На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Пзнавальн можливост методу опитування

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 16.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


  ЗМІСТ
  ВСТУП.................................................................................................стор.3-4
  РОЗДІЛ І : Основні відомості про метод опитування
    1.1) Історіографія становлення методу опитування...................стор.5-6
    1.2) Загальна характеристика методу..........................................стор.6-8
    1.3) Роль запитання в опитуванні.................................................стор.8-11
   РОЗДІЛ ІІ : Характеристика різновидів методу опитування
    2.1) Анкетування та його пізнавальні можливості.....................стор.12-16
    2.2) Інтерв’ю та його пізнавальні можливості............................стор.16-19
    2.3) Експерт-опитування та його значення.................................стор.19-22
    РОЗДІЛ  ІІІ : Методологія дослідження громадської думки
       3.1) Проект соціологічного методу..............................................стор.23-29
       3.2) Програма опитування громадської  думки...........................стор.30-32
       3.3) Поради при проведенні опитування населення..................стор.33-36
    ВИСНОВОК.......................................................................................стор.37
    СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................стор.38
    ДОДАТКИ 
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

  ВСТУП
  Актуальність  теми
  Опитування  – метод в соціології, який дає змогу отримати первинну соціологічну інформацію. На сьогодні даний метод являється одним із популярних методів в соціології, про це свідчить велика кількість процедур даного методу, які проводять різні соціологічні служби. Опитування засноване на соціально-психологічній взаємодії анкетера (інтерв’юера) та респондента, яка відбувається із застосуванням переліку більш-менш формалізованих питань.
  Однією  з переваг опитування являється  те, що воно дозволяє виявити  особливості  сприйняття людиною тих фактів і подій, що відбулися і відбуваються, а також одержати оцінки щодо розвитку їх в майбутньому. Якщо опитування проведене організовано у відповідності до наукових вимог та із залученням кваліфікованих анкетерів та інтерв’юерів, то воно забезпечує оперативність одержання достовірної інформації безпосередньо від представників досліджуваного об’єкту.
  Взагалі, соціологічне опитування займає важливе  місце  в соціологічних дослідженнях, оскільки основне його призначення  криється в отриманні соціологічних  даних про стан суспільної, індивідуальної думки. а також про факти, події та оцінку, які пов’язані з життєдіяльністю респондентів.
  За  підрахунками деяких вчених, за допомогою  опитування збирається практично  90 %  всієї емпіричної інформації. Опитування також являється ведучим методом при вивченні сфери свідомості людини. Цей метод особливо вагомий в тих випадках, коли в дослідженні соціальних процесів та явищ, які являються малодоступними безпосередньому спостереженню, а також у тих випадках, коли сфера, що вивчається слабо забезпечена документальною інформацією.
  Соціологічне  опитування на відміну від інших  методів збору соціологічної  інформації дозволяє „вловити” через  систему формалізованих запитань не тільки акцентування міркувань респондента, але і нюанси, відтінки їх настрою та структури розуміння, а також  виявити роль інтуїтивних аспектів у їхній поведінці. Тому багато дослідників вважають опитування найбільш простим та доступним методом збору первинної соціологічної інформації. Насправді, оперативність, простота, економічність цього методу роблять його дуже популярним та приоритетним у порівнянні з іншими методами соціологічних досліджень.
  Мета  та завдання дослідження 
  Метою даної роботи є поглиблення своїх  знань з дисципліни „Методологія та методи соціологічних досліджень”, особливо з теми „Пізнавальні можливості методу опитування”.
  Завдання  цієї роботи криється у з’ясуванні сутності, значення опитування як методу збору первинної соціологічної  інформації з нахилом того, які  пізнавальні можливості дозволяє опитування.
  Предмет та об’єкт дослідження
  Об’єктом  даної роботи являється опитування, як соціологічний метод збору  первинної інформації.
  Предмет – значення пізнавальних можливостей  опитування як методу збору первинної  соціологічної інформації.
  Методологія та методи дослідження
  Тему  даної роботи можна вивчати багатьма методами та способами, але в даній  роботі використовується метод дослідження  літератури. В соціології такий метод  називають методом аналізу документів, де в якості документів виступають підручники, наукові публікації, журнали, тощо.
  Практичне значення роботи
  Дану  роботу можна використовувати при  підготовці до практичних та семінарських занять, а також як лекційний матеріал. 
 
 
 

  РОЗДІЛ  І :
    ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО МЕТОД ОПИТУВАННЯ
      Історіографія становлення методу опитування
   Генезис методу опитування спостерігається  ще в епоху рабовласництва, коли за допомогою даного методу виявляли цілі, мотиви, пропозиції, міркування населення. Також праобразом опитування вважають голосування, яке активно розповсюджувалося і застосовувалося за часів античності. Таке голосування проводилося тоді, коли існувала потреба у вирішенні якоїсь проблеми, яка виносилася на об’єктивний огляд народу і за допомогою голосування люди виявляли свою волю. Поряд із протосоціологічними формами одержання інформації розвивалася і процедура обліку чисельності населення, визначення складу домогосподарств, матеріального та соціального статусу їх членів. Наприклад, у Давньому Римі кожен громадянин був зобов’язаний дати інформацію цензору про склад своєї сім’ї, обсяг рухомого та нерухомого майна.
   За  часів активного розвитку капіталістичних  відносин виникла потреба у вдосконаленні  засобів обліку та аналізу інформації. Одним із перших вчених, який застосував спеціальний формуляр, для збору  даних, був англійський вчений У. Петті. Інформація, яка була отримана за допомогою опитувальника склала емпіричну базу його дослідження „Політична анатомія в Ірландії”. Подібний формуляр застосував у 1787 р. Д. Девіс для дослідження сімейного бюджету трудящих класів. Також сенат Російської імперії у 1767 р. застосував опитування задля виявлення причин підвищення цін на хліб, для цього були складені і розіслані опитувальні листи. Завдяки даній процедурі причина підвищення цін була встановлена.
   У 1880 р. К. Маркс опублікував спеціальну „ Анкету для робочих” у „La Revue Socialiste”, яка складалася з 100 запитань і була складена з метою вивчення умов життя та соціального становища робочого класу.[1;7;115]
   Наприкінці  ХІХ – початку ХХ ст. у Росії  і нашій країні проводилися „самопереписи”. Ці „самопереписи” здійснювалися студентами під керівництвом викладачів. Досліджували на той час думку студентської молоді.
   На  даному етапі в соціології метод  опитування являється одним із найпоширеніших методів, про це свідчить досить велика кількість досліджень, які проводяться даним методом різними соціологічними службами. 
 

      Загальна  характеристика методу
   Опитування  – найпоширеніший у соціології метод  збирання первинної вербальної інформації, що ґрунтується на зверненні до групи  людей з питаннями, спрямованими на розкриття змісту проблеми, що досліджується. За допомогою опитування отримують як подійну (фактичну) інформацію, так і відомості про думки, оцінки й потреби опитуваних. Воно засноване на безпосередній (інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній взаємодії дослідника з респондентом. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об'єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому, а й у минулому і майбутньому часі.
   Правильно організоване опитування дає змогу  отримати інформацію практично про  всі проблеми.
   Дослідник має організувати спілкування так, щоб збудити в респондента цікавість до теми опитування, стимулювати його до активної участі у дослідженні, забезпечити щирість відповідей.
   У процесі опитування дослідник за допомогою спеціальних висловлювань і питань може моделювати різні експериментальні ситуації, щоб отримати інформацію безпосередньо від самої людині про її реальні та гіпотетичні вчинки, плани й наміри на майбутнє, факти конкретної діяльності, її мотиви, результати, суб'єктивний стан, почуття, нахили, судження; з'ясувати її думку з різних питань колективної діяльності, насамперед стосовно того, що не знайшло відображення в офіційних документах, у результатах спостереження та інших методах дослідження. Так, опитування дає змогу розшифрувати мотиви звільнення за власним бажанням і виявити справжні його причини, з'ясувати мотиви пасивного ставлення до праці та міру задоволення членів колективу соціально-психологічним кліматом, що склався, стосунками з керівником, стилем діяльності колективу тощо. Іншими словами, під час опитування об'єктивний матеріал, зібраний за допомогою інших методів дослідження (спостереження, вивчення документації), доповнюється відомостями про суб'єктивне сприйняття предмета дослідження членами колективу.
   Опитування  справляє позитивний психологічний  вплив на членів колективу. Вони бачать, що їхньою думкою цікавиться адміністрація, громадськість. З'ясування думки членів колективу й опрацювання на цій підставі заходів щодо соціального розвитку колективу – одна з форм участі працівників в управлінні справами колективу.
   Специфіка методу опитування полягає в тім, що джерелом інформації є словесне повідомлення респондента, його судження. Дослідник втручається в процес формулювання повідомлення, спрямовує його у відповідне русло. У зв'язку з цим виникає необхідність забезпечити надійність і вірогідність отримуваної дослідником інформації. Надійність інформації виявляється у стійкості, незалежності її від дії випадкових чинників, вірогідність –  в її адекватності реальній дійсності. Ці якості інформації забезпечуються переважно сталістю умов збирання її та щирістю відповідей респондентів, їхньою поінформованістю про сутність досліджуваного об’єкта, проте, що цікавить дослідника.
   Надійність  інформації, яку збирають опитуванням, залежить від планування її змісту та характеру, від техніки опитування, рівня компетентності респондента. На вірогідність отримуваної дослідником інформації впливають особисті якості респондента — захисні механізми психіки, рівень освіти й культури, властивості пам'яті, його установки щодо організації, яка проводить опитування; ставлення до теми дослідження, до самого дослідника. Методика і техніка опитування дає змогу значною мірою нейтралізувати негативний вплив цих чинників.[2;2;287]
   Вірогідність  відповіді респондента багато в  чому залежить від уміння дослідника розпочати опитування, від його професіоналізму.
     Дослідник має так організувати  опитування, щоб у респондента виникло бажання брати участь у дослідженні, вести відверту розмову. Крім того, вірогідність залежить від якості використовуваного інструменту (план інтерв'ю, анкета). 
 

      Роль  запитання в опитуванні
   Формулювання  питань – найбільш складний і відповідальний етап його побудови. Йому передує, як уже було сказано, процедура емпіричного визначення основних понять дослідження і відбору необхідного мінімуму емпіричних індикаторів. Кожному індикатору відповідає одне або кілька запитань.
   Запитання в опитуванні — це висловлювання, розраховане на отримання інформації, яка б давала можливість операціоналізувати ознаки соціального явища, що вивчається.
   За  спрямованістю вирізняються запитання  результативні (змістові), за допомогою яких дослідник збирає інформацію щодо наявності певних явищ та їх взаємозв'язків, і функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опитування.
   Виходячи  з найбільш суттєвих ознак, розрізняють  такі запитання:
   а) за змістом:

––  запитання про факти («Скільки разів протягом року Вас преміювали?»);

––  про поведінку («Чи берете Ви участь у обговоренні виробничих
   питань?»);

   ––  про знання або поінформованість («Чи відомі Вам умови преміювання?»);

   про установки («Чи засуджуєте Ви вчинки порушників трудової дисципліни?»)
   ––  про мотиви(«Чим Ви незадоволені у своїй роботі?»);
   б) за виконуваними функціями питань:
   ––  контактні запитання, що руйнують психологічний бар'єр між дослідником і респондентом («Тепер багато говорять про соціальну апатію, зумовлену зневірою в діях уряду. А як Ви вважаєте?»),
   ––  буферні запитання, які використовують для розмежування тематичних блоків і водночас для нейтралізації впливу одних відповідей на інші («Ми говорили з Вами про умови стимулювання праці. Зараз, якщо Ви не заперечуєте, поговоримо про те, що Вам заважає в роботі?»),
   ––  запитання-фільтри, які використовуються для виявлення компетентних респондентів (перед тим, як розпочати розмову про ставлення респондента до системи преміювання, потрібно запитати, чи відома вона йому),
   –– запитання, що зміцнюють упевненість респондента у своїх силах
   («Ви  дуже цікаво розповідали про  складності у вашій роботі. А зараз поговоримо трохи про Ваш колектив»);
   ––  провокуючі запитання, що зумовлюють спонтанні відповіді («Чим, на Ваш погляд, можна пояснити постійні порушення трудової поведінки членами Вашого колективу?»),
   ––  контрольні запитання, що призначені для перевірки і для перевірки їх (респонденту, який відповів, що він бере активну участь у громадській роботі, пропонують назвати, які саме обов'язки він виконує),
   ––  уточнювальні запитання («Здається, про це ми вже говорили, але не з'ясували...»);
   в) за формою:
   ––  відкриті (неструктурні) — без попередньо сформульованих відповідей,
   ––  закриті (структурні) з попередньо сформульованими відповідями,
   ––  напівзакриті – коли поряд із запропонованими відповідями передбачається місце і для вільних. Закриті запитання. у свою чергу, поділяють на дихотомічні тобто такі, них є тільки дві відповіді, котрі виключають одна одну («Чи преміювали Вас за підсумками року?» — «Так», «Ні»), альтернативні питання, що містять перелік відповідей, з яких можна вибрати тільки одну («Як часто Вас преміювали?» — «Зовсім не преміювали», «Не частіше, ніж один раз на рік», «Кілька разів на рік», «Кілька разів на квартал», «Щомісяця»). Різновидом альтернативного запитання є шкальне, яке спрямоване на вивчення інтенсивності прояву якогось явища чи ставлення до нього (наприклад, для  визначення задоволення респондента роботою йому пропонують такі відповіді: «дуже задоволений», «задоволений», «не дуже задоволений»; запитання - «меню», в яких наведено перелік можливих відповідей, що з них респондент може вибрати кілька («Які з перелічених умов заважають Вам працювати на повну силу?»)
   Крім  того, за формою запитання поділяють  на:
   проективні  запитання, які мають забезпечити інформацію про можливу реакцію респондента в певній ситуації;
   запитання-індекси, які застосовують для групування респондентів під час аналізу (наприклад, якщо на запитання щодо інформованості у справах колективу респондент назвав 4–5 подій, то рівень його інформованої оцінюють як високий, 2–3 події – середній, якщо ж респонденту важко відповісти на це запитання – низький);
   запитання -„водоверт”, що спрямовують опитування від загальних питань до більш конкретних;
   запитання-тести, які використовують для оцінки, перевірки тощо;
   прямі запитання, звернені безпосередньо до респондента, і непрямі, не звернені до певної особи (наприклад, «Як у Вашому колективі сприймають нововведення?»).
   Формулюючи  запитання, слід дотримуватися таких загальних вимог:
    запитання має відповідати темі та завданням дослідження;
    кожне запитання формулюють так, щоб на нього можна було 
    дати точну й обґрунтовану відповідь, воно не повинно містити кілька запитань;

    запитання має враховувати інтелектуальний рівень респондента і бути йому зрозумілим;
    запитання слід задавати нейтрально, не можна, щоб відчувалося особисте ставлення до нього дослідника;
   — у закритих запитаннях наводять усі можливі відповіді, урівноважуючи кількість можливих варіантів «за» і «проти», щоб перевага тих чи тих не вплинула на відповідь респондента.
   Слід  мата на увазі, що послідовність запропонованих варіантів відповідей теж помітно  впливає на вибір їх респондентом. Як правило, варіанти, які подають спочатку, мають більше шансів бути вибраними. Респондентам слід пропонувати опитувальні листки з різною послідовністю відповідей на запитання.
   Кількість запитань має бути мінімально необхідною. Розміщують їх за принципом ускладнення  від початку до середини і полегшення від середини до кінця, щоб респондент поступово втягувався у розмову з дослідником і при цьому не стомлювався.
   У практиці роботи соціологів підприємств  найбільш поширеною формою опитування є анкетування.
   РОЗДІЛ  ІІ :
   ХАРАКТЕРИСТИКА  РІЗНОВИДІВ МЕТОДУ ОПИТУВАННЯ
   2.1 Анкетування та його пізнавальні можливості
   Анкетування — це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища, вивчаючи, наприклад, мотиви плинності кадрів, ефективність певної форми організації праці, характер соціально-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та інші проблеми трудових колективів. Анкетування може застосовуватися у дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її розв'язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп, а також про об'єктивні соціальні факти: організацію праці та побуту, освіту і кваліфікацію, матеріальне стимулювання.
   Анкета  — це впорядкований за змістом і формою набір запитань 
і висловлювань, спрямованих на розкриття змісту проблеми. Анкета 
має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: 
вступної, основної і «паспортної».

   У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як будуть використовуватися його результати, підкреслюється важливість і значущість особистої участі кожного респондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід поверну ти заповнену анкету.
   В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми.
   «Паспортна» частина включає запитання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента.
   Наприкінці  анкети респонденту пропонують висловити  свою думку щодо теми опитування і висловлюють подяку за участь у дослідженні.
   За  способом спілкування між дослідником  та респондентами анкетування буває:
    через пресу, коли анкети друкуються на сторінках журналів 
    та газет, а відповіді на запитання анкети пересилаються в редакцію;

    поштове, коли анкети і відповіді пересилаються поштою;
    роздаткове, коли анкети роздаються безпосередньо респондентам.
   Поштове анкетування та анкетування через  пресу дають дуже низький відсоток повернення заповнених анкет, що потребує від дослідника додаткових зусиль для забезпечення репрезентативності одержаної інформації. Поштовому опитуванню протягом останнього десятиліття соціологи-практики приділяли підвищену увагу, оскільки, воно вважалося, по-перше, найекономічнішим методом збирання первинної соціологічної інформації, а по-друге, в процесі поштового опитування люди могли відвертіше відповідати на сформульовані в анкеті запитання - позначалася відсутність інтерв'юера. Однак ситуація, що склалася нині, багато що змінила. Подорожчання послуг підприємств поліграфи та зв'язку, зрослі ціни на папір суттєво позначилися на економічності поштивого опитування. Так, якщо наприкінці 80-х років співвідношення вартості однієї анкети поштового опитування і вартості інтерв'ю було приблизно 1 до 10, то у 90-і роки це співвідношення, за нашими підрахунками, становить лише 1 до 3.
   Проте існує одна обставина, яка заважає  використовувати поштове опитування в оперативних дослідженнях і тим паче в експрес-опитуваннях. Це - час збирання первинної інформації. Як свідчить практика проведення подібних опитувань, на двохвильове поштове опитування (з двома розсиланнями анкет) витрачається 32-34 дні. Після першого розсилання анкет через 2 тижні відбувається повторне розсилання з нагадуванням респондентам про повернення анкети дослідникам. Протягом приблизно 20 днів після другого розсилання заповнені респондентами анкети продовжують надходити на адресу дослідників. Такий тривалий період збирання інформації неприйнятний для оперативних досліджень.
   Ефективність  роздаткового анкетування залежить не тільки від змісту і структури анкет, а й від навичок і вміння проводити опитування анкетером, від його особистих якостей.
   З особистих якостей анкетера слід спеціально назвати такі:
    висока свідомість, сумлінність, старанність, науковий світогляд, обізнаність з проблематикою опитування, що допомагає переконувати респондентів у соціальній значущості дослідження;
    організаційні здібності, які дають змогу в тісному контакті з адміністрацією підрозділів, що обстежуються, створити оптимальні умови для проведення опитування;
    уміння створити під час заповнення анкет атмосферу ділової зацікавленості, дружньої співпраці;
    терплячість, увічливість, висока культура спілкування, що сприяє формуванню атмосфери доброзичливості, щирості, довіри.
   Анкетером може бути як професійний соціолог-дослідник, так і спеціально навчений та проінструктований працівник іншої професії (позаштатний соціолог). Бажано, щоб він не працював у тому структурному підрозділі, де проводиться опитування.
   Основним  завданням анкетера є збирання максимально  надійної та достовірної інформації. Для цього він повинен спонукати респондентів висловлювати лише їхні особисті думки, перешкоджати спробам радитися, списувати, підказувати відповіді.
   Анкетер не повинен квапити респондентів, але і не може дозволяти респондентам брати анкети додому, оскільки це може призвести до зниження якості заповнення їх.
   Позитивним  у анкетуванні є можливість отримання  у відносно короткий строк значного обсягу емпіричної інформації, а також забезпечення анонімності , відповідей, недоліком — неможливість проконтролювати ситуацію формулювання відповіді, її самостійності та повноти.
   Групове анкетне опитування
   Специфіка групового (анкетного опитування істотно  відрізняється від роздавального  анкетування і полягає в тому, що проводиться анкетування невеликої (20-25 осіб) групи людей у спеціально відведеному місці у присутності анкетерів. Групове опитування є найефективнішим методом збирання соціологічної інформації у разі, коли об'єктом дослідження є учнівська молодь (школярі, учні СПТУ, студенти середніх та вищих закладів освіти), а також військовослужбовці (переважно рядовий і сержантський склад). Групове опитування є досить ефективним для організації досліджень в екстремальних виробничих ситуаціях, де умови праці і відпочинку працюючих дають можливість провести таке опитування. Груповому анкетному опитуванню властиві деякі позитивні та негативні моменти. До переваг такого опитування належать: простота організації опитування; економічність процедури; високий відсоток повернення заповнених анкет і неможливість заповнення анкети особами, яким вона не була призначена; збереження респондентами анонімності при опитуванні.
     Груповому анкетному опитуванню  властиві і недоліки. Це насамперед  низька достовірність відповідей  групи респондентів, пов'язана з  «офіційними» умовами опитування, а також низька достовірність відповідей частини респондентів, пов'язана з небажанням їх брати участь в опитуванні і водночас неможливістю відверто відмовитися у присутності товаришів.
   Урахування  слабких та сильних сторін цього  різновиду анкетного опитування забезпечує одержання якісної соціологічної інформації за досить стислі строки і силами невеликої кількості анкетерів. Саме ці дві особливості групового опитування зробили, його надзвичайно популярним серед соціологів, особливо молодих, а також серед дослідницьких колективів, що відчувають нестачу трудових та фінансових ресурсів. 
 

   2.2 Інтерв’ю та його  пізнавальні можливості
   Інтерв'ю (від англ.intervier – зустріч, бесіда) – різновид опитування, що ґрунтується  на безпосередній соціально-психологічній взаємодії дослідника і респондента згідно з поставленою метою.
   Залежно від «ступеня свободи» співрозмовника інтерв'ю поділяють:
      на вільне — бесіду, що триває кілька годин за загальною програмою, але без жорсткої деталізації. Інтерв'юер може задавати запитання, які вважає за необхідні, у будь-якому формулюванні та послідовності;
      напівстандартизоване (фокусоване), в якому використовують так званий провідник інтерв'ю з переліком як обов'язкових, так і можливих запитань;
      стандартизоване, яке проводять за детально розробленим планом, що конкретизує зміст, послідовність запитань і варіанти можливих відповідей. Відповіді суворо фіксуються. Вільне інтерв'ю характеризується великою гнучкістю стандартизоване – забезпечує більшу порівнянність інформації та швидкість опрацювання її. Крім того, перевагою стандартизованого інтерв'ю є можливість залучити до його проведення осіб без спеціальної соціологічної підготовки. Соціологічні служби розробляють спеціальні опитувальні листки, користуючись якими працівник будь-якого виробничого підрозділу може зібрати необхідну інформацію.
   Залежно від способу спілкування інтерв'юера й респондента інтерв'ю може бути особистим і телефонним.
   Телефонне інтерв'ю застосовують тоді, коли треба  швидко отримати інформацію. Воно, як правило, триває 5–10 хв. Недоліком телефонного інтерв'ю за наших конкретних умов є те, що опитати можна лише тих осіб, що мають телефон.
   За  частотою проведення інтерв'ю може бути одно - і багаторазовим (панельним). Панельне інтерв'ю передбачає збирання інформації від тих самих осіб за допомогою тих самих запитань кілька разів через певні проміжки часу з конкретною пізнавальною метою: перевірити зміну думок досліджуваних осіб щодо проблеми або виявити нові елементи в їхній свідомості та поведінці. Залежно від його тривалості інтерв'ю буває клінічним (глибоким, тривалим) та фокусованим (короткочасним). Ефективність інтерв'ювання залежить від таких факторів:
   — місця проведення (службове приміщення, квартира, вулиця). Воно визначається предметом  дослідження. Питання, зв'язані з проблемами побуту, сім'ї та вільного часу, ліпше з'ясовувати в домашніх умовах, а виробничі — на підприємстві. Опитування не треба проводити у присутності сторонніх осіб, особливо з адміністративного персоналу;
   —особистих  характеристик інтерв'юера, його знань, навичок, такту, уміння правильно формулювати питання, уміння добирати з відповідей найадекватнішу меті дослідження інформацію.
   Вступне слово інтерв'юера мас бути коротким, обґрунтованим і впевненим: він  називає організацію, яка проводить дослідження, чітко окреслює його мету, використовуючи зрозумілу для респондентів термінологію, запевняє їх в анонімності опитування (якщо це необхідно). Вступне слово і перші запитання мають велике значення для встановлення контакту з респондентом.
   Інтерв'юер  має дотримуватися нейтралітету, не проявляти свого ставлення  до предмета дослідження, але для підтримування контакту постійно виявляти увагу та інтерес до особистості респондента, сприяти створенню дружньої атмосфери. У процесі інтерв'ю не слід запитувати про те, про що можна дізнатися з документації. Наприклад, перед проведенням інтерв'ю щодо організації роботи з адаптації молодих робітників вивчають статистичну звітність з інформацією про адаптацію цих робітників, мотиви їхнього звільнення, організацію наставництва, а лише після цього проводять інтерв'ю.
   Існують різні способи реєстрації даних  інтерв'ю. Це дослівний запис (можливий поділ праці між інтерв'юером  і протоколістом), запис з пам'яті, на магнітофоні (якщо є згода респондента); класифікація, коли відповіді не записують, а, порівнюючи їх із наведеними зразками, оцінюють досліджувані фактори. У стандартизованому інтерв'ю із закритими питаннями інтерв'юер просто кодує відповіді за заздалегідь встановленими категоріями.
   Загальні  положення, а також спеціальні правила, визначені завданнями конкретного дослідження, викладаються в інструкції інтерв'юеру, яка поряд з опитувальним листом є основним робочим документом інтерв'юера.
   Інтерв'ю  набуває все частішого застосування в соціологічних дослідженнях. Воно дає змогу отримати мало доступну для інших методів дослідження інформацію. Перевага його полягає в тім, що завдяки безпосередньому контакту з респондентом є можливість змінювати запитання згідно з отриманими відповідями, ставити додаткові запитання, уточняти відповіді і забезпечувати отримання більш глибокої інформації. Крім того, безпосередній контакт з респондентом уможливлює фіксування не тільки змісту-відповідей, а й «підтексту» емоційного забарвлення, особливостей інтонації, жестів, зовнішніх реакцій. Це дає змогу зробити висновки про ставлення респондента до предмета розмови, про щирість його відповідей.
   Отже, анкетування й інтерв'ю призначено для масових опитувань, спрямованих на збирання інформації, яка відтворює знання, думки, судження, ціннісні орієнтації та установки респондентів, їхнє ставлення до подій і явищ дійсності. Метою цих методів є отримання вірогідних даних про об'єкт дослідження за умови, що самі представники цього об'єкта оцінюють певну його сторону, тобто дають самооцінку. 
 

   2.3 Експерт-опитування  та його значення
  Проте в практиці соціологічної роботи виникають ситуації, коли треба оцінити такі сторони об'єкта, самооцінка яких може виявитися неможливою або спотвореною. Тоді джерелом інформації є компетентні особи – експерти, які мають глибокі знання щодо об'єкта дослідження.
  Вивчення  суджень, думок експертів щодо досліджуваної  проблеми називають експерт-опитуванням, а самі судження — експертними оцінками. Практика останніх років свідчить, що використання експертних оцінок у соціологічному дослідженні дає можливість підвищити рівень соціального управління. Вони мають важливе значення у вирішенні завдань соціального прогнозування і проектування.
  У найзагальнішому вигляді можна  виділити такі напрями використання експертної оцінки в соціологічному опитуванні:
  — оцінки соціальних якостей суспільних систем та їхніх елементів, процесів, явищ, і прогнозування тенденцій їхнього розвитку;
  — визначення ступеня вірогідності соціологічної інформації, 
отриманої іншими методами;

  — атестація колективів чи членів колективів за рівнем соціальної 
активності, професійної придатності тощо.

  Провідні  українські соціологи (Ю. Саєнко та інші) трактують поняття соціальної експертизи значно ширше, а саме: як оцінювання позитивних і негативних соціальних наслідків розробки та здійснення програм і проектів (національного або регіонального масштабу), а також опрацювання механізмів мінімізації, пом'якшення й запобігання можливим негативним наслідкам цих програм і проектів. У такому тлумаченні соціальна експертиза розглядається не як один із методів соціологічного опитування, а як міждисциплінарний (інтегруючий) науковий підхід.
  Метою такої соціальної експертизи є оцінка, аналіз і прогнозування соціальних процесів у суспільстві, у тім числі соціальних наслідків діяльності уряду, а також реалізації науково-технічних програм і проектів.
  Об'єктом  соціальної експертизи є будь-які програми, проекти, управлінські рішення та їх соціальні наслідки.
  Як  суб'єкти соціальної експертизи (експерти) виступають представники соціальних груп та інституцій, інтересів і умов життя котрих якось торкається ситуація (у тім числі управлінське рішення або проект).
  Таке  широке трактування значно підвищує вимоги до оцінок фахових експертів (соціологів, політологів, фінансистів).
  Розрізняють такі види соціальної експертизи: — оцінка громадської думки;
    оцінки, здійснювані соціальними інституціями;
    оцінки, здійснювані фаховими експертами;
    комплексна оцінка соціальної ситуації.
  Головними завданнями соціальної експертизи в громадянському суспільстві є:
    прогноз і оцінка соціальної ситуації;
    прогноз і оцінка соціальних наслідків науково-технічних про 
    грам і проектів;

  —аналіз і оцінка соціальних наслідків реалізованих урядових рішень;
  — перманентний підбір фахівців (визначений експерт рекомендує іншого на таку саму роль).
  Експертна оцінка може здійснюватися на підставі різних прийомів і процедур, зокрема опитування — усного (обмін думками через особисті контакти) і заочного (за умов взаємної анонімності).
    До основних видів експертного  опитування слід віднести анкетування, інтерв'ю, «мозкову атаку», дискусії, поради, ділові ігри. Бажаного ефекту досягають, використовуючи різні види опитування.
  Експертну оцінку здійснюють у кілька етапів. На першому етапі готують і видають керівний документ, в якому викладають такі питання: завдання та цілі експертизи, її необхідність; строки виконання робіт; завдання, склад, обов'язки та права групи управління, фінансове і матеріальне забезпечення робіт. Підготовка цього документа, керівництво всією роботою, формування групи управління та відповідальність за організацію її роботи покладається на керівника групи експертизи.
  Після створення групи управління формують групу експертів: уточнюють проблему, визначають сферу діяльності, необхідну кількість експертів, їхній склад. Паралельно розробляють методику опитування: місце і час проведення опитування, кількість, форма і завдання окремих турів опитування, порядок реєстрації результатів опитування.
  Після цього з'ясовують питання організації та методику опрацювання даних опитування: визначають завдання, строки, процедури та алгоритми обробки, засоби її проведення.
  Останнім  етапом експертизи є оформлення її результатів.
  Експертне опитування використовують на всіх етапах організації соціологічного дослідження — від розробки теоретичного розділу програми дослідження (формулювання проблеми, визначення цілей, завдань, гіпотез, побудова шкал вимірювання) до ЇЇ реалізації, перевірки отриманих результатів, розробки рекомендацій.[3;2;286-295]
  Отже, ми охарактеризували основні методи опитування, які звичайно застосовуються в оперативних соціологічних дослідженнях, їхні переваги, недоліки, особливості застосування. При проектуванні дослідження, знаючи приблизну вартість усього дослідження, можна планувати достовірність та надійність емпіричної інформації шляхом вибору методу (або методів) збирання соціологічної інформації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  РОЗДІЛ  ІІІ :
  МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ  ДУМКИ
  3.1 Проект соціологічного  методу
  Соціологічний аналіз соціальної проблеми передбачає встановлення соціальних фактів, виявлення правил і закономірностей, що визначають тенденції та механізм розвитку соціальних процесів. Певну частину необхідних відомостей можна почерпнути з різних документів, а також з наукових публікацій. Однак, як правило, для підтвердження чи спростування раніше встановлених фактів, власних міркувань та тверджень проводиться спеціальне емпіричне дослідження, яке є складовою частиною соціологічного аналізу. Перш ніж планувати емпіричне дослідження соціолог повинен усвідомити, що, з одного боку, це :досить трудомістка праця з великими затратами організаційних, людських та матеріальних ресурсів, а з іншого - цінність одержаної інформації досить часто вельми відносна.
  Аби повною мірою оцінити і зіставити потребу в бажаній інформації з витратами на емпіричне дослідження, необхідна попередня робота, що дає змогу здійснити його. Документ, який полегшує визначення потреби в емпіричному дослідженні, можливостей одержання інформації про ті чи інші соціальні факти, а також обсягів витрат професійних, фінансових, матеріально-технічних та організаційних ресурсів, називають проектом дослідження.
  Проект  соціологічного дослідження містить перелік основних елементів та етапів роботи, що визначають стратегію і тактику емпіричного дослідження. Більшість емпіричних досліджень сьогодні характеризуються двома особливостями: чинником «несподіваності» та чинником «замовника».
  «Несподіваність»  визначається тим, що до соціолога можуть звернутися з проханням (потенційним замовленням) провести дослідження проблеми, якою він раніше не цікавився, а також тим, що він сам звертає увагу на проблеми, над якими ще вчора не замислювався, а сьогодні вважає надто значущими, щоб залишити їх поза увагою в аналізі соціальних явищ (зміна політичної структури, поворот в економічній чи соціальній політиці держави, спалахи міжнаціональних конфліктів, соціальна Напруженість і масовий протест тощо).
  Чинник  «замовника» зумовлений особливостями  взаємодії з людьми, які, не будучи соціологами, погано поінформовані про можливості емпіричного соціального дослідження. Успіх роботи на початковому етапі співробітництва значною мірою залежить від правильно обраної стратегії і тактики поведінки соціолога-виконавця.  У замовлених або актуально-оперативних соціологічних дослідженнях найважливішим етапом є підготовка проекту дослідження, насамперед робота над ескізом проекту.
  Ескіз проекту дослідження.  Цей документ містить перелік пунктів (запитань),   які слід уточнити до початку роботи. Саме на підставі роботи над ескізом готується проект і приймається рішення про те,  чи доцільно проводити емпіричне дослідження. Складання ескізу дає змогу; 1) уточнити предмет дослідження; 2) визначити реальну вартість витрат і ресурсів; 3) узгодити питання, які нерідко стають предметом суперечки чи конфлікту після закінчення дослідження.  Робота над ескізом дає змогу зменшити ймовірність «ефекту відсутності результату».
  Ескіз проекту дослідження містить  такі основні пункти : інформаційні потреби; програма дослідження; генеральна сукупність та вибірка; інструментарій; збирання інформації; обробка та аналіз даних; звіт (оформлення результатів дослідження); потреби та ресурси; графік і кошторис; загальна вартість дослідження. 
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.