На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Вйськове мистецтво запорозьких козакв

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 13.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


             Київський університет імені Бориса Грінченка
             Інститут психології та соціальної педагогіки 
 
 
 
 
 
 

           Індивідуально дослідне завдання  на тему:
Військове мистецтво  запорозьких козаків 

  
 

                                                                                                                                                                                                                                       
                                                                              Реферат з історії України
                                                                              студентки 1-го курсу
                                                                              групи ППб2.09.4.0
                                                                              інституту психології    
                                                                              та соціальної педагогіки
                                                                              Михайловської Анни Петрівни 
 

                                                                Викладач: : Мохнатюк Ігор Олексійович 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                   Київ 2009 р. 

                                       План 

    Організація козацького війська…………………………. 2
    Козацька рада……………………………………………… 4
    Корогви……………………………………………………... 7
    Реєстрові козаки…………………………………………... 8
    Військове мистецтво запорозького козацтва………….  9
    Табір……………………………………………………… … 9
    Бій кінноти………………………………………………...  10
    Тактика піхоти……………………………………………  10
    Артилерія………………………………………………….. 12
    Морські походи…………………………………………… 13
    Фортифікаційні укріплення…………………………….. 16
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                                     Вступ
Військова служба запорозького козацтва є важливою складовою воєнної історії України. Сучасний етап розвитку історичної науки передбачає дослідження цього  явища для подальшого відтворення історичної дійсності. Відтак постає нагальна потреба реконструкції усіх складових воєнної справи – від стратегії, оперативного мистецтва і тактики до комплектування, озброєння, забезпечення та бойової підготовки війська.
  В умовах незалежності України та зростання інтересу до козацьких традицій актуальність обраної для дослідження теми визначається місцем, яке займало запорозьке козацтво у воєнній історії України, необхідністю з’ясування специфіку його бойової діяльності, а також визначення відповідності бойового досвіду та воєнного мистецтва воєнній теорії і практиці сусідніх народів. Таким чином, для української державності дане дослідження є важливим, оскільки воно дозволяє усвідомити чинники воєнного мистецтва і особливості воєнної справи запорозького козацтва періоду Нової Січі, як складової воєнної історії України.
                                  Огляд Літератури
 В роботі використані праці Д. І. Яворницького, І. Крип’чевича, О. Антоновича, А. Скальковського та ін. Схиляючись перед великою заслугою Д. І. Яворницького в висвітленні військового мистецтва запорозьких козаків, неможливо, однак, погодитись з тим, що він, ідучи за польським істориком В. Каховським, приписує козакам деякі негативні риси, які взагалі не притаманні українській нації.. Прикро, що видатний історик, закоханий у запорожців, не відкинув тенденційних їх оцінок польськими та російськими колонізаторами, які свої злочини приписували козакам. Адже серед козацтва суворо засуджувалось знущання над полоненими. Про це свідчить і лист Максима Кривоноса (червень 1648 р.) з-під Константинова до польського полковника К. Корицького, в якому він вимагає, щоб польські війська припинили чинити звірства над полоненими повстанцями. Роботи Івана Крип’чевича вже застаріли, з’явилося досить багато нової інформації, тому дані з них можна використовувати частково. 

                     Організація козацького війська
      Запорозьке  військо. Ідея окремого самостійного козацького війська зродилася на Запорожжі. Там, далеко поза межами людських осель, серед степів і диких полів, на недоступних Дніпровських островах з воїнів та селянства України організувалися вільне, незалежне військо. Там повстав своєрідний козацький побут, витворилися нові способи ведення війни, повстала козацька ідеологія. Цим окремим, ориґінальним життям козаччина жила поверх трьох століть. 
З Запорожжя  поширилася також назва козаччини  — запорозьке військо. Це ім’я козаки вживали у всіх своїх внутрішніх і зовнішніх виступах, таксамо у VI ст., як вVIII ст. Вже перші козацькі гетьмани в 1590-их роках вживали             
 цю назву: «Хведір Полоус, гетьман війська запорозького», Григорій Лобода, старший над військом запорозьким, »Ігнат Бавич, гетьман, з усім військом запорозькими і ін. Таке саме зутрічаємо всюди в урядових актах Гетьманщини: «Богдан Хмельницький, гетьман, з військом запорозьким», «Іван Мазепа з військом його царськї величності запорозьким», — аж до останнього гетьмана Кирила Розумовського. Та сама назва є на всіх печатях козацького війська.
Від другої половини XVII ст., як Гетьманщина і Запорожжя почали творити окремі територіальні і військові організації, заведено також деякі різниці в титулятурі. А саме військо на Гетьманщині вживає назви малоросійського запорозького війська, бо офіціальна назва Гетьманщини, заведена російським урядом, була «Мала Росія».    
 Ця назва  не була популярна між народом;  замість неї залюбки звали  Гетьманщину Україною і військо україно-козацьким, або українським; але в урядових документах цю народну назву зустрічаємо дуже рідко. Тоді, на ознаку війська, що перебувало на Запорожжі, на Січі, прийнялася назва запорозького низового війська, бо Низом називали землі, положені над долішнім Дніпром. 
Деколи запорозькі писарі, що любувалися у красномовних висловах, звали своє військо «славним низовим товариством», або поширювали титул на такий штиб: «військо запорозьке низове, Дніпрове, кошове й те, що пробуває на лугах, на полях, паланках й у всіх урочищах Дніпрових і польових», - але це були тільки стилістичні доповнення основної назви.

  Суцільність  козаччини спиралася на тому, що козаки були не тільки військом, але й суспільною верствою,що мали свій соціальний статус. Всі козацькі права и привілєї були відомі під назвою вольностей запорозького війська. За ці вольности,”кровю добуті предками нашими”, “належні лицарським людям”, “надані князями руськими и королями”, козаччина вела вперту боротьбу ввесь той час, як була під польською владою. Ці домагання зводилися до таких пунктів: вільно вибирати військову старшину; мати власний незалежний суд; не платити ніяких податків; проживати в усіх державних і приватних землях; користуватися безплатним утриманням під час походів і постоїв війська: вести лови и риболовство на Низу; виробляти пиво и горілку без державник оплат; свобідно дідичити “відумерщйну”, тобто .спадщину по померших козаках; ходити в походи “на полі и на морі”; найматися на службу чужоземним володарям. За ці “вольности” козаки вели вперту боротьбу з   Польщею    і   в цих змаганнях розвинулося козацьке братерство і солідарність, витворились спільні ідеолоґічні основи запорозького війська. Повстання з 1648. р. дало козаччині широкі простори Наддніпрянщини, аж по “лінію” на Случі. На цій території зорганізувалася держава, яка цілком забезпечувала всі  “вольності” козацького стану. Пізніше витворилася старшинська аристократія, що почала використовувати козацькі вольності виключно для себе, а козацька “чернь” попала в залежність від неї. Але навіть  і  тоді запорозьке військо у своїх виступах виходить  як  одноцільна,  солідарна  організація. 
  Торкаючись організаційної структури запорозького війська, Д. І. Яворницький звертає увагу, що тактичною його одиницею був підрозділ у 500 козаків. Він називає цей підрозділ полком, оскільки його очолював військовий старшина на посаді полковника. Аналізуючи озброєність запорозького війська, Яворницький повідомляє, що у кожного козака було 5—6 рушниць, пістолети, шабля, лук, спис, келеп, кінджал, ніж. Переважна більшість зброї та пороху вироблялась в Україні                                                           

                                          Козацька рада.
 Козаччина  витворила в себе своєрідний  демократичний устрій: всі важливі організаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібране на раду. Козацька загальна рада мала різні назви: військова рада, генеральна, повна (“зуполна”), ч о р н а  або ч е р н е ц ь к а.  Всі ці  назви  означали більш-менш те саме, а власне, що право участі в раді мають усі козаки, як старшина, так  і   “чернь”, тобто рядове військо. На раду з’являлися всі козаки, що тільки мали охоту чи змогу прийти на місце зборів. Так  наприклад, у славній Ніженській раді 1663 р. мало бути 40.000 учасників.Зрозуміло, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Виговський думав провести реформу, дати рівне представництво всім полкам   і   наказав,  щоб на раду зявлялися тільки старшина  і  по 10 козаків із кожного полку. Але ця спроба репрезентаційної системи не повелася  і  козаки вважали це за порушення своїх прав.
  Рада  відбувалася   за давніми   військовими звичаями. На раду скликали,  б'ючи в  бубни, чи літаври. На Січі  перший знак давав  пушкар, стріляючи з найбільшої пушки. Тоді довбуш із свого куреня  виносив палочки до літаврів, ішов до церкви, забирав звідтіля літаври, ставив на їх майдані й бив спершу дрібненько один раз. На це гасло виходив військовий осавул, виносив з церкви корогву і   ставив її на майдані. Тоді вже довбуш бив далі в бубни   і  на майдані збиралося військо, полками чи куренями. На Січі був у ХVI ст. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Пізніше нераз гетьмани давали наказ являтися на раду “під горлом”, тобто під загрозою смерті... Військо розставлялося у велике коло або півколо,  відповідно до місця. Накінець приходив гетьман зі старшиною (aбо кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська, а довбуші віддавали їм честь, б'ючи в літаври.
  Раду проводив гетьман (чи кошовий), а допомагала йому старшина. Особливу важливу роль мали осавули, що були посередниками між старшиною й радою. Вони обходили “коло” козаків, вияснювали справу и питалися їх, які в них погляди. Деколи старшина добирала собі визначніших козаків і спільно з ними обговорювали спірні питания. Формального голо-сування на раді не булю. Козаки виявляли свою раду “гучком”,  голосними окликами, кидаючи шапки догори. Перемагала сторона, що мала безсумнівну більшість. Коли партії були рівні, то нераз доходило й до гострої боротьби, просто на шаблі.
  Військова  рада мала широкі права. Вона  вирішувала напрями державної  політики, укладала умови з іншими  державами, вибирала й скидала  гетьмана й старшину, давала згоду  на воєнні походи, рішала про те, які військові формації творити, деколи виконувала теж військове судівництво. Це був найвищий законодатний й орґанізаційний орган, йому мусили коритися всі інші установи запорозького війська.
  Військова  старшина.
Командування  над військом виконувала військова старшина різних ступнів. Головні козацькі уряди витворилися вже під кінець ХVІ ст., як тільки козаччина зорганізувалася  в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще поширювалася та розросталася в подробицях.
На чолі війська стоявгетьман. Він був головою и представником держави, мав повну адміністраційну владу, широку участь у законодавстві й судівництві,  - але передусім він був найвищий полководець і організатор війська. Підчас війни його влада над військом була небмежена, він орудував усіма військовими силами й непослушних мав право карати на горло. В організаційних справах гетьман мусив рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях — також із генеральною радою, якій завдячував свій уряд. Підчас походу гетьмана міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось із генеральної старшини або полковників.
При гетьмані помітні функції мала військова або генеральна старшина, до якої належали генеральні: обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.
  Генеральний  обозний, як вказує назва, мав передусім нагляд над військовим обозом. До нього, мабуть, належало й уставляти оборонний табір підчас воєнного походу, генеральний обозний заправляв також військовою артилерією, особливо ж тою, що була при гетьмані. Йому підлягали теж полкові обозні з полковою артилерією. Генеральний обозний мав перше місце по гетьмані; при непояві гетьмана головував на раді старшини, в поході бував наказним гетьманом. За Б. Хмельницького генеральний обозний Чернята списував козаків у реєстр.
 Двоє генеральні суддів, провадили в найвищому, генеральному суді.
  Генеральний  підскарбій кермував державним  скарбом, генеральний писар був канцлером козацької держави, вів найважніші внутрішні й закордонні справи, кермував генеральною військовою канцелярією.
  Генеральні  осавули, числом два, мали передусім  військові функції: обіймали командування  над окремими частинами української  армії підчас походу, проводили перегляд війська, мали провід над полювальними полками. На генеральній раді, як уже було згадано, стежили за ходом нарад та дозвідувалися, яка думка у приявних. На гетьманському дворі осавули від імені гетьмана вітали іноземних послів.
   Генеральний  хорунжий доглядав військові корогви та мав провід над відділом  надвірного  гетьманського війська.
   

Генеральний бунчучний  або бунчужний носив перед  гетьманом бунчук і товаришив  гетьманові підчас походу. Під його проводом стояли бунчукові товариші.
  У полку  була полкова старшина: полковник,полкові  - обозний, осавули, хоружий, суддя та належні до них нижчі урядовці.
  Полковник  мав подвійну функцію: адміністраційну  й військову. Він стояв на  чолі території полку, мав під  своєю рукою всі уряди, виконував  гетьманські доручення, мав нагляд  над фінансами, вів суд, одне  слово - сполучав у своєму уряді всі адміністраційні справи своєї округи. 3 військового погляду він був полководцем і організатором полку, дбав про добрий стан війська, його боєздатність і дисципліну, старався за воєнні засоби, доглядав фортифікації, а в часі війни вів полк у похід і командував ним. Полковника заступав наказний полковник, з полкової старшини, або зі знатних козаків.
Полковий обозний  управляв полковим обозом і артилєрією, а якщо за відсутності полковника командував полком. При ньому були: полковий артилерійний осавул, полковий артилерійнийписар, хоружий полкової артилерії та отамани.
  Два полкові  осавули доглядали ладу и дисципліни  в полку, мали деякі поліційні  обовязки, опікувалися полковою  музикою. Осавула заступав підосавулій.
  Полковий  хорунжий мав під своїм доглядом полковий прапор. Деколи бувало два полкових хоружих, один із них доглядав полкової “корогви”, другий — малого прапору, т. зв. значка. Під проводом хорунжого стояли значкові товариші.
  Полковий  суддя вів полковий суд, мав  свою канцелярію і урядовців.
  Полковий  писар вів  полкове  діловодство.
  Сотенні  уряди були: сотник, сотенний осавул, хорунжий і пиcap. Їx функції в сотні були аналогічні до функцій полкової старшини в полку.
  Над частиною  сотні, куренем, командував курінний отаман. Коли він мав іще й адміністраційну владу у своєму місті, тоді його звали городовим отаманом. По селах бували сільські отамани.
  На Січі  старшим над цілим військом  був кошовий й отаман, а при ньому старшинські уряди мали суддю, осавула, писаря. Над відділом війська з паланки стояв полковник, осавул і писар.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       
  Булава була відзнака гетьмана від найдавніших часів. Вже 1581. р. запорожці віддають новому гетьманові Самійлові Зборовському до рук булаву зі словами: “Подаємо тобі цю відзнаку перших гетьманів цього місця, що нам щасливо, з доброю славою наказували”. Гетьмани діставали булави від війська і від різних володарів, що хотіли собі приєднати козаків. Так наприклад Богданові Хмельницькому король Ян Казимир прислав був булаву, висаджувану туркусами; другу булаву надіслав цар Олексій. Як виглядала булава, це бачимо з портретів гетьманів від Сагайдачного до Розумовського. На урочистих виступах гетьман тримав булаву в руці; а так булава лежала перед ним на столі, або за гетьманом тримав її в руках гетьманський джура.
  Бунчук це  також відзнака гетьмана. Це був  дрючок більш, ніж 3 метри завдовжки, закінчений металевим “яблуком”, зпід якого звисало кінське волосіння. Бунчук носив бунчучний над гетьманом, особливо, коли гетьман був між військом. Також ставили бунчук на майдані серед ради.
  Комишина, палиця  з очерету, правила також за відзнаку гетьмана в часах перед Хмельниччиною. Яків Собєський, що добре приглянувся козацькому війську під Хотином 1621. р., каже, що “гетьман замісць яких-небудь відзнак носить палицю з очерету”. В 1637. р., коли гетьман зрікався гетьманства, перед радою “поклав булаву і комишину”.
  Це була  відзнака й суддівської влади.  Коли 1638. р. провинився був полковник  Филоненко, його “скарали явно  комишиною і ланцюг на шию  заклали”.    
  Пізніше  палиця судді звалася ліска. ВXVIII :в. палиця була відзнакою кошового на Січі. Був це простий грубий ціпок, з “обох кінців оправлений  сріблом, з тупим залізцем на кінці.
  Печать запорозького  війська була округла, спершу  меншого, пізніше більшого розміру.  Печаті Б. Хмельницького мали  у промірі 32-37 мм., одна печать Розумовського аж 87 мм. Посередині був герб: козак у кунтуші, підперезаний поясом, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рамя, права спирається о бік; по лівому боці висить шабля. Тільки на печатях Брюховецького та Ханенка козак у правій руці тримає спис. Довкола печаті йде напис. На найстарших печатях, до половини XVII ст., був напис “Копия Войска Запорозкого”; під польською владою -– “Печать Войска Єго Королевскої Милости Запорозкого”; під московською ,владою — “Печать Царского Величества Малой Росии Войска Запорозкого” (деколи в іншому порядку).
  Окремі печаті  мали деякі військові уряди,наприклад  військова канцелярія та суд. Свою печать мав теж кожний полк, а деколи й сотня.
  Запорожжя  мало свою печать, теж із козаком  на гербі, з тією різницею, що, побіч козака, стоїть спис, котрий “воїна знаменує, який сторожить”. Напис був: “Печать Славного Войска Запорозкого Низового”. Різні запорозькі паланки мали свої печаті, з різними знаками, такими, як: коні, олені, леви, птахи, шаблі, списи, стріли та ін.
                                              Корогви.
        Були три роди корогов у  козацькому війську: 1) корогва всього  війська або гетьманська, 2) корогви  полкові, 3) сотенні. Окрім цього,  були ще значки, менші короговки,  яких уживали нащодень.
  У давніших  часах козацьке військо вживало  прапори тих держав, що брали його на службу. Перший полк реєстрових козаків 1578. р. мав шовкову корогву з польським орлом. В 1594. р. запорожці були на цісарській службі й дістали австрійські прапори. Від польського короля Володислава IV запорозьке військо мало блакитну корогву з орлом - наполовину білим, наполовину червоним. Богдан Хмельницький 1649 р. дістав від Яна Казимира польський червоний прапор із білим орлом. Знову ж цар Олексій прислав гетьманові московський прапор, де були образи Спаса, Богородиці, Антонія и Теодосія печерських і св. Варвари. Сирійський подорожник Павло Алейський 1654 р. оповідає, що в Богуславі, де була кватира Хмельницького, “військо мало корогву христолюбивого й хороброго гетьмана Зиновія: з чорного і жовтого шовку, у смуги, з хрестом на ратищі”.
  Дуже різнородні  були прапори різних полковників  Хмельницького. Кривоніс, казали, мав  корогву білу з червоним хрестом  і такою самою обвідкою. Полковник  Нечай мав корогву шовкову,  “щирим золотом вигаптовану черницями київськими”.
Під Гомлем 1651 р. козацькі прапори були: один червоний із білим хрестом і білою обвідкою, один червоний, три білі, два чорні, два жовто-блакитні. Під Львовом 1655 р. за Хмельницьким несли червону  корогву, й другу - з образом св. Михайла, що пробивав змія. “За цими корогвами”, писав польський міщанин, “ішли інші корогви, більш-менш 34, на них видко були герби майже всіх дальших воєводств і повітів - окрім нашого білого орла в короні”..,
  3 цих різних  згадок видно, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогов, а панувала повна довільність, і щодо барв прапорів, так і щодо знаків, що на них були. Цю справу унормували після Руїни, тоді, як уже козацька держава приняла постійніші організаційні форми. В XVIII ст. вже на всіх військових корогвах був той самий знак, а саме “національний герб”: козак із шаблею йсамопалом.
  Знак або  значок -  звалася менша корогва,  якої вживали нащодень замісць  “великої” корогви. В 1649 р.  під Збаражем один козацький відділ з’явився з таким гетьманським значком: “не державу два прапорці гусарські, один білий, другий червоний”. В 1727 р. на вибір нового гетьмана один старшина ніс   корогву, другий -значок. I в полках були значки поруч із корогвами. Від значків пішла назва “значкові товариші”. 
                           Реєстрові козаки.
На Запоріжжі  доступ до  війська   мав у  теорії кожний, хто 
хотів козакувати;  проте до війська добирали здатніших. Доповнення війська звалося припис, а як справа йшла про наймане військо, то- затяг або набір. Дозвіл на це давала рада, набір проводив гетьман із полковниками, а на Січі кошовий.
 Військо було  списане в реєстер. Перші такі  переписи запорозького війська  зроблено на жадання польської  влади, що хотіла мати контролю  над козаками. Але пізніше реєстри ведено для власного порядку, і так навіть полковник Скидан, під час повстання 1637 р., вів реєстр свого війська. За переписом слідкував спершу гетьман особисто, пізніше цей обовязок перейшов до генерального обозного. Ревізія реєстру, т. зв. попис, відбувалася так, що козаки ставали у військовому порядку і старшина контролювала, чи кожний вписаний у реєстр, та чи хто інший часом, не став на його місце. Коли в реєстрі була «діра», тобто число козаків було неповне, відбувався припис нових козаків. У часах, коли реєстр обіймав ледве кілька тисяч людей, до війська приймали найбільше заслужених, що вже відзначилися були в боях як охотники; перевагу мали також сини козаків, -– місце небіжчика-батька мав право в полку заняти син. Багато значило те, коли когось поручила старшина. Тим то згодом стало звичаєм, що кандидат приєднував собі дарунками впливових старшин.
Коли треба  було зменшити військо, відбувався випис. Такий випис переводив, наприклад, Богдан Хмельницький після зборівської і білоцерківськоїугоди; це викликало велике невдоволення і «випищики» легко пускалися на всяку самоволю. У XVIII ст. на Гетьманщині часто проводили основні перевірки козацького війська для військових і податкових потреб. Упорядкований реєстер називався також компутом. 

Військове мистецтво запорозького козацтва- система методів і способів організації та ведення бойових дій козацьким військом.
Формування українського козацтва і становлення його військового  мистецтва відбувалось в умовах постійної боротьби з грабіжницькими нападами татар. В основі татарської тактики  лежала велика мобільність їхніх загонів. Боротьба з таким противником, який міг з'явитись у будь-якому місці і в будь-якій кількості, вимагала від козаків достатньої мобільності і певних засобів, які б нейтралізували його кількісну перевагу. З іншого боку, козакам протистояла польська держава, яка несла в Україну поневолення, кріпацтво та денаціоналізацію. В боротьбі з польськими військами козакам треба було витримувати атаки важкої кінноти з її довгими списами і досконалим володінням холодною зброєю, протистояти артилерійському вогню й атакам піхоти. Втрата власної державності обумовила відсутність державної підтримки створенню українських збройних сил. В цих умовах козацтво явилось результатом самоорганізаційних зусиль українського народу. Це обумовило народний характер козацького війська, відкрило широкі перспективи для його розвитку, але на початковому етапі цей розвиток обмежувався можливостями окремо взятого селянського господарства.
Відсутність державних організаційних заходів не дозволяла створити не тільки кінноту, а й будь-яке військо, формування якого б потребувало об'єднаних зусиль. Тому в козацькому війську кожен сам повинен був забезпечувати себе зброєю, спорядженням, кіньми, провіантом та фуражем. Формування в Україні легкої кінноти, яка була традиційна для кочівницьких народів, теж було неможливе. Адже історично склалося, що українці були хліборобським народом. Тому до середини 17 ст. козацька піхота була основним родом війська. Прибулі на поле бою кінні козаки спішувались і вели бій у пішому порядку. Невисока скорострільність тогочасної вогнепальної зброї не дозволяла піхоті вести на відкритій місцевості успішні бої з кіннотою. Тому табір з возів став основним бойовим порядком козацької піхоти. На підступах до табору козаки копали вовчі ями та інші пастки.
Важливим фактором неприступності козацького табору був  масований і влучний вогонь із ручної вогнепальної зброї. Висока виучка й використання найбільш передових досягнень у зброярській справі (кремневих ударних замків та ладівниць із готовими набоями) дозволили козацькій піхоті досягти найбільш можливої щільності вогню. Заряджання мушкета потребувало певного часу, і щоб досягнути безперервного вогню, піхотні підрозділи вели його шеренгами по черзі. Швидкість заряджання мушкетів з гнотовими замками змушувала шикувати підрозділ озброєний такою зброєю в 10 шеренг. Озброєних мушкетами з кремневими ударними замками піхотинців шикували в 5 шеренг. Швидкість, з якою козаки стріляли з ручної вогнепальної зброї, дозволяла шикувати козацькі піхотні підрозділи у три шеренги. Це дозволяло залучити максимальну кількість стрільців для проведення залпу і зменшувало втрати від артилерійського вогню противника. Коли ж потрібно було ще більш посилити темп вогню, то стріляла лише перша шеренга, в якій збирались найвправніші стрільці. Дві інші лише заряджали для них зброю. Найбільш вразливі місця табору прикривались артилерією, що у поєднанні з влучним вогнем із ручної вогнепальної зброї робило такий табір неприступною твердинею, яку противник не міг здобути, навіть маючи багатократну кількісну перевагу.
При необхідності такий табір використовувався й  у наступі.
 Деколи, у ближчі походи, військо виступало «налегко», з малим вантажем, з самими «юками і саквами», як казав Хмельницький. У дальшу дорогу йшов важкий обоз, що мав часом і кілька тисяч возів.
Військо рушало в похід впорядковане на полки  та сотні, що йшли під своїми корогвами, зі своїм обозом і артилерією. На ворожій території військо попереджували  сторожі або чати. Ціла армія розтягалася  на великий простір, за Хмельницького  навіть у лінію на 10 миль завдовжки. На відпочинок чи попас
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.