Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Свтове спвтовариство сторична та соцально-полтична категоря

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 02.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
“КИЇВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ” 

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ
Кафедра промислового маркетингу 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат
з дисципліни: „Політологія ” 

     на  тему: „Світове співтовариство – історична та соціально-політична категорія” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                          Виконала:
                          студентка 4-го курсу
                          групи УМ-41

                          Викладач:

                                                                             Руденко В. В. 
 
 
 

Київ-2008
 

      Зміст
Вступ.........................................................................................................................................3
    Світове співтовариство як історична категорія...............................................................4
     1.1. Зародження світового співтовариства...............................................................4-5
     1.2. Світове співтовариство між світовими війнами.............................................6-12
      Світове співтовариство ХХІ століття...........................................................12-14
    Світове співтовариство як соціально-політична категорія..........................................14
     2.1. Світове співтовариство і глобальні проблеми людства..............................14-16
     2.2. Основні міжнародні організації.....................................................................16-17
     2.3. Організація Об’єднаних Націй (ООН) та права людини.............................17-18
3. Україна у світовому співтоваристві...........................................................................18-21
Висновок................................................................................................................................22
Список  використаної літератури.....................................................................................23 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ
     Є декілька визначень  світового співтовариства:
     Світове співтовариство – сукупність держав і народів нашої планети, що представляє собою суперечливий, але взаємозалежний, єдиний цілісний світ; людство.(Яценко Н. Є. Тлумачний словник суспільствознавчих термінів. – Спб., 1999). Усередині світового співтовариства склалися міжнародні спільності. Світове співтовариство має тенденцію переростання в міжнародне суспільство (Яценко Н. Є. Тлумачний словник суспільствознавчих термінів. – Спб., 1999).
     Світове співтовариство – політичне кліше, часто уживане в роботах з політології, виступах державних діячів і в ЗМІ для позначення взаємозалежної системи держав світу. У залежності від підґрунтя, може вказувати на різні групи країн, поєднувані по різних економічних, політичних і ідеологічних характеристиках. Іноді означає існуючі міжнародні організації, у першу чергу – ООН, як організацію, що поєднує практично всі країни і народи земної кулі. Часто застосовується як риторичний прийом для протиставлення однієї держави і його політиків групі інших держав, називаних у цьому контексті „світовим співтовариством” (наприклад, „Іран і світове співтовариство” або „Ізраїль і світове співтовариство”).
     Світове співтовариство (Перша редакція Тлумачного Словника Демократичного Новоязу й Евфемізмів) – термін, що використовується для позначення деякої гіпотетичної спільності громадян усіх країн світу, що об'єднані в загальному пориві інтернаціоналізму у єдиний фронт. Дане вираження зазвичай вживається в осудливому контексті: „усе світове співтовариство засудило акт...”, „світове співтовариство стурбоване...”, „світове співтовариство висунуло вимоги до диктаторського режиму...” і т.д. 
     З даних визначень більш чітко видно, що розуміється під визначенням світового співтовариства. Далі в роботі буде більш детально розглянуто вплив світового співтовариства на міжнародні взаємовідносини між державами світу. 
 
 
 

     1. Світове співтовариство як історична категорія
     1.1. Зародження світового співтовариства
     Підраховано, що за 3,5 тис. років писемної історії  людство лише 270 років жило без  воєн. У середньовіччі війна була головним елементом міжнародної політики. Феодальний міжнародний звичай визнавав законним право можновладців на війну. Саму людність заведено було поділяти на воїнів та мирне населення. Війна сприймалася як цілком прийнятний засіб розв'язання будь-яких міждержавних проблем.
     Водночас  поступово зароджувалося і набувало поширення неконфліктне міждержавне спілкування – практика досягнення домовленостей, укладання угод та ін. Такими угодами вдавалося впорядкувати, наприклад, правила навігації у нейтральних водах, прикордонні та майнові питання, права іноземців тощо. Розширення міжнародної торгівлі підлягало регулюванню шляхом договорів і контрактів, запроваджувалися валютні обміни, укладалися консульські угоди.
     Утворення феодальних держав, що супроводжувалося роздрібненням, розшаруванням, значно ускладнило стосунки між країнами. У заплутаній системі васальної залежності розібратися було нелегко. Як правило, король був головним феодалом у державі, водночас у межах власної землі верховним володарем поставав удільний феодал – васал короля, суверен для підлеглих.
     Часи  абсолютизму в Європі (кінець XVII —XVIII ст.) характеризувалися поширенням ідеї суверенітету, визнанням рівноправності держав. Проте обидва ці принципи ще мали обмежене значення, на їх здійснення суттєво впливали феодально-династичні залежності. Суверенітет держави розуміли як такий, що збігається із суверенітетом монарха, котрий виступав єдиним носієм суверенітету ("Держава – це я", – наголошував Людовік XIV).
     Оцінюючи  середньовічну політику, академік С. Сказкін зазначав, що це був час, коли держава збігалася з маєтком, публічно-правові відносини з приватно-правовими, а внутрішню політику не можна було відрізнити від зовнішньої. Король воював із своїми непокірними васалами, васали – між собою; словом, панували право і звичай приватної війни. Два феодальних сеньйори вели один з одним переговори, вступаючи у війну або укладаючи мир так, немовби це були дві держави. Це був час приватної дипломатії, яка мала власні прийоми та звичаї.
     Інтенсивності міжнародних відносин, збагаченню їх змісту і форм значною мірою сприяли буржуазно-демократичні революції XVIII – XIX ст. Розвиток машинного виробництва, використання найманої робочої сили поступово привели до утворення єдиного світового ринку, широкого розгортання торгівлі, встановлення розгалуженої мережі економічних, технічних, наукових, культурних та інших зв'язків. Налагодження й зміцнення цих зв'язків відбувалося внаслідок вдосконалення засобів комунікації. У XIX ст. було укладено велику кількість угод щодо питань транспорту, зв'язку, санітарно-медичного обслуговування та ін. Створюються перші міжнародні організації, покликані сприяти вирішенню спеціальних питань, наприклад Міжнародний телеграфний союз (1865), Всесвітній поштовий союз (1874). Проголошено і розпочато реалізацію принципу вільного судноплавства на міжнародних ріках Дунаї, Рейні та ін. Широко використовують інституцію міжнародного арбітражу для розв'язання різних суперечок.
     Однак, незважаючи на визнання демократичних  політичних принципів – свободи, рівності, суверенітету тощо, ще довго практику міжнародних відносин визначала боротьба за сфери впливу, джерела сировини, ринки збуту та їх перерозподіл. У XIX – XX ст. порушується принцип недоторканності держав, не дотримуються принципи невтручання у справи інших, насамперед малих і слабких держав. Продовжується політика територіальних загарбань. Колоніальні імперії змінюються, з одного боку, під тиском національно-визвольних сил, а з іншого – як результат прагнення сильних держав до перерозподілу сфер впливу. Внаслідок нових колоніальних загарбань встановлюються напівколоніальні режими у Китаї, Туреччині, Персії, Єгипті та ін.
     Право держав на задоволення  своїх інтересів  шляхом війни, як і раніше, залишається непохитним, його навіть закріплюють у низці міжнародних угод. Так, Віденський конгрес 1814 – 1815 рр. визнав законність колективної інтервенції на захист монархічних порядків та існуючих кордонів у Європі. З цією метою у 1815 р. створено Священний союз у складі Австрії, Пруссії, Росії й Франції. Застосування військової сили розглядали як законний засіб розв'язання суперечок між державами аж до середини XX ст.

     1.2. Світове співтовариство між світовими війнами

     Час між двома світовими війнами  в історії європейських країн  складається з двох періодів: 1918 – початок 1920-х рр. і 1924–1939 рр. Головний зміст і відмітна риса першого полягає в тім, що Європу накриває "революційна хвиля", приведена до катастрофи імперії в Росії, Австро-Угорщині, Німеччині, до виникнення нових незалежних держав. Відбуваються революції, у яких вважаються національно-визвольні і соціальні тенденції.
     1918-1919 рр. відрізняється підйомом революції, проголошенням радянських республік у Баварії, Угорщині, Словаччині. У 1919-початку 1920 рр. наростає реакція і виникає фашизм в Італії.
       Другий період характеризується тим, що в 1924-28 рр. настає відносна екологічна стабілізація, розвитком нових галузей виробництва. Далі, у 1929-33 рр. відбувається світова економічна криза, що одержала назва великої депресії.
       В роки світової економічної кризи були різні варіанти виходу з кризи. Це: 1) ліберально-реформістський; 2) соціал-реформістський; 3) тоталітарний.
     Одночасно усе більшу силу набирав такий шлях подолання кризових потрясінь і соціальних конфліктів, як розвиток фашистського руху. Криза в Німеччині викликав до влади крайнє породження реакції – фашизм.
       Фашизм – (від італьян. fascio – пучок, зв'язування, об'єднання) вкрай антидемократичний, радикально-екстремістський політичний течія, що тяжіє до встановлення терористичної диктатури.
       У 1919 р. в Італії вперше була створена фашистська організація "Фато ді Комбатіменто" (союз боротьби). Пізніше подібні політичні рухи виникли й у деяких інших країнах. Німецькі фашисти утворили Націонал-соціалістську німецьку робочу партію (НСДАП) і стали називати себе "нацистами". Фашизм і старий консерватизм мали загальні риси: націоналізму і расизму.
       Націоналізм – ідейно-психологічний політичний течія, що складається під впливом національних ідеологій, що наділяють вимоги конкретної етнічної спільності самокультурного і загальногромадянського характеру у форму політичних цілей і владних домагань. Расизм – система поглядів і практичних дій, що виходить з переконань про фізичну і психологічну не рівноцінність людських рас. Для расизму характерне людиноненависництво, розподіл людей на вищі і нижчі раси, де перші мають право панування, а другі приречені бути об'єктами приниження.
       Але були і дуже істотні відмінності. Насамперед фашисти замінили ідею сильної держави ідеєю тоталітарної держави, що поглинає все суспільство. Старий консерватизм, що відбивав інтереси елітарних шарів населення (аристократії, великих фінансистів) побачив у фашизмі погрозу своїм привілеям, тому що фашизм перетворюється в масові рухи численних груп населення (дрібних торговців, підприємців, ремісників, чиновників, селян), що випробують страх перед колізіями початку століття.
     Наступна відмінність фашистів від старих консерваторів – насильство. Саме збройні штурмові СА, охоронні СС у Німеччині і "чорносорочечники" в Італії були визнані ударною силою в боротьбі проти своїх політичних супротивників і в побудові майбутнього світового порядку. Говорячи про включення в назву своєї партії терміна "соціалістична", фашисти обіцяли вирішити соціально-економічні проблеми, коли в країні будуть знищені "внутрішні вороги" – комуністи, демократи, євреї, цигани.
       У 1923 р. у Німеччині нацисти стали найбільшою політичною силою. Військово-бюрократична еліта сприяла тому, що 20 січня 1933 р. Адольф Гітлер став главою уряду – рейхом-канцлером.
       Таким чином, найбільші фінансові магнати Німеччини, зрозумівши неможливість зберегти своє панування за допомогою буржуазної демократії, сталі робити ставку на встановлення в країні фашистської диктатури. Вихід із кризи шляхом гонки озброєння був особливо привабливим для німецьких промисловців.
       У 1933 р. були розпущені профспілки, а всі німецькі робітники насильно об'єднані в "Німецький трудовий фронт" (ФАФ), куди ввійшли і підприємці. Всі інші політичні партії забороняються. Розгортається відкритий терор проти політичних супротивників. Законом "Про охорону народу і держави" надаються необмежені права каральним органам, ліквідується принцип поділу влади. Законодавчі функції передаються урядові. Після смерті Гендербурга в 1934 р. Гітлеру були передані повноваження президента. Таким чином, уся повнота влади виявилася в руках Гітлера. Влада на всіх рівнях переходила до призначеного зверху чиновникам. Проводилося гасло Гітлера про заміну класової боротьби "єднанням усього народу": кожен німець був залучений в ту або іншу організацію в залежності від професії, віку і статі.
       Німеччина не була задоволена підсумками 1 Світової війни й умовами Версальско-Вашингтонської системи. З 1936 р. Економічну підготовку до війни очолив Геринт Г., що став уповноваженим по здійсненню 4-літнього плану.
       Завдяки великим мобілізаційним можливостями створеної системи і лібералізації країни (58% бюджету), важка промисловість Німеччини вже до 1939 р. у 1,5 рази перевершила передкризовий рівень, швидко ліквідувалося безробіття. Усе це в сполученні з внутрішньою стабільністю і зовнішньополітичними успіхами створили фашистському режимові широку соціальну опору. Сталі фашистські режими в Італії, Іспанії, Португалії й ін. були позбавлені цілісності, властивої гітлерівській Німеччини в 30-і роки була спрямована на розвиток світової війни.
     Міжнародна  обстановка в 30-і роки була напруженою. Наприкінці 20-х початку 30-х років вибухнула світова економічна криза. Підсилилося суперництво ведучих капіталістичних країн.
     Уряди ряду капіталістичних країн прагнули вийти з кризи шляхом агресивної війни. Йшло наростання військової небезпеки. В роки кризи загострилася ситуація на Далекому Сході. Китай залишався полем суперництва за вплив між Великобританією, США, Японією. Японія прагнула до монопольного панування в регіоні, бажаючи створити Велику Азію. Цей план почав виконуватися з захопленням Японією у вересні 1931 р. Маньчжурки. Тут виникло перше вогнище війни. Створилася безпосередня погроза нашим далекосхідним рубежам. Генеральний штаб японської армії розробив план війни з Радянським Союзом (план ОЦУ), відповідно до якого територія північно-східного Китаю повинна була стати плацдармом для нападу на СРСР.
     На  початку 30-х років різко загострилася обстановка в центрі Європи. Масове безробіття, різке погіршення положення праці в Німеччині привело до того, що економічна криза почала швидко перетворюватися в політичну. У січні 1933 р. до вла-ди прийшла фашистська націонал-соціалістська партія. Вона поставила задачу пере-бороти обмеження на озброєння країни і готуватися до насильницького переділу світу.
     Готуючись до війни, Німеччина прискореними темпами прийнялася за мілітаризацію країни. Почалася матеріальна й ідеологічна підготовка до війни. За шість передвоєнних років на ці мети було витрачено 90 мільярдів рейхсмарок, що склало більш 24% національного доходу країни. Найбільші монополії Заходу (групи Рокфелера, Моргана, Меллена й ін.) робили саму широку фінансову і військово-технічну допомогу. Значно збільшився приплив у Німеччину воєнно-стратегічних матеріалів. Змінилося співвідношення сил у капіталістичній Європі. Німеччина обігнала в економічному розвитку Англію і Францію ставши небезпечним конкурентом США. Та й японський імперіалізм, що вступив на світову арену з запізненням, по темпах розвитку залишив своїх конкурентів далеко позаду. В умовах загострення протиріч у капіталістичному Світі, фашистські держави об'єдналися в агресивний військово-політичний блок. Німеччина і Японія в листопаді 1936 р. підписали, так званий, антикомінтернівський пакт. Через рік до нього приєдналася і фашистська Італія. Так оформився агресивний трикутник "Берлін-Рим-Токіо".
     Міжнародна  обстановка зажадала від СРСР дійових  заходів до зміцнення світу й  усунення погрози другої світової війни. СРСР висунув концепцію створення в Європі і на Далекому Сході системи колективної безпеки. Європейські держави не підтримували СРСР. Тоді СРСР погодився на підписання потрійної угоди з Францією і Німеччиною. Але Німеччина не побажала приєднуватися до цього договору про взаємну допомогу.
       У 1934 р. СРСР вступив у Лігу Націй. Тим самим проблема європейської безпеки розширила географічні рамки. У 1935 р. 2 травня був підписаний договір СРСР із Францією 16 травня 1935 р. з Чехословаччиною. Однак розділ договору про взаємну допомогу чехословацький уряд погоджував у ньому з наступними діями Франції. Це знайшло залежність безпеки чехів і словаків від політичних ігор французів. Дійсно позиція Франції виявилася непослідовною.
     В оцінці міжнародної обстановки в 30-х  роках у керівництві країни не було одноголосності. Сталін, Молотів, Ворошилов і ін., розглядали фашизм як один з різновидів імперіалізму. Його військова погроза СРСР ними недооцінювалася.
     Іншої позиції дотримували Бухарин, Ліонов, Тухачев, Уборевич, Егоров. Вони розглядали фашизм як якісно нове політичне явище в системі імперіалізму. Висували ідеї про можливість і неминучість створення антифашистського союзу з західними країнами.
     Бухарин на XVII з'їзді партії заявив, що фашистська ідеологія проповідує і практикує  в самій Німеччині "відкритий  розбій": Уборевич і Тухач. Говорили про неминучість створення антифашистського союзу з західними країнами. А захід проводив політику "умиротворення агресора". З огляду на сформовану ситуацію на далекому сході, у березні 1936 р. СРСР підписав протокол про взаємну допомогу з Монголією. У серпні 1937 р. СРСР уклав договір про взаємний напад з Китаєм. Липень 1938р. – зіткнення японців з китайською армією в районі озера Хасан Липень 1938 р. – бойові дії у ріки Халхин-Гол. По суті справи 2 Світова війна стала реальністю вже до середини 30-х років. Захоплення Японією Північно-східного Китаю в 1931-32 роки, а потім її вторгнення в центральний Китай у 1937 р., германо-італійська інтервенція проти республіканської Іспанії в 1936-38 роки, захоплення Австрії Німеччиною в березні 1938 р. Західні країни не відреагували на цей акт. Тільки СРСР засудив акт захоплення. У вересні 1938 року відбувся розділ Чехословаччини (домовилися глави урядів Німеччини, Великобританії, Італії, Франції – передати Німеччини Радянську владу). До літа 1939 р. Для СРСР стала реальна погроза війни на два фронти (з Німеччиною і Японією). Перед Радянським урядом постала необхідність вироблення зовнішньої політики, що дозволила б запобігти військовому зіткненню. Існувало три варіанти розвитку зовнішньоекономічної ситуації: 1. можливість домагатися висновку військового союзу з Англією і Францією; 2. Спробувати уникнути війни переговорами з Німеччиною; 3. небажаний – залишитися в ізоляції.
     Перший  шлях був найбільш прийнятним, що забезпечує безпека СРСР і Європи. Однак у західних держав, у т.ч. і в Польщі, не було бажання йти на зближення зі СРСР.У серпні 1939 р. у Москву прибула спільна англо-французька військова делегація (до цього часу Англії, США і Франції були відомі рішення Гітлера почати війну з Польщею.) Радянським урядом були запропоновані три варіанти можливих спільних дій.
     Перший  варіант – при нападі Німеччини на Англію і Францію СРСР внесе 70% тих збройних сил які ці країни зажадають на агресора. Обов'язковим була участь у війні Польщі - союзника Франції й Англії.
     Другий  варіант – при нападі на Польщу і Румунію – Англія і Франція повинні були негайно почати війну проти Німеччини. СРСР виставить стільки ж дивізій скільки Англія і Франція. Радянські війська повинні бути пропущені Польщею і Румунією через їхні території.
     Третій  варіант. У випадку нападу на СРСР Англії і Франції повинні ввійти у війну з Німеччиною, виставивши 70% збройних сил від військ червоної Армії.
     Переговори проводилися з 12 по 17 серпня. 20 серпня Англія, Франція і Польща офіційно підтвердили, що вони не збираються йти на зустріч радянським пропозиціям. У такий спосіб перший основний напрямок радянської зовнішньополітичної діяльності по представленню агресії не привело до позитивного результату. Довелося думати про вихід з положення, що створилося. СРСР потім на прийняття кількаразових пропозицій Німеччини про висновок з нею договору про ненапад. Ще починаючи з травня 1939 р. Берлін наполегливо пропонував укласти договір зі СРСР. Поряд із тристороннім переговорами в Москві в серпні 1939 р., Англія вела секретні переговори з Берліном.20 серпня 1939 року в Берліні була підписана радянсько-німецька кредитна угода на 200 млн. марок.23 серпня 1939 р. СРСР і Німеччина підписали договір про ненапад. До договору був прикладений секретний протокол, де був зафіксований розділ сфер впливу (у радянській сфері виявилися Естонія, Латвія, Фінляндія, Бесарабия; у німецької – Литва, Польща). Запобігти війні могла тільки угода між Англією, Францією і СРСР про спільні дії проти агресора. Рішення уряду СРСР укласти з Німеччиною договір про ненапад було змушеним, але цілком логічним у тодішніх умовах.
     1 вересня 1939 р. нападом на Польщу, почалася 2 Світова війна.17 вересня китайська армія вступила в Польщу під приводом надання допомоги українським і білоруським братам по крові. Радянсько-німецька границя проходить по р. Буг, що порушувало положення секретного протоколу від 23 серпня. Як компенсацію Німеччина передасть у радянську сферу впливу Литву.
     28 вересня 1935р. був підписаний германо-радянський договір про дружбу і границі між СРСР і Німеччиною. Одночасно з договором були підписані конфіденційний протокол і два секретних додаткових протоколи. У конфіденційному протоколі відзначалося, що уряду Німеччини і СРСР створюють можливість для населення колишньої Польщі вибрати місце проживання на території, що відійшла або до Німеччини, або до СРСР. Перший із секретних додаткових протоколів стосувався змін у сфері інтересів СРСР і Німеччини в Прибалтиці. (Литва передається в сферу інтересів СРСР). Другий секретний протокол вимагав від обох договірних сторін "не допускати на своїх територіях ніякої польської агітації, що заторкає територію інших країни і придушувати на своїх територіях всі джерела подібної агітації. В очах світового співтовариства подібні документи і заяви ставили СРСР на одну дошку з агресором.
       У вересні – жовтні 1939 р. радянське керівництво уклало договори про взаємодопомогу з прибалтійськими державами. При укладенні цих договорів Сталін заявив: „Ні Саму конституцію, ні органи, ні міністерства, ні зовнішню політику, ні економічну систему затрачати не буде”.
     12 березня 1940 р. було укладене перемир'я. Фінляндський уряд уступив СРСР весь Карельський перешийок з Виборгом, а також представило йому на 30 років свою військово-морську базу на півострові Ханко.
     Лише  із середини XX ст. під впливом наслідків  Другої світової війни й загрози термоядерного конфлікту світова громадськість, правлячі кола низки провідних держав поступово дійшли висновку про неприпустимість, згубність воєнних засобів розв'язання міжнародних конфліктів за сучасних умов. Але до цього людству ще треба було пережити період "холодної війни".
     У другій половині століття поступово, але  неухильно формується розуміння того, що в сучасному світі не існує таких обставин, які виправдовували б застосування сили і загибель людей. Однак міркуваннями про захист життя пересічних людей, про запобігання поширенню агресії, встановленню диктатури намагалися вмотивувати збройні акції США в Лівії, Панамі, на Гаїті, використання міжнародних збройних сил у колишній Югославії, у протидії нападу Іраку на Кувейт. Хоча останні дві події були санкціоновані ООН, тобто отримана офіційна згода міжнародного співтовариства на їх здійснення, серед широких кіл громадськості висловлювалося багато сумнівів і навіть протестів щодо правильності такого "доброчинного" застосування сили.
     1.3. Світове співтовариство ХХІ століття
     Вже в 20-му столітті з'явилася потреба  створення всесвітньої організації, що повинна дозволити вирішувати виникаючі проблеми мирним шляхом, для того, щоб не виникали світові війни.
     Такі  організації були створені. Після Першої світової війни була створена Ліга Націй, якій, щоправда, не вдалося запобігти Другій світовій війні. Після Другої світової війни була створена Організація об'єднаних націй (ООН), що діє в даний час.
     До  початку 21-го століття недостатня ефективність існуючого світового порядку  стала небезпечною для доль (судеб) людства в цілому.
     У 21-му столітті людство не може собі дозволити не утручатися у внутрішні справи держав. Навіть якщо там виникають людожерські режими, подібні до режиму Піл Поту в Камбоджі, що знищили третину населення країни. Або, як фашистський режим Гітлера в Німеччині, між іншим, що прийшов до влади цілком демократичним шляхом. Або, як Радянський режим у СРСР, що виник шляхом перевороту, але за який народ Росії воював у громадянську війну чотири роки і переміг, а потім були знищені десятки мільйонів своїх громадян, причому найкращих, найенергійніших, самих розумних, самих працьовитих, самих чесних.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.