На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Полтика стимулювання експорту та мпорту як частина зовншньоекономчної полтики. Нормативно-правова база та понятйний апарат стимулювання зовншньоекономчної дяльност. Свтовий досвд стимулювання експорту та мпорту його використання в Україн.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 10.08.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


31
Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни: «ОСНОВИ ЗЕД»
СИСТЕМА СТИМУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РІВНІ ДЕРЖАВИ ТА РЕГІОНІВ
План
Вступ
1. Теоретичні основи зовнішньоекономічної діяльності
2. Нормативно-правова база та понятійний апарат стимулювання зовнішньоекономічної діяльності
3. Світовий досвід організації стимулювання експорту та імпорту та його використання в Україні
4. Стимулювання експортної та імпортної діяльності на рівні держави та регіонів
Висновки
Список використаних джерел
Вступ

Зовнішня торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.
У загальному виді зовнішня торгівля є засобом, за допомогою якого країна може розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.
Різноманітна зовнішньоекономічна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.
Держава та регіони прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, їм може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників.
Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація - коли держава має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідним, чим в середині країни. Так виявляється потреба в експорті.
Нерідко трапляється, що регіони виступають на зовнішньому ринку як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах, саме тому держава впроваджує систему заходів стосовно регулювання та стимулювання експортно-імпортної діяльності.
Основною метою стимулювання суб'єктів господарювання є:
- забезпечення збалансованості різних сфер економіки й рівноваги внутрішнього ринку України;
- стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;
- створення особливих пільгових умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;
- здійснення захисту економічних інтересів України вцілому й окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;
- надання рівних можливостей суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, розвиток усіх видів підприємництва незалежно від форми власності;
- заохочення конкуренції і подолання монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
1. Теоретичні основи зовнішньоекономічної діяльності

У теоретичному розумінні політика стимулювання експорту та імпорту є важливими невід'ємними частинами зовнішньоекономічної політики держави, спрямованої на збільшення обсягів експорту та імпорту і як наслідок функціональної відкритості економіки.
Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [2,3].
До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:
- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;
- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;
- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України [3,7,8].
Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.
У всіх країнах без винятку, а особливо в державах з перехідною економікою, де економічні відносини нестабільні, державне втручання в розвиток ЗЕД являється об'єктивною необхідністю. Це пов'язано головним чином з метою захисту національних інтересів при здійсненні ЗЕД, та її використання як фактору економічного росту.
У період до перебудови економіка країни носила закритий характер. Управління економікою (в тому числі ЗЕД) будувалось на монополії держави і переважно на адміністративних методах управління. У таких умовах безпосередній виробник не був зацікавлений у розвитку експортної діяльності. Прямі зв'язки між виробниками і споживачами були відсутні. Не було чіткої концепції ЗЕД, яка б відображала її мету, пріоритети і методи їх досягнення.
В умовах ринкових відносин (переходу до них) характер впливу держави на економіку країни, в т.ч. ЗЕД, докорінно змінюється. Цей вплив набуває форми державного регулювання та стимулювання, що означає створення відповідних умов, що сприятимуть ефективному розвитку економіки країни в цілому і її складових частин.
Державне регулювання та стимулювання являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати ЗЕД в інтересах національної економіки. Регламентація ЗЕД здійснюється методом розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної політики. У сучасних умовах зовнішньоекономічна політика - це система дій, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, поглиблення і розширення участі в міжнародному поділі праці з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.
Основними методами регулювання ЗЕД є:
- економічні;
- адміністративні;
- правові.
Зовнішньоекономічна діяльність переважно регулюється економічними методами. Так, в галузі імпорту - за допомогою митних тарифів, численних податків та зборів з товарів, що ввозяться, та імпортні депозити, тоді як в галузі експорту - пільгових кредитів експортерам, гарантій, субсидій, звільнення від сплати податків та надання фінансової допомоги. Державні митно-тарифні системи регулюють доступ іноземних товарів на внутрішній ринок і експортно-імпортні операції в цілому [7,8].
Адміністративні інструменти регулювання впливають безпосередньо на зовнішньоекономічні відносини: ембарго, ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару, упаковки, маркування та зобов'язання щодо самообмеження поставок експортерам.
Дедалі більшого значення набуває такий спосіб стимулювання зовнішньоекономічної торгівлі, як встановлення державою квот на імпорт товарів. Запровадження ліцензування дає змогу обмежити обсяги імпорту.
2. Нормативно-правова база та понятійний апарат стимулювання зовнішньоекономічної діяльності

Правові методи стимулювання ЗЕД в Україні ґрунтуються на використанні положень законодавчих актів та декретів Кабінету Міністрів України, що регулюють ЗЕД. До них відносяться:
1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
2. Закон України «Про державне мито».
3. Декрет «Про оподаткування бартерних(товарообмінних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності».
4. Декрет «Про встановлення спеціального режиму експорту окремих видів товару».
5. Декрет «Про акцизний збір»
6. Декрет «Про порядок обкладення митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну».
7. Декрет «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт і послуг)».
8. Декрет «Про єдиний митний тариф України».
Регулювання та стимулювання підприємницької ЗЕД практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади - Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Державне управління митного контролю.
Зокрема, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики у процесі виходу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок, координацію їхньої діяльності у сфері міжнародного бізнесу, а також контролює виконання всіма суб'єктами ЗЕД законів та міжнародних договорів України. Як правило, здійснює заходи нетарифного регулювання ЗЕД суб'єктів спільного підприємництва.
Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» інструменти стимулювання ЗЕД визначаються наступним чином.
Митне регулювання - це регулювання питань, пов'язаних із встановленням мит та митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України. Основою митного регулювання є єдиний митний тариф.
Єдиний митний тариф України визначається згідно з відповідним законом України та міжреспубліканськими договорами України. Він встановлює на єдиній митній території України оподаткування митом предметів, що ввозяться на територію України або вивозяться з неї, або переміщуються транзитом по її території. Ставки Єдиного митного тарифу України мають бути єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.
Мита бувають фіскальними та протекціоністськими. Перші мають забезпечувати надходження у держбюджет, тобто суто фіскальну мету. Вони, як правило, невисокі і охоплюють невелику групу товарів. Протекціоністські мита застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції.
Окрім тарифних методів регулювання та стимулювання зовнішньої торгівлі виділяють ще й нетарифні.
Оскільки тарифні методи регулювання (зокрема мито) підвищують ціну конкретного імпортного товару при його надходженні на внутрішній ринок, дає змогу національним товаровиробникам підвищувати загальний рівень цін та одержувати додатковий прибуток. Ці методи прямо захищають внутрішні ціни і прибутки національних підприємств. Нетарифні є методами адміністративного впливу - ефективний засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом встановлення певних вимог до суб'єктів господарської діяльності. Нетарифне регулювання охоплює групу адміністративних, фінансових, кредитних, технічних та інших заходів, що ускладнюють експорт або імпорт певних товарів. До нетарифних адміністративних методів відносять: квотування, ліцензування, «добровільне» обмеження експорту, технологічні бар'єри, політика державних закупівель.
Квотування означає дозвіл на ввіз іноземних товарів лише певної кількості на певний період часу, тоді як ліцензування зовнішньоекономічних операцій визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання дозволу на здійснення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів. Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування. Автоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню. Автоматичне ліцензування імпорту має бути скасовано в разі припинення обставин, що були підставою для його запровадження, а також у разі існування інших процедур, за допомогою яких можна розв'язати завдання, для вирішення яких запроваджується автоматичне ліцензування. Неавтоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження). Неавтоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії використовується в разі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) на експорт (імпорт) товарів. Кількісні обмеження застосовуються виключно на недискримінаційній основі, тобто ніякі заборони чи обмеження не застосовуються Україною щодо імпорту будь-якого товару на тери-торію України чи щодо експорту будь-якого товару, призначеного для території будь-якої держави, якщо тільки імпорт аналогічного товару з усіх третіх держав в Україну або експорт до всіх третіх держав є аналогічним чином забороненим чи обмеженим, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України [1,2,3].
Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні в разі:
- значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, що мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів широкого вжитку першої необхідності або інших товарів. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується до моменту відновлення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку;
- необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;
- експорту золота та срібла, крім банківських металів;
- необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника в разі обмеження експорту вітчизняних матеріалів, необхідних для забезпечення достатньою кількістю таких матеріалів вітчизняної переробної промисловості протягом періодів, коли внутрішня ціна на такі матеріали тримається на рівні, нижчому за світову ціну, за умови впровадження Кабінетом Міністрів України плану стабілізації та за умови, що такі обмеження не повинні призводити до зростання експорту товарів такої галузі вітчизняної промисловості. Такі заходи застосовуються виключно на недискримінаційній основі;
- необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;
- необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.
Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні в разі:
- різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх платежів (якщо інші заходи є неефективними);
- різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних резервів;
- необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;
- імпорту золота та срібла, крім банківських металів;
- необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника у випадках зростання імпорту в Україну, що завдає значної шкоди або загрожує завданням значної шкоди національному товаровиробнику подібного або безпосередньо конкуруючого товару. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується на строк, який дає змогу не допустити завдання значної шкоди або компенсувати завдану значну шкоду національному товаровиробнику і дає йому можливість відновити його прибутковість;
- необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;
- необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.
3. Світовий досвід організації стимулювання експорту та імпорту та його використання в Україні

Система стимулювання експорту та імпорту (інструменти, інституціональні виконавці та характер їх взаємодії) у кожній країні є оригінальною. Її конфігурація залежить від соціально-економічного устрою країни і ступеня державного втручання в економічне життя.
Слід зазначити, що у наукових дослідженнях виділяють французьку і німецьку моделі через їх полярність по відношенню до ролі держави у процесі стимулювання експорту. Якщо Німеччина дотримується принципів субсидіарності державних інтервенцій (через систему делегування повноважень), лібералізму і децентралізації, то Франція відстоює ідеї жорсткої координації, планування, активного втручання держави в економічне життя і централізації. Зважаючи на український досвід централізованого управління економікою, а також на необхідність побудови агресивної моделі стимулювання експорту, французька модель на даному етапі соціально-економічного розвитку України є, на нашу думку, найбільш прийнятною.
Кожна конфігурація має на меті досягнення своєї найвищої ефективності. Визначити її, як правило, дуже важко. Проблема полягає в тому, що результат стимулювання експорту - збільшення фізичного і вартісного його обсягу - формується під впливом великої кількості макро- і мікроекономічних факторів.
Вимірювання ступеня впливу одного з них може відображати лише тенденцію і бути тільки наближеним. Якісне визначення ефективності (стану і динаміки відносин між інституціями стимулювання і споживачами їх послуг на всіх етапах експортування), запропоноване професором Й. Енгельхардом як найбільш точне, прийнятне, швидше за все, для теоретичних концепцій і підходів до дослідження проблеми. А практика вимагає кількісного вираження результату, хоча й наближеного. Так, Британська зовнішньоторгова палата зробила спробу визначити ефективність британської системи стимулювання експорту. Результати виявилися вражаючими. Відношення сукупних витрат на стимулювання експорту до загальної вартості додаткового сукупного доходу від нього дорівнює 1:50; співвідношення витрати - результат окремих програм коливається між 1:3 і 1:146; технічна підтримка експортуючих підприємств веде до зменшення витрат у пропорції 1:7 [4,6].
З огляду на ефективність стимулювання експорту в Україні доцільно було б переглянути свої підходи до зовнішньоекономічної політики. Тим більше, що за умов падіння внутрішньої купівельної спроможності експорт є одним з найважливіших чинників економічного зростання. Так, за оцінками Держкомстату, 6-процентне зростання у 2000 р. обсягів внутрішнього валового продукту майже на 80% зумовлене збільшенням експорту.
Стимулювання експорту могло б дати новий імпульс у розвитку зовнішньої торгівлі України. Особливо гостру потребу відчувають вітчизняні виробники у функціональних інструментах стимулювання експорту, які, до речі, відіграють величезну роль і за кордоном. Адже за умов децентралізації зовнішньоекономічної діяльності після розпаду Радянського Союзу кожен з них має самостійно приймати рішення щодо експорту, фактично «з нуля» досліджувати іноземні ринки, встановлювати контакти з потенціальними клієнтами. Такі дослідження можуть собі дозволити лише великі підприємства. Однак і їм за обмеженості обігових коштів робити це дуже важко. Та й результат не є прогнозованим. Тому багато підприємств відмежовуються від експортування, а це негативно впливає на економічне зростання, на технічне і технологічне оновлення підприємств, зайнятість, бюджет тощо.
До цього часу, на жаль, український Уряд, так само як і вітчизняна наука оперує, здебільшого, поняттям та інструментами просування експорту.
І дійсно, тривалий час держава на фоні падіння платоспроможного попиту в Україні і негативного сальдо торговельного балансу робила все для досягнення однієї мети - продати українські товари на зарубіжних ринках. На це спрямовувалися зусилля торгових представництв, посольств, Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Міністерства економіки, Торгово-промислової палати. Національного банку, Міністерства фінансів. Врешті, просування експорту призвело до посилення антидемпінгових процесів проти українських виробників, невизнання України як країни з ринковою економікою, підвищенні тарифних і нетарифних бар'єрів для українських товарів тощо. Отже, подальше впровадження лише політики просування експорту негативно впливатиме на розвиток зовнішньоекономічної діяльності країни. Більше того, можна стверджувати, що в зовнішньоекономічній діяльності країни необхідно змінити пріоритет політики просування експорту на політику його стимулювання.
Для цілісності і всебічності підтримки національних експортерів треба ще багато зробити. Програмою стимулювання експорту продукції закладено лише принципи побудови системи стимулювання експорту. Для її виконання треба розробити і ухвалити ряд законопроектів, зокрема щодо інформаційного забезпечення експортування, зовнішньоекономічного кредитування і експортного страхування. Потрібен певний час, щоб набуті знання наших молодих фахівців з міжнародного бізнесу було підкріплено відповідним професійним досвідом. Тоді вже можна буде говорити про ефективність системи і політики стимулювання експорту на український зразок.
Що ж до світового досвіду стимулювання імпорту, то турецькі експерти зазначають, що на фоні загальної стагнації в регіональній торгівлі спостерігалося зростання її обсягів. У зв'язку з цим у зовнішньоекономічній політиці уряду Турецької Республіки посилено увагу до торгівлі в першу чергу з сусідніми країнами, серед яких Азербайджан, Болгарія, Вірменія, Грузія, Ірак, Іран, Румунія, Росія, Сирія, Україна та Греція [4,5,6].
З метою підтримки вітчизняного виробника уряд Туреччини встановив ряд тарифних пільг для стимулювання імпорту багатьох видів товарів і сировини, яких не вистачає в країні. Було запроваджено нульову ставку ввізного мита більш як на одну тисячу товарних позицій. Серед них енергоресурси, ряд товарів органічної та неорганічної хімії, барвники для тканин, мастильні матеріали, клеї, ферменти, фототовари, пластмаси, каучук, шкури тварин, вата, спеціальне прядиво, котли і машини, чорні метали та окремі вироби и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.