На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик нтернацоналзаця суспльства та створення нової форми мжнародної спвпрац. Заснування Органзацї Об'єднаних Нацй для пдтримки безпеки контролю над нтеграцйними процесами. сторя дяльност ООН у рол свтового уряду план його реформування.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 30.11.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Зміст

    Вступ
    1. Історія створення ООН
    2. Структура ООН і напрямки діяльності основних підрозділів
    3. Історія діяльності ООН у ролі світового уряду
    4. План реформування ООН
    5. Криза ООН
    6. Подальший розвиток кризи ООН
    Висновки
    Список використаної літератури

Вступ

У сучасних міжнародних відносинах міжнародним організаціям приділяється значна роль. Починаючи з 19 століття, прагнення до інтернаціоналізації багатьох сторін життя суспільства викликало необхідність створення нової форми міжнародного співробітництва. Новим етапом у розвитку світового співтовариства з'явилася установа перших міжнародних універсальних організацій - Всесвітнього телеграфного союзу в 1865 р. і Всесвітнього поштового союзу в 1874 р. У даний час нараховується більш 4 тисяч міжнародних організацій, що мають різний правовий статус.
У XX столітті в збройних конфліктах загинуло більше людей, чим за всю попередню історію людства. Він став самим руйнівним і кровопролитним. Конфлікти перетворилися в один з ведучих факторів нестабільності на землі. Сучасні конфлікти являють собою загрозу не тільки для учасників конфлікту, але і для усього світового співтовариства. І, незважаючи на завершення холодної війни, у світі усе ще існує погроза ядерної війни з боку великих ядерних держав. У той же час у сучасному динамічному, що швидко розвивається, світі міждержавні конфлікти перемінилися громадянськими війнами. Розпад біполярного світу привів до створення нових держав, з'явилися нові види погроз міжнародному світу і безпеці, що визначило необхідність активізації діяльності універсальної міжнародної організації - ООН. Політичні процеси, що відбуваються на даному етапі розвитку суспільства, виявляють необхідність у дослідженні конфліктів, аналізі їхніх причин і наслідків.
ООН - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки світу і міжнародної безпеки і розвитку співробітництва між державами. Статут ООН обов'язковий для всіх держав і його преамбула говорить: "Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості избавить прийдешні покоління від нещасть війни, знову затвердити віру в основні права людини, у достоїнство і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй і створити умови, при яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань і в цих цілях виявляти терпимість і жити разом, у світі один з одним, як добрі сусіди, об'єднати наші сили для підтримки міжнародного світу і безпеки, забезпечити, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей.

1. Історія створення ООН

Система Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) у її сучасному виді складалася протягом тривалого часу, і потрібне правильне розуміння причини появи всіх її елементів.

Система ООН зародилася більш 100 років тому як механізм керування світовим співтовариством. У середині дев'ятнадцятого сторіччя з'явилися перші міжнародні міжурядові організації. Поява цих організацій бути викликано двома взаємовиключними причинами. По-перше, утворенням у результаті буржуазно-демократичних революцій, що прагнуть суверенних держав, що прагнуть до національного незалежності, і, по-друге, успіхами науково-технічної революції, що породили тенденцію до взаємозалежності і взаємозв'язку держав.

Як відомо, гасло невід'ємності і непорушності суверенітету народу і держави був одним з найбільш значимих у часи буржуазно-демократичних революцій у багатьох європейських країнах. Новий правлячий клас прагнув закріпити своє панування за допомогою сильної, незалежної держави. У той же час розвиток ринкових відносин стимулювало прискорення науково-технічного прогресу, у тому числі в сфері знарядь виробництва.

Науково-технічний прогрес, у свою чергу, привів до того, що інтеграційні процеси проникнули в економіку всіх розвитих країн Європи і викликали всебічний зв'язок націй один з одним. Бажання розвиватися в рамках суверенної держави і неможливість робити це без широкого співробітництва з іншими незалежними державами - і привела до появи такої форми міждержавних взаємозв'язків, як міжнародні міжурядові організації.

Спочатку, головною метою міждержавного співробітництва в рамках міжнародних організацій можна було вважати контроль над інтеграційними процесами. На першому етапі за міжурядовими організаціями закріплювалася скоріше технічно-організаційна, чим політична функція. Вони були покликані розвивати інтеграційні тенденції з метою залучення держав-членів. Звичайна сфера співробітництва - зв'язок, транспорт, відносини з колоніями.

Питання про виникнення першої міжнародної організації дотепер залишається спірним. Правоведи-международники найчастіше називають такий Центральну комісію судноплавства по Рейну, що виник у 1815 році. Крім європейських і американських комісій з міжнародних рік, що характеризуються строго спеціальною компетенцією, у 19 столітті створювалися так називані квазиколониальние організації, такі як наприклад Західний Іриан, що проіснували недовго, а також адміністративні союзи.

Саме адміністративні союзи виявилися найбільш придатною формою розвитку міжурядових організацій.

По образі і подобі адміністративних союзів, головною задачею яких було співробітництво держав у спеціальних областях, міжурядові організації розвивалися в плині цілого століття.

Початок двадцятого сторіччя ознаменувало кінець спокійного розвитку багатьох держав. Протиріччя властивому початку розвитку капіталізму породили світову війну. Перша світова війна не тільки затримала розвиток міжнародних організацій, але і привела до розпуску багатьох з них. У той же час усвідомлення згубності світових воєн для всієї людської цивілізації вплинуло на на появу проектів створення міжнародних організацій політичної орієнтації з метою запобігання воєн.

Ідея створення глобальної міжурядової організації для запобігання воєн і підтримки світу займала розуми людства віддавна.

Один з таких проектів ліг в основу Ліги Націй (1919) так і не стала ефективним інструментом політичного і міжнародного співробітництва.

У цілому за час від першої до другої світової війни розробка проблем організації міжнародного світу і безпеки рухався дуже повільно.

Друга світова війна в силу її масштабів, методів терору, застосовуваних фашистськими арміями, дала могутній поштовх урядовій і суспільній ініціативі по організації світу і безпеки.

На урядовому рівні впорос створення організації міжнародної безпеки виник, по суті справи, з перших днів війни.

У науковій літературі існують розбіжності про тім, хто із союзників і в якому документі першим запропонував створення Організації Об'єднаних Націй. Західні вчені таким документом назвали Атлантичну хартію Рузвельта і Черчілля від 14 серпня 1941 року. Радянські дослідники цілком обґрунтовано посилалися на Радянсько-польську декларацію від 04 грудня 1941 року.

Однак,14 серпня 1941 р. президент США Франклін Делано Рузвельт і прем'єр-міністр З'єднаного Королівства Уинстон Черчиль підписали документ, де зобов'язалися "працювати разом з іншими вільними народами, як у війні, так і у світі". Звід принципів міжнародного співробітництва в підтримці світу і безпеки одержав впоследствие назву Атлантичної хартії. Перші контури ООН були накреслені на конференції у Вашингтоні на засіданнях, що проходили у вересні-жовтні 1944 р., де США, З'єднане Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілях, структурі і функціях майбутньої організації. 25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут, що складається з 19 глав і 111 статей. 24 жовтня Статут був ратифікований 5-ю постійними членами Ради Безпеки, більшістю його держав, що підписали, і набрав сили. З тих пір 24 жовтня в міжнародному календарі називається Вдень ООН.

Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав у Москві в 1943 році.

У декларації від 30 жовтня 1943 року підписаної представниками СРСР, США, Великобританії і Китаю, ці держави проголосили, що "вони визнають необхідність установи в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для підтримки міжнародного світу і безпеки, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав, членами якої можуть бути всі такі держави - великі і малі".

Особливостями цієї організації варто назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання світу, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавного співробітництва. Ці характеристики не були властиві колишнім міжурядовим організаціям.

Подальший хід підготовки нової міжнародної міжурядової структури добре відомий і докладно описаний у багатьох історико-правових дослідженнях. Найважливішими етапами в створенні ООН обґрунтовано називають конференцію в Думбартон-Оксе (1944 р.), на якій були погоджені основні принципи і параметри механізму діяльності майбутньої організації. Кримська конференція в Ялті в лютому 1945 року, за участю глав трьох урядів - радянського, британського й американського - обговорила запропонований конференцією в Думбартон-Оксе пакет документів, доповнивши його в ряді пунктів, і прийняла рішення про скликання конференції Об'єднаних Націй у США в квітні 1945 року.

Це рішення реалізувалося на конференції в Сан-Франциско, що проходили з 25 квітня по 26 червня 1945 року і завершившейся прийняттям установчих документів Організації Об'єднаних Націй. 24 жовтня 1945 року після передачі на збереження п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю інших держав ратифікаційних грамот Статут ООН ввійшов у силу.

Поява нової міжнародної організації, зі створенням якої зв'язувалися чекання міцного світу, давало надію і на розвиток співробітництва всіх держав у питаннях економічного і соціального розвитку.

Слід зазначити, що спочатку представлення про обсяг компетенції нової міжурядової організації в держав-союзників значною мірою не збігалися. Радянський уряд розглядало ООН у першу чергу як організацію по підтримці міжнародного світу і безпеки, покликану уберегти людство від нової світової війни. І союзними державами така орієнтація розглядалася як одна з найважливіших, що дозволило досить безконфліктно домовитися про створення ради Безпеки - органа широкої компетенції в питаннях світу і безпеки. У той же час радянський проект Статуту ООН, запропонований у Думбартон-Оксе, передбачав, що "організація повинна бути саме організацією безпеки і до її компетенції не слід відносити питання економічні, соціальні і взагалі гуманітарні, для цих питань повинні бути створені спеціальні, особливі організації".

Представники західних держав із самого початку розглядали ООН як організацію широкою компетенцією, що сприяє співробітництву держав в області економіки, соціального забезпечення, науки, культури і т.д. Інакше кажучи, відповідно до пропозицій союзних держав ООН повинна сполучити контроль за інтеграцією держав-членів як у політичних, так і в соціально-економічних питаннях. При цьому передбачалося, що компетенція Організації в обох сферах повинна бути рівновеликої.

Дана пропозиція зустріла відсіч ряду держав. Мотивація відмовлення від наділення ООН широкими функціями в сфері економіки була різної і найбільше повно виразилася в позиціях СРСР і Великобританії.

Радянські представники висловлювали думку, що регулювання економічних відносин є питанням сугубо внутрішньодержавної компетенції. Пропозиції про міжнародно-правове регулювання економічних відносин входять у суперечність із принципами поваги державного суверенітету і невтручання у внутрішні справи держав.

Великобританія виразила позицію тих держав, що вважали, що створення міжурядової організації в сфері економіки несумісно з принципами ринкового лібералізму. У першу чергу недоторканності приватної власності й обмеження утручання у внутрішні економічні зв'язки держав.

Таким чином, по питанню компетенції ООН у соціально-економічній сфері в держав-засновників єдності не було. Висловлювалися два діаметрально протилежних підходи - про широку компетенцію Організації в цьому питанні і про неправомірність її повноважень сфері міждержавного соціально-економічного розвитку. В остаточному підсумку після використання дипломатичних мір було прийнято компромісне рішення про наділення ООН функцією координації міждержавного соціально-економічного співробітництва (Статут п.3 ст.1). Задачі координації були сформульовані в загальній формі і покладені на Економічну і Соціальну Раду (ст.62 ЕКОСОС). На відміну від Ради Безпеки ЕКОСОС споконвічно володів у своїй сфері дуже урізаними повноваженнями. Остання обставина не дозволяла ООН стать серйозним центром співробітництва держав у соціально-економічних питаннях. Дана область міжнародних відносин відрізнялася складністю і уключала воістину неосяжну кількість міждержавних взаємозв'язків. З цих причин координація економічного міждержавного співробітництва з єдиного центра представлялася малоймовірної. Більш реалістичним був названий підхід з позиції функціональної децентралізації.

У силу того, що структурні параметри самої ООН для цих процесів виявилися вузькі, треба було створення системи міжурядових інститутів, для яких ООН виступала координаційним центром. У цю систему ввійшли існуючі і знову створені спеціалізовані міжурядові організації.

Досвід Ліги Націй у цьому питанні був врахований у Статуті ООН, що у ст.57 і 63 декларував що, спеціалізовані міждержавні установи встановлюють зв'язок з ООН у порядку висновку спеціальних угод з ЕКОСОС ООН.

Таким чином, спеціалізовані міждержавні установи залишалися самостійними міжурядовими організаціями, їхній зв'язок з ООН носила характер співробітництва і координації дій.

У 1946 році під егіду ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева 1919) - МОП, у 1947 році - найстарша міжнародна організація - Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ, 1865, Женева), у 1948 році - Всесвітній поштовий союз (ВПС, 1874, Берлін), у 1961 році - Всесвітня метеорологічна організація (ВМО, 1878, Женева).

У ці ж роки утворяться нові міжурядові структури. У 1944 році почалося створення фінансово-економічної групи системи ООН. Почали діяти Міжнародний валютний фонд (МВФ), статутною метою якого було оголошене забезпечення упорядкованих відносин у валютній області, подолання конкурентного знецінення валют, і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), покликаний зробити допомога відновленню і розвитку держав-членів. У наслідку МБРР послужив основою створення групи організацій, що склали Світовий банк (СБ). У МБ увійшли три структури, що володіють ідентичними механізмами і подібними функціями: сам ММРР, Міжнародна фінансова корпорація (МФК, 1956), що має метою надання допомоги у фінансуванні приватних підприємств, Міжнародна асоціація розвитку (МАР, 1960), націлена на надання допомоги країнам, що розвиваються, на пільгових умовах. МБ функціонує в тісному зв'язку з МВФ, при цьому всі його організації зв'язані угодами про співробітництво в ООН.

У 1946 році були створені наступні міжурядові організації - Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ, Женева), і Міжнародна організація по справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 році). У цьому ж році були встановлені контакти ООН з Організацією Об'єднаних Націй з питань продовольства і сільського господарства (ФАО, Рим. 1945). У 1947 році статус спеціалізованої установи одержала Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО, Монреаль, 1944). В наступні роки в процесі створення спеціалізованих установ йшов не настільки інтенсивно, у 1958 році з'явилася Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967 році - всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ, Женева), у 1977 році - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД). Саме "молоде" спеціалізована установа ООН - Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО), створена в 1967 році як допоміжний орган ООН. У рамках ЮНІДО ще в 1975 році було прийняте рішення про її перетворення в спеціалізовану установу ООН, пророблена велика робота з вироблення установчого документа - Статуту, і після його ратифікації 80 державами-членами ЮНІДО в 1985 році одержала цей статус.

У системі ООН відомою своєрідністю відрізняється положення двох міжнародних організацій - МАГАТЕ і ГААТТ. Міжнародне Агентство по атомній енергії (Відень, 1956) діє під егідою ООН, тому що зв'язано з останньої не через ЕКОСОС, а через Генеральну Асамблею. Складніше зв'язок ООН у Генерального угода з тарифів і торгівлі, що формально не є спеціалізованою установою, але зв'язано із системою ООН через угоди з Конференцією по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966) і групою МБ. Розвиток ГАТТ припускає створення нової міжнародної організації в області торгівлі.

У ході функціонування системи ООН, що уключала вже названі елементи ООН, спеціалізовані установи, МАГАТЕ і ГАТТ, з'являється необхідність у створенні міжурядових інститутів особливого роду. Створення їх було викликано мінливими потребами міжнародного економічного і соціального співробітництва, що має тенденцію до поглиблення і розширення. Крім того, у другій половині двадцятого сторіччя на міждержавне співробітництво могутній вплив зробили, по-перше. Національно-визвольний рух колоніальних народів, по-друге, поява проблем, віднесених до розряду глобальних, - запобігання ядерної війни, демографічна, продовольча, енергетична, екологічна проблеми.

Необхідність рішення цих проблем викликала характерні структурні зміни в системі ООН. Насамперед це виразилося в тім, що в рамках самої ООН з'явилися допоміжні органи зі структурою і функціями міжурядових організацій, що володіють самостійними джерелами фінансування. До допоміжних органів ООН, створеним по резолюції Генеральної Асамблеї, відносяться: Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ, 1946), створений з метою надання допомоги дітям післявоєнної Європи, а згодом колоніальних і посада колоніальних країн, Конференція по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966), покликана сприяти торгівлі між країнами, що знаходяться на різному рівні економічного розвитку. Програма розвитку ООН (ПРООН, 1965) переслідує мети надання технічної і перед інвестиційної допомоги країнам, що розвиваються.

2. Структура ООН і напрямки діяльності основних підрозділів

До дійсного моменту сформувалася стійка система ООН, що містить у собі головні органи:

· Генеральну Асамблею ООН,

· Рада безпеки ООН,

· Економічна і Соціальна Рада ООН,

· Рада по Опіці ООН,

· Міжнародний Суд ООН, Секретаріат ООН.

У систему також включаються і спеціалізовані установи :

· Міжнародний валютний фонд,

· Міжнародний банк реконструкції і розвитку,

· Міжнародна фінансова корпорація,

· Міжнародна асоціація розвитку,

· Міжнародна морська організація,

· Міжнародна організація цивільної авіації,

· Міжнародна організація праці,

· Міжнародний союз електрозв'язку,

· Всесвітній поштовий союз,

· Організація Об'єднаних Націй з питань утворення, науки і культури,

· Всесвітня організація охорони здоров'я,

· Всесвітня організація інтелектуальної власності,

· Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку,

· Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй,

· Всесвітня метеорологічна організація,

· Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку,

· Міжнародне агентство по атомній енергії

Напрямки діяльності ООН визначаються в більшій мері профілем тих чи інших органів і установ системи. Тому варто розглянути напрямки діяльності не ООН у цілому, а розглянути повноваження і діяльність кожного з них, а також ті питання які не відносяться до їх компетенції, чи в питаннях у який існує обмеження повноважень.

Генеральна Асамблея.

Це орган, у якому представлені всі держави - члени ООН. Генеральна Асамблея наділена рядом дуже важливих функцій: повноваженням розглядати загальні принципи співробітництва в справі підтримки міжнародного світу і безпеки, у тому числі принципи, що визначають озброєнь, а також обговорювати широке коло проблем співробітництва держав у політичній, економічній, соціальній, екологічній, науково-технічній і інших областях і виносити рекомендації з їм.

Генеральна Асамблея проводить щорічні регулярні сесії, що у грудні кожного року лише перериваються і продовжуються до початку наступної сесії. Пленарні засідання відкриваються у вівторок після другого понеділка вересня. Созиваются такі спеціальні (з 1946 по 2000р. їх було 24) і надзвичайні спеціальні(з 1946 по 1999р. їх було 10) сесії. Попередній порядок денний чергової сесії складається Генеральним секретарем і повідомляється членам ООН не менш чим за 60 днів до відкриття сесії.

Характерною рисою діяльності Генеральної Асамблеї в останні роки є те, що усі великі значення в її роботі, та й роботі всіх органів ООН здобуває вперше застосований у 1964р. у Раді Безпеки і широко використовуваний у Генеральної Асамблеї метод вироблення і прийняття резолюцій на основі принципу узгодження (консенсусу), тобто досягнення загальної згоди без проведення голосування по відповідному рішенню.

Резолюції Генеральної Асамблеї не є юридично обов'язковим для держав, але і не можуть кваліфікуватися як прості чи заклики побажання. Держави повинні ретельно і сумлінно розглядати резолюції Генеральної Асамблеї.

Резолюції і декларації Генеральної Асамблеї є найважливішим еталоном формування міжнародного права. В ООН склалася наступна практика розробки міжнародно-правових документів. Спочатку приймається декларація по якому-небудь питанню (наприклад, Загальна декларація прав людини), а потім на основі таких декларацій вироблялися міжнародні договори і конвенції (два Міжнародних акти про права людини, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї й ін.).

Генеральна Асамблея є справді демократичним представницьким органом суверенних держав. Кожен член Генеральної Асамблеї незалежно від розмірів території, чисельності населення, економічної і військової моці має один голос. Рішення Генеральної Асамблеї по важливих питаннях приймаються більшістю в 2/3 присутніх і Асамблеї, що беруть участь у голосуванні членів.

У роботі Генеральної Асамблеї можуть брати участь держави - не члени ООН, що мають постійних спостерігачів при ООН (Ватикан, Швейцарія) і не мають їх. Крім того, одержали право брати участь як спостерігачів Палестини і представники ряду міжнародних організацій (спеціалізованих установ ООН, ОАГ, ЛАГ, ОАЕ, ЄС, СНД і ін.).

Рада Безпеки.

Рада Безпеки складається з 15 членів: п'ять членів Ради - постійні (Росія, США, Великобританія, Франція і Китай), інших десять членів (по термінології Статуту - "не постійні") обираються в Раду відповідно до процедури, передбаченої Статутом (п.2 ст.23).

Рішення по процедурних питаннях у Раді Безпеки вважаються прийнятими, якщо за них подані голоси не менш дев'яти будь-яких членів Ради.

Основною формою прийнятих Радою Безпеки рекомендацій є резолюція. Їх прийнято за більш ніж піввіку більш 1300.

У ході багаторічної діяльності Ради Безпеки склалися цілком визначені методи і форми його реагування і впливу на ті чи інші події у світі. Одним з таких методів є осуд Радою тієї чи іншої держави за зроблені їм протиправні дії в порушення цілей і принципів Статуту ООН. Наприклад, Рада неодноразово засуджувала у своїх рішеннях ПАР за проведення злочинної політики апартеїду. Нерідко Рада Безпеки прибігав до такого методу, як констатація політичного факту, того чи іншого сформованого положення. Саме так визначалася в численних резолюціях Ради Безпеки обстановка на Півдні Африки, створена агресивними діями Преторії проти "прифронтових " африканських держав.

Найбільше часто використовуваним прийомом - закликом до держав, є спосіб улагоджування конфліктів Радою Безпеки. Він неодноразово звертався з закликом припинити воєнні дії, дотримувати припинення вогню, вивести війська і т.д. У ході розгляду комплексу проблем югославського врегулювання, ірано-іракського конфлікту, положення в Анголі, Грузії, у Таджикистану й уздовж Таджицько-афганської границі.

Рада Безпеки нерідко виконував і функції примирення сторін у суперечках і конфліктах. З цією метою Рада призначала посередників, особливо часто доручав Генеральному чи секретарю його представнику виконати функції надання добрих послуг, посередництва і примирення сторін. Ці функції використовувалися Радою при розгляді палестинського, кашмірського питань, положення в колишній Югославії й ін.

З 1948р. Рада Безпеки став прибігати до такого методу, як напрямок груп військових спостерігачів і місій спостереження за виконанням вимог про припинення вогню, умов угод о перемир'ї, політичному врегулюванні і т.д. До 1973 р. військові спостерігачі комплектувалися майже винятково з числа громадян західних країн. Вперше в 1973р. радянські офіцери - спостерігачі були включені до складу Органа за спостереженням за виконанням умов перемир'я в Палестині (ОНВУП), що дотепер здійснює корисні функції на Близькому Схід. Мисси за спостереженням направлялися, крім того, у Ліван (ЮНОГІЛ), Індію і Пакистан (ГВНООНІП), Уганду і Руанду (МНООНУР), Сальвадор (МНООС), Таджикистан (МНООНТ) і ін.

Важливою сферою діяльності Ради Безпеки є його взаємодія з регіональними організаціями. Таке співробітництво здійснюється в різних формах, у тому числі шляхом проведення регулярних консультацій, надання дипломатичної підтримки, за допомогою якої та чи інша регіональна організація може брати участь у миротворчій діяльності ООН (наприклад, ВІВСІ в Албанії), шляхом рівнобіжного оперативного розгортання миротворчих місій (наприклад, місія спостереження ООН у Ліберії (МНООНЛ) була розгорнута разом із групою спостереження (ЕКОМОГ) екологічного співтовариства західно-африканського держав(ЕКОВАС) у Ліберії, а місія ООН за спостереженням у Грузії (МООННГ) діє в співробітництві з миротворчими силами СНД у Грузії) і шляхом спільних операцій (наприклад, Міжнародна цивільна місія ООН і ОАГ у Гаїті (МГМГ).

Рада Безпеки відіграє важливу роль у сфері раннього виявлення і виявлення конфліктів, що зароджуються. В останні роки виникла насущна потреба в створенні систем раннього попередження об виникнення вогнищ напруженості, небезпеки ядерної аварії, про екологічні погрози, масові пересування населення, стихійних лихах, погроза голоду і поширення хвороб і епідемій. Такого роду інформацію можна було використовувати для того, щоб оцінити, чи існує погроза світу, і проаналізувати, які дії можуть бути початі Організацією Об'єднаних Націй для її зменшення і які превентивні дії і міри можуть бути прийняті Радою Безпеки й інших органів ООН.

Одним з найбільше часто використовуваних Радою Безпеки інструментів є превентивна дипломатія. Превентивна дипломатія - це дія політичного, дипломатичного, міжнародного, правового й іншого характеру, спрямовані на попередження виникнення споровши і розбіжностей між сторонами, недопущення їхнього переростання в конфлікти й обмеження масштабів конфліктів після їхнього виникнення. Співробітничаючи з Генеральним секретарем, Рада активно використовувала засобу превентивної дипломатії, забезпечував умови для примирення, посередництва, добрих послуг, встановленням і іншими превентивними діями.

Найбільше часто використовуваним інструментом, особливо останнім часом, є операції по підтримці світу (ОПМ), яких тільки по лінії ООН було проведено з 1948р. понад 50. Операція по підтримці світу - сукупність приймаємих зі згоди взаємозалежних конфліктуючих сторін, по цілям, задачам, місцеві і часу дій за участю безстороннього військового, поліцейського і цивільного персоналу в підтримку зусиль по стабілізації обстановки в районах потенційних чи існуючих конфліктів, проведених у відповідність з мандатом Ради Безпеки чи регіональних організацій і спрямованих на створення умов, що сприяють політичному врегулюванню конфлікту, і чи підтримки відновлення міжнародного світу і безпеки.

У зв'язку зі штучно створеним деякими державами гострим фінансовим кризам ООН намітилася тенденція до усе більш частого використання Радою Безпеки в ході проведення операції по підтримці світу збройних контингентів окремих регіональних структур закритого типу (НАТО, ЗЕС) і проведенню за уповноваженням Ради Безпеки вибільних операцій коаліціями держав, причому деякі з них уключали дії по примусі до світу і власне кажучи були примусовими операціями (наприклад, операція "Бура в пустелі 1991р. в Іракові", "Об'єднаної оперативної групи" у 1992р. у Сомалі, Сил по виконанню Дейтонского угоди в Сході (СВС) у 1996р., багатонаціональних сл по стабілізації (УПС) у Биг у 1997р. і ін.)

Дія (операції) по примусі до світу можуть бути кваліфіковані як примусові прийоми до підтримку політичних зусиль по підтримці світу, повинні оснащуватися легкою стрілецькою зброєю і зберігають завжди невід'ємне право на самооборону.

Важливим інструментом миротворчої діяльності ООН і її Ради Безпеки є роззброювання - сукупність мір, спрямованих на те, щоб зупинити необмежені потоки озброєнь і поширення зброї масового знищення, збір, забезпечення схоронності і знищення звичайної зброї, роззброювання збройних груп, розмінування й ін. Першою миротворчою місією ООН, що сприяла роззброюванню і демобілізації, стала Група спостерігачів ООН у центральній Америці (ГНООНЦА), що була розгорнута в 1989р. такого роду акції починалися Радою Безпеки на основі угод про загальне мирне врегулювання при проведенні своїх операцій у Сомалі, Сальвадору, Мозамбікові, Анголі, Камбоджі й ін.

Рада Безпеки дуже часто, особливо в останні роки, використовував такий інструмент, як санкції - економічні, політичні, дипломатичні, фінансові й інші примусові міри, не зв'язані з використанням збройних сил, здійснені за рішенням Ради Безпеки З метою спонукати відповідна держава чи припинити утриматися від дій. Погроз, що представляють собою, світу, порушення чи світу акт агресії.

Для контролю за здійсненням санкцій Радою був створений ряд допоміжних органів, наприклад Рада керуючих Компенсаційної комісії і Спеціальна комісія із ситуації у відносинах між Іраком і Кувейтом, Комітети із санкцій у відношенні Югославії, Лівії, Сомалі, Анголи, Гаїті, Руанди, Ліберії, Судану, Сьерра-Леоне й ін. Результати застосування Радою проти них санкцій є далеко не однозначним. Так, прийняті Радою проти расистського режиму Південної Родезии економічні санкції сприяли у відомій мері ліквідації расистського режиму, досягненню народом Зімбабве своєї незалежності, вступу цієї країни в 1980р. у члени ООН. Цінність санкцій як засобу врегулювання конфліктів наочно проявилася і при врегулюванні інших конфліктів, наприклад, в Анголі, Гаїті, Південній Африці. Разом з тим не можна не визнати, що в більшості випадків застосування санкцій бути сполучено з цілим поруч негативних наслідків для населення й економіки країн - об'єктів санкцій і оберталося величезним матеріальним і фінансовим збитком для сусідніх і третіх держав, що дотримують рішення Ради по санкціях.

Рада Безпеки активно використовував у своїй миротворчій діяльності і такий інструмент, як пост-конфліктне миростроительство, - сукупність дій держав і міжнародних організацій, спрямованих на усунення корінних політичних, економічних, соціальних, гуманітарних і інших причин суперечки, приведшему до збройного конфлікту, запобігання поновлення конфлікту, виявлення і підтримка структур, призначених для зміцнення світу і відновлення найважливіших елементів інфраструктури і цивільних інститутів держави.

Такі дії нерідко включалися в мандат проведеної Радою Безпеки ООН операції по підтримці світу(наприклад, у Камбоджі Анголі, і ін.) і передбачали, зокрема, реінтеграцію колишніх комбатантів у продуктивне цивільне життя, відновлення діяльності цивільних інститутів, розмінування, проведення виборів і т.д.

Так, Рада Безпеки у своїй резолюції (1037-1996р.) надав ВАООНВС мандат, що полягають в організації виборів, наданні сприяння в їхньому проведенні і посвідченні дійсності результатів виборів. Одна з особливостей миростроительства полягає в тому, що в країні, зруйнованою війною, чи поновлення, по вкрай мері, координацію діяльності в області миростроительства приходиться спочатку доручати багатофункціональної операції по підтримці світу. В міру досягнення такою операцією успіху в справі відновлення нормальних умов обов'язку, що виконувалися персоналами операції, передавалися різним програмам, фондом і установою системи ООН, що займається видами діяльності, з яких складається миростроительство, а сама відповідальність Ради Безпеки за прийняття рішень переходив до Генеральної чи Асамблеї іншим міжурядовим органам, що несуть відповідальність за продовження цивільного миростроительства. Саме так обстояло справу при проведенні операцій ООН по підтримці світу в Мозамбікові, Сальвадору й ін.

Рада Безпеки прибігав до таких новаторських методів впливу на держави, як установи міжнародних карних трибуналів як свої допоміжні органи. Рада заснувала у відповідності зі своєю резолюцією 808(1993р.) від 22 лютого 1993р. Міжнародний трибунал для судового переслідування облич, відповідальних за серйозне порушення міжнародного гуманітарного права, зроблені на території колишньої Югославії з 1991р. 8 листопада 1994р. Рада Безпеки у своїй резолюції 955(1994р.) ухвалив заснувати Трибунал для судового переслідування облич, відповідальних за геноцид і інші подібні порушення, зроблені в період з 1 січня по 31 грудня 1994р. у Руанді. Створення такого роду трибуналів на основі рішення органа ООН (а не угоди між державами) з міжнародно-правової точки зору є далеко не безперечним.

Відповідно до Статуту ООН, Рада Безпеки повинна функціонувати безупинно і здійснювати "швидкі й ефективні" дії від імені членів ООН. З цією метою кожен член Ради Безпеки повинний завжди бути представлений у місці перебування ООН. Відповідно до правил процедури, проміжок між засіданням Ради Безпеки не повинний перевищувати 14 днів, хоча на практиці це правило не завжди дотримувалося. У середньому Рада Безпеки проводили 77 офіційних засідань у рік.

Велике значення має і, що одержав в останній час широке поширення в діяльності Ради Безпеки метод проведення гострих міжнародних переговорів на рівні держав і урядів і міністрів іноземних для держав - членів Ради Безпеки. 31 січня 1992р. відбулася перше в історії засідання Ради Безпеки на вищому рівні, що дало могутній імпульс міжнародному обговоренню ролі ООН у підтримали міжнародного світу і безпеки в нових умовах і послужило відправний точний поступального процесу висування початківця і розробок нових підходів у сфері миротворчества. 7 вересня 2000р. відбулося друге в історії засідання Ради Безпеки а вищому рівні, головною темою якого було зміцнення центральної ролі ООН у XXI столітті.

Багатогранна й ефективна діяльність Ради Безпеки на протяг усієї другої половини XX сторіччя дає всі підстави думати, невідчужувана легитимизирующая роль Ради Безпеки і ступінь і масштаби його доброчинного впливу на стан і розвитку справжньої безпеки стабільності на планеті не тільки зберігається, але і будуть поступально підсилюватися і зміцнюється на благо світу і процвітання всього людства в XXI в.

Міжнародний суд.

Важливе місце в структурі ООН займає Міжнародний суд. Він складається з 15 незалежних суддів, обраних поза залежністю від їхнього громадянства, з числа облич високих моральних якостей, що задовольняють вимогою, пропонованим у їхніх країнах для призначення на вищі судові чи посади являющиеся юристами з визнаними авторитетом в області міжнародного права. Судді обираються Генеральної Асамблеї і Радою Безпеки на термін у дев'ять років із правом переобрання. При цьому для обрання Радою Безпеки кандидату досить одержати в голосів (всі інші рішення вимагають більшості в 9 голосів). Кандидатури для обрання в суд висуваються національними групами членів Постійної Палати третейського суду (по 4 члени в кожній групі). Місцеперебування Суду -гаага.

До дійсного часу 62 держави - члена ООН заявили про свою згоду з обов'язковою юрисдикцією суду у відповідність з п.2 ст.36 його Статуту, причому багато заяв супроводжуються такими застереженнями, що роблять ця згода власне кажучи ілюзорним.

За час існування суду на його розгляд державами було винесено більш 70 споровши і запитано понад 20 консультативні висновки суду. Рішення суду вважаються обов'язковим для держав - сторін у суперечці. У випадку невиконання який - або стороною в справі зобов'язання, покладеного на неї рішенням Суду, Рада Безпеки на прохання іншої сторони "може, якщо визнає це необхідним, зробити чи рекомендації вирішити об уживання заходів для проведення рішення у виконання" (п.2 ст.94 Статуту ООН).

Крім судової, Міжнародний суд здійснює і консультативну юрисдикцію. Згідно ст.96 Статуту ООН, Генеральна Асамблея і Рада Безпеки можуть запитувати в Міжнародного Суду консультативні висновки по будь-якому юридичному питанню.

У Декларації тисячоріччя ООН лідери всіх країн світу заявили про свою рішучість зміцнювати Міжнародний Суд, для того, щоб забезпечити правосуддя і верховенство права в міжнародних справах.

Міжнародний суд покликаний стати одним із ключових компонентів у стратегії мирного рішення споровши і розбіжностей між державами і забезпечення правопорядка і законності у світі.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОС).

ЕКОСОС складається з 54 членів, що обираються Генеральною Асамблеєю терміном на три роки відповідно до процедури, передбаченої Статутом (ст.61), причому щорічно обираються 18 членів, трирічної термін для заміни тих 18 членів, трирічний термін діяльності яких минув. Рішення в ЕКОСОС приймаються простою більшістю голосів присутніх і беруть участь у голосуванні.

ЕКОСОС здійснює координацію економічної і соціальної діяльності ООН і її 16 спеціалізованих установ, а також інших інститутів системи ООН. Він служить центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру і для вироблення рекомендації у відношенні політики по цих проблемах для держав і для системи ООН у цілому. Велика робота в рамках ЕКОСОС проводиться по підготовці досліджень, складання доповідей з міжнародних питань в економічній, екологічній і соціальній областях, у сфері культури, утворення, охорони здоров'я, заохочення, поваги і дотримання, прав людини й основних воль.

ЕКОСОС проводить організаційну сесію в Нью-Йорку на початку року й основну сесію влітку кожного року по черзі в Женеві й у Нью-Йорку. Багато уваги ЕКОСОС приділяє огляду світового економічного і соціального стану і розгляду такої важливої проблеми, як сприяння створенню сприятливих умов для розвитку, включаючи оцінку останніх подій і перспектив у розвитих країнах, країнах з перехідною економікою, що розвиваються країнах, а також аналізу положення в області міжнародної торгівлі і потоків фінансових засобів.

Протягом року робота Ради проводиться в його допоміжних органах, що регулярно збираються і представляють доповіді Раді. ЕКОСОС має 9 функціональних комісій: Статистичну, Комісію з народонаселення і розвитку, Комісію соціального розвитку, Комісію з прав людини, Комісію з положення жінок, Комісію з запобігання злочинів і Карному розслідуванню, Комісію з наркотичних засобів, Комісію з науки і техніки з метою розвитку і Комісію зі стійкого розвитку.

Крім того ЕКОСОС працює в тісному співробітництві з такими установами, як Дитячий фонд ООН, Керування Верховного комісаріату ООН по справах біженців, Програма розвитку ООН, Світова Продовольча програма, Міжнародний науково-дослідний інститут по підвищенню утворення жінок, Міжнародна контрольна рада по наркотиках і ін.

Рада по опіці.

Рада по опіці складається з 5 членів (Росія, США, Англія, Франція і КНР). Рада проводить одну сесію в рік у Нью-Йорку. З первісних 11 підопічних територій усі в ході роботи Ради одержали незалежність: Гана, Сомалі, Камерун, Того, Руанда, Бурунді, Об'єднана Республіка Танзанія, Самоа, Науру, Патуа, Нова Гвінея.

На засіданні Ради Безпеки ООН 10 листопада 1894 р. було відзначено, що система опіки ООН цілком виконала свої задачі, зв'язані з правом народу на самовизначення.

Секретаріат ООН.

Секретаріат ООН складається з Генерального секретаря і такого персоналу, що може знадобитися для Організації. Він обслуговує інші органи ООН і проводить у життя роботу програм діяльності і рішень. Робота секретаріату містить у собі здійснення операцій по підтримці світу із санкції Ради Безпеки, організацію і проведення міжнародних конференцій із проблем світового значення, складання оглядів світових, соціальних і економічних тенденцій і проблем. У функції секретаріату входить такий усний і письмовий переклад вступів і документів і розпорядження документами.

Секретаріат розміщений у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, маються такі підрозділи в Женеві, Відні, Найробі, Банкоку й інших містах.

Загальна чисельність співробітників Секретаріату складає більш 15 тисяч чоловік, що є громадянами понад 70 країн.

Генеральний секретар.

Генеральний секретар очолює секретаріат і є головною адміністративною посадовою особою, призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5-літній термін, по витікання якого може бути призначений знову. Генеральний секретар представляє Генеральній Асамблеї щорічна доповідь про роботу Організації, а також доводить до відома Ради Безпеки будь-які питання, що, на його думку, можуть загрожувати підтримці міжнародного світу і безпеки.

3. Історія діяльності ООН у ролі світового уряду


Аналізуючи плани створення всесвітньої організації, що розроблялися лідерами воювавших проти Німеччини і Японії союзних держав, можна відзначити їхнє бажання перебороти недоліки попередниці ООН - Ліги Націй. Остання виявилася нездатної запобігти світовій війні, тобто реалізувати покладені на неї надії в справі забезпечення загального світу. Однак незважаючи на бажання усіх великих держав сприяти побудові нової міжнародної системи безпеки, ООН із самого початку не мала можливості утримувати сильні країни, що ввійшли в неї, від довільних дій. Вона мала можливість тільки скувати сваволю тієї чи іншої держави, якби воно зважилося кинути виклик всесвітньої організації і почати діяти по своїй волі, ризикуючи спровокувати Третю світову війну. Творці ООН "цілком усвідомлювали таку небезпеку, але схрещували пальці в надії, що гармонічного і взаємовигідного функціонування нової міжнародної структури в сполученні з більш ефективними заходами до співробітництва, заснованими на пам'яті про двох кривавих світових конфліктів, виявиться досить для того, щоб удержати всі країни на фатальному порозі між війною і світом".
Проте, як показав наступний хід розвитку подій, саме ця залежність нової всесвітньої організації від доброї волі і бажання великих держав діяти в загальних інтересах і стала головною причиною її невдач у реалізації сформульованих у Статуті ООН цілей. В умовах конфронтації було втрачено Другої світової війни, що існувало в роки, згода СРСР і США, що стали лідерами двох противостоявших друг другу військово-політичних блоків. Це привело до паралічу діяльності Ради Безпеки (РБ), що відповідав за забезпечення світу на міжнародній арені. Причиною настільки слабкої ефективності ООН стало насамперед використання права вето, що належить п'ятьом постійним членам РБ, що, відповідно, привело до зниження її ролі як ефективного інструмента запобігання війни.
Однак не стоитзанимать винятково негативну позицію у відношенні підсумків діяльності ООН у роки "холодної війни". Можна розглядає право вето в якості своєрідного "запобіжного клапана", що предотвращали розрив тієї чи іншої великої держави з організацією, оскільки "краще було мати великі країни усередині системи ООН, чим поза її". В міру зниження розжарення конфронтації між Сходом і Заходом у результаті процесів, що відбувалися в СРСР у період реформ М.С. Горбачова, ООН знаходила усе більше можливостей для рішення кризових проблем, показником чого стала її позиція в зв'язку з агресією Іраку проти Кувейту в 1990 році. "Операція проти Іраку, безсумнівно, з'явилася перемогою для системи безпеки ООН... для іміджу самої Ради Безпеки ООН, для творців Статуту ООН і для влади закону". У 1990-і роки ООН зштовхнулася з поруч криз (насамперед - на Балканах), з якими їй не завжди вдавалося успішно справлятися. Однак війна проти Іраку в 1991 р. стала яскравою демонстрацією потенціалу ООН в умовах згоди більшості її членів - насамперед п'ятірки обладающих правом вето великих держав.
Ще однією демонстрацією можливостей Організації Об'єднаних Націй служить її діяльність по підтримці світу, джерела якого восходят до місій ООН у Греції, Індонезії і Палестині в другій половині 1940-х років (р. 80). Перша реальна операція за участю військових контингентів ряду країн-членів організації була санкціонована Резолюцією № 998, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 1 листопада 1956 року. Відповідно до цього документа надзвичайні сили ООН (United Nations Emergency Forces, UNEF) були розміщені після Суецької кризи 1956 р. уздовж єгипетсько-ізраїльської границі. Пізніше операції по підтримці світу проводилися в Конго (1960-1964), на Кіпру (1964), у Лівану (1982), на сірійсько-ізраїльській границі (1974). Найбільше число миротворчих операцій приходиться, однак, на кінець 1980-х і 1990-і роки. Якщо за сорок років, що пройшли з часу рішення про створення в 1948 р. підрозділу по контролі за дотриманням перемир'я в Палестині, було проведено 13 операцій по підтримці світу, то лише за 1988-1989 годи таких операцій було проведено п'ять. До початку 1990-х сили ООН по підтримці світу потрібні були в Іракові і Кувейту, Анголі, Сальвадору, Західній Сахарі, Камбоджі, Боснії-Герцеговині, Сербії і Чорногорії, Хорватії, Македонії, Сомалі, Мозамбікові, Руанді і Гаїті.
До 1990-х років посередницька і миротворча діяльність ООН була чи частково цілком успішною. Однак її дії в Сомалі, що були Югославії і Руанді в 1993-1995 роки оцінюються більшістю спостерігачів не інакше як повний крах. "Розрив між високими ідеалами всесвітньої організації і добрих намірів її політиків, з одного боку, і жалюгідними результатами на місцях - з інший, не міг би бути більш значним". Причина їхнього провалу в масштабах проблем, з якими зштовхнулася ООН у 1990-х роках, у її неготовності їх вирішувати (р. 105). Виходом із ситуації, що створилася, міг бути відмовлення від "практики ініціювання (за допомогою резолюції Ради Безпеки) нових місій по підтримці світу без гарантій наявності достатнього числа збройних сил".
Також оцінюють діяльність ООН у сферах економіки, охорони здоров'я, екології, культурного різноманіття і соціальних воль. Ці аспекти називають соціально-гуманітарною місією ООН, підкреслюючи їхню відмінність від (1) примусових мір, що починаються цією організацією, (2) зусиль ООН по дотриманню прав людини і взаємодії в рамках ООН урядів і численних неурядових організацій.
В усіх перерахованих областях досягнення Організації Об'єднаних Націй сусідять з невдачами і недоглядами. Цими аспектами займається і ряд зв'язаних з ООН організацій - таких як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО) і ін. Усі ці структури не мають, однак, досить ресурсів для надання допомоги по-справжньому бідним - тому "мільярду людей, що знаходяться в самому низі цього світу". Крім того, "усі вони грали незначну (якщо взагалі яку б те ні було) роль у дивному процесі підвищення життєвого рівня сотень мільйонів родин в усьому світі, особливо в Азії". Це наводить на думку про те, що, імовірно, що існують у системі ООН організації "можуть діяти тільки на узбіччі чи прогресу в специфічних, сприятливих умовах".
Визнаючи слабість ООН у забезпеченні благополуччя жителів планети, їхнього прав і воль, необхідно віддати належне тим досягненням у різних областях суспільного і культурного життя, що без цієї всесвітньої організації були навряд чи можливими: "чи може хтось уявити собі, що уряд Індонезії поступився своєю владою над Східним Тимором і допустило на цю територію миротворчі сили з Австралії для спостереження за виборами і забезпечення, у силу цього, волі політичного вираження, якби не було величезного тиску світового співтовариства? Було б можливим без ООН врегулювання в розореній Камбоджі? Міг би хто-небудь уявити собі врегулювання в чи Намібії Мозамбікові без цієї всесвітньої організації?".
Проте варто визнати необхідність реформ в ООН, що "усе більше здається анахронізмом" з її Статутом, прийнятим у 1945 р. і відображаючим реалії того часу.

4. План реформування ООН

На сьогоднішній день в умовах виходу на арену нових суб'єктів світового політичного процесу, потрібно добре продумане і відповідальне реформування всієї системи міжнародних організацій.
Кофі Анан у своєму виступі від 27 березня 2000 року окреслив проблеми глобалізації в такий спосіб: "У цьому новому світі групи й окремі обличчя все частіше й частіше прямо взаємодіють між собою через границі без участі держави. Це створює визначені небезпеки. Злочинність, наркотики, тероризм, забруднення, хвороби, зброя, біженці і мігранти -- усе це пересувається туди і сюди більш швидкими темпами й у великих обсягах, чим у минулому. Люди відчувають погрозу, що виходить від подій, що розвертаються удалині від них. Вони також більш гостро реагують на несправедливість і жорстокість у віддалених країнах і очікують від держав якихось мір у цьому відношенні. Однак нова технологія також створює можливості для взаємного розуміння і спільних дій. Якщо ми хочемо взяти краще від глобалізації й уникнути гіршого, ми повинні навчитися керувати краще і повинні навчитися тому, як краще керувати спільно.
Держави потрібно зміцнювати. І вони можуть черпати силу друг у друга, діючи спільно в рамках загальних інститутів, заснованих на загальних правилах і цінностях. Ці інститути повинні відбивати реальності нашого часу, включаючи розподіл сили. І вони повинні служити ареною для співробітництва держав з недержавними суб'єктами, включаючи глобальні компанії. У багатьох випадках вони повинні доповнюватися менш формальними мережами з питань політики, що можуть швидше реагувати на мінливу глобальний порядок денний.
Величезна нерівність у розподілі багатств у сьогоднішньому світі, жалюгідні умови, у яких проживає більш мільярда чоловік, поширеність ендемічних конфліктів у деяких регіонах і швидке погіршення природного середовища -- усі ці фактори у своїй сукупності роблять нинішню модель розвитку хитливої, якщо тільки за спільною згодою не будуть прийняті заходи для виправлення цього положення
". Тим більше після серйозних і хворобливих іспитів балканською й іракською кризами тема зміцнення авторитету ООН і її реформи з метою більш успішного функціонування стає центральної у всій роботі останніх сесій Генеральної Асамблеї. Необхідно "перешикувати Організацію Об'єднаних Націй так, щоб вона могла внести реальні і відчутні зміни в життя людей у новому сторіччі".
Основним фактором інституціональної слабості Організації Об'єднаних Націй представляється та обставина, що за минулі піввіку в деяких її структурах стали виявлятися тенденції до роздробленості, дублюванню і твердості, в одних областях структури стали неефективними, в інші -- зайвими.
"Холодна війна" і обумовлена нею блокова політика вкрай ускладнили, а в ряді випадків унеможливили перетворення в життя статутних концепцій багатьох функцій Організації, особливо в області підтримки світу і безпеки. Фактично вони вплинули на роботу всієї Організації Об'єднаних Націй -- від визначення пріоритетності програм до організаційних аспектів і керування кадрами.
Однак при проведенні реформування необхідно забезпечити збереження за ООН ролі організації, що є центром зосередження зусиль світового співтовариства за рішенням найбільш гострих проблем сучасності.
Кофі Анан у совем супровідному листі від 14 липня 1997 року пише, що
"організацію потрібно багато в чому перешикувати, для того щоб краще виконувати задачі, що ставить перед нею міжнародне співтовариство. Здійснення цих перетворень дозволить також домогтися істотного підвищення ефективності в адміністративній області й у такий спосіб одержати економію в багатьох, хоча і не обов'язково в усіх, областях. Засобу, зекономлені в результаті такого підвищення ефективності, у свою чергу, повинні піти на рішення першочергових задач Організації -- на зменшення убогос и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.