На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Шляхи нтеграцї у європейськ свтов структури. Розвиток науково-технчного потенцалу України в умовах глобалзацї. Напрями мжнародної спвпрац. Джерела фнансування мжнародних наукових програм. Мжнародний обмн науково-технчними знаннями.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 06.12.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра міжнародної економіки


КУРСОВА РОБОТА
з міжнародних економічних відносин
на тему:
Міжнародні науково-технічні програми

студентки 3 курсу 15 групи
денної форми навчання
Факультету економіки
менеджменту і права
Карасьової Г.А.
Науковий керівник -
к.е.н., доцент
Кудирко Л.П.
Київ-2009
Зміст

Вступ
Розділ 1. Концептуальні засади дослідження міжнародного науково-технічного співробітництва (МНТС)
1.1 Суть, чинники впливу та завдання МНТС
1.2 Суб'єкти та об'єкти міжнародного науково-технічного обміну
1.3 Механізм здійснення МНТО
Розділ 2. Міжнародні наукові програми, як складова МНТС
2.1 Цілі та джерела фінансування міжнародних наукових програм
2.2 Класифікація міжнародних наукових програм
2.3 Секторальні програми МНТС
Розділ 3. Україна у міжнародному науково-технічному співробітництві
3.1 Практика інтеграції у МНТС
3.2 Участь України у МНТС
3.3 Проблеми ті перспективи інтеграції України у МНТС
Висновки
Список використаної літератури
Вступ

Формою міжнародних економічних відносин, роль яких за сучасних умов неухильно підвищується, є міжнародні науково-технічні зв'язки.
З розгортанням НТР жодна країна, при будь-якому науково-технічному потенціалі, не в змозі повністю задовольнити свої потреби у новій техніці і технології, створювати усі види наукової продукції.
Саме міжнародні науково-технічні зв'язки і є тією формою, через яку здійснюється обмін науково-технічними досягненнями між різними країнами. Обсяг цього обміну неухильно збільшується. Нині загальний обсяг наукомісткої продукції на світовому ринку досяг 2,3 млрд. дол.
Міжнародні науково-технічні зв'язки реалізуються шляхом торгівлі високотехнологічними та наукомісткими товарами і обміну науково-технічними знаннями та діловими послугами.
Тема курсової роботи є досить актуальною, оскільки на шляху інтеграції у європейські і світові структури, що є стратегічним орієнтиром зовнішньополітичного курсу України на сучасному етапі, досить вагоме місце належить розвитку міжнародних наукових зв'язків. Адже наука, високі технології, культура та освіта - це ті сфери людської діяльності, які передусім забезпечують наше входження у цивілізований світ.
Проблеми науково-технічного обміну отримали свій розгляд в працях українських і зарубіжних вчених. Значний внесок у розвиток теорії НТС зробили провідні українські вчені: О.Батура, В.Будкін, О.Гаврилюк, І.Єгоров, О.Зернецька, В.Колибанов, Д.Лук'яненко, О.Плотніков, А.Руженцев, А.Філіпенко; представники західних наукових шкіл М.Гознер, П.Ліндерт, Е.Менсфілд, Д.Хікс, Р.Вернон; російські вчені Ю.Борко, Л.Глухарьов, М.Максимова, В.Маркушина, Ю.Шишков, В.Циренщиков та інші.
Метою курсової роботи є комплексне дослідження проблем залучення України до глобальної системи науково-технічного співробітництва.
Реалізація основної мети передбачає вирішення наступних завдань:
· розкрити сутність і форми МНТС; сучасний механізм функціонування МНТС; нормативно-правові засади регулювання міжнародної передачі технології;
· дослідити тенденції розвитку науково-технічного потенціалу України в умовах глобалізації;
· виявити основні напрями міжнародної співпраці України в сучасних процесах МНТС;
· оцінити проблеми якісної еволюції науково-технічної інфраструктури України.
Об'єктом дослідження є міжнародні науково-технічні відносини.
Предметом дослідження є умови та механізм інтеграції України в міжнародне наукове-технічне середовище.
При написанні роботи були використанні теоретичні роботи вітчизняних та зарубіжних авторів, статистичні дані та законодавства України.

Розділ 1. Концептуальні засади дослідження міжнародного науково-технічного співробітництва (МНТС)

1.1 Суть, чинники впливу та завдання МНТС

Міжнародне науково-технічне співробітництво (МНТС) - це сукупність взаємовідносин технічного, виробничого, валютно-фінансового та правового характеру, які ґрунтуються на обміні результатами наукових досліджень, технологічних розробок, найсучаснішому технологічному досвіді тощо.

Характерними ознаками сучасного МНТС є:

· об'єктивний характер міжнародного обміну науково-технічними знаннями;

· поглиблення спеціалізації окремих підприємств на певних галузях науки і техніки;

· зростання внутрішньо корпоративного обміну технологіями;

· активна участь у міжнародній передачі технології невеликих та середніх фірм;

· зосередження міжнародного науково-технічного обміну у рамках економічно розвинутих країн.

Чинниками впливу виступають:

· посилення нерівномірності економічного розвитку окремих держав;

· загострення конкурентної боротьби;

· глобалізація світового ринку;

· монополізація науково-технічної продукції ТНК.

Розвиток відносин міжнародного науково-технічного співробітництва в наукомістких галузях є важливою межею світової економіки XXI століття. Дана тенденція обумовлена бурхливим НТП, появою і зміцненням позицій транснаціональних відтворювальних систем і створенням глобального простору для міжнародних переміщень продукції і чинників виробництва. Головна причина прискорення НТП в ХХІ сторіччі криється в тому, що інноваційні процеси знайшли корпоративну основу, оскільки транснаціональні корпорації (ТНК) мають широкі можливості по всьому світу для створення і впровадження інновацій. Сукупні валютні резерви ТНК у декілька разів перевищують резерви всіх центральних банків разом узятих.

Торгівля високотехнологічними та науковомісткими товарами -- це торгівля електронно-обчислювальною технікою, засобами зв'язку, новітніми хімічними та фармацевтичними виробами, їх виготовлення вимагає високого рівня технічної і технологічної оснащеності підприємств та великих витрат на наукові дослідження, тому переважна частина світового товарообігу такими товарами припадає на економічно розвинуті країни.
Ця група країн здійснює понад 90 % світового експорту та 70 % світового імпорту високотехнологічних та наукомістких товарів.
А серед розвинених країн провідне місце займають США, Німеччина, Японія, Франція, Італія та Англія, їх питома вага складає 80 % експорту і 70 % імпорту таких товарів. Про їх роль свідчить і такий факт. Увесь світовий ринок високотехнологічної продукції умовно поділяється на 50 макротехнологій. З них США контролюють ринок за 22 макротехнологіями, Німеччина -- за 11, Японія -- за 7 макротехнологіями. У загальному обсязі наукової продукції частка США становить 39 %, Японії -- 30 %, Німеччини -- 16 % [5, c. 36].

1.2 Суб'єкти та об'єкти міжнародного науково-технічного обміну

Міжнародний обмін технологіями -
o це надання на комерційній основі іноземному контрагенту результатів науково-технічної діяльності, які мають не тільки наукову, але і практичну цінність;
o це обмін різними науково-технічними знаннями і виробничим досвідом між країнами;
o це продаж науково-технічних знань і досвіду для виробництва конкретного виробу чи для проведення конкретного процесу.
На сучасному світовому ринку технології функціонують суб'єкти всіх структурних рівнів міжнародної економіки:
Рис. 1.1. Суб'єкти світового ринку технологій
Ю на моно- і мікрорівнях -- університети та наукові заклади, бізнес-центри, венчурні фірми, інноватори-індивідуали, частка яких становить до 2/3 світового обсягу "чистих" новацій;
Ю на мезорівні -- транснаціональні та багатонаціональні корпорації, національні компанії й науково-технічні комплекси (дослідницькі, технологічні парки та ін.), які є провідними патентувачами та забезпечують комерційну і виробничу реалізацію до 2/3 світового обсягу інновацій;
Ю на макрорівні -- держави і національні науково-технічні системи, роль яких в еволюції цього ринку є визначальною;
Ю на мегарівні -- міждержавні утворення та інтеграційні діяльність підприємств на світовому ринку технологи
угруповання, в межах яких зусилля зосереджуються на окремих ключових напрямах НТР;
Ю на метарівні -- міжнародні організації, насамперед системи ООН, серед численних функцій яких слід особливо вирізнити технічне сприяння країнам, що розвиваються (некомерційна дифузія технологій).
Об'єкти цього ринку можуть мати уречевлений або неуречевлений вигляд.
Рис.1.2. Об'єкти світового ринку технологій
До уречевлених належить товарна продукція виробничої сфери, яка переміщується між країнами каналами міжнародної торгівлі.
Товари класифікуються за коефіцієнтом технологічної місткості торгівлі, який відображає частку витрат на дослідження і розробки в обсязі витрат на виробництво товарів і торгівлю ними. Так, високотехнологічномісткими вважаються: аерокосмічне устаткування, комп'ютери, електроніка, ліки; середньотехнологічномісткими -- автомобілі, хімікати, різна промислова продукція; низькотехнологічномісткими -- будівельні матеріали, продукти харчування, чорні метали, текстиль, одяг, взуття.
Основними експортерами інформаційно-технологічних товарів є: США, Китай, Японія, Гонконг, Сінгапур, Німеччина. Основними імпортерами - США, Китай, Гонконг, Німеччина, Японія, Великобританія. Те, що одні й ті ж самі країни виступають одночасно і експортером і імпортером продукції виробничої сфери обумовлено саме міжнародним науково-технічним обміном. Для експорту технологій це джерело одержання доходів, форма боротьби за товарний ринок, спосіб установлення контролю над закордонною фірмою через такі умови ліцензійної угоди, як обсяг виробництва, участь у прибутках. Для імпорту - доступ до нововведень високого технічного рівня, засіб зменшення валютних витрат на товарний імпорту, умова розширення експорту продукції, що випускається за закордонними технологіями.
Таблиця 1.2
Найбільші експортери та імпортери інформаційно-технологічними товарами у 2001-03рр., млн. дол.*
Експорт
Імпорт
Країни/рік
2001
2002
2003
Країни/рік
2001
2002
2003
США
152150
132613
136630
США
193797
193873
199852
Китай
55304
79376
123303
Китай
53192
68724
96536
Японія
94498
95013
106649
Гонконг
61552
69082
82686
Гонконг
54431
63494
78056
Німеччина
67831
63255
73779
Сінгапур
64693
65863
72670
Японія
58207
55092
61220
Німеччина
59041
59064
70336
Великобританія
55388
49353
54465
Респ. Корея
46786
55018
66541
Сінгапур
47950
48144
53153
Тайвань
51140
52977
61085
Нідерланди
34767
29816
43020
Малайзія
47981
50966
53126
Респ. Корея
30334
32288
37543
Нідерланди
34533
31580
45110
Малайзія
30821
35057
37399
* джерело: UNCTAD (Information Economy Report 2005, ICT goods)
Об'єкти світового ринку технології у неуречевленому вигляді представлені результатами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нематеріальними носіями технологій продуктів, процесів та управління. Класифікувати їх за внутрішньою цілісністю можна лише умовно на:
Ё позаринкові: інформаційні масиви друкованої спеціальної періодики, довідників, підручників, науково-технічних видань; знання, досвід і навички, що набуваються в ході досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного технічного сприяння тощо;
Ё потенційно ринкові: патенти, "ноу-хау", науково-технічна документація, копірайт, управлінський консалтинг тощо;
Ё ринкові: патентні й безпатентні ліцензії, інжиніринг, копірайт, франчайзинг, наукомісткі послуги у сферах виробництва, обігу та управління, підготовка персоналу тощо.

1.3 Механізм здійснення МНТС


Другою формою міжнародних науково-технічних зв'язків є міжнародний технологічний обмін. Технологія -- це знання, які дозволяють поліпшувати обладнання, вироби та технологічні процеси. Вони зменшують вартість продукції та ведуть до впровадження нових благ. Передача технологій здійснюється через торгівлю, ліцензування, ноу-хау, надання управлінських, маркетингових та інженерних послуг як на комерційній, так і на некомерційній основі.
При торгівлі передача нових технологій здійснюється шляхом поширення проспектів, специфікацій, інформації щодо виробничого процесу і характеристик нової продукції. Найбільшим у світі експортером технологій є США. Передача їх здійснюється двом групам покупців: зарубіжним фірмам ТНК і незалежним фірмам. Першій групі покупців надаються найновіші технології, а другій -- відносно застарілі.
Велику роль у поширенні нових технологій відіграє ліцензування. Ліцензійні угоди -- це юридичний договір, за яким ліцензія надає певні права ліцензіату на деякий час і за певну винагороду. Одним з видів таких послуг є франчайзинг. Це ліцензійна угода двох компаній, одна з яких надає іншій право на використання знаку для товарів або послуг, фірмового найменування або технологічного процесу, іміджу або ділової репутації, спеціалізованого устаткування. Фірма, що продає названі блага, називається франчайзер, а та, що їх купує -- франчайзі.
Ця форма передачі технологій зародилася у США, а потім поширилася і в інших країнах, зокрема Європі. Про її ефективність свідчить той факт, що щорічний валовий доход понад 800 тис. франчайзингових підприємств перевищує 1 трлн дол. Підприємства-франчайзі, як правило, в 1,5 -- 2 рази ефективніші за однопрофільні підприємства, що не використовують франчайзинг.
Найвідомішими у світі фірмами-франчайзерами є «Макдональдс», «Кока-Кола», «Адідас» тощо.
Україна також залучається до цієї системи. За оцінкою Мінекономіки, на початок 2007 р. в Україні було підписано понад 80 франчайзингових контрактів. Однак закон, що врегулював би цю сферу діяльності, Верховною Радою України ще не прийнято, що гальмує поширення цієї ефективної системи.
Передача технологій здійснюється і через ноу-хау. Це сукупність науково-технічних, комерційних та організаційних відомостей, володіння якими забезпечує певні переваги підприємству чи особі, яка їх отримує. Ноу-хау оформляється у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для освоєння нових технологій.
Ноу-хау, будучи непатентованим науково-технічним досягненням і виробничим досвідом конфіденційного характеру, як і патент та ліцензія, є власністю фірми і реалізується одночасно з патентом або ліцензією, що полегшує використання останніх.
Науково-технічний обмін здійснюється і через угоди про надання управлінських послуг. Договір про їх надання є угодою, за якою оперативний контроль за підприємством чи фазою його діяльності надається іншому підприємству за відповідну винагороду. Функції, що виконуються за укладеною угодою, можуть включати управління виробництвом, в т. ч. і відповідальність за технічний та інженерний аспекти, управління кадрами та фінансами. Це дає можливість запозичувати новини у цій сфері.
Методом передачі технології є і угоди про здачу об'єктів «під ключ». У цьому випадку корпорація, що реалізує угоду, бере на себе відповідальність за здійснення усіх або переважної частини операцій, необхідних для планування і спорудження певних об'єктів і налагодження випуску продукції.
Передача технологій здійснюється і через лізинг, інжиніринг, консалтинг та обмін у сфері підготовки кадрів навчальними закладами різних країн.
Передача технології може здійснюватись двома шляхами:
1) на некомерційних засадах (безвідплатна технічна допомога по лінії держави та міжнародних організацій);
2) на комерційних, тобто на відплатних засадах.
Некомерційна передача технології здійснюється у вигляді:
· науково-технічних публікацій (доповіді, конференції, каталоги, виставки);
· обміну результатами досліджень шляхом особистих контактів і відвідувань науково-дослідних установ та промислових підприємств (стажування, відрядження);
· обміну науково-технічними досягненнями та досвідом за довгостроковими програмами.
Комерційна передача технології здійснюється у вигляді:
Ё ліцензійної торгівлі;
Ё торгівлі наукомісткими товарами;
Ё лізингу наукомістких товарів;
Ё торгівлі науково-технічними послугами (інжиніринг);
Ё міграції наукомісткого капіталу (створення СП);
Ё виробничого та науково-виробничого співробітництва, яке включає в себе спільну розробку науково-технічних проблем, взаємний обмін науковими досягненнями, виробничим досвідом, підготовку кваліфікованих кадрів; воно може здійснюватись на базі угоди підприємств двох або більше країн при збереженні юридичної самостійності цих підприємств; договори можуть передбачати утворення консорціумів, міжнародних економічних організацій тощо;
Ё міграції науково-технічних спеціалістів.
Міжнародні організації (наприклад, UNIDO) розглядають міжнародну передачу технології не як разовий захід, а як складний тривалий процес, що включає в себе:
v відбір та придбання технології;
v адаптацію та освоєння придбаної технології;
v розвиток місцевих можливостей з удосконалення технології з урахуванням потреб національної економіки.
Неоднорідність НТП, наявність різноманітних форм і напрямків розвитку науки та техніки обумовили факт неоднорідності світового ринку технологій та привели до формування таких його сегментів:
Ю ринок патентів та ліцензій;
Ю ринок наукомісткої (технологічної) продукції;
Ю ринок високотехнологічного капіталу;
Ю ринок науково-технічних спеціалістів.
Найбільш поширеними формами передачі технології є ліцензійна торгівля, торгівля високотехнологічною продукцією, комплектні поставки обладнання, спорудження промислових об'єктів, оренда обладнання (лізинг), надання консультаційних послуг, інжиніринг, науково-технічне та виробниче кооперування, спільні підприємства, прямі іноземні інвестиції.
Ця класифікація має велике практичне значення, оскільки вона визначає формалізацію умов вибору найбільш ефективних форм передачі технології та умов зовнішньоекономічних контрактів.
Загальною тенденцією на світових ринках технології є збільшення частки науково-технічного та виробничого кооперування та спільних розробок з наступним спільним виробництвом високотехнологічних виробів або виробництвом на базі нових технологій. Ці форми передачі технології ефективні не лише у короткостроковому, а й у стратегічному плані, оскільки сприяють встановленню довгострокових партнерських відносин із забезпеченими у фінансовому та надійними у ринкову відношенні споживачами технології. Разом з тим, дотепер залишається суттєвою частка самостійних ліцензійних угод.
Розширення науково-технічних зв'язків супроводжується і посиленням конкуренції між різними країнами в пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу. Це веде до зміни співвідношення сил між провідними країнами, що забезпечують обмін технологіями. Якщо після Другої світової війни беззаперечним лідером були США, то за сучасних умов їх технологічна перевага значною мірою втрачена. Дедалі зростаючу роль у цій сфері міжнародних економічних відносин відіграють Японія, Німеччина, Франція, а останнім часом і Китай.

1.4 Суб'єкти та об'єкти міжнародного науково-технічного обміну

Міжнародний обмін технологіями -
o це надання на комерційній основі іноземному контрагенту результатів науково-технічної діяльності, які мають не тільки наукову, але і практичну цінність;
o це обмін різними науково-технічними знаннями і виробничим досвідом між країнами;
o це продаж науково-технічних знань і досвіду для виробництва конкретного виробу чи для проведення конкретного процесу.
На сучасному світовому ринку технології функціонують суб'єкти всіх структурних рівнів міжнародної економіки:
Ю на моно- і мікрорівнях -- університети та наукові заклади, бізнес-центри, венчурні фірми, інноватори-індивідуали, частка яких становить до 2/3 світового обсягу "чистих" новацій;
Ю на мезорівні -- транснаціональні та багатонаціональні корпорації, національні компанії й науково-технічні комплекси (дослідницькі, технологічні парки та ін.), які є провідними патентувачами та забезпечують комерційну і виробничу реалізацію до 2/3 світового обсягу інновацій;
Ю на макрорівні -- держави і національні науково-технічні системи, роль яких в еволюції цього ринку є визначальною;
Ю на мегарівні -- міждержавні утворення та інтеграційні діяльність підприємств на світовому ринку технологи
угруповання, в межах яких зусилля зосереджуються на окремих ключових напрямах НТР;
Ю на метарівні -- міжнародні організації, насамперед системи ООН, серед численних функцій яких слід особливо вирізнити технічне сприяння країнам, що розвиваються (некомерційна дифузія технологій).
Об'єкти цього ринку можуть мати уречевлений або неуречевлений вигляд.
До уречевлених належить товарна продукція виробничої сфери, яка переміщується між країнами каналами міжнародної торгівлі.
Товари класифікуються за коефіцієнтом технологічної місткості торгівлі, який відображає частку витрат на дослідження і розробки в обсязі витрат на виробництво товарів і торгівлю ними. Так, високотехнологічномісткими вважаються: аерокосмічне устаткування, комп'ютери, електроніка, ліки; середньотехнологічномісткими -- автомобілі, хімікати, різна промислова продукція; низькотехнологічномісткими -- будівельні матеріали, продукти харчування, чорні метали, текстиль, одяг, взуття.
Основними експортерами продукції виробничої сфери є: США, Китай, Японія, Гонконг, Сінгапур, Німеччина. Основними імпортерами - США, Китай, Гонконг, Німеччина, Японія, Великобританія. Те, що одні й ті ж самі країни виступають одночасно і експортером і імпортером продукції виробничої сфери обумовлено саме міжнародним науково-технічним обміном. Для експорту технологій це джерело одержання доходів, форма боротьби за товарний ринок, спосіб установлення контролю над закордонною фірмою через такі умови ліцензійної угоди, як обсяг виробництва, участь у прибутках. Для імпорту - доступ до нововведень високого технічного рівня, засіб зменшення валютних витрат на товарний імпорту, умова розширення експорту продукції, що випускається за закордонними технологіями.
Таблиця 1.2
Найбільші експортери та імпортери продукціїї виробничої
сфери у 2001-03рр., млн. дол.*
Експорт
Імпорт
Країни/рік
2001
2002
2003
Країни/рік
2001
2002
2003
США
152150
132613
136630
США
193797
193873
199852
Китай
55304
79376
123303
Китай
53192
68724
96536
Японія
94498
95013
106649
Гонконг
61552
69082
82686
Гонконг
54431
63494
78056
Німеччина
67831
63255
73779
Сінгапур
64693
65863
72670
Японія
58207
55092
61220
Німеччина
59041
59064
70336
Великобританія
55388
49353
54465
Респ. Корея
46786
55018
66541
Сінгапур
47950
48144
53153
Тайвань
51140
52977
61085
Нідерланди
34767
29816
43020
Малайзія
47981
50966
53126
Респ. Корея
30334
32288
37543
Нідерланди
34533
31580
45110
Малайзія
30821
35057
37399
* джерело: UNCTAD (Information Economy Report 2005, ICT goods)
Об'єкти світового ринку технології у неуречевленому вигляді представлені результатами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нематеріальними носіями технологій продуктів, процесів та управління. Класифікувати їх за внутрішньою цілісністю можна лише умовно на:
Ё позаринкові: інформаційні масиви друкованої спеціальної періодики, довідників, підручників, науково-технічних видань; знання, досвід і навички, що набуваються в ході досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного технічного сприяння тощо;
Ё потенційно ринкові: патенти, "ноу-хау", науково-технічна документація, копірайт, управлінський консалтинг тощо;
Ё ринкові: патентні й безпатентні ліцензії, інжиніринг, копірайт, франчайзинг, наукомісткі послуги у сферах виробництва, обігу та управління, підготовка персоналу тощо.

Розділ 2. Міжнародні наукові програми, як складова МНТС

2.1 Цілі та джерела фінансування міжнародних наукових програм

Державні наукові та науково-технічні програми є головним засобом реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки шляхом концентрації науково-технічного потенціалу країни для вирішення найважливіших природничих, технічних і гуманітарних проблем.

Державні наукові та науково-технічні програми поділяють на такі:

o загальнодержавні (національні);

o державні (міжвідомчі);

o галузеві (багатогалузеві);

o регіональні (територіальні).

Статус державних (міжвідомчих) наукових та науково-технічних програм мають також відповідні частини загальнодержавних (національних) програм економічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.
Головним засобом реалізації загальнодержавних (національних) науково-технічних програм є державні (міжвідомчі), галузеві (багатогалузеві) та регіональні (територіальні) програми.
Державні наукові та науково-технічні програми формує Міністерство України у справах науки і технологій на підставі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах.
Обсяги фінансування загальнодержавних (національних) науково-технічних програм щорічно визначає Верховна Рада України під час прийняття Закону України про Державний бюджет України.
Положення про державні наукові та науково-технічні програми затверджує Кабінет Міністрів України.
Основними цілями МНТП є:

Ё налагодження кооперації і співробітництва між університетами, дослідними інститутами, малими та середніми компаніями, а також великими фірмами;

Ё підвищення продуктивності та конкурентноздатності економіки

Ё створення та підтримка умов для ефективного міжнародного інноваційного співробітництва

2.2 Класифікація міжнародних наукових програм

В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні відносини можна класифікувати на:

Обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення інформації в банках даних для спільного використання, наприклад, у консультаційних цілях, включаючи обмін програмними продуктами.

Укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок замовнику (в тому числі права оформлення патенту і ліцензії на виробництво).

Спільне проведення на основі прямих зв'язків партнерами з різних країн коопераційних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт щодо конкретного винаходу з наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензії (чи, що буває значно рідше, - роздільним).

Здійснення міжнародних (за участю кількох країн або фірм) науково-технічних програм з розробки важливих спеціальних проблем (наприклад, телекомунікаційна технологія чи біотехнологія) на основі спеціалізації та кооперації НДДКР.

Реалізація міжнародних комплексних науково-технічних програм типу “Еврика”, головна мета якої - координація досліджень у галузі нових технологій. Три останні види міжнародних науково-технічних відносин становлять основу процесу науково-технічної інтеграції.

Після здобуття незалежності Україна успадкувала значний науково-технічний потенціал у провідних галузях виробництва. Саме в Україні під час перебування у складі СРСР було створено найбільші наукові центри, відомі у всьому світі. Україна мала всі складові для залучення національного науково-технічного потенціалу у Міжнародні науково-технічні зв'язки. Але після років незалежності через несприятливі економічні умови, а саме зменшення державного фінансування науки, недоліки в організації наукової діяльності, значний податковий тиск, Україна втратила більше половини власного науково-технічного потенціалу.

Міжнародні організації, що регулюють технологічний обмін
Назва, місце та рік заснування
Цілі
Органи

Європейська

патентна
організація
(ЄПО)
Мюнхен, 1973

- видача європейських патентів;

- розширення співпраці між європейськими державами у галузі охорони винаходу;
- посилення патентного захисту.
- Європейське патентне відомство
- Адміністративна Рада

Всесвітня

організація
інтелектуальної
власності
(ВОІВ)
Женева, 1970
- Охорона інтелектуальної власності в усьому світі;
- розширення адміністративної співпраці у сфері інтелектуальної власності.
- Генеральна Асамблея
- Конференція ВОІВ
- Комітет з координації
- Постійний комітет з інформації про промислову власність
- Міжнародне бюро

Серед великої кількості міжнародних організацій, що діють на рівні міжнародного науково-технічного співробітництва, помітно виділяється Всесвітня організація інтелектуальної власності - це міжурядова організація, що має статус спеціалізованого закладу ООН, заснована в 1970 році і має на меті: сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі шляхом розвитку співробітництва держав та взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією; управління союзами, що входять до складу ВОІВ:

Паризький союз - охорона промислової власності.
Союз РСТ - договір про патентну кооперацію.
Мадридський союз - угода про міжнародну реєстрацію знаків.
Україна однією з перших стала членом ВОІВ в 1970 році.
Інтелектуальну власність можна визначити, як відносини між людьми, які виникають з приводу присвоєння, володіння, користування та розпорядження щодо результатів інтелектуальної власності.
Предметом (об'єктом) інтелектуальної власності є: новітні технології, наукові відкриття, винаходи, виробничий та інший досвід, ноу-хау, дослідні або промислові зразки устаткування, апаратура, інструменти, технологічні лінії, документація, способи виробництва.
Інтелектуальна власність - це володіння виключним правом, яке визначає виключення і обмеження доступу, передання, контролю та відповідальності щодо об'єкта інтелектуальної власності.

Свідоцтвом інтелектуальної власності є патент - це документ, який видається компетентним державним органом на певний термін винахіднику чи його правонаступнику, де засвідчується авторство і виключне право на винахід.

2.3 Секторальні програми МНТС

Світовий досвід засвідчує, що одним з найефективніших шляхів державної підтримки високотехнологічних, наукомістких, екологічно чистих виробництв є створення регіональних науково-технологічних парків (РНТП). Вони формуються на базі одного чи кількох провідних вузів регіону за участю зацікавлених виробничих підприємств, що здатні впроваджувати високі технології.
Ядром РНТП (або технопарків) є фірми (малі підприємства), які об'єднують висококваліфікованих науковців і фахівців, що займаються розробкою та підготовкою до впровадження нових технологій. Належні умови для функціонування цих фірм створює інфраструктура парку, найважливішими елементами якої є централізовані бази засобів дослідження і технологічного обладнання, обчислювальний центр тощо.
Технопарки утворюють організаційну основу інноваційних процесів, відіграють важливу роль у перенесенні високих технологій зі сфери фундаментальних розробок у виробництво і сприяють комерціалізації науки, позитивним структурним зрушенням в економіці, зростанню конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.
Технопарки можуть значно відрізнятися за масштабністю, структурою та обсягом послуг, що надаються, мірою наукоємності, складом учасників. У зв'язку з ускладненням структури технопарків виділяють такі основні їхні типи: «інкубатори» - інноваційний центр, інкубатор бізнесу, науковий готель тощо; технологічні парки -- науковий, промисловий, екологічний, конверсійний, інноваційний, бізнес-парк тощо; технополіси; регіональні науково-технологічні парки.
В основі ієрархічної будови технопаркових утворень лежить модульний принцип. Пе и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.