На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Соцально-психологчн причини виникнення страхв у пдлтковому вц

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 21.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 21. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Запорізький державний університет
Кафедра практичної психології 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Соціально-психологічні причини виникнення страхів у підлітковому віці 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота студентки групи 4116-7
Факультету СПП
Чепурної Ірини  Юріївни
Науковий керівник:
Паскевська Ю.А. 
 
 
 
 
 
 

Запоріжжя 2009 

Зміст
ВСТУП……………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. Теоретичні передумови дослідження страхів.
      Підходи до визначення страхів……………………………………………………………………….5
      Дослідження походження страху…………………………………………8
      Фобії як нав’язливі стани страху ………………………………………..11
        Види фобій ………………………………………………………………..14
      Особливості прояву тривожності й страху у підлітковому віці………………………………………………………….........................19
РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження соціально-психологічних причин виникнення страхів і фобій у підлітковому віці.
2.1. Методики і процедура дослідження……………………………………….24
2.2. Результати дослідження…………………………………………………….26
Висновки…………………………………………………………………………29
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...31
ДОДАТКИ…………………………………………………………………….32 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП
     Актуальність  дослідження. Підлітковий вік традиційно вважається більш складним періодом розвитку, ніж середнє дитинство. Це час фізичних, когнітивних і емоційних перетворень, які наближають дитину до дорослості. На додачу до цього змінюються соціальні вимоги, які висуваються до дитини батьками, однолітками, вчителями і самою спільнотою. З одного боку, для цього складного періоду показові негативні прояви, дисгармонійність у становленні особистості, згортання попередньо встановленої системи інтересів дитини. З іншого боку, підлітковий вік відмічається багатьма позитивними факторами: росте самостійність дитини, більш різноманітним та змістовним стає відношення до інших дітей і дорослих, значно розширюється сфера його діяльності та ін. Головне даний період відрізняється виходом дитини на якісно нову соціальну позицію, в якій формується його свідоме відношення до себе як до члена суспільства. 
     Формування  повноцінної активної особистості  має насамперед ґрунтуватися на вихованні у дитини почуття власної гідності, усвідомлення своєї самоцінності, поваги до себе, віри у власні сили. Дитина має прагнути бути сама собою, не схожою на інших. Проте на заваді формуванню повноцінної особистості інколи постає страх. Немає людини, яка б ніколи не переживала б цього почуття. Стурбованість, тривога, страх, тривожність – такі самі невід’ємні емоційні ознаки нашого психічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, смуток.  Тією чи іншою мірою хвилювання і тривога перед публічним виступом, відповідальним іспитом, зустріччю з авторитетною людиною знайомі практично кожному. В певному ступені цей страх виконує позитивну функцію – примушує мобілізувати доступні ресурси, підготуватися до випробування, підвищує почуття відповідальності. Але буває й так, що страх набуває зовсім іншої природи і замість мобілізації ресурсів призводить до їх блокування, починає гальмувати будь-які форми соціальної активності і приносить масу неприємних переживань. Тому важливо, щоб страхи не стали причиною дезадаптації підлітка, його замкненості, настороженості, відчуження від соціуму.
     Дослідження феномена страхів безпосередньо  пов’язане з вивченням проблеми емоцій, яка ще не достатньо розроблена у психологічній науці. Деякі аспекти емоційних проявів особистості, так чи інакше пов’язані з виникненням страхів, досліджувалися у працях Л.Н.Аболіна, П.К.Анохіна, А.М.Ананьєва, Г.М.Бреслава, В.К.Вілюнаса, Б.І.Додонова, О.В.Запорожця, Є.П.Ільїна та ін.
     Розкриття соціально-філософського аспекту  проблематики страхів стало предметом дослідження В.А.Андрусенко, А.О.Прохорова, С.С.Сизова та ін. Вивченню проблеми страхів присвячено велику кількість досліджень зарубіжних психологів (Д.Бретт, О.Кондаш, Д.Лейн, Р.Мей, Е.Міллер, Б.Філліпс, Л.Хевсов).
     Проблема  страхів становить інтерес для психологічної науки, оскільки її розробка є надзвичайно актуальною та важливою для вирішення цілої низки питань: успішна адаптація підлітків до навчання в школі, формування адекватної самооцінки, попередження виникнення невротичних проявів та ін.
     Отже, актуальність теми визначається необхідністю вивчення генезису, форм і проявів  страхів з огляду на необхідність вироблення психологічно обґрунтованих  прийомів і методів їх корекції.
     Мета  дослідження. Вивчення загальних закономірностей виникнення та генезису страхів, дослідження соціально-психологічних причин виникнення страхів у підлітковому віці.
     Об’єкт  дослідження: страх як феномен психічної сфери особистості підлітка.
     Предмет дослідження: соціально-психологічні причини виникнення страхів у підлітковому віці.
     Гіпотеза  дослідження. Страхи, які виникають у підлітковому віці, впливають на формування самооцінки, світогляду підлітків, визначають їх поведінку.
     Завдання  дослідження:
     1) проаналізувати генезису страхів;
     2) дослідити класифікації та форми страхів;
     3) провести дослідження з метою виявлення рівня тривожності, основних страхів в підлітковому віці, соціально-психологічних причиню.
     Методи  й організація  дослідження. Використовуються: «Методика дослідження рівня тривожності по Б.Філліпсу», методика «Страхи» Панок-Батищева, методика діагностики самооцінки й упевненості в собі. Дослідження було проведено у середній загальноосвітній школі №7 м. Марганця. Вибірку склали  учні 9 класу, у кількості 25 чоловік. Усі методики були запропоновані письмово, у вигляді індивідуальних бланків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАХІВ
     1.1. Підходи до визначення страхів
     Загальноприйнятим вважається те, що кожна людина має  свої особистісні видозміни страху: страх тим більше виражений, чим більш абстрактними є для даної особистості смерть, кохання чи інші уявлення. Кожна людина має власну індивідуальну форму страху, яка так же відноситься до способу життя людини, як притаманна лише їй форма кохання і її власна , індивідуальна неминучість смерті. Страх індивідуальний і відображає особистісні особливості кожної людини, він має місце при усіх суспільних устроях. Особистий страх пов’язаний з індивідуальними умовами життя, схильністю і оточенням, він має свою історію розвитку й починається, практично, з моменту народження.
     Страх завжди виникає в тих випадках, коли людина потрапляє в невирішаєму  або ще не вирішену ситуацію. Кожний розвиток, кожний крок до зрілості пов’язані зі страхом, якщо вони приводять до чогось нового, до невідомого, не пережитого людиною. Все нове, невідоме, те, що стається вперше, поряд з привабливістю нового, потягу до авантюр й ризику, також супроводжується страхом. Розвиток, дорослішання й дозрівання з усією очевидністю супроводжується діяльністю по подоланню страху, й кожний вік з відповідними сходинами зрілості супроводжується страхом, який виникає знову й посилюється після подолання кожної сходини.
     Згадуючи  про найбільш значущі події нашого життя,  ми говоримо про страх, який оволодіває дитиною с початком шкільного періоду  її життя , коли дитина змінює звичні в сім’ї відносини на нову громадськість й затверджує себе в цій громадськості. Страх завжди оволодіває людиною перед новим набуттям досвіду – перше знайомство з протилежною статтю в підлітковому віці, сексуальний потяг, перші кроки професійного життя, створення власної сім’ї, материнство, нарешті зустріч зі смертю.
     Всі ці види страху є обмеженими складовими життя, так як пов’язані з соматичним, душевним і соціальним розвитком, з оволодінням новими функціями. Страх зараховується дослідниками до однієї з базових (основних) емоцій. Страх – емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда й направлена на джерело дійсної чи уявленої небезпеки. На відміну від болю та інших видів страждання, викликаних реальною дією небезпечних для існування факторів, страх виникає при їх передбаченні. В залежності від характеру загрози інтенсивність й специфіка переживання страху варіюється в достатньо широкому діапазоні відтінків (побоювання, боязкість, переляк, жах). Якщо джерело небезпеки є невизначеним чи неусвідомлюваним, стан, що виник, називається тривогою.
     Тривога («безпідставний страх») – негативний емоційний стан, що виникає в ситуаціях  невизначеної загрози й проявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій. Тривога зазвичай пов’язана з очікуванням невдач в соціальній взаємодії та часто буває обумовлена неусвідомленістю джерела небезпеки.
     Особистості з високою особистісною тривожністю  більш часто реагують навіть на нейтральні стимули хвилюванням, тривожністю, страхом. Показано існування генетичної схильності до соціального страху, що проявляється в боязні аудиторії. Діти з «розгальмованим» типом поведінки відрізняються стійкою соціабельністю, балакучістю, спонтанно виникаючими емоціями. Діти з «загальмованим» темпераментом лякливі, сором’язливі, поводять себе тихо. Їх вирізняє низький поріг страху на новизну в соціальному оточенні. У сильно загальмованих дітей виявлений більш високий у порівнянні з нормальними дітьми вміст в крові кортизону – гормону стресу, й негативних реакцій. Рівень кортизону вище нормального зберігався у них навіть вві сні.
            Екскурс в історію вивчення  проблеми дослідження показує,  що психологи виділяють фізіологічний,  когнітивний та поведінковий критерії страху. Відзначено, що існують різні підходи щодо визначення феномену страху та аналізу його джерел. Так, страх розглядається як вроджена особливість людини (тварини), що виконує функцію пристосування (Ч.Дарвін); одна з трьох найсильніших емоцій поряд з радістю та гнівом (У.Джемс); одна із базисних емоцій, що може призводити до різних внутрішніх переживань та зовнішніх проявів (К.Ізард); вроджений та індивідуальний феномен, що відображає особистісні особливості людини та має своїм джерелом невирішені ситуації (Ф.Ріман).
     Страх – дуже сильна емоція, й вона надає  помітного впливу на перцептивно-когнітивні процеси й поведінку індивіда. Коли людина переживає страх, увага  різко звужується, загострюється  на об’єкті чи ситуації, яка сигналізує про небезпеку. Інтенсивний страх створює ефект «тунельного сприйняття», тобто суттєво обмежує сприйняття, мислення й свободу вибору індивіда. Крім того, страх обмежує свободу поведінки індивіда. Можна сказати, що в страху людина перестає належати собі, він рухомий лише одним єдиним бажанням – усунути загрозу, уникнути небезпеки.
     Даний ефект може мати адаптивне значення. Якщо страх обумовлений і людина в змозі сконцентрувати всю свою енергію та швидко усунути загрозу, то можна сказати, що звуження сприйняття й обмеження поведінки не лише оправдані, а й необхідні.
     Слабкий страх переживається як тривожне передчуття, хвилювання. По мірі наростання страху людина відчуває все більшу невпевненість у власному благополуччі. Інтенсивний страх переживається  як почуття абсолютної незахищеності й непевності у власній безпеці. У людини виникає відчуття, що вона втрачає контроль над ситуацією. Вона відчуває загрозу своєму фізичному й/чи психічному «Я»., а в екстремальних випадках – навіть загрозу власному життю.
     На  думку вчених, страх – сама токсична, сама згубна емоція. Згубність страху проявляється в тому, що він в буквальному сенсі може позбавити людину життя. Крайній прояв страху, який називають жахом, супроводжується надмірно високим рівнем активації вегетативної нервової системи, яка відповідає за роботу серця й інших органів. Надмірна активація ВНС створює непомірне навантаження на життєво важливі органи, які в таких умовах працюють на грані зриву. Саме тому страх являється потенційно небезпечним переживанням.
     Функціонально страх служить попередженню суб’єкта про майбутню загрозу, дозволяє зосередити увагу на її джерелі, спонукає шукати шляхи її уникнення. У випадку, коли страх досягає стану афекту (панічний страх, жах), він здатен нав’язати стереотипи поведінки (втечу, оціпеніння, захисна агресія). Неможливо точно сказати, чому страх викликає оціпеніння, повну нездатність до руху. Можливо, ми успадкували цю реакцію від предків-тварин, які завмирали, вдаючи мертвих, щоб не стати здобиччю хижаків. Подібне припущення виглядає достатньо правдивим. Й сьогодні існують хижаки, які нападають лише на здобич, що рухається. Якщо погодитися з цим припущенням, то можна зробити висновок, що реакція оціпеніння, так же як і реакція втечі, виконує захисну функцію.
     Другий  безпосередній ефект страху – його здатність мотивувати втечу – достатньо зрозумілий й пояснимий. Страх – гарний та надійний захисник: не існує більш сильної мотивації для пошуку безпечної середи існування, ніж страх. У сучасної людини страх може бути викликаний не лише фізичними об’єктами чи фізичними загрозами. Можна боятися втратити кохану людину чи роботу, але ще більш страшною загрозою може стати загроза втрати любові й поваги, в тому числі самоповаги. Помірно виражена емоція страху допомагає уникнути ситуацій, які загрожують фізичному й психічному «Я». Незалежно від того, наскільки успішно людина дає раду щоденним стресам й вимогам, які пред’являє їй життя, потенційна можливість загрози фізичному й психічному «Я» існує постійно.
     Доки  страх не виходить за межі розумного, в ньому немає нічого жахливого чи дезадаптивного. Він захищає від небезпеки, змушує враховувати можливий ризик, й це надзвичайно корисно для адаптації та в кінцевому рахунку сприяє благополуччю й щастю індивіда.
       В соціальному розвитку людини  страх виступає як один із засобів виховання: наприклад, сформований страх осудження використовується як фактор регуляції поведінки. Страх змушує індивіда шукати допомоги.
       Доведено, що проблема страхів становить великий  інтерес для психологічної науки, а її експериментальна розробка набуває все більшого значення у сучасній практичній діяльності фахівців. Дослідження цієї проблеми привертало увагу відомих вчених-психологів (О.І.Захаров, П.Ф.Каптєрєв, В.Л.Леві, А.Б.Леонова, А.М.Прихожан та ін.). Теоретичні та прикладні аспекти також певною мірою розкриваються в працях Н.А.Амінова, І.С.Аверіної, В.М.Астапова, Т.А.Гаврилової, Н.В.Карпенко, В.В.Косіка, Є.В.Лісіної, Н.Ю. Максимової, В.Г.Ромека та ін. Значна кількість фундаментальних досліджень з проблеми страхів відображена в працях зарубіжних вчених (Н.Блегг, А.-Т.Джерсілд, Р.Мей, З.Фройд, Ф.Ріман, Ф.-Б.Холмс, М.Шмідеберг та ін.).
            Якщо теоретичні дослідження  страхів вже давно привертають  увагу вчених, то прикладний аспект  страхів починає розроблятися  лише в останні десятиріччя. Найбільш поширеним та досить розвиненим як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології, є дослідження страхів у дитячій та віковій психології (О.І.Захаров, Н.В.Карпенко, В.В.Косік, Є.В.Лісіна та ін.). 
             Страх відносять  до одного із засобів адаптації та регуляції поведінки (О.І.Захаров, Є.В.Лісіна, А.О. Прохоров,  Л.М. Пріснякова та ін.). Сучасне бачення проблеми підліткових страхів полягає в тому, що  у випадку, коли загальна сума страхів обмежує дитину певними засобами реагування та взаємодії із зовнішнім світом, віковий страх із стимулу особистісного розвитку і засвоєння оточуючої дійсності, може перетворитися на їх гальмо.
     Отже, страх, як й інші базові емоції, виконує  важливі адаптивні функції. Емоцію страху не варто розглядати як щось жахливе, поки вона не виходить за межі розумного й відповідає вимогам ситуації. Відомому виразу Франкліна Рузвельта «Саме страшне в житті – це страх» не можна відмовити у гостроті, але все ж таки не варто вважати його істиною в останній інстанції. 

     1.2. Дослідження походження страху
     Страх виробився в процесі еволюції як компонент інстинкту самозбереження. Для того, щоб вижити, тварини повинні не лише знаходити підтримку свого існування, але й уникати різних небезпечних ситуацій ті впливів (вогню, можливості потонути, падіння, отрути). Наявність таких загроз призвело до розвитку специфічних механізмів уникнення. Найпростіший з них – рефлекс відсмикування кінцівок, що приводить до руху в сторону від пошкоджуючого (або потенційно шкідливого) стимулу. У людей зберігається багато з вроджених страхів, хоча тепер вони здаються менш виправданими, ніж в минулому (особливо в останні покоління, які живуть в  умовах міської цивілізації). Зазвичай страх послаблюється під впливом адаптації, але достатньо поширені сильні й стійкі страхи, та їх подолання вимагає довгого тренування.
     По  мірі розвитку психіки людини і ускладнення  форм її життя страх набував соціально  опосередкований характер й виражав  все більш психологічно тонку  гаму морально-етичних почуттів та переживань. Як і людина на ранніх щаблинах свого соціального розвитку, дитина перших років життя боїться всього нового й невідомого, одухотворяє предмети й казкових персонажів, боїться незнайомих тварин та вірить в те, що його батьки будуть жити вічно. У маленьких дітей все реальне, як наслідок, їх страхи також носять реальний характер. Й лише поступово складається об’єктивний характер уявлень, коли дитина вчиться розрізняти відчуття, володіти почуттями й мислити абстрактно-логічно. Ускладнюється психологічна структура страхів разом з приходом вміння планувати свої дії та передбачати дії інших, з появою здатності до співчуття, почуття сорому, провини, гордості та самолюбства. Егоцентричні, основані на інстинкті самозбереження страхи доповнюються соціально опосередкованими, порушуючими життя й благополуччя інших людей, спочатку батьків і доглядаючи за дитиною, а потім людей поза сферою його безпосереднього спілкування.
     Доказом загальних закономірностей розвитку слугує те, що в різних цивілізаціях діти в своєму розвитку відчувають ряд загальних страхів: у дошкільному віці – страх віддалення від матері, страх перед тваринами, темрявою, в 6-8 років – страх смерті. Це виникає тому, що дозрівання психічних структур проходить під впливом соціальних факторів, які стають основою для появи одних і тих же страхів. Наскільки буде виражений той чи інший страх, чи буде він взагалі виражений, залежить від індивідуальних особливостей психічного розвитку і конкретних соціальних умов, в яких проходить формування особистості дитини.
     Процес  урбанізації продовжується все  більше віддаляючи людину від природних  умов існування, призводить до ускладнення  міжособистісних стосунків, інтенсифікації темпу життя. Напряму чи  опосередковано, через батьків, це може несприятливо відобразитися на емоційному розвитку дітей.
     Дорослі, зайве хвилюючись про дитину, спілкуються  з ним, постійно повчаючи, переважно  на абстрактно-віддаленому, а не наочно-конкретному, образному рівні. Тому дитина вчиться безпідставно хвилюватися з причини того, що може статися, а не активно й впевнено долати життєві труднощі. Страх, хвилювання у дітей можуть викликати постійні нервово-психічні навантаження, що виникають у матері внаслідок вимушеної чи навмисної переміни сімейних ролей (перш за все, батька). Так, хлопчики й дівчатка бояться частіше всього того, що головною в сім’ї вважають матір, а не батька. Працююча й домінуюча в сім’ї мати часто неспокійна та дратівлива у відношеннях з дітьми, чим і викликані відповідні реакції переживань. Домінування матері також вказує на недостатньо активну позицію батька в сім’ї, що ускладнює спілкування з ним хлопчиків й підвищує можливість передачі хвилювання зі сторони матері.
     Честолюбні, не в міру принципові, з загостреним почуттям обов’язку, безкомпромісні матері надмірно вимогливі й формально поводяться з дітьми, які не влаштовують їх у відношенні статі, темпераменту чи характеру. У таких гіперсоціальних матерів турбота – це головним чином тривога з приводу можливих, непередбачуваних нещасть з дитиною. Строгість таких матерів викликана нав’язливим прагненням передбачити її образ життя по заздалегідь складеному плану, який виконує своєрідну роль ритуального наказу.
     На  формування страхів впливає також  склад сім’ї . Кількість страхів помітно вища в неповних сім’ях. Оскільки діти найбільше прагнуть ідентифікувати себе з батьками тієї ж статі, тобто хлопчики бажають в усьому бути схожими на батька як представника своєї статі, а дівчатка – на свою матір, що додає їм впевненості у спілкуванні з представниками іншої статі. Відсутність батька у хлопчиків призводить до несамостійності, інфантильності й страхам, а у дівчаток наростають страхи від самого лише факту спілкування з неспокійною, позбавленою підтримки матір’ю.
     Найбільше підлягають страху єдині діти  в  сім’ї – епіцентр батьківської опіки й тривог. Батьки надміру опікають єдину дитину, намагаючись максимально інтенсифікувати й інтелектуалізувати виховання, хвилюючись, що вона не буде відповідати непомірно високим на їх погляд соціальним стандартам. В результаті у дітей виникають навіяні, необґрунтовані страхи не відповідати чомусь, бути невизнаними кимсь.
     Вік батьків також має чимале значення для виникнення страхів у дітей. У молодих, емоційно безпосередніх, життєрадісних батьків діти менш схильні до проявів тривоги й хвилювань. У батьків старше 30-35-річного віку діти неспокійні, можуть бути інфантильними, невпевненими у собі.. в той же час життєвий досвід батьків надає іншого впливу на розвиток страхів у дітей.  Більш молоді батьки, як правило, менш досвідчені у вихованні, частіше застосовують погрози й фізичне покарання.
     Більшість дітей проходить у своєму психічному розвитку ряд вікових періодів підвищеної чутливості до страхів. Всі ці страхи носять перехідний характер, але вони здатні оживляти аналогічні страхи, збережені  в пам’яті неспокійних батьків й передаватися дітям в процесі безпосереднього спілкування в сім’ї. Більшість страхів передається дітям несвідомо, але деякі страхи, а точніше – побоювання,  можуть свідомо культивуватися батьками в процесі виховання чи навіювання в нав’язаній системі ціннісних орієнтацій. З огляду більш тісного біологічного й емоційного контакту з дітьми, матері схильні в більшій мірі, ніж батько, передавати свої страхи, інстинктивно намагаючись відгородити їх від повторення своїх страхів. Але саме цим привертається особлива увага до небезпеки, що лежить в основі того чи іншого страху. Це породжує тривожно-підозрілий спосіб реагування у дітей як базис виникнення страхів, побоювань, передчуттів й сумнівів, все більш погіршуючи життя дитини.
     Деякі об’єкти та ситуації з більшою силою, ніж інші, сигналізують про небезпеку й називаються природними активаторами страху. Природними сигналами небезпеки являються біль, самотність, незвичайність об’єкта, несподіване наближення об’єкта, несподівана зміна стимуляції, й можливо, висота. Очевидно, що, якби людина при будь-яких умовах сприймала перераховані стимули як небезпечні, її адаптація була б серйозно утруднена. Якби ми зовсім не вміли переносити самотності, у нас ніколи б не розвинулися такі особисті якості, як незалежність та впевненість у собі. Якби ми не вміли зберігати спокій при зустрічі з новим, ми ніколи б не змогли вийти за межі вже відомого. Ознак не варто недооцінювати роль природних активаторів страху. Дуже багато об’єктів і ситуацій, що викликають страх, являються похідними від природних активаторів страху. Механізми, які готують людину до сприйняття можливої загрози, надміру корисні з точки зору адаптації й виживання. Для того, щоб уникнути небезпеки, не потрібно кожного разу переживати страх, тому що саме лише уявлення про можливу небезпеку дозволяє успішно її пережити.    
     Страхи  деяких людей частково пояснюються їх положенням й життєвими умовами; з іншої сторони, деякі страхи пов’язані з такими причинами й умовами, джерело яких залишається закритим для розуміння. З положенням й оточенням, в які входять сім’я, навколишня середа й громадськість, пов’язані деякі страхи, при наявності яких інші страхи начебто відходять на задній план. Нормально розвинена здорова людина, якщо її розвиток не порушений, загалом здатна уникати страхів чи навіть переборювати їх. Порушення чи перешкоди, що виникають в процесі розвитку, викликають як посилення, так і частішання страхів, з переважанням однієї з форм страху.
     В доповнення до сказаного, варто враховувати, що характер кожного переживаємого страху і його виразність в значній мірі залежить як від властивої схильності, спадковості, так і від навколишніх умов, в яких знаходиться дитина після народження, а також від соматичної й душевно-духовної конституції, біографії, історії становлення особистості. У зв’язку з цим страхи мають свою історію, і як видно, велике значення в цьому має дитинство. 

     1.3. Фобії як нав’язливі стани страху
     Фобія (від грец. «фобос» - страх) – нав’язливі неадекватні переживання страхів конкретного змісту, що охоплюють суб’єкта в певних обставинах і супроводжується вегетативними дисфункціями (серцебиття, потовиділення і т.п.). більшість вчених збігаються у думці, що фобії є набутими розладами. Однак вчені розходяться в думці, яким саме чином вони з’являються у людини. Деякі розглядають фобії просто як умовні реакційні емоції. Інші вважають, що в основі цих умовних емоційних реакцій лежить біологічна схильність (чи готовність) індивіда реагувати страхом на певні стимули. Причому потрібно мати на увазі, що на відміну від простого страху, в основі якого часто лежить адекватна реакція на реальну загрозу, фобія – це страх, який на перший погляд здається немотивованим, безпричинним й супроводжується ворожістю до того, що викликає страх.
     Вчені стверджують, що страхи і фобії мають специфічні характеристики, які не відповідають класичній моделі обумовленості. Наведу перелік виділених характеристик фобій:
    1.  Людина, яка страждає на фобію, не  може пригадати  жодного випадку, коли об’єкт, що викликає страх, завдам їй хоча б якусь шкоду. Фобії виникають начебто несподівано, без певних видимих причин.
    2. Люди, що  страждають на фобію, можуть  перерахувати чимало шкідливих  подій, які не викликали в  них страху чи привели б  до фобії.
    3. Помірний  страх може виникнути після періоду стресу, який не охарактеризований якими-небудь специфічними травматичними подіями.
    4. Маніфестація  страху чи фобії проходить  без усякого видимого зв’язку з контекстом ситуації чи зі специфічною подією.
    5. Деякі фобії (наприклад, агорафобія) набувають такого генералізованого характеру, що індивід не в змозі зрозуміти, чого саме він боїться.
    6. Страхи не зникають після багаторазового й систематичного зіткнення з об’єктом, що лякає, навіть якщо відсутні негативні наслідки цього зникнення.
     Психологи виділяють дві умови, які створюють грунт для формування страху , котрий потім може перерости у фобію. Обидві умови – незрілість нервової системи й тяжкий стрес – можуть серйозно пошкодити процес навчення. На думку вчених, навчення в період немовляти здійснюється в основному за рахунок можливостей таксонної системи. Такий спосіб навчення розвиває реакцію страху, однак не дозволяє засвоювати інформацію контекстуального характеру.
     В перші два роки життя людини гіпокамп – структура, що опосередковує процес контекстуального навчення, - ще недостатньо розвинений, щоб функціонувати на повну силу. Якщо в цьому віці дитина буде налякана певними природними сигналами небезпеки (такими, як висота, самотність, незвичайність об’єкта), то не виключене ймовірність асоціювання страху з тими чи іншими об’єктами, що супроводжували ситуації переляку, в результаті чого ці випадкові об’єкти можуть стати умовними стимулами страху. Немовля ще не здатне до контекстуального навчення, його пам’ять не зберігає інформацію контекстуального, чи просторового,  характеру він не в змозі зафіксувати, коли, де, при яких умовах отримана ним умовна реакція страху. Ставши дорослим, він не зможе зрозуміти звідки походять його недоречні й неадекватні реакції на зовні необразливий об’єкт. Такого роду зовніконтекстуальні немовлячі страхи заявляють про себе, як правило, в період тяжкого стресу, коли гіпокамп відмовляється виконувати функцію контролю над поведінкою, віддаючи її на відкуп таксонної системи. В такому стані людина згадує (чи заново набуває) інфантильні страхи, вона актуалізує немовлячі умовні зв’язки й переживання  , забуті за відсутності контекстуальної інформації про них.
     Таким чином, стрес підвищує ймовірність  маніфестації інфантильного страху й створює підґрунтя для розвитку фобій. Але фобії, страх, жах можуть народжуватися не лише в результаті негативних переживань, а з причини хронічної фрустрації, розчарувань.
     Важливу роль у виникненні фобій грає увагу  до особистої персони. Люди, що страждають від того чи іншого виду фобій, тільки те, що відбувається у них в душі, фіксують самі лише зміни в їх нормальному фізичному й духовному стані. Буквально в усьому вони виявляють символи тяжкого розладу, що наближається. Деякі з них зосереджуються на внутрішніх змінах свого організму, таких, як:
    порушення серцевих ритмів;
    підвищений тиск;
    часте дихання;
    потовиділення;
    нудота;
    тремтіння;
    комок у горлі;
    шлункові розлади.
     Деякі люди не можуть тривалий час знаходитися  в тісних замкнених приміщеннях. Деякі з них навіть впадають в саму справжню паніку. Даних страх замкненого простору називають клаустрофобією. Такий страх може проявлятися, наприклад, у людини, яка знаходиться в офісі, ліфті, купе поїзду, в метро чи літаку. Під час польотів чи подорожей все ускладнюється ще й тим, що страждаючий на клаустрофобію не може покинути цей самий замкнений простір.
     Багато  хто переживав щось подібне: знаходячись  на останньому поверсі висотного  будинку, людина відчуває дивну потребу  викинутися з відчиненого вікна. Але відразу ж лякається й  відходить від вікна. Дуже часто люди, що страждають від фобії висоти, під час нападу жаху все-таки закінчують життя самогубством саме таким чином.
     Ми  читаємо, чуємо чи дивимося по телевізору, як падають й розбиваються авіалайнери, літаки й літачки. Й у багатьох розвивається страх перед польотами. Але може статися й таке, що під час польоту, людина міркує про щось неприємне й ці неприємні почуття переносяться на переліт. Людина починає вслуховуватися в шум мотору, вібрацію, здригається будь-якого разу, коли стюардеса поспішає в кабіну пілота, та думає про катастрофу.
     Страх перед зміями й павуками – явище  доволі поширене. Існують різні пояснення  виникнення даного виду страху. Часто  в якості прикладів наводять історії, почуті в ранньому дитинстві. Подібна  фобія може бути перейнята від  батьків й перетворитися на модель поведінки. Та й символічне значення при випадку відіграє роль: так, змія, наприклад, завжди описувалася як істота зла, спокуслива (біблейський міф про вигнання з раю). Але ж іншого боку, змія стала символом мистецтва лікування ( посох Ескулапа).
     Запитавши людину, яка страждає на фобію, що ж її так лякає у зміях і павуках, вона заявляє, що ці істоти небезпечні й демонічні. Однак далеко не всім доводилося зустрічати смертельно небезпечних змій, а тим паче на власному досвіді дізнатися приховану в них загрозу. Однак від цього змієфобія не стала більш легко переноситися: вона не дозволяє людині виїхати на природу, тому що вона одразу уявить, як до неї підповзає в траві змія.
     Про фобію говорять лише тоді, коли люди, що страждають на неї, сильно збуджуються в неприємній для них ситуації чи , навпаки, впадають в оціпеніння, відчувають скованість й обмеженість в діях, рухах. Фобічні реакції легко можуть перерости в панічний жах. Люди, що страждають на фобії, старанно уникають ситуацій і речей, які лякають їх чи ще можуть налякати.  В результаті цього об’єкти, що лякають, зберігають свою лякливу силу. Таким чином, тривале існування фобії може бути пояснене скоріше недостатнім досвідом реальних зіткнень з жахаючим об’єктом, ніж нездатністю подолати страх.  
 

     1.3.1  Види фобій
     Вчені виділяють три основні категорії  фобій:
1)специфічна фобія;
2)соціальна фобія;
3)агорафобія.
     Специфічні  фобії (раніше відомі як прості) можуть супроводжуватися боязливістю тварин (частіше змій і павуків) або різних аспектів навколишнього середовища, наприклад води, тунелів чи мостів. Соціальні фобії супроводжуються боязливістю соціальних ситуацій, в яких індивід виставляється на загальний огляд й боїться виступити в принизливій чи ганебній якості. Соціальні фобії можуть бути окресленими (страх виступу перед аудиторією) чи генералізованими (страх перед багатьма різновидами соціальної взаємодії). Традиційно вважалося, що агорафобія почасти парадоксальним чином пов’язана з боязливістю як відкритих, такі замкнених просторів. Однак зараз відомо, що агорафобія частіше за все витікає з зв’язку з можливим розвитком панічної атаки в ситуаціях, коли втеча може бути утруднена чи ганебна.
     Нижче наведена більш ширша характеристика даних видів фобій.
     Специфічні  фобії. Про специфічну фобію говорять тоді, коли людина демонструє сильний і стійкий страх, що запускається присутністю (чи передбаченням) специфічного об’єкту чи ситуації. Крім того, рівень страху повинен бути надмірним чи необґрунтованим у порівнянні з реальною небезпекою, яку представляє об’єкт чи ситуація. Коли індивіди зі специфічними фобіями стикаються з фобічним стимулом, вони майже завжди демонструють миттєву реакція страху, яка часто нагадує панічну атаку. Уникання ситуації, що лякає чи дистрес, що переживається  можуть також серйозно порушувати нормальне функціонування. В табл. 1 перераховано деякі поширені специфічні фобії та їх об’єкти, що наочно демонструє різноманітність ситуацій, на яких можуть зосереджуватися специфічні фобії.
     Таблиця 1. Поширені специфічні фобії.
    Акрофобія висоти
    Алгорофобія болі
    Астрофобія грози, блискавки
    Гідрофобія води
    Клаустофобія замкнених приміщень
    Мізофобія мікробного  забруднення
    Монофобія залишитися  самому
    Ніктофобія темряви
    Охлофобія натовпу
    Патофобія хвороб
    Пірофобія вогню
    Зоофобія тварин –  багатьох чи якого-небудь одного
 
     Деякі зі специфічних фобій пов’язані з надмірним страхом перед речами, які ми всі певному сенсі боїмося, наприклад, темряви, вогню, хвороб, павуків і змій. Інші, як, наприклад, страх води чи натовпу, мають на увазі ситуації, які у більшості людей не викликають страху. Багатьом притаманні хоча б деякі, маленькі ірраціональні страхи, але при фобічних розладах останні інтенсивні й часто значно утруднюють звичну діяльність. Наприклад, люди з клаустрофобією готові піти на будь що – аби лише уникнути потрапляння  в замкнений простір чи ліфт, навіть якщо доведеться підійматися високо по сходинах чи відмовитися від роботи, яка може вимагати поїздок на ліфті. Таке уникання являється кардинальною особливістю особистості; вона розвивається з причини дискомфорту самої по собі фобічної реакції, так як в силу ірраціональної оцінки ймовірності того, що станеться щось жахливе.
     Люди  з фобіями зазвичай знають, що їх страхи ірраціональні, але говорять, що нічого не можуть з собою вдіяти. Якщо вони намагаються наблизитися до фобічної ситуації, то їх захоплює страх чи тривога, які можуть варіюватися від легкої настороженості й дистресу (зазвичай виникає на деякій відстані від об’єкту) до повної активації реакції «боротьби чи втечі», що дуже схожа на панічну атаку. Незалежно від того, як воно починається, фобічна поведінка тяжіє до підкріплення зниження тривоги, що стається всякий раз, коли вдається уникнути лякаючої ситуації. Крім того, буває, що фобії частково підтримуються вторинною вигодою (перевагами недієздатності) – підвищеною увагою, співчуттям й певним контролем над поведінкою оточуючих. Фобії, таким чином, крім того, що являються в першу чергу маніфестаціями ірраціональних, набутих страхів, іноді можуть слугувати, здавалося б, далеким інтересам, хоча людина, що страждає на них, цього, як правило, не усвідомлює.
     Соціальна фобія. Як окрема форма фобій соціальна фобія була ідентифікована лише в кінці 1960-х років. Окремою відмінністю соціальної фобією може вважатися страх негативної оцінки зі сторони оточуючих. Вона основується на невпевненості особистості у власних можливостях й перевагах. Багато людей навіть не підозрюють про існування даного виду страху; одні вважають, що просто трохи сковані чи агресивні, дивлячись по обставинам. Соціальні страхи завжди мають на увазі те, що сторонні ні з того ні з сього можуть відштовхнути, образити чи засудити. В сьогоденному розумінні існує два підтипи соціальної фобії: специфічна й генералізована. Люди зі специфічною соціальною фобією відчувають рушійний страх перед однією чи декількома соціальними ситуаціями, в яких вони бояться бути виставленими на загальний показ й діяти в принизливим чи ганебним чином. Через страхи вони або уникають цих ситуацій, або терплять їх, переживаючи сильний дистрес. Інтенсивний страх перед публічним виступом – сама поширена соціальна фобія. Індивіди з генералізованою соціальною фобією відчувають значний страх в більшості соціальних ситуацій (включаючи як ситуації публічних виступів, так і ситуації, що вимагають соціальної взаємодії) і часто мають особистісні розлади. 
     Ось далеко не повний список соціальних страхів, що найбільш часто зустрічаються:
    страх байдужості;
    страх бути знехтуваним;
    страх публічно проявити свої почуття, висказати думку, окреслити потреби;
    страх осудження;
    страх приймати рішення.
     Широко  поширені також:
    страх перед авторитетними особистостями;
    страх конфліктів;
    страх перед щирістю;
    страх висувати вимоги;
    страх публічно критикувати кого-небудь.
     Говорити  про соціальну фобію можна  не лише тоді, коли соціальна ситуація уникається, але й коли її витримують з великим дистресом. На відміну від специфічних фобій, які частіше починаються в дитинстві, соціальні фобії зазвичай починаються в підлітковому чи ранньому зрілому віці. Більше половини людей з соціальною фобією на певному етапі життя страждає одним чи декількома додатковими  тривожними розладами (наприклад, панічним розладом, генералізованими тривожним розладом, специфічною фобією). Близько 40% в певний момент переносять й депресивний розлад.
     Соціально тривожні люди часто запитуються, чи будуть вони почуті в тій чи іншій  ситуації або ж їх суворо відштовхнуть від себе. Більшість з нас мають  занижену самооцінку, а інколи й  негативну й відчувають вельми неприємні  емоції та почуття. Люди бояться, що видадуться кому-небудь слабкими чи безпомічними. Будь-які вимоги сприймаються ними як певна загроза. Мова йде не просто про загрозу фізичного знищення, а й про загрозу їх «Я».
     Існує велика кількість в буквальному  сенсі слова шкідливих для  особистості установок, які породжують й виховують в нас соціальні страхи. Дані установки часто встигли скластися на основі дитячого досвіду, коли людина була ще надто залежна від навколишнього світу. Й перш за все вони відображаються у висловлюванні «зі мною щось не так».
      Ядром подібної установки можуть стати  оцінка, власна чи значущої людини, зовнішності, росту, фігури, особливостей характеру  й в цілому соціальна біографія. Установки такого типу зазвичай приводять  до того, що роблять людину залежною від оточуючих її людей, які змушені показувати й вказувати їй, що і як потрібно робити, а також постійно підшукувати слова схвалення. Її переслідує страх перед самотністю, страх відкрито повідомити всіх про свої потреби й мировозріння.  Подібна поведінка приводить у результаті до того, чого людина як раз більше за все боїться: оточуючі починають відштовхувати її від себе.
      Основні психологічні установки такого типу людей проявляються в цілому ряді шкідливих ідей.
    Мене повинні любити усі ті, з ким я хоча б трохи знайомий.
    Потрібно усіма правдами й неправдами уникати конфліктів.
    Я не повинен виказувати всю степінь своєї роздратованості й розчарування.
    Я не повинен виказувати слабкості й допускати помилок.
      В даному випадку людина розглядає  себе як певний соціальний об’єкт чи публічне «Я». Невпевненість у собі породжує соціальні страхи, серед яких можна виділити наступні:
    - збентеження;
    - сором;
    - страх перед публікою;
    - соромливість.
      Збентеження – це розгубленість, відчуття незручності. Воно знайоме кожному й проявляється перш за все в: почервонінні, невпевненій  посмішці, скованій, невпевненій манері тримати себе на людях, рухливому  погляді, манері тихо розмовляти, відповідати  з затримками. Загальними причинами збентеження можуть бути такі: людина несподівано опиняється в центрі уваги чи просто у великій компанії, людина збентежується, коли її хвалять або чекають відповідального рішення.
      Соромливість  являється особливою формою збентеження. Й саме вона впливає на манеру соціальної поведінки. Соромливість заважає відкрито висказуватися,  розповідати про свої погляди, інтереси, ділитися враженнями. Заважає комунікабельності, отриманню соціального досвіду.
     Сором, на відміну від збентеження, більш тривалий і неприємний.  Відчуваючи сором, людина переживає втрату віри в щось позитивне в собі. Приводом для сорому може стати почуття власної неповноцінності, неумілості, скованість, збентеження й перш за все закладений в основу всіх цих почуттів сильний, глибинний страх.  Інколи приводом для почуття сорому виявляється навіть не проступок, а фізичні, дійсні чи вигадані, недоліки, що особливо притаманно підліткам з їх гіпертрофованою увагою до власної зовнішності.
     Страх перед публікою виникає тоді, коли погляди глядачів й слухачів прикуті до того, хто виступає. Тут головну роль грає те, чи звикла людина до виступів на публіку. Важливий також склад й реакція публіки.
     Агорафобія. Історично вважалося, що агорафобія має на увазі страх, agora – грецьке слово, що означає місце для проведення громадських зібрань. Й дійсно, люди з агорафобією частіше за все бояться та уникають вулиць й місць скупчення народу – торгових рядів, кінотеатрів, стадіонів. Особливо важким для них може бути вистоювання в черзі. Однак окрім перерахованого люди з агорафобією бояться подорожей в тих чи інших формах та зазвичай уникають машин, автобусів, літаків, потягів. Сьогодні вважається, що агорафобія зазвичай розвивається як ускладнення панічних атак (інколи справді жахливих), які мали місце в одній чи декількох подібних ситуаціях. Люди, що страждають на агорафобію й бояться, що в них може розвинутися панічна атака або що вони захворіють, занепокоєні перебуванням в місцях чи ситуаціях, втеча з яких може виявитися фізично важкою чи психологічно соромною, в яких їм не зможуть надати екстрену допомогу, якщо станеться щось жахливе.
     В помірно тяжких випадках такі люди можуть відчувати дискомфорт навіть виходячи з дому на самоті, й якщо наважуються на це, то переживають значну тривогу. В дуже важких випадках агорафобії виявляться хажливо руйнівним розлад, при якому людина не в змозі залишити свій будинок чи навіть окреме приміщення. Саме тому люди почасти прирікають себе на добровільне заточення, «домашній арешт».вони психічно блоковані, бояться, що станеться щось жахливе. Починають метатися в паніці, лише тільки подумають, що потрібно вийти з рідної квартири. Їм завжди потрібна підтримка, «сторож», людина, яка здатна допомогти , відволікти, позбавити від постійних приступів паніки.
     Агорафобія являється сумішшю соціальних страхів, страху перед людьми й місць за межами рідного дому. Ці страждальці не можуть не можуть знаходитися у товаристві, спілкуватися з іншими людьми, говорити з ними, працювати чи проводити вільний час.
     Вчені вважають, що приступи агорафобії прив’язані до контексту ситуації. На їх думку, ситуації, які викликають агорафобію, зажди мають загальні риси – вони сприймаються людиною як пастка й викликають відчуття безпорадності. Таким чином, поїздка в ліфті, прогулянка по вулиці або відвідування театру – ситуації, в яких немає нічого спільного для здорової людини, для страждаючого агорафобією, психологічно рівнозначні.
     Інші  дослідники наполягають на тому, що початок агорафобії та панічних атак пов’язаний з психічними й фізичними перенавантаженнями  та подіями в особистому житті людини, її хворобами, неприємностями в сімейних відносинах чи фінансовими проблемами.
     Агорафобія  може розвинутися в депресію.
     Існують також фобії, притаманні підлітковому віку: шкільна фобія та дисморфофобія.
     Шкільна фобія. Шкільну фобію визначають як ірраціональний страх перед яким-небудь аспектом шкільного життя, що супроводжується фізіологічними симптомами тривоги чи паніки, коли відвідування занять неминуче наближається й приводить до часткової або повної нездатності йти до школи.
     Маються дані, що так названа шкільна фобія  може бути обумовлена страхом розлуки  з батьками чи тими, хто опікає дитину., а не певними особливостями навчальних занять.. тобто вона являється особливою  формою тривоги у зв’язку з розлукою (тривоги віддалення). Шкільна фобія супроводжується відмовою відвідування школи. Але така відмова може також бути викликана опозиційно-викликаючим розладом чи депресивним станом.
     Середній  вік початку шкільної фобії, в  якій розлука являється основною особливістю, раніше 10 років; коли основна особливість – відмова, середній вік складає приблизно 10 років. Зазвичай прискорюючими подіями слугують зміни в школі, хвороба чи смерть батьків й перебування вдома в зв’язку з нещасним випадком чи хворобою; однак в багатьох випадках причина відсутня. Що стосується тендерних відмінностей, то число хлопчиків перевищує число дівчаток. Також шкільна фобія в дитинстві підвищує ймовірність тривоги й депресивних розладів в період дорослішання; приблизно третина таких дітей буде потребувати додаткового лікування цих розладів, ставши дорослими.
     Дисморфофобія. Дисморфофобія – нав’язливе переконання в порушенні пропорційності статури, в наявності якого-небудь іншого дефекту власного тіла. Підліток тяжко переживає уявну «уродливість» свого обличчя; його гнітить форма його носа, надмірне збільшення надбрівних дуг, порушення «симетрії» обличчя, «випинання» очей та ін. Він постійно розглядає себе у дзеркалі, знаходячи в ньому підтвердження «обгрунтованності» невідступних страхів («симптом дзеркала»). 

     1.4. Особливості прояву тривожності й страху у підлітковому віці  
     Підлітковий вік – відповідальний період у  становленні мировозріння, системи відносин, інтересів, захоплень й соціальної направленості. Суттєвого розвитку потерпає самооцінка, яка нерозривно пов’язана з почуттям самоповаги, впевненості в собі в контексті міжособистісних відносин.
     Підліток, з однієї сторони, прагне зберегти свою індивідуальність, бути самим собою, а з іншої – бути разом з  усіма, належати до групи, відповідати її цінностям та нормам. Вирішити це протиріччя не дуже легко, і тут існує декілька шляхів: від егоцентризму й поглиблення у себе ціною втрати контактів з однолітками й дружби з ними до сліпого конформізму – некритичного сприйняття будь-яких групових приписів, відмови від особистої свободи й самостійності в рішеннях й судженнях.
     Потреба бути собою – це прагнення до досконалості свого «Я», що невіддільно  від переживання, тривоги, страху бути не собою, тобто стати кимсь іншим, в кращому разі – безликим, в гіршому – з втраченим контролем, владою над своїми почуттями й розумом.
     Частіше за все страх бути не собою означає  страх зміни. Тому емоційно чуттєві, вразливі підлітки бояться не лише психічного, а й фізичного юродства, що інколи виражається в нетерпимості до фізичних вад інших людей чи у нав’язливих думках  про власну «уродливу» статуру, «негарних» рисах обличчя і т.п.
     Страх зміни має й фізіологічне підґрунтя, оскільки в період статевого дозрівання відбуваються зміни в діяльності організму (виникнення первинних і вторинних статевих ознак).
     За  походженням страхи поділяються  на: навіювані, особистісно-зумовлені  та ситуативні. Навіювані виникають під впливом слів чи дій дорослих. Психологи виділяють окремі конкретні причини навіювання: залякування (жартома чи зумисне), фізичні покарання, примушування, пригнічення особистої гідності, висміювання невдач підлітка та гіперпротекція, коли за дитину все роблять батьки. Кожна з причин може зумовити виникнення одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаранням, перед неуспіхом у діяльності, страх бути висміяним. Особистісно-зумовлені страхи виникають через незадоволення життєво важливих потреб для повноцінного розвитку особистості. Це можуть бути страхи про свої вади, недоліки, відсутність впевненості у любові батьків, розлука з об’єктом прихильності, захворіти.Ситуативні страхи породжуються реальними подіями в житті підлітка. Наприклад, пожежа, землетрус, поведінка п’яних батьків.
     У підлітків виражені страхи нападу й  пожежі, у хлопчиків, до того ж, страхи захворіти, у дівчаток – стихії та замкненого простору. Всі перераховані страхи носять головним чином характер побоювань і так чи інакше пов’язані зі страхом смерті, нагадують про нього підкресленим й певним чином сфокусованим інстинктом самозбереження.
     У дівчаток підлітковий вік більш  насичений страхами, ніж у хлопчиків, що відображає їх більшу схильність до страхів взагалі. Тим не менш, середнє  число всіх страхів у них і  у хлопчиків помітно зменшується  в підлітковому (і молодшому шкільному) віці у порівнянні з дошкільним.
     Як  ніколи раніше, більшість страхів  у підлітків знижує впевненість  в собі, без якої неможлива адекватна  самооцінка, особистісна інтеграція та прийняття себе, перетворення планів у життя й повноцінне спілкування.
     Страхи  у підлітків – не таке все рідке явище, але вони зазвичай старанно приховуються. Наявність стійких страхів у підлітковому віці завжди свідчать про нездатність захистити себе. Поступове переростання страхів у тривожні опасання говорять також про невпевненість в собі й відсутність розуміння зі сторони дорослих, коли немає відчуття безпеки й впевненості у ближчому, соціальному оточенні.
     Отже, підліткова проблема «бути собою  серед чужих» виражається як невпевненістю  в собі, так і невпевненістю  в інших. Невпевненість в собі, що виростає зі страхів, являється основою настороженості, а невпевненість в інших слугує основою підозрілості. Настороженість і підозрілість перетворюються в недовірливість, що обертається в подальшому упередженістю у відносинах з людьми, конфліктами й уособленням свого «Я» й відходом від реальної дійсності.
     На  відміну від звичайного, нав’язливий страх сприймається як дещо стороннє, що стається довільно, як свого роду марення. Спроби впоратися з ним шляхом боротьби сприяє лише його зміцненню.
     Фізіологічно  нав’язливість –  це завжди певна, генеруюча хвилювання динамічна ділянка мозку, яка як домінанта, відокремлена від інших відділів мозку захисним, позамежним гальмуванням. Образно говорячи, мі маємо високу вежу, яка постійно випромінює яскраве, осліплююче світло навіть вдень, коли в цьому немає ніякої необхідності. Сама ж вежа оточена надійною системою захисних споруджень у виді стіни, прірви з водою, сторожової вишки і т.д. Взяти набігом цю вежу не вдається, подібно до того, як інколи не вдається скинути, стряхнути з себе страхи.
     Нав’язливі страхи – це те, що неприпустимо для людини, те, чого вона не хоче допустити в свою свідомість, але від чого відразу не може звільнитися сама, оскільки це б означало повну, остаточну, безповоротну перемогу раціональних сторін психіки над її емоційними, чуттєвими, інстинктивними сторонами. Страх би пройшов з часом, але він закріпився саме внаслідок боротьби з ним, непримиримого відношення, нездатності піти на компроміси, визнати свою невдачу й захистити себе в подальшому.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.