На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Гтлервськ концтабори як репресивна машина винищення людства

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 21.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 16. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки України
Рівненський державний гуманітарний університет
Кафедра всесвітньої історії 
 

     Курсова робота
     із  всесвітньої історії на тему:
     Гітлерівські концтабори
     як  репресивна машина
     винищення людства” 
 
 

                  Підготувала:
                  студентка 3 курсу 
                  історико-соціологічного
                  факультету
                  групи ІЮ-32
                  Матвійчук М.С.
                  Перевірив:
                  Десятничук  І. О. 
                   

Рівне — 2005
     План
      Вступ.
      Історіографія теми.
      Розділ I. Передумови і причини створення концтаборів.
        Гітлерівський нацизм і расизм – як одні з передумов створення концтаборів.
         1.2 Пихологічне перетвореня людей в жертв.
      Розділ II Найбільші катівні Третього Рейху.
      2.1 Освенціум – міжнародний концтабір знищення( Польща).
      2.2 Заксенхаузен – концтабір на території Німеччини.
      5. Розділ III Спогади остарбайтерів.
      3.1. Остарбайтер табору військовополонених.
      3.2. За велінням жорстокості –  спогади Музичук І. Г.
      3.3.Спогади  малолітніх в’язнів.
      6. Висновки.
      7. Література.
      8. Додатки. 
       
       
       
       
       
       
       
       
       

     Вступ. 

Актуальність: Німецький фашизм, вгодований міжнародним імперіалізмом прийшовши до влади в Німеччині проявив себе як сама жорстока, розбійницька диктатура. Вона прагнула про безроздільне панування
 „  арійської раси”, шляхом знищення  мільйонів людей. І питання концтаборів актуальне і досі.
Об’єкт  наукового дослідження: Нацизм,  фашизм, расизм – все це сповідував Гітлер і його прибічники за роки які були при владі. Фашистська кліка, яка з самого початку поставила своєю ціллю встановити за допомогою меча світове панування, перетворювала в життя всі свої агресивні плани – винищення тих, хто не підходив під їхню ідеологію. Расизм несприйняття євреїв, які проживали як в самій Німеччині, так і інших країнах світу. Ідеологія політики нацизму, передумови , причини і вся система концентраційних таборів  і є об’єктом дослідження.
Предмет наукового дослідження: Концентраційні табори... Їх рахували спочатку десятками, а потім сотнями. Фашистські правителі відводили їм важливу роль. Це були центри винищення людей. Гітлер заявляв: „ Ціль знищення – жива сила, а не захват якої небудь території.” Приблизно в 280 таборах загинуло більше 5 мільйонів чоловік. Сам концтабір з його умовами виживання ї предметом моєї науової роботи.
Мета  і завдання: Концтабори, здається стільки про них відомо, що нічого нового не дізнаєшся. Але все більше дивуєшся, чому одна людина прийшовши до влади намагалася таким чином знищувати людей? Як з простих німців зробили палачів, таких безжальних, жорстоких до таких самих як і вони людей, лише різниця в національній приналежності. Тяжко перечислити всі злочинні дії, які були зроблені нацистами на тимчасово окупованих територіях. Про вандалізм гітлерівських окупантів і політику геноциду засвідчить кожний створений нацистськими палачами застінок, ставши символом прокляття фашизму і війні. Мільйони людей стали жертвами задоволень диких інстинктів гітлерівських палачів. Тому в своїй курсовій роботі я прагнитуму висвітлити всі жахіття цієї „репресивної машини” – концентраційних таборів. Вбільшості буду спиратися на спогади остарбайтерів, адже більше за цих людей дати нам інформацію не може ніхто. Доки живуть свідки і самі табори як музейні експонати, доти житиме в кожного свідомого громадянина те вцідчуття болю за кожного, хто пройшов те пекло. Болю за те, що нація в недалекому минулому давши світові Гете і Бетховена, Шилера і Шуберта, годувала на землі Мартіна Лютера виростила таких професійних вбивць.
Хронологічні  рамки: Моя курсова  робота охоплює період Другої світової війни 1939 – 1945 рр., коли найбільше розросталася система таборів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  
 
 
 
 
 
 
 
 

                        Історіографія теми: 

     Розпочавши роботу над цією курсовою роботою я ознайомилася з  літературою як наукового змісту, так і документальних спогадів безпосередніх свідків подій, архівних матеріалів про людей які вижили, не дивлячись на тяжкі умови концтаборів.
     В першу чергу мене зацікавила книга Д. Сьюарда „Наполеон і Гітлер: Порівняльна біографія.” В популярній формі Сьюард знайомить нас з біографією Наполеона і Гітлера. Як непримітна на перший погляд людина перетворюються в лідера, вождя, абсолютного диктатора; що рухає тими, хто готовий принести в жертву ціллю свого життя не тільки окремих людей, але цілі народи. Коли виявляєм об’єктивні причини світових катаклізмів, то часто недооцінюємо роль суб’єктивних факторів в історії.  Адже в людях  завжди живе інтерес до осіб і їх біографій , хто творив долі цілих народів. Тому знайомлячись з цією книгою ми зможемо проникнути в таємниці появи тиранів і тиранії. Гітлер справедливо став для більшості людиною зла і людиноненависництва, які в правах злочинця та в ідеології, які сповідував він і його однодумці.
     Ознайомилася  також із ще однією біографічною книгою Андреас Зегер „Гестапо-Мюллер. Кар’єра кабінетного злочинця.”  Ця книга дала змогу доторкнутися до близького соратника Гітлера, який був начальником державної  таємної поліції. Тут дізналася дані 20 річної злочинної діяльності Мюллера в управлінні поліцією,які так і не розкриті. Шеф гестапо причетний до всіх злочинів таємної поліції і управлінні безпеки (РСХА) і є лицем терору гестапо. Хоча він не був як обвинувачений на Нюрберзькому процесі, не було зібрано достатньо доказів. Він був відповідальний за переслідування політичних противників, масове винищення євреїв, їм були підписані багаточисельні укази про депортації і казні. З цієї книги почерпнула дані про охорону концтаборів, їх відкриття і віднесення до певних категорій. Про більшість злочинів, які чинила ця людина.
     Оскільки  більшість концтаборів знаходилися  на території Польщі, то ознайомилася з книгою Зашкільняка Л.О. „Історія Польщі: від найдавніших часів  до наших днів.” Пропонована версія історії Польщі ґрунтується на спробі висвітлити повною мірою головні прояви поляків в різні історичні епохи: політичні, економічні, соціальні, духовні. В розділі „Поляки і польське питання під час другої світової війни” почерпнула відомості про німецький окупаційний режим, репресії. Депортації і терор проти поляків, євреїв, створення концентраційних таборів.
       Неможливо писати без спогадів  людей, які пережили ці катівні  смерті. Тому прочитана книга “Незримый фронт: воспоминание бывших узников концлагеря «Заксенхаузен»”/сост. В. И. Савостьянов допомогла ознайомитися з умовами життя в одному з самих жорстоких фашистських концтаборів. Автори спогадів,  які випробували всі жахи цієї „фабрики смерті” розказують про страшні злочини, які вчиненні для виконання гітлерівської програми винищення слов’янських і інших народів. Вони розкривають картини знущань есесівців над ні в чому невинними людьми. В цих умовах безправ’я і абсолютної беззахисності в’язні ведуть боротьбу проти фашистських катів, організовують рух „Спротиву”. Підпільно готують повстання з ціллю визволення. На чолі підпільного центру стає в’язень №46883 генерал Зотов, спогади якого відкривають збірник. Далі розповідають активісти радянського підпілья Шалін В. Я., Іонов В. С., Потапов І. С.
     Подібна за тематикою книга Лемещука Н. «Не склонив головы ( о деятельности антифашистского подполья в гитлеровских концлагерях) де висвітлюється мужня боротьба проти фашистської тиранії в роки другої світової війни вели в’язні гітлерівських концтаборів. Написана вона на основі архівних документів і інших маловідомих джерел. Тут відомості не тільки про концтабори в Польщі. А й на території України.
       Однак іноді книги колишніх  в'язнів концтаборів підносять  зовсім іншу картину. Такий  є книга Маргарет Бубер "Під  двома диктаторами", ("Under Two Dictators", Margarete Buber, London, 1950). Бубер була німецькою єврейкою, комуністкою, що провела кілька років у жорстоких умовах радянського табору, після чого, у серпні 1940 р., вона була передана німецькій владі і виявилася в таборі для жінок Равенсбрюк. Вона пише, що вона була єдиною єврейкою у своєму контингенті депортованих з Росії, яких Гестапо відразу не випустило. Її книга показує величезну різницю між радянським і німецьким таборами. Після напівголодного, брудного існування в радянському таборі, після сваволі кримінальників, Равенсбрюк показався їй зразком чистоти, порядку і гарного звертання з ув'язненими. Регулярна лазня, постільна білизна, гарне харчування здавалася розкішшю в порівнянні з радянським табором. Її перший сніданок складався з білого хліба, сосиски, солодкої каші і сухофруктів, вона навіть поцікавилася в сусідки - чи не є 3 серпня яке-небудь свято там. Вона також пише, що бараки в Равенсбрюке були дуже просторими в порівнянні з переповненими бараками радянського табору. В останні місяці війни умови в таборі погіршилися, причини чого ми розглянемо пізніше. До речі, незважаючи на те, що Маргарет Бубер була комуністка, її "однопартійці" у Равенсбрюке не прийняли неї у свою групу, тому що вона була до цього в радянському таборі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ  I Передумови і причини створення концтаборів.
     1.1 Гітлерівський нацизм  і расизм –   як одні з  передумов створення  концтаборів.
     Поразка в Першій світовій війні і тяжка криза, що охопила слідом за цим Німеччину, створили благодатний ґрунт для росту націоналізму, разом з яким підсилився й антисемітизм. Спрага національного реваншу зійшла на антисемітській заквасці і дала густу коричневу піну, з якої з'явився Гітлер.
     Виходець  із дрібнобуржуазного середовища, Адольф Гітлер до війни жив у Відні, столиці Габсбурзької імперії, що роздирається національними конфліктами. Націоналістичні антисемітські погляди майбутнього фюрера сформувалися не без впливу особистих невдач. Надії Гітлера стати великим художником звалилися, коли його не прийняли у Віденську академію мистецтв. З початком війни Гітлер, що розділяв пангерманські ідеї, вступив у німецьку армію. Він воював на Західному фронті і дослужився до звання єфрейтора. Революція в Німеччині і зречення кайзера від престолу глибоко потрясли його. Він залишився служити в армії і потрапив у Мюнхен, де спілкувався з багатьма солдатами й офіцерами, що вороже відносилися до тільки що сталому в Баварії соціалістичному ладові. Гітлер служив у відділі пропаганди і брав участь у місцевому політичному житті. Він почав відвідувати збіговиська маленької націоналістичної партії. Демобілізувавши в квітні 1920 року, майбутній фюрер швидко пробився в ряди її керівництва. Ідеологію гітлерівської партії харчували расистські теорії, про які мова йшла вище. У книзі «Майн кампф» (1923) Гітлер писав, що євреї неварті цивільних прав, а німці, «вища раса», раса панів, вправі поневолити інші народи. Німці мають потребу в «життєвому просторі» і тому мають право силою відібрати в сусідніх держав необхідні території. Расизм служив виправданням нацистської політики експансії на Схід, виправдував підготовку до нової війни і плани поневолення слов'янських народів. Що стосується євреїв, то, на думку Гітлера, вони не просто належали до «нижчої раси», а взагалі не були людьми. Полмиллиона німецьких євреїв, що щиро вважали себе патріотами Німеччини, перетворилися в мішень лютої антисемітської пропаганди. І це незважаючи на те, що сто тисяч німецьких євреїв боролися за Німеччину на фронтах Першої світової війни і дванадцять тисяч з них загинули. Однак Гітлер не додавав цьому ніякого значення. Він вважав лояльність німецьких євреїв удаванням, що маскує їхнє прагнення просочитися до самого серця німецької нації, щоб заволодіти ім. Тому він різко заперечував проти асиміляції, що швидко розмивала німецьку єврейську громаду, і проти змішаних шлюбів, досить розповсюджених серед євреїв Німеччини. Гітлер вважав себе посланником вищих сил, покликаним врятувати світ від «єврейського засилля». Навмисна дегуманізація образа єврея підготувала ґрунт для фізичного знищення носіїв цього образа, для «остаточного рішення єврейського питання».
     Щоб запровадити свої плани в життя, Гітлеру було потрібно захопити влада. Він сформував загони штурмовиків (СА), що збирався використовувати у вуличних боях з політичними супротивниками. Гітлер розраховував спочатку захопити влада в Мюнхені, а відтіля рушити на Берлін. Але мюнхенський путч провалився, і в 1924 році Гітлер був арештований і присуджений до п'яти років в'язниці. Однак відсидів він у дійсності всего десять місяців. За цей час Гітлер зрозумів, що прийти до влади в післявоєнній Німеччині можливо лише легальним, демократичним шляхом. На виборах 1928 року нацистська партія набрала всего 2,6% голосів. Але вже через рік у країні вибухнула страшна економічна криза. Безробіття досягало величезних розмірів. Почалися вуличні хвилювання. У цій обстановці нацисти впевнено набирали силу. Гітлер обіцяв країні мир, стабільність, загальну зайнятість і процвітання. На виборах 1932 року нацисти одержали 37,3% голосів і зайняли в рейхстазі 230 депутатських крісел з 647. Незважаючи на те, що Гітлеру не удалося домогтися абсолютної більшості, президент Німеччини фельдмаршал Гинденбург доручив йому сформувати урядовий кабінет. 30 січня 1933 року Гітлер став канцлером Німеччини. З його допомогою партнери по коаліції розраховували зв'язати руки лівим, у той же час контролюючи дії націонал-соціалістів. На жаль, політики зробили грубий прорахунок. Недооцінка моці націонал-соціалістського руху обернулася катастрофою і для них.
Зрозуміло, нацизм виник у Німеччині не на порожнім місці. Він мав глибокі історичні, культурні й ідейні корені. Але цього ще не досить, щоб пояснити, як одержимий маніакальними ідеями людин став вождем освіченої європейської нації, як йому удалося повести за собою велику країну, що він, як і випливало очікувати, привів на край прірви.

     Офіційна  расова політика  режиму культивувала почуття національної зверхності. В  голови скромних німців вдовбувалась думка, що в їх жилах тече арійська кров, заставляючи думать про себея про аристократів. І тому дивилися на майбутнє з впевненістю. В своїй масі німці виділялись педантичністю, акуратністю, дисциплінованістю, народженою здатнісю до твердої влади, тому не противились Гітлеру.

 
     1.2. Психологічне перетворення людей в жертв.
       Концтабору, створення яких було почато відразу ж після приходу нацистів до влади, яскраво відбивали вигляд тоталітарної держави. Вони були невід'ємною частиною його ідеологічної й організаційної сутності, служачи важливою зброєю влади.
     У ці табори нацисти укладали усіх, хто, на їхню думку, був їхнім супротивником. Користуючись універсальним ярликом «ворог народу», вони позбавляли волі і прав будь-якої людини, що подходили, з їхнього погляду, під це визначення. У таборах панував режим терору, заснований на нелюдському відношенні до ув'язненого, на садистській жорстокості, при повному безправ'ї ув'язненого і придушенні його особистості  — абсолютному, безмежному, без краплі жалості, розуміння, милосердя або співчуття до болю і горя людини. Усе це знайшло відображення вже в одному з перших таборів  — Дахау. Нацисти зверталися з ув'язненими з неймовірною і витонченою жорстокістю, їхнього звірства не мали границь. Єдиною межею вважалася воля ката, його сила, міра його терпіння. Ув'язнений, що входив у ворота табору, позбавлявся усього  — починаючи з його особистого майна, включаючи окуляри і вставні зуби, і кінчаючи органами його тіла. Нацистам і їхнім помічникам дозволялося робити з ув'язненими в таборі абсолютно усі: мучити них, як здумається, змушувати голодувати, бити, убивати, не будучи зобов'язаними тримати відповідь перед ким би те ні було. В ув'язненого ж не було ніяких прав. Йому було заборонено усі: з ранку до ночі його долею були одні тільки неприпиняються страждання і приниження.
     Розповідь про жахи полонених були б неповним, якби я не спробувала глянути на пекло зсередини. Один з основоположників гуманістичного психоаналізу Віктор Франкл, автор книги «Людина в пошуках змісту», сам колишній ув'язнений, так пише про психологію жертви:
     «Усе, що не мало відносини до зусиль людини вижити і до його зусиль допомогти вижити своїм найближчим товаришам, утрачало всяке значення. Усі було принесено в жертву в ім'я цієї мети. Щиросердечні потрясіння, що випали на частку людей, приводили до того, що у своєму сум'ятті людин утрачав точку опори і всі його моральні принципи ставилися під сумнів. У тім світі, у якому він існував, життя і достоїнство людини більше не мали ніякої ціни; у цьому світі людин був позбавлений власної волі і підлягав знищенню (але раніше його випливало ефективно використовувати  — тобто вичавити до останньої краплі його фізичних сил); у такому світі в підсумку особисті моральні цінності утрачали всяке значення. Ув'язнений концтабору, що не в силах був зробити останнє зусилля в ім'я збереження своїх моральних принципів і свого достоїнства, зрештою утрачав відчуття самого себе як людської особистості, як істоти мислячого, вільного духовно і сознающего власну людську цінність. У такому стані він сприймав самого себе як частку величезної маси людей: існування його скачувалося до рівня існування худоби. Людей переганяли, як худоба, з місця на місце; іноді збирали всіх разом, а іноді роз'єднували, подібно череді овець, позбавлених розуму і власної волі. З усіх боків їх оточували зграї собак, прекрасно навчених усіляким способам садистських катувань. Череда безустанна підганялося попереду і позаду за допомогою окриків, стусанів і побоїв. А нас, череда, турбували лише дві речі: як увернутися від жахливих собак і яким образом добути хоч небагато їжі. Подібно переляканим вівцям, що збиваються в купу посередині череди, точно так само кожний з нас намагався потрапити в середину загальної людської маси. Це збільшувало наші шанси врятуватися від ударів охоронців, що крокували по обидва боки колони, попереду і позад неї. Місце посередині мало ще одну перевагу: воно давало нам укриття від жорстокого вітру. І тому ув'язнені, попросту говорячи, кидалися в юрбу людей у запеклій спробі врятуватися. Робилося це автоматично в кожнім з підрозділів. Але в деяких випадках ця спроба здійснювалася свідомо, виявляючи собою приклад одного з найважливіших законів самозбереження: не виділятися! Укладені завжди зі всіх сил намагалися не звертати на себе уваги есесівців.
     З досвіду табірного життя ми бачимо, що людина вільна у виборі своїх дій. Мається безліч прикладів, серед них прикладів щирого героїзму, що доводять, що можна пересилити байдужість і переступити через злість. Людина здатна зберігати останні залишки своєї моральної незалежності і вільнодумства навіть при такому жахаючому гнобленні душі і тіла.
     Ті, що, пройшли через концтабори, пам'ятають тих, хто переходив від барака до барака, подбадьорував інших, поділяючи з ними своїм останнім шматком хліба.
     Те, як вони виносили свої страждання, було прикладом сили людського духу. Саме в цій моральній волі  — тій волі, що ніхто не в силах відняти в людини, — і полягає мета і сенс життя.
     Подібно тому, як прилюдно відправлялися природні потреби, так само привселюдно виставлялася і нагота. У табір випливало  входити нагишом, більш того  — не тільки роздягненими і разутыми, але і з обголеними головами і тілами. Напевно, точно так само надходять або надходили з новобранцями, що прибули в казарму; однак у таборі усіх голили щотижня, а нагота була загальної для всіх і виставлена на загальний огляд. Це повторювалося щораз і переслідувало визначену мету. Це теж було насильством, і його мотивували необхідністю (адже ясно, що для того, щоб помитися або пройти медогляд, необхідно роздягнутися), але в даному випадку зло полягало в надмірній і зайвій багаторазовості тілесного оголення. Протягом дня в таборі змушували роздягатися незліченна кількість разів: для перевірки на вошивість, для обшуку, для огляду на виявлення корости, для ранкового умивання. І, крім того, для періодичних селекций, на яких «комісія» вирішувала, хто ще здатний працювати, а кого варто знищити. Нагой і боса людина почуває себе так, начебто в нього оголені нерви і сухожилля, — він представляє із себе беззахисний видобуток. Той брудний одяг і грубі башмаки на дерев'яній підошві, що видавалися ув'язненим, були хоча і слабкої, але захистом, і без них не можна було існувати. Людина, позбавлена одяги і взуття, перетворюється у власних очах з людської істоти в хробака  — голого, повільного, поваленого на землю. Він усвідомить, що в будь-яку мить може бути роздавлений. Саме тому, що табір є налагодженим механізмом, ціль якого полягає в перетворенні нас у тварин, — саме тому нам не можна ставати тваринами. Навіть у такому місці можна вижити: щоб розповісти пр цьому іншим, щоб залишити свідків того, що тут відбувалося. А для того, щоб вижити, необхідно врятувати головне  — зберегти свій людський вигляд». Тут стає зрозуміло, як люди перетворювалися в жертви.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ  II Найбільші катівні Третього рейху.

     1.1 Освенціум – міжнародний концтабір знищення (Польща).

     Що  ж являв собою Освенцімський  табір?
     Це  був величезний комбінат, до якого  входило двадцять дев'ять концентраційних  таборів особливого режиму.
     У вересні 1939 року гітлерівські орди окупували  Польщу. Слідом за вермахтом на польські землі хлинули загони СС,. СД, жандармерії і поліції, усякі ейнзацгрупи і зондер-команди — підрозділи і частини особливого призначення, на які покладалося завдання вогнем і мечем утвердити «новий лад» на завойованих землях.
     Численні спеціальні комісії вивчали захоплені території. Особливу увагу вони приділили району Освенціма. Перед однією з комісій Гіммлер поставив завдання дати вичерпні рекомендації щодо можливості створення в районі Освенціма великого концентраційного табору, який у майбутньому мав відіграти вирішальну роль у здійсненні божевільних планів Гітлера — знищити цілі народи.
     Спершу  ідея створення такого табору народилася в управлінні головнокомандуючого військами СС і поліцією, яке в той час перебувало в Бреслау. Очолював його групен-фюрер СС Еріх фон дем Бах-Зелевські. Його заступником був оберфюрер СС, інспектор гестапо Віганд. Останній пропонував створити величезний концентраційний табір особливого режиму з метою «проведення ґрунтовної санітарної чистки генерал-губернаторства й особливо Сілезії». Інакше кажучи, з метою суворої ізоляції і знищення всіх «небезпечних і небажаних елементів» на окупованих польських землях. Цілком зрозуміло, що під «небезпечними й небажаними елементами» малися на увазі всі, хто чинив опір кривавому «новому порядку» або міг чинити такий опір в майбутньому.
     Ідея  Баха-Зелевські і Віганда сподобалася  Гіммлеру, який вирішив зробити її глобальною: в майбутньому таборі знищувати не лише «небезпечні й небажані елементи», але й цілі народи, віднесені маніяком Гітлером до «нижчої раси».
     Членом  однієї з інспекційних комісій, яка  оглядала і вивчала район Освенціма, був тодішній комендант концентраційного табору в Заксенхаузені Рудольф Гесс. Його вважали зразковим нацистом і крупним спеціалістом з «концентраційних справ». До нього благоволив сам Гімм Через те, видаючи у квітні 1940 року наказ про створення концтабору знищення Аусшвітц, Гіммлер призначив і комендантом Рудольфа Гесса.
     20 травня того ж року в Освенцім  із Заксенхау; прибула група  есесівців та капо на чолі із своїм шефом Рудольфом Гессом, а вже 14 червня з Польщі приве перших 728 політв'язнів. Перед ними виступив Гесс. У своїй промові він, зокрема, заявив: «Ви прибули в концентраційний табір особливого режиму. Звідси є тільки один вихід на волю — через трубу крематорію». Свої «привітальні» промови, які сі далися з кількох зазубрених цинічних речень, він незмі закінчував вищенаведеною фразою.
     У тому ж 1940 році збудували перший крематорій, невдовзі в Освенцім почали прибувати переповнені людські ешелони з усіх кінців Європи. На їхніх кістках розшивався і розбудовувався величезний табір, під який згодом, відвели сорок квадратних кілометрів площі. Ще в 1940 { з навколишніх сіл Бабіце, Буди, Райско, Бжезінка, Бр ковіце, Пляви, Гермезее та інших) гітлерівці виселили мешканців. На їхньму місці, наче гриби після дощу, виростали філіали табору. До кінця 1944 року їх уже нараховувалося 29, причому кожен із філіалів у свою чергу обростав дрібнішими філіалами, число яких іноді доходило кількох десятків. Так, наприклад, Освенцім-ІІІ, або, як й називали, Буна, мав 39 власних філіалів, розкиданих по всій Сілезії. Освенцім став схожий на велетенську рак пухлину, від якої увсібіч розходилися метастази.
     Освенцім-І  — центральний табір концерну. Тут містилися есесівський гарнізон у складі двадцяти п'яти тисяч чоловік, головна канцелярія, центр гестапо, заводи і фабрики, які обслуговували німецьку армію. В ньому постійно перебувало від 25 до 50 тисяч в'язнів. На місце тих, хто гинув, прибувало поповнення. В Освенцімі-І цілодобово працював один крематорій, що позначався цифрою І.
     Освенцім-ІІ побудований за два кілометри від центру нового табору на місці польського села Бжезінка. Звідси й пішла і його німецька назва — Біркенау. Основним завданям цього табору було масове знищення в'язнів у газої камерах з наступним спаленням у крематоріях. Йому підлягали дрібніші, так звані «трудові» табори: сільськогосподарський — Буда, птахівницький — Гермезее, овочівницький — Райско і хімічні лабораторії. В Освенцімі-ІІ постійно утримувалося від 125 до 250 тисяч в'язнів. Тут цілодобово працювало чотири крематорії. В документах табірної адміністрації і канцелярії Гіммлера вони значилися під цифрами II, III, IV, V. У цих крематоріях було тридцять шість печей для спалювання трупів і вісім газових камер. У найбільших крематоріях — II і III — газові камери були під землею, а в крематоріях IV і V — на поверхні землі. Крім восьми газових камер, за межами табору були ще два бункери, пристосовані під газові камери. Вони називалися бункер IV і бункер V.
     Освенцім-ІІ (Біркенау) будували за останнім словом техніки. Тут було велике, чудово обладнане містечко для адміністрації та есесівського гарнізону. Судячи з водокачки, розрахованої на задоволення потреб у воді великого міста, містечко мало рости й далі. Про це свідчила і величезна очисна станція, де перероблялися нечистоти, які ішли потім на удобрювання полів сільськогосподарських таборів. Гордістю адміністрації Освенціму-П була величезна псарня, в якій навчали кількасот сторожових псів. Вгледівши людину в смугастій формі, люті вовкодави шаленіли.
     Освенцім-IIІ (або Буна) був концтабором, в'язні якого працювали на будівництві промислових підприємств по виробництву синтетичного каучуку і бензину в Мановіцях. Йому підлягали також дрібніші табори при вугільних шахтах у Фюрстенбурзі, Кенігсхютте, Явишовіцях, Голешові. Восени 1944 року в Гливіцях, Гінденбурзі, Блех-гаммері, Гейдебреці та в інших місцях були створені нові табори — філіали Освенціму-ПІ.
     Ще  задовго до війни гітлерівці до найменших деталей розробили план страхітливого і нечуваного за масштабами злочину — знищення мільйонів людей з допомогою найновіших досягнень науки й техніки. Про це свідчить технічна документація будівництва крематоріїв. Хоча крематорій І спорудили в кінці 1940 року, а крематорії II, III, IV і V у кінці 1942 року, на технічних кресленнях, які зберігалися в будівельній конторі центрального табору, стояла дата виготовлення — 1937 рік, фірма «Топф і сини» в місті Ерфурті.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.