На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик сторя виникнення, етапи розвитку та типзаця мжнародних органзацй. Головн передумови мжнародної економчної нтеграцї. Особливост та проблеми нтегрування України в мжнародну економчну дяльнсть, її членство в мжнародних органзацях.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 22.06.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
КУРСОВА РОБОТА
з курсу макроекономіка
на тему:
«МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЇХ РОЛЬ В ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА»
2010
Зміст

Вступ
Розділ 1. Інституційне середовище міжнародного бізнесу
1.1 Міжнародні організації в системі регулювання міжнародних економічних організацій
1.2 Історія виникнення та етапи розвитку міжнародних організацій
1.3 Сутність сучасної міжнародної організації
1.4 Типізація міжнародних організацій
Розділ 2. Міжнародні економічні інтеграційні процеси
2.1 Суть і головні передумови міжнародної економічної інтеграції
2.2 Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості
2.3 Сучасні інтеграційні угруповання країн
2.4 Сучасні проблеми інтегрування України в міжнародну економічну діяльність
2.5 Сутність та особливості процесів інтернаціоналізації: українська специфіка
Розділ 3. Україна і міжнародні економічні організації
3.1 Членство України в міжнародних організаціях
3.2 Україна і ЄС
3.3 Україна і МВФ. Діяльність Всесвітнього банку в Україні
3.4 ЄБРР і Україна
Висновок
Література
Вступ

Сьогодні на нашій планеті кількість населення досягла 6 млрд. чол. Всі люди, які проживають на Землі, розмовляють 2796 мовами.
На планеті існує 190 держав, відокремлених між собою приблизно 250 сухопутними кордонами. У світі в обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей.
Держави, що існують на планеті, перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Більшість функціонують в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи елементи первісного, рабовласницького та феодального способів виробництва. Капіталістичний спосіб виробництва також частково поширений у цих країнах, але він ще не став визначальним. За загальноприйнятою класифікацією більшість людства світу проживає у слаборозвинутих країнах (майже 140 країн). За економічиим потенціалом сумарною величиною валового національного продукту, що виробляється на планеті роль лідерів відіграють розвинутi капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють близько 50 % ВНП.
У світовому господарстві існує величезне розмаїття країн за рівнем їх економічного розвитку, приналежності до певних соціальних, політичних систем, різних регіональних організацій. У багатьох країнах мають місце релігійно-племінна ворожнеча, соціально-етнічні конфлікти і т. п. У зв'язку з цим виникає питання про те, чи можуть у такому конгломераті діяти єдині економічні закони та закономірності? Якщо вони існують, то яка специфіка їхніх дій порівняно із законами у межах однієї країни, групи розвинутих капіталістичних країн або світового капіталістичного господарства? Щоб відповісти на це питання, необхідно коротко з'ясувати суть світового господарства.
Світове господарство як економічна категорія - це сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією таких факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози людству можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування. По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Зараз жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері. Це значно сприятиме встановленню між ними тісних економічних і науково-технічних зв'язків і, відповідно, веде до формування стійких структур у світовому господарстві.
По-третє, істотним фактором розвитку світового господарства виступають інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв'язків між країнами-партнерами у міжнародній сфері.
По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстрс мальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробці і використанні все більш складних інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.
Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, поступовому утворенню органічного цілісного економічного явища, яке є істотною ознакою його системності. Характерною ознакою такого госнодарства є інтегративність, тобто процес зближення між його структурними елементами. Цей процес відбивається у функціонуванні прямих зв'язків між підприємствами, об'єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.
У широкому плані структура світового господарства включає дві складові частини: по-перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується 190; по-друге, таким елементом виступають міжнародні економічні зв'язки (відносини) між країнами-партнерами. Розгляд першого з цих елементів структури світового господарства передбачає вивчення продуктивних сил і виробничих відносин, промислового, науково-технічного, трудового потенціалу кожної краіни, її системи управління та ін. Щодо розгляду міжнародних економічних відносин як складової частини світового господарства, то до його структурних елементів належать міжнародні відносини у сфері виробництва, обміну, науково-технічні зв' язки, валютно-фінансові відносини, форми створення інфраструктури світового господарства, міграції робочої сили. Міжнародні економічні відносини є похідними від національних і отримують від них головний імпульс для свого розвитку. Водночас міжнародні економічні відносини самі виступають і як активний фактор розвитку національного господарства. Йдеться, наприклад, про роль у національній економіці спільних підпpиємств, міжнародних господарських організацій, процесів міждержавної спеціалізації та кооперування виробництва. Вони позитивно впливають на стабілізацію національної економіки, підвищення науково-технічного рівня виробничих процесів, випуск якісної продукції, що відповідає світовим стандартам.
Сукупність виробничих відносин світового господарства провляється у системі притаманних йому економічних інтересів. Структурними елементами такої системи інтересів є: по-перше, економічні інтереси окремих держав світового співтовариства, які виникають під час виконання ними господарських функцій на рівні міждержавних зв'язків; по-друге, економічні інтереси національних підприємств, об'єднаних, товариств, організацій, відомств, міністерств, які виступають учасниками взаємних господарських зв'язків, що складаються між країнами-нартнерами; по-третє, економічні інтереси міжнародних господарських організацій, об'єднань, товариств, спільних підприємств, що функціонують як на двосторонній, так і на багатосторонній основі; по-четверте, економічні інтереси окремих груп держав світового співтовариства, які є учасниками спеціалізованих міждержавних господарських організацій; по-п'яте, економічні інтереси держав інтеграційного об'єднання (Європейське економічне співтовариство, Європейська асоціація вільної торгівлі тощо).
Типовою тенденцією розвитку міжнародних економічних відносин на початку ХХІ століття є інтернаціоналізація, важливим виявом якої є як глобалізація, так і регіоналізм. «Від пошуку можливостей співробітництва - до взаємної адаптації, від взаємновигідних контактів - до інтеграції зусиль, від обміну - до взаємопроникнення - від взаємопроникнення до формування єдиного ринкового та навіть соціального простору». Ось принципи, що містяться в основі її конкретних рис.
Поглиблення та розширення інтеграційних процесів потребують адекватного інституційного забезпечення ( тобто прийняття відповідних національних та міжнародних нормативних актів, створення спеціалізованих організацій), установлення максимально надійних виробничо-збутових ліній між країнами, усунення перешкод міжнародної торгівлі. Тому є важливим для усіх країн світу створення інституціональних економічних організацій, які б дозволили збільшити ринковий простір, неускладнений внутрішніми кордонами, митними та адміністративними процедурами контролю. Економічна інтеграція, як правило, відповідає географічному поділу світу на регіони та субрегіони, охоплюючи певні сигменти останніх. Щоправда, інколи інтеграційні процеси виявляютть схильність до значно повнішого охоплення відповідних територіальних площин. Так, переважна частина Західної та Центральної Європи перебуває в орбіті ЄС. Проекти створення всеамериканської зони вільної торгівлі націлені на повне охоплення обох Америк ( за винятком острівної Куби).
Безпосередня участь у міжнародній економічній системі господарювання завжди сприяє вирішенню в країнах національних економічних проблем, внаслідок перегляду й удосконалення розміщення та розвитку продуктивних сил. Удосконалення внутрішньогосподарських пропорцій економіки, розширення виробництва товарів і послуг за межі власної країни, підвищення якості продукції вітчизняних підприємств, зміцнення її конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.
За сучасних умов володіння знаннями з питань міжнародних організацій, місця і ролі їх в міжнародному житті набуває особливого значення передусім для осіб, що працюють або планують працювати в складній і динамічній сфері міжнародного економічного співробітництва.
РОЗДІЛ 1. ІНСТИТУЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ БІЗНЕСУ

1.1 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Регулювання міжнародних економічних відносин (МЕВ) у сучасних умовах здійснюється на основі міжнародних договорів, рішень міждержавних економічних конференцій, міжнародних звичаїв та рішень міжнародних організацій. Особливість останніх полягає в тому, що вони є одночасно і суб'єктами міжнародних економічних відносин (нарівні з фізичними, юридичними особами та державами), і частиною механізму регулювання цих відносин.
Об'єктивна ніобхідність у регулюванні зовнішньоекономічних зв' язків між країнами випливає із зростаючої взаємозалежності і взаємозв'язку національних економік і відповідної інтенсифікації розвитку економічних відносин між країнами; неузгодженості національних законодавств різних країн, що потребує створення такого механізму регулювання міжнародних економічних відносин, який би забезпечував збалансовану координацію національних правових режимів.
Механізм регулювання міжнародних економічних відносин має два взаємопов'язані рівні: національний та міжнародний, кожному з яких властива певна система принципів, інституційно-правових структур, інструментів та методів управління (рис. 1.1).
Так, елементами регулювання міжнародних економічних відносин є:
— принципи управління як фундаментальні правила, що характеризують певну «ідеологію» підходу до міжнародних відносин в економічній сфері;
— інституційно-правові структури як сукупність міжнародних та національних норм, правил, звичаїв та угод, що регламентують здійснення співробітництва;
— інструменти та методи управління як сукупність конкретних заходів впливу на окремі процеси, наприклад валютні курси, субсидії, митні тарифи, квоти і ліцензії на експорт та імпорт, система встановлення цін на товари й послуги для міжнародного обміну тощо.
Як зазначалося, регулювання міжнародних економічних відносин здійснюється на двох взаємопов'язаних, але нерівноцінних рівнях: національному та міжнародному.
Національному рівню відповідає система дій держави (уряду), що спрямована на регулювання зовнішньоекономічних відносин і використовує названі вище елементи (принципи, методи, інструменти). На міжнародному piвні здійснюється погоджений вплив двох або більше держав на економічні відносини між країнами взагалі або на окремі форми їх (міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, експорт та імпорт капіталу тощо). Цей рівень механізму регулювання являє собою систему координації зовнішньоекономічних політик кожної з країн та окремих дій, які потребують колективного міжнародного регулювання.
Принципи
Методи, інструменти
Інструкційно-правові структури
Елементи
Механізм регулювання МЕВ
Рівні
Національний
Міжнародний
Координація
Двостороння/білатеральна
Багатостороння
Інституційна
Дискретна
Міжнародні організації
Закони, норми, угоди, звичаї та практика
Міжнародні інститути
Рис. 1.1.* Місце міжнародних організацій у системі регулювання МЕВ
Координація економічних дій - це процес погодження певних параметрів національних економічних політик з метою peгулювального впливу на світогосподарські, регіональні `чи функціональні зв'язки. Об'єктами координації можуть бути:
v цілі (погодження загальних, спільних, конкуруючих, взаємопідпорядкованих цілей);
v інформація (обмін, оприлюднення, зберігання тощо);
v інструменти економічної політики;
v час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій.
Залежно від кількості сторін, які беруть у цьому участь, координація міжнародної економічної діяльності може бути двосторонньою або багатосторонньою.
Двостороння (білатеральна Лат.: Ьі - два; latus - бік, сторона) координація включає угоди та домовленості між двома суб'єктами МЕВ, які досягаються безпосередніми переговорами між партнерами.
Багатостороння координація забезпечує погодження різних аспектів міжнародної економічної діяльності щонайменше трьома суб'єктами з різних країн.
Координація економічної політики залежно від зaсобів здійснення може бути двох видів: дискретна та інституціональна.
Дискретна координація (або співробітництво типу ad hoc Лат.: спеціальний, влаштований для цієї мети) - це узгодження, якe досягається шляхом так званих, дискретних (окремих) дій, коли в кожному конкретному випадку держави домовляються самостійно використовувати дeякі заходи, інструменти, методи для досягнення належної єдності дій.
Інституціональна координація - це погодження, яке виробляється на підставі визначеного інституту, тобто з використанням встановлених уже законів, правил, норм, звичаїв та практики, організаційних структур. Отже, в поняття «міжнародні інститути» входять дві складові:
1) організаційні структури, тобто самі міжнародні організації, установи, конференції тощо;
2) сукупність законів, норм, правил, угод та ін.
При цьому міжнародні організації виступають водночас і як продуценти, і як користувачі сукупності законів та норм.
Об'єктивна необхідність посилення інституціональної координації, тобто розвитку міжнародних організацій, пояснюється сукупністю вагомих чинників, як-от:
v зростаюча кількість проблем, що виникають на перетині кількох сфер: валютних відносин і торгівлі, торгівлі та фінансових ринків тощо;
v тривалий період узгодження за використання дискретної координації;
v велика кількість учасників переговорного процесу, що ускладнює досягнення консенсусу;
v залежність учасників переговорів та урядових осіб від тиску виборців і громадської думки в країні;
v складність та дорожнеча інформаційного забезпечення взаємодії.
Серед суб'єктів системи регулювання міжнародних економічних відносин найбільш зацікавленими в існуванні міжнародних організацій, установ та конференцій є, зрозуміло, держави (уряди), оскільки, використовуючи досвід та відповідний арсенал методів впливу, міжнародні інститути допомагають різним країнам координувати свої дії на світовій арені. Міжнародні організації необхідні також для нормального існування та динамічного розвитку компаній, які в різних формах беруть участь у міжнародному бізнесі і під час здійснення комерційних операцій натрапляють на внутрішні та міжнародні обмежники , які є різними у різних країнах та регіонах.
Очевидно, що саме потреби міжнародного бізнесу історично були першопричиною розвитку міжнародних організацій, про що свідчить літопис створення основних із них: 1814 р. - Центральна комісія судноплавства по Рейну; 1865 р. - Міжнародний телеграфний союз; 1875 p. - Міжнародний комітет з мір і вагів; 1883 р. - Міжнародний союз з охорони прав промислової власноcті; 1890 р. - Міжнародний союз для публікації митних тарифів; 1919 p.
- Міжнародна організація підприємців; 1920 р. - Міжнародна торговельна палата; 1926 p. - Міжнародна організація зі стандартизації та ін.
Характерною рисою сучасного етапу розвитку міжнародних організацій є розширення їхньої компетенції і ускладнення структури. Загальна кількість міжнародних організацій наближується до 5 тисяч, з яких понад 400 - міжурядові. Організації економічного напряму становлять найбільшу частку - понад 50 % усіх міждержавних організацій. З недержавних - найбільше таких засновано в комерції та промисловості, а також у системах охорони здоров'я і медицини.
1.2 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Перші міжнародні міжурядові організації як одна зі стабільних форм регулювання міжнародних відносин з'явилися порівняно недавно - y середині ХІХ сторіччя. Однак їх виникненню передував досить тривалий процес розвитку міжнародного спілкування, в ході якого формувалися об'єктивні суспільні потреби у створенні спеціальних міжнародних органів, які б регулювали дедалі більш складні багатосторонні відносини між державами в різних сферах діяльності. Умовно можна відокремити п'ять основних стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:
1. Епоха рабовласницьких держав.
2. Період феодальної роздробленості.
3. Епоха великих географічних відкриттів, промислових революцій та формування світового ринку.
4. Період між Першою та Другою світовими війнам.
5. Сучасний етап.
Епоха рабовласницьких держав. Ще в ІV - VІ ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних інститутів сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії - це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релігійно-політичними союзами племен та міст зі спільними святилищем, скарбницею, правилами ведення війн.
Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися передусім під час виникнення загpози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі).
Водночас на світовій арені почали з'являтися торговельні союзи. Прикладом такого торговельного об'єднання є один із найвідоміших союзів цього типу - Ганза, що існував з ХІV по ХVІІ ст. До нього входили північнонімецькі міста Любек, Штраль-зунд, Росток, Вісмар, Гамбург та ін. Міста-члени союзу намагалися зосередити в себе усю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло їм охороняти власні комерційні інтереси і навіть вести війни з іншими державами. Ганзейський союз мав торговельні контори в Новгороді, Пскові, Смоленську, Каунасі, Бергені, Стокгольмі, Брюгге, Лондоні та ін.
Третій етап розвитку характеризується появою цілої низки організацій, яким уже 6ули притаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, порядку роботи та ін.
Деякі західні автори ведуть історію міждержавних організацій від так званого Священного союзу, створеного російським царем Олександром І, австрійським імператором Францем І та прусським королем Фрідріхом-Вільгельмом ІІІ у вересні 1815 р. після падіння імперії Наполеона І.
Іноді спеціалісти віддають першість Центральній комісії судноплавства по Рейну, яка була організована Віденським конгресом 1814 - 1815 рр., а на постійній основі почала працювати з 1831 р.
Стабільне зростання кількості міжнародних організацій з середини ХІХ ст. пов'язане з розвитком зв'язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цей час з'являються такі організації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітній поштовий союз (1874), Європейська конференція з розкладів пасажирських потягів (1874), Міжнародний телеграфний союз (1875), Міжнародний союз з охорони промислової власності (1883) та ін.
Період між Першою та Другою світовими війнами ознаменований появою першої у світі міжнародної організації універсального типу з широкою (неспеціалізованою) компетенцією Ліги Націй. Створена в 1919 р. з ініціативи американського президента Вільсона, Ліга Націй являла собою:
ь міжнародну організацію;
ь асоціацію урядів;
ь метод організації міжнародного життя.
У цей період триває створення функціональних та галузевих організацій; загальна кількість міжнародних організацій збільшилася втричі (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
ДИНАМІКА СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ *
Роки
Організації
1910 -1914
1925 - 1929
1935 - 1939
1945 - 1949
1956 - 1957
1966 - 1967
1972 - 1973
1999
2000
Загальна кількість міжнароних організацій
212
464
618
962
1117
2134
2750
4300
5000
Недержавні організації
192
426
570
862
985
1995
2470
4000
-
Міждержавні організації
20
38
48
100
132
199
280
300
-
Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 pоку. Йому властиві такі риси:
— збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне життя, зокрема економічне;
— посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світових проблем (через систему консультацій);
— поява і вже понад 50-річне успішне функціонування універсальної організації глобального типу - Організації Об'єднаних Націй.
— утворення інших функціональних організацій глобального типу - Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгівлі; Всесвітньої торговельної організації;
— формування мережі, міжнародних організацій наднаціонального типу, які інституціонально забезпечують діяльність регіональних інтеграційних угруповань;
— посилення позиції ООН завдяки створенню системи «спеціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних організацій;
— розширення .сфери діяльності міжнародних організацій;
— значне збільшення кількості як міждержавних, так і недержавних міжнародних організацій.
Узагальнюючи розлянуті етапи виникнення та розвитку міжнародних організацій, можна з'ясувати історичні тенденції, логіку формування сучасного розуміння сутності міжнародної організації (рис. 1.2).
Постійність діяльності. Спочатку конференції і конгреси відбувалися через необхідність вирішення конкретної проблеми. З часом у практику ввійшли періодичні міжнародні наради, коли створювались більш-менш постійні органи, які займалися питаннями скликання та обслуговування конгресів і конференцій, а іноді здійснювали інші функції у перервах між конференціями. Саме ці органи і започаткували майбутні постійно діючі організації.
Участь держав (урядів). Виникненню міждержавних (міжурядових) організацій, як правило, передувало створення неурядових союзів (асоціацій, спілок), членами яких були або національні організації, або окремі фізичні та юридичні особи з різних країн.
Функціональна спрямованість. Багато організацій і зараз орієнтовані на вирішення вузького кола питань, але дедалі більше стає міжнародних інституцій, які, вирішуючи навіть функціональні питання, не можуть абстрагуватися від політичних, регіональних, економічних проблем. Тому більшість організацій у своїй діяльності тяжіють до ширшої компетенції, не згадуючи вже про спеціально створювані організації широкої компетенції.
Кри 1. Постійна діяльність
терії
Конференції, конгреси
Міжурядові наради
Міжнародні організації
Постійні органи
2. Участь держав (урядів)
Недержавні союзи
Змішані організації
Міждержавні організації
3. Функціональна спрямованість
Вузькоспрямовані
Спеціалізовані
Загальної компетенції
Час
Рис. 1.2 Історичні тенденції зміни сутності міжнародних організацій Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Д. Міжнародні організації: Навч. посіб. - К. : КНЕУ, 2001. - 12 с.
1.3 СУТНІСТЬ СУЧАСНОЇ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Стосовно сутності міжнародної організації серед спеціалістів існують два підходи: звужений (інституціональний) та розширений. Відповідно до першого трактування міжнародна організація - це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (державами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).
Якщо виходити з самого визначення, а також з міжнародних юридичних норм, то належність до міжнародних організацій визначають такі критерії:
v об'єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичнихта фізичних осіб);
v погоджені, спільні, постійні цілі;
v наявність міжнародного установчого документа;
v постійні організаційні інституції;
v політико-організаційні норми;
v юридична pівність учасників;
v відповідність цілей створення та діяльності загальновизначеним принципам і нормам міжнародного права.
При цьому всі міжнародні організації є різними, а елементами, що відрізняють однy від одної, є: сфера діяльності, цiлі, характер компетенції, організаційна структура, членство, процедурні аспекти.
Представники дpугого підходу твердять, що міжнародна організація - це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльності виходить за межі однієї країни і має постійну структуру органів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до міжнародних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» і навіть кримінальних угруповань.
Крім того, в західній літературі часто використовується термін «міжнародний інститyт» у трьох значеннях:
міжнародної конференції (конгресy);
міжнародної комісії (комітету);
міжнародної організації.
Усі ці установи, безумовно, мають родову спільність: міжнaродна сфера діяльності, міжнародний характер компетенції та відповідний механізм здійснення регулювання міжнародних відносин. А відрізняються вони своїм місцем та правовим станом у системі міжнародних відносин. Міжнародні конференції та міжнародні комісії, як правило, не є суб'єктами міжнародного права, а міжнародні організації - так.
Сучасні міжнародні конференції можна класифікувати за складом учасників, за географічним охопленням, цілями, piвнем і термінами скликання (рис. 1.3).
Міжнародні конференції
За складом учасників
За гоеграфічним охопленням
За цілями скликання
За рівнем скликання
За термінами скликання
Міжурядові
Глобальні
Для обміну думками
На найвищому рівні
Спеціальні (для конкретного випадку) ad hos
Неурядові
Регіональні
Для обговорення проблем та вироблення спільної заяви
На рівні міністрів закордонних справ
Регулярні
Змішані
Для підготовки або прийняття договору
На рівні офіційних осіб - керівників делегацій
Періодичні
Рис. 1.3 Систематизація міжнародних конференцій Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Д. Міжнародні організації: Навч. посіб. - К. : КНЕУ, 2001. - 14 с.
Міжнародні конференції є тимчасовими міжнародними органами, діяльність яких не регулюється міжнародно-правовими нормами через відсутність міжнародної правосуб'єктності. Робота конференцій будується згідно з власними правилами процедури і регулюється тимчасовими організаційними структурами.
Міжнародні комісії та комітети створюються зазвичай на основі міжнародної угоди, їхня діяльність має постійний характер, вони створюють певні механізми для її забезпечення, а тому більш, ніж конференції, схожі на міжнародні організації.
1.4 ТИПІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Проблеми класифікації міжнародних організацій пов'язані не стільки з великою кількістю їх, скільки з існуванням безлічі різних ознак, за якими можлива класифікація. Тому доцільніше вести мову не про класифікацію, а про типізацію організацій. При цьому треба виділити найважливіші критерії, на основі яких може бути запропонована найзручніша та наймісткіша, типологізація.
Міжнародні організації можна розрізняти щонайменше за трьома базовими критеріями: членство держав, географічне охоплення, компетенція. Крім того, характеристику можна доповнити ознаками юридичного статусу, характеру діяльності, періоду фукціонування та порядку вступу до організації (табл. 1.2).
Таблиця 1.2
ТИПІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Д. Міжнародні організації: Навч. посіб. - К. : КНЕУ, 2001. - 15 с.
Критерії типізації
Типи організацій
Членство держав
1) міждержавні (міжурядові)
2) недержавні
3) змішані
Географічне охоплення
1) глобальні (всесвітні)
2) регіональні
3) субрегіональні
Компетенція (функціональне охоплення, спрямованість)
1) універсальні (загальної компетенції)
2) спеціальні (вузької компетенції)
Характер повноважень (юридичний статус)
1) міжнародні
2) наднаціональні
Характер діяльності
1) регулювальні
2) контрольні
3) координаційно-інформаційні
4) консультативні
Період функціонування
1) тимчасові
2) постійні
Порядок вступу до організації
Відкриті
Закриті
Від характеристик (ознак) організації залежить її роль і місце в системі міжнародних відносин.
Найвагомішим критерієм типізації міжнародних організацій визнано членство держав, згідно з яким організації поділяються на міждержавні (МДО) та недержавні (НДО). Міжнародні міждержавні організації - це об'єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб'єктність і засновані згідно з нормами міжнародного права.
Міжнародні недержавні організації - організаційно оформлені за спільними або близькими соціальними, політичними, економічними, ідейними, професійними та іншими інтересами об'єднання різних громадських угруповань з різних країн.
Деякі організації не можуть бути прямо віднесені до МДО чи НДО. Нaприклад, Міжнародна організація праці як міждержавна організація складається з представників урядів, але також включає представників професійних спілок та робітників, або Інтерпол - недержавна асоціація понад 100 країн, в якій, проте, беруть участь як поліцейські професійні органи, так і державні установи. Організації такого типу прийнято називати змішаними. Офіційний же стан організації визначає наявність установчої угоди між країнами - у міждержавних організацій або її відсутність -- у недержавних.
Іншим важливим критерієм типізації організацій є географічне охоплення. За ним вирізняють глобальні, регіональні та субрегіональні організації:
v глобальні - це організації, членами яких є представники всіх (чи майже всіх) країн світу або регіонів.
v регіональні - це організації, в роботі яких бере участь велика кількість представників певного регіону;
v субрегіональні - організації, утворені з представників невеликої кількості одного або різних регіонів (Центральноєвропейська ініціатива, Організація Чорноморського економічного співробітництва).
Поширеною серед неспеціалістів є думка, що міждержавні організації обов'язково мають глобальний характер. Фактично ж тільки третину всіх МДО можна віднести до категорії справді глобальних. Більшість МДО - це регіональні, субрегіональні і навіть білатеральні організації. Зазначимо, що регіоналізм історично був найвагомішим чинником, що вплинув на появу і розвиток цих організацій. Це зумовлено тим, що на регіональному рівні об'єктивно формуються інтенсивніші зв' язки між сусідніми країнами, виникає необхідність та можливість створення митних союзів, військових альянсів. Крім тoro, витрати на участь у регіональних організаціях, як правило, менші, ніж у глобальних.
Не всі країни однаково представлені в системі міждержавних організацій. Найменша кількість МДО створена в Азії, Африці та Латинській Америці, що пояснюється як відносною молодістю цих держав, так і недостатніми фінансовими можливостями. До двадцяти країн, які беруть участь у найбільшій кількості МДО, належать усі країни Західної Європи, Північної Америки, а також Австралія. Аналогічні характеристики й у системи недержавних організацій. Лише четверта частина з 4 тис. сучасних HДО мають глобальний характер, приблизно 25 % недержавних організацій розміщені в європейському регіоні, що, безумовно, пов'язано зрозвитком ЄС.
Щодо компетенції, тобто функціональної спрямованості, організації поділяють на універсальні та спеціальні.
Універсальні - організації, які охоплюють широке коло відносин між членами (економічних, політичних, культурних тощо); це багатоцільові установи.
Спеціальні - організації, які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі (наприклад праці, охорони здоров' я, цивільної авіації тощо) або охоплюють певний напрям діяльності (політику, науку, культуру, релігію тощо).
У загальній кількості МДО та НДО спеціальні організації переважають над універсальними. З міждержавних тільки кілька мають широкий спектр політичних, економічних та соціальних цілей. Більшість з них мають функціональну спеціалізацію: економічну, військову, технічну, соціально-культурну. За останніми даними, організації економічного xapaктеpy становлять найбільшу кількість - понад половину всіх міждержавних організацій.
Недержавні організації є спеціальними за своєю сутністю, оскільки обслуговують специфічні інтереси клієнтів: комерційні, релігійні, соціальні, культурні, професійні та ін.
Створені спочатку як спеціалізовані, деякі організації пізніше можуть розширювати сферу своєї діяльності. Так, ЄС, який у 60-ті роки був суто економічною організацією, поступово був залучений до вирішення широкого спектра проблем життя країн Західної Європи.
Класифікація міжнародних організацій за трьома найпоширенішими критеріями подана в таблиці 1.3.
За xapaктером повноважень усі міжнародні організації поділяють на міжнародні та наднаціональні.
Міжнародні організації - це утворення конфедеративного типу, Конфедерація - форма державного устрою, за якої держави, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади та управління; для координації дій з метою досягнення спільної цілі вони створюють спеціальні спільні органи.
Наднаціональні організації - це утворення федеративного типу. Федерація - форма державного устрою, за якої держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції, законодавчі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем.
Елементи наднаціональності можуть виявлятися: у праві зобов'язувати країни-учасниці без їхньої згоди і проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення; у праві надавати певні правомочності або вимагати виконання певних обов'язків від національних юридичних та фізичних осіб або державних органів країн-учасниць, без безпосередньої трансформації цих правомочностей чи обов'язків у внутрішньодержавне пpaвo та ін. Термін «наднаціональний» уперше використано в установчих документах Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) у 1951 році.
Таблиця 1.3
ОСНОВНІ ТИПИ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Д. Міжнародні організації: Навч. посіб. - К. : КНЕУ, 2001. - 18 с.
Функціональна спрямованість
Універсальні
Спеціалізовані
Глобальні
Організація Об'єднаних Націй
Міжнародний валютний фонд
Всесвітня торгівельна організація
МДО
Всесвітня федерація асоціацій сприяння ООН
Асамблея громадян світу
Всесвітня федерація наукових працівників
Міжнародна асоціація економічних наук
Міжнародна торгівльна палата
НДО
Регіональні
Організація американських держав
Організація африканської єдності
Асоціація країн Південно-Східної Азії
Дунайська комісія
Арабська поштова спілка
Міжамериканський банк розвитку
МДО
Європейський рух
Організація солідарності народів Азії та Африки
Тихоокеанська туристська організація
НДО
Кожна міжнародна організація виконує певні функції: регулювальну, контрольну, координаційно-інформаційну, консультативну. Пріоритетна щодо форм і методів роботи opгaнізації функція визначає xapактep її діяльносі.
Залежно від термінів функціонування, зазначених в установчих документах, організації поділяються на тимчасові та постійно діючі. Поняття «тимчасова» треба сприймати умовно: багато міжнародних організацій засновано на угодах, строком на 10 - 20 років, який можна продовжувати згідно з процедурою організації. З іншого боку, якщо протягом 10 років не відбулося жодної пленарної сесії, організацію вважають такою, що припинила своє існування. При цьому датою завершення її діяльності вважається дата закриття останнього пленарного засідання.
За порядком вступу міжнародні організації поділяються на відкриті, членом яких може стати будь-яка держава на свій розсуд, і закриті, які можуть приймати нового члена лише за згодою першопочаткових засновників та за дотримання ним деяких інших умов.
На практиці частіше використовуються синтезовані (змішані) класифікації. Фахівці Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, наприклад, пропонують таку класифікацію міжнародних організацій: організаційні структури широкого профілю; спеціалізовані організації системи ООН; регіональні організації; угоди, які регулюють торгівлю певними видами товарів; вузькоспеціалізовані агентства.
Класифікація міжнародних економічних і фінансових організацій, запропонована французьким економістом М. Пебро, відбиває європейський погляд на сучасну картину міжнародних організацій. Так, на міжнародну економіку і фінанси впливають: всесвітні органіації (ООН, Бреттон-Вудські інститути, ГАТТ - ВТО); організації, створені з ініціативи Заходу (Організація економічного співробітництва і розвитку, «Великa сімка»); європейські організації (Європейський Союз, Європейський банк реконструкції і розвитку та ін.); органи регіонального або двостороннього спiвробітництва з країнами «третього світу» та Східної Європи.
РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

2.1 СУТЬ І ГОЛОВНІ ПЕРЕДУМОВИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв' язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.
Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств.
Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:
a) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;
b) зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;
c) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;
d) інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.
Інтеграція має декілька рівнів:
v взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);
v взаємодія на рівні держав;
v взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;
v інтеграційне угруповання як результат міжнародного об'єднання.
Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними із яких є:
сучасна НТР, яка об'єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;
соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню;
близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;
досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;
цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів.
Важливе значення для розвитку міжнародної економічної інтеграції має наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.
2.2 ЕТАПИ РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:
ь зона вільної торгівлі;
ь митний союз;
ь спільний ринок;
ь економічний союз;
ь повна інтеграція.
Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.
Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в табл. 2.1.
Як правило, утворення інтеграційних об'єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни - учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.
Таблиця 2.1.
ЕТАПИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини. - К. : Знання - Прес, 2003. - 236 с.
Етап
Ліквідація митних бар'єрів у взаємній торгівлі
Єдині тарифи відносно третіх країн
Вільне пересування капіталів, робочої сили
Узгодження економічної політики
Здійснення єдиної економічної політики
Зона вільної торгівлі
+
-
-
-
-
Митний союз
+
+
-
-
-
Спільний ринок
+
+
+
-
-
Економічний союз
+
+
+
+
-
Повна інтеграція
+
+
+
+
+
Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.
Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі (ЗВТ) залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов'язкових рішень, що стосується питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами - учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів.
Митний союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території МС діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з країн - учасниць. В рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується усіма країнами - учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється орган. Між країнами - учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами - учасницями встановлюється єдиний митний тариф.
2.3 СУЧАСНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ УГРУПОВАННЯ КРАЇН

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі - Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), у Північній Америці - Північно-американську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько - Тихоокеанському регіоні - Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).
Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалась Європейські співтовариства, а неофіційно - Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993р., після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання - Європейський Союз.
Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн - ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:
§ Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 р., а набула чинності в 1952 р.);
§ Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄС укладена в 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);
§ Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 р.).
Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.
В ЄС як рівноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни - з 1995 р.) та ін.
Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.
Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та виконавчі органи:
· Рада міністрів - законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних країн мають різну вагу залежно від економічної могутності країни і рішення приймаються більшістю.
· Європейська рада - верховний орган, до складу якого входять глави держав і урядів країн - членів ЄС. Його робота проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейську раду не треба плутати з Радою Європи, яка не є установою Європейського Союзу, діяльність якої зосереджена здебільшого на співробітництві в галузі освіти та культури.
· Комісія Європейського Союзу - виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів.
Комісія Європейського Союзу:
a) контролює дотримання митного режиму, стан аграрного ринку, податкову політику тощо;
b) здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіонального, аграрного);
c) самостійно веде переговори з третіми країнами;
d) має право розпоряджатися спільним бюджетом;
e) приводить у відповідність до норм ЄС національні законодавства, стандарти і норми.
· Європейський парламент - орган, що контролює діяльність комісії і затверджує бюджет.
· Суд ЄС - вищий судовий орган, який забезпечує виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.
Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допоміжні заклади - різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіонального регулювання.
Первинним законодавством і правовою основою ЄС є міждержавні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення у всіх країнах-членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію.
Законодавчими для всіх країн-членів ЄС, але з різним ступенем обов'язковості, є також регламенти, директиви, рішення, рекомендації та думки.
Регламенти є вищими від національних законів і мають на території країн - членів ЄС силу закону.
Директиви містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн - членів ЄС.
Рішення спрямовані до конкретних адресатів, не є обов'язковими, хоча мають певне юридичне значення.
Рекомендації і думки не мають юридичного значення і не обов'язкові для виконання.
Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національні закони в таких сферах:
зовнішньоторговельній;
аграрної політики;
торгового і цивільного права;
податкового права.
Прийняття будь-яких нормативних актів, які суперачать праву ЄС, на території країн-членів не допускається.
Європейський Союз має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який затверджує бюджет ЄС.
Дохідна частина бюджету ЄС формуєтьсл за paхунок:
а) власних коштів, які складаються із ввізного мита, яке компенсує різницю в цінах на сільгосппродукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку;
б) митних податків за загальним митним тарифом; частини податку на додану вартість; інших коштів;
в) внесків країн-членів (1,2-1,3 % ВВП всіх країн).
Кошти бюджету ЄС використовуються (приблизно) на такі потреби, %:
Адміністративно-господарські - 4,5
На проведення політики:
єдиної сільськогосподарської - 66,5
регіональної - 7,5
соціальної - 6,6
енергетичної - 0,3
промислової - 0,1
науково-технічної - 3,5
в галузі інформації та охорони довкілля - 2,1
на компенсаційні виплати країнам - членам ЄС - 8,4
Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведення спільної аграрної політики, основою якої є субсидування внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар'єрів на аграрний ринок ЄС практично не надходять товари зі світового аграрного ринку, ціни на якому значно нижчі.
Під час створення ЄС були проголошені його завдання:
Ё поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;
Ё введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;
Ё ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів та послуг;
Ё загальна політика в галузях транспорту і сільського господарства;
Ё створення валютного союзу;
Ё уніфікація податкових систем;
Ё зближення законодавств країн-учасниць;
Ё розроблення принципів узгодженої економічної політики.
В реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стандарти на багато видів продукції тощо.
Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, що хочуть стати членами ЄС, було визначено на нараді в Копенгагені у 1993 р. Це так звані копенгагенські критерії:
v стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну владу закону, права людини і національних меншин;
v ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єдиним ринком ЄС;
v здатність виконувати членські обов'язки, серед яких підтримка завдань Європейського валютного союзу.
Існують і так звані Маастріхтські критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів. Серед них потрібно виділити такі:
— низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);
— помірно стабілізовані обмінні курси валют;
— мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 % ВВП);
— прийнятна квота національного боргу Всебічна інтеграція в організаційні структури світового господарства, зокрема ЄС, є стратегічною метою зовнішньоекономічної політики України. Розвиток економічної інтеграції України в ЄС відбувається відповідно до угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною, яку підписано 16 червня 1994 р. в Люксембурзі. 30 листопада 1995р. Європарламент ратифікував цю угоду. Україна першою з країн колишнього СРСР підписала таку угоду з ЄС. Основними завданнями Угоди є:
v розвиток міцних політичних стосунків на основі регулярного діалогу з політичних питань;
v сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним відносинам;
v закладання фундаменту для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культурного співробітництва;
v підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демократії.
Сьогодні вже визначено основні етапи руху України до Європи: вступ до СОТ; отримання статусу країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі з ЄС і отримання статусу його асоційованого члена.
Крім ЄС, в Європі значна роль належить ще одному економічному угрупованню - Європейській асоціації вільної торгівлі. Створена вона в 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особливим протоколом право члена Асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії зі Швейцарією.
Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існують в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквідовувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. В 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського простору. Згідно з цією угодою країни - члени ЄАВТ з 1993 р. вводять у своє законодавство правові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, послуг, а також конкурентної політики. Інтеграція ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.
Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об'єднало держави, що досі розвивалися, ґрунтуючись на різних економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбульської декларації і об'єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину, Україну. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає в створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.
1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка), згідно з якою здійснюється політика звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.
Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об'єднання - Центрaльноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Воно об'єднує такі країни-члени: Австрію, Боснію та Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угорщину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Румунію, Україну. У діяльності робочої групи бере участь німецька земля Баварія. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обгpунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); культурні проекти (фестивалі, семінари, стипендії). Забезпечує Секретаріат проектами ЦЄІ, надісланими керівником програми ЦЄІ, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння країнам Центральної та Східної Європи у їх зусиллях трансформувати свої політичні та економічні структури. ЦЄІ та ЄС мають бажання надалі розвивати конструктивний діалог.
Одним з найбільших економічних угруповань світу є Північно - американський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика (понад 360 млн. споживачів у межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА)). На державному рівні американо-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена в 1988 р., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає: поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Північноамериканський спільний ринок, за планами організаторів НАФТА, може бути створений до 2010р.
Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці. У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р.
Метою його є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який об'єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн. осіб і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд. дол. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - К. : Знання - Прес, 2003. - 245 с. США. Результатом такого об'єднання є те, що 90 %* взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, а щодо імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна структура та митні правила.
МЕРКОСУР прагне до встановлення ділових стосунків з іншими інтеграційними угрупованнями. Так, у 1995 р. МЕРКОСУР підписав з Європейським Союзом Рамкову угоду про розширення співробітництва згідно з якою вже з 2005 р. передбачено с и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.