На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Метою створення та головними принципами СОТ є лбералзаця торгвл. Реальний стан долучення економки України до свтогосподарських процесв регональних структур у якост члена СОТ та пдводн камен, як загрожують Україн у цьому процес.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 13.03.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
Феномен економічної глобалізації припускає принципову зміну підходів до обґрунтування національної економічної стратегії фактично у всіх країнах світу і Україна тут не є виключенням. Значну роль в процесі глобалізації грає так звана Світова Організація Торгівлі (СОТ). Діяльність цієї організації направлена на вільний (безмитний або з мінімальними митами) обмін товарів і послуг між її членами. Більшість країн світу є членамі СОТ. При вступі до СОТ нових членів, необхідно щоб кандидати на приєднання залагодили всі спірні питання з державами, що вже є членами СОТ. Членство у СОТ виключає створення штучних бар'єрів для товарів з інших країн, що також є членами СОТ. В той же час, деякі бар'єри можуть мати місце, але вони обговорюються спочатку до вступу у СОТ (індивідуально для кожної держави). Зрозуміло, кожна країна прагне добитися для себе вступу до СОТ на оптимальних, найвигідніших для неї умовах, але реальний стан визначається в процесі переговорів з іншими державами-учасниками СОТ. При цьому ті країни, що раніше стали членами ВТО, мають деякі переваги, оскільки мають можливість диктувати "новичкам" свої умови, оскільки для прийому будь-якої нової держави у СОТ потрібна згода всіх її членів. [1].
Метою створення СОТ було подолання суперечностей в міжнародній торгівлі, зокрема в торгівельних стосунках між розвиненими країнами, що розвиваються. [2]. Ціль СОТ -- розробка правил міжнародної торгівлі. Вони потрібні для того, щоб торгівля здійснювалася без штучних бар'єрів. Була передбачуваною і вільною. Результат гри по правилах -- впевненість у завтрашньому дні, тобто споживач і виробник знають, що можуть розраховувати на надійність постачання, великий вибір кінцевих продуктів, комплектуючих, сировини і послуг; виробник і експортер впевнені, що зовнішні ринки для них відкриті, як результат - процвітаюча, мирна і стабільна світова економіка[3].
Багатосторонні обов'язкові домовленості СОТ ставлять розвинені країни та країни, що розвиваються, у сфері торгівельних стосунків в рівні правові умови. Можливі спори і конфлікти, якщо їх не вдається врегулювати шляхом двосторонніх переговорів, розглядуються спеціальним Органом по вирішенню суперечок, а при необхідності (в разі незгоди однієї із сторін, що сперечаються) в Апеляційному органі Генеральної Ради СОТ. Слід обов'язково зазначити, що залишаючись поза СОТ, можна опинитися "в торгово-політичній ізоляції" і постійно стикатися з недобросовісною конкуренцією як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках[4].
Місія СОТ виходить з того, що для всіх учасників потрібно встановити загальні правила. Проте критики СОТ стверджують, що організація протегує діяльності ТНК і держав-лідерів, залишаючи, таким чином, багатих - багатими, а бідних - бідними. Подібні зауваження багато в чому справедливі. Насправді, про які рівноправні економічні стосунки може йти мова, якщо країнами - членами СОТ разом з США, Францією, Німеччиною і Швейцарією є Албанія, Бангладеш, Беліз, Бенін, Чад і острови Соломона? Грузія і Молдова вже є членами СОТ, але сформулювати які-небудь фінансово відчутні переваги від такого членства поки скрутно. Напрошується висновок - чи є вигода від членства у СОТ прямо пропорційною економічній значущості держави у світі. [5]
Слід також зазначити, що головним принципом СОТ та основним елементом на який спрямована основна увага в нормативних документах СОТ є лібералізація торгівлі. Лібералізація зовнішньої торгівлі -- це розширення свободи економічних дій і зняття обмежень на діяльність у сфері міжнародної торгівлі для національних господарюючих суб'єктів, а також спрощення доступу на внутрішній ринок для зарубіжних суб'єктів. Відомо, що чим динамічнішим є процес лібералізації торгівлі, тим більше потерпають від іноземної конкуренції галузі, які не можуть швидко адаптуватися до нових реалій міжнародного поділу праці. Тому сама лібералізація породжує протекціоністські вимоги та настрої виробників і населення в цілому. В менш розвинутих країнах ця ситуація загострюється ще й внаслідок того, що позитивний ефект від лібералізації міжнародного обміну першими отримують сильніші партнери, а вже потім -- слабші. Це пояснюється наявністю більш розгалуженої структури економіки у сильних партнерах, яка не тільки відповідає вимогам міжнародного поділу праці, а й є гнучкішою та конкурентоспроможнішою[6].
Лібералізація торгівлі є віддзеркаленням об'єктивного процесу інтернаціоналізації національних економік. Сьогодні можна виокремити такі її типи:
-двостороння;
-багатостороння(наднаціональна);
- глобальна.
Глобальна лібералізація зовнішньоторговельної політики країни здійснюється при вступі в систему ГАТТ-СОТ та в міру участі в роботі цієї міжнародної організації[6].
Геополітичне та геоекономічне положення України, історичні, економічні, культурні, етнонаціональні зв'язки і традиції - з одного боку, та розвиток інтеграційних, глобалізаційних процесів у сучасному світі - з другого, зумовлюють необхідність визначення ролі й місця нашої країни у світовому господарстві в цілому та у взаємовідносинах із сусідніми регіональними економічними угрупованнями. Незаперечним є той факт, що в умовах науково-технологічної революції, формування глобального поділу і кооперації праці для України не існує альтернативи глобальним та регіональним інтеграційним процесам. Завдання полягає в тому, щоб визначити оптимальні вектори як зовнішньоекономічної стратегії, так і міжнародної економічної інтеграції. При цьому варто спиратися на фундаментальні теоретичні розробки та існуючу практику реалізації порівняльних і конкурентних переваг у світовому господарстві та їх втілення в міжнародних інтеграційних проектах. Водночас потрібно враховувати реальний стан долучення економіки України до світогосподарських процесів і регіональних структур як відправну основу для надання додаткових імпульсів інтеграційним прагненням України, визначення стратегічних напрямів та дієвих механізмів міжнародної інтеграційної взаємодії. [7].
Вступ у СОТ передбачає наявність підводних каменів, таких, наприклад, як незахищеність внутрішніх ринків, що в умовах інтеграції в СОТ вимагатиме додаткових заходів комплексного захисту. Галузі української економіки орієнтовані, перш за все, на експорт - АПК, харчова промисловість, машинобудування (в першу чергу, авіабудування), страхування, система зв'язку - опиняться в лещатах конкуренції і потребуватимуть державної опіки як «найуразливіші» галузі зовнішньої конкуренції. [8].
Індикатором витривалості для вітчизняних товаровиробників стане конкуренція на зовнішніх ринках, орієнтованість насамперед на експорт товарів і сировини. При певних розкладах, вступ у СОТ стає можливим за умови збалансованої та поступової абсорбції галузей на світовому ринку, підтягання відсталих галузей до більш розвинених. [8].
За часів СРСР Україна перебувала, по суті, у відокремленому від світового господарства середовищі та реалізовувала вузькоспеціалізовані вектори зовнішнього співробітництва. З початком ринкових трансформацій наша країна зіткнулася із жорстким трансформаційним шоком, який актуалізував потребу у визначенні та розбудові власного курсу співпраці з рештою світу як самостійного суб'єкта міжнародних економічних відносин. За тривалий період економічної трансформації в Україні було впроваджено основні ринкові механізми та суттєво поглиблено співробітництво з багатьма країнами світу. Різко зросла відкритість національної економіки. За відносно короткий період Україна була вимушена практично з нуля створювати умови для забезпечення внутрішньої та зовнішньої конкурентоспроможності національних товаровиробників. Реалізовано низку важливих перетворень, які заклалипідґрунтя для формування системи забезпечення конкурентоспроможності економічної системи. Водночас реалізація цього завдання не була позбавлена прорахунків. З лібералізацією господарського життя далися взнаки такі успадковані від СРСР системні проблеми, як відсутність практики конкурентних відносин, ефективного власника, розірвані виробничі цикли, відсутність середовища мотивації до підприємницької діяльності, структурні деформації, низькі доходи населення, а головне, низька ефективність суспільної праці. Вимушено сконцентрувавшись на подоланні внутрішніх проблем і диспропорцій, Україна протягом 90-х років ХХ ст. втратила багато навіть традиційно стабільних напрямів зовнішнього співробітництва. Це обумовило формування особливостей сучасної ролі та місця української економіки у світовому господарстві. [9].
Місткість внутрішнього ринку є важливою потенційною конкурентною перевагою національної економіки України і його подальше розширення - ключовим чинником розвитку вітчизняного виробництва. Загострення конкурентної боротьби за кожний сегмент ринку вимагатиме від національних виробників адекватних відповідних дій та розробки нових ефективних конкурентних стратегій.
Динаміка сукупного внутрішнього ринку України в останні роки демонструє стійку тенденцію до розширення.Основними сегментами внутрішнього ринку України є сільське господарство, харчова промисловість, машинобудування, послуги з ремонту, видобування вуглеводнів, транспорт, металургія та вироблення металлу. Показовою є стійка тенденція до зниження в період економічного зростання частки таких традиційних складових внутрішнього ринку, як сільське господарство , видобування вуглеводнів, нафтопереробки, електроенергетики. Співставивши структуру внутрішнього ринку зі структурою промислового виробництва, неважко помітити наявність значного експортного потенціалу низки галузей. Так, суттєво перевищують потреби внутрішнього споживання частки нафтопереробки, металургії, виробництва машин та устаткування. Це є відображенням значної експортної орієнтації економіки України. Оскільки наведені галузі є базовими, посилення конкуренції в них у процесі участі в конкурентній боротьбі на світовому ринку повинне стимулювати підвищення ефективності цих галузей та, відповідно, позитивно впливати на інші суміжні та взаємопов'язані ринки. Частка вітчизняної продукції у сукупному обсязі продажу, яка непрямим чином характеризує конкурентоспроможність на внутрішньому ринку принципово не змінилася. Поточний стан конкурентоспроможності українських товаровиробників знаходить свій прояв у структурі та динаміці експорту. Практично відсутні суттєві зміни структурних характеристик вітчизняного товарного експорту: з одного боку, вони обумовлені стабільною сприятливою ціновою кон'юнктурою на ринках, з другого - недостатньою диверсифікацією виробництва, підвищенням завантаженості наявних потужностей, а не створення інноваційних виробництв. Попри високий рівень відкритості національної економіки внесок України у загальний обсяг світового експорту товарів і послуг досить незначний. Це значно звужує перспективи формування конкурентоспроможності економіки, оскільки саме платоспроможність та потужність внутрішнього ринку визначають стабільність та динамічність соціально-економічного розвитку країни. Нині Україна досягла важливого етапу ідентифікації власної стратегічної ролі та місця у світовому поділі праці. Подолання основних проблем, пов'язаних із трансформаційними шоками та розривом технологічних зв'язків, здебільшого завершилося, відтак на перший план вийшло завдання формування сучасних чинників конкурентоспроможності національної економіки, яка визначатиме місце України у світовому поділі праці. Маючи вигідні первинні конкурентні переваги, а саме: низьку заробітну плату, високий рівень кваліфікації працівників, базу високотехнологічних виробництв, власну сировинну базу для більшості промислових виробництв, вигідне географічне розташування, забезпеченість власною електроенергією, потенційно потужний внутрішній ринок та широку диверсифікацію виробництва, Україна має високі шанси посісти вагоме місце у міжнародному поділі праці. Проте реалізація цього потенціалу потребуватиме послідовних зусиль у сфері формування та реалізації комплексної державної стратегії забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. Водночас на тлі сприятливих короткострокових змін на світовому ринку в Україні існує низка системних проблем, які значно сповільнюють зростання галузі. Зважаючи на відносно низькі порівняно з іноземними конкурентами показники ефективності українського виробництва сталі, нижчу оснащеність технічними засобами, гірші умови праці й соціальної захищеності працівників, цінова привабливість української металургійної продукції на світовому ринку забезпечується пільговими умовами оподаткування для підприємств, які працюють у спеціальних економічних зонах та територіях, відносно нижчою заробітною платою працівників галузі та економією інвестицій на оновлення виробничих потужностей. [9].
Аналіз стану факторів, що впливають на конкурентоспроможність економіки України показує, що перед економікою України постали складні завдання, серед яких головними є вихід з глибокої економічної кризи, зупинення зниження життєвого рівня, стабілізації та економічного зростання, інтеграції в якості рівноправного члену у світову економічну систему. Вирішення останнього завдання багато в чому залежить від того, яке місце займе Україна в міжнародному розподілі праці, що, в свою чергу, залежить від конкурентоспроможності української продукції на світових ринках, обсягів та структури експорту продукції та капіталів, пов'язаних з виробництвом продукції.
Основними факторами, що впливають на конкурентоспроможність української продукції є: природні, трудові, наукові і виробничі ресурси, умови попиту на внутрішньому ринку, наявність споріднених галузей, пов'язаних з потенційно конкурентоспроможними галузями, стратегія підприємств щодо досягнення конкурентних переваг і характер конкурентної боротьби на внутрішньому ринку. Ще одним вагомим фактором впливу на формування конкурентоспроможності української економіки є роль уряду. Вагомість цього фактора суттєво підвищується на перехідному етапі формування державної економічної політики, спрямованої на подолання кризи, і подальший економічний зріст. Україна не належить до числа країн багатих на природні ресурси. Отримані Україною на основі міжурядових і міжбанківських угод іноземні кредити в більшості використовувались на закупівлю готових товарів країн кредиторів замість вкладання коштів в експортоспроможні галузі економіки, такі як машинобудування, хімічна промисловість, зв'язок тощо. Така структура промисловості не відповідає сучасному рівню індустріального виробництва розвинутих країн. Не відповідає критеріям розвиненого суспільства і інфраструктура України, зокрема, недостатня розгалуженість, низька якість і незадовільний стан транспортних і інформаційних комунікацій. Продовжує скорочуватись чисельність наявного населення України. У структурі населення зберігається високий рівень непрацездатного населення, зокрема, пенсіонерів, інвалідів, дітей. Процес “відлучення” вітчизняних виробників від українського ринку поглиблюється внаслідок неплатоспроможності населення і підприємств. Це створює ситуацію, коли експорт продукції стає єдиним фактором забезпечення конкурентоспроможності для підприємств. У свою чергу, залежність від зовнішніх ринків при загальній політичній і економічній слабкості України не дозволяє державі забезпечити інтереси українських виробників на зовнішніх ринках. Тому навіть такий позитивний фактор, як експорт продукції, несе в собі певні ризики. Невиважена політика щодо приватизації і реструктуризації провідних підприємств, потенційно конкурентоспроможних і експортноспроможних галузей української економіки призводить до їх занепаду. Ставка на розвиток малого і середнього бізнесу без функціонування потужних національних підприємств, здатних породжувати кластери, себе не виправдовує. Політика стимулювання підприємств з метою створення конкурентоспроможної продукції залишається недостатньо ефективною, неефективними залишаються державні заходи в сфері демонополізації і запобігання недобросовісній конкуренції на ринках харчової продукції, сировини і матеріалів для легкої промисловості, нафтопродуктів. [10].
На шляху становлення сучасних чинників конкурентоспроможності українського експорту стоїть низка серйозних структурних проблем, які утруднюють повноцінне задіяння національних конкурентних переваг. Серед них[11]:
*довготривала тенденція до зменшення попиту та цін на світових ринках товарів традиційного українського експорту;
*посилення міжнародної конкуренції на тлі зростання державної підтримки експорту та активного застосування захисних заходів в інтересах національних виробників у провідних країнах світу;
*збереження тенденції дискримінації українських товарів на зовнішніх ринках, в тому числі негласні домовленості про витіснення або обмеження допуску України на перспективні ринки;
*стрімке підвищення вимог споживачів до якості, сервісного супроводу, технологічного рів и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.