На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Нацональна економка

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 21.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


                        1.Структурна перебудова національної економіки

       Наприкінці ХХ ст. - початку ХХІ  ст. країни з перехідною економікою  опинились у дуже невигідних  умовах для досягнення міжнародної  конкурентноздатності. З одного боку, перехід від центрально-планової до ринкової економіки і відповідна трансформація відносин власності та інституційної структури вимагає значних економічних втрат: руйнація усталених господарських зв`язків, функціонування грошово-кредитної системи, механізмів державного регулювання на початковому етапі перехідного періоду зумовлюють масові вивільнення виробничих потужностей та робочої сили в ряді галузей, стагнацію інвестиційних програм, втрату ринків збуту національними виробниками. Формування нової господарської системи в країнах з перехідною економікою відбувається з різними втратами часу та ресурсів, в залежності від вихідних умов та ефективності впровадження реформ. З іншого боку, перехідний період в постсоціалістичних країнах по часу співпав із вибухоподібними постіндустріальними змінами в господарстві розвинених країн. Дев`яності роки ХХ ст. - це період формування “нової економіки”, що базується на створенні принципово нових галузей господарства, масовому впровадженні сучасних інформаційних та комунікаційних технологій в традиційні виробництва. Вирішальним фактором міжнародної конкурентноздатності стає технологічна перевага - здатність створення нових знань та швидкість їх впровадження в господарській діяльності.

     За  таких умов, протягом останнього десятиріччя  більшість постсоціалістичних країн виявились неспроможними до одночасного реформування інституційної та технологічної структури економіки, і були стрімко відкинуті на периферію світового господарства. В особливо важкому становищі опинились країни-колишні республіки СРСР, зокрема і Україна, де ринкові реформи не закінчені, а перехідний період затягується. На сьогоднішній день для України першочерговим завданням є здійснення структурної перебудови, здатної одночасно з інституційними реформами забезпечити технологічне оновлення економіки у відповідності з міжнародними вимогами конкурентноздатності. Якщо Україна запізниться з вирішенням цього завдання, їй гарантоване місце в числі країн-аутсайдерів на довгі роки.

     Теоретичним та прикладним проблемам здійснення структурної перебудови економіки, ролі держави в цьому процесі приділяється велика увага. Особливої актуальності вони набули протягом останнього десятиліття під впливом інтенсивних структурних змін як в розвинених країнах, так і в перехідних економіках. Методологічні основи аналізу економічної структури та структурних змін в економіці закладені в роботах таких видатних економістів, як К. Маркс, Л. Вальрас, Дж.Б. Кларк, В. Парето, Є. Домар, Р. Харрод, Л. Канторович, В. Немчинов, В. Леонтьєв, Р. Солоу, Е. Денісон, Дж. Кендрік, Л. Пазінетті, К. Фрімен.

     Різнобічні  аспекти структурної перебудови в перехідних економіках досліджувались в працях сучасних економістів. Питання  реформування інституційної структури  економіки (відносини державного та приватного секторів економіки, розвиток малого та середнього бізнесу, інфраструктура ринкової економіки) - досліджували Дж. Сакс, Я. Корнаї, Л. Абалкін, С. Шаталін, А. Чухно, І. Лукінов, А. Шегда; галузевої структури економіки - В. Геєць, Б. Кваснюк, Дж. Росс, Ф. Шерер, В. Коломойцев; відтворювальної структури - А. Гальчинський, А. Ілларіонов, Ю. Бажал; зовнішньоекономічної структури - О. Ельянов, Ю. Адно, В. Мельянцев, Ю. Пахомов; технологічної структури - Ю. Яременко, Ю. Яковець, С. Глазьєв, В. Іноземцев.

     Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи досить тісно пов'язана з науковими планами і програмами кафедри економічної теорії. Дослідження, що здійснюється у цій кваліфікаційній роботі знаходиться у контексті науково-дослідної роботи, кафедри економічної теорії за темою: “Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень в постсоціалістичних країнах”.

     Мета  і задачі дослідження. Метою роботи є розробка теоретичних положень щодо структурної перебудови економіки  України в умовах перехідного  періоду, необхідних для подолання технологічної відсталості та досягнення рівноправних економічних зв`язків з постіндустріальним світом.

     У відповідності до поставленої мети були визначені наступні завдання:

     визначити суть та завдання структурної перебудови перехідних економік;

     проаналізувати  структурні зміни в економіці  України;

     запропонувати напрямки подолання структурної  кризи в економіці України  та пріоритети її структурної перебудови.

     Предмет і об'єкт дослідження. Об`єктом  дослідження є структурні зміни  в економіці та роль держави в цих процесах. Предметом дослідження є особливості структурної перебудови перехідних економік під впливом нових вимог до міжнародної конкурентноздатності, зумовлених постіндустріальними змінами в економіці провідних країн світу.

     Методологічні основи дослідження. При дослідженні даної проблеми було використано такі загальнонаукові та специфічні методи: діалектичного матеріалізму, наукової абстракції, економіко-статистичні, метод порівняння, аналізу і синтезу та ін. При написанні роботи були опрацьовані такі джерела: наукові статті, монографії, статистичний щорічник.

     Практичне значення одержаних результатів  даного дослідження полягає у  тому, що одержані результати, щодо впливу ринку на розвиток товарного господарства, функціонування різних видів ринків та їх стан, можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення тем з економічних дисциплін, тісно пов'язаних з розвитком ринкових відносин.

     Суть  структурних перетворень полягає  у наділенні виробничих і обслуговуючих підприємств функціями самоуправління виробництвом, у створенні відповідних умов для їх реалізації. Донедавна державні підприємства працювали під централізованим управлінням держави і, будучи своєрідними елементами державного апарату, крім продуктивних, виконували й соціальні функції без грошових обмежень. їхня діяльність фінансувалася централізовано, через розподіл грошових доходів інших підприємств. Підприємства із соціалістичною структурою (частково державною власністю, нечіткою приватизацією) за відсутності законодавства щодо захисту капіталовкладень не здатні залучити зовнішній капітал для модернізації. Можливості держави теж обмежені, оскільки централізований перерозподіл грошових доходів інших підприємств неможливий.

     Структура (від лат. structura - будова, розміщення, порядок) - це сукупність стійких зв`язків об`єкта, що забезпечують його цілісність та збереження основних властивостей при зовнішніх та внутрішніх змінах. Структура як філософська категорія є консервативною частиною явища чи процесу. Пропонується наступна класифікація структурних зрізів національної економіки :

     галузевий (за видами економічної діяльності), що характеризує виробничу спеціалізацію  даної країни;

     технологічний, що показує рівень використання досягнень  науково-технічного прогресу в національній економіці;

     відтворювальний, що відображає оптимальність матеріально-речових  та вартісних пропорцій економіки  країни;

     інституційний, що характеризує сприятливість середовища для ведення господарської діяльності в країні;

     зовнішньоекономічний, що характеризує обсяг та якість міжнародних економічних зв`язків країни;

     Структурна  перебудова - зміна політичного, державного, економічного мислення з метою оптимізації  пропорцій зайнятості в управлінні та економіці, капіталі та його розміщенні на території країни та отримання обсягу і структури національного продукту, адекватного внутрішнім потребам і міжнаціональному товарообміну.

     Головною  метою структурних перетворень  є виробництво ВВП загалом  і на душу населення, в якому переважатимуть продукти кінцевого призначення відповідно до потреб населення та імпорту. Структура ВВП зумовлена структурою продуктивних сил і задіяного основного та інших видів капіталу. З огляду на це реструктуризація має початися зі зміни структури капіталу і його організаційних форм, з мобілізації капіталовкладень і підприємизації. З досвіду ринкових країн і специфіки сформованої в Україні економічної системи її реструктуризація спрямовується на :

     виховання у всіх суб'єктів ринку, зокрема  у керівної ланки, усвідомлення необхідності поєднання приватних, колективних, державних і національних інтересів;

     мобілізацію грошових ресурсів і капіталовкладень, контроль за рухом грошей, капіталів  і товарів;

     створення малих і середніх підприємств  як основи виробництва переважної частини ВВП.

     Здійснення  структурних реформ залежить передусім  від уявлення про процес реформ. Серед українських промисловців і політиків поширена думка, що теперішня  ситуація є обмеженою в часі кризою економічної системи, подібною до тих, які часто траплялися і долалися з 1960 по 1980 рік. Насправді - це не тимчасова криза, а наслідок незворотного розриву між соціалістичним економічним устроєм, в якому виробництво і потреби координувалися державою, і постсоціалістичною добою, в якій цю координуючу функцію виконують ціни і можливість розпоряджатися коштами, тобто йдеться не про короткострокову кризу, а про радикальну зміну виробничої системи, в процесі якої буде радикально реформовано структуру кожного підприємства.

     Неспроможність  вітчизняних підприємств і механізму економіки загалом задовольнити національні потреби спричинені невідповідністю їх організації вимогам об'єктивних економічних законів. У колишньому СРСР підприємства були комплексними самодостатніми складовими державного апарату, які, крім продуктивних, виконували численні соціальні функції й водночас значною мірою були наділені владними і контрольними повноваженнями політичного характеру. З крахом командно-адміністративної системи вони втратили свою внутрішню цілісність і у своїй колишній формі неспроможні залучити зовнішній капітал для модернізації, а можливості держави щодо цього вкрай обмежені.

     Організація виробництва загалом є системою заходів щодо цілеспрямованого поєднання  і використання праці, основного  капіталу, оборотного капіталу і грошових ресурсів. Йдеться про встановлення між ними таких кількісних і якісних співвідношень (пропорцій), які за обсягом і структурою створюваного національного продукту відповідали б обсягу і структурі суспільних потреб. Існуюча організація виробництва в Україні зберігає форми і риси, успадковані від радянської системи господарювання. Сутність цієї системи полягала у створенні так званого єдиного народногосподарського комплексу на основі суспільної власності на засоби виробництва та єдиного централізованого управління. Цей народногосподарський комплекс мав стати матеріально-технічною базою розв'язання всіх соціальних проблем. При цьому потреби людини, колективу і суспільства, з одного боку, і організацію виробництва для задоволення цих потреб - з іншого визначала держава. Вважалося, що лише держава з її всебічним контролем за виробництвом здатна забезпечити планомірний і пропорційний розвиток господарства, дотримання режиму економії, матеріально-технічне постачання, ефективність виробництва, розв'язання соціальних проблем через планування виробництва, розподілу обміну і споживання .

     З допомогою централізованих методів  господарювання вдавалося концентрувати  великі кошти, здійснювати капітальні вкладення, створювати потужний науково-технічний, інтелектуальний і виробничий потенціали. За своїми формами організація виробничих процесів відповідала усім вимогам і напрямам виробництва у світовій економіці: спеціалізації, кооперуванню і комбінуванню виробництва.

     Однак організаційний і технологічний  аспекти спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва не поєднувалися з найголовнішим фактором - економічним, зокрема не враховували економічної ефективності виробництва, економічної ефективності управління ним тощо. Внаслідок цього промислове виробництво розвивали здебільшого екстенсивними методами, тобто завдяки простому кількісному збільшенню маси матеріальних, сировинних, енергетичних ресурсів і живої праці для виробництва продукції або виконання певної роботи. Ефективність вимагала високої віддачі і доцільності в організації народного господарства на основі інтенсифікації всіх галузей з метою підвищення продуктивності праці. У практиці роботи підприємств підвищення ефективності означає досягнення високих результатів у виробничій діяльності за найменших матеріальних, трудових і грошових ресурсів. Екстенсивними методами господарювання досягти ефективності виробництва неможливо. Тому дедалі більша кількість підприємств ставали збитковими (за даними 2001 р., в Україні їх було понад 40%), не відшкодовували своїх виробничих витрат і постійно потребували пільгових кредитів або дотацій з бюджету. Сама ж система виробництва, як свідчить практика переходу до ринку в Україні, є надто інертною і неспроможною до швидких організаційних, технологічних та економічних перетворень .

     Структуру національної економіки розглядають як систему окремих видів матеріального виробництва і сфери послуг, які взаємопов'язані між собою і забезпечують національні, політичні, державні, соціальні та інші інтереси в суспільстві.

     На  структуру економіки України впродовж її історичного розвитку впливали тривала політична й економічна залежність; обмеження й утиски національного розвитку українців та інших національних меншин; потреби на міжнародному ринку здебільшого в продукції української видобувної промисловості, в енергетичних ресурсах, сільськогосподарській продукції тощо.

     Наслідком цього є те, що існуюча структура  економіки України характеризується некомплектністю і переважанням виробництва засобів виробництва  і напівфабрикатної продукції над  виробництвом предметів споживання, надмірним екстенсивним розвитком гірничовидобувної промисловості, неефективним використанням електроенергії, відсталістю агропромислового сектору та національно-територіальною структурою виробництва.

     Економіка України перебуває у стані стагнації (застій у виробництві та інфляція), спричиненій значною мірою структурною кризою. Народне господарство України складається з великих, тісно взаємопов'язаних галузей матеріального виробництва, об'єднаних за однорідністю виробництв у комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий, агропромисловий, будівельний, транспортний і соціальний. Структура виробничих комплексів зберігає орієнтацію на випуск продукції для виробничого споживання. У промислових комплексах переважають матеріале - та капіталомісткі галузі. На сьогодні відшкодування поточних матеріально-виробничих витрат становить у середньому 60-65% від вартості всієї валової продукції. Відповідно зменшується частка продукції для задоволення кінцевих господарських і соціальних потреб, тобто ВВП.

     Це  є свідченням того, що деформація структури  виробництва, неврахування потреб народу призводить до деформації структури  ВВП. Витрачаються зайві кошти на завезення товарів першої необхідності, які можна було б виробляти в Україні, з-за кордону. Виробничі промислові комплекси мають слабко розвинуту «малу економіку» (супутні малі підприємства для виробництва товарів на споживчий ринок) .

     Отже, економіка України потребує радикальної  структурної перебудови, яка за своєю  сутністю є складною.

     Розпочавши  реформи, Україна зіткнулася зі складною проблемою - необхідністю зміни національно-кадрової та економічної структури, оскільки від колишньої командно-адміністративної системи вона успадкувала і відповідний  спосіб мислення, і здеформовану економіку. Це виявлялося у:

     пануванні єдиної соціальної ідеології, однопартійної  комуністичної системи, суспільної власності на засоби виробництва, однотипної централізованої системи управління державою і економікою, розподілом та обміном національного продукту;

     переважанні екстенсивно-інтенсивного методу господарювання, за якого безконтрольно використовувалися  праця і капітал, природні ресурси  і земля, обсяг виробництва зростав  за рахунок додаткового залучення  праці і капіталу, а не за рахунок  створення і впровадження новітніх засобів виробництва і технологій;

     прагненні перетворення СРСР на військову наддержаву. Для реалізації цієї мети найцінніші ресурси країни - наукові, сировинні, валютні - спрямовувалися на потреби  військово-промислового комплексу на шкоду виробництву споживчих і експортних товарів.

     Отже, складові виробничої функції (праця  і капітал) збільшувалися для  виробництва товарів і послуг базового і військового характеру. Держава була і замовником, і споживачем продукту, який відповідав її ідеологічним і політичним стратегічним планам. Унаслідок цього сформувалася розбалансована економіка в усіх республіках колишнього СРСР, у тому числі й в Україні, щодо відповідності структури національного продукту структурі потреб головного споживача - населення. Україна у величезному обсязі виробляла сталь, електроенергію й продукти хімічної промисловості і водночас відчувала дефіцит житла, одягу, продуктів, меблів і побутової теле-, радіотехніки. Таким чином, поряд з невиправдано масштабною важкою і військовою промисловістю існувала слабка цивільна економіка (соціальний комплекс) зі зношеними основними фондами і застарілими технологіями.

     Логіка  структурних перетворень є такою :

     втілення  в життя ідеології національної демократії та формування на її основі національно свідомої людини економічної з національно-громадянською позицією щодо розбудови національно-громадянського суспільства та ринкової економіки;

     створення державного, правового і економічного механізму, які б забезпечили  мобілізацію кредитних та інвестиційних ресурсів для пріоритетних сфер національної економіки з метою змін структури національного капіталу і національного продукту щодо потреб внутрішнього споживання та міжнаціонального товарообміну;

     формування  лідерів у політичній і господарській сферах, які сповідують національно-демократичні принципи і здатні обстоювати радикальні перетворення у сфері політичної демократи та лібералізації господарської діяльності і яких готові підтримати лідери розвинутих країн та міжнародні фінансові організації.

     Структурні  зміни є болючими, оскільки мають  своїм наслідком закриття частини  підприємств і безробіття. Тому будь-які  структурні реформи повинні супроводжуватися створенням нових форм соціальної підтримки  на зразок системи грошової допомоги у разі безробіття та курсів перекваліфікації.

     Визначення  напрямів структурних перетворень  залежить від усвідомлення стану  економіки, розуміння теорії макроекономіки, суті й процесу реформ. В Україні  поки що домінує думка, що сучасний стан економіки обмежений кризою економічної системи і найближчим часом його буде подолано. Тобто мислення політиків, чиновників, промисловців інерційно зберігає соціалістичну основу, що позначається на інерції самої економічної системи. Сучасний стан економіки є не тимчасово кризовим, а наслідком незворотного розриву між соціалістичним економічним устроєм, в якому виробництво і розподіл координувалися державою, і переходом до ринку, в якому координуючу функцію виконують ціни, підприємництво, можливість вільно розпоряджатися коштами. У перехідний період мали відбутися радикальні зміни виробничої системи. Цього в Україні не сталося передусім тому, що ринкове економічне мислення не утвердилося ні у сфері управління, ні у сфері виробництва. За таких умов марно сподіватися на економічне зростання, оскільки воно є результатом цілеспрямованої та збалансованої державної політики реформ, що передбачає активізацію процесів виробничої функції.

 
 
 
 
2.   Основні засади теорії  суспільного добробуту та соціально- орієнтованої економіки – Л.Ерхард та інші.
     В умовах переходу до ринкової економіки  важливого значення набуває забезпечення зростання добробуту населення: задоволення потреб, які кількісно  зростають та якісно змінюються. При  цьому особливо важливу роль відіграє тісний взаємозв'язок між потребами окремого громадянина (індивідуума) та суспільства в цілому.
     Оскільки  головна мета “політики добробуту” - це поліпшення якості життя населення, то фундаментом суспільного добробуту  є соціальна захищеність громадян. Саме якість життя є головним показником суспільного добробуту.
     Одним із яскравих представників теорії суспільного  добробуту визнано американського вченого А. Маслоу, автора загальновідомої  ієрархії потреб (піраміди потреб Маслоу). Відповідно до цього підходу будь-яка  людина прагне до свого розвитку, діючи згідно зі своїми можливостями та потребами. Сутність ідеї А. Маслоу в тому, що найвищі потреби не можуть виявитися та реалізуватися, якщо примітивніші не були попередньо задоволені.
     Ж. Годфруа до класичної піраміди додав  когнітивні та естетичні потреби (необхідність у злагодженості, справедливості, красі, симетрії), розташувавши їх перед потребою у самореалізації.
     Доволі  відомими є й двофакторна модель потреб Ф. Герцберга, у якій усі потреби  зумовлюються факторами мотивації  та підтримки, і трирівнева модель потреб “існування - взаємовідносини - зростання” К. Алдерфера. Перелік та класифікація усіх потреб людини - річ надзвичайно складна, оскільки вихідні (первинні) потреби трансформуються у безліч похідних. Саме тому швейцарський психолог К. Левін і назвав їх квазіпотребами.
     Усе це свідчить про те, що досягнення добробуту  виявляється через реалізацію потреб людини. А наявні доповнення базової  піраміди А. Маслоу переконують у  тому, що з розвитком суспільства з'являється необхідність у задоволенні дедалі більших потреб, які і знаходять своє відображення у різних моделях ієрархій. У всіх ієрархіях добробут слід розглядати з позиції створення нормальних умов життєдіяльності населення, раціональної зайнятості та комплексного соціального захисту громадян, а людину - не тільки як біологічну істоту, а й як активного члена суспільства.
     Теорія  суспільного добробуту є сукупністю положень, на основі яких досягається  високий рівень життя всього суспільства та формулюються критерії для визначення якості життя населення.
     Класична  політична економія та її основоположники А. Сміт та Д. Рікардо вважали, що досягнення суспільного добробуту відбувається на основі зростання суспільного багатства, основним показником суспільного добробуту є, таким чином, обсяг національного доходу на душу населення. При цьому суспільний розвиток має відбуватися за умов вільної конкуренції, яка робить можливим поєднання приватних та суспільних інтересів.
     При формуванні теорії добробуту представник неокласичної економічної школи А. Маршалл звернув увагу на те, що людина відіграє більш важливу роль у економічному розвитку ніж більшість факторів виробництва. Виробництво багатства - це лише засіб для підтримки життя людини, для задоволення її потреб і розвитку її сил - фізичних, інтелектуальних і моральних. Але сама людина - головний засіб виробництва цього багатства, і вона ж служить кінцевою метою багатства.
     Досягнення  суспільного добробуту відбувається на основі оптимального використання ресурсів для задоволення потреб людини. Тобто виробництво має існувати та розвиватися не для нагромадження багатства, а для виробництва тих благ, які може і бажає придбати людина. За умов розвитку ринкової економіки конкурентні відносини неминуче призводять до нерівномірного розподілу доходу, тому в суспільстві повинні існувати механізми забезпечення добробуту через державне втручання, з метою розширення доступу населення до основних благ та послуг та сприяння розвитку людини. Серед таких механізмів окремо виділено соціальну політику, яка забезпечує доступність до таких благ як освіта, охорона здоров'я та соціальний захист.
     Представник математичного напрямку неокласичної економічної школи В. Парето детально дослідив особливості формування загального добробуту суспільства і довів, що неможливо розглядати загальний добробут суспільства через суму добробутів усіх членів суспільства. Значну увагу у своїх дослідженнях В. Парето приділяє пошуку максимуму добробуту суспільства. Для цього він виводить власний оптимум, який можна охарактеризувати як стан, за якого ніякий перерозподіл ресурсів чи продуктів не може поліпшити становище одного раціонального суб'єкта, не погіршивши тим самим становище іншого. Слід зазначити, що даний оптимум при оптимальному розподілі ресурсів не гарантує соціального оптимуму і не має на меті досягнення соціальної справедливості.
     Оптимум В. Парето базується на таких основних припущеннях:
     - кожна людина найкраще може  оцінити свій добробут;
     - суспільний добробут визначається  лише в одиницях добробуту окремих людей;
     - добробут окремих особистостей  є неспівставним. 
     Дана  концепція має декілька різновидів:
     утилітаристська функція представляє рівень суспільного добробуту як суму індивідуальних функцій корисності членів суспільства. Принцип перерозподілу доходів ґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність: для заможних членів суспільства корисність одиниці ви лученого доходу спадає в меншій мірі, ніж зростає корис ність одиниці додаткового доходу для незаможних (постулат Бентама);
     ліберальна  функція характеризує добробут як суму зважених корисностей. В даному випадку добробут є вагами, за допомогою яких суспільство зважує корисності окремих індивідів з огляду на їх важливість для суспільного добробуту. Ринок визнається єдиним регулятором суспільного добробуту і найбільшу винагороду отримує той, хто є більш здібним та працьовитим, перерозподілу благ не існує (різновид постулату Бентама);
     утилітарна  функція показує, що зростання суспільного добробуту залежить від зростання добробуту індивіда. Дана функція передбачає перерозподіл частини доходів від більш продуктивних економічних суб'єктів на користь найбідніших (Дж. Роулз);
     егалітарна  функція вимагає рівномірного розподілу, за якого всі блага поділені порівну між усіма індивідами, саме за цих умов досягається суспільний добробут (Бергсона - Семюелсона).
     Послідовник неокласичної економічної школи  Г. Седжвік досліджував добробут суспільства як з точки зору суспільства, так і з точки зору індивіда. На основі власних досліджень він зробив висновок, що держава має скеровувати розподіл створеного в країні продукту і тим самим підвищувати загальний рівень добробуту. В той же час Г. Седжвік зазначає, що державне згладжування послаблює стимули до праці і не повинно розповсюджуватись на сферу виробництва. Таким чином він пояснює природу конфлікту між приватними та суспільними інтересами.
     Важливим  науковим внеском Г. Седжвіка є і  дослідження конфлікту між вигідністю теперішнього моменту та інтересами майбутніх поколінь. Дослідження  Г. Седжвіка поклали основи для розвитку доктрини про змішану економіку, де поряд з економічними виділяють неекономічні фактори добробуту.
     Значну  роль в розвитку ринкової економіки  відводить людині представник неокласичної економічної теорії А. Пігу. Він розмежовує економічний та неекономічний добробут. При цьому він стверджував, що збільшення або зменшення економічного добробуту не завжди призводить до відповідних коливань неекономічного добробуту.
     В неекономічний
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.