На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Виды производств в уголовном процессе

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 06.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ЗМІСТ 
 

 

Вступ

      Актуальність  теми дослідження. Справжня велич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян. Час визначає необхідність спрямування юридичної науки насамперед на забезпечення істини й справедливості, захист прав і свобод людини, честі, гідності й репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закласти духовну, моральну основу майбутнього.
      Саме  тому в курсі кримінально-процесуального права України пильна увага приділяється принципу презумпції невинуватості, поваги до честі й гідності людини, справедливості та іншим наріжним каменям правосуддя.
      Приступивши до розгляду справи, слідчий, прокурор або суддя не має змоги зупинитися, зачекати, перепочити, відійти, відступити. Взявши на себе відповідальність за пошук правди та торжество справедливості, вони відповідають не тільки за свої помилкові дії, а й за неповороткість, непередбачливість, за практичну непридатність до високопрофесійної діяльності. Слід невтомно вдосконалювати свою майстерність, наполегливо опановувати науку встановлення істини, вчитися мистецтву роботи з доказами, набувати досвід, тренувати інтуїцію, розвивати прозорливість.
      "Тисячі  шляхів ведуть до хибної думки,  – зауважував Ж.Ж. Руссо, – до істини – тільки один". Кращий дороговказ на шляху до істини – знання, допитливість розуму, воля й досвід.
      Той, хто наділений правом і владою, хто має бажання й волю, не повинен  упустити свій шанс зробити таємне явним та зійти зі шляху. Готових рецептів у цій складній справі, особливо коли багато хто зацікавлений у приховуванні істини від правосуддя, немає та й не може бути. В кожному конкретному випадку шлях до істини один, а кращий дороговказ – знання, допитливість розуму, воля й досвід.
      Діяльність  органів дізнання, осіб, які провадять  дізнання, органів досудового слідства, прокуратури та суду здійснюється у певній послідовності та може поділятися на певні частини, що називають стадіями кримінального процесу.
      Стадії  кримінального процесу – це самостійні, пов'язані між собою кримінально-процесуальними нормами частини кримінального процесу, розмежовані одна від одної підсумковим процесуальним рішенням, які характеризуються безпосередніми завданнями, що випливають із загальних завдань судочинства, колом суб'єктів кримінального провадження, порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин.
      Виділення певних частин кримінального процесу  в стадії та відокремлення їх від  інших ґрунтується на таких характерних ознаках:
    наявність завдань, властивих певній частині процесу;
    визначене коло суб'єктів, які здійснюють на певному етапі процесуальну діяльність;
    своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність;
    специфічний характер кримінально-процесуальних відносин;
    наявність підсумкового процесуального акта, в якому фіксується рішення про перехід кримінальної справи в наступну стадію процесу або про завершення провадження її загалом.
      Стадії  в суворо визначеній послідовності  змінюють одна одну і тісно пов'язані між собою.
      Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
      Об'єктом  дослідження є теоретичні засади кримінального процесу.
      Предмет дослідження – види проваджень у кримінальному процесі.
      Метою курсової роботи є дослідження видів проваджень у кримінальному процесі.
      Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:
    визначити поняття проваджень у кримінальному процесі;
    охарактеризувати провадження кримінального процесу;
    дослідити процесуальні функції суду у кримінальному судочинстві на стадіях досудового слідства та судового розгляду.
 

Розділ 1. Поняття проваджень у кримінальному процесі

      1.1. Поняття та зміст  кримінального процесу

      Конституція України є Основним Законом нашої  держави. Останнім часом Верховна Рада України прийняла багато нових законів з різних галузей права.
      Норми Кримінально-процесуального кодексу  України (далі – КПК) посідають особливе місце в інформаційно-правовому просторі, оскільки є своєрідними каналами зв'язку між кримінальним матеріальним правом та правозастосовною практикою.
      Кримінальний  процес – це діяльність особи, яка  проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді (суду), що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і  спрямована на досягнення завдань кримінального  судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
      Слово "процес" походить від латинського "processus" – просування вперед.
      Поняття "кримінальний процес" вживається в чотирьох значеннях:
    діяльність органів та осіб щодо порушення, розслідування, судового розгляду і винесення рішення по кримінальній справі;
    галузь права (кримінально-процесуального), яке регулює цю діяльність;
    правова наука, яка вивчає цю діяльність;
    наукова дисципліна, в ході викладення якої студенти вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.1
      Розрізняють три історичні форми кримінального  процесу (в усіх його аспектах):
    обвинувальний (змагальний);
    інквізиційний (пошуковий);
    змішаний (континентальний).
      Історично ці форми послідовно змінювали одна одну, в сучасному суспільстві вони співіснують. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називають видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний або буржуазний обвинувальний процес. При цьому, однак, у різних історичних типів держав одна й та сама форма кримінального процесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну форму побудови.
      З метою забезпечення найбільш ефективної боротьби зі злочинністю і створення  для громадян гарантій від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності передбачається відповідний порядок діяльності органів досудового слідства, прокуратури, суду (судді), що регулюється кримінально-процесуальним правом.
      У сучасних умовах перед законодавчими органами, юридичною наукою і практикою стоїть завдання забезпечити формування суверенної правової держави, тому останнім часом внесено чимало змін і доповнень до КПК України.
      Кримінальний  процес – специфічна галузь, в якій дістає вираження правоохоронна функція держави, яку виконують спеціальні органи держави. Важливо знати, яке місце посідає кримінальний процес у справі зміцнення правової основи державного і громадського життя, забезпечення законності та правопорядку, розкриття і розслідування злочинів, який його виховний зміст.
      Від правильного розуміння поняття, суті та завдання кримінального процесу  залежить і загальний підхід до вчення про кримінально-процесуальну форму, процесуальні гарантії, про стадії, суб'єктів і функції кримінального судочинства.2
      Діяльність  особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і судді (суду) з розслідування  і судового розгляду кримінальних справ  має публічно-правовий характер. Злочин завжди завдає громадянам, державі  певну шкоду, і це зобов'язує органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК України).
      Працюючи  в цьому напрямі, правоохоронні  органи вирішують загальні завдання боротьби зі злочинністю.
      Держава, визнаючи і встановлюючи правову  боротьбу зі злочинами, передбачає, по-перше, які саме діяння (дії чи бездіяльність) визнаються злочинами і які заходи покарання повинні застосовуватись до осіб, які їх вчинили (що становить предмет вивчення кримінального права); по-друге, які державні органи покликані здійснювати правову боротьбу зі злочинами, як ці органи утворюються і функціонують (законодавство про судоустрій і прокуратуру); по-третє, в якому порядку, якими заходами і з додержанням яких принципів і правил повинно проводитись встановлення обставин вчинення злочинів, винних осіб і їх покарання (кримінальний процес). Усе це і складає кримінально-процесуальне право.
      Забезпечити розкриття і розслідування злочинних  дій, застосування справедливого покарання  до особи, винної у вчиненні злочину, можливо тільки за допомогою відповідної  діяльності. Характеризуючи її, слід зазначити, що така діяльність складається з:
    вирішення питання про порушення кримінальної справи;
    розкриття і розслідування злочинів, забезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи;
    розгляду і вирішення кримінальної справи по суті;
    виконання прийнятих процесуальних рішень.
      Вона  відрізняється від інших видів  діяльності змістом, принципами побудови і порядком здійснення, завданнями і суб'єктами, які її виконують.
      Ці  конкретні ознаки, властиві діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді), є складовими кримінального процесу.
      У навчальній і монографічній літературі на сьогодні немає спільної думки  щодо визначення кримінального процесу. Низка визначень, що існують, не збігаються ні за змістом, ні за редакційним викладенням. Наприклад, С. В. Бородін зазначає, що "кримінальний процес – це врегульована законом діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду за широкої участі громадськості, спрямована на попередження тих злочинів, що готуються, розкриття і розслідування вчинених злочинів, вирішення справи і покарання тільки винних осіб, і породжує правові відносини між її учасниками".3
      М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко дають  таке визначення кримінального процесу: "це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об'єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності".
      Це  визначення в цілому відображає головну суть кримінального процесу, а саме, що ця діяльність здійснюється в межах закону певними органами і спрямована на встановлення злочину і покарання винних осіб.
      У деяких визначеннях, наприклад, немає  згадки про кримінально-процесуальні відносини як структурні елементи кримінального процесу. Однак це не означає, що їх автори відкидають зв'язок кримінально-процесуальної діяльності з кримінально-процесуальними відносинами. А.С. Кобліков, наприклад, висловлює думку, що в ході розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ виникають і розвиваються кримінально-процесуальні правовідносини, тобто суспільні відносини, врегульовані законом.
      Аналогічними  є судження Д.А. Постового про  наявність між суб'єктами кримінально-процесуальної  діяльності передбачених процесуальним законом відносин – процесуальних відносин.4
      Визнання  того факту, що кримінально-процесуальна діяльність породжує, змінює, застосовує правовідносини, дає підстави включити цю тезу у визначення кримінального  процесу.
      Кримінально-процесуальна діяльність охоплює також вирішення питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироків. Справа вважається вирішеною судом, коли вирок (ухвала), постанова набрали чинності. Тому поняття "вирішення справи" навряд чи охоплює вирішення всіх правових питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироку.
      Враховуючи  всі ці міркування найбільш вдалим по суті є визначення кримінального  процесу, яке дав О.О. Чувильов: "Кримінальний процес – це регульована законом  діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і суду, яка складається з вирішення заяв (повідомлень) про злочин, розслідування, вирішення кримінальних справ, а також питань, пов'язаних із виконанням вироків, і породжує правові відносини між її суб'єктами, спрямована на забезпечення ефективності правосуддя".5
      Зрозуміло, що в діяльність правоохоронних органів  з розкриття і розслідування  злочинів входить вирішення не тільки зазначених, а й багатьох інших, не менш важливих, проблем.
      Отже, кримінальний процес – це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді) та інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу, яка породжує, змінює, застосовує правовідносини з розкриття, розслідування і судового розгляду кримінальних справ відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства.
      Важливу роль у вирішенні завдань у боротьбі зі злочинністю відведено саме кримінальному судочинству. Кримінально-процесуальний закон (ст. 2 КПК) вказує, що завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинний не був покараний.
      Слід  також внести деякі уточнення в поняття розкриття злочину, оскільки вчені-правознавці та практичні працівники трактують його по-різному. X.С. Таджієв, наприклад, дає таке визначення: "Викрити злочин – означає висвітлити два питання: чи мала місце подія злочину і хто його вчинив?". Автор робить висновок, що процесуальним критерієм для визнання злочину викритим є винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого. Приблизно таку саму позицію має А.К. Гаврилов, зазначаючи, що злочин вважається викритим з моменту, коли зібрані докази дозволяють пред'явити обвинувачення конкретній особі.
      Інші  автори обстоюють думку, що злочин можна  визнати розкритим тільки за умови, якщо встановлено всі обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі.6 Наприклад, В.І. Власов зазначає, що припис закону про повне розкриття злочинів повинен бути поєднаний з кінцевими результатами процесуальної діяльності, і пропонує вважати злочин викритим з моменту затвердження обвинувального висновку по кримінальній справі або винесення іншого підсумкового документу на стадії розслідування.7
      Слід  зазначити, що згідно з наказом МВС  України "Про затвердження положення  про основи організації розкриття  органами внутрішніх справ злочинів загальнокримінальної спрямованості" від 30 квітня 2004 р. № 458 безпосереднім розкриттям злочину в системі МВС України вважається: затримання злочинців на місці вчинення злочину, або за свідченням очевидців після його вчинення; одержання оперативної та іншої інформації про особу, яка вчинила злочин, чи місце знаходження речових доказів, знарядь злочину; встановлення інших фактичних даних (слідів, свідків, матеріалів, документів, речей тощо), які свідчать про вчинення злочину конкретною особою, знайшли підтвердження в ході досудового слідства і покладені в основу обвинувачення.
      Однак ці положення, пропоновані різними  авторами і відомчим наказом міністра МВС України, з питань розкриття  злочинів не відповідають основним принципам  і завданням кримінального процесу  та Основного Закону України.

                        

                            1.2. Структура кримінального процесу

      Кримінальній  процес не вичерпується системою дій  органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, спрямованих  на вирішення завдань кримінально-процесуального провадження.
      У кримінальному процесі можна виділити три основних елементи:
    кримінально-процесуальне право, тобто право, що регламентує кримінально-процесуальну діяльність;
    засновану на законі та інших нормах процесуального права діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду;
    правовідносини учасників процесу.
      Яким  є зв'язок цих елементів? Це зв'язок змісту та форми.
      Кримінально-процесуальне право являє собою закріплену в законі та забезпечену державним  впливом типову модель діяльності органів  дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду по здійсненню правосуддя.
      Кримінально-процесуальне право – галузь права, якою регулюються  суспільні відносини у сфері  правосуддя. Об'єктом кримінально-процесуального права є кримінально-процесуальні відносини потерпілого й обвинуваченого з посадовими особами органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а також відносини між іншими учасниками кримінального процесу.8
      Кримінально-процесуальне право – система правових норм, що встановлюють типову модель та визначають процесуальну форму діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по встановленню об'єктивної істини та вирішенню інших задач судочинства, розгляду та розв'язанню кримінальних справ, здійсненню правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини.
      Систему кримінально-процесуального права  утворюють норми права загальної  та особливої частини, в рамках яких можуть виділятись окремі процесуальні інститути. До загальної частини  норми, якими визначаються задачі та принципи кримінального процесу, статус окремих учасників процесу, загальні норми доказового права та інші норми, що визначають найбільш важливі процесуальні гарантії правосуддя. Особлива частина охоплює норми, якими регулюються кримінально-процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу.
      Інститути кримінально-процесуального права  – це сукупність взаємопов'язаних об'єктом  правового регулювання певних процесуальних  норм. Наприклад, інститут окремої слідчої  дії – це правові норми, що визначають умови її проведення, коло учасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядок документування, відповідальність за порушення встановленої процедури.
      Кримінально-процесуальні норми – це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, що забезпечуються системою державного примусу та іншого впливу і мають своїм завданням ефективне здійснення кримінального судочинства.
      Норма кримінально-процесуального права – це загальнообов'язкове правило поведінки учасників кримінального судочинства, а джерело кримінально-процесуального права – це форма юридичного закріплення та вираження таких норм поведінки.
      Основним  джерелом кримінально-процесуального права є Конституція України та Кримінально-процесуальний кодекс України.
      Норми кримінально-процесуального кодексу  України мають відповідати за суттю і змістом положенням Конституції  України, приводитись у відповідність  з її нормами.
      Кримінально-процесуальні відносини являють собою, як справедливо зазначає М.С. Строгович, правову форму діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а сама ця діяльність є змістом кримінально-процесуальних відносин.9
      Кримінально-процесуальні відносини – це, по-перше, правовідносини між органом дізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом; по-друге, це правовідносини вказаних суб'єктів процесу з потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими учасниками процесу, а також правовідносини цих учасників процесу між собою.
      Окремі  напрями кримінально-процесуальної  діяльності називаються кримінально-процесуальними функціями.
      Функція – це характерний вид діяльності, роль, призначення. У кримінальному  процесі є п'ять основних функцій:
    розслідування,
    нагляд,
    обвинувачення,
    захист,
    правосуддя.
      Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд – на додержання законності, обвинувачення  – на прилюдне викриття обвинуваченого у вчиненні злочину. Захист – система  дій, спрямованих на спростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обґрунтованості обвинувачення, даних, які вказують на невинність обвинуваченого або на пом'якшуючі його відповідальність обставини. Функція правосуддя спрямована на всебічне вивчення всіх обставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів, доводів обвинувачення та захисту, встановлення об'єктивної істини, законне та справедливе вирішення справи по суті.
      Кримінальний  процес не зводиться тільки до судового розгляду. Акту правосуддя передує  попереднє розслідування кримінальних справ, у процесі якого закладаються передумови для винесення судом законного та справедливого вироку.
      Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених законом  умов і послідовності, тобто згідно з процесуальною формою.
      Діяльність  уповноважених державою органів  здійснюється у певній послідовності  і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати  стадіями кримінального процесу.10

      1.3. Поняття, ознаки  і система стадій (проваджень) кримінального процесу

      Кримінальний  процес є одним із видів правозастосовного  процесу з притаманною тільки йому структурою. Для виокремлення стадій кримінально-процесуальної  діяльності в науці і практиці використовується функціонально-часовий  підхід. Цей підхід повністю узгоджується із тлумаченням слова "стадія" в українській мові. В словниках воно визначається як період (час), етап (логіка) у розвитку чого-небудь, які мають свої особливості.
      Таким чином, першим і основним критерієм  віднесення тієї чи іншої частини  кримінально-процесуальної діяльності до стадії є забезпечення руху справи. Кожна із стадій кримінального процесу вносить певний вклад у досягнення його мети. Досягнути мети кримінального процесу можна тільки виконавши всі його завдання. Поступальне виконання завдань процесу відображається в його стадіях. Рушійною силою кримінального процесу, яка спонукає органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду до процесуальної діяльності, є визначена законом необхідність встановлення обставин злочину та виконання всіх інших завдань кримінального процесу. Дане положення випливає із принципу публічності кримінального процесу. Це означає, що ініціаторами провадження процесуальних дій у справах публічного обвинувачення є органи, які ведуть процес.11
      Другим  критерієм, який випливає із загального розуміння поняття "стадія", є наявність у кожної стадії своїх специфічних характеристик. При чому притаманні для кожної із стадій ознаки, про які мова піде далі, є особливими, що, своєю чергою, також є підставою для виокремлення стадій кримінального процесу.
      Ознаками  стадії є її завдання, коло учасників  стадії, процесуальні засоби, етапи, кінцеві  рішення.
      Завдання  стадії – це наперед визначений, запланований для виконання обсяг  процесуальної діяльності в стадії, яку необхідно здійснити для досягнення мети кримінального процесу. Кожна стадія забезпечує виконання своїх завдань, що в кінцевому рахунку призводить до виконання завдань кримінального процесу, визначених ст. 2 КПК. Згідно із цією нормою закону завданнями кримінального процесу є: 1) швидке і повне розкриття злочинів; 2) викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Тільки повне виконання цих завдань процесу може призвести до досягнення його мети, якою є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь.
      Другою  ознакою, притаманною для будь-якої стадії і яка є підставою для  виокремлення частини кримінально-процесуальної  діяльності як окремої стадії є певне коло учасників. В кожній із стадій кримінального процесу беруть участь суб'єкти, коло яких є особливим. Хоча деякі учасники беруть участь в декількох стадіях, перебуваючи в одному процесуальному статусі. Так, наприклад, потерпілий як учасник кримінального процесу з'являється в стадії досудового розслідування після визнання його в такій якості постановою органу дізнання або слідчого. В такому статусі від перебуває протягом провадження, здійснюваного у всіх наступних стадіях процесу (порушення державного обвинувачення, попереднього розгляду справи суддею, судового розгляду, апеляційного провадження і т.д.). Така сама ситуація і з процесуальним статусом цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників. Правда в наступних за досудовим розслідуванням стадіях процесу ці учасники набувають додаткових прав.
      Так, потерпілий в стадії судового розгляду набуває прав підтримувати обвинувачення  в разі відмови прокурора від  підтримання державного обвинувачення, брати участь у судових дебатах тощо (ст. 267 КПК). Таким чином, індивідуалізує кожну стадію тільки коло (сукупність) учасників процесу. При цьому державні органи, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність за чинним законом можуть брати участь в декількох стадіях. Слідчий, наприклад, може брати участь в стадії судового розгляду, виконуючи в порядку ст. 3151 КПК доручення суду на провадження слідчих дій. А суддя, навпаки, – в стадії досудового розслідування, вирішуючи питання про взяття під варту обвинуваченого (ст. 1652 КПК); про накладення арешту на кореспонденцію або зняття інформації з каналів зв'язку (ст. 187 КПК) тощо. Але розмежування стадій за участю цих суб'єктів у процесі провадиться в залежності від того, хто із них прийняв справу до свого провадження. Якщо кримінальна справа перебуває в провадженні слідчого, то справа знаходиться на стадії досудового розслідування. В разі, коли її прийняв до свого провадження суд (суддя) – на стадії судового розгляду. Найлегше визначити на якій саме стадії знаходиться кримінальна справа, знаючи тільки коло її учасників, можна за назвою учасника, щодо якого здійснюється провадження (кримінальне переслідування). В стадії досудового розслідування щодо нього вживаються терміни "підозрюваний" або "обвинувачений". Під час попереднього розгляду справи (в разі призначення справи до судового розгляду) він стає підсудним і перебуває в такому статусі в стадії судового розгляду. Після постановлення судом вироку цей учасник може набути статусу виправданого (якщо постановлено виправдувальний вирок) або засудженого (в разі, коли постановлено обвинувальний вирок). В стадії апеляційного провадження він може бути в статусі засудженого (якщо судом апеляційної інстанції не вирішується питання про провадження нового судового слідства і постановлення свого вироку) або підсудного (якщо апеляційним судом таке питання вирішується). Засудженим є цей учасник і в стадії виконання вироку. В стадії перегляду судових рішень в порядку виключного провадження даний учасник є або засудженим (коли вирок не виконано повністю), або ж особою, яка відбула покарання (якщо виконання вироку на час перегляду рішення завершено).
      В стадії порушення кримінальної справи, учасниками, які її ідентифікують, є  ті, що входять до групи ініціаторів  кримінального процесу (заявник про злочин; особа, яка повідомила про вчинення або підготовку злочину; особа, яка з'явилася із повинною та ін.).12
      Третя ознака стадії – процесуальні засоби кримінально-процесуальної діяльності, що також є специфічними для кожної стадії. Найчастіше розмежування стадій провадиться на підставі аналізу засобів діяльності, які спрямовані на одержання нового знання, – пізнавальних засобів. Так, для стадії порушення кримінальної справи є характерними такі пізнавальні засоби як відібрання пояснень від окремих громадян і посадових осіб та витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). Для стадії досудового розслідування – слідчі дії (допити, очна ставка, пред'явлення для впізнання, експертиза тощо – глави 11-18 КПК). В стадії судового розгляду використовуються судові слідчі дії, які відрізняються певною специфікою їхнього змісту і умовами провадження (допит підсудного – ст. 300 КПК; допит свідка – ст. 303-305, 307 КПК; пред'явлення для впізнання – ст. 309 КПК та ін.).
      З метою підвищення рівня пізнавальної діяльності законодавець іноді дозволяє використання пізнавальних дій, характерних для однієї стадії, в інших стадіях. Так, наприклад, провадження притаманних для стадії досудового розслідування деяких слідчих дій дозволяється в стадії порушення кримінальної справи (огляду місця події – ч. 2 ст. 190 КПК; накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку – може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції, а також у інформації, якою обмінюються особи з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо – ч. 3 ст. 187 КПК). Провадження всіх слідчих дій дозволяється в стадії перегляду судових рішень в порядку виключного провадження, якщо підставою до такого перегляду стали нововиявлені обставини, бо розслідування прокурором цих обставин здійснюється за правилами провадження досудового слідства (ч. 3 ст. 4008 КПК).
      Окрім пізнавальних засобів процесуальної діяльності, стадії процесу можуть бути ідентифіковані іншими засобами, якими є процесуальні дії. Для стадії порушення кримінальної справи такими унікальними процесуальними діями є прийняття заяв і повідомлень про злочини та реєстрація прийнятих джерел інформації. В стадії досудового розслідування – пред'явлення обвинувачення, відібрання зразків для експертного дослідження. Під час попереднього розгляду справи суддею – вручення копії обвинувального висновку і повістки про виклик до суду. В стадії судового розгляду – судові доручення органам розслідування на провадження слідчих дій і т.д.
      Етапи стадії – це відносно самостійні елементи стадії кримінального процесу, які  також відзначаються певною специфікою, а тому сприяють ідентифікації його стадій.
      Кожна із стадій має притаманні тільки для  неї етапи. Загальним же для етапів всіх стадій є те, що вони, по-перше, відображають рух кримінальної справи всередині тієї чи іншої стадії; по-друге, – завжди пов'язані із вирішенням певних завдань стадії. Завдання можуть бути вихідними, проміжними та кінцевими. Тому в більшості стадій, як правило, є три етапи – вихідний, проміжний і кінцевий, які можуть мати в різних стадіях різні назви.13
      В кримінальному процесі кожна  його стадія завершується прийняттям кінцевого рішення. Особливістю таких процесуальних рішень є те, що з їх прийняттям кожна попередня стадія трансформується в наступну стадію. Так, з прийняттям кінцевого для стадії порушення кримінальної справи однойменного рішення вона трансформується в наступну стадію – досудове розслідування. Специфікою відзначаються тільки стадії порушення справи і виконання вироку. Перша із них не має початкового рішення, яке б трансформувало попередню стадію в стадію порушення справи, бо такої (попередньої) стадії не існує. Окрім того, наявність початкового рішення означала б можливість селекції (відбору) заяв і повідомлень про злочини, що категорично забороняється чинним кримінально-процесуальним законом (ч. 1ст. 97 КПК). Інша стадія – виконання вироку – не має кінцевого рішення, бо цієї стадією процес завершується, а тому немає потреби у прийнятті якогось рішення про продовження процесуальної діяльності.
      Отже, стадія кримінального процесу –  це його частина, яка має власні завдання, специфічне коло учасників і процесуальних засобів діяльності, проходить притаманні тільки для неї етапи і завершується прийняттям певного рішення, яким вона, як правило, трансформується в наступну стадію.
      За  чинним кримінально-процесуальним  законом провадження у кримінальних справах проходить певну кількість стадій, які в своїй сукупності утворюють систему стадій кримінального процесу. Структуру цієї системи складають стадії:
    порушення кримінальної справи;
    досудове розслідування;
    порушення державного обвинувачення;
    попередній розгляд справи суддею;
    судовий розгляд;
    апеляційне провадження;
    касаційне провадження;
    виконання вироку;
    перегляд судових рішень в порядку виключного провадження.14
      Кримінальний  процес не завжди проходить всі ці стадії. Він може завершитися на будь-якій із них. В стадії порушення кримінальної справи – прийняттям рішення про відмову у порушенні такої справи. У всіх інших стадіях (окрім стадії виконання вироку) – закриттям кримінальної справи.
      Окрім того, у деяких кримінальних справах  відсутні певні стадії. Це справи, провадження у яких здійснюється у диференційованих формах. Наприклад, у справах приватного обвинувачення не є обов'язковим провадження досудового розслідування (ч. 1 ст. 27 КПК). Виключення із цього загального правила встановлені ч. 4 ст. 27 КПК. Так, якщо справа про будь-який із зазначених у частині 1 цієї статті злочинів (ст. 125, ч. 1 ст. 126 Кримінального кодексу України, а також справи про злочини, передбачені статтею 356 Кримінального кодексу України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян), має особливе громадське значення; а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і направляє її для провадження досудового розслідування.
      Не  провадиться досудове розслідування  і у справах про злочини, передбачені  у ст. 425 КПК (справи із протокольною формою досудової підготовки матеріалів). Але і в цих справах, коли: злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист; це визнає за необхідне прокурор чи суд досудове слідство провадиться. Наявність цих обставин є підставами (разом із зазначеними вище) також для провадження досудового слідства у справах про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 КПК.
      В кримінальному процесі є обов'язкові стадії, без яких жодна кримінальна  справа не може існувати. До числа таких  стадій належать: порушення кримінальної справи, попередній розгляд справи суддею, судовий розгляд та виконання вироку. При чому у справах приватного обвинувачення стадії порушення кримінальної справи і попереднього розгляду її суддею співпадають у часі.15
      Наявність чи відсутність у кримінальному  процесі стадій апеляційного провадження і касаційного провадження залежить від реалізації представниками сторін свого диспозитивного права на апеляційне або касаційне оскарження судового рішення.
      Провадження у кожній стадії кримінального процесу  здійснюється із урахуванням прояву його принципів. Але це виключає наявності таких положень, які мають загальний характер для тієї чи іншої конкретної стадії процесу. Стосовно деяких стадій вони прямо передбачені в кримінально-процесуальному законі. Так, главою 24 КПК загальні положення встановлені для стадії судового розгляду. Для стадії досудового розслідування вони передбачені главою 11 КПК. Щодо всіх інших стадій кримінального процесу законодавець не виділив їхні загальні положення в окремі глави КПК. Однак це не означає, що таких положень не існує. Вони можуть бути виведені із норм того процесуально-правового інституту, якими регламентується провадження у конкретній стадії процесу. 

Розділ 2. Характеристика проваджень кримінального процесу

      2.1. Особливості стадій  досудового провадження по кримінальній справі

      Кримінальний  процес – це не тільки діяльність державних  органів і осіб у встановленому  законом порядку, а й система  слідчих і процесуальних дій. Кримінальна справа послідовно проходить  одну стадію за іншою. Всі стадії кримінального процесу тісно пов'язані між собою спільним завданням, єдністю принципів. Окрема стадія відрізняється від інших конкретним завданням, що його має тільки ця стадія, певним колом учасників, специфікою процесуальних відносин і форм, а також прийнятими підсумковими рішеннями.
      Виділення певних частин кримінального процесу  в стадії і відокремлення їх від  інших ґрунтується на таких характерних  ознаках:
    наявність завдань, властивих певній частині процесу;
    визначене коло суб'єктів, які здійснюють на певному етапі процесуальну діяльність;
    своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність;
    специфічний характер кримінально-процесуальних відносин;
    наявність підсумкового процесуального акта, в якому фіксується рішення про перехід кримінальної справи в наступну стадію процесу або про завершення провадження її в цілому.16
      Отже, стадії – це самостійні, пов'язані  між собою кримінально-процесуальними нормами частини кримінального  процесу, розмежовані одна від одної  підсумковим процесуальним рішенням, які характеризуються безпосередніми завданнями, що випливають із загальних завдань судочинства, колом органів і осіб, учасників у провадженні по справі, порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин.
      Більшість кримінальних справ проходить шість основних стадій:
    порушення кримінальної справи;
    досудове слідство;
    попередній розгляд справи суддею;
    судовий розгляд;
    провадження в апеляційній інстанції;
    виконання вироку, ухвали і постанови суду (судді).
      Існують ще дві стадії кримінального процесу:
    провадження в касаційній інстанції;
    перегляд судових рішень у порядку виключного провадження.
      Розглянемо  докладніше стадії кримінального процесу.
      Порушення кримінальної справи – початкова  стадія кримінального процесу. Назва  цієї стадії є не зовсім точною, оскільки її зміст можуть складати дії, пов'язані не тільки з порушенням кримінальної справи і початком розслідування, а й з прийняттям іншого рішення – відмови в порушенні кримінальної справи. Тому найбільш вдалою ми вважаємо назву, запропоновану С.В. Бородіним, – вирішення питання про порушення кримінальної справи.17
      На  цій стадії компетентні державні органи здійснюють процесуальну діяльність з прийняття, розгляду, перевірки  і вирішення заяв, що надійшли, повідомлень  про вчинені або підготовлені злочини, а також прийняття відповідних  процесуальних рішень – про початок  розслідування по справі або відмову в порушенні кримінальної справи. Тому цю стадію доцільно було б розділити на дві:
    вирішення питання про наявність підстав до порушення або відмову в порушенні кримінальної справи;
    порушення кримінальної справи.
      Досудове  слідство проводиться після порушення кримінальної справи. Це комплекс слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин вчиненого злочину. На підставі отриманих доказів приймають рішення про направлення кримінальної справи до суду для розгляду її по суті або про закриття розслідування, в ході якого може бути здійснено: притягнення особи як обвинуваченого, застосування до неї запобіжного заходу, усунення її з посади, а також інші заходи процесуального примусу.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.