На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Дослдження польсько-українських прямих нвестицй на тл євронтеграцйних процесв економчної ситуацї. Аналз негативних позитивних тенденцй взаємної нвестицйної дяльност. Розвиток стимулювання взаємних нвестицй мж Україною Польщею.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 09.01.2011. Сдан: 2011. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


10
Спеціальність 8.030403 «Міжнародні економічні відносини»
Денна форма навчання 6 курс (магістр)
Магістерська робота
“Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС”
Київ 2010
ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Інвестиційна політика держави та іноземні інвестиції
1.1 Іноземні інвестиції у країнах з перехідною економікою
1.2 Інвестиційна політика держави
1.3 Інвестиційна політика України на умов переходу до ринку
Висновки до Розділу 1
РОЗДІЛ 2. Прямі іноземні інвестиції в українській економіці сьогодні
2.1 Інвестиційний клімат України у синхронії і діахронії
2.2 ПІЗ як фактор розвитку економіки України
2.3 Організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України
Висновки до Розділу 2
РОЗДІЛ 3. Україна і Східний вектор політики Европейського Союзу
3.1 Східний напрямок діяльності ЄС
3.2 Політика східного партнерства ЄС - нові інструменти і можливості
Висновки до Розділу 3
РОЗДІЛ 4. Інвестиційні потоки в системі українсько-польських економічних відносин
4.1 Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності
4.2 Стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею
4.3 Прямі польсько-українські інвестиції
4.4 Фінансування польських інвестицій з фондів ЄС
Висновки до Розділу 4
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
Вступ

Формування в Україні економіки відкритого типу, її інтеграція у світове господарство здійснюється в умовах трансформації соціально-економічної системи та суспільно-політичного ладу, що породжує суперечливі тенденції, позитивні й негативні явища, які впливають на характер двостороннього співробітництва України та її партнерів. Принципова зміна економічного середовища в Україні, геополітичної ситуації в Центральній і Східній Європі (ЦСЄ), правового поля діяльності суб'єктів господарювання на внутрішньому і зовнішньому ринку, обумовили ситуацію, коли елементи старої зовнішньоекономічної моделі (сформованої в умовах панування планово-адміністративної системи і співробітництва в рамках РЕВ), моделей двосторонніх економічних відносин і механізми їх реалізації стали недієвими, а нові - не сформовані та не відпрацьовані в науці та практиці.
Ця проблема особливо загострилася у зв'язку з процесами розширення Європейського Союзу та різним ступенем участі у них України та її західних країн-сусідів. Зазначене детермінує необхідність пошуку шляхів реформування економічних зв'язків України членами ЄС, насамперед з Польщею, яка визначена її стратегічним партнером, що передбачає найтіснішу і найширшу двосторонню співпрацю.
Різні аспекти проблеми функціонування національної економіки у світовій висвітлені у працях вітчизняних і зарубіжних вчених. Так, теорії побудови окремих складових зовнішньоекономічних моделей присвячені роботи І.Бураковського, Дж. Бхаваті, М.Дудченко, Г.Зіберта, А.Кірєєва, Е.Кочетова, П.Кругмана, В.Леонтьєва, П.Ліндерта, В.Новицького, М. Обстфельда, Ф. Рута, Є. Савельєва, В.Сіденка, А.Філіпенка та ін. Теоретичні та практичні аспекти формування глобального економічного середовища і регіоналізації досліджувалися Р.Айзеном, В.Будкіним, В.Горбуліним, Н.Думною, І.Івановим, Б.Кузнєцовим, З.Луцишин, Ф.Махлупом. Теоретичні засади формування інвестиційного клімату, інвестиційної стратегії та політики інвестування викладені у працях О.Гаврилюка, Б.Губського, Дж.Даннінга, А.Кальвета, І.Лукінова, А.Папафілліппу. Питанню транскордонного співробітництва та розвитку єврорегіональної співпраці присвячені роботи П.Бєлєнького, А.Гаассе, М.Долішнього, Є.Кітовського, М.Лендьєл, П.Луцишина, Н.Мікули, А.Міщука, О.Озембло, Н.Паніковського, С.Писаренко. Проблеми розвитку економічних систем України і Польщі, зокрема в контексті інтеграції посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи в ЄС, досліджували В.Герульський, П.Ебергардт, О.Оксанич, М.Янків.
Одним з перших спеціальних дисертаційних досліджень економічних відносин між Польщею та Україною 1991 -- 1999 рр. ХХ ст. стала захищена в 2003 р. робота Л.Ковач [16]. Важливим внеском у вивчення польсько-українських відносин, сильними сторонами цієї дисертації можна, безумовно, вважати розгляд співробітництва у галузі транспорту, аналіз галузевої структури товарообороту (насамперед, 1996 -- 1999 рр.) та співробітництво у банківській сфері. Натомість, як і в роботах інших дисертантів, предметом досліджень яких були польсько-українські відносини, вкрай мало уваги приділено проекту нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ (важливої ланки майбутнього Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК)). Лише частково, на наш погляд, виявлені чинники, які впливали на розвиток єврорегіонів. Однією з найслабкіших сторін дисертації Л.Ковач є замала частка неопублікованих документів у джерельній базі. Крім того, викликає здивування невелика кількість (трохи більше 10 одиниць у списку джерел та літератури) польських джерел у роботі. На наш погляд, такий обсяг польських джерел у вивченні теми відносин з Польщею недостатній для всебічного, глибокого аналізу. Написано цілий ряд дисертацій, у яких висвітлюються певні аспекти досліджуваного питання. Вагомий вклад у дослідження українсько-польських відносин внесли українські науковці. Однією з перших спроб дослідити розвиток українсько-польських відносин була дисертаційна робота Д.Горуна [11]. Автор зробив спробу всебічно підійти до розгляду стану українсько-польських стосунків, зосередивши увагу на дослідженні політичної, економічної та культурної сфер двостороннього співробітництва.
Серед перших спроб монографічного дослідження польсько-українських стосунків варто назвати спільну працю В.Гілла та Н.Гілла “Відносини Польщі з Україною в 1989-1993 рр.” [43]. Автори у своєму дослідженні торкаються основних сфер двосторонніх взаємин: політичної, економічної, культурної, питання національних меншин. Попри те, що дослідники через об'єктивні причини не змогли у повній мірі представити всіх факторів і чинників, які впливали на динаміку розвитку українсько-польських відносин, та надати вичерпних висновків і прогнозів, важливість цієї роботи полягає у систематизації значного фактологічного матеріалу з історії польсько-українських стосунків першої половини 90-х рр. ХХ ст.
Проблематика українсько-польського стратегічного партнерства, розширення НАТО та ЄС на Схід, різноманітних аспектів двосторонніх відносин,а також становлення та розвиток діалогу між Києвом і Варшавою часто ставали предметом обговорення на міжнародних конференціях, семінарах і “круглих столах” [13]. Співробітництву наших держав в економічній сфері присвячені розвідки А.Єременко [21], М.Костшевського [25], Л.Парфенова [29], Р.Станішевського [32] та ін..
Важливе місце у розробці проблематики українсько-польських відносин належить журнальним і газетним статтям, зокрема, “Мировая экономика и международные отношения” [11], “Урядовий кур'єр” [24] та інших періодичних виданнях надають потрібний інформативний матеріал для ґрунтовного дослідження. Серед польських фахових періодичних видань на особливу увагу заслуговують “Polityka” [42], “Przegl№d њrodkowoeuropejski” [43], “Przegl№d Rz№dowy” [44], Rocznik Strategiczny [41], Polska w Europie [39], Przegl№d Zachodni [40], Biuletyn Ukraiсski [2]. Багато корисної інформації розміщується на сторінках таких періодичних видань, як “Materials and Documents”, “Zycie gospodarcze” [45] та ін. польських та західних періодичних виданнях.
Окремо необхідно зазначити інформаційні джерела Міністерства економіки та Ради міністрів Польщі, Польської агенції інформації і закордонних інвестицій (PALiLZ), Економічного відділу Посольства Польської Республіки в Україні, польські спеціалістичні видання: „Ринок: східні партнери” (щомісячне видання Інституту кон'юнктур і цін закордонної торгівлі, Центр ринкової інформації, Варшава), „Аналітичний бюлетень UKIE” та інші.
Світовий досвід свідчить, що країни з трансформаційними економіками, як правило, не в змозі здолати об'єктивні труднощі перехідного періоду без залучення та ефективного використання іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції, взагалі, створюють необхідні передумови для пожвавлення загальної економічної активності та формування національних інвестиційних ринків, дозволяючи досягти потрібного рівня інвестицій (20-25% ВВП) на фоні дефіциту внутрішніх інвестиційних ресурсів. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ), зокрема, сприяють впровадженню технологічних нововведень, забезпечуючи зростання науково-технічного потенціалу, та стимулюють економічний розвиток, даючи змогу здійснювати структурну перебудову і модернізацію господарства в умовах сучасного глобалізованого економічного простору. Водночас, хоча іноземний капітал і може на певний час стати відчутним фактором піднесення економіки, необхідно враховувати і його можливі негативні наслідки, в першу чергу, з погляду перспектив національної конкурентоспроможності.
Важливість ПІІ для економік перехідного типу обумовлює актуальність їх дослідження і в Україні, насамперед у контексті здійснення регулятивного впливу держави на інвестиційний процес. Регулювання іноземних інвестицій можна вважати одним із пріоритетних напрямків економічної політики держави - результати досліджень свідчать, що країни, які контролювали рух капіталів, досягли кращих показників економічного розвитку, ніж країни, які не втручалися у переміщення капіталів між кордонами.
Необхідність державного регулювання ПІІ на макроекономічному рівні обумовлюється їх позитивними та негативними наслідками, які потрібно відповідно стимулювати або обмежувати, застосовуючи певні регулятивні інструменти. Вибір інструментів, які дозволятимуть регулювати процес прямого іноземного інвестування, повинен бути всебічно обґрунтованим з наукових позицій та, зокрема, засновуватись на виявленні важливих причинно-наслідкових зв'язків між ПІІ і чинниками, які впливають на їх динаміку, а також на визначенні кількісних характеристик цих взаємозв'язків.
Питанню дослідження ПІІ присвячено чимало публікацій у вітчизняній літературі, наприклад [1-3, 6, 7], однак вони носять здебільшого описовий характер - автори зупиняються переважно на якісних аспектах іноземного інвестування, залишаючи поза увагою дослідження чинників, що впливають на ПІІ на макрорівні. Лише в окремих роботах [2] ці питання були піддані більш глибокому вивченню, проте дослідження обмежились лише ранжуванням чинників за ознакою важливості для ПІІ.
Розглядаючи ПІІ, потрібно звернути увагу на наступне. Традиційне пояснення міжнародного руху капіталу як фактора виробництва базується на існуванні різних відсоткових ставок у країнах, однак воно розкриває причини руху лише портфельного капіталу та не може адекватно пояснити прямі інвестиції. ПІІ є найважливішою характерною ознакою багатонаціональних компаній, адже ці інвестиції є не просто формою міжнародного руху капіталу, а радше розширенням компанії з вітчизняної країни у приймаючу. Виходячи з цього, у дослідженні іноземних інвестицій в Україні слід обов'язково виокремлювати прямі та портфельні інвестиції, чітко розмежовуючи чинники іноземного прямого та портфельного інвестування.
Вважається [3], що найбільший вплив на обсяги іноземного інвестування в Україні справляють політичні й правові чинники, рівень корупції й організованої злочинності, адміністративні бар'єри та інші фактори неекономічного характеру. Зокрема, зазначається, що причинами незадовільного припливу ПІІ в Україну є низький міжнародний рейтинг країни та нестабільність наявної нормативно-правової бази.
Кількісний аналіз інвестиційного процесу ускладнюється тим, що більшість перелічених чинників не піддаються кількісному вираженню, тому подальший розгляд обмежується лише тими чинниками, щодо яких можливе отримання статистичних даних. Виходячи з вищенаведеного, серед чинників, що можуть впливати на обсяги ПІІ, доцільно назвати наступні:
1. Темп інфляції. Вважається [1], що темпи інфляції обернено впливають на пряме іноземне інвестування, оскільки чим вищий рівень цього показника, тим більшою мірою зменшуватиметься майбутній прибуток від інвестицій і відповідно менше стимулів виявиться до нарощування обсягів інвестицій. Тут потрібно звернути увагу на те, що іноземні інвестори повинні враховувати не поточний, а очікуваний у майбутньому темп інфляції, точніше прогнозний темп на момент отримання доходів від здійснених у поточному періоді інвестицій.
2. Обсяги внутрішнього споживання. Оскільки переважна більшість іноземних інвестицій вкладається в галузі, що виробляють товари і послуги для внутрішнього кінцевого споживання, то інвестори мають коригувати обсяги інвестицій з огляду на прогноз продажу продукції, яку планується виробити в Україні. Причому, доцільно використовувати показники обсягів приватного споживання, зважаючи на переважну спрямованість іноземного інвестування в галузі, що виробляють продукцію для приватних споживачів (харчова промисловість, оптова торгівля, торговельно-посередницькі операції тощо) [5].
3. Обсяги імпорту. Оскільки вважається, що для багатонаціональної компанії експорт та інвестування є альтернативними варіантами вкладання коштів в іноземні країни, то обсяги іноземних інвестицій та імпорту мають бути пов'язані оберненою залежністю.
4. Значення ставки LIBOR. Відомо, що між ставкою відсотка та обсягами інвестування існує зворотній зв'язок, оскільки збільшення ставки робить частину інвестиційних проектів неприбутковими. Отже, до розгляду слід ввести ставку LIBOR, яку можна вважати альтернативною вартістю інвестицій для іноземних інвесторів.
5. Ставка відсотка за кредитами комерційних банків. Як зазначено вище, різниця у відсоткових ставках в різних країнах є причиною міжнародного руху капіталів, однак в першу чергу в формі портфельних інвестицій. Отже, включення у дослідження ставки банківського відсотка дозволить перевірити теоретичний висновок про неможливість пояснення припливу ПІІ різницею у відсоткових ставках.
6. Обмінний валютний курс. Враховуючи, що значна частина іноземних інвестицій в Україну здійснюється у формі грошових внесків [5], то за їх конвертації у гривні іноземні інвестори мають враховувати поточний валютний курс.
7. Валові внутрішні інвестиції. Вважається, що обсяги внутрішнього інвестування нерідко слугують для іноземних інвесторів індикатором привабливості певних галузей економіки та країни взагалі - збільшення цих обсягів свідчить про зростання ділової активності та прагнення внутрішніх інвесторів до розширення виробництва. З іншого боку, можливе й витіснення внутрішніми інвестиціями іноземних, оскільки учасники інвестиційної діяльності звертаються до іноземних інвесторів, у тому числі, й через брак національних заощаджень. Наприклад, як зазначається [6], залучення та використання іноземних інвестицій, насамперед ПІІ, тісно пов'язане із ліквідацією гострого інвестиційного голоду.
У даній роботі нашою метою стало дослідження польсько-українських прямих інвестицій на тлі євроінтеграційних процесів останнього періоду. Особливу увагу хотілося приділити також аналізові негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності з метою прогнозування шляхів стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею.
Серед інших завдань роботи є розгляд інвестиційної політики країн із перехідною економікою, аналіз тенденцій розвитку інвестиційної складової моделі українсько-польських економічних відносин, розглянути критерії і шляхи їхньої оптимізації виходячи з необхідності трансформації моделі українсько-польських економічних відносин у відтворювальну (інвестиційно-виробничу), сформулювати основні цілі використання інвестиційних ресурсів на різних рівнях діяльності суб'єктів ЗЕВ, на основі яких окреслити пріоритетні і небажані сфери залучення польського капіталу в економіку України, проаналізувати інструменти та форми стимулювання інвестиційних потоків, досвід чинних інвесторів.
Методологічними засадами роботи є положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, які прямих іноземних інвестицій та інвестиційної політики держави. У роботі використано такі методи дослідження: системний аналіз; класифікація; історико-логічний; комперативний аналіз (для визначення ступеня сумісності розвитку економік України і Польщі, торговельних та інвестиційних режимів країн-партнерів); статистичні (для досліджень економік України і Польщі, форм зовнішньоекономічного співробітництва з метою визначення характеру (стану) моделі або її складових.
Важливість ПІІ для економік перехідного типу обумовлює актуальність їх дослідження і в Україні та Польщі, чий досвід у євроінтеграційних процесах повинен стати для України повчальним, насамперед у контексті здійснення регулятивного впливу держави на інвестиційний процес. Регулювання іноземних інвестицій можна вважати одним із пріоритетних напрямків економічної політики держави - результати досліджень свідчать, що країни, які контролювали рух капіталів, досягли кращих показників економічного розвитку, ніж країни, які не втручалися у переміщення капіталів між кордонами [1].
Активізація економічного співробітництва України з Польщею, державою, яка завдяки послідовним реформам створила якісно нову економічну систему і є авангардною країною у європейських інтеграційних процесах, можна розглядати як напрямок транзитної інтеграції, що сприятиме прискоренню процесів входження України у європейський економічний простір. З іншого боку, трансформація моделі українсько-польської економічної співпраці у інвестиційно-виробничу відповідає цілям внутрішньої економічної політики, зокрема щодо підвищення потенціалу структурної адаптації в умовах відкриття економіки, більш повного використання виробничих факторів, підвищення внутрішньої і зовнішньої конкурентоспроможності вітчизняних чи спільних виробництв [14].
Стратегічне партнерство передбачає інтеграцію України і Польщі у сфері економіки (інвестування, торгівлі, розбудови інституціонального середовища, стандартів економічної політики, фінансово-кредитних відносин, науково-технічної діяльності, розвитку “людського капіталу” тощо), реалізації проектів геополітичного і геоекономічного значення, забезпечення політичної стабільності у регіоні. Викладене об'єктивізує необхідність формування відтворювальної (інвестиційно-виробничої) моделі економічних відносин України і Польщі, яка створить основу для імплементації ідей партнерства.
Дослідження чинників і тенденцій зрушень у системі ЗЕВ на посткомуністичних теренах ЦСЄ, а також секторний аналіз розвитку економік України і Польщі [45], дозволили науковцям виявити основні детермінанти, що визначають модель українсько-польського економічного співробітництва:
по-перше, несумісність економік країн-партнерів і, зокрема, домінування в Україні в останні роки детенсивного типу відтворення з властивими йому рисами руйнації виробничого потенціалу, низької ефективності його використання, повзучого спаду виробництва, а в Польщі - інтенсивного типу ВЕС з наростаючими темпами виробництва, появою полюсів росту, інтенсивним розвитком підприємництва; переважання в економіці України великих підприємств, які характеризуються низькою мобільністю, непристосованістю до ринкових умов, і, відповідно, - високого ступеня монополізації та концентрації виробництва, недостатнього рівня конкуренції, а в Польщі -підприємств малого і середнього бізнесу, високої конкуренції та, відповідно, формування підприємницької здатності працювати в умовах конкурентного ринку; певна інституціональна несумісність економік, яка полягає у домінуванні в Україні підприємств державної та колективної власності при незначній частці приватної, а в Польщі - приватної, що створює певні бар'єри налагодження партнерських стосунків, як у торгівлі, так і в спільній організації виробництва, а також у нижчому рівні розвитку в Україні порівняно з Польщею інститутів ринкової інфраструктури;
по-друге, неадекватність галузевої структури економік України та Польщі та різна конкурентоспроможність галузей, що, з одного боку, породжує зацікавленість у взаємному обміні товарами, а, з іншого боку, ставить в нерівноцінні умови галузі та підприємства України і Польщі у їх виході на міжнародні ринки та у двосторонній співпраці;
по-третє, спільна орієнтація двох країн на інтеграцію у ЄС при різній спроможності України та Польщі виконати вимоги Європейської спільноти щодо країн-претендентів. На відміну від Польщі, яка проводить послідовну політику корекції торговельної, фіскальної, грошової, в тому числі, валютної систем, Україна довгий час не робила (через об'єктивні та суб'єктивні причини) таких кроків, чим ускладнила умови своєї діяльності на міжнародному ринку, відсунула терміни інтеграції у Європейський Союз і створила певну несумісність умов ЗЕВ з Польщею;
по-четверте, спільність кордону між Україною та Польщею та перебування обох країн в єдиному геополітичному та геоекономічному просторі та спільність визнання за обома країнами транзитних територій, які покликані забезпечити всі форми співробітництва за вектором “Захід-Схід”. Імпульси економічного зростання, які намітилися у Польщі з Заходу у зв'язку з тіснішим співробітництвом з ЄС в макрогеомасштабі, мають тенденцію до подальшого переміщення на Схід, але впираються в політичні та економічні кордони з Україною. Це вимагає поступового їх відкриття і відповідної готовності національної економіки України захистити себе від небажаних наслідків. З другого боку, транзитність території потребує розбудови, особливо на території України, транспортної та супроводжуючої її інфраструктури, щоб не допустити так званого “ефекту лійки”, коли нерозвинутість інфраструктурного забезпечення стане бар'єром для міжнародного руху капіталу і товарів по осі “схід-захід” - “захід-схід”.
Структура магістерської роботи. У відповідності до поставленої мети та завдань, робота складається зі вступу, чотирьох розділів, додатків та списку використаної літератури і джерел (136 позицій). Загальний обсяг роботи -- 175 стор.
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет, мету і завдання дослідження, окреслено методи роботи, здійснено аналіз дослідженості теми роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено відомості про структуру роботи.
У першому розділі -- Інвестиційна політика держави та іноземні інвестиції -- проаналізовано роль іноземних інвестицій у країнах з перехідною економікою, розглянуто поняття інвестиційної політики держави на прикладі України та прямі іноземні інвестиції як фактор розвитку економіки України. У другому розділі -- Прямі іноземні інвестиції в українській економіці сьогодні”, розглянуто інвестиційний клімат України у синхронії і діахронії, ПІЗ як фактор розвитку економіки України та організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України. Третій розділ - Україна і Східний вектор політики Европейського Союзу присвячено розглядові різних аспектів європейської східної політики, зокрема, її найбільш актуальній опції - політиці східного партнерства, у в четвертому - Інвестиційні потоки в системі українсько-польських економічних відносин, що має 4 підрозділи -та Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності”, Стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею”, Прямі польсько-українські інвестиції, Фінансування польських інвестицій з фондів ЄС, викладено і проаналізовано фактичний матеріал, зібраний нами з різних джерел і здійснено спробу його систематизації, накреслено шляхи і перспективи розвитку подальшої інвестиційної співпраці між двома державами виходячи з перспективи членства у ЄС та того стану співробітництва, який є актуальним сьогодні.
У висновках підведено загальні підсумки магістерського дослідження.
РОЗДІЛ 1. Інвестиційна політика держави та іноземні інвестиції

1.1 Іноземні інвестиції у країнах з перехідною економікою
Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніші інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.
Розвиток і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною мірою залежить від загально державного інвестеційного потенціалу, який формується з рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій . За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, за браком власних інвистційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією виборничо-господарських систем об'єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансовоє підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб'єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки.
Види іноземних інвестицій: 1) будь-які види цінних паперів, корпоративних прав у конвертованій валюті; 2) будь-яке рухоме і нерухоме майно та майнові права; 3) валюта України; 4) іноземна валюта;
5) грошові вимоги та вимоги виконання договірних зобов'язань, що гарантовані відповідними банками, у конвертованій валюті;
6) права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті відповідно підтверджено; 7) право на здійснення господарської діяльності;
8)Інші цінності;
Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними формами здійснення іноземних інвестицій є: часткова участь у підприємствах, що створюються разом з українськими юридичними і фізичними особами, чи придбання частки діючих підприємств; створення підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, філій і підрозділів іноземних юридичних чи осіб придбання у власність діючих підприємств цілком;придбання не забороненого законами нерухомого чи рухомого майна; придбання самостійне за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України; придбання інших майнових прав; в інших формах, що не заборонені законами України, у тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України. Іноземні інвестиції могуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування в які не заборонено законодавством.
Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвестиціями й місцевими парламентами. У ролі останніх виступают найчастіше приватні фірми ,але такими можуть інколи бути й державні підприємства. Кілька іноземних інвестицій з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з метою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприємства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підпиємницьким ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства.
Створення власних дочірніх підприємств як варіант вкладення капіталу є найбільш ризикованим і зв'язаним із найбільшими зобов'язаннямим з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як правило, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягнути найбільшого потенціалу для отримання прибутку (доходу). Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповідною транснаціональною компорацією. Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробництво певного товару. Така угода дає іноземному партнеру можливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризиком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої фірми, з якою укладено ліцінзійну угоду. Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місцевому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок придбання такої кількості акцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати, як ми вже зазначали портфельними (пасивними).
Такий спосіб інвестування використовується переважно в процесі приватизаці місцевих підприємств або обміну боргів приватних чи державних суб'єктів господарювання на їхні акції. Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації , обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвестування вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролювання їхньої діяльності. Водночас він передбачає більшість зобов'язань іноземного інвестора і триваліший час для одержання очікуваних прибутків. Проте така форма інвестування забезпечує значні вигоди місцевим підприємства: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється, допомагає покривати борги за комунальні послуги тощо.
Питання ефективності залучення іноземних інвестицій обговорюється багатьма політиками, науковцями та громадськими діячами. Дане питання вивчали Борщ Л.М., Федоренко В.Г., Діденко Я.О. та ін.
Досліджуючи це питання Федоренко В.Г. наводить переваги та недоліки іноземного інвестування [3, 346]. Перевагами, на його погляд є зниження рівня імпортозалежності, стимулювання розвитку експортного потенціалу, прискорення темпів структурної перебудови економіки та впровадження ринкових реформ, упровадження сучасних технологій, поліпшення платіжного балансу, збільшення обсягів капітальних вкладень та скорочення строків їх нагромадження, підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили, забезпечення зарубіжного організаційного та управлінського досвіду.
Також слід відзначити, що недоліками іноземного інвестування є збільшення залежності країни від іноземного капіталу, трансферт частини прибутків за кордон, витіснення з ринку внутрішніх виробників і постачальників, підвищення рівня конкуренції на ринку жорстка експлуатація місцевих сировинних ресурсів.
Треба врахувати і негативні тенденції, які складаються нині в Україні, які пов'язують іноземні інвестиції з своєрідною формою експансії транснаціональних корпорацій, інструментом перерозподілу трудових, інтелектуальних та природних ресурсів на користь розвинутих країн. Іншим проблемним питанням, на думку Борщевського В.В., є питання рівня екологічної безпеки іноземних інвестиційних проектів. Адже в Україні стала стереотипною думка, що іноземці розташовують на української території лише екологічно брудні підприємства.
З огляду на позитивні моменти іноземного інвестування актуальним стає планування інвестиційної діяльності в межах окремих регіонів, в умовах активізації інвестування, на стадії економічного підйому. Це дозволить ціліспрямованіше залучати і використовувати інвестиційні ресурси, формувати необхідну будівельну базу, раціонально використовувати потенційні ресурси регіону. Тому що держава та місцева влада входять у процес перенесення фінансової відповідальності на місцевий рівень.
На рівень інвестиційної привабливості впливають: 1. характеристика місцевого ринку; 2. доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого середовища; 3. наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили, її реальна вартість і продуктивність; 4. ступінь валютного ризику; 5. можливість репатріації капіталу; 6. стан захисту інтелектуальної власності (ця ознака є пріоритетною, особливо для динамічних галузей - виробництва комп'ютерів); 7. торговельна політика , яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції; 8. міра державного регулювання економіки , що є важливим для захисту інтересів виборників і споживачів, а також для сприяння припливу іноземних інвестицій; 9. наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимолюють активне залучення іноземних інвестицій; 10. Політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою для прийняття рішення про доцінність інвестування, оскільки зарубіжні інвестори просто небудуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному політичному середовищі; 11. Сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції; 12. Достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі .
Розвиток виробничої сфери в Україні в сьогоднішніх умовах реформування її економіки значною мірою залежить від інвестиції в технологічне переозброєння підприємств, зміну галузевої структури економіки. Для того щоб своєчасно подолати економічне відставання, інтегруватися в Європейське Економічне Співтовариство на засадах рівноправного партнерства необхідно створити конкурентоспроможну промисловість. Це потребує суттєвих інвестицій, перш за все у виробничу сферу. Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох випадках: з точки зору подолання кризових явищ і з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.
Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництва нарівні, який би не допускав їхньої зупинки. Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить, за різними експертними оцінками, від 30 - 40 до 60 - 70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.
1.2 Інвестиційна політика держави
Найвагомішим фактором структурних змін в економіці є інвестиції. Державна інвестиційна політика -- це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Розрізняють державну інвестиційну політику: пасивну та активну.
В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів, зокрема Закони України «Про інвестиційну діяльність» (1991 р.), «Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про цінні папери та фондову біржу» (1991 р.), Декрет Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) та ін.
В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи: * послідовну децентралізацію інвестиційного процесу; * збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти; * перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування; * виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки; * фінансування будівництва об'єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі; * надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств; * державний контроль за цільовим використанням централізованих інвестицій; * розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів; * удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій; * запровадження системи страхування інвестицій. Увесь комплекс засобів, застосовуваних для впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами.
Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки.
Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок і податкових пільг. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи: запровадження диференційованих ставок оподаткування; звільнення від сплати податку на певний строк; зменшення бази оподаткування; усунення подвійного оподаткування.
В Україні особливе значення мають бюджетні методи регулювання, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існують гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, бракує довгострокового кредитування інвестиційних проектів, відсутні власні інвестиційні кошти підприємств.
Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити НБУ, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантується заставою майна, що перебуває у державній власності.
Головною метою приватизації є породження ефективних власників, які здатні здійснити інвестиції та налагодити нормальний виробничий процес. Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних і некомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває у державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бюджету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводяться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, але й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролювати здійснення їх.
У процесі регулювання фондового ринку держава може застосувати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну активність. До методів прямого впливу належать: 1. Емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики та ін.). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосіб впливає на встановлення котирування на фондовому ринку. 2. Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме так держава впливає на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку. 3. Створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сфери державних страхових компаній та компаній зі змішаною формою власності. 4. Запобігання монополізації фондового ринку. Держава, здійснюючи антимонопольну політику, встановлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників, створює умови для добросовісної конкуренції на фондовому ринку.
Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є експертиза інвестиційних проектів. Згідно з українським законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають державній експертизі щодо дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.
Підвищення інвестиційної активності в країні безпосередньо пов'язане з гарантіями, які надає держава суб'єктам інвестиційної діяльності, і захистом інвестицій. У Законі України «Про інвестиційну діяльність» зазначено, що держава гарантує стабільність умов інвестиційної діяльності та додержання прав і законних інтересів її суб'єктів.
Захист інвестицій здійснюється державними органами в різних формах. Передусім держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності інвестора. Всім інвесторам забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає вжиття заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, вивезенню іноземними інвесторами вкладених цінностей та прибутків, отриманих від інвестиційної діяльності, ліквідації інвестицій. Для захисту інвестицій законодавством передбачено, що вони можуть, а іноді й обов'язково мають бути застрахованіІнвестиційна політика - комплекс урядових рішень, що визначають основні напрямки використання капіталовкладень в економіку, різні її сфери та галузі.
Інвестиційна політика визначається станом економіки, основним завданням народного господарства у виробництві; науково-технічному і соціальному розвитку країни. Ситуація в інвестиційній політиці є своєрідним барометром стану справ в економіці. Якщо інвестиційній процес ослаблений, то немає того каталізатора, який необхідний для кардинальної перебудови народного господарства. При цьому і сам по собі інвестиційний комплекс виявляється “втягнутим” в економічну кризу в числі перших, а виходить з неї - в числі останніх.
Державне регулювання інвестиційної діяльності визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програми розвитку народного господарства, республіканськими і місцевими бюджетами передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. При цьому створюються стимули у формі пільгових умов інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед у соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян які потребують соціального захисту, впроваджені відкриттів і винаходів, в АПК, в реалізації програм ліквідації наслідків чорнобильської аварії, у галузі освіти, культури, охорони здоров'я і навколишнього середовища.
Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано: 1) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроекономічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредитну сферу, стимулюючи бюджетними витратами сукупний попит, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників, фінансуючи і стимулюючи академічну науку, діяльність дослідницьких науково-технічних і проектних організацій) (рис.1 ); 2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, екологічні нормативи, стандартизація продукції).
Систему регулювання умов інвестиційної діяльності коригують залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період та залежно від ступеня інвестиційної активності суб'єктів господарювання тощо. Особливо ефективним засобом акумулювання коштів для інвестицій є випуск цінних паперів. Інвестиційна діяльність базується на наявних вільних фінансових ресурсах у потенційних інвесторів. Обсяги інвестування будуть більшими, якщо у потенційних інвесторів зростають вільні кошти. Цьому може сприяти (або протидіяти) державна грошово-кредитна політика. Це здійснюється через вплив на інвестиційні умови, банківську систему та регулювання грошового обігу. Саме банки є першими інституціональними інвесторами економіки. Вони за своїми функціональними можливостями забезпечують нарощування коштів в економічній системі (гроші роблять гроші) -- а це є завдання інвестиційної діяльності.
1.3 Інвестиційна політика України за умов переходу до ринку
Особливість інвестиційної політики держави в Україні визначається ситуацією, яка склалася в інвестиційному комплексі та в інвестиційній діяльності. Їй властиві: надзвичайно низькі темпи оновлення виробничого апарату, 50--60%-не зношення; зниження інвестиційної активності суб'єктів; деформована структура економіки у бік гіпертрофії оборонної і видобувної промисловості, її витратний характер; хронічний дефіцит оборотних засобів підприємств за умов інфляції, через що виникає необхідність використання кредитних ресурсів; напруженість державного і місцевого бюджетів, внаслідок чого скорочуються можливості бюджетного фінансування інвестицій.
Інвестиційна політика України включає: 1. Збільшення частки інвестицій у технічне переозброєння і реконструкцію. 2. Переорієнтація інвестицій у пріоритетні галузі народного господарства з метою реалізації структурної перебудови економіки. 3. Залучення іноземних інвестицій і кредитів. Для цього передбачається дозволити комерційним банкам проводити усі зовнішньоекономічні операції, створити пільгові умови для інвестиційних компаній та фондів.
Пріоритетними галузями, в які першочергово спрямовуватимуться централізовані інвестиції, є: технічне переозброєння і модернізація підприємств галузей АПК (харчової, м'ясно-молочної, рибної, мукомельної, комбікормової промисловості), лісової і деревообробної, легкої, медичної; структурна перебудова у машинобудівному і оборонному комплексі, їх конверсія у напрямі зростання виробництва товарів народного споживання, складно-побутової техніки, запасних частин для автомобілів, мотоциклів, механізмів для сільського господарства і садово-городнього інструменту; розвиток паливно-енергетичного комплексу України; підтримка охорони навколишнього природного середовища, спорудження природоохоронних об'єктів.
Державне регулювання інвестиційної політики визначається: · показниками економічного і соціального розвитку України; · регіональними програмами розвитку народного господарства; · державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.
У незалежній Україні з'явилися можливості для започаткування власної регіональної політики, в тому числі інвестиційної. Конституція України (ст. 118, 119, 140--146) визначила головний вектор перерозподілу економічних прав і повноважень на користь регіонів. У реальному житті регіональний розвиток України відбувається досить складно і суперечливо.
Нові соціально-економічні умови господарювання визначають і нові підходи до оцінювання інвестиційного потенціалу регіонів, ставлять завдання аналізу моніторингу та пошуку шляхів вирішення проблем, пов'язаних з інвестиційною діяльністю на всіх регіональних рівнях. Тепер організаційно відбувається процес формування диверсифікованої системи інвесторів. Вона складається з агентів різних функціональних і соціально-економічних структур -- виробничих, посередницьких, біржових, чисто інвестиційних та інших підприємств, створення ринкового інфра-структурного середовища. У регіонах України поки що не склалася мережа приватних інстутицій-них інвесторів.
Найбільші потенційні приватні інституційні інвестори -- це комерційні банки, які здійснюють переважно короткострокове кредитування найпри-бутковіших торгово-посередницьких операцій, а не інвестування. До країни, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти у розвиток виробництва,важко залучити й іноземного інвестора. Залучення іноземних інвестицій має здійснюватися з урахуванням цілей та завдань державних програм структурної переорієнтації виробництва, цільових програм міжгалузевого та галузевого розвитку, конверсії та розвитку експортного потенціалу, а також внутрішньої та зовнішньої кооперації продукції виробничо-технічного призначення, приватизації державних підприємств із залученням іноземного капіталу.
За нинішньої ситуації Україна може зміцнити свої позиції як покупець інвестицій за рахунок диверсифікації останніх, отримуючи іноземні інвестиції у вигляді технологічного обладнання, матеріалів, прав інтелектуальної власності, ноу-хау, торгових знаків, деяких інших видів цінностей. Доцільність такого варіанта дій підтверджують не тільки деякі зарубіжні спеціалісти, а й досвід окремих країн, наприклад Японії, де закупівля та використання зарубіжних ліцензій значною мірою сприяли її економічному розвитку. На весь період проведення великомасштабних інвестиційних заходів було б доцільно створити фонд довгострокового кредитування на підприємствах, в об'єднаннях -- інвестиційний фонд. Створювати такі фонди доцільно і в регіонах з метою використання їхніх коштів на потреби розвитку об'єктів пріоритетних галузей регіону. Сьогодні кожний регіон виробляє свої підходи до активізації інвестиційної діяльності: одні мають надію на розширення дотацій із центрального бюджету щодо підтримки вугільної промисловості, АПК, ВПК, інші намагаються мобілізувати власні ресурси через місцеві податки та інші канали, треті сприяють розвитку недержавного сектору і залученню його фінансових ресурсів у вигляді інвестицій в економіку. У кожному з цих випадків інвестиційна політика регіону будується з урахуванням специфічних чинників. При її проведенні намагаються використати наявні переваги для залучення інвесторів як вітчизняних, так і зарубіжних.
Скорочення внутрішніх інвестицій поки що не компенсується притоком у країну іноземного капіталу, масштаби якого не відповідають потребам нашої економіки. Однією з причин є те, що Україна розглядається як держава з високим ризиком для іноземного капіталу. Всього іноземними інвесторами з 94 країн світу вкладено інвестицій більше ніж у 3,5 тис. українських підприємств, з яких 77 відсотків -- спільні підприємства. Частка СП у загальній кількості діючих в Україні промислових підприємств становить 21 відсоток, а виробництво ними продукції у валовому внутрішньому продукті -- близько 3 відсотків. Найбільшу цінність з різних видів інвестицій для України мають новітні технології та обладнання, ноу-хау, вільно конвертована іноземна валюта. Можливості ж вкладення тих чи інших видів інвестицій у іноземних інвесторів часто різні залежно від країни походження. Через це проблему залучення зарубіжних капіталів до економіки України доцільно розглядати диференційовано щодо інвесторів з розвинених країн, країн на терені колишнього СРСР, з інших країн.
Одним з економічно доцільних напрямів залучення іноземних інвестицій в Україну є поетапний перехід від імпорту невеликих партій технологічного обладнання або інших товарів виробничого призначення (з метою вивчення та освоєння ймовірного ринку збуту продукції) до створення спільних підприємств з їхньою наступною експансією на ринки за межами України. Обов'язково слід враховувати й жорстку конкуренцію, пануючу на світових ринках техніки й технологій. Успішність таких дій залежить від їх послідовності та від проведення радикальних економічних реформ. Усі рішення щодо укладання контрактів мають приймати незалежні від держави господарські суб'єкти, підприємці, які розпоряджаються власними або позиченими ресурсами і відповідають за наслідки прийнятого рішення своїм майном. Державі має відводитися роль регулятора податкової, митної, а опосередковано -- і кредитної політики. Водночас вона зобов'язана захищати вітчизняні та спільні підприємства від протекціоністських дій зарубіжних урядів. Тим більше, що на сучасному етапі виявляється тенденція до посилення протекціонізму в міжнародній торгівлі продукцією сільського господарства, сталеплавильної та текстильної промисловості, тобто тих галузей, де Україна могла б бути солідним світовим експортером. Такий варіант економічної стратегії, як й інші імовірні, має розглядатися в єдиному спеціальному документі (концепції, програмі).
Отже, для вдосконалення політики залучення зарубіжних інвесторів слід звернути увагу на такі проблеми: · вирішення питання власності, особливо на нерухоме майно і землю, згідно з існуючими міжнародними нормами; · прийняття законів та підзаконних актів щодо проблем, які стосуються іноземного інвестування, єдиним пакетом для посилення їхньої чинності; · розробка концепції (програми) з чіткою постановкою мети залучення іноземних інвестицій, виділення пріоритетних сфер (адресатів), механізму реалізації поставлених цілей; · здійснення політики протекціонізму з метою підтримки вітчизняних товаровиробників та захисту перспективних галузей економіки.
Практика засвідчує, що проводячи політику залучення інвестицій в економіку України, важливо дбати про забезпечення їхньої стабільності та довготривалості. Очевидно, з огляду на національні інтереси, краще використовувати іноземні інвестиції, ніж, скажімо, покладатися лише на кредити Міжнародного валютного фонду.
Ефективне використання іноземних інвестицій потребує упорядкування державного управління ними. Для його здійснення необхідно чітко визначити та розмежувати повноваження об'єктів державного управління в цій сфері з метою узгодження їхньої діяльності та уникнення дублювання повноважень.
У межах загального підходу потрібно передусім визначитися стосовно вибору загальної політики щодо іноземних інвестицій. Така політика може бути ліберальною, контролюючою та обмежуючою. До конкретних аспектів основ державного управління іноземними інвестиціями можна віднести визначення системи органів державної влади, відповідальних за контроль над іноземними інвестиціями, створення ефективної системи спеціального законодавства та підзаконних актів щодо іноземних інвестицій, вибір пріоритетних галузей, секторів та проектів для інвестицій у цих галузях, а також галузей, обмежених для іноземного інвестування. Сюди належить також встановлення інвестиційних пільг, зокрема створення експортоорієнтованих чи спеціалізованих економічних зон, податкових, тарифних, регіональних пільг тощо, або встановлення обмежень у системі державного управління діяльністю іноземних інвесторів.
Територіальний розподіл іноземних інвестицій в Україні досить нерівномірний. Це зумовлено рівнем інвестиційної привабливості підприємств, галузей та регіонів у цілому.
В Україні формується регіональна інвестиційна політика, адекватна умовам ринкової економіки. Все більшою мірою вона стає політикою самих регіонів, а не лише центру. Без об'єднання зусиль центральних, регіональних, місцевих органів влади, державного й альтернативного секторів економіки важко розраховувати на достатньо швидке подолання інвестиційного спаду в країні, на перехід економіки в стадію оживлення, а згодом і піднесення. Погодження інтересів різних ієрархічних рівнів і господарських суб'єктів різних форм власності потребує розробки відповідного механізму регулювання і стимулювання інвестицій.
На загальнодержавному рівні мають бути створені економічні умови для активізації інвестиційної діяльності завдяки використанню переважно фінансово-економічних методів регулювання та стимулювання інвестицій, адекватних ринковій економіці. До таких методів належить регулювання ставок оподаткування і рефінансування, норм обов'язкових резервів у НБУ, валютного курсу, митних платежів тощо. Методами економічного регулювання є субсидіювання позикового відсотка з кредитів для фінансування інвестицій. Це відповідатиме пріоритетам регіональної інвестиційної політики, сприятиме заохоченню спільного фінансування інвестицій з державних і приватних джерел.
Державна інвестиційна політика має будуватися з урахуванням регіональних інвестиційних програм. Адже включені до державної програми інвестиції будуть реалізовуватися, а об'єкти будуватимуться в конкретних регіонах на певних територіях, економічні інтереси яких не можна не враховувати. Способами врахування цих інтересів можуть стати спільне пайове фінансування з державних і регіональних джерел, надання пільгових централізованих інвестиційних кредитів під гарантії місцевих адміністративних банків.
На регіональному рівні важливе значення має закріплення фінансової бази інвестиційної діяльності у вигляді довгостроковових стабільних нормативів. Доцільно перейти до середньострокових нормативів, розрахованих на 3--5 років, що забезпечувало б високу стабільність фінансів.
Для активізації інвестиційної діяльності на рівні регіонів може бути використаний такий економічний важіль, як диференціація ставок місцевих податків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що направляється до регіональних бюджетів. Створення пільгового податкового режиму для інвесторів усіх форм власності, що вкладають капітал У проекти з відповідним регіональним пріоритетом, може поліпшити інвестиційний клімат у регіоні, стимулювати вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Досить істотним є розмежування функцій у сфері інвестицій між Регіональним і місцевим рівнями. Важливо визначити, які інвестиційні завдання вирішуються на регіональному і місцевому рівнях та за рахунок яких джерел фінансування, що має бути закріплено відповідними нормативами. Це необхідно для підвищення ролі як регіонального, так і місцевого самоврядування.
Мал.1.1 Розподіл рпяміх іноземніх інвестицій по регіонам станом на 1.01.2009р.
Присутність іноземних інвесторів в Україні вже не є чимось надзвичайним чи особливим. З кожним роком зовнішні інвестиції відіграють все помітнішу роль в економічному житті України - як на загальнонаціональному рівні, так і на рівні окремих областей, районів, міст і навіть містечок.
Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин. Формується багатосекторна система капітального будівництва. Ліквідовано будівельні міністерства. Розукрупнено та приватизуються будівельні організації.
У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій -- послаблення інфляції, забезпечення оптимальних процентів за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення.
Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою України.
Певне покращання інвестиційного клімату вітчизняної економіки було визнано, зокрема, рейтинговою агенцією Moody's, яка у листопаді минулого року підвищила суверенний рейтинг України на одну позицію - до В1. У рейтинговій таблиці Moody's Україна тепер знаходиться на одному рівні з Румунією і на чотири позиції нижче Росії. За оцінками інших грандів рейтингового бізнесу - Standard&Poor`s та Fitch - Україна все ще перебуває у так званому спекулятивному класі, що свідчить про досить високий рівень інвестиційних ризиків. Така ситуація впливає на структуру походження іноземних капіталів: найактивнішими на українському ринку протягом останніх років залишаються нерезиденти з офшорних островів (17,4% загального обсягу) та інвестори з США (16,4%). У галузевому розрізі найбільш привабливими для іноземних інвесторів залишаються харчова промисловість - $946,7 млн. (15,2% загального обсягу інвестицій) та торгівля - $913,2 млн. (14,7%). З іншого боку, самі ці галузі є пропорційно представлені у структурі всіх регіональних економік України. Таким чином можна стверджувати, що регіони конкурують між собою за залучення капіталу.
В умовах сповільнення інвестиційної активності у світі (за даними UNCTAD протягом останніх 5 років глобальні обсяги прямих іноземних інвестицій зменшились утричі), увага до Центрально- та Східноєвропейських країн залишається незмінною. Щорічні обсяги іноземних інвестицій у цей регіон залишаються стабільними на рівні 27-30 млрд. дол.США. Водночас Європейський союз послідовно поширюється на Схід.
Мал. 1.2 Галузевій розподіл прямих іноземних інвестицій станом на 1.01.2009р.
Західноєвропейські інвестори шукають місце для розміщення нового виробництва та базу для експансії на динамічні ринки Східної Європи, підприємці з країн СНД прагнуть виходу на Європейський та світовий ринки. Україна, що межує з обома економічними культурами, є не тільки привабливим самостійним середовищем для ведення бізнесу, а й ідеальним плацдармом для виробництва товарів та послуг, орієнтованих на обидва ринки.
Для цього є, як мінімум, 5 основних причин:
1. Найдинамічніша у Східній Європі економіка
Зростання ВВП у 2004р. досягнуло 12% при інфляції 12,3%, таким чином Україна досягла найбільших темпів економічного зростання серед країн Східної Європи та колишнього СРСР. Крім того, українська економіка продемонструвала найвищий темп росту інвестицій у основний капітал - 35%. Індекс фондового ринку S&P/IFCF-Україна, якій розраховується міжнародною агенцією Standard & Poor's, зріс протягом 2004 року на 170,33% до 114,35 - це максимальний розмір зростання серед ринків, що розвиваються. Динаміка зростання індексів країн СНД та Центральної Східної Європи в 2004 році була набагато нижчою: Словаччина (129,3%), Румунія (100,13%), Угорщина (93,7%), Болгарія (82,71%), Чехія (76,3%), Польща (59,3%), Словенія (41,01%), Туреччина (32,9%), Росія (12,8%). Експорт збільшився на 40%, імпорт - на 30%. Крім того, на позитивні зрушення вказує нещодавнє підвищення індексу економічної свободи на 43 позиції фондом Heritage та кредитного рейтингу України міжнародною агенцією Fitch, а також заяви інших агентств про наміри перегляду рейтингу найближчим часом.
2. Значні ринки збуту
Динамічний розвиток української економіки призвів до зростання доходів населення та розширення середнього класу. Разом із підвищенням попиту, спостерігається розширення старих та поява нових нерозподілених ринків збуту.
Таким чином, можливості вибору сфери діяльності практично безмежні. До того ж, як зазначає директор Російсько-євразійської програми фонда Карнеги за міжнародний мир Андерс Аслунд, "За розміром Україна більша за Німеччину та Великобританію разом узяті, в ній мешкає понад 47 млн. людей, вона має найдовший кордон з Європейським Союзом". Якщо навіть вичерпаються внутрішні ринки збуту, стратегічне розміщення країни завжди залишає можливості для легкого входження як на ринки країн СНД, так і членів ЄС.
3. Дешева та якісна робоча сила
Законодавчо встановлена мінімальна заробітна плата в Україні становить біля 80 дол. США, середня - близько 250 дол. США. Це один з найнижчих показників у Центральній та Східній Європі. У галузі сільського господарства середня зарплата - менше 70 дол., у будівництві та промисловості - 150-160 дол., у сфері транспорту - близько 170 дол. При невисокій ціні на людські ресурси, робоча сила є традиційно освіченою: понад 65% населення віком старше 10 років має загальну середню освіту, а понад 31% - вищу.
Мал.1.3 Оплата за годину праці у Східній та Центральній Європі
4. Стратегічне розміщення
Україна межує, з одного боку, з чинними членами Європейського Союзу: Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, а з іншого - з колишніми республіками СРСР: Росією та Білоруссю. Таке розміщення відкриває для компаній, що працюють в Україні, доступ на ринки із загальним населенням близько 200 млн.осіб. Через Україну проходить більшість наземних транспортних шляхів з Центральної до Східної Європи та Азії, країна має вихід до Чорного та Азовського морів, річкових магістралей та розгалужену систему аеропортів.
Завдяки такому географічному розташуванню та системі двосторонніх економічних домовленостей, вона є ідеальною базою як для підприємств, що орієнтуються на Західно- та Центральноєвропейські ринки збуту, так і для компаній, що планують реалізовувати продукцію в країнах колишнього СНД. Крім того, значна кількість інвесторів використовують таку позицію країни для залучення ресурсів Східної Європи у виробництві продукції для Західної Європи.
5. Різноманіття ресурсів
Україна є традиційно багатою на ресурси як для агропромислового комплексу, так і для промисловості. Країна має одні з найкращих в Європі чорноземів, що дозволяло Україні бути основним постачальником сільськогосподарської продукції ще за часів СРСР, запаси деревини. Водночас в Україні розвинений видобуток корисних копалин: вугілля, залізних руд, нафти і газу, каміння, солі тощо. Країна посідає провідне місце в Європі і світі за покладами нерудних корисних копалин. Родовища озокериту та самородної сірки - найбільші у світі. Поклади графіту - найбільші на європейському континенті. В останні роки зростає активність використання рекреаційних ресурсів - півострова Крим та Одеси на узбережжі Чорного моря влітку та Карпатських гір взимку, існує потужна база для зеленого туризму
В економіку України в 2007 році було інвестовано 159.899,3 мільйони гривень капітальних інвестицій. Структура капітальних інвестицій по напрямках майже не претерпіла змін у порівнянні з 2002 роком. Переважну частку (85,2%) освоєних коштів складали інвестиції в основний капітал (у капітальне будівництво та придбання машин і оснащення). На поліпшення об'єктів (капітальний ремонт, модифікацію, модернізацію) витрачено 10% інвестицій, на придбання і створення інших необоротних матеріальних активів -- 1,6%, на формування основної череди робочої і продуктивної худоби в сільському господарстві -- 0,8% всіх інвестицій.
Як і в минулі роки, основним джерелом інвестицій в основний капітал залишалися власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких у 2003 році освоєно 61,4% усіх капіталовкладень. У той же час частка цих засобів у структурі інвестицій знизилася в порівнянні з 2000 роком на 7,2 процентних пункти. Разом з тим до 8,2% зросла питома вага капіталовкладень, освоєних за рахунок позикових засобів.
Висновки до Розділу 1

Отже, уповільнення динаміки іноземних інвестицій, за оцінками багатьох фахівців, стає реальністю, а у наступному році може набути вигляду різкого спаду інвестиційної активності. І причина не лише в тому, що українська економіка раптово стане менш привабливою для іноземних інвесторів (хоча це теж неминуче з огляду на очевидне зменшення темпів росту внутрішнього попиту, інфляційні процеси та валютні ризики), але й у тому, що для багатьох іноземних інвесторів фінансова криза означатиме різке скорочення власних інвестиційних витрат, зміну стратегії із розвитку на внутрішню фінансову оптимізацію та оздоровлення. Як наслідок, багато інвесторів (незалежно від величини - від міжнародних банківських груп до невеликих приватних компаній із сусідніх країн) змушені переглянути та призупинити реалізацію власних інвестиційних планів як в себе на батьківщині, так і на ринках, що розвиваються.
У нових умовах знову актуальним стає завдання підвищення привабливості української економіки для іноземних інвесторів та реальної конкуренції за інвестиції з економіками сусідніх держав (у першу чергу, країн Центральної та Східної Європи). Конкуренції, головними інструментами якої є реальне, а не декларативне покращення інвестиційного клімату, зменшення бюрократичних процедур, спрощення регуляторно-реєстраційних вимог та вжиття радикальних заходів щодо дієвого захисту інвестицій.
Реальними кроками із боку держави повинні стати: - спрощення реєстраційних, ліцензійних, сертифікаційних, митних та інших процедур, зниження бюрократизації економічної діяльності. Враховуючи кризову ситуацію та дефіцит ресурсів терміново прийняти поправки до положень НБУ, Державної комісії по цінних паперах інших державних органів про скорочення термінів розгляду документів про реєстрацію іноземних інвестицій (зокрема, прямих позик та збільшення капіталу акціонерних товариств); - забезпечення захисту інтересів та прав інвестора у судах, підвищення ефективності судової системи, створення системи контролю за ухваленням судами відверто не правових, рейдерських рішень; - усунення корупційної складової, що крім відверто кримінального вимагання хабара, нерідко набуває форм добровільно-примусових внесків для розвитку населених пунктів; - зменшення кількості податків та спрощення їх адміністрування, забезпечення стабільності податкового законодавства, розв'язання питання податку на додану вартість (якщо він потрібен, тоді його треба вчасно відшкодовувати експортерам; якщо не можемо відшкодовувати, то тоді він не потрібен); - лібералізація ринку землі, визначення чітких і простих процедур її викупу та оренди для провадження господарської діяльності.
РОЗДІЛ 2. Прямі іноземні інвестиції в українській економіці сьогодні

2.1 Інвестиційний клімат України у синхронії і діахронії

Визначальним завданням державної політики в інвестиційній діяльності є створення рівних умов для ведення бізнесу та інвестування в економіку України суб'єктами господарювання різної форми власності, здійснення процесу інвестування на прозорих і цивілізованих принципах, поліпшення структури інвестиційних джерел.
 Україна пройшла важливі етапи на шляху до інтеграції в світовий економічний простір:
· 1 березня 1998 року набула сили Угода про партнерство і співпрацю з Європейським Союзом.
· ЄС і США надали Україні статус країни з ринковою економікою.
· Сенат США скасував поправку Джексона-Вєника щодо України.
·  Підписано міждержавні угоди щодо сприяння і взаємний захист інвестицій з 70 країнами світу.
· Укладено 60 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування практично зі всіма країнами СНД, Європи, багатьма країнами Азії, Північної і Південної Америки і кількома країнами Африки.
· 16 травня 2008 року Україна набула статус члена СОТ. Вступ України до СОТ дає позитивний сигнал для активізації співпраці між Україною і ЄС по всіх напрямах, а також в інвестиційній сфері.
Станом на травень 2009 року індекс інвестиційної привабливості України, за розрахунками Європейської Бізнес Асоціації, зріс до 2,6. Попередній індекс вираховувався станом на лютий 2009 року та складав 2,2. Індекс інвестиційної привабливості розраховується як середнє арифметичне оцінок п'яти аспектів інвестиційного клімату. Оцінка проводиться 78 інвестиційними компаніями, що працюють в Україні, та є більш оптимістичною, ніж рейтинги міжнародних агентств, які здійснюють оцінку інвестиційного клімату на підставі макроекономічних показників.
Правове середовище
В Україні створено законодавчу базу в сфері регулювання інвестиційної діяльності. Законами України «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про режим іноземного інвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» передбачено: державну гарантію захисту інвестицій незалежно від форм власності; відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора; повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі у разі припинення інвестиційної діяльності; застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення.
Першочерговими заходами в умовах фінансової кризи для України є відновлення довіри до банківської системи та національної валюти, стабілізація кредитної системи.
У I півріччі 2009 року Національний банк України прийняв низку нормативних актів, які суттєво вплинули на стабілізацію кредитної системи та сприяли покращенню інвестиційного клімату. Серед них, зокрема:
· Постанова Правління Національного банку України від 30.01.2009 № 33, яка набрала чинності 1 лютого 2009 року, якою було спрощено умови залучення банками коштів на зовнішньому ринку, зокрема, окремо встановлено норматив резервування за коштами, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів у розмірі 2 %.
· Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від 30.01.2009 № 38, якою було запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банків шляхом призначення Національним банком України куратора банку.
· З метою недопущення порушення прав інвесторів та недобросовісної конкуренції Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку рішенням від 02.02.2009 № 52 затвердила Порядок визнання емісії цінних паперів недобросовісною та недійсною.
· Верховна Рада України у I півріччі 2009 року прийняла:
· Закон України від 05.02.2009 № 959-V-I «Про внесення зміни до Закону України «Про оцінку земель», у якому, зокрема, встановлено терміни проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів не рідше ніж один раз у 5-7 років.
· Закон України від 04.02.2009 № 913-VI «Про внесення зміни до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
30 квітня 2009 року набув чинності Закон України від 17.09.2008 № 514-IV «Про акціонерні товариства», який удосконалює правові засади діяльності акціонерних товариств, сфери корпоративного управління та підвищує рівень захисту прав акціонерів.
Макроекономічні чинники
Основною ознакою, яка зумовила зміни макроекономічних показників економіки України у I півріччі 2009 року, була світова фінансова криза.
31 липня 2009 року рейтинговим агентством Standard&Poors прогноз рейтингу для України змінено з негативного на позитивний. За підсумками І півріччя 2009 року з'явились перші ознаки пожвавлення виробничої діяльності.
Після проведення моніторингу стану економіки МВФ прийняв рішення про виділення Україні третього траншу кредиту в розмірі 3,3 млрд. дол. США під 4 % річних та зобов'язання, зокрема, скоротити дефіцит бюджету, схвалити закони про спрощення рекапіталізації комерційних банків.
Обсяги промислового виробництва у I півріччі 2009 року знизились на 31,1 % по відношенню до відповідного періоду попереднього року. При цьому по відношенню до травня 2009 року обсяги промислового виробництва у червні поточного зросли на 3,1 %.
Обсяги валової продукції сільського господарства у січні - липні зросли на 3,8 % по відношенню до відповідного періоду попереднього року, при цьому у сільськогосподарських підприємствах обсяг збільшився на 5,9 %, а у господарствах населення скоротився на 1,8 %.
Інвестиції в основний капітал за січень-липень поточного року по відношенню до показників I півріччя 2008 року становили 56,7 %. Таке скорочення відбулося за рахунок поглиблення кризових явищ, які зумовили значні коливання курсу долара США до гривні, недовіру до фінансової системи. Слід зазначити, що вплив світової фінансової кризи на економіку України виявився не одразу. Фінансові установи першими потерпали від кризи ще у П - Ш кварталах 2008 року, а у IV кварталі 2008 року її відчула більшість населення. Наслідком вказаних явищ стала реакція населення та суб'єктів підприємницької діяльності, які почали масово акумулювати кошти поза межами фінансової системи.
Підприємствами та організаціями усіх форм власності у І півріччі 2009 року за рахунок усіх джерел фінансування вкладено 66,0 млрд. грн. капітальних інвестицій. У їх структурі частка інвестицій у матеріальні активи склала 97,1 %. Інвестиції в основний капітал (капітальне будівництво та придбання машин і обладнання) становили 82,0 % від загального обсягу капітальних інвестицій. На поліпшення стану об'єктів (капітальний ремонт, модифікація, модернізація) направлено 9,0 % загального обсягу капітальних інвестицій, на придбання та створення інших необоротних матеріальних активів - 2,8 %, в нематеріальні активи - 2,8 %, на інші - 0,5 %.
За І півріччя 2009 року обсяги інвестицій у розвиток промислових підприємств порівняно з відповідним періодом минулого року знизилися на 36,1 %. Найбільш суттєво (на 42,5 %) зменшились обсяги інвестицій на підприємствах переробної промисловості, які складають 61,0 % від усіх капіталовкладень у промисловість.
У переробній промисловості інвестиційно привабливими залишилися оброблення деревини та виробництво виробів із деревини, крім меблів. Обсяги капіталовкладень у підприємства цього виду діяльності збільшилися в 1,8 разу.
Негативний вплив на темпи освоєння капіталовкладень у переробній промисловості мало зменшення інвестицій в основний капітал у виробництво коксу, продуктів нафтопереробки (на 44,4 %), виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (на 49,5 %), металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів (на 54,0 %), машинобудування (на 51,6 %). Частка цих видів діяльності у загальних обсягах капіталовкладень переробної промисловості становила 45,5 %. Інвестиції у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів скоротилися на 35,2 %, у легку промисловість - на 10,1 %, целюлозно-паперове виробництво та видавничу діяльність - на 42,1 %, хімічну та нафтохімічну промисловість - на 24,1 %.
У січні - червні 2009 року капіталовкладення у розвиток організацій, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, зменшилися на 58,9 %. Інвестиції в основний капітал у: розвиток транспорту і зв'язку скоротилися на 35,7 %; торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - на 38,8 %; державне управління - на 41,7 %; сільське господарство, мисливство та лісове господарство - на 45,9 %; фінансову діяльність - на 55,9%; будівництво - на 57,6%.
Експорт товарів та послуг за І півріччя 2009 року порівняно з відповідним періодом попереднього року склав 56,4 %. Падіння цін на товарних ринках призвело до зниження експортних цін, що зумовило зменшення вартості експортованих товарів. Девальвація гривні та відповідне підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів не компенсувало негативних наслідків стагнації світових товарних ринків.
Внаслідок скорочення внутрішнього виробництва та зниження інвестиційної активності підприємств, імпорт товарів та послуг склав 48,7 % по відношенню до відповідного періоду попереднього року.
Обсяг роздрібної торгівлі за І півріччя 2009 року склав 84,1 % по відношенню до відповідного періоду попереднього року.
Реальний наявний доход населення, визначений з урахуванням цінового фактора, за І квартал 2009 року зменшився на 12,9 % порівняно з відповідним періодом 2008 року.
Реальна заробітна плата за ІІ квартал 2009 року зменшилася на 10,1 % порівняно з аналогічним показником попереднього року.
Індекс промислової продукції у січні - липні 2009 року порівняно з січнем - червнем 2008 року становив 69,6%.
Індекс споживчих цін у липні 2009 року становив 99,9 %, з початку року зріс на 108,5 %.
У січні-червні 2009 року підприємствами країни виконано будівельних робіт на суму 18,2 млрд. грн., що у порівнянних цінах становить 45,7 % від обсягів будівництва у відповідному періоді 2008 року.
За січень - липень поточного року підприємствами транспорту перевезено вантажів на 69,2 % від обсягу перевезень за січень - липень попереднього року.
У І півріччі 2009 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 2 699,7 млн. дол. США прямих інвестицій, що становить 40,2 % обсягів І півріччя попереднього року. У тому числі:
· з країн ЄС надійшло 2 074,6 млн. дол. США (76,8 % загального обсягу);
· з країн СНД - 344,7 млн. дол. США (12,8 %);
· з інших країн світу - 280,4 млн. дол. США (10,4 %).
У той же час нерезидентами вилучено капіталу на суму 413,5 млн. дол. США.
У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат і курсової різниці, склав 2 358,6 млн. дол. США, що становить 34,1 % рівня відповідного періоду попереднього року.
У січні - червні 2009 року зросли обсяги вкладень капіталу з:
· Нідерландів - на 561,7 млн. дол. США;
· Кіпру - на 386,5 млн. дол. США;
· Франції - на 342,0 млн. дол. США;
· Російської Федерації - на 277,1 млн. дол. США;
· Аруби - на 273,6 млн. дол. США.
Зазначені країни забезпечили 78 % приросту іноземного капіталу в Україні.
Приріст іноземного капіталу у звітному періоді спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, - на 861,0 млн. дол. США, операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - на 454,9 млн. дол. США, торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку - на 141,5 млн. дол. США, а також на підприємствах промисловості - на 582,0 млн. дол. США, у тому числі переробної - на 522,6 млн. дол. США. Серед галузей переробної промисловості найбільше зросли обсяги прямих іноземних інвестицій у хімічну та нафтохімічну промисловість (на 207,8 млн. дол. США) та у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 106,1 млн. дол. США).
На 1 липня 2009 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, унесених в Україну, склав 37 965,7 млн. дол. США, що в розрахунку на одну особу становить 823,9 дол. США. Інвестиції надійшли зі 125 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає 81 % загального обсягу прямих інвестицій, входять:
· Кіпр - 8 063,7 млн. дол. США;
· Німеччина - 6 530,9 млн. дол. США;
· Нідерланди - 3 717,1 млн. дол. США;
· Австрія - 2 490,0 млн. дол. США;
· Сполучене Королівство - 2 330,0 млн. дол. США;
· Російська Федерація - 2 125,1 млн. дол. США;
· Франція - 1 573,2 млн. дол. США;
· Сполучені Штати Америки - 1 369,2 млн. дол. США;
· Віргінські Острови - 1 323,7 млн. дол. США;
· Швеція - 1 259,1 млн. дол. США.
Мал.2.1. Основні країни - івестори (млн.дол.) станом на 1.07.2009р.
На підприємствах промисловості зосереджено 8 570,1 млн. дол. США, у т. ч. переробної - 7 373,9 млн. дол. США та добувної - 1 046,2 млн. дол. США. Серед галузей переробної промисловості у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів внесено 1 792,1 млн. дол. США прямих інвестицій, у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів - 1 406,0 млн. дол. США, машинобудування - 1 051,7 млн. дол. США, хімічну та нафтохімічну промисловість - 1 150,7 млн. дол. США, виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції - 758,3 млн. дол. США.
У фінансових установах акумульовано 8 015,7 млн. дол. США (21,1 %) прямих інвестицій, в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - 4 068,7 млн. дол. США, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку - 3 828,4 млн. дол. США.
Про наявність прямих іноземних інвестицій звітувало 17,9 тис. підприємств України. Сума кредитів та позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 липня 2009 року становила 6 149,7 млн. дол. США. Найбільше їх надійшло з:
· Кіпру - 1603,9 млн. дол. США;
· Нідерландів - 722,5 млн. дол. США;
· Франції - 530,5 млн. дол. США;
· Німеччини - 509,8 млн. дол. США;
· Російської Федерації - 493,0 млн. дол. США;
· Австрії - 331,4 млн. дол. США;
· Сполученого Королівства -241,3 млн. дол. США;
· Угорщини - 239,3 млн. дол. США;
· Польщі - 181,5 млн. дол. США;
· Швеції - 152,2 млн. дол. США.
У І півріччі 2009 року з України в економіку інших країн світу спрямовано 25,9 млн. дол. США прямих інвестицій. Інвестування здійснювалося переважно у вигляді грошових внесків.
Мал. 2.2 Прямі іноземні інвестиції в Україну кредити та позики, отримані підприємствами України від прямих інвесторів(млн.грн.) станом на 1.07.2009
Обсяг прямих інвестицій з України в економіку країн світу, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці, на 1 липня 2009 року становив 6 226,8 млн. дол. США, у т. ч.:
· у країни ЄС - 5 945,0 млн. дол. США;
· у країни СНД - 219,6 млн. дол. США;
· в інші країни світу - 62,2 млн. дол. США.
Сума кредитів та позик, наданих українськими резидентами підприємствам прямого інвестування, на 1 липня 2009 року становила 123,4 млн. дол. США.
Загальний обсяг прямих інвестицій в економіку інших країн світу, враховуючи позичковий капітал, становив 6 350,2 млн. дол. США.
Фондовий ринок
За інформацією Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, обсяг угод на організованому ринку у І півріччі поточного року зменшився на 40 % по відношенню до аналогічного періоду 2008 року.
Індекс ПФТС у П кварталі 2009 року виріс на 80,87 % та лишив позаду такі біржі, як KASE (Казахстан) - 56,48 % і BSE 30 (Індія) - 49,29 %.
Найбільш привабливими для інвесторів є традиційні галузі економіки. Перш за все, це - металургія, машинобудування, хімічна промисловість, харчова промисловість. Разом із тим дедалі більше привертають увагу інвесторів такі галузі, як автомобільна промисловість, споживча електроніка, високі технології, вітроенергетика, сонячна енергетика, виробництво біопалива, телекомунікації, логістика і деякі інші. Світовий банк оцінює потреби України в інвестиціях більш ніж 100 млрд. дол. США.
 Рада інвесторів при Кабінеті Міністрів України. Основним консультативно-дорадчим органом з підготовки пропозицій щодо формування державної інвестиційної політики є Рада інвесторів при Кабінеті Міністрів України, утворена згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2007 № 3.
Основними завданнями Ради інвесторів є:
· підготовка пропозицій щодо формування державної інвестиційної політики;
· участь у розробленні та проведенні експертизи проектів окремих нормативно-правових актів з питань інвестиційної діяльності;
· надання обґрунтованих пропозицій щодо реалізації інвестиційних проектів, спрямованих на розвиток пріоритетних галузей економіки, а також адміністративно-територіальних одиниць;
· надання аналітичної, інформаційної допомоги державним органам, установам та організаціям з питань, пов'язаних з її діяльністю;
· сприяння ефективній взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і суб'єктів господарської діяльності у сфері інвестиційної діяльності.
При Раді інвесторів утворено робочі групи за відповідними напрямами, до складу яких увійшли представники Держінвестицій. Нині здійснюється розгляд та опрацювання пропозицій інвесторів щодо вдосконалення нормативно-правового поля.
Одним із перспективних напрямів для залучення інвестицій - як і з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел є розвиток венчурного інвестування.
Переваги венчурного інвестування як головного джерела фінансування у сфері інноваційного бізнесу полягає у тому, що підприємства, що розвиваються, можуть отримати інвестиції тоді, коли інші фінансові інститути утримуються від ризикованих капіталовкладень.
Нині в Україні венчурні фонди є особливим інститутом інвестування. Вони віднесені до інститутів спільного інвестування (ІСІ), хоча й не мають прямого відношення до спільного інвестування та фондового ринку. Їм надані особливі повноваження та податкові пільги у порівнянні із іншими типами ІСІ. Проте вітчизняний венчурний капітал не інвестує в інноваційні проекти, оскільки інвестиції в інші галузі традиційної економіки мають надвисокий рівень доходності за відносно короткий термін інвестування за умов низького рівня ризику.
За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу, на кінець І кварталу 2009 року в Україні зареєстровано 697 ІСІ. Питома вага венчурних фондів складає 75,6 %. На відміну від зарубіжних венчурних фондів, які спрямовують інвестицій у високоризиковану інноваційну сферу, вітчизняні венчурні фонди інвестували переважно у підприємства таких галузей як будівництво, нерухомість, торгівля та ін.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2008 № 447 затверджено Державну цільову економічну програму «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 роки, яка передбачає утворення венчурних фондів інвестування інноваційної діяльності за рахунок недержавних коштів та комунальних спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ в регіонах за кошти місцевих бюджетів.
З метою опрацювання питань щодо створення необхідних умов для інституційного забезпечення венчурного фінансування інноваційної діяльності наказом Держінвестицій від 10.07.2009 № 33 утворено робочу групу з питань створення венчурного фонду інвестування інноваційної діяльності, в рамках роботи якої здійснюється аналіз сучасного стану венчурного інвестування в Україні та вивчення досвіду інших країн щодо розвитку інвестування в інноваційну діяльність, з метою адаптації найкращих аналогів.
2.2 Прямі іноземні інвестиції як фактор розвитку економіки України

Економіка України, як і будь-якої країни, перебуває під впливом зовнішнього середовища. Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції, що супроводжується глобалізацією економічних зв'язків, вимагає прогресивних структурних зрушень в економіці України, поліпшення якісних показників на мікро- та макрорівнях, одним з важливіших засобів забезпечення яких є інвестиції.
Починаючи з 1998 р. інвестиції в основний капітал вітчизняних суб'єктів господарювання мають стійку тенденцію до зростання. Проте світовий досвід переконує у проблематичності забезпечення економічного зростання країн з перехідною економікою без залучення й ефективного використання іноземних інвестицій.
Аналіз динаміки іноземних інвестицій в Україну свідчить про те, що до 2003 р. порівняно з країнами Східної Європи Україна залишалася менш привабливою для іноземних інвесторів.
Так, чистий приплив іноземних інвестицій в Україну був нижчим, ніж до Польщі у 7 разів, Чехії - у 6 разів, Угорщини - у 3 рази. Покращення інвестиційного клімату в Україні, зокрема активізації процесів приватизації із залученням іноземних інвесторів, забезпечило значний приріст прямих іноземних інвестицій у 2003 - 2007 рр.
 
Прямі іноземні інвестиції в Україну2)
Прямі інвестиції з України2)
1995
483,5
20,3
1996
896,9
84,1
1997
1438,2
97,4
1998
2063,6
127,5
1999
2810,7
97,5
2000
3281,8
98,5
2001
3875,0
170,3
2002
4555,3
155,7
2003
5471,8
144,3
2004
6794,4
166,0
2005
9047,0
198,6
2006
16890,0
219,5
2007
21607,3
243,3
2008
29542,7
6196,6
2009
35723,4
6198,6
Табл.2.1.Прямі інвестиції за період 1995-2009рр. (на початок року; млн.дол. США)1)

1) Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.
Статистичні спостереження за прямими інвестиціями здійснюються починаючи з 1994 року.
Дані з інвестицій зовнішньоекономічної діяльності відповідно до міжнародної методології, що застосовується при проведенні статистичних спостережень, можуть уточнюватись протягом двох років.
2) Обсяги прямих інвестицій в Україну та з України наведено з урахуванням даних Національного банку України та Фонду державного майна України (щодо різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності окремих підприємств)
Так, продаж російській компанії «Мобільні ТелеСистеми» у 2003 р. частки «Укртелекому» в статутному фонді компанії «Український мобільний зв'язок» обсягом 172 млн. дол. США забезпечив надходження 90 % іноземних інвестицій у такий вид економічної діяльності, як пошта і зв'язок, та 2,3 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України. Надходження у 2005 р. коштів за приватизацію металургійного заводу «Криворіжсталь» та продаж АППБ «Аваль» іноземному інвесторові забезпечили рекордні для України обсяги чистого припливу прямих іноземних інвестицій - 7,5 млрд. дол. США, що перевищило показник 2004 р. у 4,4 рази. Загальний обсяг накопичених прямих інвестицій в Україну за 2006 р. зріс на 32% порівняно з початком року і на 31 грудня 2006 р. становив 22,7 млрд. дол. США (з яких 93,4 % - акціонерний капітал, 6,6 % - кредити, надані прямими інвесторами), а на 1 липня 2007 р. даний показник становив 26,6 млрд. дол. США (з яких 92 % припадало на акціонерний капітал). При цьому чистий приплив прямих іноземних інвестицій в економіку України у першому півріччі 2007 р. в 1,2 рази перевищив рівень відповідного періоду 2006 р. й становив 3,3 млрд. дол. США.
У січні-вересні 2006 року обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України склав 3 млрд. 71 млн. 700 тис. дол. або 18,2% стосовно обсягів інвестицій на початок року й у 3,3 рази більше приросту прямих іноземних інвестицій за відповідний період попереднього року. У цілому за станом на 1 жовтня 2006 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій склав 19 млрд. 911 млн. 800 тис. дол. (424,3 дол. у перерахуванні на одну людину), що в 2,1 рази більше, ніж за аналогічний період минулого року.
Як повідомляє Держкомстат, за дев'ять місяців 2006 року іноземними інвесторами в економику України було вкладено 3 млрд. 238 млн. 700 тис. дол. При цьому прямих іноземних інвестицій країн СНД склали 137 млн. 500 тис. дол. (4,2% відносно загального обсягу), інших країн світу -- 3 млрд. 101 млн. 200 тис. дол. (95,8%).
Інвестиції надійшли з 117 країн світу, при цьому на 10 з них припадає 84% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій. У десятку найбільших великих країн-інвесторів входять Німеччина, Кіпр, Австрія, Великобританія, Сполучені Штати Америки, Нідерланди, Російська Федерація, Віргінські Британські острови, Франція і Швейцарія. Серед регіонів України лідерами за обсягами прямих іноземних інвестицій є Київ -- 5 млрд. 6 млн. 800 тис. дол., Дніпропетровська -- 1 млрд. 891 млн. 700 тис. дол., Донецька -- 975 млн. 200 тис. дол., Харківська -- 920 млн. 400 тис. дол., Київська -- 813 млн. 800 тис. дол. і Одеська -- 681 млн. 300 тис. дол. області.
Сума кредитів і позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, станом на 1 жовтня 2006 року склала 1 млрд. 697 млн. 400 тис. дол. Найбільше їх надійшло з Німеччини, Кіпру, США, Нідерландів, Польщі, Франції, Російській Федерації, Австрії і Великобританії.
В цілому, протягом 1998 - 2006 рр. загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України зріс з 2801 до 22724 млн. дол. США або у 8,1 рази. Це забезпечило значний приплив валюти, що в умовах зменшення відпливу капіталу, як результат зваженої політики НБУ щодо регулювання операцій з викупу вітчизняних цінних паперів у нерезидентів, посилення контролю за операціями, які мають ознаки сумнівних, обмежень на здійснення вітчизняними банками активних операцій у грудні 2004 р. тощо, дозволило збільшити резервні активи до рівня, що забезпечує фінансування імпорту товарів та послуг упродовж 0,6 міс. у 1998 р. до 4,0 міс. у 2006 р.
Упродовж 2002-2004 рр. найбільш інвестиційно привабливими для нерезидентів були оптова торгівля та посередництво, пошта та зв'язок, харчова промисловість та перероблення сільськогосподарської продукції й машинобудування, а починаючи з 2005 р. - металургія, фінансовий сектор та український ринок нерухомості. Станом на 1 липня 2007 р. найбільший обсяг прямих іноземних інвестицій сконцентровано в металургійній промисловості - 23,2 %, фінансовій діяльності - 19,3 %, оптовій і роздрібній торгівлі - 8,8 %, операціях з нерухомим майном - 7,9 %, харчовій промисловості - 7,9 %. Це сприяло значному нарощуванню обсягів виробництва, пожвавленню експортно-імпортних операцій, збільшенню фінансового результату підприємств від звичайної діяльності цих видів економічної діяльності, а також зростання кумулятивного темпу вантажообороту підприємств транспорту. Так, станом на 1 липня 2007 р. найбільшу частку від загальної суми (35,9 %) складав фінансовий результат підприємств промисловості, фінансовий результат від операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям (32,7 %) та підприємств, що займаються фінансовою діяльністю (26,2 %). Участь іноземних інвесторів в капіталі вітчизняних фінансових установ спряла активізації їх діяльності на зовнішніх фінансових ринках. Залучення вітчизняними банками значних обсягів коштів на зовнішніх фінансових ринках, здійснення валютних інтервенцій НБУ та зростання депозитів населення обумовили накопичення надлишкової вільної ліквідності на коррахунках. Так, станом на 1 липня 2007 р. обсяг обов'язкових резервів становив 5,5 млрд. грн., а розрахунковий рівень тимчасом вільної ліквідності на коррахунках банків - 15,7 млрд. грн.
Найбільшу частку в капіталі вітчизняних корпорацій з іноземним капіталом у теперішній час мають інвестори з країн Європейського Союзу - Німеччини (23,5 %), Кіпру (17,6 %), Австрії (8,6 %), Великобританії (6,9 %) та Нідерландів (8,2 %). Починаючи з 2003 р. прямі іноземні інвестиції в Україну з країн ЄС зросли майже у 9,7 рази, а частка інвесторів США та Російської Федерації у статутних фондах українських підприємств скоротилися з 17,3 % та 7,0 % до 8% та 5% відповідно. Одночасно спостерігалося значне зростання товарообороту між Україною та країнами-членами ЄС. Однак, в основному це відбувалося за рахунок нарощування імпорту з цих країн, що відбилося на сальдо зовнішньоторговельних операцій. Так, якщо у 2002 р. сальдо зовнішньої торгівлі з країнами ЄС було активним (1911 млн. дол. США), то у 2006 р. - пасивним (4744 млн. дол. США). Основними торгівельними партнерами-споживачами української продукції є Італія, Польща, Німеччина та Угорщина, сумарний експорт становить 55,9 % від усіх поставок до країн ЄС та 15,8 % від загального експорту України. Процеси євроінтеграції, з одного боку, позитивно відбиваються на збільшенні обсягів інвестицій з країн-членів ЄС, з іншого - формують передумови зростання імпортної залежності країни, що може мати негативні наслідки для економіки України у довгостроковому періоді.
Обсяги прямих інвестицій на 01.10.2009 (млн.дол. США) 2)
У % до підсумку
Усього
38591,6
100,0
у тому числі
 
 
Кіпр
8201,7
21,3
Німеччина
6580,8
17,1
Нідерланди
3814,2
9,9
Австрія
2564,8
6,6
Сполучене Королівство
2348,5
6,1
Російська Федераці 2061,5
5,3
Франція
1589,6
4,1
Сполучені Штати Америки
1381,5
3,6
Вiрґiнськi Острови, Британські
1340,5
3,5
Швеція
1256,4
3,3
Італія
921,0
2,4
Польща
862,5
2,2
Швейцарія
825,8
2,1
Угорщина
715,1
1,9
Інші країни
4127,7
10,6
Табл.2.2 Прямі іноземні інвестиції в Україну за 2009 рік1)
1)Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.
Перелік країн визначено, виходячи з найбільших обсягів інвестицій, що вкладені в економіку України.
2)Обсяги прямих інвестицій в Україну та за окремими країнами-інвесторами наведено з урахуванням даних Національного банку України та Фонду державного майна України (щодо різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності окремих підприємств). Розглянуті основні тенденції у сфері іноземного інвестування свідчать про те, що Україна протягом останніх п'яти років є досить привабливою країною для інвесторів.
Зростання обсягів інвестицій, що надходять в країну, сприяє активізації зовнішньої торгівлі, забезпечує структурні зрушення в економіці України та поліпшення якісних показників на мікро- та макрорівнях, що підвищує здатність економіки країни чинити опір руйнівному впливу зовнішнього середовища та ефективність функціонування.
(млн. дол. США)
 
Обсяги прямих інвестицій на
01.01.2009
01.07.2009
Всього по країнах ЄС
28118,2
29982,5
Австрія
2443,8
2490,0
Бельгія
43,8
44,0
Болгарія
20,0
20,4
Греція
309,9
321,7
Данія
176,8
184,5
Естонія
107,7
116,6
Ірландія
133,6
145,7
Іспанія
58,9
62,3
Італія
914,2
919,7
Кіпр
7677,2
8063,7
Латвія
63,8
86,9
Литва
84,7
88,4
Люксембург
214,2
226,9
Мальта
38,5
41,8
Нідерланди
3155,4
3717,1
Німеччина
6393,0
6530,9
Польща
692,5
851,8
Португалія
6,0
6,3
Румунія
17,4
19,0
Словаччина
106,2
106,7
Словенія
26,0
26,6
Сполучене Королівство
2248,9
2330,0
Угорщина
595,4
615,6
Фінляндія
15,9
54,6
Франція
1231,2
1573,2
Чеська Республіка
80,4
79,0
Швеція
1262,8
1259,1
Довідково:
 
 
Всього по Україні
35607,1
37965,7
 Табл.2.3. Прямі іноземні інвестиції в Україну з країн ЄС
 
Приватний капітал дуже відчутний до загроз політичній та економічній стабільності, обираючи закордонні вкладення різного роду у разі реального виникнення таких загроз. Оскільки сучасний стан розвитку України характеризується складною політичною ситуацією, прискоренням інфляції, які є рушійними мотивами прагнення власників капіталу забезпечити безпеку від політичних та економічних ризиків, то збереження позитивних тенденцій у сфері іноземного інвестування вітчизняних суб'єктів господарювання значною мірою залежить від ефективності моніторингу транскордонного переміщення капіталу, що дозволяє своєчасно ідентифікувати загрозу «втечі капіталу» і розробляти адекватні заходи його протидії. Це вимагає додаткових наукових досліджень феномену відтоку капіталу з країни, що в сучасних умовах господарювання має розглядатися як композиція експорту та втечі капіталу.
У перших місяцях поточного року вдалося досягнути покращення не за всіма показниками якщо говорити про динаміку виходу з кризи. Поширення рецесійних процесів у світі, погіршення умов торгівлі та фінансового стану реального сектору, скорочення кредитування стали тією групою факторів, що звузили інвестиційний попит. За підсумками першого кварталу реальне скорочення обсягів інвестицій в основний капітал становить 39,5% (порівняно зі зростанням на 10,4% за І квартал 2008 року). Приріст прямих іноземних інвестицій у І кварталі склав 1175,5 млн. дол. США, що на 63,8% менше обсягів І кварталу попереднього року. У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці склав 819,5 млн. дол. США, що становить 24,4% рівня відповідного періоду попереднього року.
В основному, приріст іноземного капіталу у І кварталі спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, - на 284,4 млн. дол. США, операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - на 236,0 млн. дол. США, торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку - на 56,4 млн. дол. США, а також на підприємствах промисловості - на 78,3 млн. дол. США. Такі результати є об?єктивним наслідком розгортання фінансової кризи, яка супроводжувалась фінансовими втратами та посилення інвестиційних ризиків. Довідково: Основним джерелом фінансування капітальних вкладень залишились власні кошти підприємств: їх питома вага у структурі інвестицій в основний капітал становила 66,7%. Фінансово-економічна криза суттєво погіршила фінансові результати українських підприємств: у січні-квітні 2009 року фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування зменшився на 77,6% і становив 8,8 млрд. грн. (39 млрд. грн. у січні-квітні 2008 року). При цьому, прибутки прибуткових підприємств скоротилися на 12,4% до 46,9 млрд. грн., а збитки збільшилися у 2,6 раза - з 14,5 млрд. грн. у січні-квітні 2008 року до 38,1 млрд. грн. у січні-квітні 2009 року.
В цілому, негативний фінансовий результат продемонстрували не лише експортоорієнтовані виробництва, але і орієнтовані на внутрішній ринок та раніше прибуткові види економічної діяльності: роздрібна торгівля, будівництво, діяльність готелів та ресторанів, а також більшість галузей промисловості.
Мал.2.4. Прямі іноземні інвестицій в Україну (млн. дол. США)
Зменшення питомої ваги інвестицій в основний капітал, освоєних за рахунок кредитів банків та інших позик (на 2,9 в.п. до 12,7%) в структурі фінансування капітальних вкладень є прямим результатом скорочення кредитної підтримки реального сектору економіки з боку комерційних банків. За І квартал вимоги банків за кредитами, наданим на інвестиційні цілі нефінансовим корпораціям, скоротились більше ніж в 2,5 рази порівняно з обсягами за І квартал 2008 року. І хоча частка довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитування збільшилась з початку року на 0,4 в.п. до 11,7%, це відбулось внаслідок більш суттєвого скорочення частки короткострокових кредитів - на 0,7 відсоткового пункту до 42,2%. За результатами січня-березня обсяг довгострокових кредитів дещо зріс в операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям, діяльності транспорту та зв?язку, готелів та ресторанів, переробній та добувній промисловості, сільському господарстві. В структурі інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування частка бюджетних коштів зменшилась до 3,2% (проти 4,7% за І квартал 2008 року.) внаслідок того, що в умовах обмеженості бюджетних коштів відбувалось пріоритетне фінансування соціальнозахищених статей бюджету при недофінансуванні капітальних видатків. Частка капітальних вкладень на будівництво власних квартир зменшилась на 2,8 в.п. до 3,6%, що, зокрема, пояснюється згортанням протягом більшої половини 2008 року та на початку 2009 року програм іпотечного кредитування та зменшенням реальних доходів населення. Слід зазначити, що загалом відбулось скорочення за всіма видами будівельної діяльності. Будівельна галузь продовжує функціонувати під дією негативних чинників, що мали місце, починаючи з 2008 року (криза банківської ліквідності, курсова нестабільність, зниження попиту з боку споживачів). Як наслідок, за підсумком січня-травня 2009 року обсяги будівельних робіт скоротились на 55,8% порівняно з відповідним періодом минулого року. Частка коштів іноземних інвесторів зросла на 2 в.п. до 5,2% в структурі інвестицій за джерелами фінансування. У той же час спостерігалась тенденція зниження рівня капіталізації прямих іноземних інвестицій: за І квартал лише близько 1% (проти 6,3% за І квартал 2008 року) було здійснено у вигляді обладнання або коштів, які були інвестовані у оборотні та необоротні матеріальні та нематеріальні активи. Але у квітні у цій сфері також з?явились перші позитивні зрушення.
За попередніми даними НБУ надходження прямих іноземних інвестицій в Україну у квітні значно зросли порівняно з попередніми місяцями до 720 млн. дол. США, що лише на 13% менше, ніж у квітні 2008 року (мал. 2.4.). Також ми можемо очікувати і на пожвавлення внутрішніх інвестицій у найближчій перспективі у зв?язку із поступовим відновленням позитивної динаміки кредитування.
У 2009 році негативний вплив на економіку України з боку падіння зовнішнього попиту посилювався спадом інвестиційної активності. Реальне падіння інвестицій у 2009 році становило від 12% до 42% (усереднене значення - “мінус” 25,4%, що на 4,5 в.п. більше ніж станом на квітень). Основним чинником гальмування інвестиційної активності у 2009 році стала нестача фінансових ресурсів.
Поряд з цим, українська економіка втратила частину інвестиційного потенціалу через несприятливий інвестиційний клімат. Деякі експерти вважають, що загалом іноземні інвестори і у подальшому займуть вичікувальну позицію зважаючи на потенційні ризики вкладання коштів в українські активи в умовах високої імовірності реалізації нової “хвилі” макроекономічних диспропорцій. У 2009 році в основному інвестори приділяли основну увагу на забезпечення фінансування вже розпочатих інвестиційних проектів, зокрема в рамках підготовки до проведення в Україні фінальної частини ЄВРО-2012. Як результат, враховуючи прогнози учасників семінару усереднене значення чистого приросту прямих іноземних інвестицій порівняно з квітнем зменшилось на 14,4% до 4,5 млрд. дол. США. Максимальний обсяг чистого приросту прямих іноземних інвестицій за підсумком 2009р. може становити 9,7 млрд. дол. США, мінімальний - 2,2 млрд. дол. США.
У прогнозах експертів [11] щодо динаміки інвестиційного попиту спостерігається значна різниця: варіація значення від “мінус” 5% до “плюс” 16,7%, хоча їх межі порівняно з квітнем значно звузились (від “мінус” 7% до “плюс” 40% станом на квітень). Це в основному зумовлено відмінністю у поглядах щодо відновлення діяльності банківської сфери. Хоча, порівняно з квітнем усереднене значення середньозваженої ставки за кредитами комерційних банків в національній валюті на кінець року збільшилось на 0,4 в.п. до 20,8%, загалом прогнозисти передбачають здешевлення вартості кредитних ресурсів порівняно з 2009 роком (усереднене значення на 2,2 в.п. менше показника 2009 року). Але, зважаючи на те, що динаміка інвестицій прогнозується від?ємною (середнє значення “мінус” 0,3%), таких змін на ринку банківських послуг буде недостатньо.
Водночас, експерти дещо погіршили і свої прогнозні оцінки щодо притоку прямих іноземних інвестицій. Так, якщо у квітні за оптимістичним прогнозом чистий притік прямих іноземних інвестицій на 2010 рік становив 13,5 млрд. дол. США, то у липні - він становить 9 млрд. дол. США. Мінімальний показник залишився на квітневому рівні (4 млрд. дол. США). Як результат, усереднене значення чистого притоку обсягів прямих іноземних інвестицій на 2010 рік порівняно з квітнем зменшилось на 15,2% до 6,1 млрд. дол. США.
2.3 Організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України

Головним завданням при залученні необхідних для структурної перебудови економіки держави іноземних інвестицій є створення таких умов щодо іноземного інвестування, які б при гарантуванні засад економічної безпеки країни одночасно забезпечували максимальне зближення інтересів держави з інтересами іноземних інвесторів.
Фахівці пропонують трактувати зміст поняття „організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій” як систему гармонізації державного регулювання та ринкового механізму саморегуляції економіки спрямовану на формування сприятливого інвестиційного середовища для надходження в країну ресурсів зовнішнього інвестування.
Основні взаємопов'язані та взаємодоповнювані складники механізму - державне регулювання іноземних інвестицій та ринковий механізм саморегуляції економіки, які за допомогою політико-правових, економічних, організаційних та інформаційних важелів формують в країні сприятливе інвестиційне середовище. Ефективне використання цих важелів впливає на надходження в країну прямих іноземних інвестицій.
Проведений аналіз статистичних даних свідчить, що прямі іноземні інвестиції є порівняно стабільним джерелом поповнення інвестиційних ресурсів вітчизняної економіки.
У вітчизняну економіку вкладені інвестиції зі 119 країн світу, при цьому на 10 з них припадає 84,1% їх загального обсягу, зокрема країни Європейського Союзу та США. Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено у фінансових установах (2419,8 млн дол.), на підприємствах оптової торгівлі і посередництва (2264,0 млн дол.) та в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг і надання послуг підприємцям (1773,4 млн дол.). Сталою є зацікавленість інвесторів до підприємств металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, у які нерезидентами вкладено 1398,3 млн дол., і виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів - 1274,6 млн дол.
За результатами аналізу інвестиційної привабливості регіонів найбільш вигідними для іноземних інвесторів є провідні науково-промислові центри з розвиненою інфраструктурою, а саме: м.Київ (26,1% обсягу іноземного капіталу в економіку країни), Дніпропетровська (11,0%), Харківська (4,8%), Київська (4,2%), Донецька (4,0%) та Одеська (3,3%) області.
За допомогою кореляційного аналізу можна дослідити зв'язок між обсягом надходження прямих іноземних інвестицій, темпами зростання ВВП та капітальними інвестиціями. Між цими показниками існує тісний прямий взаємозв'язок, оскільки між темпами зростання ВВП та обсягом ПІІ країни коефіцієнт детермінації R2 = 0,97, а показник надходження ПІІ та капітальних інвестицій відповідно становить 0,99. Це означає, що в міру збільшення надходжень ПІІ в економіку України темпи ВВП та капітальних вкладень теж зростали. З іншого боку, активізація іноземної інвестиційної діяльності можлива лише за умов оздоровлення економіки, поліпшення інвестиційного середовища, активізації внутрішнього інвестування та адекватної інвестиційної політики.
Отже, при залученні прямих іноземних інвестицій у вітчизняну економіку необхідно враховувати критерії національної безпеки. Вважається, що для стабільного економічного зростання країни річні інвестиції за певний період часу мають бути на рівні 19-25% до ВВП, тобто для підтримання інвестиційної безпеки загальний обсяг інвестицій в економіку країни щодо ВВП має бути на рівні:
Рi = I х 100 % ? 19-25%,
ВВП
де Рi - рівень інвестиційної безпеки у відсотках,
І - загальний обсяг реальних інвестицій в економіку країни за аналізований період у грошовому вимірі.
Величина Рi повинна утримуватися на рівні 19-25%, що є пороговим значенням інвестиційної безпеки.
Максимальне порогове значення інвестиційної безпеки відповідає етапу, коли економіка перебуває на стадії реформування і потребує значних інвестицій. Коли економіка перебуває на етапі стабільного розвитку, порогове значення інвестиційної безпеки може бути дещо меншим. Оскільки для України питання інвестицій стоїть вкрай гостро, порогове значення інвестиційної безпеки в найближчі три роки має бути максимальним - на рівні 25%.
Ця позиція відстежується у методичних рекомендаціях Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України. Показники динаміки стану інвестиційної безпеки України, згідно з цими рекомендаціями, наведені у таблиці 2.4.
Індикатор, одиниця виміру
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
Порогове значення
Згідно з методикою Міністерства економіки України
Відношення чистого приросту ПІІ до ВВП, %
1,78
1,49
1,90
1,79
2,16
2,64
3,47
9,11
4,05
5 - 10
Частка ПІІ у загальному обсязі інвестицій, %
11,59
9,98
12,02
10,08
11,61
12,14
13,66
30,18
14,76
20 - 30
Згідно з методикою Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України
Рівень інвестиційної безпеки (Рi),%
15,4
14,9
15,8
17,7
18,6
21,7
25,4
30,2
27,4
19 - 25
Таблиця 2.4 Динаміка стану інвестиційної безпеки України

Джерело: Розраховано за даними Держкомстату та Національного банку України.
Незважаючи на те, що тільки в 2004 р. в Україні досягнуто порогового значення інвестиційної безпеки (25,4%), в попередні роки простежувалось його рівномірне зростання. Однак ця методика враховує лише загальний обсяг інвестицій, що є недостатнім для обрахунку інвестиційної безпеки країни.
Як видно з результатів розрахунків, індикатори щодо ПІІ в Україні є нижчі порогових значень (винятком був 2005 рік, коли відбувся продаж металургійного комбінату “Криворіжсталь” і банку “Аваль”). На жаль, дані методики не дають відповіді на питання, яке ж оптимальне співвідношення між внутрішніми і зовнішніми інвестиціями, а також, яка допустима частка вкладу іноземних інвесторів при обрахунку інвестиційної безпеки України.
Для вирішення цих питань, запропоновано використати Закон золотого перерізу, який дедалі частіше застосовують у вирішенні економічних задач. Це співвідношення прийнято позначати грецькою буквою ц і воно дорівнює: ц ?1,618.
З цієї пропорції отримуємо, що оптимальне співвідношення між внутрішніми (капітальні вкладення) та зовнішніми (ПІІ) інвестиціями становить 61,8% до 38,2%. Однак на етапі трансформаційного циклу, коли внутрішніх інвестицій є недостатньо, а економіка потребує масштабного технологічного оновлення, частка ПІІ може відхилятися від золотої норми у напрямі підвищення. Етап стабільного розвитку економіки може характеризуватися більш усередненою структурою, наближеною до пропорції золотого перерізу. Динаміку цього відношення в Україні наведено в табл. 2.5.
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
Порогове значення
Капітальні вкладення ,%
88,4
90,0
88,0
89,9
88,4
87,9
86,3
69,8
85,2
61,8
Річний приріст
ПІІ ,%
11,6
10,0
12,0
10,1
11,6
12,1
13,7
30,2
14,8
38,2
Таблиця 2.5 Динаміка інвестиційної безпеки України (згідно з Законом золотого перерізу)

Джерело: Розраховано за даними Держкомстату та Національного банку України.
Можна стверджувати, що у вітчизняній економіці не дотримується Закон золотого перерізу, недостатнім є обсяг прямих іноземних інвестицій, незважаючи на його рівномірне зростання. Для оптимального співвідношення Україні необхідно збільшити приплив ПІІ більш ніж у 2,5 рази.
Можна стверджувати, що при обрахунку інвестиційної безпеки країни необхідно враховувати критерій якості, бо саме якість прямих іноземних інвестицій більшою мірою впливає на національну безпеку країни. Таким чином, якість прямих іноземних інвестицій необхідно оцінювати до моменту їх залучення в економіку країни. Визначення оцінки якості ПІІ повинно бути поетапним. На першому етапі необхідно дати оцінку інвестора, визначити його мету і цілі інвестицій в економіку України, його ділову, інвестиційну та економічну репутацію. На другому етапі оцінюється інвестиційний проект, пріоритетність для вітчизняної економіки, інноваційність, екологічність, терміни окупності, величина інвестицій тощо.
Основою даного підходу є система бальної оцінки якості об`єктів та суб`єктів інвестиційного процесу (табл.2.6.).
Критерії
3 бали
2 бали
1бал
Оцінка інвестора
Ділова репутація
бездоганна
добра
негативна
або невідома
Інвестиційний досвід
більше
10 років
5-10 років
менше 5 років
або невідомий
Оцінка проекту
Галузь вкладання
пріоритетна
важлива
інші
Регіон вкладання
пріоритетний
важливий
інші
Величина капіталу
більше 500
тис. дол. США
100-500
тис. дол. США
менше100
тис. дол. США
Термін діяльності
більше 10 років
5-10 років
менше 5 років
Інноваційність
розробка інновацій
впровадження інновацій
не інноваційне
Екологічність
безпечне
допустима норма
небезпечне
Кількість зайнятих
більше 500 осіб
100-500 осіб
менше 100 осіб
Напрямки економічної діяльності
експортно- орієнтовані
всеукраїнський ринок
регіональний
ринок
Таблиця 2.6 Показники оцінювання якості прямих іноземних інвестицій
Іноземний інвестор, який отримав менше 15 балів, є небезпечним, про що повідомляється Рада Національної Безпеки України у рекомендаційній формі, якщо ж отримані бали в межах 16-24 - допуск на загальних умовах, а набравши більше 25 балів, інвестор зможе отримати певні пільги і стимули.
У результаті застосування цієї системи встановлюється якість ПІІ, а також визначається пріоритетність реалізації інвестиційних проектів відповідно до національних інтересів. Запропонований метод визначення якості певних економічних суб`єктів та об`єктів у відповідності до встановленого критерію дає змогу визначати, які інвестори несуть загрозу для економіки країни, а які відповідають національним інтересам, що допоможе на перших етапах не допустити недобросовісних інвесторів в Україну.
Висновки до Розділу 2

Таким чином, за аналізований період українська економіка втратила частину інвестиційного потенціалу через несприятливий інвестиційний клімат. У 2009 році в основному інвестори приділяли основну увагу на забезпечення фінансування вже розпочатих інвестиційних проектів, зокрема в рамках підготовки до проведення в Україні фінальної частини ЄВРО-2012. Як результат, усереднене значення чистого приросту прямих іноземних інвестицій порівняно з квітнем зменшилось на 14,4% до 4,5 млрд. дол. США.
За допомогою кореляційного аналізу можна дослідити зв'язок між обсягом надходження прямих іноземних інвестицій, темпами зростання ВВП та капітальними інвестиціями. У результаті застосування цієї системи встановлюється якість ПІІ, а також визначається пріоритетність реалізації інвестиційних проектів відповідно до національних інтересів.
РОЗДІЛ 3. Україна і Східний вектор політики Европейського Союзу

3.1 Східний напрямок діяльності ЄС

До європейського Союзу входять 27 країн, що вирішили поступово об'єднати свої провідні технології, ресурси та разом творити своє майбутнє. Протягом періоду розширення, що триває вже понад 50 років, вони сформували зону стабільності, демократії та сталого розвитку, зберігаючи культурне розмаїття, толерантне відношення та індивідуальні свободи.
 Діяльність ЄС заснована на чотирьох договорах. Перші три договори - Договір про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі, Договір про створення Європейського Економічного Співробітництва, відомий як Римський договір, підписаний 25 березня 1957 року, та Договір про створення Європейського співробітництва атомної енергії - створили Європейські Співтовариства, тобто систему прийняття загальних рішень у вугільній та сталеливарній промисловості, ядерній енергетиці та інших основних галузях економіки країн ЄС. Поступово, Європейське Економічне Співтовариство взяло на себе відповідальність за широке коло питань, в тому числі за соціальну, регіональну політику і питання охорони навколишнього середовища. Оскільки це об'єднання перестало бути виключно економічним співтовариством, згідно з четвертим договором - Договором про Європейський Союз, підписаним 7 лютого 1992 року в Маастрихті - його було перейменовано на Європейське Співтовариство. Саме цей договір і створив нову структуру, яка має як політичний, так і економічний характер і відома як Європейський Союз.
 ЄС є унікальним міжнародним утворенням, оскільки поєднує в собі ознаки міжнародної організації та держави, хоча формально не є ані тим, ані іншим. ЄС - це об'єднання демократичних європейських країн, що спільно працюють задля миру та процвітання. Країни ЄС утворили спільні інституції, яким делегували частину своїх повноважень у прийнятті рішень. Трьома основними інституціями ЄС є Європейський Парламент, що представляє інтереси громадян ЄС і безпосередньо ними обирається; Рада Європейського Союзу, що представляє окремі країни ЄС; та Європейська Комісія, що виражає інтереси ЄС в цілому. Цей інституційний трикутник виробляє політику та закони, які діють на території ЄС.
 Європейський Союз демонструє, яким чином країни можуть успішно об'єднати свої економічні та політичні ресурси в спільних інтересах. Сприяючи становленню безпеки і стабільності в широкому світовому аспекті, ЄС допомагає створювати безпечніші і більш сприятливі умови життя в межах своїх власних кордонів. В той же час, Європейський Союз завжди готовий поділитися своїми здобутками та цінностями з країнами та людьми, що знаходяться поза його межами.
Історично, першочергове завдання ЄС, створеного невдовзі після закінчення другої світової війни, полягало у згуртуванні націй та народів Європи. Однак, по мірі вступу до ЄС нових країн та розширення сфери його відповідальності, виникла необхідність у визначенні відносин Європейського Союзу з рештою країн світу. Подібно до того, як ЄС працює в межах власних кордонів для усунення торгових бар'єрів, розвитку менш заможних регіонів і сприяння мирній співпраці, він працює разом з іншими країнами та міжнародними організаціями над тим, аби переваги відкритих ринків, забезпечення економічного зростання та стабільності в нашому все більш взаємозалежному світі стали надбанням кожної людини. У той самий час, ЄС відстоює свої законні економічні та торгові інтереси на міжнародній арені.
Ідея про те, що єдина Європа повинна діяти на світовій арені як єдине ціле, стала стимулом для співпраці країн ЄС у процесі вироблення послідовного підходу до реалізації зовнішньої політики. Протягом двох останніх десятиліть Європейський Союз активізує зусилля, спрямовані на те, щоб роль, яка відводиться йому в розв'язанні питань міжнародної політики, більш відповідала його економічному статусу. Конфлікти, що спалахнули в Європі після падіння Берлінської стіни, переконали лідерів ЄС у необхідності ефективних спільних дій. Це переконання було також підкріплене заходами щодо боротьби з міжнародним тероризмом.
Одним із головних завдань, які сьогодні постають перед Європейським Союзом, є розширення території миру, безпеки та добробуту за межі ЄС. Для виконання цього завдання Європейський Союз розробляє та реалізує спільну зовнішню політику та політику безпеки, виступаючи, тим самим, реальною силою, яка забезпечує стабільність, співпрацю та порозуміння в ширшому світовому контексті.
 З 2007 року, який позначає початок нового бюджетного циклу в ЄС, фінансову та технічну підтримку Європейської політики суспільства та країн, що в неї входять, забезпечує Європейський інструмент сусідства та партнерства (див. Додаток 1).
Починаючи з 1 січня 2007 року Європейський інструмент сусідства і партнерства став основним джерелом фінансування для 17 країн-партнерів ЄС, включаючи Україну. Розроблений задля стратегічного продовження існуючих раніше програм, головною метою ЄІСП, як вже було зазначено вище, є створення території спільних цінностей, стабільності та добробуту, тіснішої співпраці та поглибленої економічної та регіональної інтеграції завдяки охопленню широкого спектру сфер співпраці.
Протягом 2007-2013 років Євросоюз надасть близько 1 мільярду євро на посилення транскордонного співробітництва. Українські місцеві органи влади, недержавні організації та інші інституції мають можливість отримати фінансову підтримку за трьома програмами співробітництва: Польща-Білорусь-Україна, Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна та Румунія-Україна-Молдова. Також Україна отримає частину фінансування в рамках Програми басейну Чорного моря, та програм-наступників CADSES - Центральноєвропейської Програми та Південно-Східного Європейського Простору.
 У 2007 році Україна отримала 22 млн. євро з Механізму сприяння реформам управління на додаток до 120 млн. передбачених в рамках ЄІСП на цей рік. А в 2008 році через цей механізм Україні було надано додаткові 16, 6 млн. євро, в той час як сума фінансування в рамках ЄІСП склала 122 млн. євро.
 Починаючи з 2007 року Європейський Союз запровадив в Україні програму бюджетної підтримки. Кошти бюджетної підтримки надаються безпосередньо в державний бюджет України на реалізацію реформ. Основними секторами, для розвитку яких надаватиметься вказана допомога, є управління державними фінансами, енергетика, а також процеси реадмісії, тобто повернення нелегальних мігрантів до країн їх походження.
У вересні 2008 року Міністром економіки України, Національним координатором з питань допомоги Європейського Союзу Богданом Данилишиним було підписано Угоду про фінансування програми зовнішньої допомоги ЄС «Підтримка впровадження Енергетичної стратегії України». Ця міжнародна угода є першим договором, підписаним з боку України в рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства, який передбачає надання прямої бюджетної підтримки Україні. Загальний бюджет програми становить 87 млн. євро, з яких пряма бюджетна підтримка - 82 млн. євро, технічна допомога, спрямована на впровадження бюджетної підтримки, - 5 млн. євро. Кошти прямої бюджетної підтримки надходять безпосередньо до державного бюджету України і будуть спрямовані на підтримку реалізації Енергетичної стратегії України. Перелік та пріоритетність заходів, які мають бути здійсненні за рахунок зазначених коштів, визначатимуться урядом України.
3.2 Політика східного партнерства ЄС - нові інструменти і можливості для України

 У грудні 2008 року Європейська Комісія опублікувала повідомлення про Східне партнерство - ініціативу, що покликана визначити новий вимір політики у Східні Європі. Східне партнерство є кроком до змін у відносинах ЄС з Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою та Україною. Цей механізм передбачає підвищення рівня політичної взаємодії, включаючи перспективу нового покоління угод про асоціацію, далекосяжну інтеграцію в економіку ЄС, спрощення перетину кордону ЄС для громадян за умови дотримання вимог безпеки, посилення механізмів енергетичної безпеки на користь усіх зацікавлених сторін, а також зростання фінансової допомоги. ЄС пропонує більш інтенсивну поточну підтримку реформ країн - партнерів через Комплексну програму інституційного розвитку та нові багатосторонні заходи, які нададуть можливість об'єднати усіх партнерів при вирішенні спільних викликів. Пропозиція нового партнерства включає нові заходи, спрямовані на підтримку соціально - економічного розвитку у зазначених шести країнах, а також п'ять ключових ініціатив, які стануть конкретним свідченням підтримки ЄС.
Поступові розширення Європейського Союзу сприяли все більшому його географічному зближенню зі східними сусідами, а реформи, підтримані Європейською політикою сусідства, наблизили ці країни до нього у політичному та економічному відношенні. Зростає також і відповідальність ЄС за надання допомоги своїм партнерам для вирішення політичних і економічних викликів, що стоять перед ними, а також для підтримки їхнього прагнення тісніших зв'язків, не в останню чергу у світлі конфлікту у Грузії, що відбувся влітку 2008 року.
Для реалізації Східного партнерства буде залучено додаткові кошти. Загальна допомога для 6 сусідніх країн, охоплених цією програмою поступово зростатиме з 450 млн. євро у 2008 році до 785 млн. євро у 2013 році. Це означає, що протягом 2010-2013 років буде додатково надано 350 млн. євро. Крім того, для втілення програми Східного партнерства буде залучено 250 млн. євро, які раніше було заплановано для інших програм у рамках Європейської політики сусідства.
Україна як основний партнер ЄС на Сході, вже має тісні двосторонні зв'язки з Євросоюзом. Східне партнерство надасть можливості значно посилити спільну роботу на рівні Україна-ЄС, зокрема, у напрямку наближення законодавства України та європейських стандартів. Крім того, Східне партнерство урізноманітнить співпрацю України з ЄС. Фактично, Східне партнерство, яке базується на економічній інтеграції та наближенні законодавства країн-партнерів до європейських стандартів, сприятиме формуванню зон вільної торгівлі між ЄС і Східними партнерами, що, безумовно, укріпить економіку України.
Східне партнерство передбачає поглиблення двосторонніх відносин між ЄС та країнами-партнерами та запровадження нової багатосторонньої основи для співпраці. Основними пунктами цієї ініціативи є:
· Нові угоди про асоціацію, включаючи глибокі та всеохоплюючі угоди про зони вільної торгівлі
· ?Комплексні програми за фінансової підтримки ЄС для покращання адміністративної спроможності країн - партнерів
· ?Поступова інтеграція в економіку ЄС із дотриманням асиметрії, необхідної економікам країн - партнерів
· ?Заохочення країн - партнерів до розвитку мережі вільної торгівлі між ними, яка може пізніше приєднатися до Економічного співтовариства сусідства
· ?Укладення «договорів мобільності та безпеки», які сприятимуть простішому законному перетину кордону ЄС, посилюючи при цьому заходи, спрямовані на боротьбу з корупцією, організованою злочинністю та незаконною міграцією
· ?Вивчення можливості для розвитку трудової мобільності з перспективою більшої відкритості ринку праці ЄС
· ?Активізація програм, спрямованих на соціально - економічний розвиток країн - партнерів
· ?Створення чотирьох багатосторонніх політичних платформ: демократія, належне управління та стабільність; економічна інтеграція та зближення з політичними курсами ЄС; енергетична безпека; та контакти між громадянами для подальшої підтримки окремих реформ країн - партнерів
· ?5 ключових багатосторонніх ініціатив: програма інтегрованого управління кордонами; сприяння розвитку малих і середніх підприємств; сприяння розвитку регіональних ринків електроенергії, енергоефективності та відновлювальних джерел енергії; розвиток Південного енергетичного коридору; та співпраця з попередження стихійних лих і техногенних аварій, готовності до них і реагування
· ?Посилення соціально-культурних контактів і ширше залучення громадянського суспільства та інших зацікавлених сторін, включаючи Європейський Парламент.
Значна кількість пропозицій для Східного партнерства вже реалізовані або почали реалізовуватися на двосторонньому рівні між Україною та Європейським Союзом. Серед них Угода про асоціації, діалог щодо скасування візового режиму, створення зони вільної торгівлі та інші.
У двосторонньому вимірі (ЄС - східний партнер) новий підхід є найнаочнішим саме у випадку України. Україна ідентифікується ЄС як країна, по відношенню до якої ЄС готовий вийти за межі співпраці у бік поступової економічної інтеграції і поглиблення політичного співробітництва. При визначенні характеру стосунків з Україною прийнято вживати термін «привілейовані відносини». Серед опцій співпраці передбачено щорічні зустрічі на найвищому рівні, щорічні засідання Ради співробітництва на рівні міністрів, комітети і підкомітети співпраці, зустрічі Україна_ЄС із участю Президента (двічі на рік), Комітет з питань співпраці із участю прем'єра, Раду з питань співпраці на рівні міністерств, Комітет парламентської співпраці, постійні консультації Україна - трійка ЄС. За даними МЗС України, щорічно проходить понад 80 зустрічей на різних рівнях. У рамках Комітету працюють підкомітети, зокрема, з питань інвестицій. Східне партнерство розроблялось Польщею і Швецією для України. Мета - створення передумов, які би в подальшому відкрили двері Україні на членство в ЄС. Проте можливості Польщі переформулювати східну політику ЄС обмежені. Це спричинено тим, що до вступу Польщі до ЄС Європейський Союз запровадив власну політику щодо своїх країн-сусідів під назвою Європейська політика сусідства. Крім того, Європейський Союз не узгодив польські ініціативи, розпочаті після розширення ЄС в 2004 році. Відсутність узгодження була викликана переважно характером пропозицій. Наприклад, польські заходи, розпочаті в ЄС після помаранчевої революції, ставили за мету надання Україні перспективи членства, або, коли Європейський Союз проігнорував спроби Польщі посилити східну політику ЄС, переважно тому, що вони не задовольнили позицію всіх членів ЄС. Досвід Польщі в запровадженні власних заходів у Європейському Союзі довів, що всі члени ЄС можуть узгодити лише ті ініціативи однієї країни-члена ЄС, які мають дійсно європейське підґрунтя.
У 2008 році збільшилися шанси схвалення прагнень Польщі з приводу східної політики ЄС, що було спричинено діяльністю Франції в Середземному об'єднанні. На початку цього року президент Франції Ніколя Саркозі запропонував запровадити в межах ЄС нову регіональну платформу співпраці, яка зібрала б окремих учасників з Європейського Союзу, а також середземноморських країн - не членів ЄС - стратегічних партнерів для Франції. Французька пропозиція в початковій формі не була схвалена всіма членами ЄС, особливо заперечувала Німеччина. Лише після того, як пропозицію Франції було перетворено на більш помірковану ініціативу (ініціатива стає відкритою для всіх країн ЄС), в березні 2008 року Середземне об'єднання отримало узгодження ЄС.
Схвалення Європейським Союзом Середземного об'єднання створило ситуацію, в якій ЄС навряд чи відмовився б від будь-якої іншої подібної регіональної ініціативи, яка стосувалась би відмінного географічного простору. Особливо, якщо б ця інша ініціатива була б узгоджена та знаходилася в межах Європейської політики сусідства, подібно до пропозиції Франції.
Іншою причиною для запровадження Східного партнерства є відсутність присутності ЄС у Східній Європі як регіоні. Процес розширення ЄС на Балкани, поглиблення інтеграції ЄС з чорноморськими країнами (запровадженням у 2007 році Чорноморської синергії - регіональної ініціативи, спрямованої на поглиблення співпраці ЄС з чорноморськими країнами та зміцнення зв'язків між країнами Чорноморського регіону), і процес поглиблення відносин із південними сусідами ЄС (Середземним об'єднанням) створюють ситуацію, в якій присутність ЄС в Східній Європі, без запровадження в дію цих регіональних ініціатив, була б набагато меншою [17].
Ці причини сприяли тому, щоб Ініціатива була представлена до розгляду міністрів закордонних справ країн ЄС 26 травня 2008 року в Брюсселі під час зібрання Ради зі загальної політики ЄС та Ради з питань міжнародних відносин (GAREC) і схвалена в червні 2008 р.
Проте Євросоюз побачив у Східному партнерстві інструмент для реалізації дещо іншої мети, яка відрізнялась від первинної запропонованої поляками для України. Головною метою Східного партнерства є укріплення та поглиблення інтеграції між ЄС та країнами Східної Європи та Південного Кавказу, паралельно з процесом поглиблення інтеграції між ЄС, країнами Чорного моря та Середземномор'я, який зараз триває. У короткостроковому періоді Східне партнерство повинно зменшити відмінності між діяльністю ЄС в Чорноморському та Середземноморському регіонах, та політикою ЄС щодо країн Східної Європи та Південного Кавказу. У довгостроковому періоді Східне партнерство планує поглибити інтеграцію між ЄС та країнами-не членами ЄС - представниками ініціативи.
Російсько-грузинська війна на Південному Кавказі значно прискорила її прийняття, оскільки ЄС був змушений якось реагувати на поширення нестабільності з цього регіону. Після подій на Кавказі Європейська Рада звернулася 1 вересня до Європейської Комісії з проханням представити свою пропозицію раніше, ніж це передбачалося. Провівши консультації зі своїми східними партнерами, Європейська Комісія пропонує поглибити двосторонні відносини з ними та запровадити нову багатосторонню основу для співпраці.
Російсько-грузинська війна стала початком процесу творення багатополярного світу, що означає розподіл сфери впливу в Європі. Цією війною Росія показала Європі кордони російської сфери впливу, якою є пострадянський простір і на відносини з яким Європа не має права претендувати. З іншого боку, своєю шенгенською зоною Євросоюз сам позначив свої східні кордони, за межі яких він не збирається поширюватись. Так фактично між ЄС і Росією утворилась лінія розподілу сфер впливу в Європі. Отже, якщо виникли такі кордони і процес поширення ЄС на Схід припинився, то тоді необхідно облаштувати безпечне оточення, створити такий стабільний пояс навколо Європейського Союзу, щоб тут не було терористів, ніяких проблем з цієї території щодо його безпеки не було. Відтак питання безпеки стало спільним інтересом для країн ЄС в ініціативі Східного партнерства. ЄС розмірковує, що ця ініціатива допоможе йому, з одного боку, захиститись від Росії поясом більш менш безпечних і лояльних до ЄС сусідніх країн, а з іншого - знівелювати нову лінію розмежування в Європі.
Невипадково ініціатива Східного партнерства трактується Євросоюзом як невід'ємна частина Європейської політики сусідства. Політика сусідства була прийнята для того, щоб замирити нових претендентів на членство в Європейському Союзі, включаючи і Україну, і щоб вони не претендували на вступ в Євросоюз. Але поставало питання: як бути з сусідніми країнами, що залишились поза межами європейського інтеграційного поля. Стало зрозуміло, що політика сусідства не мала конкретного змістового наповнення. Інструменти цієї політики були однаковими по відношенню до всіх сусідів ЄС. Політика сусідства не мала перспективи,тому що у кожної країни ЄС виявились свої сусіди. У Франції середземноморські країни, у Британії - Європа і Америка, у німців головним пріоритетом є Росія, у нових членів ЄС (менших за своєю політичною та економічною вагою, ніж старі члени) - Україна. Східне партнерство враховує цей недолік Європейської політики сусідства, позаяк містить набір конкретних інструментів, які враховують специфіку регіону цієї східної периферії Європи. Проте недолік залишається тому, що зберігається спільний підхід до всіх країн регіону, без врахування особливостей їхнього розвитку.
Ідея Східного партнерства видавалась компромісним рішенням у відносинах ЄС щодо Росії. У чому видається цей компроміс з погляду ЄС? З одного боку, Європейський Союз начебто визнає ту реальність, що країни, на які поширюється Східне партнерство залишаються в сфері впливу Росії. Європейські чиновники постійно повторюють, що Східне партнерство не проти Росії, маючи на увазі російську реакцію на розширення НАТО. Росія ж розцінює цю ініціативу як зазіхання ЄС на російську сферу впливу. Чому? Тому, що запроваджуючи Східне партнерство, ЄС намагається зберегти європейську орієнтацію країн-учасниць, що знаходяться в російській «зоні». Східне партнерство спрямоване на підтримку внутрішніх трансформацій в напрямі спорідненості з ЄС, що убезпечить країни ЄС від зовнішніх викликів і загроз на його східному кордоні. Це, власне, є поширення впливу шляхом «м'якої сили» (Soft Power). Відтак об'єктивно Східне партнерство сприятиме намаганням цих країн послабити російський вплив на них.
Очевидною перевагою Східного партнерства є присутній в ньому принцип диференціації та інструменталізац и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.