Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Типи факторв виробництва: праця, каптал, земля, пдприємницьк здбност, наука, нформаця екологя. Мжнародний подл прац. Мобльнсть факторв виробництва. Поняття процесу транснацоналзацї. Умови, необхдн для здйснення процесу виробництва.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 09.08.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Кафедра міжнародної економіки
Контрольна робота
з дисципліни:
Міжнародна економіка
Міжнародний поділ факторів виробництва
План

1. Типи факторів виробництва
2. Міжнародний поділ праці.
3. Міжнародний поділ інших факторів виробництва (землі, капіталу, технології)
4. Мобільність факторів виробництва.
Практичне завдання
Список літератури
1. Типи факторів виробництва

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови -- фактори виробництва. Фактори виробництва -- це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.
В економіці фактори виробництва - це все те, що, бере участь у виробничому процесі, створює товари та послуги. Економісти початку XIX в. говорили звичайно про три фактори виробництва - землю, працю і капітал. Помітимо, що серед факторів немає головних і другорядних. Участь кожного з них однаково необхідний, і усі вони доповнюють один одного у виробничому процесі. Зрозуміло, що земля, праця і капітал - це деякі узагальнення, агреговані фактори виробництва.
Під землею економісти розуміють і власне землю з властивою їй родючістю, і запаси мінеральної сировини, і ліс, і воду з усіма їх природними багатствами - словом, усе те нерукотворне середовище, у якій живе людина.
Праця містить у собі усі види людської діяльності, використовувані у виробництві.
Капітал - це, взагалі говорячи, усе, що використовується у виробництві, але не є ні землею, ні працею, тобто це створені людиною засоби виробництва, знаряддя праці, матеріали і т.д. Підкреслимо, що такий капітал часто називається реальним на відміну від капіталу фінансового (грошей і близьких до них фінансових інструментів - таких, як акції, облігації і т.д.).
Пізніше, наприкінці XIX в., економісти виділили четвертий фактор виробництва - підприємництво, тобто діяльність по організації роботи факторів у виробництві деякого товару, пов'язану з прийняттям на себе ризику і відповідальності за економічні результати виробництва. Поява в економічній літературі "четвертого" фактора виробництва була обумовлена реаліями того часу: у суспільстві зросла роль людей, що, часто не маючи у власності жодного з "трьох факторів", вміли "вгадувати", яке виробництво потрібно ринку в даний момент, і залучати в це виробництво всі необхідні фактори. Доход підприємців економісти назвали прибутком.
Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію (рис. 1).
Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.
В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція "людського капіталу", згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.
Рис. 1 Фактори виробництва

Людський капітал -- сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.
Капітал -- це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.
Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.
Наука -- це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.
Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства.
Інформація в сучасних умовах виступає найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах її життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.
Відбувається поступове скорочення матеріальних та зростання інформаційних джерел економічної життєдіяльності людини. Тому значно зростає інформаційномісткість виробництва, праці та продукту.
Екологічний фактор -- це система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.
На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або, навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. На макроекономічному рівні зростання суспільних екологічних витрат суттєво впливає на динаміку продуктивності суспільної праці, обсягів ВНП та національного доходу.
Підприємницькі здібності -- особливий, специфічний фактор виробництва, що відображає діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.
Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва й обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.
Виробнича функція -- це технологічне співвідношення, що висвітлює залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції.
Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою:
Q = f(L,K)
де Q -- обсяг випуску продукції; L -- затрати праці; К -- затрати капіталу; f -- функція.
Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:
Q = f(L,К,С,..„Хn),
де С -- витрати матеріалів; Хn -- витрати інших ресурсів.
Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції (рис. 2).
Рис. 2. Графік варіантів використання факторів виробництва
Лінія XI -- Х4 характеризує рівень використання фактора А.
Лінія А -- А -- кількість продукту, який може бути отриманий при оптимальному використанні фактора А.
Лінія Q -- Q характеризує реально вироблений продукт за наявності того чи іншого рівня використання фактора А.
Якщо процес виробництва постійно відображається лінією А -- А, то це означає, що фактор виробництва використовується оптимально. Якщо лінія опускається нижче, значить, фактор недовикористовується, якщо вище -- використовується з надлишком.
2. Міжнародний поділ праці

Найважливішою базовою категорією, що виражає сутність, зміст міжнародних економічних відносин, є міжнародний поділ праці (МРП). Усі країни світу так чи інакше включені в МРП, його поглиблення диктується розвитком продуктивних сил, що випробують вплив НТР. Участь у МРП дає країнам додатковий економічний ефект, дозволяючи повніше і з найменшими витратами задовольняти свої потреби.
Поділ праці -- це історично визначена система суспільної праці. Вона складається в результаті якісної диференціації діяльності в процесі розвитку суспільства. Поділ праці існує в різних формах. МРП зародився в мануфактурний період розвитку капіталізму (ХVІІ - ХVІІІ вв.) і до промислового перевороту (кінець XVIII -- перша половина XIX в.) базувався на природній основі: розходженнях у природнокліматичних, географічних умовах існування окремих країн, у запасах сировини і джерел енергії.
Сутність сучасного МРП виявляється в діалектичній єдності поділу й об'єднання процесу виробництва. Виробничий процес припускає відокремлення і спеціалізацію різних видів трудової діяльності, а також обмін ними, їхню взаємодію. Поділ праці виступає не тільки як процес розриву, але як спосіб об'єднання праці, особливо у світовому масштабі.
Підприємства багатьох країн, що беруть участь у МРП, виробляють значно більше продукції, ніж це необхідно для задоволення внутрішнього споживчого чи виробничого попиту. Господарюючі суб'єкти окремих країн, свідомо роблячи зайву продукцію, реалізують її на світовому ринку, здобуваючи необхідну для них продукцію, що є надлишковою для споживачів інших країн. Нарощуючи, зміцнюючи спеціалізацію на виробництві визначеної групи товарів, конкретні країни одержують необхідні їм товари на міжнародному ринку за рахунок обміну з іншими країнами, що спеціалізуються на інших групах товарів. У підсумку міжнародний поділ праці з'являється як спосіб організації світової економіки, при якому підприємства різних країн спеціалізуються на виготовленні визначених товарів і послуг, потім обмінюються ними.
Теорія МРП одержала своє обґрунтування і розвиток у роботах класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікардо. Аналізуючи МРП, А. Сміт у роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" доводив необхідність свободи торгівлі і підприємництва, оскільки, на його думку, різні обмеження свободи торгівлі перешкоджають подальшому поглибленню поділу праці між окремими регіонами і цілими країнами.
Знищення цих бар'єрів і розширення міжнародного обміну повинні вести до спеціалізації національних економік і росту їхньої взаємозалежності, до складання загальносвітового господарства.
Головним досягненням класиків у науковій теорії МРП вважається теорія порівняльних витрат виробництва (порівняльних переваг), що розцінюється як основа економічного навчання про міжнародну торгівлю, економічний обмін.
В основу теорії порівняльних переваг покладена ідея природних розходжень між економіками країн, що існують у різному географічному І природному середовищі. Одні країни повинні розвивати промисловість, інші -- спеціалізуватися на виробництві сільськогосподарської продукції, сировини. Взаємний обмін продукцією приведе до підвищення загального добробуту. Порушення цих умов буде означати істотне підвищення національних витрат виробництва, його більш високу вартість у порівнянні з закордонними аналогами. Наприклад, можна вирощувати виноград у Шотландії, однак його вартість була б дуже висока, а отримане з нього вино було б незатребуваним. Зіставлення витрат, пов'язаних з виробництвом тих чи інших товарів, приводить до висновку, що замість випуску всіх товарів, на котрі існує попит, значно вигідніше зосередитися на виробництві якого-небудь одного товару, що вимагає найменших витрат. Спеціалізація виробництва на цьому товарі дозволить за допомогою обміну придбати всі інші товари на зовнішньому ринку.
Теорією порівняльних витрат доводиться вигідність спеціалізації не тільки в умовах абсолютної переваги однієї країни перед іншою у виробництві якого-небудь визначеного товару, але навіть в умовах, коли така перевага відсутня.
Коли з витратами нижче міжнародного рівня не може бути зроблений жоден товар, то по якомусь одному товарі перевищення цього середнього рівня буде найменшим. На виробництві саме цього товару, відносно більш вигідному в зіставленні з витратами на інші товари, і варто спеціалізуватися. Навіть у цьому випадку спеціалізація може давати економічний ефект. Передбачається й інша ситуація: в умовах переважного положення країни у виробництві декількох товарів їй варто спеціалізуватися у випуску лише тих, по яких ця перевага максимальна.
Для економіки вільної конкуренції теорія порівняльних переваг мала істотну наукову і практичну значимість. Країнам було вигідно продавати такі товари, національні витрати виробництва яких відносно менше, ніж по інших виробах, а купувати ті, котрі можуть вироблятися самостійно, однак з більшими, ніж в інших країнах, витратами.
Разом з тим теорія порівняльних переваг вже в момент свого створення носила обмежений характер: її принципи могли бути реалізовані лише незалежними державами.
Колоніальні і залежні країни піддавалися економічному тиску, тому для них принцип порівняльних витрат був в основному неприйнятний.
У своїх подальших розробках теорія порівняльних переваг являє собою досить абстрактну модель, як правило, відвернену від реальних процесів МРП.
Недосконалість цієї моделі складається насамперед у тім, що:
вона абсолютизує принцип вільної конкуренції;
вона обмежується розглядом лише визначеної пари товарів і країн;
у ній передбачається прямий обмін товару на товар;
не враховується вплив масштабів виробництва і транспортних витрат.
Крім того, не приймаються в увагу такі істотні риси міжнародних економічних відносин, як трансграничне переміщення праці і капіталу (не тільки товарів), втручання держав, міжнародних корпорацій у спеціалізацію виробництва й інші фактори.
Основні фактори, що впливають на участь країн у МРП, і показники його розвитку
Обсяг внутрішнього ринку країни. У великих країн з розвинутим ринком більше можливостей знайти на ньому необхідні фактори виробництва і споживчі товари. І отже, менша потреба брати участь у міжнародній спеціалізації і товарообміні. У той же час розвинутий (диверсифікований) ринковий попит у країні спонукає розширювати імпортні закупівлі, відшкодовуючи їх розширенням експортної спеціалізації.
Рівень економічного розвитку країни. Необхідність участі країни в МРП тим більше, чим менше економічний потенціал країни.
Забезпеченість країни природними ресурсами. Високий рівень забезпечення країни моноресурсом (наприклад, нафтою), а також низький ступінь забезпечення корисними копалинами викликає необхідність активної участі в МРП.
Питома вага в структурі економіки країни базових галузей промисловості (енергетика, добуваючі галузі, металургія й ін.). Чим вище питома вага базових галузей, тим, як правило, менше її включення в систему МРП.
Варто мати на увазі, що всі названі фактори не абсолютні у своєму прояві, їхній вплив може бути в тій чи Іншій мірі зменшено, наприклад, зміною міжнародної конкурентоспроможності місцевої продукції, обмеженнями експорту.
Головне в процесі розвитку МРП - це те, що кожен його учасник шукає і знаходить економічний інтерес, вигоду від своєї участі в МРП.
Реалізація переваг МРП у процесі міжнародного обміну будь-якої країни при сприятливих умовах дає: по-перше, одержання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів і послуг; по-друге, економію внутрішніх витрат через відмовлення від національного виробництва при використанні більш дешевого імпорту.
Тенденції розвитку МРП дозволяють економістам стверджувати, що в перспективі воно буде поступово поглиблюватися. А на його основі випереджальними темпами буде рости міжнародний обмін товарами і послугами (табл. 1).
Таблиця 1. Коефіцієнти темпів міжнародного поділу праці
Регіон
1981-- 1990р.
1991-- 2000р.
2001-- 2002р.
Світ у цілому
1,08
1,21
1,08
Промислово розвинуті країни
1,11
1,31
1,15
Країни, що розвиваються
0,99
1,03
0,80
Передбачається, що виробництво промислове розвинутих країн в усе більшій мірі буде орієнтуватися на зовнішніх споживачів, а внутрішній попит -- на імпорт. У країнах, що розвиваються, передбачається порівняно швидке, переважно екстенсивне розширення внутрішнього ринку.
Процес розвитку МРП ставить проблему необхідності його виміру. Економісти для виміру МРП пропонують ряд коефіцієнтів. Серед них:
питома вага експорту в загальному обсязі зробленої продукції;
питома вага галузі в загальній вартості експорту;
темпи росту галузей експортної спеціалізації в порівнянні з темпами росту всієї промисловості країни. У числі показників розвитку МРП на регіональному рівні виділяють:
коефіцієнт випередження росту взаємного товарообігу в порівнянні зі зростанням суспільного виробництва взаємодіючих країн;
частку взаємного товарообігу в суспільному виробництві цих країн;
коефіцієнт випередження росту взаємного товарообігу в порівнянні з ростом загального зовнішньоторговельного обороту.
Деякі економісти основними показниками розвитку МРП вважають експортну, імпортну і, відповідно, зовнішньоторговельну квоти, питома вага країни в міжнародній торгівлі по окремих товарах, зовнішньоторговельний оборот на душу населення й ін.
Очевидно, кожний з названих показників може бути використаний для характеристики тих чи інших аспектів участі країни в зовнішньоекономічних зв'язках. У залежності від ступеня важливості того чи іншого аспекту в процесі конкретного аналізу на перший план може вийти той чи інший показник.
Класифікація показників, що характеризують участь окремої країни МРП
Група А. Рівень розвитку МРП з урахуванням експортно-імпортних операцій
Експортна квота країни в її ВВП.
Коефіцієнт випередження темпами росту експорту темпів росту ВВП.
Імпортна квота в її ВВП.
Коефіцієнт випередження темпами росту імпорту темпів росту ВВП.
Зовнішньоторговельна квота.
Група Б. Місце міжнародного регіону в системі зовнішньоекономічних зв'язків окремих країн з урахуванням експортних операцій.
Частка експорту країни в міжнародному регіоні в її валовому експорті.
Коефіцієнт випередження темпами росту експорту країни в міжнародний регіон темпів росту її валового експорту.
8. Частка експорту окремої країни у взаємному експорті країн міжнародного регіону.
9. Коефіцієнт випередження темпами росту експорту окремої країни в міжнародний регіон темпів росту взаємного експорту групи країн даного регіону.
3. Міжнародний поділ інших факторів виробництва

Говорячи про сучасний стан міжнародного розподілу інших факторів виробництва, перш за все капіталу і технологій, то зараз слід відзначити, що ці процеси вже розглядаються не в рамках окремих держав, а в рамках специфічних наднаціональних економічних утворень - транснаціональних корпорацій.
Процеси транснаціоналізації виробництва і капіталу, вираженням яких стали транснаціональні корпорації, є основою і рушійною силою сучасної глобалізації світової економіки. Одночасно глобалізація веде до виникнення економічної взаємозалежності держав, у результаті чого відбувається поступове руйнування національного економічного державного суверенітету і появи нових наднаціональних економічних утворень -- глобальних корпорацій -- транснаціональних управлінських структур.
Світовий порядок, що складається, усе більш виявляє себе як порядок економічний. Глобальна економіка поступово стає повсюдним імперативом. Якщо раніше світова економіка була полем, на якому діяли суверенні держави, то тепер світова економіка перетворюється в самостійний суб'єкт, що діє на полі національних держав.
При цьому виникає щось більше, ніж просто єдиний економічний механізм світу. Відбувається зміна звичних способів керування і володарювання: зі сфери військово-політичної вони переходять у сферу економічну. Економіка починає виявляти себе як політика й ідеологія. У результаті, геополітичні імперативи уступають геоекономічним.
Панування у світовому господарстві декількох сотень найбільших компаній-гігантів приводить до того, що основні пропорції світового виробництва і збуту є під впливом економічної політики цих компаній. Найважливішим засобом такого впливу виступає узгодження політики капіталовкладень між декількома фірмами-гігантами, що фактично визначають розвиток найважливіших галузей світового господарства.
Особливість сучасних ТНК полягає в тім, що ними сповідається в деякому змісті «подвійний стандарт»: з одного боку, ТНК кровно зацікавлені в подальшій лібералізації і демократизації світового економічного простору, з іншого, -- закони вільного ринку, що діють у глобальному масштабі, не працюють усередині ТНК, де фактично реалізується планове господарство, встановлюються внутрішні ціни, обумовлені стратегією корпорації, а не ринком. Дане протиріччя характерне і для процесу глобалізації, рушійною силою якого, з одного боку, є лібералізація й інтернаціоналізація, а, з інший, -- бажання перерозподілу сфер економічного впливу і встановлення нового економічного порядку у світі.
У ході досягнення кожною окремою державою своїх цілей між нею і іншим світом виникають протиріччя, пов'язані з боротьбою за обмежені паливні, сировинні, трудові ресурси. Особливо важливе значення при цьому здобуває глобальне суперництво за ринки збуту. Таким чином, глобальна економіка стає ареною дозволу міждержавних економічних конфліктів, з чого можна зробити висновок про те, що фундаментальні інтереси держав і базуючись на їхнє території транснаціональних корпорацій об'єктивно збігаються, оскільки транснаціональні корпорації дозволяють державам їхнього базування одержувати доступ до ресурсів інших країн. Крім того, що транснаціональні компанії розміщують своє виробництво за рубежем, рятуючи свої держави від необхідності переборювати протекціоністські бар'єри у випадку їхнього введення.
Транснаціональні корпорації зміцнюють позиції своєї держави на території інших країн, створюючи там анклави своєї власності у виді філій і дочірніх підприємств. Така система власності за рубежем забезпечує реальний міжнародний вплив держави.
Транснаціональні корпорації впливають на міжнародні відносини, насамперед, на стан міжнародної безпеки, тому що вони сприяють розвитку взаємозалежності різних держав, роблячи будь-яку агресію країн, зв'язаних системою транснаціональних компаній, по відношенню друг до друга неможливої чи принаймні невигідної.
Процеси транснаціоналізації виробництва і капіталу є основою сучасної глобалізації світової економіки. Міжнародній торгівлі в даному випадку запропонована роль виконання задачі спеціалізації і кооперування. Примітний факт, що значною мірою дана задача виконується в рамках однієї і тієї ж ТНК.
Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля. На нинішньому етапі світового розвитку міжнародних економічних відносин основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва.
Під транснаціоналізацією виробництва і капіталу в даному випадку маються на увазі:
нові явища, якісні зміни, що відбуваються у світовій економіці, а саме: ріст числа й активності транснаціональних корпорацій (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ);
новий етап процесу інтернаціоналізації світового господарства, що відрізняється від попередніх: зміна самого характеру залучення країн і підприємств у міжнародний поділ праці, що знаходить прояв в інтернаціоналізації науково-технічного прогресу і процесу виробництва, коли світовий ринок фактично диктує стандарти якості і техніко-економічні показники продукції, що випускається як материнською компанією, так і її філіями і дочірніми компаніями;
форма інтернаціоналізації господарського життя, результатом якого є розвиток міжнародного виробництва в рамках ТНК, що включає на підприємствах материнської компанії, її філій і дочірніх компаній виробництво тих видів продукції, що беруть участь у міжнародному внутріфірмовому кооперуванні;
новий більш високий рівень інтернаціоналізації виробництва і капіталу, коли відбувається його перехід у нову якість;
процес транснаціоналізації, нерозривно пов'язаний з розширенням масштабів діяльності ТНК, з перетворенням ТНК у реальних суб'єктів міжнародних ринкових відносин;
нові форми організації господарського життя, що сприяють її інтернаціоналізації.
Процес транснаціоналізації розглядається як процес розширення міжнародної діяльності промислових фірм, банків, компаній сфери послуг, їхнього виходу за національні границі окремих країн, що приводить до переростання національних компаній у транснаціональні. Для нього характерне переплетення капіталів за рахунок поглинання фірм інших країн, створення спільних компаній, залучення фінансових коштів іноземних банків, установлення міцних довгострокових зв'язків за рубежем промислових компаній і банків однієї і тієї ж країни.
Процес транснаціоналізації як феномен сучасного світового господарства має під собою об'єктивну основу: інтернаціоналізацію господарського життя, науки, техніки, виробництва, різке підвищення ролі і розширення географічних рамок коопераційних зв'язків, що дозволяють поєднувати у великі міжнародні науково-виробничі утворення елементи виробничих структур різних країн.
В основі ж торгівлі різних ТНК між собою і з іншими компаніями все частіше лежать не разові комерційні справи, а довгострокові виробничі зв'язки на базі відповідних союзів.
Глобалізація економічної діяльності вимагає лібералізації торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Генеральна угода про и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.