На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Фнансовий ринок

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 08.09.2012. Сдан: 2012. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ЗМІСТ
1. Характеристика  облікового ринку та його особливості ……………………… 3
2. Характеристика  акцій і законодавче підґрунтя  емісії акції ………………….. 6
3. Механізм формування  портфеля цінних паперів ………………………...…… 9
4. Види індексів  та їх місце на фінансовому  ринку ………………………....…. 12
Задача ……………………………………………………………………….…….. 18
Список  використаної літератури……………………………………………..….. 22 

 

1. Характеристика облікового  ринку та його  особливості
     Обліковий ринок – частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.
     Обліковий ринок виник у XIX ст. в процесі  розвитку торгівлі і банківської  справи. Його основа – облікові і переоблікові операції банків, тобто купівля-продаж основних першокласних комерційних векселів для мобілізації коштів, отримання прибутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо. 
З кінця XIX ст. отримав розвиток ринок короткострокових казначейських векселів, які викуповуються для фінансування державного боргу. Їх продають і купують із дисконтом. Поняття облікового ринку в деяких країнах поширюється також на операції з державними облігаціями, до погашення яких залишилося не більше як 5 років.

     Облікові  ставки значною мірою визначаються ставкою Центрального банку, оскільки останній регулює операції грошового ринку і розмір грошової маси, що знаходиться в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним боргом.
     До  інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:
     - центральний банк (в Україні – Національний банк України);
     -  комерційні банки;
     - спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).
     Велике  значення на обліковому ринку мають  онкольний та вексельний кредити.
     Онкольний кредит (оп-саll credit) – короткостроковий кредит, який погашається на першу вимогу.
     Він видається під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; погашається позичальником звичайно з попередженням за 2-7 днів. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.
     Обліковий ринок і його інститути допомагають  підприємствам здійснювати фінансування на основі короткострокового залучення  капіталу – вексельних кредитів. За допомогою комерційних векселів закуповується сировина і товари; погашаються вони за рахунок виручки від проданого готового товару. Вексельний кредит надається здебільшого постачальникам.
     Вексельний  кредит – це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів. 
Врахування, або дисконт, векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексельна іменним індосаментом, негайно його 50 оплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. За достроковий платіж банк отримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у термін платежу, називається зарахуванням, або дисконтом. 
Основними інструментами на обліковому ринку є банківські, казначейські і комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань.

     Банківський вексель – це вексель, що засвідчує право його власника одержати і безумовне зобов'язання векселедавця сплатити при настанні обумовленого терміну визначену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку. Допомагає банкам акумулювати гроші, а векселетримачам одержувати прибуток.
     Казначейський вексель – один із видів державних цінних паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами. 
Це короткострокові зобов'язання держави (терміном до 12 місяців). Казначейські векселі випускаються на пред'явника і обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною, меншою від номіналу. Казначейські векселі можуть купувати комерційні банки, а також Центральний банк.

      Комерційний вексель – це вексель, який видається позичальником під заставу товару.
      Депозитний  сертифікат – письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право вкладника на отримання депозиту (внеску).
      Депозитні сертифікати бувають термінові  і до запитання. На ринку обертаються  термінові депозитні сертифікати; вони можуть бути продані вкладниками банку або дилерами з втратою відсотків або передані однією особою іншій за допомогою передатного напису. Як правило, депозитні сертифікати випускаються на великі суми.
      Банківський акцепт – згода банку на оплату платіжних документів, форма гарантії їх оплати; оформлюється банком-акцептантом у вигляді відповідного напису.
      Банківські  акцепти – це акцептовані комерційними банками тратти з терміном оплати, як правило, до 180 днів. Наприклад, у США ринок банківських акцептів характеризується високою активністю, а найцінніші папери придатні для переобліку в федеральних резервних банках.
      Чек – складений за встановленою формою документ, який містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку заплатити певну суму грошей чекотримачу.
      В Україні чеки використовуються для  безготівкових розрахунків, а також  для отримання готівки з рахунка (грошовий чек). Чеки бувають ордерні  – виписані на певну особу з обов'язковим попередженням про наказ заплатити; чеки на пред'явника – без найменування отримувача; іменні – на певну особу. Чекодавець, як правило, пред'являє чек у свій банк на інкасо. Чек замінює гроші в платіжному обігу, виступає у ролі кредитних грошей. Він повинен мати покриття. Обіг чеків у різних країнах регулюється законами про чеки і Женевською конвенцією. При обігу банківського чека не вказується, кому або за чиїм наказом необхідно платити, тобто ставиться тільки напис індосаменту. Чек може бути просто переданий іншій особі.
      Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких – висока ліквідність і мобільність. 

2. Характеристика акцій  і законодавче  підґрунтя емісії  акції
      Важлива роль на фондовому ринку належить акціям. Згідно з правовими нормами в Україні акції випускаються тільки акціонерними товариствами. Приватизація і роздержавлення державного майна передбачає акціонування підприємств, створення на базі державних підприємств акціонерних товариств відкритого (ВАТ) або закритого типу (ЗАТ). Акціонерними товариствами здійснюється випуск пайових зобов'язань, як правило, у вигляді акції. Найпоширенішими випадками, коли акціонерні товариства випускають акції, є такі:
      1) створення товариства;
      2) зміна номінальної вартості акцій  при зміні статутного фонду;
      3) збільшення статутного фонду  шляхом додаткового випуску акцій  при незмінній номінальній вартості  останніх;
      4) поділ або консолідація акцій  при незмінному статутному фонді;
      5) окремі випадки реорганізації  акціонерного товариства.
      Відповідно  до ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»: акція – цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому, право на участь в управлінні ним, а також на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.
      Акції можуть бути іменними, на пред'явника, привілейованими та простими. Переважна  більшість акціонерів мають у  власності, як правило, прості іменні акції.
      Акція – безстроковий цінний папір, емітентом якого може бути тільки АТ. Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість не може бути меншою, ніж одна копійка.
      АТ  розміщує іменні акції двох типів:
      1) прості – надають їх власникам право:
      - на отримання частини прибутку  АТ у вигляді дивідендів;
      - на участь в управлінні АТ;
      - на отримання частини майна  АТ у разі його ліквідації. Прості акції надають їх власникам  однакові права і не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери АТ;
      2) привілейовані – називаються так тому, що їх власник має певні привілеї порівняно з власниками звичайних акцій того самого емітента. Привілейовані акції надають їх власникам права:
      - на отримання частини прибутку АТ у вигляді дивідендів;
      - на отримання частини майна  АТ у разі його ліквідації;
      - на участь в управлінні АТ  у випадках, передбачених статутом  і законом, який регулює питання  створення, діяльності та припинення  акціонерних товариств.
      Частка привілейованих акцій у статутному капіталі АТ не може перевищувати 25 відсотків.
      Прості  акції більш поширені, ніж привілейовані, оскільки:
      а) існують законодавчі обмеження  щодо випуску привілейованих акцій  з метою уникнення порушень у  балансі інтересів акціонерів і менеджерів товариства;
      б) прості акції дохідніші, ніж привілейовані, оскільки вони ризиковіші.
      У світовій практиці основними видами привілейованих акцій є:
      - кумулятивні – дають право не тільки на поточний дивіденд, а й на раніше не виплачений дивіденд з якихось причин;
      - некумулятивні – неоголошені дивіденди не накопичуються і втрачаються;
      - з часткою участі  у прибутках (випускаються рідко) – дають право на додаткові дивіденди, якщо дивіденди за простими акціями більші;
      - конвертовані – дають право їхнім власникам обмінюватись на певну кількість звичайних акцій тієї ж компанії. На біржі ціна на прості (неконвертовані) привілейовані акції більш стабільна, ніж на звичайні;
      - з регульованими  дивідендами – дивіденди не є фіксованими, а регулюються періодично залежно від рівня доходу АТ і дохідності інших цінних паперів;
      - префакції (відзивні) – АТ залишає за собою право викупити акції з надбавкою до номінальної вартості. Для цього створюється викупний фонд, але якщо розмір фонду виявляється недостатнім для викупу акцій, їх погашення не відбувається; поверненість зручна для компанії, але не для інвесторів;
      - ретрективні – власник має право погасити у визначений момент за визначеною ціною. Умови вилучення їх встановлюються при підготовці їх випуску;
      - прямі привілейовані – із звичайними привілеями щодо активів і дивідендів;
      - із змінюваним  або плаваючим  курсом – дивідендні платежі змінюються залежно від рівня відсотків;
      - підпорядковані – деякі АТ випускають привілейовані акції різних класів з різними правами стосовно активів і дивідендів. Підпорядкована акція нижчого класу дає власникам менше прав, ніж привілейована акція цього ж товариства вищого класу.
      Залежно від ризику та очікуваної дохідності на світовому фінансовому ринку виділяють акції:
      - з блакитними корінцями – найбільш солідних і великих корпорацій;
      - дохідні – дивіденди за якими перевищують середній рівень;
      - зростання – акції корпорацій, що стрімко розвиваються і доходи яких вищі від середнього рівня, проте дивідендні виплати невисокі;
      - циклічні – ціна яких змінюється відповідно до змін в економіці; в основному це акції базових галузей економіки – коли відбувається підйом у галузі - інвестори купують акції, а коли спад – продають;
      - спекулятивні – акції молодих і маловідомих компаній;
      - захищені (антициклічні) – акції, ціна на які досить стабільна навіть при спадах в економіці та ін. 

3. Механізм формування портфеля цінних паперів
      Портфель  цінних паперів – це сукупність інвестиційних цінностей, що використовуються для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника, тобто вкладення в цінні папери з метою управління ними як єдиним цілим. До цінних паперів, що є об'єктами портфельного інвестування, належать акції, державні боргові зобов'язання, деривативи, сертифікати, векселі, депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати та ін.
      Принципи  формування інвестиційного портфеля: безпечність; дохідність; ліквідність; збільшення вкладень.
      Цілі  створення портфеля: дохідність (одержання  відсотка або дивіденду); збереження капіталу; забезпечення приросту капіталу (на основі зростання курсової вартості цінних паперів).
      Розрізняють два види портфелів цінних паперів: індивідуальний і підприємства.
      Підприємство  може залучати грошові ресурси за рахунок випуску цінних паперів  та вкладати залучені кошти в цінні папери інших емітентів з метою отримання додаткового прибутку чи збереження та збільшення капіталу, розширення сфери впливу та перерозподілу власності, створення холдингових структур, спекулятивної гри тощо.
      Індивідуальний  портфель повинен мати три основних елементи: ліквідні цінні папери; гнучкі коротко- і середньострокові інвестиції; інвестиції, що спрямовані на приріст капіталу.
      Співвідношення  розмірів складових портфеля і види інвестицій залежать від певних факторів:
      • можливостей інвестування як капіталу, так і заощаджень від розміру доходів;
      • необхідності диверсифікації як способу  зниження ризику;
      • схильності інвестора до ризику;
      • вибору між доходом та приростом  капіталу, що залежить від інших  фінансових можливостей інвестора  та його податкових зобов'язань;
      • тривалості запланованої перспективи;
      • стану фінансових ринків.
      Розрізняють такі типи інвестиційних портфелів  підприємств:
      • за рівнем ліквідності – високоліквідні (переважно короткострокові фінансові інструменти та довгострокові, що мають високий попит на ринку), середньоліквідні (можуть включати фінансові інструменти, що не мають високого попиту на ринку, угоди за ними нерегулярні) та низьколіквідні (формуються переважно з облігацій з тривалим терміном погашення чи акцій і високим порівняно із середньоринковим рівнем дохідності, але з низьким попитом);
      • за інвестиційним періодом – короткострокові (фінансові активи використовуються протягом одного року, а також для страхування грошових запасів підприємства) та довгострокові (фінансові активи використовуються понад рік, що дає змогу вирішувати стратегічні цілі інвестиційної діяльності);
      • за спеціалізацією основних видів фінансових інструментів – акцій, облігацій, векселів, міжнародних інвестицій, депозитних вкладів тощо;
      • за кількістю стратегічних цілей – моно- та поліцільові (комбіновані);
      • за умовами оподаткування фінансових інструментів інвестування – оподатковувані та вільні від оподаткування;
      • за первинністю формування – стартові та реструктуровані;
      • за стабільністю структури основних видів фінансових інструментів – з фіксованою структурою (вагомість основних видів фінансових інструментів незмінна тривалий період) та рухомою (вагомість основних видів фінансових інструментів постійно змінюється залежно від зовнішніх факторів, що зумовлюють зміну рівнів дохідності, ризику, ліквідності чи зміну мети фінансових інвестицій).
      У теорії складання фондових портфелів  вирізняють три їх типи з метою  формування інвестиційного доходу та відповідним ризиком:
      • прибутковий (ризикові);
      • стабільний;
      • зростання.
      Іноземні  інституційні інвестори, що функціонують на українському ринку, пропонують таке.
      1. При формуванні прибуткового (ризикового) фондового портфеля в нього  включають:
      • облігації внутрішньої державної  позики (ОВДП) з погашенням до З місяців – 20 % вартості портфеля;
      • ОВДП зі строком погашення до 6 місяців  –10 % вартості портфеля;
      • OB ДП зі строком погашення понад 6 місяців – до 5 % вартості портфеля;
      • акції енергетичних підприємств  – до ЗО % вартості фондового портфеля;
      • акції нафтодобувного та нафтопереробного комплексу – до 20 % вартості;
      • акції підприємств металургійної  та металообробної галузей промисловості  – до 10 % вартості фондового портфеля.
      2. У стабільному фондовому портфелі  основну частину (40-60 %) становлять  надійні цінні папери, близько 20-30 % – прибуткові цінні папери, а залишок – це цінні папери, що називаються перспективними.
      При формуванні надійного (стабільного) фондового  портфеля в нього пропонується включити:
      • ОВДП зі строком погашення понад 6 місяців – до 50 % вартості портфеля;
      • ОВДП зі строком погашення до 6 місяців  – до 10 % вартості;
      • акції енергетичних підприємств, підприємств  нафтодобувної та нафтопереробної  галузей промисловості – до 20-25 % вартості фондового портфеля;
      • акції хімічного та машинобудівного комплексу – до 10-15 %;
      • акції підприємств харчової та переробної промисловості – до 10 % вартості.
      3. У портфелі зростання перспективні  цінні папери займають основне  місце (50-60 %), прибуткові та довгострокові  стабільні цінні папери – 20-30 %, а залишок, як правило, становлять "сміттєві" цінні папери, які в окремих випадках можуть дати неочікуваний прибуток.
      При формуванні перспективного фондового  портфеля в нього пропонується включати:
      • акції венчурних компаній – до 50-60 % вартості фондового портфеля;
      • акції харчової та переробної галузей  промисловості – до 20 % вартості портфеля;
      • ОВДП зі строком погашення 1 рік і  більше – до 10 % вартості портфеля;
      • "сміттєві" акції – до 20 % вартості фондового портфеля.
      Загальноприйнятно, що для забезпечення відповідного рівня ризику фондового портфеля частка акцій одного емітента не повинна перевищувати 10 %, тому загальна кількість емітентів, акції яких становлять фондовий портфель, повинна дорівнювати щонайменше вісім. 

4. Види індексів  та їх місце на фінансовому ринку
      Фондові індекси призначені для відображення поточної кон’юнктури ринку, стану ділової активності та оцінки тенденцій ринку. Індекси виступають як узагальнюючі характеристики макроекономічної ситуації та інвестиційного клімату в кожній конкретній країні. Як правило, вони відображають ринкову вартість певного портфеля цінних паперів, ринкову вартість якоїсь усередненої акції або ринкову капіталізацію певної групи корпорацій.
      Фондові індекси часто називають індексами  ділової активності, оскільки вони відображають зміни в ринковій вартості цінних паперів і опосередковано свідчать про інтенсивність обороту цінних паперів на ринку.
      Фондові індекси також є ефективним інструментом аналізу та прогнозування як коротко-, так і довгострокових змін на ринку цінних паперів. Вони слугують орієнтиром при оцінюванні ефективності управління портфелем цінних паперів і тим самим виконують індикативну функцію. Крім того, індекси є орієнтиром для вибору інвестиційних стратегій великими інституційними інвесторами – пенсійними фондами, страховими та інвестиційними компаніями.
      Фондові індекси можуть виступати також  основою для інструментів хеджування на фондовому ринку при використанні їх як базові активи ф'ючерсних і опціонних  контрактів.
      Фондові індекси поділяють на інтернаціональні, національні, секторні та субсекторні. Інтернаціональні індекси характеризують стан світового ринку або його певні географічні сектори (Європу, Північну Америку, Далекий Схід тощо). Національні індекси віддзеркалюють активність національного ринку акцій. Секторні індекси відображають стан певного внутрішнього ринку, наприклад ринку акцій, що котируються на певній біржі. Субсекторні індекси характеризують активність у певній галузі економіки.
      Найбільш  поширені типи фондових індексів – цінові середні та індекси, зважені за ринковою вартістю акцій чи зважені за обсягом ринкової капіталізації певної групи корпорацій.
      1. Цінові середні розраховують на основі середнього арифметичного або середнього геометричного як суму цін або середню ціну певної групи акцій. Індекс, обчислений за формулою (4.1), відображає середню ціну акції, розраховану на основі середнього арифметичного:
      
(4.1)

      де  Р1 ринкова ціна акції і-ї корпорації, що входить до бази індексу;               n кількість корпорацій у базі.
      Наступний індекс також визначають на основі середнього арифметичного, але зважується він за ринковою вартістю акцій
      
(4.2)

      де  k – дільник, який забезпечує рівність значення індексу на момент початку розрахунку деякій заданій величині:
      
(4.3)

      де  D20 значення індексу на момент початку розрахунку.
      За  методом арифметичного середнього розраховують індекси Dow Jones & Company (США), Nikkei (Японія) та ін.
      Індекс, що розраховується на основі геометричного  середнього, має вигляд:
      
(4.4)

      де  d – дільник, що забезпечує рівність значення індексу на момент початку розрахунку заданій величині. Як геометричне середнє обчислюють індекси Financial Times 30 (Англія), Value Lane Composite Index (США).
      2. Середні, зважені за розмірами ринкової капіталізації, розраховують за формулою
      
(4.5)

      де  Pі ціна акції і-ї корпорації, що входить до бази індексу; k – дільник, який забезпечує рівність індексу на початок розрахунку базовому значенню;          wi ваговий коефіцієнт, який відображає частку цього виду акцій у загальному обсязі всіх акцій, що входять до індексу:
      
(4.6)

      де  Р1п1 кількість акцій і-ї корпорації, розміщених серед інвесторів; Р1п1. – ринкова капіталізація і-ї корпорації; сумарна ринкова капіталізація корпорацій, що входять до бази індексу.
      Історично першим і найбільш відомим з понадбіржових  індексів є індекс Доу-Джонса, запропонований у 1884 р. Чарлзом X. Доу і Едуардом Д. Джонсом. Цей індекс розраховувався за цінами акцій 12 найбільших американських компаній. З часом на зміну цьому індексу прийшла система індексів Доу-Джонса, яка сьогодні є системою чотирьох самостійних індексів: промислового, транспортного, комунального та комплексного. Кожен із цих індексів формується на основі цін на акції компаній лідерів відповідних галузей економіки. Найбільш відомий із них промисловий (Dow Jones Industrial Average), що розраховується на основі цін акцій 30 найбільших промислових компаній:
      
(4.7)

      Початкове значення дільника k забезпечує на момент початку розрахунку рівність значення індексу деякій величині. Індекс коригується за допомогою дільника k так, що події, безпосередньо не пов'язані з біржовою кон'юнктурою, не впливають на його величину. Тобто такі події, як дроблення акцій компанії, що входить до індексу, зміна однієї компанії, що входить до індексу, на іншу і т. п. змінюють величину середнього арифметичного цін акцій, але не змінюють сам індекс.
      У США крім індексу Доу-Джонса іншим  важливим біржовим показником є індекс інформаційно-рейтингового агентства "Standard & Poor's" SP500. Серед п'ятьох біржових індексів, які розраховує це агентство, індекс SP500 є найбільш популярним і важливим. Він є прикладом індексу, що обчислюється як середнє, зважене за розміром ринкової капіталізації, і розраховується як відношення поточних ринкових цін акцій 500 провідних компаній США до відповідних цін у базовому періоді, помножене на 10.
      Розвиток  українського фондового ринку, зокрема  поява ПФТС, привів до того, що на початку 1997 р. з'явилися українські фондові індекси.
      Індекси розраховуються різними суб'єктами ринку. До бази розрахунку індексів за тією чи іншою ознакою входить  різна кількість компаній. Різною є методика обчислення індексів. Розглянемо деякі з фондових індексів, що відрізняються за методикою розрахунку.
      1. Індекс Wood-15 обчислюється компанією "Wood&Company Ukraine" з 01.07.97 р. за методикою, розробленою для біржових індексів країн, що розвиваються, за формулою
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.