На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


дипломная работа Використання пдземних вод у водопостачанн

Информация:

Тип работы: дипломная работа. Добавлен: 20.08.2012. Сдан: 2010. Страниц: 18. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
    Зміст 
 
 
 
 

Вступ

 
    Проблема  якості питної води актуальна для  всього світу, саме тому в світовій практиці стандарти її якості постійно переглядаються в залежності від зміни екологічної ситуації, застосування нових технологій та інших навантажень на склад води. В Україні ж не дотримуються навіть застарілих  норм стандартів якості питної води.
    Проблема  забезпечення населення  якісною питною водою в нашій країні є дуже гострою. За запасами водних ресурсів Україна належить до маловодних країн. Головна водна артерія - річка Дніпро постачає живлющу вологу у дві третини населених пунктів країни.  Третина населення країни п’є воду з місцевих джерел - криниць і неглибоких свердловин. При цьому дивно, що ставлення до найціннішого дарунку природи збереглося в українців  споживацьке, недбайливе. У багатьох регіонах поверхневі джерела настільки забруднені, що брати з них воду для пиття просто небезпечно. На жаль, сьогодні далеко не кожен житель України знає, чи хоча б пам’ятає, смак справжньої природної води.
    Не  є виключенням і місто Васильків, джерела водопостачання якого не відповідають санітарним вимогам.
    Метою роботи було вивчення ефективності постачання та якості питної води у м. Василькові для розроблення рекомендацій щодо реконструкції системи водопостачання та водоочищення м. Василькова.
    Для досягнення поставленої мети поставлені наступні завдання:
    -  вивчити механізм формування та використання підземних вод у водопостачанні м. Василькова;
    - дослідити якість підземних вод  м. Василькова та стан системи водопостачання міста;
    - розглянути динаміку змін стану  підземних вод та їх відповідність  нормам якості;
    - визначити основні проблеми організації водопостачання м. Василькова та шляхи їх вирішення.
    - розробити метод реконструкції системи водопостачання м. Василькова для підвищення якості питної води.
    Об’єктом дослідження є питна вода з джерел водопостачання м. Василькова.
    Предметом дослідження – процес водопостачання м. Василькова за рахунок підземних вод.
    На  основі викладених результатів розробити  схему реконструкції системи  водоочищення та водопостачання м. Василькова для суттєвого покращення якості питної води для населення. 
 
 
 
 
 
 
 

 

     Розділ 1.  
Використання підземних вод  
у побутовому водопостачанні

    1.1. Сучасний стан використання підземних вод в Україні

 
    Для забезпечення населення питною водою  відповідної якості необхідно визначитися  зі джерелами питної води. Зараз, 70% питної води – це вода поверхневих джерел і 30% - підземних. В умовах значного забруднення поверхневих вод на яке не розраховано обладнання очистки води для надання споживачу, необхідно визначити, що є більш доцільним: модернізувати обладнання по всій Україні, або перейти на використання підземних джерел водопостачання. Власова Г.І. у своїй статті „Водні ресурси в Україні. Використання, моніторинг, охорона” [17] так описує ситуацію, що склалася у системі водопостачання: „Останніми роками відмічено погіршення якості води основних джерел централізованого водопостачання, що обумовлено незадовільною водогосподарською діяльністю, забрудненням річкового стоку і підземних водоносних горизонтів органічними сполуками, фенолами, нітратами, нафтопродуктами, патогенними мікроорганізмами.” В той же час очікується поступове зростання споживання водний ресурсів в Україні. Так, за прогнозними оцінками, які було наведено на веб-сайті Третьої Міжнародної Екологічної Виставки – Форуму  „Довкілля – 2005” загальні потреби населення і галузей економіки щодо прісної води становитимуть у 2005 році 16,6-17,2 км3, у 2010 році – 17,6-19,1 км3. Порівняно з 2000 роком вони зростуть відповідно на 37-41% та 45-57%. [71]
    Тепер розглянемо кожне з джерел більш  детально. Поверхневі води: в усіх річкових басейнах України спостерігається суттєве зниження якості води. Технології підготовки води для населення в Україні розраховані на доведення природної води до якості питної лише у випадку, коли джерело водопостачання відповідає першій категорії, тобто вода є чистою. На сьогодні практично жодної поверхневої водойми за ступенем забруднення води, екологічним станом та основними санітарно-хімічними й мікробіологічними показниками не можна віднести до водойм першої категорії.
    За  даними Держводгоспа, за 2003 рік у водні об’єкти країни було скинуто близько 10 млрд. куб. м стічних вод,  у тому числі чистих і нормативно-очищених – близько 7 млрд. куб. м, забруднених – понад  3 млрд. куб. м.
    Найгірша  ситуація на сьогодні склалася у басейні  Дніпра, де незважаючи на значне зниження забору та використання води скидання забруднених стічних вод у водні об’єкти зростає. Аналіз показує, що близько 20% використаної в басейні Дніпра води скидається до його водойм без очистки та недостатньо-очищеної.
    Не  краща ситуація склалась і в інших басейнах. Однією з причин такого становища є те, що водогосподарські організації ще недостатньо контролюють діяльність підприємств-забруднювачів.
    Водогосподарська  ситуація, що склалася у більшості  областей, вимагає активізації діяльності водогосподарських організацій, більш повного використання передбачених водним законодавством важелів впливу на стан водних об’єктів в областях та басейнах річок [71].
    Радіологічний стан поверхневих вод обговорюється  в статті Кондратюка В.А. Автор стверджує, що основна частина техногенних джерел надходження радіонуклідів в навколишнє середовище знаходиться в басейнах річок Дніпро і Південний Буг. Автор припускається думки, що триває процес зниження питомої активності радіонуклідів у Дніпрі і водосховищах Дніпровського каскаду, тому концентрації радіонуклідів залишаються практично на одному рівні [22].
    За  даними Держаного комітету України  по водному господарству спостереження, які проводилися протягом 2003 року, не виявили суттєвого погіршення якості водних ресурсів порівняно з попереднім 2002 роком. Проте, більше 70% проб, відібраних у районах питних водозаборів, за одним або більше показниками не відповідали вимогам санітарних правил і норм для водойм, що використовуються для централізованого водопостачання [72].
    Запаси  підземних вод, як і поверхневих, по Україні розподілені дуже нерівномірно. Прогнозні ресурси прісних підземних вод складають загалом 20,9 куб. км на рік, експлуатаційні ресурси - 5,7 куб. км. Балансові запаси підземних вод, що гідравлічно не зв’язані з поверхневим стоком і є додатковими водними ресурсами місцевого формування, становлять близько 7 куб. км. Найбільші величини підземних вод залягають у басейнах Дніпра (61%), Сіверського Дінця (12%) і Дністра (9%). Крім прісних водних ресурсів у галузях економіки використовується близько 1 куб. км морської води.
    Якість  підземних вод у цілому краща, ніж вод поверхневого стоку, але  місцями спостерігається забруднення  деяких горизонтів стоками промислових  підприємств, великих тваринницьких  комплексів тощо. На запаси і якості підземних вод в першу чергу негативно позначилася робота гірничорудної промисловості та витоки з полігонів, ще розміщують тверди  відходи. За рівнем самоочищення у разі антропогенного забруднення  підземні води значно поступаються поверхневим: в разі забруднення однієї свердловини існує велика вірогідність забруднення всього підземного резервуару, тому питання моніторингу стоять дуже гостро. Ці питанні розглядаються в статті Кондратюк В.А., Лотоцької О.В., Паничева В.О. Гігієнічний моніторинг впливу полігону твердих побутових покидьок на якість підземних вод [22].
    Незважаючи  на залежність кількості та якості підземних водних ресурсів від антропогенних  факторів, їх екологічна стійкість  у порівнянні з поверхневими водними  об’єктами значно вища завдяки природній захищеності від забруднення з поверхні.  В деяких регіонах України вони вже сьогодні є останнім резервом чистої питної води.
    Незначне  використання підземних вод у  комунальному господарстві насамперед спричинене переважно фінансово-економічними проблемами комунального господарства.  Але не менші фінансово-економічні проблеми виникають і під час доведення якості поверхневих вод до вимог чинних в Україні санітарних норм для питної води.  Ці проблеми пов’язані з потребою докорінної реконструкції систем очищення поверхневих вод, забезпечення комунальних підприємств додатковими енергетичними потужностями, необхідними реагентами тощо [10].
    Важливою  складовою конкурентоспроможності підземних джерел водопостачання є  законодавча база, яка визначає їх порядок використання. Питні підземні води належать до корисних копалин загальнодержавного значення, порядок використання регулюється законодавством про надра і водним законодавством України одночасно.  Відповідно до чинного законодавства водокористувачі, які експлуатують підземні джерела, повинні отримати два дозволи, а саме: спеціальний дозвіл на користування надрами, згідно з Кодексом України про надра, згідно з Водним кодексом України [1].
    Підземні  води, які продовжують залишатися надійним джерелом водопостачання, особливо в сільській місцевості, не завжди відповідають вимогам до питної води, насамперед унаслідок підвищеного вмісту в них сполук нітратів, фосфору та бактеріологічного забруднення. Про складність вирішення проблем нітратного забруднення питної води в сільських регіонах свідчить досвід Всеукраїнської екологічної неурядової організації „МАМА-86”, яка у здійснила низки пілотних проектів по покращенню ситуації в сільських місцевостях Чернігівської, Полтавської, Івано-Франківської областях. Інформацію про їх досвід можна знайти у Звіті щодо впровадження технічних рішень з проблем питної води, які виконані ВЕГО «MAMA-86» в рамках програми пілотних проектів в рамках кампанії «Питна вода в Україні» упродовж 2001—2003 рр. [71].
    Іншої проблемою водопостачання є надмірне використання, використання питної води для туалетів, ванних кімнатах, в місцях де вода необов’язково має бути питною. Так, середньодобове споживання води на 1 міського жителя в Україні становить 320 л на добу, при середній санітарно-гігієнічній нормі для населення України 150 л/добу. В той же час,  у великих містах Європи норма складає 100-200 л. Крім того, під час транспортування води, за офіційними даними, щорічно втрачається близько 2 км3, що дорівнює річному стоку Південного Бугу.
    Всесвітня організація охорони здоров’я оцінюючи показники доступу до питної води в Україні у 2001 році у зробила  висновок, що у містах України доступ до джерел питної води мають 100% населення, у сільській місцевості – 94%, що складає 98% у середньому по Україні [44].
    За  даними українських фахівців, централізованим  водопостачанням в Україні забезпечено  населення всіх міст і 86,4% селищ міського типу. В той же час централізованих  систем каналізації та очисних споруд не мають 28 міст і майже третина селищ міського типу (392), а в 187 міських населених пунктах очисні каналізаційні споруди працюють неефективно, що спричиняє скидання щодоби майже 5 млн.м3 забруднених стічних вод. Виробнича потужність усіх централізованих водопроводів сьогодні становить 25,7 млн.м3 на добу, а каналізаційних очисних споруд - 16,4 млн.м3. Це зумовлює недопустиме збільшення диспропорції між потужностями водопроводу і каналізації і, як наслідок, все більш інтенсивне забруднення джерел водопостачання [38].
    Оцінка  якості питної води  з 01.01.2000 р  Україні здійснюється згідно документу Державні санітарні правила та нормі (ДСанПін) №383 (186/1940) „Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного постачання” [46]. Документ включає 54 показника якості і контролю за якістю питної води. Санітарні правила представлені в цьому документі у порівнянні з попереднім більш жорсткі і наближуються до Європейських стандартів.
    Внаслідок незадовільної водогосподарської  діяльності погіршується і якість води основних джерел централізованого водопостачання. Це, передусім, стосується річок басейну Сіверського Дінця. Причиною цього є неефективність роботи очисних споруд каналізації, побудованих за застарілими нормами, які потребують ремонту чи реконструкції, введення в експлуатацію водопроводів централізованого водопостачання без відповідного забезпечення системами каналізації та очисними спорудами [8].
    Особливе  занепокоєння викликає той факт, що протягом останніх років майже повністю припинилося розширення, будівництво і введення в експлуатацію нових потужностей очисних споруд каналізації, а потужності водопроводу продовжують зростати.
    Якість  питної води, що надходить до споживача  залежить від цілого ряду факторів, основними з яких є:
    стан джерел водоспоживання;
    Виконання технологічного режиму на станціях централізованої водопідговки;
    Санітарно-технічний стан централізованих систем водопідготовки та розподілу питної води
    Рівень лабораторного контролю  за якістю води на всіх етапах її підготовки і подання населенню [9].
    За  даними Держводгоспу України:
    Щорічно до 10% проб води з водопровідної мережі, що досліджуються не відповідають гігієнічним нормативам за тими чи іншими ознаками
    Кожна восьма проба питної води із сілких водоводів і кожна третя із джерел централізовано водопостачання не відповідають вимогам за біологічними показниками
    Кількість аварій, що трапляється як наслідок незадовільного стану водопровідної мережі на порядок перевищує норми встановлені у країнах Європи
    Питна вода в деяких регіонах України є значним фактором ризику виникнення інфекційних захворювань [71].
    Проблемі  захворювань, які можуть бути пов’язані  з якістю питної води присвячено статтю Прокопова В.О. «Контроль за якістю питної води» [35].
    Проблема  централізованого водопостачання населення якісною питною водою за економічних умов, що склалася в Україні не може бути вирішена в короткі строки. Тому як перший крок до покращення ситуації фахівці радять використання децентралізованих локальних агрегатів доочищення води і кондиціонування. В сучасних умовах – побутові фільтри один з основних способів гарантованого покращення якості питної води. 

    1.2. Утворення та рух підземних вод в зонах аерації й насичення

 
    Підземні  води формуються в основному з  вод атмосферних опадів, що випадають  на земну поверхню й просочуються (інфільтруються) у землю на деяку глибину, і з вод з боліт, рік, озер і водоймищ, що також просочуються в землю. Кількість вологи, прогнаної в такий спосіб у ґрунт, становить за даними Климентова П.П., 15-20 % загальної кількості атмосферних опадів [25]. Проникнення вод у ґрунти (водопроникність), що складають земну кору, залежить від фізичних властивостей цих ґрунтів. Відносно водопроникності ґрунти діляться на три основні групи: водопроникні, напівпроникні й водонепроникні або водотривкі.
    До  водопроникних порід відносяться  великоуламкові породи, галечник, гравій, піски, тріщинуваті породи й т.д. До водонепроникних порід - масивно- кристалічні породи (граніт, порфір, мармур), що мають мінімальну здатність  усмоктувати в себе вологу, і глини. Останні, просочившись водою, надалі її не пропускають. До порід напівпроникних відносяться глинисті піски, лес, пухкі піщаники, рихлуваті мергелі й т.п.
    Підземні  води в земній корі розподілені у  двох шарах. Нижній шар, складений щільними магматичними й метаморфічними породами, містить обмежену кількість води. Основна маса води перебуває у верхньому шарі осадових порід. У ньому по характеру водообміну з поверхневими водами виділяють три зони: зону вільного водообміну (верхню), зону вповільненого водообміну (середню) і зону досить уповільненого водообміну (нижню). Води верхньої зони звичайно прісні й служать для питного, господарського й технічного водопостачання. У середній зоні розташовуються мінеральні води різного складу. Це - древні води. У нижній зоні перебувають високомінералізовані розсоли. З них добувають бром, йод і інші речовини.
    Підземні  води утворюються різними способами. Як ми вже відзначали вище, один з  основних способів утворення підземної  води - просочування, або інфільтрація, атмосферних опадів і поверхневих вод (озер, рік, морів і т.д.). По цій теорії вода, що просочується доходить до водотривкого шару й накопичується на ньому, насичуючи породи пористого й пористо-тріщинуватого характеру. У такий спосіб виникають водоносні шари, або обрії підземних вод. Поверхня ґрунтових вод, називається дзеркалом ґрунтових вод. Відстань h від дзеркала ґрунтових вод до водоупора називають потужністю водотривкого шару [10].
    Кількість води, що просочилася в ґрунт, залежить не тільки від його фізичних властивостей, але й від кількості атмосферних опадів, нахилу місцевості до обрію, рослинного покриву. Тривалий дощ, що мрячить, створює кращі умови для просочування, ніж рясна злива, тому що чим інтенсивніше опади, тим з більшою швидкістю вода, що випала, стікає по поверхні ґрунту.
    Круті схили місцевості збільшують поверхневий  стік і зменшують просочування атмосферних  опадів у ґрунт; пологі, навпаки, збільшують їхнє просочування. Рослинний покрив (ліс) збільшує випар вологи, що випала, і в той же час підсилює випадання опадів. Затримуючи поверхневий стік, він сприяє просочуванню вологи в ґрунт.
    Для багатьох територій земної кулі інфільтрація є основним способом утворення підземних  вод. Однак є й інший шлях їхнього  утворення - за рахунок конденсації  водяної пари у гірських породах. У теплу пору року пружність водяної пари в повітрі більше, ніж у ґрунтовому шарі й нижележащих гірських породах. Тому водяні пари атмосфери безупинно надходять у ґрунт і опускаються до шару постійних температур, розташованого на різних глибинах - від одного до декількох десятків метрів від поверхні землі. У цьому шарі рух парів повітря припиняється у зв'язку зі збільшенням пружності водяної пари при підвищенні температури в глибині Землі. Внаслідок цього виникає зустрічний потік водяної пари із глибини Землі нагору - до шару постійних температур. У поясі постійних температур у результаті зіткнення двох потоків водяної пари відбувається їхня конденсація з утворенням підземної води. Така конденсаційна вода має велике значення в пустелях, напівпустелях і сухих степах. У пекучі періоди року вона є єдиним джерелом вологи для рослинності. Таким же способом виникли основні запаси підземної води в гірських районах Західного Сибіру.
    Обидва  способи утворення підземних  вод - шляхом інфільтрації й за рахунок конденсації водяної пари атмосфери в породах - головні шляхи нагромадження підземних вод. Інфільтраційні й конденсаційні води називаються вандозними водами (від лат. "vadare" - іти, рухатися). Ці води утворяться з вологи атмосфери й беруть участь у загальному круговороті води в природі.
    Деякі дослідники відзначають ще один спосіб утворення підземних вод. Багато виходів цих вод у районах  сучасної або недавньої вулканічної  активності характеризуються підвищеною температурою й значною концентрацією  солей і летучих компонентів. Для пояснення генезису таких вод австрійський геолог Э. Зюсс в 1902 році висунув теорію ювенільного (від лат. "juvenilis" - незайманий). Такі води, як уважав Зюсс, утворилися з газоподібних продуктів, що удосталь виділяються при диференціації магматичного вогнища.
    Більш пізні дослідження показали, що чистих ювенільних вод, як їх розумів Э. Зюсс, у поверхневих частинах Землі  не існує. У природних умовах підземні води, що виникли різними способами, змішуються один з одним, здобуваючи ті або інші риси. Однак визначення генезису підземних вод має велике значення: воно полегшує підрахунок запасів, з'ясування режиму і їхня якість [20].
    Під час весняного повіддя й паводків рівень води в ріці, піднімаючись вище рівня річкового потоку, спрямованого до ріки, викликає відтік води з її й підйом рівня ґрунтових вод. Це знижує висоту рівня весняних повідь. На спаді ґрунтові води починають живити ріку, і рівень ґрунтових вод знижується.
    Ґрунтові  води можуть утворюватися за рахунок  штучних гідротехнічних споруд наприклад таких, як зрошувальні канали. Так, при будівництві Каракумської зрошувальної системи за рахунок перекидання частини стоку сибірських рік, у пустельну частину значна кількість води йшла не стільки на поливні потреби, скільки на випар і в ґрунт. Відбулося це внаслідок того, що більша частина зрошувальної системи проходила по піщаних ґрунтах, де коефіцієнт фільтрації досить високий, і незважаючи на протифільтраційні заходи, падіння рівнів води за рахунок фільтрації води в ґрунт було великим. Все це, крім зменшення стоку рік, приводило до того, що солі, що містяться в ґрунті, розчинялися ґрунтовими водами, і при русі підводних потоків назад у канал відбувалося замулення й засолення останнього.
    За  умовами залягання виділяють  три типи підземних вод: верховодку, ґрунтові й напірні, або артезіанські.
    Верховодкою називаються підземні води, що залягають  поблизу поверхні землі й відрізняються  мінливістю поширення й дебіту. Звичайно верховодка приурочена до лінз водотривких  або слабко проникних гірських порід, що перекриваються водопроникними товщами. Верховодка займає обмежені території, це явище - тимчасове, і відбувається воно в період достатнього зволоження; у посушливий час гола верховодка зникає. Верховодка приурочена до першого від поверхні землі водотривкому шару. У тих випадках, коли водотривкий шар залягає поблизу поверхні або виходить на поверхню, у дощові сезони розвивається заболочування.
    До  верховодки нерідко відносять ґрунтові води, або води ґрунтового шару. Ґрунтові води представлені майже зв'язаною водою. Краплинно-рідка вода в ґрунтах присутня тільки в період надлишкового зволоження.
    Ґрунтові  води. Ґрунтовими називаються води, що залягають на першому водотривкому обрії нижче верховодки. Звичайно вони приурочені до витриманого водонепроникного шару й характеризуються більш-менш постійним дебітом. Ґрунтові води можуть накопичуватися як у пухких пористих породах, так і у твердих тріщинуватих колекторах. Рівень ґрунтових вод являє собою нерівну поверхню, що повторює, як правило, нерівності рельєфу в згладженій формі: на височинах він нижче, у знижених місцях - вище. Ґрунтові води переміщаються убік зниження рельєфу.
    Рівень  ґрунтових вод піддається постійним  коливанням. Як відзначалося вище, на нього  впливають різні фактори: кількість  і якість опадів, що випадають, клімат, рельєф, наявність рослинного покриву, господарська діяльність людини й багато чого іншого.
    Ґрунтові  води, що накопичуються в алювіальних  відкладеннях - одне із джерел водопостачання. Вони використовуються як питна вода, для поливу. Виходи підземних вод на поверхню називаються джерелами, або ключами.
    Напірні, або артезіанські води. Напірними  називають такі води, які перебувають  у водоносному шарі, укладеному між  водотривкими шарами, і випробовують гідростатичний тиск, обумовлений різницею рівнів у місці живлення й виходу води на поверхню. Область живлення в артезіанських вод звичайно лежить вище області стоку води й вище виходу напірних вод на поверхню Землі. Якщо в центрі такої чаші, або мульди, закласти артезіанську свердловину, то вода з неї буде бити у вигляді фонтана за законом сполучених посудин.
    Розміри артезіанських басейнів бувають  досить значними - до сотень і навіть тисячі кілометрів. Області живлення таких басейнів найчастіше значно віддалені  від місць витягу води. Так, воду, що випала у вигляді опадів на території Німеччини й Польщі, одержують в артезіанських шпарах, пробурених у Москві; у деяких оазисах Сахари одержують воду, що випала у вигляді опадів над Європою [45].
    Артезіанські  води характеризуються сталістю дебіту й гарною якістю, що важливо для її практичного використання.
    Підземні  води служать надійним джерелом живлення рік. Вони діють цілий рік і  забезпечують живлення рік у зимову й літню межень (або при низьких  рівнях стояння обрію води), коли поверхневий стік відсутній.
    При сильно вповільнених швидкостях руху ґрунтових вод, у порівнянні з  поверхневими, підземні води в річковому  стоці виступають як регулюючий фактор.
    Також, при сильно вповільнених або невеликих  швидкостях руху ґрунтових вод, на ріках  Крайньої Півночі при низьких температурах повітря, спостерігається перемерзання (повне або часткове) ріки, і тоді вода заходить із підпірної частини тої водойми, у яку впадає ріка (це може бути головна ріка, море, озеро й т.п.).
    Розрахунки  підземного стоку звичайно узагальнюються у вигляді карт підземного живлення, коефіцієнтів і модулів підземного стоку, що відбивають природні ресурси різних видів підземних вод, розвинених у межах малих і середніх річкових басейнів і їхніх окремих районів і ділянок.
    У зоні аерації, тобто в товщі порід, розташованої між денною поверхнею й дзеркалом ґрунтових вод, перебувають:
    а) водяна пара, що заповнює пори породи;
    б) гігроскопічна волога, що обумовлює  гігроскопічну вологість порід;
    в) плівкова вода, що обволікає зерна  порід у вигляді плівок різної товщини;
    г) капілярна вода, що розташовується у вигляді капілярної облямівки  над дзеркалом ґрунтових вод [36].
    Рух підземних вод у зоні аерації  може відбуватися у вигляді пересування  пари, у вигляді плівкового руху, вільного просочування й капілярного руху.
    Рух пароподібної й гігроскопічної вологи. А. Ф. Лебедєвим було експериментально доведено, що волога в пароподібному  стані пересувається від ділянки  з більшою пружністю водяної  пари до ділянки з меншою його пружністю. Пружність же залежить від температури й вологості порід. Таким чином, якщо між різними ділянками гірських порід з'являється різниця в температурі або вологості, виникає рух водяної пари. При однаковій температурі рух спрямований від більше вологих часток до менш вологих; при однаковій вологості - від більш до менш нагрітих. Тому влітку пароподібна волога рухається зверху донизу, а взимку - знизу нагору [39].
    Рух води у вигляді просочування. Просочування в породах може відбуватися у  вигляді окремих струмків і у  вигляді суцільної маси води. У першому випадку окремі струмки води рухаються самостійно, розрізнено. Спочатку відбувається змочування часток ґрунту, після чого під дією сил ваги надлишкова вода у вигляді гравітаційної просочується вниз.
    Такий вид руху Г. Н. Каменський назвав вільним просочуванням. Другий вид руху спостерігається у випадку, якщо породи насичені водою повністю. Рух води тут відбувається зверху вниз під дією сили ваги. Цей вид руху вологи названий інфільтрацією [8].
    Капілярний  рух має місце як у верхній  частині зони аерації при просочуванні й інфільтрації, так і над дзеркалом ґрунтових вод (у капілярній зоні). У першому випадку капілярний рух відбувається зверху вниз (капілярне усмоктування), у другому — знизу нагору (капілярне підняття).
    У породах, насичених водою, тобто в зоні насичення, рух води може відбуватися у двох формах:
    1) ламінарного, при якому струмка води течуть паралельно, без перемішування й
    2) турбулентного, при якому відбувається хаотичний рух часток рідини й інтенсивне перемішування її шарів. Перехід від ламінарного руху до турбулентного й назад відбувається при досягненні певної швидкості часток рідини, називаною критичною швидкістю. Рух підземних вод у нескельних породах відбувається по типу ламінарного.
    Для визначення напрямку руху підземних вод використовують карти гідроізогіпс, на яких у вигляді ізоліній показаний «рельєф» дзеркала ґрунтових вод. Перпендикуляри до гідроізогіпсів, спрямовані убік зниження оцінок, називаються лініями току, що показують напрямок руху ґрунтових вод.
    По  взаємному розташуванню гідроізогіпс і ліній току потоки ґрунтових вод розділяють на плоскі й радіальні.У плоскому потоці гідроізогіпси в плані мають вигляд паралельних прямих і лінії току при перетинанні з ними утворюють мережу прямокутників. Плоский потік може мати місце в межиріччях; між рікою й дреною, що течуть паралельно; у випадку дренування ґрунтових вод горизонтальними утвореннями (канавами, штольнями).
    У радіальному потоці гідроізогіпси  представляють собою систему  кривих ліній, а лінії струму мають  вигляд радіусів. Найбільш наочним прикладом радіального потоку може бути приплив води в колодязь або шпару під час інтенсивного водовідбору. Радіальний потік може бути розбіжним (наприклад, біля закруту ріки) і збіжним (до водозабору). При розбіжному потоці ширина його по напрямку руху збільшується, а при збіжному, навпаки, зменшується [13]. 

    1.3. Системи і схеми водопостачання

 
    Режим споживання води, її кількість і  вимоги до якості, типи споживачів і  їх розміщення на місцевості, місцеві  природні умови, економічні передумови й наявність будівельних матеріалів та обладнання, наявність тих чи інших джерел водопостачання, їх потужність, якість води в них, відстань від споживачів води впливають на прийняту систему водопостачання, наявність відповідних споруд, ритмічність і надійність подачі води, собівартість води.
    Отже, системою водопостачання називають  комплекс споруд для забезпечення водою  всіх споживачів в межах населеного пункту або окремо розташованого  підприємства. Системи водопостачання подають воду на господарсько-питні потреби населенню, тваринам в особистому, фермерському та громадському господарствах, різного типу підприємствам, для поливання територій у межах населеного пункту тощо. До основних в системі водопостачання належать споруди забирання води з джерела, поліпшення якості води, запасні й регулювальні місткості, водоводи і водопровідні мережі, споруди для підняття води, тобто насосні станції. Взагалі усі діючі і запроектовані системи водопостачання можна класифікувати за такими особливостями:
    А) за призначенням:
    - комунальні, які забезпечують водою міста, селища міського типу;
    - виробничі, які забезпечують водою ТЕЦ, заводи, фабрики, комбінати;
    - сільськогосподарські, які забезпечують водою сільських споживачів води в межах сільських населених пунктів;
    - залізничні, які забезпечують водою залізничні станції;
    - протипожежні, які забезпечують водою потреби для гасіння пожеж;
    Б) за територіальними ознаками:
    - локальні або місцеві—для одного об'єкта, пункту;
    - групові—для кількох об'єктів водоспоживання, розташованих, як правило, на значній відстані один від одного;
    - внутрішньомайданчикові об'єкти водоспоживання, які розташовані в межах якоїсь територіальної площі (будівельного майданчика);
    - зовнішньомайданчикові об'єкти водоспоживання або споруди і і їсте ми водопостачання, які розташовані за межами якоїсь територіальної площі (будівельного майданчика);
    В) за способом подавання води:
    - самопливні або гравітаційні системи, в яких вода тече внаслідок дії сили тяжіння;
    - з механічним подаванням, в яких вода переміщується насосами або якимось пристроєм;
    - сезонні, в яких вода подається в окремі райони (зони) або у зони, що взаємодіють;
    Г) за видом використаних природних джерел:
    - із забиранням води із поверхневих джерел;
    - із забиранням води із підземних джерел;
    - комбінованого типу із забиранням води з підземних і поверхневих джерел;
    Д) за ступенем централізації:
    - децентралізовані — для постачання водою різних споживачів використовують різні системи водопостачання;
    - централізовані— усім споживачам воду подають з єдиної системи;
    - комбіновані— більшій частині об'єктів воду подають з єдиної системи, а деякі мають самостійні системи [25].
    Хоча  всі існуючі системи водопостачання за цією класифікацією Належать до якоїсь певної групи, вони можуть мати дуже подібні або однакові споруди чи групи споруд і відрізнятися деякими відмінностями: або більш складними або, навпаки, простими і спорудами. Наприклад, сільськогосподарське водопостачання відрізняється від виробничого і комунального при приблизно (пакових поданих об'ємах води більшою роззосередженістю споживачів і сезонною циклічністю виробництва. Це потребує використання групових систем з довгими і розгалуженими кодами або децентралізованих систем з невеличкими за об'ємом.
    Найнадійнішими  є централізовані системи водопостачання. Вони основним вимогам:
    - мати належний ступінь надійності й безперервності подавання води;
    - забезпечувати потрібну якість і кількість води, що подається споживачам;
    - забезпечувати надходження води під необхідним тиском (напором) [37].
    Централізовані системи залежно від місцевих умов і вибраної схеми водопостачання повинні забезпечувати господарсько-питне водоспоживання в житлових і громадських будівлях та на підприємствах, виробничі потреби невеликих підприємств, а на великих підприємствах, у разі потреби,—подачу води питної якості, гасіння пожеж, власні потреби станцій водопідготовки, поливання територій, теплиць (потреби теплиць можна задовольняти окремим водопроводом).
    Узагалі системи водопостачання, в більшості  випадків, не відносяться до об'єктів, які повинні забезпечувати стовідсоткову надійність. Тобто дозволяється в певних межах забезпечувати зниження подачі або перерву в подачі води. Це пов'язано з вартістю систем - більш надійні системи відповідно й більш дорогі.
    За  ступенем надійності водопроводи поділяють на три категорії:
    Перша дає змогу знижувати подавання  води протягом 3 діб на господарсько-питні  потреби не більше ніж на 30 %, а на виробничі — за аварійним графіком. Перерва в подаванні води допускається не більш як 10 хв. До цієї категорії належать населені пункти, в яких більше 50 тис. жителів.
    Друга категорія допускає зниження подавання  води на 10 діб, а перерву в подаванні  на 6 год. До неї належать населені пункти з кількістю жителів від 5 до 50 тис. жителів.
    Третя категорія дає змогу знижувати подавання води на 15 діб, а перерва в подаванні може бути 24 год. До неї належать населені пункти з кількістю жителів менше 5 тис. жителів [3, 26, 34].
    Схемою  водопостачання називають взаємне  розташування споруд системи водопостачання, яке зображене графічно.
    Вплив перелічених умов на вибір схеми  буде визначено у ході вивчення подальшого матеріалу. Схеми водопостачання без  водоочисних споруд є найбільш доцільними і дешевими. Проте їх можна використовувати  при наявності джерела з водою, яка відповідає за якістю вимогам споживача. Звичайно, таким джерелом може бути підземне.
    Найчастіше  в населених пунктах господарсько-питний водопровід об'єднують з виробничим та протипожежним. Крім того, в населеному пункті для водопостачання групи підприємств може передбачатись додатковий виробничий водопровід, який подає воду технічної якості групі підприємств.
    Найпоширенішою  для невеликих населених пунктів  є схема із забиранням підземної  води питної якості (рис. 1.1.). Воду забирають із водоносного пласту за допомогою свердловини і подають у водонапірну башту. Як тільки бак башти наповниться, насос у свердловині автоматично або вручну відключається і вода в башту не надходить. Вода в мережу надходить із башти, яка забезпечує необхідні тиск і витрати. Коли рівень води в баці башти досягне мінімальної позначки, насос у свердловині знову включається і вода наповнює бак. Свердловина і башта звичайно розміщуються безпосередньо біля мережі і в найвищій точці населеного пункту [37].
    
    Рис. 1.1. Схема водопостачання із забором води питної якості з підземного джерела: 1 - водозабірна свердловина; 2 - водонапірна башта;  
3 - водопровідна мережа; 4 - потрібні вільні напори

 

     Основну схему водопостачання із забиранням води з підземного джерела показано на рис. 1.2. Воду з підземних водоносних пластів забирають за допомогою декількох свердловин і подають в резервуари чистої води (РЧВ). Станцію очищення води між свердловинами і резервуарами передбачають тільки тоді, коли якість води не задовольняє споживачів (тому її показано штриховою лінією). Найчастіше використовують станції знезалізнення і знезараження води, але можуть бути і станції зм'якшення води, знефторення, опріснення тощо. Резервуари чистої води акумулюють великі об'єми води, які потрібні для регулювання нерівномірності подавання її в мережу та рівномірності подачі в резервуар або навпаки, для забирання води з них на гасіння пожеж та власні потреби водопроводу. З резервуарів воду забирають насосною станцією другого підняття (підйому)- НС-ІІ і подають її під необхідним тиском у водоводи. Водоводи транспортують воду (іноді на велику відстань) у водопровідну мережу, яка безпосередньо розподіляє її між споживачами. Для накопичення об'єму води на 10-хвилинне гасіння пожежі і регулювання нерівномірності споживання води з мережі та рівномірності подавання її в мережу потрібна водонапірна башта. Башту підключають безпосередньо до мережі на початку її, у кінці за ходом води або всередині [39].
    Схема водопостачання із забором води з  поверхневого джерела зображена  на рис 1.3 Воду забирають із поверхневого джерела (річки, озера, водосховища, тощо) за допомогою водозабірної споруди, яка забезпечує приймання води найвищої якості й попереднє очищення її від найбільш крупних інгредієнтів. Тип водозабірної споруди приймається в залежності від типу джерела, якості води в ньому, і гідрогеологічних, геологічних, топографічних, судноплавства та інших умов. З водозабірної споруди насосна станція першого підняття (підйому)- НС-І забирає воду і перекачує на очисні споруди, де воду прояснюють, знебарвлюють, знезаражують. Склад споруд призначають у залежності, в першу чергу, від каламутності  води джерела, продуктивності очисних споруд. Слід пам'ятати, що вартість будівництва й експлуатації очисних споруд ВОД поверхневих джерел, звичайно, перевищує ці показники для знезалізнення підземних вод. Найчастіше водоочисну станцію розташовують у безпосередній близькості до джерела водопостачання. Очищену воду збирають у резервуарах чистої води, а ш ні використовують ті самі споруди, що й у попередній схемі — насосну станцію другого підняття (підйому), водоводи, водопровідну, водонапірну башту. Функціональне їх призначення та режим і такий самий, як у попередній схемі. 


    Рис. 1.2. Схема водопостачання із забиранням води з підземного джерела: 1 - свердловина; 2 - станція очищення води; 3 - резервуари чистої води; 4 - насосна станція другого підняття; 5 - водоводи; 6 - водонапірна башта; 7 - водопровідна мережа; 8 - лінії вільних напорів у споживача 

    
    Рис. 1.3. Схема водопостачання із забиранням води з поверхневого джерела: 1 - поверхневе джерело (річка, озеро); 2 - водозабірна споруда; 3 - насосна станція першого підняття; 4 - очисні споруди; 5 - резервуари чистої води; 6 -насосна станція другого підняття; 7 - водоводи; 8 - водонапірна башта; 9 -водопровідна мережа; 10 - лінії вільних напорів у споживача. 

    Забирання води з різних джерел і подаванням в одну мережу або в різні мережі з різними якісними показниками. При проектуванні таких систем водопостачання інколи не потрібні окремі споруди, наприклад, башти в безбаштових системах чи насосні станції у самопливних системах, інколи можна об'єднувати в одній споруді, наприклад, водозабір і насосну станцію першого підняття, водоочисну станцію і насосну станцію другого підняття.
 

     Розділ 2.  
Матеріали та методи дослідження

    Роботу  було виконано протягом 2008-2009 року на територій  міста Василькова, де було обстежено  існуючу систему водопостачання міста питною водою та визначено якість води з міського водопостачання.
    Положення керівного нормативного документу КНД 211.1.0.009-94 розповсюджуються на відбір проб стічних та технологічних вод, що підлягають державному та відомчому контролю [46].
    У даному керівному нормативному документі  є посилання на такі нормативні документи, відповідно до якого виконували відбір проб зі свердловин:
    - ISO 5667/-83:Якість води. Відбір проб. Частина 2. Керівництво щодо методів  відбору проб;
    ГОСТ 17.1.5.04-81 Охорона природи. Гідросфери. Прилади та методи для відбору, первинного обробітку і збереження проб природних вод. Загальні технічні умови.
    Місця відбору проб:
    - Місця відбору проб визначають, базуючись на схемі розташування  та взаємодії об’єктів контролю  з урахуванням їхніх особливостей  та мети контролю.
    - Вода у місці відбору проб  повинна добре перемішуватись. Якщо  це не виконується, то відбирають проби у різних по глибині місцях з відповідним усередненням за об’ємом.
    - Місця відбору проб окремих  потоків мають бути розташовані  перед ділянками їхнього змішування, поза зонами можливого впливу  підпору.
    - Проби суміші вод різних потоків  слід відбирати у місцях їхнього повного змішування, які визначаються розрахунком або експериментально.
    - Місця відбору проб повинні  мати пристрої та стаціонарне  обладнання для отримання проби  води.
      Місця відбору проб для стічних  вод, що скидаються у водні  об’єкти, мають бути обладнані водокористувачами засобами реєстрації вимірювання витрат [19].
    Час та частота відбору  проб:
    Відбір  проб водокористувачем повинен здійснюватись  з частотою, що дозволяє контролювати неоднорідність складу або властивостей вод у прийнятих межах з прийнятою ймовірністю.
    - Частоту відбору зменшують до  одного разу за період контролю, якщо значення показників складу  та властивостей вод у заданому  місці відбору стабільні за  часом та не виходять за  встановлені або нормативні значення  припустимих розбіжностей величин показників.
    - Якщо значення показника або  групи показників вийшли за  межі встановлених припустимих  розходжень, для з’ясування причин  розходжень частоту відбору підвищують.
    - Час та частота відбору проб  у місцях систематичного відбору періодично коригують з урахуванням одержаних результатів, а також даних щодо можливих або наявних змін у об’єктах контролю.
      Обладнання та  способи відбору  проб:
    - Обладнання для відбору проб  вручну або автоматично має  відповідати вимогам ГОСТ 17.1.5.04
    - Матеріал пробовідбірного обладнання, що контактує з пробою, не повинен  змінювати її склад або властивості.
    - Стаціонарне обладнання пробовідбірних  комунікацій у місцях відбору  має бути проточним постійної  дії без запірної арматури  або має бути передбачена можливість його очищення від накопичених домішок.
    - При високій частоті відбору  проб застосовують автоматичні  пробовідбірники для отримання  об’єднаної (усередненої) проби.
    - Об’єм проби при ручному відборі  має бути принаймні у три  рази більшим за об’єм, необхідний для одного визначення усіх показників.
    - При заповнені посуду пробою  слід запобігти сильному перемішуванню,  розриву струменя або захоплення  повітря пробою.
    - Підбір проб для визначення  завислих речовин, нафтопродуктів, показників БСК та ХСК слід проводити в окремий посуд одноразовим наповнюванням без переливу.
    - Відбір проб стоячих вод або  з відкритих випусків над поверхнею  скидання проводять за допомогою  пристосувань для дистанційного  відбору, у т.ч. ручного типу.
    - Особливості відбору проб для визначення конкретних показників надані у відповідних методиках визначення складу та властивостей вод.
      Посуд для відбору  та зберігання  проб:
    - Посуд для відбору та зберігання  проб, а також засоби його герметизації, не повинні призводити до змін  складу або властивостей проб. Завданням відбору, зберігання та транспортування проб задовольняє посуд, виготовлений з хімічно стійких матеріалів.
    - Посуд для відбору, зберігання, а також транспортування проб  повинен мати манкіровку, що не  змивається.
      Реєстрація, зберігання та транспортування проб:
    - На відібрану пробу (проби)  складається супровідний документ (акт, паспорт), в якому має бути  наведена така інформація: номер  посудини(проби); назва проби, мета  відбору; вид проби (разова  чи об’єднана) із зазначенням способу усереднення; спосіб відбору; дані про обробку проби (фільтрування, відстоювання, консервування тощо); дата, час та відомості про особу (осіб), яка відбирала пробу.
    - Дозволяється вносити в паспорт  проби додаткові відомості, що  роз’яснюють та уточнюють попередні, у тому числі: витрата води у місці відбору на момент відбору; показники складу та властивостей, що визначені на місці або у точці відбору; органолептичні показники.
    Посуд з пробою призначений для транспортування, має бути упакований у тару, що забезпечує його непошкодженість. Проби транспортують з додержанням необхідних заходів безпеки будь-яким видом транспорту, що забезпечує їхню непошкодженість та своєчасну доставку.
    Відбір  проб здійснювали з усіх діючих свердловин та водозабірних колонок (27 та 67 штук відповідно).
    Визначення  хімічного складу проводили у  районній СЕС за загальноприйнятими методиками. Проводили наступні дослідження:
    наявність завислих речовин [25];
    визначення сухого залишку (розчинених речовин;
    визначення хімічного споживання кисню (ХСК);
    визначення біохімічного споживання кисню (БСК);
    визначення аніонних поверхнево-активних речовин (АПАР);
    визначення хлоридів;
    визначення сульфатів;
    визначення заліза (ІІІ) та заліза (ІІ);
    визначення нафтопродуктів;
    визначення фтору;
    визначення миш’яку;
    визначення нітратів;
    визначення свинцю;
    визначення цинку;
    визначення барію;
    визначення марганцю;
    визначення титану;
    визначення стронцію;
    визначення нікелю.
 
    Геолого-гідрологічна характеристика міста. Місто розташоване на півночі України, на правому березі ріки Дніпро в його середній течії на межі Полісся і Лісостепу. Місто лежить на високому Київському плато, дуже порізаному густою сіткою ярів, балок та долинами невеликих річок.
    Клімат  помірно континентальний, м'який, з  достатнім зволоженням. Середня температура січня ?6°, липня +19,5°. Тривалість вегетаційного періоду 198—204 дні. Сума активних температур поступово збільшується з Півночі на Південь від 2480 до 2700°. За рік на території області випадає 500—600 мм опадів, головним чином влітку.
    Рельєф  місцевості плоско-рівнинний (Київське плато). Ґрунтові води залягають на глибині 3 - 3,5 м [30].
    Опади впливають на грунт як механічно, так і хімічно. Вони руйнують структуру  грунту, вимивають з грунту органічні  та інші поживні речовини, зумовлюють процес опідзолення. Підземна волога також впливає на процес ґрунтоутворення. Високий рівень ґрунтових вод спричиняє утворення горизонту, несприятливого за своїми фізико-хімічними та біологічними особливостями для росту рослин.
    В зв'язку з розчленованим рельєфом і неоднаковими гідрологічними будовами, умови зволоження території земель господарства різновидні.
    Територією  Василькова несе свої води Стугна на схід через. Васильківський та Обухівський  райони до Дніпра. Це права притока  Дніпра першого порядку. Довжина річки 69,55 км, площа водозбірного басейну 787 км2. У Стугни безліч приток, 8 із них довжиною більше 10 км і загальною довжиною біля 120 км. Звивисте річище Стугни пролягло по широкій долині з-високими відлогими схилами, подекуди вкритими лісом. На піщаних терасах стоять соснові бори. Долина Стугни довжиною близько 70 км прорізає підвищену лесову рівнину, так зване Київське плато. Заданими Паспорту річки (на 1.01.1989 р.) залісненість долини річки складає 13,2%, заболоченисть - 2,4%, а розораність -45,5%. Загальна кількість ставків та малих водосховищ на річці складає 121 водойму.
    В межах міста річка протікає в  коридорі шириною 20-50 м, утвореному залишками заплави поміж прилеглими садибами, житловими масивами та іншими забудовами. Заплава типова, зайнята злаковорізнотравною лукою (підвищені ділянки) чи осоково-лепешняковим болотом (низини) [21].
    Розділ 3.
    Підземні  води м. Василькова  
та їх використання у водопостачанні міста

    3.1. Характеристика системи водопостачання м.Василькова

 
    Комунальне  підприємство «Васильківський комбінат комунальних послуг» (КП «Васильківський ККП») спеціалізується  на забезпеченні населення м. Васильків послугами з централізованого водопостачання та водовідведення каналізаційних стоків. Загальна довжина водопровідної мережі, що знаходиться на балансі комунального підприємства - 78 км. Централізоване водопостачання здійснюється  із 38 артезіанських свердловин (27 діючих, 10 – на ремонті, 1 - спостережна). Більшість свердловин, що експлуатуються, здійснюють відбір води з бучакського водоносного горизонту з глибини  35-183 метрів. Незначна кількість свердловин – з юрського водоносного горизонту, де вода є більш придатною для питного споживання.
    Схема водоспоживання у місті – комбінована. Вода із чотирьох артезіанських свердловин  насосами по збірних водопроводах подається в резервуар чистої води об’ємом 2000 м?, який знаходиться на найвищій точці населеного пункту, звідки самопливним водоводом  подається до споживачів. З іншої більшості свердловин, що розміщені на території м. Васильків, забезпечують водопостачання безпосередньо у мережу (до споживачів). Крім того,  у місті встановлені та експлуатуються 67 чавунних водорозбірних колонок.
    Водопровід, збудований ще 50 років тому, з самого початку розвивався невірно. Адже, коли вода безпосередньо із свердловин, розкиданих по всьому місту, одразу потрапляє у водопровідну мережу, важко вирішити питання встановлення станції обеззалізнення десь в одному місці.

    3.2. Аналіз якості води з системи питного водопостачання міста

 
    Якість  підземних вод характеризується комплексом органолептичних, біологічних  і хімічних показників. Ці показники  поряд з мінералізацією, окислюваністю, жорсткістю і вмістом специфічних  органічних забруднювачів використовуються для порівняльної оцінки забрудненості підземних вод в різних водопунктах.
    За  рівнем забезпеченості, якості питної води у джерелах, екологічного впливу на середовище, територію України  умовно можна поділити на чотири частини. Так, у центральній частині країни, яка охоплює Київську та Черкаську області, одразу кілька несприятливих екологічних чинників, впливають на поверхневі водні джерела і на якість води неглибокого залягання. Як засвідчує аналіз криничної води у Київській області, - за багатьма параметрами вона не відповідає стандартам, а простіше кажучи, - є непридатною для споживання.
      Саме тому, отримавши скаргу щодо  якості питної води від мешканців  міста  Василькова, Державна житлово-комунальна  інспекція у Київській області  терміново здійснила позачергову  перевірку.
    Відбір  води для проведення аналізу на загальне залізо, жорсткість та наявність сульфатів був здійснений у трьох місцях: на двох свердловинах міста Василькова та з водопроводу в квартири багатоповерхового будинку.
    Згідно  стандарту та санітарних норм, вміст  загального заліза у водопровідній воді не повинен перевищувати 0,3 міліграм/л, адже це метал, і разом з марганцем, нікелем, хромом, миш'яком, кадмієм, свинцем і міддю відноситься до високотоксичних і таких речовин, що довго зберігаються в природі.
    Як  і очікувалося, перевірка у Василькові засвідчила, що якість води на свердловині № 10, яка працює на юрському водоносному горизонті, відповідає нормі і жодних сумнівів що безпеки її споживання не виникає. Результати представлено в табл. 3.1.
 

     Таблиця 3.1.
    Аналіз  проб води, відібраний з різних свердловин міста
Показники хімічного складу (мг/л)
Вміст у воді юрського горизонту Вміст у воді бучакського горизонту ГДК
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.