На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Управлння бзнесом

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 08.09.2012. Сдан: 2012. Страниц: 17. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


З М І С Т

Вступ………………………………………………………………………… 3
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи управління виробництвом
1.1 Сутність, зміст і види ефективного виробництва ....................... 5
1.2.Ефективність  виробництва: система показників і класифікація факторів підвищення ефективності …………….. ………………………9
1.3 Основні напрямки вдосконалення системи управління виробництвом………………………………………………..……………..12
Розділ 2. Аналіз господарської діяльності ВАТ «ТРТ»
2.1. Техніко-економічна характеристика підприємства.…….....…….21
2.2. Узагальнюючі показники операційної діяльності..………………25
2.3 Аналіз  використання виробничих потужностей....…..….….…….32
2.4 Визначення  рівня механізації виробництва…………….…..……..36
Розділ 3. Розробка заходів  щодо підвищення ефективності системи управління виробництвом ВАТ «ТРТ» ………..……………………..42 

Висновки...………………………………………………………………….51
Список  використаної літератури...………………………………….. 52
Додатки
 

Вступ
    Україна є країною з величезним потенціалом – вона має освічене населення, багаті природні ресурси, а також удале географічне положення, що дозволяє їй бути міжнародною торгівельною державою. При цьому країна володіє банком унікальних технологій і наукових розробок, реалізація яких відкриває нові можливості, як для вітчизняного, так і для світового прогресу. Генна інженерія й біотехнології, штучні алмази, дослідження в галузі матеріалознавства, у тому числі і космічного, фундаментальні дослідження в математиці, теоретичній фізиці, біології й хімії – усе це ставить Україну в один ряд із передовими високорозвиненими країнами світу.
    Однак при такому величезному науковому, виробничому і кадровому потенціалі в економіці України протягом останніх років спостерігаються кризові явища, у результаті чого обсяги виробництва основних видів продукції катастрофічно знизилися.
    Все це свідчить про неефективне використання виробничого потенціалу, про низьку ефективність виробництва практично у всіх галузях економіки України. Таким чином, підвищення ефективності виробництва на підприємствах України – це одна з найважливіших задач як держави, так і самих підприємств.
    На  сучасному етапі розвитку України, забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентноздатної продукції, є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів. Найважливішою якісною характеристикою господарювання на всіх рівнях є – ефективність виробництва.
    Зниження  витрат виробництва, раціональне використання матеріальних ресурсів, досягнення більш високих економічних показників і, насамперед підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва, і на цій базі зниження собівартості –найбільш важливі й актуальні задачі працівників управління виробництвом. Для їхнього вирішення велике значення має удосконалювання управління з метою підвищення його ефективності, оволодіння методами ефективного керування виробництвом, а також розрахунки й порівняння показників ефективності виробництва підприємства.
    Виходячи  з вищесказаного, тема, розглянута в  роботі, є актуальною на сьогоднішній день, у період економічної кризи, спаду виробництва й реформування економіки нашої держави.
    Мета роботи:
    визначення можливих напрямків реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності виробництва продукції;
    розробка заходів для вдосконалення системи управління виробництвом й одержання значного економічного ефекту.
    Об'єктом дослідження обрано підприємство – ВАТ «ТРТ», яке здійснює господарську діяльність у такій галузі промисловості як – виноробство (вторинне виноробство).
    Курсова робота складається з трьох розділів і додатків. Додатки містять 3 таблиці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Теоретико-методологічні  основи управління виробництвом 

1.1 Сутність, зміст і  види ефективного  виробництва 
    Ефективність  виробництва – найважливіша якісна характеристика господарювання на всіх рівнях. Під економічною ефективністю виробництва розуміється ступінь використання виробничого потенціалу, що виявляється співвідношенням результатів і витрат суспільного виробництва. Чим вище результат при тих же витратах, чим швидше він зростає в розрахунку на одиницю витрат суспільно необхідної праці, чи чим менше витрат на одиницю корисного ефекту, тим вище ефективність виробництва. Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва служить рівень продуктивності суспільної праці.
    Ефективність  виробництва –  це показник діяльності виробництва по розподілу й переробці ресурсів із метою виробництва товарів. Ефективність можна вимірити через коефіцієнт – відношення результатів на виході до ресурсів на вході чи через обсяги випуску продукції, її номенклатури.
    Економічна  сутність і загальна методологія визначення видів ефективності
    Процес  виробництва на будь-якім підприємстві здійснюється при визначеній взаємодії  трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів  праці й предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал виробляє суспільно корисну  продукцію чи виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої й упредметненої праці, а з іншого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу й рівня їхнього використання.
Ефективність  виробництва являє собою комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах із розвитою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін – продуктивність системи виробництва й обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів і послуг. Отже, ефективність виробництва й продуктивність системи – це по суті терміни-синоніми, що характеризують ті самі результативні процеси. При цьому варто усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато більш широким, чим продуктивність праці й прибутковість виробництва.
    

    Процес  формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності системи) провадиться зазначеним вище способом.
    Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Мова йде про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємств).
    Перший  відбиває матеріалізований результат  процесу виробництва, обмірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, але й охоплює її споживчу вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток.
Ефективність  виробництва (продуктивність системи) має поліморфне визначення й застосування для аналітичних оцінок і управлінських вирішень. З огляду на це важливо виділяти по окремих ознаках відповідні види ефективності (продуктивності), кожний з який має певне практичне значення (мал. 1).
    

     По наслідках                                     - Економічна

                                                             - Соціальна 

    
     По місцю одержання                          - Локальна (госпрозрахункова)
                                                              - Народногосподарська
    ЕФЕКТИВНІСТЬ  ВИРОБНИЦТВА
    (ПРОДУКТИВНІСТЬ  СИСТЕМИ)
      
        По ступені                                     - Первісна
     підвищення ефекту            -               - Мультиплікаційна
    
            По меті                                             - Абсолютна
        визначення                                           - Порівняльна 

    Мал.1. Види ефективності виробництва (продуктивності системи) по окремих ознаках
    Відповідні  види ефективності виробництва виділяються  переважно по розмаїтості одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Насамперед результат (ефект) виробництва буває економічним чи соціальним.
    Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої чи реалізованої продукції, розмір отриманого прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів чи загальна економія від зниження собівартості продукції і ін.
    Соціальний  ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшенню нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенню умов праці й побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя і т.д.. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не тільки позитивними, але і негативними (поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).
    Вони  мають особливість – не усі  з них піддаються кількісному  виміру. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у границях своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).
    Суть  проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів домагатися істотного збільшення обсягу виробництва продукції. Це, у кінцевому рахунку, означає підвищення продуктивності суспільної праці, що і є критерієм (мірилом) підвищення ефективності виробництва.
    Необхідність  і можливість підвищення ефективності виробництва обумовлюється як сукупністю постійно діючих факторів, так і кількістю особливостей сучасного етапу економічного розвитку України.
    Проблема  ефективності в цілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відбиває взаємозв'язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах формування ринкових відносин, коли результати роботи одних суб'єктів ринку залежать від чіткості й злагодженості роботи інших суб'єктів, проблема ефективності стає визначальною.
Важливе значення в системі керування  виробництвом займає уміння найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва підприємства. Тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника (показників) можна найбільше об'єктивно визначати ефективність виробництва.
    У наступному розділі розглядається  система показників ефективності виробництва, що здатна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загальноекономічні показники. 

1.2. Ефективність виробництва: система показників і класифікація факторів підвищення ефективності
      Система показників ефективності виробництва  повинна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загальноекономічні показники. Дуже важливо, щоб розрахунки ефективності виробництва велися безупинно: на стадіях проекту плану, затвердження плану, по мірі його виконання.
      У системі показників ефективності виробництва  не усі з них мають однакову значимість. Є головні й додаткові (диференційовані) показники. Якщо перші прийнято називати узагальнюючими, то другі є функціональними, що характеризують яку-небудь певну сторону діяльності.
      Узагальнюючі показники в основному виражають кінцеві результати виробництва й виконання стратегічних завдань. Функціональні показники використовуються для аналізу й виявлення резервів ефективності, усунення вузьких місць у виробництві.
      Діюча, мобілізуюча роль показників ефективності виробництва багато в чому визначається методологією їхнього розрахунку.
      Варто помітити, що, орієнтуючись тільки на темпи  росту як на показник, що характеризує ефективність виробництва, можна упустити головний фактор ефективності – інтенсифікацію виробництва, тому що високі темпи росту  можуть бути досягнуті і за рахунок екстенсивних факторів, тобто в результаті додаткових капітальних вкладень на розширення виробництва (нове будівництво, відновлення устаткування, реконструкція підприємств), хоча використання засобів і внутрішніх резервів виробництва при цьому може залишатися на низькому рівні.
      Однак було б помилково зі сказаного  робити висновок про непридатність показника темпів росту для оцінки ефективності виробництва й окремих техніко-економічних показників.
      Як  уже говорилося, тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника можна найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва. Пропонувалися різні формули, але кожна з них мала свої позитивні й негативні сторони, достоїнства й недоліки. І оскільки жоден із пропонованих показників не може виступати в якості універсального, для оцінки ефективності виробництва була введена система показників, у якій показники оцінки й планування підвищення економічної діяльності були об'єднані в чотири групи (і, таким чином, економічна ефективність розглядається як багатомірне явище):
    Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва.
    Показники ефективності використання праці.
    Показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень.
    Показники ефективності використання матеріальних ресурсів.
      Рівень  економічної й соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох факторів, що її визначають. В галузі практичного вирішення завдань управління ефективністю важливе значення набуває класифікація факторів її підвищення. Усі фактори доцільно класифікувати по обмеженій кількості групових ознак – це сприяє визначенню головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).
      Класифікація великої розмаїтості факторів підвищення ефективності (продуктивності) може здійснюватися по трьох ознаках: 1) видам витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямкам розвитку й удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі керування виробництвом.
      Групування  факторів по першій ознаці надає можливість досить чітко визначати джерела підвищення ефективності: підвищення продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондоємності (капиталоємності) і матеріалоємності продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне використання перерахованих джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, що по своєму смислу характеризують основні напрямки розвитку й удосконалення виробництва (друга ознака групування факторів). Визначальними напрямками є насамперед прискорення темпів науково-технічного й організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці й кінцевої продукції; механізація й автоматизація виробничих процесів; упровадження прогресивних методів і форм організації виробництва й праці; спорудження й регулювання ринкового механізму господарювання).
      Варто помітити, що велике значення має впровадження класифікації факторів ефективності по місцеві реалізації в системі управління виробництвом (третя ознака групування факторів), особливо виділення з них двох категорій факторів – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських), а також ділення сукупності внутрішніх факторів на так називані “тверді фактори” й “м'які фактори” (класифікація внутрішніх факторів на “тверді” й “м'які” природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою й використовуваною на підприємствах зарубіжних країн). Терміни “тверді” і “м'які” фактори запозичені з англійської комп'ютерної технології, відповідно до якої сам комп'ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м'яким товаром”. При цьому “твердими факторами” позначають ті з них, які можна вимірювати й мають фізичні параметри, а “м'якими” – ті, котрі не можна відчути фізично, але, проте мають велике значення для економічного управління виробництвом (інформація, знання й кваліфікація кадрів, методи й системи організації різних процесів і т.д.). 

1.3 Основні напрямки вдосконалення системи управління виробництвом
      Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх  факторів підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові по ступені дії (впливу), використанню й контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних фахівців (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю й використання найбільш важливих внутрішніх і зовнішніх факторів на різних рівнях керування виробництвом (див. табл. 1.1.).
      Підприємство може і повинне постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх факторів – економічної, соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві. 

 

       Таблиця 1.1.
Інтегрована модель факторів ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної системи).
Класифікаційні  ознаки факторів ефективності виробництва
Види  витрат і ресурсів (джерела підвищення ефективності) основні напрямки розвитку й удосконалення виробництва  
місце реалізації факторів у системі управління виробництвом
Продуктивність праці 
Фондомісткість  продукції 

Матеріалоємність продукції 

Природні  ресурси
НТП структура виробництва
організаційні системи керування
форми і методи організації виробництва
якість продукції
планування і  мотивація виробництва
внутрішні       Зовнішні
«тверді» технологія
устаткування
матеріали й енергія
вироби
“м'які”
робітники
організація і система
методи  роботи
стиль управління
Державна економічна й соціальна політика 
Інституційні  механізми 

Інфраструктура 

Структурні  зміни
      
Фактори підвищення ефективності виробництва
 
    Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації й інформаційних технологій дуже впливають на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають істотні зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці й кваліфікації кадрів і т.д.
Устаткування. Цьому фактору належить одне з ведучих місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Підвищенню продуктивності діючого устаткування сприяє належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні терміни експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній можливості технологічно зв'язаних  груп (одиниць), чітке планування завантаження в часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрізмінних витрат робочого часу і ін.
    Матеріали й енергія. Проблема економії й зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних фахівців підприємств із матеріалоємним і енергоємним виробництвом. Завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно вирішуватися шляхом упровадження мало відхідної й безвідхідної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортної сировини й матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами й розвитку ефективних джерел постачання.
    Вироби. Самі продукти (вироби), їхня якість і дизайн також є важливими факторами ефективності. Дизайн, повинен корелювати з так називаною корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють утілення своєї технічної переваги в конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв'язку з цим підприємство повинне стежити за тим, щоб не виникало яких-небудь організаційних і економічних бар'єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.
    Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники – керівники, підприємці, фахівці, робітники. Продуктивність їхньої праці багато в чому визначається методами, технікою, особистою майстерністю, знаннями, відношенням до роботи й здатністю виконувати ту чи іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть виявлятися в умовах функціонування на підприємстві могутнього й гнучкого мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально й морально стимулює використання творчих здібностей усіх категорій працівників, виявляє цікавість до їхніх особистих проблем, сприяє створенню й підтримці сприятливого соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства, здійснює соціальний захист людей, гарантує їхню зайнятість і т.д.
    Організація й системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності й нормах керованості відносяться до принципів гарної організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію й координацію виробничих і управлінських процесів і, таким чином, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів по професійним групам чи функціям. Тому система повинна бути динамічною й гнучкою, періодично реорганізованою відповідно до нових завдань, що виникають перед підприємством при зміні ситуації.
    Методи  роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переваги трудомістких процесів стають досить перспективними для підвищення продуктивності. Наукова організація праці у всіх підрозділах підприємства сприяє тому, щоб перетворити ручну працю в більш продуктивну за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів і інструментів, організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення й використання накопиченого на інших родинних підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи й виконання корисної з найменшими витратами сили, часу й засобів.
    Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у підвищення ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна добре організована система керування, під контролем якої знаходяться ресурси й результати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стиль керування – типовий “м'який” фактор підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства повинен знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і стосовно кого застосовується відповідний стиль керування. Відомо, що стиль управління, у якому об'єднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, якою мірою враховуються зовнішні фактори підвищення ефективності виробництва на тім чи іншім підприємстві.
    Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих”  і “м'яких”) факторів на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні необхідної комплексності їхнього використання, узгодженості взаємодії в часі і просторі. Наприклад, можна використовувати новітні технології й устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації праці чи мати на підприємстві недостатньо підготовлені кадри. Зрозуміло, що в такому випадку позитивних змін в ефективності виробництва не відбудеться.
    На  рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній або непрямий вплив здійснюють зовнішні фактори ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати. От чому ці фактори варто знати й вивчати, зрозуміти їхню дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) й здійсненні програм підвищення ефективності виробництва на підприємствах. У зв'язку з цим стає очевидною необхідність істотної характеристики й визначення напрямків дії окремих зовнішніх факторів ефективності (продуктивності).
    Державна  політика. Здійснювана державою (урядом) економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через: практичну діяльність урядових закладів і державних структур; законодавчу діяльність; фінансові заходи й стимули (податки, тарифи, фінансову підтримку великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів); установлювані й контрольовані економічні правила й нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль  цін, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності і т.д.); створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності й приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери і т.д. Розвиток економіки України, економічні відносини між окремими підприємствами й організаціями, між підприємствами й державою визначаються законодавством України (зокрема, Законами Украйни: "Про підприємництво", "Про власність", "Про оподатковування підприємств" і ін.), основні положення, якого керівникам і фахівцям підприємств необхідно добре знати й спиратися на них у своїй практичній діяльності.
    Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже відзначалося, залежить від багатьох факторів – внутрішніх і зовнішніх (стосовно підприємства), завданням держави є створення не тільки на національному рівні, не тільки відповідних економічних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови, зокрема, забезпечуються шляхом заснування й постійного функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів – організацій (дослідницьких і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких орієнтована на: визначення й вирішення основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практичну реалізацію стратегії й тактики розвитку народного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовку (перепідготовка, підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки. Зараз у світі нараховується близько 150 національних і регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктивності й управлінню. Зокрема, у світовому співтоваристві відомими й визнаними є Японський центр продуктивності, Центр продуктивності ФРН, Канадський центр ринку праці й продуктивності, Американський інститут організації праці й виробництва. В Україні аналогічні функції виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна академія управління, Київський державний економічний університет.
    Інфраструктура. Важливою передумовою підвищення ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку й активна діяльність різноманітних установ ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури. У сучасних умовах усі підприємства в процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитися без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків і інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень ефективності їхнього виробництва в цілому надає належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої інфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової й роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем і т.д. Усе-таки найбільше вирішальне значення для забезпечення динамічного й ефективного розвитку як суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи головну з них – підприємства, має, могутня й розгалужена мережа організаційних структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв'язку з цим державі й відповідним його владним і управлінським установам належить приділяти особливу увагу розвитку й підвищенню ефективності різноманітних навчальних закладів, науки, культури, систем житлово-комунального господарства й побутового обслуговування населення, його надійному соціальному захисту.
    Структурні  зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни в суспільстві в залежності від якості керування діяльністю окремих підприємств. При чому така взаємодія в довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не тільки результатом, але й причиною економічного й соціального розвитку суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних погрішностей у прийнятті урядових рішень, більш реалістично й цілеспрямовано планувати діяльність підприємств, розвивати ринкову й соціальну інфраструктуру. Найбільш важливим крім політичних, вважаються структурні зміни економічного й соціального характеру. Істотні економічні зміни відбуваються в таких сферах: 1) моделях зайнятості населення – зрушення зайнятості від сільського господарства до обробної промисловості, а також від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів (основного капіталу) – визначається розмірами фонду нагромадження й інвестицій за ознаками інтенсивності відновлення, терміну використання, ступеня втілення технологічних новин, рівнем капіталоємності; 3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту технологій із залученням іноземного капіталу й вітчизняних технологічних розробок, упровадження нетрадиційних технологій і розробок, що супроводжуються революційними проривами в цих галузях; 4) масштабах (концентрації) виробництва – помітне збільшення частини дрібних (малих) і середніх підприємств, що можуть стати й стають конкурентноздатними за умови їхньої необхідної спеціалізації і наявності великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлену ними продукцію. Структурні зміни соціального характеру стосуються, головним чином, персоналу (робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються важливими зрушеннями в їхньому складі по ознаках – статі, освіти, кваліфікації, національних особливостей характеру і ін.
Розділ 2. Аналіз господарської  діяльності ВАТ «ТРТ» 

2.1. Техніко-економічна  характеристика підприємства
    Об'єктом  дослідження є підприємство –  ВАТ «ТРТ», розташоване: м. Свалява, Закарпатська область; здійснює господарську діяльність у такій галузі промисловості як – виноробство (вторинне виноробство).
    Продукція винзавода ВАТ «ТРТ» займає заслужене місце серед алкогольних напоїв, що випускаються в Україні, що підтверджується численними нагородами, отриманими на різних виставках. Використовувана на винзаводі високоякісна сировина і класичні рецепти готування  вин забезпечили підприємству популярність і гарний збут.
    Процес  вторинного виноробства, являє собою  частину процесу виноробства – збереження й витримка виноматеріалів. У даному випадку мова йде про відособлене виноробне підприємство, що займається в основному розливом одержуваних готових оброблених виноградних вин, виробленням невеликої кількості виноградних вин власного купажу. З 1998 р., винзавод ВАТ «ТРТ», освоїв випуск шампанського за спеціальною технологією із шампанських виноматеріалів, одержуваних на підприємствах первинного виноробства й виноматеріалів власного виробництва.
    У вторинному виноробстві можна виділити ряд особливостей, які необхідно  враховувати при виборі показників економічної ефективності виробництва.
    Винзавод  вторинного виноробства відрізняє  відома спеціалізація: тут розливають в основному тихі вина, головним чином, у скляні пляшки на автоматичних лініях розливу. Інші технологічні процеси, здійснювані на заводі вторинного виноробства, є необхідними підготовчими етапами до розливу вина в пляшки (витримка, збереження) або ж виробляються з метою виправлення неякісних (нерозливостійких) вин, отриманих із заводів первинного виноробства. Уся продукція, що випускається заводом, обчислюється в одному вимірі декалітр (дал).
    Ці  особливості виробництва у вторинному виноробстві дають можливість підприємству окремі показники ефективності вимірювати не тільки у вартісних показниках, але й у натуральних. Для такого розрахунку деяке розходження в трудомісткості окремих видів вин не буде мати істотного значення, тому що в цілому переважають вина, однорідні по трудомісткості, це кріплені ординарні виноградні вина.
    Територія винзавода має форму неправильного  багатокутника. Він розташовується на території 6,8 га.
    Винзавод  складається з наступних підрозділів: адміністративний корпус і виробничий корпус. Виробничий корпус у свою чергу складається з трьох цехів і дільниць.
    Цех №1.
    Цех №1 – цех прийому, вироблення й переробки сировини (виноматеріали заводів первинного виноробства, виноград – продукція КСП). Цех №1 складається з трьох дільниць.
    Дільниця  №1 – дільниця прийому виноматеріалів (виноматеріали заводів первинного виноробства) і сировини (виноград) для виготовлення виноматеріалів власного купажу. Одержувані оброблені виноматеріали перекачуються з дільниці №1 у цех №2, де провадиться витримка, збереження й проведення різних технологічних операцій виноматеріалів. Сировина (виноград) направляється на дільницю №2 для подальшої обробки й одержання власних виноматеріалів.
    Дільниця  №2 – дільниця переробки сировини (виноград) і одержання мезги й сусла.
    Першим  проміжним продуктом у технології одержання вина є мезга. Вона містить до 80 % соку і являє собою грубу суспензію з непостійних по співвідношенню фаз: рідкої — сусла і твердої — шкірочки з м'якоттю й насінь, а іноді і гребенів. Мезгу направляють на сусловідділення або настоювання з різними прийомами її обробки: перемішування, підброжування, шумування, нагрівання, спиртування, ферментація. При цьому відбувається екстрагування розчинних речовин із твердих частин виноградного грона й збагачення ними рідкої фази. Розрізняють жирну (вихідну) і стікшу (частково обессуслену) мезгу.
    У дробильно-пресовому відділенні дільниці №2 установлена лінія ВПЛ-10ДО.
    Біля  дробильно-пресового відділення встановлено 46 резервуарів загальною місткістю 54000 дал. Тут також установлена  бродильна батарея безупинної дії БА-1М продуктивністю 3500 дал\доб.
    Дільниця  №3 – дільниця вироблення власних виноматеріалів. На цій ділянці відбувається настоювання сусла, як правило, на меззі, шумування сусла і його спиртування, якщо це необхідно.
    Тут установлено 29 вертикальних залізобетонних резервуарів загальною ємністю 228000 дал, 4 горизонтальних сталевих резервуари для витримки нагрітого вина загальною ємністю 8000 дал.
    Щоб мати уявлення про технологічну схему  виготовлення вина з виноматеріалів, приводжу технологічну схему виготовлення усім відомого вина – «Кагор».
    Технологічна  схема вироблення вина «Кагор»: виноград збирають при змісті цукру не менш 20%, дроблять із гребеневідділенням. Мезгу  сульфітують (із розрахунку 100-150 мг\дм3), нагрівають до температури 55-75°С, при цьому мезгу ретельно перемішують, щоб уникнути місцевого перегріву. Потім її охолоджують до 25°С і вводять у неї 2-3% чистої культури дріжджів. Після шумування до необхідної кондиції по цукру, самоплив відокремлюють, а мезгу направляють на пресування. Для марочних вин відбирають самоплив і пресові фракції 1-2 тиску, спиртують їх і купажують. Отримані виноматеріали витримують у бочках протягом 3 років.
    Цех №2.
    Цех №2 складається у свою чергу з виносховища №1 і №2, і спиртосховища. Тут провадяться: витримка, збереження й проведення різних технологічних операцій виноматеріалів.
    У відкритому виносховищі №1 установлено 32 вертикальних металевих резервуара загальною місткістю 330000 дал і 9 горизонтальних металевих резервуара загальною ємністю 69000 дал.
    У виносховищі №2 установлено 62 вертикальних залізобетонних резервуарів, загальною  ємністю 478000 дал, із них 75000 дал у  період сезону переробки використовуються як відстойно-бродильні, 24 скляні камери, загальною ємністю 28600 дал, 2 купажних резервуари по 5000 дал, 7 вертикальних металевих резервуара для витримки охолоджених вин загальною місткістю 7000 дал.
    Наводжу приклад технологічних операцій виноматеріалів при виготовленні портвейну «Червона перлина». Оброблений виноматеріал (вино) надходить із дільниці №3, цеху №1 у цех №2. Тут вино розливають у дубові бочки чи скляні камери. Витримують три роки: протягом 1-го року здійснюють 2-3 відкриті переливання й купажування, протягом 2-го року – відкрите переливання, протягом 3-го – закрите переливання.
    Цех №3
    Цех №3 – цех готової продукції. Цех №3 складається з трьох дільниць: дільниці прийому й підготовки тари; дільниці розливу готової продукції; механізованої дільниці транспортування вантажів.
    Сюди, з цеху №2, надходить готова продукція. Тут вона розливається в пляшки й бочки, пляшки з вином укладаються в ящики. Після цього бочка і ящики з пляшками надходять на вантажну естакаду, де відбувається навантаження готової продукції на автотранспорт і залізничний транспорт. Після чого продукція відправляється споживачеві.
    Основні техніко-економічні показники необхідні  для проведення аналізу виробництва  даного підприємства, результати діяльності ВАТ «ТРТ», зведені в таблиці: «Вихідні дані для аналізу виробничої діяльності ВАТ «ТРТ» (див. Додаток 1).
    На  період обстеження загальна місткість виносховищ винзаводу складає 1258600 дал.
    Середньооблікова  чисельність промислово-виробничого  персоналу винзаводу – 222 чоловік. Середньооблікова чисельність робітників винзаводу – 169 чоловік.
    В даний час розлив продукції винзаводу провадиться на двох лініях продуктивністю по 9,5 тис. пляшок у годину.
    Готова  продукція розливається в пляшки й бочки. У 2007 р. і 2008 р. винзавод розлив готової продукції, у пляшки й бочки: 3761400 дал і 3786100 дал відповідно.
    У 2008 р. на винзаводі було розлито: у пляшку – 3572912 дал; у бочку – 213188 дал. 

    2.2. Узагальнюючі показники  операційної діяльності 
    Вище  було сказано, що показники економічної  ефективності повинні являти собою систему оцінок, що охоплює усю виробничо-господарську діяльність підприємства, яка складається з узагальнюючих і функціональних показників. З огляду на особливості виробництв підприємств вторинного виноробства, до групи узагальнюючих показників можна віднести наступні:
    темпи зростання випуску продукції;
    загальна рентабельність і її зростання;
    витрати на 1 грн. товарної продукції, виробництво чистої продукції на 1 грн. витрат.
    Показник  темпів зростання виробництва чистої (товарної) продукції використовується з метою аналізу динаміки виробництва. Валова продукція – це вартість усієї зробленої продукції і виконаних робіт, включаючи незавершене виробництво. Виражається, як правило, в порівнянних цінах. Товарна продукція – відрізняється від валової тим, що в неї не включають залишки незавершеного виробництва і внутрішньогосподарський оборот. Виражається вона в оптових цінах, що діють у звітному році. По своєму складу на багатьох підприємствах валова продукція збігається з товарною, якщо немає внутрішньогосподарського обороту і незавершеного виробництва.
    Темпи зростання обсягу чистої (товарної) продукції розраховуються по формулі:
    
,          (1)

    де  Тi – обсяг чистої продукції в i-м періоді, грн.; Тб – обсяг чистої продукції в базовому періоді, грн.
    Таким чином, темпи зростання обсягу чистої продукції складають:
    Jв  = 17987/17204 = 1,046 = 104,6%.
    У нашому випадку, за 2008 р. у порівнянні з 2007 р. обсяг виробництва товарної продукції збільшився на 4,6%. Це значить, що обсяг товарної продукції в 2008 р. у порівнянні з 2007 р. збільшився на 783 тис. грн.
    Показник витрати на 1 грн. товарної продукції, показник виробництва чистої продукції на 1 грн. витрат
    Витрати підприємства на вироблення продукції  складаються з наступних елементів витрат:
    матеріальні витрати (сировина й матеріали, покупні комплектуючі вироби й напівфабрикати, електроенергія, теплоенергія й ін.);
    витрати на оплату праці;
    відрахування на соціальні потреби;
    амортизація основних засобів;
    інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов'язкові страхові платежі, податки, що включаються в собівартість продукції, відрахування в позабюджетні фонди й ін.)
    Показник  витрат на 1 грн. товарної продукції  – важливий узагальнюючий показник собівартості продукції, котрий вигідний тим, що, по-перше, дуже універсальний, по-друге, наочно показує прямий зв'язок між собівартістю й прибутком. Обчислюється він відношенням загальної суми витрат на виробництво й реалізацію продукції до вартості зробленої товарної продукції в діючих цінах:
    
,         

    де, Ст – собівартість продукції, Т –  обсяг чистої продукції в i-м періоді, грн.;.
    Отже, витрати на 1 грн. товарної продукції  в 2007 р. склали:
    УЗ = 13525/17204 = 0,786 грн., тобто 79 коп.,
    а в 2008 р.: УЗ = 14105/17987 = 0,784 грн., тобто 78 коп.
    Таким чином, підприємство ВАТ «ТРТ» у 2007 р. витратило на 1 грн. товарної продукції 78 коп., що говорить про зменшення витрат, тому що в 2006 р. даний показник складав 79 коп.
    У показнику витрати на 1 грн. товарної продукції, концентруються всі поточні  витрати виробництва, викликані  виробленням і реалізацією всієї товарної продукції – основної і неосновної, порівнянної і непорівнянної. Різниця між 1 грн. товарної продукції і витратами на неї показує величину прибутку, отриману підприємством з кожної гривні товарної продукції. Рівень цих витрат відбиває також рівень організації виробництва.
    Зворотний показник витратам на 1 грн. товарної продукції, показник виробництва чистої продукції на 1 грн. витрат:
    
,        

    де, Т – обсяг чистої продукції  в i-м періоді, грн.; Ст – собівартість продукції.
    Отже, показник виробництва чистої продукції  на 1 грн. витрат складає:
    Пч = 17204\13525 = 1,272 грн., - 2007 р.
    Пч = 17987\14105 = 1,275 грн., - 2008 р.
    Таким чином, ми бачимо, що незначно цей показник покращився в порівнянні з 1999 р., що свідчить про гарний рівень організації  виробництва.
    Загальна  рентабельність і  її зростання, факторний аналіз рентабельності виробництва винзаводу
    У цьому розділі ми приділимо особливу увагу дослідженню показника загальної рентабельності підприємства, а також розглянемо фактори і вивчимо міри впливу кожного з них на підсумковий показник рентабельності підприємства (див. Додаток 2).
    Загальна  рентабельність виробництва – один із найважливіших якісних показників економічної ефективності виробництва. У ньому узагальнюється діяльність підприємства, що виражається в співвідношенні використовуваних ресурсів виробництва (засобів виробництва) і отриманого ефекту. У цьому змісті рентабельність представляє модифікацію коефіцієнта економічної ефективності.
    Визначаючи  рентабельність виробництва на будь-якому  рівні господарювання, необхідно одержуваний ефект зіставити з виробничими витратами, що можуть бути поточними й одноразовими (у тому числі капітальними).
    Поточні витрати являють собою кошти, що витрачаються підприємством на виробництво й реалізацію продукції, виступають у виді повної собівартості й покриваються виторгом від реалізації продукції. Одноразові (у тому числі капітальні) витрати упредметнюються в основних й оборотних виробничих фондах, що покриваються за рахунок прибавочного продукту, створюваного протягом багатьох виробничих циклів.
    Загальна  рентабельність виробництва на підприємстві (R,%) визначається по формулі:
    
,        

    
,          

    де  П – сума балансового прибутку від промислової діяльності, грн.; Ф – середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн; О – середньорічна  вартість оборотних коштів, грн.; А – середньорічна вартість виробничих фондів, грн.
    Отже, загальна рентабельність підприємства ВАТ «ТРТ» становить:
    2007 – 133,8%, тому що 3660\2736 = 1,3377;  1,3377 · 100 = 133,8.
    2008 – 129,9%, тому що 3624\2790 = 1,2989;  1,2989 · 100 = 129,9.
    Зміна рентабельності виробництва в порівнянні з базисним періодом залежить від багатьох факторів. Тому становить інтерес вивчення міри впливу кожного з них на підсумковий показник.
     Можна запропонувати  наступний варіант аналізу впливу багатьох факторів на динаміку загальної рентабельності виробництва. Вихідні дані і літерні позначення показників, використовувані при аналізі, представлені в Додатку 1, показники 1 – 14.
     Запишемо  рівняння рентабельності і перетворимо  його: 

                            1  2   3   4    5    6     7      8   9
    З отриманих у формулі дробових виражень перший співмножник виступає як розрахунковий показник і являє  собою індекс відхилення обсягу реалізованої продукції від валової. Він буде тим ближче до одиниці, чим менше  розходяться розміри перехідних залишків продукції на складах із банківськими розрахунками на початок і кінець періоду. Інші дробові вираження мають визначений економічний зміст.
    Так, рівень річної продуктивності праці  в розрахунку на одного середньооблікового робітника позначений добутком трьох співмножників, з яких перший являє собою средньогодинний виробіток за рік (2), інший – середню тривалість зміни на одного робітника, що характеризує щільність використання робочого дня (3), і третій – середню кількість робочих днів на одного робітника за рік, що говорить про ступінь використання календарного робочого часу (4). Якщо отриманий добуток помножити на показник питомої ваги середньорічної чисельності робітників у середньорічній чисельності промислово-виробничого персоналу (5), то визначимо річну продуктивність праці в розрахунку на одного працюючого. Цей показник за інших рівних умов буде тим вище, ніж більша питома вага робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу.
    У дужках дробове вираження (6) характеризує індекс відхилення балансового прибутку від прибутку, одержуваної в результаті реалізації промислової продукції. Якщо остання є єдиним джерелом формування балансового прибутку, то цей індекс буде дорівнювати одиниці. Величина відхилення від одиниці відіб'є доходи або збитки, одержувані від непромислового господарства, а також позареалізаційної діяльності промислового підприємства.
     З отриманого числа віднімається відносна величина, що характеризує витрати на 1 грн. реалізованої продукції (7). Якщо представити: 

     то за умови, коли розмір Ср\Р буде відповідати витратам на 1 грн. товарної продукції, використовуваним при розрахунку динаміки собівартості продукції.
    Для підприємства ВАТ «ТРТ», витрати на 1 грн. товарної й реалізованої продукції збігаються або відрізняються друг від друга дуже незначно. Тому замість витрат на 1 грн. реалізованої продукції можна використовувати витрати на 1 грн. товарної продукції.
    Останнє вираження в дужках включає озброєність  праці основними виробничими фондами (8) і оборотними коштами (9).
    Сума  їх характеризує озброєність праці  виробничими фондами (А\Ч = Ф\Ч + О\Ч), що має тенденцію до збільшення при  удосконалюванні структури показників, що складаються. Під впливом науково-технічного прогресу частка озброєності праці основними виробничими фондами по темпах зростає швидше, ніж другий показник, і одночасно підвищується питома вага активної частини й вартості виробничих фондів.
    Останнє просліджується, якщо вираження (8) представити  у вигляді Ф\Фа · Фа\Ч.
    У цьому випадку Ф\Фа буде індексом підвищення середньорічної вартості основних фондів над її активною частиною (чим менше це перевищення, тим прогресивніша структура основних фондів), а Фа\Ч – показником озброєності праці активною частиною основних фондів.
    Аналіз  рентабельності виробництва з використанням показника чистої продукції може бути проведений на основі рівняння:
                               1   2   3   4   5     6     7   8
    де  З – сума заробітної плати промислово-виробничого  персоналу тис. грн.
    Перший  співмножник показує середньогодинний виробіток за рік по чистій продукції; шостий – відображає витрати заробітної плати на 1 грн. обсягу чистої продукції.
    На  основі вихідних даних по виведеній  формулі розраховують показники за рік у зіставленні з планом або за ряд років. Потім, одержавши відносні величини, що відбивають динаміку взаємозалежних показників, визначають міру впливу кожного з фактора на зміну загальної рентабельності виробництва підприємства.
    Рентабельність  виробництва підвищується при випереджальних темпах росту продуктивності праці в порівнянні зі збільшенням фондоозброєності праці виробничими фондами, при зниженні собівартості продукції, а також підвищенні прибутку за рахунок додаткових джерел. У свою чергу зростання продуктивності праці залежить від збільшення середньогодинного виробітку робітника, ступеня використання робочого дня і календарного часу за рік і ін.
    Результати  факторного аналізу загальної рентабельності підприємства зведені в таблиці: «Факторний аналіз рентабельності виробництва винзаводу» (див. Додаток 2). 

    2.3 Аналіз використання  виробничої потужності
    Виробнича потужність винзаводу.
    Виробнича потужність заводу вторинного виноробства  ВАТ «ТРТ», по випуску готового вина розраховується по загальній місткості виробничої тари для одноразового збереження виноматеріалів і вин з урахуванням коефіцієнта оборотності цієї тари. При цьому купажні місткості і ємності, призначені для термічної обробки вин, включаються в розрахунок із поправочним коефіцієнтом 0,7.
    На  період обстеження загальна місткість  виробничої тари для збереження виноматеріалів і вин складає 1258600 дал. З них 18000 дал – купажні ємності й місткості, призначені для термічної обробки вин.
    Таким чином, на винзаводі на період обстеження загальна ємність виробничої тари, що враховується для розрахунку потужності, складає:
    
 дал

    Оскільки  сумарна величина виробничої тари в  кожен даний період є постійною, то коефіцієнт використання потужності заводу буде в основному залежати від оборотності тари. Останній можна визначити по формулі:
    
,         

    де  И – коефіцієнт, що враховує час  використання тари; Ц – середня  тривалість технологічного циклу, дні; З – мінімальний запас виноматеріалів, дні.
    У цьому показнику всі змінні величини змінюються в залежності від рівня  організації виробництва.
    На  винзаводі, И = 0,92. Щоб прискорити оборотність виробничої тари, варто збільшити час її використання протягом року, а для цього потрібно скорочувати терміни ремонту тари, підвищувати якість ремонту, використовувати тару з прогресивних матеріалів, зі стійкими внутрішніми покриттями, прискорювати заповнення тари. Усе це скоротить терміни готовності виробничої тари під чергове заповнення.
    В ВАТ «ТРТ», Ц = 92 днів, тому що тривалість технологічного циклу деяких вироблюваних вин власного купажу досить тривала.
    На  швидкість оборотності виробничої тари впливає тривалість технологічного циклу. Середня тривалість технологічного циклу залежить від ряду факторів, у тому числі від якості виноматеріалів, що надходять, від їхньої розливостійкості. У цьому відношенні повинне поліпшуватися якість вироблюваних виноматеріалів. Скороченню технологічного циклу на винзаводі буде сприяти також підвищення рівня механізації й автоматизації основного виробництва, заміна дрібних ємностей на великі для збереження виноматеріалів, підвищення безперервності процесів виробництва, скорочення термінів обробки виноматеріалів і виготовлення купажів.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.