Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Економка нтелектуальної власност

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 23.08.2012. Сдан: 2012. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
     СУМСЬКИЙ  ДЕРЖАВНІЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 

     ОБОВ’ЯЗКОВЕ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
     з дисципліни : «Інтелектуальна власність»
     на тему «Економіка інтелектуальної власності» 
 
 
 
 
 
 

                                                                   Виконала: студентка группі Е-71
                                                                                      Каливод Я. Є.   

                                                                    Перевірила: Хворост О.О. 
 
 
 
 

                                              Суми 2011
     ЗМІСТ
1. Права на об’єкти інтелектуальної власності як товар…………………..…..3
2. Комерціалізація прав на об’єкти інтелектуальної власності……………….7
3. Оцінка  вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності……………….16
4. Управління  правами об’єктів інтелектуальної власності…………………..21
СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...26 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Права на об’єкти інтелектуальної власності як товар.
     Товар — це продукт праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визначена ціна. Таким чином, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності мають ознаки товару, тому що вони є продуктом праці і можуть мати ціну.
     До  основних  властивостей  будь-якого  ринкового товару відносять:
     а) корисність;
     б) рідкість — властивість, протилежну загальнодоступності;
     в) універсальність - придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари.
     Корисність  розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об'єкт  інтелектуальної власності нікому не потрібний, то він не може стати товаром.
     Рідкість  для об'єктів інтелектуальної  власності реалізується ідеально тому, що за визначенням об'єкт інтелектуальної  власності повинен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об'єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальної власності ця властивість має суттєві відмінності.
     З третьою властивістю товару - універсальністю - тісно пов'язана його обігоспроможність, що припускає відчуження прав інтелектуальної власності як від індивідуума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні.
     Загальновизнано, що права на об'єкти інтелектуальної власності виступають як специфічний товар, який вводиться в господарський обіг на національному та глобальному ринках. На думку сучасних дослідників, конкурентоспроможність певного об'єкта інтелектуальної власності визначається такими чинниками:
    ступенем правового захисту;
    технічним рівнем;
    новизною;
    специфікою ринку;
    ціною;
    очікуваною гостротою суперництва;
    ймовірністю розширення ринку.
         Купівля - продаж об'єктів інтелектуальної власності оформляється відповідним договором, що є дієвим інструментом узгодження інтересів суб'єктів господарювання.
     Ринок інтелектуальної власності — система економічних відносин з приводу купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності. Угоди на ньому оформляються як передача виключних прав на ці об'єкти. Таким чином, сутнісною особливістю зазначеного ринку є те, що на ньому обертаються не продукти інтелектуальної діяльності, а права на них.
Характерними  ознаками ринку інтелектуальної власності є:
    високий ступінь монополізації;
    висока норма прибутку;
    багаторічні та глибокі зв'язки покупців та продавців.
     У сучасній ринковій економіці є  два основні способи розпорядження майновими правами інтелектуальної власності:
--- продаж (відчуження) майнових прав, за якого продавець позбавляється цих прав назавжди, отримуючи за них одноразову плату (ціну об'єктів інтелектуальної власності) або даруючи їх на безоплатній основ;
--- передача майнових прав шляхом ліцензування, за якою продавець надає іншим особам дозвіл на здійснення певних дій у визначений період на певній території.
     Особи, які придбали виключні майнові права  шляхом ліцензування, можуть передавати їх іншим особам (за згодoю власника) на основі субліцензування. Основними суб'єктами відносин щодо комерціалізації інтелектуальної власності в сучасній ринковій економіці виступають:
    автори, творці інтелектуальних продуктів;
    трудові колективи, організації, діяльність яких пов'язана зі створенням та використанням об'єктів інтелектуальної власності;
    органи державного управління національною інноваційною системою та ін.[5]
     Відносини, що складаються між цими суб'єктами, набувають інституційного оформлення на різних сегментах ринку інтелектуальної власності. Серед цих сегментів можна виокремити такі:
     1. Ринок авторських прав, де укладаються угоди:
--- про передачу виключних прав (надання дозволу на використання твору певним способом у встановлених договором межах особі, яка отримує право забороняти подібні дії іншим особам);
--- про передачу невиключних прав (надання дозволу на використання твору певній особі, що не виключає можливості його використання автором або іншими особами, які отримали аналогічний дозвіл).
     2. Ринок прав на програми для ЕОМ та бази даних, на якому укладаються такі види авторських договорів:
--- про часткову передачу виключних прав;
--- про передачу всіх майнових прав;
--- про передачу невиключних прав.
     3. Ринок прав на товарні знаки та знаки обслуговування, де укладаються угоди щодо надання власником товарного знака (знака обслуговування) дозволу на його використання контрагентам за дотримання певних умов (терміну, території, способів, вимог щодо якості товару або послуги тощо).
     На  ринку прав на товарні знаки та знаки обслуговування укладаються такі види угод:
--- виключні, які передбачають передачу значних обсягів прав на використання товарних знаків (знаків обслуговування), у т. ч. зобов'язання власника не використовувати цей товарний знак (знак обслуговування) протягом терміну дії угоди;
--- невиключні, за якими власник зберігає за собою право на використання товарного знака (знака обслуговування), який є предметом угоди.
     4. Ринок патентних прав, на якому укладаються угоди щодо передачі прав на використання об'єктів промислової власності, що охороняються патентами (винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо).
     На  ринку патентних прав укладаються такі угоди:
--- виключні, які гарантують покупцеві відсутність конкуренції з боку власника в часових і територіальних межах, зазначених у договорі;
--- невиключні, які надають право на використання певного об'єкта промислової власності, не позбавляючи цього права інших суб'єктів господарювання.
     5. Ринок ноу-хау, інжинірингових послуг тощо, на якому укладаються такі угоди:
    про передачу ноу-хау в матеріалізованій формі (документів, фотографій, комп'ютерних програм, баз даних);
    про передачу ноу-хау в не матеріалізованій формі (консультацій, навчання, технологічної допомоги);
    про надання інжинірингових послуг тощо.
     Згідно  з оглядом контрактних угод щодо передачі технологій розрізняють такі способи укладання останніх:
    продаж виключних прав;
    ліцензійні контракти;
    спеціальні угоди або окремі положення ліцензійної угоди про ноу-хау;
    комерційна передача технологій у рамках франшизи;
    контракт на комерційний продаж устаткування, що супроводжується передачею технологій або ноу-хау;
    угода про консультативне обслуговування у зв'язку з придбанням технології;
    угода щодо передачі або будівництва промислового виробництва за запатентованою технологією.
2. Комерціалізація  прав на об’єкти інтелектуальної власності.
     Провідну  роль у комерціалізації інтелектуальної власності за сучасних умов відіграють ліцензійні угоди, які інтенсивно розвиваються в ринковій економіці розвинених країн. Водночас поступово формується глобальний ринок ліцензій як специфічна форма обміну результатами інтелектуальної діяльності. Купівля-продаж ліцензій на науково-технологічні досягнення світового рівня є важливим чинником прискорення економічного розвитку національних держав, подолання структурних диспропорцій та відставання в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.
     Ліцензійна  угода — це угода щодо передачі власником об'єктів інтелектуальної власності певних прав на їх використання своєму контрагенту в передбачених угодою межах. Таким чином, ліцензійна угода є договором про своєрідну оренду патенту (монопольну чи колективну). Надання ліцензії є комерційною операцією, суб'єктами якої виступають ліцензіар і ліцензіат.
     Ліцензіар — продавець ліцензії, юридична або фізична особа, яка зобов'язується передати права на використання об'єкта інтелектуальної власності за певну винагороду відповідно до передбачених ліцензійною угодою умов.
     Ліцензіат — покупець ліцензії, юридична або фізична особа, яка купує права на використання об'єктів інтелектуальної власності у межах, передбачених ліцензійною угодою.
Об'єктами ліцензійних угод можуть бути: (авторські права;  програми для ЕОМ і бази даних; товарні знаки; патентні права; ноу-хау, інжинірингові послуги тощо).
     Ліцензія  (від лат. licentio — свобода, право) — дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, що надається на підставі ліцензійного договору.
     Ліцензійний договір — угода, за якою продавець виключних майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності (ліцензіар) надає покупцеві (ліцензіату) дозвіл (ліцензію) на використання цього об'єкта протягом певного періоду в обумовлених угодою межах за відповідну винагороду.
     Специфічними  ознаками ліцензійного договору є такі:
    запропонований до продажу інтелектуальний продукт є нематеріальним;
    ліцензіат набуває право на використання визначених договором майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності;
    матеріальні об'єкти, що передаються за ліцензійним договором, є лише носіями інформації, яка є інтелектуальною власністю;
    основний елемент об'єкта ліцензії — патентне право, не стає майновою власністю покупця, а передається йому в тимчасове користування на певний термін;
    власник патенту при видачі ліцензії зберігає за собою майнові права на об'єкт інтелектуальної власності.
     У сфері інтелектуальної власності  розрізняють такі види ліцензій:
--- патентні — дозвіл на використання об'єктів інтелектуальної власності, захищених патентами;
--- на товарні знаки — дозвіл на використання засобів індивідуалізації товарів і послуг;
--- дозвіл на використання твору, що надається власником авторського права.
     Обсяг прав, які передаються ліцензіаром, визначається видом ліцензії. Система ліцензій, які використовуються у розвинених країнах за сучасних умов, є складною і може бути структурована за різними критеріями І. Залежно від обсягу прав, що передаються ліцензіату, розрізняють такі види ліцензій:
    невиключні (прості), за яких ліцензіар надає ліцензі-ату право на використання об'єкта інтелектуальної власності, зберігаючи за собою всі права, включаючи право надання таких самих ліцензій третім особам;
    виключні (повні), за яких ліцензіату надається виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності в повному обсязі (на монопольних засадах), на визначеній території і на обумовлений строк. При цьому виключається можливість використання ліцензіаром цього об'єкта у частині, що передається ліцензіату а також видачі ліцензії на його використання іншими особами на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав;
    повні, за яких ліцензіат отримує всі права на використання об'єкта інтелектуальної власності без обмеження території на весь термін дії договору;
    субліцензії, за яких ліцензіат надає права на використання об'єкта інтелектуальної власності, отримані на основі володіння повною або виключною ліцензією, іншій особі, за умов, що це не суперечить його угоді з ліцензіаром;
    опціони, за яких ліцензіат отримує право на більш детальне ознайомлення з об'єктом інтелектуальної власності (наприклад технічною документацією) з метою прийняття рішення щодо доцільності придбання ліцензії.
За наявністю  правової охорони об'єктів інтелектуальної власності розрізняють такі види ліцензій:
--- патентні, пов'язані з угодами щодо об'єктів промислової власності, захищених охоронними документами;
--- безпатентні, пов'язані з угодами щодо використання творчих рішень, які не мають правової охорони, або з терміном правової охорони, що вичерпався.
     Різновидом  патентних та безпатентних ліцензій є перехресні ліцензії (крос-ліцензії), які передбачають, що об'єкти інтелектуальної власності, які передаються, взаємно доповнюють один одного. За цих умов передача прав на об'єкти інтелектуальної власності оформляється однією ліцензійною угодою. Відповідно до правових норм та чинного законодавства розрізняють такі ліцензії:
--- добровільні, які видаються ліцензіаром ліцензіату за прямою двосторонньою угодою щодо повного або часткового використання об'єкта інтелектуальної власності;
--- примусові, які надаються компетентними державними органами зацікавленим особам у разі, якщо власник охоронного документа не використовує або недостатньо використовує об'єкт інтелектуальної власності без поважних причин і при цьому відмовляється надати ліцензію на його використання. Примусові ліцензії можуть надаватися в адміністративному та судовому порядках;
--- відкриті, які видаються на підставі офіційної заяви власника об'єкта інтелектуальної власності щодо видачі дозволу на використання цього об'єкта будь-якій зацікавленій особі. За цих умов власник прав на об'єкт інтелектуальної власності отримує від держави пільги щодо сплати щорічного збору за підтримання чинності його патенту.
     За  об'єктами інтелектуальної власності, що виступають предметом угоди, ліцензії поділяються на угоди щодо купівлі-продажу винаходів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, ноу-хау, секретів виробництва, авторського та суміжних прав тощо.
     Торгівля  ліцензіями за сучасних умов є важливою складовою міжнародної торгівлі та науково-технічного обміну, роль і значення яких невпинно зростають. Ліцензійні операції є більш дохідними і менш ризиковими порівняно з прямими інвестиціями; у багатьох випадках вони вигідніші за фінансування власних розробок і досліджень, оскільки дозволяють зекономити час, кошти та отримати додатковий економічний ефект за рахунок швидкого впровадження нововведень. Загальновизнаними є успіхи Японії, яка протягом тривалого періоду витрачала значні кошти на придбання патентів і ліцензій, що сприяло прискоренню НТП, економії трудових і матеріальних ресурсів, зростанню загальної культури виробництва, кваліфікації працівників та підвищенню конкуренто - спроможності країни в глобальному економічному середовищі.
     Водночас, на думку багатьох фахівців, ліцензування має низку негативних наслідків, пов'язаних із уповільненням НТП у результаті відмови від власних науково-технічних досліджень і розробок, втрати можливостей примноження власного технічного та організаційного досвіду, посилення залежності від продавців ліцензій, необхідності дотримання вимог відповідних договорів та угод.[6]
     Найпоширенішим  способом ліцензування товарних знаків за сучасних умов є франчайзинг (від лат. franchise — привілея, пільга, особливе право). Відповідно до Керівництва з франшизи, розробленого ВОІВ, франшиза є договором, згідно з яким одна особа (власник франшизи), що має опрацьовану систему здійснення певної діяльності, дозволяє іншій особі (користувачеві франшизи) використовувати цю систему згідно з вимогами власника в обмін на винагороду (компенсацію).
     Договори  франчайзингу укладаються найчастіше між великими фірмами з солідною репутацією і невеликими компаніями чи окремими підприємцями, які тільки починають власний бізнес.
     Важливою  тенденцією сучасності є скорочення терміну дії ліцензій у зв'язку зі швидким моральним старінням нових розробок за умови прискорення НТП. Як правило, ліцензійні угоди укладаються на термін до 5—7 років. Водночас термін дії ліцензій щодо ноу-хау та секретів виробництва не перевищує 3—5 років, оскільки є велика ймовірність їх розкриття в результаті промислового шпіонажу та проведення відповідних досліджень і розробок конкурентами.
     Ліцензійні  угоди мають комерційний характер і пов'язані з передачею прав власності на об'єкт інтелектуальної власності за грошову винагороду. У міжнародній практиці ціна ліцензії визначається як сума виплат покупця ліцензії на користь її продавця. Таким чином, за своєю сутністю процедура розрахунку ціни ліцензії зводиться до оцінювання об'єкта інтелектуальної власності, що є об'єктом ліцензування. Винагорода за ліцензію, як правило, виплачується у такій формі:
--- паушального платежу — фіксованої ціни ліцензії, встановленої незалежно від фактичного обсягу виробництва і реалізації продукції виготовленої на її основі. Йдеться про одноразовий внесок за придбання ліцензії, який найчастіше сплачується у початковий період дії ліцензійного договору;
--- роялті — виплати, розмір яких залежить від ефекту, отриманого від використання об'єкта інтелектуальної власності. Йдеться про періодичні відрахування ліцензіата на користь ліцензіара, що здійснюються протягом усього терміну дії ліцензії.
     Економічна  доцільність ліцензування визначається ефектом, отриманим ліцензіатом  та споживачами ліцензійної продукції. Ціна ліцензії:
1. Є монопольною ціною, пов'язаною з передачею майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності;
2. Залежить від об'єкта та виду угоди, терміну дії патенту, обсягів товарообороту ліцензіата, технічної, інформаційної та іншої допомоги, яку надає ліцензіар.
     Слід  враховувати, що на величину доходу ліцензіата впливають не лише ефект, отриманий від використання об'єкта інтелектуальної власності, та конкуренція з боку виробників альтернативної продукції, а й виробничий та комерційний ризики, пов'язані з непередбачуваністю ймовірних наслідків упровадження інновацій. Відтак питання визначення ціни ліцензії є складним і неоднозначним. На сьогодні немає єдиної загальноприйнятої методики визначення ціни ліцензії.
     Згідно  з цим методом ціна ліцензії визначається шляхом узгодження інтересів продавця і потенційного покупця на підставі їхніх уявлень про можливості та перспективи використання об'єкта інтелектуальної власності. При цьому:
--- нижня межа ціни ліцензії є мінімальною прийнятною для ліцензіара оцінкою платежу за право на використання об'єкта інтелектуальної власності у межах, передбачених ліцензійною угодою;
--- верхня межа ціни ліцензії розраховується як максимальна прийнятна для ліцензіата оцінка платежу за право на використання об'єкта інтелектуальної власності в межах, передбачених ліцензійною угодою.
     Фактична  ціна, як правило, є компромісною і  знаходиться в діапазоні часткового збігу оцінок покупця і продавця ліцензії.
  Урахування фіксованих процентних ставок (роялті).
     Згідно  з цим методом ціна ліцензії визначається залежно від прибутку, який отримує ліцензіат у результаті виробничого чи комерційного використання об'єкта інтелектуальної власності.
     Платежі за роялті — це фіксовані процентні виплати ліцензіата ліцензіару, які здійснюються через певні інтервали часу, починаючи з моменту виробничого чи комерційного освоєння предмета ліцензії:
     Найчастіше як база визначення платежів за роялті використовуються:
--- собівартість ліцензованої продукції;
--- валовий прибуток від реалізації ліцензованої продукції;
--- валовий обсяг реалізації ліцензованої продукції.
     Розрахункова  вартість ліцензії (Ср), визначена на базі роялті, розраховується за формулою: 
                                                  Ср=сума Vt* Zt* Rt
     Де: Vt — очікуваний обсяг продукції в t-му році;
            Zt — ціна одиниці продукції в t-му році;
            Rt — розмір роялті в t-му році;
            Т — термін дії ліцензійної угоди;
             t — рік дії ліцензійної угоди.
     Водночас  деякі види ліцензійних угод передбачають встановлення спеціальної бази. Як така база можуть використовуватись обсяг переробленої запатентованим способом сировини або досягнуті потужності запатентованого обладнання тощо. Ставки роялті диференціюються залежно від галузі, виду ліцензії, терміну дії угоди, обсягів виробництва та реалізації ліцензованої продукції, обсягів експортного та внутрішнього продажу тощо.
Урахування  одноразового (паушального) платежу.
     Згідно  з цим методом ціна ліцензії визначається як встановлена у процесі переговорів одноразова винагорода за право користуватись об'єктом інтелектуальної власності. Розмір паушального платежу визначається з урахуванням:
    фактичних витрат ліцензіара, пов'язаних із захистом ліцензованого продукту;
    прогнозованого доходу ліцензіата (приведення його через умовну ставку роялті);
    вартості об'єкта інтелектуальної власності, що передається в розпорядження ліцензіата.
     На  практиці виплати паушальних платежів розглядаються як кредитування ліцензіата і найчастіше застосовуються при передачі ліцензії разом з поставкою обладнання, при її продажу на основі секретів виробництва, ноу-хау тощо.
Правило двадцяти п'яти відсотків. Згідно з цим методом ліцензіат зобов'язується сплатити ліцензіару 25 % очікуваного валового прибутку від виробничого чи комерційного використання об'єкта інтелектуальної власності.
Витратний підхід. Згідно з цим підходом ціна ліцензії визначається на основі оцінки витрат ліцензіара (витрат на дослідження, розробку, виробництво, випробування дослідного зразка, його доведення до рівня, придатного для використання тощо). Водночас, на думку багатьох дослідників, витратний підхід пов'язаний зі значним ризиком недооцінки або переоцінки ліцензованого продукту.
     За  сучасних умов у розвинених країнах  широко використовується метод підходу від загального портфеля бізнесу, який не має чіткої методики розрахунків і ґрунтується на врахуванні досвіду, інтуїції, знань менеджерів та бізнесменів, що працюють у відповідній сфері, їхніх очікувань відносно перспектив розвитку того чи іншого бізнесу, відшкодуванні витрат на дослідження та розробки, забезпеченні розвитку фірми за рахунок продажу ліцензій тощо. Так, ліцензія на виробництво напою "Coca-Cola" надається безкоштовно, однак фактично ліцензіат сплачує за ліцензію під час закупівлі у ліцензіара концентрату для виробництва напою, секрет якого зберігається цією фірмою.[3]
     Аналіз  зарубіжного досвіду економіко-правового  регулювання відносин у сфері виробництва та обміну інтелектуальною продукцією дає можливість виокремити деякі загальні тенденції розвитку процесу комерціалізації інтелектуальної власності, зокрема:
      зростання патентно-ліцензійної активності;
      перетворення інтелектуальної власності на основну мету глобальної стратеги фірм;
      збільшення повноважень університетів, наукових установ щодо розпорядження правами інтелектуальної власності;
      поширення державно-приватного партнерства на доконкурентній стадії;
      дотримання балансу інтересів під час розподілу доходів тощо.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
    Оцінка  вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності.
       Важливим елементом механізму комерціалізації інтелектуальної власності є оцінка вартості її об'єктів, що стає основою для обґрунтування необхідності та ефективності залучення результатів інтелектуальної праці в господарський обіг.
           Методичні підходи до визначення ринкової вартості об'єктів інтелектуальної власності ґрунтуються на таких принципах:
--- корисності, згідно з яким ринкову вартість мають об'єкти оцінювання, використання яких протягом певного періоду сприяє задоволенню конкретних потреб споживачів;
--- взаємодії попиту і пропозиції, згідно з яким ринкова вартість об'єктів оцінювання залежить від попиту, пропозиції та характеру конкуренції між покупцями та продавцями;
--- заміщення, згідно з яким ринкова вартість об'єктів оцінювання не може перевищувати найвірогідніші витрати на придбання об'єктів еквівалентної корисності;
--- очікування,
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.