На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Процеси свтової глобалзацї та європейської нтеграцї. Вступ Великої Британї до Спльного ринку. вропейський вектор зовншньої полтики кабнетв Г. Вльсона Д. Каллагена. Пдхд урядв М. Тетчер до полтики вропейського спвтовариства.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


13
Курсова робота
з історії міжнародних відносин на тему:
Становлення європейської інтеграційної
політики Великої Британії
(1946 р. - до кін. 1980-х років)
план

    Вступ 3
      Розділ 1. Вступ Великої Британії до "Спільного ринку" 4
      Розділ 2. Європейський вектор зовнішньої політики кабінетів Г. Вільсона Д. Каллагена 9
      Розділ 3. Підхід урядів М. Тетчер (1979-1990) до політики 13
      Висновки 16
      Висновки 17
      Література 18

Вступ

Одним з наслідків розгортання процесу світової глобалізації є дедалі більше розмивання різниці між рівнями світової системи - міжнародним, особливо регіональним, та національним. Тому керівництво держав усвідомлює необхідність створення сильних та впливових міжнародних інститутів на регіональному рівні задля можливості регулювати сучасні глобальні тенденції, впливати на світові процеси. А такий регіональний комплекс, як західноєвропейський, що накопичив значний економічний та політичний потенціал, має можливість визначати не тільки регіональні структури міждержавних відносин, але і суттєво впливати на глобальні міжнародні відносини. Багатовимірність європейської інтеграції визначає велике значення останньої для розвитку світових політичних процесів

В європейській інтеграції тісно взаємодіють між собою елементи міждержавної співпраці учасників відповідних процесів та внутрішньополітичні процеси - особливості визначення місця окремих країн в інтеграційних структурах, формування національних доктрин щодо напрямів та інтенсивності інтегрування, поступок національним суверенітетом на користь тіснішої співпраці в спільних інституціях.

Проблема співвідношення національного та наднаціонального, що таким чином загострюється в процесі розбудови інтеграційних механізмів Європейського Союзу, особливо наочно представлена в політиці Великобританії щодо європейської інтеграції. Особлива позиція, яку Великобританія займає з часу вступу до Європейського економічного співтовариства, витікає з відмінностей у політичній та правовій системах, структурі зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних пріоритетів, ставленні до культурної ідентичності, що відрізняють країну від решти провідних західноєвропейських держав.

РОЗДІЛ 1. Вступ Великої Британії до "Спільного ринку"

Ідею про об'єднання Європи британські політичні діячі висловлювали ще після закінчення ІІ Світової війни, зокрема Е. Бевін та В. Черчілль.

Е. Бевін виступав з ідеєю формування очолюваної Великою Британією «третьої сили», яка за могутністю була б порівнянною із США та СРСР. Але саме Вінстон Черчілль був автором і архітектором «європейської концепції» Лондона. Його виступи в Цюриху 1946р., у Лондоні 1947р. і Гаазі 1948р. мали широкий резонанс у Європі і світі. В ті часи Черчілль часто говорив про «Сполучені Штати Європи», але так як європейські проблеми ніколи не були йому особливо близькі, то в цю назву він вкладав мало конкретного змісту, і здебільшого в контексті «німецько-французького примирення». В той же час очолювати інтеграційні процеси у зруйнованій після війни Європі, на їхню думку, не личило провідній світовій державі, якою вони звикли вважати Велику Британію. Британський міністр закордонних справ в уряді У. Черчилля, а у 1955 - 1957 рр. прем'єр-міністр країни, Е. Іден висловився так: «Історія Англії та її інтереси поширюються далеко за межі європейського континенту» [36, C.114] Значно більше значення для Великої Британії мали відносини з США та Співдружністю й вона не збиралася ними жертвувати. причиною небажання Альбіону виступити в ролі можливого лідера процесу об'єднання Європи було те, що Великобританія не відчувала достатніх сил, щоб нейтралізувати. Францію

Наприкінці 1950-х років міжнародна становище Великої Британії дещо змінилося, а разом з тим і ставлення до заснованого у 1957р. «Спільного ринку». Для Лондона вже стало цілком очевидним, що Англія значно втратила свої позиції на міжнародній арені. У лютому 1960 р. Гарольд Макмілланд у промові про «Вітер змін» визнав право колоніальних народів на незалежність. За уряду Алекса Дугласа-Х'юма Британська колоніальна імперія фактично припинила існування. Було зрозумілим і те, що

Співдружність не відповідає вимогам як провідник британських інтересів, особливо, після виходу із Співдружності у 1961 р. Південної Африки [36. С.114]. Певну роль відіграло й послаблення «особливих відносин» з США через ігнорування останніми позиції Великої Британії в Cуецькій кризі 1956р. Натомість ЄЕС процвітала. До того ж, підприємницькі кола Англії прагнули покращити своє економічне становище за рахунок нових ринків, подолання митних бар'єрів сусідніх держав. Ці моменти живили прагнення стати членом «Спільного ринку».

У 1960 р. Велика Британія, на противагу «Спільному ринкові», створила «Європейську асоціацію вільної торгівлі» (ЄАВТ), до якої увійшли також Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Спроба поглинути ЄЕС всередині ширшої зони вільної торгівлі не вдалася - ЄЕС значно випереджало у торгівельній активності своїх конкурентів - частка товарів країн «шістки» на ринках країн ЄАВТ катастрофічно зростала [20, С.210]. Британські політичні лідери переконались, що залишаючись поза Спільним ринком, Велика Британія ризикує опинитись в економічній ізоляції та поза можливістю впливати на важливі європейські та світові політичні процеси, що інтересам країни відповідає повноправне членство в ЄЕС [10, С.64].9 серпня 1961 р. Великобританія, а з нею інші країни ЄАВТ подали заявку на вступ до ЄЕС: Великобританія, Данія, Ірландія та Норвегія - на членство в ЄЕС, а Австрія, Швеція, Швейцарія та Португалія - на асоційоване членство. Симптоматично, що ініціатором заявки на вступ до ЄЕС (1963р) стала Велика Британія, яка зіграла головну роль в створенні паралельного інтеграційного об'єднання - Європейської асоціації вільної торгівлі (ЕАВТ).

Вартою уваги також є передісторія вступу Великої Британії до Співтовариства, яке двічі відмовляло їй в прийнятті.

Прем'єр-міністр Гаролд Макміллан призначив головою делегації на переговорах про вступ у Брюсселі Едварда Хіта. На переговорах про вступ головними проблемними питаннями стали питання стосовно спільної сільськогосподарської політики (ССП), Співдружності та ЄАВТ.

В сільському господарстві британська подвійна політика: з одного боку - закупівля харчів на світовому ринку за низькими цінами, а з іншого - прямі компенсаційні виплати фермерам для підтримки низьких цін, була несумісною з принципами ССП. Щодо Співдружності, Британія боялась політичних та економічних наслідків для своїх колишніх колоній від раптового розриву традиційних торговельних схем. Вона вимагала розповсюдження на країни своєї Співдружності привілеїв, якими користувались країни «шістки», а також збільшення перехідного періоду в проведенні реформ з 12 до 15 років. [20, С.212.]

Врешті, зважаючи на зобов'язання Британії щодо її партнерів по ЄАВТ, вона заявила, що приєднатися до Спільноти зможе не раніше, ніж дійдуть згоди стосовно шляхів та засобів задовольнити їхні законні інтереси [10, С.65].

Досить неоднозначно на вступ Великої Британії до ЄЕС вплинула підтримка членства президентом США Кеннеді: це зміцнило рішення Макміллана про вступ, але збудило підозри у де Голля, особливо на фоні оприлюдненого у 1962 році у промові «Великого задуму» Кеннеді щодо тісніших відносин США - ЄЕС та сильнішого Атлантичного альянсу та англо-американської ракетної угоди (грудень 1962 року, м. Нассау), за якою Британія мала користуватися американськими ракетами «Поларіс» як носіями для своїх ядерних боєголовок, а британські ядерні сили планувалося підпорядкувати НАТО, за винятком тих випадків, коли уряд «вирішить, що йдеться про найвищі національні інтереси».

На думку де Голля рівноправні трансатлантичні стосунки неможливі, доки Західна Європа лишається стратегічно підпорядкованою Сполученим Штатам. Хоч, за словами Макміллана після приватного візиту де Голля, позиції Великої Британії і Франції співпадали: «Нам, як і йому, подобається політична Європа. Ми антифедералісти; він також... » [10, С.66]. Незважаючи на те, що де Голль до того ж мав перед Макмілланом величезний політичний борг з часів ІІ світової війни, останньому не вдалося подолати опір де Голля щодо британського членства в ЄЕС. Після цілого року важких суперечок в Брюсселі де Голль мав хороший привід, щоб зупинити переговори про розширення.

Де Голль зробив це ефектно на прес-конференції в 14 січня 1963р. Заява де Голля означала вето на вступ Британії до ЄЕС. Проте, багато національних урядовців ЄЕС погоджувались, що Британія дійсно була ще не готова до вступу.

11 травня 1967р. Великобританія знову подала заявку на вступ до «Спільного ринку». Тепер лейбористський уряд Гарольда Вільсона погоджувався приєднатися до господарської політики «шістки», до договорів, укладених в її межах, а також не наполягати на приєднанні до ЄЕС разом з Англією країн Співдружності, а також ЄАВТ [20, С.213]. До того ж, дедалі слабкіші політичні й економічні зв'язки зі Співдружністю й активізація комерційних стосунків з континентом робили вступ іще нагальнішим. Але через чотири дні після того, як Британія вдруге офіційно подала заяву про вступ, де Голль заявив, що в Британії не відбулися ще «глибокі економічні й політичні перетворення, які б дозволили їй приєднатися до Шістки».

27листопада 1967р. де Голль знову наклав вето на вступ. На одній з традиційних прес-конференцій, де Голль оголосив, що вступ Британії «вочевидь означатиме розпад Спільноти, яка була збудована і функціонує згідно з правилами, що не витримають таких непомірних відхилень». За тиждень Британія відкликала заявку [38, C.45]

Після відставки генерала, доля ЄЕС перейшла до рук президента Помпіду. На рішення Помпіду вплинув економічний спад у Франції кінця 1960-х поряд з економічними успіхами та наполегливою політичною діяльністю Німеччини під керівництвом Віллі Брандта. Рішучі наміри Бонна продемонстрували відмова Німеччини ревальвувати марку, щоб призупинити падіння вартості франка, та рішення висунути амбітну ініціативу стосовно Східної Європи й Радянського Союзу. А разом Британія і Франція могли б урівноважити збільшення ваги Німеччини та встановити в ЄЕС геополітичну симетрію.

Питання про розширення знову вийшло на перший план на Гаазькому саміті лідерів ЄЕС у грудні 1969 року. Помпіду враховуючи настрої партнерів по ЄЕС, виступив з «програмою з трьох пунктів»: завершення інтеграції, поглиблення її і розширення її географічних меж. Останнє означало згоду на прийом до ЄЕС країн-претендентів - Великобританії, Данії, Ірландії та Норвегії. Переговори про вступ, що розпочалися у червні 1970 року в Люксембурзі вів новий прем'єр-міністр Едвард Хіт. Обговорення мало не такий гострий характер, як на початку 1960-х з кількох причин: по-перше, Хіт дотримувався, здається, такої позиції: головне вступити до ЄЕС, а вже після вступу висувати свої вимоги; по-друге, протягом останнього десятиліття ослабла стурбованість стосовно британського членства з боку країн Співдружності та ЄАВТ. Все ж, час від часу, переговори гальмувались, зокрема, на таких суперечливих питаннях, як британський внесок у бюджет протягом перехідного періоду та споріднене питання про сумнівний прибуток Британії від ССП.

Врешті, 22 січня 1972р. в Брюсселі міністри закордонних справ країн-кандидатів підписали договори про вступ [20, C.214]. Перед ратифікацією договору кожна вступаюча країна провела у себе референдум з приводу цього вступу. В березні 1972 року у Франції також відбувся референдум про розширення. Лише 60% французьких виборців прийшли до урн і 32% з них проголосували проти. Із 1 січня 1973р. Великобританія, Данія та Ірландія увійшли до складу Європейського економічного співтовариства [20, C.215].

В самій Великій Британії щодо вступу тривали суперечки: якщо більшість консерваторів вважала, що країна не має іншого вибору крім членства в ЄЕС, то в Лейбористській партії, щодо цього питання тривав розкол. Ратифікаційна драма тривала в Британії майже до останньої хвилини. Відповіддю на критику в Британії щодо зависокої ціни членства мала стати обіцянка фінансової допомоги для відсталих промислових і сільськогосподарських регіонів.

Але після вступу внутрішньополітична ситуація в країні лише загострилася. Якщо великий бізнес отримав можливість вкладати кошти в галузі європейської індустрії, де британці могли отримати значно більші прибутки при менших витратах на робочу силу, то широкими колами почали відчуватися негативні наслідки вступу. Розподіл між прихильниками та противниками перебування в ЄЕС не проходив чітко за партійним принципом, але опозиційна Лейбористська партія в більшій мірі була змушена враховувати настрої населення. Варто зазначити, що суть протиріч зводилась не до того чи бути Великій Британії в «Спільному ринку», а до питання умов перебування. Таким чином, ставала очевидною необхідність їх перегляду [17, С.64]

Отже, можна зробити висновок, що період кінця 60-х - початку 70-х років характеризувався загостренням боротьби на британському та європейському рівнях за вступ країни до ЄЕС на умовах, вироблених його членами, що змусило Велику Британію відмовитися від преференційної системи в межах Співдружності, погодитися на високі внески до спільного бюджету, прийняти умови спільної аграрної політики. Спроба вирішення консервативним урядом Е. Хіта через об'єднану Європу нагальних британських проблем - структурного реформування економіки, розширення ринку збуту товарів - збіглася з початком світової економічної кризи.

РОЗДІЛ 2. Європейський вектор зовнішньої політики кабінетів Г. Вільсона і Д. Каллагена

1 квітня 1974 р. лейбористи на чолі з Г. Вільсоном здобули перемогу на парламентських виборах. Вступ до «Спільного ринку» в 1973 році не став приводом для святкувань, бо в країні назрівали серйозні економічні проблеми: стрибок інфляції, зростання безробіття, коливання обмінних курсів та розбіжності у монетарних й економічних політиках держав-членів [10, С.84].

Для країн, що вступили був введений чотирьохлітній перехідний період до загального митного тарифу в ЄЕС в торгівлі з третіми країнами і повної відміни мит в торгівлі промисловими товарами з партнерами по Співтовариству (Додаток А). Процес пройшов без ускладнень, але врешті привів до збільшення торговельного дефіциту: перехід до вільного руху товарів в межах митного союзу «дев'ятки» призвів в 70-і роки до подвоєння питомої ваги «шістки» в експорті країн, що вступили, тоді як їх частка в експорті «шістки» не змінилась [2, C.17]. Хоч Велика Британія знаходилась приблизно на тому ж рівні розвитку, що й країни ЄЕС (Додаток Б), в країні вже давно назрівали економічні проблеми, які ще більше загострили внутрішньополітичну ситуацію у Великій Британії.

В лютому 1974року консерватори зазнали поразки на парламентських виборах, і до влади знову прийшли лейбористи. В першій своїй заяві вони оголосили про намір добиватися перегляду умов перебування в «Спільному ринку», а 1 квітня на засіданні Ради міністрів Співтовариства британський міністр закордонних справ Каллаген в досить жорсткій формі підтвердив цю позицію. Заяви кабінету Г. Вілсона викликали хвилювання в столицях країн ЄС. Очевидно лейбористський уряд таким чином розраховував вирішити дві проблеми: заспокоїти англійську громадську думку і сильне «антиєвропейське » крило партії продемонструвавши свою «тверду» позицію щодо перегляду умов; примусити партнерів по ЄЕС зробити низку важливих для британської економіки поступок.

Вимоги Лондона головним чином зводилися до того, щоб добитися:

зменшення внеску Великої Британії до бюджету Співтовариства, привівши його в більшу відповідність з часткою національного продукту в сукупному національному продукті країн-членів ЄЕС;

д и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.