На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Методика фнансового облку поточних фнансових нвестицй

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 29.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 37. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст 
 
 

Вступ 3
Сутність  поточних фінансових інвестицій 7
Економіко-правовий аналіз та огляд спеціальної  літератури 14
Документальне оформлення поточних фінансових інвестицій 22
Короткий  огляд підприємства СП "АвтоЗАЗ-ДЕУ" 30
Синтетичний та аналітичний облік  поточних фінансових інвестицій 33
Удосконалення обліку поточних фінансових інвестицій 49
Висновки  та пропозиції 52
Список  використаних джерел 55
Додатки 57 
 
 
 
 

 

     

Анотація

 
     У роботі обґрунтувано механізм фінансового інвестування, методики оцінки фінансових інвестицій, дані практичні рекомендації щодо удосконалення обліку та аналізу інвестиційної діяльності українських підприємств.
     При проведенні дослідження було використано  такі методи: історичний та діалектичний – для розгляду історичних аспектів, теоретичних основ та тенденцій  розвитку фінансового інвестування;  групування – для побудови класифікації фінансових інвестицій; спостереження  – для вивчення стану обліку й  аналізу фінансових інвестицій; порівняння – для порівняльного аналізу  методів оцінки інвестицій; системного аналізу – для удосконалення  методичних і практичних аспектів визначення потенційних об’єктів інвестування та формування оптимального інвестиційного портфеля. 

 


Вступ

 
     Ринкові перетворення в Україні, необхідність орієнтації виробництва на випуск конкурентоспроможної продукції потребує значних інвестицій. Головною умовою запровадження у життя нових форм підприємництва, що базуються на приватній власності, акціонерному капіталі, є розробка дієвого механізму здійснення фінансового інвестування. Об’єднання капіталів, залучення коштів іноземних інвесторів для здійснення економічних перетворень у нашій країні можливо за умови повної довіри і співпраці між учасниками інвестиційного процесу, забезпечення їх оперативною та достовірною інформацією.
     На заваді залученню зовнішніх та  внутрішніх інвестиційних ресурсів передусім стоїть недостатнє розкриття інформації про інвестиційні процеси в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, характерне для вітчизняної облікової практики. Застосування практичного досвіду зарубіжних  країн щодо методики обліку фінансових інвестицій вимагає певної адаптації до особливостей  розвитку фінансового інвестування в Україні. Проблеми вибору об’єктів для інвестування та формування ефективного інвестиційного портфеля викликають необхідність пошуку дієвих механізмів аналітичних процедур як складових економічної інформації.
     Проблеми бухгалтерського обліку та аналізу фінансових інвестицій отримали певне висвітлення в працях вчених України, серед яких треба відзначити В.В. Бабича, Ф.Ф. Бутинця, Б.І. Валуєва, С.Ф. Голова, О.О. Ємця, В.І.Єфіменка, Г.Г. Кірейцева, М.В. Кужельного, Я.Д. Крупку, Є.В. Мниха, А.А. Пересаду, О.М. Петрука, М.С. Пушкара, В.С. Рудницького, В.В. Сопко, Н. Ткаченко, М.Г. Чумаченко, В.Г. Швеця, О.Д. Шарапова, В.О. Шевчука, І.Г. Яремчука. Серед визнаних зарубіжних науковців, які займалися проблемами інвестицій, необхідно відзначити  М. Алєксєєва, Х. Андерсона,  Дж. Блейка, В.В. Бочарова, Глен А. Велша, М.Ф. Ван Бреда, Л. Гітмана, В.В. Ковальова, Б. Нідлза, Т. Сааті, Е.С. Хендріксена, Ч.Хонгрена, У. Шарпа, А.Д. Шеремета.
     Нерозвиненість сфери фінансового інвестування призвела до надто спрощеної оцінки та обліку фінансових інвестицій у статутний капітал та акції інших суб’єктів. Ускладнюють облік і чисельні неузгодження в нормативно-правовому полі, що регулює інвестиційну діяльність. Потребують опрацювання теоретичні позиції та практичні положення оцінки й обліку фінансових інвестицій в похідні цінні папери. Вимагають розв’язання питання інвентаризації фінансових інвестицій, організація якої і порядок відображення в обліку будуть мати значні особливості порівняно з іншими активами.
     В умовах ринкової трансформації економіки актуальності набувають питання системного аналізу майбутніх фінансових інвестицій як основи прийняття ефективних управлінських рішень в сфері інвестиційної діяльності. На особливу увагу заслуговує розробка математичних моделей і методики визначення ефективності і затратності здійснення можливих фінансових інвестицій з використанням загальної теорії систем у багаторівневих ієрархічних структурах, що дозволить знайти оптимальне співвідношення численних інтересів та устремлінь людей і економічних реалій, які можуть вступати між собою у протиріччя. Використання в цьому  аналізі ПЕОМ і комп’ютерних програм значно оптимізує вибір напрямів інвестування.
     Саме ці проблемні аспекти обумовили вибір теми та цільову спрямованість даної курсової роботи.
     Метою роботи є наукове обґрунтування механізму фінансового інвестування, методики оцінки фінансових інвестицій, розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення обліку та аналізу інвестиційної діяльності підприємств.
     Для досягнення поставленої мети в роботі передбачено вирішення таких завдань:
     - дослідити економіко-правову сутність фінансових інвестицій, визначити особливості  розвитку механізму фінансового інвестування на різних історичних етапах та в сучасних умовах;
     - систематизувати існуючі підходи до класифікації фінансових інвестицій та опрацювати їх нові класифікаційні ознаки для обліку та аналізу;
     - розглянути порядок формування облікової політики в частині організації та методики обліку фінансових інвестицій і розробити пропозиції щодо її вдосконалення;
     - здійснити порівняльний аналіз методики оцінки фінансових інвестицій за національними і міжнародними стандартами бухгалтерського обліку;
     - обгрунтувати та надати рекомендації щодо вдосконалення організаційно-методичних положень бухгалтерського обліку фінансових інвестицій в Україні;
     - оцінити нормативно-правову базу на предмет узгодження окремих положень законодавчих актів та нормативних документів для більш об’єктивного відображення облікової інформації про фінансові інвестиції відповідно до П(с)БО і податкового законодавства;
     - уточнити порядок проведення інвентаризації фінансових інвестицій з урахуванням їх ринкової вартості, сутності впливу інвестора на об’єкт інвестування, вибору методу оцінки;
     - розробити методичні положення аналізу фінансових інвестицій з метою визначення  їх пріоритетності.
     Об’єктом дослідження є бухгалтерський облік та аналіз фінансових інвестицій на промислових підприємствах України.
     Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та економіко-математичних аспектів обліку фінансових інвестицій та аналізу інвестиційної привабливості суб’єктів господарювання.
     Методи дослідження. При проведенні дослідження було використано такі методи: історичний та діалектичний – для розгляду історичних аспектів, теоретичних основ та тенденцій розвитку фінансового інвестування;  групування – для побудови класифікації фінансових інвестицій; спостереження – для вивчення стану обліку й аналізу фінансових інвестицій; порівняння – для порівняльного аналізу методів оцінки інвестицій; системного аналізу – для удосконалення методичних і практичних аспектів визначення потенційних об’єктів інвестування та формування оптимального інвестиційного портфеля.
 


    Сутність поточних фінансових інвестицій
 
     Фінансові інвестиції можуть здійснюватись і утримуватись з різними намірами інвестора: для одержання доходу, здійснення контролю за діяльністю об’єкта інвестування, розміщення тимчасово вільних коштів або майна, для подальшого продажу тощо. Економічно обґрунтована класифікація фінансових інвестицій є основою для організації обліку, контролю і аналізу цих вкладень.
     Наявність своєчасної, достовірної, зіставної та доречної інформації є важливою умовою для здійснення акціонерами та потенційними інвесторами об’єктивної оцінки фінансово-економічного стану суб’єкта господарювання з метою прийняття ними виважених рішень щодо придбання або відчуження фінансових інвестицій. Існують позитивні тенденції щодо побудови системи розкриття інформації, яка розпочалася в 1997 році з розробки відповідних нормативних актів. Зроблено акцент на тому, що облікова політика підприємства повинна розкривати обраний метод оцінки фінансових інвестицій. Методика обліку та аналізу фінансових інвестицій потребує удосконалення. При цьому першочерговими завданнями є: перегляд порядку відбиття операцій з обліку фінансового інвестування на рахунках бухгалтерського обліку, уточнення процедурних позицій інвентаризації та методики аналізу фінансових інвестицій.
      Проведене наукове дослідження дало змогу автору сформулювати поняття “прямі іноземні інвестиції” таким чином: прямі іноземні інвестиції – це речі, грошові кошти, майнові та немайнові права, цінні папери, результати інтелектуальної діяльності, що вкладаються іноземними інвесторами (у передбачених законом формах) з метою отримання прибутку, контролю, участі в управлінні або досягнення соціального ефекту у підприємство (організацію) будь-якої організаційно-правової форми, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за його наявності, становить не менш як 10% (для двох іноземних учасників) або 15% (для одного іноземного учасника).
     Отже, на відміну від портфельних інвестицій, метою і основною рисою прямих іноземних інвестицій є вкладення в іноземні підприємства не тільки для отримання прибутків, а й участі в управлінні, контролі та розвитку цих підприємств. Наведені особливості було враховано при обгрунтуванні пропозицій, спрямованих на вдосконалення методики обліку та аналізу іноземних фінансових інвестицій.
     З точки зору обліку іноземні фінансові інвестиції класифікують за тривалістю використання, ліквідністю, цілями та формою вкладень коштів, пов’язаністю сторін, використанням методу участі в капіталі, видами, валютою, вартістю, видами власного капіталу. Така класифікація дає змогу оптимізувати організацію обліку іноземних фінансових інвестицій.
     У роботі висвітлено основні функції іноземних фінансових інвестицій в Україні та чинники, що зумовлюють привабливість прямих іноземних вкладень. Досліджено теоретичні основи залучення іноземних інвестицій в Україну, які включають виявлення потреб і закономірностей, обгрунтування ролі іноземних капіталів в Україні при порівнянні зі світовими тенденціями руху іноземних інвестицій.
     Приймаючи інвестиційні рішення і обираючи країну для реалізації інвестиційного проекту, міжнародні компанії керуються цілою низкою чинників. Україна має всі чинники, які визначають її досить вигідне місце в міжнародній інвестиційній діяльності, а саме: організаційно-економічні, геополітичні, історичні, природничі, технічні, соціальні. Проведене дослідження дало змогу пов’язати напрями розбудови механізму іноземного інвестування: по-перше, по вертикалі: на загальнодержавному рівні – розробка стратегії держави щодо створення сприятливого інвестиційного клімату, на регіональному рівні – вдосконалення співпраці місцевих органів управлінння з іноземними інвесторами, на підприємницькому рівні – розвиток активності підприємств у залученні іноземних інвестицій, набуття сучасних навиків менеджменту інвестиційної діяльності.
     По-друге, по горизонталі: розбудова нормативно-правової, інформаційної, економічної та організаційної складових здійснюється у напряму формування цілісної системи залучення іноземних інвестицій в Україну.
     Поряд з політичною та економічною нестабільністю, які стримують приплив іноземних інвестицій в Україну, бар’єром для її інвестування є вітчизняна система бухгалтерського обліку, що орієнтується на потреби податкових органів, а не на інформаційне забезпечення інвесторів. Потрібно досягати мінімізації розбіжностей між базою оподаткування податком на прибуток і фінансовим результатом за даними бухгалтерського обліку, узгоджувати термінологічний апарат податкового законодавства і бухгалтерського обліку. Це надасть можливість іноземним партнерам отримувати точнішу інформацію про результати діяльності вітчизняних підприємств з метою вибору потенційних об’єктів інвестування.
     Інвестиції - нове явище в економіці і праві України. У перекладі з англійської мови - це капітальні вкладення. Вони є довгостроковими, цільовими, здійснюються державними і недержавними (приватними або індивідуальними) інвесторами на підставі інвестиційної угоди, передбачають отримання прибутку інвестором, підлягають державній реєстрації.
     Однак капіталовкладення - інвестиції у широкому розумінні. У вузькому ж розумінні інвестування - це довгострокове вкладення капіталу. Інвестиції за національною ознакою можна поділити на іноземні інвестиції в Україну, з України за кордон і внутрішньодержавні інвестиції.
     За об’єктом вкладення інвестицій виділяють реальні і фінансові інвестиції У нас фінансові інвестиції іноді називають прямими, що розбігаються з американською термінологією, згідно якою останніми є інвестиції у фірму, що складають більше 10% капіталу.
     Якщо мова йде про іноземні інвестиції, у світовій практиці до прямих відносять такі, що складають 25% капіталу фірми.
     Перш, ніж з’ясувати відмінність між реальними та фінансовими інвестиціями зазначимо, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.
     Отже, реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництва і предмети споживання (наприклад, у будинки, споруди, устаткування,  та інші матеріальні цінності).
     Порівняно новим явищем для даного виду інвестицій є лізинг (від англійського “leasing” - довгострокова оренда машин і устаткування).
     Лізинг забезпечує промисловим, транспортним, торгівельним та іншим підприємствам можливість отримати у користування широкий асортимент промислового та іншого обладнання, транспортні засоби (у т.ч. літаки і кораблі) у спеціалізованих лізингових компаніях. Лізінгові компанії за власні кошти купують обладнання і здають в оренду.
     Він є привабливим методом фінансування інвестицій і в легкій промисловості для середніх і дрібних, але прибуткових і конкурентноздатних фірм.
     Лізинг забезпечує фірмам-орендарям ряд фінансових вигод:
    придбання устаткування обходиться дешевше, оскільки фінансова компанія може отримати позику на кредитному ринку по більш низькій ставці, ніж підприємство-орендар;
    він дозволяє промисловим та іншим компаніям ширше використовувати державні податкові і амортизаційні пільги;
    вдається у певній мірі уникнути негативного впливу інфляцій, оскільки орендні ставки встановлюються на дату підписання угоди і потім, як правило, не переглядаються. У сучасній світовій практиці найбільшого значення набув фінансовий лізинг (частіше через оренду із залученням засобів третьої сторони).
     За підрахунками західних економістів у розвинених капіталістичних країнах лізинг покриває від 6% до 20% щорічних потреб у засобах для інвестицій в основні фонди.
     Фінансовими інвестиціями є вкладення у цінні папери, а також розміщення капіталу у банку. У складі фінансових інвестицій можна виділити портфельні - це сукупність цінних паперів різних елементів, які придбав інвестор з метою отримання прибутків шляхом інвестицій у ці папери.
     Виходячи із сучасної структури фондового ринку України, одне з основних місць у портфелі повинні були б зайняти акції банків. Однак останнім часом банки все пасивніше розповсюджують свої акції серед сторонніх і в першу чергу - індивідуальних інвесторів. Цим і обумовлюється те, що більшість банків особливо не турбуються про підтримання ліквідності своїх акцій.
     При формуванні інвестиційного портфеля великий інтерес викликають акції та інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і компаній.
     Досить рідким фінансовим інструментом на нашому фондовому ринку залишаються облігації, хоча і вони є у портфелі.
     До інвестиційного портфеля входять також облігації органів управління, казначейські зобов’язання, ф’ючерси, опціони.
     Крім власне цінних паперів, до інвестиційного портфеля як найбільший поширений сьогодні альтернативний спосіб вкладення вільних грошових засобів, включений американський долар, який виступає свого роду базою для порівняння цінних паперів, включених до портфеля.
     Поряд з реальними і фінансовими інвестиціями існують і так звані інтелектуальні інвестиції, тобто сукупність технічних, технологічних знань, ліцензій, ноу-хау, підготовка та перепідготовка кадрів тощо.
     У практиці інвестування зустрічаються реінвестиції, вкладання коштів, що отриманні у формі доходів від інвестиційних операцій. Напрямки реінвестиційної діяльності ті ж самі, що і інвестицій у власному розумінні слова - оборот продуктивного, грошового та фіктивного капіталу. Основна мета реінвестування - одержання підприємницького прибутку, проценту або дивіденду. Розрізняють реальні і фінансові реінвестиції.
     Отримує розповсюдження нова інвестиційна стратегія, яка орієнтується на конкретних людей та конкретні підприємства. Це так званий селенг - залучення особистих коштів працівників підприємств (фірм), коли останні, переносячи труднощі з фінансовими ресурсами, змушені звертатись за допомогою до своїх працівників. Селенг - це один із способів інвестування різних програм.
     Інвестори. Це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Ними можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземних держав, а також держави. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. До об’єктів інвестиційної діяльності, таким чином відносяться і її учасники - інвестори, замовники, користувачі робіт, постачальники, банківські, страхові і посередницькі організації, біржі тощо.
     Зазначимо, що абсолютна більшість юридичних осіб, які діють на фондовому ринку в якості інвесторів, є інститути. Тому цю категорію інвесторів називають інституційними інвесторами. Вони купують акції і облігації з різних причин. Найбільш поширеною серед них є прагнення не лише захистити свої тимчасово вільні кошти від знецінення, але й одержати певний дохід. Поряд із цим інституційні інвестори купують цінні папери з метою впливу на упраління емітентом, використання їх як засобу розрахунків.
           Крім інституційних інвесторів діють ще індивідуальні інвестори, тобто фізичні особи, які переслідують свої особисті інтереси і є досить багаточисельними на фондовому ринку. Таким чином, якщо індивідуальні інвестори на фондовому ринку є, як правило, у більшій мірі - багаточисленими, інституційні інвестори - у більшій мірі впливовими. Це пояснюється рядом причин: по-перше, як правило, інституційні інвестори володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні, які можуть спрямовуватись на придбання цінних паперів. По-друге, саме інституційні інвестори частіше бувають зацікавленими у тому, щоб брати участь у повсякденному управлінні справами емітента. По-третє, якщо індивідуальні інвестори купують цінні папери, керуючись головним чином особистими інтересами, то інституційні досить часто роблять це з метою поєднання інтересів як власних, так і емітента.
 


    Економіко-правовий аналіз та огляд спеціальної літератури
 
     Основними нормативними актами, що визначають правовий статус iнвесторiв в Українi, є закон “Про iнвестицiйну дiяльнiсть”, “Про цiннi папери i фондову бiржу”, “Про господарськi товариства”, “Про банки i банкiвську дiяльнiсть”, “Про приватизацiйнi папери”, Цивiльний кодекс, Декрет КМ “Про режим iноземного iнвестування”, Положення “Про iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї” i т.д.
     I далi. Iнституцiйнi iнвестори можна подiлити на три групи.
    Такi, що здiйснюють скерованi iнвестицiї у обмежене коло пiдприємств - холдiнги, фiнансовi групи, фiнансовi компанiї.
    Такi, що здiйснюють повсюднi iнвестицiї, тобто не обмежуються ранiше визначеними об’єктами iнвестування. До цiєї групи входять iнвестицiйнi фонди та компанiї, страховi фiрми i т.д. Хоча треба сподiватись, що у недалекому майбутньому вони будуть спецiалiзуватись по певних об’єктах iнвестування. Портфель iнвестицiй цих iнвесторiв досить широкий i вiдносно стабiльний.
    Такi, що здiйснюють повсюднi iнвестицiї, але не мають стабiльного портфеля цiнних паперiв - iнвестицiйнi дилери. Це iнвестори, якi намагаються отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на бiржi (торгiвельнi компанiї, iнвестицiйнi банки тощо).
     Iнвестицiйна дiяльнiсть. Iнвестицiйною діяльністю є сукупнiсть практичних дiй громадян, юридичних осiб i держави щодо реалiзацiї iнвестицiй. Вона здiйснюється на основi:
    iнвестування, здiйснюваного громадянами, недержавними пiдприємствами, господарськими товариствами, а також громадськими i релiгiйними органiзацiями;
    державного iнвестування за рахунок коштiв бюджетiв, позабюджетних фондiв i позичкових коштiв;
    iноземного iнвестування.
           Iнвестицiйна дiяльнiсть здiйснюється згiдно з такими основними принципами:
    невтручання органiв держави, юридичних осiб i громадян в iнвестицiйну дiяльнiсть, яка не протирiчить дiючому законодавству;
    добровiльнiсть iнвестування;
    рiвноправнiсть всiх iнвесторiв i учасникiв iнвестицiйної дiяльностi;
    захищеностi iнвестицiй;
    свободи вибору критерiїв при здiйсненнi iнвестицiйної дiяльностi.
     Об’єкти iнвестування. Об’єктами iнвестицiйної дiяльностi може бути будь-яке майно, в основнi фонди i оборотнi кошти в усiх галузях та сферах господарства, цiннi папери, цiльовi грошовi вклади, науково-технiчна продукцiя, iнтелектуальнi цiнностi, iншi об’єкти власностi, а також майновi права.
           Забороняється iнвестування в об’єкти, створення i використання яких не вiдповiдає вимогам санiтарно-гiгiєнiчних, радiацiйних, екологiчних, архiтектурних та iнших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та iнтереси громадян, юридичних осiб i держави, що охороняється законом.
           Замовники iнвестицiй i користувачi об’єктiв iнвестування. Замовником може бути iнвестор, а також будь-якi iншi фізичні та юридичнi особи, уповноваженi інвестором здійснювати реалізацію інвестиційного проекту. При цьому замовник не повинен втручатись у пiдприємницьку дiяльнiсть iнших учасникiв iнвестицiйного процесу, якщо iнше не передбачене угодою.
           Користувачами можуть бути iнвестори, а також iншi фiзичнi та юридичнi особи, державнi та мунiцiпальнi органи, iноземнi держави та мiжнароднi органiзацiї, для яких створено об’єкт iнвестування.
           Основним правовим документом, який регулює взаємовiдносини мiж суб’єктами iнвестицiйної дiяльностi, є iнвестицiйна угода, вибiр умов якої є їх виключною компетенцiєю. Хоча законодавство мiстить, скажiмо, умови, за яких iнвестицiйна дiяльнiсть припиняється (наприклад, оголошення iнвестора банкрутом).
     Обсяг і склад ліквідних активів підприємств перебувають під впливом систем державного й ринкового регулювання фінансових ринків, платіжного й грошового обігу, валютної, податкової політики, відносин у процесі банкрутства.
     З урахуванням уточнення складу грошових документів у роботі запропоновано вдосконалену методику їх обліку, яка підвищує якість контролю за своєчасністю інкасування розрахункових та руху дорожніх чеків. Подано розроблені автором пропозиції з організації аналітичного обліку грошових документів на рахунках 331 “Грошові документи в національний валюти” и 332 “Грошові документи в іноземної валюти” за їх видами та видами валюти із використанням рахунків другого рівня: 1 “Розрахункові чеки до їх інкасування” та 2 “Дорожні та іменні чеки”, а також використання регістра аналітичного обліку – Журналу обліку грошових документів. Поштові марки, талони на паливо, проїзні квитки запропоновано обліковувати при придбанні як витрати майбутніх періодів з включенням до витрат періоду при погашенні.
     Путівки, придбані підприємством для видачі працівникам, обліковують на рахунку 29 “Інші короткострокові активи”, який доцільно ввести до Плану рахунків. Путівки, передані для пільговиків Фондом соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності, не є власністю підприємства, тому мають бути відображені на позабалансовому рахунку 025 “Майно у довірчому управлінні”.
     Дослідження шляхів удосконалення методики обліку поточних фінансових інвестицій дозволила виявити непослідовність у частині відображення фінансових та інвестиційних доходів і витрат. Для розмежування доходів і витрат за сферами діяльності обґрунтовано доцільність використання рахунків 73 “Доходи фінансової діяльності” та 95 “Фінансові витрати” для групування доходів і витрат фінансової діяльності, а 74 “Інші доходи” і 97 “Інші витрати” – інвестиційної діяльності. Рахунки 73 й 95, 74 й 97 закриваються відповідно на 792 й 793 субрахунки рахунку 79 “Фінансові результати”, як і передбачено Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств і організацій № 291, чим досягається формування фінансових результатів за видом діяльності. Уточнення найменування рахунків, складу і призначення їх субрахунків наведено у табл. 1
     Таблиця 1
     Групування доходів і витрат інвестиційної діяльності на рахунках 74 та 97
Код Найменування, яке пропонуємо Призначення
74 Доходи інвестиційної діяльності Для обліку доходів, пов'язаних з інвестиційною діяльністю
741 
 
Дохід від реалізації фінансових інвестицій Відображується дохід від реалізації фінансових інвестицій
742 Доход від реалізації необоротних активів Відображується дохід від реалізації необоротних активів
743 Доход  від реалізації майнових комплексів Відображується дохід від реалізації майнових комплексів
744 Доход від курсових різниць інвестиційної діяльності Відображується дохід від курсових різниць по активах і зобов'язанням інвестиційної діяльності
745 Дивіденди отримані Відображується сума дивідендів до одержання від інших підприємств (крім асоційованих, дочірніх, спільних)
746 Відсотковий дохід по фінансових інвестиціях Відображуються  відсотки по фінансових інвестиціях у боргові цінні папери
747 Неамортизована сума дисконту по боргових цінних паперах Відображується сума дисконту, що підлягає  амортизації, у період утримання інвестицій у боргові цінні папери
748 Інші доходи інвестиційної діяльності Відображуються доходи за інвестиційними операціями, що не знайшли ображення на інших субрахунках
97 Витрати інвестиційної діяльності Призначений для обліку витрат інвестиційної діяльності
 
971
Собівартість реалізованих фінансових інвестицій Відображується балансова вартість реалізованих фінансових інвестицій та інші витрати, пов'язані з їх реалізацією
972 Собівартість реалізованих необоротних активів Відображується балансова вартість реалізованих необоротних активів (на дату операції) і витрати, пов'язані з реалізацією
973 Собівартість реалізованих майнових комплексів Відображується балансова вартість реалізованих майнових комплексів та інші витрати, пов'язані з реалізацією
974 Втрати від курсових різниць інвестиційної діяльності Відображуються втрати по активах і зобов'язаннях інвестиційної діяльності
975 Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій Відображується сума зменшення корисності (уцінки) необоротних активів і фінансових інвестицій
976 Списання необоротних  активів Відображується залишкова вартість необоротних активів і витрати,  пов'язані з їх ліквідацією
977 Інші витрати інвестиційної діяльності Відображується сума премії, що підлягає  амортизації, у період утримання інвестицій у боргові цінні папери
     З урахуванням рекомендацій міжнародних стандартів фінансовій звітності щодо методів оцінки фінансових інвестицій обґрунтовано доцільність диференціації короткострокових інвестицій: 1) за рівнем ліквідності – на інвестиції, що котируються на ринку, та інвестиції, що не мають активного ринку; 2) за строком і метою утримання – на еквіваленти грошових коштів та інші фінансові інвестиції. Для розкриття інформації про інвестиції у фінансовій звітності запропоновано до рахунку 35 Плану рахунків розширити субрахунки: 351 – для обліку еквівалентів грошових коштів, 352 – для інвестицій, утримуваних до погашення; 353 – для інвестицій, наявних для продажу, 354 – для інвестицій у цінні папери, що не котируються на фондовому ринку. Завдяки розширенню аналітичного обліку поточних фінансових інвестицій, групування інформації на рахунках обліку доходів і витрат інвестиційної діяльності уточнено методику обліку еквівалентів грошових коштів та інвестицій у боргові цінні папері.
     Вексель може виступати як об'єкт інвестування у випадках, якщо він передає покупцеві права власності на актив, а не права вимоги. Це можливо, коли векселедержатель вибув із числа векселезобов'язаних осіб і має право власності на вексель як на актив. Такими випадками є одержання векселя шляхом простого вручення: а) якщо останній індосамент на ньому був бланковий; б) якщо векселедавець заборонив здійснення індосаменту за допомогою застережень “без права індосування” і подібних. Методику обліку таких інвестицій уточнено з урахуванням намірів використання й умов оплати придбаних векселів.
     Методика обліку дебіторської заборгованості замовників на підприємствах суднобудування та судноремонту тісно пов'язана з методом оцінки результатів виконання контракту. У міжнародній практиці відомі два методи – метод завершеного контракту та метод поетапного виконання робіт. Перший метод не дозволено до застосування в Україні, оскільки може мати вплив на достовірність показників фінансової звітності, однак його використовують у діяльності низка судноремонтних підприємств АР Крим. У роботі визначено мотиви його застосування – особливі вимоги оподаткування доходів від реалізації, менша трудомісткість облікових робіт, ніж у разі використання альтернативного підходу, невеликий строк виконання контрактів судноремонту, а також доведено доцільність застосування різних методичних підходів до обліку результатів виконання коротко- і довгострокових будівельних контрактів.
     Вдосконалена методика обліку короткострокових контрактів не передбачає використання субрахунків 238 та 239, оскільки накопичується проміжна інформація про аванси отримані, понесені витрати (незавершене виробництво), тобто валової заборгованості замовників не виникає. Методику обліку заборгованості замовників за довгостроковими контрактами із застосуванням методу поетапного виконання робіт (або методу “нульового прибутку”) уточнено в частині формування первісної оцінки дебіторської заборгованості при різних умовах оплати робіт, а також регулювання на субрахунках 238 і 239 різниці між визнаним доходом за відсотком виконання робіт та сумою виставлених рахунків замовникові.
     На підвищення ліквідності дебіторської заборгованості спрямовані операції факторингу. Їх можна здійснювати із двома застереженнями: 1) з оборотом на продавця, тобто продавець приймає на себе ризик порушення зобов'язань дебітором; 2) без обороту. Угоди “з оборотом” запропоновано відображувати як зобов'язання на суму перерахованих фактором грошових коштів, а потім здійснювати регулювання розрахунків за підсумками угоди. Оскільки в угодах “з оборотом” ризики несплати боргу фактору не передаються, тому дебіторська заборгованість буде списана з балансу продавця при остаточних розрахунках з фактором з урахуванням всіх змін її первісної вартості за кредитом рахунку 36. Угоди “без обороту” розглядають як продаж активу, причому і в першому, і в другому варіантах для визначення результату операцій факторингу рекомендовано використання рахунків інших доходів і витрат операційної діяльності.
     Дослідження призначення й взаємозв'язку фінансових звітів для поточної та прогнозної оцінок платоспроможності дало змогу розробити формат Звіту про рух грошових коштів на основі прямого методу розрахунку грошових потоків. У розділі I Звіту слід розкривати валові потоки за статтями надходження і витрат грошових коштів у розрізі сфер діяльності. Розділ II Звіту призначено для узгодження результатів діяльності підприємства, обчислених касовим методом і методом нарахувань. Новизна запропонованого підходу полягає в тому, що Звіт формується винятково на основі даних бухгалтерського обліку, завдяки чому може бути забезпечена перевірка його достовірності, відомості про джерела формування й напрямки використання грошових коштів мають більшу аналітичну цінність, ніж статті Звіту, складеного непрямим методом. Застосування прямого методу забезпечує взаємозв'язок між фінансовою й внутрішньою звітністю, дає можливість формалізувати алгоритм підготовки звітів у комп'ютерних системах обліку. 

    Документальне оформлення поточних фінансових інвестицій
 
     Дослідження розвитку операцій з іноземними фінансовими інвестиціями засвідчило відсутність єдиного підходу до організаційно-методичного забезпечення їх обліку і аналізу, що призводить до серйозних порушень валютного, податкового та митного законодавства.
     Згідно із діючою методикою бухгалтерського обліку господарські операції на рахунках починають відображуватися тільки після реєстрації статутного капіталу. Така методика унеможливлює враховування витрат засновників на формування підписаного статутного капіталу та на організацію першого випуску акцій. Це впливає на повноту, достовірність та аналітичність обліку. Виходячи із цього роботі обгрунтована необхідність у тому, щоб всі операції, пов’язані з формуванням статутного капіталу, з метою повного їх висвітлення відображувати з моменту прийняття рішення про створення підприємства з іноземними інвестиціями в запропонованій автором Відомості обліку витрат на підписку статутного капіталу. Для відображення таких операцій рекомендовано ввести в облік додатковий субрахунок 0412 “Витрати на формування статутного капіталу” до позабалансового рахунку 041 “Непередбачені активи”. Після реєстрації підприємства дані витрати, як доведено в роботі, слід поступово списати впродовж року після повної сплати статутного капіталу на витрати звичайної діяльності (субрахунок 977 ”Інші витрати звичайної діяльності”).
     Аналітичний облік статутного капіталу акціонерного товариства повинен забезпечити детальну інформацію про частки засновників (учасників) у капіталі і видах розповсюджуваних акцій. Такий облік за частками засновників і учасників при створенні товариства забезпечується відкриттям рахунку 46 “Неоплачений капітал”. При цьому якщо організується товариство відкритого типу, доцільно відкрити субрахунки 461 “Заборгованість за внесками засновників” і 462 “Заборгованість за внесками учасників”. Аналітичний облік за видами акцій може бути організований на двох субрахунках – 401 “Прості акції” і 402 “Привілейовані акції”. Необхідність такого розподілу рахунку 40 зумовлена потребою контролю за співвідношенням частки привілейованих акцій у загальному обсязі акціонерного капіталу, оскільки чинне законодавство не допускає перевищення цієї частки понад 10%.
     Іноземні інвестиції можуть надходити на підприємства в результаті придбання їх облігацій. Вивчення питання обліку премії за випущеними облігаціями дало змогу виявити помилку у вітчизняному законодавстві, де зазначено, що за кредитом субрахунку 522 “Премія за випущеними облігаціями” здійснюють облік нарахування сум премій за випущеними облігаціями, а за дебетом — погашення заборгованості за нарахованими преміями за облігаціями. Це неправильне тлумачення суті такої премії. Термін “премія за облігаціями” — це не премія у звичайному розумінні, а реалізаційна надбавка понад номінальну вартість облігацій. Премію отримує емітент (продавець) облігацій у момент їх продажу, який нікому із держателів облігацій її не нараховує, а тим більше — не виплачує. Тобто жодного “погашення заборгованості” за такими преміями не відбувається. Одержані емітентом внаслідок продажу облігацій премії поступово відносять на зменшення витрат емітента з виплати відсотків кредиторам (держателям цих облігацій). Таке поступове зменшення називають амортизацією премії. Тобто в кінцевому підсумку виплачується не премія як така, а відсотки за облігаціями, нараховані за рахунок отриманої емітентом премії. Отже, за кредитом субрахунку 522 на балансі підприємства-емітента відображується отримання премій (а не нарахування), а по дебету – поступова їх амортизація.
     Існуюча методика відображення організаційних витрат, пов’язаних із випуском облігацій, не регламентує порядок їх обліку та списання. В обгрунтовано порядок списання таких організаційних витрат. Якщо облігації випущено з премією, то організаційні витрати автором рекомендовано покривати за рахунок такої премії, а якщо її недостатньо — за рахунок нерозподіленого прибутку. За рахунок нерозподіленого прибутку також покриваються організаційні витрати, якщо облігації випущено з дисконтом.
     Окремої уваги заслуговує питання обліку короткострокових облігацій. Короткострокові облігації, як і довгострокові, залежно від обставин, що склалися на ринку цінних паперів, можуть продаватися емітентами або з премією, або з дисконтом. Процедура та методика обліку короткострокових облігацій аналогічні процедурі та методології обліку довгострокових облігацій, проте, оскільки існує суттєва різниця в часовому терміні між поточними та довгостроковими інвестиціями, то і в обліку це має знайти відображення. Автором запропоновано для обліку короткострокових (поточних) облігацій у емітента використовувати рахунок 62, змінивши його назву на “ Короткострокові векселі видані та короткострокові облігації”. Крім того, доцільно ввести такі субрахунки:
     - 623 “Зобов”язання за короткостроковими облігаціями в національній валюті”;
     - 624 “Зобов”язання за короткостроковими облігаціями в іноземній валюті”;
     - 625 “Премія за випущеними короткостроковими облігаціями”;
     - 626 “Дисконт за випущеними короткостроковими облігаціями”.
     Для організації аналітичного обліку коротко- та довгострокових облігацій рекомендуємо використовувати Відомість аналітичного обліку векселів та облігацій. Для розрахунку сум амортизації дисконту (премії) по облігаціям власної емісії автором розроблено Відомість розрахунку амортизації премії (дисконту) облігацій власної емісії.
     Слід зазначити, що у вітчизняному законодавстві питання конвертації інших цінних паперів і фінансових договорів в акції не відрегульоване, внаслідок чого такі операції фактично не можуть бути здійснені. Для швидшого впровадження позитивного досвіду зарубіжних країн у вітчизняну облікову практику, автором запропоновано ввести в практику як джерело збільшення статутного капіталу конвертацію облігацій. У роботі розкрито особливості конвертованих облігацій та можливі варіанти їх обліку (табл. 2 і табл. 3). Перевага конвертованих облігацій перед акціями полягає в можливості інвесторів обирати найоптимальніший варіант вкладення коштів.
     Таблиця 2
     Конвертація облігацій з премією
           Зміст господарської операції      Кореспонденція рахунків
     Дебет      Кредит
     11      Зміни у статутному капіталі (в частині, яка за договором з держателем конвертованих облігацій обмінююєься на акції)  
     46
 
     40
     22      Погашено заборгованість нового учасника номінальною вартістю внесених ним облігацій  
     521
 
     46
     33      Відображено різницю між вартістю виданих акцій і номінальною вартістю конвертованих облігацій  
     46
 
     421
     44      Надлишок в частині недоамортизованої премії зараховується в емісійний дохід  
     522
 
     421
 
     Таблиця 3
     Конвертація облігацій з дисконтом
           Зміст господарської операції      Кореспонденція рахунків
     Дебет      Кредит
     11      Зміни у статутному капіталі (у частині, яка за договором із держателем конвертованих облігацій обмінююєься на акції)  
     46
 
     40
     22      Погашено заборгованість нового учасника номінальною вартістю внесених ним облігацій  
     521
 
     46
     33      Різниця між вартістю виданих акцій і номінальною вартістю конвертованих облігацій  
     46
 
     421
     44      Надлишок в частині недоамортизованого дисконту зменшує емісійний дохід  
     421
 
     523
 
     До змін статутного капіталу може призвести також деномінація акцій, проте це питання також недостатньо врегульовано законодавчо. У міжнародній практиці збільшення або зменшення статутного капіталу через обмін акцій попередніх випусків на акції нового випуску з новим номіналом називають зумовленим збільшенням або зумовленим зменшенням статутного капіталу. Операції називають “зумовленими” тому, що таким чином акціонери і кредитори реалізують своє переважне право придбання акцій нового випуску. Оскільки ні про яку реалізацію “зумовлених” прав або чогось подібного у вітчизняному законодавстві не йдеться, в дослідженні розглянуто облік операцій, які стосуються обміну акцій колишнього номіналу на акції з новим номіналом, що супроводжується зміною величини статутного капіталу.
     В П(С)БО 24 “Прибуток на акцію” не наведено визначень таких двох основоположних для цього стандарту термінів, як “проста акція” і “прибуток на акцію”. В процесі дослідження було встановлено, що прибуток на акцію є одним із аналітичних індикаторів, що використовують для оцінки діяльності підприємства.
     Вивчення економічної літератури і нормативних документів дали змогу обгрунтувати поняття “інвестиційний аналіз” як багатосторонньої діяльності, що включає пошук нових, більш прибуткових інвестиційних пропозицій, вивчення технічних та маркетингових міркувань для передбачення (прогнозування) наслідків прийняття до реалізації інвестиційних пропозицій, здійснення економічного аналізу для визначення потенційних можливостей генерації прибутку для кожної інвестиційної пропозиції.
     Пов’язаний із методологією та інструментарієм фінансового і економічного аналізу інвестиційний аналіз грунтується на аналогічних принципах системності, об'єктивності, регулярності. В цілому збігаються також  загальні форми фінансового та інвестиційного аналізу (внутрішній, зовнішній, експрес-аналіз і поглиблений аналіз тощо). Одночасно формується специфічна система його суб’єктів, об’єктів, методів інформаційного, кадрового, технічного і методичного забезпечення. Відповідно до видів моделей інвестиційного аналізу в визначено основні критерії класифікації моделей аналізу (табл. 4).
     У сучасній економічній літературі немає чіткості у визначенні сутності інвестиційної привабливості та системи її оцінки. У найбільш широкому розумінні оцінку інвестиційної привабливості слід тлумачити як систему дій потенційного інвестора, спрямовану на підбір найбільш перспективних і ефективних проектів, які відповідають його ресурсам і можуть входити до інвестиційного портфеля.
     Серед економістів немає єдиної думки щодо напрямів, кількості та структури показників оцінки, які характеризують інвестиційну привабливість суб’єктів господарювання. Така оцінка в основному грунтується на показниках фінансового аналізу. У світовій та вітчизняній практиці вироблено низку методик з оцінки та аналізу інвестиційної привабливості суб’єктів господарської діяльності, що базуються на фінансових показниках. Характеризуючи їх основні ознаки, слід зазначити, що основними напрямами аналізу інвестиційної привабливості є аналіз фінансового стану та аналіз дохідності.
     Таблиця 4
     Критерії класифікації моделей інвестиційного аналізу
Критерії класифікації моделей інвестиційного аналізу Види інвестиційного аналізу
Метод аналізу Технічний аналіз
Фундаментальний аналіз
Ступінь узагальнення результатів аналізу Оцінка окремих фінансових інвестицій
Оцінка портфеля цінних паперів
Об’єкти аналізу Оцінка безризикових інвестицій
Оцінка ризикових інвестицій з фіксованим доходом
Оцінка інвестицій з нефіксованим доходом
Мета аналізу Поради інвестору
Пошук найбільш прибуткових інвестицій
Пошук менш ризикованих інвестицій
Спосіб вимірювання дохідності та ризику інвестицій Класичні портфельні теорії
Неокласичні портфельні теорії
 
     У роботі обгрунтовано, що при дослідженні привабливості окремих суб’єктів щодо інвестування доцільно здійснювати аналіз їх діяльності за такими напрямами: майновий стан об’єкта інвестування; оборотність капіталу; прибутковість; фінансова стійкість; ліквідність активів; ділова та ринкова активність. За кожним із цих напрямів визначено групу найважливіших показників, встановлено їх мінімальні та максимальні (оптимальні) значення, вага показників в оцінці кожного напряму і напрямів у загальній оцінці об’єкта. Такий підхід дав змогу узагальнити велику сукупність різнопланових чинників, звести їх до єдиної системи з визначенням спочатку інтегрованих показників за кожним напрямом оцінки, а потім загального зведеного показника інвестиційної привабливості. Розроблене програмне забезпечення дає можливість на основі публічної фінансової звітності провести оперативне рейтингове дослідження значної кількості об’єктів з метою вибору кращих варіантів інвестування.
     На основі вивчення економічної літератури запропоновано класифікацію інвестиційних ризиків; визначено, що головними чинниками, які впливають на рівень ризику, є: співвідношення ризику та доходу; тривалість вкладення інвестицій; бар’єрна й позбавлена ризику ставки та премія за ризик; оцінка віддачі (доходу) укладеного капіталу. З’ясовано, що найбільш перспективним є факторний аналіз фінансових ризиків. 

    Короткий  огляд підприємства СП "АвтоЗАЗ-ДЕУ"
 
     Проведення  реструктуризації дозволило СП "АвтоЗАЗ-ДЕУ" створити 36 госпрозрахункових підрозділів, із них 6 госпрозрахункових виробничих підприємств (ГРП): АвтоЗАЗ-Мотор (м. Мелітополь), інститут НДКІМ (м. Запоріжжя), "Іскра" (м. Пологи), Іллічовський завод автомобільних  агрегатів (м. Іллічовськ, Одеська область), Рембудмонтаж (м. Мелітополь), Автобудтрест (м. Запоріжжя); 30 станцій технічного обслуговування і продажу автомобілів, соціально-побутові госпрозрахункові підприємства і представництва в  м. Києві, Донецьку, Дніпропетровську. Аналіз методів організації господарської  діяльності підприємств показав, що із основних видів діяльності в сучасних умовах найважливішими є маркетингова та фінансова. Специфіка сучасного  життя потребує від суб'єктів  економічних взаємовідносин проведення глибокого аналізу процесів, які  відбуваються на ринку, щоб забезпечити  ефективне використання власних  ресурсів і якісне задоволення потреб покупців. Тому в організації виробництва продукції маркетингові дослідження повинні випереджати розвиток виробництва. Маркетингове дослідження представляє собою систематичний збір, обробку й аналіз усіх аспектів процесу маркетингу: самого продукту, ринку цього продукту, каналів розподілу, методів і прийомів збуту продукції, системи ціноутворення тощо. Результати маркетингових досліджень використовуються для: стратегічного і поточного планування; економічної та соціальної діяльності підприємства; установлення вимог до якості продукції; визначення обсягів виробництва; розробки експортної політики; визначення стратегії, тактики, методів і заходів з формування та стимулювання попиту; оцінки ефективності роботи підприємства і напрацювання пропозицій з корегування його діяльності.
     Сьогодні  у світі йде об'єднання автомобільних  концернів і затверджується думка  про те, що для повної гарантії підприємство в умовах жорсткої конкуренції повинно  виготовляти не менш 1 млн. автомобілів  за рік, щоб можна було отримати прибуток, необхідний для подальшого розвитку нових моделей автомобілів. Як показують розрахунки, вартість автомобілів, виготовлених в Україні, у діючих умовах оподаткування вище вартості автомобілів, які імпортуються із-за кордону в Україну (що були в користуванні 3 роки - на 34,7%; 5 років - на 46%).
     Зважаючи  на задовільний стан цих автомобілів  і малі ціни на них, український покупець з урахуванням його невеликого доходу робить вибір на користь старого  імпортного автомобіля, а не нового вітчизняного. Для того щоб зацікавити підприємців розвивати вітчизняне автомобілебудування, необхідно було зробити деякі зміни в чинному  законодавстві України, які б  дозволили збільшити ціни на імпортовані  автомобілі в порівнянні з виготовленими  в Україні. Це буде свого роду гарантією  захисту вкладених інвестицій і  національного виробника.
     Відродження виробництва на АвтоЗАЗі, проведення реконструкції заводу і введення додаткових потужностей для виробництва  нових автомобілів інвестора  потребує великих капіталовкладень, які можна отримати за рахунок  кредитів чи власних ресурсів інвестора. У зв'язку з цим необхідно отримати комплекс пільг для підприємства-виробника  автомобілів і інвестора, щоб  гарантувати віддачу вкладених  коштів, виконання кредитних обов'язків  і одержання прибутку. Корпорація ДЕУ також прийняла умови не вимагати сплати авторського гонорару за надані підприємству конструкції автомобілів  та технології їх виготовлення.
     Упродовж  пільгового періоду (10 років) корпорація прийняла на себе обов'язки реінвестувати  прибуток від діяльності СП у розвиток виробництва автомобілебудування  України, зберегти чисельність робітників, яка буде зафіксована на момент внесення інвестиції. Після закінчення інвестиційної  програми корпорація ДЕУ повинна  поетапно довести ступінь локалізації  виробництва автомобілів в Україні  до 70% кошторису. Інвестиційна програма планує модернізацію діючого виробництва  АвтоЗАЗу, введення в дію нового автомобільного заводу, що дозволить  на сьомий рік після створення  СП випускати щорічно 250 тис. автомобілів  сучасних моделей.
 

     
    Синтетичний та аналітичний облік поточних фінансових інвестицій
 
     Методикою обліку надходження та використання на капітальні інвестиції коштів з  власних, залучених і позикових  джерел передбачено введення до субрахунку 313 «Інші рахунки в банку в  національній валюті» таких аналітичних  рахунків другого порядку: 3131 «Кошти власних джерел фінансування капітальних  інвестицій», 3132 «Кошти залучених джерел фінансування капітальних інвестицій», 3133 «Кошти позикових джерел фінансування капітальних інвестицій» з деталізацією джерел надходження коштів на аналітичних  рахунках третього порядку. Це надасть  можливість в будь-який момент простежити та узагальнити обсяг грошових коштів, отриманих з кожного джерела  фінансування капітальних інвестицій. Внесено пропозиції щодо введення до Відомості 4.1 аналітичного обліку капітальних  інвестицій додатку «Відомість джерел фінансування капітальних інвестицій», де подано такі групи фінансових джерел капітальних витрат:
     - власні (амортизаційні відрахування; реінвестований прибуток шляхом  продажу частини об’єктів основних  засобів; страхова сума відшкодування  збитків; доходи за депозитними  вкладами в банках; накопичені  при здійсненні проекту резерви;  доходи від здачі майна в  оренду; довгострокові фінансові  вкладення, строк сплати по  яких є поточний період; частка  зайвих оборотних активів, що  іммобілізується в інвестиції);
     - залучені (емісія акцій підприємства; емісія інвестиційних сертифікатів (інвестиційних фондів і компаній);  створення промислово-фінансових  груп; безкоштовне цільове фінансування, що надається державними органами  і комерційними структурами; внески  сторонніх інвесторів у статутний  капітал);
     - позикові (інвестиційні кредити  банків; інвестиційний лізинг та  селенг; інвестиційний податковий  кредит; факторингові та форфейтингові  операції; випуск довгострокових  облігацій; цільовий державний  кредит та цільові міждержавні  кредити, у тому числі кошти  міжнародних фінансових організацій  під гарантію уряду);
     - інші джерела фінансування.
     Узагальнену інформацію рекомендується переносити до удосконаленого   розділу 3 «Капітальні  інвестиції за джерелами фінансування»  форми    звітності № 2-інвестиції «Звіт про капітальні інвестиції».
     Розроблено  методику створення та використання фонду на відтворення необоротних  активів екологічного спрямування, яка пов’язана із запровадженням субрахунків: 159 «Капітальні інвестиції в необоротні активи екологічного спрямування», 319 «Поточний рахунок для відтворення  необоротних активів екологічного спрямування», 429 «Фонд на відтворення  необоротних активів екологічного спрямування». Формування фонду сприятиме  стабільності та надійності фінансового  покриття капітальних витрат на екологічні потреби, прозорому й достовірному обліку капітальних інвестицій екологічного призначення.
     Для визначення повної собівартості отриманих, придбаних, виготовлених об’єктів необоротних  активів з метою одержання  доходу в майбутньому, яке впливає  на поповнення капіталу, доцільно розширити  призначення рахунку 15. На ньому  слід передбачити можливість відображати  повне надходження необоротних  активів, включаючи їх безоплатне одержання  та надходження як внеску до статутного капіталу, що забезпечить отримання  достовірних даних у звітності. Оскільки основні засоби є матеріальними  активами, а не витратами, то облік  капітальних витрат на поліпшення земель доцільно вести на субрахунку 157 «Капітальні  витрати на поліпшення земель» замість  однойменного субрахунку 102.
     Щоб спростити процес групування та вибірки  капітальних витрат за різними класифікаційними ознаками для задоволення потреб користувачів в різноплановій інформації про капітальні інвестиції, запропоновано  вести облік капітальних інвестицій на аналітичних рахунках ІІ порядку  – за об’єктами необоротних активів, ІІІ – за цільовим призначенням, ІV – за способами здійснення або  шляхами надходження,    V –  за технологічною структурою, VІ  порядку – за відтворювальною  структурою.
     З урахуванням досвіду зарубіжних країн та інформаційних потреб національних підприємств удосконалено обліково-звітні документи, в яких передбачено групування капітальних інвестицій
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.