На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Утворення та оформлення державност США

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 29.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 15. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


      Тема 14. «Утворення та оформлення державності США» 

План

 

Вступ

      Одним із головних напрямків англійської  колоніальної експансії була Північна Америка. В 1607 році англійці заснували  тут перше постійне поселення - Віргінію. З часом уздовж всього східного узбережжя від Флориди до Нової Англії виникло із колоній.
      Королівські грамоти, видані в різний час, надавали їм певну автономію у внутрішніх справах. Ще більше значення мали в  тому ж відношенні так звані фундаментальні угоди, які укладалися самими колоністами. В залежності від того, кому належало верховенство влади, колонії ділилися в середині 18 ст. на три групи: коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (південні); приватновласницькі - вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер , Мериленд); колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд). На чолі колоній стояли губернатори, які відповідно призначалися королем чи власниками колоній, або обиралися всім населенням. В усіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накладати вето на законопроекти, прийняті зборами. В результаті високого майнового цензу виборчими правами користувалися від 2% до ю% населення. Серед колоній існували відмінності. У південних колоніях переважала праця негрів-рабів на плантація, а в північних - вільна праця фермерів, мисливців та інших. В одних колоніях панували релігійні, головним чином пуританські порядки, в інших церква була відділена від держави, а всі громадяни були рівноправними.
      Більш розвинутими були північні колонії, де розвивалися капіталістичні промисловість  і торгівля.
 

1. Війна за незалежність у Північній Америці, її особливості.

      Натхненні ідеалами «природного права», переселенці, опинившись ізольованими від всього іншого світу, почали самі створювати закони за якими збиралися жити. Вже на кораблі «Травнева квітка», яким відпливали емігранти в Америку (ібгор.), була укладена угода про об'єднання колоністів у єдину общину, спільно вироблялися закони. Так поступали колоністи і пізніше. Поселення утворювали політичні спілки. Уряд Англії скріплював їх Хартіями. На республіканській за духом Півночі дістали широкого розвитку органи самоврядування, які найчастіше збиралися у церковному приході. Уповноважені від міст і селищ складали щось на зразок парламенту колоній, який обирав губернатора. На Півдні ( наприклад, у найстаршій з колоній - Віргінії ) панували монархічні переконання. Губернатор тут призначався королем, існували дві палати парламенту панувала англійська церква.
     Думка про об'єднання колоній у єдину  федерацію виникла ще в середині 18 ст. Об'єднання диктувалося спільністю інтересів колоній як у тому, що стосується торгівлі, так і в тому, що пов'язувалося зі спільним захистом колоній від Франції. Перший проект федерації був вироблений знаменитим Франкліном у 1748 р. Перша англійська колонія на узбережжі Північноамериканського материка була створена в 1607 р. і дістала назву Віргінія. В 1775 р. в 13 колоніях (Массачусетс, Род-Айленд, Нью-Гемпшір, Коннектікут, Пенсільванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Делавер, Віргінія, Меріленд, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Джорджія) налічувалося 2,5 млн жителів, з них приблизно 500 тис. становили негри-раби. Колонії ко­ристувалися певною автономією у внутрішніх справах, що підтвер­джувалося королівськими грамотами. їх мешканці вважалися грома­дянами Англії, хоча своїх представників у парламенті метрополії не мали. За ними визнавалася свобода релігії, право обирати посадових осіб, носити зброю, створювати ополчення, брати участь у податко-обкладанні. Тут, в колоніях, діяв суд присяжних і англійське «загальне право».
     Традиційно  склалося так, що колоністи-дворяни  селилися на південь від ріки Потомак, а селяни та ремісники - на північ від неї. Відповідно, на півдні переважали великі рабовласницькі плантації, де експлуатувалася праця негрів та ірландців, а на півночі - фермерські господарства, промислові та ремісничі підприємства. На півночі міс­цеве самоврядування зосереджувалося в церковному приході, а пар­ламент колонії складався з місцевих уповноважених. Губернатор оби­рався і здійснював свої повноваження на підставі королівських хартій (Род-Айленд, Коннектікут). У Пенсільванії, Делавері, Меріленді влада перебувала в руках у власників колонії, які діяли під контролем уряду Англії. Королівські колонії управлялися губернатором, якого призначав король (Нью-Йорк, Нью-Джерсі та ін.). Незважаючи на те, що кожна з 13 колоній мала свій особливий устрій та свою особливу форму управління, можна зазначити одну характерну рису - Південь був настроєний більш проанглійськи, тут домінували монархічні переко­нання. Натомість на Півночі переважали сепаратистські і республі­канські настрої.
     Метрополія  часто втручалася у справи колоній, до того ж це втру­чання мало негативний характер. Так, у 1763 р. король Георг III забо­ронив колоністам займати землі західніше  Аллеганських гір. А в 1765 р. англійський  парламент увів в колоніях новий  податок -«гербовий збір», котрим обкладалися і торговельні угоди, і всі газети, оголошення, офіційні документи тощо. Це було відвертим порушенням англійських традицій, згідно з якими введення нового податку вимагало згоди населення, котре обкладалося податком. Адже мешка­нці колоній у парламенті Англії представлені не були! Мали місце й інші економічні утиски: дозволялося експортувати товари лише в Ан­глію і лише з метрополії отримувати імпорт тощо. Зрозуміло, усе це викликало протести і сильні сепаратистські настрої. Вважається, що на початок війни за незалежність лише близько третини населення колоній продовжувало дотримуватися проанглійської орієнтації.
     Перший  проект федерації північноамериканських  колоній був роз­роблений Бенджаміном  Франкліном ще у 1748 p..5 вересня 1774 р. відбувся перший Континентальний конгрес, який виробив два доку­менти: «Декларація прав і потреб колоній» та «План асоціацій першого Континентального конгресу».
     У жовтні 1774 р. розпочалися військові  сутички між патріотами і роялістами в штатах Кентуккі та Теннесі, а 8 квітня 1775 р. в Північній Кароліні розгорілася справжня громадянська війна. Лоялістів (прихильників англійської корони) вимазували смолою, вивалювали у пір'ї та виганяли з маєтків. 19 квітня 1775 р. відбулася перша сутичка повстанців з англійським військовим загоном поблизу Бостона. Пере­мога під Бостоном призвела до вибуху патріотичних настроїв. Через три дні у таборі повстанців налічувалося 20 тис. чоловік.
     10 травня у Філадельфії відкрився  другий Континентальний конгрес,  який узяв під свою опіку повстанську армію та призначив її ко­мандуючим Дж. Вашингтона (1732-1799), полковника і плантатора! У відповідь королівський уряд оголосив колонії у стані заколоту та установив торговельну блокаду. Англійська регулярна армія була збільшена до 55 тис. чоловік, а особовий склад флоту - до 28 тисяч. Одночасно була здійснена спроба підняти проти колоністів індіанські племена, а також плантаційних негрів. Наприкінці 1775 р. на боці ме­трополії воювали до 20 тис. лоялістів. У відповідь Конгрес оголосив про створення з 2 січня 1776 р. «комітетів безпеки» для боротьби з відкритими та прихованими лоялістами. 4 липня того ж року у Філадельфії Конгрес виголосив знамениту «Декларацію незалежності Сполучених Штатів», розроблену комісією з п'яти чоловік під голо­вуванням Томаса Джефферсона. В ній називалися усі зловживання та утиски, здійснювані британською короною в колоніях. Проголошу­валося, що пригнічений народ має право на повстання: «Всі люди на­роджені рівними, вони наділені ... певними невід'ємними правами, в числі котрих - життя, свобода та прагнення до щастя». Уряди встано­влюються для захисту цих прав, і, якщо «будь-яка форма правління стає згубною для народу, то народ має право змінити чи знищити її й установити новий уряд». Була проголошена повна незалежність штатів та розрив їх стосунків з англійською метрополією. «В якості вільних і незалежних Штатів вони набувають повне право оголошувати війну, укладати мир, вступати до союзів, вести (зовнішню) торгівлю і чинити усе те, на що має право незалежна держава. Твердо покладаючися на допомогу Божественного провидіння, ми взаємно зобов'язуємося один одному підтримувати цю декларацію життям, майном і честю».
     Боротьба  за незалежність вимагала неабияких  жертв від американ­ського народу. Припинився англійський експорт, що перед війною становив річно 4 млн 200 тис. ф. ст. Внутрішні ціни на початок 1777 р. виросли у чотири рази. Значна частина населення, що дотримувалася проанглійської орієнтації, була вимушена, кидаючи майно, переселятися до метрополії чи у Канаду. Підтверджувалася та істина, що за свободу і незалежність доводиться платити. Одночасно війна за незалежність стала і своєрідною буржуазно-демократичною револю­цією: ліквідовувалися феодальні форми землеволодіння та приватне володіння деякими колоніями (Пенсільванія), майорат та ін. пережитки феодалізму. В проекті Декларації незалежності містився і пункт про скасування рабства, але рішуче запротестували плантатори і ра­бовласники, що були представлені в Конгресі, тому рабство збереглося.
     1 березня 1781 р. була прийнята перша конституція СІЛА -«Статті конфедерації». Нею проголошувався міждержавний союз штатів, за яким кожний із суб'єктів союзу зберігав «свободу, неза­лежність і усяку владу, юрисдикцію і право». Кожний штат мав свій парламент, свій уряд і власну конституцію. Щороку скликалися сесії загального Конгресу, на якому делегація від кожного штату (до неї входили 2-7 чол.) мала один голос. Основні питання політики (ого­лошення війни, карбування монети, бюджет) вирішувалися кваліфіко­ваною більшістю голосів - 9 з 13-ти. У віданні Конгресу перебували також збройні сили та пошта.
     У період між сесіями Конгресу його функції переходили до Комі­тету  штатів (13 чоловік по 1 від кожного  штату). Джордж Вашингтон назвав цю конституцію «мотузкою з піску». Коли Конгрес для потреб ведення війни вирішив обкласти експортні операції митним збором, делегація одного-єдиного Род-Айленду висловилася проти. Тим са­мим, незважаючи на підтримку 12 штатів, проект провалився.
     19 жовтня 1781 р. армія Вашингтона  примусила англійську армію капітулювати поблизу Иорктауну. З вересня 1783 р. у французькому Версалі були підписані мирні договори між воюючими європейськими країнами. За цими договорами США визнавалися суверенною державою. Після цього успіху правляча верхівка Сполучених Штатів, до складу якої входила буржуазія Півночі та плантатори Півдня, на­магається розпустити революційну армію та повернутися до колишньої системи експлуатації народних мас. Це було не так просто. Кон­фіскована у листопаді 1777 р. земля лоялістів (приблизно ЗО тис. маєт­ків) потрапила до рук скупників-спекулянтів. Натомість солдати ре­волюційної армії, згідно з грудневим того ж року рішенням Конгресу, отримували земельні наділи за рахунок неосвоєних земель Заходу. Проте після війни мало хто з солдатів міг скористатися наданим пра­вом - земля вимагала посівного зерна, робочої худоби і реманенту тощо. Нові власники відчували брак коштів та будівельного матеріалу, то ж були змушені за безцінь віддавати щойно отриману землю. Гостро постало і питання звільнення з рабства негрів Півдня, особливо з огляду на їх участь у війні на боці повсталого народу. Після недовгих дебатів у Конгресі було вирішено надати свободу лише 3 тис. без­посередніх учасників військових дій. на їх викуп у рабовласників ви­ділялися кошти у розрахунку по 1 тис. доларів за кожного звільненого з рабства.
     За  конституціями штатів виборчого  права позбавлялися індіанці, а з 600—700 тис. білих чоловіків узяти  участь у виборах могли заледве 100 тис. Так, за конституцією Массачузетсу 1780 p., право бути обра­ним діставав той, хто мав власність у 300 ф. ст.; майновий ценз ви­борця становив 60 ф. ст. або земельна ділянка, обкладена податком не меншим, ніж 3 ф. ст.
     Зрозуміло, що завершення війни за незалежність супроводжувалося загостренням класової боротьби. Ця боротьба насамперед розгор­нулася в армії. У листопаді 1783 р. уряд поспішив розпустити демок­ратичну армію, залишивши близько 4 тис. «благонадійних» солдатів і офіцерів. Найбільші збройні повстання демобілізованих та місцевої бідноти мали місце у Нью-Гемпшірі (вересень 1776 р.), Вермонті і, особливо, у Массачузетсі (вересень 1786 - лютий 1787 pp.). Керівни­ком цього останнього повстання був відставний капітан, ветеран війни Даніель Шейс. Під його проводом за зброю узялися від 12 до 15 тис. чоловік. Вимоги повсталих ґрунтувалися на тому, що, оскільки землі США були звільнені від англійців спільними зусиллями, вони мають стати суспільною власністю. Також підлягають анулюванню усі борги, суспільні і приватні. Земля повинна бути безпосередньо розділена між усіма бажаючими і вилучена з оподаткування тощо. Інколи подібні повстання мали частковий успіх. Так, в Род-Айленді повстанці захопили парламент штату і вимусили законодавців вдо­вольнити частину своїх вимог.
     Правлячим колам країни стало зрозумілим, що лише міцна центра­лізована держава буде в змозі придушити подібні бунти та установити класовий мир у країні. Тільки такою ціною можна було досягнути швидкого відродження економіки, зруйнованої недавньою війною. Тому з 25 травня по 17 вересня 1787 р. в умовах глибокої таємності проходила робота Конституційного конвенту. Серед його 55 депутатів майже половину (24) становили фінансисти, 11 - судновласники, 15-рабовласники. Політичні симпатії учасників нерідко були діаметрально протилежними. Так, А. Гамільтон схиляв законодавців до встанов­лення монархічної форми правління.
     Після чотирьох місяців дебатів була вироблена  конституція, якою США послуговуються і сьогодні. 4 березня 1789 р. вона була ратифі­кована 3/4 штатів і вступила в дію. За конституцією 1789 p., конфеде­рація перетворювалася у федерацію, встановлювався принцип поділу властей і їх взаємного контролю. Законодавчу владу представляє дво­палатний парламент - Конгрес. Нижню палату - Палату представни­ків - обирало населення у виборчих округах з рівним числом виборців. Сенат формувався шляхом виборів - по 2 сенатори від штату, неза­лежно від кількості виборців у кожному штаті. До 1913 р. Сенат обира­ли парламенти штатів, пізніше - усі виборці штату. Обидві палати отримали рівні права у законодавчій ініціативі та у прийнятті законів.
     Головою виконавчої влади ставав Президент. Дискутувалося пи­тання, чи має він  обиратися пожиттєво, чи тільки на чотири роки. Перший президент Дж. Вашингтон  виставляв свою кандидатуру двічі, оголосивши про небажання балотуватися на третій строк. За винятком Ф. Д. Рузвельта, який чотири рази обирався президентом (1932, 1936, 1940 та 1944), президенти США перебували на своїй посаді макси­мально дві каденції. Основне міркування: президент, якого турбують наступні вибори, часто домагається дешевої популярності. Сьогодні вважається, що перший термін перебування при владі новообраний президент виконує основні передвиборні обіцянки, натомість у разі обрання на другий строк він має змогу проводити у життя малопопулярні, але життєво необхідні для країни реформи. Президент виступає главою держави, прем'єр-міністром і головнокомандуючим в одній особі. Він має бути не молодшим за 35 років. Обирається в ході дво­ступеневого голосування. Раз на чотири роки в «перший вівторок після першого понеділка листопада» обирається колегія виборців, а уже вона і обирає президента. До складання нині діючої двопартійної системи другий тур виборів мав певне значення - кандидатам, щоб заручитися голосами колегії виборців, доводилося домовлятися з ними, йти на певні поступки.
     Сьогодні  уже після першого туру, в силу партійної дисципліни, особа наступного президента перестає бути загадкою. Президент  призначає міністрів та вищих  чиновників зі згоди Конгресу (частину  затверджує Сенат, частину - палата представників), але може зміщувати їх одноосібно. Тим самим забезпечується єдність президентської команди -жоден міністр не може з якихось міркувань перейти у опозицію президентові, опираючись на підтримку конгресу. Також зі згоди Сенату затверджуються посли та члени Верховного Суду країни. Сенат же затверджує міжнародні договори, укладені президентом. У виключному віданні Палати представників - закони з регулювання внутрішньої і зовнішньої торгівлі, грошова емісія, трудове законодавство, військові витрати, зовнішні позики, правила натуралізації та набуття громадянства.
     Президент і міністри не є членами Конгресу і не залежать від його рішень. Президент  не має права законодавчої ініціативи, але протягом 10 днів після прийняття  закону зберігає право президентського  вето. Це вето може бути подолане кваліфікованою більшістю обох палат. Питання про імпічмент президента (піднімалося двічі за усю історію США, кожного разу безуспішно) вирішується у Сенаті кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів.
     За  конституцією 1787 рі встановлювався ряд цензів. Виборче право регулювалося конституціями штатів, тим самим індіанці, негри, жінки були первісно позбавлені виборчих прав. Для працюючих білих чоло­віків існували віковий (25 років), освітній, майновий цензи та ценз осідлості. У 1787 р. з трьохмільйонного білого населення країни ви­борчим правом могли скористатися не більш як 120 тис. чоловік.
     Третьою гілкою влади стала судова. Конституція  встановлювала Верховний Суд  для перегляду законів, прийнятих  Конгресом. Члени Верховного Суду призначаються сенатом за поданням президента, їх посада є пожитєвою, але тільки «поки їх поведінка є бездоганною». Членам Верховного Суду не можна зменшувати заробітну плату. Згі­дно із Законом про судовлаштування (1789 p.), питання про неконсти­туційність закону в цілому чи його частини може бути поставлене будь-якою приватною особою чи організацією на тій підставі, що цей закон порушує якусь гарантію, встановлену конституцією для особи, честі, майна чи інших прав позивача.
     Конституція 1787 р. врегулювала питання про федеральні повно­важення та компетенцію штатів. Так, податки, бюджет, міжнародні договори та безпека Сполучених Штатів, питання зовнішньої торгівлі та торгівля між штатами є прерогативою федерального конгресу. Кон­гресу заборонено вводити подушний податок, призупиняти Habeas Corpus Act, крім випадків відкритого заколоту, вводити дворянські титули, встановлювати закони зі зворотною дією. В компетенції окремих штатів перебуває організація власного уряду, усі місцеві справи, включаючи поліцію і суд, карне, цивільне і процесуальне за­конодавство, торгівля в кордонах штату, робітниче законодавство і навіть невеликі збройні сили. Федеральному уряду втручання у внут­рішні справи штатів дозволене виключно для придушення заколотів і безпорядків.
     Як  уже зазначалося, конституція 1787 р. вступала у дію після ра­тифікації законодавчими зборами штатів. Під час обговорення було звернуто увагу на відсутність Білля про права (у Англії подібний до­кумент діяв ще з 1689 p.).
     У 1789 р. був обраний перший конгрес  і перший президент США. Ним став Дж. Вашингтон. Під тиском демократичних елементів у ве­ресні 1789 р. були прийняті 10 перших доповнень до конституції. Вони набрали чинності у грудні 1791 р. і дістали назву «Білля про права».
     Цей документ не скасовував рабовласництва, але вводив у молодій республіці основи буржуазної демократії. На той час це було великим завоюванням. Уже перша поправка встановлювала свободу віроспові­дання, свободи слова і друку та право на подання петицій. Друга - пра­во народу зберігати і носити зброю, «оскільки для безпеки вільної дер­жави необхідна добре влаштована міліція». Третя - визначала порядок розміщення військ на постій у житлах цивільних громадян. Четверта встановлювала порядок обшуків і затримань/ П'ята поправка визначала права підсудного, якому загрожує смертна кара за т. зв. capital crimes, зокрема право відмовлятися від надання показань, які можуть зашкодити тому, хто їх надає. Заборонялося двічі притягати особу до відповідальності за одним звинуваченням. ІШоста поправка гарантувала права звинуваченого у карному злочині на адвокатську допомогу, на дотримання судової процедури і на суд присяжних та визначала право на швидкий судовий розгляд справи. Сьома поправка стосувалася майнових позовів на суму, не меншу за 20 доларів. Гарантувався розгляд цих цивільних справ судом присяжних. Восьма поправка забороняла «надмірні» штрафи і застави для досудового звільнення та накладення «жорстоких і надзвичайних покарань». Дев'ята поправка стверджувала, що «перечисления в Конституції певних прав не повинне тлумачитися як заперечення чи зменшення інших прав, що зберігаються за народом», десята - надавала штатам можливість збільшувати громадянські права свого населення звиш загальнофедеральних.
     Ці  поправки не зачіпали основ работоргівлі, навпаки, остання про­довжувала визнаватися федеральним інститутом. Водночас десята поправка теоретично надавала законодавчим органам окремих штатів право скасовувати рабство на території власної юрисдикції.
     Відзначимо, що в конституції та у 10 поправках («Білль про права») відбилися три головні ідеї американської визвольної війни: наро­довладдя, громадянська рівність, засудження колоніальної політики. На жаль, наприкінці XVIII ст. ці ідеї історично не могли бути реалізо­вані у повному обсягу. Фактично конституція була прийнята голосами 2% населення, або близько 8% дорослих білих чоловіків. Корінне на­селення, жінки, негри, рівно як і білі чоловіки, які не подолали чис­ленних виборчих цензів, не були допущені до здійснення народовладдя, не користувалися громадянськими правами у повному обсязі або узагалі позбавлялися багатьох громадянських прав.
     Підкреслимо і ту обставину, що боротьба населення  північноаме­риканських колоній широко підтримувалася прогресивною громадсь­кістю усього світу. На боці повстанців билися понад 7 тисяч європей­ських добровольців, в тому числі майбутній провідник польського повстання 1794 р. Тадеуш Костюшко, французький соціаліст-утопіст Сен-Сімон, діяч Французької революції Лафайєт та ін. В країнах Європи було зібрано 2 млн ф. ст. на підтримку повсталого народу.
 

2. Формування державності США: Декларація незалежності 1776.; Статті Конференції 1781р.; Конституція 1787р.

      В наші дні Велика хартія вільностей вважається в США неформальним історичним джерелом конституційного права. Один із її примірників зберігається в Національному архіві США разом з оригіналом інших чисто американських конституційних документів, а сама вона підноситься офіційними колами як свідчення стародавньої англо-американської традиції поваги прав і свобод громадян, втіленої в Декларації незалежності, у конституції, у Біллі про права. « Коли ми віддаємо почесті Декларації незалежності... ми одночасно віддаємо   данину   поваги Великій хартії вільностей, із якої народилась Декларація...» - пише У.Бергер. Визначну роль у концепції природних прав і свобод громадян і в її практичній реалізації відіграв ряд документів, які з'явилися в ході американської революції.
      Йдеться Насамперед про дві Декларації, прийняті у 1776 році. Одна з них - Декларація прав Віргінії, яка набрала сили 12 червня 1776 року, тобто на 22 дні раніше Декларації незалежності, по-праву вважається одним із найважливіших документів в історії американського конституціоналізму. Цей документ, що являє собою по суті Білль про права, зробив найсерйозніший вплив на конституційну творчість незалежних штатів. У ньому містилися розділи, спеціально присвячені правам і свободам громадян.
      Відомий учений і суспільний діяч Німеччини Юрген Кучинський, приділивши у своєму аналізі джерел буржуазної концепції прав 
людини значне місце Віргінській декларації, писав: « Білль про 
права Віргінії, безсумнівно, є першим і класичним державним 
визначенням прав людини на капіталістичній стадії суспільного 
розвитку  людства».

      Могутнім   імпульсом   конституційного закріплення прав і свобод, початок якому поклала Віргінська декларація, стала прийнята 4 липня 1776 року Декларація незалежності - на другому конституційному конгресі.
      Автором проекту Декларації був З3~х літній Томас Джефферсон - родоначальник демократичної ідейно-політичної традиції в США. Створюючи порівняно невеличкий за своїм обсягом документ, Томас Джефферсон спирався як на теорії американських і європейських просвітителів, так і на революційний досвід населення англійських колоній. Не всі свої демократичні перетворення йому вдалося втілити.
      Відомо, наприклад, що стаття, яка засуджує рабство, була видалена з проекту  на настійну вимогу Південної Карагани і Джорджи. Проте створена ним політична теорія Декларація носить явно виражений   демократичний   і революційний характер. Декларація незалежності складається з преамбули, чотирьох частин, переліку «самоочевидних істин», списку викладів англійського короля і заключної частини, в якій сказано, що «сполучені колонії відтепер є і по-праву повинні бути вільними і незалежними державами».
      Самий акт оголошення колишніх британських  колоній незалежними суверенними  державами (створення США як єдиної федеративної республіки відбудеться в момент вступу в силу конституції 17&7Р-) був подією виняткової важливості не лише для самих американців, але й для зовнішнього світу. Проте не менше значення мали положення Декларації, у яких говорилося про людей, суспільство і державу.
      Друга частина Декларації починається просто й урочисто: «Ми вважаємо самоочевидними такі істини: усі люди створені рівними і наділені Творцем певними невід'ємними правами, серед яких -право на життя, свободу і прагнення до щастя». Насамперед варто зазначити, що принцип рівності поширюється аж ніяк не на всіх людей, а лише на білих чоловіків - власників. Всі раби за своїм становищем були не суб'єктами цивільних прав, а об'єктами цивільних правовідносин - купівлі, продажу й обміну. Принцип рівності не поширювався також на корінних жителів Америки - індійців, які хоча й не були рабами, але цілком виключалися з політичної спільноти. Жінки не мали політичної правоздатності, їхня цивільна правоздатність була обмежена. Цей перелік виглядає досить скромно в порівнянні з Віргінською декларацією прав, У Декларації незалежності немає згадки про виборчі права, процесуальні гарантії правосуддя, свободу преси, свободу віросповідань. Але не має в ній і згадки про право приватної власності. Хоча це не означало її скасування. Оцінюючи історичне значення документу, американські вчені відзначали важливість положення про «прагнення до щастя». «Саме ця ідея про право людини на прагнення до щастя складає святу святих революційної доктрини Декларації незалежності; саме ця ідея, завдяки доданій їй величі, вічної загальної форми робить документ наповненим глибоким змістом і хвилюючим для всіх часів». Найважливіше значення мало також положення Декларації про те, що народ має право не лише скинути неугодний йому уряд, але й при певних обставинах зобов'язаний зробити це. Одночасно з розробкою проекту Декларації незалежності спеціальна комісія континентального конгресу розробила проект Конституції «Об'єднаних колоній», який був поданий конгресу 12 липня 1776 p., а затверджений у 1777р. Однак цей документ, що іменувався «Статті конфедерації і вічного союзу», набирав сили тільки з і березня 1781 р. після затвердження його всіма державними (штатами). «Статті конфедерації» були швидше міжнародно-правовим договором про утворення союзу 13 незалежних держав-конфедерацій, створеного «для загальної оборони, забезпечення своїх свобод, а також взаємного і загального добробуту». Кожна держава (штат) зберігає свій суверенітет у внутрішніх і зовнішніх справах. Члени конфедерації зобов’язувалися допомагати один одному у випадку будь-якого роду зазіхань на одного з її членів.
      Для керівництва загальними справами конфедерації затверджувався однопалатний конгрес  із делегацій, які обиралися законодавчими  органами штатів. Кожна делегація  мала в конгресі один голос. У період між сесіями конгресу його повноваження повинен був здійснювати «комітет штатів», який складався з делегатів від кожного члена конфедерації.
      Повноваження  конфедеральних органів були дуже обмежені. Вони не могли прийняти рішення по найважливіших питаннях без згоди  більшості (9) членів конфедерації. Вони не мали права та й не могли примушувати членів конфедерації до виконання прийнятих рішень.
      У їх руках не було власних фінансових зборів, тому що вони не могли встановлювати  і збирати податки.
      Перемога  Штатів над Англією була поворотним пунктом у американській революції. З цього часу її керівна сила - буржуазія і крупні землевласники - прагнуть до роззброєння революційної армії.
      У вересні 1786 р. під керівництвом Даніеля Шейса відбулося перше збройне повстання американських трудящих. Вони вимагали безкоштовної роздачі землі, анулювання державних і приватних боргів. Повсталі знищили в судах боргові розписки бідняків, звільнили з тюрем боржників, вимагали повного переділу земель, докорінної реорганізації судів і адміністративних органів. Повстання хоча й було жорстоко придушене, все ж налякані буржуазія і плантатори зважилися на зміну державного ладу колоній, які об'єдналися.
      Вранці  29 травня 1787 р. в будинку філадельфійського Стейт-хауза зібралися 55 делегатів із 12 штатів. Вони приїхали в столицю для того, щоб, за висловом одного з них - Дж. Вашингтона, -«привести революцію до щасливого завершення». Створена для захисту інтересів пануючих класів, конституція не могла не відображати дух американської революції. Вона стала видатним документом свого часу, закріпила в Сполучених Штатах буржуазно-республіканський лад.
      17 вересня 1787 р. Конвент схвалив проект Конституції, і після її ратифікації (3/4 штатів) 4 березня 1789 р. вона набула законної сили. Конституція США 1787 p. складалася з 7 частин (розділів). У стислій вступній частині Конституції її розробка і прийняття обґрунтовані такими причинами: утворенням більш досконалого союзу, утвердженням правосуддя, охороною внутрішнього спокою, організацією спільної оборони. У преамбулі говориться про сприяння добробуту тим, хто живий, і про надання їм і їхнім нащадкам благ і свобод. Революційні гасла Декларації незалежності про права і свободи американських громадян не згадуються. Упорядники прагнули закріпити права і владу в США за багатою меншістю, всупереч демократичній більшості. Отже, структура загально-федеральних властей і їхньої компетенції відповідала в першу чергу крупної буржуазії і плантаторів. У цьому смислі Конституція зробила крок назад у порівнянні з Декларацією незалежності.
      Конституція не ліквідувала політичної автономії штатів, але вона протипоставила їй сильну центральну владу, Конфедерація перетворилась у федерацію. Основним принципом Конституції став принцип «поділу властей», проголошений свого часу англійським філософом Локком і розвинутий видатним мислителем Франції Монтеск'є - «одна влада стримує іншу». Вища загально-федеральна законодавча влада вручалась Конгресу, який складався з двох палат: нижня - палата представників, верхня - сенат. Двопалатна структура парламенту відображає федеративний устрій держави. Палата представників обиралася терміном на два роки прямим голосуванням із числа громадян, які досягали 25-літнього віку. У той час виборчі округи були рівними за своєю чисельністю (по 30 тис. жителів). Було потрібно також, щоб особа, обрана в палату представників, не менше 7
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.