На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Стандарти вросоюзу в сфер соцальної, молоджної, громадської полтики роль влади в процес їх досягнення. Узгодження загальної нтеграцйної концепцї з концепцєю соцально орєнтованого ринкового господарства на основ унфкованого законодавства.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 04.09.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


37
Зміст
Вступ
Соціальна політика в ЄС
Молодіжна політика в ЄС
Громадська політика в ЄС
Соціальні стандарти в ЄС
Вплив влади на соціально-економічний стан ЄС
Висновки
Вступ
Принципи соціальної політики Євросоюзу, прямо витікаючі з єства прийнятої ним доктрини, узгоджуються із загальною інтеграційною концепцією і з концепцією соціально орієнтованого ринкового господарства, вживаною у ФРН. Роль Німеччини у формуванні доктріальних вистав ЄС відповідає її питомій вазі в економіці Євросоюзу і фінансуванні комунітарного бюджету. По суті, в основу моделі соціально-економічного розвитку ЄС, лягла модель соціально орієнтованого господарства, реалізація якої забезпечила західнонімецьке економічне диво.
Розглянувши основні рівні еволюції соціальної політики ЄС, можна скласти уявлення про єство нинішнього етапу, пов'язаного з побудовою соціальної Європи. Це поняття порівнянне з термінами “інформаційне суспільство” і “технологічна Європа”. Воно включає поступове створення однорідного в соціальному відношенні простору в рамках Євросоюзу. Це передбачає формування універсальної системи соціального забезпечення, дотримання єдиних соціальних стандартів на основі уніфікованого соціального законодавства.
Євросоюз не лише прихильний цьому курсу в своїй внутрішній політиці, але і має намір сприяти широкому поширенню його принципів в міжнародній практиці. У обігу до Усесвітньої зустрічі на вищому рівні по соціальному розвитку, що відбулася в Копенгагені в березні 1995 р., було висловлено наступне побажання країнам-партнерам ЄС по економічному співробітництву: національна політика “має бути чітко орієнтована на зменшення бідності, розвиток продуктивної зайнятості і забезпечення соціальної інтеграції при збереженні довкілля”.
Країни Євросоюзу заявили також про те, що вони добиватимуться від тих країн, які отримують від них фінансову допомогу або користуються торгівельними преференціями, виконання юридичних і економічних умов, що забезпечують поступове вирішення гострих соціальних проблем. Юридичні передумови включають перш за все ратифікацію і виконання міжнародних правових норм, направлених на розширення прав громадян (наприклад, угод МАРНОТРАТНИК про свободу асоціацій і колективні договори, про дитячу працю і примусову працю). Економічні можливості для поступового усунення бідності і соціального відторгнення Євросоюз пов'язує з політикою, направленою на створення нових робочих місць і впровадження “ефективних стратегій соціального розвитку”.
З тими державами, які розділяють базові цілі і принципи Євросоюзу, останній готовий співробітничати шляхом заохочення зростання інвестицій для того, щоб зменшувалися соціальні ризики, супутні економічній трансформації.
Значне просування країн Євросоюзу по дорозі до соціальної Європи зовсім не означає настання соціальної ідилії: різниця в рівнях життя в процвітаючих і стагнуючих регіонах досягає 40%. За даними Евростата, число європейців, що проживають за межею бідності, перевищує 50 млн. чоловік (приблизно стільки ж, скільки в Росії, але в ЄС застосовуються строгіші критерії: до бідних відносять тих, чий дохід складає менше 50% від середнього рівня). Рівень безробіття навіть в роки високої економічної кон'юнктури не опускається нижче за відмітку 9% (в середньому для ЄС). Трудові стандарти, вживані в різних країнах Союзу, розходяться між собою (погоджені лише мінімальні вимоги до них). Розробка в ЄС прогресивного соціального законодавства ще не гарантує його безумовного вживання на практиці, оскільки не всі країни своєчасно вносять відповідні зміни до національних законів. Є випадки порушення директив Євросоюзу з боку крупних транснаціональних корпорацій, що провокує соціальні конфлікти. Гостра конфронтація виникла, наприклад, у зв'язку з вирішенням компанії “Рено” закрити крупний завод в р. Вальворд (Бельгія).
Принципи соціальної політики Євросоюзу, прямо витікаючі з єства прийнятої ним доктрини, узгоджуються із загальною інтеграційною концепцією і з концепцією соціально орієнтованого ринкового господарства, вживаною у ФРН. Роль Німеччини у формуванні доктріальних вистав ЄС відповідає її питомій вазі в економіці Євросоюзу і фінансуванні комунітарного бюджету. По суті, в основу моделі соціально-економічного розвитку ЄС, лягла модель соціально орієнтованого господарства, реалізація якої забезпечила західнонімецьке економічне диво.
Розглянувши основні рівні еволюції соціальної політики ЄС, можна скласти уявлення про єство нинішнього етапу, пов'язаного з побудовою соціальної Європи. Це поняття порівнянне з термінами “інформаційне суспільство” і “технологічна Європа”. Воно включає поступове створення однорідного в соціальному відношенні простору в рамках Євросоюзу. Це передбачає формування універсальної системи соціального забезпечення, дотримання єдиних соціальних стандартів на основі уніфікованого соціального законодавства.
Соціальна політика в ЄС
Спільне виділення засобів з наднаціональних та національних бюджетів (кошти, виділені на реалізацію певної програми в регіоні структурними фондами ЄС, повинні бути еквівалентними коштам, виділених з бюджету держави, що містить даний регіон -- "концентрація"). У 1992 році Маастрихтським договором було передбачено створення Комітету регіонів -- дорадчого органу, що покликаний забезпечити представництво регіональних та місцевих спільнот у процесі прийняття рішень Європейським Союзом. Комітет регіонів складається з 222 членів та 222 альтернатів, призначених Європейською Радою. Розклад по країнах є наступним:
Франція, Німеччина, Італія, Великобританія -- кожна по 24 члени; Іспанія - 21 член; Австрія, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія, Швеція -- по 12 членів; Данія, Фінляндія, Ірландія - по 9 членів; Люксембург - 6 членів.
Бюро комітету складає 40 членів, включаючи президента та першого віце-президента, які обираються строком на два роки членами Комітету. Крім того, члени комітету поділяються на 6 внутрішніх підструктур, що працюють над різними сферами реалізації регіональної політики.
Комітет консультує комісію з наступних питань:
економічні на соціальні питання;
трансєвропейська співпраця у сферах транспорту, телекомунікації та енергетики;
громадського здоров'я;
освіти та культури.
У 1994 році регіональна політика ЄС була ще раз переглянута, і відтоді суттєво не змінилась. Саме тому варто зупинитися на принципах та напрямах саме того часу, з продовженням до сьогодні, щоб показати обличчя регіональної політики нині в комплексі. Але перед цим варто розглянути також перелік структурних фондів, що існують сьогодні, та їх призначення. Адже саме від структурних фондів залежить виділення коштів на ту чи іншу програму тому чи іншому регіону.
Європейський соціальний фонд -- фонд Європейського Співтовариства, що бере участь у розв'язанні проблем зайнятості. Заснований у 1959р.; реформою 1971 р. чіткіше визначені пріоритети його діяльності. Фонд надає субсидії для розвитку професійної освіти, галузей, які переживають спад, допомогу в працевлаштуванні іммігрантам і жінкам. Велику увагу приділяє фінансуванню програм із працевлаштування молоді.
Структурні фонди та Фонд гуртування -- фінансові інструменти структурної політики Спільноти, спрямованої на зменшення розриву в розвитку між різними регіонами та країнами Європейського Союзу і досягнення економічної та соціальної згуртованості. Протягом 2000-2006 років фінансування регіональної політики передбачено в розмірі €213 млрд., зокрема €195 млрд. через структурні фонди та €18 млрд. - через Фонд гуртування. Це становить 35% всього бюджету; отже регіональна політика - друга за обсягом витратна стаття бюджету Спільноти.
Структурних фондів усього чотири:
найбільший, Європейський фонд регіонального розвитку, засновано 1975 року. Підтримує розвиток інфраструктури, інвестує в створення нових робочих місць, переважно в сфері підприємництва, та підтримує проекти, що сприяють місцевому розвиткові;
Європейський соціальний фонд, найстаріший зі структурних фондів, заснований 1958 року згідно з Римським договором. Головний фінансовий інструмент ЄС в галузі зайнятості. Підтримує заходи, спрямовані на скорочення безробіття та розвиток людських ресурсів - перепідготовку кадрів, професійно-технічну виучку молоді тощо. Спрямовує допомогу через стратегічні довготермінові програми, які сприяють вдосконаленню й модернізації робочої сили в регіонах ЄС, зокрема, відсталих.
Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві також засновано 1958 року як фінансовий інструмент спільної сільськогосподарської політики. Фонд складається з двох секцій: “Управління”, що дбає про розвиток сільської місцевості та допомогу фермерам у малорозвинутих районах, та “Забезпечення”, яка фінансує установи спільного ринку та розвиток сільської місцевості в інших регіонах Спільноти;
Фінансовий інструмент управління в галузі риболовлі створений 1993 року. Його завданням є упорядкування та модернізація обладнання й матеріалів для галузі, а також диверсифікація економіки залежних від риболовлі регіонів.
Реформа структурних фондів за “Програмою 2000” спрямовує всю допомогу, передбачену регіональною політикою Спільноти, на розв'язання нагальних проблем розвитку. Сучасні правила розподілу допомоги виділяють три пріоритетні цілі (раніше їх було шість). А саме:
Ціль №1 - розвиток регіонів з відсталою економікою. 70% фінансування зі структурних фондів спрямовується у регіони, де ВВП на душу населення менше 75% від середнього в ЄС (понад 60 регіонів у 25 країнах ЄС). Чотири пріоритетні напрямки:
науково-дослідна й інноваційна діяльність;
базова інфраструктура;
розвиток людських ресурсів;
інформаційне суспільство.
Ціль №2 - економічні та соціальні перетворення у регіонах зі структурними проблемами (сільські місцевості, що занепадають; райони, де тривають фундаментальні зміни в промисловості та сфері послуг; області, які цілковито залежать від риболовлі тощо). Її бюджет становить 11,5% структурних фондів і розподілений між Європейським фондом регіонального розвитку та Європейським соціальним фондом.
Ціль №3 - модернізація системи освіти, професійної виучки і працевлаштування. Будь-який регіон, якщо він не отримує допомоги в рамках цілі №1, прийнятний для підтримки в рамках цілі №3. Її бюджет становить 12,3% структурних фондів і фінансується тільки з Європейського соціального фонду.
Крім того, 5,35% бюджету структурних фондів призначені на фінансування чотирьох спеціальних ініціатив:
транскордонна та міжрегіональна співпраця;
соціально-економічне відродження міст і приміських зон у занепаді;
розвиток села через місцеві ініціативи;
боротьба проти дискримінації та нерівноправності у доступі до ринку праці.
Європейський соціальний фонд займається питаннями професійної підготовки, надає допомогу в питаннях найму робочої сили. Цей фонд розпоряджається 29,9% фінансових засобів з 154,5 млрд. екю (за цінами 1994 р.), виділених на регіональні програми на період із 1994 по 1999 р.
На новий фінансовий період 1994-1999 років в регіональній політиці було визначено чотири пріоритетні напрями:
1). Структурна перебудова та розвиток депресивних регіонів;
2). Боротьба з безробіттям;
3). Адаптація робітників до системних змін, які загрожують безробіттям;
4). Фінансовий розвиток сільськогосподарських територій і прискорення їх структурного розвитку;
5). Допомога північним країнам з низьким густонаселенням.
З 2000 р. ЄС приступив до виконання чергової програми (2000-2006 рр) реалізації регіональної політики, принципи якої певною мірою повторюють принципи попередньої програми. Тільки тепер наголос робиться на так званій політиці згуртування. У цей період від вищих інститутів і органів очікуються рішення, покликані скоріше змінити якісний бік стратегії зімкнення, чим підсилити її фінансові можливості.
Фактично, політика згуртування означає переплетення регіональної політики і соціальної політики, коли вони вже не розглядаються ізольовано один від одного. Політика згуртування допускає одночасне згуртування по горизонталі (між регіонами - регіональна політика) і по вертикалі (між прошарками суспільства - соціальна політика). Січень 2000 року позначився прийняттям двох важливих рішень, що поклали початок формуванню удосконаленої системи контролю за витратою бюджетних засобів ЄС, які виділяються відсталим державам-членам.
По-перше, підписано угода про співробітництво між Європейською комісією і Європейським інвестиційним банком з метою підвищити ефективність фінансової допомоги банку і Структурних фондів ЄС для розвитку депресивних регіонів. У рамках угоди Комісія відтепер буде регулярно користуватися послугами експертів Європейського інвестиційного банку для перевірки рентабельності проектів, що фінансуються не тільки з бюджету Фонду згуртування, але і коштами Європейського фонду регіонального розвитку. Такій же перевірці з боку ЄІБ будуть підлягати програми підтримки соціально-економічного розвитку країн-кандидатів, що фінансуються з бюджету ЄС.
По-друге, підсилюється екологічна експертиза програм для держав-членів, а також уводяться більш жорсткі норми виділення допомоги, відповідно до котрих фінансування невідповідним екологічним стандартам програм може бути припинено спеціальним рішенням Комісії ЄС.
У лютому 2000 року європейське статистичне агентство Євростат опублікувало останні дані про міжрегіональні диспропорції в ЄС. Перше місце за розміром ВВП на душу населення займає центр Лондона (229% від середнього по ЄС значення), друге місце - Гамбург (198%). Найвідсталішим районом став грецький Іпейрос (43% від середнього рівня по ЄС). У десятку найменш розвинених потрапили й інші райони Греції, а також Іспанії і Португалії. Регіональна політика ЄС сьогодні реалізується за 7 напрямами. Більшість з них "пройшла" поруч разом з історією регіональної політики ЄС, частина з них деталізувалась та виділилась в окремі напрями, що потребують уваги з боку Співтовариства. З допомогою даних програм здійснюється набір проектів, що можуть отримати фінансування з фондів ЄС. Вони (напрями) наступні:
Напрям 1. Застосовується до регіонів, що відстають у розвитку. До цієї категорії відносяться ті регіони, ВВП на душу населення яких складає менше 75% від середньостатистичного по ЄС. Акцент робиться на подоланні відсталості - прямі інвестиції для створення стабільних робочих місць, створення інфраструктури для економічного розвитку (транспорт, телекомунікації, енергетика), захист навколишнього середовища, упровадження програм по поліпшенню конкурентноздатності підприємств і т.д.
Напрям 2. Стосується в основному тих регіонів, де рівень безробіття вище середньостатистичного по ЄС і де спостерігається структурний спад у промислових галузях. У даному випадку застосовуються заходи для поліпшення інфраструктури, упровадження нового обладнання і т.д.
Напрям 5b. Передбачає економічну диверсифікацію депресивних і вразливих сільськогосподарських районів. Зокрема, застосовуються заходи для створення альтернативної діяльності в сільськогосподарських районах, куди можна було б залучити робочу силу.
Напрям 6. Розвиток малонаселених районів, де щільність населення складає менше 8 чоловік на 1 кв.км. (в основному стосується районів, розташованих на Крайній Півночі, у Фінляндії і Швеції).
Напрями, що мають загальнодержавне значення:
Напрям 3. Головна його мета - боротьба з хронічним безробіттям, вирішення проблеми зайнятості молоді, а також турбота про осіб, що можуть втратити роботу.
Напрям 4. Пов'язаний з адаптацією працівників у зв'язку зі змінами в структурі промисловості шляхом застосування превентивних заходів для боротьби з безробіттям.
Напрямок 6. Має на меті адаптацію сільського господарства і рибальства до реформи єдиної сільськогосподарської політики ЄС.
Що ж стосується принципів реалізації регіональної політики сьогодні, то вони також великою мірою повторюють ті принципи, що були закладені ще у 1989 році. До них додалися деякі дрібні моменти, які можуть дозволити спрямовувати регіональну політику до реалізації принципу "згуртування":
взаємодоповнюваність (щодо рівності фінансової участі ЄС та держави) партнерство (тісне співробітництво між Єврокомісією, країнами-членами ЄС і різними зацікавленими структурами);
планування (гарантує стабільність і прогнозованість дій ЄС);
спостереження за ходом реалізації програм (відповідно до домовленості між Єврокомісією і державою-членом ЄС створюється комітет спостереження за ходом реалізації програм, що може визначати умови надання фінансової допомоги і у певних випадках вносити зміни в початковий план кредитування);
регулярна оцінка ефективності реалізації програм, контроль за використанням засобів (мова йде про звітність держави перед Єврокомісією).
Однак регіональна політика має і свої складності.
По-перше, за час свого існування ЄС пережив чотири розширення. Зрозуміло, що постійне підключення нових країн неминуче тягло за собою не тільки розростання міжрегіональних диспропорцій, але і нові типи регіональних проблем.
По-друге, регіональна політика припускає необхідність вкладення величезних фінансових засобів, на що ЄС був готовий далеко не завжди, особливо в перші роки свого існування, коли вважалося, що інтеграція автоматично веде до вирівнювання міжрегіональних диспропорцій. Відповідно, і заходи регіональної політики вважалися другорядними.
По-третє, складність полягає в тому, що кожний напрямок регіональної політики має територіально виражений ефект. З'ясувалося, що зрозуміти, яким буде цей ефект у регіонах різного типу, а тим більше цей ефект врахувати і спробувати згладити його можливі негативні наслідки, украй складно, практично неможливо.
По-четверте, регіональний розвиток узагалі - процес дуже складний, багатофакторний, тому задати йому визначений напрямок вдається рідко. Така особливість веде до того, що результат заходів регіональної політики завжди буде відрізнятися від запланованого.
По-п'яте, складність полягає в тому, що перші результати з'являються через досить тривалий час після початку заходів регіональної політики. У цьому випадку регіональна політика вкрай несприятлива, оскільки люди, відповідальні за проведення тих або інших рішень у даній області, як правило, професійно не доживають до того моменту, коли вони можуть побачити результати своєї праці. Ця ж особливість має і зворотний бік: люди несумлінні мають усі шанси уникнути відповідальності за прийняті рішення, оскільки відповідати будуть уже їхні приймачі.
Нові завдання ставить перед регіональною політикою глобалізація економіки. У новому глобальному контексті перед регіональною політикою ставиться завдання не просто шукати і мобілізувати внутрішні ресурси регіону для підвищення його конкурентноздатності в масштабах ЄС, але і підвищення конкурентноздатності цього регіону у світовому масштабі.
Молодіжна політика в ЄС
В Європейському союзі підтримці і розвитку участі молоді в побудові Європи приділяється велика увага.
Треба відзначити, що молодіжна політика в Європейському Союзі (ЄС) потрапляє під компетенції держав-членів і в кожному з них реалізується по-своєму. Проте ЄС внесли ряд ініціатив за програмами і заходами, направлених на розвиток міжнародного молодіжного обміну, участь молоді в процесі ухвалення рішень, стимулювання активної участі молодих людей в житті європейського співтовариства.
Таким чином, молодь притягується до інтеграційного процесу.
Вперше завдання молодіжної політики були сформульовані в Договорі про Європейське Співтовариство в 1993 році. Одним з основних завдань Європейського співтовариства став розвиток академічної мобільності і міжнародного молодіжного обміну, а також залучення молоді до активної участі в житті співтовариства.
На основі цих договірних зобов?язань реалізуються спеціальні цільові програми.
Існують різні форми участі молоді в суспільному житті Європейського співтовариства. У багатьох країнах створені національні молодіжні ради, які об'єднують різні дитячі і юнацькі організації і співробітничають з органами державної влади з питань молодіжної політики. Також існують молодіжні парламенти при представницьких органах влади.
Щорічно проводяться спеціальні форуми і конгреси, присвячені актуальним проблемам суспільного життя.
Європейською Комісією підтримується спеціальний інтернет-портал, який містить інформацію про державні програми з питань молодіжній політиці, дані про молодіжні асоціації, парламенти і ради, освіту і можливість працевлаштування в країнах ЄС.
Основна мета подібних медіаресурсов - побудова діалогу з молоддю і залучення молодих громадян Європи до активної участі в житті співтовариства.
Молодь завжди була і залишається невід'ємною складовою політичного і соціального життя. Саме завдяки її активній діяльності в суспільстві відбуваються докорінні зміни. Молодь ніколи не залишається байдужою до будь-яких ініціатив з боку влади і гостро реагує на несправедливість. Маючи високий потенціал і можливості, створюються організації, які займаються вирішенням проблем різного характеру. Розвитку та діяльності молодіжної політики в Європі приділяють значну увагу та покладають на неї великі надії. Адже саме молоде покоління надихає інших на створення нових ідей, постійне вдосконалення та пошук подальших перспектив.
Рада Європи - це організація, що проводить кампанії з найболючіших для сьогоднішнього суспільства проблем. Наприклад, Варшавський саміт дав згоду на проведення Молодіжної кампанії, яка є частиною постійної боротьби проти расизму, дискримінації, антисемітизму та ісламофобії. У найближчі два роки більшу частину ресурсів сектора з питань молоді буде спрямовано на цю кампанію.
Голови держав і урядів держав-членів Ради Європи на зустрічі у Варшаві (травень, 2005 р.) дійшли згоди щодо низки заходів, які допоможуть Європі зустріти виклики століття. Серед висновків саміту - рішення розпочати кампанію з ліквідації усіх форм насильства по відношенню до дітей.
Дебати з приводу майбутнього Європи тривають постійно. Основна думка, яка є домінантною протягом останніх років у політичному житті Європи, є такою: ЄС повинен повністю інтегруватись з людьми, що живуть у Європі.
Надзвичайно важливим є залучення людей, яким належатиме завтрашня Європа, до обговорення питань про шляхи розвитку ЄС та впровадження нових форм та методів управління.
Європейський проект сам по собі ще дуже молодий, він досі формується та викликає немало дискусій. Для досягнення результату знадобляться амбіції та ентузіазм, відповідальність та готовність прийняти цінності, на яких ґрунтується ЄС.
Однією з важливих і вагомих течій в Європі, що може впливати на розвиток країн, політичну стабільність і вирішенням багатьох питань, є Молодіжна політика країн ЄС. Її представники мають широкі можливості і підтримку в боротьбі проти насильства в усіх його проявах та допомагають молоді навчитися розв'язувати конфлікти в суспільстві загалом, та в сім'ї і з самим собою зокрема.
Ефективними в цьому плані є молодіжні організації, в рамках яких молодь має змогу розвивати у собі солідарність, терпимість, лояльність, толерантність, готовність до міжкультурних діалогів та прагнення цивілізованих методів розв'язання конфліктів.
Але сама по собі молодіжна політика не в змозі розв'язати всі проблеми, що стосуються боротьби з насильством та насильницькою поведінкою, тому необхідною є спільна діяльність усіх сфер публічної політики. Молодіжна політика має сприяти такому співробітництву, бути активним його учасником, забезпечити проведення всіх заходів та програм, ініційованих іншими структурами публічного сектора, залучаючи до цього процесу юнацтво та молодіжні організації.
Структура Молодіжної політики в країнах ЄС
Молодіжна політика - це цілеспрямована діяльність, за допомогою якої вирішуються проблеми молоді та створюються умови, необхідні для становлення молодої особистості та її інтегрування в суспільне життя, а також досягається порозуміння між молоддю, суспільством та його окремими групами.
Усі дії МП є частиною більш широкого культурного співробітництва, яке сприяє активній діяльності Ради Європи з тих пір, як 50 років тому було ухвалено Європейську культурну конвенцію. Нині здійснюються різноманітні програми, що дають змогу Конвенції залишатися живим та дієвим інструментом для розвитку культурного співробітництва в Європі та поза її межами.
Європейська молодь
Відповідно до плану поширення населення, у Європі будуть проживати 75 мільйонів молодих людей віком від 15 до 25 років. Якими б не були відмінності між ними (їх статус, освіта, сім'я, доходи тощо), молоді люди сприймають себе повноправними громадянами, що мають відповідні права та обов'язки. Інвестування в молодь - це інвестування у наше суспільство (як сьогоднішнє, так і завтрашнє), тому воно є одним із ключових моментів у досягненні політичних цілей, що лежать в основі саміту ЄС в Лісабоні: зробити Європейську економіку „найбільш конкурентоспроможною та динамічною в усьому світі”.
Молоді люди чітко декларують, чого вони прагнуть: щоб їх голоси було почуто, щоб їх сприймали як повноправних учасників процесу; вони бажають відігравати провідну роль у будівництві Європи, впливати на обговорення шляхів її розвитку.
Настав час поставитися до молоді як до позитивної сили, що бере участь у розбудові Європи, а не як до „проблеми”. Інакше кажучи, необхідно надати молодим людям можливість виражати свої ідеї і в той же час - виховувати в них толерантність до ідей інших членів суспільства.
Фраза “Молодь - це наше майбутнє”, звичайно ж, звучить банально та шаблонно, однак банальність необов'язково є помилкою. Якщо ми хочемо, щоб Європа завтрашнього дня була живою, терпимою та існувала у злагоді з собою та іншими, робота з молоддю - це вдалий початок.
Громадська політика в ЄС
Відомі громадські діячі, представники органів державної влади та міжнародних організацій наголосили на необхідності вдосконалення українського законодавства, що регламентує діяльність неурядових організацій, і узгодження його з європейськими принципами та стандартами. Учасники обговорення звернули увагу на те, що чинний Закон "Про об'єднання громадян" необґрунтовано обмежує реалізацію права на свободу об'єднання. Штучні бар'єри обумовлюють дуже незначну кількість громадських організацій в України - 11 зареєстрованих організацій на 10 тис. населення, тоді як в Угорщині цей показник становить 46 на 10 тис. населення, а в Естонії - 201. У 2008 р. Світовий банк оцінив рівень громадської участі в Україні у 47%, що відповідає рейтингу Болівії, Замбії та Мозамбіку.
Головною вадою чинного Закону учасники заходу вважають штучне обмеження території, на яку розповсюджується дія громадської організації, через існування територіальних статусів, що забороняють діяльність громадських об'єднань у регіонах, де вони не були зареєстровані. Це обмеження не відповідає світовій практиці. Також громадським об'єднанням заборонено займатися господарською діяльністю, а це обмежує джерела фінансування та підриває фінансову стійкість громадських організацій. Натомість у розвинених країнах громадські організації мають право здійснювати господарську діяльність за умови, що вони направляють прибутки на виконання статутної діяльності
Присутні погодилися, що новий Закон про ГО має спростити порядок реєстрації неурядових організацій, надати громадським організаціям право захищати суспільно значимі інтереси та скасувати обов'язкові територіальні статуси. Цим вимогам загалом відповідає проект Закону України „Про громадські організації" від 14.11.2008 р. № 3371, розроблений Міністерством юстиції України за участю представників громадськості. Законопроект отримав позитивні висновки від Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, Представництва Організації Об'єднаних Націй в Україні та Організації з безпеки і співробітництва в Європі.
Як зазначив Максим Лациба, який представляв Український незалежний центр політичних досліджень, у документі враховано чимало пропозицій громадських організацій. Зокрема, тепер громадські організації можуть не лише захищати інтереси своїх членів, але й опікуватися інтересами більш широких суспільних груп. Спрощена система реєстрації і запроваджений єдиний реєстратор - Міністерство юстиції, термін реєстрації скорочений до 10 днів, а юридичні особи отримали право бути членами-засновниками.
Парламент планує розглянути урядовий законопроект у першому читанні 17-20 листопада ц. р. Експерти погодилися, що цей документ вимагає доопрацювання. Зокрема, треба зазначити, що обмежувати діяльність громадських організацій можуть тільки Конституція та закони України, що учасники громадських організацій не несуть відповідальності за зобов'язання останніх, а також врегулювати участь громадських організацій без статусу юридичної особи в цивільно-правових відносинах відповідно до ЦК.
Діяльність уряду Польщі
Громадську думку щодо інтеграції Польщі в Європейський союз вивчають від 1990 року. Бюро Комітету європейської інтеграції (БКЄІ) співпрацює з польськими та іншими європейськими організаціями, що здійснюють дослідження громадської думки.
Польський уряд від 1991 року провадить політику забезпечення доступу громадян до вичерпної інформації про ЄС. У країні було підготовано й видано Білу книгу1, що складалася з трьох частин: "Польща -- ЄС. Економічні аспекти", "Польща -- ЄС. Правові аспекти", "Польща -- ЄС. Наука та технологія".
1991 року також створено Центр європейської документації, де інформацію систематизують в електронному вигляді. У Центрі зберігають документи про найактуальніші проблеми європейської інтеграції. Втім, на жаль, ця інформація не є доступною широкому колу користувачів.
У середині 1997 року при Бюро Комітету європейської інтеграції відкрито Центр європейської інформації (ЦЄІ), завданням якого є інформування широкого загалу з питань інтеграції. Для поширення інформації про роботу БКЄІ та висвітлення процесу переговорів з Євросоюзом створено видавництво, у якому від жовтня 1998 року щомісяця виходить бюлетень "Інтеграція".
Попри те, за результатами досліджень, рівень суспільної підтримки процесу європейської інтеграції Польщі, що в березні 1997 року становив 72%, у грудні 1998 року знизився до 64%. Однією з причин послаблення громадської зацікавленості було саме слабке інформування суспільства щодо вигод і втрат від європейської інтеграції.
Програма інформування суспільства
Програму інформування суспільства (ПІС) польський уряд розробив і започаткував у травні 1999 року. Метою ПІС є посилення інтересу в суспільстві до проблеми європейської інтеграції, а також формування попиту громадян на цю інформацію. Важливим завданням Програми стало також вироблення позитивного ставлення суспільства до надання Польщі статусу члена ЄС через інформування громадян про наслідки вступу країни до Євросоюзу.
Цільовою аудиторі и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.