На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Епоха неолыту

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 20.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
Зміст 

1.Особливості  дослідження пам'яток неолітичної доби……………………………………………………………………..………..…2
2.Дослідження пам'яток культур епохи неоліту на території України………………………………………………………………………..…….4
Список  використаної літератури ………………………………………………..12 
 

 


1.Особливості  дослідження пам'яток неолітичної доби

    Неоліт  став особливим етапом в історії  України і людства взагалі. Саме з неолітом пов’язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися  такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення, шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури.
    Неоліт  або нова кам'яна доба (від грец. ???? - новий і ????? - камінь) –  новий кам'яний вік (X-поч.III тис. до н.е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний  період кам’яної доби.
    Розвиток  неоліту почався на Близькому  Сході, в Малій Азії та в Загросі. До початку-середини VII тис. до н.е. неоліт проходить так звану докерамічну  фазу розвитку. Окремі регіони земної кулі були втягнуті в процес неолітизації неодночасно. Так само й перехід  до наступної епохи, енеоліту, для  якого властива поява перших виробів  з міді, відбувався в різних регіонах в різний час. Розвиток неоліту України  охоплює проміжок часу з середини VIII до початку IV тис. до н.е. При цьому, період з середини VI до початку IV тис. до н.е. характеризується співіснуванням неолітичних і енеолітичних культур.
      У новому кам'яному віці на території України формуються перші хліборобсько-скотарські спільності, які представлені різними археологічними культурами.
     Завдяки археологічним розкопкам відомих вчених М.Я.Рудинського, М.О.Макаренка, Н.В.Добровольського, В.М.Даниленка, Д.Я.Телєгіна та інших в межах України досліджені численні пам'ятки неоліту, що дозволило віднести їх до різних археологічних культур цієї епохи. Так населення культур - Буго-Дністровської, Сурської, Кріш-Старчево, Тиської та Культури лінійно-стрічкової кераміки на землях України жило в епоху раннього неоліту (кінець VІ - початок ІV тис. до н.е.), а населення Дніпро-Донецької та Ямково-Гребінцевої кераміки - в епоху пізнього неоліту (ІІІ тис. до н.е.)
     Неолітичні археологічні культури на території України
    Буго-дністровська культура
    Культура лінійно-стрічкової кераміки
    Сурсько-дніпровська культура
    Дніпро-донецька культура
    Культура ямково-гребінцевої кераміки

2. Дослідження пам'яток культур епохи неоліту на території України

    Буго-дністровська культура, бугодністровська культура — археологічна культура доби неоліту. Вивчення Буго-дністровської культури започаткували у 1930-31 рр. Ф. А. Козубовський [1], П.В.Харлампович, Т. М. Мовчанівський роботами на побузьких неолітичних поселеннях Гард та Чорний Ташлик.У наступні десятиліття її пам'ятки досліджували А.В.Добровольський, О.Ф.Лагодовська, П. І. Хавлюк [2].
    Але найбільший внесок у вивчення неоліту  Південного Бугу зробив В. М. Даниленко [3], який у 1949—1961 рр. стаціонарно дослідив багато поселень із залишками неолітичного часу (Мельнична Круча (Сабатинівка), Миколина Брояка (Чорний Ташлик), Саврань, Гард (урочище), Завалля, Жакчик, Базьків  Острів (біля Ладижину), Митьків Острів (біля Ладижину), Сокільці I, Сокільці II, Сокільці VI, Самчинці, Печера I, Глинське, Зяньківці II, Шимановське II, Гайворон-Поліжок, Чернятка тощо). За результатами проведених робіт неолітичні пам'ятки Південного Бугу він виділив в окрему «південнобузьку» культуру, згодом (після робіт В. І. Маркевича на Дністрі), перейменовану у «буго-дністровську» [4].
    Результати  польових досліджень та своє бачення  перебігу етнокультурних, соціальних та економічних процесів у неоліті  П.Бугу на широкому тлі східно- та південноєвропейського  неоліту В. М. Даниленко виклав в  узагальнюючій монографії «Неоліт України»[5]. На особливу увагу заслуговують висновки автора про віднесення Буго-дністровської культури до периферії південно-європейського балкано-дунайського ареалу давньоземлеробського неоліту Великого Східного Середземномор'я та про провідну роль її носіїв у процесі неолітизації північніших територій Полісся і Середнього Подніпров'я.
    Вивчення  пам'яток Буго-дністровської культури Подністров'я розпочалося 1945 р., коли П. І. Борисковський, а 1950 р. і О. П. Черниш виявили перші пункти з матеріалами південнобузького типу [6]. Починаючи з 1957 р. вузол поселень Буго-дністровської культури біля м.Сорока на сході Молдови досліджує В.І.Маркевич. Результати розкопок п'яти з них (Сорока I, Сорока II, Сорока III, Сорока V на території Молдови та Цикинівка I — України) були видані ним у ряді робіт [7]. Їх автор запропонував власну періодизацію буго-дністровських пам'яток Молдови, намітив виділення двох локальних варіантів Буго-дністровської культури — південнобузького та дністровського.
    У Степовому Побужжі дослідження  поселень Буго-дністровської культури проводили в 1967 р. О. Г. Шапошнікова та В. І. Непріна [8], а починаючи з кінця 1970-х рр. — М. Т. Товкайло [9]. Останній у публікаціях та виступах відстоює виділення окремого степового варіанту Буго-дністровської культури та акцентує увагу на свідченнях тісних контактів, що підтримувало його населення з носіями інших неолітичних та ранньоенеолітичних культур Південно-Східної Європи, зокрема, Азово-Дніпровської та Трипільської. В 1990-х рр. розкопки поселень Буго-дністровської культури в Молдовському Подністров'ї проводилися О.В.Ларіною та В.А.Дергачовим [10]. У Побужжі останнім часом Д. Л. Гаскевич провів розвідкові дослідження та розкопки як відомих, так і нових поселень культури, зокрема, продовжив розпочаті В. М. Даниленком розкопки пам'ятки Печера І[11]. Ряд своїх робіт цей дослідник присвятив питанням періодизації культури, особливостям її крем'яного інвентаря та керамічних виробів[12]. Специфікою поглядів Д.Л.Гаскевича є віднесення неоліту Побужжя та Подністров'я до виділеного ним кола культур Північно-Понтійського Імпрессо, яке він розглядає як найбільш східну частину середземноморської області неоліту з керамікою імпрессо та кардіум [13]
    На  даний момент матеріали Буго-дністровської культури відомі на значній території лісостепової та степової зони Північного Причорномор’я в межах Правобережної України та Молдови. Власне буго-дністровські поселення поширені у басейні Середнього Дністра та Середнього Бугу. Найпівнічнішими з них є Перебиківці на Дністрі та Канава на Південному Бузі. Найпівденнішими — Гіржове у Буго-Дністровському межиріччі та поселення гардівської групи в Степовому Побужжі. Найсхіднішою пам'яткою Буго-дністровської культури вважається поселення Новорозанівка-2 над річкою Інгул. Найзахіднішими — вже згадані Перебиківці на Дністрі.
    Буго-дністровський вплив поширився на поселення інших культур, зокрема, Кріш культура, культури лінійно-стрічкової кераміки, сурської, дніпро-донецької.
    Першовідкривач  Буго-Дністровської культури В. М. Даниленко  вважав її одним з компонентів  формування Трипільської культури. Однак  численні дослідження 1970—2000-их років  переконливо довели хибність цих  поглядів.
    Культура  лінійно-стрічкової кераміки — археологічна культура доби неоліту, яка мала дуже значне поширення на території Європи у 5500-4900 роках до н.е.[1] На території України представлена на Західній Волині і Поділлі. Найсхідніша відома на сьогодні пам'ятка - Віта-Поштова 2 - виявлена лише за 8 км від Києва.[2] Належить до дунайських культур і вважається класичною неолітичною культурою Європи.
    Загалом на території України відомо більше, ніж 50 стоянок і місцезнаходжень  цієї культури: Незвисько, Торське (на Дністрі), Луцьк, Баїв (на заході Волинської обл.), Ольшаниця (на Горині) та ін. У  центральній Європі досліджено багато могильників цієї культури, на території  України — два таких поховання: Незвисько і Баїв.
    Культура  лінійно-стрічкової кераміки була відкрита німецьким археологом Фрідріхом  Клопфлейшем і стала відомою  в наукових колах у 1882 році під  назвою Bandkeramik.[3] Умовна назва цієї культури — культура лінійно-стрічкової кераміки — з'явилася у європейській історіографії  на початку ХХ ст. з огляду на характер своєрідного заглибленого орнаменту на глиняному посуді. У науковій літературі є також назва «дунайська культура» за місцем її формування.
    Оскільки  культура лінійно-стрічкової кераміки охоплювала величезну територію, яка згодом увійшла до складу різних європейських країн, то рівень вивчення її в різних регіонах був і є неоднаковим. У Центральній Європі її пам'ятки розпочали вивчати на початку ХХ ст., унаслідок чого нагромаджено значний матеріал, який став основою багатьох наукових праць.
    Перші знахідки кераміки з лінійно-стрічковим орнаментом виявлені в Україні ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., і сьогодні відомо понад 50 пам'яток культура лінійно-стрічкової кераміки. Пам'ятки цієї культури вивчали такі вчені, як Я. Пастернак, О. Цинкаловський, Я. Фітцке, К. Черниш, М. Пелещишин та інші. Дослідження тривають досі, але багато аспектів культури все ще вивчені мало.
    Племена культура лінійно-стрічкової кераміки постали у VІ тис. до н. е. у Середньому Подунав'ї на базі середньодунайських ранньонеолітичних культур ( Старчево, Кереш, Караново) за участю нових хвиль колоністів з півдня. Звідси носії культура лінійно-стрічкової кераміки просунулися Верхнім Дунаєм у басейн Рейну на територію сучасних Південної Німеччини та Північно-Східної Франції. Також з території Середнього Дунаю вони проникли через Моравську браму на північ, на землі теперішньої Південної Польщі. І далі, рухаючись на схід, на кінець VІ тис. до н. е. досягли території Верхнього Подністер'я, Волині, а окремі групи навіть дісталися Дніпра (поселення Віта-Поштова 2 біля Києва). Ця культура відіграла важливу роль у неолітизації середньої смуги Європи від Рейну до правих приток Дніпра. ЇЇ пам'ятки відомі у Франції, Бельгії, Нідерландах, Німеччині, Австрії, Чехії, Словаччині, Польщі, Угорщині, Румунії, Молдові та Україні. На цій великій території вони утворюють кілька локальних та хронологічних груп.
    Культура  лінійно-стрічкової кераміки є чітко  виявленою землеробсько-скотарською  культурою. За матеріалами поховань встановлено, що носії культура лінійно-стрічкової кераміки належали до середземноморського типу. Вони були невисокі на зріст, вузьколиці, з тонкими рисами обличчя. Населення розводило всі основні види свійських тварин, крім коня, — овець, кіз, велику рогату худобу і свиней, вирощувало кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, вику та ін. Мисливство відігравало дуже незначну роль.
    На  поселеннях відкрито і досліджено житла  стовпової конструкції і напівземлянки. Кількість будинків в поселенні  не перевищувала десяти. Населення  використовувало глиняні печі та вогнища. Зазвичай на долівці жител  та поруч із ними були викопані 1-2 ями  для господарських цілей. Серед  знарядь праці, виготовлених з каменю, кістки та рогу, знайдено мотики, зернотерки, сокири особливої форми (у вигляді  башмачної колодки), а також дрібні крем'яні інструменти — ножі, скребки тощо. Племена цієї культури використовували також глиняний посуд.
    Кераміка  була досконалою, кругло- і плоскодонною. За виготовленням та орнаментацією  умовно поділяється на кухонну і  столову. Кухонна — товстостінна, виготовлена з домішками трави, має наліпний орнамент. Столова —  тонкостінна, сірого кольору, виготовлена  з добре вимішаної глини, прикрашена лінійно-стрічковим орнаментом. Стиль візерунків досить складний і своєрідний. За своїми формами, технологією виготовлення та орнаментикою ця кераміка значно відрізняється від посуду інших культур, особливо місцевих, і становить одну з найвиразніших палеоетнографічних рис дунайських племен.
    У цих племен існувала віра в потойбічний  світ. Був поширений обряд поховання  небіжчиків, яких часто посипали червоною вохрою. Основний обряд — скорчене на боці трупопокладання, кисті рук  перед обличчям. На похованні в  Незвисько виявлено близько 20 посудин  з багатим лінійно-стрічковим орнаментом.
    Сурсько-дніпровська  культура (Сурська культура) — археологічна культура раннього неоліту, поширена в  районі Дніпрових порогів. Датується V — початком IV тисячоліття до н. е. Сурсько-дніпровська культура склалася на основі місцевої кукрецької культури доби мезоліту.
    Поселення виявлені поблизу Дніпропетровська, острові Виноградний північніше Запоріжжя та ін. Окремі пам'ятки цієї культури відомі в Приазов'ї (Кам'яна  Могила), на річці Оріль та на Сіверському  Дінці. Загалом виявлено понад 20 стоянок  із сурською керамікою, поховання не відомі. Найкраще досліджені поселення  на островах Сурському і Шулаєвому, де розкопано напівземлянкові житла.
    Пам'ятки, споріднені з сурськими, відомі у  Криму (Таш-Аїр, Заміль-Коба, Кая-Араси) та в пониззі Дону (станиця Роздорська), де вони виділяються в окремі культурні  типи.
    На  початку IV тисячоліття до н. е. населення  сурської культури в Надпоріжжі було витіснене носіями дніпро-донецької  культури, що прийшли сюди з більш  північніших територій Подніпров'я.
    Неолітичні  форми господарювання носії цієї культури поєднували із традиційними способами добування їжі, зокрема  мисливством і рибальством. Влітку ці племена селилися на берегах річок, багатих на рибу. Поряд на луках  випасалася худоба. На місцях поселень знайдено кістки свійських тварин —  бика й свині.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.