На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Масштаби трудової мграцї населення україни за кордоном

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 21.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 17. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


   МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
   ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
   ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ 
 
 
 
 

   Кафедра міжнародної економіки 
 
 
 

   КУРСОВА РОБОТА
   з дисципліни «Міжнародна економіка» на тему:
   Масштаби  трудової міграції населення україни за кордоном 
 
 

                                                                                               
                   

                     Виконав:
                     студент групи МЕМТіс-32
                     Гнатюк Андрій Володимирович
                                                                                                                   Науковий Керівник:
                     к.е.н. , ст.викладач
                     Пробоїв Ольга Анатоліївна 

                     Робота допущена до захисту
                     ____________________
                       ,,__”______________200_р. 
                   
                   
                   

   Івано-Франківськ
   2011
   Зміст 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Сучасні глобалізаційні процеси характеризуються суттєвою активізацією міжнародної міграції. При цьому її структура та обсяги дедалі дієвіше впливають на стан трудового потенціалу – головної конкурентної переваги у сучасній глобальній економіці. А тому дослідження особливостей міжнародної трудової міграції як її основного компонента набуває особливої актуальності.
     Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовій системі господарства. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Міжнародна міграція робочої сили ґрунтується на можливостях, умовах і прагненні працездатного економічно активного населення працювати у будь-якій країні з метою задоволення своїх життєвих потреб.
     Разом з тим наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні. Підвищується конкуренція на внутрішньому ринку праці, що може бути причиною зниження реальної заробітної плати та зростання безробіття.
      Для країн еміграції повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. Позитивним результатом міграції є скорочення безробіття власного населення.
      Водночас еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів.
      Особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених. Тому уряди цих країн намагаються проводити політику гальмування такого процесу .
      Отже, міжнародна міграція робочої сили є складним і масштабним явищем, яке викликає неоднозначні результати: ліквідуючи дефіцит робочої сили в деяких галузях і регіонах, вона загострює конкуренцію на ринку праці; даючи можливість отримання надприбутків, створює додатковий тиск на соціальну сферу країн-реципієнтів (країн, в які спрямовані потоки робочої сили). Еміграція, з одного боку, відкриває можливості для взаємозбагачення культур, а з іншого – створює проблему збереження національної самобутності як іммігрантів, так і місцевого населення. У країнах-донорах робочої сили трудова еміграція сприяє вирішенню проблеми безробіття і, водночас, призводить до втрати якісно кращої національної робочої сили.
     Низку проблем міжнародної трудової міграції досліджено в працях таких вчених-економістів як: В.Врум, П.Кругман, І.В. Івахнюк, М.Філіп, І.Маноло. Дані проблеми розглядалися і в працях вітчизняних вчених: В.В.Козик, Л.А.Панкова, Н.Б.Даниленко, В.Ю.Ткач, Г.П.Балабанова, В.М.Геєць, М.І.Долішній та ін.
     Мета цієї роботи – показати причини, масштаби і соціально-економічні наслідки від міграції робочої сили та її вплив на добробут окремих країн, а також світу в цілому.
     Предметом даної роботи є соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції.
     Об’єктом дослідження курсової роботи є аналіз соціально-економічних наслідків від міжнародної трудової міграції та оцінка міграційного сальдо України в контексті світового господарства.
     Практичне значення одержаних результатів  полягає у виявленні тенденцій  та соціально-економічних наслідків  від міжнародної трудової міграції.
     Курсова робота виконана на основі даних Держкомстату України, Євростату, Державної прикордонної служби України, Міжнародної організації праці, Всесвітнього банку.
     Мета  і завдання курсової роботи визначили  таку її структуру: робота складається  із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 62 сторінок комп’ютерного тексту, у тому числі 3 таблиць. Список використаних джерел містить 41 позиції.
 

    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ 

      Сутність  та особливості міграції населення в світі
 
   Одним із проявів інтернаціоналізації та демократизації господарського і соціально-культурного життя людства, а також наслідків гострих міжнародних протиріч, прямих зіткнень між народами та країнами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих є великомасштабні внутрішньодержавні та міждержавні переміщення населення і трудових ресурсів у різних формах. Це й добровільні мігранти, що користуються правами та можливостями, наданими їм світовою цивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживання та роботи, біженці і вимушені мігранти, що залишають отчий дах не за своєю волею, а під тиском обставин. Масштаби потоків, соціальне та економічне положення мігрантів в окремі історичні періоди перетворюються в глобальні проблеми. Їх розв'язання вимагає широкого міжнародного співробітництва [9].
   Міжнародний поділ праці, як вищий ступень  розвитку суспільного територіального  поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах, передбачає наявність у різних країнах трудових ресурсів різного обсягу і кваліфікаційного складу. Широке трактування міжнародного поділу праці як відокремлення окремих видів людської діяльності необов'язково має на увазі його наступну кооперацію, засновану на міжнародному поділі праці, стійкому обміні між країнами продуктами, виробленими ними з найбільшою економічною ефективністю. Але якщо така кооперація здійснюється, то відбуватися вона може в двох формах: міжнародного обміну товарами (міжнародної торгівлі), виробленими на основі поділу праці, або на основі міждержавного переміщення самої праці - міжнародної трудової міграції. 

   Міждержавна міграція населення та трудових ресурсів виникає за наявності значного контрасту  в рівнях економічного та соціального  розвитку і темпах природного демографічного приросту країн, які приймають і віддають робочую силу. Географічними центрами імміграції є найбільш розвинуті країни, такі як США, Канада, Австралія, більшість західноєвропейських країн, а також країн з високими доходами від продажу нафти та швидким економічним зростанням (Саудівська Аравія, Кувейт) [10].
   Міжнародна  міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у міжнародних економічних  відносинах належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.
   Залежно від географічних напрямків розрізняють  зовнішню і внутрішню міграцію робочої  сили. Під внутрішньою розуміється  переміщення робочої сили між  містами і регіонами однієї країни, а під зовнішньою - з однієї країни до іншої.
   Cеред населення України мають місце чотири рівні міждержавних міграційних контактів: перший - обмін з державами СНД, другий - контакти з державами Закавказзя та Середньої Азії колишнього Союзу РСР, третій - міграційні зв'язки з державами центральної Європи, четвертий - міграційні контакти з іншими державами світу, які традиційно притягують мігрантів (США, Канада, Австралія та інше) [18].
   Сучасні міжнародні економічні відносини нерозривно пов'язані з такими поняттями, як міграція, імміграція, еміграція, міграційне сальдо, «витік мізків», рееміграція населення.
   Під цими поняттями розуміють:
   Міграція  робочої сили (лат. Labor force migration) - означає переміщення, переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більше ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру.
   Імміграція (від лат.immigrare - вселяюся) - це в'їзд іноземців на тривале чи постійне місце проживання або повернення на батьківщину людей, які були змушені її залишити.
   Еміграція (від лат.еmigrare - виселення) - виїзд громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання.
   Міграційне  сальдо (net migration) - різниця еміграції з країни та імміграції в країну.
   «Витік  мізків» («brain drain») - міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.
   Рееміграція - це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання [10].
   Міжнародна  міграція робочої сили посилюється  в умовах формування економічних  зв'язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення  найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку. 

   1.2. Види міжнародної  міграції робочої  сили та основні  напрями міграційних   потоків 

   Сучасні МЕВ нерозривно пов’язані з таким  поняттям як міграція населення. Міжнародна міграція існує в різних формах (трудова, туристична, сімейна тощо). Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили. Міжнародна міграція посилюється в умовах формування економічних зв’язків у світовому господарстві. Це стихійних процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства.
   Міжнародна  міграція робочої сили становить  собою переселення працездатного  населення з одних країн в  інші строком більш ніж на один рік, викликане причинами економічного та іншого характеру.
   Причини, які породжують міграцію робочої  сили:
   1. загальні (визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин): інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, які обумовлюють витіснення робочої сили з одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудомістські виробництва в одних країнах і наукомістські в інших; політична й економічна нестабільність в окремих країнах.
   2. специфічні (пов'язані тільки з  міграцією): відмінності між країнами  в рівні заробітної плати і  соціального забезпечення; нестача  робочої сили певних спеціальностей  і кваліфікацій; відносний надлишок  робочої сили в багатьох країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.
   Якщо  не брати до уваги примусове масове забезпечення рабів з Африки на Американський  континент, то можна твердити, що основною причиною масової міграції робочої сили в минулому і сьогодні є низький рівень життя населення. Скажімо, на межі ХХ-ХХІ століть, за даними ООН, з 6 мільярдів чоловік лише понад 500 мільйонів мали нормальні умови життя, 900 мільйонів жили в злиднях та бідності, 2,5 мільярда чоловік постійно недоїдали. Безперечно, що саме злидні примушували багатьох людей шукати кращого життя в інших країнах.
   Міжнародна  міграція робочої сили класифікується за наступними ознаками:
   1. За напрямами руху:
   - еміграція – виїзд робочої  сили за межі країни,
   - імміграція – в'їздробочої сили  в країну,
   - рееміграція – повернення емігрантів  на батьківщину на постійне  проживання.
   2. За часом: 
   - остаточна – виїзд населення  в іншу країну на постійне  місце проживання,
   - тимчасова – виїзд в іншу  країну на певний період часу,
   - сезонна – виїзд населення  в іншу країну в певну пору  року і на певний термін (на  проведення сільськогосподарських  робіт),
   - маятникова – характерна для  прикордонних районів країн і  проявляється в тому, що працівники  живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.
   3. За організацією:
   - добровільна – непримусове переміщення  населення, 
   - примусова – виселення громадян  із своєї країни на підставі  рішення судових органів, 
   - організована – здійснюють спеціальні  інститути згідно з національним законодавством,
   - самодіяльна – нелегальне переміщення  населення за межі своєї країни.
   4. За якісним складом: 
   - міграція робочої сили низької  кваліфікації,
   - міграція робочої сили високої  кваліфікації,
   - міграція вчених (“відпив інтелекту”). Може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переселяється в іншу країну або ж залишається в ній після завершення навчання, так і в прихованій формі, коли спеціаліст нікуди не переселяється, але влаштовується на роботу на підприємство, що належить іноземного капіталу.
   5. За професійним складом: 
   - міграція робітників,
   - міграція спеціалістів,
   - міграція представників гуманітарних  професій 
   Етапи розвитку міжнародної міграції робочої  сили:
   1. До початку ХVІІІ століття, коли  мало місце масове примусове переміщення рабів з однієї країни в іншу, передусім із Африки на Американський континент;
   2. 1725-1880 рр., коли мала місце масова  еміграція робочої сили з Європи  в Північну Америку, Австралію  та Нову Зеландію;
   3. 1880-1914 рр., коли розгорнулась масова еміграція робочої сили із Східної та Південної Європи, Китаю, Індії, Японії, Східної Африки в Америку;
   4. 1918-1939рр., коли зросли масштаби  міжнародної міграції робочої  сили в традиційні центри прийому  іноземної робочої сили;
   5. 1945-1989 рр., коли зросли масштаби внутріконтинентальної міграції;
   6. З 1989 року по даний період, коли  розгорнулась масова еміграція  з країн з перехідною економікою.
   Особливості міжнародної трудової міграції на сучасному  етапі:
   1) переважання міграції робочої  сили у загальному обсязі міграційних потоків;
   2) зростання демографічних факторів  у розвитку міжнародної міграції  робочої сили;
   3) розширення географії міжнародної  міграції робочої сили (зростає  кількість країн, звідки емігрує  і куди іммігрує населення);
   4) розширення масштабів міжнародної  міграції робочої сили. Це означає  збільшення кількості міграційних  потоків робочої сили, а також  розширення структури міграційних  потоків (вчені, робітники, спеціалісти  і т.д.) та збільшення форм міграції;
   5) збільшення обсягів нелегальної міграції;
   6) збільшення частки висококваліфікованих  спеціалістів (робітників, інженерів  тощо) у міграційних потоках; 
   7) глобальний характер міжнародної  міграції робочої сили. Це означає,  що в міграційні потоки втягнуто  більшість країн світового співтовариства;
   8) інтенсивний характер міжнародної  міграції робочої сили. Це означає  зростання кількості і швидкості  міграції населення. 
   В результаті міграції робочої сили сформувався  світовий ринок праці, пропозиція робочої  сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили.
   Ринок робочої сили виконує такі функції:
   1. здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);
   2. регулює попит і пропозицію  робочої сили;
   3. зводить продавців робочої сили  з її покупцями; 
   4. забезпечує конкуренцію між найманими  працівниками, спонукаючи їх до  підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;
   5. забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість  умов праці та рівень часткової  оплати праці; 
   6. сприяє зростанню збалансованості  між трудовими ресурсами і робочими місцями;
   7. прискорює міграційні процеси  в національному та інтернаціональному  масштабах, вирівнює умови відтворення  робочої сили;
   8. сприяє виявленню шляхів та  розробці заходів соціального  захисту робочої сили.
   Сучасний  світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська, китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.
   Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.
   Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потреби зміни кількості робочих місць.
   Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.
   Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринку робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів. 

   1.3. Причини та наслідки виникнення міжнародної трудової міграції  

   Міжнародна  міграція робочої сили має давню  історію. Ще за кілька тисячоліть до нашої  ери великі маси людей «переїжджали на роботу за кордон». Велич держав Стародавнього світу (Єгипту, Вавилона, Персії, Греції ,Риму та ін.) було створено працею рабів, які походили з інших країн. Головна особливість стародавньої міграції робочої сили полягала в її примусовому характері. Наприклад, 9-10 млн рабів були завезені свого часу європейцями до малонаселеної Америки насильно [19].
   Могутнім  поштовхом до масової міграції робочої  сили стали Великі географічні відкриття  і розвиток капіталізму в Європі. Цей період масової міграції робочої  сили з кінця ХV ст. до 60-х років ХІХ ст. прийнято вважати періодом первісної або «старої» міграції.
   Добровільна міжконтинентальна міграція європейського  населення почалася у 20-х роках  ХІХ ст. і була найбільшою у роки Першої світової війни. Тоді на Американський  континент щорічно прибувало 1,5 млн європейців, які тікали від лихоліть війни.
   Наступний період міжнародної міграції робочої  сили тривав з 60-х років ХІХ ст. до Другої світової війни.
   Після Другої світової війни мігрували  переважно вихідці з країн, що розвиваються. Вони прямували до розвинених країн світу.
   Масова  міграція населення стала одним  із характерних явищ життя світового  співробітництва другої половини ХХ ст. і особливо його 90-х років.
   Нині  не спостерігається інтенсивної  міжконтинентальної міграції. У Західній Європі найрозвиненіші індустріальні країни залучають робочу силу з її аграрної периферії. У Франції переважають працівники-емігранти з Іспанії, Італії та Північної Африки. До Німеччини мігрує робоча сила з Туреччини, Греції та Італії.
   Мігранти  з Південної Європи, Північної Африки, Мексики малокваліфіковані і виконують роботу, якої уникає місцева робоча сила.
   Більшість населення, що мігрує, керується економічними чинниками, наприклад, пошуками краще  оплачуваної роботи. Серед мігрантів  є й біженці, які залишають країну перебування через релігійні, політичні, етнічні та інші утиски. З'явилися екологічні біженці, які втікають через забруднення районів свого проживання.
   До  проблем міграції західні фахівці  застосовують підхід, який можна описати  словами «від себе» і «до себе». Фактори групи «від себе» - це безробіття, безземелля, голод, війна тощо. Фактори групи «до себе» - наявність робочих місць, вищий рівень життя тощо.
   В наш час міжнародна міграція робочої  сили насамперед зумовлена:
   1) Швидким зростанням населення нашої планети (Додаток А);
   2) Нерівномірністю економічного розвитку  країн світового співтовариства;
   3) Розвитком сучасної науково-технічної  революції;
   4) Соціально-політичним розвитком  окремих регіонів світу та  держав;
   5) Екологічним станом національного господарства [13].
   Міждержавна міграція населення України почала набувати значних масштабів з  кінця 80-х на початку 90-х років  внаслідок політичної та економічної  трансформації суспільства. До цього часу виїзд радянських громадян за кордон був практично неможливим. Україна на европейському ринку праці переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання числа іноземних громадян, які працюють в Україні, але чисельність останніх приблизно в 10 разів менша, ніж українців, які працюють за кордоном.
 

    РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ ТА МІСЦЕ В НИХ УКРАЇНИ 

   2.1. Особливості й  динаміка сучасних  міграційних процесів  в різних регіонах  світу 

   Для періоду з 1945 по 1973 роки характерні наступні ознаки:
   Стрімке зростання прибулих в метрополії з колишніх колоній і домініонів. Так, до 1970 року у Францію емігрували 600 тис. алжирців, 140 тис. марокканців, 90 тис. тунісців та сотні тисяч із Сенегалу, Малі, Того, Нігеру та багатьох інших країн. До Англії, наприклад, з 1946 року по 1959 рік прибуло тільки з Ірландії 350 тисяч осіб.
   Згаданий  період - це час створення, становлення  і ліквідації так званої “системи гостьових робітників” (“guestworker system”) , яка в найбільш організованому класичному вигляді була впроваджена у Німеччині (ФРН): Федеральний Офіс Праці здійснював організований набір (вербування) робочої сили, перевіряв виробничі навички робітників, здійснював медичні експертизи тощо. Підприємці компенсували всі фінансові витрати Федерального Офісу і використовували робітників у виробництві. Умови найму були юридично закріплені у двосторонніх угодах між Німеччиною та країнами-експортерами: спочатку з Італією, пізніше - з Грецією, Туреччиною, Марокко, Португалією, Тунісом і Югославією. Це сприяло масовому збільшенню числа мігрантів. В Німеччині їх кількість становила: 1956 рік - 95 тис.; 1966 рік - 1 млн. 300 тис.; 1973 рік - 2 млн. 600 тис. осіб. Аналогічні явища спостерігалися і в інших країнах. Так, з 1950 по 1970 рік кількість емігрантів у Франції, Великій Британії та Швейцарії зросла відповідно з 2 млн. 128 тис. до 3 млн. 339 тис., з 1 млн. 573 тис. до 3 млн. 968 тис. і з 279 тис. до 983 тисяч. Загострення соціально-економічних проблем, політичні та деякі інші чинники призвели до ліквідації “guestworker system” в 1973 році.
   Виникнення  незалежних держав внаслідок краху  колоніальної системи зумовили появу  зворотних потоків мігрантів, насамперед, з числа інтелігенції з метрополій до колишніх колоній і домініонів.
   Серед причин міграції цього періоду переважають економічні, що пов'язані з пошуком забезпеченого, заможного життя.
   Диверсифікація  потоків як за географічним походженням  мігрантів, так і країн-реципієнтів. К 70-м рокам в загальній кількості  іммігрантів поступово зростає  доля прибулих з Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується доля європейців.
   Для періоду з 1973 року по теперішній час  характерні наступні етапи міграційних  процесів:
   Поступово скорочується міграція робочої сили у Західну Європу і збільшується у країни Північної і Південної Америки, Австралії та деякі інші, і відбувається одночасна трансформація країн Південної Європи з еміграційних в імміграційні.
   Стрімко зростає кількість іммігрантів  у нафтодобувних країнах Близького  Сходу.
   Посилюються масові потоки біженців внаслідок політичних, релігійних та різних форс-мажорних обставин. Ще в 1956 році європейці вперше з часів ІІ світової війни знов зіткнулись з таким явищем, як біженці з Угорщини, а в 1968 році - з Чехословаччини. 90-ті роки увійшли в історію як драматичні для громадян колишньої Югославії, Албанії, жителів Ефіопії і Еритерії, деяких країн Африки і курдів, а з жовтня цього року - Афганістан.
   Нова  геополітична ситуація в Європі, викликана  колапсом Радянського Союзу, появою нових незалежних країн, крахом комуністичних режимів в країнах Східної Європи і Балтії і утворення СНД призвели в 90-і роки до нової хвилі мігрантів у різні країни світу, насамперед, до Західної Європи, а також до США, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Канади та в деякі інші.
   В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили.
   Ринок робочої сили виконує такі функції:
   § здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);
   § регулює попит і пропозицію робочої  сили;
   § зводить продавців робочої сили з її покупцями;
   § забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;
   § забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;
   § сприяє зростанню збалансованості  між трудовими ресурсами і  робочими місцями, досягненню елективної зайнятості;
   § прискорює міграційні процеси в  національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;
   § сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту  робочої сили [9].
   Сучасний  світовий ринок, що є складовою ринку  робочої сили, характеризують три  основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.
   Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі  норми трудового права, орієнтовані  на збереження робочих місць, регіонально-регулювання рівня оплати праці та її диференціації.
   Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця  у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного  регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.
   Китайська модель поєднує жорстке регулювання  трудових відносин у державному секторі  з повною відсутністю правового  регулювання у приватному секторі.
   Ці  моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.
   На  початок 90-х років у світі, нараховувалося понад 25 млн. працівників-мігрантів, що становило близько 1 % усих трудових ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції [8].
   Розширення  міграції спричинило появу в країнах  імміграції двох ринків праці. Первинний  ринок праці - це та його частина, яка об'єднує престижні роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю положення працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації та здатності до навчання.
   Вторинний ринок праці - це та його частина, яка  об'еднує роботи, які характеризуються високою плинністю кадрів, нестабільною зайнятостю, негарантованою і невисокою  оплатою праці, беперспективністю  службового становища, примітивними технологіями. Цей ринок , значною мірою, формується за рахунок нелегальної міграції. Проте незважаючи на всі зусілля, заборонити нелегальну міграцію не вдалося жодній з країн. Нелігальних іммігрантів використовують на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. У більшості розвинутих країн Західної Європи вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, підсобні робітники, робітники на конвеєрах, прибиральниці). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття [3].
   Мета  міждержавного переміщення трудових ресурсів - прагнення до поліпшення матеріального стану - залишається незмінною.Форми же міграційних процесів змінюються залежно від багатьох обставин. Найзагальнішими є постійна й тимчасова форми міграції. Якщо постійна, або безповоротна, міграція була обсолютно переважною формою для країн Європи до Першої світової війни, то сучасна міграція набула тимчасового характеру [1].
   Для України характерні як постійна так  і тимчасова форми міжнародної  міграції, серед яких переважає остання  форма [24].
   Тимчасова форма міжнародної трудової міграції значно масштабніша від постійної  і в основному обслуговує вторинний ринок праці, у більшості випадків нелегальний. Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до обслуговування потреб величезної маси малих і середніх підприємств у промислово розвинутих країнах Західної і Північної Європи, у тому числі ЄС. На відміну від великих підприємств, малі й середні неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології, а також не можуть переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські транснаціональні корпорації.
   Засоби  і методи реалізації міграційної  політики західних країн Європи змінюються залежно від ситуації на ринку  праці. Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських  країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної [6].
   Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безперечні переваги як країнам, що приймають робочу силу, так і країнам, які її постачають. Разом з тим, міжнародна міграція робочої сили породжує й гострі соціально-економічні проблеми [23]. Останнім часом акцент в аналізі міграції змістився в бік дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактору економічного зростання країн [4].
   Розглянемо  модель, яка графічно представляє наслідки міжнародної міграції робочої сили для країни-експортера та країни-імпортера (Додаток Б).
   Нехай у світі існує країна I, яка забезпечена трудовими ресурсами в розмірі LA, та країна II, що має трудових ресурсів AL*. У цілому світ має трудових ресурсів - LL*.
   Прямі S1 та S2 показують зростання вартісного обсягу виробництва залежно від обсягів робочої сили, яка використовується у виробництві в країнах I та II. За умови, якщо міжнародної міграції трудових ресурсів не існує, то країна I використовує весь свій запас трудових ресурсів всередині країни і забезпечує середній рівень заробітної плати в розмірі LC. Країна II також використовує запас трудових ресурсів, який є у неї в наявності всередині країни, і забезпечує середній рівень заробітної плати в розмірі LD. Обсяг виробництва країни I становить a+b+c+d+e+f, а обсяг виробництва країни II - i+j+k. Те, що LC<LD, означає, що вартість робочої сили в країні I нижче, ніж в країні II. За умови, якщо обидві країни зняли обмеження на вільне переміщення робочої сили за межі національних кордонів, частина робітників з країни I (BA), прагнучи заробляти більше, перемістяться з країни I до країни II, в результаті чого заробітна плата в обох країнах встановиться на рівні ВR.
   Обсяг виробництва трудових ресурсів, що залишились в країні I та виїхали до країни II, складе a+b+c+d+e+g+h, причому продукт a+b+c+d виробляється працюючими в країні I, а h+e+f - тими, що емігрували до країни II. При цьому в результаті більш продуктивного використання трудових ресурсів внаслідок їх часткового переміщення до країни II сукупний продукт, вироблений тією ж кількістю зайнятих, виявиться більшим від того, який вироблявся за умови обмеження міжнародного руху трудових ресурсів (на величину сегменту h). Дохід працюючих зросте до a+b+d+e+f+h, у той час як дохідність решти факторів виробництва скорочується до сегменту с. 

   З іншого боку, приплив іммігрантів  з країни I до країни lI спричинив зниження в ній реальної заробітної плати з LD до LF=BR. У той же час, за рахунок використання як своєї праці, так і праці іноземців з країни I, у країні II відбулось розширення внутрішнього виробництва з i+j+k до i+j+k+q+h+e+f. Щоправда, сегменти h+e+f - це продукти, які вироблені іммігрантами, більшу частину яких (за винятком податків) потрібно повернути у вигляді заробітної плати іноземним працівникам з країни I. Тобто, чистий приріст внутрішнього виробництва складає тільки сегмент g. Через падіння середньої реальної заробітної плати в країні II доходи працюючих скоротяться з j+k до k, а доходи власників інших факторів виробництва збільшаться з і до i+g+j.
   З боку вигідності для світу в цілому: в результаті міграції робочої сили з однієї країни в іншу сукупний обсяг виробництва виріс з [a+b+c+d+e+f]+[k+j+i] до [a+b+c+d]+[e+f+g+h+ j+k], тобто на розмір сегментів g+h, з яких h належить країні I, а g - країні II [19].
   Висновками  до вищевикладеного можна вважати:
   а) внаслідок міграції сукупний обсяг  світового виробництва зростає  через більш ефективне використання трудових ресурсів за рахунок їх перерозподілу між країнами;
   б) міжнародна міграція робочої сили спричиняє  тенденцію до вирівнювання заробітної плати в різних країнах.
   Напрями впливу міжнародної міграції трудових ресурсів на економіку країни-експортера:
   1) країна-експортер залишається без  активної та цінної частини своїх трудових ресурсів (за деякими оцінками, втрати складають 10 % національного доходу);
   2) постійна орієнтація на експорт  трудових ресурсів спричиняє  певне падіння довіри до економіки  країни, що знижує рівень її  інвестицій;
   3) для деяких країн еміграції грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів. Повертаючись на батьківщину, мігранти привозять з собою значні матеріальні цінності. Після повернення на батьківщину мігранти використовують накопичені за кордоном кошти та цінності для організації підприємницької діяльності в своїй країні;
     В числі інших доходів є  податки, якими обкладаються фірми  з працевлаштування за кордоном, скорочення витрат на освіту, охорону здоров'я й інших витрат соціального характеру, що покриваються для емігрантів іншими країнами.
   4) повернення досвідчених кваліфікованих  робітників після роботи за  кордоном, ознайомлених з передовою  організацією праці, сприяє розвитку  національної економіки;
   5) експорт робочої сили означає  зменьшення тиску надлишкових  трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруженості в країні [10].
   Водночас  еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка  втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів.
   Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.
   Особливо  негативні наслідки для країн  еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених. Тому уряди цих країн намагаються проводити політику гальмування такого процесу [41].
   Країни, що приймають робочу силу, отримують  при цьому такі переваги:
   § внаслідок зменшення витрат виробництва  підвищується конкурентноспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили. Крім цього, праця іноземних робітників дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати в країні;
   § іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;
   § при імпорті кваліфікованої робочої  сили країна, що її приймає, економить  на витратах на освіту та професійну підготовку. За сучасними оціцнками чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного «середнього» вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченеого угалузі суспільних наук - 235 тис. дол., інженера - 253 тис. дол., лікаря - 646 тис. дол.
   § іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття;
   § іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм [17].
   Міжнародна  міграція населення відіграє важливу  роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинених країн уповільнювали спад приросту населення, в першу чергу це стосується країн Західної Європи.
   Залучення іноземної робочої сили призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку праці до певної міри стимулює зростання продуктивності праці та еффективності виробництва в країні.
   Економіка цілого ряду промислово розвинутих держав була створена за рахунок масового залучення робочої сили ззовні. Практично стовідсотковий внесок у створення та розвиток економіки таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль, зробили іммігранти [13].
   Разом з тим, наплив робітників із-за кордону  ускладнює проблему зайнятості в  країні, призводить до зростання безробіття, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників. Поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.
   Слід  зазначити, що трудящі-іноземці, як правило  зазнають різні форми дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування [25]. Таким чином, ми переконались, що розподіл економічних вигод від міграції відбувається нерівномірно. Позитивні економічні ефекти від міграції межують з негативними наслідками.
   Найбільш  прийнятим кількісними показниками  міждержавного переміщення трудових ресурсі є показники, що фіксуються в платіжному балансі. Якщо людина перебуває  в країні менше року вона вважається нерезидентом. Якщо людина пербуває в  країні більше року, то з метою статистичного обліку вона перекласифіковується в резиденти. У статистиці платіжного балансу показники, зв'язані з міграцією робочої сили, є часткою балансу поточних операцій і класифікуються за трьома статтями:
   · Трудовий доход, виплати зайнятим - зарплати та інші виплати готівкою чи натурою, отримані приватними особами-нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. У цю категорію включаються також і всі відрахування ирезидентів у пенсійні, страхові й інші фонди, пов'язані з найманням на роботу нерезидента. До кола приватних осіб-нерезидентів відносяться всі іноземні працівники, що знаходяться в даній країні менше року.
   · Переміщення мігрантів - оцінний  грошовий еквівалент вартості майна  мігрантів, що вони перевозять із собою, переміщаючись в іншу країну. При цьому вивіз майна емігрантів у натурі показується як експорт товарів із країни, а його оцінний гроршовий еквівалент (як би оплата за цей експорт) - за даною статею.
   Перекази  працівників - пересилання грошей і  товарів мігрантами своїм родичам, що залишилися на батьківщині. У випадку пересилання товарів враховується їх оціння вартість [4].
   По  статті «трудові доходи» враховуються доходи нерезидентів, по статтях «переміщення мігрантів» і «перекази працівників» показуються доходи і витрати резидентів. На практиці точно визначити, за якою саме статтею мають фіксуватися ті чи інші міжнародні перекази, досить складно. Облік мігрантів ведеться на момент перетинання кордону, і якщо з'ясовується, що запис було зроблено неправильно, його за звичай не переглядають [38].
   За  приблизними оцінками, щорічне міграційне сальдо до середини 90-х р. становило  приблизно 1 млн. чоловік, тобто в  країни, що приймають, приїжджало в  середньому на 1 млн. чоловік більше, ніж виїздило [10].
   За  даними Системи спостереження міграційних процесів (СОЕМІ) питома вага іноземців у загальній кількості трудових ресурсів на початку 90-х рр. складала: в Австралії - 24 %, Канаді - 18,5 %, США - 9,3 %. Цікаво, що ці цифри вищі за показники присутності іммігрантів у загальній кількості населення цих країн, відповідно: 22,3 %, 15,6 %, 7,9 % [11]. Обсяги щорічних грошових потоків, пов'язаних з міжнародною міграцією, вимірюються сотнями мільярдів доларів і цілком співставні за масштабами з щорічними прямими іноземними інвестиціями[10].  

   2.2. Місце України  в міжнародному  русі трудових ресурсів  

   Характерними  особливостями розвитку ринку праці  в Україні на сучасному етапі залишаються: низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки, обмежені можливості отримати досить високооплачувану роботу, поширення безробіття, низька ефективність заходів державної політики щодо підтримки самозайнятості та малого підприємництва. В цих умовах чимало українських громадян пропонують свою робочу силу на зовнішніх ринках праці і таким чином стають учасниками трудових міграцій. Трудові міграційні поїздки з України до інших країн стали об'єктивною реальністю і, без сумніву, масовим явищем. Це обумовлює необхідність формування державної політики щодо регулювання трудових міграцій, причому ефективність відповідних заходів буде досягнута лише за умови, якщо їхня розробка та впровадження спиратиметься на потужну аналітичну базу досліджень у цій сфері. Останні, в свою чергу, потребують адекватного інформаційного забезпечення, стрижнем якого є відомості про реальні масштаби зовнішніх трудових міграцій.
   Вітчизняна  офіційна статистика трудових міграцій спирається на звітність комерційних  бюро, агентств та інших організацій, які здійснюють діяльність, пов'язану  з працевлаштуванням громадян України за кордоном, а також підприємств України, які уклали договори підряду з закордонними підприємствами. Первинні дані акумулюються в Державному центрі зайнятості, після чого передаються до Міністерства праці та Головного обчислювального центру Держкомстату; підсумкова інформація представлена у формі статистичного обліку "Звіт про чисельність громадян України, які тимчасово працюють за кордоном". Внаслідок прийнятого порядку збору інформації відповідні відомості відображають масштаби переміщень лише тих українських громадян, які при виїзді за кордон декларують мету участі в трудовій діяльності, тобто (і це визнають самі працівники статистичних органів та служб зайнятості) лише незначної частини реального контингенту трудових мігрантів. Так, за даними державної статистики у 2001 р. за кордоном працювали 36,3 тис. громадян України, роком раніше -- 33,7 тис. осіб. Водночас лише в Росії офіційно (на основі ліцензій Федеральної міграційної служби цієї країни) працює близько 100 тис. українських громадян, в Чехії легально перебуває 30 тис. наших трудових мігрантів. [7,123]
   Як  додаткове джерело офіційної  інформації про трудові міграції сільського населення можна використати  дані статистичного обліку сільських  поселень, що розробляється один раз  на п'ять років. Форми цієї статистичної звітності заповнюються на кожен сільський населений пункт, при цьому, зокрема, фіксуються численні демографічні, економічні, соціальні та географічні ознаки села (площа території поселення, віддаленість від районного центру, чисельність населення села, його розподіл за статтю та окремими віковими групами, дані про перебіг демографічних процесів, чисельність зайнятих, їх розподіл за галузями економіки, наявність промислових підприємств, культурних закладів, культових споруд тощо). Останнє обстеження села було проведено на початку 2001 р. Формуляр включав, зокрема, питання про чисельність мешканців сільського населеного пункту, які працюють за його межами та їх розподіл за агрегованими географічними напрямками (в містах та смт тієї самої області, за межами області, за кордоном). На жаль, використання даних про чисельність працюючих за кордоном ускладнене, оскільки щодо 1/5 усіх учасників трудових поїздок не відомо де саме вони працюють. Достовірною інформацією про трудові (в тому числі маятникові) міграції слід вважати лише відомості про загальну чисельність сільських мешканців, які працюють за межами свого населеного пункту. [29]
   Як  свідчать результати обстеження, підвищений ступінь участі сільського населення  в трудових поїздках (зовнішніх та внутрішніх разом) притаманний, по-перше, областям, центри яких є крупними містами і де спостерігається високий рівень урбанізації (Львівська, Київська, Донецька, Харківська, Луганська, Дніпропетровська, Одеська), а, по-друге, західним прикордонним областям. Причому максимальний рівень залучення сільських мешканців до роботи за межами свого поселення зафіксовано на Львівщині (20,2% загальної чисельності населення віком 15-70 років), де поєднується дія обох факторів. Логічним буде припущення, що висока питома вага міського населення та наявність в області крупних міст є чинниками, що стимулюють розвиток внутрішньої трудової (маятникової, сезонної тощо) міграції сільського населення. Тоді напрошується висновок, що інтенсивність зовнішніх трудових міграцій безпосередньо залежить від близькості регіону до західних кордонів України. [10,91]
   Таким чином, найважливішим для дослідження  трудових міграцій результатом обстеження села є висновок про те, що найбільша  інтенсивність явища спостерігається  в Західних регіонах держави. Це збігається з даними досліджень, що були здійснені раніше. Зокрема, ще в листопаді 1990 р. опитування громадської думки, проведене соціологічним центром ЦК КПУ показало, що відсоток осіб, які висловили бажання виїхати на роботу за кордон, був вищим від середнього по Україні в західних прикордонних регіонах та м. Києві.
   Виходячи  з того, що вітчизняна реєстрація не охоплює навіть тих наших громадян, які зареєстровані як легальні трудові  мігранти в країнах-реципієнтах, можна  зробити висновок про неможливість налагодження достовірної адміністративної статистики трудових міграцій. Тому основним джерелом інформації про цей соціально-демографічний процес стають вибіркові обстеження. В Україні після проголошення незалежності неодноразово проводилися вибіркові обстеження трудових мігрантів, організовані науковими закладами, в тому числі за підтримки міжнародних організацій (МОМ, МОП тощо). Крім того, значний досвід вибіркових обстежень трудових мігрантів з України накопичений в багатьох країнах-реципієнтах вітчизняної робочої сили, особливо в Росії. В ході цих досліджень були детально проаналізовані причини трудових міграцій, соціально-демографічні характеристики їхніх учасників, виявлені основні напрями трудових міграційних переміщень, умови праці наших співгромадян за кордоном, рівень заробітків, їхня роль у формуванні доходів домогосподарств. Водночас характер організації спостережень, здійснених як в Україні, так і в сусідніх державах, не дозволяв оцінити реальні масштаби явища, визначити (хоча б приблизно) чисельність громадян України, які працюють за кордоном. Чи не єдиним винятком є результати дослідження мігрантів у вересні-листопаді 1994 р. в трьох населених пунктах України, в ході якого в м. Києві мігранти були виявлені у складі 27% сімей, в Чернівцях -- у складі 38% сімей. Однак, в цьому випадку до трудових мігрантів включено також і учасників "човникової" торгівлі (тоді цей вид діяльності переживав справжній бум), до того ж при цьому враховані всі особи, які будь-коли брали участь в трудових поїздках за кордонна не лише ті, що здійснили ці поїздки у визначений (обмежений) період часу. [10,91]
   Значним кроком уперед в справі налагодження повноцінного інформаційного забезпечення аналізу трудових міграцій стало  обстеження "Життєві шляхи населення України", проведене в березні 2001 р. за замовленням Державного центру зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України фахівцями Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України та Державного комітету статистики України. Обстеженням було охоплено вісім прикордонних регіонів України, в тому числі західних областей (Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Чернівецьку) та дві східні (Донецьку, Луганську).
   До  основних здобутків обстеження, які  виділяють його на тлі раніше проведених в Україні опитувань, віднесемо:
   - офіційний характер отриманих  даних (обстеження проводилось  на засадах додаткового модуля  до обстеження з питань економічної  активності населення, яке щоквартально  здійснюється Держкомстатом);
   - можливість визначення на основі результатів обстеження реальних масштабів трудових поїздок для обраних регіонів, а шляхом поєднання отриманих даних з інформацією інших джерел -- здійснення оцінки обсягів трудових міграцій для України в цілому. [15,63]
   На  жаль, під час проведення обстеження не вдалося уникнути недоліків, найбільш суттєвим з яких стала неможливість включення до анкети питань про заробітки трудових мігрантів (виявлення доходів респондентів протирічить методології обстеження з питань економічної активності населення). За даними обстеження, проведеного в 2000 р. за межами України працювало (за наймом) 380,5 тис. жителів розглянутих восьми регіонів табл. 2.1, що в 70 разів більше контингенту, зареєстрованого державною статистикою (5579 осіб). Крім того, 95,0 тис. осіб було задіяно в так званому економічному туризмі ("човниковій" торгівлі).Причому виявлена чисельність є мінімальною оцінкою масштабів трудових міграцій в охоплених обстеженням регіонах, оскільки недооблік є цілком ймовірним. Зокрема, виявлений контингент учасників трудових міграцій не включає зайнятих у секс-бізнесі. Про це свідчать такі результати обстеження, як більш сприятливі умови праці українок за кордоном порівняно із співвітчизниками-чоловіками і більший ступінь їх задоволеності здійсненими поїздками, низька частка жінок серед трудових мігрантів, особливо у віковій групі 20 -- 29 років, особливості структури мігранток за сферами діяльності і країнами призначення. [15,63]
   Трудові мігранти і "човники" становили  майже 40% загальної чисельності жителів восьми областей, що побували за кордоном упродовж 2000 р. Результати обстеження показують, що українські громадяни нерідко намагаються використовувати перебування в іншій країні для заробітку, навіть якщо поїздка здійснювалась задля іншої мети. Так 12% загального обсягу виявлених учасників трудових поїздок не переслідували при виїзді (за їхніми словами) мету працевлаштування або економічного туризму. Показово, що 21,6% учасників човникових поїздок відвідували інші країни у рамках діяльності на основній роботі і використовували ці поїздки для "човникової" торгівлі. [15,65]
   Близько 90% трудових мігрантів - особи віком 20 - 49 років. У цілому по групі регіонів рівень участі відповідної вікової групи у трудових міграціях (відношення загальної чисельності трудових мігрантів до чисельності населення відповідного віку) становив 4,9%. Частка осіб, що брали участь у трудових міграціях у 2000 р. помітно вища в областях, прилеглих до кордону з країнами, які не входили до складу колишнього СРСР, і особливо висока (13,7%) - у Закарпатській області табл. 2.2, що межує з усіма чотирма західними сусідами України. Таким чином, теза про більш високу інтенсивність трудових міграцій у Західних регіонах була ще раз підтверджена. [15,66] 

                                                                                                             
 

                                                                                                            Таблиця 2.1.
   Територіальна диференціація інтенсивності трудових міграцій за групою обстежених регіонів України. [15,67]
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.