На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Походження держави, її сутнсть, ознаки функцї

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 20.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


  Походження  держави, її сутність, ознаки і функції. 

     Держава - це основний інститут політичної системи, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфери, культури. Це явище виникає на певному етапі розвитку людства, вона має суверенитет і здійснює владу на повній території. 

  Потрібно  пам'ятати, що поняття  держави неоднозначне:
    це політична організація панівного класу, що має своєю метою охороняти існуючий порядок і придушувати опір інших класів, соціальних верств і соціальних спільностей.
    організація великої соціальної спільності, верстви (держава тотожна суспільству).
    поняття держава тотожно уряду, адміністрації, тобто структурі державного апарату,
    система органів і формально-правових принципів, що визначають її функціонування.
 
    Державу відрізняє:
    наявність органів, що здійснюють верховну владу, яка поширюється на все населення;
    наявність права - сукупності загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою;
    наявність певної території, на яку розповсюджується влада, юрисдикції держави.
 
  В політичній науці існує велика різноманітність  думок з приводу походження і  соціального призначення держави. 

  Платон  вважав, що держава - соціальна організація, яка переросла патріархальну  і племінну організації в процесі  розвитку скотарства, хліборобства, ремесла, торгівлі. В розподілі праці Платон бачив причину виникнення держави.  

  Арістотель  вважав, що держава - продукт природного розвитку родини, роду і племені, виникла  в процесі об'єднання родів  в плем'я, племен - в більші спільності. Держава розглядається як розвинена  форма патріархальної влади, здійснюваної в ім'я всіх і для всезагального  добра.  

  Нікколо Макіавеллі перший ввів правове спеціальне поняття "stato" для визначення держави  незалежно від її конкретних форм як особливої політичної організації  суспільства.  

  Теологічна  концепція походження держави вважає, що виникнення держави санкціонувалося  волею божою (Августін Блаженний, Фома Аквінський).  

  Договірна теорія розвивається протягом ХVІ-ХVIII ст. Виникають вчення про природні права і суспільний договір (Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо та ін.). Існують  права кожної людини і всіх людей, що їм притаманні від народження, і  ці права не може відібрати навіть Бог. Серед них право на життя, свободу, власність тощо.  

  В тісному зв'язку з цією ідеєю виникає  і вчення про суспільний договір. Теорія виходить з розуміння держави  як результату своєрідного договору, що укладається між сувереном-володарем  і підданими. Договір зводиться  до того, що кожна людина віддає свою особистість під вище керівництво  загальної волі і завдяки цьому  стає його учасником. Вся влада переходить до суверену, що утвориться зі згоди  учасників угоди. Договірна система  княжіння існувала в Київській Русі в Чернігівському і Галицькому князівствах, де із запрошеним для правління князем на певний термін укладали договір.  

  В XIX ст. виникає насильницька теорія походження держави. Суть її зводилася  до того, що держава виникла як організація  переможців над переможеними, тобто  актом насильства. Боротьба між переможцями  і переможеними поступається місцем боротьбі між станами, політичними  партіями, державами (Франц Оппенгеймер).  

  Психологічна  теорія походження держави (Петражицький, Фрейзер, Тард та ін.) пояснює державу  особливими властивостями психіки  людей, психологічною потребою людей  підкорятися. Держава - це організація, створювана для управління суспільством з боку певних осіб.  

  Прихильники органіцистських теорій порівнювали  процес розподілу праці з процесом спеціалізації різноманітних органів  людини.  

  Марксистська  теорія походження держави пояснює  походження держави наступним чином. Розвиток матеріальної основи життя  суспільства, пов'язаний з розподілом праці, виникненням виробництва, обміну вів до змін соціальної структури  суспільства, виникнення соціальної нерівності. Між класами і майновими верствами  починається боротьба за владу з  тим, щоб у рішеннях влади знайшли  відображення їх інтереси. Відбувається поступова зміна структури влади: з влади всього суспільства вона стає владою верстви, класу. Процес завершується з появою особливого суспільного  інституту, що отримав назву - держава  як продукт економічного розвитку і  класових суперечностей, покликаний служити  інтересам економічно панівного  класу.  

  Звичайно  ж, держава виникла не в силу однієї причини, а цілого комплексу передумов, до яких належить і суспільний розподіл праці, і поява нерівності, приватної  власності, ускладнення суспільного  організму, і суб'єктивні спрямованості  людей.  

  Особливості держави:
    Загальний характер. Держава виступає універсальною, невід'ємною організацією, що розповсюджує свою чинність на всю територію країни і на усіх громадян, які живуть на ній.
    Суверенність, держава володіє найвищою і необмеженою владою у ставленні до суб'єктів, діючих в межах її кордонів.
    Примус, держава уособлює публічну владу і підпорядковує прояви інших суспільних влад. Вона єдина в суспільстві застосовує владні засоби, аж до примусу. Держава володіє спеціалізованими органами примусу, що застосовуються в ситуаціях, що визначаються законом. Масштаби державного примушення розповсюджуються від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей - життя і свободи, визначають особливу дієвість державної влади.
    Держава виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається людськими, матеріальними і природними ресурсами.
    Ознаки держави доповнюються такими атрибутами як:
      податки;
      територія;
      відділення публічної влади від суспільства, її незбіг з організацією всього населення,
      поява професіоналів-управлінців, політичної еліти;
      виняткове право на вироблення, прийняття і видання законів і норм, обов'язкових для всього населення.
 
  Якщо  за критерій взяти сферу реалізації мети, то можна виділити внутрішні  і зовнішні функції держави. 

  До  внутрішніх функцій держави належать наступні:  

    законотворча, зв'язана з підготовкою, розглядом  і прийняттям законів;
    економічна, в якій держава виступає як підприємець, що координує економічний процес;
    соціальна, що передбачає таку організацію соціального життя, що створює рівновагу і стабільність соціальних сил;
    захисна, що диктує забезпечення правопорядку і охорону існуючого суспільного ладу,
    культурно-виховна, пропагандистська та ін.
 
  Зовнішні  функції держави полягають у:
    захисті кордонів, збереженні цілісності держави та її незалежності;
    у підтримуванні і налагодженні зв'язків в усіх сферах суспільного життя з іншими суб'єктами світового співтовариства.
 
 
 
 
 
Функції держави 

Функції держави — головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність. 

Функції держави  не можна ототожнювати з функціями  її окремих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов'язках (повноваженнях), закріплених за ними. 

Наведені нижче  функції держави відбивають реалізацію загальносоціальних, або «спільних  справ» (а не класових), що забезпечують об'єктивне існування людей. 

Можна класифікувати  функції сучасної держави за різними  критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та іншими елементами державної  діяльності. 

Функції держави за засобами її діяльності: 

— законодавча; 

-  виконавча  (управлінська); 

— судова; 

-  правоохоронна; 

— інформаційна. 

     Функції цивілізованої держави за сферами (об'єктами) її діяльності можна поділити на внутрішні і зовнішні. 

     Внутрішні функції  забезпечують внутрішню  політику держави: 1) політична —  вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя; 

2)  економічна — регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки; 

3)  оподаткування і фінансового контролю — організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою податків; 

4) соціальна — забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних суперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики; 

5)  екологічна — забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу; 

6) культурна (духовна) — консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини; 

7)  інформаційна — організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації; 

8)  правоохоронна — забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин. 

Внутрішні функції  держави можна поділити ще на дві  основні групи: регулятивні та правоохоронні. 

Зовнішні  функції  забезпечують зовнішню політику держави: 

1)  політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права; 

2) економічна — встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки; 

3) екологічна — підтримання екологічного виживання на планеті; 

4) культурна (гуманітарна) — підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном; 

5)  інформаційна — участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами; 

6) оборона держави — захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами; 

7)  підтримання світового правопорядку -- участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами. 

У зовнішніх  функціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і  зовнішньоекономічна діяльність. 

Особливості класових функцій експлуататорської держави
Внутрішні  
Зовнішні  

1. Функція придушення  пригноблених класів. 2. Функція охорони  приватної власності експлуататорів  на засоби виробництва. 3. Функція ідеологічного придушення своїх класових і політичних супротивників.  
1. Функція захоплення  чужих територій. 2. Функція придушення  визвольних рухів. 

3. Функція охорони  інтересів пануючих класів від  посягання на них ззовні.  
 

Поняття і види форми правління, форми державного устрою та форми державно-правового режиму (форми держави)
  Організація державної влади великою мірою залежить від форм держави. Розрізняють форму правління, форму державного устрою, форму державно-правового режиму.
       Форма правління - це організація верховної державної влади, порядок її утворення й діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.
       Відомі дві форми правління:  монархія і республіка.
       Монархія - така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.).
 Монархія  буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія- це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються.
       Республіка - форма правління, де верховна влада в державі належить колегіальним виборним органам і здійснюється ними. У теорії права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки у Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі).
       У демократичних республіках  формальне право брати участь  у виборах органів влади належить  усьому населенню країни, тобто  всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом.
Відомі  три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.
 У  парламентських республіках:
- президент  обирається парламентом;
- уряд  формується з представників партій, що мають більшість у парламенті;
- уряд  підзвітний парламентові;
- парламент  може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку.
У президентській республіці:
- президент  обирається всенародне або за особливою процедурою;
- президент  є главою держави і здійснює  виконавчу владу;
- законодавча  влада належить представницькому  органові (парламентові);
- президент  має право відкладного вето  та інші права (скажімо, право  розпустити парламент). У змішаній  республіці є елементи як президентської, так і парламентської форм  правління (скажімо, в Україні).
  Форма територіального устрою - національно-територіальна та адміністративно-територіальна організація державної влади. Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави та її органів із державою в цілому та між собою (наприклад. Автономна Республіка Крим, Київська область. Залізничний район та ін. ).
  Теорія права розрізняє просту й складну форми державного устрою.
  Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для державних органів характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо.
       Складна держава - формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів - і імперія.
  Федерація - суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад. Російська Федерація).
  Конфедерація - добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.
  Імперія - примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.
  Державно-правовий режим - сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізняють демократичний і недемократичний режими.
 Основними ознаками демократичного режиму є:
- проведення  виборів державних органів у центрі і на місцях та органів місцевого самоврядування;
- плюралізм  у політичній, економічній, ідеологічній  та духовній сферах життєдіяльності людей;
- рівноправність людей, гарантії здійснення ними своїх прав, виконання своїх обов'язків;
- демократизм  правосуддя, пріоритет методів переконання перед методами примусу тощо.
  Отже, демократичний правовий режим - це здійснення державної влади на засадах чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків.
 Недемократичні  режими поділяють на тоталітарні  та авторитарні.
  Тоталітарний режим - це сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства і кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства; існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.
  Авторитарний режим - така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки; допускаються деяке розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.
  За іншими ознаками демократичні режими класифікуються як: демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний та ін. Серед недемократичних розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу іншої групи чи прошарку в соціальне неоднорідному суспільстві тощо..
 Отже, форма держави характеризується відповідною організацією та реалізацією публічної влади, взаємозв'язком держави з особою і громадянським суспільством. 

 


 


Вищі  органи сучасної держави  і поділ державної влади 
 

     У кожній країні функції держави здійснює розгалужена система її органів, які в сукупності складають структуру  держави. Залежно від здійснюваних функцій розрізняють органи законодавчої (парламент, законодавчі зібрання суб?єктів  федерацій та автономій), виконавчої (уряд, місцеві органи державної  виконавчої влади, органи виконавчої влади  суб?єктів федерацій та автономій) і судової влади. Серед органів  державної влади особливо вирізняються вищі — глава держави, парламент  та уряд. Саме вони реалізують основні  повноваження у сферах законодавчої і виконавчої влади, а їхня діяльність має політичний характер. До вищих  органів держави належать також  вищі судові інстанції загальної  і спеціальної компетенції —  верховний суд, конституційний суд, вищий адміністративний суд та ін. Проте судові органи формально відсторонені від реалізації державних функцій  політичного характеру за винятком тих випадків, коли суди здійснюють конституційний контроль. 

     Дослідивши  функціонування вищих органів законодавчої і виконавчої влади, можна більш  або менш точно визначити, в яких формах здійснюється державна влада, на яких засадах організований і  діє державний механізм. 

     Глава держави Глава  держави — це конституційний орган і одночасно вища посадова особа держави, яка посідає формально найвище місце в системі органів державної влади, здійснює верховне представництво країни у внутрішньополітичному житті та у відносинах з іншими державами. 

     Майже в усіх країнах світу глава  держави одноособовий, і лише в  декількох функції його здійснюються колегіальними органами — президіями вищих представницьких органів  у країнах соціалізму, Федеральною  Радою у Швейцарії, колективним  монархом в Об?єднаних Арабських  Еміратах, спільно духовним керівником держави і президентом в Ірані. 

     У країнах з монархічною формою правління главою держави є монарх, правовий статус якого вирізняється двома основними особливостями. По-перше, влада монарха юридично вважається непохідною від якої-небудь іншої влади, органу чи виборчого  корпусу. Монарх владарює (абсолютно  чи обмежено) за власним правом і  вважається джерелом усієї державної  влади. По-друге, влада монарха є  спадковою, вона переходить від одного представника правлячої династії до іншого в установленому законом  порядку. Спадковий принцип є  переважним для всіх монархій, хоча історії відомі випадки, коли монархи  обирались (Польське королівство, Германська імперія до 1806 р. та ін.). У наш час  існує «виборна монархія» в Малайзії. 

     У країнах з республіканською формою правління главою держави є президент, який завжди обирається (за винятком випадків, коли ця посада займається в результаті державного перевороту). Порядок обрання  президента залежить від прийнятої  форми державного правління. Можна  виокремити три основних системи  обрання президента: 1) прямі вибори, за яких главу держави обирають усі  виборці країни без участі парламенту; 2) непрямі вибори, за яких волевиявлення  виборців опосередковується спеціальною  колегією вибірників (США) і за певних умов — парламентом; 3) багатоступеневі  вибори президента, коли виборці обирають спочатку парламент, а той — президента. 

     Особливості правового статусу глав держав, обсяг  їх компетенції вирішальною мірою  залежать від форми державного правління, впровадженої в тій чи іншій країні. Однак за будь-якої форми правління  статус глави держави характеризується такими властивостями, як невідповідальність, незмінюваність і нейтральність. Невідповідальність проявляється в тому, що глава держави  не несе ні політичної, ні юридичної  відповідальності за свою діяльність. Притягнення президента до юридичної  відповідальності в порядку імпічменту може бути лише у разі скоєння ним  тяжкого кримінального злочину, а не за результати діяльності як глави  держави. 

     Незмінюваність  означає, що глава держави законним шляхом не може бути усунутий з посади до його смерті (монарх) або до закінчення терміну повноважень (президент, за винятком процедури імпічменту). Нейтральність  глави держави полягає в тому, що він є (повинен бути) виразником загальнонаціональних інтересів і  стоїть поза політичною боротьбою. 

     Глави держав формально наділяються широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади. Основними  з таких повноважень можуть бути: 

а) у  сфері законодавчої влади: скликання, відкриття й закриття чергових і  позачергових сесій парламенту; достроковий  розпуск парламенту або однієї з  його палат і призначення позачергових виборів; підписання та обнародування  законів; вето на закони, прийняті парламентом; повернення законів до парламенту для  повторного розгляду; законодавча ініціатива; видання власних нормативних  актів; призначення членів верхньої палати парламенту; 

б) у  сфері виконавчої влади: участь у  формуванні уряду; відправлення уряду  у відставку; керівництво адміністративним апаратом і збройними силами; 

в) у  сфері судової влади: призначення  на судові або вищісудові посади; помилування, пом?якшення і скасування кримінальних покарань, визначених судом; проголошення амністії. 

     Значними  можуть бути зовнішньополітичні повноваження глави держави. Формальна і особливо реальна наявність повноважень  залежить передусім від форми  державного управління. У президентських республіках глава держави одержує  свій мандат від виборчого корпусу  і завжди має широкі й реальні  владні повноваження. Це стосується і  глав держав у деяких країнах із змішаною республіканською формою правління. У парламентарних республіках глава  держави отримує мандат від парламенту і зазвичай не має істотних владних  повноважень. Загалом президент  може посідати різне становище в  системі державної влади: бути главою лише держави (наприклад, у ФРН); бути главою одночасно держави й виконавчої влади (США); бути главою держави і  фактичним керівником уряду за наявності  прем?єр-міністра (Франція); бути складовою  частиною парламенту (Індія). Аналогічним  може бути й становище монарха. Докладніше про особливості правового статусу  глави держави за різних форм правління  мова йтиме нижче.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.