Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Сутнсть перестрахування. Пропорцйне непропорцйне перестрахування. Види договорв

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 14.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ  МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ 
 
 
 

РЕФЕРАТ
з дисципліни 
“Основи Страхування”
на  тему:
“Сутність перестрахування. Пропорційне і непропорційне перестрахування. Види договорів” 
 
 
 
 

                                

                                                                                                            Виконала:
                                                                                                            студентка ІV курсу
                                                                            групи М -41
                                                                                       Нечиталюк Ольга  
 

                      
                 
                 

Київ - 2011 

Зміст
Вступ
     1. Сутність перестрахування
     2. Історія розвитку перестрахування
     3. Базові види договорів перестрахування. Закономірності розподілу ризику в часі
     4. Пропорційне перестрахування. Види договорів
     5. Непропорційне страхування. Види договорів
     6. Розвиток перестрахування в Україні
Висновки
Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ
    Кожна страхова організація прагне до створення  стійкого, стабільного страхового портфеля, тобто до створення такого портфеля, що складався б з великоъ кількості страхових договорів, але з невисоким ступенем відповідальності по кожнім прийнятому ризику. Цей ступінь відповідальності повинен відповідати фінансовим можливостям страхової організації, щоб при настанні страхового випадку або ряду випадків виплата страхового відшкодування по збитках не відбивалася на її фінансовому становищі.
    Разом з тим тверда конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного добору сприятливих ризиків, тому в  портфелі страхової організації  можуть виявитися ризики з надмірно високою відповідальністю при якій настання лише однієї повної події може виявитися катастрофічним для організації, що не маэ необхідних коштів.
    Для огородження себе від можливих фінансових утруднень страховики прибігають до передачі прийнятих ними ризиків  за допомогою інституту перестрахування іншим страховикам.
    Ця  галузь страхування є доволі нерозвиненою в Україні і тому потребує грунтовного  дослідження і аналізу. 
    Для нашої країни властива величезна  концентрація матеріальних цінностей  і, як наслідок, зростання страхових сум за значною кількістю об'єктів страхування.
Жодна страхова компанія в цих умовах не може взяти на страхування подібні  ризики, не маючи твердого перестрахувального забезпечення понад суми, які вона може тримати на своїй відповідальності. Потреба в розмірах страхового покриття весь час зростає значно швидше, ніж нарощуються статутні фонди й страхові резерви.
    Лише  наявність таких специфічних  методів перестрахування як "страхування  страховиків" дозволяє страховикам  приймати зобов'язання на великі суми, позбавляє їх від небезпеки втратити свій капітал. До встановлення системи перестрахування в Україні підводить і запровадження обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
    У  роботі буде розкрито сутність перестрахування, історію його виникнення. До того ж ми зверенимо увагу на пропорційне і непропорційне страхування і основні види договорів. На при кінці роботи буде проаналізовано розвиток перестрахування в Україні та основні проблеми, що перешкоджають його функціонуваннюв Україні.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Cутність перестрахування
    Найбільш  часто застосовується визначення перестрахування, яке наведене у Німецькому Торговому  Статуті: „Перестрахування - це страхування ризику, взятого на себе страховиком".
    Механізм  перестрахування застосовується для приведення потенційної відповідальності за сукупною страховою сумою у відповідність із фінансовими можливостями страховика і забезпечення таким чином фінансової надійності й рентабельності страхових операцій. Перестрахування, компенсуючи збитки, які є результатом катастроф або кумуляції ризиків, дає змогу згладити коливання збитковості страхових операцій, збалансувати страховий портфель шляхом вирівнювання страхових сум, а також дає можливість зробити страховий портфель диверсифікованішим через взаємну участь у ризиках, узятих на відповідальність іншими страховиками. Вторинний перерозподіл ризику, який здійснюється за допомогою перестрахування, дає змогу якісно поліпшити, вирівняти страховий портфель, зробити його збалансованішим.[5, 131]
    У перестрахуванні застосовується своя термінологія та відповідні умови страхування. Так, страховик, який перестраховує  прийняті на себе ризики, стає перестрахувальником, тобто цедентом. Хоча при цьому перед своїм клієнтом залишається відповідальним у повному обсязі. Процес передачі ризику або його частини називається цедуванням ризику або цесією. Процес подальшої передачі даного ризику наступному перестраховику називається ретроцесією, сторону, яка приймає такий ризик ретроцесіонарієм.
    При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія виходить з того, що даний процес повинен бути економічно ефективним при досягненні поставленої цілі, а також повинен враховувати вартість перестрахування.
Вартість  перестрахування  включає:
- частину страхової премії, що передається перестраховику;
- витрати компанії на ведення справи у зв'язку з передачею ризиків.
    В самому процесі перестрахування  закладене певне протиріччя. З  одного боку, перестраховик, фінансове  підтримуючи страхову компанію, сприяє збалансуванню її страхового портфелю, розширенню її страхової діяльності, з іншого, перестрахування пов'язане з передачею доволі значної частини страхової премії, а значить є можливість погіршення підсумкових показників діяльності страхової компанії.
    Виходячи  із зазначеного, правильне визначення розміру перестрахування має важливе значення для кожної страхової компанії. У зв'язку з цим, визначальним є власне утримання цедента, яке представляє собою економічно обґрунтований рівень суми, в межах якої страхова компанія утримує на своїй відповідальності певну частку ризиків, які страхує, та передаючи в перестрахування суми, що перевищують даний рівень. Існує багато теорій та практичних рекомендацій по встановленню лімітів власного утримання. Проте вони не враховують специфіки кожної окремої страхової компанії. В рішенні зазначеної проблеми важливим є врахування багатьох факторів (середньої збитковості за ризикам, що страхуються, обсяг премії, середня доходність чи прибутковість операцій по відповідному виду страхування, територіальний розподіл застрахованих об'єктів, величина витрат на ведення страхової справи) та професійний рівень андерайтерів.
    Передавання ризиків у перестрахування здійснюється постійно або одноразово.
    За  методом передавання  ризиків у перестрахування перестрахувальні операції поділяються на три види:
      факультативні;
      облігаторні (договорні);
      факультативно-облігаторні.
      Факультативні перестрахувальні операції характеризуються певною свободою сторін договору перестрахування, існує можливість регулювання страховиком розміру власного утримання. Попередньо умовою для укладання договору факультативного перестрахування є сліп, який містить певну інформацію про наміри сторін перестрахувальник відносин.
    Облігаторне страхування передбачає обов'язкову передачу в перестрахування раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями, визначаються межі відповідальності, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття. Зазначений метод проведення перестрахування має свої переваги:
    досягнення рівномірності розподілу ризиків;
    автоматичність прийняття ризиків;
    розвиток довгострокових взаємовідносин між сторонами;
    збільшення обсягів страхових операцій;
    гарантії підтримки перестраховика.
    Факультативно-облігаторне  перестрахування поєднує риси факультативного та облігаторного, використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, з можливістю кумуляції збитків та можливими катастрофічними наслідками. [2, 200 ]
    Для огородження себе від можливих фінансових утруднень страховики прибігають до передачі прийнятих ними ризиків  за допомогою інституту перестрахування іншим страховикам. Схема передачі (розміщення) страхового ризику показана на мал. 1. Перестрахування є системою економічних відносин, у процесі якої страховик, приймаючи на страхування ризики різної величини, частина відповідальності по них, у відповідності зі своїми фінансовими можливостями передає на визначених погоджених умовах іншим страховикам з метою створення збалансованого портфеля власних страхований і забезпечення тим самим фінансовій стійкості і рентабельності страхових операцій.
    Отже, економічною сутністю перестрахування  є перерозподіл між страховими організаціями  створеного первинного страхового фонду.
    Слід  зазначити, що прийняття на перестрахування чужих ризиків є цілком рентабельною справою, оскільки перестрахувальники, крім комісії, а іноді і тантьэми не несуть інших витрат по придбанню страхувань (а ці витрати досить істотні, утримання апарата, приміщення, оплати агентів, брокерів і т.п.). Існують страхові організації, що спеціалізуються тільки на прийомі до перестрахування чужих ризиків і навіть не прибігають до прямого страхування. Всесвітньо відомі такі найбільші перестрахувальні компанії як "Колонія Реиншуренс" (Кьольн, 1846 р.), "Швейцарське перестрахувальне товариство" ("Свісс Ре", 1863 р.), "Мюнхенське перестрахувальне" ("Мюних Ре", 1880 р.). На Україні також маються компанії, що займаються тільки перестрахувальними операціями, такі як "Українська перестрахувальна компанія" (Львів), "Скіфія Ре" (Київ) і т.д. [6, 26]
Функції перестрахування
    Головна функція вторинний перерозподіл ризику. Зміст її полягає в тому, що страховик може забезпечити страхувальнику тільки таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. Самотужки домогтися значних результатів страховику досить важко. Якісніше і в повнішому обсязі виконувати свої зобов'язання страховик може зав дяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику з іншими страховиками. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків (вони вступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору).
    Як  правило, на кожного перестрахувальника припадає різна питома вага покриття. Завдяки цьому страховик, котрий передає ризики в перестрахування, збільшує свої можливості щодо прийняття ризиків у десятки разів.
    Механізм  передачі страхового ризику показано на схемі 1.
     [4, 123 ]
Допоміжні функції
    1. Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики.
    2.  Воно сприяє запровадженню та  поширенню нових видів страхування.
    3.  Перестрахування в перспективі  створює умови для формування  однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для  надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики. Наприклад, страхова компанія має портфель страхування від пожежі, що характеризується певною стабільністю. У певні проміжки часу збитковість компанії може досить різко коливатись упродовж 3-5 років. Причини цих коливань можуть бути всілякими: випадковість, економіко-політичні ситуації, якість прийнятих на страхування ризиків.
Для керівництва  така ситуація досить  • уразлива. Йому (керівництву) треба розподілити  ці коливання на певний період, приміром, на 5 років. Вирішення такої проблеми досягається через перестрахування.
4. Якщо  перерозподіл ризику здійснюється  між компаніями різних країн,  то воно набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це "невидимий" експорт-імпорт.
    Розрізняють активне та пасивне перестрахування.
Активне перестрахування полягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.
Пасивне - це передача ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Головна його мета передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі контакти на ринку перестрахування. [3, 53]
    Перерозподілом ризиків за допомогою системи перестрахування досягається не тільки захист страхового портфеля від великих збитків, але також і та обставина, що виплата страхового відшкодування по таких збитках не лягає на одне товариство (яке повинно мати для цього достатні вільні засоби), а здійснюється колективно всіма страховиками, що беруть участь у перестрахуванні цих об'єктів.
2. Історія розвитку  перестрахування
    Перестрахування як явище виросло із страхування  морського транспорту. Кожне морське  перевезення було ризиковим. З поширенням використання позик під здійснення високоризикових морських перевезень позичальники домовлялися між собою про авансування вантажу судновласникові за високий процент, який згодом набрав форми страхової премії. Через певний проміжок часу деякі підприємці стали постійно, повністю або частково, брати на себе відповідальність за перевезення, здійснюючи їх перестрахування. .[3, 35]
    В літературі, присвяченій історії  розвитку перестрахування існують  розходження стосовно того, коли впершее  було укладено договір перестрахування. За Александровою [2, 23], перший договір перестрахування було укладено в Генуї в 1370 році. Предметом договору були товари, які перевозились на морському судні з Генуї до Брюгте. Під дію договору підпала частина цього рейсу: від Каделеса до Брюгге.
За Базилевичем  [3, 34], перший договір перестрахування укладено в 1821 році між фірмами "Руайяль" Париж та "Пропрієтер реюні" Брюссель. Першим перестрахувальним товариством стала фірма "Кельніш Рюк" (1846 р). Незабаром виникли "Мюнхенер Рюк" (1862) та "Компані Сюісс де Реассюранс" (1863).
    Мніх  [6, 27] вважає, що батьківщиною перестрахування вважається Німеччина. Перше перестрахувальне суспільство було утворено в Кельні в 1846 р. Перестрахування, як самостійний інститут, виникло незабаром після початку проведення страхових операцій. Відомо про існування перестрахувальної угоди, укладеного в 1370 р., коли перестрахування знадобилося при розміщенні страхування вантажів у рейсі Генуя - Брюгге (Бельгія).
    Систематичне  використання перестрахування почалося з кінця XVI століття, коли страховики - купці розподіляли між собою ризики в певних частках. Проте початок формування сучасного ринку перестрахування відносять до середини XIX століття, коли процес економічного розвитку і зростання промисловості сприяли появі більш великих та складних ризиків, реалізація яких могла призвести до катастрофічних наслідків. З'являються спеціалізовані перестрахувальні компанії в Німеччині, Росії.
    В Україні перші такі компанії з'явились  на початку XX століття (1910-1915 рр.) - земські страхові компанії - перестрахування вогневих ризиків.
    Можна сказати, що перестрахування з'явилося як спосіб підтримки страховиків при збільшенні обсягів і використанні нових форм страхування. Необхідність такої підтримки полягає в тому, що індивідуальні можливості страховика по страхуванню, а також гарантії повної та своєчасної виплати за великим одиночним ризиком досить обмежені. [2, 124]
    Існують страхові організації, що спеціалізуються  тільки на прийомі до перестрахування  чужих ризиків і навіть не прибігають до прямого страхування. Всесвітньо відомі такі найбільші перестрахувальні компанії як "Колонія Реиншуренс" (Кельн, 1846 р.), "Швейцарське перестрахувальне товариство" ("Свисс Ре", 1863 р.), "Мюнхенське перестрахувальне" ("Мюних Ре", 1880 р.). На Україні також маються компанії, що займаються тільки перестрахувальними з операціями, такі як "Українська перестрахувальна компанія" (Львів), "Скіфія Ре" (Київ) і т.д.
3. Базові види договорів перестрахування. Закономірності розподілу ризику в часі.
    Існують чотири базових види договорів перестрахування.
    1. Квотний договір перестрахування, за яким цедент зобов'язується передати перестраховику, а перестраховик узяти визначену частку в усіх ризиках певного виду. В цій самій частці перестраховику передається премія, і він відшкодовує цеденту всі сплачені збитки.
Математично ці умови можна подати таким чином.
Нехай Хі — вимога на виплату страхового відшкодування, яка надійшла за і-тим договором, і = 1,n; Sі — страхова сума для і-того договору. Тоді 0 < X, < Sі
Vі =  1,n, сумарна страхова виплата за портфелем

Якщо  позначити частку компанії-цедента (власне утримання) в договорі через а, 0 < а < 1, то збитки які, має відшкодовувати перестраховик за кожним договором, становлять Х:* = (1 — а)Хі.
Отже, сумарна  відповідальність перестраховика

Перестраховик отримує премію в такому обсязі:

Витрати цедента на виплату відшкодування  за і-тим договором

Сумарна відповідальність цедента

Розмір  страхової премії, яка залишається  у розпорядженні цедента, становить:

    2. Договір ексцедента суми, за яким усі взяті на страхування ризики, для котрих страхова сума перевищує заданий рівень (вартість власного утримання, пріоритет), передаються у перестрахування в обсязі цього перевищення.
Тут розмір збитків за і-тим договором, що їх відшкодовує перестраховик — Xі*, обчислюється за формулою:

де С  — вартість власного утримання цедента.
Розмір  збитків, які відшкодовує цедент за і-тим договором:

    3. Договір ексцедента збитку, за яким відповідальність перестраховика набирає чинності тоді, коли сума збитку внаслідок страхового випадку або серії таких випадків, що спричинилися однією подією, перевищить обумовлену договором суму.
Для цього  типу перестрахувального покриття розмір збитків за і-тим договором, які  відшкодовує перестраховик, — X*, обчислюється за формулою:

де М -- граничний розмір збитків, що їх відшкодовує  цедент (в ексцедентному перестрахуванні  його називають пріоритетом, лінією).
Розмір  збитків, які відшкодовує цедент за і-тим договором, обчислюється так:

У разі кумуляції збитків відповідальність перестраховика набирає такого вигляду:

де j — номер виплати страхового відшкодування за цим портфелем;
L — кількість об'єктів страхування, які постраждали в результаті одного страхового випадку.
Відповідальність  цедента у разі кумуляції збитків можна подати так:

    4. Договір ексцедента збитковості, за яким перестраховик зобов'язується відшкодувати збитки, котрі перевищують пріоритет, виражений як відсоток від заробленої або нарахованої річної премії.
Тут вартість власного утримання визначається зазвичай як коефіцієнт k (див. виноску 2) від сукупної страхової премії Р, отриманої за цим портфелем. Збитки, що їх відшкодовує перестраховик за портфелем, обчислюються так:

Збитки, які відшкодовує страховик за портфелем:

Зазначимо, що перший і другий види договорів перестрахування ґрунтуються на принципі розподілу відповідальності на основі страхової суми. Ці договори належать до пропорційного перестрахування. У непропорційному перестрахуванні — третій і четвертий види договорів — відповідальність розподіляється на основі фактичного збитку. [ 5, 131]
    Усі види договорів перестрахування  є інструментами вирівнювання ризику в страховому портфелі. Вибір того чи іншого з них залежить насамперед від характеру розподілу збитків (ризику) в часі для певного виду страхування.
    Закономірність  розподілу ризику в часі може бути виявлена, якщо розглянути динаміку показника  збитковості для певного виду страхування за період 10—15 років. Можна  виділити три типи часового розподілу ризику.
    1. Для першого типу характерне помірне за амплітудою коливання збитковості навколо середнього рівня. Максимальні значення показника збитковості при цьому, як правило, не перевищують суми його середнього рівня ( k) і ризикової надбавки (Нр), що розраховується на базі середньоквадратичного відхилення. Тобто тут практично немає різких "викидів" величини страхових виплат. Саме так розподілено ризик у тих видах страхування, де можна сформувати портфель із великої кількості досить однорідних ризиків, які мають незначний розкид щодо розміру страхової суми і в основній своїй масі можуть розглядатися як незалежні, — це страхування будівель, майна громадян, вантажів. [9, 21]
    Цей тип розподілу ризику проілюструємо  графіком функції, котра має періодичні коливання з постійною амплітудою (рис.1,а). Ця модель значно спрощує, ідеалізує реальність. Відповідно до неї маємо детермінований розподіл збитковості у часі, але реально фактичні рівні збитковості змінюються випадково. Адекватніше відображає динаміку збитковості рис.1,b.

Такий тип розподілу ризику за великою кількістю договорів часто називають класичним. Тут при зростанні в портфелі кількості договорів (n) сумарний розмір страхового відшкодування може наближено описуватися нормальним законом розподілу. Всю сукупність ризиків можна повною мірою охарактеризувати за допомогою таких показників, як математичне сподівання й дисперсія сумарної страхової виплати. Страховик може зменшити власні витрати, стабілізувати свій фінансовий результат за таким портфелем, використовуючи квотне перестрахування.
Отже, для  першого типу розподілу ризику характерна стабільність середнього рівня й  помірні коливання навколо нього.
    2. Далі розглянемо варіант, коли зберігається характер коливань фактичного рівня збитковості навколо середнього, але сам середній рівень не постійний, має тенденцію до зростання (рис. 2). У цьому разі відбуваються певні якісні зміни, які об'єктивно впливають на всі застраховані ризики. Це можуть бути масштабні зміни кон'юнктури економічного, соціального, природного характеру, котрі проявляються через зміну структури й інтенсивності впливу факторів ризику, зміну вартості ризиків.

Прикладом таких змін є поступове поліпшення медичного обслуговування, що відповідно впливає на його вартість, погіршення криміногенної ситуації, поступове підвищення вимог і зміни правового регулювання щодо питань, пов'язаних із відповідальністю товаровиробників. У цьому разі квотне перестрахування лише протягом короткого терміну захищає страховика від збитків. Бувають ситуації, коли страховик при цьому не може або не зацікавлений змінити страхові тарифи адекватно до зовнішніх обставин, оскільки це погіршить його конкурентоспроможність. Аби уникнути надмірних витрат, поставити певний бар'єр їхньому зростанню, страховик може деякий час використовувати договір ексцедента збитковості. Але це не триватиме довго, бо фактично означає фінансування діяльності страховика за рахунок іншої компанії. [ 5, 132]
    3. Третій тип розподілу ризику в часі - катастрофічний. Тут динаміка збитковості характеризується різкими сплесками, коли окремі значення цього показника значно перевищують його загальний рівень (рис. 3). Причиною цього є рідкісні аномально високі виплати страхового відшкодування як результат кумуляції збитків, повного руйнування об'єктів, що мають значну страхову вартість. Такий тип розподілу ризику зустрічаємо в страхуванні відповідальності, екологічному, авіа- й морському страхуванні, у страхуванні промислових об'єктів, особливо у тому разі, коли страховиком надається комплексний захист. Страховикам, які працюють за цими напрямами, для забезпечення власної платоспроможності доцільно використовувати непропорційне перестрахування за договором ексцедента збитку.

    Наголосимо, що в цьому разі середній рівень збитковості -- неадекватна характеристика ступеня ризику в страховому портфелі. За рахунок пікових значень збитковості отримуємо різке підвищення її середнього рівня.
    Для катастрофічного типу великі аномальні  збитки вкрай рідкісні. Водночас існують  види страхування, де за середньостроковий  період, наприклад у 5 років, можуть спостерігатися кілька суттєвих сплесків збитковості, а в деякі роки за цей період значення збитковості може наближатися до нуля (рис. 4). Ймовірно, що для відшкодування збитків у несприятливі роки не вистачить зібраної страхової премії (k > 1). При цьому максимальні збитки тут здебільшого значно менші, ніж для катастрофічного типу. Такий розподіл збитковості можна спостерігати у страхуванні технічних ризиків, урожаю, характерний він і для деяких видів договорів медичного страхування, за якими відповідальність страховика поширюється на складні й високовартісні медичні програми лікування захворювань, що трапляються дуже рідко.
Такі  види страхування, де типова значна мінливість сумарної страхової виплати відносно середнього рівня, потребують додаткових коштів для покриття обсягу збитковості, що перевищує певний ліміт. У цьому разі страховику необхідно створювати досить великі спеціальні страхові резерви (резерв коливних збитковості) або перестраховувати ризик перевищення певного рівня збитків Оптимальним варіантом тут може бути перестрахувальне покриття на непропорційній основі за договором ексцедента збитковості. В практиці цей вид договорів характерний для медичного й сільськогосподарського страхування.
4. Пропорційне перестрахування. Види договорів.
    Перерозподіл  ризику у перестрахувальних операціях відбувається за двома формами:
      пропорційною;
      и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.