Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Закнчення холодної вйни змнення рол Африки в мжнародних вдносинах. Спричинення несприятливих наслдкв для нтересв мжнародної безпеки, як утворюються внаслдок внутршнх й мждержавних конфлктв, спалахуючих в рзних районах Африки.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 31.01.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1

МІЖНАРОДНЕ СТАНОВИЩЕ КРАЇН АФРИКИ У 80-90-і РОКИ ХХ ст.


Із закінченням холодної війни радикально змінилася роль Африки в міжнародних відносинах. Переставши бути ареною конфронтації Сходу й Заходу, цей регіон втратив своє стратегічне значення в системі зовнішньополітичних координат провідних держав, а досвід їх політичного й економічного співробітництва з африканськими країнами піддався критичній переоцінці. У міжнародний політичний лексикон міцно ввійшло поняття «афропесимізм», що підкріплювалося й підкріплюється багатьма серйозними аргументами. Джерелом «афропесимізму» стало насамперед тяжке економічне становище переважної більшості країн регіону. Сьогодні на частку континенту, де проживає більше 11% населення Землі (600 млн. чоловік), доводиться лише близько 5% світового виробництва. З 53 африканських країн 33 ставляться до групи найменш розвинених країн миру (НРС). Якщо в 1960 р. Африка забезпечувала себе продовольством, то з 1980 р. третина африканців виживає тільки за рахунок міжнародної допомоги. Разом з тим населення Африки зростало швидше, ніж населення інших країн, що розвиваються. При збереженні нинішніх темпів народжуваності в 2025 р. кожна п'ята людина у світі буде африканцем.
Особливе занепокоєння викликає те, що, хоча частка Африки в одержанні міжнародної економічної допомоги країнам, що розвиваються, становила на початку 90-х років 38% (17% в 1970 р.) і коливається на сучасному етапі між 15 і 20 млрд. дол. у рік, падіння ВВП на душу населення на континенті за період 1980 - 1992р. досягло 15%. Істотне зниження рівня життя населення відбувалося навіть у тих державах, де зовнішня допомога становила дуже велику частку стосовно розмірів їхніх бюджетів. Являють загрозу для Африканського континенту й інші серйозні проблеми. У всіх країнах південніше Сахари вкрай гостро стоїть проблема СНІДУ. Незважаючи на зусилля світового співтовариства, не вдається вирішити проблему голоду. Періодично недостача продовольства здобувала драматичний характер в Ефіопії, Сомалі, Судані, Анголі, Руанді, Заїрі, Сьєрра-Леоне. Надзвичайні масштаби прийняла й проблема біженців. В Африці налічується майже 50% від загальносвітової кількості біженців (більше 7 млн. чоловік) і 60% переміщених осіб (20 млн. чоловік).
Украй несприятливі наслідки для інтересів міжнародної безпеки мають численні внутрішні й міждержавні конфлікти в різних районах Африки. За постколоніальний період на континенті було зафіксовано 35 збройних конфліктів, у ході яких загинуло близько 10 млн. чоловік, більша частина з яких - цивільне населення. Ослаблення військово-політичного втручання в справи Африки з боку наддержав спочатку привело до зниження числа й інтенсивності конфліктів у регіоні, однак незабаром відновилися старі й спалахнули нові повстання, у яких боротьба різних політичних чинностей уже не маскувалася протистоянням Сходу й Заходу, а широко підігрівалася традиційними етнічними, конфесіональними й клановими протиріччями, соціальними витратами реформ.
В 90-і роки воєнні дії велися на території більш ніж півтора десятків африканських держав. Особливо великі руйнування війни й збройні етнічні конфлікти принесли в Анголі, Ефіопії, Ліберії, Мозамбіку, Сомалі, Чаді, Мавританії, Сенегалі, Західній Сахарі, Судані, Уганді, Малі, Бурунді й Руанді. Подолання їхніх наслідків зажадає декількох десятиліть, причому ймовірність рецидивів конфронтації поки залишається високою.
У цьому зв'язку «афропесимісти» думають, що соціально-економічні й політичні характеристики Африканського континенту прирікають переважну більшість країн регіону на постійну нестабільність, а висока ймовірність нового витка кризового розвитку блокує й міжнародні зусилля по подоланню цієї ситуації. Загалом, на їхню думку, Африка була, є й буде «джерелом підвищеної небезпеки» у системі міжнародних відносин.
Однак, незважаючи на серйозність погроз регіонального й глобального масштабу, відмічуваних на Африканському континенті, світовий порядок, що складається на рубежі третього тисячоріччя, буде визначатися не тільки тими факторами, які цілком очевидні сьогодні, але й новими перспективними тенденціями. Хоча 90-і роки були важким і суперечливим періодом еволюції африканських країн, до другої половини поточного десятиліття в переважній більшості держав намітилися позитивні зрушення. Внутрішньополітичні й міжнародні відносини в Африці поступово входять у нормальне русло.
Позитивні зміни стали можливі насамперед завдяки врегулюванню великих збройних конфліктів в Африці. Ліквідація режиму апартеїду в ПАР благотворно позначилася на обстановці в південній частині континенту. Припинилася затяжна політична боротьба в Намібії, Мозамбіку й Анголі. Нормалізувалися відносини між Угандою, Кенією й Танзанією. З наданням незалежності Еритреї завершилася багаторічна громадянська війна в Ефіопії, але тепер зіткнення між Ефіопією й Еритреєю відбуваються вже на міждержавному рівні.
Рішення проблем, через які довгий час існували головні вогнища напруженості на Африканському континенті й довкола нього, виявилося частковим, недостатнім для створення атмосфери регіональної безпеки. До середини 90-х років обстановка в багатьох районах, які раніше розглядалися лише як потенційні зони локальної конфронтації, різко загострилася.
Особливо драматично розвивалася ситуація в районі Великих озер. Протиріччя, що йдуть у глиб колоніальної історії, між хуту й тутсі виплеснулися за межі Руанди й Бурунді, де проживають ці народи. У конфлікт виявилися залучені в тому або іншому ступені багато держав субрегіону.
Складною є політична ситуація в другій по величині африканській державі - Заїрі (ДРК), що з осені 1996 р. переживає серйозні внутрішні потрясіння. Ці потрясіння позначаються й на положенні сусідніх країн. Деякі з них виявилися залученими в цивільний і військовий конфлікт у ДРК.
Зберігається напруженість у Сомалі, де на тлі фактичного розпаду держави протиборчі угруповання продовжують спроби досягти військово-політичної переваги. Посередницькі зусилля сусідніх держав у ряді випадків допомагали знизити рівень конфронтації, однак мирні домовленості, що неодноразово досягалися, учасниками конфлікту не дотримувалися.
Затягається врегулювання конфліктної ситуації в зоні Африканського Рогу. Вона загострилася на початку 1997 р. у зв'язку з виступом на півдні Судану опозиційних чинностей, які ведуть боротьбу із центральною владою. Суданський уряд обвинувачує своїх сусідів - Ефіопію, Еритрею й Уганду в агресії. Ці країни заявляють про свою непричетність до виступів південно-суданських сепаратистів, але конфлікт далекий від завершення. Крім того, в 1998р. між Еритреєю і Ефіопією зненацька виник гострий прикордонний конфлікт.
До кінця 90-х років загострилися територіальні проблеми й у відносинах між Камеруном і Нігерією, Екваторіальною Гвінеєю й Нігерією, Намібією й Ботсваною. На жаль, список потенційних вогнищ напруженості у зв'язку територіальними суперечками в Африці може бути продовжений.
Гальмується врегулювання збройного конфлікту в Західній Сахарі, де ООН поки не вдається організувати референдум про самовизначення народу цієї території. Ускладнився після військового перевороту 1997 р. розвиток мирного процесу в Сьєрра-Леоне.
Конфлікти, що тривають у ряді точок Африканського континенту, придбали багато в чому регіональний характер. Події другої половини й кінця 90-х років у Гвінеї-Бісау, ДРК, Сьєрра-Леоне, Бурунді, Руанді, Сенегалі, Лесото, Сомалі привели до втручання як окремих країн, так і субрегіональних угруповань. У Республіку Конго ввійшли ангольські війська. У Гвінею-Бісау й Сьєрра-Леоне були уведені війська Економічного співтовариства країн Західної Африки (ЭКОВАС). У ДРК по різні сторони лінії фронту виявилися армії Уганди, Бурунді, Анголи, Зімбабве, Намібії, Чаду.
Необхідно відзначити, що збереження військово-політичної конфронтації тісно пов'язане з гонкою озброєнь на Африканському континенті, що підсилює нестабільність у внутрішній політиці й міждержавних відносинах. Серед країн, що розвиваються в Африці найбільшою військовою міццю до кінця 80-х років володіли Єгипет, Лівія, Алжир, Марокко, Ефіопія, Ангола й Нігерія. В арміях цих країн була зосереджена основна частина бронетанкових сил континенту, більша частина військової авіації й флоту. Ще в дев'яти країнах (Сомалі, Кенія, Судан, Туніс, Танзанія, Мозамбік, Замбія, Зімбабве й Заїр) військовий потенціал досягав субрегіонального рівня, що дозволяє вести активні бойові дії за межами своїх границь. По прогнозах, що були на той період, деякі країни Африки могли б до 2000 р. стати власниками ядерної зброї (Лівія, Алжир, Нігерія) і можливими виробниками хімічної зброї (Єгипет, Ефіопія, Лівія, Ангола, Сомалі й ПАР). Передбачається, що біологічна зброя розробляється в Лівії і Єгипті. Одночасно Алжир, Єгипет і Лівія мають у своєму розпорядженні балістичні ракети класу «земля-земля», причому у двох останніх країнах влада прагне налагодити їхнє власне виробництво.
Однак положення в «гарячих точках» Африканського континенту в останні роки не залишалося незмінним. Завдяки діям ООН, зусиллям ОАЕ, окремих держав у ряді випадків удалося домогтися позитивних зрушень.
Була успішно завершена масштабна операція по підтримці миру в Мозамбіку. Без істотних ускладнень ішов процес національного примирення в ПАР. Були знайдені мирні рішення територіальної суперечки між Чадом і Лівією про смугу Аузу, питання про статус Уолфиш-Бея. Удалося запобігти розростанню внутрішніх конфліктів у Лесото, Свазіленді, Центрально-Африканській Республіці, на Коморах, а також територіальних суперечок між Нігерією й Камеруном, Еритреєю і Єменом, Намібією й Ботсваною.
Поворот до кращого чітко позначився в процесі подолання військових конфліктів у Ліберії й Анголі. Завдяки спільним зусиллям Ради Безпеки й Генерального секретаря ООН, «трійки» країн-спостерігачів (Росія, США, Португалія) у квітні 1997 р. в Анголі був створений уряд національного примирення за участю представників угруповання УНИТА. Після більше 20 років громадянської війни ця країна одержала можливість приступити до мирного будівництва.
Наведені приклади є переконливим доказом того, що врегулювання конфліктів в Африці є хоча й важким, але цілком реальним навіть у порівняно стислий термін. Важливо також, що процес миротворчості, що почався у зв'язку з конкретними конфліктами, гармонійно сполучається із глобальними тенденціями подолання конфронтації. Свідоцтвом зацікавленості африканських країн у зміцненні міжнародної й регіональної безпеки є підписання в 1996р. договору про створення в Африці без'ядерної зони. Росте прагнення підсилити контроль за поширенням зброї й домогтися заборони його найбільш смертоносних видів на континенті. У цьому зв'язку оцінка ситуації в «гарячих точках» Африки винятково через призму «афропесимізму» була б неправомірною.
Характерною рисою нарощування зусиль по встановленню й підтримці миру на Африканському континенті була в 90-і роки широка втягненість світового співтовариства, і особливо держав - членів Ради Безпеки ООН. Симптоматично, що в цей період 40% сил ООН по підтримці миру діяли в Африці. Але сьогодні усе більш активно проявляється й прагнення самих африканськ и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.