На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Види торговельних обмежень. Нетарифн торговельн обмеження: мпортн квоти, адмнстративн заходи, антидемпнгове регулювання. Торговельн перешкоди внаслдок демпнгу. Функцї та структура мжнародного фнансового ринку, характеристика його сегментв.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 29.04.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Вищий навчальний заклад
Харківський інститут економіки ринкових відносин та менеджменту
(ХІЕРВМ)
Контрольна робота
з дисципліни Міжнародна економіка

Виконав студент ІІІ курсу
заочного відділення
економічного факультету
за спеціальністю
„Облік і аудит“
Півторонос Є.М.
Лубни 2008 рік

1. Нетарифне регулювання міжнародної торгівлі

Незважаючи на те, що історично мито є найбільш впливовим методом торговельних обмежень, існує велика кількість інших видів торговельних обмежень, таких як імпортні квоти, адміністративні заходи та антидемпінгове регулювання. Значення саме таких нетарифних обмежень істотно зросло у повоєнний період. Найбільш важливим видом нетарифних обмежень є квота, що становить собою пряме кількісне обмеження на обсяг товару, який може бути експортованим або імпортованим. Розглянемо спочатку механізм дії імпортних, а потім і експортних квот.

Імпортні квоти можуть застосовуватися з метою захисту національної промисловості, сільського господарства та для збалансування торговельного та платіжного балансів. Імпортні квоти найбільш широко були розповсюджені у Західній Європі після Другої світової війни На рис.2.23 зображена часткова рівновага на ринку при існуванні імпортної квоти.

За умов вільної торгівлі, коли ціна на перший товар Р1 = 1 грн, країна буде споживати 70 од. товару 1 (АВ), з яких 10 од. (АС) будуть вироблятися в країні, а решта, 60 од. (СВ), - імпортуватися. Введення імпортної квоти у розмірі 30 од. (JH) підвищить ціну в країні до Р1 - 2 грн, як і у випадку із введенням мита у розмірі 100% (див. рис.2.20). Причиною буде те, що саме за ціни Р1 = 2 грн. попит на товар становитиме 50 од., з яких 20 од. (GJ) будуть вироблятися в країні, а ЗО од. (JH) - імпортуватися. Тобто, як і у випадку з введенням 100%-го мита на імпорт даного товару, введення імпортної квоти у розмірі 30 од. (JH) призведе до скорочення обсягу споживання на 20 од. (ВN) і до зростання національного виробництва на 10 од. (СМ).

Якщо ж до того уряд буде продавати ліцензію особі чи особам, які запропонують найвищу ціну на конкурентному ринку, то дохід становитиме 30 грн. (по 1 грн. за кожну з 30 од. з імпортної квоти), що дорівнює площі JHNM. В такому випадку ефект від введення квоти на 30 од. буде ідентичний введенню 100%-го мита на цей товар.

Якщо ж крива попиту на товар 1 у країні змінить своє положення з D1 на D1, то введення імпортної квоти у розмірі 30 од. призведе до зростання внутрішньої ціни до Р1 = 2,5 грн., національне виробництво при цьому збільшиться до 25 од. (G'J'), а обсяг споживання з 50 до 55 од. (С'Н'). З іншого боку, при введенні 100% -го мита на імпорт (за умови збільшення попиту з D1 на D1) ціна залишиться без змін Р1 = 2 грн., що залишить незмінним і обсяг національного виробництва у розмірі 20 од. (GK), але внутрішній попит зросте до 65 од. (GК), що спричинить зростання імпорту до 45 од. (JК).

Зміна положення кривої попиту з D1 на D1 визначає одне з декількох найбільш суттєвих розбіжностей між імпортними квотами та еквівалентним імпортним митом. На відміну від встановлення імпортного мита після введення імпортної квоти збільшення попиту призведе до зростання внутрішніх цін та збільшення національного виробництва. З іншого боку, збільшення попиту при існуючому імпортному миті залишить ціни на товар незмінними, а отже, незмінним залишиться національне виробництво, але збільшиться обсяг імпорту (див. рис.2.23). Оскільки узгодження після будь-якої зміни положення кривої попиту і пропозиції стосується внутрішніх цін за умови застосування квот або обсягу імпорту при введені мита, то встановлення імпортної квоти повністю заміщує дію ринкового механізму, а не просто змінює його, як у випадку із встановленням імпортного мита.

Другою важливою розбіжністю між імпортною квотою та імпортним митом є те, що квота супроводжується розподілом імпортних ліцензій. Якщо ж уряд не застосовує аукціонний механізм торгів при розподілі ліцензій на конкурентному ринку, то компанії, які отримують такі ліцензії, будуть мати монопольні прибутки. У такому випадку уряд повинен розробити особливий механізм розподілу ліцензій між потенційними імпортерами даного товару. Такі рішення можуть ґрунтуватись виключно на уподобаннях урядовців, а не на економічній доцільності.

І останнє. Імпортна квота обмежує обсяги імпорту до конкретного рівня, водночас як ефект від введення мита може бути невизначений. Основною причиною таких наслідків є те, що форма кривих, або еластичність попиту та пропозиції, часто невідомі, що ускладнює процес визначення митної ставки, яка б обмежила обсяг імпорту до бажаного рівня. Крім того, іноземні експортери можуть врахувати митну ставку в повному обсязі або частково через підвищення ефективності своєї діяльності або погодження на більш низькі прибутки, щоб вийти на конкретний ринок. У результаті реальне скорочення імпорту може бути меншим, ніж очікувалось. Експортери не можуть вжити подібних заходів, якщо стикаються з імпортною квотою, яка жорстко встановлює обсяг можливого імпорту. Це є основною причиною, чому національні виробники надають перевагу імпортним квотам порівняно з імпортним митом.

Розглянемо інші, ніж мита та імпортні квоти, види торговельних обмежень. До таких ми будемо відносити добровільні обмеження експорту, технічні, адміністративні та інші види регулювання.

Одним із важливих методів нетарифних обмежень є добровільне обмеження експорту. Під такими заходами ми будемо розуміти ситуацію, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, "добровільно" обмежити обсяг експорту під тиском застосування більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості країни-імпортера. Добровільні обмеження експорту є предметом переговорів між США, Європою та іншими країнами, як розвиненими, так і тими, що розвиваються, ще з середини 50-х років XX ст. в таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, виробництво електроніки, автомобілів. Саме в таких "зрілих" галузях спостерігалося істотне скорочення зайнятості в індустріальних країнах у середині 80-х років. Поширення дії цих обмежень дозволило таким країнам, як США, Японія та країнам ЄС протягом тривалого часу зберігати ілюзію вільної торгівлі.

При успішній дії добровільних експортних обмежень вони мають аналогічний ефект, і також можуть бути проаналізовані, як і імпортні квоти, з тією різницею, що ініціюються країною-експортером, а отже, і дохід від монопольної ренти будуть отримувати іноземні експортери. Найяскравішим прикладом можуть слугувати "добровільні" обмеження щодо експорту японських автомобілів до США.

Ефективність дії таких обмежень щодо імпорту менша порівняно з установленими імпортними квотами, оскільки країни-експортери неохоче погоджуються обмежити обсяги свого експорту. Іноземні експортери з часом можуть продавати більш якісні та дорогі товари в межах встановленої квоти, що дозволяє їм отримувати додаткові прибутки, незважаючи на кількісне обмеження можливостей експорту. Прикладом цього може також слугувати історія добровільних обмежень експорту японських автомобілів до США.

Потоки міжнародної торгівлі також обмежуються численними технічними, санітарними, адміністративними та іншими правилами і нормами. Вони можуть включати вимоги щодо безпеки, наприклад, для автомобілів та електричного обладнання, санітарно-гігієнічні норми щодо продуктів харчування та особистого користування, вимоги щодо маркування та пакування, які повинні містити інформацію про країну походження та вміст товару. Іншим торговельним обмеженням є законодавча вимога в багатьох країнах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва. Тобто вимоги, що виконавцями урядових замовлень мають бути лише національні виробники.

Велика увага приділяється і прикордонним податкам. Вони іноді розглядаються як непрямі податки, які повертаються експортерам та стягуються (як додаткове мито) з імпортерів при перетині товаром митного кордону. Прикладами непрямих податків є податки на продаж в США та податок на додану вартість (ПДВ) у Європі. Оскільки більша частина бюджетних надходжень формується через стягнення прямих податків (прибутковий податок) в США та через непрямі податки (ПДВ) в Європі, то експортери США отримують значно менше коштів при здійсненні експортної операції порівняно з європейськими експортерами, що є порівняльним недоліком перших.

Міжнародні картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт товарів з метою максимізації або збільшення валового прибутку членів організації. Найбільш відомим у наш час міжнародним картелем є ОРЕС (Організація країн - експортерів нафти), який, обмеживши видобуток сирої нафти у 1973 та 1974 рр., змусив ціни на цей товар збільшитися в чотири рази.

Передумовою успіху діяльності картелю може бути невелика кількість учасників картелю, які виробляють необхідний товар, для якого надзвичайно складно знайти субститут. ОРЕС дуже добре відповідала цим вимогам протягом 70-х років XX ст. Коли ж існує велика кількість міжнародних виробників, то їх стає надзвичайно важко організувати в ефективно діючий картель. Аналогічно, коли існує прийнятний субститут для даного товару, то спроби картелю обмежити виробництво та експорт з метою підвищення цін та прибутків лише приведуть до переорієнтації виробників на споживання субституту. Оскільки влада картелю націлена на обмеження виробництва та експорту конкретного товару, то виникають непоодинокі спроби тих виробників, які не є членами картелю, або навіть деяких учасників цієї організації, здійснити продаж за ціною, нижчою за встановлені картелем, тобто обійти картель і отримати додаткові прибутки. Тобто, як і передбачала економічна теорія, природа картелів є нестабільною та часто призводить до їхнього краху. У випадку успішної діяльності, діяльність картелів нічим не відрізняється від поведінки монополіста (централізованого картелю) у намаганні максимізувати валові прибутки.

Торговельні перешкоди можуть виникати і внаслідок демпінгу. Демпінг - це експорт товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном. Демпінг можна розділити на три основні види: постійний, хижацький та випадковий (спорадичний). Постійний демпінг, або міжнародна цінова дискримінація, - це тривала тенденція національного монополіста максимізувати прибуток через продаж товару на внутрішньому ринку за завищеними цінами (що не враховують транспортні витрати та торговельні перешкоди) порівняно з міжнародним ринком.

Хижацький демпінг - це тимчасовий продаж товару на іноземному ринку за цінами, нижчими за собівартість або нижчими порівняно із внутрішніми цінами з метою витіснення іноземних виробників з ринку, після чого ціни на товари починають зростати, і виробники починають отримувати монопольну ренту на такому ринку. Випадковий демпінг - це продаж, який проводиться час від часу за цінами, нижчими за собівартість, або нижчими порівняно з внутрішніми цінами з метою зменшення непередбачуваного або тимчасового надлишку товарів без зниження цін у країні.

Торговельні обмеження, націлені на протидію постійному демпінгу, є відносно виправданими і захищають національних виробників від непорядної конкуренції з боку іноземних виробників. Такі заходи зазвичай приймають форму антидемпінгових стягнень для того, щоб урівняти ціни. Інколи вистачає навіть загрози зі встановлення таких стягнень.

Експортні субсидії - це прямі виплати або надання податкових пільг чи пільгових кредитів національним експортерам або потенційним експортерам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулювання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії можуть розглядатися як форми демпінгу. Незважаючи на те, що експортні субсидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами, велика кількість країн надає їх у прихованій формі.

Проаналізуємо механізм дії експортних субсидій. Для цього розглянемо рис.2.24. Якщо за умов вільної торгівлі світова ціна на товар 1 дорівнює 3,5 грн. (замість 1 грн.), то країна Б буде виробляти 25 од. товару 1 за обсягу споживання у 20 од., а експорт буде дорівнювати 15 од. Тобто, при ціні, вищій за 3 грн., країна Б буде вже не імпортером, а експортером товару 1.

Якщо ж уряд цієї країни надає своїм виробникам субсидії у розмірі 0,5 грн. за одиницю експортованого товару, то Р1 збільшиться до 4 грн. для національних виробників та споживачів. При Р, = 4 грн. країна Б буде виробляти вже 40 од. товару 1, споживати 10 од., а експортувати 30 од. Від високих цін на товар 1 будуть вигравати виробники країни Б, а споживачі - потерпати. Зокрема, споживачі будуть втрачати 7,5 грн (площі а' + b'), місцеві виробники отримують 18,75 грн. (площі а' + b' + с'), а урядова субсидія становить 15 грн. (b' + с' + d'). Зазначимо, що площа d не є частиною виграшу виробників, оскільки вона відображає збільшення національних витрат при зростанні виробництва товару 1. Втрати від заходів протекціонізму країни Б будуть становити 3,75 грн. (сума площ трикутників В'N'Н' = b' = 2,5 грн. та С'J' M' = d' = 1,25 грн.).

Якщо країна втрачає більше від заходів протекціонізму, то чому ж уряд країни вдається до субсидій? Найбільш очевидною відповіддю може бути ефективний лобізм своїх інтересів національними виробниками або випадок, коли галузь, яка отримує субсидії, є високотехнологічною чи стратегічно важливою для країни. В той час, як національні споживачі втрачають, іноземні покупці виграють, оскільки отримують 30 од. товару 1 замість 15 од. за ціною 3,5 грн.

Рис. 2.24. Часткова рівновага: вплив експортних субсидій

На користь введення протекціоністських заходів наводиться дуже багато різних аргументів, від відверто хибних до більш-менш виважених. Одним із найбільш сумнівних аргументів на захист протекціонізму є так звана необхідність захисту національних робітників від дешевої іноземної робочої сили. Сумнівність такого аргументу полягає в тому, що навіть, якщо заробітна платня в країні була б нижча, ніж за кордоном, то національні витрати праці все ж могли залишатися нижчими, якщо продуктивність праці значно вища, ніж за кордоном. Навіть якби така ситуація і не мала б місце, то взаємовигідна торгівля є можливою при переорієнтації виробництва та створенні і розвитку нових конкурентних переваг.

Іншим сумнівним аргументом є "обґрунтоване мито" (scientific tariff). Такі стягнення вирівнювали б ціни на імпортну та національну продукцію і, як стверджує цей аргумент, дозволяли б національним виробникам конкурувати з іноземними.

Двома аргументами щодо захисту протекціонізму, що викликають велику кількість запитань є:

1) необхідність зменшити рівень безробіття в країні;

2) ліквідація дефіциту торговельного балансу. Проте такі аргументи об'єднуються в систему заходів, що отримала назву політики "спустош свого сусіда", оскільки вирішення проблем однієї країни відбувається за рахунок інших країн. Особливо це стосується тих випадків, коли заходи протекціонізму застосовуються для зменшення безробіття в країні та дефіциту торговельного і платіжного балансів, що погіршує ситуацію на ринку робочої сили та платіжний баланс інших країн. В результаті інші країни будуть вживати відповідних заходів, і всі країни в кінцевому підсумку будуть потерпати.

Наступним аргументом на користь протекціоністських заходів є припущення про початкові стадії розвитку галузі (infant-industry аrgument), згідно з яким країна може мати порівняльні переваги, але через брак ноу-хау та низький рівень виробництва така галузь не може бути створена або не може з успіхом конкурувати з іноземними виробниками. Тимчасові заходи протекціонізму можуть бути виправдані на початкових стадіях розвитку галузі до того моменту, коли місцеві виробники не отримають економії масштабу та не реалізують довгострокові порівняльні переваги. Аргумент про початкові етапи розвитку галузі є справедливим, але вимагає декількох важливих обмежень, які водночас зменшують його значення. Зрозуміло, що такий аргумент відноситься, перш за все, до країн, що розвиваються, де ринки капіталу функціонують недосконало. По-друге, досить важко визначити потенційні галузі, які вимагають додаткової уваги держави, а також таке спеціалізоване відношення досить важко усунути в подальшому, коли галузь уже буде вважатис и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.