На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Мжнародна економчна нтеграця

Информация:

Тип работы: Лекции. Добавлен: 17.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Тема  11. міжнародна економічна інтеграція 

План
    Сутність, головні передумови і цілі інтеграційних процесів у світовому господарстві
    Етапи інтеграційного процесу й основні типи інтеграційних об'єднань
    Західноєвропейська економічна інтеграція.  ЄС
    Північноамериканська економічна інтеграція. Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА)
 
    1. Сутність, головні передумови і цілі інтеграційних процесів у світовому господарстві. 

       Розвиток  світових продуктивних сил на сучасному  етапі все більш набуває характеру цілісності та безперервності їх національних елементів. Це обумовлює перевагу доцентрових сил у розвитку світового господарства та зростання відкритості національних економік, виступає каталізатором інтернаціоналізації господарського життя.
       Сучасний  світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн. А з іншого боку дані процеси проходять не прямолінійно, оскільки поряд з інтеграційними процесами в окремих регіонах світу мають місце й дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.).
       Міжнародну  економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетіння всіх структур національних господарств.
       За  змістом інтеграція являє собою  переплетення, взаємопроникнення і  зрощування відтворювальних процесів країн регіону. З 1947 р. у світі  було створено більш 60 інтеграційних  угруповань, що визначалося цілим  рядом передумов. 

        
            Передумови інтеграції:

      близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами, що розвиваються;
      географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загального кордону й історично сформованих економічних зв'язків;
      спільність економічних і інших проблем, що постають перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються.
                Спираючись на зазначені передумови, країни утворюють інтеграційні об'єднання, що, незважаючи на їх численність у сучасній світовій економіці і на різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі. Основними цілями інтеграції можуть бути наступні.
    Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення часток прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки.
    Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така мета особливо характерна для країн Південно-Східної Азії і Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння і співробітництва в політичній, військовій, соціальній та інших неекономічних областях.
    Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатосторонніх переговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.
    Сприяння структурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків.
    Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більш широкий регіональний ринок. Ця мета була провідною для інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки й Африки до півдня від Сахари.
       Таким чином, у результаті інтеграції окремі групи країн створюють між  собою більш сприятливі умови  для торгівлі і для міжрегіонального пересування факторів виробництва, ніж для всіх інших країн. Подібні регіональні утворення оцінюються позитивним фактором світової економіки, але за умови, що група країн, що інтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює менш сприятливих, ніж до початку інтеграції, умов  для торгівлі з третіми державами. 

         2. Етапи інтеграційного процесу й основні типи інтеграційних       об'єднань
       Найбільший  розвиток інтеграційні об'єднання різного  типу одержали в другій половині XX ст. Історично інтеграція еволюціонує  через кілька основних ступенів кожен з яких свідчить про рівень її зрілості. У цілому можна виділити шість етапів, для яких характерні свої особливості і основні типи інтеграційних об'єднань.
           На першому етапі, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними полягають преференційні торговельні угоди. Вони можуть підписуватися або на двосторонній основі між двома державами, або між вже існуючим інтеграційним угрупованням і окремою країною або групою країн. Відповідно до цих угод країни надають одна одній більш сприятливий режим, ніж третім країнам.
       Зона  преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами.
       Найбільш  показовим історичним прикладом  такої форми інтеграції є преференційна  система Британського співтовариства (з 1932 р.), що об'єднувала 48 держав.
           На другому етапі інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами і послугами при збереженні національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим на території однієї з держав-членів, але найчастіше обходиться і без нього, погоджуючи основні параметри свого розвитку на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.
       Зона  вільної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами.
       Типовими  прикладами є Європейська асоціація  вільної торгівлі (1960 p.), зона вільної  торгівлі «США – Канада» (1988 p.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).
       Третій  етап інтеграції пов'язаний зі створенням митного союзу – погодженим скасуванням національних митних тарифів і введенням загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх держав. Митний союз передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами та послугами і повну свободу їхнього переміщення усередині регіону. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу. Звичайно митний союз вимагає створення вже більш розвинутої системи міждержавних органів, що координують проведення погодженої зовнішньоторговельної політики. Найчастіше вони приймають форму періодичних нарад міністрів, що керують відповідними відомствами і у своїй роботі спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат.
      Митний  союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу.
      Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), В Європейському союзі (з 1968 p.).
      Коли інтеграційний процес досягає четвертого етапу, країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва – капіталів, робочої сили і технологій. Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили.
            Спільний ринок – це угода між країнами, що передбачає вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили).  Але кожна країна проводить власну економічну політику.
       Передумови  переходу до спільного ринку створює  митний союз, оскільки він ліквідує митні податки між державами-учасницями і розробляє єдину торгівельну політику щодо третіх країн. Проте для створення спільного ринку лише цього недостатньо, оскільки потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:
    розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);
    створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);
    сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.
       Ці  економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим  потребують формування наднаціональних  органів управління і контролю. Координація здійснюється на періодичних нарадах (1 – 2 рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць, на значно  частіших зустрічах міністрів, що спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат (наприклад, у ЄС – Європейська рада глав держав і урядів, Рада міністрів ЄС і Секретаріат ЄС).
       Побудова  спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу. Це відбувається на п’ятому етапі інтеграційного процесу. В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.
       Економічний союз - угода між країнами, що передбачає  об’єднання економік кран на основі спільного ринку та поступову уніфікацію фінансових систем країн-учасниць. Керівництво здійснюється наддержавним органом.
         Ознаками економічного союзу є:
      ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики;
      вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;
      жорстка координація (по суті – єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.
       Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 p.), Сполучені Штати Америки, Радянський Союз (до 1991 р.). На стадіях практичної реалізації плани щодо створення економічного і валютного Європейського союзу.
       Нарешті, на шостому, останньому етапі відбувається повна інтеграція, що припускає проведення єдиної економічної, валютної, бюджетної, грошової політики, уведення єдиної валюти, встановлення органів наднаціонального регулювання усередині інтеграційного угруповання. Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій на користь наддержавних органів, що наділяються правом приймати рішення з питань, що стосуються організації, без узгодження з урядами країн-членів (наприклад, у ЄС – Комісія ЄС).
       Для досягнення повної економічної інтеграції необхідно не просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної політики, яка потребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:
    податкового, що передбачає ідентичні рівні податків у всіх країнах, що входять до угруповання;
    стандартизації (наприклад, для консервантів, що входять до складу продуктів харчування, вимог щодо токсичності вихлопних газів, розміру обладнання)
    спільних правил техніки безпеки;
    трудового (правила прийому на роботу та звільнення, єдиний пенсійний вік);
    відношення до різних форм злиття та поглинання фірм;
    антимонопольного;
    правил створення і реєстрації нових фірм;
    монетарного (наявність єдиного Центрального банку, єдиної валютної системи з єдиною валютою);
    відмова в рішеннях, що приймаються відповідними урядовими структурами, від протекціонізму і будь-яких форм преференції щодо національних суб'єктів господарювання.
    Економічна  природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і наступність  у становленні та розвитку форм міжнародної  регіональної економічної інтеграції.

Форми міжнародної регіональної економічної 

інтеграції

Форми міжнародної економічної інтеграції Ключові характеристики
Зниження  внутрішніх тарифів Усунення внутрішніх тарифів Спільний зовнішній  тариф Вільний рух капіталів та робочої сили
Гармонізація економічної політики Політична інтеграція
Зона  преференційної торгівлі            
Зона (асоціація) вільної торгівлі            
Митний  союз            
Спільний  ринок            
Економічний союз            
Повна економічна інтеграція            
 
       Для створення економічного інтеграційного угруповання двох чи кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови. З політико-правової точки зору принципове значення мають сумісність політичних устроїв та основного законодавства країн, що інтегруються. Ключовими щодо економічних умов інтеграції є такі критерії: рівень розвитку країн, їх ресурсні та технологічні потенціали; ступінь зрілості ринкових відносин, зокрема національних ринків товарів, послуг, капіталу та праці; масштаби та перспективи розвитку економічних  взаємозв'язків країн і т. ін.; важлива також інфраструктурна та соціально-культурна сумісність. При цьому процеси формування економічних інтеграційних угруповань країн мають яскраво виражену регіональну специфіку.
       Слід  зазначити, що економічні інтеграційні угруповання країн можуть формуватися  різними шляхами:
    «знизу-догори», у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами про створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв'язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв'язки активно підтримуються на державному рівні, водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці, насамперед, між США та Канадою;
    «згори-донизу», коли з різних політичних та соціально-економічних причин створюється інтеграційне угруповання країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції.
    Переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у діяльності інтеграційних угруповань, які вже функціонують. Зокрема, таким шляхом ідуть сьогодні країни Східної Європи, які ставлять за мету інтеграцію до Європейського союзу. Те саме можна сказати про Мексику, її причетність до формування та розвитку Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Слід зауважити, що для становлення та розвитку конкретних форм міжнародної регіональної економічної інтеграції характерним є взаємозв'язок згаданих щойно шляхів
Шляхи формування міжнародних  регіональних інтеграційних
угруповань 

    В цілому послідовний розвиток форм міжнародної  регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найбільш раціональне  використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.
    Водночас  вирішуються важливі питання  соціальної політики за рахунок об'єктивно  зумовленого зниження цін на основні  товари та послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Зауважимо також, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні та дійові механізми, інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.
    Отже, регіональна інтеграція зумовлена, насамперед, потребами розвитку продуктивних сил, які дедалі переростають національно-державні межі, що призводить до неухильного поглиблення міжнародного поділу праці та підвищення взаємозалежності національних господарств. Незважаючи на гостру конкуренцію і міждержавні суперечності, взаємозв'язок національних процесів відтворення стає дедалі тіснішим, відбувається зближення національних економічних і політичних структур, складається господарський регіональний комплекс, формується нова культура спілкування між націями. 
 
 
 

    3. Західноєвропейська  економічна інтеграція.  ЄС 

       Друга половина минулого століття пов'язана  зі створенням та поглибленням інтеграційних процесів у Європі, де вони набули самих довершених форм. Найбільш розвинуте у світі інтеграційне угруповання — Європейський Союз, який пройшов усі основні етапи інтеграційного процесу, розширив своє членство з 6 до 27 країн.
       Інтеграційний процес у ЄС йшов двома напрямками -- всередину і вшир.
       Інтеграція  вшир означає збільшення кількості повноправних членів Союзу й асоційованих членів. На даний час учасниками ЄС є 27 держав Західної, Центральної та Східної Європи:
      1957 р. – Німеччина, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Бельгія;
     1973 р. – Великобританія, Данія,  Ірландія;
     1981 р. – Греція;
     1986 р. – Іспанія, Португалія;
     1995 р. – Фінляндія, Австрія,  Швеція.
     2004 р.– Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія, Болгарія,
      Румунія, Словакія, Латвія, Литва, а також Мальта і Кіпр.
         2007 р. – Болгарія, Румунія
    Кандидати в члени ЄС: Македонія, Туреччина, Хорватія
       Інтеграція  всередину означає формування регіонального господарського механізму Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному регулюванню й уніфікації.
       Європейський  Союз був створений як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) у 1967 р. після злиття таких регіональних організацій як
      Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС),
      Європейського економічного співтовариства (ЄЕС)
      Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом).
       З 1 січня 1994 р. на основі Маастрихтського договору (1992 р.) ЄЕС отримало назву Європейський Союз (ЄС).
       У процесі свого розвитку ЄС пройшов  еволюційний шлях, якому відповідають чотири етапи:
     Перший  етап. Початком західноєвропейської економічної інтеграції можна вважати 9 травня 1950 pоку, коли Голова Ради Міністрів Франції Робер Шуман та його співвітчизник Жак Моне запропонували створити Європейську федерацію, що ґрунтується на економічному об'єднанні. Як початковий крок передбачалась інтеграція саме в гірничо-металургійних галузях, де традиційно велась жорстка конкурентна боротьба, насамперед між ФРН та Францією. А вже 8 квітня 1951 року був підписаний Паризький договір про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС), який набув чинності 23 липня 1952 р. Згідно з даним договором почала діяти перша інтеграційна структура у післявоєнній Європі до якої належало шість країн – Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія та Німеччина. Фактично це об’єднання означало утворення першого європейського спільного ринку, хоча і галузевого.
       Другий  етап (1958 – 1966 рр.) пов'язаний з підписанням країнами  цієї самої "шістки"- Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія та Німеччина – у 1957 р. Римських договорів про заснування:
      Європейського економічного співтовариства (ЄЕС)
      Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом).
       Мета  Євроатому – розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписали договір
       Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) створювалось з метою поступового об'єднання національних ринків в єдиний "спільний ринок", що означало:
      скасування обмежень в торгівлі – мита, квот тощо;
      запровадження загального  митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;
      усунення перешкод щодо вільного переміщення осіб, капіталовкладень та послуг;
      здійснення загальної політики щодо транспорту та сільського господарства;
      здійснення відповідного зближення законодавств країн-учасниць
       Здійснення  зазначених заходів передбачалося  протягом 12 років у три етапи  і мало завершитися остаточним створенням "спільного ринку". Створення Валютного союзу спочатку не передбачалося
       Третій  етап (1968—1986 рр. )- формування митного союзу
       У 1967 р. сталося злиття трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в Єдине Європейське Співтовариство і у 1968 р. було утворено Митний союз шести країн Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС-6) з відповідними угодами про таке:
    відміну митних податків і зняття кількісних обмежень взаємну торгівлю;
    введення єдиного митного тарифу для інших країн;
    проведення єдиної зовнішньоторговельної та сільськогосподарська політика політики.
    З часом  до Співтовариства приєдналися:
          1973 р. -  Великобританія, Данія, Ірландія  - (ЄЕС-9).
          1981 р. -  Греція - (ЄЕС-10)
          1986 р. -  Іспанія та Португалія - (ЄЕС-12).
       До  цього ж етапу відноситься  і початок інтеграції у валютно-фінансовій сфері: у 1972 р. було введене спільне  плавання валют деяких країн-членів ЄС у визначених межах (+2,25 – «валютна змія»), а з 1979 р. почала функціонувати європейська валютна система, яка базувалася на розрахунковій валютній одиниці - ЕКЮ
       Четвертий етап (1987 – 1992 рр.) – створення "спільного ринку"
       У 1986 році приймається Єдиний Європейський Акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення Єдиного внутрішнього ринку. Згідно з цим, починаючи з 1987 pоку:
    усуваються митні формальності, які ще залишилися (огляд товарів, перевірка документів);
    усуваються відмінності в технічних стандартах;
    відміняються обмеження конкуренції в наданні держзамовлень;
    нівелюється різниця в рівнях і структурі оподаткування;
    усуваються ліміти на послуги (транспорт, зв'язок, фінанси);
    усуваються валютні обмеження, що залишилися;
    усуваються обмеження щодо прийняття громадян на роботу.
       З розвитком ЄЕС сформувалась відповідна інституційна структура наднаціонального регулювання, органами якої є:
    Рада Міністрів  - законодавчий орган;
    Європейська Рада, до складу якої входять голови урядів країн-учасниць;
    Європейське політичне співробітництво – комітет, у склад якого входять міністри закордонних справ;
    Комісія Європейських співтовариств - виконавчий орган;
    Європейський Парламент – контролюючий орган;
    Економічна і соціальна Рада - консультативний орган;
    Суд Європейського Співтовариства – вищий судовий орган;
    Контрольна палата ЄС
       Таким чином, на початку 90-х років країни Європейського Співтовариства практично  завершили створення основ "спільного  ринку" 12-ти і наблизились до етапу "повної інтеграції" – формування економічного, валютного та політичного союзу.
       П'ятий етап ( 1993 р.— до нинішнього часу).
       Завдання  побудови спільного ринку вдалося  успішно вирішити до початку 1993 р. шляхом створення Внутрішнього (Спільного) ринку – простору без внутрішніх кордонів, у межах якого забезпечено чотири свободи (свобода пересування товарів, послуг, робочої сили і капіталу). Це стало великим досягненням для країн-членів Співтовариства, але на порядку денному виникла необхідність вирішення нових завдань. Європейське Співтовариство повинно перейти від спільного ринку через економічний союз до економічного і валютного союзу з єдиною зовнішньою політикою. Основні положення щодо створення Європейського валютного союзу (ЄВС) були закріплені у Маахстрихтських угодах, які було підписано в 1992 р. Договір набрав чинності 1 листопада 1993 р.
       У 1995 р. до ЄС приєднуються Австрія, Фінляндія  та Швеція.
       Просування  до економічного і валютного союзу  Європейського Союзу відбувалося  трьома етапами.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.