На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Жанрове рзноманття кномистецтва США на уроках шкльного курсу художньої культури

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 29.08.2012. Сдан: 2011. Страниц: 14. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
Вступ …………………………………………………………………………..….3
      Розділ перший.Основні тенденції розвитку кіномистецтва США………..6
      Історія появи та становлення кіномистецтва США………………………..6
      Виникнення «системи зірок» та її внесок в американське кіно…………..11
      Багатство жанрів кіномистецтва США…………………………………….16
    Розділ другий. Дидактико-методичні особливості вивчення кіномистецтва США на уроках художньої культури……………………...25
2.1 Кіномистецтво США у змісті навчальної програми курсу художньої культури………………………………………………………………………….25
2.2. Типи уроків художньої культури за основною дидактичною метою…...31
2.3 Моделі уроків, присвячених кіномистецтву США………………………..37
Висновки………………………………………………………………………...44
Перелік використаних джерел………………………………………………..47
  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ
     Актуальність.
     Кіномистецтво — вид мистецтва, який засобами кінематографічної техніки, оперуючи рухомим зображенням і звуком, відтворює світ у художніх та художньо-документальних образах. 
ХХ ст. – час розвитку найновішого виду мистецтва – кіно, поява якого стала можливою завдяки технічним досягненням. Кіномистецтво – вид художньої творчості, який за допомогою кінематографічної техніки, оперуючи рухомим зображенням і звуком, відтворює реальну дійсність у художніх та художньо-документальних образах. Синтезуючи і вбираючи в себе художній досвід літератури, театрального й образотворчого мистецтва, музики і переломлюючи його через свої особливості й специфіку, кіномистецтво володіє власними зображально-виражальними засобами, серед яких головні – фотографічна природа рухомого в часі зображення та монтаж.
Доступність і особливий ефект достовірності  екранного зображення, інформативність  визначають соціальні функції і  значення кіномистецтва, яке справляє величезний ідейно-художній вплив на формування поглядів та переконань, естетичних смаків і почуттів, духовної культури людей. Кіномистецтво значно розширює можливості образної виразності і посилює громадський резонанс художньої діяльності.
У другій половині ХХ ст. набуває поширення  масова культура, розрахована на доступний, занижений рівень сприйняття. Її поява пов`язана з розвитком засобів масової комунікації – преси, радіо, телебачення, кінематографу, відео, звукозапису, мережі Інтернет, які сприяли тиражуванню і розповсюдженню явищ культури, донесенню їх до найширших мас. Батьківщиною масової культури вважається США. Типовими жанрами маскульту стали детектив, жіночий роман, фантастика, трилер, вестерн, бойовик, телесеріал, мелодрама, фільм жахів, комікс, мюзикл, естрадна музика, мода тощо.
Масова культура твориться з розрахунку на комерційний успіх і дуже часто є високопрофесійною, створеною талановитими кінорежисерами, письменниками акторами, композиторами, співаками. Твори масової культури, як правило, мають розважальний характер.
Масова  культура є примітивним наслідуванням високої культури, тому по відношенню до маскульту вживається термін „кітч” (нім. kitsch – дешева продукція, несмак; verkitschen – дешево продавати).
Будучи  доступною для мільйонів людей, масова культура справляє могутній ідейний  та естетичний вплив, створюючи стереотипи поведінки і стилю життя.
     Кіномистецтво, синтезуючи і вбираючи художній досвід літератури, театрального й образотворчого мистецтва, музики і переломлюючи його через свої особливості та специфіку, володіє власними зображувально-відображувальними засобами, з-поміж яких головними є фотографічна природа зображення, рухомого в часі, та монтаж. Доступність фільмів широким масам, особливий ефект достовірності екранного зображення, інформативність визначають соціальні функції і світоглядне значення кіномистецтва, яке справляє величезний ідейно-художній вплив на формування поглядів та переконань, естетичних смаків і почуттів людей.
     Об’єктом  дослідження є методика викладання шкільного курсу художньої культури.
     Предмет є дидактико-методичні особливості викладання мистецтва кіно США на уроках шкільного курсу художньої культури.
     Мета  полягає в обґрунтуванні методичної специфіки викладання кіномистецтва США та створенні моделей уроків, присвячених цій темі.
     Завдання:
    Розкрити основні основні тенденції розвитку кіномистецтва США.
    Визначити місце навчального матеріалу, присвяченого кіномистецтву США у змісті шкільного курсу художньої культури.
    Визначити систему уроків, присвячених  особливостям вивчення кіномистецтву США, зокрема їх типи та основні етапи.
    Розробити  моделі уроків, присвячених мистецтву кіно США.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   Розділ перший. Основні тенденції розвитку кіномистецтва США.
      Історія появи та становлення  кіномистецтва США.
     Кінемато?граф США (або голіву?дский кінемато?граф ) — цим терміном позначають кіноіндустрію США, найбільшу у світі , і зосереджену в містечку Голівуд (біля Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія), у якім перебувають офіси й знімальні павільйони найбільших кінокомпаній США. Нерідко поняття "американський кінематограф" і "Голівуд" поєднують, але це невірно. Американське кіно - це не тільки величезна кіноіндустрія Голівуду, але й розвинена система незалежного кіно. Незалежне кіно не підтримується великими кінокомпаніями. З одного боку, це означає менші бюджети, з іншого боку — менший тиск на режисерів. Великі кінокомпанії в першу чергу організують виробництво кінофільмів як комерційну діяльність, тому розбіжності між комерційними інтересами продюсерів фільму й інтересами режисера іноді закінчуються для фільму сумно. Найпоширеніша вимога : вирізання певних сцен, щоб у кінопрокаті фільм не одержав надто "дорослого" рейтингу. Незалежне кіно США різнорідне: це й культовий "Безтурботний їздець" (Easy rіder), і творчі експерименти Енді Уорхла, і треш для вузького кола глядачів.
     Завдяки двом важливим винаходам, кіно стало національним мистецтвом. По-перше, з'ява повнометражних фільмів, які витіснили бобіни тривалістю лише 15 хвилин, замінивши їх видовищем, що тривало до 90 хвилин і більше, дозволила дати глядачеві складнішу за змістом виставу, збільшити аудиторію коштом численного середнього класу, а отже, успішно змагатися з театром. По-друге, система «кінозірок» створювала культ деяких акторів, таких, наприклад, як Мері Пікфорд, Чарлі Чаплін та Дуглас Фербенкс: глядачі ладні були платити щораз дорожче за квитки на фільми, де грали їхні улюблені актори, таким чином відшкодовуючи кошти, які щедро витрачалися на гонорари зірок [ 13, с. 4 – 5].
     До  початку XX століття існувало кілька десятків дрібних кіностудій, переважно в Нью-Йорку. Дорога оренда приміщень, постійні судові позови, велика кількість похмурих і дощових днів заважали кіновиробництву. А освітлення в павільйонах безпосередньо залежало від сонячного світла.
     Село  Голлівуд, що отримало назву від величезного ранчо, що знаходилося на його місці в кінці XIX століття, розташоване в околицях глухого Лос-Анджелеса, володіло винятковими кліматичними та географічними особливостями: більше 300 сонячних днів у році, поблизу гірські масиви (в тому числі знаменитий Великий каньйон), величезні простори прерій і тихоокеанське узбережжя. Місто, що знаходилось поблизу могло постачати будівельні матеріали і робочі ресурси, а з часом стати центром з виробництва кіноустаткування і кіноматеріалів (що і відбулося в подальшому).
     Чуйно реагувала на політичні події компанія «Вайтограф». Біля берегів Гавани в 1898 році відбулася подія, що послужила приводом для початку американо-іспанської війни. За загадкових обставин був підірваний американський крейсер «Мен». У перший же день конфлікту С. Блектон зняв і випустив фільм під назвою «Іспанський прапор зірваний». Сотні копій фільму з великим успіхом розійшлися протягом декількох днів. Таким чином, вже на самому ранньому етапі свого розвитку кінематограф США відкрито виявляв своє ставлення до подій політичних подій.
     Землі під забудову діставалися практично  задарма, і в Голівуді почався  небачений будівельний бум.
     У 1907 кіновиробництво почалося в Лос-Анджелесі, у 1913-в Голівуді.
     Перший  фільм, з якого почалася історія  Голівуду був вестерном Сесіла Б. де Мілля « Чоловік індіанки».
     До 1920, завдяки швидкому зростанню низки  великих студій і виникненню системи  кінозірок, тут знімалося близько 800 фільмів щорічно, а сама назва  стала символом розкоші, солодкого  життя та ілюзорної магії кіно.
     Протягом  якихось 15 років скромне село перетворилася на столицю кіноіндустрії Америки, так як в ній зосередилося близько 90% американських кіностудій.
     Становлення американського кінематографа, мабуть, одного з найпопулярніших на сьогоднішній день, почалося в 1892 році, коли Томас Едісон сконструював кінескоп. Перший публічний сеанс відбувся в Нью-Йорку в мюзик-холі Байела і Костера. Сеанс складався з невеликих гумористичних і танцювальних номерів.
     Через 9 років з'явилися «Нікелодеони» - вид дешевих кінотеатрів у  США початку XX століття, вхід до яких коштував 5 центів . З кожним роком кількість театрів збільшувалася, і до 1908 року їх було вже більше 3 тисяч. Звичайно ж, нова розвага користувалося великим успіхом у глядачів. Загострення конкуренції приводило до краху більш дрібні студій.
     Стали з'являтися великі об'єднання - так звані  кінотрести. Ті у свою чергу стали  об'єднуватися з прокатними фірмами. Наприклад: в 1912-«Парамаунт» (назва з 1927), в 1919 «Юнайтед артістс» (Мері Пікфорд, Дуглас Фербенкс, Чарлі Чаплін та Девід Гріффіт), в 1924 році - «Метро — Голден — Маєр», в 1925 - «Ворнер бразерс».
     Перша студія в Каліфорнії була створена в 1911 році незалежною компанією «Нестор». До 1914 року почалося будівництво більш  фундаментальних студій багато в  чому завдяки активній участі у проектах фірм, що входять в Компанію кінопатентів: «Байограф», «Вайтанраф» і т. д. Орієнтація американської кінопромисловості на масового глядача дуже обмежувала «авторські» можливості режисерів.
     Система вимагала «видовищних» фільмів, що приносять  більше прибутку, і тому на перший план вийшли не режисери, а актори - зірки (виникла система кінозірок) та продюсери.
     Розвиток  американського кінематографа не завжди йшов гладко: суперечності, зіткнення різних напрямків і тенденцій, розорення і відродження студій, їх об'єднання. Досить виразно в житті Голівуду проглядалася тенденція до збільшення кіновиробництва. Наприклад, у 1915 році була створена студія «Метро», в 1919 - «Голдвін Пікчерз», а в 1924 році вони об'єдналися в «Метро-Голдвін-Маєр». Голлівуд був одним з багатьох учасників світового кіноринку аж до початку Першої світової війни, коли виробництво власних фільмів у Європі майже припинилося. Поспішаючи заповнити вакуум, Голлівуд пережив період навальної експансії, кіновиробництво перетворилося на справжню індустрію. Продюсери прагнули забезпечити ринок збуту, скуповуючи мережі кінотеатрів, а власники таких мереж своєю чергою прагнули забезпечити надійне постачання фільмами, скуповуючи кіностудії. Для фінансування цих інвестицій компанії звернулися до ділових кіл Уолл-стріту. Поява звукового кіно в 1926 році ще більше зміцнила ці зв'язки. Тільки найсолідніші компанії могли профінансувати перехід від німого до звукового кіно, внаслідок чого в 1930 році Голлівуд постав як справжнісінька олігополія, складена з 8 компаній, більшість яких ще й досі посідає панівне становище на ринку [13, с. 6 – 7].
     Голлівуд  досяг верховин у тридцятих-сорокових  роках. Після нетривалого спаду  під час кризи 1929 року відвідання кінотеатрів різко зросло: в 1946 році налічувалося близько 80 мільйонів глядачів за тиждень, тобто майже все тогочасне населення країни. Аби кінотеатрам не забракло фільмів, Голлівуд створив промисловий конвейєр на базі студій. Їх було розподілено на окремі департаменти з чіткими обов'язками: написання сценаріїв, режисура, костюми, декорації, звукозапис і кінознімання—все це під наглядом продюсера. Провідні студії виробляли два типи кінофільмів: фільми класу «А» з участю зірок, великим бюджетом та витратами на виробництво і фільми класу «Б»—далеко дешевші, які демонструвалися на додаток до основного фільму. Щоб привернути увагу глядачів, фільми виробляли дуже різноманітними за жанрами. То були муз- комедії і мелодрами, фільми біографічні й гангстерські, вестерни та бурлескні фільми. Щоб відповідати вимогам кіноцензури, продюсери зобов'язалися поважати певні моральні засади згідно зі своєрідним деонтологічним кодексом, ухваленим у 1930 році [1, с.54].
     Для повоєнного періоду характерно створення пеплумів - високобюджетних масштабних кінострічок великого хронометражу на античні сюжети, з великою кількістю грандіозних сцен масовок і вражаючих уяву декорацій, приміром, «Бен-Гур». Саме з них почалася популярність широкоекранного кіно, яке дозволяло глядачеві «розкрити очі ширше», насолоджуючись панорамою, збудованій у кадрі. Також перші десятиліття після війни вважаються часом розквіту традиційних голлівудських мюзиклів.
     Після Другої світової війни Голлівуд зазнав кількох негараздів, які різко  змінили його діяльність. У 1948 році Верховний суд США звинуватив провідні кінокомпанії в порушенні антитрестівських законів, примусив їх продати свої прибуткові мережі кінопрокату і відмовитися від своєї комерційної монополії. Нового удару невдовзі їм завдав розвиток телебачення, яке у п'ятдесятих роках наполовину зменшило кількість відвідин кінотеатрів. У Європі, своєму найбільшому заокеанському ринку, Голлівуд наразився на торговельні бар'єри, встановлені державами, які відбудовували національну економіку і намагалися відродити підупалу кіно – індустрію. На це Голлівуд реагував зменшенням числа створених фільмів, скороченням персоналу, виробництвом кольорових та широкоекранних фільмів для конкуренції з телебаченням, зніманнями за кордоном на урядові субсидії, а також співпрацею з телебаченням для одержання власного зиску з його розвитку.
     Такі  заходи оживили Голлівуд і приготували  його до зустрічі в сімдесятих-вісімдесятих роках із новою технологією—кабельним  телебаченням та відео- магнітофонами. Дедалі більший попит на кінопродукцію  різних гатунків, викликаний ними, спільно  з приватизацією численних телемереж у Європі, закінченням холодної війни й підвищенням життєвого рівня в нових індустріальних країнах сприяли інтернаціоналізації кіноіндустрії. Провідні компанії Голлівуду перетворилися на могутні економічні конгломерати, які на світовому ринку володіють компаніями для виробництва музичних платівок та дисків, телевізійними мережами, видавництвами й телефонними кабелями. Голлівуд і надалі лишатиметься кіностолицею світу, та лише за умови зміцнення спілок із зарубіжними капіталами [1, с. 55 – 56]. 

     Сучасний  період у голівудському кіно розпочався в кінці 1960-х років з розвалом студійної системи. Інтерес до традиційних, шаблонних студійних фільмів за участю зірок неухильно падав, і багато хто, навіть великі кіностудії перебували на межі банкрутства. Студійні боси піклувалися про те, яке кіно хоче бачити глядач, і почалися експерименти. Серед молодих режисерів, яким був даний шанс продемонструвати свої здібності, виявилися Джордж Лукас, Стівен Спілберг, Мартін Скорсезе, Френсіс Форд Коппола, Брайан Де Пальма. І саме ця група режисерів сформувала сучасний кінематограф в тому вигляді, в якому він увійшов в XXI століття. Їхні фільми в кінці 1960-х і на початку 1970-х мали величезний успіх, саме через них виникло слово «блокбастер». Керівники великих студій стали довіряти молодим режисерам, запрошувати їх для зйомок стало модно, тим більше що вони, вийшовши з кіношкіл і маленьких студій, вміли укладатися в дуже невеликі бюджети. Потужна хвиля нового, незвичайного, відвертого кіно 1970-х захопила глядачів і в голлівудському кіно почалася нова епоха.
      Виникнення «системи зірок» та її внесок в американське кіно.
     Відомо, що «система зірок» не була голлівудським винаходом. Перші «зірки» з'явилися в 1912-1917 роках одночасно у всіх країнах, що мали розвинене кіновиробництво, - Франції, Росії, Італії, США, Данії. Досить згадати в цьому зв'язку легендарну Віру Холодну – першу і ідеальну «зірку» російського дореволюційного кіно. Або Франческу Бертіну – примадонну італійської «золотої серії». Або Макса Ліндера – «короля» ранньої французької кінокомедії. Голлівуд лише повніше, ніж будь-хто, усвідомив комерційні можливості, за визначенням Б. Шоу, «ідолів з плоті і крові» XX століття і першим довів «систему зірок» до такої витонченості, що її певні гідності обернулися недоліками. І сьогодні «система зірок» більш справно діє у французькому, італійському і особливо індійському кіно, ніж у Голлівуді. Втім, криза «системи зірок» нітрохи не пов'язана з тим, що зробив чи чого не зробив Голлівуд, - причини кризи, як ми побачимо нижче, криються перш за все в соціальних змінах, яких зазнає американське суспільство. 

     Інститут  зірок у голівудському кіно почав виникати ще приблизно в 1920-х роках, сформувавшись в 1930-х і досягнув розквіту в 1940-х та 1950-х. Зірки здавалися глядачам небожителями, майбутніх зірок спеціально готували на курсах при кіностудіях. Величезна піар-індустрія при великих кіностудіях спеціально працювала над створенням і підтримкою іміджу зірок. Жовта преса пильно стежила за кожним кроком зірок, розповідаючи про всі події з їхнього життя і про ексцентричні витівки самих зірок, які таким чином перевіряли межі своєї популярності. Лише в 1970-х роках, з крахом студійної системи та зародженням сучасного голівудського кінематографа, інтерес до зірок почав набувати інший відтінок: зірки стали ближче, вони вже не здавалися недосяжними. З іншого боку, зірки ставали набагато більш самостійними і, врешті-решт, до 1980 років повністю звільнилися від контролю кіностудій і почали самі формувати свій імідж і навіть самі вибирати репертуар фільмів, в яких вони будуть грати. А до 1990-х років самостійність зірок досягла такого масштабу, що можна сказати без перебільшення, що багато в чому вони самі диктують стиль і напрям розвитку кінематографа, вибираючи ті чи інші фільми, поява в яких відразу приносять фільмам популярність і високі касові збори. Таким чином ситуація кардинально змінилася в порівнянні з 1940-ми роками: кіностудії лише пропонують матеріал для зірок, а зірки, гонорари яких досягли позахмарних вершин, вибираючи той чи інший фільм для зйомки, якраз і задають цим напрям розвитку цілих жанрів.
     Більша  частина голлівудських фільмів  будувалась навколо кінозірок, дочисла  яких входили Гері Купер, Бетті Девіс, Кларк Гейбл, Грета Гарбо, Кетрін Хепберн і Спенсер Трейсі. 
 

     Особливо повчальна історія голлівудських «зірок». До кінця 30-х років порушується чистота їх класифікації, так чітко розроблена в 20-і роки. Великий криза завдала першого нищівного удару по американській «мрії». Складність дійсності скинула екранні стеоретипи – невинної, хоча часто норовливої діви (Мері Пікфорд, Ліліан Гіш), вамп (Теда Бара, Норма Толмедж), розкішною куртизанки (Мей Муррей, Долорес Дель Ріо), борців за справедливість ( Дуглас Фербенкс, Варрімор). Їм на зміну приходять «зірки», вже одно пов'язані і з голлівудською міфологією і з реальним життям.
     Інфантильну біляву Мері Пікфорд змінюють чарівні, але досить земні Діна Дурбін і Джуді Гарланд. Мері викликала тільки захоплення, про Діні і Джуді вже можна не лише мріяти, їх цілком можна уявити собі в ролі господарок маленьких будиночків на околиці міста, мамами дітлахів. Радянський журналіст М. Стуруа, розповідаючи про похорон Гарланд, наводить слова літньої жінки з натовпу: «У кожної людини свої прикрощі та смуток. Скільки людей, стільки й самотності. Джуді розділяла з нами горе і скрашувала самотність. Ми дізнавалися в ній себе ». Це «впізнавання себе» - головна особливість «зірок» 30-х і особливо 40-х років.
     Ще різкішими були зміни до амплуа вамп і куртизанок. Таємничу Теду і екзотичну Долорес змінила пишнотіла Мей Уест, з її стійким «моральним» кодексом повії, і не менш пишна і дурна блондинка, але більш аристократична Джин Харлоу. Лицарів без страху і докору, втілених у Фербенкс, Баррімор, Валентино, змінив Хемфрі Богарт, створив тип героя з вельми сумнівною етикою, так само здатного і на злочин і на прояв щирості. Спонукальний мотив цих змін простий: співучасть і обожнювання – цей найважливіший психологічний фактор сприйняття фільму – використовується зараз для «демократизації системи зірок». Як пише Андре Базен, «герою, в якого можна закохатися», змінив «герой, з яким хочеться ототожнювати себе».
     Кожен великий етап у розвитку «системи зірок» завершується смертю «першого бога». Смерть Рудольфо Валентино (1926) – цього «солодкого принца», була, за словами Морена, «кульмінаційним моментом великої епохи кінозірок». Дві жінки кінчають життя самогубством перед лікарнею, де він помер останній подих. Його похорони проходять в обстановці колективної істерії ... Всім здається, що таке більше не повториться, хоча до свідомого повороту «системи зірок» до дійсності ще залишається п'ять-шість років.
     У 50-х роках «система зірок» була використана Голлівудом як найважливіший засіб боротьби за виживання. Обставини склалися так, що саме на початку десятиліття у Голлівуді зібралася небачена за чисельністю група акторів різних поколінь, індивідуально неповторних, але, звичайно, далеко не дорівнює обдарованих. Їх перерахування могло б зайняти не одну сторінку. Назвемо найбільш яскравих: Марлен Дітріх, Гері Купер, Кларк Гейбл, Рита Хейуорт, Інгрід Бергман, Ава Гарднер, Кері Грант, Грегорі Пек, Берт Ланкастер, Генрі Фонда, Марлон Брандо, Френк Сінатра, Наталі Вуд, Одрі Хепберн, Ширлі Мак Лейн, Елізабет Тейлор, Тоні Кертіс.
     Надзвичайно високим був професійний рівень акторів так званого другого плану, оточували і «підтримували» цих «зірок» [12, с. 37 – 39]. 

     "Система зірок" мала велике значення для індустрії, яка дуже швидко виробляла величезну кількість стрічок. Незважаючи на велику кількість блискучих робіт, більшість голлівудських фільмів були досить посередні й передбачувані, і мали успіх тільки за рахунок умілої реклами й чарівності акторів. Кіноконвеєр жорстко контролювався й залежав від колективної роботи: геній-одинак - наприклад, Орсон Уеллс, чий "Громадянин Кейн" (1941) є шедевром світового кінематографа, - був незабаром змушений прийняти нові правила гри. 
Як правило, Голівуд уникав складних політичних і соціальних проблем, питань сексуальних відносин практично не торкалися через самоцензуру, і, як би неймовірно це не виглядало, в останніх кадрах добро завжди перемагало зло. Багато фільмів свідомо робилися дуже "добропорядними" і "американськими" за духом, хоча іноді Голівуд використовував іноземних режисерів і акторів, від яких потрібно було додати фільму легкий наліт порочності і досвідченості, що асоціювався з Європою. Німецька актриса Марлен Дітріх чудово грала такі ролі. Французький актор Шарль Буайе здобув славу "героя-коханця", а шведська акторка Грета Гарбо, чуттєва й загадкова, стала однією з найбільших легенд Голлівуду всіх часів.
 

     Нині «система зірок» це не тільки породження реклами і комерції. Кіно і телебачення створюють тепер моделі не тільки для наслідування, але й для усвідомлення себе глядачами.
     Отже, «система зірок» існувала і існує досі. Голлівуд не відмовлявся від підготовки майбутніх «зірок». Деякі риси «зоряної системи» та тих змін, які час вніс у неї, резонні розглядати не абстрактно, а на конкретних акторських долях. Однак поки критики сперечаються про долю «системи зірок», Голлівуд продовжує оцінювати і рекламувати нові фільми за кількістю і іменах «зірок», що беруть участь в них. І іншого шляху немає, оскільки в американському кіно завжди, і сьогодні теж, справа йде таким чином, що кількість цікавих акторів нескінченно перевершує число постановщиків, на фільми яких можна йти тільки заради їх режисерського почерку [12, с. 40 – 48]. 
 
 
 

      Багатство жанрів кіномистецтва США.
     Існує п’ять видів кіномистецтва: художнє  або ігрове кіно, що засобами виконавської майстерності втілює твори кінодраматургії; документальне кіно, матеріалом для якого є зйомка дійсних подій; мультиплікаційне (анімаційне) кіно – вид кіномистецтва, що відображує дійсність за допомогою знятих на плівку малюнків або фотографій, об’ємних предметів; наукове кіно, що об’єднує в собі науково-популярне, науково-дослідне та техніко-пропагандистське кіно; відеокліп – різновидність відеофільму, який характеризують швидкий монтаж, насиченість електронними спецефектами, лаконічність.
     Ігрове  кіно поділяється за жанрами (пригодницьке, мелодрама, трагедія, комедія, психологічна повість, вестерн, музичний фільм, трилер тощо).
     Сьогоднішня американська система жанрів бере початок в ранніх формах кінематографа. Серед жанрів очолювали мелодрама, комедія і пригодницький фільм усіх видів.
     Вони очолюють і сьогодні, хоча час, що змінило історичну роль буржуазного суспільства, вніс чимало коректив і в практику його мистецтва. Відбулися закономірні зміни і в змісті й у формах американського кіно. Ось лише один приклад: раннього американському кінематографу були чужі і символізм і експресіонізм; спроба випустити в прокат «Кабінет доктора Калігарі» ви кликала свого часу громадський скандал. Сьогодні ж Голлівуд став головним постачальником фільмів жахів і кінофантастики, леденить глядачам кров апокаліпсичними картинами кінця світу [11, с. 130 – 131].
     Кінокоме?дія — комедія в кіно. До цього жанру кіномистецтва відносяться фільми, які ставлять за мету розсмішити глядача, викликати усмішку, поліпшити настрій. Разом з драмою, фільмами жахів та науковою фантастикою, комедія - один з найзагальніших жанрів фільмів. Кінокомедія з’явилася майже з появою самого кінематографу. Перші комедійні фільми були німі, але попри це вони користувалися великою популярністю глядачів навіть після появи звуку. Прикладом таких кінокомедій були фільми Чарлі Чапліна. Чаплін прагнув вийти за рамки «комедії ляпасів», в жанрі яких знімалися всі комедії того часу. У фільмі «Позикова каса» Бродяга в сцені звільнення показав жестом, що у нього декілька дітей, яких потрібно годувати. Чаплін відмітив, що глядачі, які знаходяться на знімальному майданчику, змахують сльозу. Після цього образ Бродяги став знаходити ліричні і трагічні риси.
     Чаплін  в автобіографії писав про  свого персонажа:
     ... Він дуже різносторонній — він і бродяга, і джентльмен, і поет, і мрійник, а загалом це самотня істота, що мріє про красиву любов і пригоди. Йому хочеться, щоб ви повірили, ніби він учений, або музикант, або герцог, або гравець у поло. І в той же час він готовий підібрати з тротуару недопалок або відняти у малюка цукерку. І, зрозуміло, при відповідних обставинах він здатний дати пані стусана в зад, — але тільки спересердя.
  Можливо, музика була найочевиднішим аспектом кіно, що виграло від впровадження нової технології, проте з появою можливості виголошувати з екрану слова розцвіла і нова форма комедії. Артисти розмовного жанру, що розраховували більше на жарти, а не на грубий фарс, щоб викликати сміх в аудиторії, тепер могли перенести своє мистецтво на екран. Новий жанр - кінокомедія - охоплював і анекдоти Боба Хоупа, і тонкий гумор детективних фільмів за участю Уїльяма Пауелла і Мирні Лой. У фільмах братів Маркс гра слів поєднувалася з елементами гумору для створення атмосфери загальної веселої анархії. Існували і "ексцентричні" комедії, в яких над надмірно серйозними людьми брали верх безтурботні, розсіяні особи. Але не лише комедія виграла від появи мови в кіно. Проблеми особистісного вибору зайняли своє місце в кінодрамах, орієнтованих на жіночу аудиторію, в яких знімалися такі зірки, як Бетти Девіс. У 1930-і роки голлівудські фільми практично не стосувалися проблем Великої депресії, віддаючи перевагу ескапізму, тобто відходу від дійсності. Мабуть, лише фільми про гангстерів мали відношення до реального життя. Їх головні герої - Едвард Дж. Робінсон в "Маленькому Цезаре" (1930) і Джеймс Кеши в "Ворогу народу" (1931) - навіть викликали у глядача деяку симпатію, оскільки неминуче виявлялися в безвихідному становищі в кінці фільму. Такі кіножанри, як вестерн або фільм жахів, легко адаптувалися до появи звуку в кіно, завдяки якому у них з'явилася можливість створювати більш захоплюючу атмосферу і цікавіші образи. Такі режисери, як Джон Форд і Говард Хоукс, і такі зірки, як Джон Уейн і Генрі Фонда, показали, що вестерн теж може по-справжньому передати дух минулого і оголювати особистий і суспільний конфлікт.
     Вестерн (англ. western, буквально — західний) — напрям мистецтва, характерний для США, може включати різні жанри, наприклад, комедію, бойовик, детектив, трилер і навіть фантастику; вестерн характерний для кінематографа, телебачення, літератури, живопису і інших видів мистецтв. Дія у вестернах в основному відбувається в другій половині XIX століття на Дикому Заході — майбутніх західних штатах США, а також і в Західній Канаді і в Мексиці. Вперше з'явився в літературі, потім в кінематографі. Як кінематографічний жанр поширився із США на інші країни, які поступово створили свої власні еквіваленти вестерну.
     Найбільший  розквіт вестерну припав на середину XX століття. З того ж періоду намітився помітний спад.
     Завдяки угорському акторові Беле Лугоши в  ролі графа Дракули і англійцеві Борису Карлоффу в ролі чудовиська Франкенштейна, фільми жахів завоювали величезну популярність і породили безліч імітаторів і продовжень.
     Мюзикл особливо яскраво проявив себе як жанр у картині "Дами" (1934) і інших постановках Басбі Берклі, де були використані цілі композиції за участю кордебалету, який постійно перебудовувався, створюючи "ефект калейдоскопа". Мюзікли користувалися великою популярністю й у театральних постановках, але в кіно, за допомогою незвичайного нахилу камери або великого плану, їх можна було зробити особливо цікавими. Деякі картини середини століття з успіхом користувалися цими прийомами: так, наприклад, у фільмах за участю Фреда Астера танець був показаний зовсім по-новому.
     Джордж  Гершвін написав для родинного  танцювального дуету Фреда і Адель Астерів мюзикл «Леді, будь хорошою». Він  був поставлений 1924 року і мав колосальний успіх. На Американському континенті народилася власна музична форма — мюзикл. Пізніше вона завоювала весь світ. Мюзикл по суті був молодшим братом оперети, але демократичнішим, зрозумілішим американцям, бо дія мюзиклів відбувалася в американському середовищі, а не при цісарських та королівських дворах Європи, як в оперетах.
     Адель та Фред мали також успіх у наступних  мюзиклах «Посмішки» (1930) та «Фургон  оркестрантів» (1931). На той час їм не було рівних в Америці, їх слава  гриміла і в Європі. Але кінець родинному дуету прийшов швидко і несподівано. В березні 1932 року Адель виходить заміж за лорда Чарлза Кавендіша і вирішує назавжди залишити сцену.
     З 1933 по 1939 рік Фред Астер і Джінджер Роджерс знялися разом у 9 фільмах, а також у одному фільмі у 1949 році («Барклі з Бродвею»). Усі ці картини ввійшли до золотого фонду музичного кіно, американського та світового кінематографу. Але кар'єра цього дуету закінчилася різко і несподівано.
     У середині 1940-х років у Астера з'явився серйозний конкурент в особі  актора та танцюриста Джина Келлі. Хоча стосунки цих двох чоловіків і були дружніми. Так, коли Келлі 1948 року зламав ногу, то він попросив саме Астера підмінити його в стрічці «Великодний хід» (Easter Parade). Партнеркою Астера в цій стрічці була Джуді Гарленд, і ця картина стала ще одним-тріумфом 49-річного актора. Астер співав пісні, і багато з них стали хітами у його виконанні.
     Джін  Келлі - американський танцюрист, співак, актор, режисер, кінопродюсер та хореограф, відомий завдяки енергійному танцювальному стилю, гарній зовнішньості та приємному характеру, втілюваних ним персонажів.
     Джін  Келлі найбільше запам'ятався своєю  роллю у фільмі «Співаючи під дощем», однак він був одним із провідних акторів танцювальних фільмів у 40-ві та 50-ті роки, до часу, коли жанр мюзикла не вийшов із моди.
      
Голлівуд став запрошувати композиторів і до певної міри став покровителем музики XX століття. Композитори-новатори, як, наприклад, Арнольд Шенберг, одержували гонорари від кіностудій (хоча те, що вони писали, не завжди використовувалося - створення музики до фільму було "точним" видом мистецтва, яким далеко не завжди володів композитор!).

     Завдяки процесу "Істманколор"кольорове кіно практично витіснило чорно-біле. У 1953 році почалася ера широкоекранного формату, зйомки з декораціями й зворотна проекція (зйомка акторів на вже знятому тлі) поступилися місцем натурним зйомкам, а пізніше з'явився і стереофонічний звук. У результаті народилася ціла серія "блокбастерів" (за назвою авіабомби великого калібру) - довгих, дорогих видовищ, таких, як "Десять заповідей " (1956) і "Лоуренс Аравійський " (1962). У 1950-ті роки такі визнані зірки, як Кері Грант і Джеймс Стюарт, ще більше зміцнили своє становище. З'явилися і нові, серед них - Марлон Брандо, Джеймс Дін і Мерілін Монро. 

         «Великий сон»  — американський кінофільм 1946 року. Один з класичних зразків жанру «чорного фільму» (нуар)— особливого різновиду американських кримінальних драм, популярного в 1940-1950-х роках. Стрічку знято за романом майстра детективного жанру Реймонда Чандлера. У головних ролях — Гамфрі Богарт і Лорен Бекол.
    Гостросюжетний фільм або трилер – тип творів літератури і кіно, які намагаються викликати у глядача відчуття напруженості, хвилювання. Жанр не має чітких меж. Часто до трилерів відносять детективно-пригодницькі твори, акцент в яких зміщуються на підготовку до якогось складного злочину. До трилерів іноді відносять фільми жахів, якщо в сюжеті є злочин і розслідування, як обов’язкових елементів.
     Яскраві зразки трилера в кіно — фільми А. Хічкока, який майстерно використовував техніку кіно для посилення сюжетного напруження (саспенса) і керування емоціями глядачів. Для його стрічок характерний тонкий чорний гумор і подвійність сюжету по відношенню до до віртуозної розробки ключових епізодів.
     Трилери А. Хічкока і т. д. аж до фантастичних стрічок, жахів, бойовиків і блокбастерів останнього часу, - всі ці жанри живуть і виникають «на вимогу» масового глядача, задають досить вузькі рамки для самовираження режисера. 

     Документальне кіно (або неігрове кіно) — жанр кінематографа.
     Документальним  називається фільм, в основу якого  лягли зйомки справжніх подій і осіб. Перші документальні зйомки були зроблені ще при зародженні кінематографа. Темою для документальних фільмів найчастіше
стають  цікаві події, культурні явища, наукові  факти й гіпотези, а також знамениті персони й співтовариства. Майстри цього виду кінотворчості
нерідко піднімалися до серйозних філософських узагальнень у своїх
здобутках . У той же час документальне кіно міцно ввійшло в кіномистецтво
всього  світу. Знамениті документальні стрічки: "Боулінг для Колумбіни" (США, 2002) "Фаренгейт 9/11" (США, 2004) "Подвійна порція"
(США, 2004)
    Разом з тим, слід зазначити, що сам термін "документальне кіно" ставиться багатьма сучасними кінознавцями й кінокритиками під сумнів. Справа в тому, що на думку багатьох режисерів, будь-яка людина побачивши камери тією чи іншою мірою починає грати, виконувати якусь роль, поводитися неприродно — і в підсумку кінофільм стає в певній мері постановочним. Тому багато експертів взагалі заперечують наявність докумнетального кіно, вважаючи його лише піджанром художнього кіно. А дійсно документальними фільмами ці експерти вважають лише фільми, від початку до кінця зняті прихованою камерою. Таке кіно, зняте прихованою камерою, вони називають істинно документальне кіно. 
       На перший погляд, короткометражне  кіно відрізняється від повнометражного тільки невеликою тривалістю фільму (в основному 15—20 хвилин ). Але так здається тільки на перший погляд, адже у вузькі часові рамки короткометражного фільму потрібно вмістити весь спектр глядацьких переживань, який існує в кіно повнометражному. Тому короткометражне кіно є, з художньої точки зору, зовсім окремим видом кіномистецтва й окремим видом кінематографічної творчості. Його ще іноді називають "кіноминіатюрою".
            Головні досягнення Голлівуду пов'язані з розробкою жанрів:
     Комедії М. Ліндера, Ч. Чапліна, Б. Кітона, Г. Ллойда, братів Маркс
     Мелодрами за участю Рудольфо Валентіно
     Вестерни  Джона Форда
     Фільми-нуар з Х. Богартом
     Мюзикли з Фредом Астером та Джином Келлі. 

     Волт  Дісней (5 грудня 1901 — 15 грудня 1966) — американський художник-мультиплікатор, кінорежисер, актор, сценарист і продюсер, засновник компанії «Walt Disney Productions», яка до теперішнього часу перетворилася на медіаімперію «The Walt Disney Company». Є творцем першого в історії звукового мультфільму, першого музичного та першого повнометражного. У своєму надзвичайно напруженому житті Уолт Дісней як режисер зняв 111 фільмів і був продюсером ще 576 кіноробіт. Заслуги Діснея в області кіномистецтва були відзначені 26 преміями «Оскар» та багатьма іншими нагородами та преміями. 

           Картина розвитку кінематографа буде не повною без ім’я  Уолта Діснея, або, як він більш відомий і у нас, і за кордоном, Disney, видатний мультиплікатор, відомий у всьому світі своїми неймовірно красивими, добрими мультфільмами.  

             Уолтер Еліас Дісней (Уолт Дісней, або просто Disney), сучасний Езоп, перетворив себе і свою продукцію в невідємну частину американськой культури.  

     Внесок Уолта у розвиток мистецтва анімації не можна виміряти. У його мультфільмах є і знамениті музичні твори класиків, в окремих сюжетах танцюють і співають дерева, квіти, використовуються складні технологічні прийоми. 
 
         Уолт Дісней - легенда і народний герой 20-го століття. Його популярність в усьому світі була заснована на ідеях, які вигадав він: уява, оптимізм і успіх своїми руками повністю в американських традиціях. Уолт Дісней торкнувся бальше сердець, умів і почуттів мільйонів людей, ніж будь-який інший чоловік у минулому столітті. Завдяки своїй роботі, він приніс радість, щастя, і втілив мрію багатьох людей всіх націй.

     Підводячи підсумки сказаного, можна відзначити факт Голлівудської системи жанрів, яка існувала в усьому світі. Американське кіно значно розширює його кордони завдяки введення до його структури, ще двох оригінальних різновидів: пригодницький фільм з елементами екзотики і суто американське «кінопородження» - вестерн. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ другий. Дидактико-методичні особливості вивчення кіномистецтва США на уроках художньої культури.
2.1 Кіномистецтво США у змісті навчальної програми курсу художньої культури.
     Одним із найважливіших завдань сучасної освіти є духовний розвиток особистості. Вирішенню цього завдання повинні  сприяти предмети художньо-естетичного  циклу в системі загальної  середньої освіти. Такі як образотворче мистецтво, музичне мистецтво, українська та зарубіжна літератури. Зміст предметів художньо-естетичного циклу розкриває перед учнями розмаїття жанрів і стилів українського та світового мистецтва, своєрідність вітчизняної художньої культури в контексті світових культуротворчих процесів, особливості культурних регіонів світу, основи естетичних знань. Через предмети художньо-естетичного циклу активізується внутрішній духовний світ учнів, їхні почуття та думки, що сприяє розвитку моральних, естетичних, світоглядних ідеалів та формуванню соціальних компетенцій учня.
     У 1988 році курс художньої культури був  введений до змісту шкільної освіти і  викладався як факультатив. Була озроблена  программа, де передбачалося вивчення історії світового та радянського  мистецтва від VII до кінця XX століття.
     В 1990 році за доби незалежності цей курс отримав назву «Світова художня  культура». Були розроблені варіативні програми – різні за змістом і  терміном вивчення курсу.
     Головною  метою курсу художньої культури в школі є особистісний художньо-естетичний розвиток учнів, формування в них світоглядних орієнтацій і компетенцій у царині художньої культури, виховання потреби в творчій реалізації і духовному самовдосконаленні в процесі опанування цінностями української та зарубіжної культури.
   За  структурою курс ХК складається з  трьох блоків:
    9 клас: теоретичний курс присвячений головним теоретичним питанням ХК;
    10 клас: історія художньої культури України від найдавніших часів до сьогодення;
    11 клас: художня культура зарубіжних країн від найдавніших часів до сьогодення, вибірково [2].
     Вивчення  теми «Кіномистецтво США» передбачене  програмою в 11 класі. Дана тема знаходиться  у IV розділі під назвою кіномистецтво.
     Цій темі передує тема «Європейське кіномистецтво», що знаходиться в цьому ж розділі, і знайомить учнів з зародженням мистецтва кіно взагалі, з його основними тенденціями розвитку та становлення. Отже, забезпечується послідовність і наступність змісту художньо-естетичної освіти.
     В контексті даної теми передбачено  визначення основних понять: “система зірок”, основні жанри американського кіно (пригодницький, мюзикл, бойовик, фантастика, фільми “жахів ”, фільми “катастроф” та ін.). Мультфільми У. Діснея (29 призів Оскара). Діснейленд.
Орієнтовні  практичні завдання передбачені  програмою:
а) підготувати  відеовечір “Зоряний небо – схил Голлівуду;
б) провести “кінопроби” на виконання ролей (відеозйомка, фотозйомка, перегляд) у  екранiзації творів американської  літератури, що вивчаються за програмою  “Зарубіжна література”;
 в)  малювання улюблених персонажів мультфільмів У. Діснея, створення мультфільмів.
Отже, у  результаті засвоєння змісту програми учні мають уміти:
    Називати основні імена митців кінематографу (в межах програми);
    Характеризувати основні жанри кіномистецтва;
    Формулювати власний погляд на твори світового кінематографу;
    Аналізувати творчість найвідоміших кіноакторів і кінорежисерів, убачаючи за мистецтвом життєві цінності.
    Одним із найважливіших результатів навчальної діяльності учнів є уміння вести дискусію з питань культури, самостійно знаходити джерела для збагачення знань з художньої культури.
На вивчення теми програмою передбачено 2 години.
     Отже, за своїм характером курс Художньої  культури є інтегрованим , так як обєднує у своєму змісті всі галузі мистецької діяльності та узагальнює всі знання набуті учнями за попередні роки навчання . І тема «Кіномистецтво США» займає у цьому розумінні чільне місце.
    Курс  «Художня культура світу» забезпечують два навчальних посібника: «Художня культура світу. Європейський культурний регіон» (К., 2001) і «Художня культура світу. Арабо-мусульманський культурний регіон та ін.» (К., 2003). До їх структури входить досить об'ємний матеріал із кіномистецтва, що допоможе учням зорієнтуватися у складному лабіринті світового кіно.
    Розповідаючи учням про становлення Голлівуда, викладачеві бажано детальніше зупинитися на аналізі його жанрової системи. Американський кінематограф активно розробляв специфічний ракурс мелодраматичного жанру, основу якого складав своєрідно інтерпретований сюжет про Попелюшку. Образ дівчини, котра уособлювала всі існуючи риси доброчесності й врешті-решт отримувала найвищі винагороди долі - кохання, гроші тощо – втілила на екрані золотоволоса красуня Мері Пікфорд, яка здобула статус улюблениці Америки. У подальшому розроблений актрисою орієнтир був успадкований і розвинений зіркою американського кіно 30-х років Діною Дурбін.
    Пропонуємо  більш детально зупинитися на аналізі  специфіки авантюрного жанру  в американському кіно. Американське кіно значно розширює кордони завдяки введенню до його структури, принаймні, ще двох оригінальних різновидів. Це – пригодницький фільм з елементами екзотики, в якому панував відомий американський актор – кінозірка Дуглас Фербенкс. Створені ним образи Робін Гуда, Зорро, Чорного пірата та інших стали своєрідним камертоном для наступних поколінь акторів, які «спеціалізувалися» у цьому жанрі (Е. Флінн, Д. Депп ).
    Іншим різновидом авантюрного жанру в  кінематографі США 10-х років став вестерн. Це специфічне, суто американське "кінопородження" зазнало великого успіху у світовому масштабі, а романтичний образ ковбоя - лицаря "без страху і докору" – швидко дістав симпатії глядачів різних поколінь. Значною мірою своєю популярністю вестерн був зобов'язаний "першому ковбою" американського екрана Вільяму Харту, який визначив певний орієнтир для подальшого розвитку цього акторського амплуа (К. Іствуд, К.Костнер та ін.).
    Зробивши  акцент на специфічній жанровій самобутності американського кінематографа зазначеного  періоду, вчитель може більш детально зупинитися на проблемі формування "системи зірок", фундамент якої було закладено саме в 10-ті роки. При цьому, виокремлюючи основні акторські амплуа, було б доцільним запропонувати учням провести паралелі між певними акторськими типажами (на власний вибір) початку та кінця XX ст. і зробити аналіз виявлених спільних моментів і відмінностей.
    Якщо  запальна підготовка школярів та їх зацікавленість історією кіномистецтва США матимуть досить високий рівень, викладач може більш детально зупинитися на творчості  одного з класиків світового кінематографа Д. Гріффіта, зокрема, на його визнаних мелодрамах «Зламані пагінці», «Шлях на Схід», «Сирітки бурі» тощо, а також більш докладно прокоментувати визнаний шедевр режисера – картину «Нетерпимість». Увагу учнів у цьому зв'язку варто зосередити на жанровій дифузії, яка була здійснена Гріффітом, а саме – поєднанні елементів мелодрами, психологічної драми, бойовика та ін., що дозволило режисерові адресувати свою стрічку різним суспільним прошаркам. Учитель може запропонувати школярам після перегляду стрічки виокремити і прокоментувати ті її сюжетні лінії, які були інтерпретовані режисером у тому чи іншому жанровому напрямі.
    Вивчаючи  історію розвитку американського кіно, особливу увагу варто зосередити на проблемі «звукової революції», що відбулася в кінематографі наприкінці 20-х років. Необхідно зазначити, що США йшли в авангарді цього процесу, не зважаючи на складні економічні процеси, які відбувалися в країні, а також на серйозний опір з боку провідних американських кіномитців, зокрема Ч.Чапліна.
    Зосередження  уваги на звуковій добі американського кіно відкриває перед викладачем можливість більш детально зупинитися на аналізі музичних фільмів і  підкреслити, що 30-ті роки фактично заклали  підґрунтя жанру мюзиклу, який у  наступні десятиліття набуде потужного розвитку і зумовить створення яскравих кінотворів.
    Якщо  вчитель вважатиме за потрібне, подання  відповідного кіноматеріалу можна  здійснювати у двох напрямах. Перший – більш спрощений варіант – має ґрунтуватися на хронологічному принципі, що дозволить зробити огляд (на рівні демонстрації фрагментів) історії цього жанру від, наприклад, фільмів за участю Ф. Астера до сучасних зразків мюзиклу, зокрема «Чикаго».
    Другий  напрям – більш складний – за умовною назвою «історія мюзиклу в іменах» має спиратися на принцип персоналізму, який дозволить ознайомити учнів із майстрами цього жанру і коротко розповісти біографії його найвидатніших представників (на вибір викладача).
    Вважаємо  за необхідне підкреслити, що жанрова  система американського кіно 30-х років, яка досить розгорнуто представлена на сторінках навчального посібника, може дістати ще більш широкого подання. Це стосується і пригодницького жанру, і мелодрами, і фільму жахів і таке інше. Тому доцільно висловити певні , міркування щодо специфіки викладу матеріалу. Слід враховувати, що сучасному школяреві, який вихований на фільмах, орієнтованих на досягнення новітніх технологій, досить важко буде сприймати картини 30-х років, зроблені у межах пригодницького жанру та фільму жахів. Отже, рекомендуємо подавати інформацію, використовуючи принцип порівняльного аналізу, зокрема – зіставлення картин того періоду з сучасними стрічками, знятими в межах відповідних жанрів. Не можна не згадати про засновника американської анімації Уолта Діснея. Адже картина розвитку кінематографа США 30 – х років була б не повною.
    У розділі «Голлівуд – фабрика  мрій» навчального посібника  «Художня культура світу. Арабо-мусульманський культурний регіон та ін.», розглядаючи  динаміку розвитку американського кіномистецтва, ми згадували основних представників цього жанрового різновиду, але через регламентацію обсягу не мали змоги прокоментувати його більш широко. На нашу думку, це варто зробити, принаймні, з двох причин. По- перше, у сучасному кінопроцесі зазначений жанр, з усіма його модифікаціями, функціонує дуже активно, а по-друге, він відкриває певні можливості щодо розширення загального кругозору учнів. Дане положення вимагає більш детального коментування.
    У цьому зв'язку вчитель має коротко  розповісти школярам про виникнення в умовах другої половини XX століття проблеми екологічної катастрофи, аналіз та осмислення якої почали активно відбуватися в різних сферах людської життєдіяльності. Американський кінематограф, так само не стояв осторонь цих процесів, що, зрештою, і зумовило появу фільмів катастроф. Специфіка цього жанру полягала в тому, що сюжети картин були пов'язані з протиборством (а згодом – пошуком взаєморозуміння) людини і природних стихій: води, полум'я, тваринного світу тощо. Конкретизуючи свої міркування, вчителю було б доцільним зробити наголос на виявленні ознак фільму катастроф як у комерційному, так і в елітарному кіно [7, с. 49 – 53]. 
 

     2.2. Типи уроків художньої культури за основною дидактичною метою.
     Найбільш  поширеною у педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за дидактичною метою. За цією ознакою  виділяють такі типи уроків:
     · уроки оволодіння новими знаннями;
     · уроки формування і вдосконалення вмінь і навичок;
     · уроки узагальнення і систематизації знань;
     · уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок;
     · уроки перевірки  і корекції знань, умінь і навичок;
     · комбіновані уроки.
     В “чистому” вигляді будь-який тип уроку (крім комбінованого) важко спостерігати[14. 345-376].
Урок  оволодіння новими знаннями
Урок  цього типу іноді називають уроком засвоєння нових знань. Важливим завданням уроку є свідоме  оволодіння учнями системою наукових понять, законів чи іншими формами знань, способами виконання дій. Основними критеріями засвоєння знань є сформованість світогляду, уміння формулювати різні визначення пояснювати їх, наводити приклади, переказувати матеріал своїми словами, застосовувати знання на практиці (за зразком чи в змінених умовах). Урок оволодіння новими знаннями має таку структуру:
1. Актуалізація  і корекція опорних знань.
2. Повідомлення  теми, мети, завдань уроку і мотивація  навчальної діяльності.
3. Сприймання  і первинне усвідомлення нового  матеріалу, осмислення зв'язків і відношень в об'єктах вивчення.
4. Узагальнення  і систематизація знань, застосування  їх в різних ситуаціях.
5. Підведення  підсумків уроку і домашнє  завдання.
Урок  формування і вдосконалення  вмінь і навичок
Використання  цього типу уроку передбачає формування в учнів навчальних умінь і навичок, їх удосконалення і закріплення на основі виконання системи вправ. Найбільш загальна структура уроку:
1. Перевірка  виконання домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних  знань і практичного досвіду учнів.
2. Повідомлення  теми, мети і завдань уроку,  мотивація учіння учнів.
3. Вивчення  правил і способів дій (вступні  вправи).
4. Первинне  застосування набутих знань (пробні  вправи).
5. Застосування  учнями знань і дій в стандартних  умовах з метою засвоєння навичок (тренувальні вправи).
6. Творче  перенесення знань і навичок  в нові чи змінені умови  з метою формування вмінь (творчі  вправи).
7. Підсумки  уроку і повідомлення домашнього  завдання.
Урок  узагальнення і систематизації знань
Цей тип  уроку використовують після вивчення важливих розділів програми. Його основним завданням є зведення засвоєних на попередніх уроках теоретичних положень в систему.
Структура уроку повинна відповідати логіці процесу систематизації знань: від  узагальнення окремих фактів до формування понять, їх систем і від них - до засвоєння провідних ідей і теорій науки. Урок узагальнення і систематизації має такі структурні етапи:
1. Повідомлення  теми, мети, завдань уроку і мотивація  навчальної діяльності учнів.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.