Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Формування правильноi вимови звукiв у дiтей дошкiльного вiку в умовах ДНЗ

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 08.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ФОРМУВАННЯ  ПРАВИЛЬНОЇ ВИМОВИ ЗВУКІВ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В УМОВАХ ДНЗ  

Постановка  проблеми. Конкретні вимоги до якості мовленнєвого розвитку дошкільника в цілому та його складових (лексичного, граматичного, звукового та інших) ми знаходимо в змісті Базового компонента дошкільної освіти [1, 2]. Мовленнєвий розвиток розпочинається від народження і здійснюється впродовж усього дошкільного дитинства і передбачає, перш за все, формування первинних вимовних умінь і навичок. Свідченням значимості оволодіння рідним мовленням, його звуковою культурою є програма виховання і навчання дітей дошкільного віку, зокрема “Малятко” (1991 р., 1999 р.), де введено розділ “Мовленнєве спілкування”, присвячений навчанню дітей рідного мовлення, розвитку мовленнєвих умінь і навичок. Він містить такі підрозділи: “У світі слів”, “У світі звуків”, “Дитяча граматика”, “Наші співрозмовники”. Практичний результат є обов’язковим.
Програма  “Дитина” (1993 р.) наслідує гуманістичні засади дошкілля, визнає пріоритет родинного виховання. У межах кожної вікової групи висвітлено зміст роботи з прилучення дітей до рідного мовлення. У методичних рекомендаціях та матеріалах до програми (1994 р.) виокремлено розділ “Мова рідна, слово рідне”, де визначено напрями роботи: “У світі звуків”, “Слово до слова  — зложиться мова”, “В країні граматики”, “У нас в гостях книжка” та “Ми розмовляємо”.
Отже, формування правильного усного мовлення дітей у дошкільному віці є  одним із складових напрямів підготовки дітей до навчання, показником готовності до школи в цілому.
Мовлення  — це діяльність спілкування через  мову, могутній засіб вираження, впливу й здобуття знань (А. Богуш, О. Жильцова, К. Крутій, С. Русова, В. Сухомлинський, Ф. Сохін, Є. Тихеєва, О. Ушакова, К. Ушинський та ін.) [1, 2, 7]. Можливість говорити, спілкуватися — це чудовий дарунок від природи людині, “…найважливіша основа, що на ній духовно й культурно зростає кожний народ” (І. Огієнко). Саме своєчасний розвиток усного мовлення сприяє оволодінню рідним мовленням дітей дошкільного віку і має особливо важливе значення в зростанні особистості дитини. Будь-яке порушення мовлення, зокрема вимови звуків, віддзеркалюється на діяльності й поведінці дітей. Цілком зрозуміло, що без сформованої правильної вимови діти не зможуть здобути міцних і ґрунтовних знань з основ наук протягом навчання в школі. Тому корекція вимови звуків рідного мовлення в дітей 5-го року життя та дидактичне забезпечення формування правильної вимови звуків є актуальною проблемою дошкільної педагогіки та логопедії [7, 8].
Мету  нашого дослідження ми вбачали у визначенні педагогічних умов опанування правильною вимовою звуків усного мовлення у дітей 5-го року життя в умовах ДНЗ.
Відповідно  до мети дослідження поставлено такі завдання:
    здійснити аналіз літературних джерел із проблеми формування правильного усного мовлення в дітей старшого дошкільного віку із порушеннями вимови звуків в умовах ДНЗ;
    з’ясувати стан забезпечення цього процесу методичним і дидактичним матеріалом для логопедів і вихователів ДНЗ.
Аналіз  основних досліджень і публікацій. У повсякденному житті часто зустрічаються діти дошкільного віку (до 30 %), які, розмовляючи, пропускають, викривлюють або замінюють потрібні звуки в словах і мовлення звучить незрозуміло для оточуючих, чим і привертається увага. У психолого-педагогічній літературі несформованість усного мовлення, зокрема вимови звуків після 5-ти років, вважається патологічним проявом. За даними російських вчених Т. Філічевої, Т. Ткаченка (2002 р.) біля 40 % російських дітей мають у віці 5-ти років, тобто коли усне мовлення має бути уже сформованим, мають порушення мовлення [9, 10].
Як  свідчить практика, число дошкільників, що мають порушення вимови звуків не зменшується, а зростає й значимість практичної організації корекції вимови звуків у дітей залишається актуальною. За останні роки в суспільстві відбулися помітні зміни, зокрема у ставленні громадськості й держави до дітей з особливими потребами, що торкнулися якості і змісту навчання і виховання цих дітей не тільки в системі шкільної освіти, але й дошкільного корекційного навчання і виховання, зокрема з попередження і подолання порушень мовлення і мовлення в дітей.
В етіології порушень усного мовлення, зокрема вимовляння звуків у дітей дошкільного віку, має місце сукупність екзогенних та ендогенних факторів. Сьогодні можна виділити дві групи причин: ті, що сприяють, — “ґрунт” та вивідні “поштовхи”. До причин, що сприяють виникненню, відносять такі: невротична обтяженість дітей, зумовлена захворюваннями ЦНС; підвищена збудливість ВНД, що проявляються нічними страхами, енурезом, емоційною напруженістю; вродженою слабкістю мовленнєвого апарату; зафіксовані й незафіксовані ушкодження головною мозку в різні періоди розвитку під виливом багатьох шкідливих факторів: внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксії; постнатальних — інфекційні, травмуючі впливи при різних дитячих захворюваннях; затримка мовленнєвого розвитку та ін.
Серед вивідних причин виділяються анатомо-фізіологічні, психологічні та соціальні причини. Анатомо-фізіологічні: часті соматичні й неврологічні захворювання дітей та їхні наслідки; виснаження або перевтома нервової системи в результаті інтоксикації та різних соматичних захворювань, які послаблюють центральні апарати мовлення; отоларінгологічні хвороби та ін. Психологічні: неправильне формування мовлення з дитинства; недостатнє спілкування з батьками; відсутність достатньої уваги до дитини з боку батьків; неправильне виховання в сім’ї: розбещеність, нерівномірне виховання; наслідування неправильного мовлення; переживання у вигляді тривалих емоційних напружень і важкі психічні травми в сім’ї; перевантаження дітей дошкільного віку різними видами діяльності; поліглосія; не виховання, а затяжний догляд дитини дошкільного віку в домашніх умовах, суб’єктивна думка про перевагу високого рівня інформованості над мовленнєвою культурою; та ін.Соціальні: зміна моральних і соціальних орієнтирів; підвищення вимог до загального і мовленнєвого розвитку дошкільників; вступ до школи із 6-ти років, розшарування дитячого колективу, перехід від авторитарного стилю спілкування педагогів і дітей до демократичного та ін.
Оволодіння  кожним голосним і приголосним звуком відбувається в онтогенезі відповідно до певних вікових періодів, і своєчасне  їхнє виникнення забезпечує подальше формування правильної вимови. Нечіткість вимови в дітей до 5-ти років можна вважати фізіологічним періодом формування звуковимови, проте якщо цього не відбулося, чи звуки у вимові відсутні, викривлені та замінюються іншими, то можна говорити про затримку або порушення процесу природного перебігу оволодіння мовленням. Проте, починаючи з 5-ти річного віку, ці недоліки перестають бути фізіологічно зумовленими тобто перебувати в сенситивному віковому етапі їхнього формування, а набувають характеру патологічного явища. Зауважимо, що оволодіння звуками мовлення відбувається в такій послідовності: 1–2 роки — [а], [о], [е], [п], [б], [м]; 2–3 роки — [і], [и], [у], [ф], [в], [т], [д], [н], [г], [к], [г], [ґ], [х], [й]; 3–4 роки — [с], [з], [ц], [ш], [ж], [ч], [шч]; 4–5 років — [л], [р] [4, 5]. Коли недосконалість вимови виявляється в дитини після 5-ти річного віку, то підставою для подібного явища можуть бути як стійкі вади мовлення, так і тимчасові (фізіологічні) — затримка в оволодінні вимовою. Роботи О. Гвоздєва, Д. Ельконіна свідчать, що при нормальному фізичному й психічному розвитку дитини для формування правильної вимови всіх звуків мовлення в 4-ри річної дитини є всі необхідні передумови, а саме остаточно формується фонемне сприйняття й достатньо міцніють всі м’язи органів артикуляційного апарату. Таким чином, порушення вимови в дітей після 5-ти років з нормальним інтелектом і слухом та без виражених відхилень поведінки може проявлятися: порушеннями слухової диференціації звуків мовлення; порушеннями анатомічної будови артикуляційного апарату; порушеннями рухливості й координації м’язів артикуляційних органів.
Оскільки  вимова, що не відповідає загальноприйнятим  літературним нормам, уповільнює формування культури усного мовлення та збіднює й обмежує спілкування, то в таких випадках можна говорити про несформованість звуковимови й наявність тих чи інших порушень вимови в дітей, що передбачає необхідність організації логопедичного впливу щодо усунення неправильної звуковимови [7, 10]
Логопедична робота з дошкільниками будується  на основі логопедії, педагогічної науки про попередження, виявлення й усунення порушень мовлення. Робота з дітьми дошкільного віку має два напрями: система логопедичної роботи в спеціальних логопедичних групах для дітей із тяжкими вадами мовлення і система логопедичної роботи з континґентом дітей масових груп дошкільного закладу. Предметом уваги останньої є вікові особливості формування вимови звуків і мовлення в цілому, а не патологічні прояви, що допускають перебування дитини в масових групах.
Розрізнення типології і видів порушення  здійснюється у вітчизняній логопедії  на основі психолого-педагогічної й клініко-педагогічної класифікацій. Психолого-педагогічна класифікація враховує, які компоненти мовлення порушені, й дозволяє виокремити основні групи, основні форми і види порушення. Тому при створенні педагогічних умов для навчання і виховання дітей із порушеннями мовлення й комплектуванні логопедичних груп користуються психолого-педагогічною або педагогічною класифікацією порушень усного мовлення, розробленою Р. Левіною. Ця класифікація вирішує питання застосування логопедичного впливу в педагогічному процесі, зокрема застосування методів логопедичного впливу в роботі з дитячим колективом при різних порушеннях мовлення. Порушення мовлення, за даною класифікацією, поділяються на дві групи: порушення засобів спілкування (ФПМ, ФФНМ, ЗНМ) й порушення використання засобів спілкування — заїкування, можливі й комбіновані порушення [3].
Фонетичні порушення мовлення (ФПМ) або порушення  вимови окремих звуків (ПВОЗ), про  які прийнято говорити у випадках, коли вони є поодинокими, ізольованими, самостійними (переважно вікового, фізіологічного характеру) відхиленнями від норми в мовленні дитини, у  межах однієї групи звуків і не поширюється на всю мовленнєву систему. При ФПМ порушена фонетична сторона мовлення, а саме: вимова звуків (найчастіше), звуко-складова структура слова, просодика в комплексі або тільки окремі її компоненти. Розрізняють три форми порушення вимови звуків: викривлена вимова звука, відсутність звука й заміна одного звука іншим. До цієї групи можуть входити різні види неускладнених дислалій, легких форм ринолалії, дизартрії. При фізіологічній (віковій) дислалії спостерігаються заміна або пропуски звука. Заміни складних за артикуляцією звуків ([ш], [ж], [р]) замінюються, як правило простими за артикуляцією ([с], [т], [л]). Діти з такими порушення вимови звуків у переважній своїй більшості є пацієнтами логопедів поліклініки, відвідують приватні логопедичні заняття, часто на такі порушення вимови батьки не звертають уваги. Логопедична допомога таким дітям може надаватися вихователями дошкільних закладів, а також логопедом в умовах дошкільного закладу, якщо є дошкільний логопедичний кабінет або організована група дітей із фонетичними порушеннями мовлення терміном на 6 місяців, за висновками ПМПК. На жаль, така практика в дошкільній системі освіти малопоширена.
Патологічні порушення вимови звуків, як правило, проявляються спотворенням звуків мовлення і складними замінами уже в дітей із 3–4-х років. При спотворенні звуків найбільш типова вимова: бічна, міжзубна, горлова тощо. Такі порушення можуть бути включені у вади мовлення більш складного механізму, зокрема ФФНМ чи ЗНМ. Причинами викривленої вимови й складних замін під час вимови звуків можуть бути:
    неточність у рухах, положеннях органів артикуляції (неправильна будова зубо-щелепної системи);
    укорочення під’язикової зв’язки (обмеження рухів угору кінчика язика і передньої спинки язика);
    рідкі зуби;
    відсутність різців;
    неправильний прикус (прогенія, прогнатія);
    слабкість м’язів язика й кінчик язика не піднімається до верхніх альвеол;
    невміння виконувати язиком мимовільні цілеспрямовані рухи;
    порушення фонематичного слуху.
На основі означених причин розмежовують фонетичні й фонематичні порушення звуковимови.
Фонетичні (антропофонічні або моторні) порушення виявляються у викривленому звучанні фонеми, яка не замінюється ніякою іншою, що свідчить про її засвоєння й чітке виділення серед інших як фонеми, і це впливає на зміст слова. Основною причиною є неточність у рухах і положеннях органів артикуляції або порушення артикуляційної моторики, зокрема діти не можуть виконувати правильно рухи язиком й іншими артикуляційними органами та утримувати потрібну артикуляційну позу і звук промовляється неточно, викривлено.
Фонематичні (фонологічні або сенсорні) порушення виявляються в заміні одного звука іншим, що свідчить про нерозпізнання фонем, діти не чують різниці між двома звуками: потрібним звуком і його замінником. Діти взагалі не розрізняють близькі за акустичними ознаками фонеми, слова із цими звуками, а відтак страждає зміст слів і точність сприймання мовлення оточуючих. Причиною є недостатня сформованість фонематичного слуху. Якщо в мовленні дитини звуки однієї групи замінюються ([с]–[т], [с]–[д]) звуками іншої групи, а звуки другої — викривлюються ([дл]), то такі порушення називають фонетико-фонематичними. При фонетико-фонематичних порушеннях мовлення (ФФНМ), поряд із порушеннями фонетичної сторони мовлення наявне недорозвинення фонематичних процесів: фонематичного сприймання (слухової диференціації звуків), фонематичного аналізу й синтезу, фонематичних уявлень. Для таких дітей створюються логопедичні групи за висновками ПМПК і така практика досить поширена в дошкільній освітній системі.
Основною  формою організації логопедичної корекції є індивідуальні, групові та фронтальні заняття з логопедом, що будуються  з урахуванням основних напрямів роботи: формування правильної вимови звуків і звукоскладової структури, розвиток мовлення за певними лексичними темами на ґрунті опанованих звуків та опанування грамотою.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.