На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Аналз європейського вектору зовншньої полтики України - взаємодї України з європейським середовищем, прагнення нтегруватися в європейськ економчн та полтичн структури. Двостороннє спвробтництво України з країнами Центральної вропи та Балтї.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 20.09.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Дипломна робота на тему:
Особливості зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії
Зміст

Вступ
Розділ І. Європейський вектор зовнішньої політики України
Розділ ІІ. Участь України в європейських організаціях
Розділ ІІІ. Україна ключова ланка Балто-Чорноморської осі
Розділ IV. Двостороннє співробітництво України з країнами Центральної Європи та країнами Балтії
Висновки
Література
Вступ

Стратегічний курс України у зовнішній політиці на ХХІ ст. спрямований на подальше входження в європейський економічний і політичний простір. Ураховуючи нетривну політичну стабільність, недостатній рівень розвитку економіки і соціальної сфери інтеграцію до центральноєвропейських регіональних структур можна вважати проміжним етапом входження у Європу.
У новій системі міжнародних відносин Україна ще має знайти своє місце. Вибір доведеться робити, оскільки за умови глобалізації не тільки економічних, а й політичних процесів і явищ у сучасному світі стає очевидним, що без виразної спрямованості інтеграційної політики жодна держава не спроможна розвиватися. Україна здійснюватиме цей вибір, будучи затиснутою в лещата енергетичної, фінансової, торгівельної та інших форм залежності. Тому насамперед доведеться визначитися з базовими пріоритетами. Для України важливим кроком є співробітництво з країнами Центральної Європи та країнами Балтії [5;937].
Україна докладає чимало зусиль, аби ці взаємини постійно наповнювалися конкретним економічним та політичним змістом.
Важливою складовою центральноєвропейського вектора зовнішньої політики України є розвиток двосторонніх відносин з розвинутими країнами [6;8]. Цим державам належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема у всесвітньому економічному комплексі і в міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами. Визначною рисою зовнішньої політики України щодо цих держав є встановлення з ними відносин політичного і військового партнерства, наукових, культурних та гуманітарних зв'язків. Таке співробітництво одночасно є важливим підґрунтям для інтеграції її господарства до загальноєвропейського і світового економічного простору. Саме тому вивчення та аналіз особливостей зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії на сучасному етапі є особливо актуальною.
Перший розділ “Європейський вектор зовнішньої політики України” присвячений аналізу динаміки взаємодії України з європейським середовищем, прагненню інтегруватися в європейські економічні та політичні структури.
У другому розділі “Участь України в європейських організаціях” аналізуються основні засади регіонального співробітництва з країнами Центральної Європи. В цьому розділі визначені основні організації які є пріоритетними для зовнішньої політики України. Найбільшого успіху українська зовнішня політика досягла у відносинах з Організацією безпеки і співробітництва в Європі, Радою Європи, Центральноєвропейською ініціативою та Європейським союзом.
У третьому розділі “Україна - ключова ланка Балто-Чорноморського співробітництва аналізується пріоритетність України з Балто-Чорноморським регіоном яка веде активну кооперацію у створенні європейських транспортних коридорів по Балто-Чорноморській вісі, використання цих коридорів для створення надійної багато альтернативної системи постачання енергоносії и стратегічно важливої сировини.
У четвертому розділі “Двостороннє співробітництво України з країнами Центральної Європи та країнами Балтії” досліджуються етапи укладання повномасштабних договорів про добросусідство і співробітництво з усіма прикордонними державами з метою остаточного підтвердження існуючих державних кордонів, створення атмосфери взаємної довіри і поваги, розбудови дружніх і взаємовигідних партнерських відносин у всіх галузях.
Неупереджене та об'єктивне дослідження зовнішньої політики України має важливе наукове і практичне політичне значення у розбудові нової системи міжнародних відносин.
Результатом проведеного дослідження можуть бути використані для подальших наукових пошуків, написання загальних та спеціальних праць з історії України, методичних посібників, спецкурсів.
Розділ І. Європейський вектор зовнішньої політики України

Сучасний світ характеризується прискореною динамікою розвитку. Він змінюються на наших очах. Вимальовуються нові домінанти економічного, соціально-політичного, культурного розвитку людства, які визначатимуть риси майбутнього. На світову арену виходять нові держави та їх угрупування, що прагнуть утвердитися в геополітичному просторі планети, у зв'язку з чим складається нова конфігурація міжнародних взаємин. Пріоритетним завданням України в цьому просторі є органічне входження в європейську та світову спільноту, вихід у багато вимірний світ складних міжнародних відносин [28;9]. Україні потрібно знайти власне місце в цьому просторі, яке відповідало б її потенціалу великої європейської держави.
Пріоритетність відносин з європейським світом визначається насамперед національними інтересами України, яка прагне інтегруватися в європейські структури не за будь яку ціну, а з урахуванням усіх можливих наслідків для українського народу [5;936].
Визначення характеру і змісту національних інтересів України, основних показників та напрямів забезпечення її національної безпеки потребує активних зусиль відповідних державних установ, причетних до формування зовнішньої політики країни. Це зумовлено тим, що в складному процесі державотворення зовнішня політика відіграє надзвичайно важливу роль. Слід пам'ятати, що незалежна зовнішня політика є невід'ємним атрибутом незалежної держави. Немає власної зовнішньої політики -- немає й незалежності. Це аксіома. Тому в успішному вирішенні завдань державотворення і розвитку держави одним з першочергових завдань є формування незалежної зовнішньої політики [19;96]. Водночас ефективна зовнішня політика можлива лише при об'ємному баченні світу, постійній аналітичній роботі, відмові від імпульсивних рішень. Інтереси народу, держави мають бути визначальними в політиці, попри всілякий романтизм і амбіції.
Однак це лише одна сторона проблеми. Незалежність, як відомо, стає реальною цінністю лише тоді, коли вона сприяє створенню кращих умов життя народу, забезпечує реальні права і свободи людини, процвітання країни. Тільки за цих умов Україна дійсно стане авторитетною і впливовою силою на міжнародній арені і займе гідне місце у світовому співтоваристві. Але для цього потрібно докласти чимало зусиль. Незалежність України має бути наповнена реальним змістом, тобто мати стійке підґрунтя, насамперед, економічне. Так уже здавна повелося, що в світі поважають сильних і багатих [27;185].
Геополітичні особливості України дають можливість стверджувати, що вона у цьому відношенні має багато переваг, оскільки вигідно відрізняється і своїм географічним положенням, і розмірами території, і чисельністю населення, і родючістю ґрунтів, і багатими природними ресурсами, і сприятливими кліматичними умовами. До того ж вона володіє досить вигідними шляхами сполучень, має вихід до моря. Все це сприяло тому, що упродовж багатьох століть територія України була перехрестям не лише міграційних шляхів народів, а й торговельних шляхів. Якщо річкова система формувала зв'язки за лінією Північ-Південь, то сухопутні магістралі сприяли контактам Сходу і Заходу через її територію. З давніх часів через територію України пролягали важливі торговельні комунікації між країнами Балтії і Середземномор'я, Західною та Центральною Європою і Середньою Азією та Китаєм [10;150]. Торговельні шляхи формували перевагу тих чи інших культурних впливів -- чи то грецьких за античних часів, чи то візантійських і норманських епоху Київської Русі, чи то західноєвропейських період пізнього середньовіччя, а всі разом зумовлювали також і геополітичні орієнтації. Як зауважував із цього приводу український мислитель Ю. Липа, українські землі не є якимсь закутом. З огляду торгівлі і геополітики -- це одна з найважливіших країн світу. Це значення лише зростатиме на сучасному етапі.
Характеризуючи геополітичне положення України, слід звернути увагу на одну його особливість, яка викликає досить палкі суперечки в українських наукових колах. Ідеться про те, що серед науковців немає одностайної думки стосовно регіональної, так би мовити, «приналежності» України. С. Пирожков, наприклад, вважає, що Україна є регіональною, виключно європейською державою, тобто її власні національні інтереси виявляються через загальноєвропейські структури'. Водночас інші науковці (Ф. Рудич, О. Дергачов) схильні розглядати її як державу бірегіональну. «Специфіка геополітичних координат України, -- зауважує Ф. Рудич, -- полягає в її належності одночасно до двох регіонів -- Європи та Євразії, причому в обох Україні належить периферійне положення». При цьому, на думку 0. Дергачова, Україна найбільшою мірою заінтересована в утвердженні власної бірегіональності й підтриманні стабільних конструктивних міжнародних відносин як у східному, так і в західному напрямах, оскільки це надає їй можливість перетворення на своєрідний геополітичний центр, міжнародний вузол комунікаційних зв'язків, який об'єднує і пов'язує народи Сходу і Заходу, Азії і Європи [19;99].
На наш погляд, така позиція є більш плідною, оскільки вона повніше відповідає українським геополітичним реаліям. Щоправда, слід визнати, що ця геополітична особливість містить у собі й певну загрозу, пов'язану з небезпекою перетворення України на буферну зону, яка б відокремлювала Захід від Сходу, Європу від Євразії. Цього, зрештою, прагнуть і певні політичні сили, особливо на Заході. Подібна небезпека пов'язана, окрім усього іншого, ще й з тим, що для нашої країни, як зауважує О. Дергачов, проблема визначення природного місця на міжнародній арені, набуття чітких характеристик як суб'єкта міжнародних відносин практично не детермінована якоюсь концептуальною спадщиною, а тим більше -- державною традицією. І тому «для неї значуща насамперед реальна тканина зв'язків із зовнішнім світом. Сьогодні ці зв'язки розвинені негармонійно і потребують істотних змін.
Вважаючи Україну геополітичним центром Центральної Європи, який суттєво впливає на формування балансу сил на європейському континенті в цілому, слід зауважити, що роль і місце України у процесі європейської інтеграції можна розглядати з позиції наслідування та переорієнтації. Процес наслідування європейського досвіду, процес розбудови справжньої системи безпеки передбачає включення України до процесу історичного примирення, регіональної співпраці [26;3].
У цьому відношенні Україна має концентрувати свої зовнішньополітичні зусилля на створенні й розбудові надійних міжнародних механізмів безпеки на двосторонньому, субрегіональному, регіональному і глобальному рівнях, а також розвивати широке співробітництво з іншими державами, насамперед сусідніми, та міжнародними організаціями, включаючи військово-політичні, з метою підвищення передбачуваності і довіри, взаєморозуміння і партнерства, побудови всеохоплюючих і ефективних механізмів регіональної безпеки у Європі та вдосконалення існуючих у рамках ООН механізмів глобальної безпеки. Але при цьому максимальною мірою використовувати переваги свого геополітичного положення з метою рішучого відстоювання національних інтересів.
Сьогодні Україна визначила як однозначну свою стратегічну мету інтеграцію до Європейського Союзу [11;138]. Прагнення України до повномасштабної участі у політичному та економічному житті Європи логічно випливає з геополітичного положення й історії нашої держави. Як одна з найбільших країн континенту Україна об'єктивно приречена бути важливим чинником тих процесів, що відбуваються в Європі і не може залишатися осторонь тих динамічних інтеграційних процесів, які сьогодні визначають її обличчя.
Безперечно, приналежність України до Європи не можна заперечувати -- це об'єктивна реальність, як і та, що український народ належить до сім'ї європейських народів. І це, безумовно, робить об'єктивно пріоритетною європейську спрямованість зовнішньополітичного курсу України, її входження до європейських економічних і політичних структур. Будучи в геополітичному вимірі європейською державою, Україна заінтересована також у процесах, що сприяють зміцненню регіональної безпеки, стабілізації та розширенню структур колективної безпеки в Європі. До стратегічних інтересів України в Європі належать необхідність технологічної модернізації вітчизняного виробництва, можливість оволодіння наукомісткими технологіями, адже національна стратегія розвитку, заснована на традиційному індустріальному характері, сьогодні вже неприйнятна, навіть більше, вкрай небезпечна. Потрібна заміна інерційного індустріального розвитку на розвиток інноваційний, який би відповідав вимогам сучасного етапу науково-технічної революції. Цьому сприятиме розвиток широкомасштабних економічних стосунків з високо розвинутими державами світу, до яких належать європейські країни. Україна заінтересована в широких інвестиціях цих країн з метою технологічної перебудови свого народногосподарського комплексу. Потрібні також й відповідна фінансова підтримка з боку цих країн, розвиток фінансового співробітництва з ними.
Очевидно, що й для європейських країн Україна є потенційним партнером, і не лише з політичної точки зору, як важливий фактор формування системи колективної безпеки на континенті, а й з економічної -- як великий споживчий ринок, джерело відносно дешевої робочої сили, як країна з невикористаним повною мірою інтелектуальним, науково-технічним і виробничим потенціалом [30;7].
Слід зауважити, що перспективи входження України в європейський інтеграційний процес залежать, насамперед, від неї самої, від того, наскільки радикально і швидко в ній відбуватимуться демократичні перетворення в усіх сферах життєдіяльності, наскільки рішуче здійснюватиметься реформування її економіки. Інтеграція економіки України в європейський простір вимагає також створення особливого «інвестиційного середовища» для залучення й утримання у країні глобальних високотехнологічних інвестицій, реінвестування отримуваних прибутків.
Ключовими критеріями, що впливають на роль нашої держави у новітній європейській спільноті, мають бути: відкрите громадянське суспільство, ефективне функціонування ринкової економіки, верховенство права, цивільний демократичний контроль над військовою сферою, послідовність і передбачуваність у зовнішній політиці [1;3].
Розділ ІІ. Участь України в європейських організаціях

Розпад СРСР “поява на його руїнах нових, незалежних держав, поразка комунізму як системи та зникнення блокового протистояння - все це на початку 90-х років привело до виникнення нової геополітичної ситуації [24;50]. Перед багатьма державами постала проблема визначення лінії своєї міжнародної поведінки в цілому і на європейському просторі зокрема. Як і чимало постсоціалістичних країн, Україна дала зрозуміти, що головним своїм зовнішньополітичним пріоритетом вона обирає європейський напрямок[30;4].
У зверненні Верховної Ради України “До парламентів і народів світу” прийнятому 5 грудня 1991 р., підкреслював, що Україна як європейська держава закликає уряди країн Європи підтримати її намір стати безпосереднім учасником загальноєвропейського процесу [16;8]. З точки зору європейського вибору України важливим у цьому документі було те, що в ньому підтверджувалася вірність нашої держави таким принципом, нормам і вимогам входження до європейської і світової спільності, як суверенна рівність, визнання територіальної цілісності та непорушності існуючих кордонів, відсутність територіальних претензій.
Найбільш ґрунтовно й концентровано проблема участі України у загальноєвропейському процесі розкривається в документі, прийнятому Верховною Радою України 2 липня 1993 р. - Відомість Верховної Ради. “Основні напрями зовнішньої політики України” [5;935]. Тут підкреслюється, що пріоритетним напрямом зовнішньої політики України є її діяльність у рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Україна виступає за подальше розширення сфери діяльності ОБСЄ, зміцнення та підвищення ефективності діяльності цього міжнародного форуму. Ставилося також завдання стати повторним членом Ради Європи [21;139]. Україна розглядає як важливий канал свого залучення до європейського досвіду побудови громадянського суспільства, забезпечення прав людини і вирішення проблем соціального, культурного і гуманітарного характеру відповідно до високих міжнародних стандартів.
В документі також зазначається, що Україна народжуватиме рівень своєї участі в Раді Північноатлантичного співробітництва та Північноатлантичній асамблеї, сприятиме розвиткові тенденції поступового трансформування цих інституцій в елементи нової системи загальноєвропейської безпеки.
Як морська держава, вона зацікавлена в активізації її участі у чорноморському економічному співробітництву та Дунайській комісії, поступово налагоджені широкі контакти на Середземноморському напрямку. Україна дотримуватиметься курсу не включення співробітництва в рамках Центральноєвропейської ініціативи, прагнутиме до підтримання контактів з Чорноморсько-балтийською зоною [15;10]. Перспективною метою зовнішньої політики визначалося членство України в європейських співтовариствах або загальноєвропейських структурах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам [6;53].
Такими є концептуальні засади та орієнтири європейського напряму зовнішньої політики України. Їх реалізація принаймні до 1994 р. Йшла не так динамічно, як це планувалось. І все ж кілька важливих кроків тут було зроблено. Мова йде насамперед про те, що Україна в 1992 р. Було обрано до Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). У тому ж році Україна стала членом Європейського банку реконструкції і розвитку (СБРР), Парламентської асамблеї ОБСЄ, Чорноморського Економічного Співтовариства (ЧЕС), Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС), Міжнародної комісії з питань наукового дослідження Середземного моря (МКЖДСМ) та ін.[16;270]. У 1993 Україна стала членом Європейської телерадіомовної спілки, Європейської організації супутникового зв'язку (ЄВТЕЛСАТ), Парламентської Асамблеї чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС).
Просування України на європейському напрямку стало більш динамічним і продуктивним з другої половини 1994 р.. Після обрання Л.Д. Кучми на пост Президента були внесені корективи в зовнішню політику держави. На початку 1995 р. Президент Л. Кучма відвідав з візитом Польщу, Литву, Чехію, Словаччину та ін. Держави[25;197].
Важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності був вступ України до Ради Європи (РС), який відбувся 9 листопада 1995 р. Прийом України до РЄ свідчить про визнання з боку європейської спільноти прогресивних політичних та економічних реформ, здійснених державою за порівняно короткий строк. З набуттям Україною членства У Раді Європи у органів влади держави з'явився новий напрям діяльності, пов'язаний з проведенням чинного законодавства України відповідно до норм та стандартів РЄ, зокрема, положень Європейської конвенції з прав людини. З метою забезпечення підготовки пропозицій щодо запровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи, 11 березня 1996 р. Розпорядженням Президента України створено Державну міжвідомчу комісію з питань впровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи [27;171]. Зі свого боку РЄ розробила низку заходів, які рекомендовано здійснити органам державної влади в Україні для реформування її чинного Законодавства, зокрема прийняти відповідні закони та приєднати до ряду конвенцій. При цьому РЄ готова надавати всебічну експертну допомогу.
Після вступу до Ради Європи Україна має можливість розширити свою участь у заходах під егідою організацій. Значно активізувалась участь представників України в роботі комітетів РЄ. Так, починаючи з 1996 р. представники різних міністерств і відомств України беруть участь у засіданнях таких комітетів з питань міграції, з питань рівноправ'я жінок і чоловіків та ін. Україна за 1996-1997 рр. приєдналась до кількох Генеральних угод РЄ, підписала низку важливих протоколів Європейської конвенції з прав людини.
Отже, повне членство України в РЄ надає можливість брати активну участь у виробленні спільної політики Європейських країн щодо вирішення проблем, які виникають під час розвитку суспільства, сприяти створенню загальноєвропейської правової та культурної єдності. Вступ України до РЄ свідчить про її демократичний вибір, послідовність у проведенні реформ, на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів.
Найактивнішу участь Україна бере в Центральноєвропейській Ініціативі[19;135]. Ця організація була створена в 1989 р. З ініціативи Італії, Австрії, Угорщини та Югославії з метою налагодження багатостороннього співробітництва в політичній та соціально-економічній сферах і сприяння зміцненню безпеки й стабільності в регіоні. Однією з головних цілей об'єднання є забезпечення підготовки держав-учасниць до їх майбутнього членства в Європейському союзі.
У 1990 р. до ЦЄІ приєдналися Чехословаччина, у 1991 р. - Польща, у 2000 р. - Югославія. На сьогодні учасницями Ініціативи є 17 країн (Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Калія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Македонія, Югославія)
Україна розпочала контакти з ЦЄІ з 1992 р. 15 червня 1993 р. діючому тоді голові ЦЄІ міністру закордонних справ Угорщини Г. Єсенськи було передано офіційного листа МЗС, у якому від імені уряду було заявлено про бажання України стати членом ЦЄІ. Але це питання так і не було тоді вирішено. Проте Україна домоглася таки з часом статусу асоційованого члена. Вона, як і Білорусь, Болгарія та Румунія, 24 червня 1994 р., поряд з іншими членами, була присутня в Римі на першому засіданні членів Асоційованої ради ЦЄІ на рівні старших посадових осіб [16;267]. На цьому засіданні було підтверджено бажання України Брати участь у робочих групах ЦЄІ з питань транспорту, енергетики, культури, інформації, екології, зв'язку, малого і середнього підприємництва, науки і технології, культури, міграції і статистики. У 1995 р. Україна вже активно співпрацювала у14 робочих групах ЦЄІ і конкретно в 34 програмах.
Україна стала повноправною учасницею ЦЄІ у 1996 р. У зв'язку з цим була створена Міжвідомча комісія з питань співробітництва України в рамках ЦЄІ.
Основними напрямами діяльності, що цікавлять Україну в ЦЄІ, є транспорт, охорона дозвілля, наука і технології, боротьба з організованою злочинністю та тероризмом, проблеми національних меншин і міграції, молодіжний обмін, прикордонна співпраця Конкретні проекти, допомога регіонам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЄС, створення транспортного коридору “Трієст - Любляна - Будапешт - Київ”, модернізація аеронавігаційної служби України, розвиток малого і середнього підприємництва. Україна сподівається на підтримку учасниками ЦЄІ її проекту транспортування каспійської нафти в Європу.
У листопаді 2000 р. в Будапешті черговий саміт глав урядів країн-членів ЦЄІ і одночасно - економічний форум ЦЄІ. Саміт продемонстрував, що країни Центральноєвропейської ініціативи є не пасивними свідками, а активними учасниками розвитку Європейських інтеграційних процесів. Важливого значення набуває прагнення ЄС до вироблення з ЦЄІ спільних дій, спрямованих на поглиблення регіональної і міждержавної співпраці. Для України участь у діяльності ЦЄІ є унікальною для підготовки до набуття у майбутньому повноправного членства в ЄС. Адже Україна розглядає свою участь в ЦЄІ під кутом зору загальної спрямованості на утвердження її як впливової Європейської держави, а також як важливий елемент успішної реалізації своєї стратегічної мети - гармонійного входження до європейських структур [26;3].
На порядку денному зовнішньої політики України сьогодні постали суто прагматичні проблеми поглиблення співробітництва з такими Європейськими інститутами як Європейський Союз та НАТО.
З 1991 р. Україні вдалося домогтися деякого поступу у взаємовідносинах з ЄС, зокрема були формалізовані торгівельні відносини, закладена правова база для розвитку взаємин [21;152].
16 травня 1994 р. в Люксембурзі підписано “Угоду про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною” на 10 років, потім її дія буде автоматично продовжена. Угода набрала чинності з 1 березня 1998 р. [28;36].
Цілями партнерства, проголошеними Угодою між Співтовариством і Україною є:
- забезпечення у відповідних межах політичного діалогу між сторонами, який сприятиме розвитку тісних політичних відносин;
- сприяння розвиткові торгівлі, інвестицій і гормональних економічних відносин між сторонами;
- створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, цивільного науково-технічного та культурного співробітництва;
- підтримка зусиль України до зміцнення демократії й розвитку її економіки та завершення переходу до ринкової економіки.
В Угоді сформульовані положення щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. Вона визначає 28 напрямів розвитку співпраці, серед яких: сприяння інвестиціям та їх захист, державні закупівлі, транспорт, фінансові послуги і професійна підготовка, захист інтелектуальної, промислової і комерційної власності тощо.
Значну матеріальну допомогу було надано Україні для підтримання перехідного періоду у вигляді макрофінансової допомоги (підтримка балансу платежів) шляхом надання позик. На 1998 р. сума допомоги становила 285 млн. екю. Каналами надання допомоги слугували Програма ТАСІS та інші спеціальні програми [31;65].
Стратегія інтеграції України до ЄС була затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 р. Для стимулювання економічних відносин між Україною і ЄС потрібно усунутися торгівельні бар'єри та приклади для інвестицій, як це було обумовлено в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. Олександр Брадський, заступник голови Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції, на експертному обговоренні “Стратегія ЄС щодо України: крок до інтеграції чи лише подовження партнерства?” зазначав, Національна програма інтеграції України в ЄС передбачає 17 напрямів, які заплановано реалізувати в 3 етапи. Перший етап - 2000 р., другий - 2001-2003 рр., третій - 2004-2007 рр. [11;139]. Наріжним каменем програми є гармонізація українського та європейського законодавства Пан Бродський інформував учасників обговорення, що до 2007 р. в Україні можна буде створити умови для вступу країн до ЄС. Розроблена стратегія інтеграція України до ЄС має забезпечити входження держави до європейського політичного, економічного і правового простору та отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є одним з головних зовнішньополітичних пріоритетів України.
Розділ ІІІ. Україна - ключова ланка Балто-Чорноморської осі

За термінологією батьків - засновників геополітики, Україна належить до країн Балто-Чорноморського паска (“осі Європи”). Від цих країн багато в чому залежить стабільність усієї Євро Атлантичної системи. Вони сьогодні, фактично визначають і будуть визначати стан і структуру європейської безпеки на десятиліття наперед. Це країни Балтії, Польща, Україна, Угорщина, Чехія, Словаччина, Румунія. Міцні стратегічні позиції і вплив цих країн, згідно з Х. Макіндером, дають можливість встановлення домінування над “Хартлендом” (тобто серцевиною Євразії) й усім світом [28;29].
Серед суто європейських ідей стосовно цього є одна, що має історичну, багатовікову природу. Відома як «шлях із варяг у греки», вона здавна трактувалася не лише як своєрідний засіб транспортного сполучення між землями Балтійського та Чорноморського Міжмор'я, а й як важливий фактор різноманітних зв'язків і єднання народів двох басейнів для спільних дій, передусім зовнішньоторговельного та гуманітарного характеру. Як і всякий проект, він зазнавав різної динаміки, але кожного разу виринав у планах державників, включаючи Богдана Хмельницького, то з одного, то з іншого боку. А після розвалу Радянського Союзу вперше публічно про потребу Балто-Чорноморського співробітництва за активної участі України серйозно заговорив на саміті країн регіону у Вільнюсі 1997 року тодішній президії Литви Альгірдас Бразаускас [18;6]. Ідея була підтримана і навіть практично розвинена в ініціативі Президента України (про проведення відповідної зустрічі глав усіх заінтересованих держав в Криму у Ялті у вересні 1999 року. Паралельно відбувся й широкий обмін думками з цієї ж проблематики на міжнародній конференції. Участь у цих заходах взяли тоді політики й експерти 21 країни, котрі визначили доволі широкий спектр перспективних напрямів співпраці. Зазначалося також, що конференція - саміт у Ялті підтвердила особливу роль Балто-Чорноморського регіону в забезпеченні стабільності, демократії, процвітання і безпеки всього євроатлантичного простору в XXI столітті. Повертаючись до цієї теми, ми змушені з певним подивом констатува и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.