На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Туристичне законодавство вропейського Союзу

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 07.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти та науки, молоді та спорту України
Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ
Кафедра туризму та соціальних наук 
 
 
 
 
 
 

Туристичне  законодавство Європейського  Союзу 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків 2011
 

     
Зміст 

 

     

     Вступ

     Постійне  розширення міжнародного туристичного обміну зумовило необхідність його міжнародно-правової регламентації: вироблення різних правових інститутів і створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій.
     Туристичні  обміни пов'язані з перетином  державних кордонів, перебуванням туристів на території іноземної держави  і переміщенням по ній, що є метою єдиного підходу повинні регулюватися міжнародним правом.
     Туристична  діяльність регулюється у світі  різноманітними методами. Зокрема, у Європі існує об’єднання країн, що займається вирішенням різноманітних міжнародних питань, в тому числі і регулюванням туризму в країнах Європи.
           Отож, докладніше… 

     Європейський  союз

     Європейський  Союз (The European Union) –інтеграційне об’єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей, яке має на меті досягнення стабільності, миру та процвітання. ЄС є унікальним міжнародним утворенням, адже його держави-члени заснували спільні інституції та делегували їм певну частку свого суверенітету для того, щоб можна було демократично, на загальноєвропейському рівні ухвалювати рішення з конкретних питань, які становлять загальний інтерес. Членами Євросоюзу на сьогодні є: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція. Країнами-кандидатами наразі визнані Македонія, Туреччина й Хорватія.
     Історичні корені Євросоюзу сягають післявоєнного періоду середини ХХ сторіччя. Так, після Другої світової війни західноєвропейські країни поставили перед собою питання майбутнього Європи, що, власне, і вважається початком європейської інтеграції. На той час інтеграція була єдиною відповіддю, яку знайшли європейські політики та дипломати. В період 1945-1950 років кілька видатних діячів, серед яких – Конрад Аденауер, Вінстон Черчілль, Алкід де Гаспер і Роберт Шуман почали переконувати свої народи “увійти до нової ери”, де має панувати новий порядок, заснований на спільних інтересах її народів і націй.
     У травні 1950 року в Парижі міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман запропонував новий план часткової економічної інтеграції. Ця ідея належала Жану Моне. 9 травня 1950 року було підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонувала створити організацію, що контролюватиме видобування вугілля та виробництво сталі у ФРН та Франції.
     План  Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року підписанням Паризького Договору про створення Європейського  Співтовариства Вугілля і Сталі, який набрав чинності в липні 1952 р. Членами нової організації стали Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.
     Наступним кроком було ухвалення Римського  договору про створення Європейського  економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейської спільноти з атомної  енергії (Євроатом). Документ був підписаний 25 березня 1957 року і набрав чинності з 1958 р. Ним передбачалося ліквідація всіх національних бар’єрів на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями, а також перехід до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики. Крім того, було підписано Конвенцію про спільні для трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) інституцій, якими стали Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. На той момент, кожне співтовариство мало власні інституції.
     1967 рік знаменується злиттям трьох  співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому)  в єдине Європейське співтовариство. У 1973 році набула чинності Угода  про вільну торгівлю між ЄЕС  і ЄОВС з одного боку та країнами Європейської асоціації вільної торгівлі - з іншого. У 1979 році завершився процес створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), запроваджено ЕКЮ. Введення ЕКЮ мало зменшити коливання валютних курсів, витіснити з міжнародних розрахунків долар США, стимулювати подальший розвиток інтеграційних процесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС.
     У 1985 році підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз (“Європа без кордонів”), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. У 1992 році укладена угода між ЄС і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про створення Європейського Економічного Простору (ЄЕП). Цього ж року прийнято Маастрихтську угоду, суть якої характеризувала новий якісний етап в еволюції ЄС - усунення діючих обмежень вільного руху капіталу в Португалії та Греції.
     З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло в нову стадію економічної  інтеграції. За рішенням держав та урядів країн-членів, організація набула офіційної назви - Європейський Союз. У межах ЄС планується також перехід до політичної інтеграції - створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проявляються в економіці, політиці й соціальній сфері.
     1 січня 2002 року з метою покращення  умов для співпраці в межах  Європи та зниження витрат, пов'язаних  із обміном національних валют,  запроваджено єдину європейську  валюту - євро.
     Організаційна структура ЄС побудована за принципом розподілу законодавчої, виконавчої та судової функцій. До основних органів ЄС належать:  
• Європейська комісія;

     • Європейський парламент;
     • Рада міністрів ЄС;
     • Європейська Рада;
     • Інші інституції ЄС:
     - Суд європейських співтовариств;
     - Суд аудиторів;
     - Європейський омбудсман;
     - Статистичний офіс Європейських  співтовариств (Євростат);
- Економіко-соціальний  комітет (EcoSos);
- Комітет  регіонів;
- Європейський  інвестиційний банк;
- Європейський  центральний банк тощо.

     Загальне  туристичне законодавство ЄС

     30 червня 2010 Комісія оприлюднила план з розвитку туризму. План складається з 21 пропозиції, спрямованих на залучення туристів до Європи з країн, що розвиваються, таких, як Китай, Росія, Бразилія. Крім цього, Комісія висловлює пропозиції щодо стимулювання туризму всередині Європи, наприклад за допомогою координації шкільних канікул, щоб збільшити курортний сезон. 
Туризм складає 5% ВВП ЄС і створює 9,7 млн. робочих місць, а також Європа приваблює більше туристів, ніж будь-який інший регіон світу.

     В даний час туризм в ЄС стикається з наростаючою конкуренцією з боку Азії та Південної Америки. Крім цього негативний вплив на розвиток галузі надає світова економічна криза (особливо у 2009 р.), природні явища (квітні-травні 2010 року було уражено авіасполучення з європейськими країнами через виверження вулкана в Ісландії, що завдало серйозної шкоди туризму) і глобальна зміна клімату.
     Європейська Комісія, з метою підвищити рівень розвитку сфери туризму в ЄС, пропонує розділити всі необхідні дії  по просуванню сфери туризму на 4 групи:
     1) стимулювати конкурентоспроможність галузі, а саме:
1. підтримувати різноманітні напрями в туризмі, такі як культурна спадщина, сучасне мистецтво, природні заповідники, освітній, історичний, гастрономічний туризм;
2. використовувати інноваційні технології у сфері туризму, наприклад, розвивати інтернет-сервіси бронювання через мобільний телефон; 
3. покращувати професійні навички працівників індустрії туризму; 
4. підтримувати збільшення туристичного сезону, наприклад, проводити обмін інформацією між країнами-членами ЄС з приводу бажання і можливості відвідувати курорти країн ЄС у «низький» сезон.

5. Об'єднувати соціально-економічні дані по Європі, щоб краще розуміти потреби туристів усередині ЄС.
     2) підтримувати розвиток стійкого, відповідального, високоякісного туризму. 
1. підтримувати високий рівень захисту навколишнього середовища; 
2. відповідально ставитися до використання природних ресурсів; 
3. гарантія безпеки і передбачуваного сервісу, особливо щодо літніх людей і людей з обмеженими можливостями.

     3) об'єднати Європу в одну систему високоякісних туристичних напрямків, а саме:
     1. створювати бренд Європи на ринку туристичних послуг шляхом консолідації зусиль країн-членів ЄС,
     2. підтримувати туристичні кампанії із залучення клієнтів, а також сайт visiteurope.com для відображення на ньому інформації про основні європейських напрямках і надаються туристам послуги
     4) максимально використовувати потенціал фінансових та інших інструментів ЄС для розвитку туризму, а саме:
     1. забезпечення законодавчого регулювання;
     2. фінансова підтримка малого і середнього бізнесу спрямованого на розвиток туристичних маршрутів Європи;
     3. координація транспортних мереж і туристичних маршрутів.
     Хотілося б відзначити, що Комісія не збирається зупинятися на прийнятті рамкового рішення, а буде продовжувати обговорення питань сфери туризму до листопада 2010 року, коли відбудеться Європейський Форум з Туризму, на якому загальна стратегія з приводу туризму буде детально розглянута з країнами-членами , туроператорами та громадськістю.

     Шенгенська  угода та свобода  пересування

     Важливим кроком для розвитку світового туризму є локальні зрівняльні заходи континенту, які стимулювали процес створення внутрішнього ринку для держав ЄС. Це процес був тривалим і складним, викликаючи серйозну полеміку між його прихильниками і супротивниками. Останні вважали, що повне усунення внутрікордонного контролю може бути загрозою для безпеки окремих європейських країн, а також привести до розповсюдження наркотиків, сплеску злочинності і нелегальної еміграції. Першим вагомим результатом активних прихильників інтеграційного процесу стало підписання 13 липня 1984 року в Саарбрюкені з ініціативи Канцлера ФРН Гельмута Коля та Президента Франції Франсуа Міттерана двосторонньої Угоди про зменшення митного контролю між двома державами. 14 червня 1985 на базі «саарбрюкенських» домовленостей в Люксембурзькому містечку на Мозеле Шенгені була підписана Угода між урядами держав економічного союзу країн Бенілюкс, ФРН і Французької Республіки про поступову відміну контролю на спільних кордонах.
     Шенгенська угода стосувалося короткотермінових заходів щодо зменшення митного контролю та довгострокової програми по здійсненню зрівняльних заходів. У наслідку, довгострокова програма послужила основою для підписання 19 червня 1990 Конвенції про застосування Шенгенської угоди від 14 червня 1985 р., вступила в силу 26 березня 1995.
     Деякі держави ЄС, перш за все Великобританія, відносили право вільного пересування тільки для громадян ЄС і вважали необов'язковим повне усунення контролю на внутрішніх кордонах для громадян третіх держав. Причому, Великобританія залишається найпослідовнішим супротивником скасування паспортного контролю на кордонах. Англійці пишаються тим, що їхні зовнішні рубежі настільки надійно контролюються, що всередині країни ніякого додаткового контролю не потрібно.
     До цих пір, не хотіла відкривати своїх кордонів і Швейцарія, яка вже виявилася «островом в Шенгенському морі». Швейцарці ще більше, ніж англійці, стурбовані можливим напливом небажаних іммігрантів і злочинних елементів. Невдовзі інші країни ЄС (Італія, Іспанія, Португалія, Греція і Австрія), які розуміли право вільного пересування, як право для всіх громадян, приєдналися до «шенгенської процесу».
     Шенгенська  конвенція передбачає двоступеневу систему застосування норм: спочатку вступають в силу правила ст. 139 про Виконавчий комітет, тся цілий ряд зрівняльних заходів, які з'єднуються зі ст.2 про усунення внутріпогранічного контролю.
     Шенгенську  конвенцію порівнюють з колесом, спицями якого є цілий ряд зрівняльних заходів, які з'єднуються зі ст.2 про усунення внутріпогранічного контролю. Весь механізм представлений не тільки у вигляді норм Шенгенської конвенції, але також рішень, прийнятих Виконавчим комітетом.
     Найважливішою нормою Шенгенської конвенції є ст.2, що передбачає вільне переміщення через внутрішні кордони в будь-якому місці без прикордонного огляду. Громадяни звільняються від зобов'язання при переході внутрішніх кордонів країн Шенгену, піддаватися будь-якому прикордонному контролю. Усунення контролю стосується не тільки наземних кордонів, а й авіаційних і регулярних поромних ліній, що зв'язують країни Шенгену безпосередньо один з одним.
     Звільнення від прикордонного контролю не означає права в'їзду на територію Шенгену. Тому, не пред'явлення документів на кордоні не означає, що громадянин не повинен мати їх з собою. Зокрема, це стосується візових зобов'язань з третіх країн. Існують відмінності між країнами з обов'язковим візовим режимом, де держава вимагає візу від іноземця, і державами, в яких можна їздити без візи. За загальним правилом, громадяни з третіх країн при в'їзді на територію Шенгену повинні мати необхідну візу.
     Положення про повне усунення внутрішнього прикордонного контролю не виключає можливості його відновлення в інтересах національної безпеки. Ці заходи можуть бути вжиті лише у виняткових випадках і повинні бути лімітовані у просторі та часі. Положення про повне усунення внутрішнього прикордонного контролю не виключає можливості його відновлення в інтересах національної безпеки. Ці заходи можуть бути вжиті лише у виняткових випадках і повинні бути лімітовані у просторі та часі. Відповідним чином змінюється візовий режим. Така радикальна зміна прикордонного режиму викликало необхідність більш тісного співробітництва імміграційних, поліцейських і судових служб країн Шенгену.
     Зовнішньокордонний контроль проводиться по-різному в залежності від виду та місця перетину кордону: з одного боку, перетин кордону в порту або аеропорту, з іншого боку - перетин наземного і водного кордону. Перетин кордону допустимий тільки в спеціальних пунктах перетину кордонів і у встановлені години їх роботи.
     Ст. 11 Шенгенської конвенції передбачає наступні види шенгенських віз:
     1) одноразова або багаторазова в'їзна шенгенська віза за умови, що тривалість безперервного перебування і загальна тривалість послідовних візитів не може перевищувати трьох місяців у межах півріччя з дня першого в'їзду;
     2) транзитна шенгенська віза, що дозволяє її власнику проїжджати через територію Шенгену один раз, двічі або, у виняткових випадках, кілька разів на шляху до території третьої держави за умови, що термін транзиту не перевищує п'яти днів.
     У ст.39 Шенгенської конвенції країни Шенгену зобов'язуються надавати одна одній допомогу в боротьбі зі злочинністю. Обмін інформацією відбувається на основі національного права, тобто за допомогою відповідних міністерств і відомств. Останні дають свою згоду, якщо необхідна інформація, яка перебуває за кордоном, може бути використана як докази. За винятком ситуацій особливої ??терміновості, запит передається в центр поліцейського співробітництва, пов'язаного з перетином кордону.
     У ст.39 Шенгенської конвенції країни Шенгену зобов'язуються надавати одна одній допомогу в боротьбі зі злочинністю. Обмін інформацією відбувається на основі національного права, тобто за допомогою відповідних міністерств і відомств. Останні дають свою згоду, якщо необхідна інформація, яка перебуває за кордоном, може бути використана як докази. За винятком ситуацій особливої ??терміновості, запит передається в центр поліцейського співробітництва, пов'язаного з перетином кордону.
     Таким чином, основна мета для країн  Шенгену полягає в тому, щоб  Шенгенська угода використовувалося  на користь відповідними положеннями  ЄС. Шенген не є самоціллю. Він мається  на увазі як попередник і лабораторія  для всіх положень, які потрібні для надання свободи переміщення та проведення необхідних зрівняльних заходів. Перехід від Шенгену до ЄС, загальноєвропейського ринку, в тому числі, туристському, повинен враховувати методику, яка використана при розробці положень ЄС. У той час як Шенгенська конвенція регулює ліквідацію внутріпогранічного контролю і всіх істотних зрівняльних заходів у єдиному інструменті права.
     На тлі цих проблем вступ до Шенгену п'яти Північних країн його нинішні члени розцінюють як стрибок, який необхідний для підтримки і розвитку Шенгену. Адже простір вільного пересування, з приєднанням до нього Швеції, Данії, Фінляндії, Норвегії та Ісландії, відразу розширилося на 1,25 млн. квадратних кілометрів, де проживають 24 мільйонів чоловік. Оскільки Норвегія та Ісландія - не члени ЄС, для них існує особливий статус, який буде закріплений спеціальними угодами. Формально вони не можуть брати участь у прийнятті рішень в рамках Шенгенської комітету, але всім зрозуміло, що ні одне стосується їх рішення не буде прийматися без взаємних консультацій. Слідом за Північними країнами, як найближчих претендентів на вступ до Шенгенської зони, розглядаються держави Центральної та Східної Європи, які офіційно готуються стати повноправними членами ЄС. Самі ці країни дуже хочуть відкрити кордони із Західною Європою та встановити жорсткий візовий режим на своїх східних рубежах. Угорщина і країни Балтії вже вводять у своє законодавство норми, що відповідають вимогам Шенгена в частині видачі віз та надання притулку.

     Інші…

     Зі  збільшенням кількості груп, що подорожують по Європі на туристських автобусах, ЄС прийняла Конвенцію по роботі екіпажів транспортних засобів, що беруть участь у міжнародних перевезеннях. З квітня 1995 групові автотранспортні засоби обладнані тахографами - бортовими приладами для об'єктивного контролю і обліку роботи водія та автобуса. Тахограф автоматично записує на іменному диску водія час його роботи, швидкість руху автобуса і ряд інших параметрів. При відсутності даного приладу експлуатація транспортного засобу на дорогах Європи заборонена.
     Незважаючи  на прагнення ЄС привести туристське законодавство до єдиного знаменника, в кожній країні є власні підходи  до регулювання туризму з упором на ту або іншу сторону "трикутника ". У багатьох країнах основні  зусилля спрямовані на регулювання боку "турфірма - держава ".Здійснюється це перш за все у формі ліцензування туристської діяльності, тобто певного державного дозволу, яке дається юридичним (їх офіційним представникам) та фізичним особам тільки в тому випадку, якщо:
     - вони можуть підтвердити свій професійний рівень, достатній для заняття туристичною діяльністю;
     - на них не розповсюджується  дія норм кримінального чи  цивільного законодавства країни, що визначають обмеження на  випадок заняття цим видом  діяльності;
     - вони можуть реально надати своїм клієнтам достатні фінансові, банківські, матеріальні або інші гарантії для повної оплати всіх своїх можливих витрат, які можуть раптово виникнути в процесі туристської діяльності;
     - вони мають страховий поліс з достатнім покриттям, щоб нести фінансову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають зі своєї професійної діяльності, і т.д.
     Але важливий не сам "бумаготворчий" акт видачі ліцензії, а розвиненість і ефективність роботи того державного механізму, який відстежує виконання всіх ліцензійних та інших умов туристської діяльності, а у випадку рекламацій або і інших проблем - вживає необхідних заходів для наведення належного порядку.
     Спробуйте в іншій країні працювати без  ліцензії - вже ввечері буде реакція  держави, причому вона "з'явиться, як правило, брязкаючи наручниками  і стукаючи поліцейськими чобітьми". Без такого механізму будь-які  розмови про ліцензування будуть вестися вічно і даремно.
     У ряді країн термін "ліцензування"законодавчо фактично не закріплений, а разом з тим державні вимоги до турфірмам за їх фінансової та іншої відповідальності перед клієнтами, професійної підготовки керівників і співробітників, страхування фірм і самих туристів дуже навіть суворі. Наприклад, у Німеччині міністерством юстиції затверджені "пам'ятки" для туристів, типу "Ваші права подорожують разом з вами" і "Повний перелік прав туриста під час подорожі ". І, крім того, детально розписані пояснення по порядку вирішення всіх спірних питань, що виникають у процесі туристського обслуговування.
     Вони спрямовані на визначення державних завдань у сфері розвитку туризму і засобів їх досягнення, упорядкування туристських формальностей і зменшення ризиків при подорожах, інтенсифікацію розвитку туристичної індустрії, регулювання відносин між виробниками і споживачами туристських послуг, а також на інші цілі і завдання, вирішення яких неможливо без прийняття окремого закону про туризм.
     Франція. Законом про туризм № 92-645 визначено умови, що дозволяють займатися продажем турів, встановлено коло фізичних та юридичних осіб, які підпадають під дію цього закону, названі послуги, що відносяться до туристичних, сформульовані умови, при яких можливе здійснення туристської діяльності для турагентств, громадських організацій та асоціацій, місцевих туристських органів, а також окремих категорій осіб. Фактично мова йде про можливість отримання дозволу (у вигляді ліцензії, сертифіката та іншого офіційної згоди) на заняття туристської діяльністю в тому вигляді, в якому це визначено Законом.
     У спеціальному розділі Закону фіксуються відносини між виробником і споживачем туристичного продукту, перераховані основні права і обов'язки продавця і покупця, які повинні міститися  в контракті (договорі). Законом також регламентовані міри відповідальності продавця тур-продукту за якість що входять до нього послуг, а також випадки, що виключають таку відповідальність, санкції до порушників і механізм контролю з боку державних органів за діяльністю фізичних та юридичних осіб, що підпадають під регламентацію даного Закону.
     Бельгія. Туристська діяльність регулюється Законом "Про діяльність турагентств та осіб туристських професій " від 16 лютого 1994 р. Він містить основні використовувані визначення, вимоги до реклами турпродукту, умови укладення контракту на поїздку, зміст контракту, відповідальність сторін, механізм вирішення спорів і санкції за порушення Закону .
     Італія. У 1983 р. був прийнятий основний закон щодо вдосконалення і розвитку сфери туризму і готельної індустрії. Законом визначені органи управління туризмом на регіональному рівні і порядок їх функціонування, дані визначення туристського підприємства і умови його реєстрації, а також визначення та класифікація готельного господарства, викладені умови, на яких транспортним і туристським бюро, суспільним асоціаціям дозволяється займатися туристичною діяльністю, регулюється діяльність професіоналів у туристській сфері, визначені заходи підтримки туристської галузі з боку держави та інше.
     Іспанія. Туристська діяльність на загальнонаціональному рівні визначається Законом № 48/1963 "Про компетенцію в галузі туризму " та Декретом "Про діяльність приватних туристських підприємств" від 14 січня 1965 Крім загальнонаціонального, кожна з 17 автономій має власне законодавство з туризму, основні положення якого відповідають вищевказаного Закону. Іспанське законодавство з туризму регулює відносини між туристом і продавцем турпродукту, умови, на яких фізичним та юридичним особам дозволяється займатися туристичною діяльністю, порядок надання туристських послуг, заходи контролю з боку держави і санкції до порушників. У квітні 1996 р. Парламент Іспанії затвердив Закон "Про комбіновані подорожі ", яким були чітко визначені права та обов'язки як споживача, так і туристського агентства. Під комбінованим подорожжю розуміється поїздка, що включає турпродукт, що містить, щонайменше, два з трьох нижченаведених елементи:. транспорт, розміщення на нічліг і будь-які інші туристичні послуги. У Законі дано чіткий розподіл відповідальності всередині туристської сфери та роз'яснення різних аспектів турпродукту і комбінованих подорожей. Вказано на необхідність наявності таких даних в інформаційних каталогах: кінцева мета і тривалість подорожі, засоби транспорту, вид ночівлі, вартість подорожі, додаткові пропозиції, умови і положення на випадок відмови від подорожі.
     Якщо  викладені в каталозі деталі передбачуваної подорожі не відповідають реальності, то турист, який учинив поїздку, має  право пред'явити позов. Ввівши цей  закон, Іспанія призвела національне законодавство відповідно до Директиви ЄС 1990 р. про туристських послугах (туристському продукті).
     Фінляндія. "Закон про суб'єкти, які мають право на продаж турів" та "Закон про тури і занятті туристської діяльністю " № 1080/94. Багато в чому прийняття даного Закону було обумовлено вступом Фінляндії в ЄС та необхідністю приведення фінських законів відповідно до вимог ЄС. Закони регулюють відносини клієнта і турфірми з питань продажу туру та порядок врегулювання спірних моментів. У березні 1995 р. прийнято Постанову урядових структур Фінляндії "Про занятті туристської діяльністю ",в якому деталізовано основні відомості, необхідні при реєстрації на заняття туристської діяльністю: крім звичайних питань, слід вказати, в тому числі, чи є фірма посередником іноземній туристської компанії.
     Законодавці перерахованих країн виходили з тієї природної посилки, що полегшення туристської поїздки, спрощення туристських формальностей і вільне переміщення туристів і підвищення їх безпеки вимагає єдиних дефініцій сфери туризму та уніфікованої нормативно-правової бази, яка досить легко регулювала б взаємини різних суб'єктів міжнародного туристичного ринку, незалежно від направляючої і відвідуваною країни, або цілого ланцюжка країн по всьому маршруту слідування туриста. Як вже зазначалося вище, в об'єднаної Європі ще в червні 1990 р. була прийнята Директива ЄС щодо змісту туристських послуг і турпродукту в цілому ("пекідж-тури"). Для захисту прав споживачів у Директиві ЄС приведені до єдиного змістом тексти контрактів між турфірмою і туристом-споживачем обумовлені умови, взаємні права, обов'язки і гарантії.
     В міжнароднії практиці стандартний  комплекс послуг, що надається туристу  в залежності від мети подорожі, називають інклюзив або пекідж тур  — комплексна туристична послуга, яка включає отримання візи, розміщення, харчування, екскурсійне обслуговування, транспортні, побутові, спортивно-оздоровчі, фізкультурні, медичні та інші послуги, укомплектовані в залежності від мети подорожі і у відповідності до виявлених, завдяки маркетингу, переважаючих уподобань потенційних клієнтів. Вартість такого туру вказують в каталогах та прайс-листах. Пекідж-тури {package tour, incluive tour — пекідж-тур, інклюзив тур (США), Pauhalreie — паушальрайзе (ФРІІ), voyage a'for fait — вояж а'форфе (Франція) розробляються як для індивідуальних, так і групових подорожей і відрізняються між собою складовими елементами (послугами). 
Слід відзначити, що рівень попиту на такі тури суттєво відрізняється по країнах. Найбільш популярними є пекідж тури в Бельгії, Люксембурзі, Німеччині, Великобританії та Данії, де їх частка становить 25-38% від загальної кількості подорожей. В Греції, Іспанії та Італії рівень попиту на них нижче і не перевищує 30%.

и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.