На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Управления инвестициями предприятия

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 04.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 16. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


    ВСТУП
        Актуальність  теми. Збереження та приріст капіталу суб'єктів господарювання вимагає відмови від старих способів нагромадження і запровадження нових, притаманних ринковим відносинам, що об'єднуються під загальною назвою «інвестування».
  Капітал може використовуватися в основному у двох напрямах — реальному (вкладання в матеріальні та нематеріальні активи) і фінансовому (вкладання в фінансові активи). Співвідношення цих форм інвестування насамперед пов'язане з функціональним спрямуванням діяльності суб'єктів господарювання.
  Фінансово-кредитні установи, як правило, основною формою своєї діяльності обирають фінансові інвестиції, оскільки працюють на фінансовому ринку, і зокрема на ринку цінних паперів, а реальні інвестиції вони можуть здійснювати тільки в межах законодавства для кожної з груп таких інвесторів. Виробники здебільшого провадять реальне інвестування в формі капітальних вкладень в основні та оборотні фонди і нематеріальні активи з метою реконструкції, розширення, модернізації виробництва, підтримки діючих потужностей тощо. Щодо фінансових інвестицій підприємств, то вони здебільшого пов'язані з короткостроковими вкладеннями тимчасово вільних грошових коштів або пайовою участю в інших підприємствах, їх реалізують на пізніших стадіях розвитку суб'єктів господарювання.
  У країнах, що розвиваються, основна частка інвестицій відноситься до реальних, тоді як у розвинутих країнах більша частина представлена вкладеннями в активи фінансового ринку. Наприклад, такі фундаментальні праці, як «инвестиции» В. Шарпа, Г. Александера і Дж. Бейлі, «Осж-.ы инвестирования» Л. Дж. Гіт-мана і М. Д. Джонка, «Принципы инвестиций» 3. Боді, А. Кейна і А. Дж. Маркуса, «Управление инвестициями» Ф. Фабоцці присвячені дослідженню відносин суб'єктів фінансового ринку.
  Як  самостійна наука інвестування виникло  не так давно. Вважається, що початком її розвитку є 50-ті pp. XX ст., коли Г. Марковіц у своїй статті «Portfolio Selection» запропонував базову модель інвестиційного портфеля, вивівши норму очікуваної дохідності й міру очікуваного ризику. При цьому було обґрунтовано методологію прийняття рішень про фінансове інвестування і відповідний фінансовий інструментарій.
     Об’єктом  дослідження – організаційно-правові засади, форми та методи управління фінансовими інвестиціями.
      Предмет дослідження – управління фінансовими інвестиціями на підприємстві ВАТ „Ватра”.
      Метою даного дослідження є розгляд особливостей здійснення аналізу управління інвестиційних програм промислових підприємств, об’єктом даного дослідження виступає вітчизняне підприємство ВАТ „Ватра”, яке є одним із лідерів вітчизняного ринку світлотехнічних виробів.
    Проблемами  вивчення даної теми займалися Васюренко Л.,  Вініченко І., Гойко А.Ф., Гребінець К. М., Мерзляк А., Рясних Є. Г.,  Фролова Т.О., Чабан В.Г., Чорна М.В., Шиян Д.В., Строченко Н.І. та ін.
    Виходячи  із актуальності обраної теми завданнями даної роботи є вивчення таких питань:
    з’ясування економічного змісту, сутності і видів інвестицій;
    дослідження сутності та принципів розробки інвестиційної політики підприємства;
    загальна характеристика суб’єкта господарювання;
    дослідження особливостей використання капіталу для реалізації реального інвестиційного проекту;
    визначення напрямків використання капіталу для формування портфеля фінансових інвестицій;
    шляхи оптимізації інвестиційної стратегії підприємства;
    розробка пропозицій та оптимізація портфелю фінансових інвестицій підприємства ВАТ „Ватра”.
 

Розділ1. Методологічні засади управління фінансовими  інвестиціями
1.1. Поняття та сутність  фінансових інвестицій
     Фінансові інвестиції — це активна форма  ефективного використання вільного капіталу суб'єкта господарювання, яка має особливості в тому, що:
    дає можливість здійснювати внутрішнє інвестування в країні і за її межами;
    є незалежним видом господарської діяльності для компаній реального сектору економіки, оскільки стратегічні завдання їх розвитку можуть вирішуватися тільки шляхом вкладень капіталу в статутні фонди і придбання пакетів акцій інших компаній (у тому числі контрольних);
    уможливлює реалізацію окремих стратегічних цілей розвитку компаній більш швидко і з певною економією фінансових ресурсів;
    компанія має можливість вкладати кошти як у безризикові інструменти, так і в спекулятивні, і, таким чином, реалізовувати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;
    потребує мінімуму часу для прийняття управлінських рішень порівняно з реальними інвестиціями (проектами);
    дає можливість здійснювати активний моніторинг і приймати оперативні рішення відповідно до коливань кон'юнктури фінансового ринку.
  Інвестування  вільних коштів у фінансові інструменти  може передбачати різні цілі, основними  з яких є: одержання в майбутньому доходу; мінімізація ризику; перетворення вільних заощаджень у високоліквідні цінні папери; встановлення контролю над підприємством-емітентом тощо.
  Згідно  із Законом України «Про оподаткування  прибутку підприємств» фінансова інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.
Фінансові інвестиції поділяються на прямі  та портфельні. Пряма інвестиція — господарська операція, яка передбачає вне сення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Портфельна інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, які перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).
  Такий поділ фінансових інвестицій у вітчизняному законодавстві багато в чому є суперечливим. Західні вчені-економісти залежно від участі інвестора в інвестуванні (самостійне інвестування або через посередників) поділяють інвестиції на прямі та непрямі. А відповідно до мети, яку ставить перед собою інвестор, інвестиції поділяються на стратегічні (придбання пакету акцій, який дозволяє впливати на управління компанією) та портфельні (одержання поточного доходу або приросту вкладеного капіталу).
  Така  класифікація фінансових інвестицій може бути розширена і за іншими ознаками (рис. 1.1).
  Стратегічні інвестиції є прямими інвестиціями і вкладаються безпосередньо у реальні активи (виробництво, збут тощо) або забезпечують інвестору вплив на процес управління підприємством. У першому випадку він купує акції напряму без посередників, а кошти від купівлі акцій надходять емітенту і спрямовуються на розвиток виробництва. У другому випадку він купує великий пакет акцій на вторинному ринку з метою здійснення контролю за виробництвом і збутом емітента. При цьому емітент не одержує коштів за придбані інвестором активи.
  Портфельні  інвестиції не можна вважати противагою прямим, оскільки вони є їх взаємодоповнювальним елементом. Однак між ними існує принципова різниця.
  1. Прямі фінансові інвестиції дають  змогу підприємству реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку швидше і дешевше. Так, для галузевої або регіональної диверсифікації операційної діяльності, нарощення обсягів виробництва та реалізації продукції шляхом розширення сегмента ринку за рахунок підприємств-конкурентів підприємство може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку в статутному капіталі) суб'єктів господарювання, максимальна сума купівлі яких повинна становити 50 % ринкової вартості їх бізнесу плюс одна акція.
  
 
 
  
    Прямі інвестиції мають безпосередній вплив на обсяги капітальних вкладень в економіку, а портфельні здебільшого мають тимчасовий і спекулятивний характер.
    Мета прямих інвестицій — установлення контролю за діяльністю іншого підприємства і одержання прибутку від його господарської діяльності. Портфельна інвестиція передбачає одержання стабільного поточного доходу у вигляді відсотків або дивідендів і додаткового доходу у вигляді курсової різниці.
    Прямі інвестиції істотно впливають на рівень зайнятості і стан внутрішнього ринку країни, що не притаманно портфельним інвестиціям.
    Портфельні інвестиції є більш ліквідними, ніж прямі. Через цю обставину вони дають можливість заробити «гарячі гроші» (за умов розвинутого ринку цінних паперів).
  Можна сказати, що фінансові інвестиції —  це відмова від поточних доходів заради майбутніх (можливо ілюзорних) доходів. Тож найважливішими чинниками реалізації будь-яких фінансових інвестицій є ризик і час. Інвестування взагалі не можна розглядати без урахування ризику, тобто ймовірності відхилення величини фактичного інвестиційного доходу від величини очікуваного. Разом з тим, ризик — це не тільки можливі втрати, а й додатковий дохід, тобто ризикованість для будь-якого інвестора є альтернативою його дохідності.
  За  ступенем ризику вирізняють безризикові, середньоризикові та високоризикові фінансові інвестиції. У ряді країн прикладом безризикових вкладень капіталу є вкладення в державні цінні папери, насамперед у державні облігації. Дохід за ними визначає ставку безпеки, яка використовується в оцінці вкладень як точка відліку ступеня інвестиційного ризику. Інвестиції з високим ризиком вважаються спекулятивними з погляду гарантії отримання певного доходу. Так, термінами «інвестування» та «спекуляція» визначаються два різні підходи до інвестування. Інвестування — це процес купівлі цінних паперів та інших активів, про які можна з упевненістю сказати, що їх вартість залишиться стабільною і на них можна буде отримати не тільки позитивний розмір доходу, а й передбачуваний дохід. Спекуляція полягає в здійсненні операцій з фінансовими активами, але в ситуаціях, коли їх майбутня вартість і рівень очікуваного доходу вельми ненадійні. Однак у разі більш високого ступеня ризику від спекуляцій можна очікувати більш високий дохід.
  Щодо  фінансових інвестицій, то залежно  від терміну їх обігу, який визначає мету інвестування і ліквідність, їх слід поділяти на довгострокові і поточні (рис. 1.2), як це пропонується в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (П(С)БО).
  Відповідно  до П(С)БО 2 «Баланс» довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також всі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Поточні інвестиції — це фінансові інвестиції термінам, що не перевищує одного року, які можуть бути вільне реалізовані у будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). У свою чергу, інвестиції можуть бути класифіковані як еквіваленти, якщо вони вільно конвертуються у відповідну суму грошових коштів, характеризуються незначним ризиком зміни вартості та мають короткий строк погашення, наприклад протягом трьох місяців.

Рис. 1.2. Види фінансових інвестицій
  Як  правило, еквіваленти грошових коштів утримуються для погашення короткострокових зобов'язань, а не для інвестиційних  цілей.
  Залежно від видів придбаних цінних паперів  фінансові інвестиції можна поділити на чотири групи — пайові, боргові, похідні та товаророзпорядчі.
  Пайові  фінансові інвестиції: засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі об'єкта інвестування, виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств, мають необмежений строк обігу, тримаються підприємством з метою отримання доходу у вигляді дивідендів або придбані з метою перепродажу та отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.
Боргові фінансові інвестиції мають боргову природу, виступають як боргові цінні папери або договори (контракти) з об'єктом інвестування, наприклад, такі, що засвідчують відносини позики, мають обумовлений термін обігу, утримуються підприємством до їх погашення з метою отримання доходу у вигляді відсотків або придбані з метою перепродажу й отримання доходу за рахунок зростання їхньої ринкової вартості.
  Похідні фінансові інвестиції — це інвестиції, що здійснюються за допомогою укладання договорів на поставку конкретних активів у визначений строк у майбутньому на раніше погоджених умовах. Базовими активами таких строкових контрактів є різноманітні фінансові інструменти.
  Товаророзпорядчі  фінансові інвестиції виступають як цінні папери, які надають їх держателю право розпоряджатись майном, указаним у цих документах.
  Відповідно  до Закону України «Про інвестиційну діяльність», за формою власності ресурсів інвестування фінансові інвестиції мають поділятися на:
    приватні, що здійснюються громадянами, недержавними підприємствами, організаціями та установами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями (іншими юридичними особами), заснованими на приватній та колективній власності);
    державні, що здійснюються органами влади та управління України, АР Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
    іноземні, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами. Ці інвестиції можна класифікувати на прямі, портфельні та інші іноземні інвестиції (торговельні кредити, кредити міжнародних фінансових організацій, кредити урядів іноземних держав під гарантії уряду України; банківські вклади тощо);
    спільні, що здійснюються громадянами та юридичними особами України, інших держав.
  У сучасних умовах за формою власності  ресурсів доцільно класифікувати інвестиції на державні, недержавні та змішані. При цьому останні передбачають фінансування з різних джерел (державних і недержавних). Приватну форму інвестицій у Законі доцільніше назвати недержавною, оскільки вона включає інвестування, що здійснюється юридичними особами, заснованими на приватній та колективній власності.
За регіональною ознакою існують фінансові інвестиції: •S внутрішні— вкладення у фінансові активи суб'єктів господарювання даної держави;
  S закордонні— вкладення коштів у фінансові активи інвестування за межами території даної держави;
  S іноземні— вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій.
  З викладеного вище можна зробити  висновок, що економічне значення фінансових інвестицій полягає передусім у їх тому, що інвестор спроможний реалізувати свою стратегію на фінансовому ринку. Розв'язання цього завдання здійснюється за допомогою обігу різних фінансових інструментів, які є об'єктами фінансового ринку і створюють об'єктивне підґрунтя його існування.
    1.2. Інструменти фінансового інвестування
  Фінансовий ринок — це місце, де зустрічаються ті, у кого в процесі господарської діяльності виникає потреба в коштах для розширення діяльності, і ті, у кого є нагромадження, що можуть бути використані для інвестування. Таким чином, саме на цьому ринку відбувається переливання коштів від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій.
  Як  економічна категорія фінансовий ринок  забезпечує економічні відносини між суб'єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживної вартості, відтвореної у фінансових активах. Аналіз цього ринку як сфери торгівлі фінансовими активами є усталеним серед представників різних наукових шкіл, і в основі економічної категорії «фінансовий ринок» лежать такі поняття, як «фінансові активи», «фінансові інструменти», «фінансові послуги», «фінансове посередництво» тощо.
Фінансові активи — це специфічні активи, тобто законні вимоги власників цих активів щодо отримання певного доходу в майбутньому. Наприклад, у системі національних рахунків вони визначаються як об'єкти, що мають вартість і знаходяться у власності економічних суб'єктів, від яких слід очікувати в майбутньому одержання прибутку або інших доходів. У цілому, термін «актив» (об'єкт власності) можна використовувати для визначення предмета угоди, дво- чи багатосторонньої, коли його конкретний різновид не має окремого суттєвого значення. Ціна на будь-який актив відображає збалансування пропозиції й попиту на нього залежно від ринкової кон'юнктури.
  Згідно  з українським чинним законодавством, фінансові активи складаються з коштів (грошей), цінних паперів, боргових зобов'язань та прав вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів. Тож для формування фінансових активів важливого значення набуває якісний стан інструментів, які представляють на ринку ці активи.
  Фінансові інструменти є різноманітними фінансовими документами, що обертаються на ринку і мають грошову вартість. Вони поділяються на різні види залежно від способів, цілей, методів, форм нагромадження коштів і відіграють найбільшу роль в організації фінансового ринку.
  У сучасній економічній літературі наведено багато визначень фінансових інструментів, основними з яких є такі:
    фінансовий інструмент — це узаконений сертифікат, що належить його власнику та засвідчує вкладення коштів або майна з метою одержання доходу виключно за рахунок господарської діяльності інших;
    фінансовий інструмент — це будь-який документ, пов'язаний з виникненням права на грошові або інші цінності, що не можуть бути реалізованими або переданими іншій особі без наявності подібного документу;
    фінансові інструменти — це будь-які грошові документи, включаючи цінні папери чи операції з ними;
    фінансові інструменти — це контракти, результатом яких є поява певної статті в активах одного суб'єкта і статті в пасивах іншого суб'єкта інвестування;
    фінансові інструменти — це різноманітні форми фінансових зобов'язань (для короткострокового та довгострокового інвестування), торгівля якими здійснюється на фінансовому ринку. Вони включають грошові кошти і цінні папери.
Інструменти фінансового ринку є інструментами  фінансового інвестування, оскільки передбачають одержання доходів  у вигля ді відсотків, дивідендів і курсової різниці. Однак наведені вище визначення фінансових інструментів не повною мірою відповідають напрямам здійснення фінансових інвестицій, які мають включати інвестиційні операції з цінними паперами (традиційними та похідними), депозитні операції компаній і вкладення у статутні капітали юридичних осіб. Вони також не враховують і мету здійснення цього інвестування.
  Під інструментарієм фінансового інвестуваннями слід розуміти сукупність грошових документів, що засвідчують вкладення коштів у цінні папери (традиційні та похідні), банківські депозити, статутні капітали юридичних осіб з метою одержання прибутку (доходу) і/або зростання вартості капіталу.
  Залежно від строку обігу фінансових інструментів більшість дослідників сегментують  фінансовий ринок на грошовий ринок  і ринок капіталів. На грошовому  ринку здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-ощадні операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і фізичних осіб. На ринку капіталів продають і купують довгострокові кредитні ресурси, а також цінні папери зі строком обігу більше року (рис. 1.3). 
 


 Рис. 1.3. Структура фінансового ринку  за строками обігу фінансових інструментів
  Грошовий  ринок не тотожний ринку короткострокових інструментів, а ринок капіталів оперує не тільки довгостроковими активами. Метою руху фінансових активів (не тільки грошей) у короткостроковому періоді є забезпечення ліквідності ринку, а в довгостроковому — забезпечення потреб у розміщенні (інвестуванні) коштів. Для вирішення цих проблем можуть бути використані активи будь-якого виду — безвідносно щодо їхньої строкової характеристики.
    1.3. Інвестиційні якості  цінних паперів
        Інвестиційні якості цінних паперів виявляються у  взаємодії з грошовим обігом і кредитом. Тому перш ніж визначити ці якості, необхідно дослідити їх зв'язок з банківським кредитом і визначити сутність цінних паперів як грошових документів.
Банківські позички, що надаються в грошовій формі:
    дають можливість знизити обмеження щодо обсягів наданих кредитів і строків користування позичкою. Це досягається за рахунок мобілізації тимчасово вільних грошових коштів широкого кола вкладників;
    дають можливість на професійному рівні оцінити кредитоспроможність позичальників з метою забезпечення своєчасного повернення позичок;
    мають масовий характер, що зменшує їх вартість для виробників.
  Переваги  банківського кредитування пов'язані  з його властивістю нагромаджувати в банку заощадження від дрібних до великих. Ці заощадження знаходять своє виробниче спрямування через те, що їх власники є кредиторами банку і сприяють переміщенню ресурсів за допомогою механізму кредитування у сфери господарства, що потребують додаткових коштів. Однак при цьому власники коштів втрачають контроль за їх використанням, оскільки це право переходить до банку. Подібна ситуація спричиняє низку проблем:
    банківський кредит не може забезпечити зацікавленість інвестора у раціональному використанні ресурсів, оскільки останній не може впливати на використання грошових коштів. Можливість власнику коштів стати безпосереднім інвестором в об'єкт фінансування дають тільки вкладення коштів у цінні папери;
    оперативна ліквідність вкладених коштів у разі банківського кредитування практично малоймовірна. Разом з тим цілком реальним є швидке перетворення цінних паперів у гроші і навпаки;
    широкий вибір фінансових інструментів значно прискорює, полегшує і спрощує доступ суб'єктів господарювання до додаткових коштів;
    природне прагнення інвесторів до максимальної ефективності вкладеного капіталу спонукає до зацікавленості в цьому всіх учасників процесу відтворення. Тому нагальною є потреба участі в цьому процесі цінних паперів, особливо з високими інвестиційними якостями.
  У сучасній економічній літературі не існує єдиного розуміння сутності цінного паперу.
Відомий дослідник цінних паперів М. А. Агарков  зауважує, що теоретичне осмислення поняття  цінних паперів розпочалося з 1870 р. у Німеччині. Наприкінці XIX—на початку XX ст. під цінним папером розуміли документ, пред'явлення якого є необхідним для здійснення втіленого в ньому права. Ступінь цього вті лення може бути різним. Це право може мати: зобов'язальний характер (облігації, векселі); майновий з одночасним зобов'язанням (товаророзпорядчі цінні папери); членський (акції).
  Відтоді законодавче та наукове тлумачення сутності цінних паперів не змінилося. Так, зважаючи на всю різноманітність  сучасних визначень цінного папера, більшість авторів практично завжди основними його ознаками вважають документарність і засвідчення певних прав його власника. Для прикладу можна навести кілька визначень:
    цінний папір означає законодавчо визнане свідоцтво права на одержання очікуваних у майбутньому доходів за конкретних умов;
    цінні папери — грошові або товарні документи, які дають їх власнику майнові права та право на одержання певних грошових сум, доходів;
    цінний папір — це передусім грошовий документ, що засвідчує майнове право або відносини позики власника документу відносно особи, яка випустила цей документ.
  Таким чином, цінні папери є юридичною  категорією, тому вони визначають такі права: володіння цінним папером; засвідчення майнових та обов'язкових прав; право управління; задоволення передачі або одержання власності.
  Новий закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» дає таке визначення цінних паперів: цінні папери — документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.
1.4. Процес управління  фінансовими інвестиціями
        Процес  управління  фінансовими  інвестиціями  має такі етапи:
1) постановка цілей інвестування;
    формування основних напрямів інвестиційної політики з урахуванням нормативних обмежень;
    вибір портфельної стратегії;
    вибір активів, що будуть включені до портфеля;
    оцінка ефективності інвестицій.
  1. Постановка цілей  інвестування. Головними цілями інвестора є дохідність, безпека вкладень, зростання капіталу і ліквідність.
   Дохідність  являє собою можливість отримання інвестором певних доходів у майбутньому, які складаються з дивідендів або відсотків з цінних паперів (поточна дохідність) і курсової різниці (додаткова дохідність). Основним показником для визначення дохідності тих або інших цінних паперів є ставка дивіденду компанії, що порівнюється із середньою відсотковою ставкою за довгостроковими вкладеннями населення та депозитами підприємств. Коли відношення цих показників менше одиниці, то дохідність таких паперів буде недостатньою. Дохідність фінансових інструментів за певний період часу можна визначити шляхом відношення загальної суми доходу до ціни придбання даного інструменту. 
 
 


      Рис. 1.8. Класифікація ризиків інвестування  

  2. Формування основних  напрямів інвестиційної  політики. Зазвичай цей етап починається з розроблення схеми розміщення активів, яка передбачає розподіл портфеля між різними категоріями активів з метою збереження капіталу у разі негативних змін ситуації та одержання переваг у разі сприятливих. Ця схема ґрунтується на тому, що дохідність портфеля залежить радше від структури розміщення активів, ніж від самих інвестицій. Так, дослідження довели, що дохідність портфеля більше ніж на 90 % визначається схемою розміщення активів і менш ніж на 10 % — вибором конкретних цінних паперів. Більше того, як установили вчені, у разі розміщення коштів у різні класи інвестиційних інструментів більшою мірою скорочується вплив ризику порівняно з вкладенням в одну категорію активів.
Крім  схеми розміщення активів, формування інвестиційної політики передбачає врахування обмежень, які накладаються органами державного регулювання і клієнтами. Прикладом обмежень з боку перших слугує перелік дозволених класів активів, в які фінансовий інститут може інвестувати свій капітал. Наприклад, в Україні законодавчо визначені переліки і нормативи вкладень для банків, страхових компаній, інститутів спільного інвестування і недержавних пенсійних фондів з урахуванням специфіки діяльності кожного інституту Щодо обмежень, які накладаються клієнтом, то він може задати рівень диверсифікації і безпеки, тобто обмежити частку коштів, які розміщуються в певних класах активів або активах певних емітентів.
  3. Вибір портфельної  стратегії. Портфельна стратегія має відповідати цілям інвестора та обраній інвестиційній політиці.
  Портфельні  стратегії можна поділити на активні  та пасивні. Активні портфельні стратегії використовують доступну інформацію і методи прогнозування для підвищення ефективності інвестицій порівняно з простою диверсифікацією. Найбільш суттєвим моментом для всіх активних стратегій є прогнозування чинників, здатних впливати на інвестиційні характеристики даного класу активів. Наприклад, активні стратегії під час роботи з портфелями простих акцій можуть включати прогнозування майбутніх доходів, дивідендів або показника відношення ціни до доходу. Облігаційні стратегії ґрунтуються на прогнозуванні майбутнього рівня відсоткових ставок, а стратегії роботи з іноземними цінними паперами — на очікуваних обмінних курсах валют.
  Пасивні портфельні стратегії  потребують мінімум інформації про майбутнє. В основі таких стратегій лежить диверсифікація портфеля, що забезпечує максимальну відповідність його дохідності обраному ринковому індексу. Пасивні стратегії ґрунтуються на припущенні, що вся доступна інформація на ринку відображається у ринкових котируваннях цінних паперів. Крім цих двох полярно протилежних типів стратегій з'являються нові, що поєднують у собі і активні, і пасивні елементи. Наприклад, пасивні стратегії використовуються для управління «ядром» портфеля, а активні стратегії — для управління частиною активів, що залишилися.
  Для управління облігаціями часто використовують стратегії, що звуться структурними портфельними стратегіями. Структурна портфельна стратегія допомагає сконструювати портфель таким чином, щоб забезпечити певний потік платежів у майбутньому. Ці стратегії здебільшого використовуються у тих випадках, коли необхідно сформувати майбутній потік надходжень від інвестицій (активний потік) залежно від потоку зобов'язань.
  Правильність  визначення стратегії (пасивної, активної або структурної) залежить від: 1) уявлень клієнта або менеджера про ступінь цінової ефективності ринку; 2) природи зобов'язань клієнта. Під ступенем ефективності ринку розуміють те, наскільки важко отримати більший дохід від реалізації активної стратегії порівняно з пасивним управлінням, якщо взяти до уваги ризик і накладні витрати, пов'язані з цією стратегією.
  4. Вибір активів, які будуть включені в портфель. Будь- 
який інвестор незалежно від того, які цілі він переслідує на фі 
нансовому ринку і управління портфелем якого типу (активного 
чи пасивного) дотримується, для формування портфеля повинен 
вибирати цінні папери. У разі активної стратегії завданням інве 
стора є пошук недооцінених активів.

  Саме  на цьому етапі інвестор намагається  сформувати ефективний портфель. Ефективний портфель являє собою портфель, що має або найбільшу очікувану дохідність за заданого рівня ризику, або найменший ризик за заданої очікуваної дохідності.
  Інвестиційний процес потребує постійного моніторингу  і перегляду інвестиційного портфеля, оскільки з часом змінюються обставини, в яких доводиться приймати рішення, і поставлені цілі. Тому останнім етапом процесу управління фінансовими інвестиціями є оцінювання ефективності інвестицій.
  5. Оцінювання ефективності інвестицій. На цьому етапі ро 
биться розрахунок реалізованої дохідності портфеля і порівняння 
одержаного результату з обраним базисним показником. Базис 
ним показником
у даному разі є деяка кількісна характеристика 
поведінки раніше обраного набору фінансових інструментів. Як 
базисний показник може бути обраний будь-який із загальнові 
домих фондових індексів або один з облігаційних індексів, що 
публікуються провідними консалтинговими компаніями. Остан 
нім часом інвестори спільно з фірмами, які займаються аналізом 
фондового ринку, розробили спеціальні індекси, що розраховані 
на конкретні типи клієнтів.

Той факт, що портфель демонструє кращі характеристики, ніж еталонний портфель, ще не означає, що він задовольняє вимогам інвестора. Для прикладу розглянемо деякий фінансовий інститут, який головним інвестиційним критерієм обрав максимальну дохідність портфеля за умови, що 75 % коштів інвестуються в прості акції, а 25 % — в облігації. Припустимо потім, що дохідність коштів, розміщених в акції, за рік була на 3 % більша, ніж у обраного ринкового показника, за однакового рівня ризику. Незважаючи на це, фінансовий інститут не зміг виконати своїх зобов'язань. Помилка в даному разі криється не у недостатній ефективності інвестицій, а в неправильному виборі інвестиційних цілей і політики.
  Стан  інвестиційного портфеля треба контролювати принаймні щодня у зв'язку з оперативним аналізом зміни курсів, дохідності і ліквідності цінних паперів. Контроль слід здійснювати в розрізі обсягу портфеля, його структури, частки в активах і доходах інвестора, галузевого і регіонального розміру портфеля, частки окремих цінних паперів. Крім цього, необхідно здійснювати оцінювання портфеля в цілому з урахуванням усіх інвестиційних цілей. Ефективний портфель цінних паперів з оптимальною структурою можна сформувати тільки за умови комплексності цих оцінок.
     
    РОЗДІЛ 2.ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ВАТ  „ВАТРА”
    2.1. Загальна характеристика суб’єкта господарювання ВАТ „Ватра”
    Дослідження ефективності фінансово-інвестиційної  діяльності нами буде здійснено на прикладі підприємства ВАТ „Ватра”, яке є підприємством з колективною формою власності. Підприємство зареєстроване рішенням № 357 Тернопільської міської Ради народних депутатів від 25.04.94. Юридична  адреса – 46000, Україна, м. Тернопіль, вул.. Микулинецька, 46.
    ВАТ „Ватра” є одним з найбільших в області, державі та СНД виробником світлотехнічної продукції промислового і культурно-технічного призначення. Продаж її продукції на ринках колишнього СССР є фактично найбільшим. Компанія займає лідируюче положення на ринку України, особливо у виробництві промислових світильників. Підприємство також і експортує деякі види своєї продукції за межі колишнього СССР в Німеччину, Польщу, Угорщину, Сірію, Ліван, Арабські Емірати, Індію, Пакистан. Шрі-Ланку, Грецію, Словаччину.
    Продукція ВАТ „Ватра” є унікальною і  конкурентноспроможною на зовнішньому  ринку, не говорячи вже про внутрішній ринок України.
    ВАТ „Ватра” розроблено декiлька iнвестицiйних проектiв, якими передбаченi iнвестицiї  направленi на розвиток технiки та технологiй  вiд 2,5 млн дол. США до 5 млн. дол. США, але законодавче поле України  не приваблює до нас iнвесторiв.
    В умовах жорсткої платiжної кризи в економiцi України, недостатнє кредитування власного товаровиробника, на противагу ВАТ „Ватра” забезпечене обiговими коштами для нормального, безперебiйного процесу виробництва.
    Метою діяльності Товариства є:
    отримання прибутку на вкладений капітал шляхом здійснення виробничої, комерційної, науково-дослідної та інших видів діяльності;
    2) задоволення соціально-економічних  інтересів акціонерів  та працівників  Товариства.
    Предметом діяльності Корпорації як господарюючого суб’єкту є:
    науково–дослідні, конструкторсько–технологічні розробки, проектні роботи в галузі електротехніки, світлотехніки, технологічного устаткування та інструментального оснащення, а також інших видів продукції машинобудування та металообробки;
    випуск товарів промислового та побутового призначення, інших видів   продукції, в тому числі з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, крім випадків, якщо інше не передбачене законодавством;
    здійснення будівельних, ремонтно–будівельних та проектно–конструкторських робіт;
    розробка проектів нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин;
    здійснення комерційних операцій, оптової, роздрібної та комерційної торгівлі, купівля – продаж та «Ноу – хау», впровадження їх у виробництво;
    здійснення інших видів діяльності, які не суперечать чинному законодавству.
    Товариство  випускає акції у  розмірі його статутного фонду та проводить  їх реєстрацію в порядку, передбаченому чинним законодавством. Порядок  та умови розміщення Товариством акцій, строки оплати акцій  визначаються рішенням Загальних зборів. Товариство має право випускати облігації та інші цінні папери, не заборонені чинним законодавством.
    Керівництво поточною діяльністю Корпорації здійснюється його виконавчим органом – Генеральною  дирекцією (далі дирекцією). Очолює дирекцію генеральний директор, який одночасно є членом Ради директорів керує роботою дирекції на основі єдиноначальності. Дирекція та її керівник підзвітні Зборам та Раді. Структура, чисельний та персональний склад дирекції затверджується Радою за поданням генерального директора. Термін повноважень генерального директора 3 роки. Для решти складу дирекції термін повноважень визначається в контрактах (договорах).
    Генеральний директор організовує  роботу дирекції для  виконання рішень Зборів, Ради без  довіреності діє від імені Корпорації, видає доручення іншим, погоджує принципові питання кооперації та ринкові політики Учасників; користується правом першого підпису від імені Корпорації під будь – якими угодами, фінансовими документами, право відкриття рахунків в банках і отримання кредитів; видає кадрові і оперативні накази, обов’язкові для всіх працівників Корпорації та накази на виконання рішень Зборів і Ради, обов’язкові для Учасників Корпорації.
    Далі  здійснимо дослідження ефективності господарської діяльності підприємства ВАТ „Ватра”. Для розгляду показників діяльності використаємо звітність представлену у додатках 1 „Баланс” та 2 „Звіт про фінансові результати” аналізованого підприємства. (таблиця 2.1.)
    Таблиця 2.1
    Основні показники фінансово-господарської діяльності ВАТ „Ватра” та їх динаміка в 2008-2010 рр.
Показник Роки Відхилення (+;-)
2008 2009 2010 2009/2008 2010/2009
Чистий  дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (тис.грн.)  
 
16271
 
 
22440
 
 
14164
 
 
6169
 
 
-8276
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (тис.грн.)  
 
13556
 
 
20213
 
 
12334
 
 
6657
 
 
-7879
Чистий  прибуток (збиток) (тис.грн.)  
614
 
641
 
-88
 
27
 
-729
Необоротні  активи (тис.грн.) 43309 40647 40453 -2662 -194
Оборотні  активи (тис.грн.) 23795 27952 15849 4157 -12103
Довгострокові зобов'язання (тис.грн.)  
0
 
0
 
0
 
0
 
0
Поточні зобов'язання (тис.грн.) 2069 3679 1689 1610 -1990
Власний капітал (тис.грн.) 65031 64924 54613 -107 -10311
    Аналізуючи  дані, наведені в таблиці 2.1, можемо зробити висновок про деяке сповільнення обсягів діяльності протягом останніх трьох років. Так за період 2009-2010 рр. відбулось зменшення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на 8276 тис.грн. або 36,88% по відношенню до 2010 року.
    Хоча  в попередньому періоді спостерігалася позитивна тенденція до зростання  обсягів чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на 6169 тис.грн. у абсолютних показниках та на 37,91% у відносних. (рис 2.2.)

    Рис 2.2. Динаміка зміни чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на підприємстві ВАТ „Ватра” за період 2008-2010 рр.  

    За  рахунок зменшення виручки від  реалізації продукції на 8276 тис.грн.  протягом 2009-2010 рр., спостерігається значне зменшення чистого прибутку в 2010 році. 
    Так, чистий збиток у 2010 році складає 88 тис. грн., що на 729 тис. грн. або 113,73% менше за попередній рік.(рис 2.3.)

    Рис 2.3. Динаміка зміни чистого прибутку на підприємстві ВАТ „Ватра” за період 2008-2010 рр.  

      Зазначену тенденцію можна оцінити  негативно, оскільки зменшення  чистого прибутку свідчить про  погіршення рентабельності діяльності  підприємства.
    Зменшення чистого прибутку в 2010 році відбулось насамперед за рахунок зростання собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), що свідчить про підвищення ресурсоємності виробництва.
    На  негативну оцінку заслуговує зменшення в 2010 році загальної вартості необоротних активів (на 194 тис. грн., або 0,48%), також за аналізований період зменшилася вартість оборотних активів (на 12103 тис. грн. або 8,9%), що може стати причиною неможливості подальшого розширення виробничої діяльності. 
    Зменшення необоротних активів свідчить про  погіршення матеріально-технічної  бази, а зменшення оборотних –  про скорочення найбільш ліквідної частини активів, що може призвести до погіршення показників ліквідності ті платоспроможності підприємства.
    Протягом  звітного періоду  відбулось зменшення  загального обсягу зобов’язань підприємства. Так, довгострокових зобов’язань підприємство не мало. При цьому в 2010 році знизилася загальна вартість поточних зобов’язань (на 1990 тис. грн.),  що на фоні скорочення поточних активів можна оцінити цілком негативно, зазначені тенденції можуть привести до неспроможності погашати поточні зобов’язання. 
    На  негативну оцінку заслуговує зменшення протягом 2010 року власного капіталу на  10311 тис. грн., або 15,88%. Це  негативно впливає на фінансову стійкість підприємства і збільшує фінансову залежність від зовнішніх запозичень підприємства ВАТ „Ватра”.
    Далі  здійснимо дослідження динаміки власного капіталу підприємства  ВАТ „Ватра” за період 2008-2010 рр. (таблиця 2.2.)
    Таблиця 2.2.
    Динаміка  зміни власного капіталу підприємства ВАТ „Ватра” за період 2008-2010 рр.
Стаття Роки Відхилення (+;-)
2008 2009 2010 2009/2008 2010/2009
Статутний капітал 5936 5936 4652 0 -1284
Додатковий  вкладений капітал 1533 1533 0 0 -1533
Інший додатковий капітал 38314 28443 26231 -9871 -2212
Резервний капітал 890 890 890 0 0
Нерозподілений  прибуток (непокритий збиток) 18358 28122 22840 9764 -5282
Усього  за розділом 65031 64924 54613 -107 -10311
 
    Таким чином, протягом аналізованого періоду  відбувається зменшення загального обсягу власного капіталу підприємства ВАТ „Ватра”.
    Так, якщо у 2007 році обсяг власного капіталу становив 65031 тис.грн., то у звітному році відбувається зниження до рівня  54613 тис.грн. Найбільше зменшення пов’язано із використанням нерозподіленого прибутку у сумі 22840 тис.грн. у 2010 році, відповідний показник зменшення за період 2008-2010 рр. складав 5282 тис.грн.
    Далі  дослідимо структуру власного капіталу підприємства ВАТ „Ватра” за період 2008-2010 рр. (таблиця 2.3.) 
 
 
 

    Таблиця 2.3
    Структура власного капіталу підприємства ВАТ „Ватра” за період 2008-2010 рр.
Стаття 2008 2009 2010 Відхилення (+;-)
тис.грн. % тис.грн. % тис.грн. % % %
Статутний капітал 5936 9,13 5936 9,14 4652 8,52 0,02 -0,62
Додатковий  вкладений капітал 1533 2,36 1533 2,36 0 0,00 0,00 -2,36
Інший додатковий капітал 38314 58,92 28443 43,81 26231 48,03 -15,11 4,22
Резервний капітал 890 1,37 890 1,37 890 1,63 0,00 0,26
Нерозподілений  прибуток (непокритий збиток) 18358 28,23 28122 43,32 22840 41,82 15,09 -1,49
Усього  за розділом 65031 100,00 64924 100,00 54613 100,00 * *
 
    Досліджуючи структуру власного капіталу підприємства ВАТ „Ватра” за період 2008-2010 рр. слід відмітити певні зміни в даній структурі. Зокрема, Зменшення частки іншого додаткового капіталу за період 2008-2009 рр. на 15,11%, в подальшому дана частка збільшується на 4,22% (за період 2009-2010 рр.). Зменшується частка статутного капіталу підприємства із 9,13% до рівня 8,52%.
    Проте зростає частка нерозподіленого  прибутку із 28,23% до рівня 43,22%, що говорить про масштабне використання нерозподіленого  прибутку підприємства ВАТ „Ватра”.
    Далі  здійснимо дослідження динаміки залученого капіталу підприємства ВАТ „Ватра” за період 2008-2010 рр. (таблиця 2.4.) 
 
 
 

    Таблиця 2.4.
    Динаміка  залученого капіталу підприємства ВАТ „Ватра” за період 2008-2010 рр.
Статті Роки Відхилення (+;-)
2008 2009 2010 2009/2008 2010/2009
Кредиторська  заборгованість за товари, роботи, послуги 786 2115 809 1329 -1306
Поточні зобов’язання за розрахунками:          
- з  одержаних авансів 456 420 32 -36 -388
- з  бюджетом 40 120 27 80 -93
- з  позабюджетних платежів 0 0 0 0 0
- зі  страхування 68 108 42 40 -66
- з  оплати праці 167 241 161 74 -80
- з  учасниками 475 598 546 123 -52
Інші  поточні зобов'язання 77 77 72 0 -5
Всього: 2069 3679 1689 1610 -1990
 
    Отже, протягом аналізованого періоду  відбувається зниження обсягів залучених кошів. Так, якщо у 2008 році показник залученого капіталу становив 2069 тис.грн., то у звітному періоді дане значення складає 1689 тис.грн., відповідне відхилення за період 2008-2010 рр. складає 1610 тис.грн., а за період 2009-2010 рр. відповідне зменшення складає 1990 тис.грн.
    В розрізі окремих статей найбільший приріст спостерігаємо з кредиторської  заборгованості за товари, роботи, послуги, відповідний показник росту складає 1329 тис.грн. за період 2008-2009 рр. Також спостерігався приріст за період 2008-2009 рр. за статтями поточних зобов’язань за розрахунками з бюджетом на 80 тис.грн., зі страхування – 40 тис.грн., з оплати праці – 74 тис.грн., з учасниками -123 тис.грн.
    Завершуючи  огляд фінансового стану дослідимо  структуру зобов’язань  підприємства ВАТ „Ватра” за період 2008-2010 рр. (таблиця 2.5.)
    Таблиця 2.5.
    Структура залученого капіталу підприємства ВАТ „Ватра” за період 2008-2010 рр.
Статті 2008 2009 2010 Відхилення (+;-)
тис.грн. % тис.грн. % тис.грн. % 2009/2008 2010/2009
Кредиторська  заборгованість за товари, роботи, послуги 786 37,99 2115 57,49 809 47,90 19,50 -9,59
Поточні зобов’язання за розрахунками:
- з  одержаних авансів 456 22,04 420 11,42 32 1,89 -10,62 -9,52
- з  бюджетом 40 1,93 120 3,26 27 1,60 1,33 -1,66
- з  позабюджетних платежів 0 0,00 0 0,00 0 0,00 0,00 0,00
- зі  страхування 68 3,29 108 2,94 42 2,49 -0,35 -0,45
- з  оплати праці 167 8,07 241 6,55 161 9,53 -1,52 2,98
- з  учасниками 475 22,96 598 16,25 546 32,33 -6,70 16,07
Інші  поточні зобов'язання 77 3,72 77 2,09 72 4,26 -1,63 2,17
Всього: 2069 100 3679 100,0 1689 100 0 0
 
    Таким чином, протягом аналізованого періоду  спостерігається певні зміни  в структурі залученого капіталу підприємства. Так, найбільше відхилення в структурі спостерігаємо за статтею кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, відповідний показник зростання за період 2008-2009 рр. складає -19,5%, а за період 2009-2010 рр. спостерігається зниження даного показника на 9,59%.
    В розрізі статей поточні зобов’язання за розрахунками спостерігаємо зміни  практично по всім статтям, при цьому найбільше відхилення у звітному році спостерігаємо за розрахунками з учасниками – +16,7%.
    Також є певні зміни в структурі  інших поточних зобов’язань, відповідне зниження частки за період 2008-2009 рр. на 1,63%, а у 2009-2010 рр. відбувається збільшення показника частки на 2,17%.
    Підсумовуючи  результати проведеного аналізу  основних показників господарської  діяльності можна стверджувати, що загалом, протягом звітного періоду, відбулось  погіршення фінансового стану, зокрема платоспроможності підприємства ВАТ „Ватра”.  Проте, якщо така динаміка викликана тим, що в поточному періоді підприємство спрямувало кошти на повне погашення заборгованості за довгостроковими кредитами і за рахунок зазначених виплат, спостерігається тимчасове скорочення оборотних коштів і зростання поточної заборгованості, динаміка яких не буде погіршуватись в наступних періодах, а навпаки – буде покращуватись, то ефективність діяльності підприємства збільшиться, внаслідок відсутності необхідності відволікання коштів на погашення довгострокових кредитів та відсотків за ними.  
    Якщо  ж негативна динаміка збережеться  в наступних періодах, то підприємству слід буде реструктуризовати свої зобов’язання шляхом скорочення поточних і збільшення довгострокових. Таким чином покращиться платоспроможність та збільшиться обсяг власного оборотного капіталу. 

    2.2. Фінансовий аналіз  реалізації реального  інвестиційного проекту 

    Асортиментна  політика підприємства ВАТ „Ватра” великою мірою впливає на обсяг реалізації і відповідно на отримання прибутку. Спільне підприємст
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.