На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Конституцйно-правовий статус Верховної Ради України

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 07.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство освіти України
Національна Юридична Академія України ім.Ярослава Мудрого 
 
 
 
 
 
 
 
 

Наукова доповідь на тему:
«Конституційно-правовий статус Верховної Ради України» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав студент ІПКОП
3 курсу  13 групи
Шокоть  Андрій 
 
 
 
 
 
 

Харків
2009 
 

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ  СТАНОВИЩЕ, СКЛАД
ТА СТРУКТУРА  ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
1.1. Конституційно-правове  становище Верховної Ради України
1.2. Конституційний  склад і структура Верховної  Ради України
РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ  ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
2.1. Представницька  функція 
2.2. Установча  функція
2.3. Законодавча  функція 
2.4. Контрольна  функція
РОЗДІЛ 3. КОМПЕТЕНЦІЯ  ТА ПОРЯДОК РОБОТИ ВЕРХОВНОЇ
РАДИ УКРАЇНИ
3.1. Компетенція  Верховної Ради України
3.2. Організація  та порядок роботи парламенту  України
3.3. Основні принципи  роботи Верховної Ради України
ВИСНОВКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

          ВСТУП
          Парламент (від лат. рагіаге — говорити, англ. — рагlіаment, фр. — рагlement) або легіслатура (від лат. Іех — закон) — вищий загальнонаціональний представницький орган державної влади, правомочний виконувати на основі конституційних приписів законодавчу, установчу, контрольну та інші функції.
       Важливою  рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність - винятковість, універсальність у  системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним  характером нашої держави, тобто  державним устроєм, поділом державної  влади на законодавчу, виконавчу  та судову, внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами. Сьогодні в Україні немає інших органів  законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих, крім Верховної Ради України. До 1992 р. у період між сесіями  Верховної Ради законодавчу владу  здійснювала Президія Верховної  Ради шляхом внесення змін і доповнень  до чинних законодавчих актів. Верховна Рада України є загальнонаціональним органом державної влади, оскільки наділена правом представляти весь український  народ — громадян України всіх національностей і виступати  від імені всього народу. Це випливає як з преамбули Конституції України  та її змісту, так і з назви  парламенту — Верховна Рада України. Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі й порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є  повноважною за умови обрання  не менш як двох третин від її конституційного  складу (ст. 82 Конституції України). Рішення Верховної Ради приймаються  на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Верховна Рада приймає  більшістю її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91). Виборний характер українського парламенту полягає в тому, що він  формується виключно шляхом виборів  народних депутатів. Ці вибори є вільними і демократичними. Вони проводяться  на основі загального, рівного і  прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України  є однопалатним парламентом. Це зумовлено  насамперед тим, що Україна є унітарною  державою. Парламент України —  це орган загальної компетенції. Він бере участь у реалізації всіх функцій Української держави.
       Конституційно-правовий статус Верховної Ради зумовлений парламентсько-призидентською формою правління. Це проявляється у підзвітності і підконтрольності Кабінету Міністрів перед парламентом України, у наявності у Президента України права розпуску Верховної Ради України, права вето на закони тощо. Це дає підстави віднести Верховну Раду до парламентів змішаного типу.
       Зазначені риси парламенту України зумовлюють властиве лише йому місце в системі  органів державної влади. Парламент  України є пріоритетним органом  у системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі, має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями, громадськими об'єднаннями тощо. У нього досить широкі міжнародні зв'язки, які розширюються і збагачуються.
       Найтіснішими  і багатогранними є відносини  парламенту з Президентом і Кабінетом  Міністрів. Це зумовлено їх функціями  і повноваженнями, передбаченими  Конституцією і законами, системою взаємних стримань і противаг та іншими обставинами. Конституцією України  передбачена участь парламенту у  формуванні органів державної влади  на паритетних засадах з Президентом  України.
       Конституція України закріплює основи взаємовідносин між Верховною Радою України  і гілками виконавчої та судової  влади. Верховна Рада України призначає  вибори Президента України (п. 7 ст. 85 Конституції), здійснює усунення його з поста в  порядку особливої процедури (імпічменту), встановленої ст. 111 Конституції України. Президент України в свою чергу  призначає позачергові вибори до Верховної Ради у строки, встановлені  Конституцією України (п. 7 ст. 106); в окремих  випадках припиняє повноваження парламенту (п. 8 ст. 106 Конституції України).
       Взаємодія між Верховною Радою України  і виконавчою владою проявляється в  утворенні деяких державних органів. Наприклад, Верховна Рада надає згоду  на призначення Президентом України  Прем'єр-міністра України (п. 12 ст. 85 Конституції), на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України  голови Антимонопольного комітету України, голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення  і радіомовлення України; на призначення  Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлює недовіру Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку  з посади (п. 25 ст. 85 Конституції).
       Верховна  Рада України призначає та звільняє половину складу Ради Національного  банку України, другу половину призначає  Президент України (п. 19 ст. 85; п. 12 ст. 106 Конституції).
       Термін  повноважень Верховної Ради України  — чотири роки (ст. 76 Конституції). Верховна Рада є повноважною за умови обрання  не менш як двох третин від її конституційного  складу (частина друга ст. 82 Конституції). Повноваження Верховної Ради припиняються у день відкриття першого засідання  Верховної Ради нового скликання. Президент  України може достроково припинити  повноваження Верховної Ради, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії  пленарні засідання не можуть розпочатися. Повноваження Верховної Ради не можуть бути достроково припинені в останні  шість місяців терміну повноважень  Президента України (ст. 90 Конституції). У разі закінчення терміну повноважень  Верховної Ради України під час  дії воєнного чи надзвичайного стану  її повноваження продовжуються до дня  першого засідання першої сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану (частина четверта ст. 83 Конституції). 

       РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ, СКЛАД
       ТА  СТРУКТУРА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ 

       1.1. Конституційно-правове становище  Верховної Ради України 

       Конституція України 1996 року істотно оновила  організацію державної влади [1, с. 5]. Вона, зокрема, закріпила загальновизнаний принцип поділу цієї влади на законодавчу, виконавчу і судову. Відповідно змінилися  статус і взаємовідносини органів  державної влади. Були закріплені конституційні  підвалини їх рівноправності та незалежності однієї гілки влади від іншої.
       Зазначимо, що зазнала змін Верховна Рада України. Вона втратила колишній "суверенний статус" найвищого органу державної  влади і вперше набула в усіх основних рисах статусу парламенту України  з якісно новими ознаками. Відповідно до конституційно-правових визначень  Верховна Рада як парламент України  є єдиним, загальнонаціональним, представницьким, колегіальним, виборним, однопалатним, постійно діючим органом законодавчої влади у державі.
       Пріоритетною  рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, універсальність у системі органів  державної влади, що зумовлено його внутрішньою структурою, а також  унітарним характером самої держави. Віднині в нашій країні немає  інших органів законодавчої влади, крім Верховної Ради. Делегування  останньою частини своїх повноважень  відповідно до Конституції має тимчасовий характер і стосується лише певного  кола питань.
       Згідно  з пунктом 4 Перехідних положень Конституції  Президент України протягом трьох  років після набуття чинності Основного Закону мав право видавати схвалені Кабінетом Міністрів і  скріплені підписом Прем'єр-міністра країни укази з економічних питань, неврегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту  до Верховної Ради в порядку, встановленому  статтею 93 Конституції України [7, с.13].
       Як  загальнонаціональний представницький  орган державної влади Верховна Рада має право представляти інтереси всіх громадян країни всіх національностей  і виступати від імені народу.
       Колегіальний  характер Верховної Ради полягає  насамперед в її складі й порядку  роботи. Верховна Рада є повноважного за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82). Рішення парламенту приймаються  виключно на пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84). Закони, постанови  та інші акти Верховна Рада приймає  більшістю від її конституційного  складу, крім випадків, передбачених Основним Законом (ст. 91).
       Український парламент формується виключна шляхом виборів народних депутатів. Вибори є вільними, демократичними і проводяться  на основі загального, рівного і  прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
       Як  вияв постійного характеру парламенту народні депутати обираються до Верховної  Ради України строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада працює сесійно, чергові сесії парламенту починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного  року. Новообрана Верховна Рада держави  збирається па першу сесію не пізніше  ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів (ст. 82, 83).
       Постійно  діючий характер Верховної Ради є  одним з найважливіших результатів  реформування держави, державної влади, поряд з утворенням інституту  президентства, з часу проголошення незалежності України.
       У системі органів державної влади  України Верховній Раді належить пріоритетне місце. Вона виконує  функції законодавчої влади, бере участь у формуванні органів виконавчої влади, представляє народ І є  виразником його волі. Парламент України  тісно співпрацює з іншими органами державної влади та суб'єктами політичної системи — політичними партіями тощо.
       Першочергове  значення має взаємодія Верховної  Ради з Президентом України.
       Верховна  Рада призначає вибори Президента України  у строки, визначені Конституцією України (ст. 85). Новообраний Президент, вступаючи на свою посаду, складає  присягу народові України на урочистому засіданні Верховної Ради України (ст. 104), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до народу, так  і до парламенту держави.
       Конституція України 1996 року урівноважила повноваження глави держави і парламенту країни. За визначенням Основного Закону, Верховна Рада — загальнодержавний  представницький орган, єдиний законодавчий інститут України. Все це впроваджує і відображає функціональну цінність світової (західної) цивілізації. Тому конституювання Верховної Ради парламентом  має велике значення як необхідна  правова норма і умова еволюції представницького органу країни у цьому  напрямі й тим самим — становлення  і розвитку українського парламентаризму.
       Нинішній  конституційний склад Верховної  Ради визначається у 450 депутатів, які  обираються на основі загального, рівного  і прямого виборчого права  шляхом таємного голосування терміном на чотири роки. Дуже важливим є положення  про те, що народні депутати України  здійснюють свої повноваження на постійній  основі, що вони не можуть мати іншого представницького мандату аби бути на державній службі (ст. 76, 78). Однак  остання вимога, вже після прийняття  Конституції, в період діяльності Верховної  Ради другого скликання повністю так і не була виконаною. Десятки  народних депутатів поєднували свою роботу з діяльністю на міністерських  та інших державних посадах.
       Верховна  Рада має широкі повноваження у сфері  законодавства, визначення засад внутрішньої  та зовнішньої політики, територіального  облаштування. Парламент нашої країни затверджує державний бюджет, програми діяльності уряду та Інші загальнодержавні програми економічного і соціального  розвитку.
       Відповідно  до Конституції України Верховна Рада правоспроможна звільнити Президента в порядку імпічменту і призначити вибори глави держави у випадках і порядку, передбачених Основним Законом  країни. Вона дає згоду на призначення  Президентом глави українського, уряду, складу Кабінету Міністрів, інших  посадових осіб, а також здійснює конкретні функції стосовно уряду, виконання бюджету тощо.
       Верховна  Рада бере активну участь у формуванні судової гілки влади країни: вона обирає суддів безстрокове, призначає  третину складу Конституційного  Суду України. Парламент також дає  згоду на призначення Президентом  на посаду Генерального прокурора держави; може висловлювати недовіру останньому, що призведе до відставки його з  посади (ст., 25-27). Так, парламент другого  легіслатурного періоду не дав згоди  на кандидатуру О. Литвака, запропоновану  Президентом на посаду Генерального прокурора. В результаті О. Литвак більше року був виконуючим обов'язки. Верховна Рада третього скликання підтримала кандидатуру М. Потебенька, запропоновану  Президентом на посаду Генерального прокурора держави.
       У межах сучасних масштабів розвитку демократії нинішні форми парламенту досить різні, Існують відповідні модифікації. Парламенти — найвищі представницькі органи, які можуть обиратися громадянами  чи призначатися і мати одну чи дві  палати. Парламенти наділяються відповідними компетенціями у сфері законодавства, схвалення державних бюджеті  в, здійснення парламентського контролю тощо. Не менш важливою постає і функція  парламенту як відповідного загальнонаціонального  форуму, де прилюдно обговорюються  найактуальніші питання суспільного  і державного життя з мстою  коригування політичного курсу [7, с.14].
       Аналізуючи  новітні підходи до визначення функцій  парламенту в контексті українського державного будівництва, дуже важливо  виокремити представницьку, законотворчу і фінансову функції, а також  зовнішньополітичну роль і становище  відносно парламентського контролю, його інтенсифікації. Контроль визначається як юридичний вимір і наповнення парламентаризму.
       За  роки незалежності нашої держави  Верховною Радою сформовано переважно  правове поле для нарощування  нових економічних і соціальних відносин, розвитку підприємництва і  світогосподарських зв'язків вітчизняної  економіки. Так, за період роботи Верховної  Ради у 1990-1994 роках прийнято понад 400 законів і більше 1100 постанов. У 1994-1998 роках схвалено 750 законів і 1625 різних постанов [8]. Тобто в ці періоди  значно зросли кількісні показники, дещо поліпшились якісні сторони  роботи Верховної Ради. Показово, що в 1998-2002 роках парламентом держави  прийнято ще 615 законів і кілька кодексів. Серед них Земельний, Цивільний, Кримінально-процесуальний кодекс, а також інші базові законодавчі акти [4].
       Особливо  наголосимо, що з прийняттям Конституції  парламент України отримав допоміжну  не лише морально-політичну, а й політико-правову  основу своєї діяльності, став більш  стійким і передбачуваним у прийнятті  рішень. Зауважимо, що багато законів  Верховна Рада повинна була привести у відповідність з Конституцією, а також розробити й прийняти десятки нових законів, що витікають  із Основного Закону.
       Зазначимо, що в нашій країні після 1996 року було запроваджено ряд нових державних  інститутів — Конституційний Суд, Рахункова  палата, Уповноважений з прав людини, Вища рада юстиції та ін. Характерно, що більше половини законодавчих актів, прийнятих після схвалення Конституції, було розроблено на розвиток положень Основного Закону [14].
       Підвищенню  якості діяльності Верховної Ради в  бік утвердження кращих рис парламентаризму  певною мірою прислужилося реформування її роботи, яке було проведено після  прийняття Конституції України 1996 року. По-перше, в ці роки діяльність Верховної Ради була забезпечена  найсучаснішими інформаційними технологіями Із застосуванням персональних комп'ютерів і міжнародної системи Internet. Близько 200 видів опрацювання законопроектів, які раніше вимагали кількох місяців, здійснюються тепер у значно коротший термін.
       По-друге, перехід переважної більшості народних обранців Верховної Ради другого  скликання на постійну роботу в парламент  супроводжувався посиленням організаційного  забезпечення діяльності депутатів. Цій  меті була підпорядкована реорганізація  структури апарату Верховної  Ради.
       По-третє, основним напрямом, за яким здійснювалось  удосконалення діяльності депутатів  Верховної Ради та її апарату в  роки після прийняття Конституції, стало значне підвищення юридичного, наукового, інформаційно-аналітичного процесу. Цьому відповідно сприяли  створення і ефективна робота Інституту законодавства Верховної  Ради як прикладного науково-дослідницького парламентського закладу [7, с.15].
       Окрім цього, новим і важливим підрозділом  у справі розповсюдження законів  й тим самим підвищення рівня  поінформованості з новими законами всіх громадян країни та її партнерів  стала діяльність Парламентського  видавництва. Перші тематичні збірки нових законів, як і оперативна публікація останніх законодавчих актів, підтверджують  доцільність такої роботи.
       Проте заради справедливості відзначимо, що багато законів потребують подальшого вдосконалення, до окремих напрямів треба розробити прогресивні  підходи правового регулювання. А причину того, що цього ще не зроблено, очевидно, слід шукати не лише у складі Верховної Ради (лівизна  її значної частини загальновідома), а й в обмеженому історичному  досвіді державного будівництва  в нашій країні загалом, а також  у втраті Україною темпів прогресивних перетворень зокрема.
       Під час роботи Верховної Ради другого  легіслатурного періоду більш очевидним  стало виконання нею контрольної функції. Адже в 1990-1994 роках у законодавчому органі держави відбулося лише одне парламентське слухання і взагалі не проводились дні уряду. Тобто форми роботи, що притаманні парламентам Заходу, в той час в Україні ще не прижилися. З плином часу становище змінилося. Реалізовуючи контрольну функцію, Верховна Рада у 1994-1998 роках провела вісім парламентських слухань й 20 днів уряду, на яких розглядалися найактуальніші питання соціально-економічного життя країни [9]. Такий підхід став характерним і в подальшій роботі цього органу влади.
       Тим самим контрольні функції парламенту, їх юридичне наповнення постає все  більш важливою складовою утвердження  нової системи державного управління. Проте не слід випускати з уваги  той факт, що здійснення контрольних  функцій Верховною Радою почасти  в самому парламенті і за його стінами  усвідомлюється не зовсім вірно: або  у вигляді необмеженого контролю, як за радянських часів "повновладдя  рад", або як досягнення більшої  переваги над виконавчою владою. Тобто  в останньому разі йдеться про  зверхність над Кабінетом Міністрів  і про підконтрольність, підлеглість  місцевих державних адміністрацій.
       Підкреслимо, що сутності парламентаризму відповідає підхід реалізації контрольних функцій  Верховною Радою шляхом затвердження бюджету, урядових програм, здійснення аналізу діяльності Кабінету Міністрів  з відповідних напрямів розвитку, а також дійовий контроль за дотриманням  бюджету та затверджених програм.
       Певно, цікаво співставити чи порівняти  трактування функцій загальнонаціонального  представницького органу і конгресу США. У дослідженнях американських  вчених є широкий спектр поглядів на цю проблему [12, с. 155-156]. Доцільно звернутися до комплексного розуміння функцій  парламенту, які інтегрують два елементи: стримування президента та захист громадян. Показово, що цій функції віддається перевага у порівнянні з іншими аспектами  життєдіяльності законодавчого  органу. Розробляючи, наприклад, проблему "Конгрес і майбутнє", М. Мезі віддає перевагу формулі активізації  конгресу, називаючи його "рухом  у напрямі представницької моделі". Зміни визначаються шляхом удосконалення  контролю конгресом виконавчої влади  і практики представлення інтересів, щоб були почуті як загальні, так  і конкретні побажання народу і стримувалася схильність бюрократичних  чиновників до ігнорування інтересів  населення країни [12, с. 157-158].
       Аналіз  поглядів на сучасну теоретичну модель парламенту свідчить, що уявлення різних дослідників стосовно його функцій  не завжди збігаються. Це стосується і  поглядів щодо кількості його функцій, їх визначень, а також змісту окремих  із них. Зокрема, є визначення щодо розуміння  відповідної функції у високому та широкому її тлумаченні, є також  різні тлумачення змісту одного й  того ж виду діяльності. Водночас досить чітко і рельєфно вимальовується головне, що об'єднує авторів: парламент  здійснює представницьку функцію в  широкому розумінні, яке включає  й контроль над виконавчою гілкою влади [7, с. 16]. 

       1.2. Конституційний склад і структура  Верховної Ради України 

       Загальний кількісний склад Верховної Ради України та її структура визначаються Конституцією України, Регламентом  Верховної Ради України та законами про окремі її інститути.
       Згідно  зі ст. 76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України  — 450 народних депутатів України. Така кількість народних депутатів зумовлена  такими факторами: кількістю населення (громадян) України, виборчою системою, структурою парламенту та іншими обставинами [13 ,с. 323-324].
       Чисельний склад парламенту визначається з  урахуванням різних чинників. Так, з  одного боку, чисельність парламенту має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру. Для  того, щоб парламент виступав реальним представником народу, до його складу мають входити відносно численні об'єднання парламентаріїв (депутатські  групи та фракції), які відображали  б інтереси значних прошарків  суспільства. Крім того, відповідною  має бути чисельність його робочих  органів (комітетів та комісій), які  здійснюють законопроектну та контрольну діяльність. З другого боку —  надмірна чисельність парламенту суттєво  ускладнює організацію його роботи. Оптимальною з огляду на ці обставини, вважається чисельність парламенту в 350—500 депутатів. На чисельність парламенту можуть впливати і такі чинники, як його структура, чисельність населення  країни, форма державного устрою тощо. Для прикладу, чисельність парламентаріїв європейських країн коливається  від 60 (Люксембург) до 662 (Палата громад парламенту Великої Британії та Бундестаг  ФРН) [15, с.61].
       Конституція України 1996 р. залишила загальну структуру  Верховної Ради без змін (у вигляді  однопалатного парламенту), але значно оновила окремі її інститути. Найважливішими віхами української парламентської реформи є припинення існування  Президії Верховної Ради України  як постійно діючого органу загальної  компетенції, перетворення постійних  комісій Верховної Ради на комітети Верховної Ради та ряду інших інститутів, зокрема інституту найстаршого  за віком депутата для відкриття  першого засідання першої сесії  Верховної Ради та для здійснення процедури складення присяги  народними депутатами, інституту  представника Президента України у  Верховній Раді та інших. Започатковано  створення ряду елементів інфраструктури Верховної Ради: Парламентське видавництво, Парламентська бібліотека, Інститут законодавства, друковані органи —  «Відомості Верховної Ради України», журнал «Віче», газета «Голос України» та ряд інших [16, с.288].
       Відповідно  до ст. 88 Конституції України Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, його Першого заступника і заступника. Голова Верховної Ради має такі повноваження: веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на її засіданнях; підписує акти, прийняті Верховною Радою; представляє Верховну Раду у відносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; організовує роботу Апарату Верховної Ради.
       Верховна  Рада затверджує перелік комітетів, обирає їх голів. Комітети здійснюють законопроектну роботу, готують і  попередньо розглядають питання, віднесені  до повноважень Верховної Ради України (ст. 89 Конституції). Значення комітетів  полягає, по-перше, в забезпеченні безперервної і ефективної діяльності Верховної  Ради, яка працює в сесійному порядку; по-друге, в найбільш повному залученні  народних депутатів до роботи Верховної  Ради. Це — своєрідна форма об'єднання  депутатів усередині Верховної  Ради, бо ні сесія, ні депутатські групи  та фракції, ні індивідуальна робота депутатів не можуть виконувати цієї ролі в повному обсязі. Верховною  Радою четвертого скликання створені такі комітети: з питань правової політики; з питань державного будівництва  та місцевого самоврядування; з питань соціальної політики та праці; з питань науки і освіти; з питань охорони  здоров'я, материнства та дитинства; з питань культури і духовності; з питань економічної політики, управління народним господарством, власності  та інвестицій; з питань бюджету; з  питань молодіжної політики, фізичної культури; спорту і туризму; з питань прав людини, національних меншин і  міжнаціональних відносин; з питань фінансів і банківської діяльності; з питань промислової політики і  підприємництва; з питань паливно-енергетичного  комплексу, ядерної політики та ядерної  безпеки; з питань аграрної політики та земельних відносин; з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства та зв'язку; з питань екологічної  політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; з питань боротьби з організованою злочинністю  і корупцією; з питань національної безпеки і оборони; з питань Регламенту, депутатської етики та організації  роботи Верховної Ради України; з  питань свободи слова та інформації; з питань європейської інтеграції; у закордонних справах; у справах  пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, а також Спеціальна контрольна комісія  з питань приватизації [13, с.325-326].
       Таким чином, Верховна Рада України четвертого скликання сформувала склад 24 комітетів  і однієї спеціальної комісії, в  яких належним чином представлені члени  парламентських фракцій: «Єдина Україна», «Наша Україна», Комуністичної партії України, Блоку Юлії Тимошенко, Соціалістичної партії України, Соціал-демократичної  партії України (об'єднаної) та депутатських груп.
       Кожен комітет, який очолює роботу над певним законопроектом чи проектом іншого акта Верховної Ради України, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетів, окремих  народних Депутатів і готує їх до розгляду на пленарному засіданні  Верховної Ради України. Для здійснення законопроектних та інших функцій  комітетам надаються, зокрема, такі права: а) публікувати у пресі  до внесення на розгляд Верховної Ради у першому читанні законопроекти, що належать до їх компетенції, і звертатися до наукових установ і організацій, громадян та їх об'єднань з пропозицією висловити свою думку щодо них. У разі опублікування законопроекту мають бути зазначені всі автори його в цілому та його структурних частин, а також ініціатори його внесення; б) укладати договори з науковими установами, навчальними закладами та спеціалістами про науково-інформаційний пошук, розробку, доопрацювання та експертизу законопроекту, залучати до цієї роботи працівників міністерств і відомств, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування; в) вносити пропозиції щодо проведення всеукраїнського референдуму [11, с. 39-40].
       Верховна  Рада України у межах своїх  повноважень може створювати також  тимчасові спеціальні комісії для  підготовки і попереднього розгляду питань. Крім того, для проведення розслідування  з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина  від її конституційного складу. Організація  і порядок діяльності комітетів  Верховної Ради, її тимчасових спеціальних  і тимчасових слідчих комісій  встановлюється законом.
       Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначається Верховною  Радою для здійснення парламентського  контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 101 Конституції). Рахункова палата створюється для контролю за використанням  коштів Державного бюджету України  від імені Верховної Ради України (ст. 98).
       Роботу  Верховної Ради забезпечує Апарат Верховної  Ради. Його керівника призначає на посаду та звільняє з посади Верховна Рада. Вона затверджує також структуру  свого Апарату (п. 35 ст. 85 Конституції). Організація і порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів  України визначається виключно законом  України [10, с. 420-421]. 

       РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ 

       2.1. Представницька функція 

       У функціях і компетенції Верховної  Ради України відображається її соціально-політична  роль та місце у механізмі державної  влади, у реалізації функцій держави.
       Функції Верховної Ради України — це основні  напрями її діяльності в різних сферах суспільних відносин.
       Функції і компетенція Верховної Ради пов'язані зі специфікою її конституційно-правового  статусу як парламенту змішаного  типу. Головними функціями Верховної  Ради є: представницька, законодавча, установча, функція парламентського контролю. До парламентських функцій належать також бюджетно-фінансова, функція міжпарламентських зв'язків та ін. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються головними серед її основних функцій. Класичну класифікацію функцій парламенту запропонував англійський державознавець У. Берджгот. До них він відносив: законотворчість, формування інших органів, політичне волевиявлення та контроль за урядом, представництво нації [6, с. 249].
       Представницька  функція Верховної Ради України. Ця функція парламенту України покликана  виражати волю народу — основу державної  влади. Вона реалізується шляхом проведення періодичних вільних виборів, які  спрямовані на виявлення інтересів  різних соціальних груп. Мирний перехід  державної влади від одних  представників суспільства до інших  відбувається на основі вільного волевиявлення  виборців. Це означає, що серед усіх державних інститутів парламент  виступає як орган загальнонародного  представництва. Представництво як спосіб діяльності парламенту України виражається  насамперед в обов'язку народних депутатів  підтримувати тісні зв'язки з виборцями. Представницька функція Верховної  Ради проявляється і в тому, що в  законах, які приймаються, знаходить  вираження суспільний інтерес. У  роботі парламенту відображаються найбільш актуальні питання життєдіяльності  держави, суспільства, людини. У цьому  аспекті представницька роль парламенту має важливе значення для становлення  громадянського суспільства, втілення принципів демократії та правової держави, забезпечення прав людини [13, с. 329].
       2.2. Установча функція 

       Іншою, не менш важливою, функцією Верховної  Ради серед її головних функцій є  установча (державотворча, організаційна) функція. Пріоритетними напрямами  діяльності парламенту по здійсненню цієї функції є, звичайно, формування або участь у формуванні органів  виконавчої і судової влади, а  також формування власних, парламентських структур; призначення чи обрання  на посади, звільнення з посад, надання  згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів  державної влади та державних  організацій, сприяння формуванню органів  місцевого самоврядування; вирішення  питань, що стосуються інших елементів (атрибутів) механізму держави: територіального  устрою, Збройних Сил та інших складових  механізму держави.
       Таким чином, основними напрямами діяльності Верховної Ради по здійсненню установчої функції є:
       1) участь у формуванні органів  виконавчої влади;
       2) формування органів судової влади;
       3) створення парламентських структур;
       4) участь у формуванні інших  органів державної влади та  державних організацій;
       5) вирішення питань територіального  устрою України і забезпечення  формування органів місцевого  самоврядування [10, с. 425].
       Пріоритетним  напрямом установчої функції парламенту є призначення виборів Президента у строки, передбачені Конституцією. Обрання Президента, відповідно до ст. 103 Конституції, здійснюється громадянами  України на основі загального, рівного  і прямого виборчого права  шляхом таємного голосування строком  на п'ять років.
       Роль  парламенту у формуванні органів  виконавчої влади за чинною Конституцією істотно змінилася, але він не усунутий від цього напряму державотворчого  процесу. Верховна Рада вирішує, зокрема, питання про надання згоди  на призначення Президентом Прем'єр-міністра, може прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів, яка має наслідком  відставку Кабінету Міністрів (ст. 87, 115 Конституції), розглядає і приймає  рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; вирішує  питання про надання згоди  на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду державного майна; Голови Державного комітету телебачення  і радіомовлення.
       Але найширші і найвагоміші державотворчі  функції і повноваження має Верховна Рада у формуванні органів судової  влади та прокуратури. Відповідно до ст. 85 Конституції, вона обирає суддів безстроково; призначає третину  складу Конституційного Суду; вирішує  питання щодо надання згоди на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, висловлює  недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку  з посади [6, с. 255].
       Верховна  Рада здійснює також чимало установчих функцій по формуванню власних, парламентських органів та інших структур, які  здійснюють не лише внутрішньопарламентські, а й загальнодержавні функції. Зокрема, Верховна Рада призначає по посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; призначає  на посади та звільняє з посад голову та інших членів Рахункової палати; обирає зі свого складу Голову Верховної  Ради, першого заступника і заступника Голови Верховної Ради та відкликає  їх; затверджує перелік комітетів  Верховної Ради, обирає голів цих  комітетів; створює тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії, призначає  на посаду й звільняє з посади керівника  апарату Верховної Ради України, затверджує структуру цього апарату.
       Важливе місце в установчій діяльності Верховної  Ради має формування, поряд з органами законодавчої, виконавчої і судової  влади, інших органів державної  влади та державних організацій. Зокрема, Верховна Рада призначає на посаду та припиняє повноваження членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; призначає  половину складу Національної ради України  з питань телебачення і радіомовлення, яка є позавідомчим органом державної  влади; призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку  України за поданням Президента України; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України.
       Поряд з цими видами державотворчої (установчої)
       діяльності  Верховна Рада затверджує відповідно до Конституції (п. 22 ст. 85) загальну структуру, чисельність та визначає функції Збройних Сил, Служби безпеки, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ.
       Багатогранні  державотворчі (установчі) функції  Верховної Ради й у сфері територіального  устрою та місцевого самоврядування. До повноважень Верховної Ради України  у цій сфері належать, зокрема, утворення й ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів  та міст, зарахування населених пунктів  до категорії міст, найменування і  перейменування населених пунктів  та районів. Інші найважливіші питання  територіального устрою загальнодержавного й місцевого значення вирішуються  референдумами [11, с. 84].
       Відповідно  до ст. 73, 85 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішується  питання про зміну території  України, який призначає Верховна Рада України.
       Крім  того, Верховна Рада приймає закони про: територіальний устрій України, правовий режим державного кордону, статус столиці  України та спеціальний статус інших  міст.
       Верховна  Рада, має право достроково припиняти  повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про  порушення нею Конституції України  або законів України; призначати позачергові вибори до Верховної  Ради Автономної Республіки Крим.
       Істотними повноваженнями Верховної Ради в  галузі місцевого самоврядування є  призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого  самоврядування і прийняття законів  про засади місцевого самоврядування.
       Багатогранною за змістом і формами є бюджетно-фінансова  діяльність Верховної Ради. ЇЇ місце  в системі функцій Верховної  Ради визначається не однозначно: вона вважається як однією з основних функцій  Верховної Ради, так і складовою  цих функцій.
       Верховна  Рада України затверджує законом  Державний бюджет та вносить у  відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, приймає рішення  щодо звіту про його виконання (ст. 85 Конституції) [10, с.428].
       Відповідно  до Конституції (ст. 95) бюджетна система  України будується на засадах  справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства  між громадянами і територіальними  громадами.
       Виключно  законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки  держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове призначення  цих видатків.
       Держава прагне до збалансованості бюджету  України. Поряд із Державним бюджетом і бюджетною системою Верховна Рада встановлює грошову одиницю України, якою за Конституцією (ст. 99) є гривня.
       Оскільки  Державний бюджет, бюджетна система  й грошова одиниця України  є органічними атрибутами держави, то діяльність, пов'язана з їх встановленням (введенням, затвердженням), об'єктивно  є складовою частиною державотворення, тобто установчої функції Верховної  Ради [10, с. 429]. 

       2.3. Законодавча функція 

       Законодавча функція Верховної Ради є найважливішою  і найбільш об'ємною за значенням  і змістом. В її межах формується правова система Української  держави, забезпечується правове регулювання  відносин, що виникають у суспільстві  і потребують законодавчого регулювання. Зміст законодавчої діяльності Верховної  Ради полягає в підготовці і прийнятті  законів. Законодавча функція спрямована на встановлення надійного правопорядку. Вона спрямована на ділове співробітництво  парламенту з іншими гілками влади  у нормотворчій діяльності, що гарантує стабільність у країні, формування правової основи, подальший розвиток держави і суспільства.
       Законодавча функція Верховної Ради - найважливіший  напрям її діяльності. Верховна Рада України  в межах своєї компетенції  приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулювання. При  цьому вона не має права втручатися до сфери компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність (Президент України, Кабінет  Міністрів України, міністерства тощо). Здійснюючи законодавчу функцію, Верховна Рада за допомогою закону надає своєму рішенню найвищої юридичної сили, визначаючи тим самим і правову  базу організації і діяльності органів  виконавчої та судової влади. Право  парламенту приймати закони визначає особливе місце Верховної Ради в  системі державного механізму України [13, с.330]                                                                                                                           Головним змістом законодавчої функції  Верховної Ради є прийняття законів. Із змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон  з будь-якого питання у межах  своїх повноважень, за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Водночас Конституцією передбачається коло питань, які регулюються  виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються: права і  свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок  застосування мов. Основну групу  питань виключно законодавчого регулювання  становлять екологічні, соціальні, культурні  та економічні питання; засади використання природних ресурсів виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи соціального  захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці  і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони  дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони  здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади регулювання демографічних і міграційних процесів [10, с. 424].
       Виключно  законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого  самоврядування, зокрема засади утворення  і діяльності політичних партій, інших  об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів і референдумів; організ
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.