На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Омонимические явления

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 29.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 18. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ВСТУП 

       Саме    література    як    вид    мистецтва спроможна передавати загальнолюдські цінності від покоління  до покоління, культивувати їх у людській душі. Засобами мистецтва слова вона допомагає формувати, збагачувати  внутрішній світ людини, позитивно  впливати на її свідомість, морально-етичний  потенціал, розвивати інтелект, творчі здібності, естетичний смак.
       Вивчення  ідіостилів  майстрів слова у  художній творчості дає змогу  визначити загальні тенденції у  створенні специфічних рис використання мовностилістичних засобів, особливості  їх організації та функціонування.
       Слово – основна ознака суспільства, форма  людського буття. Митці художньо трансформують його літературою, зокрема  поезіїю.
       В другій половині XX – на початку XXІ  століття активізувалася лінгвістична, лінгвостилістична та лінгвопоетична інтерпретація тексту. Велика увага  науковців приділяється вивченню мовотворчості  окремих письменників.
       Дмитро  Білоус – незвичайна словотворча  постать української літератури XX – початку XXІ столітть. Його витвори висвітлюють світосприймання та підкреслюють творчу індивідуальність поета.
       дослідження мовознавчої лірики Д.Білоуса є  важливим і потрібним, має теоретичне і практичне значення, оскільки дає  можливість широкого використання під  час вивчення як окремих тем на уроках української літератури, так  і на уроках мови (під час опрацювання  різних розділів  мовознавства),  українознавства, історії, географії, вивчення рідного краю, щоб українці XXI століття плекали, берегли рідне  слово, були горді називатися «українцями».
       Творчість Д. Білоуса висвітлена здебільшого  в літературознавчому спрямуванні  у статтях періодичних видань, у публікаціях з приводу виходу нових книг автора, у дослідженнях. Зокрема його творчість вивчали  Василашко В. Ф.[6],  Мірончук Ю. [20], Мовчун А. [21], Бакуменко О. [1],  Бійчук Г. [2],  Білоус Г. [4], Загайна Н. [11], Костецький А. [15].
       Проте в цілому поезія Д. Білоуса в аспекті  лінгвістичної проблематики мало досліджена. Мовний аналіз поезій Д. Білоуса, який має на меті розкрити специфіку слова в його індивідуальному використанні, зумовлюють актуальність обраної теми дослідження.
       Об’єкт  дослідження: літературознавчі праці й творчість Д. Білоуса.
       Мета  роботи полягає у висвітленні особливостей поетики творів письменника.
       Завдання  дослідження:
    осмислити теоретичне значення поетики;
    з’ясувати композиційні особливості поезії Д. Білоуса;
    висвітлити мовностилістичні нюанси та ліризм оповідань митця.
       Предметом дослідження є твори Ліни Костенко, в яких наявне омонімічне явище.
       Джерелом  фактичного матеріалу  для дослідження послужила збірка віршів Білоус Д. «Диво калинове». К.: Веселка. – 1998. –160с.
       Методи  дослідження зумовлені його метою і завданням. Як основний був застосований описовий метод.
       Наукова новизна полягає в осмисленні й аналізі своєрідності поетики оповідань Б. Лепкого.
       Практичне значення дослідження. Результати наукового дослідження можуть бути використані в лекційних курсах із сучасної української літературної мови; у проведенні семінарів; у підготовці сучасних підручників і навчальних посібників для загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів.
       Структура й обсяг роботи. Робота складається зі вступу, двох  розділів, висновків та списку використаної літератури (32 позицій). Загальний обсяг роботи – 21 сторінка. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПОЕТИКИ 

       Поетика є основним пунктом у тлумаченні поетичних текстів.
       В. Пахаренко дає таке визначення поетики: "Поетика (від гр. – поетичне мистецтво), або інакше теорія літератури – це наука про природу художніх творів. Поетика об'єднує у собі дві складові: а) теоретична поетика досліджує своєрідність, закони розвитку літератури як особливої форми духовної діяльності людини; б) практична поетика – вивчає саму техніку літературної творчості, побудову творів, мову, віршування, тобто художню форму" [23, 23].
       У літературознавчої енциклопедії автори подають таке визначення поетики: "Поетика (від гр. – майстерність творення) – наука про систему зображально-виражальних засобів у письменстві та будову літературних творів" [ 18, 233].
       Термін  "поетика" може вживається на означення понять "художність", "художня форма", "мистецтво слова", або "художні особливості творчості якогось письменника".
       За традицією, прийнято розрізняти ширше й вужче значення терміна. Ширше значення передбачає такі визначення:
       - наука про літературу (еквівалент  поняття "літературознавство");
       - окремий розділ літературознавства (поетика ототожнюється з теорією літератури або стилістикою).
       Особливо  популяризувалась синоніміка термінів: теорія літератури й поетика. Сучасні літературознавці схильні заперечувати термінологічні збіги.
       А. Ткаченко зауважує: "...  теорія –  то лише наука, тоді як поетика при  ближчому розгляді виявляється, з одного боку, об'єктивними властивостями  художніх текстів, а з другого  – рецепцією (теоретичним осмисленням) цих властивостей. Інакше кажучи, поетика  в нинішніх трактуваннях – і об'єкт  і суб'єкт дослідження" [28, 138].
       У вужчому значенні поетика розглядається  як визначник науки про форму художнього твору. Це передбачає таке синонімічне поле: художність, система творчих принципів, цілісність, системність, майстерність письменника.
       В античні часи поетикою називали вчення про художню літературу.
       Згодом, в епоху середньовіччя, Відродження, класицизму значення терміна звужується до проблем нормативності. Утилітарний  статус поняття визначав предмет  дослідження – він звужується до рівня вивчення форми літературного  твору. У ХІХ столітті поетика  збагачується філософськими категоріями, поглядами романтиків, мовознавців (О. Веселовський,                    О. Потебня).
       В українському літературознавстві останніх десятиліть ХХ  століття особливо популяризуються  дослідження поетики окремого письменника  й поетики окремого твору. На тлумачення змісту терміна "поетика" буде впливати значення поняття "літературний твір". На сьогодні дана категорія осмислюється "як функціонально рухома система зв'язків, де кожен елемент, взаємодіючи з іншими, переносить на них свою енергію і навпаки, а всі разом вони індукують значно сильніше і якісно інше світло, ніж кожен зокрема" [23, 9]. Розуміння твору як внутрішньо узгодженої й цілісної системи додає до категорії "поетика" нового відтінку: поетика як система. Р. Гром'як розглядає "поетику як сукупність, інтенціонально зорганізовану систему прийомів художнього вираження" [10, 16]. До цього можна додати ще й те, що поетикою варто назвати ідейно-тематичну і формотворчу систему художнього твору в контексті історико-літературного процесу.
         Г. Клочек [12] вважає, що поетика – це система, що складається з елементів і компонентів, тотально організованих на досягнення кінцевого художнього результату. М. Кодак у монографії "Поетика як система"[13], розцінюючи твір як нерозривну єдність, результат внутрішньо складної, багаторівневої системно-образної думки, пропонує розглядати п'ять компонентів, які, на думку дослідника, формують системність твору: пафос, жанр, психологізм, хронотоп, нарація. Отже, у 80-х – на початку 90-х років ХХ століття  актуальним був розгляд поетики як системи.
       Питанням  поетики займався і Р. Якобсон [32]. Кожна із взаємодіючих типів поетики – фольклорна та індивідуально-літературна – для Р. Якобсона була абсолютно конкретною.
       При з'ясуванні принципів та обсягів  поетики виокремлюють її нормативний (досвід певного напряму) та загальний (універсальні властивості письменства) різновиди. Традиційно поетику розмежовують  на описову, яка фіксує структуру  конкретного твору чи масштабного  літературного процесу та історичну, що досліджує походження літературно-художніх засобів, стильових тенденцій, напрямів, спирається на метод порівняльно-історичного  літературознавства, вивчає жанрові  особливості творів. Порівняно з  теорією літератури поетики більш  зосереджена на вивченні, крім конкретних сегментів твору (композиція, поетичне мовлення, версифікація), ще й системи  художніх принципів літературних тенденцій, творчості певного поета, стосується не лише об’єктивних властивостей певних текстів, а і його рецепції, постаючи водночас об’єктом та суб’єктом  дослідження.
       За  основу дослідження залежно від  окресленої площини аналізу може обиратися поетика стилю, жанру, творчого доробку окремого автора. Йдеться про загальну поетику, що висвітлює можливі способи художнього задуму письменника та закони поєднання різних засобів залежно від жанру, виду чи роду літератури, які можуть бути класифіковані на різних рівнях творчої роботи між задумом та втілення твору.
         Основною метою поетики є висвітлення звукової, словесної та образної структури тексту, встановлення повного систематизованого переліку прийомів. У звуковому аспекті об’єктом дослідження є фоніка й ритміка, метрика і строфіка, які досліджує віршознавство. Словесний рівень (особливості лексики, морфології, синтаксису) вивчає стилістика. Цей аспект осмислювала також риторика, яка враховувала стилістичні фігури та тропи. До образного ладу названого топікою, тематикою, належать предмети, персонажі, мотиви, сюжети. Особливого значення літературознавці надають висвітленню поетичного мовлення, відмінної від інших функціональних різновидів мовлення. Досліджують звукові особливості (алітерація, асонанс, рима), ритм, синтаксис, словник (зокрема полісемія та синонімія), звідки відбираються ті мовні одиниці, що відповідають потребам художньої форми. Відмінність у ритмі загальновживаної та поетичної мови можна визначити шляхом частотного статистичного обчислення, зокрема при розбудові схеми силабо-тонічної системи, що поєднує особливості різних ритмічних типів. Ритм верлібру та прозових творів визначається чергуванням не звукових, як у метричному вірші, а синтаксичних одиниць певної довжини, за якою можна також відмежувати деякі різновиди художньої прози від ділової чи наукової. Застосування прозаїзмів у поетичному тексті витворює особливий смисловий ефект; використання поетизмів залежить від обраної письменником теми, стилю чи форми.
       Описова поетика ставить за мету розкриття  творчого підходу письменника від задуму до остаточного втілення художнього твору відповідно до авторської волі виявлення всіх можливих рівнів тексту, поєднане з використанням відповідних текстологічних, палеонтологічних, деконструктивістських методик  та герменевтичних підходів. Історична поетика простежує зародження та еволюцію  окремих художніх засобів (тропи, стилістичні фігури, версифікація), категорій (художній час, простір, буття, екзистенція, прекрасне, величне, потворне та ін.), розвиток жанрів та стилів від синкретизму до розмежування, від міфу до фольклору, від усної творчості до писемної, від обслуговування митцями позалітературних інтересів до усвідомлення іманентної сутності мистецтва; характеризує еволюцію письменства з його кризами, оновленнями, змаганнями літературних груп, шкіл угруповань, стильових тенденцій, напрямів. Виокремлюють макро– і мікропоетику, тобто загальну, теоретичну (систему) і функціональну. За античної доби, коли формувалися основні принципи поетики, у ній мовилося про художню літературу загалом, про основні проблеми вивчення природи художнього твору. З XI століття досвід античних поетик почали осмислювати з позиції християнського світосприйняття. Незалежно від античних мислителів проблеми поетики вивчали і в Давній Індії, де певний інтерес викликали естетичні збудники та симптоми настроїв, що виникали при сприйнятті художнього твору. Чуттєві подразники розмежовували на головні (персонажі) та другорядні (обставини часу і місця, явища природи). Давньоіндійські поетики визначали розмаїті функції поетичного мовлення, що виявилися суголосними міркуванням В.Гумбольдта, О.Потебні про розуміння мови як творчості. Проблеми сутності мистецтва стали предметом розгляду філософії та мистецтвознавства, а поетика почала досліджувати нормативні питання, які стосувалися передусім опису
       Інколи  поняття "поетика" використовується для розкриття специфіки жанру (роман у віршах, притча тощо), цілісної системи творчих засобів письменника, стильових тенденцій або напрямів, історичних закономірностей їхнього  розвитку.
       Співвіднесеність  авторської свідомості й поетики  як джерела і результату творчості  дозволяє  встановити між ними відношення позитивної кореляції. Ця кореляція зводиться до такої формули: який тип авторської свідомості ( джерела), такий і тип поетики художнього твору ( результату).
       Поетика ХХ століття на противагу літературознавчим  дослідженням ХІХ століття, зацікавленим духовними, світоглядними, загальнокультурними  проблемами письменства, умовами його детермінації, змінила свої аналітичні позиції, розглядаючи суто літературні  твори. Усі інші дисципліни (психологія, соціологія тощо) визнавалися допоміжними. Арістотелівська концепція поетики  зазнала перегляду, зумовленого  впровадженням досвіду лінгвістики  у письменство,  при аналізі  внутрішньої структури літературного  твору, його формальних аспектів. Важливу  роль у формуванні такого напряму  досліджень відіграли  представники  формальної  школи   (Ю.  Тинянов,   В.  Шкловський, Р. Якобсон та ін.).    Празького   лінгвістичного  гуртка   (Я.  Мукаржовський,   Р. Якобсон та ін.), французькі структуралісти (Р. Барт, А. Греймас, Ю. Крістева, Ц. Тодоров та ін.), які прояснювали питання, нове для аналітичної свідомості: що саме змальовує, що описує  засвідчений  Аристотелем  катарсис?  Зокрема, Р. Якобсон наполягав на розгляді поетики передусім як поля лінгвістичних студій, підтверджував її існування на прикладі "послання задля самого послання", сприйнятого за "поетичну функцію мови".
       В українському письменстві розвиток поетики зумовлений практичними  потребами освіти (застосовувалася  в обов’язкових курсах братських  шкіл); у ній були виокремлені  дві частини (загальна та часткова поетика) та риторика. Теоретики, які й були й викладачами,  спиралися на теорію Аристотеля чи Горація, трактати М. Віди, Я. Понтана, Ю. Скалігера та ін., а  також на досвід давньоукраїнських  авторів, які були обізнані із досвідом Г. Хіровоска, його міркуваннями про  тропи та стилістичні фігури, вміщеними  в Ізборнику Святослава 1073.
       Елементи  поетики з'явилися  у працях А. Еласонського, Лаврентія Зизанія  Тустановського, який увів до "Граматики  словенської" (1596) розділ "О метрі  і рифмі. Пересторога хотящим  вірш складати", а також Мелетія  Смотрицького, "Грамматіка словенскія" (1618; 1619)  якого мала розділ "О  просодіи стихотворной". "Лексікон словеноросский" (1627) Памва Беринди  висвітлював особливості віршування. Версифікаційні спостереження віднаходять  і в кременецькій "Граматиці, або  письменниці язика словенскаго" (1638).
       Загальна  поетика містила теоретичні положення, розкривала еволюцію поезії, визначала  її, описуючи такі аспекти, як предмет ("матерія"), спосіб висловлення (віршова  мова), мета (повчально-розважальна). За її основу обирали мімезис та вигадку. Прикладна (часткова) поетика стосувалася  різновидів версифікації, правил віршування, супроводжувалася відповідними зразками, часто написаними викладачем. Крім того, учні набували знань про стиль, період, тропи, фігури, ритмо-інтонаційні  особливості поетичного мовлення, знайомилися  з епічною, ліричною, драматичною, епіграматичною, панегіричною, курйозною, зоровою та ін. поезією, дізнавалися про байки, загадки,пародію, емблеми, символи, алегорію тощо, вчилися, як викладати (оповідь, діалог, змішаний стиль), зображувати, використовуючи відповідну віршову форму, або викликати у реципієнта задоволення, співчуття, потребу в моральних чеснотах, вправно застосовувати певний віршовий розмір. Зазвичай приклади обирали з латино мовних текстів, доповнювали їх зразками польської та давньої української, переважно барокової поезії. Особливо шанували епопеї на зразок "Енеїди" Вергілія, хоча цей жанр не розвинувся у давній українській літературі.
       Попри безліч різноманітних визначень  і тлумачень терміна "поетика", в  роботі ми будемо опиратися на його трактування літературознавцем  та дослідником  В. Пахаренком. Зазначимо, що він виокремлює дві складові поетики  – теоретичну й практичну. Теоретична поетика досліджує своєрідність, закони розвитку літератури як особливої  форми духовної діяльності людини. Практична поетика – вивчає саму техніку літературної творчості, побудову творів,   мову,   віршування,  тобто  художню  форму.  На  прикладі  творчості Д. Білоуса ми і простежимо значення практичної поетики.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ 2.
       МОВНОСТИЛІСТИЧНІ  ТА КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ Д. БІЛОУСА 

       Кожна окремо взята поезія Д. Білоуса являє  собою яскравий шедевр української  літератури.  Прості та легкі для  сприймання вона по особливому впливає  на читача. У художній літературі слово виражає не тільки думки, але й впливає на читача за допомогою підсилювально-виражальних засобів, бо художня виразність твориться на мовній основі і зумовлена мовним контекстом.
       Збірка  Д. Білоуса «Диво калинове» присвячена рідній мові. Це
         поетична розповідь про дивовижну  красу, мелодійність і чарівливість таємниць рідної мови.
             Кожне задумане його слово не даремне у тому місці і з тими словами, які його оточують, воно несе певне значення, поєднує в собі стилістичні фігури у контексті, таким чином виконуючи певні функції. Бо стилістичні фігури художнього мовлення , по-перше є наслідком свідомого авторського вибору, розрахованого з метою вплинути на свого читача, і по-друге виконують ті ж різноманітні функції як, наприклад, індивідуалізації та типізації мовлення, емоційного увиразнення.
       Стилістичні засоби увиразнення мовленя складає  група стилістичних фігур мовлення – своєрідних відмітних форм синтаксичного  впорядкування фрази.
       Д. Білоус дуже вдало оперує художніми  прийомами для яскравого, цікавого оформлення своїх поетичних текстів.
       До  його збірки, як ми вже говорили, увійшли  вірші про любов до слова, до мови, які мають специфічне оформлення: великий арсенал загадок, загадки-жарти, шаради, він використав навіть функції акровірша.
             У загадці  «А відгадайте-но: що я таке?» поет використовує такі художні засоби, як риторичне запитання метафора, синекдоха, епітети:
       Загадка
       А відгадайте-но: що я таке?
       Всі хочуть, як народиться дитина,
       щоб я було красиве і дзвінке,
       бо  носить все життя мене людина.
       (Ім’я) [5,10]
       Вже на початку рядочків автор звертає  зацікавленість читача, ставлячи на перше місце риторичне запитання – що я таке?
       Всі  - синекдоха, використана  для увиразнення поетичного мовлення на кількісному зіставленні.
       Епітети красиве і дзвінке роблять вдалі спроби підкреслити мелодійність  нашої мови.
       Метафора носить розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю.
       У назві наступної загадки присутнє протиставлення слів злівасправа, яке переносить читача у плутанину, хоча суть відгадки не залежно від позицій цих слів одна й та сама.
       Римування перехресне, що підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені в риму, самим своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу читача, створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність віршованої мови.
       ЧИ  ТО ЗЛІВА, ЧИ ТО СПРАВА
       Загадка
       Є слова — ну й цікаво!
       Є слова — просто диво!
       Прочитаймо  їх з вами:
       чи  то зліва направо,
       чи  то справа наліво —
       означають те саме.
       Ось дивіться: корок, біб,
       око, Кирик, зараз, піп...
       Є ще й інші на умі,
       та  назвіть ви їх самі. [5,35]
       У назві цієї загадки присутнє протиставлення слів злівасправа, яке переносить читача у плутанину, хоча суть відгадки не залежно від позицій цих слів одна й та сама.
       Є слова — анафора, здійснена в цьому контексті для того, щоб звернути увагу читача на слові, на їх можливостях, функціях. А знак оклику у кінці цих рядків  підвищує емоційність та цікавість. Таким чином, автор із самого початку заінтриговує читача:
       Є слова — ну й цікаво!
       Є слова — просто диво!
       Сполучники чи то утворюють полісиндетон, які уводять читача у у плутанину так само, як і назва самого вірша.
       Поет  використовує такий художній троп, як асиндетон, що полягає у пропуску сполучників , що зв’язують окремі слова:
       Ось дивіться: корок, біб,
       око, Кирик, зараз, піп...
       А головним зособом милозвучності  виступає асонанс – повторення голосного о, що пiдсилює музичнiсть мови.
       Дуже  цікава загадка Д. Білоуса, відгадка якої створена на протиставленні. Відгадка полягає у двох словах, зовнішня сторона яких однакова, різниця лише в наголосі. Автор звернувся до омонімів, а саме омографів.
       СЛОВО ЦЕ – СТАРОВИННА БУДОВА
       Загадка
       Слово це — старовинна будова
       з гостряками мурованих веж.
       Щойно зміниш ти наголос слова
       цим одразу будову замкнеш.
       Що  це за слово?
       (замок, замок) [5, 47]
       У вірщі ясно виділяеться звук о, що створює асонанс.
       Цікаво  підібрані епітети - старовинна, мурованих. Що це за слово?- риторичне запитання, яке притаманне його загадкам.
       Не  менш цікавою є наступна його загадка. Зачин її побудовано на протиставленні слів лінивий та кмітливий, та ніколи і хвилина.  

       ЛІНИВОМУ  НЕ РОЗГАДАТЬ НІКОЛИ
       Загадка
       Лінивому  не розгадать ніколи,
       кмітливому  на відповідь — хвилина.
       А буде наша загадка така:
       три букви, означають те, що й поле.
       Додай знак м'якшення — і вже тварина
       з родини оленів, струнка й прудка.
       Що  це таке?
       (Лан  і лань) [5, 63]
       Лінивому, кмітливому, струнка  й прудка – епітети, що роблять мову винятково барвистою, емоційно-образною.
       В цій загадці автор звернувся  до патронімічної відгадки слів. Лан і лань – пароніми, що дає можливість розширити політ думки, змалювати яскравішу
       картину, насичену образами. Паронімія забезпечує, крім того, музичність фрази.
       Загадка «Маленька, менша від мачини» є цікавим ілюструванням алітерації. Повторення приголосного н сприяє більш чіткій ритмічній організації вірша.
       Також у вірші простежується асонанс  голосного и :
       МАЛЕНЬКА, МЕНША ВІД МАЧИНИ
       Загадка
       Маленька, менша від мачини,
       ні  з ким не стану на борню.
       А при читанні, коли треба,
       й людини мову зупиню.
       Що  це таке?
       (Крапка) [5, 101]
       Слова маленька, менша наділені зменшено-пестливим значенням, що надає образності віршу. Такі загадки про розділові знаки допоможуть урок мови зробити цікавим та веселим.
       Незвичайною є така загадка поета:
       КРУГЛА  КУЛЯ 
       Загадка
       Кругла  куля непроста,
       голуба, велика:
       без будинків там міста,
       без води там ріки;
       без людей і без землі
       і шляхи, і гори,
       і моря, і взагалі
       всі земні простори.
       Що  це таке?
       (Глобус) [5, 138]
       З початку рядків нас зустрічають  епітети  кругла, непроста, голуба, велика, які роблять мову виразною, образною, експресивною.
       Яскраво виражений у вірші полісиндетон, який виконує роль підсилення кожного з членів речення:
       без будинків там міста,
       без води там ріки;
       без людей і без землі
       і шляхи, і гори,
       і моря, і взагалі
       всі земні простори.
       Д. Білоус створив цікавий каламбур «З коси бузько летів на балку», який ми розглянемо далі. Написаний він за таким принципом римування, в якому враховується жартівлива етимологізація слів: 
       З коси бузько летів на балку
       (косар  косу там брав на брус),
       і сів бузько в дворі на балку,
       на  довгий дерев'яний брус. [5, 19]
       Як  бачимо, автор реалізує каламбур для  створення  комічно-сатиричного  контексту.
       Не  можемо не звернути увагу на акростих Д. Білоуса «Загадка з розгадкою»: 
       Розтина блакить, гостроголова,
       Аж до зір готова досягти;
       Космонавтики вона основа,
       Екіпаж споряджено — лети!..
       Тут, у вірші, й відповідь готова,
       А тобі — лишається знайти. [5, 130]
       Створивши таку незвичайну, особливу форму вірша-загадки, автор тут же вміщую її відповідь, що зацікавлює читача, який читає відгадку по перших літерах рядків, прочитавши їх згори вниз.
         Епітет гостроголова дуже вдало вживається як одна з підказок, ознак відгадки.
       Приголосний о виконує у вірші алітерацію звукiв з метою створення звукового образу, певного фону.
       Д. Білоус займався написанням шарад, які урізноманітнили жанри збірки «Диво калинове».
       ДВІ КРАЇНИ
       Шарада
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.