На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Особливости впливу родини на розвиток особистост молодшого школяра

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 20.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 12. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ВСТУП 

     Актуальність  дослідження. Сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління.
     З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки і діяльності.
     Оскільки  мета виховання підростаючого покоління – формування всебічно розвиненої особистості, сім’я, як і школа, здійснює моральне, розумове виховання тощо. Щира сутність виховної роботи, імовірно, полягає зовсім не у розмовах з дитиною, не в прямому впливі на дитину, а в організації самої родини, особистого і громадського життя й в організації життя дитини.
     Важливим  у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються  до розмов батьків, є свідками їх вчинків, радіють їх успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім’ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й поза навчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім’ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.
     Різні аспекти становлення сім’ї, виконання нею основних функцій, причини розлучень, вплив сімейного мікроклімату на процес сімейного виховання та формування особистості дитини, формування педагогічної культури батьків, проблеми сімейної дисгармонії, сімейних конфліктів досліджували вітчизняні вчені В. Г Алексеєва, Т. Д. Алексеєнко,  М. О. Булнов, М. С. Вітер, А. Н. Волкова, С. Г. Голод, Т. Ф. Говорун, О. М. Докукіна,                   І. К. Гребінников, З. І. Зайцева, І. С. Кон, М. Ф.  Мацківський, В. В. Постовий,       І. С. Радзинська, М В. Соловйов, А. В. Харчев, Б. В. Херсонський,                      О. С. Хромова, Д. Б. Чехот, Л. Н. Чуйко, Ю. О. Якубова, З. В. Янкова.
     Формування  адекватного стилю батьківського  виховання потребує не тільки подальших  досліджень, а й впровадження відкритих закономірностей у життя.
     Об’єкт  дослідження –  особистісний розвиток молодшого школяра.
     Предмет дослідження – вплив особливостей сімейного виховання на розвиток особистості молодшого школяра.
     Мета  дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальному дослідженні особливостей впливу родини на розвиток особистості молодшого школяра; у розробці практичних рекомендацій щодо покращення батьківського стилю виховання дітей молодшого шкільного віку.
     Для досягнення мети дослідження необхідно розв’язати наступні завдання дослідження:
    Проаналізувати основні теоретичні підходи до проблеми дослідження
    особистісного розвитку молодшого школяра в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів.
    Надати психологічну характеристику молодшому шкільному віку.
    Виявити вплив родинних взаємин на особистісний та інтелектуальний розвиток молодшого школяра.
    Провести експериментальне дослідження особливостей впливу сімейного виховання на розвиток особистості школяра.
    На основі результатів констатуючого експерименту розробити 
    практичні рекомендації щодо покращення стилю батьківського виховання дітей молодшого шкільного віку.
     Методологічну та теоретичну основу дослідження склали: дослідження впливу стиля родинного виховання на розвиток молодшого школяра вітчизняними вченими (В. Г Алексеєва, М. С. Вітер, А. Н. Волкова,     З. І. Зайцева, І. С. Кон, М. В. Соловйов, Д. Б. Чехот, Л. Н. Чуйко, Ю. О. Якубова, З. В. Янкова).
     Методи (методики) дослідження:
      - аналіз наукової літератури  з проблеми дослідження;
      - спостереження;
      - бесіди;
       - психолого-педагогічний (констатуючий) експеримент;
      - тестування  (Методика «Який Я?» Г. Н. Осипової, шкала самоповаги  
       М. Розенберга, опитувальник батьківського відношення (ОБВ)
       А. Я. Варга, В. В. Століна);
           - методи обробки даних.
     Теоретичне  значення дослідження  полягає в узагальнені та розширенні знань щодо особливостей розвитку дітей молодшого шкільного віку; у теоретичному обґрунтуванні особливостей впливу батьківського виховання на розвиток інтелектуальної сфери молодшого школяра.
         Практичне значення  дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані батьками, психологами, вчителями при роботі із дітьми молодшого шкільного віку для гармонійного розвитку їх особистості, а також в процесі психодіагностичної роботи при надані психологічної допомоги. 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ  ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА 
 

          1.1. Аналіз літератури за проблемою дослідження особистісного розвитку молодшого школяра у роботах вітчизняних та зарубіжних психологів 

      Дослідженню сімейних взаємовідносин  була присвячена велика кількість  робіт вітчизняних та зарубіжних  психологів і соціологів.
    Але й досі існують розходження у  розумінні поняття «родина». Для розуміння різних історичних підходів до проблеми сімейного виховання, треба проаналізувати генезис самого поняття «родина».
      Згідно із В. О. Сухомлинським, родина – це найменша клітина нашого суспільства, в якій як у фокусі, відображається все життя нашої країни. Вона пов’язана кровними і родинними відносинами і об’єднає подружжя, дітей і батьків, що включає одночасно два, три, а іноді і чотири покоління: тато, мама, бабуся і дідусь, внуки і правнуки. Шлюб двох людей не є ще сім’єю, вона появляється і зміцнюється з народженням дітей [17, с.34].
    В. П. Кравець зазначає, що родина є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства, його природнім і найбільш стійким елементом. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації. В сім’ї найповніше зберігаються першоознаки давніх етносів та відображаються усі етапи історичного розвитку кожного народу. Разом з тим вона не є чимось абсолютно сталим, незмінним [21, с.112]. Сім’я акумулює в собі всі найважливіші ознаки суспільних процесів, економічного та культурного розвитку і одночасно ніби випромінює їх у суспільство та взаємодіє з ним.
    Первісне  суспільство не знало ніякої соціальної регламентації сімейних зв’язків. В первісній орді панували безладні статеві відносини, не існувало шлюбу і сім’ї. Разом з тим в суспільстві зароджуються соціальні норми для регулювання статевого спілкування всередині роду, приборкання біологічного інстинкту, зоологічного індивідуалізму. Шлях людства до сім’ї в сучасному традиційному баченні був довгим і залежав від культури, традицій, виробничих відносин членів суспільства [17, с.11].
    Соціологи говорять про те, що чоловічі і жіночі ролі зараз тяжіють до симетрії, змінюється уява про те, як повинні  поводитися чоловік і дружина. Соціолог В. Голофаст відзначає наступну тенденцію розвитку відносин у родині: від “ієрархічної” логіки розходжень між статями до логіки індивідуальних особливостей і здібностей, до обліку реального співвідношення сімейних і позасімейних ролей жінки, чоловіка і дитини. Автор стверджує, що відносна автономія кожного в родині, загальне визнання його права на особисті інтереси скріплюють родину [18, с.65].
    Соціологи відзначають той факт, що родина особливо чуттєва до всякого роду реформаторських змін державного масштабу, наприклад безробіття, ріст цін і т.д. Так, за даними Держкомстату на початок 1996 року 63% населення мали доходи нижче середнього рівня. В даний час ці цифри мають тенденцію до росту.
    І. Ф. Дементьєва говорить про виникнення нових нетипових проблем виховного характеру внаслідок різних матеріальних і психологічних труднощів, пережитих родиною. Невпевнені в собі батьки перестають бути авторитетом і зразком для наслідування у своїх дітей. Авторитет матері міняється в залежності від сфери її діяльності. Підлітки часом виконують непрестижну, некваліфіковану роботу, але вигідну в грошовому відношенні, і їхній заробіток може наближатися до заробітку батьків, чи навіть перевищувати його. Це один з факторів, що сприяють падінню авторитету батьків в очах підлітка. Подібна тенденція не тільки скорочує виховні можливості родини, але і приводить до зниження інтелектуального потенціалу суспільства.
    Крім  падіння народжуваності відзначається  і такий негативний факт в інституті  родини, як збільшення числа розлучень. У роботах Н. Я. Соловйова, В. А. Сисенко розглядаються негативні наслідки розлучень: погіршення виховання дітей, збільшення випадків їхніх психічних захворювань, алкоголізм батьків, руйнування кровно родинних зв’язків, погіршення матеріального становища, дисгармонія відтворення населення [20, с.45].
    Вплив розпаду родини на дітей дошкільного  віку вивчалося зокрема         Т. П. Гавриловою. Вона виявила, що при порушенні контактів з батьками у дітей виникають найбільш гострі переживання, оскільки для дитини розпад родини - це ламання стійкої сімейної структури, звичних відносин з батьками, конфлікт між прихильністю до батька і матері. Розлучення ставить перед дитиною непосильні для його віку задачі: орієнтацію в новій рольовій структурі без її колишньої визначеності, прийняття нових відносин з розлученими батьками. Діти 2,5 - 3 років реагують на розпад родини плачевно, агресивно, з порушеннями пам’яті, уваги, розладом сну. Цей висновок підтверджується і закордонними дослідниками. Згідно із З. Матейчеком, емоційне здоров’я дітей безпосередньо зв’язане з існуванням постійно діючого спілкування дитини з обома батьками. Розлучення породжує в дитини почуття самотності, відчуття власної неповноцінності [17, с.22]. 
 
 
 
 

         

       1.2. Психологічна характеристика молодшого шкільного віку 

    Період  життя дітей від 6-7 до 11 років називають молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховують особливості психічного і фізичного розвитку дітей, перехід їх до навчальної діяльності, яка стає основною.
      Анатомо-фізіологічні особливості. Фізично дитина у цьому віці розвивається досить рівномірно. Збільшується зріст та вага тіла, підвищується імунітет, швидко розвиваються м?язи серця. Артерії у школяра дещо ширші, ніж у дорослої людини, і саме цим пояснюються особливості артеріального тиску. Частота серцевих скорочень стійкіша, але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється [14, с.167].
       Кістково-сполучний апарат молодших  школярів досить гнучкий, оскільки  в їхніх кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, вдавлюванню грудей, сутулуватості.
       Розвиток м?язової системи сприяє  збільшенню фізичної сили дітей.  Але малі м?язи кисті рук  розвиваються повільніше. Першокласникам важко писати в межах рядка, координувати рухи руки, не робити зайвих рухів, які спричиняють швидку втому. Тому слід проводити фізхвилинки, які знімають напруження малих м?язів пальців і кистей рук [14, с.169].
       Діти цього віку дихають частіше,  ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класі та вдома було чисте повітря.
       У дітей добре розвинені всі  органи чуття, але деякі з  них мають свої особливості.  Так, очі, завдяки еластичності  кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не виправляти їх пози під час уроків, то це може призвести до підвищення очного тиску, нечіткості зображень на сітківці й до короткозорості.
       Вага мозку молодшого школяра  наближається до ваги мозку  дорослої людини. Особливо збільшуються  лобні долі, пов?язані з діяльністю  другої сигнальної системи. Водночас  відбуваються значні зміни у  розвитку і роботі центральної  нервової системи. Аналітико-синтетична діяльність кори великих півкуль головного мозку ускладнюється [14, с.177].
       Розвиток психіки і пізнавальної  діяльності. Під час навчання  — основної діяльності учнів  — якісно і кількісно розвиваються  пізнавальні процеси. Вони виявляються у розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у збільшенні швидкості процесу сприймання та кількості сприйнятих об?єктів, розширенні обсягу їх запам?ятовування тощо. Якісні зміни свідчать про зростання пізнавальної ефективності [24, с.163].
       Сприймання стає довільнішим, цілеспрямованим і категоріальним процесом, але трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні, написанні букв, цифр. Розвивається здатність розрізняти висоту звуків, чому сприяють заняття з музики і співів. Для початку занять з музики молодший шкільний вік є найсприятливішим.
       В учнів формується здатність  спостерігати явища навколишньої  дійсності, тобто, виходячи з  певної мети, помічати їх, виявляти  істотні деталі, з?ясовувати взаємозв?язки  між ними [18, с.134].
       Значні якісні зміни відбуваються в розвитку пам?яті. Під впливом навчання формується логічна пам?ять, яка має вирішальне значення у здобутті знань. Але не вміючи ще диференціювати завдання (запам?ятати і відповісти) від інших навчальних завдань (зрозуміти тощо), молодші школярі виробляють у себе настанову на дослівне запам?ятовування і відтворення. За правильного педагогічного керівництва учні осмислено запам?ятовують доступний для них матеріал. Проте дослівне запам?ятовування й відтворення має і позитивне значення. Воно є важливим засобом нагромадження словникового запасу і культури дитячого мовлення, розвитку довільної пам?яті. У процесі заучування розвиваються самоконтроль, уміння помічати помилки у відтвореному та їх виправляти. Зростають продуктивність, обсяг, міцність, точність запам?ятовування матеріалу. У цей період учні частіше вдаються до спеціальних мнемічних прийомів запам?ятовування.
       Розвиток пам?яті полягає в  зміні співвідношення між мимовільним  і довільним запам?ятовуванням  (зростає довільне), образної та словесно-логічної пам?яті. Для розвитку логічної пам?яті важливою є настанова вчителя — зрозуміти (проаналізувати, порівняти, співвіднести, згрупувати тощо) матеріал, завчити його. Довільне запам?ятовування продуктивне тоді, коли запам?ятовуваний матеріал стає змістом активної діяльності учнів.
       Розвиток уяви відбувається у  напрямі від репродуктивних її  форм до творчого осмислення  уявлень, від довільного їх  комбінування до логічно обґрунтованої  побудови нових образів. Зростає  вимогливість дітей до витворів  їх уяви, швидкість створення  образів фантазії.
       Мислення стає конкретно-образним, але все більшого значення  набувають абстрактні компоненти. Під впливом навчання змінюються  співвідношення між його образними  і понятійними, конкретними та  абстрактними компонентами. Молодші  школярі швидше оволодівають індуктивними умовиводами, ніж дедуктивними.
       Ці умовиводи переплітаються  в мисленні, спрямованому на вирішення  пізнавальних завдань, зокрема  тих, що вимагають розкриття  причини різних явищ, мотивів поведінки людини.
       У розвитку мовлення важливим є використання різних форм слова, писемного та внутрішнього мовлення, яке виявляється у функціональних формах: повторення, монолог, колективний монолог, повідомлення, критика, наказ, прохання і погрози, питання і відповіді. Відбуваються також зрушення в морфологічній структурі усного й писемного мовлення, розвиток словесних асоціацій, оволодіння писемним мовленням, розширення взаємозв?язків між компонентами структури мовлення. Значно збільшується кількість слів, якими діти позначають предмети, явища, їх ознаки, дії, процеси. Проте є ще чимало дефектів в усному мовленні (шепелявість, заміна одного звука іншим, заїкання, картавість тощо), які вимагають уваги не тільки вчителя, а й                спеціаліста-логопеда [17, с.232].
       Показником успіхів учнів у оволодінні мовленням є мовчазне читання. Воно відрізняється від голосного згорненістю зовнішніх мовно-рухових актів: спочатку дитина читає пошепки, а потім мовчки. Мовчазне читання розвиває самоконтроль, увагу, внутрішнє мовлення.
       Переважає мимовільна увага. Діти активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. Мимовільна увага має позитивне значення, але недостатня для досягнення успіхів у навчанні. З віком зростає обсяг і стійкість уваги, пов?язані із значущістю навчального матеріалу. Усвідомлення учнями важливості його засвоєння — умова стійкості довільної уваги.
       Формування особистості. У молодшому  шкільному віці відбувається  подальший розвиток особистісних  якостей не тільки в інтелектуальній,  а й в емоційній, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими та однолітками. Джерелом емоцій у молодших школярів є навчальна та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. До емоційної сфери належать переживання нового, здивування, сумнів, радощі пізнання — основи формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Колективні заняття сприяють розвитку моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість, колективізм.
          
 

        1.3. Соціально-психологічні чинники особистісного розвитку молодшого школяра 

    Для розвитку особистості молодшого  школяра необхідною умовою є гармонійні стосунки з батьками та спілкування  із однолітками. Також велику роль грає відношення учня до вчителя.
      Батьки складають перше суспільне  середовище дитини. Особистості  батьків грають суттєву роль  у житті кожної людини. Не випадково,  що до батьків, особливо до  матері, ми думкою звертаємося  у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв’язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові - дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти [19, с.65].
    Перша й основна задача батьків - є створення  в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов’язків батьків - це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.
    Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто винні не люблячи своїх дітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитини і керуватися любов’ю у своїх повсякденних турботах по відходу за ним, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнений, що її люблять [19, с.68].
    Багато  батьків вважають, що ні в якому  разі не можна показувати дітям любов  до них, думаючи що, коли дитина добре  знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що її люблять і про неї піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов’язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети [19, с.89].
    Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.
      Розвитку моральних почуттів (дружби, товариськості, обов?язку, гуманності) сприяє перебування учнів у колективі, об?єднаному спільною навчальною діяльністю. Розвивається почуття симпатії, важливе для утворення малих груп, з яких складаються колективи.
       Формуванню вольових якостей  (самостійності, впевненості у  своїх силах, витримки, наполегливості) сприяє шкільне навчання, яке вимагає від учнів усвідомлення й виконання обов?язкових завдань, підпорядкування їм активності, довільного регулювання поведінки, уміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам?ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя. Ефективність цього процесу залежить від використання учителем прийомів переконання, зауваження, заохочення та інших засобів впливу на дитину. Зловживання негативними оцінками, нотаціями, покараннями спричиняє погіршення ставлення учнів до навчальних обов?язків, зниження активності, виникнення лінощів та інших негативних рис.
       З?являється усвідомлення обов?язків, розуміння того, що невиконання  правил поведінки шкодить інтересам  колективу й кожного учня.
       Дітям властиві наслідування й підвищене навіювання, що як позитивно, так і негативно впливають на засвоєння норм і правил поведінки. У зв?язку з недостатнім розвитком самосвідомості, малим життєвим досвідом діти можуть наслідувати небажані форми поведінки: грубість, недисциплінованість тощо. В інших випадках, коли вони беруть за взірець поведінку улюбленого вчителя, авторитетних для них дорослих, наслідування і підвищене навіювання полегшує засвоєння норм і правил поведінки. У цей період зростає роль особистого прикладу дорослих, передусім учителя.
       Стосунки між дітьми в класі  формуються за допомогою вчителя,  який завжди вказує на деяких  учнів як на взірець, водночас  звертає увагу й на хиби  в поведінці інших. Більшість  дітей відтворює у своєму ставленні  до однокласників ставлення вчителя, не усвідомлюючи критеріїв, якими він послуговується при їх оцінюванні.
       Починає формуватися громадська  думка стосовно учнів, які успішно  навчаються і є дисциплінованими, з?являються спроби оцінити вчинки  ровесників. У класному колективі виникають об?єднання, які переростають у стійкі шкільні й позашкільні мікроколективи. Важливо тримати їх у полі зору, знати, що саме об?єднує їх учасників та знаходити способи для коригування їх діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ  ДО РОЗДІЛУ 1 

    1. Дослідженню сімейних взаємовідносин присвячена велика кількість робіт вітчизняних та зарубіжних психологів і соціологів. Для розуміння різних історичних підходів до проблеми сімейного виховання, було проаналізовано поняття «родина». 
    Наприклад, Т. П. Гаврилова виявила, що при порушенні контактів з батьками у дітей виникають найбільш гострі переживання, оскільки для дитини розпад родини - це ламання стійкої сімейної структури. Розлучення породжує в дитини почуття самотності, відчуття власної неповноцінності.
    2. У молодшому шкільному віці відбувається розвиток особистісних якостей не тільки в інтелектуальній, а й в емоційній, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими та однолітками. Джерелом емоцій у молодших школярів є навчальна та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. До емоційної сфери належать переживання нового, сумнів, радощі пізнання — основи формування пізнавальних інтересів та допитливості. Колективні заняття сприяють розвитку моральних почуттів, а також відповідальності, товариськості та колективізму.
       3. Для розвитку особистості молодшого школяра необхідною умовою є гармонійні стосунки з батьками, спілкування із однолітками, відношення учня до вчителя. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Ефективність процесу навчання залежить від використання учителем прийомів переконання, зауваження, заохочення тощо. Зловживання негативними оцінками, покараннями спричиняє погіршення ставлення учнів до навчальних обов?язків, зниження активності, виникнення лінощів та інших негативних рис. Розвитку моральних почуттів сприяє перебування учнів у колективі, об?єднаному спільною навчальною діяльністю. Розвивається почуття симпатії, важливе для утворення малих груп, з яких складаються колективи.
    РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВПЛИВУ СІМЕЙНОГО  ВИХОВАННЯ НА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО  ШКОЛЯРА 
     

    2.1. Стилі сімейного виховання та їх вплив на розвиток молодшого школяра 

    Під стилем сімейного виховання слід розуміти характерне ставлення батьків до дитини, які застосовують певні засоби й методи педагогічного впливу, що   полягають у своєрідній манері словесного звертання та взаємодії.
    У психологічний літературі виокремлюють такі стилі сімейного виховання: потуральник, змагальний, розважливий, запобігливий, контролюючий, співчутливий, гармонійний.
    На  формування стилів сімейного виховання впливають об’єктивні та суб’єктивні фактори, а також генетичні особливості батьків і дитини. На вибір стилю сімейного виховання впливають:
      Типи темпераменту батьків, їхня сумісність;
      Традиції родин, у яких виховувалися самі батьки;
      Науково-педагогічна література, яку читають батьки;
      Рівень освіти батьків.
    Потуральний стиль сімейного виховання. При цьому типі сімейного виховання дитині надається повна свобода дій.  Дорослі в таких родинах частіше за все зайняті собою: власними справами, друзями та роботою, їх майже не хвилює душевний стан дитини, вони байдужі до її потреб і запитів, а іноді просто не вважають за потрібне звертати на них увагу [18, с.128].
    Непослідовно  й невміло такі батьки використовують методи як покарання, так і заохочення: наприклад, карають дитину й відразу ж заохочують її, лишень би вона не засмучувалася та не заважала батькам [18, с.126].
    Головний  метод виховання в такій родині — батіг та пряник. Взаємини з дитиною будуються таким чином, що мимоволі провокують її на пошук найбільш вигідних форм взаємодії з оточуючими, стимулюють формування таких якостей, як догідництво, лестощі та підлабузництво. Батьки постійно демонструють дитині нещире ставлення до оточуючих: друзів, сусідів і родичів, у присутності дітей у таких родинах обговорюють інших людей, а в міру дорослішання дитини — разом із нею. Діти занадто рано опановують науку вигоди: вигідні люди, вигідні взаємини, вигідне для родини розв'язання проблем. На перший погляд дитина з такої родини вільна у виборі форм поводження, однак поза власною родиною від неї вимагається формальне прилюдне дотримання правил пристойності. Такі діти зберігають свої таємниці за сімома печатками, тобто весь час перебувають насторожі, у стресовому стані. Навіть інтелектуальну діяльність своїх дітей батьки в таких сім'ях стимулюють для отримання максимальної вигоди. Як наслідок такого виховання — формування конформного соціально-психологічного типу особистості.
    У дитячому середовищі молодші школярі  конформного типу мають славу наклепників, підлабузників і підлиз. Такі учні полюбляють вихвалятися, не здатні на щире співчуття та співпереживання. Діти цього типу не люблять ані розумової, ані фізичної праці: ця тенденція триває усі вікові періоди життя. Під час уроку молодші школярі такого типу дуже швидко втомлюються і намагаються під будь-яким приводом ухилитися від роботи. Часто такі учні несумлінно ставляться до доручень учителя і різноманітних обов'язків. Для них нерідко не існує заборон і моральних норм: уже з молодшого шкільного віку вони зовсім не налаштовані на навчальну діяльність, бо їх цікавить лише кінцевий результат — оцінка.
    Змагальний  стиль сімейного виховання. У разі застосування змагального стилю сімейного виховання батьки з раннього віку вбачають у діях своєї дитини щось видатне і незвичайне, постійно заохочують активність самої дитини, іноді не лише морального, але й матеріального характеру. Батьки постійно порівнюють своє малятко з іншими й дуже страждають, якщо це порівняння не на її користь. Намагаючись розкрити таланти своєї дитини, батьки — іноді всупереч її бажанню — наполягають на багатобічному і не завжди виправданому розвиткові, однак такий різнобічний розвиток, зовсім не пов'язаний з інтересами дитини,— це наслідок батьківського егоїзму. За зручної нагоди такі батьки охоче заявляють про те, що їхній малюк, наприклад, «захоплюється тенісом, займається вокалом» тощо. Врешті-решт це призводить до того, що дитина стає цілком переконаною у своїй перевазі над іншими дітьми. Якщо ж вона раптово зазнає поразки, це надовго вибиває її зі звичної колії і призводить до депресії й апатії. Участь дитини з раннього віку в різноманітних гуртках і секціях інколи спричиняє проблеми, пов'язані з її здоров'ям: перевантаження, хронічна втома згодом можуть позначитися на дитині хворобами.
    Внаслідок такого виховання формується пошуковий соціально-психологічний тип особистості..
    У дитячому колективі такі учні претендують  на лідерство й офіційне визнання. Вони полюбляють командувати іншими дітьми й дуже задоволені, якщо хтось потрапляє у залежність від них.
    Свої помилки та промахи учні цього типу дуже глибоко переживають. У таких дітей надзвичайно розвинена воля.. Уже з раннього дитинства вони на диво дисципліновані та ініціативні. Їм притаманні самовпевненість, зарозумілість, егоїстичність, перебільшення своїх можливостей, байдужість до інтересів колективу, цілковита зосередженість на демонстрації своїх можливостей. Проте за умови плідної співпраці родини та педагогів такі діти матимуть можливість відкрити все найкраще, що закладено в них природою, та зможуть виявити й товариськість, й інтелект, й упевненість у собі, а також самоконтроль і сумлінність [17, с.35].
    Розважливий стиль сімейного виховання. Від самого початку дитині надано повну свободу дій, можливість набувати особистого досвіду шляхом власних спроб і помилок. Педагогічний арсенал таких батьків виключає окрики, гримання та докори: батьки вважають, що активність дитини повинна мати природний вихід. У вихованні своєї малечі вони повністю виключають будь-яку примусовість та фізичні покарання, бо вважають, що дитина здатна сама обрати собі діяльність до душі, а вони мають право лише на рекомендацію або пораду [20, с.112].
    У таких сім'ях складаються теплі, добрі та відверті взаємини. Діти разом із дорослими беруть участь у сімейних радах, розв'язанні сімейних ситуацій. Батьки опікуються тим, щоб гідність їхньої дитини ніколи не принижувалася ані сторонніми людьми, ані родичами. Крім того, батьки таких дітей з ентузіазмом беруть участь у житті того дитячого колективу, в якому перебуває їхня дитина.
    Результатом такого стилю сімейного виховання є сенситивний соціально-психологічний тип особистості.
    Запобігливий  стиль сімейного виховання. Запобігливий стиль сімейного виховання можуть спричинити як патологічна хворобливість дитини, так і особливості характеру батьків. У випадку, якщо дитина часто хворіє, батьки стають надзвичайно недовірливими й болісно реагують на будь-який прояв її нездоров'я. Вони ані на хвилину не залишають дитину без догляду та опіки. Дитина в такій родині практично позбавлена активної діяльності, лише батьки визначають коло її інтересів, ініціюють дитячі ігри, регламентують її поведінку
    У процесі запобігливого стилю  сімейного виховання формується інфантильний соціально-психологічний тип особистості.
    Головними відмінними рисами цих дітей є  пасивність, безвідповідальність, їхні байдужість і флегматизм зникають, якщо запропонована діяльність цікава та незвичайна.
    Контролюючий  стиль сімейного виховання. За контролюючого стилю сімейного виховання формується тривожний соціально-психологічний тип особистості.
    У таких родинах воля дитини суворо регламентується та контролюється: батьки диктують дитині, як одягатися, з ким дружити, визначають її режим дня. Молодші школярі переносять це досить спокійно, але більш старші протестують проти такого ставлення [3, с.45].
    Батьки  досить активно застосовують методи покарання: це може бути і командний  тон, і гримання, і фізичне покарання, причому інколи досить жорстоке фізичне. У подібних родинах діти позбавлені батьківської ласки, тепла та підтримки.
    Гармонійний стиль сімейного виховання. Суть гармонійного стилю виховання вбачається вже в його назві: гармонійний стиль виховання формує гармонійний соціально-психологічний тип особистості [3, с.32].
    У таких родинах дитина завжди бажана, батьки задовго до її народження розмірковують над тим, якою людиною вони хочуть виростити та виховати її. Дитина народжується, виховується і росте в теплій і дружній атмосфері, батьки приділяють велику увагу формуванню традицій і звичаїв родини, яких вони й самі суворо дотримуються: незвичайні святкування днів народження, сюрпризи і подарунки членам родини, концерти і спільні ігри — це й багато іншого формують власну значущість дитини, її вміння жити серед людей.
    Діти  такого стилю виховання вже з  раннього дитинства виявляють розважливість і вміння мотивувати свої вчинки, бо батьки вмотивовано й усвідомлено поводять себе. З початкової школи діти такого стилю виховання виявляють чуйність до своїх однолітків й уважність до прохань дорослих. Характерна риса цих дітей — правдивість, а якщо з якихось причин вони й мають таємницю, то ніколи не викажуть її. Такі діти вміють віддано дружити, у спілкуванні завжди відверті та правдиві, не приховують своїх справжніх почуттів.
    У навчанні такі школярі дуже старанні та відповідальні. їх не страшить жодна діяльність, якщо вона для них не заважка, при цьому вони не бояться сказати дорослому про те, чи впораються із завданням. Однак таке ставлення до справи не завжди викликає схвалення дорослого [18, с.63].
    У таких учнів дуже розвинена адекватна  самооцінка: діти не бояться давати слово та тримати його, свою обіцянку вони обов'язково виконають, навіть на шкоду собі. Найчастіше такі діти обирають собі друзів з важкою долею та позитивно впливають на них. Вони ніколи не розв'язуватимуть конфлікт з позиції сили. 
 

         2.2. Дослідження особливостей впливу внутрішньо-родинних відносин на розвиток особистості школяра 

    У курсовій роботі з метою дослідження  впливу батьківського виховання  на розвиток особистості молодшого  школяра були застосовані три  методики:  методика «Який Я?» Г. Н. Осипової, шкала самоповаги М. Розенберга, опитувальник батьківського відношення (ОБВ) А. Я. Варга, В. В. Століна. 

    Методика  «Який Я?» Г. Н. Осипової.
    Призначається для визначення самооцінки дитини 6-9 років. Експериментатор, користуючись протоколом, запитує в дитини, як вона сама себе сприймає й оцінює по десяти різним позитивним якостям особистості. Оцінки, запропоновані дитиною самій собі, ставляться експериментатором у відповідних колонках протоколу, а потім переводяться в бали [1, с.87].
    Оцінка  результатів. Відповіді «так» оцінюються в 1 бал, відповіді «ні» оцінюються в 0 балів, відповіді «не знаю» або «іноді» оцінюються в 0,5 бала. Рівень самооцінки визначається по загальній сумі балів, набраній дитиною по всіх якостях особистості (див. Додаток А).
    Висновки  про рівень розвитку самооцінки:
    10 балів – дуже високий
    8-9 балів – високий
    4-7 балів – середній
    2-3 бала – низький
    0-1 бал – дуже низький
    Згідно  з віковою нормою, самооцінка дітей молодшого шкільного віку достатньо висока. Слід зазначити, що відповіді дитини на деякі питання (наприклад, слухняний, чесний) можуть свідчити про адекватність самооцінки. Так, наприклад, якщо поряд з відповідями «так» на всі питання дитина затверджує, що вона «слухняна завжди», «чесна завжди», можна припустити, що вона не завжди досить критична до себе. Адекватність самооцінки можна перевірити, зрівнявши відповідь дитини по даній шкалі з відповідями батьків про дитину по тим же особистісним якостям. 

    Шкала самоповаги М. Розенберга.
    Опитувальник  складається із однієї шкали. Створювався і використовувався як одновимірний, хоча, проведений пізніше, аналіз чинника виявив два незалежні фактори: самоприниження і самоповага [29, с.266].
    Самоповага  існує і у відсутність самоприниження, і разом з ним, в останньому випадку вона виступає в захисній функції. Опитувальник має добру надійність і конструктивну валідність [29, с.267].
    Показники по опитувальнику пов'язані з  депресивним станом, тривожністю  і психосоматичними симптомами, активністю в спілкуванні, лідерством, відчуттям міжособистісної безпеки, відношенням до випробовуваного його батьків.
    Інструкція  до тесту: «Визначте, наскільки ви згодні або не згодні з приведеними нижче твердженнями, використовуючи для цього наступну шкалу»:
    а) – повністю згоден;
    б) – згоден;
    в) – не згоден;
    г) – абсолютно не згоден. 

    Тестовий  матеріал опитувальника:
    1. Я відчуваю, що я гідна людина, принаймні, не менше, ніж інші.
    2. Я завжди схильний відчувати  себе невдахою.
    3. Мені здається, у мене є ряд  добрих якостей. 
    4. Я здатний дещо робити не гірше, ніж більшість.
    5. Мені здається, що мені особливо  нічим гордитися. 
    6. Я до себе добре відношуся. 
    7. В цілому я задоволений собою. 
    8. Мені б хотілося більше поважати  себе.
    9. Іноді я ясно відчуваю свою  даремність.
    10. Іноді я думаю, що я у всьому нехороший.
    Обробка результатів тесту. За кожну відповідь випробовуваного нараховуються бали відповідно до ключа (див. Додаток Б).
    Інтерпретація результатів тесту. Рівень самоповаги визначається сумою балів, отриманою випробовуваним.
    10-16  -  занизька самоповага;
    17-24  -  нижче середнього;
    25       -  середня;
    26-30  -  вище середнього;
    31-40  -  занадто висока.
 
    Опитувальник        батьківського     відношення     (ОБВ) 
    А. Я.   Варга, В. В. Століна.
     Батьківське відношення розуміється як система різноманітних почуттів і вчинків дорослих людей стосовно дітей. Із психологічної точки зору батьківське відношення – це педагогічна соціальна установка стосовно дітей, що включає в себе раціональний, емоційний і поведінковий компоненти.
     Опитувальник містить 61 питання і передбачає п'ять наступних шкал, що виражають собою ті або інші аспекти батьківського відношення:
     1. Прийняття – неприйняття дитини. Ця шкала виражає собою загальне  емоційно позитивне (прийняття)  або емоційне негативне (неприйняття) відношення до дитини [30, с.111].
    2. Кооперація. Ця шкала виражає  прагнення дорослих до співробітництва  з дитиною, прояв з їхнього  боку щирої зацікавленості й  участь у її справах.
    3. Симбіоз. Питання цієї шкали  орієнтовані на те, щоб з'ясувати,  чи прагне дорослий до єднання з дитиною або, навпаки, намагається зберегти між дитиною й собою психологічну дистанцію. Це – своєрідна контактність дитини й дорослої людини.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.