На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Роль ноземних нвестицй в економц України

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 17.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 19. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


План роботи:
Вступ.  
Стор. 3 

Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності. 
Стор. 4 

Поняття, сутність та класифікація інвестицій. 
Стор. 4 

Економічний зміст, мета та завдання економічної діяльності. 
Стор. 7 

Форми руху капіталу та інвестицій. 
Стор. 9 

Інвестиційна стратегія  та перспективна спрямованість інвестиційної  діяльності. 
Стор. 11 

Проблеми інвестування відтворення основних фондів на сучасному  етапі. 
Стор. 13 

Інвестиційна політика та капітальне будівництво на сучасному  етапі. 
Стор. 13 

Інвестиційне забезпечення структурної перебудови матеріального  виробництва. 
Стор. 15 

Міжнародний рух  капіталів та інвестицій. 
Стор. 18 

Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій. 
Стор. 18 

Приоритетні сфери, зони та об`єкти іноземного інвестування в Україні. 
Стор. 20 

Фактори, що перешкоджають  притоку капіталу та іноземних інвестицій в економіку України. 
Стор. 24 

Інвестиційний ринок  України та його учасники. 
Стор. 28 

Зарубіжні інвестиційні інститути. 
Стор. 29 

Сучасна ситуація на ринку України. 
Стор. 33 

Висновки. 
Стор. 39 

Використана література 
Стор. 40 
 
 

Вступ 

Проблема інвестування зараз дуже гостро стоїть у більшості  країн світу. Україна також серед  них. І це не тому, що в неї маленький  промисловий потенціал або ж  нема кваліфікованих кадрів. Тож чому? І чому взагалі інвестування настільки  важливо, що уряд України встановив  податкові пільги для іноземних  інвесторів.
 Чи є інвестування  корисним чи, навпаки, шкідливим  явищем та чому?
 Інвестиційний  клімат в Україні зараз бажає  кращого, проте має тенденцію  до зростання кількості інвестицій. Найбільш привабливими для інвестування  є Києвська та Дніпропетровська  області по підсумкам 2001 року. Перше місце у рейтингу серед  областей займає саме Дніпропетровська  область, друге – Харківська, третє – Донецька. Далі йдуть  Запорізька та Одеська області.  До п`ятірки ж інвестиційно-непривабливих  регіонів у минулому році увійшли  Чернівецька, Чернігівська, Рівненська, Тернопільська та Житомирська  області.
 Аналіз темпів  росту економіки у регіонах  показав, що по динаміці економічного  розвитку були лідерами Івано-Франківська,  Кіровоградська, Дніпропетровська  та Чернівецька області.
 Більш ніж 40% респондентів, опитаних фахівцями  Інституту реформ, очикують у  2002 році поліпшення інвестиційного  клімату України, останні експерти  мають більш песимістичний настрій.  По даним Інституту, прямі іноземні  інвестиції в Україну по стану  на 01.04.2002 досягли $4,53 млрд. або $93 у розрахунку на душу населення.  Найбільші інвестиції за роки  незалежності України були здійснені  нерезидентами із США (16% загального  об`єму), Кіпру (10,7%), Великобританії (9,4%), Нідерландів (8,5%), Російської  Федерації (7,0%), та Віргінських  островів (6,1%).
 За перший квартал  2002 року чистий приріст капіталу  склав $115,8 млн, що на 14,3% більше  ніж у відповідному періоді  2001 року.
 Одночасно нерезиденти  вилучили капітал об`ємом $116,9 млн., або майже половину усього  об`єму торічних вилучень (у тому  році було репатрійовано $267,4 млн.). 

Що саме призвело до цього та що таке є інвестиції, яке визначення має цей термін? Спробуємо знайти відповідь на ці питання.
2. Поняття інвестицій  та інвестиційної діяльності. 

ПОНЯТТЯ СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ 

ІНВЕСТИЦІЙ 

Економічна діяльність окремих господарюючих суб'єктів  та країни в цілому значною мірою  характеризується обсягом здійснюваних інвестицій. 

Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний  процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали  вживатись у нашій країні порівняно  нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів у нашій економічній  літературі все ще трактуються по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюється з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність" - з інвестуванням. Хоча ці поняття за своєю суттю та економічним змістом не однозначні. 

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає вкладення  коштів. У більш широкій трактовці  інвестиції являють собою вкладення  капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове  та економічне визначення. 

За фінансовим визначенням, ІНВЕСТИЦІЇ — це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання  доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим  зміни обо­ротного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах  здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал. 

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками. 

За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові  інвестиції. 

Під РЕАЛЬНИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у  реальні активи – як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення  коштів у нематеріальні активи, пов'язані  з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції). 

Під ФІНАНСОВИМИ  інвестиціями розуміють вкладення  коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у  цінні папери. 

За характером участі в інвестуванні виділяються прямі  та непрямі інвестиції. 

Під ПРЯМИМИ інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення  коштів інвестором в об'єкти інвестування. 

Під НЕПРЯМИМИ інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або  фінансовими посередниками). 

За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. 

Під КОРОТКОСТРОКОВИМИ  інвестиціями розуміють звичайно вкладення  капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні  внески, купівля корот­кострокових  ощадних сертифікатів і т. ін.). 

Під ДОВГОСТРОКОВИМИ  інвестиціями розуміють вкладення  капіталу на період більше одного року. 

У практиці великих  інвестиційних компаній довгострокові  інвестиції деталізуються таким  чином: 

до 2 років; 

від 2 до 3 років; 

від 3 до 5 років; 

понад 5 років. 

За формами власності  інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні. 

За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині  країни та за кордоном. 

Під ВНУТРІШНІМИ  інвестиціями розуміють вкладення  коштів у об'єкти інвестування, розміщені  в межах даної країни. 

Під інвестиціями ЗА КОРДОНОМ (іноземні інвестиції) розуміють  вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни. 

Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення  капіталу в підприємства різних галузей  народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону  навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних  цінностей, які вкладаються в  об'єкти підприємницької та інших  видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається  соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою  регулювання розвитку економіки.  

Основними цінностями інвестицій є: 

рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); 

кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні  папери; 

майнові права, похідні  від авторського права - ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності; 

право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права. 

За обсягом та значущістю капітальні вкладення є  основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій. 

Головними етапами  інвестування є: 

перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто  процес спрямування інвестицій у  конкретні об'єкти інвестиційної  діяльності (власне інвестування); 

перетворення вкладених  коштів у приріст капітальної  вартості, що характеризує кінцеве  перетворення інвестицій та отримання  нової споживчої вартості; 

приріст капітальних  вартостей у формі доходу або  соціального ефекту, тобто кінцева  мета інвестиційної діяльності. 

Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий  взаємозв'язок: прибуток - ресурси, тобто  процес нагромадження повторюється. При цьому слід мати на увазі, що процес нагромадження грошових ресурсів, не входячи в інвестиційну діяльність, є його необхідною передумовою. Інвестиційна діяльність є основою індивідуального  кругообігу інвестицій на підприємстві. Інвестиційний цикл (період) містить  один оборот інвестицій, тобто рух  вартості, авансованої у капітальне майно від моменту акумуляції коштів до моменту їх відшкодування. Держава стимулює інвестиційну діяльність підприємств шляхом надання їм податково-амортизаційних преференцій (пільг з оподаткування  прибутку або пільгових норм амортизації). 
 

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ, МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України  складається з більше ніж 100 законів  та інших нормативних актів, що регулюють  інвестиційну діяльність. 

Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про  інвестиційну діяльність", Закон  України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в  Україні", Закон України "Про  цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності. 

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності  та господарювання мають рівні права  в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають  для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної  діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів. 

Об'єктами інвестиційної  діяльності в Україні є: 

новоутворюванні та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в  усіх галузях народного господарства; 

цінні папери (акції, облігації та ін,); 

цільові грошові  внески; 

науково-технічна продукція  та інші об'єкти власності; майнові  права та права на інтелектуальну власність. 

Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству  України. Іноземні інвестори мають  право здійснювати інвестування на території України шляхом: 

пайової участі спільно  з юридичними та фізичними особами  України у створенні підприємств; 

створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також філіалів підприємств  іноземних юридичних осіб; 

придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій  та інших цінних паперів, а також  іншого майна, яке за законодавством України може належати іноземним  інвесторам; 

придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами; 

надання позик, кредитів, майна та майнових прав. 

Суб'єктами інвестиційної  діяльності є: 

інвестори (замовники); 

виконавці робіт (підрядники); 

користувачі об'єктів  інвестиційної діяльності; 

постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної  продукції; 

юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.); 

громадяни України; 

іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації. 

Суб'єкти інвестиційної  діяльності діють в інвестиційній  сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій.  

До складу інвестиційної  сфери включаються: 

сфера капітального будівництва (ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального  та кооперативного житлового будівництва  та інших суб'єктів інвестиційної  діяльності); 

екологічна сфера; 

інноваційна сфера; 

сфера обігу фінансового  капіталу (грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах); 

сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності. 

Суб'єкти інвестиційної  діяльності можуть об'єднувати кошти  для здійснення спільного інвестування. Інвестори мають право виступати  в ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші функції учасників інвестиційного процесу. 

Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства. 

Основною метою  інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку. 

У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших  завдань розвитку економіки: 

Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних  програм та проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям  інвестиційного комплексу, передусім  будівництву. Тому основним завданням  інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дозволяє забезпечувати  стійкі темпи зростання народного  господарства, запроваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати  великі соціально-економічні завдання. 

Забезпечення високих  темпів економічного розвитку компанії (фірми), підприємства. Стратегія розвитку будь-якої компанії (фірми) та будь-якого  підприємства від моменту їх створення  передбачає постійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності. Це економічне зростання забезпечується насамперед за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі компанії (фірми), підприємства. 

Забезпечення максималізації доходів (прибутку) від інвестиційної  діяльності. Прибуток є основним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької  діяльності компанії (фірми), підприємства. 

Забезпечення мінімізації  інвестиційних ризиків. Сучасне  ринкове середовище немислиме без  ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового  доходу від інвестицій, але й частини  інвестованого капіталу. Ці обставини  зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів, 

Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності  компанії (фірми), підприємства у процесі  здійснення інвестиційної діяльності. 

Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно  взаємопов'язані та взаємозумовлені.  
 

ФОРМИ РУХУ КАПІТАЛУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ 

За об'єктами інвестиційної  діяльності інвестиції поділяються  на два основних класи: реальні та фінансові. Останнім часом виділяють  також інвестиції у людський капітал. 

Реальні інвестиції забезпечують приріст дійсного (фізичного) капіталу. Реальне інвестування означає  організацію виробничого процесу, тобто створення (придбання, будівництво  і т. ін.) виробничих потужностей  та найом робочої сили. 

Фінансове інвестування, на відміну від реального, не передбачає обов'язкового створення нових виробничих потужностей та контролю за їх експлуатацією. Як правило, фінансовий інвестор у сучасних умовах не бере участі в управлінні дійсними, реальними активами, покладаючись у цьому на фахівцїв-менеджерів. 

Існує також поняття "споживчі інвестиції". У деяких зарубіжних економічних джерелах цей  термін застосовується для позначення вкладень споживачів у товари тривалого  користування або в нерухомість. По суті, даний об'єкт вкладень споживачів не відповідає поняттю інвестицій, оскільки не передбачає одержання прибутку та зростання капіталу. Ці вкладення доцільно розцінювати як форму заощаджень. Разом з тим, вкладення в нерухомість можуть набуває й інвестиційних рис. Наприклад, при високих темпах інфляції зростають заощадження, тобто зростає грошова оцінка нерухомості та товарів тривалого користування. Деякі такі вкладення можуть приносити прибуток за умови використання рухомого та нерухомого майна з комерційною метою (здача квартири в оренду і т. ін.). 

Відмінності між  двома основними видами інвестицій — реальними та фінансовими - розкриваються  тільки в процесі їх руху, в процесі  інвестиційної діяльності. 

У загальному випадку  інвестиційна діяльність містить у  собі такі етапи: формування нагромаджень -вкладення ресурсів (інвестування) -одержання прибутку. Отримання достатнього  прибутку та приросту капіталу є цільовою установкою інвесторів. Згідне з метою  інвестиційної діяльності, фірма  у ринкових умовах вирішує три  типи інвестиційних завдань: по-перше, вибір інвестиційних проектів та розміщення капіталів згідно з обраними проектами; по-друге, оптимізацію або  безперервне коригування капітальної  структури фірми шляхом залучення  джерел зовнішнього фінансування (емісія цінних паперів, кредити банків) та, по-третє, формування нагромаджень та розподіл дивідендів, оптимізацію пропорцій  між інвестиціями та дивідендами. Методи вирішення вказаних завдань і  визначають усі показники процесу  інвестування (основного етапу інвестиційної  діяльності) кожної конкретної фірми. 

В основі інвестиційної  діяльності лежать перетворення Інвестицій, що постійно повторюються: приріст  нагромаджень - витрати - приріст капітального майна - прибуток - інвестиції (нагромадження). 

Постійне відтворення  даного ланцюжка перетворень являє  собою кругообіг інвестицій. Проте  в кругообігу виробничих (реальних) та фінансових інвестицій існують особливості. 

Кругообіг виробничих інвестицій, поділяючись на окремі стадії, породжує кругообіг фінансових інвестицій. Кругообіг фінансових інвестицій виявляє зворотний вплив на кругообіг  реальних інвестицій. У кінцевому  підсумку це приводить до злиття, неподільності  потоків виробничих та фінансових інвестицій за межами даного підприємства, на локальних  та національних ринках капіталів. Для  більшої ясності кругообіг інвестицій показано у схематичному вигляді  на мал. 1.1. 
 

Сфера обміну - ринок  Сфера виробництва  
 
 

Мал. 1.1. Схема кругообігу виробничих інвестицій 

Як видно з малюнка, виділяються такі основні етапи  руху інвестицій або інвестиційного процесу: по-перше, реалізація інвестиційного попиту (нагромадження), тобто процесу  створення виробничих потужностей; по-друге, процес виробництва продукції (інвестиційних або споживчих  товарів, робіт, послуг); по-третє, реалізація продукції, одержання прибутку; по-четверте, розподіл прибутку, формування інвестиційного попиту. Сукупність вказаних стадій руху інвестицій представляє собою їх кругообіг. Зі схеми також видно, що інвестиційна ді­яльність відбувається як у сфері виробництва, так і  у сфері обігу (обміну). У сфері  виробництва інвестиційна діяльність являє собою створення нових  інвестиційних товарів, що мають  матеріально-речову форму. Зазначена  інвестиційна діяльність входить до складу кругообігу інвестицій конкретного  підприємства тільки за умови її здійснення для власних виробничих цілей. Якщо ж нові інвестиційні товари виробляються для інших економічних суб'єктів, то це різновид основної діяльності фірми. 
 
 

ІНВЕСТИЦІЙНА СТРАТЕГІЯ  ТА ПЕРСПЕКТИВНА СПРЯМОВАНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ 

Інвестиційна діяльність будь-якої фірми (підприємства) являє  собою тривалий процес і тому повинна  здійснюватись з урахуванням  певної перспективної спрямованості. Формування напрямків цієї діяльності, системи її довгострокових цілей  та вибір найефективніших шляхів їх досягнення з урахуванням перспективи  являє собою процес розробки інвестиційної  стратегії. 

Розробка інвестиційної  стратегії підприємства (фірми) знаходить  свою подальшу конкретизацію в процесі  розробки тактики управління шляхом формування інвестиційного портфеля фірми. На відміну від інвестиційної  стратегії формування інвестиційного портфеля є середньостроковим управлінським  процесом, здійснюваним у межах стратегічних рішень та поточних фінансових можливостей  підприємства (фірми). У свою чергу  процес тактичного управління інвестиційною  діяльністю знаходить своє найбільш детальне завершення в оперативному управлінні реалізацією окремих  інвестиційних програм та проектів. Таким чином, розробка інвестиційної  стратегії є тільки першим етапом процесу управління інвестиційною  діяльністю підприємства (фірми). 

Розробка інвестиційної  стратегії підприємства (фірми), хоча в основному й орієнтована  на довгострокові цілі (на перспективу 3-5 років), містить також окремі середньострокові (1-2 роки) та короткострокові (до 1 року) елементи, які зрештою ведуть до вироблення конкретних управлінських  рішень при формуванні інвестиційного портфеля та реалізації інвестиційних  програм і проектів. 

Інвестиційна стратегія  є одним з головних факторів забезпечення ефективного розвитку підприємства (фірми) згідно з обраною ним загальною  економічною стратегією. 

Методологія процесу  формування інвестиційної стратегії  підприємства (фірми), розроблена доктором економічних наук, професором І. А. Бланком, наводиться на мал. 1.2.  

Початковим етапом розробки інвестиційної стратегії  підприємства (фірми) є визначення загального періоду її формування. Цей період залежить від ряду умов. 

Головною умовою визначення періоду формування інвестиційної  стратегії є передбачуваність розвитку економіки в цілому та інвестиційного ринку, зокрема. В умовах теперішнього нестабільного (та - на окремих напрямках - не передбачуваного) розвитку економіки  країни цей період не може бути надто  тривалим та в середньому не може виходити за рамки 3-5 років (для порівняння слід відзначити, що інвестиційна стратегія  найбільших компаній країн з розвиненою ринковою економікою розробляється  на період 10-15 років). 

Однією з умов визначення періоду формування інвестиційної  стратегії фірми є її галузева приналежність. Результати обстеження окремих компаній США показують, що найбільший період (понад 10 років) характерний  для розробки інвестиційної стратегії  так званими інституційними інвесторами (інвестиційними фондами, інвестиційними компаніями і т. ін.); менший період (5-10 років) характерний для компаній та фірм, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва засобів  виробництва та у видобувних галузях  промисловості; ще більш короткий період (3-5 років) характерний для компаній та фірм, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва споживчих  товарів, роздрібної торгівлі та послуг населенню. Очевидно, і в наших  умовах таку галузеву диференціацію  середнього періоду формування інвестиційної  стратегії слід вважати доцільною. 
 
 

Мал. 1.2. Основні етапи  процесу формування інвестиційної  стратегії підприємства (фірми) 

Однією з важливих умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії є також  розмір підприємства (фірми). Інвестиційна діяльність великих компаній звичайно прогнозується на більш тривалий період. 

Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинно виходити передусім із системи  цілей загальної стратегії економічного розвитку. Ці цілі можуть бути сформовані у вигляді забезпечення приросту капіталу; зростання рівня прибутковості  інвестицій та суми доходу від інвестиційної  діяльності; змін пропорцій у формах реального та фінансового інвестування; змін технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень; змін галузевої та регіональної спрямованості інвестиційних програм і т. ін. 

Основними критеріями оцінки розробленої інвестиційної  стратегії фірми (підприємства) є: 

узгодженість інвестиційної  стратегії фірми із загальною  стратегією її економічного розвитку; 

внутрішня збалансованість  інвестиційної стратегії; 

узгодженість інвестиційної  стратегії з зовнішнім середовищем; 

можливість реалізації інвестиційної стратегії з урахуванням  наявного ресурсного потенціалу; 

прийнятність рівня  ризику, пов'язаного з реалізацією  інвестиційної стратегії; 

результативність  інвестиційної стратегії. 

Одним з найефективніших  шляхів реалізації стратегічних цілей  інвестиційної діяльності є розробка стратегічної спрямованості інвестиційної  діяльності, яка базується на системі  цілей цієї діяльності. У процесі  розробки послідовно визначаються: співвідношення різних форм інвестування на окремих  етапах перспективного періоду; галузева та регіональна спрямованість інвестиційної  діяльності. 

Проблеми інвестування відтворення основних фондів на сучасному  етапі 

ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО НА СУЧАСНОМУ  ЕТАПІ 

Розвиток економічного потенціалу та суспільний розвиток у  кожній країні, підвищення життєвого  рівня населення, поліпшення якості продукції в основному залежать від активності інвестиційної політики. 

Інвестиційна політика в кожен період розвитку суспільства  визначається співвідношенням довгострокових вкладень капіталу в різні галузі економіки та у виробничу сферу  всередині країни та за кордоном. Загалом інвестуються промисловість, транспорт, сільське господарство, житлове будівництво, наука, система підготовки кадрів та інші сфери життєдіяльності суспільства.  

Капітальні вкладення  являють собою складну економічну категорію вартісних та матеріально-речових  факторів, перетворюваних у системі  капітального будівництва в основні  фонди, що безпосередньо впливають  на темпи та характер розвитку суспільного  виробництва. Вони виступають як матеріалізована  форма технічного прогресу, найважливіший  фактор інтенсифікації, підвищення темпів та ефективності розвитку суспільного  виробництва. 

Вплив капітальних  вкладень на суспільне виробництво  виражається у досягненні високого рівня продуктивності суспільної праці, неухильному рості національного  прибутку та підвищенні життєвого рівня  населення. 

Обсяги та пропорції  розподілу капітальних вкладень за зазначеними напрямками в кожній країні зумовлені в основному  рівнем ЇЇ економічного розвитку, У  країнах, де накопичено досить потужний виробничий потенціал та створено необхідні  резервні потужності, існує можливість спрямовувати більшу частку інвестицій у невиробниче будівництво. І, навпаки, у країнах, що інтенсивно розвивають промислове виробництво, більша частина  капітальних вкладень використовується у сфері виробничого будівництва. 

Відповідно до досягнутого  рівня розвитку продуктивних сил, у  різних країнах істотно відрізняється  частка валового продукту, що спрямовується  у капітальне будівництво. Так, у  колишньому СРСР на капітальне будівництво  використовувалось до 10% національного  доходу та валового суспільного продукту, в Україні та країнах колишнього РЕВ - 8~12%, у США - 4,2, ФРГ - 7,3, у Франції - 6,8, в Японії - 7,8 валового внутрішнього продукту. Співвідношення інвестицій у виробничому та невиробничому  будівництві значною мірою характеризується часткою вкладень у житлове будівництво. 

Галузева структура  капітальних вкладень в Україні  у динаміці розвитку характеризується даними, наведеними у табл. 2.1. 

2.1. Галузева структура  капітальних вкладень в Україні, 

%, до підсумку 
 
 

Як видно з наведених  у табл. 2.1. даних, пріоритетним напрямком  інвестицій в Україні на розглянутих  етапах розвитку народного господарства були капітальні вкладення у розвиток промисловості, при ігноруванні  соціально-економічних потреб населення.  

Підлягає реалізації комплексна програма перебудови в капітальному будівництві проектно-кошторисної  справи на базі широкого використання систем автоматизованого проектування, зміцнення матеріально-технічної  бази та науково-інформаційних служб  проектних організацій. До початку 2000 року рівень автоматизації проектування повинен був досягти не менше 50%. 

Найважливішим напрямком  у інвестиційній політиці стає здійснення екологічних заходів. Щорічні капітальні вкладення в охорону навколишнього  середовища та раціональне використання природних ресурсів явно недостатні. Від інвестиційної політики залежить і ре-сурсомісткість матеріального  виробництва. 

На жаль, у наш  час інвестиційна політика не відображає поки що у належній мірі капітальних  заходів з охорони навколишнього  середовища. Окрім посилення охорони  сільськогосподарських угідь, лісових  та водних ресурсів, потрібні великі кошти  на очисні споруди для захисту  водного та повітряного басейнів. Абсолютно ясно, що нарощування капі­тальних вкладень в екологічні заходи повинно  у перспективі зростати. 

У кінцевому підсумку у сфері економіки України  будуть встановлені такі пропорції  інвестицій у галузевому, відтворювальному, технологічному та інших аспектах, які забезпечать високий рівень продуктивності суспільної праці, неухильне  зростання національного прибутку та найбільш повне задоволення матеріальних потреб суспільства. 
 

ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ МАТЕРІАЛЬНОГО  ВИРОБНИЦТВА 

Глибокі структурні перетворення вимагають відповідних  нагромаджень, створити які в короткі  строки багато підприємств не в змозі, а бюджетні кошти кожен раз  виявляються надто обмеженими. Тож, недостатність інвестицій цілком імовірно буде відчуватися протягом усього перехідного  періоду до ринкових відносин. Питома вага капітальних вкладень у валовому внутрішньому продукті України зменшилася з 22,7% у 1990р. до 15,1% у 1995р. Така динаміка об'єктивно впливає на тривалість періоду відродження нормально  функціонуючої економіки навіть після початку пожвавлення інвестиційної  активності. 

Проте тільки внутрішнє  нагромадження та певна частка залучених  іноземних інвестицій можуть стати  джерелом коштів для структурних  змін у матеріальному виробництві, що забезпечать стабілізацію та зростання  його обсягів. 

Здійснення структурних  перетворень тісно пов'язане з  приватизацією державної власності, розвитком підприємництва та посиленням на цій основі мотивації праці  та ділової активності. 

Формування ринкової економіки в Україні неможливе  без розвитку підприємництва, що являє  собою багатосторонню економічну діяльність підприємств, фірм, окремих громадян та груп, спрямовану на отримання прибутку (доходу). 

Аналіз зарубіжного  досвіду говорить про те, що в  умовах ринку самоуправління на рівні  господарчих суб'єктів стосовно підприємницької діяльності є необхідною умовою розвитку економіки підприємства або фірми. Цього можна досягти  шляхом розробки інвестиційних проектів та програм. 

Інвестиційний проект визначає мету, якої фірма прагне, стратегію  підприємницької діяльності в поєднанні  зі строками досягнення мети. Цей проект як реалістична оцінка фірми та її можливостей має бути керівництвом у діяльності, інструментом оцінки ефективності управління фірмою, підприємством. 

Для підприємства найбільш характерні плани та заходи реалізації окремих інвестиційних проектів та програм. Якщо реалізуються кілька проектів, пов'язаних або залежних один від одного, то, плануючи їх взаємодію, підприємці мають справу з проектуванням  як безперервним процесом — функцією управління підприємницькою діяльністю. Стосовно великих та довгочасних  проектів невід'ємною умовою їх розробки є обґрунтування ідеї та надійності очікуваного результату. У світовій практиці плани реалізації інвестиційних  проектів здобули назву бізнес-планів. Проте не можна інвестиційний  проект ототожнювати з бізнес-планом. У нашій практиці інвестиційний  проект являє собою комплексний  план розвитку підприємства та слугує головним обґрунтуванням інвестицій, тоді як бізнес-план розробляється  головним чином з метою отримання  максимального прибутку. 

Мета укладання  інвестиційного проекту полягає, насамперед, утому, щоб дати керівництву підприємства (фірми) якнайповнішу картину становища  підприємства та можливостей його розвитку. Окрім того, ретельне обґрунтування  проекту створює у майбутніх  інвесторів впевненість у надійності своїх інвестицій та, що не менш важливо, викликає довір'я до керівництва  підприємства. 

Інвестиційний проект - це документ, який містить систему  взаємопов'язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами заходів  і дій, спрямованих на розвиток економіки  підприємства. Розробка інвестиційних  проектів повинна стати законом  для всіх форм і видів підприємництва. Інвестиційний проект - це форма  планування та реалізації інвестицій, він є складовою частиною інвестиційної  діяльності. 

В інвестиційному проекті  розглядаються науково-технічні, технологічні, організаційні, соціальні, фінансові  та інші аспекти підприємницької  діяльності. Інвестиційний проект повинен  пе­редусім дати відповіді на такі питання: 

яких фінансових витрат вимагає реалізація цього  проекту; 

яка його ефективність (рентабельність); 

у який строк окупляться витрати. 

Інвестиційний проект є ефективним засобом донесення  нової ідеї до осіб, здатних фінансувати  проект. Одночасно -це основа для оцінки перспективи розвитку та для управління новим бізнесом. 

Ретельно розроблений  інвестиційний проект повинен містити  також відповіді на цілий ряд  інших різноманітних питань: 

чи піддається підприємницька ідея (проект) практичній реалізації; 

яку організаційну  підготовку слід провести для створення  цього бізнесу; 

яким чином залучити інвестиції; 

що в даному бізнесі  є привабливим для потенційних  інвесторів; 

чи має даний  бізнес перевагу над конкурентами; 

якими є ці переваги для підприємця, а якими - для інвесторів; 

чи буде ефективним виробництво та реалізація продукції (послуг); 

чи достатній ринок  збуту для цієї продукції; 

як буде організовано ресурсне забезпечення бізнесу; 

чи відповідає кваліфікація працівників та керівників фірми  завданням задуманого бізнесу. 

Таким чином, інвестиційний  проект допомагає реально оцінити  ідею, внести її в документацію, усвідомити її, визначити її ефективність та "вузькі" місця і нарешті керувати процесом реалізації інвестиційного проекту. 

У практиці індустріальне  розвинених країн уся багатоманітність проектів класифікується за різними  типами та ознаками. 

Залежно від масштабу та вартості проекти поділяються  на великі, середні та дрібні. Великі проекти мають стратегічний характер, являють собою принципово нові об'єкти вартістю більше 2 млн. доларів. Середні  проекти мають вартість від 300 тис. доларів до 2 млн. доларів. До них  можна віднести міжрегіональні, регіональні  проекти, а також окремі проекти, розроблювані на рівні корпорацій, компаній. Дрібні проекти звичайно мають вартість менше 300 тис. доларів. 

За тривалістю реалізації проекти поділяються на короткострокові, середньострокові та довгострокові. Строк  реалізації короткострокових проектів не перевищує 1 року, середньострокових - 1—2 років. Довгострокові проекти  реалізуються протягом 3-5 років. 

За видами проекти  поділяються на: 

1) проекти із затвердженими  фондами (затвердженим фінансуванням), що перебувають на тій або  іншій стадії будівництва, але  не закінчені; 

2) проекти з несхвальним  фінансуванням, які, у свою  чергу, поділяються на: 

а) ті, що залежать від  самих корпорацій (рішення про  інвестування приймається керівництвом корпорації); 

б) ті, що залежать від  споживача (фінансування відкривається  тільки в тому випадку, якщо корпорація на тендері виграє контракт на поставку продукції). 
 

Залежно від класу  проекту виділяють - мегопроекти, мульти-проекти  та монопроекти. 
 

Мегопроекти - це цільові  програми, що містять множину взаємопов'язаних проектів, об'єднаних загальною метою, виділеними ресурсами та обмежених  часом їх виконання. Такі програми можуть бути міжнародними, національними, міжгалузевими, галузевими. Як правило, програми формуються, підтримуються та координуються  на верхніх рівнях управління: державному, республіканському (Крим), обласному, муніципальному та ін. 

Мультипроекти - це проекти, здійснювані в організаціях та підприємствах (фірмах). Вони пов'язані з визначеною концепцією та напрямком стратегічного  розвитку організацій і підприємств (фірм) на перетворення їх у прибуткові, фінансово стійкі, ефективно функціонуючі фірми та компанії. 

Монопроекти - це різні  інвестиційні, інноваційні та інші проекти, що мають визначену мету та обмеження у фінансах, ресурсах, часі, якості та потребують створення  єдиної проектної команди. Залежно  від змісту виділяють технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані проекти. 
 

Таблиця 2.2. Класифікація інвестиційних проектів за нормою прибутку
 

л. /п. 
Тип капітальних  вкладень 
Мінімальна 

(порогова) норма 

прибутку, % 


Вимушені капітальні вкладення, здійснювані з метою  підвищення 

надійності виробництва  та техніки безпеки, спрямовані на 

виконання вимог  щодо збереження нав­колишнього середовища 

згідно з новими законодавчими актами у цій сфері  та враховуючі 

інші елементи державного регулювання 
Вимоги до норми  

прибутку відсутні 


Вкладення з метою  збереження позицій на ринку 

(підтримання сталого  рівня виробництва) 
6 


Вкладення в оновлення  основних виробничих фондів 

(підтримання безперервної  діяльності) 
12 


Вкладення з метою  економії поточних витрат 

(скорочення витрат) 
15 


Вкладення з метою  збільшення доходів  

(розширення діяльності, збільшення виробничої потужності) 
20 


Ризикові капітальні вкладення (нове будівництво, 

впровадження нових  технологій) 
25-30 
 

Ця класифікація є складовим елементом управління інвестиційним процесом корпорації. Важливу роль в інвестиційній  політиці відіграє і часовий розподіл прибутку, коли залежно від фінансового  становища корпорації у різні  періоди керівництво задає різні  норми прибутку. У цих цілях  розробляються довгострокові плани  капітальних вкладень для використання прибутку, нагромадженого у сприятливі періоди, в менш сприятливих умовах (для компенсації капітальних  вкладень з низьким прибутком). 

Норма прибутку від  інвестицій різних класів проектів може коливатись залежно від можливості доступу корпорації до вигідних об'єктів  протягом різних періодів. Тому встановлюються межі коливання норми прибутку. Нижня  межа - це той мінімальний рівень, нижче якого норма прибутку не повинна падати, незалежно від  того, який очікуваний обсяг прибутку від проекту та які фінансові  ресурси корпорації. Окрім мінімальної  норми прибутку, звичайно встановлюється на досить тривалий період (5-10 років) також  стандартна (нормальна) норма прибутку, прийнятна для корпорації. 

Мінімальна норма  прибутку, вказана у таблиці 2.2., розраховується виходячи з рівня прибутковості  цінних паперів, ставок по довгостроковому  кредиту і т. ін., оскільки вкладення  інвестицій у цінні папери, банківські операції є альтернативою інвестиційних  проектів виробничого характеру. 

Необхідно зазначити, що мінімальна норма прибутку зростає  зі збільшенням ступеня інвестиційного ризику та може сягати дуже високого рівня  для венчурних (ризикових) проектів (25% і більше). 

Окрім наведених  елементів, економічний механізм повинен, по можливості, враховувати також  екологічні та соціальні вимоги й  одночасно передбачати систему  субсидій, цільових дотацій, штрафних санкцій, покликаних відігравати стимулюючу або стримуючу роль для тих  чи інших видів інвестицій. 
 

Міжнародний рух  капіталів та інвестицій 

Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій 

Міжнародний рух  капіталів – це розміщення та функціонування капіталу за кордоном, передусім з  метою цього самозростання, хоч  і не тільки для цього. У цьому  значенні слово “капітал” вживається у множині, щоб підкреслити, що рух  капіталу між сторонами не однобічний і що в цьому русі бере участь капітал найрізноманітніших форм та видів.  

Класификация форм міжнародного руху капіталів відображає різні боки цього процесу. Капітали вивозяться, ввозяться та функціонують за кордоном: 

У формі приватного та державного капіталів, залежно від  того, вивозиться він приватними чи державними організаціями та компаніями. 

У грошовій та товарній формах. Вивозом капіталу можуть бути машини та обладнання, патенти та “ноу-хау”, якщо вони вивозяться за кордон як вклад  у статутний капітал фірми, що там утворюється чи купується. Іншим  прикладом можуть бути товарні кредити. 

У короткостроковій та довгостроковій формах. 

У позиковій та підприємницькій  формах. Капітал у позиковій формі  приносить його власникові доход  переважно у вигляді відсотка по вкладах, позиках та кредитах. Капітал  у підприємницькій формі приносить  доход переважно у вигляді  прибутку.  

Обсяг функціонуючого за кордоном капіталу величезний. Тільки обсяг накопичених у світі  прямих інвестицій до 1993 р. становив 2,0 трлн. дол.  

Постсоціалістичні, соціалістичні країни та країни, що розвиваються, навіть такі великі, як Росія, Китай, Індія, Україна, є другорядними учасниками міжнародного руху капіталів. Ввезення капіталу помітно росте  тільки у найбільш динамічних (Сінгапур, Таїланд, Китай, Турція) та найбільш перспективних  з них (Росія, Туркменистан, Узбекистан, Україна).  

Центр ООН по транснаціональних  корпораціях виділяє чотири найбільш типові у світі випадки прямих капіталовкладень, пов`язаних з організацією виробництва товарів та послуг у  зарубіжній країні: 

Підприємницька діяльність за кордоном здійснюється тому, що ввезення деяких товарів та послуг у зарубіжну  країну неможливе або ускладнене через різні обмеження або  через властивості цих товарів  і особливо послуг (де часто єдиний спосіб продати послугу покупцеві  – це надати послугу на місці). 

Торгівля з іншою  країну ведеться без істотних обмежень, проте виробництво товарів та послуг на місці виявляється дешевшим, ефективнішим способом обслуговування цього зарубіжного ринку, наприклад, через економію на транспортних витратах. 

Країна прикладення  підприємницького капіталу виявляється  найдешевшим місцем виробництва  товарів та послуг для їх поставки на світовий ринок, включаючи й ринки  країни походження інвестицій. 

Замість нарощування  виробництва на батьківщині з  метою подальшого експорту виробництво  налагоджується за кордоном передусім  з тієї причини, що для деяких видів  продукції, особливо технічно складних, важливі післяпродажне ослуговування, консультаційні та інші послуги, які  потребують постійної присутності  виробника на ринку. У цьому випадку  мати власне виробництво в зарубіжній країні виявляється більш вигідно, ніж організувати там чисто збутову  фірму, і, тим паче, ніж збувати  продукцію через посередників. 

В Україні до цього  часу основною формою участі іноземного капіталу в економіці є створення  спільних підприємств. Їх кількість  поки що невелика й реалізація товарів  і послуг, що виробляються ними, на внутрішньому та зовнішньому ринках незначна, а  тому серйозно вплинути на економіку  України вони поки що не можуть. Хоча вже існують і досить переконливі  приклади їх фіктивності та прибуткової  діяльності. У цілому ж іноземний  капітал в Україні робить поки що дуже обережні кроки. 
 
 
 

ПРІОРИТЕТНІ СФЕРИ, ЗОНИ ТА ОБ'ЄКТИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ 

Іноземний капітал  сьогодні особливо необхідний у тих  сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового  стану, зняти наростаюче соціальне  напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в  тому, щоб забезпечити населення  необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити  їх імпортозаміщення, звільнивши валютні  ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного спо­живання  або сировини для їх виробництва. 

У реконструкції  та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично  все агропромислове господарство України, як і всіх республік колишнього СРСР, - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску  кінцевого продукту та доведення  його до споживача. Тут вкрай необхідно  підняти продуктивність та знизити  втрати, забез­печити більш глибоку  та комплексну переробку первинної  сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість у агропромисловій  сфері економіки щорічно не доходять до споживача мільйони тонн м'яса, не використовується близько половини молочного білка, пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціонально  використовується й вирощена зернова  продукція. 

Зниження втрат  сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема  шляхом створення порівняно невеликих  підприємств, що не потребують великих  вкладень і забезпечують швидку окупність  початкових затрат при неви­сокому  ступені ризику для іноземних  інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі з використанням  потужного науково-технічного та виробничого  потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії. 

У великомасштабному  іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу й паливно-енергетичні  галузі, що впродовж багатьох років  несуть величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва  та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту. Залучення інвестицій з-за кордону в цю галузь було б дуже корисним при розв'язанні ряду вузлових завдань. Серед них: 

активізація використання існуючого виробничого потенціалу по видобуванню та переробці енергоресурсів, особливо в тих ланках, де можна  в короткі строки здобути від  хорошу віддачу вкладених коштів, наприклад, при інвестуванні комплексу  заходів щодо введення в експлуатацію великого масиву сьогодні недіючих вугільних  шахт Донецького, Придніпровського та Львівсько-Волинського басейнів з  покриттям видатків за рахунок виручки  від продажу додатково видобутого вугілля; 

різке зниження питомих  видатків палива та енергії у народному  господарстві на основі переходу до енергозберігаючих  технологій; 

комплексна модернізація діючих і створення нових виробничих фондів і процесів на базі сучасної техніки та прогресивних технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки виробництва, а також  докорінне поліпшення умов праці; 

зниження негативного  впливу металургійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі застосування екологічно чистих технологічних процесів у виробництві, транспортуванні та сферах споживання енергоресурсів. 

Участь іноземного капіталу могла б істотно активізувати конверсію військового виробництва. Для цього є великі можливості. Це, перш за все, освоєння на конверсованих  підприємствах виробництва товарів  народного споживання, машин та обладнання для агропромислового комплексу  та легкої промисловості, міського транспорту, літаків для цивільної авіації, нафтогазового обладнання, приладів медичного та екологічного призначення  та багато іншого, Сюди ж можна віднести інвестиційну співпрацю із зарубіжними  фірмами в питанні адаптації  до цивільних цілей військової електроніки, радіотехніки, виробництва засобів  та систем зв'язку. 

Пріоритетними зонами для іноземних інвестицій в Україні  є: 

Західний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська, Волинська області), де ефективним може бути створення  виробництва з використанням  місцевих природних ресурсів - сірки, калійної та кухонної солі, вугілля, нафти  та газу, а також розвиток мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів. 

Донецько-Придніпровський  регіон (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська області), де необхідно  здійснити реконструкцію та технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних  та екологічно чистих технологій; дати потужний імпульс розвитку малоенергомістких  виробництв середнього та точного машинобудування, автомобіле- та літакобудування. 

Південний регіон (Одеська, Миколаївська, Херсонська області), де найбільш вигідним є проведення реконструкції  та технічного переоснащення портового  господарства, розвиток виробництва  обладнання для харчової та консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів. 

Регіони України, забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, у яких, поряд із запровадженням унікальних наукових досліджень, необхідно впровадити найновітніші технології та здійснити  комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціального відродження  територій. 

Одночасно з пріоритетними  сферами та зонами для іноземного капіталу визначаються об'єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні інвестиції залучаються з дозволу  уряду України. До таким об'єктів  належать: 

підприємства атомного машинобудування; 

підприємства та об'єднання паливно-енергетичного  комплексу, у тому числі вугільно-, нафто- та газопереробні підприємства; 

об'єкти нафтопродуктозабезпечення, нафтосховища міжобласного та республіканського  значення;
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.