На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Аналз зародження, розвитку та сучасного стану мжнародного руху капталв в свт та перспектив нтеграцї України в потоки мжнародного руху капталу з урахуванням вже здйснених дослджень, вимог сучасних глобалзацйних процесв та реалй України.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 09.07.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1. Сутність міжнародного руху капіталу та інвестицій
1.1. Сутність і форми міжнародного руху капіталу
1.2. Поняття інвестицій та їх класифікація
1.3. Інфраструктура міжнародного інвестиційного ринку та її складові елементи
Висновки до розділу
Розділ 2. Аналіз міжнародного руху капіталу та інвестицій
2.1. Оцінка міжнародних потоків капіталу в сучасних умовах глобалізації
2.2. Аналіз притоку іноземних інвестицій у вітчизняну економіку
2.3. Діяльність міжнародних інвестиційних інститутів в Україні
Висновки до розділу
Розділ 3. Проблеми та перспективи інтеграції національного ринку України до світового ринку капіталів
Висновки до розділу 3
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП

Тісне переплетення окремих складових світового господарства та його чітко визначена однорідність приводять до злиття національних економічних систем і створення їх аналога на міжнародному рівні. Отже, в межах світової економічної системи, яку формують взаємозв'язки між національними ринками ресурсів і продуктів, сімейними господарствами і фірмами, державними інституціями і фінансовими ринками, відбуваються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні, політичні, культурні та інші відносини. На їх ґрунті розвивається, зокрема, міжнародна інвестиційна діяльність, що пов'язана з вивозом капіталу (однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди).
Сучасний етап розвитку України відбувається в умовах потужних процесів інтернаціоналізації. Минуле десятиріччя внесло істотні корективи до міжнародних відносин, зокрема до темпів зростання обсягів міжнародного руху капіталу (МРК). Відсутність в історії аналогів цим явищам та зростаюча залежність успішного розвитку національних економічних систем від їх оптимальної участі в зазначених процесах обумовлює те, що ключовими імперативами та визначальними чинниками майбутнього України стають визначення економічних пріоритетів і життєво важливих національних інтересів, усвідомлення суспільством ролі та місця України в глобальному просторі. Одним з напрямів наукової думки у розв'язанні цих питань є пошук та аналіз можливостей загальнонаціональної та регіональної економічної інтеграції.
Разом з тим розширення взаємодії між національними економіками в розподілі капіталу є об'єктивною основою їх загальноекономічної інтеграції. Така взаємодія може стати основою повномасштабної загальноекономічної інтеграції. Через це всебічне вивчення економічно ефективної інтеграції національної економіки до процесів МРК, вектору і меті розвитку держави, напрямам загальноекономічної інтеграції, є найважливішою основою ефективного використання потенціалу України. Отже, дослідження питань інтеграції національної економіки до процесів МРК є дуже актуальними для сучасної України.
Метою дослідження є аналіз зародження, розвитку та сучасного стану міжнародного руху капіталів в світі та перспектив інтеграції України в потоки МРК з урахуванням вже здійснених досліджень, вимог сучасних глобалізаційних процесів та реалій України.
Дослідження поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань науково-теоретичного, методичного та практичного характеру:
· проаналізувати сучасні тенденції та динаміку розвитку світового ринку капіталу з виокремленням наявних передумов для залучення України до нього;
· оцінити особливості сучасного стану розвитку ринку капіталу України з метою посилення інтеграційної взаємодії в умовах фінансової глобалізації;
· розкрити особливості стану відкритості національної економіки на засадах оцінки впливу глобалізації на розвиток процесів участі України в процесах міжнародної міграції капіталу;
· розробити механізм інтеграції України до світового ринку капіталу з урахуванням вимог до формування інституціональних важелів щодо регулювання цього процесу;
· побудувати стратегію розвитку ринку капіталу України у відповідності до напрямів формування державної макроекономічної політики в умовах фінансової глобалізації світової економіки.
Об'єктом дослідження обрано міжнародний рух капіталів як системну категорію світової економіки.
Предметом дослідження є сучасні тенденції міжнародного руху капіталів в світі, економічні та організаційно-фінансові засади участі України в процесах МРК.
Методологічну основу роботи становить діалектичний метод наукового пізнання, загальнонаукові методи пізнання (аналіз і синтез, порівняльний, економіко-математичний метод, метод узагальнення даних, системний підхід). Дослідження побудоване на методологічних засадах економічної теорії, теорії світової економіки тощо.
Слід зазначити, що проблема іноземного інвестування широко дискутується в наукових працях провідних учених України та світу. Серед вітчизняних заслуговують на увагу дослідження О.В. Гаврилюка, М.С. Герасимчука, З.О. Луцишин, Ю.В. Макогона, А.А. Пересади, В.М. Хобти, В.Г. Федоренка, А. Іващенка та інших [40]. Варто також вказати на значний теоретичний внесок в дослідження питань МРК іноземних вчених-економістів У. Шарпа, Р.Холта, Д.Бейлі, М.Портера, Л. Гітмана, М. Джонка, Дж.Майєра, І. Бланка та інших дослідників.
Дипломна робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури із 99 найменувань і 6 додатків. Зміст дипломної роботи викладено на 90 сторінках друкованого тексту, включаючи 1 таблицю та 11 рисунків.
Розділ І СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

1.1 Сутність і форми міжнародного руху капіталу.


В межах світової економічної системи між національними ринками та їх суб'єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов'язана з вивозом капіталу.
Капітал є одним із факторів виробництва - ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.
Міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).
Міжнародний рух капіталу - однобічне переміщення за кордон певної вартості у товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.
Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу:
I - етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII - початку XVIII ст.  до  кінця XIX ст.). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії).
II - етап вивозу капіталу (з кінця XIX - початку XX ст.  до середини XX ст.). В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем. 
III - етап міжнародної міграції капіталу ( із середини 50-60-х років XXст. по дійсний час). Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвинені країни, але і багато країн, що розвиваються та постсоціалістичні країни. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи капіталів у вигляді відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях.
Передумови, що обумовлюють міжнародний рух капіталу:
1. Інтернаціоналізація господарського життя.
2. Поява можливості більш вигідного оподаткування капіталу за кордоном.
3. Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.
4. Прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати і т.д.
5. Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал.
6. Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною.
7. Прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.
8. Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу  і його більш ефективного застосування за кордоном.
Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо. 
З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих та високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.
Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.
Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо. Поряд з цим діють і інші чинники, на яких акцентують увагу різні теорії:
Теорія ринкової влади С.Хаймера - суб'єкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.
Теорія інтерналізації - кожна фірма переслідує мету мінімізації трансакційних витрат (витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати “внутрішнього характеру”, тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон.
Концепція конкурентоспроможності галузі - пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб'єктами ринку капіталів.
Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.
Концепція оборони національного суверенітету ґрунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.
Концепція валютного простору - головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.
Інфраструктура міжнародного ринку капіталів складається з:
- кредитних інститутів, що приймають вклади і задовольняють потреби в інвестиційних кредитах;
- кредитних інститутів, що ведуть справи клієнтів на біржах;
- інвестиційних фондів і компаній, що вкладають отримані кошти в цінні папери, диверсифікуючи вклади з метою зменшення ризику;
- великих підприємств, що виступають на міжнародному ринку в якості самостійних суб'єктів;
- страхових компаній; 
- громадських емітентів;
- інвестиційних банків, які для зменшення ризику вводять програми торгівлі цінними паперами.
Класифікація форм міжнародного руху капіталу відбиває різні сторони цього процесу.  Капітал вивозиться,  ввозиться і функціонує за кордоном у наступних формах:
1) За джерелами походження капіталу на світовому ринку виділяють офіційний та приватний капітал.
Офіційний (державний) капітал - це кошти з державного бюджету, що переміщуються за кордон, або ті, що приймаються в країну за рішенням уряду, чи міжурядових організацій. До офіційного капіталу відносять всі державні позики, гранти, міждержавна допомога на основі міжурядових угод. До офіційного капіталу відноситься і капітал міжнародних організацій: МВФ, СБ, ООН тощо. Джерелами офіційного капіталу є кошти державного бюджету.
Приватний капітал - це кошти приватних фірм, банків, недержавних організацій та установ, що переміщуються за кордон, або приймаються з-за кордону за рішенням керівних органів підприємств. До цієї категорії капіталу відносять: інвестиції за кордон приватними фірмами, надання торгових кредитів та міжбанківське кредитування. Джерелом приватного капіталу є власні чи запозичені кошти приватних фірм.
2) За характером використання капітал поділяється на підприємницький, позичковий капітал та міжнародну економічну допомогу.
Підприємницький капітал - це кошти, що прямо чи опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. До підприємницького капіталу найчастіше можна віднести приватний капітал.
Позичковий капітал - це кошти, що позичаються з метою отримання відсотків.
Міжнародна економічна допомога - це надання капіталу в грошовій чи товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб'єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення тобто безвідшкодності.
Міжнародна економічна допомога має свої форми:
--фінансова допомога - це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб'єктами одних країн суб'єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів.
--матеріальна допомога - це безплатна передача суб'єктами одних країн суб'єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.
3) За строком вкладення капітал буває коротко-, середньо- та довгостроковий.
Короткостроковий капітал - це кошти, вкладені на термін до 1 року. В основному це - позичковий капітал.
Середньостроковий капітал - це кошти, вкладені на термін від 1 до 7 років.
Довгостроковий капітал - це кошти, вкладені на термін понад 7 років.
Середньостроковий та довгостроковий - це в основному підприємницький капітал
4) За метою вкладення капітал буває у вигляді прямих та портфельних інвестицій.
Прямі закордонні інвестиції - це кладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні-імпортері капіталу. Цей довгостроковий інтерес забезпечує контроль над об'єктом розміщення капіталу. До прямих закордонних інвестицій відноситься в основному приватний капітал.
Портфельні інвестиції - це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору право реального контролю над об'єктом розміщення капіталу.
Вивіз капіталу - найбільш характерна риса міжнародних економічних процесів ХХ століття, коли темпи його зростання почали перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі. В сучасних умовах збільшується кількість країн, що беруть участь в іноземних інвестиціях. До цього процесу підключаються країни Південно-Східної Азії, Центральної і Східної Європи. 
Змінюються напрямки руху капіталу: якщо раніше, до другої світової війни, капітал рухався переважно у слаборозвинені країни (колонії), то тепер три чверті всіх іноземних інвестицій приходиться на розвинені країни світу. Країни, що переважно приймають капітал: США, Ірландія, Португалія, Італія, Велика Британія, Туреччина, країни, що розвиваються. Країни, які переважно вивозять (нетто-інвестори),- Японія, Франція, Німеччина. Якщо до 1985 року лідером у здійсненні іноземних інвестицій вважалися США, то тепер - країни Європейського Союзу, Японія.
Зазнають змін і форми руху капіталу: переважає вивіз портфельних інвестицій, зростає роль держави, яка сама часто виступає інвестором, а також стимулює, контролює інвестиційну діяльність. Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні банки (ТНБ) і транснаціональні корпорації (ТНК).
Міжнародний кредит -- позички в грошовій або товарній формі, що надаються кредиторами однієї сторони позичальникові іншої сторони на визначених умовах.
Пільговий міжнародний кредит -- міжнародний кредит, що надається на пільгових умовах:
а) на тривалий термін;
6) по занижених ставках у відсотках;
в) по безпроцентному кредиті.
Дарунок -- це субсидування суб'єкта світового господарства без попередніх умов з метою досягнення довгострокових економічних і політичних інтересів.
Підприємницький капітал  включає  прямі  і портфельні інвестиції. Характерна риса прямих інвестицій,  по  визначенню МВФ, особиста участь інвестора у виборі об'єкта інвестування, вкладенні засобів і управлінському контролі над об'єктом, у якому інвестований його капітал. Портфельні інвестиції такого контролю не дають,  вони здійснюються інвестиційними  або  іншими фінансовими посередниками,  що розміщають засобу інвестора в найбільш ефективні на їхній погляд об'єкти інвестування,  беруть участь  у  керуванні  ними,  а отримані доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів.  Портфельні інвестиції звичайно являють собою пакети акцій,  на які приходиться менш 10-20% власного капіталу фірми,  а також облігації й інших  цінних  паперів.
Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:
- прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку;
- отримання підприємницького прибутку;
- отримання процентів за позичковий капітал;
- прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.
Факти з економічної історії свідчать, що використання іноземного капіталу прискорює промисловий розвиток країни, сприяє входженню народного господарства до світогосподарської взаємодії.
В умовах стабільності та передбачуваності в світовій економіці, коли позичальники поважають свої зобов'язання і сплачують борги, міжнародний рух капіталу може бути ефективним у глобальному масштабі і приносити його учасникам прибутки, що перевищують втрати інших учасників.
На рисунку 1.2 зображені наслідки вільного міжнародного руху капіталів. На горизонтальній осі відкладається кількість капіталу в світі, який складається з двох країн, а по вертикальній - норма проценту на капітал.
Спочатку розглянемо ситуацію, коли міжнародний рух капіталу заборонений. У цьому випадку кожна країна повинна будувати свою економіку відповідно до внутрішніх запасів реального капіталу. На графіку зображені наслідки: країна А має в надлишку фінансове багатство - капітал (Ка) і відносно малопривабливі внутрішні інвестиційні можливості (4 % на рік). Країна В має обмежений запас капіталу (Кв) і більше можливостей для його прибуткового використання (8 % на рік).
Якщо все кредитування здійснюється винятково в межах національних кордонів, кредитори в країні А мають погодитись з низькою нормою доходу, оскільки пропозиція внутрішніх реальних активів відповідає граничній продуктивності капіталу МРКа. Конкуренція змушує кредиторів в країні А погодитись з низьким рівнем доходу у 4 % річних у точці В.
Рис. 1.2. Наслідки міжнародної міграції капіталів для країн-експортерів і країн-імпортерів
У той же час, у країні В нестача капітальних ресурсів не дозволяє здійснити реальні капіталовкладення ліворуч від точки Д, оскільки Кв - це весь запас капіталу, який є у розпорядженні. Конкуренція за право користування обмеженим капіталом збільшує в країні В рівень процента за капітал до 8 % річних у точці Д. Світовій продукт, який буде вироблений за таких умов - це заштрихована область на рисунку 1.2 без урахування площі трикутника СDВ.
Тепер припустимо, що всі обмеження на фінансові потоки ліквідовані. У власників капіталу з країни А та позичальників країни В з'являться сильні стимули до співпраці. Чому одні мають давати гроші під 4 % річних, а інші - брати їх з розрахунку 8 % річних, якщо (це видно з кривих граничної продуктивності капіталу) рівень розвитку технології в обох країнах приблизно однаковий? Виникне нова рівновага, при якій норма доходу встановиться припустимо в точці С (6 %). У цій ситуації частина капіталу з країни А переміститься до країни В.
У нових умовах відбудеться максимізація світового продукту. Його величина складе всю заштриховану площу плюс площа СДВ. Причина збільшення полягає в тому, що свобода надає індивідуальним власникам капіталу можливість знайти найвищий рівень доходу для світу в цілому.
Вигоди, одержані в світі, розподіляться між двома країнами. Національний продукт країни А охоплює всю площу під кривою МРКа до точки В плюс площа САВ, яка утворилась у результаті можливості надавати в кредит багатства за кордоном під 6 % річних замість того, щоб йти на неприбуткові внутрішні вкладення від точки С до точки В. Для країни В виграш складає площу СДА, бо в неї збільшились капітальні ресурси від Д до точки С за умов виплати іноземним капіталовкладником боргу, рівного площі САХУ, за фонди, одержані під 5 % річних.
Всередині кожної країни існують групи осіб, які виграли або програли від введення нових умов на міжнародному рівні. Очевидно, що кредитори в країні А виграють внаслідок виникнення можливості вкладати гроші під 6 %, а не під 4 %. Це означає втрати для позичальників у країні А, оскільки конкуренція з боку іноземних позичальників примушує їх виплачувати такий же високий процент за всі нові позики. У країні В позичальники виграють внаслідок можливості одержати кредити не під 8 %, а під 6 % річних. У той же час кредитори в країні В зацікавлені у фінансовій ізоляції, коли позичальники сплачували 8 % річних.
Ліквідація бар'єрів приносить виграш світу в цілому та тим угрупованням осіб, для яких свобода - це додаткові можливості, але несе збитки тим, для яких свобода означає більш жорстку конкуренцію. 
Таким чином, свобода руху капіталу в світі приводить до збільшення світового та національного продукту. Але міжнародні капітальні потоки розподіляються в світі нерівномірно. Причина цього - різний рейтинг інвестиційної привабливості країн.
1.2 Поняття інвестицій та їх класифікація.

Протягом останнього десятиліття слово “інвестиції” стало відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду. Підприємства країн колишнього Радянського Союзу, які втратили можливість черпати фінансові ресурси з централізованих джерел, вийшли у вільне плавання до безкрайніх просторів ринкової економіки, не зовсім розуміючи як жити у цих умовах. Єдине правило, яке моментально вивчили всі керівники, зводилося до того, що потрібні гроші. Коли є гроші, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки.
Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому поняття «інвестиції» трактувалось як сукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції помилково ототожнювались із поняттям «капітальні вкладення».
Розглянемо сучасне тлумачення категорії «інвестиції». Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 дає наступне визначення: інвестиції - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.
Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності .
Отже, в широкому розумінні інвестиції є вкладенням капіталу з метою його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді.
Інвестиції - це економічна категорія розширеного відтворення, яка є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту.
Таким чином, інвестиції - це те, що «відкладають» на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу товариства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов'язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також із будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди необхідно включати і витрати на обладнання, наукові дослідження та підготовку кадрів, що є інвестиціями в «людський капітал», який на сучасному етапі розвитку економіки набуває все більшого значення, бо саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і обладнання, і, найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни у світовій ієрархії держав.
Можна виділити три основні функції, які виконують інвестиції в економічній системі:
а) забезпечення зростання і якісного удосконалювання основного капіталу (фондів), як на рівні окремої фірми, так і на рівні національної економіки в цілому;
б) здійснення прогресивних структурних економічних зрушень, що стосуються найважливіших народногосподарських пропорцій: відтворювальних, галузевих, вартісних;
в) реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва на мікро- і макрорівнях. []
В економічному аналізі розрізняють валові та чисті інвестиції.
Валові інвестиції характеризують загальний обсяг інвестиційних коштів у певному періоді, спрямованих на відтворення (нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва), приріст товарно-матеріальних запасів, а також на підтримання діючих потужностей.
Чисті інвестиції є вкладенням коштів у виробничі фонди, що заново створюються, та виробничий апарат, що відновлюються. Вони дорівнюють сумі валових інвестицій, зменшеній на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.
Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни в розрізі співвідношення між простим та розширеним відтворенням.
Якщо сума чистих інвестицій складає від'ємну величину (тобто обсяг валових інвестицій менший суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу і, як наслідок, зменшення обсягу випуску продукції.
Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це говорить про відсутність економічного росту, бо виробничий потенціал залишається при цьому незмінним.
І нарешті, якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (обсяг валових інвестицій перевищує амортизаційні відрахування), це означає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, бо забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу.
Зростання обсягу чистих інвестицій зумовлює збільшення доходів, причому темпи зростання суми доходів значно перевищують темпи росту обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії цей процес називається «ефект мультиплікатора».
Постає питання: від чого залежить обсяг інвестицій? Назвемо деякі з факторів, що впливають на цей показник.
* Рівень заощаджень у доходах населення. В умовах низьких доходів на душу населення основна їх частина використовується на споживання. Із зростанням доходів збільшується їх частка, що спрямовується на заощадження, які є джерелом інвестиційних ресурсів. Спостерігається пряма залежність між рівнем заощаджень і обсягом інвестицій.
* Норма дохідності інвестицій. Прибуток є основним мотивом інвестування, тому чим вища норма дохідності очікується, тим більш привабливими будуть вкладення.
* Темп інфляції. Чим вищий цей показник, тим більше буде знецінюватись майбутній прибуток від інвестицій і, відповідно, буде менше стимулів для нарощування обсягів інвестицій. Тут спостерігається зворотна залежність (виняток становлять ринок нерухомості, валютний ринок та ринок лікувальних засобів).
* Ставка банківського процента. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку банківського процента, то за подібних умов інвестування буде ефективним, і навпаки. Така залежність є зворотною.
* Податкова політика. При збільшенні рівня податкового тиску зменшується попит на інвестиції.
У процесі інвестиційної діяльності важливим є фактор часу. Інвестору необхідно співставляти час інвестування і час отримання прибутку або соціального ефекту. Ці два процеси можуть відбуватися в різній часовій послідовності. При їх послідовному протіканні прибуток отримується одразу після завершення інвестицій у повному обсязі. При паралельному протіканні отримання прибутку можливе ще до повного завершення процесу інвестування (на певному етапі інвестування можливий випуск продукції, що забезпечить отримання прибутку). При інтервальному протіканні між періодом завершення інвестування та отриманням прибутку проходить певний час.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. В економічній теорії і на практиці з метою ведення обліку, аналізу і планування інвестиції класифікують за окремими ознаками:
1. За об'єктами вкладення. В економічній теорії принциповою ознакою класифікації інвестицій є виділення реальних та фінансових інвестицій.
Реальні інвестиції - це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація). Інколи вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.
Фінансові інвестиції - вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї і т.д.
2. За способом участі в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції.
Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії.
Непрямі інвестиції - під ними розуміють інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони придбавають цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.
3. Залежно від форми власності інвесторів розрізняють державні, приватні, іноземні та спільні інвестиції.
Державні інвестиції - це вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів.
Приватні інвестиції - вкладення коштів громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, перш за все, колективної (акціонерні товариства і кооперативи).
Іноземні інвестиції - вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами.
Спільні інвестиції - вкладення, що здійснюються суб'єктами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.
4. За періодом інвестування виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції.
Короткострокові інвестиції - це вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).
Довгострокові інвестиції - вкладення капіталу на період більше одного року. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як свідчить досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються наступним чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) більше 5 років.
5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції внутрішні та зовнішні.
Внутрішні інвестиції - вкладення коштів в об'єкти інвестування, розташовані в територіальних межах даної країни.
Зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) - вкладення коштів в об'єкти інвестування, розташовані за межами даної країни. До них належить і купівля різних фінансових інструментів інших країн - акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.
6. Інвестиції розрізняються також за ступенями ризику. Так, ми знаємо високоризикові та малоризикові інвестиції.
Інвестиції з низьким рівнем ризику - це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку.
Інвестиції з високим рівнем ризику - це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку.
Спекуляція - це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.
7. За характером цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, інвестиції поділяються на:
кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устат-кування та інші матеріальні цінності);
майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної докумен-тації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для ор-ганізації того чи іншого виду виробництва, але не запа-тентованих (ноу-хау);
права користування землею, водою, ресурсами, бу-динками, спорудами, обладнанням, а також іншими май-новими правами;
- інші цінності.
8. За джерелами фінансування інвестиційної діяльності інвестиції поділяються на такі, що здійснюються за рахунок:
власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощад-ження громадян, юридичних осіб тощо);
позичкових фінансових коштів інвестора (облігацій-ні позики, банківські та бюджетні кредити);
залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески грома-дян і юридичних осіб);
бюджетних інвестиційних асигнувань;
безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.
9. З огляду на спрямованість дій, виділяють чотири види інвестицій: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.
Нетто-інвестиції - це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).
Екстенсивні інвестиції - це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.
Реінвестиції - повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.
Брутто-інвестиції - це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.
Наведена класифікація інвестицій відбиває їх найсуттєвіші ознаки. У наукових джерелах зустрічаються й інші класифікації (Додаток 1), зокрема наводиться окрема класифікація іноземних інвестицій (Додаток 2).
Під інвестиціями звичайно розумі-ються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соці-альні програми, в охорону навколишньо-го середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінно-стей, які вкладаються в об'єкти підприєм-ницької та інших видів діяльності, у ре-зультаті якої формується прибуток (до-ход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюва-тись і з метою регулювання розвитку економіки.
Основними цінностями інвестицій є:
· рухоме та нерухоме майно (будівлі, спо-руди, обладнання та інші матеріальні цін-ності);
· кошти, цільові банківські внески, кре-дити, акції та інші цінні папери;
· майнові права, похідні від авторського права - ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;
· право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші май-нові права.
За обсягом та значущістю капіталь-ні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвести-цій.
Таким чином, інвестиції - це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку. Незалученні грошові кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути “з'їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ту ж суму помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід.
В цілому інвестиційний процес - це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред'являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку.. Фінансові інститути - це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки - це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна - це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів - це довгострокових фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок - це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.
Головні учасники інвестиційного процесу - це держава, її компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції. Більш того учасники часто взаємодіють на міжнародному рівні.
Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки держави. В результаті інвестування засобів в економіку, збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед, в економічній конкуренції, галузі народного господарства та підприємства, що в більшій мірі задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопичується, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.
1.3 Інфраструктура міжнародного інвестиційного ринку та її складові елементи.

У сучасних умовах світове господарство являє собою глобальну систему, що поєднує національні економіки, здатні діяти як єдине ціле. Особливо складним механізмом світової економічної системи виступає міжнародний інвестиційний ринок, на якому відбувається формування та перерозподіл фінансових ресурсів між різними країнами.
Міжнародний інвестиційний ринок - це ринок довгострокового вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.
Міжнародний інвестиційний ринок - це регулятор сукупності економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних ресурсів та їхнім покупцем, - резидентами різних країн [22, с. 178]. Він відрізняється від інших ринків специфічним характером свого товару, яким виступають міжнародні інвестиції. В економічній літературі міжнародні інвестиції визначаються як міжнародні потоки капіталів, що здійснюються у формі прямих та портфельних інвестицій. Відповідно, міжнародний інвестиційний ринок поділяється на ринок об'єктів реального інвестування та фінансовий ринок (рис. 1.4).
На ринку об'єктів реального інвестування реалізуються реальні інвестиції, тобто ті економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, на розширення або модернізацію виробництва.
У світовій практиці обсяг таких інвестицій розглядається як один із найважливіших показників процвітання національної економіки, як фактор макроекономічної стабілізації країни.
В економічній літературі розрізняють чисті реальні інвестиції, спрямовані на збільшення основного капіталу та утворення нових основних та частини оборотних фондів виробничого та невиробничого призначення, та валові реальні інвестиції, які включають чисті реальні інвестиції та величину одноразових витрат, які забезпечують просте відтворення [51, с. 93].
Ринок об'єктів реального інвестування включає ринок прямих іноземних інвестицій, на якому реалізується, як правило, довгострокове капіталовкладення в іноземні підприємства з метою отримання прибутків та безпосереднього впливу на господарську діяльність підприємства. Прямі іноземні інвестиції забезпечують надходження до країни нових технологічних, економічних, управлінських та маркетингових знань, підвищуючи рівень зайнятості населення та сприяючи загальному економічному розвитку. До прямих інвестицій належать первинні вкладення та реінвестицій. Крім того, прямі інвестиції включають усі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями [51, с. 80].
Реальні активи є джерелом доходів в економіці, а фінансові - просто характеризують його розподіл серед інвесторів [10, с. 26]. Але фінансові активи і ринки, на яких ними торгують, відіграють вагому роль у розвитку економіки. Вони дають можливість примножувати реальні активи.
Особливість фінансових ресурсів, які обслуговують основний та оборотний капітал, зумовлює його поділ на грошовий ринок та ринок капіталу.
На грошовому ринку обертаються короткострокові, високоліквідні та низькоризиковані грошові інструменти, які називають грошовими еквівалентами, або просто грошима. Частиною грошового ринку є валютний ринок, який обслуговує боргові зобов'язання в іноземній валюті. До інструментів грошового ринку належать депозитні сертифікати, комерційні векселі, банківські акцепти, євродолари, викупні угоди.
На ринку капіталів здійснюються довгострокові та ризиковані інвестиції фірм, урядів та домогосподарств. Ринок капіталу поділяється на кредитний та фондовий ринки, що характеризуються широкою різноманітністю фінансових інструментів.
На фондовому ринку відбувається торгівля особливо цінними паперами. Вони не мають власної вартості, оскільки їхня цінність визначається активами, які вони представляють. Цінний папір відображає право власності інвестора та визначає умови, за яких він може використати це право. Більшість цінних паперів можуть легко переходити від одного власника до іншого разом зі своїми правами та зобов'язаннями. Ринок капіталу виступає у вигляді чотирьох сегментів: ринки довгострокових цінних паперів з фіксованим доходом, ринки акцій та ринки таких похідних цінних паперів, як опціони та ф'ючерси [10, с. 58].
Ринок цінних паперів поділяється на первинний ринок, на якому купуються та продаються нові випуски цінних паперів, та вторинний ринок, на якому розміщуються цінні папери, що вже існують. Розміщення цінних паперів на первинному ринку можуть здійснювати компанії, які збираються стати відкритим акціонерним товариством і вперше пропонують свої акції широкому колу інвесторів, або компанії, які здійснюють повторний випуск. Досить часто первинний випуск здійснюється із залученням андеррайтерів - інвестиційних банків, які гарантують розміщення цінних паперів. Як правило, збутом цінних паперів займаються декілька інвестиційних банків, які під управлінням головного банку формують емісійний синдикат. При цьому фірма-емітент продає андеррайтерам цінні папери і передає ризик, пов'язаний з їхнім збутом широкому колу інвесторів.
Після первинного розміщення цінні папери можуть вільно купуватися та продаватися на вторинному ринку, який складається з сукупності фондових бірж, позабіржового ринку цінних паперів та прямих угод між покупцями та продавцями.
Розвиток фінансового ринку викликав потребу в розширенні кількості фінансових інструментів, що призвело до посилення процесу сек'юритизації, тобто випереджального зростання операцій з цінними паперами, порівняно з операціями з традиційними грошовими інструментами.
Фінансовий ринок може бути представлений у складі чотирьох секторів, до яких відносяться домогосподарства, комерційні фірми, державний сектор та фінансові посередники. Більша частина капіталу домашніх господарств формується за рахунок власних засобів. Саме тут виникає основний надлишок коштів, що спрямовується на фінансування комерційних фірм, держави та розміщується у фінансових інститутах (інвестиційні фонди, банки) [72]. Досить вагомим та важливим сектором фінансового ринку є держава. Вона виступає найбільшим позичальником та кредитором.
Для того щоб потрапити на іноземні ринки, вітчизняні емітенти повинні випустити депозитарні розписки на свої акції, що є досить витратним і тривалим процесом. Саме тому багато компаній реєструють в офшорних зонах дочірні структури і вже після цього виходять на ринок акцій. Це також дозволяє уникнути труднощів, пов'язаних з недостатнім розвитком у вітчизняній країні правового поля щодо захисту прав інвесторів. Вимоги до первинного розміщення акцій через глобальні депозитарні розписки залежать від того, на якій торговельній площадці збирається розміститися емітент. Серед європейських торговельних майданчиків усього чотири готові прийняти емітентів країн СНД - Лондонська фондова біржа, Люксембурзька фондова біржа, Дойче Борз (Франкфурт) та Берлінська фондова біржа. Перші три мають спеціально створені майданчики, на які допускаються емітенти, що не відповідають вимогам біржі для проходження нормального лістингу. Існування офшорних зон під юрисдикцією цих країн дозволяє емітентам відкрити компанії, що сприяють проникненню депозитарних розписок на західні ринки. Такі майданчики отримали назву “паралельні ринки”. Вони мають досить обмежені можливості, оскільки попит на них формується, як правило, за домовленістю між андеррайтерами та учасниками торгів. Використовуючи зазначену схему офшорів, в лютому 2005 року на Лондонській фондовій біржі було вперше розміщено акції української компанії (Ukrproduct Group). [96]
Розглядаючи міжнародний інвестиційний ринок, необхідно визначити, що стимулює потоки міжнародних інвестицій і які фактори є визначальними в рішенні інвестувати в ту чи іншу країну. Пояснення руху міжнародних інвестиційних потоків надають теорії міжнародних інвестицій, які слід розглядати у зв'язку з іншими теоріями міжнародних відносин.
Першою теорією прямих іноземних інвестицій є теорія руху капіталу, яка базується на припущеннях про досконалу конкуренцію і пояснює рух капіталу різницею у відсоткових ставках між країнами. Дана теорія стверджує, що стимулом компанії для перетину національного кордону є отримання більшого доходу в іншій країні, порівняно з доходом, отриманим на внутрішньому ринку. Капітал припливатиме в іншу країну, допоки відсоткові ставки не зрівняються і дохідність капіталу в обох країнах не стане однаковою [37, с. 35]. Крім того, практика свідчить, що необхідно враховувати ще дві основні причини, які змушують надавати перевагу внутрішнім інвестиціям, незважаючи на вищу відсоткову ставку в іншій країні. Це рівень податків та операційних витрат, які можуть не відшкодовуватись отриманням більших прибутків Припущення теорії руху капіталу про досконалу конкуренцію не може адекватно пояснити рух прямих іноземних інвестицій, оскільки для руху капіталу повинні існувати певні переваги на ринку. Тобто компанія, що інвестує, повинна мати певні переваги над місцевими компаніями, що дозволить їй успішно працювати на іноземному ринку. Таку теорію ринкових імперфекцій або монополістичних переваг у 1960 р. запропонував С. Хаймер, а пізніше Ч. Кіндлебергер. Вона стала однією з головних інтегративних частин теорій прямих іноземних інвестицій та транснаціональних компаній [5, с. 98].
Теорія монополістичної переваги розглядає горизонтальні та вертикальні іноземні інвестиції. У разі виходу на іноземний ринок для виробництва тієї ж продукції, що виробляється на внутрішньому ринку, мають місце горизонтальні іноземні інвестиції. Вертикальні іноземні інвестиції виникають, коли компанія спрямовує свій капітал в іншу країну для виробництва та продажу нового виду продукції або для виробництва напівфабрикатів, призначених для подальшої переробки на внутрішньому ринку.
Переваги, які, згідно з теорією імперфекцій, мають інвестори на іноземному ринку, пояснюються трьома моделями прямих іноземних інвестицій. Модель досконаліших знань може надавати інвесторові технологічних, організаційних, маркетингових та інших переваг, які вигідно відрізняють ці продукти від конкурентних на місцевому ринку країни- реципієнта і роблять їхній продаж більш прибутковим [22, с. 36].
Другою моделлю є модель міжнародного життєвого циклу продукту В. Вернона, відповідно до якої кожний продукт проходить п'ять стадій: появу, розвиток, насичення, спад, вихід з ринку. Дана модель доводить, що на початкових стадіях життєвого циклу країна-інвестор виграє за рахунок інновацій у виробництві продукції. Раніше в міжнародній торговельній практиці дана модель застосовувалася за низхідною схемою. Інноваційний товар заповнював внутрішній ринок розвиненої країни і в міру проходження свого життєвого циклу спрямовувався на ринки країн, що розвиваються. У сучасних умовах більш актуальною є модель, згідно з якою продукція розробляється та реалізовується одночасно на внутрішньому та зовнішньому ринках [22, с. 96].
Третьою моделлю монополістичної переваги є модель олігополій, яка пояснює бажання олігопольної компанії здійснювати інвестиційну діяльність за кордоном. Іноземними інвесторами, як правило, виступають великі компанії олігопольних галузей, чутливі до конкурентних кроків інших, тому головною метою для них є розширення своєї частки ринку, а не максимізація прибутку [72, с. 36]. Саме це спрямовує прямі іноземні інвестиції на нові зовнішні ринки.
Наступною теорією, яка пояснює, чому прямі іноземні інвестиції можуть бути найбільш привабливою формою використання іноземного капіталу, є теорія інтерналізації прямих іноземних інвестицій. Згідно з цією теорією, саме транснаціональні корпорації (ТНК) є тими організаціями, які за допомогою прямих іноземних інвестицій інтерналізують міжнаціональний обмін послугами та товарами, тим самим зменшуючи витрати обміну [37, с.37]. На сьогодні ТНК контролюють зовнішньоекономічну діяльність, зосереджуючи у своїх руках третину світової торгівлі.
Розглянуті теорії не пояснюють причину використання різних форм інтерналізації (експорт, ліцензування, підрядне виробництво, управління за контрактом, спільне підприємництво, пряме іноземне інвестування) різним країнами. Єдиним поясненням різноманітності цих схем є вплив специфічних національних умов, які беруться до уваги теорією електичної парадигми Дж. Даннінга [78]. Теорія стверджує, що прямі іноземні інвестиції здійснюються на основі трьох груп чинників: переваги володіння (технологій, навичок, іміджу, марки, масштабу), переваги дислокації (місткість ринку, виробничі витрати, податки, ризики, географічне розміщення) та переваги інтерналізації, які дозволяють успішніше працювати на іноземному ринку самостійно, порівняно з використанням експорту та ліцензування. Електична теорія пояснює розміщення міжнародного виробництва особливостями приймаючих країн.
Міжнародний інвестиційний ринок не можна розглядати окремо від дії попиту та пропозиції, що його формують. Аналіз попиту та пропозиції на прямі інвестиції на міжнародному інвестиційному ринку базується на теорії Кейнса про граничну ефективність інвестування та на теорії Тобіна [21, с. 181]. Інвестиційні видатки виникають з попиту на реальні активи. Ці видатки є різницею між поточним сукупним попитом на реальні активи та існуючою кількістю активів. Попит на капітал залежить від відсоткові ставки, графічно це співвідношення подано на рис. 2 [21, с. 182]. Інвестиції вигідно здійснювати до того моменту, коли ставка відсотка (R) дорівнює очікуваній нормі чистого прибутку (I).
Рис. 1.5 Співвідношення ставки відсотка та обсягів інвестицій
Розглянемо попит та пропозицію на міжнародному інвестиційному ринку, що виникає між двома різними країнами. На рис. 3 наведено графіки попиту на інвестиції двох країн, ліворуч - країна І (пряма Fk), праворуч - країна ІІ (пряма F*k). Відрізок ОО* являє собою основний капітал світу, тобто пропозицію капіталу. Без руху капіталу між країнами інвестиції в країні І дорівнюють ОІ1, а у країні ІІ - ОІ2. Норма прибутку у країні І - R1, на графіку Fk це є точка С. Відповідна норма прибутку для країни ІІ - R1*, точка С* на графіку Fk*. Дана ситуація зміниться, якщо капітал рухатиметься між країнами. Причиною такого руху є різниця між нормою прибутку в цих країнах. Якщо існує мобільність капіталу між двома країнами, то поки прибуток для капіталу у країні І залишатиметься вищим, ніж у країні ІІ (припускаючи, що ризик в обох країнах однаковий), доти капітал рухатиметься з країни ІІ у країну І. Пряме іноземне інвестування країни ІІ у країну І знизить норму прибутку у країні І до R2. Протее втеча капіталу з країни ІІ призведе до збільшення норми прибутку в цій країні до R2*. При рівновазі попит на інвестиції буде однаковим в обох країнах. Норми прибутку при цьому також будуть однаковими (R2 = R2*) [21, с. 183].
Рис. 1.6 Графіки попиту на інвестиції двох країн [21, с. 183]Для того щоб краще зрозуміти роль прямих іноземних інвестицій, згадаймо основне макроекономічне рівняння відкритої економіки:
Х - М = S - I = Y - A = If,
де Х - експорт, М - імпорт, S - заощадження, І - інвестиції, Y - національний дохід, А - внутрішній попит (споживання (С) + інвестиції (І)), If - іноземні інвестиції. Якщо доходи країни є меншими за внутрішній попит, інвестиції перевищують заощадження, у результаті в країні виникає торговельний дефіцит, який фінансується коштами, що надходять із зовнішніх джерел. Однією з таких форм фінансування виступають прямі іноземні інвестиції.
Досягнення бажаного рівня інвестицій може бути обмежене дефіцитом іноземної валюти. Дуже часто з метою інвестування країни змушені купувати на іноземних ринках обладнання та інші засоби виробництва, які вони не можуть виробляти на внутрішньому ринку, тобто країна потребує на певний обсяг імпорту (М*). За умов відсутності іноземних кредитів країна може досягти потрібного рівня імпорту М* лише через розширення експорту (Х). Тому, якщо М* > Х, існує дефіцит іноземної валюти, який заважає досягненню бажаного рівня інвестицій. Дефіцит іноземної валюти можна подолати за допомогою іноземних позик [5].
Розглянемо ситуацію, що останнім часом склалася на міжнародному інвестиційному ринку. За результатами дослідження компанії “Ернст енд Янг”, підготовленого для конференції “Міжнародні інвестиції”, Західна Європа залишається найбільш привабливим регіоном для іноземних інвестицій, успішно конкуруючи з Китаєм та Сполученими Штатами Америки. Її рейтинг у світовій шкалі привабливості складає 63 %. Другим найбільшим лідером є Китай, потенціал та зростання якого приваблює багатьох іноземних інвесторів. Рейтинг привабливості Китаю досяг 52 %, випереджаючи рейтинги Канади та США (45 %) [98].
На Центральну та Східну Європу припадає 31 % міжнародних інвестицій. Завдяки конкурентоспроможній вартості робочої сили, Польщі та Угорщині надається значна перевага, порівняно з Німеччиною, Великобританією та Францією. Інвестиційна привабливість України на міжнародному інвестиційному ринку дещо покращилася (про що свідчать міжнародні рейтинги), але головними перепонами в отриманні широкого доступу до міжнародних капіталів залишається недовіра до українського законодавства, високий ступінь національних ризиків та недосконалість податкової системи.
Висновки до розділу І

В межах світової економічної системи між національними ринками та їх суб'єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов'язана з вивозом капіталу.
Міжнародний рух капіталу - це однобічне переміщення за кордон певної вартості у товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.
Під інвестиціями звичайно розумі-ються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соці-альні програми, в охорону навколишньо-го середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінно-стей, які вкладаються в об'єкти підприєм-ницької та інших видів діяльності, у ре-зультаті якої формується прибуток (до-ход) або досягається соціальний ефект.
Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки держави. В результаті інвестування засобів в економіку, збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед, в економічній конкуренції, галузі народного господарства та підприємства, що в більшій мірі задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги.
Особливо складним механізмом світової економічної системи виступає міжнародний інвестиційний ринок, на якому відбувається формування та перерозподіл фінансових ресурсів між різними країнами. Він являє собою регулятор сукупності економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних ресурсів та їхнім покупцем, - резидентами різних країн.
Розділ ІІ АНАЛІЗ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

2.1.1 Оцінка міжнародних потоків капіталу в сучасних умовах глобалізації

Останні роки ХХ та початок ХХI ст. характеризувалася стрімким нарощуванням потоків МРК. Соціально-економічні і політичні зміни в Європі, значні темпи розвитку ринків Південно-Східної і Східної Азії, руйнування соціалістичного табору призвели до появи двох десятків нових фінансових ринків, змінили економічне обличчя Європи, викликавши істотні зміни в процесах МРК. Об'єктивною причиною високої динамічності фінансових ринків стала також активна глобалізація сучасної світової економіки. Зростаючий рівень конкурентної боротьби змушує коло компаній все ширше включати до складу свого інвестиційного портфеля іноземні активи. Частий збіг для безлічі інвесторів причин, обставин, факторів, що обумовлюють зовнішню інвестиційну активність, породжує резонуючий ефект. З кожним роком успіхи країн усе більше залежать від можливостей і ступеня інтеграції національних економік у процеси МРК. Розвиток процесів МРК на сучасному етапі характеризується неухильно зростаючою зацікавленістю національних економік як у вкладенні, так і в залученні іноземного капіталу.
Дані про накопичену на початок 2007 року суму ПІІ в 180 країнах і територіях свідчить про далеко нерівномірний їх розподіл і про високий ступінь їх географічної концентрації.
Третій рік поспіль загальносвітовий приток ПІІ зріс в 2006 році - на 38% - і досяг 1 306 млрд. дол. США. Цей показник виявився зовсім близько з рекордним рівнем 1 411 млрд. дол. США, який був досягнутий в 2000 році, і відображає високу економічну активність в багатьох частинах світу. В 2006 році ПІІ росли у всіх трьох групах країн: розвинених країнах, країнах, що розвиваються і країнах з перехідною економікою Південно-Східної Європи і Співдружності Незалежних Держав (СНД).
Ріст міжнародних потоків ПІІ зокрема пояснюється збільшенням прибутків компаній у всьому світі із супроводжуючим підвищенням цін на акції, яке підвищувало вартісний об'єм транскордонних процесів злиття і поглинання (ЗіП). На ЗіП як і раніше припадала висока доля потоків ПІІ, але виросли й інвестиції в нові об'єкти, особливо в країнах, що розвиваються і країнах з перехідною економікою. В результаті збільшення прибутків компаній реінвестовані доходи стали важливою складовою ПІІ, що ввозяться: в 2006 році на них, по оцінкам, припадало 30% сукупного притоку ПІІ у всьому світі і майже 50% в одних лишень країнах, що розвиваються.
Хоча приток ПІІ в розвинені країни збільшився на 45%, значно перевищивши темпи двох попередніх років, і досяг 857 млрд. дол. США, потоки ПІІ в країни, що розвиваються і країни з перехідною економікою досягли рекордно високої позначки: відповідно 379 млрд. дол. США (збільшення на 21% порівняно з 2005р.) і 69 млрд. дол. США (збільшення на 68%) (Додаток 3). Сполучені Штати повернули собі позиції ведучої приймаючої країни, за ними слідують Об'єднане Королівство і Франція (діаграма 2.1). Найбільш значні потоки ПІІ в групі країн, що розвиваються надходили до Китаю, Гонконг (Китай) і Сінгапуру, а в групі країн з перехідною економікою - до Російської Федерації.
Приток ПІІ
(млрд. дол. США)
Сполучені Штати175
Об'єднане Королівство140
Франція
Бельгія
Китай
Канада
Гонконг, Китай
Німеччина
Італія
Люксембург
Російська Федерація
Швеція
Швейцарія
Сінгапур
Австрія
Туреччина
Іспанія
Мексика
Бразилія
Саудівська Аравія
0 20 40 60 80 100
Рис. 2.1 Загальносвітові потоки ПІІ, 20 ведучих країн світу, 2006р. За даними UNCTAD, World Investment Report 2007: Transnational Corporations,
Extractive Industries and Development [99]
Головним джерелом ПІІ в 2006 році залишались ТНК розвинених країн, частка яких складала 84% загальносвітового вивозу ПІІ. Незважаючи на збільшення ПІІ із Сполучених Штатів, майже половина потоків ПІІ, що вивозяться у світі брали свій початок в країнах Європейського Союзу (ЄС), в першу чергу у Франції, Іспанії і Об'єднаному Королівстві (в зазначеному порядку). ТНК із країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою продовжували розширювати в 2006 році свої міжнародні операції, при цьому передові позиції в першій групі країн займав Гонконг (Китай), а в другій - Російська Федерація. Загальний об'єм ПІІ з цієї групи країн сягнув 193 млрд. дол. США, що становить 16% загальносвітового вивозу ПІІ.
Збільшення загальносвітового об'єму ПІІ, яке спостерігається останніми роками підкріплюється розширенням транскордонних ЗіП. Такі операції суттєво виросли в 2006 році як по вартості (на 23%, сягнувши 880 млрд. дол. США), так і в кількісному відношенні (на 14%, 6 974 угод), наблизившись до попереднього пікового рівня ЗіП, зареєстрованого в 2000 році. Факторами росту стали збільшення вартості на фондовому ринку, ріст прибутків компаній і сприятливі умови фінансування. На відміну від бума ЗіП кінця 90-х років цього разу операції фінансувались головним чином за допомогою готівкових коштів або боргових інструментів, а не шляхом обміну акціями. В 2006 році було зареєстровано уже 172 мегаугоди (тобто на суму вище 1 млрд. дол. США), на які припало близько двох третин сукупної вартості транскордонних ЗіП.
Як і в попередні роки, в 2006 році основна частина - майже дві третини проти 49% у 1990 році - загального обсягу ввезених ПІІ припадала на послуги. В рамках цього сектору як в абсолютному, так і у відносному вираженні зросла частина галузей, пов'язаних з інфраструктурою. Другим по обсягу був сектор обробної промисловості, однак його частка знизилась із 41% в 1990 році до 30% в 2006 році, а частка первинного сектору складала менше 10% загальносвітового сумарного обсягу ввезених ПІІ, яка знижувалась в період після Другої світової війни, а в 2000-2006 роках дещо зросла. Цьому сприяли нові інвестиції в розвідку і видобуток корисних копалин, а також ряд значних транскордонних ЗіП.
В географічній структурі ПІІ прослідковуються ознаки змін, при цьому з'являються нові крупні приймаючі країни і країни базування. Важливими тенденціями останнього часу є ріст ПІІ із країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою.
Приток ПІІ в Африку в 2006 році - 36 млрд. дол. США - вдвічі перевищив рівень 2004 року. Це пояснюється підвищенням інтересу до природних ресурсів, покращенням перспектив в динаміці прибутків корпорацій і більш сприятливим діловим кліматом. Вартість продаж по лінії транскордонних ЗіП досягла рекордного рівня 18 млрд. дол. США, при чому половина цієї суми приходилась на покупки, проведені транснаціональними корпораціями із країн Азії, що розвиваються. Значно збільшились і інвестиції в створення нових проектів і розширення існуючих. Не зважаючи на це, частка Африки у світовому обсязі ПІІ впала до 2,7% в 2006 році проти 3,1 в 2005 році, що значно нижче показників інших регіонів, що розвиваються. Відтік ПІІ з Африки також досяг в 2006 році рекордного показника в розмірі 8 млрд. дол. США проти 2 млрд. дол. США в 2005 році.
Обсяг ввізних ПІІ зріс в 33 африканських країнах і у всіх субрегіонах крім південної частини Африки. На 10 ведучих приймаючих країн Африки приходилось близько 90% таких потоків. У восьми з них приток в кожному випадку перевищив 1 млрд. дол. США. Великі транскордонні ЗіП, а також інвестиції в нові проекти і розширення дійсних грали важливу роль у ведучих приймаючих країнах, зокрема, в Єгипті та Нігерії. Приток інвестицій в Єгипет, головний отримувач ПІІ в регіоні, перевищив 10 млрд. дол. США, при цьому 80% вкладень здійснювались в дійсні і нові проекти в нафтовому секторі. Суттєво скоротився приток інвестицій в Південну Африку в результаті продажу місцевій фірмі іноземної частки капіталу вітчизняної золотодобувної компанії, однак на цю країну припадає більша частина відтоку ПІІ з Африки. Зусилля з пошуку нових резервів природних ресурсів обумовили розширення притоку ПІІ в африканські найменш розвинені країни (НРК) - 8 млрд. дол. США після скорочення на протязі двох років поспіль. В результаті на НРК припадає 23% притоку ПІІ в регіон - значний ріст в порівнянні з 2005 роком.
В 2006 році багато африканських країн приймали заходи щодо залучення ПІІ, а також підвищенню віддачі від них для розвитку. Завдяки стійким високим світовим цінам на сировинні товари, перспективи динаміки притоку ПІІ в Африку залишаються сприятливими.
В динаміці притоку ПІІ в Південну, Східну і Південно-Східну Азію в 2006 році зберігалась зростаюча тенденція, і завдяки росту приблизно на 19% був досягнутий новий пік в розмірі 200 млрд. дол. США. На субрегіональному рівні обсяг потоків ПІІ в Південну і Південно-Східну Азію стійко збільшувався, в той час як у Східній Азії темпи росту були нижчі. Разом з тим, ПІІ в останньому регіоні зміщуються до сегментів діяльності з більш високою складовою знань і високою доданою вартістю.
Китай і Гонконг (Китай) зберегли свої позиції найкрупніших отримувачів ПІІ в регіоні. За ними слідують Сінгапур та Індія. Приток ПІІ в Китай скоротився в 2006 році вперше за сім років. Найбільше зниження (на 4%, до 69 млрд. дол. США) було обумовлене головним чином скороченням інвестицій у фінансові послуги. Ввіз ПІІ в Гонконг (Китай) склав 43 млрд. дол. США, в Сінгапур - 24 млрд. дол. США (новий пік) та в Індію - 17 млрд. дол. США (що рівнозначно сукупному притоку ПІІ в цю країну за попередні три роки).
Вивіз ПІІ з регіону в цілому зріс на 60% і досяг 103 млрд. дол. США, при чому збільшення було відмічено по всіх субрегіонах і великих країнах. Потоки ПІІ з Гонконгу (Китай), найкрупнішого джерела ПІІ в регіоні, зросли на 60%, склавши 43 млрд. дол. США. Китай закріпив свої позиції крупного інвестора, і Індія швидко скорочує розрив. Ці країни, перетворюючись в значні джерела ПІІ, починають оспорювати домінуюче положення нових індустріальних країн (НІК) Азії у вивозі ПІІ з регіону. Продовжується розширення ПІІ з Китаю та Індії, зорієнтованих на пошук нових ресурсів. Крім того, зусилля китайських державних підприємств ті індійських приватних конгломератів по придбанню стратегічних активів за кордоном обумовили розширення потоків ПІІ з цих країн в розвинуті країни.
Високі темпи економічного росту в Південній, Східній і Південно-Східній Азії, очевидно, будуть й надалі слугувати підживленням для росту ПІІ, зорієнтованих на освоєння ринків у регіоні. Регіон стане і більш привабливим для ПІІ, орієнтованих на підвищення ефективності, оскільки такі країни, як В'єтнам, Індія, Індонезія ті Китай, мають плани значного покращення своєї інфраструктури. За перше півріччя 2007 року вартісний обсяг угод по лінії транскордонних ЗіП зріс порівняно з відповідним періодом 2006 року майже на 20%. Продовжиться, як очікується, і збільшення вивозу ПІІ з регіону.
В 2006 році приток ПІІ в 14 країнах Західної Азії зріс на 44% і досяг безпрецедентного рівня 60 млрд. дол. США. В зазначеному році тривала приватизація різноманітних послуг і покращився загальний діловий клімат. Динамічний економічний ріст регіону створив сприятливу основу для інвестицій, а високі ціни на нафту приваблювали все більш значні обсяги ПІІ в нафтогазову і суміжні галузі обробної промисловості.
В результаті заключення ряду мегаугод в рамках транскордонних ЗіП і приватизації фінансових послуг, найбільш значним отримувачем ПІІ в Західній Азії стала Туреччина, куди поступили інвестиції на суму в 20 млрд. дол. США. На другому місці виявилась Саудівська Аравія (18млрд. дол. США, збільшення на 51% проти рівня 2005 року), і далі слідують Об'єднані Арабські Емірати, де значну частку ПІІ, що надходять поглинали вільні зони. Сектор послуг залишався головним отримувачем ПІІ в Західній Азії, основна частина яких направлялась в сегмент фінансових послуг в результаті проведення в ряді країн регіону політики приватизації і лібералізації. Крім того, було досягнуто декілька значних узгоджень в телекомунікаційній галузі в Йорданії і Туреччині. Завдяки зусиллям країн Персидського заливу по диверсифікації промисловості з виходом за рамки нафтового сектору вдалось розширити приток ПІІ в обробну промисловість. За перше півріччя 2007 року вартісний обсяг продаж по лінії транскордонних ЗіП зріс порівняно з відповідним періодом 2006 року майже на 3%.
Як результат високих цін на нафту і позитивного сальдо порахунку поточних операцій країн, що є виробниками нафти, вивіз ПІІ із Західної Азії в 2006 році збільшився на 5% і досяг нового рекордного рівня 14 млрд. дол. США. Левова частка (89%) сукупного вивозу ПІІ регіону, головним чином в галузі телекомунікацій, приходилась на Кувейт. Вартість транскордонних ЗіП компаній регіону склала 32 млрд. дол. США, при чому 67% цієї суми приходилось на угоди за участю компаній із Об'єднаних Арабських Еміратів - другого за розмірами інвестора із Західної Азії.
В 2006 році приток ПІІ в Океанію склав 339 млн. дол. США (зниження на 11%), і в основному ці засоби як і раніше вкладались в гірничодобувну промисловість. Крім того, інвестиції направлялись в об'єкти берегової переробки риби в Папуа - Новій Гвінеї і на Маршаллових островах, а також в туристичну галузь ряду країн, таких як Фіджі і Вануату.
Приток ПІІ в країни Латинської Америки і Карибського басейну зріс на 11%, склав 84 млрд. дол. США. Однак, якщо виключити офшорні фінансові центри, сума інвестицій в 2006 році складає 70 млрд. дол. США, а це рівень 2005 року. Таким чином, складається ситуація, діаметрально протилежна різкому збільшенню відтоку ПІІ, який підскочив на 125% до 43 млн. дол. США (або 49 млрд. дол. США, якщо включити дані по офшорним фінансовим центрам). Головними отримувачами, як і раніше, були Бразилія і Мексика (по 19 млрд. дол. США), за ними слідують Чилі, Британські Віргінські острови і Колумбія. Застійна динаміка притоку ПІІ в регіон, виключаючи офшорні фінансові центри, приховує відмінності між окремими країнами: в Південній Америці в більшості країн був відмічений активний позитивний ріст потоків ПІІ, який однак зводився нанівець істотним їх скороченням в Колумбії та Венесуелі. Для притоку ПІІ в регіон були характерні дві особливості: інвестиції в нові проекти перевищили обсяг транскордонних ЗіП і все більш важливою складовою ставали реінвестовані доходи .
І в даному випадку найбільш значима частка поступаючих інвестицій направлялась в обробну промисловість, при цьому трохи зросла частка сектору послуг.
ПІІ, що вивозились були орієнтовані головним чином на добувну промисловість, за якою слідували переробка ресурсів і телекомунікації. Перше місце в регіоні по вивозу ПІІ зайняла Бразилія, у випадку якої було вивезено більше ПІІ (рекордний рівень 28 млрд. дол. США), ніж ввезено.
В 2006 році збереглась тенденція до розширення державного втручання, однак на відміну від попереднього року, коли річ йшла головним чином про добувну промисловість, тепер цей процес поширився на інші галузі, такі, як телекомунікації і виробництво електроенергії, зокрема в Болівії ті Венесуелі.
Приток ПІІ в Південно-Східну Європу та СНД збільшився на 68% і досяг 69 млрд. дол. США - значний стрибок порівняно з рівнем двох попередніх років. На п'ять найкрупніших країн-реципієнтів (Російська Федерація, Румунія, Казахстан, Україна і Болгарія) приходилось 82% сукупного притоку інвестицій. Вивіз ПІІ, розміщених в Російській Федерації, майже подвоївся і досяг и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.