На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Всесвтн мжнародн фнансов органзацї та їх типологя. Група Свтового банку, Мжнародний валютний фонд, Банк мжнародних розрахункв. Мжнародн регональн банки та фонди розвитку. Необхднсть створення регональних банкв та їх загальн риси.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 19.10.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Зміст
    Вступ
      1.1 Типологія міжнародних організацій
      1.2 Основні етапи становлення й розвитку системи міжнародних організацій
      Розділ 2. Всесвітні міжнародні фінансові організації
      2.1 Група Світового банку
      2.1.1 Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР)
      2.1.2 Міжнародна асоціація розвитку (МАР)
      2.1.3 Міжнародна фінансова корпорація (МФК)
      2.1.4 Багатостороння агенція з гарантування інвестицій (БАГІ)
      2.1.5 Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС)
      2.1.6 Стан та перспективи співробітництва України із Світовим банком
      2.2 Міжнародний валютний фонд (МВФ)
      2.2.1 Структура, цілі та напрямки діяльності МВФ
      2.2.2 Стан та перспективи співробітництва України з МВФ
      2.2.3 Розвиток взаємовідносин МВФ з країнами-членами Фонду
      2.3 Банк міжнародних розрахунків (БМР)
      Розділ 3. Міжнародні регіональні банки та фонди розвитку
      3.1 Необхідність створення регіональних банків. Їх загальні риси
      3.2 Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР)
      3.2.1 Структура, цілі та напрямки діяльності ЄБРР
      3.2.2 Стан та перспективи співробітництва України з ЄБРР
      3.3 Чорноморський банк торгівлі і розвитку (ЧБТР)
      3.3.1 Структура, цілі та напрямки діяльності ЧБТР
      3.3.2 Стан та перспективи співробітництва України з ЧБТР
      3.4 Міжамериканський банк розвитку (МаБР)
      3.5 Африканський банк розвитку (АфБР)
      3.6 Азіатський банк розвитку (АзБР)
      3.7 Ісламський банк розвитку (ІБР)
      Висновки
      Перелік використаних джерел

Вступ

Міжнародні організації є дієвим регулятором міжнародних відносин, зокрема, в економічній сфері. Їх значення як інституційних одиниць міжнародної економіки дедалі зростає. Сьогодні практично всі держави світу - від найпотужніших до невеликих і таких, економічний рівень яких ще невисокий, - сполучаються у світовій мережі міжнародних організацій.

Актуальність вивчення питання, визначеного темою курсової роботи, визначається також сучасною практичною діяльністю України в міжнародних організаціях i перспективами її залучення до широкого кола співтовариств. Україна сьогодні є членом багатьох міждержавних організацій. Свої взаємовідносини з міжнародними фінансовими організаціями наша країна прагне будувати, в першу чергу, на принципах дотримання національних інтересів. Співробітництво з такими фінансовими організаціями, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий Банк (СБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Чорноморський банк торгівлі і розвитку (ЧБТР) має для нашої країни першочергове значення, оскільки від їх позицій багато в чому залежать сучасний стан і перспективи розвитку української економіки.

Сучасні економісти-міжнародники в своїй діловій практиці повинні обов'язково ураховувати вплив міжнародних організацій на розвиток національної економіки і прагнути до якомога ефективнішого використання позитивних наслідків співпраці з ними. Їм необхідно вміти відстоювати інтереси як України в цілому, так і своїх фірм і закладів в стосунках з міжнародними інституціями зокрема. Для цього важливо знати принципи і цілі діяльності міжнародних організацій, механізми їх функціонування, організаційну структуру, політику. Особливо це стосується зокрема валютно-кредитних організацій.

Згідно теми автор в роботі приділяє увагу саме таким міжнародним фінансовим організаціям.

Структура роботи побудована таким чином, що спочатку стисло розглядається типологія міжнародних організацій. Далі дається характеристика глобальних фінансових організацій за структурою, основними цілями та видами діяльності, наводяться певні дані про допомоги окремим країнам, що була надана організацією, діяльність якої саме вивчається. Такі ж характеристики розглядаються при вивченні регіональних фінансових організацій. Окремими пунктами в роботі розглядаються стан і перспективи співробітництва України з окремими міжнародними фінансовими організаціями. В кінці наводяться висновки, які були зроблені автором роботи в ході вивчення матеріалу за темою.

Розділ 1. Міжнародні організації

1.1 Типологія міжнародних організацій

Міжнародна організація - це об'єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на основі певних правил і процедур і діяльність яких виходить за національні кордони. Утворення міжнародних організацій є об'єктивним наслідком процесу розвитку світового суспільства.

На початку XXI сторіччя кількість міжнародних організацій вже вимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом учасників, цілями, функціями, місцем в інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливом на міжнародні відносини. Найбільш численними є так звані неурядові міжнародні організації, яких налічується понад чотири тисячі. Значно менше міждержавних організацій, але все ж таки їх налічується понад сотню, і їх число зростає чи не щороку. Таке розмаїття організацій утруднює їх класифікацію і виокремлення типів організацій за якоюсь однією схемою. Типологія міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації в залежності від того, в якому аспекті ми маємо намір її розглядати.

Основними критеріями типології міжнародних організацій є [5, с.18]:

членство суб'єктів міжнародних відносин і юридичний статус організації;

географічне поширення;

функціональна спрямованість;

характер діяльності.

За складом членів і юридичним статусом організації поділяються на міждержавні і неурядові.

За умовами участі в членстві міжнародні організації поділяються на відкриті й закриті. До відкритих організацій може увійти кожна держава, яка поділяє принципи й статут організації. До закритих організацій нових членів приймають тільки по запрошенню засновників організації.

За географічним поширенням міжнародні організації поділяється на всесвітні (або глобальні) та регіональні. Всесвітні організації об'єднують країни або інші суб'єкти незалежно від того, де, в якій частині світу вони знаходяться. До глобального типу можна віднести Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Регіональні міжнародні організації об'єднують країни, розташовані в якомусь певному регіоні, як правило, компактно, в територіальній близькості.

За характером діяльності міжнародні організації поділяються на універсальні, політичні, економічні, гуманітарні, культурно-просвітницькі, оборонні та інші. Характер організацій тісно пов'язаний з функціями, які вони виконують, особливо з домінуючою [5, с.21].

В системі міжнародних організацій велика частка належить економічним організаціям. Розвиток міжнародних відносин, поглиблення міжнародного поділу праці, міжнародна економічна інтеграція призводять до того, що вплив економічних стосунків стає дедалі вагомішим на інші сфери міжнародного співробітництва.

Міжнародні економічні відносини - зв'язки, що встановлюються між країнами світу в результаті торгівлі, міграції робочої сили, вивезення капіталу, міжнародного кредиту, валютних відносин і науково-технічного співробітництва.

Міжнародні економічні відносини реалізуються через їх суб'єкти. До суб'єктів належать підприємства, фірми, держава, приватні особи, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також міжнародні організації.

Особливістю міжнародних організацій як суб'єктів системи міжнародних економічних відносин є те, що вони, поряд з державними органами, є регуляторами цих відносин. Крім того, на відміну від державних органів, деякі міжнародні організації виконують регулюючі функції на наднаціональному рівні (наприклад, Міжнародний валютний фонд). Як регулятори міжнародні організації мають великий вплив на розвиток і спрямованість міжнародних відносин, оскільки вони залучають в упорядкований процес чимало держав. По суті, сьогодні майже немає в світі держави, яка не була б членом якоїсь організації; більшість країн залучена зразу до декількох організацій [5, с.7]. Міжнародні економічні організації поділяються, в свою чергу, на загальноекономічні і спеціалізовані. Загальноекономічні відають широким спектром економічних проблем. До них відносяться Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), а також регіональні організації інтеграційного типу - Європейський союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД), Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) та інші. Спеціалізовані економічні організації зосереджують увагу на більш вузькому колі проблем; проте багатьом з них належить суттєва роль в міжнародній економіці [5, с.22]. Прикладом таких спеціалізованих організацій є міжнародні валютно-кредитні організації, які за визначенням є міжнародними фінансовими організаціями, створеними на основі міждержавних угод з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин між країнами, сприяння економічному розвитку країн, надання кредитної допомоги. До числа таких організацій належать Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), регіональні міжнародні банки і фонди розвитку.

1.2 Основні етапи становлення й розвитку системи міжнародних організацій

Загалом система міжнародних організацій пройшла 4 основні етапи становлення й розвитку, а саме:

Становлення системи міжнародних організацій (середина ХІХ ст. - середина 40-х років ХХ ст) [5, с.26]. В цей період, на тлі валютно-кредитних криз, у 1930 р. в м. Базель (Швейцарія), була створена найстаріша наднаціональна фінансова організація - Банк міжнародних розрахунків (БМР), метою якого спочатку було координувати політику національних банків і фінансових інституцій різних країн, сприяючи їх співробітництву, полегшенню умов міжнародних фінансових операцій, регулювати міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини. Вже пізніше, з 80-х років ХХ ст. почав здійсняти новий вид діяльності: надавати проміжний кредит країнам, які очікують кредит від МВФ і знаходяться в складному фінансовому становищі, з метою підтримання економіки цих країн до одержання кредитів МВФ.

Формування системи Об'єднаних Націй (середина 40-х - кінець 50-х років ХХ ст) [5, с.28]. Другий етап був недовгим, але насиченим важливими подіями. Розпочався він з відкриття Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції в 1944 р., головнішим рішенням якої було заснування міжнародних валютних організацій - Міжнародного валютного фондуй Міжнародного банку реконструкції й розвитку, Які розпочали діяльність з 1945 р. Вони входять в систему ООН як спеціалізовані заклади.

Активізація процесу утворення й поширення міжнародних регіональних організацій (кінець 50-х - кінець 80-х років ХХ ст). На цьому етапі були засновані в 1958 р. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) і Європейський фонд розвитку. Головною метою останнього є надання допомоги країнам, що розвиваються, асоційованим з ЄС [5, с.31].

Також в цілому утворилась система регіональних банків розвитку, коли були засновані банки: Міжамериканський банк розвитку (МаБР, 1959 p); Центральноамериканський банк економічної інтеграції (1960); Африканський банк розвитку (АфБР, 1964); Азіатський банк розвитку (АзБР, 1966 p); Карибський банк розвитку (1970 p); Західноафриканський банк розвитку (1973 p); Арабський банк економічного розвитку в Африці (1973 p); Банк розвитку держав Центральної Африки (1975 p); Східноафриканський банк розвитку (1976 p).

Крім того, було утворено різні регіональні фонди і програми допомоги країнам, що розвиваються (Арабський фонд економічного і соціального розвитку, Африканський фонд розвитку, Арабський Валютний фонд та ін). Ці фонди звичайно засновувались регіональними організаціями або регіональними банками розвитку.

На третій етап припадає активізація процесу розвитку інституціональної структури міжнародного валютно-кредитного ринку. Складається група Світового банку на чолі з МБРР: в 1956 р. утворюється МФК, в 1960 р. - МАР, в 1966 р. - МЦУІС, в 1988 р. - БАГІ [5, с.33].

Триває удосконалення і розгалуження системи ООН. Під її патронатом утворюються організації загальної компетенції, наприклад, Фонд розвитку інвестицій (ФРІ) - в 1966 р., також організації, що обіймають якусь вузьку сферу, наприклад, Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР) - в 1977 р.

Головна мета ФРІ - сприяння країнам, що розвиваються, в надходженні інвестицій, наданні допомоги і позик. Фонд обслуговує, в першу чергу, найменш розвинені країни. Ресурси ФРІ формуються за рахунок добровільних внесків [5, с.90].

Головна мета МФСР - сприяння розвитку сільського господарства в країнах, що розвиваються, для подолання голоду й злиденності [5, с.116].

Функції МФСР:

надання позик і кредитів на пільгових умовах для здійснення проектів і програм по удосконаленню виробництва продовольства в країнах-членах;

фінансування розвитку сільських районів і населених пунктів;

надання фінансової допомоги дрібним фермерам і безземельним селянам в країнах, що розвиваються.

Членами МФРС є 158 держав, що поділяються на три категорії: категорія А - 22 розвинуті країни Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР); категорія В - 12 країн-експортерів нафти (члени ОПЕК); категорія С - 124 країни, що розвиваються. Країни категорії А і В є донорами; країни категорії С - одержувачами допомоги. Україна не є членом Фонду; з країн СНД до нього входять (в категорію С) Азербайджан, Вірменія, Грузія, Киргизстан, Таджикистан. Внески країн-донорів є основним джерелом фінансового Фонду [5, с.116].

МФРС фінансує проекти й програми, які розробляються для країн, що розвиваються, й спрямовані на прискорення розвитку сільського господарства, вирішення продовольчої проблеми.

Відбувається процес глобалізації в розвитку системи міжнародних організацій, який проявляється також у тому, що вже багато країн беруть участь у декількох організаціях водночас, тобто відбувається безперервне співробітництво всіх країн світу в єдиній системі міжнародних організацій.

Відновлення єдиної системи міжнародних економічних відносин (з 90-х років ХХ ст) [5, с.35]. Для підтримки переходу країн Центральної та Східної Європи до ринкової економіки в 1990 р. було утворено Європейський Банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), який надалі виділяв значні кошти на здійснення реформ в колишніх соціалістичних країнах. До речі, Україна посідає друге місце серед країн позичальників за обсягами одержаних кредитів від ЄБРР. Останній, зокрема, є каталізатором розвитку ринкової економіки в Україні. Він є найбільшим інвестором в Україну - близько 10% від загального рівня надходження прямих іноземних інвестицій [1, с.107].

Після утворення ЧЕС у 1992 р. було засновано Чорноморський банк торгівлі і розвитку у 1994 р. (кредитування Банк розпочав у 1999 р), до складу якого як учасниця Україна також входить і отримує допомогу Банку.

Розділ 2. Всесвітні міжнародні фінансові організації

2.1 Група Світового банку

Група Світового банку (The World Bank Group) складається з чотирьох основних інститутів - Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР), Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (БАГІ); до цієї ж групи належить також Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), який має специфічні функції, але організаційно пов'язаний із Світовим банком [5, с.174].

Формування Групи Світового банку було розпочато рішенням Бреттон-Вудської Конференції про заснування МБРР водночас з МВФ. Ці два інститути тісно зв'язані між собою за основними цілями, а також організаційно. Так, членом МБРР може стати тільки учасник МВФ. Структурою обидва вони входять до системи ООН.

Спочатку діяльність МБРР була пов'язана з кредитуванням розвинутих країн, в першу чергу європейських, що постраждали підчас Другої світової війни. Після відбудови їх економіки, а також внаслідок появи великої групи нових держав, що звільнились від колоніальної залежності, цілі й функції МБРР змінюються. Постає необхідність створити інститут, структурно пов'язаний з банком, який би зосередився на допомозі країнам, що розвиваються. З цією метою в 1956 р. була утворена Міжнародна фінансова корпорація. Для сприяння економічним перебудовам в найменш розвинутих країнах в I960 р. розпочала діяльність Міжнародна асоціація розвитку.

Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни, особливо в такі, що розвиваються. Проте соціально-політична нестабільність в деяких регіонах робить інвестування там ризикованим. Щоб убезпечити своїх учасників від фінансових втрат, Світовий банк формує в 1988 р. організацію, яка б гарантувала відшкодування можливих втрат від некомерційних ризиків, - Багатосторонню агенцію з гарантій інвестицій. З проблемами інвестування пов'язано утворення в 1966 р. Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів. Таким чином, сформувалася група Світового банку із п'яти організацій.

Незважаючи на певну різницю у функціях, всі організації Світового банку тісно зв'язані, перш за все, єдністю цілей: сприяння стабільному економічному зростанню країн-членів, допомога в реконструкції господарства країн, що розвиваються, заохочення розвитку приватного сектора, заохочення іноземного інвестування. Група єдина й організаційно: практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові - Президенту Світового банку, мають спільну адміністративну систему. Водночас за функціями інститути Світового банку мають специфічні розбіжності (див. табл.1). Розглянемо їх детальніше [5, с.183].

Таблиця 1

Організаційно-функціональна структура Світового банку

Органі-зація
Основні цілі
Джерела формування ресурсів
Основні функції
МБРР
¦ Сприяння економічному розвитку країн-членів
¦ Заохочення іноземних інвестицій
¦ Підтримка збалансова-ності платіжних балансів країн-членів
¦ Внески країн-членів в уставний капітал
¦ Позикові кошти із зовнішніх джерел
¦ Платежі в рахунок погашення боргу
¦ Кредитування країн-членів під урядові гарантії
¦ Технічна допомога країнам, що розвиваються
МФК
¦ Сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, шляхом заохочення приватного підприємництва
¦ Внески в уставний капітал
¦ Кредити МБРР
¦ Відрахування від прибутків
¦ Платежі в рахунок погашення боргу
¦ Позикові кошти із зовнішніх джерел
¦ Кредитування високорентабельних об'єктів без урядових гарантій
¦ Інвестування в акціонерний капітал об'єктів з нacтyпним перепродажем акцій приватним підприємцям
¦ Технічна допомога
МАР
¦ Сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються
¦ Прибутки від МБРР
¦ Внески країн-донорів
¦ Платежі в рахунок погашення боргу
¦ Безпроцентні позики найменш розвинутим країнам під урядові гарантії.
¦ Надання урядам кредиту під певний процент
БАГІ
¦ Сприяння притоку інвестицій в країни, що розвіваються
¦ Внески в уставний капітал
¦ Страхування некомерційних ризиків
¦ Консультативні послуги
МЦУІС
¦ Урегулювання інвестиційних спорів
¦ Примирення
¦ Арбітраж

2.1.1 Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР)

Міжнародний банк реконструкції й розвитку - МБРР (International Bank for Reconstruction and Development - IBRD) був заснований в 1945 році. Місцезнаходження - Вашингтон. В число учасників банку входить 182 країни, також і Україна (увійшла в 1992 р) [5, с.175].

Основні цілі МБРР:

сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів;

заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів;

стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів.

Організаційна структура МБРР:

Рада керуючих;

Директорат;

Комітет з розвитку;

Президент.

Рада керуючих - вищий орган МБРР. Вона складається з призначених країнами-членами управлінців. Звичайно це міністри фінансів або президенти центральних банків країн. Строк повноважень керуючого - 5 років, але можливе повторне призначення. Рада збирається раз на рік для обговорення кардинальних питань політики банку. При голосуванні в Раді всі голоси країни залежать від її частки в капіталі банку. Понад 40% голосів належать вкупі державам "Великої Сімки".

Директорат складається з 24 директорів-виконавців, які обираються на два роки. З них 5 призначаються п'ятьма членами МБРР - СІЛА, Японією, Німеччиною, Великою Британією, Францією; решта обирається з урахуванням належності до певної групи країн. Директори здійснюють поточну діяльність банку.

Комітет з розвитку - спільний орган Світового банку й МВФ. Він складається з 24 членів і являє собою політичний форум для завчасного обговорення найважливіших проблем в сфері економічного розвитку. Здійснює дослідження й складає аналіз середньострокових і довгострокових перспектив розвитку економіки країн, що розвиваються, розробляє відповідні рекомендації щодо розподілу ресурсів банку.

Президент обирається строком на 5 років. Він не може бути ні керуючим, ні директором. Президент здійснює адміністративні функції й контролює поточні справи банку.

Формування ресурсів. Джерелами їх формування є уставний капітал, що складається підпискою країн-членів; позикові кошти; платежі в рахунок погашення боргу.

Уставний капітал банку на середину 1998 р. складав 191 млрд. доларів [4, с.462]. Він формується нетрадиційно. Уряди країн-членів купують акції, але сплачують лише невелику частину їх вартості (6%). Решта капіталу є "недоторканою" і може бути затребувана банком лише в разі відсутності в нього ресурсів для термінового погашення своїх зобов'язань. Поки що таких випадків не траплялося. Цей гарантійний капітал не можна використовувати для надання кредитів.

Підписка країн-членів на акції банку здійснюється у відповідності з їх економічною потужністю. Кожна країна має свою квоту в уставному капіталі. Квота України складає 0,8% капіталу банку, США - 17%, Японії - 6,24%. Росії, Канади, Саудівської Аравії, Індії та Італії - по 2,99% [5, с.176].

Зовнішні джерела фінансування. МБРР є значним позичальником на світовому фінансовому ринку. Він випускає облігації під 7% щорічних, що дуже вигідно приватним інвесторам. Їх інтерес підігрівається ще й тим, що банк дає гарантії під ці облігації. Крім того, приватні банки й інші кредитні інститути вкладають також свої капітали в облігації МБРР. За рахунок емісії облігацій МБРР формує 94% своїх ресурсів.

Кредитна політика МБРР. Основне призначення кредитів - стимулювання розвитку приватного сектору в країнах-членах. До прийняття рішення про надання кредиту в країну прямує місія МБРР, яка вивчає економічну ситуацію, оцінює доцільність здійснення проектів, під які плануються кредити. Місія складає свій висновок і рекомендації, які країна мусить прийняти, інакше може й не одержати кредиту.

Кредити надаються тільки урядам, відповідно їх центральним банкам для фінансування великих проектів під гарантії урядів. На початок 1998 р. сума позик МБРР досягла 107 млрд. дол. [5, с.177].

Кредити надаються на строк 15-20 років. Ставка кредиту в середньому перевищує на 0,5% ставку по позиковим коштам банку. Оскільки МБРР залучає позики з розрахунку 7% щорічних, то кредитна ставка складає в середньому 7,5%.

Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит.

Однією з особливостей діяльності МБРР є відмова від реструктуризації заборгованості клієнтів: випадків неповернення кредитів ще не було. Хоч прибуток не є головною метою МБРР, він працює прибутково. В середині 90-х років пересічно за рік прибуток складав понад 1 млрд. доларів; він використовується для поповнення ресурсів МБРР. Дивідендів своїм членам банк не сплачує. [5, с.177].

МБРР спочатку кредитував конкретні об'єкти, переважно інфраструктури, ретельно їх відбираючи. Це обмежувало позичальникам можливість маневру, що викликало їх невдоволення. З 80-х років кредити стали менше прив'язуватись до конкретних об'єктів. Крім підприємств приватного сектора банк став кредитувати й державні підприємства, але під гарантії уряду. Банк кредитує й галузі, куди приватний капітал йде неохоче через їх високу капіталоємність або низьку рентабельність (енергетика, транспорт, сільське господарство).

Надання кредитів Світовим банком має демонстраційний ефект: його авторитет стимулює приватних інвесторів та інші банки спрямовувати капітали в країни, що одержали кредити від МБРР.

2.1.2 Міжнародна асоціація розвитку (МАР)

Міжнародна асоціація розвитку - MAP (International Development Association - IDA) утворена в 1960 році. Місцезнаходження - Вашингтон. Нараховує 160 країн-учасниць, які поділяються на дві групи. До першої групи входить 22 високорозвинуті країни, а також Кувейт і Об'єднані Арабські Емірати. Другу групу складають країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою [5, с.179].

Основні цілі МАР:

сприяння економічному розвиткові країн-членів;

підвищення продуктивності праці;

зростання рівня життя в державах-членах, в першу чергу, таких, що розвиваються.

Діяльність МАР спрямована, головним чином, на допомогу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу.

Організаційна структура МАР:

Рада керуючих;

Виконавчий директорат;

Президент.

До Ради керуючих і Виконавчого директорату входять ті ж представники, що й до МБРР, тобто ті ж самі особи. Виконують вони аналогічні функції.

Президент МАР займається організаційною діяльністю. Штат співробітників МАР поділяється на чотири сектори: операції, фінансування, політика, планування.

Джерелами фінансування є: прибутки МБРР, внески країн-членів першої і частково другої груп; повернення кредитів, що були надані раніше. В основному ресурси МАР формуються за рахунок "донорів" - країн першої групи. Частка "Великої Сімки" складає 80% загальної суми внесків.

Розподіл ресурсів. МАР надає безпроцентні позики найбіднішим країнам. Критерієм "бідності" є рівень ВНП на душу населення, що не перевищує 925 доларів. Позики МАР мають 10-річний пільговий період й погашаються протягом 35-40 років. Решті країн кредит надається заставкою 5% щорічних [5, с.180].

Кредити прямуються в основному в розвиток інфраструктури і в сільське господарство. Так, в 1998 році на кредитування сільського господарства пішло, 18% виділених коштів МАР, на освіту - 16%, на охорону здоров'я - 14%, на транспорт - 13%, на енергетику - 12% [4, с.469]. Іноді МАР і МБРР спільно кредитують один і той же об'єкт, якщо на нього необхідні великі кошти. Кредити МАР надаються тільки урядам під їх гарантії. МАР сформувала Фонд для скорочення боргів у 100 млн. доларів; його призначено для найбідніших країн. Кредити надаються в національній валюті держав [5, с.180].

2.1.3 Міжнародна фінансова корпорація (МФК)

Міжнародна фінансова корпорація - МФК (International Finance Corporation - IFC) заснована в 1956 році. Штаб-квартира - у Вашингтоні. Нараховує 174 члени, серед них Україна (з 1993 р).

Головна мета МФК - сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.

Організаційна структура МФК:

Рада керуючих;

Директорат;

Президент;

Банківська консультативна комісія;

Діловий консультативний комітет.

Рада керуючих - вищий орган МФК. Кожний керуючий МБРР автоматично стає й керуючим МФК, якщо його країна є членом МФК. Рада проводить щороку збори водночас зі зборами МБРР, на яких обговорюються найважливіші проблеми політики банку й МФК.

Директорат здійснює поточну роботу. Він складається з 24 директорів, які водночас є директорами МБРР.

Президент МФК за посадою є головою директорату МФК. Він називається також виконавчим президентом.

Банківська консультативна комісія складається з восьми представників провідних міжнародних інститутів. Разом з керівництвом МФК вони обговорюють ділові й політичні проблеми й стратегію корпорації.

Діловий консультативний комітет сполучає провідних промисловиків, банкірів, державних діячів, які обмінюються думками з керівництвом МФК з економічних та фінансових проблем.

Джерелами фінансування є: внески країн-членів в уставний капітал; кредити від МБРР; відрахування від прибутків; кошти від повернення кредитів; залучені на зовнішніх ринках кошти [5, с.178].

Кредитна діяльність. МФК, як правило, кредитує тільки високорентабельні підприємства в нових індустріальних країнах. Менш розвиненим країнам важче одержати кредит через високу кредитну ставку, яка вище пересічних ставок на основних ринках позичкових капіталів. Привабливою ж стороною цих кредитів є те, що вони спрямовані на реалізацію таких проектів, які не одержали б коштів з інших джерел. Звичайно МФК фінансує не більше як 25% загальної вартості проекту, решта коштів відшукується за рахунок приватних компаній і комерційних банків.

На відміну від МБРР для інвестування коштів МФК не вимагає урядових гарантій. Це відгороджує приватні компанії від державного контролю. Іншою відміною є те, що МФК не тільки надає кредити, але й здійснює інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що створюються, з наступним перепродажем акцій приватним інвесторам. З моменту утворення й до середини 1998 р. МФК здійснила інвестицій на суму 24 млрд. доларів [4, с.470], у 2000 році - загальна сума інвестованого МФК капіталу в 102 країни оцінювалася у 84,3 млрд. дол. [2, с.70].

Попри своєї головної функції - заохочення приватних інвестицій - МФК надає країнам-членам також і технічну допомогу. В 1986 р. вона заснувала Консультативну службу з іноземних інвестицій для надання допомоги урядам країн, що розвиваються, щодо ефективного використання інвестицій. Сфера консультування - капітали, технологія, менеджмент. Видається регулярний довідник "База даних" по новим ринкам.

2.1.4 Багатостороння агенція з гарантування інвестицій (БАГІ)

Багатостороння агенція з гарантії інвестицій - БАГІ (Multilateral Investment Guarantee Agency - MIGA) заснована в 1988 році. Місцезнаходження - Вашингтон. Нараховує 145 членів. Україна стала членом БАГІ з 1995 року. БАГІ входить до складу Світового банку як структурна одиниця, яка безпосередньо кредити не надає, але сприяє діяльності як інституцій Світового банку, так і приватних інвесторів [5, с.180].

Основні цілі БАГІ: сприяння збільшенню притока інвестицій в країни, що розвиваються, через надання гарантій, включно страхування, по некомерційним ризикам; здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню; надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань.

Основні напрямки діяльності БАГІ. Вона була утворена з тим, щоб забезпечити потенційних інвесторів до країн, що розвиваються, від некомерційних ризиків і таким чином стимулювала туди потоки інвестицій. До некомерційних ризиків належать: війни, соціальні вибухи, експропріація вкладеного капіталу, неможливість переводу прибутку за кордон і таке інше.

Гарантії надаються тільки інвесторам із країн-членів БАГІ. Строк гарантій - 15-20 років по прямих інвестиціях, по позиках - понад три роки. Основна вимога надання гарантій: інвестор повинен бути резидентом країни-члена БАГІ; інвестиція ж може призначатися для будь-якої країни, навіть такої, що не входить до БАГІ. Гарантії БАГІ, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25% до 1,25% за кожні 100 доларів вартості гарантії. За станом на середину 1997 р. БАГІ видало гарантій на суму 3,4 млрд. доларів [5, с.181] (всього за 2 роки існування!).

БАГІ надає консультативні й рекламні послуги через спеціальний Департамент політичних і консультативних послуг.

2.1.5 Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС)

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів - МЦУІС (International Center for Settlement of Investment Disputes - ICSID). Заснований в 1966 p., місцезнаходження - Вашингтон. Нараховує 139 членів. МЦУІС - структурна одиниця Світового банку, наявність якої створює сприятливу основу для взаємодії групи Світового банку з його позичальниками.

Головна мета - сприяти притоку іноземних капіталів шляхом створення умов для примирення й урегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами. МЦУІС не є кредитною організацією в прямому розумінні слова; через це його не завжди включають до Групи Світового банку, хоча за цілями й організаційно він з нею пов'язаний [5, с.182].

Діяльність МЦУІС. Центр виступає в ролі арбітра між інвестором й урядом країни в разі виникнення конфлікту. Процес урегулювання інвестиційних спорів має дві форми: примирення й арбітраж. Примирення досягається в тому випадку, якщо вдається переконати обидві сторони у можливості вирішити конфлікт узгоджено, через взаємні поступки. Якщо ж примирення неможливе, то МЦУІС виносить аргументоване рішення на користь однієї з сторін; така процедура має назву арбітражу.

2.1.6 Стан та перспективи співробітництва України із Світовим банком

3 вересня 1992 року Україна стала 167 членом банку, здійснивши підписку на 908 акцій ($1315,9 млн. акціонерного капіталу). З 1992 року Рада Директорів Світового банку затвердила низку проектів для України на суму більш, ніж 3060 млн. дол. США. З початку співробітництва зі ВБ загальна сума коштів, виділених Банком Україні, досягла 2,02 млрд. дол. США, з яких Україна не використала 0,63 млрд. дол. США [18].

Починаючи з 1994 року в Україні було підготовлено та розпочато впровадження 6 системних, 16 інвестиційних та 4 грантових проекти на загальну суму близько 2,7 млрд. дол. США.

Успішна діяльність українського уряду дозволила Світовому банку підготувати та прийняти 12 вересня 2000 року нову Стратегію допомоги Україні (Country Assistance Strategy - CAS) на період 2001-2003 років, яка передбачає надання нашій державі протягом трирічного періоду позик на суму 1,8 млрд. дол. США, а також здійснення ряду заходів, спрямованих на забезпечення ефективного державного управління, прозорості та звітності у діяльності державного сектора, розбудові орієнтованих на ринкове середовище установ.

Основні характеристики Стратегії допомоги такі [18]:

спрямування на скорочення бідності та підвищення життєвого рівня;

допомога уряду у створенні кращих інституцій та вдосконаленні управління;

забезпечення сталого довгострокового економічного та соціального розвитку.

Ключовим елементом вищезазначеної стратегії є Програмна системна позика (ПСП, Programmatic Adjustment Loan-PAL). Пріоритетними напрямками реалізації ПСП є:

реформування державного сектору через проведення фіскальної реформи та реформи державного управління;

розбудова громадянського суспільства шляхом вдосконалення інституту власності в Україні, реформування системи соціальних послуг населенню на державному та муніципальному рівнях;

підтримка фінансової стабільності, вдосконалення бюджетної системи і системи міжбюджетних відносин в Україні;

розвиток сприятливого ринкового середовища та приватного сектора вітчизняної економіки.

Угода про надання позики набула чинності 21 вересня 2001 року і 24 вересня минулого року Україна в її рамках отримала кошти першого траншу ПСП у розмірі 150 млн. дол. США. Наприкінці грудня 2001 року уряд Нідерландів вирішив надати грант у сумі 6,65 млн. голландських гульденів (2,64 млн. дол. США) на підтримку першого траншу Програмної системної позики Світового банку (ПСП-1). Внесок Нідерландів буде спрямовано Світовому банку трьома траншами [18].

Проект Програмної системної позики є наріжним каменем Стратегії допомоги Україні на 2001-2003 роки. Він представляє собою низку з трьох гнучких системних кредитних операцій по 250 млн. дол. США кожна на загальну суму 750 млн. дол. США, які протягом 2001-2003 років планується залучити до Державного бюджету України.

В 2002 році розпочався процес підготовки другого етапу проекту "Програмна системна позика". З цією метою з 4 по 15 лютого 2002 року в Україні перебувала місія Світового банку.

Під час роботи місії Світового банку було узгоджено редакцію більшості заходів, які увійшли у Матрицю стратегічних напрямів та орієнтовних показників реформ. Також були визначені деякі проблемні питання, які потребують додаткового узгодження між українською стороною та Світовим банком.

Другий етап проекту "Програмна системна позика" (ПСП) спрямований на подальше удосконалення управління бюджетом, на ліквідацію бюджетної заборгованості та податкової недоїмки. Також буде продовжено процес поліпшення якості управління в державному секторі шляхом зміцнення фінансового управління, зокрема, удосконалення міжбюджетних відносин, проведення реформи державної служби та запровадження більш ефективної податкової системи. Крім зазначеного, Уряд України буде надалі впроваджувати реформи в сфері підприємництва, прав власності та управління соціальними і екологічними ризиками.

Враховуючи велике значення надійного розвитку фінансового сектора для сприяння економічного розвитку і створення привабливого інвестиційного середовища, в Україні з 18 лютого по 2 березня 2002 року перебувала місія експертів фінансового сектору Світового банку.

Зазначена місія вивчала ситуацію щодо курсу реформ у фінансовому секторі. Також місія переглянула показники проекту "Програмна системна позика", зокрема [18]:

продовження реструктуризації заборгованості Уряду України перед банківським сектором;

створення незалежного органу по регулюванню небанківських фінансових установ;

досягнення прогресу у ліквідації АКБ "Україна" та реструктуризації ВАТ "Державний ощадний банк України";

підвищення прозорості діяльності та поліпшення звітності фінансових установ.

Крім зазначеного, місія обговорювала стратегію та подальші заходи підготовки Проекту фінансування розвитку села, який сприятиме розширенню кредитних ринків, особливо в сільській місцевості, та створенню надійного середовища для захисту прав кредиторів і інвесторів в Україні.

В рамках місії було розглянуто питання впровадження Проекту розвитку експорту, що має на меті сприяти розвитку експортного потенціалу економіки України. На даний час Україною виконуються умови щодо збільшення статутного капіталу Державного експортно-імпортного банку України у відповідності з вимогами Світового банку та вирішується питання погашення заборгованості ВО "Південмаш" та СП "Донквмет" за надані банком кредити [18].

Також слід відмітити, що з метою здійснення оцінки сильних та слабких сторін фінансового сектора України та внеску фінансової системи в процеси зростання і розвитку, фахівцями Світового банку та МВФ планувалось в поточному році здійснити Програму оцінки фінансового сектора. В рамках зазначеної програми необхідно було здійснити перевірку дотримання міжнародних стандартів щодо фінансового регулювання, нагляду та прозорості.

Стратегією допомоги Україні передбачалось впровадження Світовим банком інвестиційних проектів. Особлива увага в проектах приділена вирішенню гострих соціальних проблем, що існують в Україні, зокрема, це - підтримка охорони здоров'я, боротьба з епідеміями, розвиток місцевих громад, скорочення бідності, вирішення соціальних проблем, пов'язаних в реструктуризацією вугільної галузі.

У листопаді 2001 року був проведений 12-й перегляд проектного портфелю України у Світовому банку. На той час співпраця нашої держави з Банком здійснювалася за наступними напрямами [18]:

державний сектор:

програмна системна позика (750 млн. дол. США) - на стадії реалізації;

проект реформування системи державної статистики України (30 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект модернізації Державної податкової служби (150 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект розвитку системи казначейства (26,2 млн. дол. США) - на стадії впровадження;

програма суспільного розвитку України (фонд муніципального розвитку) (150 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект реформування стимулів у системі державного управління (60 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

фінансовий сектор:

проект розвитку експорту (70,0 млн. дол. США) - на стадії впровадження.

приватний сектор:

проект розвитку приватного сектору (60 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект "Морський старт" (100 млн. дол. США) - на стадії впровадження;

сільське господарство:

проект "Реєстрація прав власності на нерухоме майно в Україні" (35 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект "Фінансування розвитку села" (150 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект видачі державних актів на право власності на землю (132 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

енергетичний сектор:

проект реабілітації гідроелектростанцій та управління в системі електроенергетики (114 млн. дол. США) - на стадії впровадження;

проект "Пом'якшення соціальних наслідків реформування вугільної промисловості" (загальна сума не визначена) - на стадії оцінки;

випробувально-іноваційна позика на техніку безпеки і скорочення викидів метану з експериментальної шахти (60 млн. дол. США) - на стадії визначення проекту;

проект енергозбереження в адміністративних та громадських будівлях м. Києва (18,3 млн. дол. США) - на стадії впровадження;

проект удосконалення теплопостачання м. Севастополя (28,2 млн. дол. США) - 23 вересня 2002 року підписано Проектну та Кредитну угоду у Вашингтоні Послом України в США К.І. Грищенком;

проект реабілітації та розширення централізованого теплопостачання м. Києва (200,0 млн. дол. США) - на стадії впровадження.

соціальний сектор:

проект "Фонд соціальних інвестицій" (50,2 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект подолання епідемій туберкульозу та СНІДу (65 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект підвищення ефективності соціального захисту в Україні (загальна сума не визначена) - на стадії ініціювання;

екологія:

проект "Збереження біорозмаїття в Азово-чорноморському екологічному регіоні" (6,9 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект глобального екологічного фонду "Вилучення речовин, що руйнують озоновий шар" (23,2 млн. дол. США) - на стадії впровадження;

муніципальний розвиток та інфраструктура:

проект "Модернізація системи водопостачання та водовідведення м. Львова" (24,3 млн. дол. США) - проект очікував на подання кредитної угоди на ратифікацію до Верховної Ради, в той час, як інші проблеми вже вирішені;

проекти глобального розвитку:

проект створення центру навчальної мережі глобального розвитку (1,8 млн. дол. США) - на стадії підготовки.

Галузь інформативно-комунікаційних технологій:

проект "Розвиток через Інтернет" (5 млн. дол. США).

Таким чином, з того моменту, як Україна стала членом Світового банку у вересні 1992 року, Банк неодноразово надавав їй фінансову допомогу, спрямовану на розвиток і стабілізацію української економіки. Розподіл позик (станом на кінець 2002 р) по галузях економіки наведений в таблиці 2 [18].

Таблиця 2

Позики Світового банку по галузях економіки України з 1992 року (млн. дол. США)

Енергетика
677
Розвиток приватного сектору
610
Економічна політика
570
Сільське господарство
332
Гірнича промисловість
316
Фінанси
300
Управління суспільним сектором
43
Постачання води та її очищення
24
Розвиток міст
17
Соціальний захист
3
Загальна сума
2,892
На думку Світового банку, за 2002 рік якість існуючого портфелю проектів не покращилась. Слід зазначити, що менеджмент Банку рекомендував директору Світового банку по Україні і Білорусії Л. Барбоне обмежити обговорення нових пропозицій щодо проектів, включно з проведенням офіційних переговорів щодо вже підготовлених проектів, як інвестиційних, так і системних до часу розв'язання проблемних питань щодо існуючих проектів. Така рекомендація стосувалася тоді невеликої групи країн, в яких існували подібні проблемні проекти [18].
Восени 2002 року було розпочато підготовку нової стратегії співробітництва Світового банку та України з метою її погодження Радою Директорів навесні наступного року. Передбачалося, що стратегія на наступні три роки буде побудована на базі визначених пріоритетів України, таких як програмний виступ Президента та документи Уряду України, з одночасним урахуванням обмежених можливостей банку.

2.2 Міжнародний валютний фонд (МВФ)

2.2.1 Структура, цілі та напрямки діяльності МВФ

Створення.

МВФ (International Monetary Fund, IMF) - міжурядова фінансово-кредитна організація, яка має статус спеціалізованого закладу ООН. МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 р. Конференція прийняла Угоду, що виконує роль його Статуту. Угода набрала сили в 1945 р., практична діяльність Фонду почалася в 1947 р. Угодою визначаться відносини ООН і МВФ; останній виступає як спеціалізована установа ООН. В Угоді міститься положення про те, що ООН не має права давати Фондові рекомендації, що відносяться до проведеної ним політики. Статті Угоди змінювалися тричі: у 1969, у 1978 і в 1992 р. У 1969 р. - у зв'язку з уведенням спеціальних прав запозичення (SDR). У1978 р. - в результаті зміни порядку валютного регулювання: замість права затверджувати валютні паритети було введене спостереження за функціонуванням світової валютної системи і станом валютних курсів. У1992 р, - у зв'язку з наданням Фондові права тимчасово припиняти права членів на участь у голосуванні й інші пов'язані з цим права у випадках, коли країна-боржник із простроченою заборгованістю, яку МВФ позбавив права запозичати його ресурси, продовжує ухилятися від виконання своїх статутних обов'язків [2, с.73].

Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Цілі МВФ [2, с.74]:

надання консультативної і технічної допомоги;

забезпечення фінансової допомоги країнам-членам;

сприяння розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва, розширенню та збалансованому зростанню обсягів міжнародної торгівлі з метою досягнення високого рівня зайнятості та реальних прибутків;

зміцнення виробничого потенціалу країн-членів;

сприяння стабільності валют та уникнення їх конкурентної девальвації;

участь у створенні багатосторонньої системи платежів та усунення валютних обмежень;

підтримка рівноваги платіжних балансів країн-членів.

Учасники МВФ:

станом на вересень 2003 р. - 184 країни [11], включаючи усі республіки колишнього СРСР. Членство в МВФ є передумовою для вступу країни в МБРР. Фонд підтримує тісні зв'язки з МБРР, Всесвітньою торговою організацією (ВТО), Банком міжнародних розрахунків (БМР) [2, с.74].

Структура МВФ.

Рада керуючих - вищий орган МВФ, складається з представників країн-членів (як правило, міністр фінансів чи представник центрального банку разом із заступником), які призначаються на 5 років. Збираються на сесії один раз на рік. До виключного відання Ради відносяться питання: визначення умов та прийняття нових членів, призупинення членства, перегляд квот, зміна валютних паритетів, укладення домовленостей про співробітництво з міжнародними організаціями. Рішення ухвалюються простою чи кваліфікованою більшістю голосів, в залежності від важливості питання [18].

Система голосування у Фонді визначається розміром внеску країни у Фонд. Оскільки МВФ організований за принципом акціонерного товариства, число голосів країн-учасниць визначається пропорційно їхній частці в капіталі. У 2000 р. на частку США приходилося 18,2% голосів; Великобританії - 5,1; Німеччини - 5,6; Франції - 5,1; Італії - 3,1; Японії - 5,6; Канади - 29%. Частка країн ЄС складала в загальній сумі 26,7%. На частку розвинутих країн (22 держави) приходиться 60,6% загальної суми голосів [2, с.74].

Виконавча рада - відповідає за поточні справи Фонду, складається з Директора-розпорядника, який є її головою, та 24 виконавчих директорів, які призначаються кожні два роки, вісім з них призначаються країнами-членами, що мають найбільші квоти (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія, Китай та Саудівська Аравія), решта обираються від груп країн із дотриманням принципів регіонального представництва. Проводить не менше трьох засідань на тиждень. Рішення члени Ради зазвичай приймають консенсусом. Директор-розпорядник не має права голосу, за виключенням випадків, коли голоси інших членів розподіляються порівну і необхідний вирішальний голос.

Виконавча рада займається широким колом стратегічних, оперативних та адміністративних питань, включаючи моніторинг політики країн-членів по відношенню до обмінних курсів, надання фінансової допомоги МВФ країнам-членам, проведення консультацій та підготовку комплексних досліджень нагальних проблем світової економіки.

Директор-розпорядник, згідно з традицією представник Європи, призначається Виконавчою радою. Керує поточною діяльністю Фонду та відповідає за організацію роботи, призначення та звільнення персоналу, який налічує близько 2600 чоловік з 122 країн [2, с.74].

Комітет з розвитку (трансформовано у вересні 1999 р. з Тимчасового комітету) - спільний орган МВФ і МБРР, відає питаннями надання реальних ресурсів країнам, що розвиваються, складається з 24 членів (керуючі Фонду, міністри та інші посадові особи рівноцінного рангу). Комітет збирається двічі на рік. До функцій Комітету належить підготовка доповідей Раді керуючих з питань керівництва та функціонування міжнародної валютної системи, а також внесення пропозицій щодо поправок до Статуту Фонду.

Взаємодія МВФ з країнами-членами Фонду відбувається через регіональні департаменти: 1-й та 2-й Європейські, Африканський, Середнього Сходу, Центральної та Південно-Східної Азії, а також Тихоокеанського регіону.

Статутний капітал МВФ.

Після ухваленого у січні 1998 р. рішення про Одинадцятий загальний перегляд квот до 212 млрд. SDR, капітал МВФ складав 208 млрд. SDR (близько 281 млрд. дол. США (SDR - умовні розрахункові одиниці; 1 SDR = 1,35123 дол. США)) [18]. Станом на 30 червня 1999г р. загальний обсяг квот становив 209,6 млрд. SDR [6, с. 198].

SDR (Спеціальні права запозичення) є міжнародними резервними активами, що були створені МВФ у 1969 р. з метою задоволення довгострокових глобальних потреб у забезпеченні фінансових ресурсів, що доповнюють існуючі міжнародні резерви та розподіляються між країнами-членами задля поповнення їх активів. Вартість SDR визначається щоденно на основі ринкового обмінного курсу п'яти валют: долара США, японської єни, німецької марки, фунту стерлінгів та французького франку. Після введення у дію євро - з 1 січня 1999 р. натомість німецької марки та французького франку, при визначенні вартості SDR, застосовується курс євро.

Формується статутний капітал за рахунок внесків країн-членів, кожна з яких зазвичай сплачує приблизно 25% своєї квоти у SDR чи у валюті інших членів, що визначаються Фондом за їх згодою, а решта 75% - у своїй національній валюті.

Виходячи з розмірів квот, розподіляються голоси між країнами-членами у керівних органах МВФ. Кожний член має 250 базових голосів плюс один голос на кожні 100000 SDR своєї квоти. У 2002 р. найбільші квоти мали США - 17,86% капіталу, Японія - 6,4%, ФРН - 6,25%, Велика Британія та Франція - по 5,16%. Квота Росії - 5 945,4 млрд. SDR, що становить близько 2,82% капіталу Фонду [18]. При цьому Статут МВФ передбачає періодичний (не менше одного разу на 5 років) загальний перегляд квот. Це пов'язано з тим, що змінюється як рівень розвитку окремих країн, так і їх місце у світовій торгівлі.

Діяльність МВФ.

Фонд надає позики за умови обов'язкового погодження з ним зацікавленими країнами програм фінансово-економічної стабілізації та проведення відповідного економічного курсу.

Кредити Фонду надаються у вигляді траншів чи часток, які складають не більше 25% квоти відповідної країни-члена. Для отримання першого кредитного траншу країна повинна продемонструвати відчутні зусилля щодо подолання існуючих у неї труднощів з платіжним балансом.

В залежності від макроекономічних показників та структурних факторів МВФ надає наступні види фінансової підтримки: домовленості про кредити стенд-бай, підтримка середньострокових програм через механізм розширеного фінансування, Фонд компенсаційного фінансування та фінансування у разі непередбачених обставин, механізм фінансування додаткових резервів, Фонд структурної перебудови та розширений Фонд структурної перебудови для країн з низьким рівнем, надзвичайна допомога, механізм фінансування буферних запасів, технічна допомога.

Протягом 70-х та 80-х років значення Фонду неухильно зростало, а до кінця 90-х років досягло свого апогею. При цьому якщо на своєму початковому етапі діяльності МВФ надавав кредити переважно державам Заходу (близько 60%), то пізніше ця картина змінилась. На країни, що розвиваються, сьогодні припадає понад 85% кредитів Фонду.

У 1997/1998 фінансовому році МВФ вдобрив 11 нових угод про резервний кредит загальною сумою 32,9 млрд. SDR; на 1 січна 1999 р. такі угоди з МВФ мали 12 країн [16].

Якщо країна має проблеми, вирішення яких потребує тривалого часу, вона може отримати додаткові кредити за системою розширеного фінансування. Кошти, які виділяються згідно угод про розширений доступ, зазвичай поступають частинами протягом трьох років й передбачаються для подолання труднощів платіжного балансу, обумовлених структурними проблемами. Погашення кожної частини кредиту відбувається протягом 4-10 років. У 1997/1998 МВФ вдобрив 9 нових угод про розширений доступ на загальну суму 10,1 млрд. SDR; на 1 січна 1999 р. такі угоди з МВФ мали 15 країн [16].

В рамках МВФ діють також спеціальні системи кредитування, в тому числі система компенсаційного й надзвичайного фінансування, система фінансування буферних запасів і система додаткового резервного фінансування.

Система компенсаційного й надзвичайного фінансування передбачена для країн-членів МВФ, які зіштовхнулись з тимчасовим скороченням надходжень від експорту або несуть надмірно великі витрати на закупівлю зерна з причин, що не залежать від даної країни. У 1997/1998 фінансовому році жодна з країн-членів МВФ не скористалася системою компенсаційного й надзвичайного фінансування, проте у липні 1998 р. Фонд вдобрив надання фінансової підтримки Росії в рамках такої системи на суму 2,16 млрд. SDR з метою компенсації скорочення доходів від експорту у зв'язку з падінням цін на нафту [16].

Попри те, що з 1984 р. жодна з країн-членів МВФ не займала кошти за системою фінансування буферних запасів, дана система продовжує існувати й передбачається для фінансування внесків країн-членів на підтримку міжнародних буферних запасів.

У грудні 1997 р. МВФ увів нову систему фінансування, яка передбачається для країн-членів, які зіштовхнулись з виключними короткотерміновими проблемами платіжного балансу, що були викликані раптовою втратою довіри інвесторів. Система додаткового резервного фінансування дозволяє отримати протягом одного року двома або декількома траншами додаткові кошти в рамках угод про резервний кредит або розширений доступ. У грудні 1997 р. було вдобрене перше виділення коштів за цією системою на суму 9,95 млрд. SDR, які отримала Корея в рамках угоди про резервний кредит. У липні 1998 р.4 млрд. SDR додаткового резервного фінансування були отримані Росією.

Бідним країнам світу, які потерпають від постійних проблем з платіжним балансом, у 1987 р. була запропонована, а у лютому 1994 розширена програма підтримки структурної перебудови, яка передбачає надання кредитів за пільговими умовами. Її ціллю є підтримка протягом трьох років середньотермінових національних програм структурної перебудови, які мають поліпшити стан платіжних балансів й сприяти економічному зростанню. З 1986 р. МВФ виділив по цій лінії кредити на загальну суму 9,9 млрд. SDR (за станом на 30 квітня 1998 р) [16].

Крім вищевказаних систем і програм, існують ще три спеціальних механізми кредитування країн-членів МВФ. По-перше, у вересні 1995 р. було вирішено надавати фінансову підтримку фондам стабілізації валютного курсу в рамках надання чергових кредитних траншей за угодами про резервний кредит або розширений доступ. По-друге, у 1995 р. МВФ прийняв рішення про виділення коштів з фонду надзвичайної допомоги (який спочатку передбачався для фінансування країн, постраждалих від стихійного лиха) державам, які переживають наслідки озброєних конфліктів. У 1997/1998 фінансовому році три держави - Албанія, Руанда й Таджикистан - отримали на ці цілі від МВФ 30 млн. SDR. Нарешті, у вересні 1995 р. почав функціонувати механізм екстреного фінансування. Передбачені цим механізмом невідкладні заходи приймаються тільки в рідких випадках, коли в країні-члені МВФ наступає криза платіжного балансу, яка потребує негайного втручання МВФ. Вперше механізмом екстреного фінансування скористались у липні 1997 р. Філіппіни; пізніше кошти від МВФ по цій лінії отримували Таїланд (серпень 1997 р), Індонезія (листопад 1997 р), Корея (грудень 1997 р) і Росія (липень 1998 р) [16].

Загалом у 1997/98 фінансовому році Фонд надав своїм членам 75,4 млрд. дол. США, більша частина з яких була спрямована на ліквідацію наслідків азіатської фінансової кризи: Корея (20,9 млрд. дол. США), Індонезія (11,2 млрд. дол. США), Таїланд (4 млрд. дол. США). У 1998/99 фінансовому році була видана рекордна сума - 90,2 млрд. дол. США. Найбільші обсяги кредитування припадали на Бразилію (18,4 млрд. дол. США), Росію (11,3 млрд. дол. США) та Індонезію (8,6 млрд. дол. США) [18].

Азіатська фінансова криза наприкінці 1990-х років, яка вкрай негативно вплинула на розвиток світової економіки, продемонструвала недостатню ефективність світової фінансової системи в умовах зростаючої глобалізації економіки й різкого прискорення міграції капіталів. Тому все більш актуальним стає питання про перебудову глобальної фінансової системи на нових принципах, в тому числі про реорганізацію діяльності Міжнародного валютного фонду [16].

У вересні 2003 р. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк на зустрічі в Дубаї закликали 184 країни-учасниці до поновлення міжнародного співробітництва. Президент ВБ Джеймс Вульфенсон і директор-розпорядник МВФ Хорс Келер сповістили про рішення їх організацій збільшити економічну допомогу країнам, що розвиваються. Серед важливіших задач вони назвали скорочення бідності на континенті. Країни-донори на зустрічі в Дубаї підтвердили, що мають намір завершити трирічну програму сприяння економічному росту і скороченню бідності в Киргизстані. За останні сорок років об'єм допомоги бідним країнам склав лише $56 мільйонів. Тому треба не розпиляти кошти, а концентрувати їх по двох-трьох напрямках. Також було відмічено, що Киргизстан тепер може в деякому ступені впливати на політику ВБ і МВФ і лобіювати свої інтереси: країна увійшла в новий регіональний департамент Близького Сходу и Центральної Азії [11].

У 2004 році МВФ вирішив відновити допомогу Грузії, що була призупинена у 2002 р. за невиконання урядом країни прийнятих зобов'язань, внаслідок чого Грузія недоотримала від цього фінансового інституту близько 70 млн. дол. з кредиту, призначеного МВФ у 2001 році. Нова програма передбачає, що Грузія отримає перший транш у розмірі 14 млн. SDR (близько 21 млн. дол) в рамках затвердженої 4 червня для Грузії нової трирічної програми "Подолання бідності й стимулювання економічного росту". Програма передбачає надання країні в період до червня 2007 року кредиту в розмірі 98 млн. SDR (близько 144 млн. дол) строком на 10 років під 0,5% річних з пільговим періодом у 5,5 років. За 10 років співробітництва з МВФ Грузія отримала від Фонду довгострокові пільгові кредити на загальну суму 496 млн. дол. [20]. У грудні 2006 р. на Раді директорів МВФ розглядалось питання щодо збільшення розміру кредиту, що надається Молдавії в рамках Механізму фінансування на цілі скорочення бідності і сприяння економічному росту (PRGF), на 45 млн. дол. (з 118 до 163 млн. дол). Збільшення фінансової допомоги повинно допомогти Молдавії пристосуватися до складних зовнішніх обставин, тобто подолати наслідки зовнішніх шоків у вигляді підвищення ціни на газ і заборони на поставки винодільницької продукції в Росію [10]. Другий транш, що був запланований в рамках трирічної програми фінансування, розміром 47 млн. дол. (замість запланованих 17 млн. дол) Молдавія отримала вже наприкінці 2006 року. Кредити від МВФ надаються Молдавії на пільгових умовах - по фіксованій процентній ставці 0,5% у рік, із строком погашення 10 років, після пільгового періоду тривалістю 5,5 років [10].

2.2.2 Стан та перспективи співробітництва України з МВФ

Згідно із Статутом МВФ, його кредити спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу.

Одержувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.

3 вересня 1992 року Україна стала членом МВФ. У даний час частка України в загальному обсязі квот дорівнює 0,65%, а її квота - 1 млрд. .372 млн. SDR. Порівняно з початковим періодом членства України в МВФ її квота зросла (спочатку становила 997,3 млн. SDR), а частка знизилась з 0,686% до 0,65% [6, с. 198].

За роки співробітництва України з МВФ (1994-2001 рр), отримано 3,9 млрд. дол. США кредитних ресурсів за програми STF, Stand-by, EFF, що було обумовлено девальвацією курсу національної валюти, слабкістю резервів НБУ та платіжного балансу [18].

Активна співпраця з цією організацією розпочалася у жовтні 1994 року з розробки українським урядом, разом з експертами МВФ, програми макроекономічної стабілізації та реформування економіки.

У вересні 1998 року Радою директорів МВФ було затверджено програму "Механізм розширеного фінансування" для України загальним обсягом близько 2 млрд.266 млн. доларів США. Станом на 01.03.2002 року Україна в рамках зазначеної програми отримала 1 млрд.480 млн. дол. США [18].

Перевагою кредитування в рамках Програми є те, що кошти надаються на більш тривалий строк (термін погашення - 10 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 5 років), у більшому обсязі (загальний обсяг позики складає 2,226 млрд. доларів США) та під невеликі відсотки (до 7% річних) [18].

У жовтні 1999 року, у зв'язку із затримкою виконання українською стороною заходів, передбачених програмою економічної політики Уряду України, МВФ призупинив надання фінансової підтримки в рамках EFF.

Завдяки здійсненню скоординованих кроків української сторони та проведенню інтенсивних переговорів з представниками Фонду у ході завершення четвертого перегляду програми вдалося досягти домовленостей про те, що в числі основних заходів для завершення четвертого перегляду залишатимуться своєчасне прийняття Верховною Радою України бездефіцитного та реалістичного бюджету на 2001 рік та ухвалення нового Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Виконання цих заходів сприяло прийняттю 19 грудня 2000 року рішення Ради виконавчих директорів МВФ про відновлення повномасштабного співробітництва з Україною та надання чергового траншу у сумі 246 млн. дол. США [18].

У результаті значного економічного зростання та зниження темпів інфляції в Україні протягом 2001 року,20 вересня минулого року стало можливим отримання нашою державою коштів чергового траншу кредиту в рамках програми "Механізм розширеного фінансування" (EFF) в розмірі 290,8 млн. SDR (приблизно 375 млн. дол. США). При цьому, Фонд висунув вимогу посилити економічну складову своїх реформ. Зокрема, МВФ хотів би побачити реорганізацію великих банків, більш активну приватизацію заводів, що знаходяться у державній власності, та лібералізацію агропромислового сектору [18].

Відновлення програми "Механізм розширеного фінансування" відкрило Україні широкі можливості щодо успішного проведення реструктуризації зовнішнього боргу, а також продовження роботи по раніше заморожених проектах, зокрема, добудові енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС.

У середині лютого 2002 року у США з візитом перебувала офіційна делегація на чолі з віце-прем'єр-міністром України Василем Роговим, яка провела низку переговорів з Фондом щодо продовження програми розширеного фінансування (EFF).

На засіданні Ради директорів МВФ, яке відбулося 24 квітня 2002 року у Вашингтоні, було відзначено позитивну макроекономічну динаміку України у 2001 році та на початку 2002 року, обговорювалися результати першого кварталу ц. р., очікування стосовно готовності новообраного парламенту підтримати реформи. Було дано загальну оцінку здобуткам за останній рік та особливо в період перед виборами.

Віталися заходи боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму.

7 серпня ц. р. було оприлюднено заяву МВФ про ненадання Україні останнього траншу за програмою EFF у розмірі 550 млн. дол. [18]. При цьому у заяві наголошувалося на готовності МВФ продовжувати співробітництво з Україною.

3 вересня 2002 року завершилось співробітництво України з МВФ по чотирирічній програмі розширеного фінансування (EFF) [18].

На початку 2003 р. Уряд обговорював з експертами Фонду нову програму співробітництва України з МВФ, розраховану на 1,5-2 роки. Виходячи з стану справ на той час, Україна, в принципі, бажала залишити теоретичну можливість отримання нових кредитів МВФ [13], і тому віддавала перевагу співпраці на основі упереджувальної (страхової) програми "стенд-бай". Нові програми співпраці з МВФ мали будуватися на основі підходів, викладених у посланні Президента України Кучми Л.Д. до Верховної Ради України, які передбачали поступове перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон'юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків, має бути продовжена координація у сфері валютної політики.

2.2.3 Розвиток взаємовідносин МВФ з країнами-членами Фонду

При вивченні матеріалів щодо діяльності МВФ звертає на себе увагу той факт, що провідні політики та економісти окремих країн висловлюють негативне ставлення до заходів, якими користується МВФ при наданні допомоги, бо Фонд обтяжує її низкою умов, підчас досить жорстких. Це стосується як групи колишніх соціалістичних країн, так й інших країн-учасниць МВФ, які потерпають від економічних труднощів.

Як зазначалося вже вище, МВФ - міжурядова валютно-фінансова організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Його діяльність об'єднує функції регулювання, фінансування та консультування держав - членів фонду у сфері валютно-фінансових відносин. Основними завданнями МВФ є: сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва; надання валютних кредитів для вирівнювання и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.