На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Медичне страхування в Україн та Нмеччин

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 27.08.2012. Сдан: 2012. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ
На тему: “Медичне страхування в Україні та Німеччині” 
 
 
 

 
 Підготовила: ст.гр.МН-01-09-1

      Бут О.В.
      Перевірила: Оніщенко  Л.А. 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ 2011
План
Вступ………………………………………………………………………….3
1.Особливості медичного страхування у Німеччині…………………………5
2.Медичне страхування в Україні
  а) Обов'язкове медичне страхування………………………………………..9
б) Добровільне медичне страхування………………………………………13
Список використаної літератури……………………………………………21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП  

    Зародження  елементів соціального страхування  і страхової медицини в Україні  відноситься до XVIII -- початку XIX ст. і  проглядається через призму тодішнього державного устрою країни, коли в царській Росії на капіталістичних підприємствах почали з'являтися каси взаємодопомоги. Перше страхове товариство, яке займалося страхуванням від нещасних випадків і страхуванням життя, з'явилося в Росії у 1827р. Через епідемію холери 26 серпня 1866р. було прийнято тимчасове положення, згідно з яким власники фабрик і заводів зобов'язувалися організовувати для своїх робітників лікарні. Це і поклало початок формуванню, так званої, фабрично-заводської медицини. Вперше лікарняні каси було створено в 1870р. при адміралтейському заводі "Россуд" у Миколаєві. Тут підприємці уклали першу в Україні угоду для надання медичної допомоги з миколаївським військово-морським шпиталем.
    У Росії перший закон " Про страхування  на випадок хвороби" був прийнятий  у 1912р., який став імпульсом для розвитку лікарняних кас. Відтоді лікарняні каси стали осередком надання медичної допомоги за страховим принципом. Це поклало початок формуванню системи страхової медицини дореволюційного періоду в Україні. Положення "Про соціальне забезпечення працюючих" 1918р. і Постанова Раднаркому "Про передачу всієї лікувальної частини колишніх лікарняних кас Народному комісаріату охорони здоров'я" 1918р. стали основою для одержавлення страхових організацій і ліквідації лікарняних кас.
    Другий  етап розвитку страхової медицини в Україні пов'язаний з переходом країни у березні 1921р. до Непу. Це призвело до відходу від бюджетної системи фінансування і спричинило передачу медичних закладів на фінансування до місцевих бюджетів з подальшим скороченням фінансування і запровадження часткової оплати за отриману медичну допомогу.
    І лише з прийняттям Закону України "Про  страхування " (1996 р.), Основ законодавства  України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (1998 р.) та проекту Закону України "Про  загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування" (2001 р.) можна говорити про подальший розвиток соціально значущої ідеї обов'язкового медичного страхування в нашій державі.
    В Україні Указом Президента України  від 14 листопада 2000 р. № 1223/2000 "Про  проведення експерименту щодо впровадження обов'язкового соціального медичного страхування в м. Києві і Київській області" передбачено здійснення відповідного експерименту, який може стати основою загального обов'язкового медичного страхування в державі. Тут планується впровадження страхової медицини, яка ґрунтується на принципі обмеження доступу приватних страхових компаній до формування страхового фонду (принаймні на початковому етапі), що формується на рівні видатків підприємців і підпорядковується державі (у Києві -- муніципальній владі).
    Фінансування  охорони здоров'я може бути бюджетним, соціальним і приватним. Бюджетна система  охорони здоров'я найвиразніше була представлена у країнах колишнього СРСР (Україна, Білорусія, Росія та інші). Соціальна система характерна для країн Західної Європи, а змішана (бюджетна, соціальна і приватна) -- для США. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.Особливості медичного страхування у Німеччині 

    Німеччина має найтривалішу історію медичного  страхування. Для цієї країни характерна подвійна система страхування здоров'я за участю як приватних, так і державних організацій. Існують два його види: обов'язкове (державне) й добровільне (приватне).
    Медичне страхування є провідною ланкою системи охорони здоров'я у  Німеччині. 74% населення країни беруть участь в обов'язковому страхуванні, 14% обирають державне медичне страхування на добровільних засадах, 9% обслуговується приватними медичними страховиками, 2% -- не беруть участі у медичному страхуванні (військовослужбовці, поліція, котрим охорона здоров'я гарантується урядом), і лише 1% населення не має медичної страховки.
    Головними учасниками системи медичного страхування, які безпосередньо надають страхові послуги, є некомерційні страхові організації -- лікарняні каси. Вони -- центральна складова системи охорони здоров'я -- посідають чільне місце в державному медичному страхуванні Німеччини, їх права та обов'язки регламентовано законодавчо Соціальним кодексом (Social Code Book). На початку XXI століття в Німеччині налічувалося 453 страхові каси і 52 приватні компанії зі страхування здоров'я (7,1 млн. застрахованих). Лікарняні каси диференційовані на 7 різних груп: 17 головних; ІЗ додаткових, відомих як ерзац-каси; 359 заводських і фабричних; 42 ремісничо-цехові; 20 сільськогосподарських; 1 шахтарська (гірничопромислова); 1 морська каса.
    Членство  у лікарняних касах для найманих працівників є обов'язковим, якщо їхній сукупний дохід не перевищує  законодавчо встановленої суми -- близько 40 тис. євро/рік для західної частини  країни (у 2000 році -- 77,4 тис. нім. марок) та близько 32 тис. євро/рік для тієї частини Німеччини, що була НДР (63,9 нім. марок). За інших обставин членство у системі обов'язкового медичного страхування є добровільним. Розмір внеску встановлюється у відсотках залежно від доходу застрахованого. При цьому вік, стать і страховий ризик не враховуються (принцип солідарності). Тобто внески у страхові фонди залежать лише від доходу громадянина. Розмір внеску розподілений між роботодавцями і найманими працівниками рівномірно -- кожний сплачує 50%. Якщо дохід працівника менший, ніж встановлена межа, то сплачує внесок лише роботодавець (10% у всі фонди соціального страхування).
    Розмір  внесків лікарняні каси встановлюють самостійно з таким розрахунком, щоб вони разом з іншими надходженнями  покривали передбачені витрати на страхування. Оскільки число застрахованих у різних касах неоднакове, то відрізняються і суми страхових внесків. При середньому в країні страховому тарифі 12% його реальні розміри коливаються у межах від 8 до 16%.
    Згідно  із Соціальним кодексом, лікарняні каси мають установлений перелік гарантованих послуг:
    -превентивні заходи;
    - заходи щодо ранньої діагностики хвороби;
    - надання лікувальних послуг (амбулаторна медична допомога, стоматологічне лікування, лікарняне обслуговування при вагітності й пологах, догляд за хворими вдома, проведення реабілітаційних заходів, забезпечення лікарськими, допоміжними засобами, лікування у лікарнях і профілактичних або реабілітаційних установах);
    -транспортування хворого.
    У медичному страхуванні Німеччини є вісім різних видів лікарняних кас, кожному з яких відповідають самостійні установи медичного страхування. Це глибоке розгалуження відбулося на основі історично зумовлених розмежувальних критеріїв: по регіональній компетенції розрізняються регіональні лікарняні каси, по виробничій компетенції – виробничі. Професійними ознаками характеризуються лікарняні каси союзу ремісників, сільські лікарняні каси для фермерів і їх працівників, робочі лікарняні каси, що об’єднують представників деяких робочих професій, лікарняні каси для службовців, відкриті для всіх категорій що служать, морська лікарняна каса, що об’єднує працюючих на морських судах, федеральна гірницька лікарняна каса для зайнятих в гірничодобувній промисловості.
      Названі класифікаційні критерії  є результатом економіко-соціального розвитку Німеччини і, ймовірно, можуть бути лише частково перенесені на інше суспільство з іншими соціально-історичними і економічними реаліями.
    Гарантії  надання ліків і медичних послуг забезпечуються відповідними організаційними механізмами. Особлива увага приділяється відносинам між установами ОМС і установами, що надають медичні послуги.
    Із  фінансової точки зору система охорони  здоров'я Німеччини є дорогою  порівняно з іншими європейськими  країнами. Витрати на охорону здоров'я перевищують 10% ВВП і постійно збільшуються.
    У Німеччині не існує єдиного бюджету  охорони здоров'я, натомість нараховується 17 бюджетів, що ґрунтуються на податках (1 федеральний бюджет і 16 бюджетів земель) й 453 бюджети лікарняних кас (страхових  фондів). Основу фінансового забезпечення охорони здоров'я Німеччини становлять кошти медичного страхування. їхній обсяг залишається постійним і дорівнює 66--68% загальних витрат на охорону здоров'я за останні 25 років.
    Окрім державного медичного страхування, існує три інших джерела надходжень: податки -- близько 10%, безпосередня плата страхувальників -- майже 11%; приватне медичне страхування -- близько 7%.
    Особливою рисою німецької моделі обов'язкового медичного страхування є безпосередня участь застрахованого в оплаті медичних послуг -- 80% вартості лікування сплачує лікарняна каса, 20% -- сам пацієнт. Це плата і за лікування, і за ліки. Вартість ліків єдина по всій Німеччині. За рік житель країни споживає ліків у середньому на 300 євро.
    В Німеччині діє механізм багатоканального фінансування охорони здоров'я, найвагомішим джерелом якого є фонди обов'язкового медичного страхування. Наявність інших джерел фінансування має позитивне значення -- зменшує фінансове навантаження на всіх учасників системи (на федеральний і місцевий бюджети, роботодавців, застрахованих), чим зумовлюється ефективність і достатність надходження коштів у цю галузь, сталість системи фінансування охорони здоров'я.
    Система охорони здоров'я Німеччини має  низку проблем і недоліків:
    -велика кількість лікарняних ліжок (майже 920 на 100 тис. населення при середній нормі 600 у країнах ЄС);
    -довготривале перебування хворого у лікарні (16,6 дня);
    - стрімке зростання вартості лікування;
    -відсутність соціально гарантованого мінімуму, жорсткого планування ресурсів.
    У Німеччині затвердився договірний принцип. У договорах відповідно до правових рамок регулюються окремі деталі медичного обслуговування, зокрема  такі, як: вид, об’єм, економічність  і якість послуг, що надаються; вигляд і розмір оплати; порядок виставлення рахунків і контролю за звітністю; забезпечення медичного обслуговування по всій території країни.
      Досвід медичного страхування  показує, що для забезпечення  достатнього і недопущення надмірного  медичного обслуговування медичне  страхування повинно мати можливість впливати на планування і перерозподіл потужностей у всіх галузях медицини. Причинами серйозних економічних проблем в Німеччині є практично необмежена видача дозволів на відкриття приватної лікарської практики і утримання дуже великих лікарень. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Медичне страхування в Україні 
 

    а) Обов'язкове медичне страхування 

    У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності громадян важливе  місце посідає забезпечення їм можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу.
    Світовий  досвід показує, що напрямки вирішення  цієї проблеми можуть бути різні. Загалом  вони відрізняються структурою джерел фінансування охорони здоров'я й  організацією надання медичних послуг.
    Медичне страхування, яке провадиться в  обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов'язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.
    Принципи  обов'язкового медичного страхування:
      Принцип загальності:
    Всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право  на одержання медичних послуг.
      Принцип державності:
    Кошти обов'язкового медичного страхування -- це державна власність. Держава забезпечує сталість системи обов'язкового медичного  страхування і є безпосереднім  страхувальником для непрацюючої  частини населення (наприклад, пенсіонерів).
      Принцип некомерційності:
    Базується на тому, що його здійснення і прибуток -- несумісні речі. Прибуток від проведення обов'язкового медичного страхування  є джерелом поповнення фінансових резервів системи такого страхування і  не може бути засобом збагачення.
    Для обов'язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.
    За  умовами обов'язкового медичного  страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Частина кожної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного обслуговування. Із коштів створеного страхового фонду відбувається відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі їхньої непрацездатності через втрату здоров'я.
    В основу проведення обов'язкового медичного  страхування закладаються програми обов'язкового медичного обслуговування. Ці програми визначають обсяги й умови  надання медичної та лікувальної  допомоги населенню. Програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину, який має право ними користуватися.
    Суб'єктами обов'язкового медичного страхування  є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи.
    Страховики -- це незалежні страхові організації, які мають статус юридичної особи і ліцензію держави на право здійснювати медичне страхування. Страхові медичні організації за рахунок сформованих страхових фондів здійснюють оплату медичної допомоги застрахованим, а також інші види діяльності з охорони здоров'я громадян. Медичне страхування як основу спеціалізації страховика важко поєднати з іншими видами страхової діяльності, зважаючи на його специфічність. При проведенні медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма клієнтами, які страхуються, повсякденно вирішувати з ними питання з приводу настання страхових випадків і виплати значних за обсягом страхових сум.
    Страхові  медичні організації несуть відповідальність за необґрунтовану відмову укласти  договір обов'язкового медичного страхування, несвоєчасне внесення платежів зі сплати послуг медичної установи, невиконання умов договору медичного страхування. Якщо страхова медична організація не відповідає обґрунтованим вимогам застрахованого, він має право розірвати з нею договір страхування й укласти його з іншою страховою медичною організацією.
    Головне призначення страхової медичної організації в системі обов'язкового медичного страхування полягає  в тому, щоб при оплаті рахунків медичних установ контролювати якість наданих медичних послуг і їх відповідність медико-економічним стандартам.
    Страхувальниками  в системі обов'язкового медичного  страхування для працюючого населення  є роботодавці (підприємства, установи, організації; селянські (фермерські) господарства; особи, котрі здійснюють індивідуальну трудову діяльність; особи які займаються підприємництвом без створення юридичної особи; громадяни, які мають приватну практику у встановленому порядку; громадяни, які використовують працю найманих працівників у особистому господарстві; для непрацюючого населення (дітей, школярів, студентів денної форми навчання, пенсіонерів, інвалідів, безробітних, що зареєстровані в установленому порядку) -- органи державного управління, виконавчої влади, місцеві адміністрації.
    Застраховані -- це громадяни, на користь яких укладаються договори страхування.
    Медичні установи як суб'єкти обов'язкового медичного  страхування являють собою ті установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг згідно з програмами обов'язкового медичного страхування (лікувально-профілактичних установи, науково-дослідні інститути, інші установи, що надають різні види медичної допомоги). Ліцензія -- це державний дозвіл медичній установі на здійснення нею певних видів діяльності послуг за програмами обов'язкового медичного страхування. Ліцензію повинна мати будь-яка медична установа незалежно від форми власності. Крім того, вона має пройти акредитацію на відповідність установленим професійним стандартам.
    Медичні установи здійснюють свою діяльність на підставі договору зі страховими медичними організаціями, який передбачає обов'язок медичної установи надавати застрахованому контингенту медичну допомогу певного обсягу та якості в конкретні строки (у межах програми обов'язкового медичного страхування). У договорі встановлюються обсяг лікувально-діагностичної допомоги і нормативи відшкодування витрат. За надання медичних послуг медичні установи одержують плату.
    Медична установа несе відповідальність за відмову  в наданні медичної допомоги застрахованому, невідповідність медичних послуг за обсягом та якістю умовам договору зі страховою медичною організацією.
    Система обов'язкового медичного страхування  зобов'язує страхувальників укладати відповідні договори із страховиками, згідно з якими застраховані мають право на одержання медичних послуг, перелік і обсяг яких установлюється програмами обов'язкового медичного страхування, у медичних установах, включених до системи обов'язкового медичного страхування. При укладенні договору страховик видає страхувальникові страховий договір, а застрахованому -- страховий поліс, який має силу договору. У договорі обов'язкового медичного страхування визначається, що страхова організація бере на себе зобов'язання з оплати медичних та інших послуг, що їх буде надано застрахованому згідно з програмою обов'язкового медичного страхування. У свою чергу, страхувальник зобов'язується сплачувати внески страховій організації. У договорі обумовлюються розмір, строки і порядок внесення страхових внесків, строк дії договору, відповідальність сторін у разі невиконання умов договору, а також порядок вирішення спорів. Страховий поліс обов'язкового медичного страхування підтверджує право громадянина на одержання медичної допомоги за програмою обов'язкового медичного страхування.
    Обов'язкове медичне страхування охоплює практично все населення і задовольняє основні першочергові потреби, але воно не може охопити весь обсяг ризиків. Тому незадоволений страховий інтерес реалізується організацією добровільного медичного страхування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    б) Добровільне медичне страхування 

    Добровільне медичне страхування (ДМС) є доповненням  до обов'язкового і поділяється на індивідуальне і колективне.
    При індивідуальному страхувальниками виступають окремі громадяни, які уклали договір із страховиком про страхування себе або третьої особи (дітей, батьків) за рахунок власних грошових засобів.
    При колективному страхуванні страхувальником  є підприємство, організація, установа, що укладає договір зі страховиком  про страхування своїх працівників  або інших фізичних осіб (членів сімей працівників, пенсіонерів) за рахунок їхніх грошових засобів.
    Добровільне медичне страхування має на меті забезпечити страхувальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компенсації  страховиком додаткових витрат, пов'язаних із зверненням до лікувально-профілактичної установи за послугою, яка надається згідно з програмою добровільного медичного страхування.
    Програми  добровільного медичного страхування  гарантують людині надання й оплату медичних послуг за амбулаторним лікуванням (у тому числі обстеження і діагностика), за стаціонарним лікуванням, за першою невідкладною допомогою, а також забезпечують медикаментами згідно з призначеним курсом лікування. Тобто, наявність медичної страховки свідчить про те, що компанія забезпечує кваліфікованого лікаря й оплату медичних витрат.
    Програми  добровільного медичного страхування  розрізняються між собою залежно  від переліку медичних послуг (стаціонарне  лікування, виклик лікаря на дому), контингенту  застрахованих (дітей чи дорослих), переліку лікувальних установ, що їх пропонує страхова компанія.
    Конституція України визначає медичне страхування  як одну із форм соціального захисту  громадян. В Україні поширення  набули дві форми ДМС:
    -безперервне страхування здоров'я;
    - страхування здоров'я на випадок хвороби.
    Безперервне страхування здоров'я - це вид страхування, при якому застрахованій особі  надаються медичні послуги з  подальшою їх виплатою страховою  компанією (за рахунками, які представила  лікувальна установа і в межах  страхової суми). Договори медичного страхування (безперервного страхування здоров'я) укладаються на строк не менше трьох років. Страховим випадком за цим видом страхування є захворювання застрахованої особи, яке триває не менше двох тижнів. При настанні страхового випадку страховик здійснює послідовність страхових виплат (страхових ануїтетів) застрахованій особі протягом періоду захворювання в межах терміну та місця дії договору страхування. Розрахунок страхових тарифів проводиться на підставі відповідної статистики захворюваності з врахуванням індивідуальних характеристик застрахованої особи: вік, стать, професійна діяльність, місце проживання, житлові умови, генетичні особливості, стан здоров'я.
    Страхування здоров'я на випадок хвороби - вид  страхування, при якому лікування окремої хвороби, яка взята на фінансування страховою компанією (тобто страхування), оцінюється у грошовому вираженні. При настанні страхового випадку застрахована особа отримує суму відшкодування через касу страхової компанії.
    Страховим ризиком при страхуванні здоров'я на випадок хвороби є захворювання застрахованої особи. При настанні страхового випадку здійснюється виплата страхової суми (її частини) застрахованій особі. Страхові тарифи розраховуються страховиком на підставі відповідної статистики захворюваності залежно від умов договору страхування та факторів, що впливають на ймовірність страхового випадку.
    Добровільна форма медичного страхування  дає змогу громадянам, які виїздять за кордон, укласти договори страхування (асистанс) на випадок раптового захворювання, тілесних пошкоджень внаслідок нещасного випадку, смерті під час перебування за кордоном.
    Головна мета асистансу -- негайне реагування в надзвичайних обставинах, надання  клієнтові моральної, медичної, а  також технічної допомоги. Договір страхування може передбачати відповідальність страховика при потребі медичного транспортування хворого до найближчої або спеціалізованої лікарні; транспортування в країну проживання медичним супроводом; репатріацію тіла застрахованого; дострокове повернення, екстрену стоматологічну допомогу тощо.
    Правила страхування громадян, які виїздять за кордон не передбачають відшкодування  витрат у разі лікування хронічних  захворювань, протезування зубів. При  укладанні договору страхування  страхові компанії встановлюють максимальний розмір страхової суми, яка може бути виплачена застрахованому у разі настання страхового випадку і встановлюють розмір франшизи.
    Страховий поліс з добровільного медичного  страхування обумовлює обсяг  надання медичних послуг, можливість вибору умов отримання медичної допомоги тощо.
    Страховик установлює ліміти оплати медичних послуг. Розмір страхової суми може коливатися від 1 до 80 тис. дол. США залежно від  програми медичного обслуговування, яку вибирає клієнт. Адже можна  застрахуватися на випадок екстреної невідкладної допомоги, а можна купити поліс, який забезпечить планове лікування в умовах стаціонару й оплату всіх необхідних медикаментів, матеріалів і послуг. Страховики звичайно пропонують кілька страхових медичних програм. Вартість медичної страховки на нашому ринку коливається від 0,9% до 18% страхової суми (все залежить від вибраної страхової програми, стану здоров'я страхувальника і тарифної політики самої страхової компанії).
    Страхові  компанії України пропонують стандартні програми медичного страхування своїм клієнтам, які різняться набором послуг і ціною. 

    Програма  «Поліклінічного обслуговування»:
    - амбулаторно-поліклінічну та консультативно-діагностичну медичну допомогу, в тому числі УЗД, рентген і томографію;
    - хірургічні операції;
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.