На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Релгя

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 26.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 18. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


   
 
Розпад  суспільства на класи спричинив  зміну релігійної діяльності людей, а на місце давніх релігій прийшли нові. За змістом вони були складніші, тому їх називають розвинутими релігіями. Всі розвинуті релігії поділяють на три групи: ранні національні, пізні національні та світові. Розвинуті релігії наділені новими рисами. У них головними об'єктами релігійного поклоніння були не духи, а боги. Боги в уяві віруючих — це своєрідні вдосконалені духи, які мають владу і щодо надприродних об'єктів, і над людським суспільством. У класових суспільствах серед багатьох людей побутувало переконання, що саме боги встановлюють, проповідують і захищають нерівність людей. Класове розшарування суспільства зумовила появу церкви як спеціального ідеологічного апарату панівного класу. Церква користувалася всіма засобами для задоволення своїх потреб, контролювала дотримання віруючими релігійних обрядів, захищала існуючі порядки, пропагувала і насаджувала релігійні ідеї. 
 
 
 
 
 
РАННІ   НАЦІОНАЛЬНІ   РЕЛІГІЇ Ранні національні  релігії — релігійні вірування, які виражали ідеологічне протистояння різних верствнаселення у межах  однієї національної держави.
До них відносять  давньоєгипетську, давньоіндійську, давньоєврейську, давньогрецьку, давньоперську, давньоримську та ін. Історичним підґрунтям їх виникнення та існування був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли найбільш пригнічені верстви населення тримали у покорі тільки шляхом насильства. Але тоді релігію ще не використовували як засіб ідеологічного впливу на них.
Головні риси ранніх національних релігій:
1. Усунення від  офіційного культу низів суспільства.  У цих релігіях до культових  відправлень не допускали рабів,  а в окремих випадках і частину  сільської бідноти. Рабів і  сільську бідноту, що належали  до нижчих верств (каст), називали  різнонародженими (їх породила мати). Двічі народженими називали тих, кого народила мати і хто пройшов обряд освячення Богом, тобто одержав друге народження.
2. Нетривалість  існування. Давні національні  релігії існували тільки в  межах рабовласницького суспільства.  Як тільки суспільство вичерпувало  себе і релігію, на зміну  приходили пізні національні  або світові релігії.
3. Суворий політеїзм.  Усі ранні національні релігії  були політеїстичними (гр. poly —  багато, teoc — Бог), тобто багатобожні. Із багатьох богів виділяли невелику групу головних, а серед них — верховного Бога. Його шанували як царя богів і людей, джерело й охоронця законів. Інших богів вважали його помічниками, які відповідали за окремі сфери земного і потойбічного життя. За віруваннями, наприклад давніх греків (VIII—IIIст. до н.е.), верховним богом був Зевс. Крім нього, вшановували богиню шлюбу і подружнього життя Геру, головного суддю в країні мертвих Аїда, богиню мудрості, наук і ремесел Афіну, бога мистецтва й охоронця доріг Аполлона та ін. У давньоіндійській релігії (X—-І ст. до н.е.) брахманізмі як верховного бога шанували Брахму. Йому допомагали Шива — бог створення і руйнування, народження і смерті, Вішну — бог-охоронець, Індра — бог війни та ін. У ранній національній релігії давніх євреїв верховний бог Ягве, богиня шлюбного життя Аннат, бог Сонця Самсон, бог війни Саваоф, бог землеробства — Ілія, бог пустелі — Аза-зел та інші утворили пантеон богів.
4. Зародження  вчення про посмертну віддяку  (наявність причинного зв'язку  між поведінкою людини в земному  житті та її долею у загробному). Це вчення визнає посмертну  винагороду для одних людей  (праведників) і кару для інших  (грішників). Однак віддяку пропагували  не всі релігії й течії й  не на всіх етапах їхнього  розвитку. До того ж ранні національні  релігії не обіцяли небесної  винагороди рабам.
5. Обов'язковість  жертвопринесень. У жертву богам  приносили пшеницю, виноград, мед,  молоко, вино, запашні трави, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків тощо. Чимало національних релігій вимагали і принесення в жертву людей. За повідомленням Плутарха (II ст. до н.е.), жителі Карфагена, прихильники давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Молоху приносили не тільки військовополонених, а й дітей-первістків. Це було характерне і для давньоєврейської, давньовавилонської, давньоєгипетської та інших ранніх національних релігій.
Ранні національні  релігії не збереглися, але багато мотивів і обрядів з них увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії охопили своїм впливом усі соціальні прошарки однієї національності. До таких належать багато нинішніх релігій: індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін.
 
 
 
 
 
 
 

1. Релігії  Стародавнього Єгипту

Наприкінці IV тис. до н. е. невеликі племінні, державні утворення в долині річки Ніл  — номи — об'єднуються під  владою єдиного царя — фараона. Так виникла Стародавня єгипетська держава, яка нараховувала ЗО династій фараонів і проіснувала до 332 р. до н. е., коли була завойована А. Македонським (336—323 рр, до н. е.).

Релігійні уявлення Стародавнього Єгипту склалися ще в ноліах, де в культах номових богів переважали тотемізм і магія. Пережитки тотемізму залишилися і у загальноєгипетській релігії, яка склалася внаслідок державного об'єднання номів. До числа найбільш авторитетних тварин, що обожнювалися, відносилися бик Апіс, корова Ісіда, баран Хнум, крокодил Себек, кішка Баст, шакал Анубіс, соколи Гор, Ібіс, Тот. Пізніше єгипетські божества стали набувати антропоморфних рис, але зооморфізм не був повністю відкинутий і, наприклад, богиня Баст зображувалася у вигляді жінки з головою кішки, а бог Тот — у вигляді чоловіка з головою Ібіса.

Піднесення  того чи іншого політичного і релігійного центрів, в результаті приходу до влади різних династій фараонів, супроводжувалося набуттям за-гальноєгипетського значення місцевих культів. Так, під час правління V династії загальноєгипетського значення набуло геліопольське божество Ра (бог сонця). В епоху середнього царства домінує інший бог сонця — Амон. Осиріс як бог мертвих витісняє з кінця III тис. до н. е. іншого покровителя померлих — Анубіса. Саме Осиріс перебував у витоків виникнення в Єгипті культу вмираючого і воскресаючого бога, якого вбив його брат Сет, бог скотарства, і воскресив син, бог Гор.

Крім землеробських, чільне місце у давньоєгипетській релігії належало і культам космічних сил. Вони представлені богом землі Гебом, богинею неба Нут, яку підняв і підтримує бог повітря Шу. Від Геба і Нут народжуються Ісида та Нефтида, Осиріс і Сет. Крім них, у створенні світу беруть участь бог сонця Амон і богиня вологи Тефнут. Таким чином, створюється один з найстаріших пантеонів давньоєгипетських богів, так звана еннеада, яка панує у всьому Єгипті і незмінно присутня у релігійних текстах.

З космічними культами тісно пов'язані солярні  релігійні уявлення. Сонячні боги — Ра і Амон ведуть боротьбу зі злом, що ототожнюється з чудовиськами, особливо із зміями. Вони також відповідають за зміну пір року. Періодично Тефнут, дочка Ра, вступає в з Щу, що знаменувало собою припинення посухи д народження природою нових багатих  плодів. Свято повернення коханої  дочки Ра відмічалося в Єгипті і в історичний період. В календарях воно звалося "днем виноградної лози і повноти Нілу".

Релігія Стародавнього  Єгипту мала розвинуту міфологію, включаючи  поклоніння численним фетишам, велику роль у ній відігравала магія. Так, на початку першого місяця весни проходили численні містерії Осиріса. У спеціальному приміщенні храму розміщувалась зроблена з глини фігура бога, засіяна зерном. До початку свят його зображення вкривалося зеленими паростками, що символізувало воскресіння. Жриці в образі Ісиди і Нефвдци через магічні заклинання зображували пошуки, оплакування і поховання бога.

Релігія впливала на різні сторони життя єгиптян. Так, вже у Стародавньому та Середньому Царствах були створені унікальні пам'ятки культури - гробниці фараонів Хеопса, Хефрена  та Мікерина, сфінкси фараона Хефрена  в Гізі і фараона Аменемхета ІІІ, портретний дерев'яний рельєф "Зодчий Хесира" та численні художні скарби з гробниць Хенену і Хені. Наприклад, піраміда Хеопса за розмірами не має  собі рівних серед кам'яних будов  усього світу: висота її - 146 метрів, довжина  основи кожної з чотирьох граней - 230 метрів, її середина - по суті суцільний  масив з кам'яних брил, у яких зроблено вузькі проходи до усипальниці фараона. Як підрахували дослідники, для того, щоб перевезти кам'яні блоки  цієї піраміди, потрібно було б 20 тисяч  товарних поїздів по 30 вагонів кожний. Це справді незвичайний пам'ятник  необмеженої влади фараона і  каторжної праці рабів. Понад  сорок століть стоять ці витвори  людини - піраміди Хеопса, Хефрена, Мікерина - на скелястому плоскогір'ї пустелі  поблизу Каїра, викликаючи у спостерігачів  захоплення величчю людської праці  та роздуми про вічне. До гробниць через піщану пустелю веде єдина  дорога зі Сходу, від плодючих долин  Нілу, дорога, що символізує шлях від  життя до смерті і вічності. На початку  пустелі межу її стереже велетенський сфінкс - лев з обличчям фараона  Хефрена. Споглядання цього дива на фоні мертвого спекотливого моря піщаних  дюн, гробової тиші й безмежжя сонячного  світла викликає трепет душі, благоговіння перед життям.

Стародавні  єгиптяни обожнювали природу і земну  владу. Тварини вважалися священними, їх тримали при храмах, віддавали  їм шану, а після смерті бальзамували і хоронили в саркофагах. Збереглися цілі кладовища священних биків, баранів, кішок, крокодилів. На тотемізмі  базується звіроликість єгипетських  богів, верховним серед яких уважався бог сонця Ра, якого нерідко  зображували соколом або телям. Фараон вважався "сином сонця", з цим пов'язані і почесті, які  йому віддавались, і відповідне відтворення: перехідне не цікавило, фараон зображувався величавим, звільненим від влади  часу і земної реальності; у скульптурних зображеннях він спокійно-холодним, неземним як за поставою, так і за виразом обличчя та поглядом очей, відходив у вічність.

У новому царстві  розквітла архітектура храмів. У  цей час широко провадилось будівництво  святилищ, найвідомішими з яких є  храми Амона-Ра в Карнаці і  Луксорі поблизу Фів. Характерна особливість цих архітектурних  споруд - маса різноманітних колон, які символізували ліс (наприклад, лише в гіпостильному залі храму  в Карнаці було зведено 144 колони). Стелю покривали темно-синьою фарбою з золотими зірками, і складалося враження, ніби людина увечері в  лісі спостерігає зоряне небо.

Надзвичайно цікаві розписи гробниць у Фівах, які вражають своєю пластикою, художньою  оригінальністю. Стародавні єгиптяни ввели традицію зображення фігур  у таки спосіб: голова і ноги - в  профіль, а торс - розвернутим. Цього  принципу вони дотримувались послідовно, лише в VІІ столітті до н.е. у єгипетському мистецтві зникає традиція такого зображення (рельєф в Мемфіса "Плакальник"), але це було вже на схилі староєгипетської культури, напередодні завоювання Єгипту персами.

Створення інституту  жрецтва сприяло виникненню у Стародавньому Єгипті храмової організації. Як особлива соціальна група, жрецтво сконцентрувало у своїх руках велику владу і було досить впливове. Воно брало участь у керівництві державою, входило до почту фараона, приводило до влади одні фараонські династії й скидало інші. Жреці внесли помітний вклад у накопичення астрономічних, математичних і медичних знань. За цих часів будувалися величні храми, зводилися статуї богів, розроблялися складні й урочисті релігійні церемонії, пишні ритуали.

Один з  них — культ померлих — демонструє специфічні уявлення єгиптян про потойбічне життя. Померла людина вважалася сплячою і тому потребувала їжі, домашнього начиння. Звідси виникає ідея збереження тіла і мистецтво муміфікації. Для найбільш впливових осіб споруджуються грандіозні гробниці — піраміди. Найвідомішою серед них є піраміда фараона IV династії Хеопса. Вона займає площу понад 5 га і сягає висоти 146,5 м. її складено з 2300 тис. відшліфованих кам'яних брил, вагою 2,5 т кожна. В цих культових спорудах вражають не лише розміри, а й якість роботи. Настінні розписи високого художнього рівня реалістично зображували земне буття померлого, який потребував уваги до себе і після смерті. Релігійний культ померлих, як бачимо, продовжував вікові традиції єгиптян, підтримання яких було повсякденною потребою.

Лише після  завоювання Єгипту персами (525 р. до н. е.) та А. Македонським релігії Стародавнього  Єгипту поступаються місцем спочатку елліністичним культам, а потім — християнству та ісламу.

Релігія Стародавньої Індії

Залишки культури Мохенджо-Даро у басейні ріки Інд засвідчують, що у цю епоху були культи первісного тотемізму. Люди поклонялися зооморфним істотам, існував культ дерев. Шсля вторгнення у середині II тис. до н. е. на старо-давньоіндійські землі арійських племен розпочинається інтенсивний розвиток нових суспільних відносин. В цей час утворюються касти. Релігійні уявлення стародавніх індійців дістали назву ведичних — від книг Вед (санскр. — "знання"). Стародавні ведичні вірування, брахманізм та індуїзм, що виникли пізніше, вважають Веди "священними" книгами. Початок їх створення сягає у період після вторгнення до країни арійських племен. Протягом наступних десяти століть усна ведична традиція видозмінюється і поповнюється. Записані Веди були лише в першій половині І тис. до н. е.

Об'ємна ведична література поділяється на чотири групи: Самхити, Брахмани, Аран'яки, Упанішади. Такий поділ відображує історичну послідовність розвитку всієї цієї літератури. Кожна група ведичної літератури не є єдиним цілим. Самхити — це чотири збірки: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом (1018 гімнів і 1005 віршів) вважають Ригведу. Більшість гімнів присвячено прославлянню богів та сил природи, котрі розглядаються як могутні, милосердні, мудрі божества. До них зверталися у проханнях і молитвах, їм приносили жертви. Вважалося, що життя людини, її багатство, блаженство і спокій повною мірою залежать від цих жертв. Індійці вірили у багатьох богів: в одному місці Вед вказується, що їх 3399.

Найпоширенішим було поклоніння богові Агаі, як першооснові  всього існуючого, богові Сонця —  Сур'ї і володарю земних і небесних вод, покровителю скотарств —  Варуні. Широко визнавався і культ  предків.

Інші збірники Самхити  вміщують мелодії, які супроводжували культові дії, різні магічні заклинання.

Брахмани (тобто книги, написані брахманами і для брахманів) являють собою коментарі до Самхитів і мають в основному ритуальний характер. Вони спрямовані на зміцнення  авторитету жреців і поглиблення кастового поділу суспільства, їхня поява пов'язана зі зміною умов життя суспільства, з посиленням соціальної нерівності, розвитком системи варн. Крім того, з часом деякі тексти стали незрозумілими, значно ускладнився і змінився релігійний культ. Виконання обов'язків жреця стало професією і виникла потреба у відповідній літературі.

Пізніше були створені Аран'яки та Упанішади. Аран'яки (буквально  — "лісні тексти") — це в  основному правила для пустельників, старців, які намага-Ються сам на сам пізнати істину і її природу. Заключною частиною ведичної літератури є Упанішади (санскр. — сидіти біля вчителя з метою пізнання істини). Створення Упанішад пов'язують із 108 авторами. Кожний з текстів являє собою короткий виклад релігійно-філософських роздумів того чи іншого легендарного або напівлегендарного мудреця. Ранні Упанішади посилено підкреслюють моністичні ідеї ведичної релігії. Водночас, на відміну від іншої ведичної літератури, в Упанішадах центр уваги переноситься з уявлень про зовнішній світ на внутрішній світ людини. Предметом шанування в таких творах стає те, що перебуває за явищем природи. Також виводяться категорії "брахман" і "атман" як першооснови буття. "Брахман" у багатьох текстах розглядається як абсолютна субстанція, першооснова і першопричина всього існуючого, початок і кінець усіх істот; "атман" — це дихання або окрема людська душа.

На початку І  тис. до н. е. у Стародавній Індії  складається брахманізм: ведичні  боги, які уособлювали природу, поступаються місцем кастовим богам. Існування каст (варн) поділяє людей на чотири групи: брахманів, тобто жрецтво; кшатріїв — воїнів; вайш'їв, до яких входило вільне населення, і шудрів — рабів. Кастова структура закріплялася законами Ману. Головним божеством стає Брахма. Поруч з ним існують верховні боги — Вішну, з дружиною Лакшмі, і Шіва, з богинею Парваті. Характерним для брахманізму в цей час було створення вчення про перевтілення душ, за яким характер переселення душі після смерті матеріального тіла залежить від того, як померлий виконував закони касти.

Ведична релігія  і брахманізм дають змогу простежити, як поступово увага стародавнього індійця переносилася з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вони справили великий вплив на розвиток індуїзму, джайнізму і буддизму.

Давньогрецька релігія. Для релігії Стародавньої Греції характерним є

політеїзм, з широкорозвинутою міфологією і олімпійською ієрархією  богів.

Вони не були творцями світу, а захопили його у готовому вигляді, під час

боротьби з титанами. Стародавня грецька міфологія вважала, що світ сам

по собі вічний і не потребує творця. Відповідно до цього історія

поділяється на доолімпійську  і класичну олімпійську. 


Пантеон давньогрецьких класичних богів очолює Зевс.  
 


Міфологічне тлумачення природи і людини, діяльність олімпійських богів у

релігійних уявленнях  стародавніх греків свідчили про  практичний і

тверезий характер обожнювання оточуючого світу. Давньогрецька  релігія не

приділяє особливої  уваги моральним проблемам, потойбічної  винагороди для

неї не існує. Перебування  у царстві Аїда жалюгідне. 


Для давньогрецького  релігійного культу є характерним  полісний культ.

Оскільки всі  громадські акти супроводжувалися релігійними  церемоніями,

він був обов'язковим  для усіх громадян. Виконавцями культу були як

ьту були як

жреці, так і  офіційні державні особи. Великого значення набули оракули.

Храми вважалися  житлом богів у буквальному розумінні  і тому їх статуї

визнавалися сповненими життя. 


В елліністичну епоху  полісна релігія спочатку витісняється різними

релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою

християнства релігія  стародавніх греків остаточно відкидається.

Давньогрецька релігія була політеїстичною
, відгомони її  та еллінських міфів увійшли  до культури всіх європейських  народів. Релігійні уявлення і  релігійний побут давніх греків  перебували в тісному зв'язку  з усім їхнім історичним життям.

Різноманітність релігійних уявлень знаходила вираження  і в різноманітності культів
. У різних  регіонах особливо вшановувались  певні божества. Наприклад, Зевс 
— у Додоні
(місто на  північному заході Греції) та Олімпії
, Аполлон 
— у Дельфах
 та на острові Делос
, Афіна 
— в Афінах
, Гера 
— на острові Самос
. Існували й  шанобливі всіма греками святині  на зразок Дельфійського
 і Додонського  оракулів або острів Делос,  де згідно давньогрецьких міфів,  народилися боги Аполлон
 і Артеміда
.

Релігійні обряди в Греції були вкрай прості і могли  виконуватися будь-якою людиною. Фактично вони зводилися до жертвоприношень  і молитов, що проходили, як правило, в храмах. З 7 століття до н. е. також були поширені богослужіння, доступні лише для присвячених — містерії
(в Елефсіні
 на честь Деметри
, орфічні на  честь Діоніса
 і т. д.). Прадавній стан грецької релігії відомий з табличок крито-мікенської культури
, заснованої  на культі богині Землі. Для  цього періоду характерна невелика  кількість богів, при чому більшість  з них носять іншомовні імена.  Втім вже відомі Зевс
, Афіна
, Діоніс
 та деякі  інші боги. Їх ієрархія так  само могла відрізнятися від  пізнішої.

Релігійний світогляд  правдавніх греків ахейського
 періоду відтворений  в «Теогонії» Гесіода
, написаній у  6 столітті до н. е., коли греки вже заселяли Елладу і значною мірою асимілювали поширену там розвиненішу крито-мікенську культуру. На базі цієї культури і створюється давньогрецький пантеон
 богів. Спочатку  існував лише вічний і безмежний  темний Хаос
. У ньому було  джерело життя світу. Боги, що  з'явилися з Хаосу — Гея
(Земля), Нікта
(Нюкта) (Ніч), Тартар
(Безодня), Ереб
(Морок), Ерос
(Любов), боги, що  з'явилися від Геї — Уран
(Небо) і Понт
(внутрішнє Море). Боги мали образ тих природних  стихій, які вони втілювали. Згідно  з Гесіодом, решта богів походять  від Урану. Уран-Небо, з'єднавшись  з Геєю-Землею, породив циклопів
 і титанів
. Після того, як Уран відмовився випустити  світло на Землю, його повалив  один з синів, Кронос.
Кронос 
— повелитель Часу. Розділивши Небо і Землю, він встановив  перший принцип Всесвіту
. Проте, не  бажаючи самому бути поваленим  власним сином (як йому було  передбачено), він почав пожирати  своїх дітей — символізуючи цим смерть — час, відміряний людині строк. Один лише Зевс
 зміг уникнути  смерті. Він виріс у печері  гори Іда
 на острові Крит
. Змужнівши,  він переміг Кроноса і змусив  його випустити дітей, яких  той проковтнув. Народна етимологія
 зблизила  ім'я Кронос з найменуванням  часу — Хроносом.

Зевс не був  богом Світла чи богом Природи, в  прадавній грецькій релігії він  просто верховне божество. Не будучи заступником  будь-якого міста або місцевості, він править всіма з вершини  священної гори Олімп
. Його дружина Гера
 була покровителькою шлюбу
, що не заважало  Зевсові мати дітей від інших  богинь і земних жінок: від  титаніди Лето
 народилися Аполлон
(бог мистецтва,  музики і священних культів)  іта Артеміда
(богиня полювання), від Деметри 
Персефона
. Леді
, дружині спартанського  царя Тіндарея
, Зевс з'явився  в подобі лебедя, Європі
(доньці фінікійського  царя) — в подобі бика, Данаї
(аргосській  царівні, ув'язненій батьком у  підземному мідному будинку) — золотим дощем.

Іншими дітьми Кроноса були — Посейдон
, володар моря, що отримав у спадок морські  простори, та Гадес (Аїд
), правлячий  мертвими у підземному царстві.  Серед дітей Кроноса виділяється  так само його син від німфи  Фімери — мудрий кентавр
 Хірон
. Одного дня  бог підземного царства Аїд  викрав Персефону
. У пошуках  своєї доньки мати, Деметра, залишила  свої обов'язки богині родючості.  На землі почався голод. Тоді  Зевс звелів, аби взимку Персефона  знаходилася у підземному царстві,  але навесні поверталася назад — подібно до рослин, які проростають навесні.

Богинею краси  була Афродіта
. Існують різні  версії легенд про її походження. У Гомера
 вона вважається  донькою Зевса і океаніди Діони
. Згідно з  «Теогонією» Гесіода
, вона народилася  біля острова Кітера
 із сім'я  та крові оскопленого Кроносом  Урана, яка попала в море  і утворила білосніжну піну. Вітерець  приніс її на острів, де Афродіта  і з'явилася з морських хвиль.  Класична Афродіта постала з  морської раковини поблизу Кіпру.  Супутники Афродіти — Ерот
(Ерос, Амур, уособлення  любовного потягу), Харити
(три богині  веселості і радості життя), Ори
(богині пір  року), німфи
(духи землі  в образі вродливих дівчат). Її  також часто могли супроводжувати  дикі звірі — леви, вовки, ведмеді, усмирнені вселеним у них богинею любовним бажанням.

Бога мистецтва, музики і священних культів Аполлона
, зазвичай супроводжували  дев'ять муз — покровительок мистецтв і наук: Евтерпа 
— ліричної поезії, Кліо 
— історії, Талія 
— комедії, Мельпомена 
— трагедії, Терпсіхора 
— танців, Ерато 
— любовної поезії, Полігімнія 
— гімнів, Уранія 
— астрономії, Калліопа 
— епічної поезії.

Війною правили Арес
, народжений  Герою від дотику до чарівної  квітки, і Афіна
. Арес — бог віроломних і підступних воєн. Афіна — богиня воєнного мистецтва і справедливої війни. Ці боги постійно змагаються один з одним. Тим більше, що Афіна, яка з'явилася на світ з голови Зевса, одночасно є богинею мудрості
. Арес брав  участь у Троянській війні
 на боці  троянців і був переможений  Афіною. Богом вогню і ковальської  майстерності був чоловік Афродіти — Гефест
. У Греції, взагалі,  кожна галузь господарської діяльності  мала свого бога-заступника: Деметра
 була покровителькою  землеробства, Афіна — ткацтва, Діоніс 
— виноробства, Гермес 
— торгівлі, тощо.

Крім них існувало ще багато богів і невеликих божеств. Також був популярним культ героїв — напівбожеств, які народилися від шлюбу богів і звичайних людей. Серед них герої давньогрецьких поем і міфів:
    Геракл, відомий 12-ма подвигами, серед яких задушення Немейського лева, очищення Авгієвих стаєнь, викрадання поясу цариці амазонок Іпполіти, і приборкання вартового Аїда — пса Цербера;
    Тесей, що убив Мінотавра;
    Ясон — ватажок аргонавтів, що відправилися на кораблі «Арго» до Колхіди за золотим руном;
    Орфей — син Аполлона та музи Калліопи, власник золотої ліри, за допомогою якої можна було приручати диких тварин, рухати дерева і скелі).

    Давньоримська релігія
    Архаїчна римська релігія, по крайній мірі по відношенню до богів, була створена не з записаних оповідань, а скоріше на основі комплексних взаємовідносин між людьми та богами. У багатьох аспектах вона була близька до грецької, аж до прямого запозичення окремих міфів. На відміну від грецької міфології, боги не були персоніфіковані, але існували нечітко визначені священні духи, які називалися numina. Римляни вірили, що кожна людина, місце або річ має свого «генія» або божествену суть. До священних духів римлян відносилися генії (добрі духи, що охороняли людину протягом його життя), пенати (охоронці і заступники рідного будинку, а потім — усього римського народу, звідси бере свій початок відомий вислів — «повернутися до рідних пенатів», тобто повернутися на батьківщину, додому), лари (духи домівки та родинного щастя), лемури (духи померлих) і мани (духи предків). Вірили також у божества гір, джерел, лісів. Ці духи і божества були спочатку безособові та безстатеві, нерідко іменувалися і в чоловічому, і в жіночому роді (Янус і Яна, Фавн і Фавна). Їм приносили жертви, присвячувалися релігійні церемонії. Величезне значення надавалося різного роду ворожінням (по польоту птахів, по внутрішностях тваринних т.д.)

    під впливом італійських племен у римському пантеоні з'явилися бог Сатурн, верховний бог Юпітер, богині Юнона і Мінерва. У плебеїв була своя трійця божеств: Церера (богиня злаків), Лібер (бог виноградників) і Лібера. Загальноіталійськими богами стали Марс (бог війни), Діана (богиня полювання), Фортуна (богиня щастя, успіху), Венера (богиня весни і садів, потім — любові та краси). Деякі боги шанувалися головним чином представниками одного стану або професії (торговці шанували Меркурія, ремісники — Мінерву).
    Із зростанням контактів з греками, старі римські боги почали ототожнюватися з грецькими. Так, Юпітер вважався тим самим божеством, що і Зевс, Марса почали асоціювати з Аресом, а Нептуна – з Посейдоном. Римські боги також набули атрибутів та міфології цих грецьких богів. За імперської доби римляни увібрали міфологію завойованих народів, що призвело до того, що храми римських божеств стояли поруч із храмами іноземних богів. Таким чином, проникли до Риму і східні культи — Ісіди, Осіріса, Кібели, вмираючого і воскресаючого бога Мітри. Не без східного впливу на етапі імперії оформився культ імператора як живого бога.
    Відмінною рисою світогляду древніх римлян була міфологізація своєї історії. Якщо про богів практично не було сюжетних розповідей, то про заснування Риму розповідав міф про братів Ромула і Рема, що чудом залишилися живими після змови проти їх батька і вигодуваних вовчицею. Починаючи з древніших часів, передавалися розповіді про військову доблесть і патріотизм римлян. Пізніше військові перемоги Риму відзначали грандіозними тріумфами, а прославлені полководці ставали об'єктом культу. Римський народ вважав себе обраним, а свою державу — як одну з вищих цінностей.
    Хоча релігія грала значну роль у традиційному римському суспільстві, до II ст. до н. е. значна частина римської верхівки вже байдуже ставилась до релігії. В I ст. до н.е римські філософи (у першу чергу Тіт Лукрецій Кар та Марк Туллій Цицерон) у значній мірі переглядають чи піддають сумніву багато з традиційних релігійних положень. На межі нашої ери Октавіан Август вжив заходів по встановленню офіційного культу Імперії.
    За часів Римської республіки, римська релігія була організована у чітку систему жрецьких колегій. Найвищим органом цієї ієрархії була Колегія понтифіків, а її верховний жрець, Великий понтифік (лат. Pontifex Maximus), був головою державної релігії. Фламіни обслуговували культи численних богів, а авгурам було доручено проводити ауспіції; Священний цар виконував релігійні обов’язки вигнаних царів; квідецімвірам було доручено трактувати Сивілині книги та опікуватися культами неримських божеств. У Римській імперії обожнювали імператорів, а сформований культ Імперії швидко став провідним.
    Починаючи з імператора Нерона, римська офіційна політика по відношенню до християнства була негативною, часто навіть належність до християн могла призвести до страти. За імператора Діоклетіана гоніння на християн досягли своєї найвищої точки. Однак, за імператора Константина І християнство стало офіційною і провідною релігією Римської держави. У 391 р. імператор Феодосій І заборонив у державі всі релігії, окрім християнської.
 


 
ПІЗНІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ  
Пізні національні  релігії — релігійні вірування, що постали з намагань приборкати найпригніченіші верстви населення держави. 
  Історичним  грунтом виникнення пізніх національних релігій була криза 
  суспільних  порядків, за якої виникла  потреба використати  релігії в ролі
  засобів втіхи і втихомирення найбільш пригніченої  частини суспільства. В 
  більшості випадків суть цієї кризи виявилася  у розкладі рабовласництва і 
  переході  до феодальних суспільних відносин. Проте мали місце й 
  специфічні  форми проявів  даної кризи. Так, у житті єврейської народності
  криза виразилась у тому, що вона рано втратила свою національну 
  державність і на тривалий час  потрапила до чужоземців-завойовни-ків- За
  цих умов національна  релігія євреїв перестала  бути релігією тільки
  верхів  суспільства, втратила характерну для ранніх національних релігій 
  функцію теологічного протистояння верхів низам.  

Головні риси пізніх національних релігій:
1. Великі масштаби  впливу. У відправленні культу  брали участь не лише правляча  верхівка, заможні та середні  верстви, але й найбільш експлуатована  частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов в Індію у І ст. н.е. на зміну брахманізму, зберіг поклоніння тим самим богам, але ліквідував поділ індусів на касти.
2. Живучість.  Багато різних національних релігій  існують і до цього часу.
3. Єдність політеїзму  й монотеїзму (багатобожжя та  єдинобожжя). Більшість релігій цього типу політеїстичні. Але СЄРЗД них є і монотеїстичні.
4. Спрощення  жертвопринесень. Жертвопринесення  худоби,  птиці  зменшено або зовсім  відмінено.   Повністю скасовано людські жертвопринесення.
5. Розвинутість  учення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії  уявлення про потойбічне ж  и чтя набули першочергового значення. Сподівання на небесну винагороду за хорошу поведінку були поширені й серед найбільш пригноблених верств населення. Прикладом пізньої національної релігії є іудаїзм, який у VII ст. н.е. прийшов на зміну давньоєврейській релігії.
  
іудаїзм
  
Релігія євреїв —  іудаїзм — одна з деяких національних релігій древнього світу, що збереглася лише з невеликими змінами аж до наших днів. У загальній історії  релігій іудаїзм зіграв надзвичайно  велику роль, тому що ввійшов дуже істотною частиною до складу християнства й  ісламу — двох найбільших сучасних світових релігій.налічується 14 млн.віруючих 

  
Іудаїзм називають  іноді релігією Мойсея, Мойсеєвим  законом (англійці говорять, наприклад, навіть «мозаїзм») — по імені легендарного законодавця євреїв.
  
Основне джерело  вивчення давньоєврейської релігії  — Біблія. Інших, незалежних від  її джерел майже немає. Біблія —  з грецької означає «книги». Це не один твір, а велика кількість різних літературних творів. Відповідно до традиції, вони поділяються на три великі групи.
  
Насамперед, це книги  закону), чи так зване «П’ятикнижжя Мойсея», — книги, складання яких приписується легендарно-міфічному  Мойсею. Другу групу біблійних  книг складають «історичні» книги, чи «писання»: це книга Суддів, Руф, чотири книги Царств (, дві книги  Паралипоменон (Хронік), книги Ездри, Неємії, Есфірь), Іова, а також Псалтир (Псалми; книга релігійних гімнів, приписуваних царю Давидові), книга Притчей Соломонових, Екклезіаст, Пісні Піснею.
  
Нарешті, третя  група — це пророчі книги: пророків Ісаіі, Ієремії, Ієзекііля, Данила і  книги дванадцяти, так званих, «малих пророків»: Осіі (Іосіі), Іоіля, Амоса, Авдія, Іони, Міхєя, Наума, Авакума, Софонії, Огея, Захарії, Малахії.
  
Усі ці книги разом  християни називають Старим завітом  Дійсне походження всіх цих книг дотепер  остаточно не встановлено, хоча наукова  критика зробила в цьому відношенні дуже багато.
  
Встановлене приблизно  і час походження інших книг Біблії. Хронологія і послідовність їх виявилася  дуже несхожої на традиційну.
  
Священою  книгою іудаїзма є  Талмуд-багатотомний збірник єврейських,догматичних,правових моральний і релігійних уявлень,які сфотрмувались  протягом ьбагатьоьх вьіьків.основою  ьіудейської моралі вважається Декалог-10 заповідей(шануй  єдиного бога,не твори  собі кумира,не поминай  імя бога без необхідності,шануй  день суботи,шануй  своїх батьків,не вбиівай,не перелюбствуй,не кради,не свідчи брхливо  на ближнього свого,не жадай майна ближнього  свого) 
 


Усе життя віруючого  єврея підлегле релігійно-обрядовим  розпорядженням і заборонам. Вони стосуються їжі, одягу, туалету, розпорядку дня, молитов, дотримання свят, указують, що коли можна і що коли не можна робити. Вже на восьмий день життя новонароджений хлопчик-єврей повинен піддатися дикунській операції обрізання. Кожен крок віруючого єврея повинний супроводжуватися молитвою. Численні харчові заборони і правила, про які вже говорилося, збереглися до наших днів; Особливі правила стосуються одягу: чоловічий одяг повинний бути довгий, зроблений з однорідної тканини, мати кишені нижче пояса, голова повинна бути завжди, навіть під час сну, покрита; релігійний єврей відпускає бороду, а на скронях — довгі пейси;, під час молитви треба надягати поверх одягу особливе ритуальне покривало — талес (талет) тощо. Численні розпорядження, що стосуються обмивань, особливо для жінок; обмивання повинні відбуватися в спеціальному обрядовому басейні микве (з непротічною і забрудненою водою). Вплив релігії на життя єврейських громад було особливе глибоко завдяки системі релігійного виховання і навчання. Хлопчики з п'ят-шестирічного віку навчалися в синагогальних школах — ішибот, хедер. - Зміст навчання був винятково релігійним і чисто механічним: хлопчиків змушували вивчати тексти з Біблії і Талмуда.
  
Єврейська релігія  не тільки освячує і виправдує, класовий гніт, але закріплює і нерівність статей. Жінці іудаїзм відводить підлегле положення в родині й у суспільстві. Талмуд накладає на жінку безліч принизливих обмежень; вона не може бути свідком у суді, не може виходити на вулицю без покривала й ін. Відповідно до Талмуда, дружина — слухняна раба чоловіка. Кожен віруючий єврей щодня вимовляє молитву, у якій дякує богові за те, що він не створив його жінкою, а жінка повинна в молитві дякувати богові за те, що він створив її для слухняності чоловіку.в Україні євреї сповідують іудаїзм.на 1999ьр.в ьуькраїні діяли 100 офіційно заерестрованих релігійних громад.

Індуїзм - якнайдавніша національна релігія Індії. По числу прихильників він є однією з самих распространенных
релігій миру
. Приверженцы
індуїзму
складають приблизно 83% населення країни. 
Він поширений також в інших країнах Південної і Південно-східної Азії: Непалі, Пакистані, Бангладеш, Шрі-ланке. Последователи

індуїзму
(переселенці  из
Індії
) живуть в  Індонезії (островів Балі), на  островах Фіджі, Маврикій, в Гайані, в ЮАР і деяких інших місцях.

До кінця нинішнього столетия
індуїзм
переступив національні  і регіональні межі. Він став популярний у ряді країн Європи і Америки, претендуючи на визнання як однієї из
світових релігій
(разом з буддизмом,  християнством і ісламом).

В
Індії
представлені  многочисленные
релігії
і вірування, у  тому числі і всі світові, проте  вона є по перевазі страной
індуїзму
. Саме навколо  нього у всі століття будувалася  культурна, політична і соціальна  єдність країни.

Как
релігійний
феномен
індуїзм
відрізняється складністю і суперечністю. Саме визначення терміну є чималою історико-культурною проблемою. До цих пір немає задовільного визначення і навіть пояснення, що ж відносити до собственно
індуїзму
, які зміст  і межі цього поняття. 

Про неможливість дати точне визначення этой
релігії
писали і західні, и
індійські учені
. “
Індуїзм
як віра розпливчатий, аморфний, багатобічний, кожен розуміє  його по-своєму. Важко дати йому визначення або хоч би безумовно сказати, чи можна назвати его
релігією
в звичайному сенсі  слова.

У своїй нинішній формі і навіть у минулому він  охоплює багато вірувань и
релігійних обрядів
, від самих  вищих до самих нижчих, таких,  що часто протистоять або суперечать  один одному” - так писав об
індуїзмі
Джавахарлал Неру в своїй книзі “
Відкриття Індії
“.

Існують дві  найбільш поширені точки зору щодо часу виникнення терміну “
індуїзм
“. Згідно однієї з них, він з’явився в період формирования
релігійно-філософських систем
- даршан і  пізніх текстів - шастр в X-XIV вв., коли протистояння буддизму, а потім і ісламу стало усвідомленим ідеологічним фактом. 
Що дотримуються іншої точки зору стверджують, що слово “

індуїзм
” було введено  європейцями как
релігиоведчеській термін
в XIX в. У цьому сенсі под
індуїзмом
(
санськр.
 
- ін-думата, індусамая; хінді - хінду дхарма, санатана дхарма) розуміють,  як правило, совокупность

релігійних
, міфологічних, філософських, правових і етичних  уявлень, формально найчастіше  пов?язаних з культами основных
 
богів індуїстів  Шиви і Вішну.

Історично термін “
індуїзм
” означає вірування, які зародилися в
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.