померлою

1. Якщофіз. ос, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебув.цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтер. ос. скасов. рішення про оголошення фізичної особи померлою.

2. Незалежно від часу своєї появи фіз.ос., яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернені цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголош. фіз. ос.померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника, і

3. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором,зоб. повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фіз. ос., яка була оголошена помер-лою, жива.В разі немож. повернути майно особі, яка була оголо-шена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

4. Якщо майно фіз.ос., яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, А.Р. Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі поверта-ється сума, одержана від реалізації цього майна.

В11Опіка та піклування.

Стаття 55. Завдання опіки та піклування
1. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особис-тих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Стаття 56. Орган опіки та піклування
1. Органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які поі требують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нор-мативно-правовими актами.
Стаття 57. Обов'язок повідомляти про фіз. осіб, які по-требують опіки або піклування
1. Особа, якій стало відомо про фіз. ос., яка потребує опіки або пік-лування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування.
Стаття 58. Фіз.особи, над якими встановлюється опіка
1. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені бать-ківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Стаття 59.Фіз.особи,над якими встановлюється піклу-вання
1. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які по-збавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна діє-здатність яких обмежена.
Стаття 60. Встановлення опіки та піклування судом
1. Суд встановлює опіку над фіз.ос. у разі визнання її не-дієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
2. Суд встановлює піклування над фіз.ос. у разі обмеження її цив. дієздат.і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
3. Суд встановлює опіку над малоліт. ос., якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
4. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклу-вання, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
Стаття 61.Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування
1. Орган опіки та піклування встановлює опіку над мал.ос. та піклування над неповноліт. ос., крім випадків, встанов-лених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.
Стаття 62. Місце встановлення опіки або піклування
1. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізич-ної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Стаття 63. Призначення опікуна або піклувальника
1. Оп.або піклув. призначає орган опіки та піклування.
2. Оп.або піклув. може бути лише фіз.ос. з повною цив. дієздат.
3. Фіз.ос. може бути призначена оп. або піклув. лише за її письмовою заявою.
4. Оп. або піклув.призначаються переважно з осіб, які переб. у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.
При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні пік-лувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.
5. Фіз.ос.може бути призначено одного або кількох оп.чи піклув.
Стаття 64. Фіз.ос., яка не може бути опікуном або піклув.
1. Оп.або піклув.не може бути фіз.особа:
1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені
2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.
Стаття 65. Оп. або піклув.над фіз. ос., щодо якої не призначено опікуна або піклувальника
1. До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.
Стаття 66. Оп.або піклув. над фіз. ос., яка перебув. у спец. закладі
1. Якщо над фіз.ос., яка перебуває у навч. закладі і закладі охор. здоров.або закладі соц. захисту насел., не встановлено оп.чи піклув.або не призначено оп. чи піклув, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.
Стаття 67. Права та обов'язки опікуна
1. Оп. зобов.дбати про підопічного, про створення йому необ.поб. умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Оп. малол.ос.зобов'язаний дбати про її виховання, навч.та розвиток. 2. Оп. має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.
3. Оп. вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.
4. Оп. зобов.вживати заходів щодо захисту цив. та інтересів підопічного.
Стаття 68.Правочини, які не може вчиняти опікун
1. Оп., його дружина, чоловік та близькі родичі не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.
2. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а та-кож зобов'язуватися від його імені порукою.
Стаття 69. Права та обов'язки піклувальника
1. Піклув.над непов.особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчан-ня та розвиток.Піклувальник над фіз.ос., цив. дієздат. якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних поб. умов.
2.Піклув. дає згоду на вчинення підопічним правочинів.
3. Піклув. зобов.вживати заходів щодо захисту цив. прав та інтересів підопічного.
Стаття70. Правочини, на вчинення яких піклувальник не може давати згоду
1. Піклув. не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близьки-ми родичами, крім передання майна підопічному у власність за догово-ром дарування або у безоплатне користування на підставі договору по-зички.
Стаття 71. Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування
1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:
1) відмовитися від майнових прав підопічного;
2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;
3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обмі-ну житлового будинку, квартири;
4) укладати договори щодо іншого цінного майна.
2. Піклув. має право дати згоду на вчинення правочинів, перед-бачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Стаття 72. Управління майном особи, над якою встановлено опіку
1. Оп. зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.
2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховува-ти її бажання.
3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення по-треб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопіч-ного тощо.
4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в Управління іншій особі.
Стаття 73. Право оп.та піклув. на плату за вико-нання ними своїх обов'язків
1. Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклуваль-ника, її розмір та порядок виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 74. Опіка над майном
1. Якщо у особи, над якою встановлено оп.чи піклув., є майно що знаход. в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом оп. та піклув.за місцезнаходженням майна.
Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встано лених законом.
Стаття 75. Звільнення оп.та піклув.
1. Суд, якщо він призначив оп. чи піклув., або орган опіки та піклув.за заявою особи звільняє її від повноважень оп.або піклув. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклу-вання протягом 1 місяця.
Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесен-ня рішення про звільнення її від повнов. оп. або піклув.чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона на була розглянута протягом цього строку.
2. Суд, якщо він призначив піклув., або орган опіки та піклу-вання може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.
3. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень оп.або піклув.у разі невиконання нею своїх обов'язків порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навч. закладу, закладу ох. зд. або закладу соц. захисту.
Стаття 76. Припинення опіки
1. Оп. припиняється у разі передачі малолітньої особи батька (усиновлювачам).
2. Оп. припиняється у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклу-вальником без спеціального рішення щодо цього.
3. Оп. припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізич-ної особи, яка була визнана недієздатною.
Стаття 77. Припинення піклування
1. Піклув. припиняється у разі:
1) досягнення фізичною особою повноліття;
2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;
3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
4) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздат-ність якої була обмежена.
Стаття 78. Надання дієздатній фіз.ос. допомоги у здійс-ненні її прав та виконанні обов'язків
І. Дієздатна фіз.ос., яка за станом здоров'я не може самостій-но здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника.Помічником може бути дієздатна фізична особа.За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєстру-ється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним до-кументом.
2. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, зар.пла-ти поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.
3. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.
4. Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.
Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.
5. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домов-леністю сторін.
6. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка по-требувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиня-ються.
Стаття 79. Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування
1. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.
2. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до від-повідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або
до суду.

В12 Загальні положення про юр.ос.

Стаття 80. Поняття юр.ос.

Юр. ос. є організація, створена і зареєстрована у вста-новленому законом порядку.

Юр. ос. наділяється цивільною правоздатністю і дієздат-н'стю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Стаття 81.Види юр.осіб

1. Юр.ос. може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

2. Юр.ос., залежно від порядку їх створення, поділяються на юРидичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юр.ос. публічного права створюється розпорядчим акт. Президента України, органу державної влади, органу влади Автономні Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційні правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

4. Юр. ос.може бути створена шляхом примусового поді (виділу) у випадках, встановлених законом.

Стаття 82. Участь юр.осіб публічного права у ішвіл них відносинах

1. На юр.осіб публічного права у цивільних відносинах пош рюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 83. Організаційно-правові форми юридичних осіб

1. Юр. ос. можуть створюватися у формі товариств, устана та в інших формах, встановлених законом.

2. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути ств. однією особою, якщо інше не встановлено законом.Тов.поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

3. Установою є організація, створена однією або кількома особам (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднай ня (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновнн ками, за рахунок цього майна.

Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.

4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встаноа лені законом.

Стаття 84. Підприємницькі товариства

1. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метон одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (під приємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з об меженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) аб( виробничі кооперативи.

Стаття 85. Непідприємницькі товариства

1. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають нг меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасни ками.

2. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких] товариств встановлюються законом.

Стаття 86. Здійснення підприємницької діяльності непідприєм-ницькими товариствами та установами

1 Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено зако-ном і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

В13 Створення юр.ос.

Стаття 87. Створення юр. ос.

1. Для створення юр. ос. її уч. (заснов.) розроб-ляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма уч. (заснов.), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встано-влено законом.Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвер-дженого цією особою.

3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником. Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома ос., може бути скасований за-сновником.

4. Юр. ос. вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Стаття 88. Вимоги до змісту установчих документів

1. У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, ор-гани управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рі-шень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові ви-моги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

2. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Код. або іншим законом.

3. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються май-но, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, струк-тура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює °Рган, що здійснює державну реєстрацію.

Стаття 89. Держ.реєстрація юр.ос.

1. Юр. особа підлягає держ. реєстрації у порядку, встанов-леному законом. Дані державної реєстрації вкл.до єдиного -Дер. реєстру.

2. Порушення встановленого законом порядку створення юр.ос. або невідповідність її установчих документів закону є підставо для відмови у державній.

3. Відмова у держ.реєстрації, а також зволікання з її проведеї ням можуть бути оскаржені до суду.

4. До єдиного держ.реєстру вносяться відомості про організ.-правову форму юр.ос., її найменування, місцезнах., органи управління, філії та представництва, мету установи, також інші відомості, встановлені законом.

Стаття 90. Найменування юр.ос.

1. Юр.ос.повинна мати своє найменування. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяі ності. Юр.ос. може мати крім повного найменування скорочеі найменування.

3. Найменування юридичної особи вказується в її установчих докумеь тах і вноситься до єдиного державного реєстру.

4. У разі зміни свого найменування юридична особа крім виконань інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошенні) про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити прсі це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах.

5. Юр. ос.не має права використовувати найменування ін.юр.ос.

Стаття 91. Цивільна правоздатність юр. ос.

1. Юр.ос. здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фіз.ос., крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

2. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

3. Юр.ос. може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозво-лу.

4. Цив. правозд.юр.ос. виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Стаття 92. Цив.дієздатність юр.ос.

1. Юр. ос.набуває цив. прав та об. і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до ус.док. та закону.

2. У випадках, встановлених законом, юр.ос. може набувати цив. прав та об.і здійснювати їх через своїх учасників.

3. Орган або особа, яка відповідно до уст. док. юр.ос. чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юр.ос., добросовісно і розумно та не перевищувати своїх пов-новажень.У відносинах із 3ос. обмеження повноважень щодо пред-ставництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

4. Якщо члени органу юр.ос. та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юр. ос., порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть со-лідарну відповідальність за збитки, завдані ними юр.ос.

Стаття 93. Місцезнаход. юр.ос.1. Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону ви-ступають від її імені.

В14 Припинення юр.ос.

Стаття 104. Припинення юр.ос.
1. Юр.ос. припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам- правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.Учасники юр.ос., суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.Кредитор юр.ос., що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання.Якщо правонаступниками юр.ос.є кілька юр. ос. і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.Перетворенням юр. ос. є зміна її орг.-пр. форми.Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
Юр.ос. ліквідується:
1) за рішенням її учасників або органу юр.ос., уповноваженого на це установчими документами,в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юр.ос., досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;
2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.
Задоволення вимог кредиторів
1. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.
2. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.
3. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно 4. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

В15 Об'єкти цивільних прав.

Стаття 177. Види об'єктів цив.прав

1. Об. цив. прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результаті інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальи і нематеріальні блага.

Стаття 178. Оборотоздатність об'єктів цив.прав

1. Об'єкти цив. прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадку вання або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного оборо або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фіз.чи юр.особи.

2. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному об роті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), ма бути прямо встановлені у законі.

Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певни; учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допуск; ється за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), вст новлюються законом.

Глава 13 РЕЧІ. МАЙНО

Стаття 179. Поняття речі- річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Стаття 180. Тварини

1. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюєть-ся правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

2. Правила поводження з тв. встановлюються законом.

3. Тв., занесені до Чер. книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

Стаття 181. Нерухомі та рухомі речі

1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість

1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо неру-хомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зо-бов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочи-нів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання ін-формації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. '

4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Стаття 183. Речі подільні та неподільні

1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового при-значення.

2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового "Ризначення.

Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками

1- Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

2. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Стаття 185. Речі споживні та нсспоживні

І. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знн щується або припиняє існувати у первісному вигляді.

2 І Іеспоживною і річ, призначена для неодноразового викор. яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Стаття 186. Головна річ і приналежність

1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлш но договором або законом.

Стаття 187. Складові частини речі

1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлені від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

2. При переході права на річ п стадові частини не підлягають віда кремленню.

Стаття 188. Складні речі

1. Якщо кілька речей утворюють гдине ціле, що дає змогу використовЛ вати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі І складові частики, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 189. Продукція, плоди та доходи

1. Продукцією, плодами та доходами с все те, що виробляється, добд вається, одержується з речі або приноситься річчю.

2. Продукція, плоди га доходи належать власникові речі, якщо інша не встановлено договором або законом.

Стаття 190. Майно

1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупнісЛ речей, а також майнові права та обов'язки.

2. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнають™ речовими правами.

Стаття 191. Підприємство як єдиний майновий комплекс

1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовуєте ся для здійснення підприємницької діяльності.

2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входятш усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукі цію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або за-коном.

3. Підприємство як єдиний майновий комплекс € нерухомістю.

4. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-про-яажу. застави, оренди та інших правочинів.

Стаття 192. Гроші (грошові кошти)

1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номі-нальною вартістю на всій території України, с грошова одиниця України -гривня.

2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 193. Валютні цінності

І. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Глава 14

ЦІННІ ПАПЕРИ

Стаття 194. Поняття цінного паперу

1. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними рекві-зитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовід-носини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передба-чає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також мож-ливість передачі прав, що випливають з цього документа, Іншим особам.

Стаття 195. Групи та види цінних паперів

1. В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержан-ий частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при -тіквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передба-чають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відпо-відно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких пов'язаний 1 правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого догово-рам, цінних'паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому дєржате.ід право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.

2. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом

3. Цінні папери можуть існувати в документарній та бездокументні. ній формі відповідно до закону.

Стаття 196. Вимоги до цінного паперу

1. Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінної паперу та інші необхідні вимоги встановлюються законом.

2. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.

Стаття 197. Передання прав за цінним папером

1. Права, посвідчені цінним папером, можуть належати:

1) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

2) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);

3) особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці прая або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважеи особу (ордерний цінний папір).

2. Законом може бути виключена можливість розміщення цінних па-перів визначеного виду як іменних або як ордерних, або як паперів щ пред'явника.

3. Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.

4. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядки встановленому для відступлення права вимоги. Особа, яка перем право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність віл повідної вимоги і не відповідає за її невиконання.

5. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчиненЯ на цьому папері передавального напису. Індосант відповідає за існування та здійснення цього права. За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному па-пері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цій ним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним пан ром. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій може бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій абі за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може буя обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінніш папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступя як представник.

Стаття 198. Виконання за цінним папером

1. Особа, що розмістила (видала) цінний папір, та особи, що індосува-ли його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набува-ють право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.

2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійс-ність не допускається.

Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного папе-ру має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги про на-лежне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про від-шкодування збитків.

Глава 15 НЕМАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА

Стаття 199. Результати інтелектуальної, творчої діяльності

1. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти пра-ва інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки від-повідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів.

Стаття 200. Інформація

1. Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

2. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення по-рушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завда-ної такими правопорушеннями.

3. Порядок використання інформації та захисту права на неї встанов-люється законом.

Стаття 201. Особисті немайнові блага

1. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, науко-вої і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

2. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її Честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціаль-ною цінністю.

В16 Загальні положення про правочини.

Стаття 202. Поняття та види правочинів

1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Ознаки право згідності правочинів. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства і моральним засадам суспільства. особа, яка вчинила правочин, повинна мати відповідний обсяг дієздатності
волевиявлення учасника правочину повинно бути вільним і відповідати його внутрішній волі. правочин повинен вчинятися у формі, яка передбачена для цього правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.
Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
У письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юр.ос.;
2) правочини між фіз. та юр.ос.
3) правочини фіз.ос.між собою на суму,що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Правочин, який вчинений у пис. формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встанов. законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встанов. законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:
1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони;

Стаття 214. Відмова від правочину

1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.
2. Особи, які вчинили дво- або багатост
.правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.
3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

В17 Недійсність правочинів.

Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог,
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом - нікчемний правочин. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
3. Якщо нед. прав.прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільним законодавством передбачаються таки види недійсності:
Абсолютна- никчемний правочин
Оспорима недійсність( або відносна)- тягар доказу лягає на того, хто буде доводити недійсність правочину.
ЦК передбачає фіктивні та удавані правочини:
Фіктивні- правочин, який спрямований на інші наслідкі, ніж ті, що передбачені самим правочином
Удаваний правочин- це правочин, під яким приховується зміст іншого правочину (пр: договір купівлі-продажу, а насправді- дарування)
Недійсний правочин не породжує наслідків, передбачених законом. Наступає двостороння реституція (повернення кожного в той стан, в якому він був до цього), якщо інше не передбачене законом.
Цивільне законодавство регулює особливості недійсності правочину у випадках:
1.Недотриманя форми
2.Укладення правочину особою поза межою її дієздатності
3.правочинів, укладенних під впливом обману, помилки, насильства та іншими пороками волі.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

В18 Представництво в цивільному праві.

Представництво- це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вжити правочини від імені другої сторони, яку вона представляє.
Пр-во може виникати на підставі:
1.Договору
2.Закону
3.Акту органу юридичної особи
4.Інщі підстави, передбачені законодавством
Представник може бути уповноваженний на вчинення лише тих правочинів, на які має право особа, яку він представляє
Пр-ик не може вчиняти правочини, які відповідно до закону можуть вчинятися особою лише особисто.
Пр-ик не може вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або інтересах іншої особи, якуу він одночасно представляє, окрім випадків, передбачених законом (наприклад, комерційне представництво- особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.).Правочин, який вчинений пр-ом, створює, змінює чи припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє.Пр-ик зобов'язаний діяти особисто. Він може передати свої повноваження іншой особі, якщо це передбачено договором або законом або він змушений до цього і в зв'язку з охороною інтересів особи, яку він представляє, негайно повідомивши про це її.В данноу випадку за дії замісника відповідальність несе представник.Пр-во за договором може здійснюватися за довіреністю:
Вимоги до форми довіреності:
1.Довіреність повинна відповідати тій формі, яку закон встановлює для правочину, який необхідно вчинити. Передорученя підлягає нотаріальному посвідченню.
ЦК встановлює коло осіб, посвідчення якими прирівнюється до нотаріального.
Строк дії довіреності:
Довіренность повинна містити дату її вчинення. Строк закінчується з припиненям дії довіреності.
Довіренность припиняється:
1.За закінченням строку, на який вона видана
2.Скасуванням довіреності особи, яка її видала
3.Відмова пр-ка від вчинення дії, передбаченої довіреністю
4.Припинення юридичної особи, яка видала довіреність
5.Припинення юридичної особи, якій видана довіреність
6.Смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, обмеження її дієздатності, визнання її недієздатною.

В19 Позовна давність.

Стаття 256. Поняття позовної давності
1. це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 257. Загальна поз. дав.
1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Стаття 258. Спеціальна поз.дав.
1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
2. Позовна давність в 1 рік застосовується, зокрема, до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.
У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли ос. довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);
4) у зв'язку з недоліками проданого товару
5) про розірвання договору дарування
6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти
7) про оскарження дій виконавця заповіту
3. Поз.дав. у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.
4. Поз. дав.у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
Стаття 261. Початок перебігу поз. дав.
1. Перебіг поз. дав.починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
2. Перебіг поз. дав. за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.
3. Перебіг поз. дав.за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Стаття 263. Зупинення перебігу поз. дав.
1. Перебіг поз.дав. зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;
3) у разі зупинення дії закону або іншого норм.-прав. акта, який регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг поз.дав. зупиняється на весь час існування цих обставин.
3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Стаття 264. Переривання перебігу поз. дав.
1. Перебіг поз. дав. переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
2. Поз. дав. переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
3. Після переривання перебіг поз.дав.починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Стаття 268. Вимоги, на які поз. дав. не поширюється
1. Поз. дав. не поширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади А.Р. Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;
5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

В20 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичних осіб.

Стаття 281. Право на життя
1. Фіз.ос.має невід'ємне право на життя.
2. Фіз.ос. не може бути позбавлена життя.
Фізична особа має право захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.
3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фіз.о. за її згодою.
4. Забор. задов. прохання фіз.ос. про припинення її життя.
5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фіз.ос.
Стерилізація недієздатної фіз. ос. за наявності медичних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна, з додержанням вимог, встановлених законом.
6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки.
У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від 12 до 22 тижнів.
Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством.
7. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.
Стаття 282. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю1. Фіз.ос.має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю.
Стаття 283. Право на охорону здоров'я
1. Фіз.ос. має право на охорону її здоров'я.
2. Ох. здоров.забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій
Стаття 284 Право на мед.доп.
1. Фіз.ос. має право на надання їй медичної допомоги,
2. Фіз.ос., яка досягла 14 років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

3. Надання мед. допомоги фіз.ос., яка досягла 14 років, провадиться за її' згодою.

4. Повнолітня дієздатна фіз. ос., яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування

5. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фіз.ос., медична допомога надається без згоди фіз. ос.або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

6. Надання фіз.ос.психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Стаття 285. Право на інформацію про стан свого здоров'я

1. Повнолітня фіз.ос. має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, утому числі на ознайомлення з відповідними мед.док., що стосуються її здоров'я.

2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного.

3. Якщо інформація про хворобу фіз.особи може погіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я фіз.ос., визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фіз.особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

4. У разі смерті фіз.ос. члени її сім'ї або інші фіз.ос., уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

Стаття 286. Право на таємницю про стан здоров'я

1. Фіз. особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фіз.ос..

3. Фіз.ос. зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.

4. Фіз.ос. може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законод.

Стаття 287. Права фіз.ос., яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я

1. Фіз.ос., яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї інших мед. працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката.

2. Фіз.ос., яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

Стаття 288. Право на свободу

1. Фіз.о. має право на свободу.

2. Забор.будь-які форми фіз. чи псих. тиску на фіз. особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу.

Стаття 289. Право на особисту недоторканність

1. Фіз.о. має право на особисту недоторканність.

2. Фіз.о.не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

3. Фіз.покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається.

У разі жорстокої, аморальної поведінки фіз. особи щодо іншої особи, яка є в безпорадному стані, застосовуються заходи, встановлені цим Кодексом та іншим законом.

4. Фіз.о. має право розпорядитися щодо передачі після її' смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.

Стаття 290. Право на донорство

1. Повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором

2. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фіз.особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом.

3. Фіз.о. може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його.

Стаття 291. Право на сім'ю

1. Фіз.о. незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю.

2. Фіз.о. не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом.

3. Фіз.о. має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває.

4. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених К. України.

Стаття 292. Право на оп. або піклув.

1. Малолітня, неповнолітня особа, а також фіз.о., яка визнана недієздатною або цив. дієздат. якої обмежена, має право на оп. або піклув.

Стаття 293. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля

1. Фіз. особа має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та пошир.

2. Діяльність фіз.та юр.о, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною і може бути припинена за рішенням суду.

3. Фіз.о. має право на безпечні для неї продукти споживання

4. Фіз.о. має право на належні, безпечні і здорові умови праці,проживання, навчання тощо.

В21 Особисті немайнові права, що забезпечують соцільне буття фіз. осіб.

Стаття 294. Право на ім'я
1. Фіз.о. має право на ім'я.
2. Фіз.о. має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.
3. У разі перекручення імені фіз.о. воно має бути виправлене.Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене у змі, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації.
Стаття 295. Право на зміну імені
1. Фіз.о., яка досягла 16 р., має право змінити своє прізв.та ім'я у порядку, встановленому законом.
2. Фіз.о., яка досягла 14 років, має право у порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає,чи піклувальника змінити своє пріз.та ім'я.
3. По батькові фіз.о. може бути змінено у разі зміни її батьком свого імені.
4. Пріз.,ім'я та по батькові фіз.ос. можуть бути змінені у разі її усиновлення відповідно до закону.
5. Прізвище фіз.о. може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.
Стаття 296. Право на використання імені
1. Фіз.о. має право використовувати своє ім'я у всіх сферах своєї діяльності.
2. Використання імені фіз.о. в літературних та інших творах як персонажа допускається лише за її згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.
3. Використання імені фіз.о. з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації,в якій вона працює чи навчається, що грунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.
4. Ім'я фіз.о., яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адмін. правопорушення, може бути використане лише у разі наб. зак. сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про правопорушення.
5. Ім'я потерпілого від правоп.може бути обнародуване лише за його згодою.
6. Ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за його згодою.
7. Використання початкової літери прізвища фіз.о. у змі, літературних творах не є порушенням її права.
Стаття 297. Право на повагу до гідності та честі
1. Кожен має право на поаагу до його гідності та честі.
2. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
3.Фіз.о.має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Стаття 298. Повага до людини, яка померла
1. Кожен зоб. шанобливо ставитися до тіла людини, яка померла ті місця поховання.
Стаття 299. Право на недоторканність ділової репутації
1. Фіз.о. має право на недоторканність своєї ділової репутації.
2. Фіз.о. може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Стаття 300. Право на індивідуальність
1. Фі.о. має право на індивідуальність.
2. Фіз.о.має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Стаття 301. Право на особисте життя та його таємницю
1- Фіз.ос.має право на особисте життя.
2. Фіз.о.сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб.
3. Фіз.о.має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя.
4. Обставини особ.життя фіз.о. можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, Що пщтверджено рішенням суду, а також за її згодою
Стаття 302. Право на інформацію
1 Фіз.о.має право вільно збирати, зберігати, використовувати поширювати інформацію.бирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте 3 фіз.о. без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
2. Фіз.о., яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
Стаття 303. Право на особисті папери
1. Ос.папери (документи, фотографії, щоденники, Інші записи, особисті архівні матеріали тощо) фіз.о.є її власністю.
2. Якщо особисті папери фіз. о.стосуються ос.життя іншої особи, для їх використання, у тому числі шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.
4. У разі смерті фіз.о., визначених частинами 2 і 3 цієї статті, особисті папери можуть бути використані, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.
Стаття 304. Розпоряджання особистими паперами 1. Фіз. о., якій належать особисті папери, може усно або у письмовій формі розпорядитися ними, у тому числі і на випадок своєї смерті.
Стаття 305. Право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів
1. Фіз.о. має право вільно ознайомлюватися і використовувати, зокрема шляхом опублікування, будь-які особисті папери, передані до фонду; бібліотек або архівів, з додержанням прав фізичних осіб, якщо інше не встановлено договором, на підставі якого були передані особисті папери.

Стаття 306. Право на таємницю кореспонденції

1. Фіз.о. має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції.Листи, телеграми тощо є власністю адресата.

2. Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися, зокрема шляхом опубл., лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата.

3. У разі смерті фіз.о., яка направила кореспонденцію, і адресата використання кореспонденції, зокрема шляхом її опублікування, можливе лише за згодою фізичних осіб.У разі смерті фіз.о., яка направила кореспонденцію, і адресата, а також у разі смерті фізичних осіб, кореспонденція, яка має наукову, худ., історичну цінність, може бути опублікована в порядку, встановленому законом.

4. Кореспонденція, яка стосується фіз.о., може бути долучена до судової спрааи лише у разі, якщо а ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи.

5. Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 307. Захист інтересів фіз.о. при проведенні фото-, ніно-, теле- та відеозпомок

1. Фіз.о. може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою.

2. Фіз.о.яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле-чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати відшкодовуються цією ос..

Стаття 308. Охорона інтересів фіз.о., яка зображена на фото-графіях та в інших художніх творах

1. Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фіз.о., можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб.Згода, яку дала фіз.о., зображена на фотографії, іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана особами.

2. Якщо фіз.о. позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без ії згоди.Фіз.о., яка позувала авторові фотографії, іншого художнього твору за плату, а після її смерті - її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору за умови відшкодування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків.

3. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Стаття 309. Право на свободу літературної, художньої, наукової і техніч-ноїтворчості

1. Фіз.о. має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

2. Фіз.о. має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості.

Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.

Стаття 310. Право на місце проживання

1. Фіз.о. має право на місце проживання.

2. Фіз.о.має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 311. Право на недоторканність житла

1. Житло фіз.о. є недоторканним

2. Проникнення до житла чи до іншого володіння фіз.о., проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням.суду.

3. У невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку.

4. Фіз.о. не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встанов. з.

Стаття 312. Право на вибір роду занять

1. Фіз.о. має право на вибір та зміну роду занять.

2. Фіз.о.може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку, встановлених законом.

3. Використання примусової праці забороняється.

Не вважаються примусовою працею військова або невійськова служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Стаття 313. Право на свободу пересування

1. Фіз.ос. має право на свободу пересування

2. Фіз.ос., яка досягла 14 років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування.

Фіз.ос., яка не досягла 14 років, має право пересуватися по території У лише за згодою батьків (усиновлювачіе), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

З Фіз.о., яка є гром. У., має право на безперешкодне повернення на У.

Фіз.о., яка досягла 16 р, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.До 16 р.лише за згодою батьків

4. Фіз.о.може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом,

5 Фіз.о.не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений з.

6. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.

Стаття 314. Право на свободу об'єднання

1. Фіз.о. мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.

2. Належність чи неналежність фізичної особи до політичної партії або громадської організації не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг

Стаття 315 Право на мирні зібрання

1. Фіз.о. мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо.

2. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону.

В22 Загальні полодження про право власності.

Стаття 316. Поняття права власності

1. П. вл. є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
2. Особ. видом пр. вл. є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Стаття 317. Зміст права власності

1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Стаття 318. Суб'єкти права власності

1. Суб'єктами є Український народ та інші учасники цивільних відносин
2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Стаття 319. Здійснення права власності
1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зоб. додержуватися мор. засад суспільства.
3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
6. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власний може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осі лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
8. Особливості здійснення права власності на національні, культ.та іст. цінності встановлюються законом.
Стаття 320. Використання власником свого майна для здійснення підпри ємницької діяльності
1. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
2. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.
Стаття 321. Непорушність пр. влас.
1. П.в. є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
2. Ос. може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і а порядку, встановлених законом.
3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності' на підставі І в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості
Стаття 322. Тягар утр.майна
1. Власник зоб.утрим. майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового пошк.майна
1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо Інше не встановлено договором або законом.
Стаття 324. Право власності Українського народу
1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Укр.народу.
2. Від імені Укр.нар. права власника здійснюють органи державної впади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених К.У.
3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Укр.народу відповідно до закону.
Стаття 325. Право прив.власн.
1 Суб'єктами є фіз.та юр.о..
2. Фіз. та юр. ос. можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих вадів майна, які' відповідно до закону не можуть їм належати.
3. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
Стаття 326. Право держ.власн.
1. у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі У.
2. Від імені та в інтересах держави У. право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Стаття 327. Право комун.власності
1. У ком. власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
2. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею орг.місц.самовряд.

В23 Набуття права власності.

Стаття 328. Підстави набуття пр. влас.

1. Пр. вл. набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
2. Пр. вл.вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 329. Набуття права власності юридичною особою публ. права
1. Юр.о.публ.пр. набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах,не заборонених законом.

Стаття 331. Набуття пр.влас.на новостворене майно

1. Право власності на нову річ, яка виготовлена особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
2. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
3. До зав. будів. (створення майна) особа вваж. власником матеріалів, обладнання тощо, які були
використані в процесі цього будівництва.
Стаття 332 Набуття пр.влас. на перероблену річ
1. Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.
2. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.
3. Право вла и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.