Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Розвиток мжнародних вдносини в Схднй Азї, характеристика багатополярност на рвн регону. Змцнення економчних вйськово-полтичних позицй Китаю в схдноазатському регон. Питання про возз'єднання КНР з Тайванем, виршення проблеми Гонконгу.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 31.01.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


10
Нова роль Китаю. Розв'язання проблеми Гонконгу
Міжнародні відносини в Східній Азії

До другої половини 90-х років східно-азійська підсистема стала другою за значенням після Європи підсистемою світу. Висока динаміка розвитку, в основі якої - випереджальні темпи росту країн Східної Азії, їхній успішний діалог між собою й із поза регіональними державами можуть зробити Азіатсько-тихоокеанський район основним центром світового економічного й політичного тяжіння подібно тому, як таким центром у попередні епохи була Європа. Східна Азія - частина Азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР). Є кілька варіантів визначення його географічних границь. Відповідно до першого до АТР відносять гігантський район, що обмежується західним узбережжям обох Америк, східним узбережжям Азії й зоною Австралії. При такій інтерпретації в АТР включають і країни Південної Азії. Другий варіант припускає включення в АТР країн Тихоокеанської Азії, США, Канади й зони Австралії й Нової Зеландії. Держави Південної Азії в цьому випадку також попадають у перелік країн АТР, але з нього виключаються латиноамериканські держави.
Третій варіант припускає фокус на азіатських тридцятимільйонних АТР від Берингової протоки до Бірми. Матеріали, пов'язані з політикою поза регіональних держав - США, Австралії, Індії, Канади й країн Європейського союзу, залучаються для аналізу остільки, оскільки це необхідно для розуміння регіональних подій.
В 70 - 80-х роках на регіональному рівні структура міждержавних відносин визначалася існуванням трикутника СРСР - США - КНР, що вписувався в контекст світового біполярного протистояння Радянського Союзу й США. Розпад СРСР зруйнував цю структуру. У Східній Азії обстановка перестала залежати від відносин Москви й Вашингтона. Це дало поштовх розвитку регіональної багатополярності. В АТР сталі діяти кілька центрів впливу - Китай, Японія, держави Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Росія. США хоча географічно й не належать до східно-азійської підсистеми, але роблять на неї величезний вплив.
Багатополярність на рівні регіону визначає підхід країн Східної Азії до оцінки світових тенденцій. Китай є активним пропагандистом концепції формування багатополярної структури міжнародних відносин в усьому світі. У квітні 1997 р. ця точка зору КНР одержала підтримку Росії, коли в Москві за підсумками російсько-китайських переговорів була підписана спільна російсько-китайська Декларація про багатополярний світ і формування нового міжнародного порядку.
Нова роль Китаю

В 90-х роках відбулося зміцнення економічних і військово-політичних позицій КНР. Завдяки реформі, розпочатій в 1978 р. під керівництвом лідера Компартії Китаю Ден Сяопіна (1904 -1997), китайська економіка вийшла із кризи. У країні була вирішена продовольча проблема, а до початку 90-х КНР стала одним з найбільших світових експортерів. У країні здійснюються "осередкова модернізація" і індустріалізація на сучасній технологічній основі. По оцінках, Китай вийшов на третє місце у світі по обсягах ВНП, поступаючись США і Японії.
Правда, абсолютні цифри не вказують на ефективність економіки КНР. Через величезне населення Китай не можна віднести до числа передових країн по показнику доходу на душу населення. Країна страждає від нерівномірності розвитку: передові виробництва зосереджені в прибережній зоні, а основна частина глибинних районів залишається відсталою й бідною, що породжує соціальну напруженість. Тягарем для країни залишається демографічний ріст. З обліком цих і інших обставин частина фахівців думає, що Китай не зможе втримувати високі темпи росту. Проте КНР має у своєму розпорядженні достатні ресурси для військового будівництва й активної зовнішньої політики в географічно наближені до неї районах.
В 1989 р. на площі Тяньаньмень у Пекіні відбулися виступи китайського студентства під демократичними гаслами. Виступи були жорстоко подавлені. Міжнародне співтовариство засудило дії китайської влади, а американський конгрес увів санкції проти КНР у зв'язку з порушеннями прав людини. Як міра тиску пішло рішення конгресу відкласти на рік надання КНР режиму найбільшого сприяння в торгівлі.
Однак погіршення відносин КНР із індустріальними країнами не відбулося. Незабаром після зазначених подій США в неофіційному порядку провели переговори із КНР про врегулювання ситуації. Президент Дж. Буш вжив заходів по обмеженню ефекту санкцій, і режим найбільшого сприяння для КНР був відновлений. Після цього він щорічно продовжувався, хоча щораз американська сторона погоджувала своє рішення з поступками КНР по конкретних правозахисних питаннях (звільнення дисидентів, спрощення еміграції й т.п.).
Тайванська проблема

Питання про возз'єднання КНР із Тайванем або про національне об'єднання залишається однією із найскладніших проблем регіональних відносин. Корені проблеми йдуть до останніх місяців громадянської війни в Китаї восени 1949 р., коли колишній центральний уряд Китайської Республіки на чолі з лідером Національної партії (гоміньдан) Чан Кайші під тиском комуністичних загонів Мао Цзэдуна відступив на Тайвань. З тих пір кожен уряд - новий, комуністичний, у Пекіні й старий, гоміньданівський, у Тайбеї - претендував на легітимність і вважав себе єдиним законним загально китайським урядом. Радянський Союз визнавав КНР, а США і їхні союзники - Чан Кайші.
В 1972 р. США визнали КНР і розірвали дипломатичні відносини з Тайванем, зберігши неофіційні відносини із урядом Чан Кайші й продовживши надання йому військової допомоги на підставі Закону 1979 р. про відносини з Тайванем. В 1975 р. Чан Кайші вмер. Його спадкоємці продовжували виходити з формули існування "одного Китаю" і визнавали значимість завдання національного об'єднання. Однак із часом ситуація ускладнилася. Усередині Тайваню зріс вплив місцевих уродженців - прихильників відмови від єдності з "великим Китаєм", які вимагав проголошення незалежності острова. Поетапна демократизація на Тайвані дозволила сепаратистам одержати представництво в парламенті й впливати на зовнішню політику.
КНР болісно реагує на зростання впливу прихильників незалежності на Тайвані. З огляду на неформальні гарантії США, керівництво КНР не йде на застосування сили для об'єднання. Однак воно систематично дає зрозуміти, що застосування сили проти острова в надзвичайних обставинах, під якими розуміється прийняття Тайванем рішення про оголошення незалежності, не виключається.
При цьому представники КНР і Тайваню підтримують напівофіційні контакти для обговорення умов можливого об'єднання. Позиція Пекіна зводиться до формули "одна держава - дві системи", яка припускає, що після об'єднання Тайвань стане однією із провінцій КНР, зберігши ринкову модель економіки й автономну адміністративну систему, але передавши Пекіну керівництво своєю зовнішньою й оборонною політикою. Тайванська сторона не вважає ці умови прийнятними. Вона не виключає об'єднання, але бачить його як тривалий демократичний процес злиття двох рівноцінних політичних суб'єктів. Вихідною точкою об'єднавчого пр и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.