На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Удосконалення споживчих кредитв як вид кредитних операцй комерцйного банку

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 07.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 21. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
     Курсова робота
     з дисципліни: “Банківські  операції”
     На  тему: “Удосконалення споживчих кредитів – як вид кредитних операцій комерційного банку” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     м. Дніпропетровськ
     2009 

     ЗМІСТ 

Вступ  3

Розділ 1.Теоретичні та методичні засади здійснення кредитних операцій комерційними банками 
1.1 Законодавча база здійснення кредитних операцій комерційних банків
1.2 Теоретичні та методичні засади здійснення кредитних операцій комерційними банками      
1.3. Зарубіжний  досвід здійснення кредитних  операцій комерційними банками
Розділ 2. Аналіз кредитних операцій комерційного банку «Сведбанк»  
2.1. Загальні  відомості про банк і конкурентне  середовище 
2.2. Аналіз 
2.3. Аналіз прибутковості кредитних операцій банку 
2.4. Оцінка  кредитоспроможності позичальника          
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

     ВСТУП 
 

     Актуальність. В останній час споживче кредитування набуває все більшої актуальності. Пов’зано це з тим, що всі ланки суспільства прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку всіх напрямків банківської інфраструктури, насамперед споживчого кредитування, не можливий нормальний розвиток суспільства, а саме всіх його категорій (верст населення). Особливо актуально це питання стоїть перед молодим поколінням. Для нормального проживання яким відразу хотілося мати власне житло, можливість його обладнати. Говорячи про це, я маю на увазі не предмети розкошу, а елементарні засоби для існування, які є необхідними для нормального і щасливого проживання як молодих сімей так і інших верств населення. Адже якщо ми хочемо побудувати багату і високо розвинуту країну, то це можливо лише при тій умові що кожен член нашого суспільства буде жити в добробуті та щасті. А цю проблему в деякій мірі можна вирішити за допомогою такого банківcького продукту – споживчий кредит.
     З початку перебудовчих часів поступово стало не привабливим продуктом для більшості банків. Насамперед причинами цього стали високі темпи інфляції та, як правило, довгостроковий характер кредитування, тоді як банки надавали перевагу короткотерміновим кредитам під торгівельні операції.
     Але з часом все змінюється, і ті тенденції які існують в усьому світі не залишилися поза нашою увагою (так за статистичними даними у високо розвинутих [1] країнах близько третини обсягу всіх кредитних угод припадає на кредитування фізичних осіб, тобто на споживче кредитування). То ця тема стає все більш актуальною для нашої країни на даний час. Свідченням цього є як державні програми по житловому кредитуванню молодих сімей так і початок активізації роботи деяких банків на цьому сегменті ринку.
     Одним з комерційних банків в Україні, який в даний момент займається споживчим  кредитуванням, є АКБ «Сведбанк».
     Мета. В результаті проведеної мною роботи були детально вивчені теоретичні та практичні аспекти, які стосуються як споживчого кредитування так і тих сфер з якими цей продукт стикається. Що стосується теоретичних аспектів, то вони розглянуті в першому розділі даної курсової роботи і розкривають класифікаційні види споживчого кредиту (в залежності від цільового характеру, суб’єктів кредитних відносин, способів організації надання позичкових коштів, форм видачі кредиту, ступені покриття кредитом вартості споживчих товарів, строків надання кредиту) та детально описують всі елементи кредитного процесу з урахуванням тієї особливості, що позичальником, як правило, є фізична особа.
     Методологічно – інформаційна база. Курсова робота виконана на матеріалах АКБ «Сведбанк» України. До розгляду приймалися дані за чотири квартали 2007 року та два місяці 2008 року. Використовувалися відомості журнальних статей та статистичних збірників. При написанні роботи також користувалися законами та нормативними актами, постановами та положеннями Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Національного банку України, наукові монографії.
     Об’єкт  дослідження. Виходячи з вивчених мною теоретичних аспектів була досліджена робота такого суб’єкту банківської системи, як АКБ «Сведбанк» на ринку споживчого кредитування України. Дослідження базувалося на основі даних Правління АКБ «Сведбанк» по всіх регіональних управліннях України. В результаті цього дослідження було визначене теперішнє положення АКБ «Сведбанк», вивчено з якими проблемами стикається банк на даному етапі своєї діяльності, процес споживчого кредитування та методи оцінки кредитоспроможності позичальників – фізичних осіб, фактори які впливають на діяльність банку як в середині самого банку так і з зовні, проаналізована програма дій банку, перспективи розвитку на майбутнє. 

 

      РОЗДІЛ 1 Теоретичні та методичні засади здійснення кредитних операцій комерційними банками
     1.1 Законодавча база, здійснення кредитних операцій комерційними банками України 
 

     У процесі кредитування клієнтів комерційні банки завжди зустрічаються з  суперечностями між дохідністю кредитних  операцій, ризиками і ліквідністю  вкладених у позички коштів. Чим  більший дохід приносять позички, тим вищий ступінь кредитного ризику і нижча ліквідність вкладених у кредити активів, і навпаки. Якщо кредитна політика банку буде спрямована тільки на забезпечення високої ліквідності позичок, то він програє в конкуренції з іншими банками у прибутковості, а якщо пріоритетним буде прагнення тільки до високої прибутковості кредитів, то банк втратить платоспроможність, що межує з банкрутством.
     Кредитні  операції, як вид господарської діяльності комерційних банків, ґрунтуються  на глибокому розумінні економічних, фінансових і правових підвалин бізнесу. Кредит може бути повернений у строк тільки тоді, коли забезпечена його цільова ефективність.[2]
     Комерційні  банки повинні володіти певними  заходами для запобігання виникнення збитків від кредитної діяльності, серед яких найважливіше значення мають правові.
     Тому  основні правові, фінансові та економічні принципи кредитування саме знаходять  свій прояв у кредитній політиці комерційного банку. Головними елементами ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за кредитами і добре підготовлений для цієї роботи персонал.
     Кредитування  – процес складний та багатогранний  і в умовах переходу до ринкової економіки набуває нових й ефективних шляхів застосування і розвитку. У даний час кредитні операції носять рівноправний і добровільний характер і обидві сторони (кредитор і позичальник) виконують активну роль щодо своїх обов’язків і прав, які закріплюються між ними.
     Основні економічні та правові основи кредитування знайшли своє закріплення в чинному законодавстві України.
     Відносини, що виникають в процесі кредитної  діяльності комерційних банків, регулюються  різними галузями права. Фінансове  право виділяється серед них  обсягом врегульованих ним суспільних відносин, значенням, а також впливом на правове регулювання нормами інших галузей права відносин, що складаються в процесі кредитної діяльності комерційних банків.
     Відносини між Національним банком та комерційними банками з приводу кредитної діяльності останніх мають ознаку змістової єдності з предметом фінансового права, тому вони не можуть бути відірвані від нього. В цілому відносини між Національним банком та комерційними банками є відносинами “Влади-підпорядкування”, що не виключає можливості захисту прав комерційного банку перед Національним банком. Зміст фінансово-правових відносин між Національним банком та комерційними банками переважно складають обов’язки комерційних банків дотримуватись встановлених економічних нормативів, вимог щодо формування резервів, правил здійснення кредитних операцій та організації внутрішньої діяльності, а також права Національного банку на здійснення контролю та нагляду за кредитною діяльністю комерційних банків та на застосування до банків заходів впливу.
     Перед тим, як проводити характеристику правової бази, що регулює процес органiзацiї роботи банку з кредитами, охарактеризуємо основні законодавчі акти, на основi яких здійснюється проведення кредитної дiяльностi в Україні.
     Основним  законодавчим актом, що регулює банківську дiяльнiсть в Україні є Закон України «Про банки i банкiвську діяльність» №2121-ІІІ вiд 7 грудня 2000 року.[1]
     У cтатті 2 цього закону дається визначення поняття «банківський кредит». Згiдно Закону, як зазначалося раніше, банківський кредит це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмiн на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентiв та iнших зборiв з такої суми. [1]
     Питання банківського кредитування розглядаються у cтaттi 49 даного Закону – «Кредитнi операції». У цiй cтатті вказанi обов’язки банку стосовно проведення кредитної дiяльностi. Так, «банк зобов’язаний мати у своєму складi структурний пiдроздiл, функцiями якого є надання кредитiв та управлiння операціями, що пов’язані з кредитуванням».
     Банк  зобов’язаний при наданні кредитiв дотримуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитiв, дотримуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або вiдсоткiв за його користування банк має право видати наказ на примусову оплату боргового зобов’язання, якщо це передбачено кредитним договором.
     В статті 49 встановлюється заборона на надання бланкових кредитiв за умов недодержання економічних нормативів та на надання кредитів за ставкою нижчою, ніж ставка за кредитами, які бере сам банк та ставки, що сплачується ним по депозитам. [1]
     Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків»  від 6 липня 2000 р. № 279 (із змінами та доповненнями Постановою Правління Національного банку України від 17.01.2005 № 10).
     З метою підвищення надiйностi та стабiльностi банківської системи, захисту iнтepeciв кредиторів та вкладників банків Національним банком України встановлюється порядок формування i використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.
     Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» розроблене на пiдставi законів України «Про Національний банк України», «Про банки i банківську діяльність», «Про підприємства в Укpaїні», «Про господарські товариства» та інших нормативно-правових актів Національного банку. [1]
     З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифiкацiю кредитного портфелю за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифiкацiї кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: “стандартна”, “під контролем”, “субстандартна”, “сумнівна” чи “безнадiйна”. [1]
     Загальна  заборгованість за кредитами становить валовий кредитний ризик i на його основі визначається чистий кредитний ризик шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенем ризику, на вартість прийнятого забезпечення.
     Банки зобов’язанi створювати та формувати  резерви для вiдшкодування можливих втрат на повний розмiр чистого  кредитного ризику за основним боргом, зваженого на вiдповiдний коефiцiент резервування, за вciма видами кредитних операцiй в нацiональнiй та iноземній валютах.
     Пункт 4 Положення – це оцiнка фiнансового  стану позичальника. Критерiї оцiнки  фiнансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостiйно його внутрiшнiми положеннями. Методика проведення оцiнки фiнансового стану позичальника, що розроблена банком, є невiд'ємним додатком до внутрiшньобанкiвського положення банку про кредитування.
     Для визначення фiнансового стану позичальника – юридичної особи Положенням встановлюються основні показники його дiяльностi – платоспроможностi, фiнансової стiйкостi, рентабельностi та здiйснюється аналiз грошових потоків.
     При оцiнцi фiнансового стану позичальника – фiзичної особи враховуються загальний матерiальний стан клiєнта, сiмейний стан, соцiальна стабiльнiсть, його вік i дiлова репутацiя.
     Класифiкацiя  позичальникiв за результатами оцiнки  їх фiнансового стану здiйснюється  з урахуванням рiвня забезпечення за кредитними операцiями.
     Оцiнку  стану обслуговування боргу банки  здiйснюють щомiсячно. Необхiдною умовою кредитування є надання позичальником певної застави, яка є способом зниження кредитного ризику банку. Останні зміни щодо питання регулювання вiдносин застави вiдображених У Законi України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХІІ внесено згідно із Законами від від 06.09.2005 N 2801-IV (2801-15), ВВР, 2005, N 48, ст.480. Відповідно з ним, право на заставу – це спосіб забезпечення зобов’язань, при якому кредитор (банк) має право у разi неповернення позики клiєнтом одержати перевагу щодо її погашения виходячи з вартості заставленого майна перед iншими кредиторами.[1]
     Застосування  банками Закону України «Про заставу» повинно забезпечувати своєчасне повернення наданих банками кредитiв. При використаннi права на заставу мiж банком та позичальником укладається договiр про заставу. Обов’язковому нотарiальному посвiдченню договiр застави пiдлягає у разi, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортнi засоби, космiчнi об’єкти, товари в оборотi та переробцi та коли укладається догoвіp про іпотеку. Сторонами договору про заставу можуть бути юридичнi, фiзичнi особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так i третя особа.
     Заставодержателем виступає сам банк або за його дорученням вiддiлення, фiлiя, регiональне управлiння в особi їх керiвникiв. Заставодавець обов’язково повинен бути власником майна, що передається в заставу, або отримати вiд власника право розпорядження цим майном. Якщо юридичною особою є державне пiдприємство, то необхiдно мати письмову згоду Фонду державного майна або уповноважених держаних opгaнів – міністерств, що пiдтверджує повноваження Заставодавця щодо майна. Предметом застави можуть бути земельнi дiлянки та нерухоме майно, що пов’язане з землею, товари в оборотi та переробцi, рухоме майно, майновi права, цінні папери.
     Предметом застави не можуть бути нацiональнi культурнi та iсторичнi цiнностi, що знаходяться  в державнiй власностi i занесенi або пiдлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання, а також вимоги, що носять особистий характер. Договором застави може передбачатись знаходження заставленого майна у будь-якої із сторін. Ризик втрати заставленого майна несе його власник. За згодою Заставодержателя припускається змiна предмета застави у випадках втрати, пошкодження, псування переданого у заставу майна. Внесення будь-яких змін до нотаріально засвідчених документiв призведе до необхiдностi їх нотарiального засвiдчення.
     Також регулювання питання передачi майна у заставу регулюється Інструкцією «Про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29.07.2004 №73/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.07.2004 за №942/9541, згідно з яким одночасно втратив чинність наказ Міністерства юстиції України від 26.02.99 №13/5 “Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації застав рухомого майна в Державному реєстрі застав рухомого майна”. Реестрацiя застав рухомого майна в Державному peєcтpi обтяжень рухомого майна здiйснюється вiдповiдно до статті 15 Закону України “Про заставу” та Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 11, ст.140) із змінами, внесеними згідно із Законами N 1892-IV (1892-15) від 24.06.2004, ВВР, 2004, N 50, ст.538 та N 2424-IV (2424-15) від 04.02.2005).
     Інструкція  “Про порядок реєстрації обтяжень рухомого майна в Державному реєстрі  обтяжень рухомого майна” характеризує порядок реєстрації обтяжень рухомого майна та внесення змiн до запису в Державному peєcтpi, визначає тepмін реєстрацiї та порядок виключення запису з Державного реєстру або продовження дiї реєстрацiї обтяжень рухомого майна, описує порядок отримання витягiв з Державного реєстру та плати за внесення запису до Державного реєстру, внесення змiн до запису та отримання витягів з Державного реєстру. [1]
     Постанова Кабiнету Mіністрів України № 830 від 05.07.2004 р.. “Про затвердження Порядку  ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна” із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 769 від 18.08.2005 дає наступнi вiдомостi: реєстрацiя застав рухомого майна здiйснюється з метою здiйснення переважного права боржника у задоволенні вимог на предмет обтяження майна перед боржниками незареєстрованих або зареєстрованих пізнiше обтяжень; надання в інтеpecax юридичних та фiзичних осiб iнформацiї про обтяжене рухоме майно або про вiдсутнiсть обтяжень рухомого майна. Обтяження рухомого майна може бути зареєстроване в Державному peєcтpi шляхом внесення вiдповiдного запису. Пiдставою для внесення запису є заява боржника або обтяжувача.
     За  заявою боржника до запису у Державному peєcтpi можуть бути внeceнi змiни щодо предмету обтяження, особи обтяжувача чи боржника. Витяг з Державного реєстру, що свiдчить про наявнiсть або вiдсутнiсть у ньому записiв про обтяжене рухоме майно, фiзичнi та юридичнi особи можуть одержати шляхом падання запиту держателю Державного реєстру або реестратору. Порядок реалiзацiї обтяженого майна визначається Положенням “Про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації обтяженого майна”. Kpiм того, при розглядi питання щодо застави та порядку її реалiзацiї потрiбно керуватись Цивiльним, Цивiльним процесуальним та Господарським процесуальним кодексом України.[2]
     Отже, законодавча база щодо кредитних  операцiй є досить об’ємною. Регулювання  кредитної заборгованостi до моменту  реалiзацiї розглядається лише у  Положеннi "Про порядок формування та використання резерву для вiдшкодування  можливих втрат за кредитними операцiями банкiв". 

     1.2 Теоретичні та методичні засади  здійснення кредитних операцій комерційними банками 

     Якщо  з початку звернутися до історії  споживчого кредитування ще в Росії  до 1917 року, то перші кооперативні заклади  дрібного кредиту в Росії були створені в 60 – х роках ХІХ ст. – позико – збережні товариства. Вступний внесок в подібне об’єднання був встановлений на рівні 1 крб., а пайовий - 50 крб. Максимальний розмір позики був можливий до 80 крб. терміном на 6 місяців. Позико – збережні товариства виручали селян, що не могли розплатитися з розтовщиками, допомагали знижувати та ліквідовувати недостачі, перешкоджали тенденції до розорення села. В якості забезпечення кредиту в заставу допускався придбанний інвертар, надлишки сільськогосподарської продукції та домашня худоба.
     До  початку ХХ ст. в народному господарстві Росії (територія України входила  до складу Росії) були створені умови  для успішного розвитку кооперативної  організації невеликих сум кредиту, але вже не у формі позико - збережних товариств, що потребували від своїх членів пайові внески, а кредитних, що не потребують паїв. Підйом в розвитку кредитної кооперації, що почався після 1905 року досяг кульмінації до 1912 року.
     Кредитні  товариства видавали позики, як короткострокові - на один рік, так і довгострокові - терміном на п’ять років з 12% річних. Призначення позик, що видавалися кредитними товариствами, було сільськогосподарським: купівля землі, її оренда, обробіток та удобрення, купівля сільськогосподарських знарядь, худоби, насіння, кормів для худоби та т. ін. Розмір відкритого кредиту визначався заможністю двору, що вимірювалася цінністю основного капіталу (земля, будівлі, худоба, інвентар). В деяких господарствах кредит по відношенню до капіталу складав всього 4-5%.[3]
     Іпотечний кредит виник ще в рабовласницькому суспільстві, де він являв собою  різновид ростовщицького капіталу, отримав  розвиток при феодалізмі, але особливо розповсюдився при капіталізмі. Цей кредит дозволяє підприємцям  збільшувати розмір виробничого  використання вільного капіталу, землевласникам - фінансувати купівлю податкових ділянок землі, дає можливість придбати машини, обладнання та інші засоби виробництва, тобто сприяє розвитку та зміцненню ринкових відносин.
     Історія створення земельних банків в  Росії, де вони відігравали велику роль в розвитку кредитної системи, тісно пов’язана зі своїм соціально-економічним та політичним життям країни другої половини ХІХ - початку ХХ століть. На початку 70 - х років минулого століття були створені одинадцять акціонерних іпотечних (земельних) банків. Значну роль в проведенні аграрної політики в дореволюційній Росії грали державні банки: Державний селянський поземельний банк (заснований в 1882) та Державний дворянський земельний банк (1885 р.). [3]
     На  державний селянський поземельний банк була покладена задача видавати кошти селянам на купівлю землі поміщиків. Банк видав селянам довгострокові позики терміном на 34,5 року. За 1883 - 1895 р.р. банк видав 15 тис.грн. позик на загальну суму 82 млн.крб. За його участю було придбано та куплено 2,4 млн. десятин землі, головним чином поміщицької.
     Задачею Державного дворянського земельного банку  поміщицького землеволодіння шляхом видачі дворянам іпотечних позик до 66 років  в розмірі 60% вартості дворянських  маєтків. Дворянський банк надав поміщикам велику фінансову підтримку - до кінця 1890 р. заборгованість позичальників по позикам складала 267 млн.крб. [3,4]
     Деякий  застій поземельного кредиту був  пов’язаний зі спадом економіки в 1905 - 1907 р.р. Відродив та прискорив розвиток цього кредиту економічний підйом 1909 - 1913 р.р. Однак перша світова війна привела до скорочення діяльності іпотечних банків, а потім і її припинення.
     Так як іпотечний кредит передбачає наявність  приватної власності, перед усім на землю, то саме з причини її відміни на території Росії та України після 1917 року іпотечні банки були закриті, оскільки не стало основи для здійснення операцій по заставі
     Діяльність  українських комерційних банків нині зосереджена переважно на роботі з юридичними особами. Це явище тимчасове. У процесі подальшого розвитку ринкових відносин питома вага операцій із фізичними особами неодмінно зростатиме. Як свідчить світовий досвід, банківські операції з фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх операцій, які проводять фінансово-кредитні установи країн із ринковою економікою. Серед цих банків чимало спеціалізованих, які працюють лише з фізичними особами.
     Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов`язаних із особливостями сфери  особистого споживання громадян.
     По-перше, цей вид позики відображає відносини  між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну  від позик, які надають суб`єктам  господарювання для виробничих цілей  або для придбання активів, що породжують рух вартості (Наприклад. Акцій, облігацій тощо). [5]
     По-друге, на відміну від інших видів  кредиту, якими користуються переважно  суб`єкти господарювання, споживчі кредити  одержують, як правило, фізичні особи.
     По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо. Надання споживчих позик населенню з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень в цілому, а з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.
     По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем – підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низьким та середніми доходами ), утвердженню принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами особливо ретельно. У нашій країні це виражається у тому, що споживчі позики зазвичай надаються на пільгових умовах.
     Отже  в загалі, для населення [1] споживчий кредит носить тільки позитивний характер, так він прискорює одержання визначених благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (одержати) тільки в майбутньому - при умові накопичення суми грошових коштів, матеріальних цінностей або послуг, будівництва або інших.
     Надання споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує його життєвий рівень, а з другого боку прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів. В процесі погашення споживчих позик у населення зменшується на відповідну суму платоспроможний попит, що необхідно враховувати при визначенні обсягу та структури товарообігу, платних послуг, динаміки доходів та витрат населення, грошової маси в обігу. Таким чином розмір кредитів тісно пов’заний з формуванням купівельного фонду населення та його відповідності обсягу до структури товарного фонду та послуг.
     Недостатня  увага українських комерційних  банків до роботи з населенням має  нині як об`єктивні, так і суб`єктивні  причини. Основні з них, безумовно, пов`язані з економічною нестабільністю і законодавчою неврегульованістю. Проте перспективи роботи банків із населенням в Україні величезні.
     Споживчий кредит [1] – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку , якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
     Суб’єктами кредитних відносин являються фізичні особи (позичальники), а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи (ломбарди, пункти прокату та інші підприємства та організації).
     Між банком та населенням може існувати й  посередник, наприклад торгівельна  організація, однак при цьому  зміст споживчого кредиту не змінюється.
     Об’єктом кредитування є витрати, пов’язані з задоволенням попиту населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна. [5]
     Що  стосується більш детального регулювання споживчого кредиту зі сторони держави в порівнянні з іншими формами кредиту, то це в основному проявляється в регулюванні процентних ставок, строків, додержання принципів соціальної справедливості, доступності кредитів. Більш детальне регулювання обумовлене тим, що споживчий кредит появ’я заний з потребами населення, рівнем його життя.
     Враховуючи  вивчений матеріал наведемо класифікацію [1] споживчих кредитів яка, на наш  погляд, є найбільш повною та вдалою (див. Рис. 1.):
    цільовим характером;
    суб’єктами кредитних відносин - на банківські та небанківські;
    способом організації надання позичкових коштів - на позики організовані та неорганізовані, прямі та непрямі;
    формами видачі - на товарні та грошові кредити;
    ступенем покриття кредитом вартості товарів, послуг - на позики на повну вартість або на часткову їх оплату;
    способом погашення кредиту - на ті що погашаються поступово (в розстрочку) або разовим платежем;
    строками надання - короткострокові, середньострокові та довгостро-кові.
     В залежності від цільового призначення споживчі кредити поділяються на:
    інвестиційні;
    для купівлі товарів та сплати послуг;
    на розвиток підсобного господарства;
    цільові кредити окремим соціальним групам;
    на не цільові споживчі потреби;
    чекові;
    під банківські кредитні картки.
     До  інвестиційних відносяться позики на кооперативне житлове будівництво  та придбання індивідуальних житлових будинків, садових будиночків, благоустрій  садових ділянок, реконструкцію, капітальний  ремонт індивідуальних житлових будинків, дач.[5]
     Гострота житлової проблеми розширює сферу застосування та зростання обсягів кредитів, що надаються на індивідуальне житлове будівництво, як одну з можливостей її вирішення. Значну роль в розширенні житлового будівництва та задоволенні зростаючих потреб населення в житлі відіграє житлова кооперація, членам якої може бути надано кредит для придбання кооперативної квартири.
     Слідуюча  група об’єднує позики для придбання окремих споживчих товарів або сплати послуг, розстрочку платежів за товари довгострокового користування, прокат деяких предметів споживання.
     До  кредитів на розвиток особистих підсобних  господарств відносяться позики на купівлю сільськогосподарської  техніки, транспортних засобів, купівлю  посадкового матеріалу, фруктових дерев, добрив. [5] 

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рис. 1. Класифікація споживчих кредитів 

       

     Не  цільові споживчі кредити можуть надаватися населенню комерційними банками, ломбардами під заставу  майна, касами взаємодопомоги, господарськими організаціями без зазначення мети використання кредиту. Це може бути кредит на невідкладні потреби, здійснення затрат, що виникають в зв’язку з особливими або непередбачуваними обставинами (лікування, нещасний випадок, туризм та інше).
     Новим в споживчому кредиті є чековий кредит та банківські кредитні картки. Мова йде про надання кредиту фізичним особам по їх запиту переважно на основні розстрочки платежу. Надання чекового [5] кредиту пов’язано з наявністю рахунку. Це може бути звичайний поточний рахунок в банку. Між кредитором та позичальником передбачається обумовлене завчасно автоматичне надання кредиту в момент вичерпання залишку коштів на рахунку. Такі позики можуть погашатися або в процесі надходження на рахунок грошових коштів (вкладів) або спеціальними внесками позичальника. Можуть використовуватися картки гарантування чеків для ідентифікації клієнта. Інший вид чекового кредиту базується на застосуванні спеціального чекового рахунку та спеціальних банківських чеків. Ці чеки можуть мати особливу форму та код, що забезпечує ідентифікацію при їх обробці в банку. Вкладник отримує позику як тільки чек надходить в банк для проведення по рахунку. Позичальник виписує чек проти суми виділеного йому чекового кредиту. При прид’явленні чеку встановлена сума ліміту зменшується, коли ж на рахунок надходять кредитні платежі ліміт поновлюється. Чекове кредитування пов’язане з великими витратами і для банку і для споживача і легко піддається контролю.
     Чековий кредит надається тільки після звернення  позичальника в банк, котрий повинен оцінити кредитоспроможність заявника. Особливістю розвитку споживчого кредиту є зростання використання банківських кредитних карток. Кредитні картки припускають участь трьох сторін - власника картки, банку та торгівельної організації. [5,6]
     Пластикова  картка з виділеними символами, видана банком покупцеві, служить для торгівельної організації свідченням того, що банк гарантує відкриття кредиту власнику цієї картки. Картка надається клієнту, якщо стан його депозитних та позичкових операцій з банком задовільний. По кожній картці встановлюється ліміт, який може бути змінено в ту чи іншу сторону в залежності від режиму використання картки її власником. Кредитні картки застосовуються і при сплаті за послуги. Кредитні картки погано застосовувати при купівлі дорогих товарів, так як велика вартість поглинає практично всю величину ліміту картки. Використання кредитних карток поліпшує надання споживчих кредитів. Вони служать знаряддям обігу та скорочують потреби в готівкових грошах.[5,6]
     Строки надання споживчих кредитів різноманітні. З загальної суми споживчих кредитів значна частина приходиться на короткострокові та середньострокові кредити. Деякі з них видаються з розстрочкою платежу. Довгострокові кредити видаються на інвестиційні цілі.
     Банки - кредитори можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам (прямі кредити), що звертаються в банк за позикою, або побічні через посередників (торговельну організацію, ломбард, пункт прокату).
     В зв’язку з тим, що торгівельні організації не завжди мають грошові кошти, щоб перекрити всю заборгованість по наданому ними кредиту покупцеві, вони самі звертаються в банки за позиками. Непряме кредитування дозволяє надавати кредити без значного збільшення операційних витрат банку.
     Прикладом непрямого кредитування споживчих потреб є позики підприєм-ствам прокату. Потреби підприємств по наданню послуг прокату в засобах покривається за рахунок залучення кредиту. В результаті одного акту надання речі в користування на обумовлений строк відшкодовується тільки невелика частина вартості товару. Щоб повністю отримати гроші за реалізований товар, необхідно здійснити велику кількість таких актів на протязі всього строку експлуатації предмету прокату. Нерівномірність платежів за предмет прокату, тривалість отримання виручки від їх реалізації, необхідність зберігання, упаковки, транспортування обумовлює великі потреби в кредитах підприємств прокату.[6]
     Банк  надає кредити фізичним особам у  розмірах, що визначається виходячи з  вартості товарів і послуг, які  є об`єктом кредитування, в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів.
     Фізичні особи погашають кредит шляхом перерахування  коштів з особистого вкладу, депозитного  рахунку, переказами через пошту або готівкою .
     Отже  споживчий кредит є засобом задоволення  різних потреб населення. Як зазначалося  раніше при споживчому кредиті позичальником  є фізичні особи, а кредиторами  – кредитні установи, а також  підприємства і організації різних форм власності. Споживчий кредит може надаватися як в грошовій так і в товарній формі.
     В країнах з ринковою економікою споживчий  кредит, як зручна та вигідна форма  обслуговування населення, грає велику роль в економіці країни. Тому він  підвернутий активному регулюванню зі сторони держави. Регулювання здійснюється як на рівні видачі кредиту так і на рівні його використання і виражається або в заохоченні кредитування кінцевого споживача через процентну ставку, термін кредиту, первинну участь власними коштами в кредитній операції, або шляхом створення більш жорстокого режиму кредитування.[6]
     В різних країнах діють різні закони, що регулюють умови кредитування індивідуальних позичальників, однак  їх об`єднує спільна мета: заради підвищення рівня життя споживчий кредит повинен бути доступний в необхідному об`ємі.
     В нашій країні (ще за часів СРСР) аж до перебудовчих процесів в економіці (до 1987 р.) переважали два основні  види споживчого кредиту: кредит на купівлю  товарів тривалого користування та на житлове будівництво (індивідуальне та кооперативне). Перший вид кредиту носив побічний характер, так як його надавали різні торгові організації при посередництві кредиту Держбанку, а другий вид кредиту видавався безпосередньо кредитними установами (Держбанком та Будбанком).[5]
     З початком процесу формування ринкових форм господарювання, який супроводжувався  падінням виробництва, а відповідно й товарообігу, а також активним створенням в роздрібній торгівлі комерційних  структур втратило своє практичне значення кредитування населення в формі придбання товарів в торгівлі з розстрочкою платежу.
     Кредитування  споживчих потреб населення здійснюється АКБ «Сведбанк» при дотриманні таких  же принципів, що й при кредитуванні юридичних осіб: терміновості, повернення, цільової спрямованості, платності, забезпеченості. Важливим критерієм є платоспроможність позичальника .
     Взагалі всі принципи кредитування можна  розділити на дві групи:
    загальноекономічні принципи, які характерні всім економічним категоріям ( цілеспрямованість, диференційованість);
    принципи, що відображають сутність та функції кредиту (терміновість, забезпеченість та платність) .
     Цілеспрямованість кредитування. Суть цього принципу заключається в тому, що суди повинні  видаватися лише на конкретні цілі, а саме – на задоволення тимчасової потреби позичальників в додаткових коштах. (В цьому – відмінність кредитування від фінансування. Фінансування таких жорстких цілей не має). Якщо судами будуть покриватися потреби, що не мають тимчасового характеру, то видані кошти не повернуться до кредитора. Кредитування перевтілюється в фінансування без повернення. На практиці цей принцип втілюється шляхом видачі суд на конкретні цілі (об`єкти). Об`єктами споживчого кредитування виступають товарно-матеріальні цінності, потреба в коштах для поточних платежів при тимчасових фінансових труднощах і т. д.
     Диференційованість  кредитування. Вона заключається в  наданні кредиту на різних умовах в залежності від характеру позичальника, спрямування кредиту, кредитного ризику, терміну кредитування, своєчасності повернення та деяких інших обставин.
     Терміновість  кредитування. Цей принцип означає, що в кредитному договорі повинен  встановлюватися термін кредитування і цього терміну повинен додержуватися  позичальник. Конкретний термін повернення кредиту в кінцевому рахунку визначається швидкістю кругообігу коштів позичальника.[6]
     Забезпеченість  кредиту. Згідно цьому принципу кредитами  повинно обслуговуватися тільки рухом реально існуючої вартості чи створення нової. Іншими словами, кожній гривні банківських коштів, що знаходяться в господарському оброті, повинна протистояти гривня відповідних матеріальних цінностей чи корисних затрат. Повернення суд повинно здійснюватися за рахунок завершення тих господарських операцій, для проведення яких вони були видані.
     Платність кредиту. Принцип платності заключається в тому, що за користування позичковими  коштами позичальник, як правило, виплачує кредитору судний відсоток.
     В цілях надання допомоги громадянам в будівництві (реконструкції ) та придбання  житла банками може видаватися три види житлових кредитів:
    короткостроковий або довгостроковий на придбання та забудову землі під попереднє житлове будівництво;
    короткостроковий кредит на будівництво (реконструкцію) житла, тобто безпосередньо для фінансування будівельних робіт (будівельний кредит);
    довгостроковий кредит для придбання житла.
     Кредитно-фінансова  підтримка населення в вирішенні  житлової проблеми здійснюється при  використанні громадянами власних  коштів, а також за рахунок державних  субсидій, що отримуються на придбання житла.
     Кредитування  житлового будівництва виконується  при умові відведення забудовнику  у встановленому порядку земельної  ділянки та наявності дозволів відповідних  органів на будівництво житла. Відповідні документи про це повинні бути надані позичальником в банк разом з заявою на видачу суди. [6]
     Крім  того, наданню в банк належить узгоджена  й затверджена у встановленому  порядку проектно-смітна документація, а також документи, що необхідні  для визначення платоспроможності  клієнта (довідка з місця роботи), та забезпечувальне зобов’язання.
     В якості забезпечувальних зобов’язань  громадяни можуть надавати договір  застави нерухомого майна, поруку одного або більшої кількості громадян, страхової компанії чи інших юридичних  осіб.
     Підприємствам та організаціям різних форм власності рекомендовано в порядку надання допомоги своїм працівникам в покращанні житлових умов надавати гарантії на погашення житлових кредитів, що їм видані, а також частково або повністю здійснювати погашення цих кредитів за рахунок власних коштів.
     Предметом застави можуть виступати:
    земельна ділянка під будівництво, яка є власністю позичальника чи інші майнові права на цю ділянку;
    готове житло чи об`єкти незавершеного будівництва;
    інші види майна та майнових прав, які у відповідності до чинного законодавства України можуть використовуватися в якості застави.
     Заставлене  майно підлягає страхуванню заставодавцем  від ризику втрати та пошкодження. [5,6]
     До  повного погашення суми основного  боргу та процентів за кредитом позичальник  права без письмової згоди банку продати або переуступити майнові права на нерухоме майно третій особі.
     Житлове кредитування населення здійснюється банками при дотриманні основних принципів кредитування: цільового  використання, забезпеченості, терміновості, платності та поверненості. [6]
     При виявленні не цільового використання кредитів отриманих на будівництво  чи купівлю житла, банк має право  достроково стягнути видані кредити, а  у випадку неможливості повернення кредиту позичальником банк проводить  звернення стягнення на заставлене майно чи на поручителя.
     У відповідності з положенням про  житлове кредитування сума кредиту, що видається банком не повинна перевищувати 70% вартості придбання чи облаштування землі, будівництва (реконструкції  чи вартості житла що купується). В іншій частці (в розмірі не менше 30%) позичальник повинен брати участь власними коштами в об`єкті що кредитується. Цей момент, а також інші конкретні умови житлового (терміни, відсотки) повинні обумовлюватися в кредитному договорі, що заключається між позичальником та банком.
     У випадках коли вартість товару перевищує  граничну суму кредиту, різниця між  вартістю товару та сумою кредиту  повинна бути сплачена готівковими  коштами або безготівковим шляхом.
     Важливим  джерелом кредитів фізичним особам, не призначених на житло, кошти переміщення та освіту, є банківські кредитні картки. Банківські картки передбачують участь трьох сторін: банка – емітента кредитної картки, її власника та торгової організації, що приймає кредитні картки в якості платіжного засобу за товари та послуги. Для отримання кредитної картки клієнт повинен перерахувати в банк встановлену банком суму грошових коштів. Сплата товарів та послуг може бути проведена й без наявності коштів на рахунку клієнта, за рахунок банківського кредиту. Банк за свої послуги стягує визначений відсоток від суми кожної операції. Користувачі кредитної картки також повинні щорічно перераховувати визначену суму грошей за обслуговування картки та її щорічне оновлення. [6]
     Цей спосіб постійного надання споживчого кредиту набуває все більш широкого розповсюдження за кордоном. Такі міжнародні фінансові асоціації, як Visa, American Express, MasterCard, надають володарям їх пластикових карток практично будь-яку послугу в довільній сфері обслуговування.
     Вданий  момент вже багато банків працюють як з вище перерахованими картками так і з картками власних емісій.
     До  споживчого кредиту відноситься  і кредит ломбардів Ломбарди надають  населенню кредит під залог предметів  особистого користування та домашнього споживання. Розмір суди залежить виду заставлених речей, їх ринкової вартості та встановленого ломбардом ліміту заставного забезпечення. В даний час все більш широкого розвитку набувають приватні ломбарди. Тому відсоткова ставка за ломбардними кредитами досить висока. Вона не рідко перевищує банківську процентну ставку, що впливає на об`єми цього кредиту. В даний час ломбардні кредити видаються в переважній більшості під заставу виробів із дорогоцінних металів (золото, срібло, платина ) та камінців, нової аудіо-відео техніки, тобто під заставу майна, яке має високу ліквідність.[5]
     Альтернативою до банківського споживчого кредиту  є кредити, що надаються кредитними союзами. На Україні вони хоч і  існують, але великого розповсюдження не набули із-за недосконалого законодавства, що регулює їх діяльність.
     Споживчий кредит, як будь - який інший кредит, відноситься до категорії кредиту, а отже йому притаманні всі відомі принципи кредитування. Реалізація кредитних  відносин відбувається шляхом кредитування, яке реалізується з допомогою  процесу кредитування.
     Отже, як ми бачимо, на сьогоднішній день існує  досить широкий спектр банківських  продуктів з споживчого кредитування, як на світоввому ринку так і на ринку України. Особливо швидкими темпами  розвиваються банківські продукти з  використанням новітніх технологій, наприклад таких, як кредитні картки.
     Процес  кредитування як і будь-який процес містить у собі де – кілька етапів. Вданому випадку процес [5] кредитування можна розділити на декілька етапів, кожен з яких вносить свій внесок в якісні характеристики кредиту та визначає ступінь його надійності та прибутковості для банку:
    попередній аналіз ринку та розробка стратегій кредитних операцій;
    розгляд заявки на отримання кредиту та інтерв`ю з майбутнім позичальником;
    оцінка кредитоспроможності позичальника та ризику пов`язаного з видачею кредиту;
    підготовка кредитного договору (структурування кредиту) та його підписання;
    контроль за виконанням умов договору та погашенням кредиту.
     Кожен банк повинен мати чітку та детально пророблену програму розвитку кредитних операцій. Бажано сформувати цілі, принципи та умови видачі кредитів різним категоріям позичальників у спеціальному документі – меморандумі про кредитну політику, де вказані пріоритетні сфери кредитної діяльності банку на майбутній період і визначені такі важливі моменти кредитної роботи банку, як розподілення повноважень при прийнятті рішень про видачу кредиту, граничні розміри суди одному позичальнику, вимоги до забезпечення та погашення кредиту, порядок видачі кредитів працівникам та засновникам банку, комплекс мір з контролю за якістю кредитного портфелю і т. ін.
     Підготовка  такого документу дозволяє керівництву  банка виявити сильні та слабкі сторони  його діяльності, його позиції по відношенню до конкурентів, визначити загальну лінію поведінки та забезпечити однозначний підхід до клієнтів працівників різних ієрархічних рівнів банку.
     За  даними американських аналітиків, 35 – 40% виникає в результаті недостатньо  глибокого аналізу фінансового  стану позичальника на попередній стадії переговорів. [6]
     Клієнт, що звертається в банк за отриманням споживчого кредиту, повинен надати заяву, де містяться початкові дані про необхідний кредит: ціль, розмір кредиту, вид та строк кредиту, можливе  забезпечення.
     До  заяви повинні додаватися документи, які є обґрунтуванням прохання про надання кредиту та поясненням причини звернення в банк. Ці документи - необхідна складова частина заяви. Їх детальний аналіз здійснюється на наступних етапах, після того, як представник банку проведе попереднє інтерв`ю з заявником та зробить висновок про перспективність угоди.
     До  складу пакета супроводжуючих документів, що надаються в банк разом з  заявою, входять наступні:
    податкові декларації. Це важливе джерело додаткової інформації. Там можуть міститися відомості яких не має в інших документах. Крім того вони можуть характеризувати позичальника, якщо буде виявлено, що він ухиляється від сплати податків з частини прибутку.
    довідки з місця роботи позичальника про стаж роботи на підприємстві, розміри заробітної плати і утримань з неї ( виплати податків, погашення позичок (у тому числі за товари, придбані в розстрочку, утримання аліментів та інших стягнень);
    книжки по розрахунках за комунальні послуги, квартирну плату;
    документів, що підтверджують прибутки по вкладах, цінних паперах;
    інших документах, що підтверджують інші доходи та витрати позичальника та його сім’ї (розрахункові документи, що підтверджують витрати по утриманню дітей в дошкільних установах, плату за навчання).
     Заява надходить до відповідного кредитному працівнику, який після розгляду проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником – власником чи представником керівництва фірми, фізичної особи. Ця бесіда має дуже важливе значення для вирішення питання про майбутній кредит: вона дозволяє кредитному інспектору вияснити не тільки багато важливих деталей кредитної угоди, а й скласти психологічний портрет позичальника, виявити професійну підготовленість, реалістичність його оцінок положення та перспектив розвитку.[6]
     При отриманні заявки на кредит, банк повинен  вияснити не тільки різні аспекти кредитної угоди, але й дати оцінку персональних якостей позичальника, будь це приватна особа чи керівник фірми. Оцінюючи особу клієнта банк зосереджує увагу на наступних моментах:
    порядність та чесність;
    професійні здібності;
    вік та стан здоров`я;
    наявність наступника (на випадок захворювання чи смерті);
    матеріальна забезпеченість.
     Кредитоспроможність [5] - наявність передумов для одержання позичок, спроможність повернути їх. Вона визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках по раніше одержаних кредитах, його поточне фінансове становище і перспективи змін, спроможність при необхідності мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Кредитоспроможність розраховується комерційним банком по кожному позичальнику - фізичній особі. Кредитоспроможність це якісна оцінка позичальника, яка робиться банком до вирішення питання про можливість і можливості кредитування та дозволяє передбачити вірогідність своєчасного повернення суд та їх ефективного використання.
     Фактори, що оцінюються при оцінці кредитоспроможності позичальника, дозволяють оцінити готовність позичальника повернути суду у визначений термін.
     В вітчизняній банківській практиці готовність позичальника до виконання  взятих на себе зобов’язань оцінюється через вивчення його дієздатності та репутації по відношенню до суд, здатності отримувати дохід, наявність капіталу, забезпечення суд. Зовнішнім фактором оцінки кредитоспроможності є стан кон`юнктури ринку.
     Оцінка  дієздатності позичальника включає  вивчення відомостей про фізичну особу, а саме її дієздатності.
     Оцінка  дієздатності дозволяє визначити правомірність  отримувача суди до угоди, міру відповідальності та правонаступництва фізичних осіб при порушенні умов кредитної  угоди.
     Під репутацією позичальника розуміється його готовність до погашення отримуваної суди.
     Банк  повинен здійснювати постійний  контроль за виконанням умов кредиту, обумовлених договором, або кредитний  моніторинг. Кінцева ціль – забезпечити  погашення в термін основного  боргу та сплату процентів по суді. Кредити, з якими виникають труднощі з погашенням, називаються проблемними кредитами. Поява проблемного кредиту, як правило, не є несподіванкою: досвідчений фінансист може виявити признаки небезпеки задовго до того, як неспроможність клієнта погасити суду стане явною. Детальний аналіз поточної фінансової звітності в спів вставленні з минулими звітами виявляє такі тривожні сигнали, як різке збільшення кредиторської заборгованості, зниження коефіцієнтів ліквідності, падіння об`ємів продажу, збитки від операційної діяльності і т. ін. Поганими симптомами є ненадання в термін запрошеної банком інформації або фінансових звітів, ухилення керівників фірми від телефонних та особистих контактів з банком, захоплення клієнта створенням нових підприємств або скупкою нерухомості, накопичення спекулятивних запасів, втрата клієнтів і т. ін. Багато можуть розповісти кредитному відділу поведінка ділових партнерів позичальника (запити про його кредитоспроможність постачальників, анулювання страховки страховою компанією) або повідомлення інших відділів банку (наприклад, поява сальдо на рахунку клієнта в цьому банку).[6,7]
     Якщо  банк виявив несприятливу суду, що може призвести до неплатежів, він повинен  діяти негайно. Найкращий вихід  – обговорення справ з позичальником  та розробка програми подолання кризової ситуації. Такий варіант найбільш сприятливий, ніж об`явлення позичальника банкрутом. Судове переслідування позичальника може мати негативний ефект, якщо останній доведе, що дії банку нанесли йому ущерб і довели до банкрутства.
     Якщо  вдається переконати клієнта, що становище  можна виправити, банк може запропонувати  продати активи і т. ін.
     Не  дивлячись на те, що за кордоном обсяг  кредитних операцій по споживчому кредитуванню складає одну третину від загального обсягу наданих кредитів, споживче кредитування в Україні ще не набуло великого розповсюдження серед банків, але є вже декілька банків які почали займатися кредитування населення. Що ж стосовно самого споживчого кредиту то існує декілька специфічних рис. По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надають суб`єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості (Наприклад: акцій, облігацій тощо).
     По-друге, на відміну від інших видів  кредиту, якими користуються переважно  суб`єкти господарювання, споживчі кредити  одержують, як правило, фізичні особи.
     По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення  споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо. Надання споживчих позик населенню з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень в цілому, а з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.
     По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем – підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низьким та середніми доходами ), утвердженню принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами особливо ретельно. У нашій країні це виражається у тому, що споживчі позики зазвичай надаються на пільгових умовах. Одним з банків, який займається споживчим кредитуванням є АКБ «Сведбанк», який на даний момент здійснює близько трьох видів короткострокових кредитів та чотирьох довгострокових видів кредитування.
     Саме  кредитування відбувається шляхом реалізації процесу кредитування, який в свою чергу включає наступні етапи, кожен  з яких вносить свій внесок в якісні характеристики кредиту та визначає ступінь його надійності та прибутковості для банку:
    попередній аналіз ринку та розробка стратегій кредитних операцій;
    розгляд заявки на отримання кредиту та інтерв`ю з майбутнім позичальником;
    оцінка кредитоспроможності позичальника та ризику пов`язаного з видачею кредиту;
    підготовка кредитного договору (структурування кредиту) та його підписання;
    контроль за виконанням умов договору та погашенням кредиту.
     Особливо  цікавими є методики оцінки кредитоспроможності  позичальника за допомогою рейтингу. Раніше вони в основному використовувалися західними банками. До теперішнього часу розроблена значна кількість методик оцінки кредитоспроможності позичальника. Вони відрізняються по числу показників, що використовуються для оцінки кредитоспроможності, підходом до оцінки критеріальних меж оціночних показників, оцінкою значимості кожного із відібраних показників, методикою підрахунку сумарної кредитоспроможності.[7]
     Методи  перевірки кредитоспроможності  позичальників по бальній системі отримують все більше визнання західних банків, які не жаліють ні часу, ні коштів на їх розробку.
     Світова банківська практика аналізу клієнтської  заборгованості безперечно заслуговує глибокого та всестороннього вивчення зі сторони банків України і тому все більше і більше українських банків до розробки власних рейтингових систем оцінки кредитоспроможності позичальника - фізичної особи. 
 

     1.3 Зарубіжний досвід здійснення кредитних операцій комерційними банками 
 

     Характерною рисою сучасних міжнародних фінансових відносин є динамічний розвиток нових банківських продуктів та технологій. Це вимагає використання нових концепцій, методологічних і методичних підходів до вивчення можливостей та стратегій їх здійснення комерційними банками України. Вихід України у глобальне економічне середовище викликав ряд принципово нових проблем та задач, які постали перед комерційними банками. Для нормального функціонування економіки постійно необхідна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між її сферами і секторами. В останнє десятиріччя суб’єкти господарської діяльності, громадяни нашої країни все ширше залучаються до фінансових операцій на внутрішньому та світовому ринках. Вони активно діють на міжнародних валютних ринках, світових ринках капіталу та цінних паперів і виступають суттєвим сегментом споживання фінансових послуг. [8]
     В Україні операції з надання фінансових послуг здійснюються переважно комерційними банками. Вони є головними посередниками і при проведенні міжнародних операцій на світовому ринку фінансових послуг. Здійснюючи ці операції, комерційні банки використовують конкретні стратегії, в яких обґрунтовуються довготривалі заходи, що зорієнтовані на отримання оптимального фінансового результату. Спираючись на світовий досвід, застосування та подальший розвиток прогресивних банківських технологій у практиці роботи комерційних банків повинно слугувати поштовхом в розвитку економіки України. Тому проведення аналізу комплексу операцій на ринку фінансових послуг та пошук шляхів його використання в повному обсязі в умовах ринкової трансформації економіки України є своєчасним та актуальним як з теоретичних, так, особливо, і з прагматичних позицій.[8]
     Все це актуалізує тематику нашого дослідження і ставить питання необхідності формування дієздатної фінансової стратегії здійснення операцій комерційними банками України на світовому фінансовому ринку.
     Проблеми надання фінансових послуг на світовому ринку, їх розвиток, трансформація висвітлюються у працях вітчизняних та іноземних економістів. Природа, сутність, особливості, основні принципи здійснення міжнародних операцій на світовому фінансовому ринку висвітлені в економічній літературі, а саме в роботах українських та російських науковців: А.І. Безрукова, С.Я. Боринця, В.С. Будкіна, І.В. Бураковського, В.В. Волошина, І.Н. Герчикової, О.Д. Данілова, Г.М. Еліна, А.П. Кірєєва, Г.Н. Климка, Л.Н. Красавіної, А.І. Кредісова, Д.Г. Лук’яненка, О.М. Мозгового, А.Н. Мороза, В.І. Очкасова, Ю.М. Пахомова, О.В. Плотнікова, А.М. Поручника, В.І. Ричаківської, О.І. Рогача, А.П. Румянцева, В.Є Рибалкіна, Є.В.Савельєва, М.І. Савлука, О.П. Савчука, В.М. Федосова, А.С. Філіпенка, В.П. Ходаківської, О.Н. Шарова, В.Я. Шевчука, В.М. Шелудько, О.І. Шниркова, В.А. Ющенка. Серед закордонних авторів слід відмітити роботи: Я. Агарвала, С. Брайнарда, П. Брентона, М. Енга, У. Кінга, Д. Кліланда, Ф. Ліса, Л. Мауера, М. Пебро, Джозефа Ф. Сінклі - мл., Р. Сміта, П. Теслі, І. Уолтера, Т. Френкліна, Д. Херріса, Г. Хох-Лайтнера, К. Шміттгофа.[8]
     Незважаючи на велику кількість фундаментальних праць як українських, так і зарубіжних вчених, присвячених розкриттю різних аспектів здійснення фінансових операцій комерційними банками, недостатньо глибоких досліджень, які б всебічно та системно порівнювали і аналізували особливості фінансових стратегій комерційних банків на світовому ринку фінансових послуг. В Україні на сьогодні практично відсутні ґрунтовні праці, які б комплексно досліджували національну систему здійснення операцій комерційними банками на світовому фінансовому ринку. Вищезазначені обставини обумовлюють актуальність розробки теми даної дисертаційної роботи.
     Центральні  банки країн із ринковою економікою виконують роль кредиторів в останній інстанції для комерційних банків та інших кредитних установ. Вони надають короткострокові кредити  для поповнення тимчасової нестачі ліквідних коштів, стягуючи з позичальників облікову ставку. Як правило, ці кредити мають бути забезпечені торговими векселями, державними цінними паперами або власними борговими зобов'язаннями банків.
     Центральні  банки Європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через переоблік векселів. У Франції і Німеччині центральний банк установлює квоти на переоблік векселів. У разі перевищення встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у центральному банку.[8]
     У США переоблікові операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комерційних банків. Найбільш притаманним  тут є кредитування комерційних  банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів).
     Банк  Англії кредитує комерційні банки під  певні їхні зобов'язання за рахунок  банківських депозитів, які зберігаються на відповідних рахунках у центральному банку.
     Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім переоблікових кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більший від 3-х місяців під забезпечення надійними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські векселі) й облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредитування (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на кредит на переоблік векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.
     З переоблікових операцій і ломбардних кредитів комерційні банки сплачують  проценти: облікова ставка в першому  випадку і ломбардна — в  другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливішим орієнтиром грошового  ринку, вона аналогічна ставці за федеральними фондами США.
     Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля  і продаж державних цінних паперів  у формі угод про зворотний  викуп. Угодам про продаж державних  цінних паперів зі зворотним викупом  віддається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.[8]
     Організація депозитних операцій відіграє велику роль для забезпечення ліквідності  комерційних банків. Останнім часом  за кордоном набула розвитку теорія регулювання  банківської ліквідності через управління пасивами. В наш час вона прийнята на озброєння комерційними банками США. Для нашої практики будуть актуальними різноманітні інструменти депозитної політики закордонних банків.  
 
 
 
 
 
 
 

 

     Розділ 2 Аналіз кредитних  операцій АКБ «Сведбанк»
     2.1 Загальні відомості про банк
     Банківська група "Сведбанк" утворена в 2005 році шляхом придбання АКБ "ТАС-Комерцбанк" 51,08% акціонерного капіталу ЗАТ "ТАС-Інвестбанк".
     АКБ "ТАС-Комерцбанк" працює з 2001 року. Він є правонаступником банку "Київ-Приват", який працював у 1996-2001 роках. Останній, в свою чергу, був правонаступником банку "Інтелект", заснованого 1991 року.
     ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" працює з 2001 року. Він є правонаступником банку "Сосьєте  Женераль Україна", заснованого 1996 року.
     Повнофункціональний банк, що надає весь спектр послуг, які є в будь-якому сучасному світовому банку. Свою головну задачу «Сведбанк» бачить в максимальному задоволенні потреб своєї аудиторії у фінансових питаннях.
     АКБ "Сведбанк" здійснює діяльність на підставі ліцензій Національного банку України №38 від 11 жовтня 2005 року та №40 від 26 жовтня 2005 року, відповідно. Згідно з цими ліцензіями банк має право здійснювати всі види банківських операцій, окрім операцій з банківськими металами на міжнародних ринках, випуску, обігу та погашення державної або іншої грошової лотереї.
     АКБ "Сведбанк" має два майданчики головного офісу в Києві, 5 відділень по Києву та регіональні відділення у містах Одеса, Чернівці та Дніпропетровськ.
     Банк  обслуговує більше трьох тисяч клієнтів, серед яких провідні європейські та українські компанії. Клієнтами банку крім фізичних осіб є кращі вітчизняні підприємства та організації, серед яких лідери української будівельної та страхової галузі.  

     На кінець 2006 року консолідовані активи АКБ «Сведбанк» становили 646,6 мільйона доларів США, що становить близько 1,5% активів банківської системи України.
     За  результатами комплексної оцінки банків за системою CAMELS, проведеної НБУ у 2007 році, для АКБ «Сведбанк» було визначено коефіцієнт "2", що свідчить про стабільний фінансовий стан Банку. Оцінка по цій системі – краща характеристика надійності Банку і ступеня ризику роботи з ним.
     Стратегічна мета Банку – функціонування надійного, універсального фінансового інституту, що надає повний комплекс сучасних банківських послуг юридичним і фізичним особам незалежно від їх державної належності та форм власності. Головним завданням Банку є перерозподіл грошових ресурсів шляхом акумулювання та ефективного використання коштів, майна, ноу-хау, об'єктів інтелектуальної власності, підвищення якості та збільшення обсягів надання банківських послуг, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. 
 

     Вставишь  Общие данні о банке
     АКБ «Сведбанк» надає найширший спектр послуг в даний час із споживчого кредитування. Тому на його прикладі розглянемо банківські продукти, які він надає на ринку споживчого кредитування. Це два види споживчих кредитів:
    На поточні цілі ( так званий кредит на невідкладні потреби);
    На витрати капітального характеру.
     Кредит  на нагальні потреби (короткостроковий кредит) може бути наданий громадянам, що мають самостійне джерело доходів.
     Нестабільна ситуація в нашій країні, що приводить  до потужних інфляційних процесів, змушує АКБ «Сведбанк» постійно змінювати відсоткову ставку за користування кредитом в зв`язку з зміною облікової ставки Національного банку України.[9]
     Цей кредит видається терміном до 3 років  під 25% річних в розмірі до 15000грн.
     Умови отримання кредиту готівкою:
    Термін кредитування – від трьох місяців до трьох років, в залежності від суми кредиту;
    Розмір кредиту – до 15 тисяч гривень; 
    Кредит надається без застави та поручителів;
    Кредит погашається щомісяця однаковими сумами.
     Слід  відмітити, що вданий час різко збільшився об`єм просоченої заборгованості за даним кредитом. Причинами цього є по-перше, ріст безробіття, по-друге, збільшенням щомісячних платежів, по-третє, відмова бухгалтерських працівників підприємств перераховувати платежі в погашення кредитів. Це, в свою чергу приводить, до обмеження видачі банком вказаних суд.
     Інші  комерційні банки пропонують своїм  акціонерам кредити забезпечені  акціями та іншими цінними паперами даного банку. Розмір кредиту встановлюється виходячи з ринкової вартості наявних  акцій у власників на момент складання кредитного договору та терміну кредитування. Максимальний розмір кредиту складає 85 % ринкової вартості акцій.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.