На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


практическая работа Контрольная по конституционному праву иностраннх государств. Формы управления

Информация:

Тип работы: практическая работа. Добавлен: 29.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 14. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


    Сутність, зміст і форми сучасної зарубіжної державви.
 
       Сутність  сучасної зарубіжної держави – це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загально соціальних і вузько класових (групових) інтересів  громадян. Будь-яка держава, разом  із вирішенням суто класових завдань, виконує й загально соціальні завдання (”спільні справи”), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це – засоби транспорту і зв’язку, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.
            Два аспекти сутності держави  визначилися з моменту її виникнення:
  • класовий аспект –  захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;
  • загальносоціальний аспект – захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ. 3агальносоціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством.
  Співвідношення  вузькокласових (групових) інтересів пануючої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних історичних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини ХІХ ст. у більшості країн перевага була на боці організованого примусу, захисту інтересів економічно пануючого класу. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв’язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загальносоціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіталістичних і неосоціалістичних державах.
  Перевага  загальносоціального аспекту сутності держави відбулася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих зарубіжних державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністичний характер, зріс загальний життєвий рівень населення.
      Зміст діяльності держави набув нових якостей:
  – держава стала на шлях подолання  суспільних суперечностей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою досягнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;
  – держава у своїй діяльності широко використовує такі загальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;
  – держава застосовує засоби захисту  людини праці, соціальної захищеності всіх громадян;
  – на міжнародній арені держава  проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей  з іншими державами.
        Така держава в  сучасних західних теоріях трактується  як надкласова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататорських державах – рабовласницьких, феодальних, буржуазних.
        Більш того, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністичного характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов’язково протилежні один одному. Соціальна правова держава припускає наявність громадянського суспільства, де громадянин – суб’єкт права – є вільною, автономною особою.
        У правовій доктрині форма держави є однією із найдавніших концепцій, що досліджували феномен держави взагалі, організацію та діяльність держави, зокрема. Тривалий час під терміном "форма держави" розумілося сукупність найбільш загальних ознак держави й у зв’язку з цим в юридичній літературі нерідко стверджувалося, що форма держави не є предметом вивчення конституційного права, що це поняття є категорією загальної теорії держави і права.
     У зарубіжній конституційній доктрині форма держави аналізується у трьох аспектах: форма правління; форма державного устрою; політичний режим.
   Уявляється  важливим підкреслити, що форма держави  у зарубіжному конституціоналізмі, як правило, не розглядається як інтегрована концепція, що об’єднує у синтезованому понятті названі три аспекти. Таким чином, форма держави може бути виражена у трьох обличчях залежно від установлених критеріїв. Цими трьома критеріями є: орган, наділений прерогативами глави держави; спосіб організації та здійснення суверенної влади на території держави; методи правління. В залежності від цих трьох критеріїв, держава отримує певну форму: монархії або республіки; унітарна держава або федеративна держава; може мати демократичний, монократичний (самодержавний) або авторитарний політичний режим.
   Незважаючи  на величину, економічний або військовий потенціал та інших факторів подібного  порядку будь-яка держава, як суверенне  творіння володіє  прерогативою у  силу свого суверенітету вирішувати вільно і згідно із конституційними передбаченнями, яку форму правління, державний устрій або політичний режим прийняти.
   Право вибору певної форми держави є  у першу чергу політичним вибором. Але не власне держави, представленої  парламентом, главою держави, урядом. Вибір  будь-якої форми держави не може бути нічим іншим, як результатом усенародного референдуму. Реальний характер такого вибору залежить від ступеня участі громадян у референдумі, щирості голосування і не в останній інстанції від факту як населення із правом голосу, тобто виборці, має точне уявлення про зміст форми держави стосовно якої висловилась громадська думка.
     Хоча  країни і мають різні форми  держави, вони репрезентують ті ж  головні характеристики які визначають державний феномен. Так, Австрія, Великобританія, Іран, КНР, Лівія, США мають різні форми державного правління державного устрою і навіть політичного режиму, але найсуттєвіші їх характеристики – ті, що визначають державні риси – залишаються ті ж: відповідні держави є суб’єктами права у конституційно-правових відносинах, міжнародного публічного права і т. ін., рівними між собою, з юридичної точки зору тощо.
      Щодо причин різноманітності  форм держави у сучасному світі, то вони багаточисельні. У літературі з-поміж них головними називають такі:
    1. Історичні традиції розвитку національної державності. Зокрема, стійкість монархічних форм правління у таких країнах, як Великобританія, Данія, Швеція, Японія, пояснюється поряд з іншими тим, що монархія у цих державах існувала протягом багатьох століть.
   2. Історичні особливості становлення національної державності. Наприклад, прийняття федеративної форми державного устрою такими країнами, як Мексиканські Сполучені Штати, США, ФРН, Швейцарія пояснюється історичними умовами виникнення самої держави, а не національними моментами.
   3. Національний склад населення  даної країни. Саме ця обставина  зумовила встановлення федерації  у таких багатонаціональних державах як, наприклад, Індія.
   4. Обрання тієї чи іншої державної  форми у країнах, що звільнилися  від колоніальної залежності, у значній мірі залежало від впливу метрополії. Так, у багатьох колишніх колоніях монархічної Великобританії (наприклад, Трінідад і Тобаго, Ямайка) після проголошення незалежності була встановлена монархічна форма правління, водночас як колишні колонії республіканської Франції у переважній більшості своїй стали республіками (Бенін, Буркіна-Фало, Габон, Кот д’Івуар, Ісламська Республіка Маврітанія).
   5. Домінуюча у суспільстві система  морально-релігійних цінностей (наприклад,  теократична республіка в Ірані).
   У спеціальній літературі проблематика форми держави тривалий час розглядалась в основному з теоретичних  позицій, і зовсім мало уваги приділялось  аналізу конкретних конституційних норм. Для цього існували об’єктивні причини: термін ”форма держави” в основних законах не вживався, а згодом використовувався дуже рідко й обмежено при характеристиці форми правління. Практично тільки у другій половині ХХ ст. форма держави стала об’єктом конституційного регулювання.
   Найчастіше  у конституційному праві під формою правління розуміють спосіб організації та функціонування вищих органів, який зумовлюється становищем глави держави та його відносинами із законодавчою владою.
   Іншими  словами, форма правління – це тип панування у даній державі. Порядок заміщення посади глави держави – у порядку успадкування або шляхом виборів визначає дві основні форми правління – монархію та республіку, але типологія форм правління у державах сучасного світу не обмежується названими, кожна з них має свої різновиди. Останні ж визначаються співвідношенням законодавчої та виконавчої влади, розподілених між главою держави, парламентом й урядом у конкретній державі та порядком їх формування, що випливає звідси.

. Поняття форм державного управління

   Форма управління — це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами виконавчої влади для реалізації поставлених перед ними завдань
   Термін  «форма» означає вид, будь-який зовнішній  вияв певного змісту Якщо функції управління розкривають основні напрями цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на об'єкти управління то форми управління — це шляхи здійснення такого цілеспрямованого впливу, тобто форми управління показують, як практично здійснюється управлінська діяльність.
   Процес  реалізації завдань і функцій  знаходить свій юридичний вияв у відповідних формах. Форми управлінської діяльності визначаються характером відносин у сфері управління. Вони складаються в процесі здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності. Управлінська діяльність викликає різні наслідки: одні дії призводять до
юридичних наслідків, інші — ні.
   Форми управлінської діяльності прямо  чи опосередковано обумовлені тими юридичними приписами, за допомогою яких держава регулює діяльність виконавчої влади. Вони (форми) закріплюються в Конституції України (ст. 117), законах, положеннях, стандартах. Органи виконавчої влади обирають ті форми, які видаються за даних конкретних умов найбільш виправданими та ефективними. Це означає що в процесі управлінської діяльності відповідні органи виконавчої влади (посадові особи) на основі чинного законодавства самостійно встановлюють обов'язкові правила поведінки (норми права) з питань, що віднесені до їх компетенції. Під час практичного виконання завдань, покладених на апарат управління, вони реалізують розпорядчі повноваження, змістом яких є виконання вимог закону і організація застосування правових норм, а у передбачених законом випадках здійснюють адміністративну юрисдикцію. Ця діяльність органів управління пов'язана з виданням правових актів, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки, тобто ведуть до виконання, зміни або припинення адміністративних правовідносин між суб'єктом і об'єктом управління, іє правовими формами.
   Здійснення  виконавчої влади у правовій формі  є виразом того, що повноваження, якими наділені управлінські органи, носять державно-владний характер з точно визначеним способом їх втілення в життя шляхом видання юридичних актів.
   Але значна частина діяльності виконавчої влади не втілюється в правову  форму, не пов'язана з виданням правових актів та здійсненням юридичне значущих дій, тобто не породжує, не змінює та не припиняє адміністративних правовідносин. Ця частина діяльності виконавчої влади є не правовою, а організаційною формою, яка безпосередньо не викликає юридичних наслідків (проведення нарад, інструктування, контроль, добір кадрів тощо). Неправові форми, як правило, є підставою для наступного здійснення виконавчою владою дій юридичного характеру.
   Неправові форми здійснення виконавчої влади  також можуть виникати після правових форм. Неправові форми управлінської діяльності пов'язані з правом, але в загальному вигляді є опосередкованими. Їх здійснення базується на правовій основі шляхом встановлення загальної процедури, в них також визначаються повноваження суб'єктів управління на їх здійснення. Неправові форми, як і правові, пов'язані з компетенцією органу виконавчої влади та його державно-владними повноваженнями. Відповідний орган виконавчої влади реалізує свою компетенцію шляхом не тільки видання юридичних актів, а й проведення різного роду організаційних заходів та здійснення матеріально-технічних дій.
   Дії органів виконавчої влади (їх посадових  осіб) здійснюються в межах їх компетенції  і є формами управління. Ці форми  управлінської діяльності також поділяються на правові та неправові.

      1.1 Понятие и сущность монархии

 
     Мона?рхия (лат. monarcha от греч. ???????? — «единовластие»: греч. ????? — «одиночный, единый»  и греч. ????? — «властитель, правитель») — форма правления, при которой верховная государственная власть принадлежит одному лицу — монарху (королю, царю, императору, герцогу, эрцгерцогу, султану, эмиру, хану…) и в первую очередь обусловлена традициями передачи власти.1
     Монархия  наряду с республикой является одной  из двух форм правления, известных теории государства и права. Власть  монарха, как правило, является пожизненной и передается в порядке престолонаследия.
     Центральной фигурой для монархической формы  правления является монарх – единоличный  глава государства, осуществляющий власть по собственному праву, а не в порядке делегации. За редким исключением власть монарха является пожизненной и передается по наследству. Во всех монархических странах монарх является по закону неприкосновенной особой и никакой ответственности не подлежит. В разных странах монарх носит различные названия: король - в Великобритании, Испании, Дании, Швеции, Бельгии, султан - в Малайзии, Брунее, Омане, эмир - в Кувейте, ОАЭ, великий герцог - в Люксембурге, князь - в Лихтенштейне.
     Престолонаследие  – переход  власти монарха от одного представителя царствующего дома (династии) к другому в установленном законом порядке. В настоящее время существуют три основные системы престолонаследия. Салическая система сводится к тому, что наследование осуществляется только по мужской линии. Женщины из круга престолонаследников исключаются полностью (Швеция). Кастильская система не исключает женщин из очереди престолонаследия, но отдает предпочтение мужчинам: младший брат исключает старшую сестру (Великобритания). Австрийская система не исключает женщин, но дает мужчинам и мужским линиям преимущество во всех линиях и во всех степенях родства. Женщины наследуют престол лишь при полном пресечении всего мужского потомства и всех мужских линий.
     В некоторых арабских странах существует так называемая "клановая" форма  престолонаследия, когда наследника избирает правящая семья.
     Другой  важной формой правления является регентство – временное  коллегиальное  или  единоличное осуществление полномочий главы государства в монархиях  в случае продолжительной болезни, малолетства, или временного отсутствия монарха.
     В зависимости от принципа наследования власти монархия может быть династической, родовой и выборной.
     В династической монархии действует  строгий принцип, в соответствии с которым престол передается от отца к сыну или от брата к  брату, как это было на Руси.
     Гораздо чаще нам встречается родовая  монархия, где действовал принцип  принадлежности к царскому роду. Царь должен был происходить из царского рода, но это вовсе не означало, что  он автоматически наследовал престол.
     Особая  разновидность монархии – выборная, сочетающая элементы монархии и республики. Выборная монархия была и в Византии. Она не является редкостью. В Экваториальной Африке до сих пор совет старейшин избирает племенных королей сроком на год, а через год этот совет вновь подтверждает или не подтверждает полномочия избранного короля. В настоящее время выборная монархия существует и в Малайзии, где главой государства является монарх, избираемый на пять лет особым совещанием из представителей монархических штатов, входящих в федерацию.
     3

      1.1 Понятие и сущность монархии

 
     Мона?рхия (лат. monarcha от греч. ???????? — «единовластие»: греч. ????? — «одиночный, единый»  и греч. ????? — «властитель, правитель») — форма правления, при которой верховная государственная власть принадлежит одному лицу — монарху (королю, царю, императору, герцогу, эрцгерцогу, султану, эмиру, хану…) и в первую очередь обусловлена традициями передачи власти.2
     Монархия  наряду с республикой является одной  из двух форм правления, известных теории государства и права. Власть  монарха, как правило, является пожизненной и передается в порядке престолонаследия.
     Центральной фигурой для монархической формы  правления является монарх – единоличный  глава государства, осуществляющий власть по собственному праву, а не в порядке делегации. За редким исключением власть монарха является пожизненной и передается по наследству. Во всех монархических странах монарх является по закону неприкосновенной особой и никакой ответственности не подлежит. В разных странах монарх носит различные названия: король - в Великобритании, Испании, Дании, Швеции, Бельгии, султан - в Малайзии, Брунее, Омане, эмир - в Кувейте, ОАЭ, великий герцог - в Люксембурге, князь - в Лихтенштейне.
     Престолонаследие  – переход  власти монарха от одного представителя царствующего дома (династии) к другому в установленном законом порядке. В настоящее время существуют три основные системы престолонаследия. Салическая система сводится к тому, что наследование осуществляется только по мужской линии. Женщины из круга престолонаследников исключаются полностью (Швеция). Кастильская система не исключает женщин из очереди престолонаследия, но отдает предпочтение мужчинам: младший брат исключает старшую сестру (Великобритания). Австрийская система не исключает женщин, но дает мужчинам и мужским линиям преимущество во всех линиях и во всех степенях родства. Женщины наследуют престол лишь при полном пресечении всего мужского потомства и всех мужских линий.
     В некоторых арабских странах существует так называемая "клановая" форма  престолонаследия, когда наследника избирает правящая семья.
     Другой  важной формой правления является регентство – временное  коллегиальное  или  единоличное осуществление полномочий главы государства в монархиях  в случае продолжительной болезни, малолетства, или временного отсутствия монарха.
     В зависимости от принципа наследования власти монархия может быть династической, родовой и выборной.
     В династической монархии действует  строгий принцип, в соответствии с которым престол передается от отца к сыну или от брата к  брату, как это было на Руси.
     Гораздо чаще нам встречается родовая  монархия, где действовал принцип  принадлежности к царскому роду. Царь должен был происходить из царского рода, но это вовсе не означало, что  он автоматически наследовал престол.
     Особая  разновидность монархии – выборная, сочетающая элементы монархии и республики. Выборная монархия была и в Византии. Она не является редкостью. В Экваториальной Африке до сих пор совет старейшин избирает племенных королей сроком на год, а через год этот совет вновь подтверждает или не подтверждает полномочия избранного короля. В настоящее время выборная монархия существует и в Малайзии, где главой государства является монарх, избираемый на пять лет особым совещанием из представителей монархических штатов, входящих в федерацию.
     Республика

Республика  как форма правления.

Республика  – это форма  государственного правления, при которой все  высшие органы власти либо избираются, либо формируются общенациональными  представительными  учреждениями (парламент), а граждане обладают личными и политическими правами.

Форма правления - организация  высшей власти в государстве, характеризуемая  системой и порядком образования высших органов государства, их взаимодействием  с иными органами и населением.

Республика  или республиканская  форма правления является весьма древней формой государственной организации общества. Уже в первых месопотамских городах-государствах (IV-III в. до н.э.), как в последствии в древнегреческих полисах, власть имела сложную структуру. И в этой структуре верховенство власти зачастую оставалось за демократическим органом – собранием и советом. При этом в собрании участвовали все полноправные горожане, все граждане города-государства, которые принимали основные решения, избирали совет для ведения текущих государственных дел. Иностранцы и рабы, как правило, отстранялись от участия в государственном управлении.

Военачальники, предводители дружин выполняли решения собрания, были на службе у совета. Республиканское правление основано подчас на принципе разделения единой государственной власти на ряд властей: законодательную, исполнительную и судебную.

Это означает, что различным  органам государства поручается выполнять разные функции по управлению государством. Парламенту ( народному собранию, национальной ассамблее, думе, верховному совету, конгрессу и т.п.) поручается принимать законы. Правительству и его органам (исполнительно- распорядительным органам) – выполнять законы, организовывать их исполнение. Судебным органам - осуществлять контроль за исполнением законов, привлекать к ответственности за их нарушение и т.д.

Иными словами, органы республиканского правления наделяются разными полномочиями и сферой деятельности (компетенцией) по осуществлению единой государственной власти. Несмотря на разделение властей, все республиканские органы призваны осуществлять согласовано, системно, организованно единую государственную власть и не могут функционировать друг без друга.

Следовательно, разделение властей  позволяет, во-первых, более качественно  решать возложенные  на каждую из властей  задачи, во-вторых, предотвращать  злоупотребление  властью, которое  становится весьма вероятным  при монополизме  власти, а в-третьих, осуществлять контроль за действиями государственных органов.

Большие отличия от монархии имеет республика и в сфере образования  органов власти. По существу, республика - это такая форма  правления, при которой  все высшие органы государственной власти избираются народом либо формируются общенациональным представительным учреждением. В разных странах существуют различные избирательные системы, но неизменным остается тот факт, что народ так или иначе, обязательно участвует в формировании органов государственной власти.

В республике органы власти избираются на определенный срок. В большинстве  стран устанавливается  дополнительное ограничение, касающееся того, сколько  раз можно быть избранным на ту или  иную должность. Таким  образом, в республике реализуется принцип сменяемости.

Должностные лица в республике несут ответственность. Конечно, она имеет  прежде всего политический характер и может  выражаться в таких  действиях, как досрочный  отзыв, уход в отставку, роспуск парламента, снятие с должности и т.д. именно четкое распределение компетенции между государственными органами позволяет установить, на каком участке государственного механизма произошел сбой в работе и где нужно заменить то или иное должностное лицо.

1. Президентская республика 

Президентская республика представляет определенное соотношение полномочий президента – главы государства, парламента – законодательного органа и правительства – органа исполнительной власти, при котором в руках президента соединяются полномочия главы государства и главы правительства. Яркими примерами президентской республики являются США, Аргентина, Мексика, Бразилия и др. В республике данного вида государственное управление строится по принципу жесткого разделения властей. Президент управляет, парламент (конгресс, национальное собрание и т.д.) принимает законы. Высшие органы государства не только структурно обособлены, но и обладают значительной самостоятельностью. Президентская республика отличается, как правило, внепарламентским способом избрания президента (всенародное избрание) и формирования правительства, отсутствием ответственности правительства перед парламентом. Правительство ответственно перед президентом. Президент лишен права роспуска парламента, и, наоборот, парламент может возбудить против президента процесс его отстранения от власти ( так называемый «импичмент»). Это происходит тогда, когда президент допускает злоупотребление своей властью, совершает преступления, умышлено, грубо нарушает Конституцию.

Президентская республика создает  весьма благоприятные юридические предпосылки для сосредоточения в руках президента множества властных полномочий. Президентская республика является довольно гибкой формой правления, поэтому она получила достаточное распространение. Большинство государств, составляющих Организацию Объединенных Наций, имеют президентские системы правления.

Однако, нельзя не учитывать  и недостатки президентских  республик – сосредоточение непомерной власти в  руках президента ведет в случае его болезни, возрастных проблем, к параличу исполнительной власти, политическим тупикам. Вот почему объективно в президентских республиках должна существовать мощная «президентская команда» - структура, помогающая президенту по всем направлениям его деятельности. В данную структуру входят: администрации, управления делами, комиссии, комитеты, аналитические центры, представители и т.д.

Главный признак данной формы  правления – отсутствие ответственности  исполнительной власти перед парламентом  за проводимую политику.

2 Парламентская республика.

Парламентская республика является менее распространенной формой правления, чем республика президентская, но она так же весьма распространена. Примером данной формы правления являются Германия, Финляндия, Индия, Турция и др. Парламентская республика характеризуется провозглашением принципа верховенства парламента, перед которым правительство несет политическую ответственность за свою деятельность. Отличительной особенностью данного вида республики является наличие должности премьер-министра, которого избирает парламент. Здесь правительство формируется только парламентским путем из числа лидеров партии, получившей большинство в парламенте, и остается у власти до тех пор, пока оно располагает поддержкой парламентского большинства. Лидер партии, как правило, становится председателем правительства. Участие президента в формировании правительства номинально. Хотя он формально и наделяется полномочиями, на практике оказывает мало влияния на осуществление государственной власти.

Его политическое действие может быть реализовано только с согласия правительства, исходящие от него нормативные акты приобретают юридическую силу, как правило, только после одобрения правительством или парламентом, которые и несут за них политическую ответственность.

3 Смешанная республика.

Иногда  встречаются смешанные формы правления, парламентско-президентские, которые не укладываются четко в основную классификацию республик, а дают своеобразный синтез, сочетание президентской и парламентской властей. Однако, такое сочетание бывает различным. Например, в Российской Федерации существующая форма правления сочетает в себе черты парламентской и президентской республик. Смешение признаков находит отражение в наличии сильной президентской власти при сохранении некоторых признаков парламентской формы правления – таких, как наличие поста председателя правительства, возможность отстранить от власти правительство парламентом, роспуск парламента президентом. Сейчас в России полупрезидентская ( смешанная ) форма правления, при которой президент избирается всеобщим голосованием, он располагает широкими полномочиями, позволяющими ему действовать независимо от правительства; наряду с президентом действуют председатель правительства и министры, ответственные перед президентом и парламентом.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.