На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Мсцев податки як джерело формування дохдної частини мсцевих бюджетв

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 08.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 5. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 

Економічний факультет  

Кафедра фінансів  
 
 

Реферат
з курсу
«Актуальні проблеми теорії та практики фінансів» 
 
 
 
 

«Місцеві податки як джерело формування дохідної частини місцевих бюджетів» 
 
 
 
 
 
 
 

              Студента  2 курсу магістратури
              спеціальності «фінанси» 
               
               
               
               
               

Київ  – 2011 
 

 
 

ПЛАН 

     ВСТУП 

     1.Історія  становлення місцевих податків 

     2.Нормативно-правове  забезпечення системи місцевого  оподаткування 

     3.Економічна сутність місцевих податків 

     4.Аналіз та реформування системи місцевого оподаткування в Україні 

     Висновок 

      Список використаних джерел 

    ВСТУП
    Основою розвитку ринкових відносин та демократичних  перетворень в Україні є наявність  власних фінансових ресурсів адміністративно-територіальних одиниць,  а також беззаперечне право розпоряджатися ними. Виходячи з аналізу ситуації, що склалася в регіонах, органи місцевого самоврядування повинні вирішувати проблеми, пов’язані з соціально-економічним розвитком. Основним питанням, що постає перед територіальними громадами, є фінансове забезпечення виконання програм, віднесених до повноважень місцевих органів влади. Відповідно, це потребує науково обґрунтованого  перегляду фіскальної  політики держави та докорінного покращення місцевого оподаткування.
    Проблема  нестачі фінансових ресурсів в органах  місцевого самоврядування та нестабільність їхніх дохідних джерел останнім часом  набула загальнодержавного значення.  Формування місцевих бюджетів - це дуже складний процес. Одним з напрямків ефективного формування дохідної частини бюджету є детальний аналіз виконання кожного джерела доходу протягом попередніх років та врахування певних об’єктивних причин відхилення від передбачених показників.
 


1.Історія  виникнення місцевого  оподаткування
     Теорія  місцевого оподаткування почала інтенсивно розвиватися в середині XIX ст. У кінці XIX - на початку XX ст. сформувалося дві основні теорії місцевого  оподаткування:
     - теорія поворотної послуги - визначає місцеві податки як плату за послуги, які надає орган місцевого самоврядування членам територіального колективу. За цією теорією, податки і збори не є державними податками;
     - теорія, яка не розрізняє природи державних та місцевих податків і вважає їх обов'язковими платежами громадян державі.
     Історія запровадження місцевих податків в  Україні починається ще від часів  Київської Русі. Саме тут у період раннього феодалізму (ІX-XIIст.) кожне  князівство поділялося на адміністративні  округи, на міські й сільські товариства, що були пов?язані круговою порукою  жителів у сплаті податків князеві  та в оберіганні громадської безпеки. Міські самоврядні громади на Русі встановлювали збори з населення, які можна вважати прообразом місцевих податків і які безпосередньо  спрямовувалися  на розв’язання  найважливіших громадських проблем  у містах.
     За  часів Великого Литовського князівства населення зобов’язане було сплачувати щорічний податок – серебщину, а також виконувати інші державні повинності. У цей час з?явився ще один збирач податків – церква, на користь якої сплачували десятину. Існував інститут місцевих податків і зборів і за часів польського та російського панування, зокрема в царській Росії справлялися земські повинності і збори. Вони розроблялися земською управою і затверджувалися земськими зборами – представницьким органом місцевого самоврядування. Земські повинності правили за основне джерело прибутків земств – за рахунок них формувалося майже 70 % дохідної бази бюджетів земств (2/3 цієї суми надходили від оподаткування нерухомого майна і землі).
     Важливим  етапом становлення системи місцевих податків у Європі було утвердження  інституту місцевого самоврядування буржуазної епохи. Ці процеси поширились і на Російську імперію та українські землі, які на той час перебували в її складі. Після земської реформи 1864 р. в 34 губерніях імперії було створено органи місцевого самоврядування земства. Вони отримали право на встановлення місцевих податків - земських зборів, якими оподатковувалося нерухоме майно в містах і повітах.
     Об'єктами оподаткування стали земля, житлові  будинки, виробничі й торговельні  приміщення та інші споруди. Крім нерухомого майна, оподатковувалися свідоцтва  на промислову продукцію та патенти  заводів з виробництва напоїв.
     У 90-х роках XIX ст. повноваження земств було суттєво обмежено. Крім зборів, земства встановлювали й земські повинності, які, на відміну від перших, мали цільовий характер. Земські повинності забезпечували фінансування місцевої поліції, лікарень, шкіл, пожежної охорони та інших цільових витрат. Земські повинності забезпечувалися в грошовій і натуральній формах.
     Земські збори й повинності було скасовано  в 1917 - 1918 рр., після ліквідації російськими  та українськими більшовиками земського  місцевого самоврядування.
     У 1984 р. ухвалено указ Президії Верховної  Ради УРСР „Про самооподаткування сільського населення”, відповідно до якого встановлено такий порядок самооподаткування сільського населення. Рішення про його запровадження приймає схід села більшістю голосів осіб, яким виповнилося 18 років; кошторис витрат і доходів із самооподаткування затверджує сільська рада, а кілька сільських рад отримують право об’єднувати кошти від самооподаткування за власними рішеннями для здійснення спільних заходів.
     Процес  становлення місцевих податків і  зборів як інституту місцевих фінансів розпочався після 1990 р. із здобуттям  Україною незалежності [7].
     В УРСР упродовж 1924-1989 років перелік  місцевих податків і зборів обмежувався  кількісно – вони не відігравали  суттєвої фіскальної ролі у забезпеченні фінансової бази місцевого самоврядування, а їхня питома вага у доходах місцевих бюджетів тенденційно зменшувалася в 1989 році, лише після проголошення незалежності в Україні створюється  власна система місцевого оподаткування. Так, зокрема, у Законі „Про місцеві  ради, місцеве та регіональне самоврядування”  передбачене право місцевих рад  запроваджувати на своїй території  місцеві податки і збори. Законодавча  ж регламентація порядку справляння місцевих податків і зборів в Україні  була проведена разом із прийняттям Декрету Кабінету Міністрів „Про місцеві податки й збори”, закону України „Про систему оподаткування” та низки інших нормативних документів.
     Отже, за своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування.  

     2.Нормативно-правове  забезпечення системи  місцевого оподаткування
     Місцеві податки і збори – це обов'язкові платежі, суми яких згідно із законодавством України встановлюються органом місцевого самоврядування на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (села, селища, міста чи об'єднання сіл) та які зараховуються до її місцевого бюджету.
     Першими правовими актами щодо місцевих податків і зборів були Положення про грошові засоби і витрати місцевих Рад від 03.12.18 р. та Декрет ВЦВК і Рад наркому Росії від 09.12.18 р., згідно з яким місцевим радам надавалося право на встановлення 24 видів податків і зборів, 15 з яких могли встановлюватися у містах.
     Останнім  актом СРСР щодо місцевих податків і зборів був Указ Президії Верховної  Ради "Про місцеві податки і  збори" (26.01.81 р.), згідно з яким діяло три загальносоюзних місцевих податки: податок з будов, земельний податок і податок з власників транспортних засобів.
     Указом  надавалися певні повноваження у  сфері місцевого оподаткування  союзним республікам на отримання  права запроваджувати місцеві збори  з громадян за надання їм послуг, пов'язаних з організацією туризму, відпочинку, екскурсій, рибальства, мисливства тощо. Республікам доручалося встановлювати розміри, порядок нарахування і стягнення разового збору на колгоспних ринках.
     Механізм  справляння місцевих податків і зборів, який існує зараз, запрацював після  проголошення незалежності України  у 1991 р. Фундаментом законодавчої бази зі справляння місцевих податків і зборів став Декрет №5693, який має силу закону. Саме цим Декретом первісно було визначено види місцевих податків і зборів, їхні граничні розміри, об'єкти оподаткування та джерела сплати.
     Нормативно-правовими  актами, що нині діють у сфері справляння місцевих податків і зборів, є закон України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" [2], Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 "Про місцеві податки і збори", Декрет втратив чинність на підставі  Податкового Кодексу N 2755-VI ( 2755-17 ) від 02.12.2010 [4], Указ Президента України від 28 червня 1999 року № 761/99 "Про впорядкування механізму сплати ринкового збору" [3] та інші нормативно-правові акти. Наразі на розгляді у Верховній Раді знаходиться проект Закону України "Про місцеві податки і збори" (реєстраційний № 3532 від 22 грудня 2008 року), що вже двічі був відправлений на повторне читання. 

     3.Економічна  сутність місцевих  податків
     Виникнення  місцевих податків і зборів зумовлене  необхідністю розмежування джерел доходів  між бюджетами різних рівнів. Це розмежування здебільшого має політичне  забарвлення і свідчить про те, наскільки центральний уряд довіряє  місцевим органам влади. З іншого боку, це розмежування свідчить про  рівень розвитку демократії в державі, бо надмірна централізація фінансових ресурсів завжди приховує небезпеку  встановлення фінансової диктатури.
     Сьогодні  ведуться значні наукові і практичні  дискусії навколо питань зміцнення  фінансової незалежності місцевих бюджетів, наукового обгрунтування концепції  розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи, взаємовідносин між місцевими бюджетами і  Державним бюджетом. Усі ці питання  тією чи іншою мірою знайшли своє відображення у Бюджетному кодексі та новому Податковому кодексі. Самостійність місцевих рад повинна мати в своїй основі законодавче закріплений розмір доходів, що надходять до місцевих бюджетів залежно від обсягу створюваних і використовуваних фінансових ресурсів на певній території [5].
     Доходи  місцевих бюджетів формуються за рахунок  місцевих податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень із бюджетів вищого рівня. Співвідношення між цими джерелами  залежить від функцій, що покладені  на регіональні органи управління, від потенційних можливостей  отримання ними місцевих податків, а також від можливостей вищих органів влади надавати фінансову підтримку територіям.
     Складовою частиною системи оподаткування  є місцеві податки і збори. Їх суть полягає в тому, що держава  для свого функціонування повинна  мати певні фінансові ресурси, які  забезпечували б діяльність як на загальнодержавному, так і на місцевих рівнях. Ефективність структурних перетворень та загальний стан розвитку на місцях багато залежить від того, які бюджетні ресурси отримають у своє розпорядження місцеві органи державної влади та через які фінансові важелі це здійснюється.
     З урахуванням особливостей кожного регіону держава шляхом правового регулювання податкових і бюджетних відносин надає місцевим органам самоврядування право запроваджувати місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), які в межах своєї компетенції також мають право застосовувати пільгові ставки, повністю відміняти місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у їх сплаті.
     Місцеві органи самоврядування по кожному платежу розробляють і затверджують положення, яким визначається порядок сплати і перерахування до місцевого бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів).
     Платниками  місцевих податків і зборів є юридичні і фізичні особи, незалежно від форм господарювання та власності, які здійснюють діяльність на території України і визначені платниками згідно з базою оподаткування [8].
     З 1 січня 2004 р. до складу місцевих податків включено і податок з власників  транспортних засобів, який до цього  був у складі загальнодержавних  податків, але повністю перераховувався  до місцевих бюджетів.
     За  даними ДПАУ питома вага місцевих податків і зборів у загальній структурі  зведеного бюджету України за 2008 р. була незначною – всього 2 %, Протягом останніх трьох років цей показник є стабільним і майже незмінним.
     В умовах незалежної України початок  формування інституту місцевого  оподаткування був покладений прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів  України „Про місцеві податки  і збори”, яким визначалися 16 видів  місцевих податків і зборів, їхні граничні розміри та порядок обчислення. У  червні того ж року перелік місцевих податків і зборів був доповнений ще одним  - податком із продажу імпортних товарів. Якщо у 2000 році за рахунок місцевих податків і зборів формувалося лише 0,2 % доходів місцевих бюджетів, то вже через рік після виходу Декрету їхня питома вага зросла до 1 % сукупних доходів місцевих бюджетів [8] Загалом у 15 адміністративно-територіальних одиницях України протягом 2000-2005 років значення питомої ваги місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів було на рівні не меншому, ніж середній 2,3 % по країні.
     Відповідно  до Декрету Кабінету Міністрів України „Про місцеві податки і збори” від 20.05.1993 р., до місцевих податків і зборів належали[4]:
    збір за парковку автомобілів;
    ринковий збір;
    збір за видачу ордера на квартиру;
    збір з власників собак;
    курортний збір;
    збір за участь у бігах на іподромі;
    збір за виграш на бігах;
    збір з осіб, які беруть  участь  у  грі  на  тоталізаторі  на іподромі;
    податок з реклами;
    збір за право використання місцевої символіки;
    збір за право проведення кіно- і телезйомок;
    збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу  і лотерей;
    комунальний податок;
    збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;
    податок з продажу імпортних товарів;
    податок на   нерухоме   майно  (нерухомість),  відмінне  від  земельної ділянки.
     Проте після прийняття Податкового  кодексу кількість  місцевих податків та зборів зменшилася до 5[1]. Причина такого радикального кроку досить проста: більшість місцевих податків та зборів були неефективними, тобто витрати на їх адміністрування перевищували суми надходжень до місцевих бюджетів від таких платежів.
     Згідно Податкового кодексу України до місцевих податків та зборів належать:
      податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, (вводиться з 01.01.2012р.)
      єдиний податок.
      збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності,
      збір за місця для паркування транспортних засобів,
      туристичний збір[1].
  Установлювати інші місцеві податки та збори не передбачені Податковим кодексом заборонено. Сільські, селищні і міські ради в обов’язковому порядку повинні до кінця 2010 року прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів, визначити об’єкт оподаткування, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи окреслені в статті 7 Податкового кодексу України. У разі не встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиного податку та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності такі податки й збори платники сплачуватимуть за мінімальними ставками та без застосування коефіцієнтів.
  Згідно з пп.12.3.3 Податкового кодексу України копію прийнятого рішення про встановлення місцевих податків та зборів надсилають у 10-денний термін із дня оприлюднення до місцевого органу державної податкової служби. Оприлюднення важливе тому, що за п. 12.5 Податкового кодексу воно є умовою визнання рішення нормативно-правовим актом із питань оподаткування місцевими податками та зборами.
     У разі якщо сільська, селищна або  міська рада не прийме рішення про  встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов’язковим згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм Кодексу із застосуванням  мінімальної ставки місцевих податків та зборів. 
 
 

4.Аналіз  та реформування системи місцевого оподаткування в Україні
     На  відміну від України, наприклад  у США, за рахунок місцевих податків забезпечується 65 % доходів місцевих бюджетів, у Великобританії –36 %, Франції  – 45 %, в Японії – 33 %. Унаслідок розвитку податкової системи на Заході створено розгалужену систему місцевих податків і зборів: у Бельгії – 100 місцевих податків і зборів; в Італії – 70; у Франції – понад 50[9].
     З 1 січня 2011 року із прийняттям Податкового  кодексу України справляються не 14, а лише 5 місцевих податків і зборів. А саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (вводиться з 01.01.12 р.); єдиний податок; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір. Це дозволяє частково підвищити регулюючий потенціал податкової системи за рахунок скорочення переліку місцевих податків і зборів, але слід зауважити, що більшість із визначених у кодексі місцевих податків і зборів дублюють або об’єднують дію вже існуючих: так, наприклад, туристичний збір є об’єднанням готельного (справлявся до 01.01.04 р.) та курортного зборів, а в зборі за місця для паркування транспортних засобів змінено елементи оподаткування.
     Податковий  кодекс має на меті збільшити надходження  до місцевих бюджетів. Динаміку щомісячних надходжень до місцевих бюджетів можна побачити на рис.1.[10]

Рис. 1. Динаміка щомісячних надходжень до місцевих бюджетів у 2006-2011роках
     Як  бачимо, в січні – лютому надходження  до місцевих бюджетів значно збільшилися  в порівнянні із аналогічним періодом минулих років.

     Рис. 2. Динаміка структури надходжень до місцевих бюджетів у січні-лютому 2006-2011рр.[10]
     Якщо  брати до уваги структуру надходжень (рис.2) то найбільш питому вагу кожного року мали податкові надходження, саму найбільшу часку вони мають у 2011 році  85,3%, що становить близько 5,5 млрд. грн.

     Рис.3. Динаміка структури податкових надходжень до місцевих бюджетів у січні –  лютому 2006-2011рр.
     Проте саме місцеві податки та збори  з структурі податкових надходжень (рис.3.) до місцевих бюджетів мають досить низьку питому вагу. Але в порівнянні із попередніми роками на початку 2011року це й показник значно збільшився з 1,3 до 3,9%.  Це в першу чергу вдалося зробити за рахунок нововведень Податкового кодексу, а саме об’єднання видів податків, що призвело до зменшення витрат на їх адміністрування.

     Рис.4. Динаміка щомісячних надходжень місцевих податків і зборів у 2006-2011рр.[10]
     Так, за  лютий місяць 2011 року до місцевих бюджетів в Україні надійшло місцевих податків та зборів на загальну суму 197,5 млн. грн., що майже в 4 рази  перевищує  даний  показник за аналогічний період минулого року. Це свідчить про те, що ведення Податкового кодексу  вже має певні позитивні наслідки.
     Однією  з проблем чинної системи оподаткування  є низька частка надходжень від справляння місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів України. Відповідно до статистичних матеріалів номінальна сума надходжень від місцевих податків і зборів зростає, а частка їх у загальній структурі доходів місцевих бюджетів зменшується. Так, 2004 року частка місцевих податків та зборів у доходах місцевих бюджетів становила 1,77% (0,5 млрд. грн.), а 2009 – 0,61% (0,8 млрд. грн.), тобто номінально сума зросла в 1,6 разу, тоді як щодо загальної суми доходів місцевих бюджетів зменшилася майже в 3 рази. Таке номінальне зростання відбувається передусім за рахунок інфляційних процесів. Згідно з Податковим кодексом податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок і збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності є обов’язковими для встановлення місцевими радами.
     Щодо  збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору, то місцевим радам надано право самостійно вирішувати питання відповідно до вимог Податкового кодексу щодо їх встановлення. Установлення місцевих податків і зборів, не передбачених Податковим кодексом, забороняється. Порядок зарахування податків і зборів до відповідних місцевих бюджетів визначається згідно з Бюджетним кодексом України. Сільським, селищним, міським радам не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків і зборів для окремих юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків і зборів. До повноважень сільських, селищних, міських рад належать зокрема, установлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених відповідними законодавчими актами; визначення переліку податкових агентів щодо туристичного збору.
     Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної  ділянки, є принципово новим для української практики. Платниками цього податку є фізичні та юридичні особи, зокрема нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості. Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості, а базою оподаткування – житлова площа об’єкта житлової нерухомості. При цьому база оподаткування зменшується: для квартир – на 120 м2, для житлових будинків – на 240 м2.
     Згідно  з Податковим кодексом з 1 січня 2011 року до внесення змін до вищезгаданого кодексу оподаткування суб’єктів малого підприємництва здійснюватиметься відповідно до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (далі – Указ) з урахуванням деяких особливостей. Так, якщо до 01.01.2011 р. Держказначейство розподіляло перераховані платниками суми єдиного податку у пропорціях, установлених статтею 2 Указу: до місцевого бюджету (43%), на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (15%) та до Пенсійного фонду (42%), то тепер такий розподіл не проводитиметься.
     Починаючи з 01.01.2011 р. платники сплачуватимуть єдиний податок на рахунок відповідного бюджету тільки в розмірі 43% від загальної суми єдиного податку, як це встановлено статтею 2 Указу, а решту самостійно перераховуватимуть у вигляді єдиного соціального внеску в порядку, визначеному Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування ”.
     Порядок обрахунку та сплати збору за провадження  деяких видів підприємницької діяльності визначено статтею 267 розділу XII Податкового кодексу України. Слід зазначити, що ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.
     Туристичний збір, визначений статтею 268 Податкового  кодексу, є поєднанням курортного та готельного зборів. Базою справляння цього збору визначено Податковим кодексом як вартість усього періоду проживання (ночівлі). Відповідно до Декрету розмір курортного збору становив 10% неоподаткованого мінімуму за весь період проживання, а готельного – не більше 20% добової вартості проживання, тоді як відповідно до Податкового кодексу ставка туристичного збору становить 0,5-1% від бази справляння збору. Звітність за туристичний збір подається, як і звітність за збір за місця для паркування транспортних засобів, щокварталу.
 


     Висновок
     Вся сукупність податків, зборів, відрахувань  і платежів в державі становить  її податкову систему. А місцеві податки та збори є складовою податкової системи України та інструментом формування власних доходів місцевої влади. Проблеми оподаткування мають сьогодні особливу гостроту й актуальність. Саме тому неабиякого значення набуває теоретичне обґрунтування та реалізація фінансового потенціалу регіонів, найістотнішим складником якого є податковий потенціал.
     З прийняттям Податкового кодексу  було скорочено перелік місцевих податків і зборів, але це відбулося  за рахунок скасування податків та зборів із вкрай низькою або взагалі  відсутньою фіскальною віддачею.
     Податковий  кодекс  має забезпечити регулювання  справляння принципово нового податку  – податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. До складу місцевих податків і зборів передано податки, що належали до загальнодержавних, але згідно із Бюджетним кодексом та законами України про Державний  бюджет на відповідні роки зараховувалися до суми доходів місцевих бюджетів (єдиний податок, збір за провадження  деяких видів підприємницької діяльності). Податковий кодекс фактично відновив сплату готельного збору, скасованого  з 1.01.2004 р., об’єднавши його з курортним  збором, упровадивши справляння туристичного збору. Необхідним елементом місцевих податків і зборів повинен стати  земельний податок, який відповідно до Бюджетного кодексу зараховується  до доходів місцевих бюджетів.
     Проте, незважаючи на всі нововведення, що відбулися в податковій системі  України за останній рік, чинна система  місцевого оподаткування не повністю забезпечує фінансової автономії та незалежності місцевого самоврядування та потребує її  більшого вдосконалення. 
 

 

 

     Список  використаних джерел
1.Податковий кодекс України від 02.12.2010.
2.Закон України “Про систему оподаткування ” від 25.06.1991.
3.Указ Президента України від 28 червня 1999 року № 761/99 "Про впорядкування механізму сплати ринкового збору"
4.Декрет  кабінету міністрів України «Про місцеві податки і збори» N 56-93 від 20.05.1993 року
5.Білова Н., Місцеві податки і збори по-новому: знайомимося та готуємося до сплати / Н. Білова // Податки та бухгалтерський облік. – 2011. – №1-2. – С.38-46.
6.Вишневський В.П., Рибак В.В. Місцеві податки і збори у ринковій економіці // Фінанси України. – 2001. - № 1. – С. 11-20.
7.Мельник В.М. Генеза теорій податків // Фінанси Українип. – 2004. - № 8. – С. 42-53.
8.Мельник В.М. Адміністрування податків в історичній ретроспективі // Фінанси України. – 2005. - № 10. – С. 42-50.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.