На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Фнансовий механзм та його роль у реалзацї фнансової полтики

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 25.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


   Фінансовий  механізм та його роль у реалізації фінансової політики
 
  Свою  фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окремої країни.
  Фінансовий  механізм у широкому розумінні —  комплекс фінансових методів і важелів  впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.
  За  допомогою конкретних фінансових форм і методів здійснюються розподільні  та перерозподільні відносини, утворюються  доходи суб'єктів економічної діяльності і відповідні фонди грошових коштів. При цьому функціонування фінансового  механізму ґрунтується на організаційно-правових положеннях та фінансовій інформації, які- забезпечують практичне використання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань.
  Фінансовий  механізм у вузькому розумінні — сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення.
  До складу фінансового механізму входять такі основні елементи (рис. 4.1):
  — фінансові методи;
  — фінансові важелі;
  — фінансові інструменти;
  — нормативно-правове, інформаційне та організаційне  забезпечення.
  
 Фінансові методи
  Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання.
  Процес  розподілу і перерозподілу виробленого  у суспільстві валового внутрішнього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування.
  Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.
  Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них  можна виокремити такі:
  — втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові  показники;
  — забезпечення відтворювального процесу  необхідними джерелами фінансування;
  — виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;
  — обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;
  — контроль за оптимальним формуванням  та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.
  Об'єктом  фінансового планування є фінансова  діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного  життя.
  Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.
  Фінансове планування ґрунтується на таких  принципах:
  — наукової обґрунтованості, згідно з  яким розрахунок планових показників має базуватися на основі певних методик  з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найопти-мальнішого з них;
  — комплексності, який полягає у єдності  фінансової політики, єдиній методології  фінансових розрахунків;
  — безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточних та оперативних  фінансових планів;
  — стабільності, що означає незмінність  показників фінансових планів;
  — оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.
  Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у  спеціальному документі — фінансовому  плані. Особливість фінансового  плану — він складається лише у грошовій формі.
  Фінансове планування включає:
  — фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);
  — поточне фінансове планування —  процес визначення майбутніх доходів  та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної  діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш  короткостроковому періоді (поточні  фінансові плани складають на один рік);
  — оперативне фінансове планування —  процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації  їх показників (оперативні фінансові  плани складають на строк до одного року: квартал, місяць)..
  При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування (рис. 4.2).
  
  1. Метод коефіцієнтів передбачає  поширення встановлених раніше  тенденцій на майбутній період  або перенесення вибіркових даних  на іншу частину сукупності  досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Метод коефіцієнтів використовують при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з інфляцією, плануванні прибутку, величині власних оборотних активів тощо.
  2. Нормативний метод передбачає  розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Цей метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: є науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) і стабільними.
  3. Балансовий метод передбачає  відповідність видатків джерелам  їхнього покриття та узгодженість  усіх розділів фінансового плану,  в результаті чого досягається  збалансованість плану.
  4. Метод математичного моделювання  дає змогу з певною ймовірністю  визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.
  5. Розрахунково-аналітичний метод  передбачає розрахунок планових  показників шляхом корегування  фінансових показників базового  періоду на ймовірні зміни  в плановому періоді та визначення  впливу різних факторів на ці показники.
  Фінансові плани складають, як правило, усі  суб'єкти господарювання. При цьому  форма фінансового плану, склад  його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи, до якої належить суб'єкт господарювання.
  При виконанні фінансових планів виникає  потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.
  Об'єктами фінансового управління є фінансові  відносини, централізовані і децентралізовані фінансові ресурси усіх ланок  фінансової системи; найважливіші об'єкти управління — фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.
  Суб'єктами фінансового управління є держава  в особі законодавчих і виконавчих органів (у тому числі фінансових), а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.
  Сукупність  усіх організаційних структур, які  здійснюють управління фінансами, утворює  фінансовий апарат. Тобто управління фінансами — система методів  і форм організації фінансових відносин, які застосовує фінансовий апарат для  ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності з метою досягнення поставлених цілей та запланованих результатів.
  Стратегічне управління в Україні (управління фінансами  на тривалу перспективу) здійснюють найвищі органи державної влади  і управління: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента.
  Оперативне  управління фінансами здійснює безпосередньо фінансовий апарат, який включає фінансові органи управління (Рахункову палату Верховної Ради України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державну контрольно-ревізійну службу, Державну податкову службу, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування тощо) і фінансові інститути (Національний банк України, банки і небанківські кредитні установи, страхові компанії, фондові біржі, інститути спільного інвестування тощо).
  Під час складання й виконання  фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та цільового витрачання коштів із відповідних фондів, порівняння фінансових результатів від використання фінансових ресурсів з плановими та виявлення резервів їх збільшення. Іншими словами, фінансовий контроль — цілеспрямована діяльність уповноважених органів щодо забезпечення законності і доцільності виконання фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики.
  Основна мета фінансового  контролю:
  — дотримання чинного фінансово-господарського законодавства у процесі здійснення фінансової діяльності та окремих фінансових операцій;
  - реалізація стратегії фінансування" тобто передбачення змін умов  фінансової діяльності і своєчасне  пристосування до них.
  Фінансовий  контроль може проводитися як на рівні держави (макрорівень), так і на рівні суб'єктів господарювання (мікрорівень).
  На  макрорівні об'єктом фінансового  контролю є фінансово-господарські операції, пов'язані з формуванням  і використанням державних фінансових ресурсів на соціально-економічний  розвиток, суб'єктами — державні органи влади і управління в особі  постійних комісій Верховної Ради України, Національного банку України, органи податкової та контрольно-ревізійної служб, аудиторські фірми тощо.
  Фінансовий  контроль держави спрямований на раціональне використання бюджетних  коштів, дотримання фінансової дисципліни в державних господарських структурах, повне та своєчасне виконання  фінансових зобов'язань юридичними і фізичними особами перед  бюджетом.
  На  мікрорівні об'єктом фінансового  контролю є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Суб'єктами — фінансові менеджери, керівники підприємств, засновники, незалежні аудиторські організації тощо.
  Основні принципи фінансового  контролю такі:
  — незалежність (не враховуються матеріальна  чи моральна зацікавленість перевіряючого);
  — гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);
  — превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);
  — дієвість (за результатами контрольної  перевірки завжди вживаються певні заходи);
  — регулярність (контроль проводиться  з певною періодичністю);
  — об'єктивність (контроль проводиться  згідно з вимогами чинного законодавства);
  — всеохопний характер (якщо можливо, фінансовий контроль має охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).

 Фінансовий  контроль

  Фінансовий  контроль класифікується за певними  ознаками (рис. 4.3). Залежно від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, виділяють  такі види.
  Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави (розроблення, затвердження і виконання бюджетів всіх рівнів, контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств, установ і організацій, виконанням фінансових зобов'язань перед державою суб'єктів господарювання недержавної форми власності, організацією грошових розрахунків та веденням фінансового обліку і звітності тощо). Його проводять органи державної влади і управління.
  Державний фінансовий контроль поділяють на загальнодержавний  і відомчий. Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють Міністерство фінансів України, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна
  
  Рис. 4.3. Класифікація фінансового контролю за певними ознаками
  служба, Державний митний комітет та інші структури. Відомчий фінансовий контроль проводиться підрозділами міністерств і відомств, державних комітетів та інших органів і застосовується тільки до підвідомчих підприємств та організацій. Останніми роками у зв'язку з ліквідацією окремих міністерств, виникненням та розвитком нових форм власності, масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.
  Громадський фінансовий контроль полягає у виявленні  і попередженні різних порушень у фінансовій діяльності підприємств, організацій та установ з ініціативи органів місцевого самоврядування або окремих груп громадян. Його здійснюють: громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору), засоби масової інформації, окремі фахівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних і фінансових відшкодувань.
  Внутрішньогосподарський фінансовий контроль спрямований на перевірку своєчасності зарахування коштів на рахунки в банківських установах, правильності складання і ведення фінансової звітності тощо. Такий вид контролю здійснюють структурні підрозділи підприємств — бухгалтерія, фінансовий відділ, служба фінансового менеджера.
  Аудит — незалежний зовнішній фінансовий контроль, що здійснюється на комерційних засадах. В Україні аудит як вид фінансового контролю функціонує з квітня 1998 р., коли був прийнятий Закон України "Про аудиторську діяльність", що визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.
  Закон визначає аудит як перевірку публічної  бухгалтерської звітності, обліку та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству.
  Аудит здійснюється незалежними особами  — аудиторами або аудиторськими  фірмами. Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керівництва або власників суб'єкта господарювання.
  Крім  проведення контрольної роботи, аудиторські  послуги можуть надаватися у вигляді  консультацій з питань організації  бухгалтерського обліку та проведення ефективної фінансово-господарської діяльності. Аудиторські фірми — комерційні організації, і тому всі свої послуги надають за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудитором.
  Залежно від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю.
  1. Попередній фінансовий контроль  проводиться до здійснення фінансової  діяльності з метою недопущення  незаконних фінансових операцій. Наприклад, бухгалтерія підприємства перед тим, як виписати документи на використання коштів, перевіряє доцільність витрат, їх відповідність потребам згідно з нормами тощо. На макрорівні прикладом такого контролю є процес складання і затвердження бюджетів усіх рівнів.
  2. Поточний фінансовий контроль  застосовують у ході проведення фінансових операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виплат). Здійснюється бухгалтерськими службами підприємств з метою забезпечення режиму економії у використанні ресурсів та мобілізації внутрішніх резервів.
  3. Наступний фінансовий контроль  проводять після закінчення певного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року) під час розгляду бухгалтерської і статистичної звітності шляхом аналізу та ревізії. Така форма контролю спрямована на узагальнення підсумків виконання фінансових операцій і розроблення фінансової стратегії на майбутнє.
  Залежно від мети та завдань фінансового  контролю виділяють такі його форми.
  1. Моніторинг — система заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового контролю, що пов'язана зі спостереженням за фінансовими явищами і процесами і використовується для прийняття оперативних рішень.
  2. Внутрішній аудит — форма контролю, що забезпечує функціонально незалежну оцінку діяльності органів державного сектору і дає впевненість центральним фінансовим органам виконавчої влади, керівництву органів державного сектору в тому, що система державного управління функціонує у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допущення помилок чи нерентабельності.
  3. Інспектування — подальший контроль за дотриманням законодавства органами державного сектору при використанні і розпорядженні фінансовими та матеріальними ресурсами, формуванні бюджетних зобов'язань, веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності, що здійснюється у формі ревізій і перевірок.
  Відмінністю інспектування від внутрішнього аудиту є його фіскальна спрямованість.
  Методами  фінансового контролю є конкретні  прийоми проведення фінансового  контролю. їх поділяють на:
  — натуральні, коли перевіряється наявність  товарно-матеріальних цінностей та їх відповідність документам (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний замір, контрольний запуск сировини у виробництво, перевірка фактично виконаних робіт тощо);
  — документальні, коли контроль здійснюється за наявними документами (ревізії, перевірки).
  Перевірка — обстеження окремих ділянок  фінансово-господарської діяльності підприємств або їх підрозділів на основі документації та видаткових документів і визначення можливості виправлення виявлених порушень. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.
  Ревізія — метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи чи організації на предмет дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності, а також спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. Ревізії проводять державні та недержавні органи фінансового контролю. За результатами ревізії складається акт, який є підставою для вжиття заходів щодо виправлення порушень, відшкодування збитків тощо. Ревізії бувають: плановими і позаплановими; повними і частковими (залежно від повноти охоплення ревізією фінансово-господарської діяльності підприємства); суцільними, вибірковими і комбінованими (залежно від обсягу аналізованих даних та повноти залучення документів); комплексними і тематичними (залежно від організації проведення); документальними (контроль здійснюється на підставі документів) та фактичними (перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей).
  Кожна перевірка і ревізія мають  бути ретельно підготовленими. Для цього вивчаються відповідні закони, постанови, інструкції; проводиться ознайомлення з матеріалами попередніх ревізій і перевірок; вивчаються особливості основної діяльності тощо. За результатами підготовчої роботи складається програма ревізії і на її основі розробляється робочий план.
  Проведення  ревізії здійснюється в такій  послідовності: представлення повноважень; проведення організаційних зборів з відповідальними працівниками підприємства; проведення інвентаризації (встановлення відповідності матеріальних цінностей і грошових коштів їх документам); особисте ознайомлення з ревізованим об'єктом; попередній аналіз господарської діяльності; безпосередньо документальна ревізія чи перевірка; систематизація матеріалів ревізії чи перевірки; складання акта чи довідки; реалізація матеріалів ревізії чи перевірки; перевірка усунення виявлених недоліків.
  При цьому важливо зазначити, що завдання ревізії та перевірки схожі із завданнями аудиту, а саме: визначення достовірності інформації, що перевіряється, та відповідність чинному законодавству здійснених фінансово-господарських операцій. Водночас між ними є і суттєві відмінності:
  *—  аудиторська діяльність спрямована  на захист інтересів клієнтів, а ревізійна діяльність насамперед  захищає інтереси держави;
  — зв'язки між організацією, що проводить перевірку, і об'єктом контролю при аудиті — горизонтальні і здійснюються на добровільній основі, а при ревізії — вертикальні, тобто здійснюються в порядку адміністративного призначення;
  — аудиторські послуги оплачує  клієнт або за його згодою орган, який потребує аудиторського висновку; ревізії  оплачуються вищестоящим органом  або державою;
  — і аудитор, і ревізор можуть проводити  перевірки вибірковим методом, але  за умови виявлення порушень аудитор  має право обмежитись вибірковою перевіркою і надати можливість клієнту  самому виправити помилки за весь період, а ревізор повинен провести суцільну перевірку за весь період для визначення розміру шкоди і встановлення винних;
  — ефективність аудиту визначається клієнтом як співвідношення затрат на проведення аудиту і результатів аудиторської перевірки; ефективність ревізії визначається відповідним контролюючим органом, що кількісно відображається розмірами донарахованих у бюджет податків та інших надходжень;
  — результати аудиторської перевірки  відображаються в аудиторському  висновку і рекомендаціях для  клієнта; за результатами ревізії складається  акт, що містить організаційні висновки, обов'язкові вказівки, виконання яких пізніше контролюється;
  — аудитори зобов'язані забезпечити  конфіденційність отриманої інформації і результатів аудиту; ревізори мають право їх висвітлити перед громадськістю.
  Фінансове забезпечення і фінансове регулювання  є узагальнюючими методами фінансового  механізму, оскільки включають окремі часткові методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Ці два методи тісно взаємопов'язані між собою і взаємодоповнюють один одного. Зокрема, встановлення системи фінансового забезпечення потребує відповідного фінансового регулювання.
  Фінансове забезпечення — формування цільових грошових фондів суб'єктів господарювання у достатньому розмірі та їх ефективне використання.
  Основні елементи фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності:
  — самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);
  — кредитування (надання коштів на принципах поворотності, платності, строковості і забезпеченості);
  — бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);
  — оренда (передавання майна у користування на певний строк і за певну плату);
  — інвестування (вкладання коштів у  певні об'єкти з метою отримання  прибутку або соціального ефекту).
  Фінансове регулювання — метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Фінансове регулювання здійснюється через систему норм і нормативів, лімітів та фінансових резервів..
  Основні елементи фінансового регулювання:
  — оподаткування (вилучення частини  доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);
  — бюджетні трансферти (виділення коштів з бюджету на безоплатних і  безповоротних засадах: дотації, субвенції, субсидії).
  Фінансові важелі та інструменти — прийоми  дії фінансових методів, конкретні  форми розподілу і перерозподілу  ВВП. До фінансових важелів належать: доходи, нагромадження, податки та обов'язкові платежі, неподаткові надходження, міжбюджетні трасферти, витрати, видатки, фінансові резерви, фінансові стимули, фінансові санкції. Фінансовими  інструментами є: ставки податків і  обов'язкових платежів, податкові  пільги, норми амортизації, норми видатків у бюджетних установах, фінансові нормативи, відсотки за користування кредитом, ставки орендної плати, штрафи, пеня, ліміти, ставки заробітної плати, пенсій, стипендій тощо.
  Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні кращих результатів  використовують фінансові стимули:
  — заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку і є головним джерелом коштів для матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб та виробничого розвитку;
  — бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку економіки (у тому числі  дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для держави; використання державного замовлення; бюджетні кредити; фінансування за рахунок державних коштів державних програм, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів тощо);
  — спеціальні фінансові пільги (повне або часткове звільнення від сплати податків, застосування диференційованих ставок оподаткування, виключення певних сум з оподатковуваних доходів, надання права на проведення прискореної амортизації).
 


  Серед фінансових важелів вагоме місце займають також фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, що мають посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. До фінансових санкцій належать: санкції за порушення податкового законодавства, санкції за нецільове використання бюджетних коштів, зменшення або призупинення бюджетного фінансування, скасування наданих раніше пільг тощо. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш поширеними є штраф і пеня. Штраф — це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладається, як правило, у твердій грошовій сумі. Пеня застосовується за несвоєчасного виконання грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.