На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


дипломная работа РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ВДНОСИН УКРАНИ В УМОВАХ ВЗАМОД ДЕРЖАВИ

Информация:

Тип работы: дипломная работа. Добавлен: 17.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 19. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ВСТУП 

     Глобальна економічна інтеграція змінила характер міжнародних відносин, який виявляється  насамперед у зростанні взаємодії  економічних політик окремих  держав та їх взаємозалежності. При  формуванні ефективної економічної  системи господарювання особливу роль відіграють зовнішньоекономічні відносини – вони стають одним з визначальних факторів економічного зростання. Акценти зовнішньоторговельної політики зміщуються у бік національних економік, що потребує докорінного реформування внутрішньої економіки з урахуванням тенденцій світогосподарського розвитку.
     Зростаюча масштабність міжнародних торговельно-економічних  відносин, поява нових форм та методів  міжнародної торгівлі, її ускладнення  та динамізація об’єктивно обумовили  формування системи регулювання  міжнародного обміну товарами та послугами, яка являє собою сукупність взаємопов’язаних принципів, норм, правил та процедур впливу на формування регіональних і товарних структур експорту та імпорту за допомогою політичних, економічних, фінансових, правових та адміністративних інструментів. Інституційно торговельно-економічна глобалізація здійснюється у межах Світової організації торгівлі (СОТ), членами якої на сьогодні є 153 країни.
    На підставі подій, які сталися 16 травня 2008 року, тобто Україна стала повноправним членом Світової організації торгівлі, розкриття сутності торгівельної політики, її методів регулювання, а також виявлення нових тенденцій та перспектив співробітництва України з СОТ, набувають особливого значення .
     Реформування  зовнішньоторговельного режиму України відповідно до принципів та норм системи СОТ може й повинно стати чинником стабільного й передбачуваного розвитку національної економіки, транспарентності економічних реформ, привабливості нашого економічного середовища для вирішення питань формування раціональних експортних та імпортних потоків, скорочення дефіциту державного бюджету, залучення іноземних інвестицій. Саме оновлена система регулювання зовнішньоторговельних відносин з прорахованими питаннями адаптаційного періоду членства в СОТ має стати відчутним поштовхом інтегрування України до світового економічного співтовариства як повноправного й стабільного партнера.
     Практичні проблеми регулювання міжнародних економічних відносин за допомогою митно-тарифної політики знайшли відображення у світовій економічній теорії. Перші спроби осмислення та обґрунтування доцільності застосування митно-тарифних регуляторів як заходів впливу на зовнішньоекономічні зв’язки були здійснені у працях меркантилістів, засновників класичної економічної теорії А. Сміта та Д. Рікардо, представників неокласичної теорії міжнародної торгівлі Дж. Ст. Мілля, А. Маршалла, Ф. Еджворта та дослідників державної економічної політики Дж. Кейнса, В. Ойкена, Я. Тінбергена. Вагомий внесок у дослідження торгівельної політики зробили відомі вчені Е. Хекшер, Б. Олін, В. Столпер, П. Самуелсон, В. Леонтьєв, Р. Болдвін, Б. Джагдіш, П. Ліндерт, П. Кругман, М. Обстфельд, М. Корден, Дж. Вінер, А. Гамільтон,Ф. Ліст, Ф. Рут, Г. Флемм.
     Проблема становлення національної регуляторної моделі зовнішньоторговельної діяльності в умовах співробітництва з СОТ розглядається у багатьох наукових працях українських авторів Зокрема, їй присвятили свої праці такі вітчизняні вчені як О.Білорус, В.Будкін, І.Бураковський, В.Геєць, А.Гончарук, О.П. Гребельник, Я.Жаліло, Д.Лук’яненко, В.Новицький, Ю.Пахомов, А.Поручник, А.Рум’янцев, В.Сіденко, А.Філіпенко, Т.Циганкова та багато інших.
     Не  зважаючи на достатньо вагомі обґрунтування  наслідків інтеграції України до міжнародної торгівельної системи, потребують подальшого розвитку та дослідження питання впливу членства України в СОТ на її макро- та мікроекономічну динаміку та аналіз проблем адаптаційного періоду і шляхів їх вирішення.
     Зазначені вище проблеми обумовили вибір теми дипломної роботи, визначили її мету й завдання, які потребують вирішення, окреслили основні напрями дослідження і підтверджують її актуальність
     Метою даної  дипломної роботи є дослідження регулювання зовнішньоторговельних відносин України в умовах взаємодії держави зі Світовою організацією торгівлі.
     Відповідно  до мети були поставлені і виконані наступні  завдання: 

    з’ясувати сутність і типи зовнішньоторговельної політики;
    охарактеризувати методи регулювання міжнародної торгівлі;
    дослідити процес регулювання міжнародної торгівлі в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі й Світової організації торгівлі;
    проаналізувати особливості й основні тенденції торгівельної політики провідних країн-членів СОТ;
    визначити основні риси та тенденції митно-тарифної політики України;
    обґрунтувати пріоритети в процесі трансформації сфери регулювання на шляху до відповідності міжнародним нормам й принципам СОТ;
    виявити проблеми адаптаційного періоду членства України в СОТ й можливі шляхи їх вирішення.
    Теоретична  та методологічна основа дипломного дослідження побудована на використанні базових положень економічної теорії, методичних підходів вітчизняних та зарубіжних авторів до проблем регулювання світової торгівлі. Для досягнення поставленої у роботі мети автором було використано традиційний арсенал різноманітних взаємопов’язаних загальнонаукових та спеціальних методів економічного дослідження. Серед них – методи наукового абстрагування, історико-логічний, аналізу та синтезу, індукції і дедукції, статистичний, метод порівняльного аналізу тощо.
     Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та нормативно-правові акти з питань реалізації митно-тарифної політики в Україні, нормативні акти Державної митної служби України, офіційна статистична звітність Державного комітету статистики України, офіційні матеріали Світової організації торгівлі, інформаційні матеріали Міністерства економіки України,інформаційно-аналітичні матеріали та експертні оцінки фахівців у галузі сучасної регулятивної політики зовнішньоторговельної діяльності,  публікації у вітчизняних періодичних виданнях, інформація із всесвітньої комп’ютерної мережі Internet.
     Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, структурованих шістьма параграфами, методичних і практичних рекомендацій, висновків, списку літератури, що нараховує 81 джерело, та  додатків. Основні висновки щодо напрямів удосконалення державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності України в умовах  гармонізації з нормами й правилами СОТ та пропозиції щодо шляхів вирішення проблем адаптаційного періоду викладені в "Практичних рекомендаціях". Теоретичний матеріал із проблеми дипломної роботи й можливості його викладення у навчальному процесі у ВНЗ представлені у вигляді "Методичних рекомендацій". Висновки з усієї дипломної роботи дозволяють завершити дослідження обраної теми з позицій, як теоретичного, так і практичного підходів.
 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

     1.1 Сутність і типи зовнішньоторговельної політики

 
     Процес  ефективного функціонування будь-якої економічної системи залежить від багатьох чинників: вибору оптимальної моделі господарювання; визначення головних рушійних сил, які стимулюють рух у певному напрямку; відпрацювання механізму реалізації даного вибору. Всі ці питання вирішуються при формуванні економічної політики держави.
     Однією  з основних складових економічної  політики є зовнішньоекономічна політика. Зовнішньоекономічна політика — це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.
    Головним завданням зовнішньоекономічної політики будь-якої країни є створення сприятливих умов для забезпечення конкурентоспроможності країни у світовому торговому просторі. Передусім, це передбачає урахування загальносвітової тенденції лібералізації торгівлі - ліквідації перешкод на шляху вільної торгівлі товарами і послугами. Справді, в певному сенсі свобода торгівлі - це єдиний режим, до якого можуть прагнути уряди, оскільки тільки вона передбачає створення найсприятливішого клімату для приватного підприємництва і допомагає максимальному міжнародному переливанню товарів, капіталів, робочої сили і технологій. З іншого боку, загострення міжнародної конкуренції, світові фінансової кризи, коливання валютних курсів, дефіцит платіжних балансів тощо створюють серйозну загрозу інтернаціоналізованій національній економіці. Логіка конкурентної боротьби спонукає державу до активної допомоги національним виробникам не тільки в оволодінні новими ринками, але й у цілеспрямованому встановленні протекціоністських перешкод для іноземних виробників.
     Зовнішньоторговельна  політика — це державна політика, яка  впливає на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об'єктом регулювання зовнішньоторговельної політики є товаропотоки між країнами. До основних цілей зовнішньоторговельної політики відносяться: зміна обсягу експорту й імпорту, структури зовнішньої торгівлі, співвідношення експортних та імпортних цін, а також забезпечення країни необхідними ресурсами.
    Розрізняють три основних підходи до регулювання міжнародної торгівлі:
      система однобічних заходів, за якої інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в однобічному порядку без узгодження з торговим партнером;
      укладання двосторонніх угод, у яких узгоджуються заходи торгової політики між торговими партнерами;
      укладання багатосторонніх угод. Торгова політика узгоджується і регулюється країнами-учасницям (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, що входить до системи угод СОТ, угода в сфері Торгівлі кран-членів ЄС).
Держава може використовувати кожний з підходів і в будь-якому поєднанні.
     Основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторговельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і протекціонізму. Ці два типи торгової політики характеризують ступінь втручання держави в міжнародну торгівлю.
     Під протекціонізмом розуміється державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.
     Протекціонізм - це складне і суперечливе явище в системі світових господарських зв'язків як у теоретичному, так і в практичному відношенні. Захист внутрішнього ринку окремих видів товарів і послуг від загрози зовнішньої конкуренції і компенсація наслідків недобросовісної конкуренції відносно національних виробників на міжнародних ринках, з одного боку, прискорює розвиток економіки. З другого боку, протекціоністські заходи гальмують розвиток економіки, якщо вони спрямовані на підтримку неконкурентоспроможних і безперспективних виробництв.
     Проте, незважаючи на всі суперечності, протекціонізм у зовнішньоекономічній політиці все частіше використовується країнами не тільки з метою реалізації зовнішньоекономічних пріоритетів, але й для розв'язання економічних і соціальних проблем, що мають суто внутрішнє походження. При цьому, як показує світовий досвід, політика протекціонізму може бути ефективною лише впродовж незначного періоду часу, який важливо використовувати для структурної перебудови згідно з вимогами світового торговельного обміну, які постійно удосконалюються - на перший план виходять не цінові чинники конкурентоспроможності, а готовність виробників до технологічних інновацій.
     При протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил. Передбачається, що економічний потенціал і конкурентоздатність на світовому ринку окремих країн - різні. Тому вільна дія ринкових сил може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з боку сильніших держав може призвести в менш розвинутих країнах до економічного застою і формування неефективної економічної структури.
     Найважливішим із представників протекціонізму, на наш погляд, можна вважати видатного ідеолога німецької буржуазії першої половини XIX ст. Фрідріха Ліста. Незважаючи на спадкоємний зв'язок, що поєднує його вчення з ученням меркантилістів, Ф.Ліст відійшов від меркантилістів далі, виступивши проти теорії А.Сміта як учення, що ґрунтується на принципі мінової цінності, Ф.Ліст протиставив їй власну теорію, як учення про продуктивні сили, виклавши свої погляди головним чином у праці «Національна система політичної економії», що у першому виданні побачила світ у 1841 році.
     Різниця між точкою зору Ф.Ліста і його попередників особливо чітко позначається в питанні про зовнішню торгівлю. Меркантилісти дивилися на зовнішню торгівлю як на джерело збагачення. А.Сміт вважав це джерело маловажним порівняно з іншими, але оцінював зовнішню торгівлю, як і меркантилісти, тільки з погляду її безпосередньої вигідності: вільна торгівля тим і добра, що дозволяє придбавати товари вигідніше, ніж це можливо в умовах високого мита [56, с. 106].
     Для Ф.Ліста ж питання про зовнішню торгівлю з прибутком, що досягається від неї, є лише окремим випадком загального питання про розвиток продуктивних сил і багатства, джерелом якого вони є [13, с. 56].
     Однак протекціонізм Ф.Ліста, як і система вільної торгівлі А.Сміта, не був позбавлений деяких винятків і застережень. Мито повинно було встановлюватися тільки для продукти тих галузей господарства, щодо яких існувало обґрунтоване припущення, що вони здатні розвинутися до такого рівня, щоб згодом обходитися без нього, оскільки природні умови для їх розвитку в даній країні сприятливі. Це, на думку вченого, мало стосуватися тільки ремесел і промисловості, бо тільки вони підкоряються законові зростаючої продуктивності, а отже, можуть за певних умов дійти такого ж рівня продуктивності, якого вони вже досягай за кордоном.
     Незалежно від практичної постановки питання про протекціонізм і свободу торгівлі, ідея протекціонізму знаходила усе більше прихильників. В американській літературі від самого початку існування протекціонізм був представлений досить сильно. Ідеї Ф.Ліста склалися під надзвичайно сильним впливом американського громадського діяча А.Гамільтона, який був міністром фінансів в уряді Дж.Вашингтона, а потім Ч.Кері [58;73].
     Під вільною торгівлею розуміється політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.
     Таким чином, основним регулятором зовнішньої торгівлі в умовах політики лібералізації є ринок. Однак це не означає, що держава усувається від усякого впливу на торгівлю. Для надання максимальної свободи своїм господарюючим суб'єктам держава укладає договори з іншими країнами.
     Але у чистому вигляді цей напрям зовнішньоторговельної політики ніколи і ніде не застосовувався.
     Активними прихильниками класичної теорії вільної торгівлі в середині XIX ст. виступали українські економісти М.Бунге та І.Вернадський.
     Протекціонізм у торговельній політиці, на думку М.Бунге, є пережитком минулого, оскільки виробництво, що знаходиться під опікою держави, позбавляється стимулів суперництва, затримується здешевлення продукції і розвиток технічного прогресу. Свобода ж торгівлі, на його погляд, є одним із проявів свободи промисловості. Тому природний порядок речей, що складається в умовах вільної промисловості, як і вільної торгівлі, відповідає інтересам окремих індивідів і всього суспільства, оскільки ліквідуються захисні бар'єри, що йдуть на користь лише окремим особам, а не всьому суспільству в цілому [58;72].
     І.Вернадський, один із прихильників вільної торгівлі, критикував економічні школи, що пропонували урядові втручання в економіку. Його статті на сучасні теми відрізнялися використанням доктрини laisser-faire в економічних питаннях, і всі інші економічні школи він розглядав саме під цим кутом зору. І.Вернадський зауважував, що історичний досвід доводить позитивний вплив розвитку зовнішньої торгівлі на економічне зростання у країні. На його думку, за надмірно протекціоністської системи дорожчають ввезені в країну товари, скорочується їх споживання і, отже, рівень життя населення і ділова активність в економіці. За відсутності тарифів рівень цін знижується, споживання і рівень ділової активності в країні швидко збільшуються, що свідчить про економічне зростання.
     Більше того, він відзначав, що митна система, який би характер вона не мала, ставить перед собою фіскальні цілі. Але така система повинна бути визнана незадовільною, тому що тут уряди позбавляються значної частини доходу, який вони могли б одержувати при наявності вільної торгівлі.
     Незважаючи на те що послідовників школи фритредерів, які виступали за свободу торгівлі, було значно більше, теорія протекціонізму також одержала свій теоретичний розвиток і практичні підтвердження у XIX ст.
     Оригінальні ідеї про протекціонізм і вільну торгівлю висувалися економістом і істориком І.Янжулом. Він вважав, що державне невтручання і свобода торгівлі не є загальним законом людства. Вони призведуть до економічної гегемонії народів, у яких промисловість встигла розвинутися, над народами з менш розвиненою промисловістю. Обстоюючи протекціонізм, І.Янжул відзначав, що принцип невтручання стосовно до міжнародних промислових відносин вигідний для народів з розвиненою промисловістю, тобто в країнах, де склалася своя економіка і торгівля, як це мало місце в Англії. Для економічно розвинених країн необхідне існування інших народів, що доставляють хліб і необхідну сировину й у той же час вільно впускають, за принципом свободи торгівлі, іноземні товари до себе. Тоді з'являється можливість для промислово розвиненої країни економічно придушувати менш розвинені. Ця діяльність назавжди залишається привабливим промислом.
     Разом з тим І.Янжул доходить висновку, що протекціонізм може бути корисний тільки у випадку існування в даній країні всіх природних умов для розвитку того виду промисловості, який сприяє відродженню в ній внутрішньої конкуренції.
     Становлення теорії міжнародної торгівлі у XIX ст. являє собою приклад еволюції наукового вчення. Новий виток його розвитку означав поглиблення знань про міжнародну торгівлю, розширення меж її дослідження і підвищення рівня обґрунтування при збереженні основних постулатів фритредерства і протекціонізму. Фактично й сьогодні багатовікова дилема, що краще вільна торгівля чи протекціонізм, - до кінця не вирішена. В історії міжнародної торгівлі були періоди, коли чаша ваги схилялася то в один бік, то в інший. Наприклад, у 50-60 рр. для міжнародної економіки було характерним відсторонення від протекціонізму в бік більшої лібералізації і свободи зовнішньої торгівлі, а з початку 70-х рр. проявилась зворотна тенденція - країни почали відгороджуватися одна від одної все більшою сукупністю тарифних, а особливо нетарифних бар'єрів, захищаючі свій внутрішній ринок від іноземної конкуренції. Сучасна система регулювання зовнішньоторговельних відносин представлена
на рис. 1.1[49, с.10].
     
Рис. 1.1 Сучасна система регулювання зовнішньоторговельних відносин 

     У цілому дилема вибору між протекціонізмом і лібералізмом традиційно посідає одне із центральних місць у формуванні зовнішньоекономічної політики країн світу, що підтверджує як ретроспективний аналіз, так і оцінка сучасного стану національних систем регулювання зовнішньої торгівлі. Багато які з них досягли значних успіхів завдяки вмілому і своєчасному застосуванню заходів лібералізації або протекціонізму в зовнішньоекономічній політиці відповідно до реальної ситуації. Саме тому ефективна національна зовнішньоекономічна політика, як правило, полягає в оптимальному поєднанні заходів лібералізації і протекціонізму в кожний конкретний період.
     Також слід зазначити,що залежно від спрямованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.
     Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зовнішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні переваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, підвищення серійності (масштабності) вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розширення її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на зовнішніх ринках.
     При цьому під експортним потенціалом розуміють певний обсяг товарів та послуг, які національна економіка в змозі виробити й реалізувати за межами своїх кордонів без збитків для себе і з максимальним прибутком.
     Вибираючи експортно-орієнтовану модель економічного розвитку, країна використовує зовнішні світові ринки як додатковий фактор економічного зростання.
     Імпортна  політика, як правило, спрямована на регулювання  імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції  та задоволення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.
     Основними напрямами імпортної політики є: обґрунтована політика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи стосовно товарів іноземного виробництва. При цьому основними інструментами регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар'єрів.
    Отже, міжнародна торгівля безпосередньо пов'язана з економічними інтересами окремих країн. Ці інтереси переплітаються найскладнішим чином і нерідко заходять у протиріччя, що зумовлює необхідність цілеспрямованого впливу держави на торгівельні відносини з іншими країнами за допомогою тарифів і нетарифних методів регулювання.
 

          Тарифні  та нетарифні методи  регулювання міжнародної  торгівлі
 
     Одним із найбільш поширених регуляторів  зовнішньоекономічної діяльності є митний тариф. Практично всі країни світу за його допомогою вирішують різнобічні завдання: від захисту вітчизняного виробника до поповнення державного бюджету за рахунок коштів, вилучених на кордоні. Поняття митний тариф у вузькому розумінні — це систематизований перелік розмірів мита, що справляється при проходженні товарів через митний кордон країни, яка прийняла даний тариф, або групи країн, що об'єднали свої державні митні території в єдину митну територію — митний союз на підставі укладення між ними міжнародного договору. Прикладом може слугувати функціонування єдиних митних тарифів на території Європейської Спільноти.
     Митний  тариф містить деталізований  перелік товарів, що оподатковуються  імпортним, експортним і транзитним митом з наведенням способу нарахування, ставки мита, а також коефіцієнтів надбавок і знижок та переліку товарів, заборонених до ввезення, вивезення і транзиту відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності.
     Митний  тариф можна розглядати також як конкретну ставку мита, яка застосовується при ввезенні певного товару на митну територію країни чи вивезенні його за її межі. У даному разі поняття митного тарифу повністю збігається з поняттям мита при переміщенні товарів через митний кордон країни і може визначатись як вид митного платежу, що стягується з товарів та предметів, які переміщуються через митний кордон держави [23,c.204].
     Водночас  в економічній літературі поняття  митного тарифу часто використовується у більш широкому розумінні — як особливий інструмент торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни у його взаємодії зі світовим ринком, тобто це не конкретна ставка щодо визначеної групи товарів, а засіб регулювання зовнішньої торгівлі, який за термінологією визначається як «тарифне» регулювання. Тому інколи такі поняття, як «мито» та «митний тариф» розглядаються як еквівалентні[12,c.99].
     Незважаючи  на те, що мито за характером дії є  економічною категорією, його застосування може мати як економічний, так і політичний характер. Введення мита може бути засобом економічного тиску на відповідні держави або створення режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів. Тому, з точки зору мотивації, доцільно визначити економічну і торговельно-політичну роль митного тарифу ( рис. 1.1).
     Економічна  роль митного тарифу пов'язана передусім  з тим, що, впливаючи на ціну товару та відмежовуючи національний ринок  від світового, підвищуючи рівень цін  на товари, мито активно впливає  на конкурентоспроможність товару, що, в свою чергу, позначається і на рівні накопичення капіталу, темпах розвитку, нормах прибутку в окремих галузях економіки, нівелюючи різницю, що склалася в міжнародних і національних умовах виробництва.  

 

     Рис. 1.1. Систематизація функцій митного тарифу [12,c.100] 

     Тобто роль мита в економічному контексті полягає у:
    створенні вартісного бар'єра, який підвищує ціну товару, незалежно від застосованого експортного, імпортного чи транзитного мита;
    збільшенні внутрішньої зайнятості. Сукупні витрати у відкритій 
    економіці складаються із витрат споживачів, капіталовкладень, державних витрат, чистого експорту (під чистим експортом розуміють різницю між експортом та імпортом). Збільшення сукупних витрат внаслідок скорочення імпорту стимулює внутрішньо економічний розвиток, оскільки збільшуються доходи і зайнятість;

    стимулюванні державою розвитку окремих галузей економіки чи підприємств. Передусім мова йде про захист молодих галузей. Тимчасовий захист молодих національних фірм від жорсткої конкуренції іноземних корпорацій дозволяє галузям, що утворюються, зміцніти і стати ефективними виробниками;
    надходженні коштів до Державного бюджету країни;
    захисту від демпінгу. Митні тарифи необхідні для захисту вітчизняних фірм від іноземних конкурентів, які реалізують свою продукцію за цінами, нижчими за собівартість [23,c.205].
     Таким чином, можна зробити висновок, що більшість країн світу, використовуючи митний тариф у своїй зовнішньоекономічній політиці, вирішують низку завдань, таких як:
    захист економіки країни від негативного впливу іноземної конкуренції (митний тариф завжди погіршує конкурентні умови функціонування іноземних виробників на даному ринку);
    забезпечення умов для ефективної інтеграції країни зі світовим економічним простором (митні тарифи широко використовуються з метою поліпшення умов доступу національних товарів на іноземні 
    ринки);

    підтримання раціонального співвідношення вивезення і ввезення товарів, валютних надходжень і витрат на території країни (митні та рифи впливають на стан платіжного балансу країни);
    створення умов для прогресивних змін у структурі виробництва і споживання товарів;
    раціоналізація товарної структури вивезення і ввезення товарів.
     Враховуючи  специфіку, яка залежить від політики окремих країн, виокремлюють :
    тарифи промислово розвинутих держав, рівень яких, як правило, помірний з огляду на певний економічний розвиток країни. Так, середньоарифметичний імпортний тариф в економічно розвинутих країнах на промислові вироби складає 6,3%, у тому числі в США — 4,6%, ЄС — 5,7, Канаді — 9,0, Японії — тільки 3,9%. Водночас слід зазначити, що навіть незначний рівень митних ставок є досить суттєвою перешкодою для виходу імпортних товарів на дані ринки збуту. Так, за оцінками експертів, зниження торговельно-митних бар'єрів на ринках економічно розвинутих країн хоча б наполовину принесло б країнам периферійної зони додатково від 110 млрд. до 140 млрд. дол. США на рік;
    тарифи країн, що розвиваються, де рівень мита зазвичай досить високий через високі національні витрати на виробництво товарів та бажання захистити свій ринок від конкуренції іноземних товарів. Відповідно до розмірів митних ставок ці країни можна поділити на три групи: для першої характерні ставки, які не перевищують 50% мита для більшості товарів (Ангола, Нігерія, Болівія, Чилі, Сінгапур, Філіппіни, Тонга); до другої групи належать країни з більш високими ставками мита — 50—100% (Алжир, Лівія, Танзанія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Іран, Індонезія, а також Південна Корея); в третій групі ставки митного тарифу перевищують 100% (Єгипет, Ботсвана, Марокко, Колумбія, Пакистан, Індія, Сирія, Таїланд, Туреччина) [11,c.109].
     Основними критеріями, які дають можливість чітко класифікувати види митного  тарифу, мають бути: мета і функціональність застосування; вплив на економіку; походження; напрямок руху; спосіб нарахування; принцип обмеження; період застосування; спосіб застосування митних ставок; типи митних ставок. Відповідно до зазначених критеріїв класифікують види мита (рис.1.2).
       

     Рис 1.2. Класифікація видів мита [12,c.104] 
 

     Залежно від мети і функціональності застосовуються такі види мита:
    фіскальне, встановлюється для забезпечення надходжень коштів 
    до бюджету країни від зовнішньоекономічних операцій. Основна мета 
    його встановлення має винятково економічний характер. Фіскальну 
    функцію мито може виконувати в різних формах: і як експортне, і як 
    імпортне мито, і в формі застосування транзитного мита;

    протекціоністське мито спрямоване на захист національного 
    виробника і є явно дискримінаційним стосовно ввезення товарів іноземного виробництва, тому застосовується здебільшого у формі імпортного мита;

    преференційне, що передбачає особливі переваги держави щодо 
    розміру ставок, які надаються іншим державам, головним чином з торговельно-політичними цілями (табл. 1.1)
    [11, с.110].
 
Таблиця 1.1.    Класифікація митного тарифу залежно від мети
          та  функціональності його застосування
Вид мита Мета  застосування Ставки Наслідки  застосування
Преференційне Стимулювання  торговельно-економічних відносин з іншими країнами Мінімальні Імпорт іноземних  товарів збільшується
Фіскальне Забезпечення  доходної частини бюджету стабільними  надходженнями Помірні Незначне скорочення імпорту іноземних товарів
Протекціоністське Для захисту  національного виробника від іноземної конкуренції Максимальні Припинення  ввезення іноземних товарів
Джерело: Гребельник О.П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005.- С.115. 

     Якщо  проаналізувати використання митного  тарифу під кутом зору напрямку руху товаропотоків, то можна простежити певну закономірність. Фіскальне мито застосовується для усіх видів товаропотоків незалежно від напрямку: експорт, імпорт чи транзит. Сфера дії протекціоністського мита — це винятково імпорт товарів, оскільки всі країни зацікавлені в реалізації передусім національного експортного потенціалу. Преференційне мито використовується як при експорті, так і при імпорті товарів.
     Митний  тариф існував ще за часів, коли централізована держава починала зароджуватись. Тоді він мав в основному фіскальний характер, оскільки головна мета полягала в поповненні державної казни. У перебігу розвитку суспільства значення митного тарифу як інструменту тиску поступово зменшувалось, зростала роль його як ефективного засобу проведення торговельної політики.
     Наприкінці XIX і на початку XX ст., хоча і домінував фіскальний підхід (митний тариф був високий і розглядався виключно як джерело доходу держави), але разом з тим високі митні тарифи більшості держав світу захищали національну економіку від припливу англійських товарів, які на той час, завдяки технічній революції, мали високу конкурентоспроможність.
     Починаючи з XX ст. намітилась тенденція до зниження митних тарифів, послабилась їхня роль у формуванні доходів держави, тобто  почала домінувати регулятивна функція. При цьому відчувалася значна потреба в більш деталізованій диференціації митних ставок залежно від товарних груп і конкретних виробів з урахуванням потреби в імпорті, рівні національних і світових цін. Така диференціація митних тарифів вимагала наукового обґрунтування, дослідження об'єктивних визначальних факторів. Одним із об'єктивних факторів, який почав відігравати домінуючу роль, став розвиток міжнародного поділу праці, що потребував послаблення протекціоністських заходів, які перешкоджали розширенню світогосподарських зв'язків.
     Спеціалізація національних економік, у тому числі  предметна, подетальна і технологічна, потребувала диференціації зовнішньоторговельної політики країн за групами, видами продукції і стадіями технологій, обґрунтування мита за виробами і групами виробів з урахуванням зовнішніх і національних умов виробництва та реалізації.
     Відповідно  до теорії міжнародної торгівлі, спеціалізація  країни на світовому ринку з певного  виробництва експортної продукції  дає можливість не тільки реалізувати конкурентні переваги країни, а й імпортувати товари, які економічно недоцільно виробляти.
     Інтернаціональні  витрати виробництва формуються на підставі національних витрат виробництва  на товари, що експортуються на світовий ринок і мають конкурентні переваги щодо певних умов виробництва. Певні переваги забезпечують стосовно низький рівень національних витрат виробництва спеціалізованої продукції і відповідно нижчий рівень національних цін порівняно зі світовими. Дана різниця між національними і світовими витратами та цінами визначається стосовно стійкою різницею в національних умовах виробництва продукції в різних країнах і є об'єктивною основою формування митного тарифу.
     Для регулювання міжнародної торгівлі використовуються й інші види зовнішньоторговельних обмежень — нетарифні.
      Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними та іншими методами - їх понад 800. Нетарифні обмеження широко розповсюджені в торговій практиці. Більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну погрозу світовій торговій системі.
     Поширення нетарифних обмежень обумовлюється тим, що їх запровадження є привілеєм уряду країни, і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливо у відношенні тарифів, які регулюються СОТ. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку (при введенні тарифу ціна товару збільшується на суму мита).
     У ряді випадків використання нетарифних методів при відносно ліберальному митному режимі може призвести до більш обмежувального характеру державної торгової політики в цілому.
     Нетарифні обмеження можна класифікувати по групах: кількісні, приховані, фінансові. До кількісних обмежень відносяться квотування, ліцензування, "добровільні" обмеження експорту.
     Квота - найбільше поширена форма нетарифних обмежень. Вона являє собою кількісну міру обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу. Найширше використовуються квоти для регулювання імпорту сільськогосподарської продукції.
     Квота, встановлена в розмірі, рівному 0, означає ембарго, тобто заборона на імпорт чи експорт. Якщо метою уряду є здійснення контролю за рухом того чи іншого товару, а не його обмеження, то тоді квота може бути встановлена на рівні вищому, ніж можливий імпорт чи експорт.
     За напрямком дії квоти поділяються на експортні та імпортні. Експортні квоти вводяться урядом країни для запобігання вивозу дефіцитної на внутрішньому ринку продукції (наприклад, в Україні, це руди і концентрати дорогоцінних металів, коштовні та напівкоштовні камені, відходи і брухт дорогоцінних металів), а також для досягнення політичних цілей. Ці квоти застосовуються рідко. Імпортні квоти вводяться урядом країни для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції; для досягнення збалансованості торгового балансу, регулювання попиту та пропозиції усередині країни як відповідна міра на дискримінаційну торгову політику інших держав[38,c.86].
     За масштабом охоплення квоти поділяються на глобальні та індивідуальні. Глобальні встановлюються на імпорт чи експорт визначеного товару на певний період часу поза залежністю від того, з якої країни він імпортується чи в яку експортується (наприклад, у США за допомогою квот регулюється імпорт сиру рокфор, окремих сортів шоколаду, бавовни, кави і т.д.). Метою введення даних квот є досягнення необхідного рівня внутрішнього споживання. їх обсяг визначається як різниця внутрішнього виробництва і споживання. Індивідуальна квота - це встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує чи імпортує товар. Вони встановлюються на основі двосторонніх угод[23,c.234].
     Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій. Ліцензія -це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. Вона видається державою через спеціальні уповноважені відомства.
     Ліцензування може виступати у вигляді складової частини процесу квотування (у цьому вкладку ліцензія є документом, що підтверджує право ввезти чи вивезти товар у рамках отриманої квоти), та у вигляді самостійного інструмента державного регулювання.
     Основними видами ліцензій є :
    разова ліцензія - дозвіл на експорт чи імпорт терміном до 1 року, видана конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;
    генеральна ліцензія - дозвіл на експорт чи імпорт того чи іншого товару протягом року без обмежень кількості угод;
    глобальна ліцензія - дозвіл на безперешкодний ввіз чи вивіз даного товару в будь яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості чи вартості;
    автоматична ліцензія - дозвіл, який видається негайно після одержання від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним органом, на безперешкодний ввіз чи вивіз товару[23,c.238].
     Генеральні ліцензії на експорт продукції для забезпечення виконання міждержавних угод видаються винятково підприємствам, що мають повноваження Уряду на їх одержання і яким надані відповідні експортні квоти. В інших випадках експортерам видаються разові ліцензії, у яких указується ціна за одиницю виміру експортованого товару і його загальна вартість у валюті контракту.
     Для одержання ліцензії на імпорт товарів необхідно підготувати заявку на ліцензію, копію контракту зі специфікаціями та сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних характеристик товару встановленим нормам.
      "Добровільне" обмеження експорту - це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятого в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.
     Такі угоди укладаються, коли імпортуюча країна спонукає свого торгового партнера скоротити свій експорт. Приводом для ДОЕ звичайно є заяви національних товаровиробників про те, що ввіз того чи іншого товару через кордон призводить до втрат на виробництві та дезорганізації місцевого ринку. Замість введення імпортних квот країна, що імпортує, робить політичний тиск на крану, що експортує, вимагаючи від неї введення обмеження на вивіз визначеного товару. Угода підписується під натиском імпортера і тому "добровільність" є поняттям відносним.
     У цілому економічний ефект від введення "добровільних" експортних обмежень експортером є негативним для імпортера. Однак розмір його втрат зменшується завдяки збільшенню імпорту аналогічних товарів з країн, які не наклали "добровільних" обмежень на свій експорт [39,c.92].
     Істотна роль серед нетарифних методів торгової політики приділяється прихованим видам торгових обмежень, яких нараховується більше 100 найменувань. З їх допомогою країни можуть в однобічному порядку обмежувати експорт чи імпорт. До них відносяться: технічні бар'єри, внутрішні податки і збори, державна закупівля, вимоги щодо вмісту місцевих компонентів.
      Технічні бар'єри являють собою національні стандарти якості, екологічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до упакування і маркірування товарів, вимоги про дотримання ускладнених митних формальностей, законів про захист споживачів і т.п. Технічні бар'єри виникають внаслідок того, що національні технічні й адміністративні правила перешкоджають ввозу товарів з-за кордону. Це відбувається у випадку невідповідності імпортних товарів обов'язковим стандартам якості, охорони здоров'я і безпеки, що застосовуються до аналогічних вітчизняних товарів, невідповідності сільськогосподарських продуктів санітарним і фітосанітарним нормам, застосовуваним для запобігання ввозу в крану шкідників і захворювань, не поширених у даній країні.
    Кількість технічних регламентів у більшості країн постійно зростає. Ця тенденція є реакцією державних органів на зростання вимог громадськості до відповідності продукції мінімальним стандартам якості і безпеки, щоб вона негативно не впливала на споживачів і навколишнє середовище [23,c.243].
     Внутрішні податки і збори. Державні і місцеві органи влади на імпортні товари можуть накладати податок на додаткову вартість, акцизний податок, а також вводити збори за митне оформлення, реєстрацію, портові збори тощо з метою підвищення їхньої внутрішньої ціни і скорочення конкурентоздатності на внутрішньому ринку.
     Прикордонні податки на імпорт звичайно вводяться для компенсування подібного оподатковування внутрішніх товарів, щоб створити однакові стартові умови для конкуренції в ціні і якості. Однак часто ці види податків накладаються винятково на імпортні товари без одночасного обкладання подібних внутрішніх товарів. Розміри внутрішніх податків часто перевищують за вартістю розмір імпортного мита і їх ставка може коливатися залежно від кон'юнктури внутрішнього ринку.
     Державні закупівлі. Політика в рамках державних закупівель полягає в тому, що державні органи і підприємства повинні купувати визначені товари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товари дорожчі від імпортних. Це збільшує урядові витрати, що лягають тягарем на платників податків. Використання політики державних закупівель деякою мірою дискримінує іноземних постачальників. Обсяги таких закупівель часто досягають 10-15% ВНП країни.
     Велика кількість товарів і послуг, безпосередньо закуповуваних національними урядами, а також вплив, який вони здійснюють за допомогою цієї політики закупівель на державні і приватні фірми, зробили преференційну державну закупівлю одним з найбільш характерних ознак торгівлі в даний час, особливо у випадках високотехнологічних товарів і послуг. Міжнародні правила по здійсненню державних закупівель відбиті в Угоді про державні закупівлі, прийнятій у рамках СОТ.
     Вимоги про вміст місцевих компонентів. Цей метод прихованої торгової політики припускає законодавче встановлення частки кінцевого продукту, що повинна вироблятися місцевими виробниками, у випадку призначення товару для продажу на внутрішньому ринку. Звичайно цей метод використовується урядами країн, що розвиваються, з метою заміни імпорту внутрішнім виробництвом, за допомогою введення місцевих вимог до певних галузей,а також щоб уникнути переміщення виробництва в країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти в результаті рівень зайнятості працюючих.
      Метою фінансування як методу регулювання міжнародної торгівлі є дискримінація іноземних компаній на користь національних виробників та експортерів на основі зниження вартості експортованого товару і підвищення його конкурентоздатності на світовому ринку. До фінансових методів торгової політики відносяться: демпінг, субсидії, експортне кредитування.
     Демпінг - це експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості чи принаймні за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Звідси демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.
     У міжнародній торговій практиці розрізняють спорадичний, постійний і хижацький демпінг.
     Спорадичний демпінг - це епізодичний продаж несподіваних надлишків товару на світовому ринку за нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку. Цей вид демпінгу використовується у випадку виникнення у фірми надвиробництва товарів.
     Постійний демпінг - це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.
    Хижацький (навмисний) демпінг - це тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін [23,c.253].
     Незважаючи на те, що демпінг приносить країні-імпортеру певну вигоду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважають усі види демпінгу іноземних виробників формами несумлінної конкуренції. Тому він заборонений як міжнародними правилами СОТ, так і національним законодавством ряду країн. Якщо факт демпінгу доведений, то країна має право вводити торгові обмеження у вигляді антидемпінгових мит. Наприклад, слід зазначити, що з 90-х років проти України було порушено більш як 100 антидемпінгових розслідувань. Майже 70% антидемпінгових розслідувань проти України пов'язані з експортом металопродукції, 11% - товарів хімічної промисловості і 21% інших видів продукції [80].
     Субсидії - фінансова чи інша підтримка державними органами виробництва, перероблення, продажу, транспортування, експорту товару, внаслідок чого суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Така підтримка національних товаровиробників у той же час дискримінує імпортерів.
Залежно від характеру виплат розрізняють пряме і непряме субсидування.
     Прямі субсидії - це безпосередні виплати експортеру після здійснення їм експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Прямі субсидії суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.
     Непрямі субсидії - це приховане дотування експортерів через надання пільг по сплаті податків, пільгові умови страхування тощо.
Також субсидії можна поділити на внутрішні та зовнішні (експортні).
     Внутрішні субсидії — це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують з імпортними. Вони вважаються одним з найбільше замаскованих фінансових інструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпорту порівняно з імпортним тарифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішні ціни і забезпечують менші втрати для країни.
     Експортні субсидії — це бюджетне фінансування національних експортерів, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям по нижчій ціні, ніж на внутрішньому ринку, і тим самим стимулювати експорт.
     Отже, оскільки субсидії зменшують витрати виробників, вони впливають на міжнародну торгівлю шляхом штучного поліпшення конкурентоздатності визначеної фірми на експортних ринках, чи шляхом надання переваг внутрішньої продукції перед імпортною. Сьогодні у світі зростає кількість випадків боротьби із субсидованим експортом. Однак кількість антисубсидиційних розслідувань збільшується повільнішими темпами порівняно з антидемпінговими справами [39,c.94].
     Для приховання експортних субсидій уряди використовують експортне кредитування, що передбачає фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняними товаровиробниками.
     Надання експортних кредитів здійснюється у вигляді субсидованих кредитів вітчизняним експортерам. Такі кредити видаються державними банками під відсоткову ставку нижче від ринкової. Також експортні кредити можуть мати вигляд державних кредитів іноземним імпортерам при обов'язковій умові закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий кредит [23,c.252].
     Таким чином, одним із найбільш поширених  регуляторів зовнішньоекономічної діяльності є митний тариф. Практично  всі країни світу за його допомогою вирішують різнобічні завдання: від захисту вітчизняного виробника до поповнення державного бюджету за рахунок коштів, вилучених на кордоні. Поряд з цим у світовій торговій практиці широко розповсюджені нетарифні обмеження, які здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними та іншими методами.  
 

     1.3 ГАТТ/СОТ в системі регулювання міжнародної торгівлі 

     Одним із основних регуляторів міжнародних  економічних відносин на мегарівні  є Генеральна угода з тарифів  і торгівлі (ГАТТ). ГАТТ було створено в 1946 р. на тимчасовій основі. Головною метою була підготовка проекту статуту Всесвітньої торговельної організації (СОТ), що мала стати спеціалізованим органом ООН. Статут повинен був містити положення, що регулюють питання світової торгівлі, зайнятості населення, обмежувальної ділової практики, міжнародних інвестицій, послуг тощо. У 1946 р. почалися переговори з тарифних проблем із метою ліквідації протекціоністських заходів, упроваджених на початку 30-х років під час "Великої депресії". Результатом першого раунду переговорів стало прийняття 45 тис. тарифних поступок, що стосувалися більш як 1/5 світової торгівлі або загальної її суми в розмірі 10 млрд. дол. Досягнення цього результату стало можливим завдяки тому, що учасники переговорів застосовували деякі правила, закладені в проект СОТ. Ці правила і торговельні поступки стали відомі як Генеральна угода про тарифи і торгівлю [16, с.21].
     30 жовтня 1947 р. у Женеві 23 країни - засновниці  ГАТТ підписали Угоду, у якій  зафіксували тарифні поступки, узгоджені  на перших багатосторонніх торговельних  переговорах, а також цілу серію правил, розроблених для захисту цих поступок від негативного впливу обмежувальних заходів у торгівлі. 1 січня 1948 р. Генеральна угода про тарифи і торгівлю набрала чинності.
     У 1948 р. на Конференції ООН з торгівлі і зайнятості був узгоджений Статут СОТ, проте процес його ратифікації зволікався, а потім узагалі став неможливим у зв'язку з відмовою США зробити це. У результаті, незважаючи на тимчасовий характер діяльності ГАТТ, вона проіснувала майже півсторіччя і була унікальним багатостороннім механізмом регулювання міжнародної торгівлі [44, с.37].
     Практична робота ГАТТ здійснювалась з допомогою серії багатосторонніх торговельних переговорів, або торговельних раундів. В основі їх лежить пакетний метод, що має низку переваг.
     По-перше, учасники переговорів можуть досягати успіхів з широкого кола проблем.
     По-друге, поступки, на котрі важко було б  піти окремо, набагато легше зробити  в рамках пакета.
     По-третє, країни, що розвиваються, як менш потужна  економічна сторона мають більше шансів впливати на багатосторонню систему в контексті раунду, ніж у разі двосторонніх переговорів із найбільшими торговельними державами. І, нарешті, у рамках глобального підходу зростає можливість проведення загальної реформи в деяких політичних сферах світової торгівлі.
    Усього  з 1946 по 1994 р. було проведено вісім раундів багатосторонніх торговельних переговорів у рамках ГATT [80]: 

    
    1947 (Женева, Швейцарія)
    1949 (Аннесі, Франція)
    1951 (Торки, Великобританія)
    1956 (Женева, Швейцарія)
    19601961 (Женева, Швейцарія), «Діллон-раунд»
    1964 - 1967 (Женева, Швейцарія), «Кеннеді-раунд»
    1973 - 1979 (Женева, Швейцарія), «Токіо-раунд»
    19861993 (Женева, Швейцарія), «Уругвайський раунд» .
 
    Результатом кожного з раундів було прийняття  нових угод, що регулюють різні  аспекти міжнародної торгівлі, зокрема, зменшують митні ставки.
     Серйозним недоліком системи ГATT була відсутність  інституційної основи, тобто міжнародної організації як такої. Угоди не носили обов'язкового характеру для країн-учасників ГATT.
     Наступницею ҐАТТ стала Світова організація торгівлі (СОТ), створена 1 січня 1995 р.  Усі 125 країн - членів старого ГАТТ автоматично стали членами СОТ на умовах прийняття Угоди Уругвайського раунду і зобов'язань з торгівлі товарами і послугами. Слід підкреслити, що переговори про членство в ГАТТ ще більш ніж 20-ти країн також завершилися успішно.
    Згідно  Маракеської угоди про утворення  Світової організації торгівлі, СОТ є міжнародною міжурядовою організацією, створеною у відповідності з нормами міжнародного права. СОТ може діяти незалежно від волі кожної країни-члена цієї організації. Проте така діяльність СОТ здійснюється винятково через створені нею органи (Міністерську конференцію, Генеральну раду і Секретаріат).
    Основними функціями СОТ є:
    управління торговельними угодами СОТ
    форум для торговельних переговорів
    врегулювання торговельних суперечок
    нагляд за торговельною політикою країн-членів
    технічна допомога й навчання для країн, що розвиваються
    співпраця з іншими міжнародними організаціями [39, с.101].
    Згідно  з угодою, СОТ забезпечує загальну інституційну основу для здійснення торговельних відносин між її членами, тобто утворює міжнародний форум з робочими органами. В його рамках можуть здійснюватися міжнародні переговори як між усіма членами СОТ, так і між окремими учасниками.
    Найвищий  орган ухвалювання рішень в СОТ  – Міністерська конференція –  збирається щонайменше раз на два  роки.
    На  рівень нижче – Генеральна рада (зазвичай до її складу входять посли і глави делегацій в Женеві, та іноді – чиновники, спеціально відряджені зі столиць країн-членів). Вона збирається кілька разів на рік у штаб-квартирі СОТ у Женеві. Генеральна рада виконує також функції нагляду за торговельною політикою та врегулювання суперечок.
    На  наступному рівні – Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами  і Рада з торговельних аспектів інтелектуальної  власності, підзвітні Генеральній  раді.
    Численні  спеціальні комітети, підкомітети й робочі групи опікуються окремими угодами та іншими галузями, як-от, довкілля, розвиток, заявки на вступ і регіональними торговельними угодами [70, с.196].
     У засіданнях СОТ беруть участь як представники дипломатичних місій у Женеві, так і спеціалісти, котрі безпосередньо направляються державами-членами. Секретаріат СОТ налічує 625 осіб, що є представниками різних країн, і обслуговує всі засідання органів СОТ в їх штаб-квартирі в Женеві. Бюджет організації складає 189 млн. швейцарських франків на 2009 рік (?163 млн. дол. США.) [80].
    Регулювання міжнародної  торгівлі в рамках СОТ здійснюється на базі основних правил і принципів, серед яких одним з найважливіших  є принцип недискримінації. Він означає, що всі контрактні сторони-члени СОТ зобов’язані надавати одна одній однаково сприятливі умови. Таким чином, жодна країна не повинна робити винятки для іншої або застосовувати щодо неї дискримінаційний підхід. Принцип недискримінації поділяється на суб-принцип режиму найбільшого сприяння, який застосовується до зовнішніх ринків, та суб-принцип національного режиму, який стосується внутрішнього ринку.
    Режим найбільшого сприяння передбачає надання однакових переваг всім країнам в разі надання певної переваги одній країні. Наприклад, держава-член СОТ надає окремій країні, яка необов’язково є членом СОТ, деякі пільги в торгівлі певною послугою. Зазначена країна повинна згідно режиму найбільшого сприяння встановити щодо інших держав – членів СОТ однаковий пільговий режим. Таким чином викликається мультиплікаторний ефект, який забезпечує поширення пільг, наданих окремій країні, на всі держави – члени, що і сприяє подальшій лібералізації торгівлі. Допускаються також винятки із зазначеного принципу, термін дії яких обмежений до 10 років та які переглядаються через п’ять років після впровадження з метою перевірки існування умов, що зумовили їхню необхідність.
    Національний  режим забороняє дискримінацію іноземних товарів та послуг, наприклад, якщо держава субсидіює вітчизняного оферента послуг, тоді право на субсидії повинен також отримати іноземний оферент. Оскільки такі положення стосуються, зокрема, аудіовізуальної продукції, державних університетів, дитячих садків тощо, вони вважаються проблематичними, тому що викликають примусову комерціалізацію певних сфер економіки.
     Заборона  кількісних обмежень. На сучасному етапі кількісні обмеження в розвинутих країнах менш поширені. Проте вони застосовуються в торгівлі сільськогосподарськими товарами, текстилем, сталлю і деякими іншими товарами, більшість з яких становлять експортний інтерес країн, що розвиваються.
     Головним  винятком із загальних правил щодо кількісних обмежень є дозвіл застосовувати  їх на випадок труднощів із платіжними балансами. Проте навіть у цьому  разі обмеження не можуть бути більш  значними, ніж цього вимагає захист платіжного балансу. Вони повинні поступово скорочуватися і скасовуватися в міру зникнення потреби в них. У разі, коли дозволяється використовувати кількісні обмеження, вони повинні застосовуватися на недискримінаційній основі.
    Принцип взаємності, який на даний момент особливо стосується України, зазначає, що країна, яка вступає в СОТ, отримає певні переваги, але і бере на себе певні зобов’язання. В зв’язку з цим важливо також зазначити, що жодна країна "де факто" не може відступити від попередньо взятих на себе зобов’язань в зв’язку з економічними наслідками для неї.
     Правила СОТ передбачають:
    публікацію і прозорість адміністративних торговельних обмежень і внутрішніх заходів;
    недискримінаційне застосування заходів, що впливають на іноземні товари і послуги (так званий режим найбільшого сприяння);
    недискримінаційне застосування внутрішніх заходів, що впливають на ринкове регулювання товарів і послуг як іноземного, так і вітчизняного виробництва ;
    винятки з режиму найбільшого сприяння дозволяються для регіональних інтеграційних угод (зони вільної торгівлі й митні райони);
    підтримку країною схеми обов'язкового рівня тарифів ;
    вимоги не використовувати внутрішніх регулюючих заходів, що підривають схеми досягнутих зобов'язань виходу на ринок, або, якщо це неминуче, проводити консультації з торговельними партнерами, які зазнають істотних збитків, з метою узгодження питань компенсації;
    деякі інші правила для національної адміністрації, що передбачають такі заходи, як ліцензування імпортованого товару, або для іноземних фахівців із послуг; антидемпінгове розслідування; розроблення стандартів на товари;
    схильність до багатосторонніх правил і процедур при вирішенні спорів, що випливають із сутності цих правил;
    застосування необхідних заходів щодо експортних замінників готових виробів, імпортних квот для готових виробів і сільськогосподарських продуктів та імпортних заборон [16, с.29].
     Процес  приєднання до СОТ пов'язаний із тривалим процесом розгляду й обговорення документів.
     Після одержання Радою офіційної заяви з проханням про приєднання Рада приймає рішення про створення робочої групи. Останній доручається проведення аналізу поточної торговельної і пов'язаної з торгівлею політики країни, що подала заяву; розглядаються можливі напрямки політики цієї країни на перспективу, особливо у випадках проведення економічних реформ, і обговорюються умови висновків протоколу про приєднання. Аналіз торговельної політики проводить спеціальна робоча група на основі меморандуму, що його готує країна, яка подає заяву. Потім переговори щодо приєднання готуються у двох напрямках. Робоча група концентрується на визначенні основних умов приєднання, котрі іноді включають зобов'язання щодо загальної лібералізації політики в межах установлених термінів.
     Крім  того, країна, що подала заяву, проводить двосторонні переговори з іншими договірними сторонами стосовно тарифних та інших поступок, що ввійдуть у список до протоколу про приєднання. Саме в межах цього процесу визначаються конкретні вигоди, що одержать інші країни - члени від нового члена, і досягається баланс прав і зобов'язань.
     Обидва  ці аспекти відбиваються у доповіді, котру робоча група подає Раді. Потім умови, ухвалені Радою, ставляться на голосування, і питання вважається вирішеним у тому разі, якщо дві  третини країн-учасниць проголосують позитивно. Після цього країна, що приєдналася, може підписати протокол, і приєднання підтверджується через 30 днів, якщо не потрібна процедура ратифікації [41, с.174].
     СОТ постійно перевіряє торговельні  режими окремих країн. У її різних органах країни-члени можуть підтримати або не підтримати заходів інших членів, що можуть призвести до конфліктів у торгівлі. СОТ з самого початку цих конфліктів пропонує кілька механізмів узгодження з метою прийняття взаємоузгоджених рішень. Члени Організації також одержують інформацію щодо різних торговельних заходів і статистики, яка ведеться у СОТ на основі великої бази даних.
     Торговельні спори, які неможливо розв'язати  шляхом двосторонніх переговорів, вирішуються "судом" СОТ. Створені групи незалежних експертів вивчають спори відповідно до правил СОТ і приймають рішення. Така жорстка процедура забезпечує однаковий режим для всіх торговельних партнерів і змушує членів Організації виконувати свої обов'язки.
     СОТ є також керівним консультантом  світової торгівлі, її економісти тримають руку на пульсі світової економіки і вивчають основні торговельні напрямки на сьогоднішній день. Секретаріат допомагає країнам, що розвиваються, використовувати результати Уругвайського раунду через новоутворений Підрозділ розвитку й зміцнений Підрозділ технічного співробітництва і навчання.
    За  останні роки сфера діяльності СОТ  значно розширилася, і  сьогодні виходить далеко за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою  міжнародною структурою, здатною  виконувати функції міжнародного економічного регулювання.
    Станом на кінець 2008 року до СОТ входить 153 учасника (див.: додаток1), з яких 149 – це держави, а 4 – митні території. 149 країн світу – членів СОТ (з 192) - це понад 97% обсягу світової торгівлі, близько 85% світового ВВП та понад 85% населення світу. При цьому майже 30 країн перебувають у стадії переговорного процесу про вступ до СОТ, зокрема: Алжир, Андорра, Азербайджан, Багами, Білорусь, Бутан, Боснія і Герцеговина, Вануату, Ємен, Кабо-Верде, Казахстан, Лаоська Народно-Демократична Республіка, Ліван, Російська Федерація, острови Самоа, Сейшельські острови, Сербія і Чорногорія, Судан, Таджикистан, Узбекистан. Україна увійшла до складу СОТ 16 травня 2008 року [80].
    Практично всі великі держави зараз є членами СОТ. Окрім суто економічних переваг, які досягаються шляхом зниження бар'єрів у торгівлі, система СОТ позитивно впливає на політичну і соціальну ситуацію в країнах, а також на індивідуальний добробут громадян. Членство у Світовій організації торгівлі стало на сьогодні практично обов`язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.
 

РОЗДІЛ 2 ТОРГІВЕЛЬНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В УМОВАХ

НАБУТТЯ ЧЛЕНСТВА У СОТ

 
2.1 Особливості торгівельної політики провідних країн – членів СОТ 

     У сучасних умовах усі без винятку  держави регулюють свою зовнішньоекономічну політику і через митний тариф, і через нетарифні обмеження. Розглянемо особливості митно-тарифного регулювання провідних країн-членів Світової організації торгівлі.
     З погляду абсолютних обсягів зовнішньоторговельного обігу, найбільш великою торговельною державою світу є США . Основними засобами регулювання імпорту США є обкладання товарів при ввозі митом. Розмір такого обкладання визначений Митним тарифом США.
     Діючий  у США митний тариф (побудований на базі гармонізованої системи опису й кодування товарів) складається із двох стовпчиків, у яких зазначені імпортні мита для країн, що відповідно користуються й не користуються режимом найбільшого сприяння (по новій термінології США - «режимом нормальних торговельних відносин» або РНТО). У першому стовпчику в необхідних випадках окремо виділяються «спеціальні» мита, що застосовуються відносно країн, які підпадають під пільги генеральної системи преференцій (ГСП), або ті, що мають угоди зі США про вільну торгівлю або про надання преференцій. Ставки мита основного тарифу були встановлені ще у 1930 р., коли США проводили політику агресивного протекціонізму, і вони часом в 8-10 разів перевищують ставки пільгового тарифу, що зменшується в міру досягнення угод про зниження митного обкладання в рамках ГАТТ.
     Ставки  мит на продукцію машинотехнічної  групи й перероблені товари помітно  перевищують тарифи на сировинні  товари, причому багато видів сировини ввозяться безмитно як із країн, що користуються РНТО, так і не мають такого режиму в торгівлі зі США. Від мита звільняються імпортовані в країну товари американського походження, у т.ч. комплектуючі або сировина, включені до складу ввезених іноземних виробів. Рівень митного обкладання машин і устаткування, наприклад за пільговим тарифом становить від 3 до 8%, за основним - 25-35% (виключення зроблене для американських фермерів: в 30-х р. Конгрес США прийняв спеціальний закон, що надав фермерам можливість безмитного ввезення сільськогосподарських машин і хімікатів)[33, с.134].
     Митне законодавство є головним інструментом захисту внутрішнього ринку, хоча в  міру зниження загального рівня митного  протекціонізму в результаті домовленостей, досягнутих у переговорах США  з їхніми партнерами по СОТ, все більшу роль грають нетарифні обмеження, що доповнюють митний тариф.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.